Позначка: Карітас України

Війна змусила залишити все й шукати безпечніше місце. Таким місцем для неї стали Суми.

Евакуація відбувалася поспіхом. Пані Марія взяла лише найнеобхідніше, залишивши вдома майже всі свої речі та запаси консервації, які збирала роками. Каже, часу на збори практично не було – разом із сусідкою їх під обстрілами евакуював спецпідрозділ «Білий янгол».

«Було шкода все залишати… Але там постійно літали дрони, половину села розбили. Ми нічого не взяли – тільки те, що могли швидко винести», – згадує жінка.

Останні роки стали для пані Марії справжнім випробуванням. Окрім наслідків війни, вона пережила кілька інсультів. Після кожного доводилося заново відновлювати сили, вчитися звичних речей і пристосовуватися до нових обставин.

Після евакуації жінка оселилася у родичів. Вона щиро вдячна їм за прихисток, проте мріє про власний простір, де зможе жити самостійно та поступово облаштовувати побут заново.

Згодом пані Марія звернулася по допомогу до Карітасу Суми. У межах проєкту «Забезпечення повноцінного доступу до захисту постраждалого від війни населення прифронтових районів України», що реалізується за підтримки Європейського Союзу та Карітасу Австрії, фахівці Кризового центру надали жінці необхідний одяг і продуктовий набір. Також у межах компонента «Гроші на захист» для неї придбали мобільний телефон, адже старий кнопковий вже не працював.

Втім, підтримка не обмежилася лише передачею допомоги. Фахівці допомогли пані Марії розібратися з новим телефоном: показали, як ним користуватися, телефонувати та залишатися на зв’язку з рідними. Крім того, вони пояснили алгоритм подачі документів на поселення в модульне житло. Сьогодні жінка вже перебуває на етапі заселення та сподівається незабаром отримати власну кімнату.

«Якби не війна, все було б нормально, – каже вона. – А так… війна змінила все».

Попри пережите, пані Марія не втрачає віри в людей. Вона ділиться, що підтримка, яку отримала, допомагає відчувати опору та знаходити сили рухатися вперед. Адже навіть після найважчих випробувань життя можна відновлювати крок за кроком.

Історія пані Марії – не виняток. Війна й надалі створює нові виклики для внутрішньо переміщених осіб та жителів прифронтових громад, які втратили житло, засоби до існування й відчуття безпеки. Загалом у межах проєкту допомогу зможуть отримати близько 27 000 людей у Чернігові, Сумах, Запоріжжі та Краматорську.

Проєкт передбачає не лише надання продуктових і гігієнічних наборів. Люди можуть отримати послуги захисту, психологічну підтримку, а діти – долучитися до активностей у Просторах, дружніх до дітей. Така допомога дозволяє не лише задовольнити базові потреби, а й повернути відчуття безпеки, стабільності та людської гідності.

Водночас команди Карітасу постійно вдосконалюють підходи до роботи, розробляючи нові рішення, які допомагають людям своєчасно отримувати необхідні соціальні, правові та гуманітарні послуги.

У Кризових центрах фахівці супроводжують людину від моменту звернення й до вирішення її проблеми, допомагаючи подолати кризу та повернути відчуття контролю над власним життям. Тут можна отримати комплексну підтримку – психологічну, юридичну, соціальну та фінансову.

Простори, дружні до дітей, своєю чергою, створюють безпечне середовище для розвитку, навчання та психологічного відновлення дітей. Підтримку можуть отримати й батьки – через консультації психологів та допомогу у вирішенні сімейних труднощів. Завдяки цьому підтримка охоплює всю родину, допомагаючи їй адаптуватися до нових умов життя та відновлювати внутрішні ресурси.

Тут минули десятки років їхнього життя: щоденні турботи, праця, сімейні свята та прості радощі. Кожен куточок оселі зберігав спогади, а звичний ритм життя здавався незмінним.

Проте війна перекреслила плани багатьох українських родин, і сім’я пана Володимира не стала винятком. З кожним днем ситуація в рідному місті ставала дедалі небезпечнішою. Обстріли не припинялися, а вибухи лунали все ближче до будинку. Зрештою настав момент, коли залишатися вдома стало надто ризиковано.

Подружжя було змушене ухвалити непросте рішення – покинути місце, де минуло майже все їхнє життя. Залишивши позаду дім, господарство та звичне оточення, вони переїхали до села в пошуках безпечнішого прихистку.

Починати все з нуля в літньому віці виявилося непросто. Нове місце, нові люди та постійна невизначеність стали серйозним випробуванням для подружжя. Водночас пан Володимир намагався не втрачати сили духу та зберігати звичний спосіб життя. Попри всі труднощі, він продовжує доглядати за господарством, заготовляти дрова та виконувати щоденні справи, які допомагають йому відчувати себе корисним і підтримувати звичний ритм життя.

У цей непростий період родина отримала підтримку від мобільної команди Кризового центру Карітасу Чернігів. Допомога надається в межах проєкту, який реалізується за підтримки Європейського Союзу та Карітасу Австрії.

Під час візиту фахівці оцінили потреби родини та надали комплексну підтримку. Адвокаційна спеціалістка проконсультувала подружжя щодо доступу до соціальних виплат та державної допомоги для внутрішньо переміщених осіб. Вона розповіла про останні зміни в законодавстві, допомогла розібратися в процедурах та відповіла на всі запитання, які хвилювали родину.

Не менш важливою стала й психологічна підтримка. Кризова психологиня провела індивідуальні консультації, під час яких подружжя мало змогу поділитися своїми переживаннями та отримати професійну допомогу у подоланні тривоги, стресу й емоційного виснаження, спричинених вимушеним переїздом і пережитим досвідом війни.

Крім того, сім’я отримала необхідні речі та одяг із соціального банку одягу. Для людей, які були змушені залишити частину свого майна під час евакуації, така підтримка має особливе значення. Також родину регулярно відвідує соціальна працівниця, яка допомагає вирішувати повсякденні питання та залишається поруч у разі виникнення нових потреб.

«Ця підтримка допомагає нам почуватися впевненіше на новому місці. Я бачу, як ми поступово повертаємо своє життя до звичного русла», – ділиться пан Володимир.

Сьогодні ця допомога стала для подружжя важливим джерелом стабільності. Коли базові потреби забезпечені, а поруч є люди, готові вислухати та підтримати, набагато легше долати труднощі та будувати нове життя.

Історія пана Володимира – одна з тисяч історій українців, які через війну були змушені залишити свої домівки та розпочати все спочатку. Вона нагадує про те, наскільки важливою є своєчасна підтримка для людей, які переживають складні життєві обставини. Адже іноді допомога – це не лише матеріальні речі чи консультації, а й відчуття того, що ти не залишився сам зі своїми труднощами.

Завдяки підтримці Європейського Союзу та Карітасу Австрії фахівці Карітасу продовжують допомагати людям, які постраждали від війни. У межах проєкту близько 27 000 мешканців чотирьох міст України отримають продовольчу та гігієнічну допомогу, послуги із захисту, психологічну підтримку, а також можливість долучатися до заходів у Дружніх до дитини просторах. Для багатьох родин така підтримка стає важливим кроком на шляху до відновлення відчуття безпеки, стабільності та надії на майбутнє. 

Як і тисячі інших людей, які рятувалися від війни, жінка взяла із собою лише найнеобхідніше. Позаду залишилися звичне життя, знайомі місця, друзі та спогади, які роками наповнювали її дні.

Перші місяці на новому місці виявилися непростими. Хоча Валентина була у відносній безпеці, відчуття тривоги та невизначеності нікуди не зникли. Найважче було не лише пережити втрату дому та звичного укладу життя, а й впоратися з самотністю, яка поступово заповнила її будні.

«Здавалося, що після всього пережитого настала якась дивна тиша. Я багато часу проводила вдома. Не хотілося нікуди виходити, ні з ким спілкуватися. День минав за днем, і вони ставали схожими один на одного», – згадує Валентина.

Дні здебільшого проходили в чотирьох стінах. Жінка постійно стежила за новинами, хвилювалася за близьких і думала про те, що залишилося позаду. Зовнішній світ поступово ставав дедалі віддаленішим, а думка про те, щоб зробити щось для себе – прогулятися містом, відвідати якийсь захід чи просто провести час серед людей – здавалася майже недосяжною.

Одного дня друзі запропонували їй відвідати арттерапевтичне заняття в місцевому центрі Карітас, що працює за підтримки Європейського Союзу. Спочатку Валентина поставилася до цієї ідеї без особливого ентузіазму. Вона не вважала себе творчою людиною і не була впевнена, що подібні заняття можуть їй допомогти.

Втім, жінка вирішила спробувати.

Перший візит став початком невеликих, але дуже важливих змін. Під час занять учасники малювали, створювали вироби власними руками, виготовляли традиційні ганчір’яні ляльки, спілкувалися та проводили час разом. У теплій і доброзичливій атмосфері поступово народжувалося відчуття довіри та спокою.

«Я зрозуміла, що мені потрібне спілкування. Я не можу без нього обійтися. Тут можна поговорити, послухати інших, відволіктися від важких думок», – розповідає Валентина.

З часом випадкові візити перетворилися на важливу частину її життя. Жінка почала чекати на кожну нову зустріч. Вони стали не лише приводом вийти з дому, а й можливістю відчути підтримку та побути серед людей, які також пережили втрату, вимушений переїзд і складні життєві обставини.

Сьогодні Валентина з усмішкою говорить, що її девіз – «будь-де, тільки не вдома». За цими словами приховується важливе відкриття: ізоляція та самотність не допомагають впоратися з переживаннями, тоді як спілкування та участь у спільних заходах повертають сили рухатися вперед.

Особливо цінним для неї стало те, що творчість, яку раніше вона вважала чимось далеким від себе, перетворилася на дієвий спосіб відновлення внутрішньої рівноваги. Через прості творчі заняття жінка навчилася хоча б ненадовго відкладати тривожні думки, зосереджуватися на теперішньому моменті та знаходити радість у маленьких щоденних речах.

Історія Валентини нагадує, що відновлення після пережитих втрат часто починається з простих людських кроків. Іноді достатньо місця, де тебе готові вислухати, людей, які розуміють твій біль, та можливості знову відчути себе частиною спільноти.

На арттерапевтичні заходи Карітас приходять як місцеві жителі, так і люди, які були змушені залишити свої домівки через війну. У кожного своя історія, але всіх об’єднує прагнення знайти підтримку, нові знайомства та простір, де можна хоча б ненадовго відчути спокій.

Завдяки підтримці Європейського Союзу фахівці Карітас допоможуть близько 27 000 людей у чотирьох містах України. Проєкт передбачає надання продовольчої та гігієнічної допомоги, послуг із захисту, психологічної підтримки, а також організацію заходів для дітей у просторах, дружніх до дитини. Для багатьох людей така підтримка стає важливим кроком на шляху до відновлення та повернення відчуття опори в житті.

Їхній дім був наповнений дитячим сміхом, щоденними турботами та звуками скрипки музика була для Наталії не просто професією, а серцем їхньої родини.

Одного весняного дня  8 березня  усе змінилося назавжди. Ракетний удар зруйнував їхній будинок. В одну мить зникло місце, де створювалися спогади, де діти почувалися в безпеці, де жила музика.

«Ми всі сиділи разом і чекали, коли це закінчиться. Було страшно, але водночас відчувалося, що ми не самі», – згадує жінка.

Їх врятувала солідарність. Поруч із домом сусіди мали великий підвал, який з перших днів повномасштабного вторгнення став укриттям не лише для родини Наталії, а й для багатьох жителів села. У темряві під землею люди ділилися страхом, надією та силою вижити.

Сьогодні Наталія з дітьми орендує невелику квартиру в Чернігові. Життя далеко не легке, але воно триває. Наталія працює викладачкою скрипки в музичному коледжі. Там же навчаються і її старші сини, продовжуючи свій музичний шлях попри всі пережиті труднощі. Музика залишається їхнім якорем нагадуванням про те, хто вони є і що неможливо зруйнувати.

Наймолодшій доньці Наталії лише п’ять років. У віці, коли дитина повинна почуватися безтурботною і захищеною, їй щодня потрібні тепло, турбота і, передусім, відчуття безпеки.

У пошуках підтримки родина звернулася до Карітасу Чернігів. В рамках проєкту «Забезпечення повноцінного доступу до захисту та гігієни постраждалого від війни населення прифронтових районів України», який фінансується Європейським Союзом та Карітас Австія. Пані Наталія отримала одяг із соціальної шафи, а також два нові ліжка для родини, оскільки до цього маленька дівчинка навіть не мала власного місця для сну.

Для Наталії цей жест означав значно більше, ніж просто меблі. Це був знак того, що дім можна відбудувати, крок за кроком, навіть після нищівної втрати. Що гідність і комфорт мають значення навіть у найважчі часи.

“Тепер я знаю, що навіть серед руїн можна будувати надію, коли поруч є люди, готові підтримати”.

Наталія також відвідує батьківські зустрічі в Карітасі Чернігів. Ці зустрічі, не лише про практичну допомогу; це простір, де можна поділитися досвідом, відчути розуміння та усвідомити, що ти не один у своїх труднощах. У країні, позначеній війною, такі моменти підтримки допомагають відновлювати внутрішню силу.

Історія Наталії, це історія стійкості та тихої мужності. Вона втратила свій дім, але зберегла найважливіше: своїх дітей, свою музику та віру в майбутнє.

Саме це робить можливою гуманітарна підтримка, не лише виживання, а й шанс відбудувати життя з гідністю, турботою та надією.

Проєкт охоплює 27 000 бенефіціарів у чотирьох локаціях (Чернігів, Суми, Запоріжжя та Краматорськ) і передбачає низку заходів, зокрема послуги захисту, психологічну підтримку, матеріальну допомогу через гігієнічні набори для людей з інвалідністю, а також діяльність для дітей у дружніх до дітей просторах (Child-Friendly Spaces).