Відновити господарство, забезпечити родину, знайти своє місце: як агрогранти Карітасу України допомагають переселенцям 

Тепер жінка живе в соціальному містечку «Назарет» у Добрівлянах – місці тимчасового проживання, яке підтримує Карітас Дрогобич. Наталя прагне самостійно дбати про себе й облаштовувати своє життя на новому місці. 

У містечку їй виділили земельну ділянку, на якій жінка вирощує продукти для власних потреб. Наталя охоче господарює, однак обробляти землю вручну складно. Завдяки аграрному мікрогранту в межах проєкту Emergency Appeal 2026-2027 вона змогла придбати мотоблок із необхідними насадками. Тепер має техніку, яка полегшує обробіток землі та дозволяє їй самостійно доглядати за ділянкою. 

Чому навіть невелика земельна ділянка може мати вагоме значення для родини? Як визначити, яка підтримка буде найбільш доцільною? І що потрібно, аби придбане обладнання допомагало господарювати й надалі? Про це говоримо з Юлією Самойлик, провідною експерткою Департаменту економічного відновлення Карітасу України, докторкою економічних наук, професоркою Полтавського державного аграрного університету. 

– Пані Юліє, війна змінила економічні можливості багатьох українців. Що ви бачите, працюючи з людьми, які змушені були залишити свої домівки та почати життя в нових громадах?? 

– Дуже різні ситуації. Серед внутрішньо переміщених людей є вчителі, лікарі, банківські працівники, викладачі, які до війни мали роботу та професійний досвід. Після переїзду до сільської місцевості їм нерідко складно знайти роботу, яка відповідала б їхній кваліфікації. У невеликій громаді може не бути відповідних вакансій, а переїзд до міста чи оренда житла потребують додаткових коштів. 

Тому для частини родин сільське господарство стає одним зі способів забезпечувати свої потреби. Водночас людина, яка ніколи раніше не займалася вирощуванням овочів чи утриманням птиці, потребує відповідних знань і підтримки. 

Є й інша категорія людей – ті, хто до війни професійно займався сільським господарством. Вони мали власну техніку, великі земельні ділянки, налагоджене виробництво та ринки збуту. Наприклад, вирощували кавуни й полуницю на Херсонщині, розвивали тепличне господарство на Луганщині, займалися тваринництвом на Донеччині або декоративним рослинництвом у Бахмуті. 

Деякі з цих виробників були добре відомі далеко за межами своїх громад. Але після вимушеного переїзду їхні можливості суттєво змінилися. Людина, яка раніше обробляла гектари землі, тепер може мати лише кілька соток. Важливо розуміти, що йдеться про людей із різним досвідом і різними потребами. Одним необхідно навчитися нової справи, іншим – знайти спосіб застосувати вже набуті знання в нових умовах. 

– У межах Emergency Appeal аграрну підтримку надають у західних областях. Чим особливі потреби родин, які оселилися саме тут? 

– Насамперед потрібно враховувати доступність землі та регіональні особливості господарювання. Наприклад, на Полтавщині десять соток можуть сприйматися як невелика присадибна ділянка. Натомість поблизу Львова, де доступ до сільськогосподарських земель обмеженіший, така площа вже може мати значний потенціал для родини. 

Тому ми оцінюємо можливості кожного господарства окремо. Важливо розуміти, що людина планує вирощувати, які ресурси має та наскільки її плани відповідають місцевим умовам. 

Ще один суттєвий чинник – житло. Багато переселенців досі не мають стабільного місця проживання, а сільськогосподарська діяльність потребує часу. Потрібно підготувати ґрунт, посадити культури, доглядати за ними та зібрати врожай. 

Тому ми враховуємо, чи матиме родина можливість користуватися земельною ділянкою протягом необхідного періоду. Це важливо і для самої людини, адже господарювання передбачає планування та відповідальність за результати своєї праці. 

– Яка мета аграрних грантів? Ви очікуєте, що люди відкриють бізнес? 

– Ні. Передусім ми говоримо про продовольчу самозабезпеченість. Кластер продовольчої безпеки та засобів до існування розрізняє три рівні домогосподарств. Перше – вирощує для власного споживання, друге – вирощує для себе й продає частину, отримуючи додатковий дохід. Третє – це вже агробізнес. 

У Emergency Appeal ми працюємо з першою категорією. Наше завдання – допомогти родині забезпечити себе продуктами. Для сім’ї з дітьми, людей старшого віку чи членів родини, які потребують догляду, це суттєва економія. Якщо з’являються надлишки й людина їх продає, чудово, але вимагати від усіх стати підприємцями ми не збираємося. 

– Які запити сьогодні найпоширеніші? На що люди прагнуть спрямувати грантові кошти? 

– Орієнтовна сума аграрного мікрогранту становить 40 тисяч гривень. Остаточний розмір допомоги визначаємо відповідно до обґрунтованих потреб домогосподарства. 

Один із найчастіших запитів – малогабаритна сільськогосподарська техніка, зокрема мотоблоки. Для людей, яким складно фізично обробляти землю вручну, таке обладнання може значно полегшити роботу. 

Також бачимо значний інтерес до теплиць. Люди хочуть встановлювати нові конструкції, облаштовувати полив, покращувати умови для вирощування продукції. Є запити й на розвиток птахівництва. 

Однак наше завдання – оцінити, наскільки запропоновані покупки відповідають можливостям господарства. 

Наприклад, людина хоче придбати потужний мотоблок, але має лише 4 чи 6 соток землі. Ми аналізуємо, чи справді потрібна техніка такої потужності. Можливо, для обробітку цієї площі достатньо простішого обладнання. 

Якщо родина планує розводити курей, необхідно з’ясувати, чи є належні приміщення для їхнього утримання, чи зможуть люди забезпечити догляд і відповідні санітарні умови.  

Пригадується історія пані Ганни з Херсона, яка зараз мешкає у місці тимчасового проживання в селі Добрівляни, яке діє за підтримки БФ «Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ». Пані Ганна любить доглядати за квітами. Вона висаджує їх на території прихистку, поливає та дбає про те, щоб навколо було затишно. Згодом, спілкуючись із фахівцями Карітасу, жінка почала замислюватися і про власне господарство. За підтримки кейс-менеджера, мотиваційного психолога та фахівця напряму Livelihood вона визначилася зі справою, якою хотіла б займатися, – птахівництвом. 

Завдяки аграрному мікрогранту пані Ганна придбала 153 курки-несучки, а також обладнання та матеріали для їх утримання, годування й напування. Нині вона облаштовує господарство та готується розвивати обрану справу. Для жінки це можливість використати свою працьовитість і любов до господарювання, щоб поступово забезпечувати власні потреби та ставати економічно самостійнішою. 

– Як відбувається відбір учасників? Що потрібно зробити, щоб отримати аграрну підтримку? 

– Перший етап – звернення до місцевої організації Карітасу та реєстрація. Фахівці перевіряють відповідність критеріям проєкту, зокрема статус внутрішньо переміщеної особи та інші обставини, які впливають на становище родини. 

Після цього разом із місцевою командою людина готує виробничий план. У ньому зазначає, якою діяльністю хоче займатися, які ресурси вже має, що необхідно придбати та як планує використовувати отриману підтримку. 

Наступний етап – експертний аналіз виробничого плану: оцінюємо доцільність запланованих витрат, відповідність техніки чи обладнання масштабам господарства та його ресурсним можливостям. 

Після погодження людина отримує кошти, купує необхідні товари й обладнання та надає документи, які підтверджують витрати. 

Згодом фахівці проводять моніторинговий візит, щоб оцінити, як використовуються придбані ресурси та чи вдалося реалізувати заплановане. 

– Пані Юліє, ви багато років досліджуєте аграрний сектор і маєте міжнародний досвід. Які підходи, на вашу думку, особливо важливо розвивати сьогодні на рівні невеликих домогосподарств? 

– Я переконана, що українські аграрії мають значний досвід і можуть багато чого запропонувати міжнародним колегам. Водночас є питання, яким потрібно приділяти більше уваги. 

Одне з них – екологічність виробництва. Важливо не лише отримати врожай сьогодні, а й зберегти родючість ґрунту та природні ресурси для майбутнього. 

Тому ми звертаємо увагу на раціональне використання добрив, правильне поводження з рослинними рештками, компостування, мінімізацію необґрунтованого застосування гербіцидів. 

Ці принципи однаково важливі для великих аграрних підприємств і невеликих присадибних господарств. Адже йдеться про якість харчових продуктів, здоров’я людей та довгострокову стійкість виробництва. 

– Ми почали розмову з людей, які після переїзду опинилися в нових для себе обставинах. Чи може спільна господарська діяльність допомагати їм адаптуватися в приймаючих громадах? 

– Переконана, що так. І тут дуже важливе спілкування. Для багатьох внутрішньо переміщених людей адаптація в новій громаді є непростим процесом. Потрібно знайомитися із сусідами, розуміти місцеві особливості, дізнаватися про доступні можливості. 

Сільське господарство часто стає приводом для такої взаємодії. Люди радяться щодо вирощування культур, обмінюються досвідом, допомагають одне одному знаходити практичні рішення. 

Я завжди раджу не боятися ставити запитання. Сьогодні інформації дуже багато, але досвід людини, яка вже займалася певною діяльністю в конкретних умовах, може бути особливо цінним. 

Такі контакти допомагають не лише в господарюванні. Вони можуть поступово розширювати коло знайомств і сприяти тому, щоб людина почувалася впевненіше в новому середовищі. 

– Що б ви порадили людям, які хочуть розпочати сільськогосподарську діяльність, але сумніваються у своїх силах? 

– Насамперед вірте у власні сили й не бійтеся пробувати. Сільське господарство потребує знань, дисципліни та наполегливості, і навіть досвідченим господарям не завжди все вдається з першого разу. Помилки – теж частина досвіду, головне – робити висновки й рухатися далі. 

Пам’ятайте, що ваші знання, досвід і вміння залишаються з вами, навіть якщо через війну довелося починати все спочатку. Не бійтеся ставити перед собою нові цілі та звертатися по підтримку. А ми в Карітасі України готові допомагати вам на цьому шляху.


Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 реалізується Карітасом України завдяки підтримці Caritas Internationalis  

Від гуманітарної катастрофи до евакуації: як Карітас України допомагав мешканцям Олешків

Карітас України разом із місцевими організаціями мережі долучився до підготовки евакуації, зустрічі людей та забезпечення їхніх першочергових потреб.

Гуманітарна катастрофа, що розвивалася роками

Олешки перебувають під російською окупацією з перших днів повномасштабного вторгнення. Розташоване поблизу лінії фронту місто поступово втрачало доступ до базових послуг, необхідних для життя.

Після підриву Каховської ГЕС 6 червня 2023 року Олешки зазнали масштабного затоплення. Багато мешканців втратили житло, майно та документи, а значна частина міста залишилася без стабільного електро-, водо- та теплопостачання.

Наприкінці грудня 2025 року ситуація різко погіршилася через фактичну блокаду міста. Заміновані дороги, атаки безпілотників та обмеження пересування практично унеможливили постачання продовольства й медикаментів. За наявними повідомленнями, останній автомобіль із продуктами зміг дістатися Олешків 7 січня 2026 року.

Люди були змушені виживати завдяки залишкам продовольчих запасів і продуктам, вирощеним самостійно. Деякі мешканці долали до 20 кілометрів небезпечними маршрутами, щоб придбати їжу. Для літніх людей та осіб з обмеженою мобільністю така можливість була практично недоступною.

Відсутність медичної допомоги, питної води, електроенергії та зв’язку ще більше поглиблювала гуманітарну кризу. Надходили повідомлення про загибель цивільних через голод, холод, поранення та неможливість отримати необхідне лікування.

Гуманітарна місія та евакуація

Критична гуманітарна ситуація в Олешках привернула увагу міжнародної спільноти та Святого Престолу.

16 жовтня 2026 року Папа Римський Лев XIV провів телефонну розмову з Владіміром Путіним, під час якої закликав до гуманітарного перемир’я, необхідного для доставки продовольства й медикаментів, а також забезпечення добровільної та безпечної евакуації цивільного населення Олешків.

19 жовтня Папа Лев XIV обговорив ситуацію з Президентом України Володимиром Зеленським, наголосивши на необхідності співпраці сторін задля захисту цивільних і забезпечення гуманітарного доступу.

23 жовтня 2026 року за посередництва Першої леді США Меланії Трамп було офіційно підтверджено домовленості щодо проведення гуманітарної місії та тимчасового припинення вогню в Олешках.

27 жовтня оголосили режим тиші, а 29 жовтня розпочали підготовку маршрутів і гуманітарного вантажу. 30 жовтня українська делегація прибула до міста, доставила критично необхідні продукти й медикаменти та розпочала евакуацію цивільного населення.

31 жовтня евакуйованих мешканців доставили до Києва. Режим тиші завершився 1 листопада.

Операція, організована за участю Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, відбувалася в надзвичайно стислі терміни. Для повернення людей використовувався маршрут через білоруський кордон у Чернігівській області.

З міркувань безпеки точна кількість евакуйованих не оприлюднюється. Частина мешканців залишається в Олешках, де гуманітарна ситуація продовжує бути критичною.

Як Карітас України долучився до допомоги

Карітас України працював у тісній координації з Офісом Омбудсмана. До гуманітарного реагування долучилися Національний офіс Карітасу України, Карітас Чернігів та Карітас Київ.

Підготовка до евакуації. Працівники Карітасу України приймали й опрацьовували звернення мешканців Олешків та їхніх родичів щодо можливості виїзду. Робота тривала практично цілодобово, адже на організацію гуманітарної місії було лише кілька днів.

Возз’єднання родин. Карітас Київ організував перевезення родичів евакуйованих із Києва до кордону та їхнє повернення. Для багатьох сімей це стала перша зустріч після тривалої розлуки.

Допомога на кордоні. Карітас Чернігів розгорнув теплий намет, де люди могли зігрітися, випити гарячих напоїв, перекусити та скористатися інтернетом. Тут також працював психолог, було облаштовано дитячу зону та організовано видачу стартових пакетів українського мобільного оператора.

«Це був нетиповий виїзд для нашої команди, адже зазвичай наші мобільні теплі намети працюють безпосередньо на місцях обстрілів, де допомагають людям одразу після прильотів. Для нас це був дуже трепетний і важливий момент. Люди пройшли непростий шлях евакуації, залишивши свої домівки, і нам хотілося, щоб після всього пережитого вони могли бодай трохи зігрітися, випити гарячого чаю, перекусити й відчути турботу та підтримку», — зазначає Станіслав Федорчук, менеджер проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні».

Завдяки співпраці з оператором мобільного зв’язку lifecell Карітас України отримав 500 стартових пакетів для підтримки людей, які повертаються з окупації.

Підтримка після евакуації. Багато людей прибували виснаженими, схудлими, хворими та травмованими. Серед них були люди на інвалідних візках і з милицями. Після перетину кордону евакуйованих доправили до медичних закладів.

Карітас забезпечив людей гігієнічними наборами, подушками, постільною білизною та гарячим харчуванням. Протягом чотирьох днів перебування в лікарні евакуйовані отримували дворазове харчування, адаптоване до їхнього стану здоров’я відповідно до рекомендацій Міністерства охорони здоров’я України.

У межах допомоги евакуйованим мешканцям Олешків Карітас забезпечив:

  • Близько 600 комплектів постільної білизни;
  • Приблизно 1 300 наборів гарячого харчування;
  • Близько 500 базових гігієнічних наборів;
  • Близько 2 000 спеціалізованих транзитних гігієнічних наборів.

Гуманітарне реагування триває. Серед актуальних потреб — забезпечення питною водою через перебої в роботі систем очищення, спричинені атаками на енергетичну інфраструктуру.

«Для нас гуманітарна допомога — це не лише забезпечення базових потреб. Це також турбота про людську гідність, можливість возз’єднатися з рідними та відчути, що ти не залишився наодинці зі своїм досвідом. Саме так міжнародна солідарність перетворюється на конкретні дії, які допомагають людям відновлювати відчуття безпеки та опори», — зазначає Іванна Улей, менеджерка проєкту «Гуманітарна допомога та відновлення життєзабезпечення 2026. Фаза 2».

Підтримка людей після повернення

Допомога мешканцям Олешків є частиною ширшої роботи Карітасу України з підтримки людей, які повертаються з тимчасово окупованих територій.

З лютого 2025 року у Волинській області реалізується проєкт «Екстрена гуманітарна підтримка вимушено переміщених та постраждалих від військової агресії українців». Важливою складовою цієї роботи є співпраця з Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

«Співпраця Карітасу України з Офісом Омбудсмена є важливою складовою підтримки українців, які повертаються з тимчасово окупованих територій. Така взаємодія дозволяє поєднати координаційні можливості державної інституції з досвідом Карітасу в наданні гуманітарної допомоги, забезпечуючи комплексний підхід до потреб людей на всіх етапах повернення. Завдяки тісній координації, оперативному обміну інформацією та спільному плануванню вдається ефективніше організовувати допомогу, своєчасно реагувати на потреби евакуйованих і забезпечувати їхню подальшу підтримку. Особливе значення така співпраця має для людей, які пережили тривалу ізоляцію та потребують допомоги у відновленні звичного життя», — зазначає Гайк Степанян, менеджер проєкту.

Карітас Волинь допомагає людям, які повертаються через пункт пропуску «Доманове» на українсько-білоруському кордоні. Підтримка включає забезпечення мобільним зв’язком, грошову допомогу, придбання квитків до місця призначення, трансфер до залізничного вокзалу, тимчасове проживання у прихистку, гаряче харчування та супровід кризових менеджерів.

Таким чином, допомога не завершується перетином кордону, а продовжується на наступних етапах повернення людей до безпечного життя.

Міжнародне партнерство та підтримка

Гуманітарна допомога надавалася в межах кількох проєктів, що реалізуються за підтримки міжнародних партнерів:

  • Уряду Сполучених Штатів Америки через Державний департамент США — проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні».
  • Caritas Norge — проєкт «Гуманітарна допомога та відновлення життєзабезпечення 2026. Фаза 2».
  • Catholic Relief Services (CRS) — проєкт «Екстрена гуманітарна підтримка вимушено переміщених та постраждалих від військової агресії українців».
  • Caritas Österreich та Європейського Союзу — проєкт «Забезпечення повноцінного доступу до захисту та гігієни постраждалого від війни населення прифронтових районів України (ECHO4)».

Історія двох поколінь, які виїхали з окупованої Запорізької області

Із Запорізької області виїжджають два покоління однієї родини: пані Вікторія з чоловіком та її батьки. Будинок батьків зруйнував приліт, тож тепер усі разом вирушають шукати нове місце для життя. За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення пані Вікторії вдалося востаннє побачити дітей. Її чоловік і батьки не бачили дітей та онуків сім років.

«У нас дрони літають, як ворони», — згадує чоловік пані Вікторії. Щоразу родина завмирала й прислухалася, чи не впаде щось поруч. Із весни електроенергію в місті, за його словами, подавали приблизно раз на тиждень, та навіть тоді напруга становила лише 100 вольтів. Воду також давали за графіком по годинах.

Життя в окупації супроводжувалося постійним тиском з боку російських військових. Обшуки стали звичним явищем: перевіряли соціальні мережі, грошові перекази та будь-яку інформацію, яку могли використати проти місцевих жителів.

«За маленький донат на армію дають більше, ніж за вбивство», — розповідає чоловік.

Окупанти приїжджали до міста цілими сім’ями. Російські військові постійно, за словами чоловіка, нав’язували місцевим жителям власну культуру, а жінкам власні правила щодо одягу та зовнішнього вигляду.

До повномасштабного вторгнення пані Вікторія працювала вчителькою початкових класів. За кілька років до війни вона взяла перший клас, тому у 2022 році продовжувала працювати зі своїми учнями. У перші дні вторгнення жінка власноруч знімала стенди в класі та забирала навчальні матеріали, намагаючись урятувати все, що могла.

Згодом учні роз’їхалися різними куточками України та за кордон. Школу перенесли до Запоріжжя, і навчання продовжилося дистанційно. Пані Вікторія залишалася зі своїм класом і продовжувала викладати, навіть перебуваючи в окупації.

Тим часом у місті з’явився телеграм-канал, де публікували списки людей, яких окупанти вважали вірними Україні. З їхніх особистих сторінок брали фотографії, поширювали контакти та закликали повідомляти будь-яку додаткову інформацію.

У цьому списку опинилася й пані Вікторія. З її сторінки взяли фотографію з українською символікою, зроблену під час першого уроку, а також світлину на тлі прапора Європейського Союзу, яку вона зробила під час навчання вчителів у межах реформи НУШ. Після публікації жінку звинуватили в тому, що вона навчала дітей, яких окупанти називали «ждунами», та в інших злочинах.

Ця публікація змінила її життя. Пані Вікторія була змушена спалити власні навчальні матеріали та все, що раніше забирала зі школи. Двадцять п’ять років праці, спогадів і речей, які вона збирала для своїх учнів, довелося знищити. Її колега після подібної публікації була змушена тікати з міста лише з однією сумкою.

Обшуки в будинку пані Вікторії також стали частиною повсякденного життя. Одного дня жінка проводила урок зі своїм класом. Раптом зникло світло, і чоловік вийшов запускати генератор. За мить почав гавкати собака – у двір зайшли люди з обшуком. Жінка сама не зрозуміла, як так швидко зорієнтувалася: сховала телефон у пральну машину, а книжки – за шафу.

Її зачинили в кімнаті та почали перевіряти телефон. У Facebook було чимало підписок і публікацій, пов’язаних із Новою українською школою. Раптом один із присутніх зателефонував комусь і запитав: «НУШ — це воно?». Після цього пані Вікторію почали розпитувати, чи працює вона, та переконувати влаштуватися до місцевої школи, де запроваджували російську освітню програму.

«Йдіть працювати у школу — вас люди почнуть поважати», — наполягали вони.

Жінка відмовлялася, пояснюючи, що давно мріяла звільнитися й відпочити. Зрештою після декількох годин все закінчилося розпискою про заборону працювати та навіть викладати дистанційно.

Після цього довелося бути ще обережнішою. Попри заборону, пані Вікторія продовжувала потайки навчати дітей. Разом із чоловіком, який допомагав їй, вони не полишали класу: святкували свята онлайн, вирізали гарбуза і переодягались на Хелловін, святкували Новий рік і навіть організували дистанційний випускний.

Так учні завершили четвертий клас. Згодом діти перейшли до місцевих шкіл, але робота пані Вікторії весь цей час супроводжувалась постійним ризиком і новими обшуками.

Попри небезпеку та заборони, пані Вікторія продовжувала таємно викладати українську мову дітям, які вже жили в різних куточках світу.

Одного разу, прибираючи гараж, жінка знайшла коробку з українськими стрічками, які колись готувала для учнів до Дня знань. До дітей вони так і не потрапили. Пані Вікторія добре розуміла, що знахідка таких речей під час чергового обшуку могла мати для неї серйозні наслідки.

Працівники БФ «Карітас Волинь» зустріли родину пані Вікторії на пункті пропуску «Доманове». Два покоління сім’ї зібрали своє життя в кілька валіз.

«Коли у мене запитали, як я так усе помістила в декілька валіз, я сміялася, що в дитинстві грала в тетріс», — із посмішкою розповідає жінка.

Цього дня родина нарешті змогла зустрітися з дітьми та онуками. Далі пошук нового житла та спроба почати все спочатку.

«Тут ми можемо вільно вийти на вулицю, говорити, якось дихається легше», — каже пані Вікторія.


Проєкт «Екстрена гуманітарна підтримка вимушено переміщених та постраждалих від військової агресії українців» реалізується за постійної підтримки Catholic Relief Services.

Комплексна підтримка в кризі: як працює кейс-менеджмент у межах проєкту Emergency Appeal 2026–2027 

У Дрогобичі родина розраховувала зупинитися біля рідних, які виїхали сюди раніше, але сталося інакше. У новому місті, без власного житла і кола підтримки, сім’я фактично залишилася без місця, де могла б переночувати. 

У такій ситуації складно визначити одну проблему, яку потрібно вирішити першою. А головне, як зробити так, щоб термінова допомога сьогодні не стала лише короткою паузою перед наступною кризою? 

Родину взяла у супровід команда Карітасу Дрогобич, яка працює в межах проєкту «Реагування на надзвичайні ситуації та інтегрована швидка гуманітарна допомога для забезпечення життєво необхідних потреб постраждалого від війни населення в Україні» (далі – Emergency Appeal 2026–2027). Один із напрямів проєкту – гуманітарний захист, зокрема кейс-менеджмент. 

Команді вдалося швидко організувати для родини тимчасове проживання та допомогти з оформленням документів і довідок ВПО. Для оплати житла використали один з інструментів кейс-менеджменту – гроші на захист. Паралельно родині допомагають знайти житло, яке вона надалі зможе оплачувати самостійно, чоловікові – роботу, а дитині – можливість продовжити навчання. 

«Кейс-менеджмент – це завжди не про одну проблему, а про комплексність проблем, з якими стикаються люди. Людина може опинитися в ризику бездомності, насильства чи іншій кризовій ситуації і не мати можливості впоратися з нею самостійно. Завдання кейс-менеджера – разом знайти рішення та ресурси, на які можна буде спиратися далі: власні, родинні, ресурси громади чи організацій. Щоб зрештою самостійно рухатися далі й якомога менше залежати від гуманітарної допомоги», – пояснює Олена Мороз, експертка кризових центрів Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України.

З якими ситуаціями люди найчастіше звертаються до кейс-менеджерів сьогодні? 

Олена Мороз: Часто йдеться про тих, хто нещодавно евакуювався або був вимушений переїхати. У новому місті вони можуть не знати, де отримати необхідні послуги, як оформити довідку ВПО, на які виплати мають право чи де шукати житло. До цього додаються втрачені документи, відсутність роботи або підтримки поруч. 

Але ми працюємо не стільки з певними категоріями вразливості, скільки з конкретними ризиками у сфері захисту. Наприклад, ризиком бездомності, насильства чи іншою кризовою ситуацією, з якої складно вийти самостійно. Водночас такої підтримки часто потребують люди старшого віку, люди з інвалідністю, багатодітні родини та мешканці місць тимчасового проживання. 

А як кейс-менеджер розуміє, що насправді потрібно людині? 

Олена Мороз: З розмови та оцінки ситуації. Перший запит часто буває матеріальним: «Мені потрібні гроші», «Мені немає чим заплатити за житло», «Мені потрібно відновити документ». Але важливо зрозуміти, що стоїть за цим запитом і який ризик потрібно зменшити. 

Наприклад, родині потрібна допомога з орендою. Чому виникла така ситуація? Вони щойно евакуювалися, і їм ніде жити? Втратили дохід? Не отримують виплати, на які мають право? Від відповіді залежить подальший план. Десь достатньо інформації чи перенаправлення, в іншому випадку потрібно залучити юриста або психолога. А в окремих кризових ситуаціях одним з інструментів можуть стати гроші на захист. 

Тобто «гроші на захист» – це не окрема грошова програма, куди людина може звернутися по виплату? 

Ярина Дегтяр, експертка кризових центрів Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України: Ні, і це принципово важливо пояснювати. Гроші на захист не застосовуються окремо від кейс-менеджменту. Це один із його інструментів, і рішення щодо його використання залежить від конкретної ситуації людини.

Не кожна людина, яка перебуває під супроводом кейс-менеджера, отримує таку допомогу. Вона може бути потрібна тоді, коли є гостра кризова ситуація і певний ризик у сфері захисту можна мінімізувати саме таким способом.

Наприклад, людина евакуювалася без документів, і їх потрібно терміново відновити. Або їй необхідне безпечне місце для проживання, бо інакше вона фактично залишиться на вулиці. Бувають і дуже побутові, на перший погляд, ситуації. Після обстрілу у квартирі немає дверей. Формально це пошкоджене майно, людина може чекати на компенсацію чи іншу допомогу, але жити весь цей час у помешканні без дверей – це вже питання безпеки. У такому випадку кейс-менеджер оцінює ризик і шукає рішення, яке потрібне саме зараз. 

Тому гроші на захист – не про те, щоб просто закрити матеріальну потребу. Вони потрібні тоді, коли певна витрата допомагає зменшити конкретний ризик і не дає кризі поглибитися. 

І що відбувається далі? Допомогу надали – кейс закривається? 

Ярина Дегтяр: Наша мета – не просто вирішити одну термінову проблему. Якщо сьогодні оплатити житло, але не зрозуміти, що буде через місяць чи два, ми лише відтермінуємо ту саму кризу. Тому разом формуємо подальший план, який має допомогти уникнути її повторення.

Виходить, кейс-менеджеру потрібно знати буквально все – від соціальних виплат до того, яка організація може надати людині конкретну допомогу? 

Ярина Дегтяр: Так, хоча одна людина не може знати абсолютно все. Кейс-менеджер має добре розуміти, які державні послуги, гуманітарні організації та програми допомоги працюють у громаді. Для цього є карта перенаправлень: якщо ми самі не можемо надати певну послугу, маємо знати, хто може її надати. Так само потрібно стежити за змінами у виплатах і правилах отримання допомоги. А якщо питання переходить у правову площину, до роботи долучається юрист. 

Коли до історії людини залучають юриста? 

Ірина Кізілова, юристка Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України: Дуже по-різному. Іноді людина від самого початку розуміє, що їй потрібна юридична допомога. Але буває й навпаки: вона приходить на інформаційну зустріч і говорить, що запитань до юриста немає. Починає слухати запитання інших людей, і раптом розуміє: «А в мене ж така сама ситуація». Тобто людина може роками жити з певною проблемою й навіть не знати, що її можна вирішити юридичним шляхом. 

Сьогодні багато звернень пов’язані з житлом, землею та майном. Війна і переміщення зробили особливо помітними проблеми, які могли існувати ще задовго до повномасштабного вторгнення. Наприклад, свого часу люди належним чином не оформили право власності, укладали угоди без необхідних документів, спираючись на розписки. Поки людина жила у своєму будинку, це могло не здаватися критичним. Але після його пошкодження чи руйнування відсутність належно оформлених документів уже може стати перешкодою для отримання компенсації. 

Є й багато соціальних питань: оформлення документів, пенсійні виплати, допомога внутрішньо переміщеним особам. На Херсонщині, наприклад, виникають питання щодо земельних ділянок та орендних відносин. 

Особливої уваги часто потребують люди, які мешкають у місцях тимчасового проживання. Серед них багато людей старшого віку та людей з інвалідністю. Комусь недостатньо один раз пояснити алгоритм дій – людині може бути складно самостійно пройти весь шлях від консультації до вирішення питання.  

Тобто, юридична проблема може бути лише однією частиною значно більшої життєвої ситуації?

Ірина Кізілова: Саме так. І тут дуже важливо, що ми працюємо командою. Якщо юрист під час консультації бачить, що людині також потрібна допомога психолога чи кейс-менеджера, він може одразу перенаправити її в межах команди. 

Так само працює і у зворотному напрямку. Кейс-менеджер супроводжує людину і бачить, що на певному етапі без юридичного втручання далі рухатися неможливо. До прикладу: людина має право на певну виплату, але отримала відмову. Тоді до ситуації може долучитися юрист, допомогти розібратися в причинах, підготувати необхідні звернення або процесуальні документи. 

Наші юристи не представляють людей у суді, але можуть готувати процесуальні документи та подавати запити. Якщо потрібне саме судове представництво чи інший вид послуги вторинної правничої допомоги, людину перенаправляють до тих організацій або установ, які можуть її надати. 

У чому перевага роботи в такій команді? 

Олена Мороз: Команда складається з кейс-менеджера, юриста і психолога. Можна звернутися до одного фахівця, а вже під час роботи стане зрозуміло, чи потрібно залучити іншого. Кейс-менеджер часто є координуючою ланкою: бачить ситуацію комплексно і за потреби залучає юриста, психолога, державну службу чи іншу гуманітарну організацію.

Ірина Кізілова: Багато питань вдається вирішувати всередині команди. Зовнішнє перенаправлення – це додатковий час, пошук нового фахівця і необхідність знову розповідати свою історію. А тут фахівці працюють поруч і доповнюють один одного.

А як допомога доходить до людей, які самі не можуть прийти до офісу Карітасу?

Ірина Кізілова: Команди працюють не лише в офісах. Кейс-менеджер, юрист і психолог можуть виїжджати як мобільна команда – зокрема, до місць тимчасового проживання. 

На Херсонщині така мобільність особливо важлива. Є віддалені громади, а через безпекову ситуацію людям не завжди легко або взагалі можливо самостійно дістатися кудись. Тоді фахівці їдуть до них і надають допомогу вже на місці. 

В інших локаціях у межах Emergency Appeal робота значною мірою зосереджена на внутрішньо переміщених осіб, які проживають у місцях тимчасового проживання. Тому сама модель може адаптуватися до того, де перебувають люди і наскільки доступною для них є допомога. 

Ви працюєте з людьми саме тоді, коли вони часто переживають один із найскладніших періодів у своєму житті. Як самі фахівці витримують таке навантаження? 

Ірина Кізілова: Найбільше навантаження мають ті, хто працює безпосередньо з кейсами. Вони зустрічаються з клієнтами особисто, бачать їхній стан і реакції, іноді стикаються й з агресією. 

Тому ми регулярно обговорюємо складні випадки всередині команд, проводимо зустрічі з фахівцями мережі. Зараз також організовуємо супервізійну підтримку для юристів із психологом. Щоб довго й якісно допомагати іншим, потрібно підтримувати й тих, хто щодня надає цю допомогу. 

Якщо спробувати дуже просто пояснити людині, яка ніколи не стикалася з кейс-менеджментом: у чому його найбільша цінність? 

Ярина Дегтяр: Напевно, у тому, що людина не залишається сама зі своєю ситуацією. Коли ти вимушено переїхав, опинився в новому місці й не знаєш абсолютно нічого – куди звертатися, які маєш права, де отримати допомогу, – кейс-менеджер стає своєрідним компасом, який допомагає зорієнтуватися: інформує, скеровує, перенаправляє, залучає інших фахівців. 

Бути поруч стільки, скільки потрібно

За кожним кейсом – людина або родина зі своєю історією, обставинами й шляхом виходу з кризи. Від початку Emergency Appeal 2026–2027 уже 62 історії супроводу завершилися конкретним результатом. Це означає, що людям вдалося пройти цей шлях до моменту, коли вони вже можуть рухатися далі самостійно: необхідні питання вирішені, ризики зменшені, а потрібні ресурси й опори знайдені. Ще 144 людини отримали індивідуальні юридичні консультації та допомогу 

В основі кейс-менеджменту лежить один із принципів соціального служіння Карітасу: допомога має підтримувати й посилювати спроможність людини, а не підміняти її власні рішення та дії. Допомогти пройти кризовий період, знайти необхідні рішення та опори, відновити власну спроможність, і бути поруч рівно стільки, скільки потрібно, щоб далі людина могла рухатися самостійно. 

Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 реалізується Карітасом України завдяки підтримці Caritas Internationalis  

Виїхати з-під обстрілів — лише перший крок: як працює евакуація повного циклу

Потрібно знайти житло, організувати дорогу для людини, якій складно пересуватися самостійно, подбати про ліки, дітей чи тварин — і знати, що буде після останньої зупинки.

Люди нерідко відкладають виїзд до моменту, коли поруч уже не працюють звичні служби, громадський транспорт стає недоступним, а літня людина чи людина з інвалідністю фізично не може вирушити в дорогу без допомоги. Навіть коли рішення ухвалене, залишається інше питання: куди їхати?

У Донецькій області одна жінка згадувала, що на момент виїзду її родини екстрені служби в громаді вже не працювали. Інші родини розповідають, як із посиленням обстрілів поступово порожніють вулиці. Та люди залишаються — бо не мають іншого житла, доглядають близьких, яким складно пересуватися, або просто не можуть уявити, як залишити дім, у якому минула значна частина життя.

За даними Кластера захисту України, у 2025 році його учасники зареєстрували понад 89 тисяч людей, евакуйованих із постраждалих від війни районів сходу України. 40% із них були людьми віком від 60 років, ще 7% — людьми з інвалідністю. Для багатьох із них одного місця в транспорті недостатньо, щоб виїзд справді став переходом у безпечніші умови.

Саме на цьому побудована евакуація повного циклу, яку здійснюють Карітас України та місцеві організації мережі: виїзд із небезпечної території пов’язують із наступним реальним місцем, де людина зможе залишитися. Транспорт — лише одна частина процесу. Поруч із ним є добровільна поінформована згода людини, оцінка її потреб, безпекове планування, транзитна підтримка, пошук житла та зв’язок після прибуття.

Дзвінок, із якого починається евакуація

Для Інни це була вже друга евакуація.

Після початку повномасштабного вторгнення вона виїхала з Донецької області разом із мамою та двома дітьми. Згодом родина повернулася, сподіваючись, що ситуація покращиться.

Не покращилася.

«У дітей удома є все… окрім спокою», — сказала Інна, коли родина знову готувалася до виїзду.

Цього разу чотирьом людям із трьох поколінь потрібно було знайти не лише спосіб виїхати, а й місце, куди вони могли б приїхати.

Після десятків відповідей про відсутність вільних місць Ганна Тімченко, кейс-менеджерка Карітасу Краматорськ, побачила у Facebook допис громади на Хмельниччині, де пропонували вільні будинки родинам із дітьми, які були змушені переїхати через війну. Ганна зв’язалася з представниками громади, з’ясувала умови, переконалася, що цей варіант підходить Інні та її родині, і почала з’єднувати окремі етапи дороги.

Сім’я Інни, для якої Карітас Краматорськ організував евакуацію з Донецької області та допоміг знайти нове житло.

«Люди бачать евакуаційне авто або потяг, але не бачать, що відбувається паралельно. Ми шукаємо житло, телефонуємо громадам, координуємося з кількома організаціями, домовляємося про стикування між транзитними центрами — і водночас тримаємо зв’язок із наляканою родиною, яка чекає на кожне наше повідомлення», — говорить Ганна.

До виїзду кейс-менеджерці потрібно скласти весь ланцюг: де родина зупиниться, хто її зустріне, як вона подолає різні етапи маршруту і яка допомога знадобиться дорогою.

Ще один вимір цієї роботи видно у транзитному центрі в Павлограді. Приблизно за три місяці там близько 300 людей отримали тимчасову допомогу з догляду. Переважно це люди старшого віку та люди з обмеженою мобільністю, які після евакуації потребували додаткової підтримки.

Працівник із догляду може допомогти людині дістатися вбиральні, принести чи приготувати їжу, придбати ліки або необхідні речі, випрати одяг. Потреба в такій допомозі стала очевидною з практики евакуацій: частина людей приїжджає без рідних або без людини, яка зазвичай допомагає їм удома, і вже після дороги потребує підтримки в догляді за собою та побуті.

Такий супровід не є звичною складовою евакуаційної допомоги, але для людини, яка не може залишатися без сторонньої підтримки, він може бути критично важливим уже в перші години після приїзду.

Як з одного звернення складається маршрут

Евакуацію повного циклу здійснюють чотири місцеві команди — Карітас Краматорськ, Карітас Харків, Карітас Полтава та Карітас Запоріжжя. Вони працюють із людьми, які виїжджають із територій підвищеного ризику в Донецькій, Харківській, Дніпропетровській та Запорізькій областях, і допомагають продовжити шлях до безпечніших регіонів.

Робота відбувається в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», що фінансується Державним департаментом США та реалізується Карітасом України й місцевими організаціями Карітас у партнерстві з Catholic Relief Services.

Маршрут нерідко складається з кількох етапів. На найбільш небезпечній ділянці людей може вивозити місцева волонтерська чи гуманітарна команда, яка вже працює ближче до цієї території. Далі маршрут підхоплює Карітас: організовує транзит, наступне перевезення та житло, щоб людині не доводилося самостійно шукати наступний крок посеред дороги.

Одне переміщення може пройти через кілька команд, але для людини воно має залишатися одним безперервним маршрутом.

Місцем, де його окремі частини часто з’єднуються, стає транзитний центр. Там можна перепочити, поїсти, прийняти душ, отримати необхідну допомогу та разом із фахівцями уточнити наступний етап дороги. Хтось їде до родичів, хтось продовжує шлях потягом чи автобусом, комусь потрібно знайти тимчасове житло або місце, де є можливість отримувати щоденний догляд. Таку функцію транзитних центрів передбачає і модель евакуації повного циклу.

Від квітня 2026 року, коли в межах проєкту розпочалася евакуація повного циклу, до 31 липня було евакуйовано 584 людини.

Цифри швидко стають абстрактними, тож цю кількість можна уявити інакше: якби 584 людини розмістити в автобусах на 50 місць, вони заповнили б майже 12 автобусів.

Але це не були 12 однакових автобусів із однаковими пасажирами.

Це були 584 окремі рішення виїхати. Сотні різних сімейних обставин, місць призначення й потреб. Сотні випадків, у кожному з яких потрібно було розуміти, хто їде, куди людина може безпечно дістатися і що може завадити їй завершити цей шлях.

Коли стандартний маршрут не підходить

Іноді люди залишаються в небезпеці, бо не можуть уявити, як житимуть після виїзду.

Олена евакуйовувалася із Запорізької області вдруге. Пряме влучання вже зруйнувало більшу частину будинку, який її родина будувала й облаштовувала. Тепер вона знову їхала — разом з онуками, літньою мамою та домашніми тваринами.

«Я також забрала курей, собак і котів. Кури нестимуть яйця, так що з голоду не помремо», — сказала Олена.

Для отця Любомира Іваночко, який очолює напрям евакуації в Карітасі України, домашні тварини в цій історії — не другорядна деталь. За ними стоїть одна з причин, через які люди можуть довго відкладати виїзд: вони розуміють небезпеку, але не знають, як забезпечуватимуть себе в новому місці.

«Люди бояться, бо не знають, яким буде життя далі — де вони житимуть, як зароблятимуть, що їстимуть. Для цієї жінки кури означають яйця, їжу — можливість і далі щось забезпечувати для своєї родини. Треба зрозуміти, що дає конкретній людині опору», — говорить він.

Для Олени була й інша проблема. Її літній мамі було б складно їхати евакуаційним потягом, а перевезти таким способом усіх тварин було б майже неможливо. Тому Карітас Запоріжжя організував транспорт, яким родина змогла поїхати разом, і довіз їх до орендованого житла, яке вони знайшли на Чернігівщині.

Мама Олени під час евакуації з Запорізької області.

Досвід багатьох евакуацій навчив команди Карітасу: довіра з’являється тоді, коли людина розуміє, що буде далі. До виїзду їй пояснюють можливі варіанти житла, умови, доступну допомогу та хто зустріне після прибуття. Фото чи відео житла дозволяють не просто почути назву незнайомого місця, а побачити його й вирішити, чи готова людина туди їхати.

«Ми не нав’язуємо рішення, — говорить о. Любомир. — Ми обговорюємо з людиною умови й погоджуємо те, що їй підходить. Рішення залишається за нею».

Ця прозорість особливо важлива, коли людині доводиться довіритися тим, кого вона, можливо, щойно зустріла. Соціальний працівник може супроводжувати людей під час евакуації, відповідати на запитання й залишатися поруч із тими, хто наляканий або розгублений. Кожен наступний крок пояснюють заздалегідь, а підтримка не обривається посеред маршруту. Після прибуття Карітас перевіряє, чи справді домовленості працюють; якщо ні, команда разом із людиною шукає інший варіант.

Кейс-менеджерка опрацьовує запит на евакуацію.

Карітас може усунути практичні перешкоди й вибудувати маршрут, який справді працює. Він може зробити вибір можливим, не роблячи цього вибору замість людини.

Що відбувається після приїзду

Дорога може закінчитися раніше, ніж робота кейс-менеджерки.

Карітас Запоріжжя допомагав мамі з трьома дітьми, серед яких була дитина з інвалідністю, продовжити шлях до Австрії. Перед виїздом Олена Бугель, кейс-менеджерка Карітасу Запоріжжя, відновила зв’язок з австрійською організацією, яка вже допомагала цій родині раніше, уточнила її теперішні потреби, переконалася, що на місці їх готові підтримати, і координувала наступні етапи дороги.

Після однієї ночі в тимчасовому житлі на заході України родина продовжила шлях до Австрії. На момент прибуття наступний етап уже був підготовлений: на сім’ю чекала місцева команда, було організовано подальше перевезення та житло.

Родина під час евакуації до Австрії за підтримки Карітасу Запоріжжя.

Але для Олени робота з цією родиною на цьому не закінчилася.

Вона продовжила телефонувати мамі: спершу — щоб переконатися, що родина дісталася безпечно, потім — щоб з’ясувати, чи працює на практиці те, про що домовлялися до виїзду. Чи підходить житло? Чи отримує дитина з інвалідністю медичну допомогу? Чи можуть діти навчатися? Чи вирішуються питання з документами та соціальною підтримкою?

«Для мене сам факт виїзду ще не означає, що родина справді перебуває у безпеці й отримала необхідну допомогу, — говорить Олена Бугель. — Важливо зрозуміти, чи дісталися вони місця призначення, чи мають житло, чи отримують діти медичну допомогу й доступ до освіти, чи не залишилася родина сам на сам із новими труднощами».

Під час наступних розмов відповіді ставали конкретнішими. Родина переїхала в окрему квартиру. Дітей почали влаштовувати до навчальних закладів, зокрема дитину з інвалідністю — до спеціалізованої школи. Місцевий соціальний працівник допомагав із відвідуванням лікарів, документами та соціальними послугами.

Для кейс-менеджерки важливо, щоб план, складений до виїзду, витримав перевірку реальністю після приїзду. Випадок не завершується лише тому, що зупинився останній автомобіль. Він завершується тоді, коли допомога, про яку домовлялися на іншому кінці маршруту, справді доступна людині.

Здалеку масштаб евакуації легко вимірювати кількістю автомобілів і людей. Але насправді він складається з сотень окремих людських історій, для кожної з яких потрібне своє рішення.

За одним маршрутом можуть стояти волонтери, які допомагають пройти найнебезпечнішу ділянку, кейс-менеджерка, яка шукає житло в іншій області, працівник із догляду в транзитному центрі, інша команда, яка зустріне після прибуття, — і телефонний дзвінок пізніше, щоб переконатися, що домовленість справді спрацювала.

Саме це стоїть за 584 евакуаціями в межах проєкту: сотні різних життів, для яких не існувало одного універсального рішення.

Вивезти людину з небезпечного місця недостатньо. Потрібно, щоб на іншому кінці дороги на неї чекало не нове невідоме, а зрозумілий наступний крок: житло, необхідна допомога і люди, до яких можна звернутися. У цьому і полягає повний цикл евакуації Карітас.

Як звернутися по допомогу з евакуацією

Евакуація повного циклу відбувається лише за добровільною згодою людини. Команда може запропонувати варіанти, пояснити умови й допомогти організувати переїзд, але не вирішує замість людини, куди їй їхати. Це один із базових принципів процедури евакуації.

  1. Зателефонуйте до Карітасу. Одразу скажіть, що звертаєтеся щодо евакуації. Назвіть своє місце перебування та повідомте, скільки людей мають виїхати.
  2. Розкажіть про потреби кожного, хто їде. Важливо одразу сказати, якщо серед вас є людина з інвалідністю, літня чи маломобільна людина, діти, необхідність постійно приймати ліки, перевозити крісло колісне, тварин або важливі речі. Саме від цього залежить транспорт і побудова маршруту.
  3. Скажіть, чи є у вас місце, куди ви можете поїхати. Якщо це родичі, друзі або вже знайдене житло, команда врахує це під час планування. Якщо їхати нікуди, кейс-менеджер може допомагати шукати доступні варіанти проживання.
  4. Ознайомтеся із запропонованим варіантом і самі ухваліть рішення. Команда пояснює умови, маршрут і доступну допомогу. Людина має право погодитися, відмовитися або змінити рішення.
  5. Після погодження команда організовує маршрут. Залежно від безпекової ситуації він може включати кілька етапів, різні команди, транзитний центр, потяг чи інший транспорт. За потреби соціальний працівник супроводжує людину дорогою.
  6. У транзитному центрі можна отримати базову допомогу та підготуватися до наступного етапу дороги. Там люди можуть перепочити, поїсти, скористатися гігієнічними послугами та отримати інформацію щодо подальшого маршруту й проживання.
  7. Після прибуття зв’язок не обривається. Команда перевіряє, чи людина дісталася погодженого місця і чи працює домовленість. Якщо виникла проблема, можуть шукати інше рішення або перенаправити до відповідної допомоги.

Куди телефонувати

Карітас Краматорськ: +380 55 942 20 12, понеділок–п’ятниця, 9:00–17:00.

Карітас Харків: +380 67 33 604 55, понеділок–п’ятниця, 9:00–17:00.

Карітас Запоріжжя: +380 75 173 27 91, понеділок–п’ятниця, 9:00–17:00.

Карітас Полтава: +380 95 288 87 07, понеділок–п’ятниця, 9:00–17:00.

Гаряча лінія Карітасу України: 0 800 336 734, понеділок-п’ятниця 9:30–16:00. 

AGRIS 3 підтримав 50 підприємців на Полтавщині та Хмельниччині

Від першого гранту до масштабування бізнесу

Кілька років тому Ірина та Анна з Полтавщини отримали першу мінігрантову підтримку від проєкту AGRIS. Тоді це був стартовий поштовх для невеликої справи. Жінки вирощували та продавали надлишки власної продукції, швидко побачили стабільний попит і поступово почали розширювати господарство.

Цього року вони повернулися вже в AGRIS 3. Ірина спрямувала грантові кошти в цех для переробки м’ясної продукції, Анна – в сільськогосподарське обладнання для заготівлі кормів. Для маленького села, в якому мешкають Ірина та Анна, кожна власна справа – можливість не тільки прогодувати свої родини, а й запропонувати односельцям якісну місцеву продукцію, яку можна придбати поруч із домом.

Ветеранський бізнес отримує нові можливості для розвитку

На Хмельниччині ветеран Віталій Юрчук розвиває тепличне господарство з вирощування розсади та овочів. Бізнес-грант він використав для придбання трактора.

Ветеран і колишній військовополонений Володимир Реп’юк інвестував підтримку в систему опалення теплиць і продовжує збільшувати обсяги вирощування огірків і розсади.

За кожною такою історією стоїть наша системна підтримка, яка дозволяє людям знаходити себе на новому місці, залишатися та продовжувати працювати в сільських громадах, забезпечувати родини необхідним і сприяти сталому розвитку економіки громад.

50 підприємців отримали бізнес-гранти у межах AGRIS 3

Завдяки проєкту AGRIS 3 цього року бізнес-грантами ми підтримали 24 учасників на Полтавщині та 26 – на Хмельниччині. На Полтавщині гранти спрямовувалися переважно на рослинництво, тваринництво та переробку молочної й м’ясної продукції, на Хмельниччині – на тепличні господарства та обладнання для них.

Моніторингові візити та подальша підтримка учасників

Представники Карітасу України – національний менеджер проєкту Ярослав Кириленко та фахівчиня з управління проєктами Вікторія Харченко разом із колегами з місцевих організацій відвідали учасників проєкту з моніторинговими візитами. Ми підтримуємо з ними постійний зв’язок, супроводжуємо на всіх етапах розвитку їхньої справи. Під час цих візитів переконалися, що кошти партнерів використовуються за призначенням, відповідально та ефективно.

Під час зустрічей говорили не лише про результати, а й про подальші кроки. Чимало підприємців відзначили, що їм бракує зовнішнього погляду тих, хто міг би оцінити їхній бізнес свіжим оком і допомогти побачити нові можливості для розвитку. Тому наступним етапом проєкту стануть менторські сесії, які враховуватимуть конкретні запити учасників.

«Дуже приємно бачити, як учасники повертаються до нових фаз AGRIS. Для когось проєкт став стартом власної справи, а сьогодні вони вже масштабують бізнес. Хтось ділиться своїм досвідом з іншими. За ці роки навколо AGRIS сформувалася сильна спільнота взаємопідтримки, де люди допомагають одне одному розвиватися та знаходити нові можливості», – підсумував Ярослав.

Про проєкт AGRIS 3

AGRIS 3 сприяє відновленню малих фермерських господарств і засобів для життя, посиленню продовольчої безпеки та зниженню залежності від гуманітарної допомоги в сільських громадах. На Хмельниччині особлива увага приділятиметься домогосподарствам на чолі з жінками.

Проєкт #AGRIS3 на Полтавщині реалізується Карітас Полтава у партнерстві з Caritas Ukraine за фінансової підтримки Caritas Österreich та NACHBAR IN NOT.

Проєкт #AGRIS3 на Хмельниччині реалізується Карітас Хмельницький УГКЦ у партнерстві з Caritas Ukraine за фінансової підтримки The Canadian Catholic Organization for Development and Peace (Development and Peace – Caritas Canada).

Карітас України посилює підтримку постраждалих громад

Благодійний фонд «Карітас України» продовжує допомагати людям і громадам, які постраждали внаслідок війни. Один із ключових напрямів підтримки — житло, безпечні умови проживання та підготовка родин до зимового періоду.

Допомога передбачена для внутрішньо переміщених осіб, місцевих жителів постраждалих громад, а також родин, які втратили житло, були змушені евакуюватися або потребують підтримки для проживання в безпечних і гідних умовах.

Програма реалізовується в межах проекту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» за підтримки уряду Сполучених Штатів Америки. Вона охоплює громади Миколаєва, Запоріжжя, Кам’янського, Кривого Рогу, Краматорська, Полтави, Харкова, Сум і Чернігова.

Підтримка від Карітасу включає:

• легкі ремонти пошкодженого житла;
• модернізацію та утеплення будинків для внутрішньо переміщених осіб;
• допомогу з орендою житла;
• зимову підтримку домогосподарств;
• забезпечення твердим паливом;
• встановлення аварійного та сталого енергетичного обладнання;
• доремонтні набори для пошкодженого житла;
• ремонт пошкодженої інфраструктури та забезпечення її енергетичним обладнанням;
• тверде паливо для соціальної інфраструктури та місць тимчасового проживання ВПО.

Загалом у межах запланованої підтримки передбачено, що:

• понад 3000 домогосподарств отримають грошову допомогу на тверде паливо;
• 1750 родин отримають зимові виплати на комунальні послуги;
• буде виконано 600 легких ремонтів житла;
• 640 будинків для внутрішньо переміщених осіб буде відремонтовано або утеплено;
• 400 домогосподарств отримають допомогу з орендою житла.

«Ми часто говоримо про ремонти пошкодженого війною житла чи підготовку до зими, але за кожною цифрою у звіті — конкретні родини. Це люди, які хочуть залишитися у своєму домі, пережити зиму в теплі й мати гідні умови проживання, де можна знову відчути себе в безпеці», — наголошує головна експертка програми з питань житла у рамках проєкту Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні Євгенія Пушкінська.

У прифронтових і постраждалих регіонах потреба в такій допомозі залишається особливо гострою.

У Харківській області передбачені зимові грошові виплати, легкі ремонти житла, ремонти для внутрішньо переміщених осіб, забезпечення твердим паливом та передача доремонтних наборів.

У Сумській області підтримка включатиме утеплення житла для ВПО, легкі ремонти, тверде паливо для соціальних об’єктів та доремонтні набори.

У Полтавській області окрему увагу приділятимуть внутрішньо переміщеним особам: ремонтам житла, допомозі з орендою, а також грошовій підтримці на оплату комунальних послуг або закупівлю твердого палива.

У Миколаївській області програма охоплює зимову підтримку, легкі ремонти, ремонти житла для ВПО та гуманітарний ремонт соціальної інфраструктури.

У Запорізькій області передбачена зимова грошова підтримка домогосподарств, забезпечення твердим паливом соціальних об’єктів і місць тимчасового проживання ВПО, а також передача наборів для екстреної підтримки житла.

У Дніпропетровській області програма охоплює легкі ремонти житла, ремонт, утеплення або модернізацію житла для ВПО, допомогу з орендою, підготовку домогосподарств до зими, а також підтримку соціальної інфраструктури й забезпечення енергетичним обладнанням.

У Донецькій області передбачена передача наборів для екстреної підтримки пошкодженого житла.

У Чернігівській області програма включає зимові виплати, підтримку твердим паливом, допомогу соціальній інфраструктурі та встановлення аварійного й сталого енергетичного обладнання.

Підтримка у сфері житла сьогодні є критично важливою для тисяч родин, які живуть в умовах постійної небезпеки, евакуацій або втрати дому. Йдеться не лише про ремонт стін чи забезпечення теплом. Йдеться про можливість для людей зберегти відчуття безпеки, стабільності й гідності навіть під час війни.

Дізнатися більше про участь у програмі та подати заявку можна через місцеві організації Карітасу в регіонах реалізації проекту. Вони співпрацюють з органами місцевої влади та публікують інформацію про старт реєстрації, умови участі й контакти для подачі заявок на своїх офіційних сторінках у Facebook та на сайті.

Карітас України розпочав новий гуманітарний проєкт підтримки мешканців прифронтової Херсонщини

Карітас України спільно з Карітас Херсон за підтримки Карітасу Данії запустив новий гуманітарний проєкт для підтримки мешканців прифронтових громад Херсонської області, які продовжують жити в умовах постійних обстрілів, руйнування інфраструктури та обмеженого доступу до базових послуг.

Діяльність спрямована на підтримку найбільш вразливих категорій населення: людей похилого віку, осіб з інвалідністю, багатодітних родин, домогосподарств із пошкодженим житлом, евакуйованих людей та місцевих мешканців, які залишаються поблизу лінії бойових дій.

У межах проєкту:

  • Щонайменше 200 вразливих домогосподарств, які проживають поблизу лінії фронту, отримають грошову допомогу за стратегічними пріоритетами
  • 150 домогосподарств отримають альтернативні енергетичні системи для підвищення стійкості до перебоїв електропостачання;
  • У трьох населених пунктах буде відновлено децентралізовані системи водопостачання, що дозволить повернути доступ до безпечної води для понад 1500 людей.

«Для мешканців прифронтової Херсонщини доступ до води, електроенергії та опалення залишається критичною потребою. У громадах, розташованих у межах 0–50 км від лінії бойового зіткнення, через постійні обстріли та пошкодження інфраструктури люди регулярно залишаються без світла, тепла й безпечної питної води. Наше завдання: підтримати людей у цей складний період і допомогти їм зберегти відчуття безпеки та стабільності», — зазначає менеджерка проєкту Любов Савка.

Допомогу планують отримати близько 2000 мешканців Херсонщини.

Проєкт «Життєво-необхідна підтримка та базові послуги для вразливих домогосподарств у прифронтових районах Херсонської області» є продовженням гуманітарного реагування Карітасу Данії в Україні, яке триває з березня 2022 року у відповідь на наслідки повномасштабної війни.

«Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні»: Карітас реалізує проєкт за підтримки уряду США

Мобільна бригада Карітасу під час виїзду до прифронтової громади. Фото: Карітас України

Уряд Сполучених Штатів Америки інвестував кошти у допомогу людям, постраждалим від війни в Україні. Карітас України реалізує проєкт у восьми регіонах — одночасно і комплексно, у чотирьох напрямах.

Майже півмільйона людей отримуватимуть підтримку в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», що реалізується Карітасом України за фінансової підтримки Державного департаменту США. Серед них понад 100 тисяч — внутрішньо переміщені особи.

Потреба у такій підтримці залишається критично високою: майже 11 мільйонів людей в Україні все ще залежать від зовнішньої допомоги. Це люди, чиє житло пошкоджене або зруйноване, чиї громади — на лінії вогню або поруч з нею, чиє повсякденне життя вже кілька років будується навколо виживання, а не планування. 

Наразі проєкт охоплює Харківську, Запорізьку, Донецьку, Дніпропетровську, Миколаївську, Сумську, Чернігівську та Полтавську області.

Хто може звернутися

Проєкт орієнтований насамперед на тих, хто постраждав від війни безпосередньо: внутрішньо переміщені особи, мешканці прифронтових і зруйнованих громад, родини, які втратили житло або джерело доходу. Пріоритет — найбільш вразливі категорії: люди похилого віку, особи з інвалідністю, багатодітні сім’ї, одинокі батьки.

Що включає підтримка

Проєкт охоплює 34 види допомоги, об’єднаних у чотири напрями. Кожен із них — відповідь на окремий пласт проблем, які війна створює одночасно.

Житло. Ремонт, компенсація оренди, підготовка до опалювального сезону, утеплення, покриття комунальних витрат та екстрені ремонти — як для приватних домогосподарств, так і для об’єктів соціальної інфраструктури. Завдяки цьому напряму 113 000 людей матимуть безпечні умови для проживання.

Вода, санітарія та гігієна. Постачання питної води, відновлення водопровідних систем, підтримка водоканалів, встановлення фільтраційних рішень із резервним живленням. Понад 320 000 людей у прифронтових регіонах матимуть можливість скористатися цим напрямом.

Захист і психосоціальна підтримка. Кейс-менеджмент, юридичні консультації, відновлення документів, психологічний супровід, кризове втручання та заходи соціальної згуртованості для людей, які намагаються вкоренитися на новому місці. Комплексний супровід отримують 83 000 людей.

Підтримка можливостей для відновлення доходів та самозабезпечення. Грошова допомога, насіння та сільськогосподарський інвентар для сільських родин, навчання та технічна підтримка — щоб повернути людям економічну самостійність. 2 700 внутрішньо переміщених осіб зможуть отримати допомогу у відновленні джерел доходу.

Масштаб проєкту у цифрах

  • близько 500 000 людей планується охопити підтримкою
  • понад 100 000 із них — внутрішньо переміщені особи
  • 320 000 людей у прифронтових регіонах матимуть доступ до води та санітарних послуг
  • 113 000 людей матимуть безпечні умови для проживання
  • 83 000 людей отримують комплексний супровід у сфері захисту
  • 2 700 осіб зможуть отримати допомогу у відновленні джерел доходу

“Цей проєкт побудований навколо комплексної підтримки людини. Ми бачимо, що потреби через війну не існують окремо — житло, доступ до води, психологічний стан, втрата доходу часто накладаються одночасно. Тому наше завдання — не просто надати точкову допомогу, а створити систему підтримки, яка дозволяє людям відновлювати базову стабільність і відчуття опори”.

— Катерина Свириденко, головний менеджер проєкту

Як організована робота

Карітас України працює через мережу місцевих організацій — команди, які знають свої громади і розуміють, якої підтримки їм бракує. Проєкт реалізується у 8 регіонах України спільно з Карітас Харків, Карітас Запоріжжя, Карітас Краматорськ, Карітас Кривий Ріг, Карітас Кам’янське, Карітас Миколаїв, Карітас Суми, Карітас Чернігів, Карітас Полтава.

Оцінка потреб, реєстрація, відбір, надання допомоги — усе відбувається на місці. Мобільні бригади виїжджатимуть до прифронтових сіл, до людей з обмеженою мобільністю, до тих, хто ще не знає, куди звернутися. За необхідності проєктом також передбачене швидке реагування — екстрена допомога протягом 48 годин після переміщення: теплі намети, гарячі обіди, предмети першої необхідності 

Комплексність — це не просто перевага проєкту, це його логіка. Потреби людини не існують окремо одна від одної: якщо зруйноване житло і немає доходу, і є психологічна травма — їх не можна вирішувати послідовно.

Як отримати допомогу

Щоб дізнатися про можливість отримати підтримку, можна:

  1. Зателефонувати на гарячу лінію Карітасу України: 0-800-336-734 (безкоштовно)
  2. Звернутися до однієї з дев’яти місцевих організацій Карітас у восьми регіонах
  3. Поспілкуватися з мобільною бригадою під час виїзду у вашу громаду

Партнери проєкту

Проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» реалізується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки