Як не порушувати правил дорожнього руху, як поводитись на вулиці у вечірній час та як розпізнати справжнього поліцейського? Відповіді на ці та чимало інших питань отримали гості Першої пральні-кав’ярні Булька від Карітас Мукачівської Єпархії..
Цієї п’ятниці юні ужгородці та дітлахи з сімей, які вимушено переїхали до Закарпаття зустрілись зі справжніми патрульними поліцейськими. Правоохоронці в ігровій формі провели заняття з основних правил дорожнього руху, розповіли про правила безпеки на вулиці і особливості роботи патрульної поліції.
Діти також отримали змогу посидіти в патрульному автомобілі, побачити як працює сирена та рація. Від патрульних учасники отримали корисні буклети із правилами поведінки та м’яких ведмедиків на згадку.
Ми щодня проводимо по кілька подібних заходів з дітками, з патронатними сім’ями, з сім’ями із категорії ВПО, тож з перших вуст знаємо про їх важливість. Сьогодні ми подарували юним учасникам м’яких ведмедиків, адже у час постійних повітряних тривог, різних переживань діткам потрібна іграшка, про яку вони зможуть піклуватися та яка захищатиме їх від небезпеки, – розповідає начальник відділу зв‘язків з громадськістю управління патрульної поліції в Закарпатській області Ольга Мартин.
Це далеко не перший захід, який Карітас в Ужгороді проводить у партнерстві з різними установами та організаціями.
“Ми намагаємось зробити життя дітей, які приїхали до Ужгорода через військові дії, більш насиченим та проводити корисні заходи. Таким чином діти знаходять собі нових друзів, пізнають місто та нашу область, знайомляться з людьми з різних куточків нашої країни, адже і більшість спікерів та викладачів у нас теж приїхали з Києва, Харківщини, Донеччини та інших регіонів”, – каже представник ужгородського Карітасу Віталій Дячук.
Щотижня, зокрема у Першій пральні-кав’ярні Булька проходять безкоштовні уроки української мови у ігровій формі, English Speaking Club від навчального центру “Поліглот” та творчі майстер-класи.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
У Карітасі Львова розпочався відпочинково-оздоровчий табір у Карпатах для дітей віком 9-14 років.
“Ми могли лише мріяти про те, щоб наша дитина мала можливість побувати у таборі, відновитися фізично та морально після пережитих жахів війни”, – розповідає мати дівчинки, яка з сім’єю приїхала з Чернігова у березні.
“Зараз ми проживаємо у Брюховичах в шелтері, власне там і дізналися, що Карітас Львів організовує табір для дітей. Довгий час ми з дітьми провели у підвалі, без світла, води та їжі. Час від часу доводилось виходити, щоб знайти бодай якусь їжу, хоча це було вкрай небезпечно, адже часто окупанти обстрілювали людей, які просто стояли в черзі за продуктами. Місто було в кільці, нам довелось подолати довгий шлях, щоб виїхати звідти. Ми їхали великою колоною через поле близько 12 годин, хоча в мирний час цей маршрут можна було проїхати за 1,5 год. Жодних зелених коридорів не було, місцева влада попереджала про небезпеку обстрілу. Після пережитого у наших дітей суттєво погіршився психоемоційний стан, у молодшої доньки є проблеми зі сном. Ми дуже вдячні за цю прекрасну можливість для наших дітей!”, продовжує жінка
У супроводі працівників благодійного фонду Карітас Львів діти вирушили у дорогу, табір проводиться для дітей ВПО в рамках проєкту «Надзвичайне реагування» і триватиме до 15 липня.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
Актори Запорізького академічного театру ляльок два місяці поспіль їздять з терапевтичними виставами до будинків відпочинку та дитячих садочків. 30 червня вони виступили у дитячому просторі благодійного фонду “Карітас”.
Актори-лялькарі грають виставу “Троє поросят”. До класичної історії вони додали сучасних сенсів: дітей вчать прислухатися до близьких людей та не довіряти стороннім.
Переселенка з окупованого Пологівського району Наталія привела на терапевтичну виставу свого сина Дениса. Жінка каже, що у їхньому населеному пункті не працюють ані садочки, а ні інші заклади для дітей, тож її син постійно перебував вдома та сумував. “З продуктами також було дуже важко. Магазини спочатку всі розграбували, позакривали, а потім вже ринок. Тут звичайно трішки краще і діток можна кудись зводити”, — додає Наталія. Ділячись враженнями від вистави Денис розповів, що ця казка навчила його допомагати старшому братові.
Катерина — переселенка із Мелітополя. Вона евакуювалася до Запоріжжя разом з чоловіком та двома дітьми. “Там були російські військові, російські прапори, музика – тобто все російське. І ми не витримали, і приїхали сюди на підконтрольну територію. Три місяці без якихось радощів у житті. Зараз дитина починає вже знайомитися і грати з новими дітьми”, — ділиться жінка.
Як розповідає головний режисер лялькового театру Олег Лубенець, 23 лютого колектив працював над виставою, яку мали грати наступного дня. Коли почалася війна, заклад деякий час не працював. А потім розпочалися виїзні виступи. “Ми почали їздити з виставами для переселенців, для їхніх дітей. Вони перенесли дуже великі стреси, і треба якось відволікти дітей і їхніх батьків. Якби ви бачили, як батьки дивляться наші вистави, точно так, як і діти”, — каже режисер.
Протягом двох місяців трупа показала близько 60 виїзних вистав. Роботу у приміщенні лялькового театру актори відновлюють на початку липня.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
Психолог Карітасу Краматорськ Марина Мартиненко отримала підтримку від Офісу Дій в рамках стипендіальної програми, метою якої є сприяння сталому розвитку ініціатив та громадських діячів в умовах нових викликів. В межах цієї програми спеціаліст продовжує працювати з родинами переселенців в місцях локального поселення ВПО м. Червонограда Львівської області.
В процесі роботи з дітьми та родинами переселенців, опираємося на важливий досвід роботи з родинами в зоні бойових дій на сході України, який отримували протягом 4 років. Використовуємо перевірені та дієві методики як то «Безпечний простір» НаУКМА- корекційно-розвиткова програма формування стійкості до стресу у дітей дошкільного віку та школярів. Ця програма показала себе, як ефективний інструмент, який охоплює 7 блоків, для трьох вікових груп. Стрес сам по собі – не хороший, і не поганий, стрес – це природний механізм, що переводить тіло та розум у “режим бойової готовності”. Знайти шляхи, як наповнити себе ресурсом, щоб бути спроможним долати життєві виклики – цьому вчимо дітей на заняттях.
Важливим є те, що дітям треба дати час на адаптацію та з розумінням поставитись до їхніх переживань та поведінки, яку вони демонструють як відповідь на події, які вони пережили та переживають зараз. Створення середовища безпеки, творчості, гри та прийняття – крок для покращення цього процесу.
Усі діти заслуговують на середовище, яке задовольняє їхні потреби бути здоровими, відчувати себе безпечно. Активності у безпечному середовищі допомагають хлопчикам і дівчаткам налагодити позитивні стосунки з однолітками та подолати стрес.
Слід зазначити, що гра, як інструмент для роботи з дітьми, які пережили стрес є неоціненною. Використання образів в грі має низку психологічних переваг. По-перше, створюються найбільш благополучні умови для особового зростання дитини, змінюється відношення до свого “Я”, підвищується рівень самоприйняття. Цьому сприяють обмеження перенесення емоційних переживань дитини, пов’язаних з низькою самооцінкою, невпевненістю в собі, неспокоєм про себе, зменшується напруженість, з’являється можливість екологічно проживати різні емоції (агресію, наприклад). Використання ігор в роботі психолога цінна й тим, що дозволяє побачити, з чим в грі асоціюється у дитини травма, проблема, досвід минулого, що заважає йому нормально жити.
Велика вдячність Офісу Дійза можливість у межах стипендіальної програми підсилити як проєкт, спрямований на допомогу родинам ВПО так і можливість для здобуття нових навичок, побудови нових зв’язків, саморозвитку. Заплановані активності реалізовуються згідно з планом та в повному обсязі.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
Робота в умовах війни в рамках проєкту «Психосоціальна допомога дітям шкільного віку в зоні бойових дій на сході України», сповнена викликів і важких моментів. Частина працівників виїхала в більш безпечні регіони, частина продовжують працювати в зоні активних бойових дій, частина надають підтримку дітям в окупації Про те, як вдається допомагати переселенцям, коли ти сам переселенець, як налагоджувати роботу проєкту в нових місцях, як адаптуватися до змін та справлятися з труднощами читайте у матеріалі.
«Вирішили виїхали з дітьми в останній момент, бо знаходитися і надалі в селі було дуже небезпечно. Там зараз ведуться активні бойові дії, багато руйнувань, у нашій місцевості ведуться обстріли. Постраждало багато житлових будинків, сільськогосподарські ферми, школа, магазини. Всі діти з нашої локації евакуювалися. Ми не знаємо, чи буде нам куди вертатися» – розповідають соціальні працівники з с. Берестового.
Дівчата допомагали в облаштуванні бомбосховищ, працювали з дітьми в укриті, але і морально і фізично залишатися в тих умовах було небезпечно. Евакуювалися у Львів і зараз активно працюють на новому місці. Адміністрація одного з навчальних закладів, який став тимчасовим житлом для родин ВПО, сприяла виділенню та облаштуванню простору для занять, а наші працівники зі своїми вміннями, навичками, ентузіазмом і любов’ю, організували активності для дітей з різних куточків України. Відновлення соціальних контактів, керування реакціями, сприяння адаптації, стабілізація та пошук позитивних стратегій копінгу – основна мета занять педагогів Карітас з дітьми переселенцями.
До того ж і батьки дітей активно долучаються до запропонованих активностей. Так 01.06.22 – на День захисту дітей спільно з батьками організували й провели справжнє свято з дослідами та експериментами, іграми та забавами, солодощами та подарунками.
«Робота в Карітас стала мені допоміжною, бо я маю змогу використовувати те, що практикувала у своїй локації на лінії розмежування протягом 4 років, вже зараз, коли переселилася до Хмельницької області. Техніки стабілізації, вправи на дихання, заземлення, перемикання уваги, релаксації, активності з «Безпечного простору» є допоміжними дітям і дорослим. В місці, де живемо, ми підтримуємо один одного. Робимо так, щоб і нам, і дітям, і батькам тут було добре. Адаптуємося до нових умов, віримо краще», – зазначає Ірина Тішина з с. Берестового.
Смт. Миронівський, одна з найкращих та найулюбленіших наших локацій, чудові та активні соціальні працівники, які в будь-який час зроблять все можливе та неможливе для досягнення цілей та задач проєкту. З 24.02.22 соціальні працівники не припиняли роботу з дітьми та батьками. Індивідуальні зустрічі, заняття на свіжому повітрі, групова робота – все, щоб діти відчували підтримку та любов. Зараз населений пункт в окупації. Відсутній зв’язок. Але ми переконані, що наші дівчата і в таких надважких умовах поряд з дітьми – по іншому вони не вміють.
Соціальні працівники з локації с. Дружба були залучені до процесу евакуації дітей. Вже більш як 2 місяці вони проживають разом з дітьми зі своєї школи на Львівщині. Відповідальності і професіоналізму педагогів не перестаєш дивуватися – екскурсії, творчі конкурси, ігри, знайомство з культурною та історичною спадщиною, нескінченна підтримка, багато всеосяжної любові малеча отримує від них. Важливо зауважити, що діти виїхали без батьків, тому педагогам доводиться гарно постаратися, щоб заспокоїти та знайти потрібні слова, підбадьорити.
Через війну соціальні працівники Орлівки та Світлодарська також змушені були тимчасово полишити свої населенні пункти. Але знаходячись в різних куточках України та світу, продовжують підтримувати дітей зі своїх шкіл в онлайн форматі. Такі зустрічі, дозволяють дітям зберігати такі важливі зв’язки з однокласниками, педагогами.
«Діти діляться враженнями від нових місць, почувають себе у ресурсному оточенні, поряд з друзями зі свого населеного пункту. Навіть ті діти, які не дуже товаришували в класі – зараз стали рідні. Мені хочеться так організувати той простір взаємодії онлайн, щоб діти почували себе безпечно, відчували, що вони не одні в іншому місці, щоб їм було комфортно бути у групі», – зазначає Оксана Шахова, яка працює з дітьми дистанційно.
Альона Бігун,яка також проводить онлайн роботу говорить: «Проходять заняття та спілкування в онлайн режимі за допомогою Google Meet. Багато переписуємось в групах. З батьками також спілкуємось за допомогою месенджерів та телефонного зв’язку. З дітьми проводила як тематичні заняття (День вишиванки, День Європи) так і спілкування за потребами. Діти потрапили в нові міста де ще не мають друзів. Тому вони потребують спілкування з дітьми, яких знають. На заняттях вони діляться своїми враженнями від пережитого та побаченого. Розказують про свої нові помешкання і про те як вони сумують за домом. Надсилають фото нових міст та розповідають потім про них».
Щодо роботи в офлайн форматі з родинами переселенців та біженців, Валентина Архипова, соціальний працівник Карітас, яка зараз тимчасово знайшла прихисток у Польщі каже: «Перебуваючи в таборі, де надається тимчасове розміщення переселенцям з України в Польщі я підтримую дітей на місці. Табір тимчасового перебування, хтось декілька днів, хтось тиждень або більше. Все залежить від планів родин. Дітям подобаються активні ігри, спортивні активності До табору приїжджають волонтери з інших країн. Тут є живий куточок, коні. Використовуємо, те чого нас навчили в Карітас, аби допомагати собі та тим хто поруч».
Піклуватися про себе – це те що потрібно кожному з нас зараз, для того, щоб навчитися переживати важкі часи, щоб подолати виклики, з якими ми всі стикаємось, щоб інтегрувати все це у свій життєвий досвід, та стати сильнішими. Щоб впоратися нам потрібні сили, потрібно згадати, те що надає нам енергії. Варто шукати будь-які можливості наповнювати себе ресурсом. Якщо ми будемо пустими, то нам нічим буде ділитися. І вже тоді нам знадобиться допомога.
Корабель не тоне, коли він у воді. Він тоне, коли вода в ньому. Не так важливо, що відбувається навколо нас. Важливим є те, що відбувається всередині нас. Дбайте про себе!
Матеріал підготувала Мартиненко Марина, психолог проєкту «Психосоціальна допомога дітям шкільного віку в зоні бойових дій на сході України» Карітасу Краматорськ.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
Сьогодні кожного дня хтось лишає дім, близьких, рідний край. Але головне – це загублені дітячі мрії.
SOCAR Україна разом із Карітасом України та партнерами, 6 червня подарував маленьку радість – похід у кіно для дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Діти подивились голлівудський мультик «Поганці» – захопливу анімаційну пригоду від DreamWorks, де п’ятеро дуже поганих героїв вирішують здійснити пограбування, яке має увійти в історію.
А смачне частування приготували партнери: найсмачніші донатси від mantinga.ua та натуральні соки – від «Світ чаю».
Повертаємо мрії разом
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/!
Соціальні працівники проєкту «Психосоціальна допомога дітям шкільного віку в зоні бойових дій на сході України» евакуювалися з с. Берестового (там зараз ведуться активні бойові дії, багато руйнувань), Бахмутського району Донецької області та активно працюють на новому місці.
Адміністрація одного з навчальних закладів м. Львова, який став тимчасовим житлом для родин ВПО, сприяла виділенню та облаштуванню кімнати Карітасу, а наші працівники зі своїми знаннями, вміннями, навичками, ентузіазмом і любов’ю до дітей організували заняття для хлопчиків і дівчаток з різних куточків України.
“Відновлення соціальних котнактів та сприяння адаптації, стабілізація та пошук позитивних стратегій копінгу – основна мета занять соціальних працівників з дітьми переселенцями”, – зазначає Марина Мартиненко, фахівчиня Карітасу Краматорськ.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
“Простір дружній до дітей” 1 червня 2022 року відкрили у благодійному фонді “Карітас Запоріжжя”.
Його створення передбачає забезпечення безпечного простору для дітей, де вони матимуть змогу грати, відпочивати, корисно проводити дозвілля. Це також дає змогу їхнім батькам займатися деякими необхідними справами, поки їхні діти перебувають у безпечному місці та про них піклуються. Крім того, професійні працівники надаватимуть психосоціальну підтримку батькам та дітям, щоб дозволити пережити травмуючі події.
“Ви тільки уявіть – 185 діточок разом з батьками завітали до нас на свято! На майданчику перед Простором їх чекали спортивні ігри з м’ячем, естафети, танцювальний флешмоб та фотозона. А вже у приміщенні – творчі виступи запрошених гостей та конкурси з подарунками. Згодом діти змогли обрати локацію до смаку – ігри, розмальовування глиняних фігурок чи перегляд мультфільму про доброту”, – зазначають представники фонду.
Після закінчення заходу діти отримали солодкі подарунки, які надали Rotaract Zaporizhzhia.
Це невелика можливість підтримати їх та подарувати приємні емоції та частинку тепла. Але найбільший подарунок отримали організатори – посмішки дітей, їх щасливі обличчя та обіцянки прийти ще.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримати дітей, які постраждали внаслідок війни, – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
Ми знаємо, як важливо, щоб діти мали повноцінне безтурботне дитинство, проте війна вносить свої жахливі корективи навіть для найменших українців. Ми не можемо зупинити війну, проте хочемо допомогти дітям відчути хоч трохи радості.
6 червня за ініціативи SOCAR Україна ми запросимо на благодійний показ мультфільму дітей 150 дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах внаслідок війни та якими опікується Карітас Київ. Вони побачать «Поганці» – захопливу анімаційну пригоду від DreamWorks, де п’ятеро дуже поганих героїв вирішують здійснити пограбування, яке має увійти в історію.
У кінотеатрі «Блокбастер» на Почайній в Києві малечу пригощатиме смачними донатсами наш партнер mantinga.ua а соками – «Світ чаю».
Ми щиро вдячні відповідальним бізнесам за включеність у нашу спільну справу – перемогу в цій війні. Віримо, що кожен воює на тому фронті, де може.
Тримаємо стрій!
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримати дітей, які постраждали внаслідок війни, – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
Щороку 1 червня відзначаємо День захисту дітей — міжнародне свято, яке має на меті нагадати, що всі діти потребують підтримки та захисту від дорослих. Через війну українські діти втратили близьких, стали свідками руйнувань або ж змушені були виїхати з дому та без сумніву потребують підтримки і захисту навіть більше, ніж зазвичай.
Про досвід роботи Благодійного фонду Карітас в буферній зоні, техніки долання тривоги та підтримки дітей в часі війни у розмові з психологом “Карітасу Краматорськ” Мариною Мартиненко.
— Ви свого часу, працюючи в Карітасі Краматорськ, мали значний досвід роботи з вимушеними переселенцями, а тепер в такій ролі опинились самі, переїхавши з Краматорська до Червонограда. Як Вам вдається не лише давати раду з викликами, пов’язаними з евакуацією, але й продовжувати працювати з дітьми та надавати допомогу потребуючим?
— Я, як психолог, чітко розумію, що просто зобов’язана дбати про свій емоційний стан і екологічно ставитись в пергу чергу до себе, якщо я почуватимусь спустошеною, я нічого не зможу дати дітям. Це як в літаку — спочатку маску потрібно одягнути на себе, а потім на дитину, що поруч з тобою. Я просто зобов’язана дбати про власний ресурс, бути на зв’язку з колегами, проходити супервізії від своїх наставників.
Одночасно з тим я не можу не хвилюватись через те, що відбувається в моєму рідному місті — буквально нещодавно снаряд впав поруч із моїм домом, там залишився мій батько, моя бабуся. Я намагаюсь прийняти ситуацію, яка склалась, але від хвилювань за людей, які там залишились, за дітей, підопічних Карітасу, які зараз на окупованих територіях та на лінії фронту, нікуди не дітись і від цього дуже боляче.
— Розкажіть детальніше, які проекти Карітас реалізовував в буферній зоні протягом останніх років?
— Проект “Психосоціальний супровід для дітей, батьків та опікунів в буферній зоні” мав кілька варіацій, спочатку на меті було створення “безпечних просторів” для дітей — ми облаштовували спеціальні кімнати при школах, де діти могли гратися, розвиватися та отримувати необхідну підтримку і допомогу. Пізніше ми підключили батьків, як основний інструмент допомоги дітям, дитина в кризових ситуаціях завжди буде опиратись на дорослих, які є поруч, і проведення батьківських тренінгів було основою другого етапу нашого проекту. На наступному етапі ми працювали з педагогами — працівниками шкіл, вони теж важлива частина роботи з дітьми і наша мета була підтримати вчителів, надати їм супервізійну підтримку.
Ми мали на меті змінити на краще ставлення до дітей, навчити нових технік роботи та поділитись ефективними практиками, ми проводили навчальні заняття, які допомагали зрозуміти природу дитини. Такий комплексний підхід дозволяв посилювати стійкість дітей, їхню витривалість, гнучкість та готовність долати життєві труднощі. Одна справа, коли дитина просто приходить і грається в безпечному просторі, але ми також надаємо психологічну допомогу, навчаємо, та розвиваємо дітей, вони отримують необхідну підтримку та можливість зростати.
— Чого, на Вашу думку, зараз найбільше потребують діти, які виїхали з місць, де ведуться бойові дії, які стали свідками руйнувань або ж втратили близьких?
— Якщо дитина нещодавно виїхала з зони бойових дій, їй в першу чергу потрібна стабілізація, відновлення, а далі працюємо на розвиток, якщо ще коротше, то дитині потрібні підтримуючі люблячі батьки, які в стані справитись з власними емоціями, викликами, з якими вони зіткнулись. Часто насправді потрібно працювати з батьками — щоб повернути їм здатність, вміння бути батьками. З часом потрібно працювати над важкими емоціями, які проживає дитина, в атмосфері безпеки та підтримки. Це дієва методика, перевірена часом, яка на сьогодні реалізується в осередках Карітасу практично по всій Україні. В таких просторах дитина має можливість знайти нових друзів, батьки знаходять людей, з якими мають подібний досвід пережиття. Це середовище, яке насправді сприяє відновленню та зціленню.
Зараз багато батьків приходять з дитиною до психолога і кажуть — дитина не хоче вчитись чи робити домашні завдання. Коли дитина в стресі — вона фізіологічно не може засвоювати новий матеріал і завдання психолога пояснити це батькам. Три основні етапи допомоги дітям на сьогодні — це стабілізація, відновлення і аж тоді розвиток, жоден з етапів пропустити не вдасться.
— На сьогодні ми часто чуємо, що по суті всі українські діти постраждали від війни, — наскільки ці побоювання відповідають дійсності і ці травмуючі події матимуть вплив на подальше життя наших дітей?
— Ми маємо пам’ятати — всі діти різні, пережиття будь якого досвіду є дуже індивідуальним. Дитяча психіка попри все є дуже гнучкою, і якщо поруч в потрібний момент є батьки, які зможуть донести: “Світ добрий, так, є погані люди, але загалом світ добрий, ми поруч, ми тебе любимо”, то дитина буде спиратись на таке сприйняття і зможе швидко стабілізуватись. Якщо базові потреби задоволені, якщо є безпечне середовище, якщо поруч люблячі люди дитяча психіка здатна сама себе зцілити і це відновлення буде відбуватись доволі швидко.
Зі свого досвіду роботи в буферній зоні, я бачила як діти ростуть під вибухами та обстрілами, але навіть потреби звернень до психіатра не було.
— Якими можуть бути наслідки, якщо діти не матимуть цього безпечного простору та підтримки від дорослих?
— Про це дуже складно говорити в контексті дітей, бо завжди хочеться вірити, що цього вдасться уникнути, але це наслідками можуть бути і поведінкові розлади і розлади адаптації. Зараз мені часто доводиться помічати дуже високий рівень агресії серед дітей, чого не було раніше. Якщо раніше я могла проводити для дітей різноманітні змагання, то тепер вони часто сприймають такі вправи зі значною агресією і на сьогодні нашим завданням є знайти шляхи екологічного висловлення агресії та інших почуттів, щоб дати дітям змогу їх висловити.
Стримування негативу, непережитих, непропрацьованих емоцій може також відобразитись на фізичному здоров’ї, тобто організм для долання цих почуттів черпатиме ресурс зі здоров’я. Проблеми з шлунково-кишковим трактом, дерамтологічні захворювання часто мають якраз психологічне підгрунтя. Дітям дошкільного та молодшого шкільного віку притаманна значна концентрація на собі, вони буквально можуть себе звинувачувати в тому, що трапилась якась погана подія і тут з’являється автоагресія, самоушкодження — такі прояви також можуть зустрічатись і в підлітків. В таких ситуаціях потрібно чітко розуміти що тут йдеться про дуже сильний душевний біль, який дитина немає змоги висловити.
— Як би Ви загалом порадили батькам спілкуватись з дітьми про війну, реагувати на зміну поведінки дітей?
— Дитина будь якого віку є в безпосередньому контакті з батьками та дорослими, що поряд, тому чим активніші емоції батьків, тим більше вони потребують раціональних та конструктивних пояснень. Я переконана, що дітям потрібно говорити правду і тільки правду, проте її потрібно адаптовувати відповідно до віку. Потрібно постійно дбати про інформаційну гігієну — жодних переглядів жорстоких відео — ми переглядаємо лише ті новини і сюжети, які впливають на прийняття рішень. Зараз дуже багато контенту, який шкодить не лише дітям, але й дорослим. Тіло реагує на певні подразники викидом адреналіну, його викид можуть провокувати як новини, які ми переглядаємо, так і спогади про травматичні події, тому споживання такої інформації має бути дуже дозованим. Завданням батьків є допомогти дітям пережити важкі емоції — стати таким собі контейнером для них — а це подвійне навантаження, бо потрібно давати собі раду і з власними пережиттями. Допомагає, серед іншого, дотримання ритуалів, така собі приємна рутина, яка дає відчуття стабільності і допомагає адаптуватись до нових умов. З дітьми в контексті війни варто говорити про сфери впливу — на що ми можемо впливати, а на що ні.
Не потрібно боятись звертатись до спеціалістів в разі потреби, якщо проявляються поведінкові розлади — якщо з’являється щось, чого раніше не було. Середня тривалість фази реагування на гостре горе — півтори місяці, якщо ж після цього часу не зникають прояви надмірної прив’язаності, замкнутості або ж навпаки агресії, регресу навиків, варто шукати допомогу професіоналів. Ще одним тривожним дзвіночком є відсутність реакцій на трагічні подій, тобто дитина втратила дім, бачила руйнування смерті, але веде себе так, наче нічого не сталось. Тобто психіка не може справитись з переживаннями і просто їх капсулює, що з часом може мати значні негативні наслідки.
— Розкажіть про Ваші улюблені чи найдієвіші на Вашу думку вправи чи техніки, які допомагають боротись з тривогою чи стресом.
— Дуже дієвою, а головне цілком доступною є м’язова релаксація — почергове напруження та розслаблення різних груп м’язів. Всім відоме “дихання по квадрату”, теж добре працює, але ми повинні розуміти як ці вправи діють, бо в стані стресу наші когнітивні функції знижуються і ми можемо опертись лише на відпрацьовані навики. Діти також люблять “тарабарську мову”, коли ти “говориш” мовою, якої не існує — спробуйте кілька хвилин перед дзеркалом видавати безсенсовну суміш звуків — ви відчуєте як ваші щелепи розслабляються і навіть можуть потекти сльози.
У всіх дітей у їх “минулому” житті було щось хороше і це хороше має чіткий зв’язок з звуками, запахами, відчуттями в тілі — наше завдання по краплині ці спогади зібрати — про те, що дитина робила до війни і до чого вона може повернутись зараз, щоб почуватись краще. Звук, запах, смак, дотик, зір — це те що нам допомагає повернути ці спогади. Можна забрати в нас дім, можна забрати багатство, речі, іграшки, але не можна забрати приємні спогади, щасливі моменти, не можна забрати нашу індивідуальність. Артерапевтичні заняття з різними матеріалами та текстурами дозволяють дітям повернути собі відчуття контролю та відчути успіх виконаного завдання. Одночасно з тим високий рівень адреналіну в крові вимагає руху, діти хочуть бігати і цю потребу ми маємо задовільнити. Ми працюємо зі всіма емоціями, як позитивними так і негативними, — вчимось їх усвідомлювати та відредагувати. Діти дуже добре розуміють аналогію з автомобілем та бензином — якщо машину не заправити, вона не поїде, і от разом в різний спосіб ми шукаємо це паливо, щоб мати можливість продовжувати “їхати”.
Мені насправді часто хочеться просто обійняти дітей, поділитись з ними своїм ресурсом. Фахівці Карітасу, які працюють з дітьми діляться тим паливом, яке дає можливість рухатись, рости, розвиватись. Ми завжди готові бути поруч в важких моментах, підтримати, наші двері відкриті і ми готові допомагати.
— Війну ми часто сприймаємо як фізичні руйнування, втрату життя чи здоров’я, однак війна має і інший вимір — емоційний, котрий має часто навіть більший вплив…
— Війна має два варіанти впливу — посттравматичний стресовий розлад або ж посттравматичний стресовий розвиток. Ми всі без винятку, зазнали змін, наші життя змінились, ми зазнали значного горя і втрат і далі ми маємо для шляхи — я за те, щоб ми рухались таки шляхом розвитку. Коли ми щось втрачаємо, то щось і здобуваємо, той досвід, який нам довелось пережити може зробити нас сильнішими. Так є матеріальні втрати, є втрати рідних, втрати ресурсів, але якщо людина зможе з цим впоратись, інтегрувати цей досвід важкий, страшний, травматичний у своє життя, то це стане шляхом розвитку.
