Турбота про літніх


Нова гуманітарна програма в Україні
07.09.2009
Карітас Івано-Франківськ УГКЦ на конкурсних умовах виборов право здійснювати програму “Місце зустрічі – Діалог”. Ця програма стала одним із проектів, для здійснення заходів на покращення соціального та психологічного стану жертв тоталітарних режимів.



Для її реалізації в Україні Фонд “Пам’ять, Відповідальність, Майбутнє” виділив 300.000 Євро. Адміністрування виконання програми здійснює Всеукраїнська Благодійна Організація “Турбота про літніх в Україні”. Метою цієї програми є фінансова та методологічна підтримка недержавних організацій, що сприятимуть покращенню соціального та психологічного стану людей, постраждалих від тоталітарних режимів, розвитку діалогу і взаєморозуміння між цією категорією людей та молоддю.
 
В рамках виконання програми “Місце зустрічі – Діалог” Карітасі Івано-Франківськ УГКЦ організовано Клуб людей похилого віку “Надвечір” – місце зустрічі жертв тоталітарних режимів. Спільні зустрічі, заходи – це добра нагода для спілкування, налагодження комунікаційних зв’язків між поколінням, що забезпечує передачу досвіду та одночасно створює умови для відродження у людей похилого віку змісту до існування, відчуття важливості себе.
 
Залучення жертв тоталітарних режимів до діяльності Клубу дозволить вирішити соціально – побутові, соціально – медичні, матеріальні проблеми перестарілих людей, адже Карітас Івано-Франківськ УГКЦ з 2002 року спрямовує свою роботу покращення фізіологічного стану здоров’я та якості життя осіб похилого віку. На базі фонду працює медико-соціальний підрозділ “Домашня опіка” для важко хворих, одиноких осіб літнього віку, які через свій фізичний стан чи недуги постійно перебувають вдома.
 
Завдяки діяльності цього підрозділу соціальна, медична, психологічна допомога буде надаватись представникам наступних цільових груп:
– жертвам нацистських переслідувань:
а) колишнім в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання та місць примусових робіт у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни;
б) особам, які були насильно вивезені з території колишнього Союзу РСР на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих ними інших держав;
в) дітям, які народилися в місцях примусового тримання їх батьків та в місцях відбування батьками примусових робіт”.
– військовополоненим;
– жертвам нацистської окупації;
– воїнам ОУН – УПА;
– жертвам політичних репресій сталінського режиму;
– в’язням сталінських концтаборів.
 
Основними завданнями діяльності Клубу людей похилого віку “Надвечір” є забезпечення гармонізації соціальних відносин між представниками різних поколінь шляхом проведення спільних освітніх культурних заході. Спільні заходи сприятимуть формуванню громадської усвідомленості серед молоді невідворотності старіння. Таким чином разом ми сприятимемо адаптації людей похилого віку до процесу фізіологічного старіння з однієї сторони та будемо створювати передумови для виховання дітей та молоді у дусі поваги до громадян похилого віку, жертв тоталітарних режимів та їх заслуг перед суспільством.
 
Підвищення соціального статусу осіб похилого віку – ще одне із важливих завдань, що ставимо перед собою. Активне залучення самотніх людей у процеси спілкування, сприяння соціальній взаємодії й підтримки інших осіб похилого віку необхідні для душевного здоров’я людей. Реабілітація старості посилює усвідомлення власної суспільної значимості, потреби у визнанні, повагу з боку оточуючих, допомагає зберегти віру у свої сили, що загалом сприяє наповненню життя людей похилого віку змістом та сенсом.
 
Все це сприятиме вирішенню основної проблеми людей похилого віку – сприятиме подоланню їхньої ізольованості. Організація різноманітних заходів у місцях зустрічі (екскурсій, релігійних прощ, тренінгів спілкування та формування нових ціннісних орієнтирів), забезпечення надання психологічної допомоги, залучення людей похилого віку до спортивно – оздоровчих та рекреаційних програм, забезпечення духовної підтримки, катехизація – все це відроджуватиме зміст людини до існування, додаватиме впевненості та відчуття важливості себе.
 
Впровадження концепції навчання та освіти волонтерів з числа осіб похилого віку, молодих пенсіонерів, молодіжних лідерів та волонтерів забезпечить формування та функціонування груп само та взаємодопомоги, що дозволить збільшити обсяг та якість послуг по догляду за цільовою групою проекту, особливо тими, що потребують сторонньої допомоги. Таким чином будуть створені умови для активної участі літніх людей у суспільному житті, передачі накопиченого досвіду, професійної майстерності молодому поколінню.
 
Повна версія статті на Коломия ВЕБ Портал.

Щоб пологи – в радість


Школа для мам
23.09.2009
При Карітасі у Тернополі з 2003 року діє школа щасливого материнства святої Анни. Ідея школи щасливого материнства виникла в сім’ї психотерапевта Марії та священика Мартина Хомівих у період очікування маляти. Жінка зізнається, що тоді їй бракувало компанії вагітних подруг, психологічної підтримки та інформації



щодо майбутніх пологів. Тому разом із чоловіком домовилися заснувати заклад такого типу в Тернополі. Добрий задум підтримав благодійний фонд Карітас. Переймати досвід створення школи для майбутніх мам довелось у Києві, Рівному та за кордоном.
Старання не пропали намарне. Школа щасливого материнства святої Анни відчинила свої двері 22 грудня 2003 року. Тепер в її колективі, крім керівників проекту подружжя Хомівих, акушер-гінеколог, педіатр, психолог. Періодично приходять дитячий невролог та інструктор планування сім’ї. На досягнення благородної мети не вплинула навіть економічна криза.
Правда, скупі фінансові можливості більше не дозволяють розповсюджувати інформаційні брошурки (до речі, навіть поширювали їх працівники власними силами). Але за те, що залишаться без клієнтів, викладачі школи не переживають. На популярність закладу працюють Карітас, під крилом якого він перебуває, видана школою книга про користь грудного вигодовування та дві організовані нею фотовиставки на цю тему. А ще жива реклама з уст жінок, які підготувалися тут до щасливого материнства.
Дві спеціальні лекції про сумісні пологи відвідують і майбутні татусі. Наважуються прийти не всі, але, як помітили працівники школи, коли мама більше хвилюється за немовля, то чоловік переймається дружиною: чи витримає, чи не буде їй надто боляче, чи вдасться оминути ускладнень. Ось таке замкнуте коло сімейної любові.
В установі, яка живе за християнськими принципами, щирістю і людяністю, навіть лікарський кабінет незвичний. Невеликий, затишний і світлий, весь обклеєний малюнками та фотографіями малечі. Жодна з робіт не скачана з Інтернету, не позичена у фотохудожників — цим крихіткам простеляла дорогу в життя школа щасливого материнства святої Анни. Розглядаючи їх веселі личка, спадає на думку: цей заклад не може бути неприбутковим! Адже день у день він примножує у світі сяйво дитячих очей, теплоту матусиних обіймів, затишок татусевих долонь. А це, погодьтеся, важливіше за долари. Набагато важливіше!
 
Повна версія статті у незалежній громадсько-політичній газеті Тернопілля «Вільне життя плюс», №76.

“Я переконався, що вихід є! …” – історія однієї людини


Допомога залежним від алкоголю та наркотиків
01.09.2009
Владика Петро Крик – Апостольський Екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії та Владика Степан Меньок – Екзарх Донецько-Харківський відвідали Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ  і Реабілітаційний Центр «Назарет». Владики побачили діяльність



Центру, відвідали реабілітантів. Обоє вони відзначили важливість роботи у ділянці допомоги залежним від алкоголю та наркотиків, а також високо оцінили зусилля Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ у даній сфері.
 

  
Проблема залежності від алкоголю і наркотиків давно сягнула в країні розмірів пандемії. Мало хто відважиться говорити про свою залежність відкрито. Своїми думками та переживаннями з нами вирішив поділитись Роман, один із колишніх реабілітантів РЦ «Назарет». 

Карітас: Може на початок таке банальне запитання. Розкажіть, як усе починалося? Як виглядало Ваше життя до залежності та під час неї? 
Роман: Мене звати Роман. Я наркоман та алкоголік. Так, саме так! І я не боюся цього визнати, тому що зараз я знаю, що це – хвороба. Хвороба – душі і тіла. На початку, було все, як у людей. Не скажу, що я чимось відрізнявся від своїх однолітків. Рідні сподівались, що отримаю хорошу освіту, матиму добру сім’ю, та просто буду щасливим. Та коли, я почав випивати, вживати наркотики, сподівання матері почали розвіювались, як туман. Все виходило не так, як планувалося. Протягом короткого відрізку часу, я втрачав інтерес до всього, як наслідок, незакінчена освіта у двох інститутах, розлучення з дружиною. Далі я почав хворіти, не раз потрапляв у наркодиспансер. Почалися проблеми із законом. По трохи від мене повідверталися знайомі, потім друзі, а з часом і близькі люди. Тимчасом я став байдужим егоїстом. Проклинав весь світ за те, що мене не розуміють. 
Карітас: Ти якось усвідомлював, що у житті щось йде не так? Хотів якось вирватись із залежності?
Роман: Трохи я схаменуся коли почали помирати мої колишні друзі з якими я починав це все. Від того був якийсь жаль, «п’яні сльози», якась скупа підтримка для їх матерів. Та згодом і це мене перестало тривожити. Я вже навіть не боявся, що буду наступним. Моя деградація затьмарила будь-яку надію на порятунок. Мені набридло жити. Але десь глибоко, на самому дні мого серця, все таки залишилася, і час від часу спалахувала якась іскорка надії, сподівання на якесь диво!
 
Карітас: А диво прийшло?
 
Роман: Якось одного разу валяючись на дивані перед телевізором, подзвонили в двері. Коли я відкрив двері, на порозі стояв мій товариш, з яким ми разом загубилися в цьому житті. Я зрадів, адже я думав, що він приніс щось із собою «для настрою». Коли ми зайшли до кухні, то я був дуже здивований. Він практично нічим не нагадував мені ту людину, яку я знав. Здавався мені дуже дивний, бо почав говорити про Бога, про Реабілітаційний Центр для залежних від алкоголю і наркотиків «Назарет», про якісь групи Анонімних Алкоголіків та Анонімних Наркоманів. Говорив, що кожної неділі у Карітасі Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Дрогобичі є група, де збираються такі ж самі, як ми, але тверезі, і що мені обов’язково треба туди поїхати. Мені стало смішно. Я не вірив жодному його слову, і просто робив вигляд, що мені цікаво та постійно його перепитував, що він зараз вживає, чого ще я не знаю і не пробував. Але на мій подив, він не був п’яний, ні наколотий. В його очах я бачив особливий блиск, вони були світлі. А головне, що мене вразило, так це, що ми просиділи з ним близько двох годин нічого не вживаючи. Ми просто говорили. Коли він пішов я довго не міг прийти до себе. Він залишив мені якийсь слід. Мені стало цікаво, а може дійсно спробувати, хоча б просто поїхати і подивитися, адже я нічого не втрачаю. Так, однієї неділі я все таки наважився. Приїхавши до Дрогобича я знайшов Карітас і пішов до середини. Зайшовши туди я побачив групу незнайомих людей, які сміялися і жартували. Я набрався сміливості і запитав про групу АА, АН, вони розсміялися і дуже зраділи, запросили мене до себе. Моєму здивуванню не було меж. Вони говорили про свої проблеми відкрито, не боячись. Все що я почув, це все відбувалося зі мною, було таке враження, що це все про мене. Мені ставало дедалі легше спілкуватись, зникав страх та сумніви. В кінці ми зачитали молитву, яка мене торкнулася. Потім, вони розповіли, що деякі з них проходять реабілітацію в Реабілітаційному Центрі для залежних від алкоголю і наркотиків «Назарет», і що я теж маю шанс щось змінити у своєму житті. Те, що я почув мене вразило настільки, що я не вагаючись поїхав до «Назарету». Уже там, помалу я став іншою людиною. «Назарет» став для мене тим «оазисом» в пустелі, тією соломинкою, тим світлом в кінці тунелю. Дякуючи Богу і о. Ігорю Козанкевичу цей осередок став для мене спасінням. Тут, в «Назареті» я вчуся жити тверезо, знаходити радість у праці, через програму «12 кроків» я пізнаю себе, молячись я приходжу до основ християнської моралі, я вчуся тверезо відпочивати, я знаходжу нові інтереси. Мені хочеться це робити, тут я починаю розуміти, хто я такий і для чого я живу, і що я комусь потрібний. Хіба це не диво! В мене нові друзі, нові знайомства, нове мислення, нові інтереси і нові сподівання.  
 
Карітас: Я також знаю, що нещодавно, Ви побували у одному із Реабілітаційних Центрів для залежних від алкоголю і наркотиків, аж в Італії. Розкажіть нам трошки про це.
 
Роман: Ось уже майже два роки, як зав’язалась міцна співпраця між Карітасом Самбірсько-Дрогобицької Єпархії та БФ «Exodus» в Італії, в галузі допомоги залежним від алкоголю і наркотиків. В рамках цієї співпраці вже відбулися обміни делегаціями. Так, директор Карітасу СДЄ о. Ігор Козанкевич та о. Роман Федько побували у Вероні та Мілані на святкуванні 25 річниці «Exodus»-у. На запрошення Карітасу з візитом – відповідно в Дрогобичі та Трускавці побував засновник і незмінний керівник «Exodus» о. дон Антоніо Маці. Дон Антоніо зустрівся із Єпископами нашої Єпархії, побував в РЦ «Назарет», де провів Богослужіння, він відвідав Учнівський монастир, зробив коротку екскурсію храмами Львова. Дон Антоніо Маці – священик, педагог-новатор, публіцист, знаний в цілому світі поборник християнської моралі та справедливості. Його неординарні підходи до боротьби з наркотичною та алкогольною залежністю мають по всьому світі безліч послідовників. Ідея центрів «Exodus» будується на трьох стовпах. Це спорт, музика, театр. Ця своєрідна філософія дає дуже хороші плоди. Моє перебування в Італії, на запрошення «Exodus», тривало 3 місяці. Вражень від побачено просто море. Італія – це музей під відкритим небом. Організатори мого приїзду в Італію зустріли мене з відкритим серцем. Там я відчув справжню атмосферу тепла і довіри. Проживав я на півдні Італії в містечку Турсі в реабілітаційному центрі, в ролі стажера-волонтера, де я вчився, порівнював, слухав та ділився своїм досвідом. Там в осередку я знайшов, нових друзів, нових братів і сестер, з такими ж проблемами, як і в мене. На жаль хвороба не вибирає ні національності, ні країни. Будь ти американець, італієць, чи українець – корінь хвороби – спільний. Але в одному я переконався, що вихід є! і що я маю вибір. Моя розповідь не тільки для залежних, але й для батьків, жінок, чоловіків, братів і сестер, родичів всіх ти, до кого в сім’ї прийшла біда. Пам’ятайте, що це насамперед все таки ваші діти, ваші чоловіки, батьки ваших дітей, ваші брати і сестри, і хто, як не ви маєте допомагати і підтримувати. Ми дуже потребуємо вашої опіки. Просіть в Бога терпіння, моліться за нас, не опускайте руки, не падайте духом. І Бог почує ваші молитви, а до вашої оселі знову повернеться життя.

Молодь Донецька підтримує рішення міськради


«Україна кидає палити!»
11.09.2009
Представники Карітасу Донецьк разом із головою фонду о. Василем Пантелюком взяли участь в акції «Україна кидає палити». «Зелена хода» молоді організована на підтримку рішення міськради «Про визначення місць, вільних від паління і вживання спиртних напоїв на території міста Донецька».



 
Цим рішенням 23 зони міста: вулиці, бульвари, площі, парки, території навчальних закладів, ігрових та спортивних майданчиків були визнані зонами вільними від паління і вживання спиртних напоїв. У визначених зонах будуть встановлені «попереджувальні таблички», міському управлінню міліції доручено забезпечити відповідні маршрути патрулюванням.
 
Молодь із зеленими повітряними кульками, скандуючи «Україна кидає палити!», пройшла центральними вулицями міста, що були визнані вільними від паління та вживання спиртних напоїв. Під час ходи серед мешканців міста поширювались буклети, що містили інформацію про шкідливість та негативні наслідки паління.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
В акції також взяли участь представники державних, громадських та релігійних організацій міста: управління у справах сім’ї, молоді та міжнародних зв’язків Донецької міської ради, Благодійний фонд «Рука помощи», громадська організація «За право на жизнь», реабілітаційний центр «Твоя победа», Українське реєстрове козацтво, УГКЦ та ін. На думку організаторів та учасників акції існує потреба у зменшенні реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв.

Підсумки дослідження трудової міграції


Можливість скерувати неврегульований процес трудової міграції
07.09.2009
З 3 по 5 вересня у Львові відбулася 5 чергова міжнародна конференція в рамках проекту «BrainNet-Working Projeсt» міжнародної програми Єврокомісії AENEAS, організована Карітасом України.



 
Основним завданням конференції стало підведення підсумків якісного статистичного дослідження основних тенденцій і проявів сучасної трудової міграції, яке проводилось партнерами у п‘ятьох державах реалізації проекту в продовж  2008-2009 рр.
 
Висновки та рекомендації даного дослідження мають послужити основою до розбудови мережі «Labour Windows» (Вікон праці), що дасть змогу парнерам проекту скерувати неврегульований процес трудової міграції в їхніх державах  в правове поле та зменшити руйнівний вплив цього феномену на економіки держав–донорів робочої сили.
 
В зустрічі взяли участь представники організацій–партнерів з Євросоюзу. Зокрема Італію представляли: Університет La Sapienca, Gruppo Elaborando, Caritas Roma, Auris, Provincia Di Roma. Іспанію представляли партнери з організації Fundeun. Також в конференції взяли участь представники Молдови: Муніципалітет Кишинева, Вільний  Університет Кишинева, Università di Moldova – Civic Action. На конференції були присутні і представники Благодійного фонду «Equilibre Solidarity» (Москва).
 
Карітас України представляли: Ростислав Кісь (модератор), Оксана Іванкова-Стецюк (доповідач), Анатолій Козак (генеральний секретар), Ірина Брич (референт -перекладач).