Карітас України став співорганізатором події разом із БФ «Право на захист», Mercy Corps та People in Need. Захід відбувся за сприяння Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України.
Подія об’єднала представників Уряду України, Європейського Союзу, держав-членів ЄС, міжнародних організацій, місцевої влади, громадянського суспільства, академічного середовища та бізнесу. Учасники говорили про те, як сформувати скоординований підхід до підтримки громадян України на всіх етапах: від прийняття рішення про повернення — до реінтеграції в громадах.
У центрі дискусії було питання: що насправді визначає рішення людей повернутися в Україну? Адже людина повертається не просто в країну, а насамперед туди, де має умови для життя, роботи, навчання дітей, доступу до послуг, включення в громаду й бачення власного майбутнього.
Модерував дискусію Євген Глібовицький, директор Інституту фронтиру.
Серед спікерів події були: Надія Ковальчук, програмна директорка БФ «Право на захист»; Дарія Марчак, заступниця Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України; Ілона Гавронська, заступниця Міністра соціальної політики, сім’ї та єдності України; Ілва Йоганссон, спеціальна посланниця ЄС з питань українців; Філіп Леклерк, директор Регіонального бюро Управління Верховного комісара ООН у справах біженців для країн Європи; Денис Базілевич, директор з питань взаємодії з владою Nova Post Global; Софія Кочмар, керівниця демографічних проєктів Інституту фронтиру.
Карітас України на події представляли Тетяна Ставничи, президентка Карітасу України; Ірина Маєвська, керівниця програми «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми»; Василь Мікула, керівник програми «Відновлення засобів до існування»; та Ірина Нога, керівниця програми Housing Карітасу України.
Під час дискусії Тетяна Ставничи нагадала, що для України ця тема не почалася у 2022 році. Ще до повномасштабного вторгнення українці мали досвід трудової міграції, а громадські організації вже працювали над підтримкою людей, які поверталися з-за кордону, та їхньою реінтеграцією.
«Карітас — це мережа організацій, які працюють у громадах і водночас є частиною ширшої світової конфедерації. Ми працюємо з темою повернення трудових мігрантів ще з 2005 року. Це 20 років цінного досвіду, який також має бути врахований, коли ми говоримо про повернення українців сьогодні.
Водночас із 2022 року багато наших партнерів за кордоном уже працюють з українцями в різних країнах. Тому, коли ми будуємо систему реінеграції, важливо не втратити цей досвід, який уже є в організацій на місцях. Вони мають бути частиною ширшої системи й бути пов’язаними з Unity Hubs та іншими українськими ініціативами за кордоном», — зазначила Тетяна Ставничи.
Ірина Маєвська нагалошує на мережевості Карітасу та важливості комплексної підтримки людей, які хочуть повернутися додому.
«Карітас на цьому заході був представлений колегами з різних національних організацій — України, Польщі, Бельгії та Німеччини. Наша мережевість — це цінність, яку ми зміцнюємо заради підтримки та допомоги кожному, хто її потребує. У контексті повернення та реінтеграції ми вибудовуємо партнерство і систему на різних рівнях, щоб допомога була вчасною та комплексною.
Актуальність цього напряму підтверджують запити, які ми постійно отримуємо з проханням посприяти поверненню додому. Жоден із таких запитів не буде залишений без уваги. Адже кожен українець і кожна українка важливі», — сказала Ірина Маєвська.
Окремий акцент стосується демографічної ситуації та умов, без яких повернення не може бути сталим. Ірина Нога звернула увагу на те, що житло має бути невід’ємною частиною політики реінтеграції та відновлення громад.
«Презентоване під час дискусії дослідження Frontier Institute “Who will come back? Ukraine’s Demographic Frame for Return Policy” показує, що сьогодні в Україні проживає близько 29 мільйонів людей, понад 4,37 мільйона українців перебувають під тимчасовим захистом у країнах ЄС, а ще понад 4 мільйони залишаються на тимчасово окупованих територіях.
При цьому лише 43% українців за кордоном сьогодні розглядають можливість повернення, тоді як 36% поки не планують цього робити. Це означає, що цей процес не відбудеться автоматично після завершення війни. Люди ухвалюють рішення тоді, коли розуміють умови: рівень безпеки, право на житло, якісні послуги та перспективи для своїх дітей.
Саме тому розвиток сталих житлових рішень має стати невід’ємною частиною державної політики реінтеграції українців та відновлення громад. Адже, інвестуючи в житло, ми інвестуємо не лише у відбудову, а й у збереження та повернення наших людей у громади», — зазначила Ірина Нога, керівниця програми Housing Карітасу України.
Повернення українців також напряму пов’язане з економічним відновленням. Йдеться не лише про бажання людей приїхати в Україну, а й про наявність для них реальних можливостей для життя, роботи, підприємництва та розвитку.
«Рішення людей жити в Україні залежить не лише від бажання, а й від умов, які ми можемо тут запропонувати. Люди повертаються туди, де мають житло або можливість його винайняти, доступ до роботи, освіти, медичних послуг, грантової підтримки та прозорих умов для започаткування й ведення бізнесу.
Наше завдання — продовжувати працювати над тим, щоб вдома було більше можливостей для гідного життя та розвитку. Саме тому програма “Відновлення засобів до існування” допомагає людям навчатися, здобувати нові професії, отримувати грантову підтримку та менторський супровід. Ми й надалі будемо залучати партнерів і об’єднувати зусилля, щоб підтримувати людей, які найбільше потребують допомоги для відновлення їхньої економічної самозарадності», — сказав Василь Мікула, керівник програми Livelihood Карітасу України.
Для Карітасу України ця розмова має дуже практичний вимір. Організація працює з людьми на різних етапах — від кризи до стабілізації, від тимчасового прихистку до житлових рішень, від втрати роботи до відновлення засобів до існування, від ізоляції до включення в життя громади.
Дякуємо партнерам і всім учасникам за змістовну дискусію. Відновлення України неможливе без людей. А отже, наше спільне завдання — будувати системи, які допомагають людям повертатися, інтегруватися, працювати, творити й жити з гідністю.
Цьогоріч наскрізною темою зустрічі стала локалізація як шлях до сталих рішень. Учасники говорили про те, як локальна присутність, досвід роботи в громадах, партнерство з державою та міжнародною спільнотою допомагають переходити від екстреного реагування до сталих рішень для громад.
Візити до місцевих організацій
Перші два дні були присвячені візитам до місцевих організацій Карітасу в різних регіонах. Партнери мали змогу побачити роботу команд на місцях, поспілкуватися з працівниками та краще зрозуміти локальний контекст, у якому працює мережа.
Один із таких візитів відбувся до Карітасу Волинь. Представники CRS, Карітасу Австрії та Карітас-Спес Україна ознайомилися з інфраструктурою, що забезпечує підтримку тих, хто виїзжає із тимчасово окупованих територій через гуманітарний коридор.
Партнери відвідали пункт пропуску «Доманове», де команда Карітасу Волинь зустрічає людей, прихисток у селі Кортеліси, де вони можуть відпочити перед дорогою, а також простір Карітасу на залізничному вокзалі у Ковелі, де можна почекати на свій потяг або автобус.
«Якщо з 2024 року ця діяльність передусім включала компонент надзвичайного реагування — стабілізацію стану людей після виснажливої дороги, створення гідних умов для відпочинку і подальшого руху, — то сьогодні ми додаємо до неї перенаправлення в мережі Карітасу та підтримку для повноцінної реінтеграції у приймаючих громадах», — зазначив Гайк Степанян, менеджер проєкту з підтримки ВПО.
Панельна дискусія: як досвід громад формує сталі рішення
Ключова частина Партнерської зустрічі відбулася у Львові. День розпочався зі спільної молитви та Божественної Літургії в Архикатедральному соборі Святого Юра — місці, яке має особливе значення в історії церковного соціального служіння в Україні.
Вітаючи учасників від імені митрополита Ігоря, ієрей Львівської Архиєпархії Іван Гобела наголосив, що Карітас — це не лише благодійна організація, а вияв живого служіння Церкви там, де людина найбільше потребує підтримки.
«Сталі рішення народжуються там, де є гідність. Єдність у суспільстві, державі, Церкві та малих локальних спільнотах. Вони будуть сильними тоді, коли пульсуватимуть із самого ядра слова caritas — любові», — наголосив він.
Отець Андрій Нагірняк, директор з питань мережі та ідентичності Карітасу, зазначив, що Партнерська зустріч поступово змінює свій формат.
«Ми хотіли трансформувати партнерські зустрічі в зустрічі роздумів, діалогу, обговорення і дискусії. Це момент призадуми, щоб виробляти спільну позицію і спільні рішення не лише всередині Карітасу, а й разом із ширшим колом партнерів», — сказав о. Андрій Нагірняк.
Від гуманітарного реагування до сталих рішень
Відкриваючи стратегічну частину зустрічі, президентка Карітасу України Тетяна Ставничи наголосила, що Карітас разом із партнерами проходить шлях від реагування на надзвичайну ситуацію до сталих рішень для громад.
«Сьогодні для нас важливо рухатися від гуманітарного реагування до сталих рішень, не втрачаючи людину — ні ту, якій ми служимо, ні ту, яка служить всередині мережі Карітасу України. Саме тому наші принципи залишаються незмінними: шукати найкращий спосіб, бачити людину і співдіяти як одна мережа, одна спільнота, одна родина», — сказала Тетяна Ставничи.
За її словами, стійкість — це не абстрактна характеристика чи «суперсила», а тривалий процес, який спирається на цінності, системність і гнучкість у відповідь на реальні потреби людей.
До учасників також звернулася заступниця голови Львівської ОДА Христина Замула. Вона підкреслила, що під час повномасштабної війни благодійні та громадські організації стали важливою опорою для тисяч українських родин.
«Завдяки спільним зусиллям ми не лише реагуємо на виклики сьогодення, а й формуємо сталі механізми підтримки людей та розвитку громад. Саме така співпраця є основою стійкості нашого суспільства», — зазначила вона.
Локалізація як шлях до сталого розвитку
Далі цю тему продовжили під час панельної дискусії про локалізацію як шлях до сталого розвитку. До обговорення долучилися Девід Дас Невес, старший радник з питань відновлення ООН, Галина Бордун, голова Координаційного центру підтримки цивільного населення при Львівській ОВА, отець Василь Колодчин, директор Карітасу Одеса УГКЦ, та Дар’я Чекалова, координаторка консорціуму PULSE. Модерувала дискусію кандидатка політичних наук Оксана Защиківська.
У фокусі розмови була роль локальних організацій, які залишаються поруч із громадами і добре знають місцевий контекст.
Девід Дас Невес підкреслив, що сталі рішення не можуть бути привнесені лише ззовні.
«Сталі рішення за своєю природою є локальними. Українські місцеві організації не чекали, поки міжнародні партнери прийдуть і почнуть реагувати. Вони були тут від початку і залишатимуться тут надалі. Саме тому питання не лише в тому, як підтримати місцеві організації, а й у тому, як міжнародна система може навчитися в них», — зазначив він.
За його словами, справжня локалізація потребує не лише партнерської риторики, а й готовності міжнародних структур змінювати підходи до ухвалення рішень. Водночас місцеві організації не мають підміняти державу або конкурувати з нею. Їхня роль — доповнювати систему, приносити в неї практичну експертизу і допомагати державним рішенням ставати ближчими до людей.
Галина Бордун відзначила, що з 2022 року Карітас став для органів влади важливою опорою в екстреному реагуванні, а нині ця співпраця переходить у площину довгострокових рішень.
«Сьогодні громади мають багато повноважень, і саме це є про локалізацію — коли ми навчаємо громади реагувати на виклики, будувати системи підтримки і зберігати людей», — сказала вона.
Вона також наголосила, що сталі рішення потребують чесного діалогу, чіткого розподілу ролей і готовності оцінювати не лише успіхи, а й те, що не спрацювало.
Важливим акцентом дискусії стала довіра громад до локальних організацій. Отець Василь Колодчин, директор Карітасу Одеса УГКЦ, наголосив, що сила Карітасу полягає не лише в організаційній структурі, а передусім у його вкоріненості у громадах.
«Ми живемо поруч із людьми, виховуємо дітей у тих самих громадах і несемо відповідальність за їхнє майбутнє. Міжнародні партнери можуть привезти фінансову підтримку, знання, досвід. Але довіру громади вони привезти не можуть. Вона народжується роками й десятиліттями постійної присутності», — сказав він.
Сталість у програмних рішеннях
Під час програмних презентацій команди Карітасу України показали, як сталість втілюється у конкретних рішеннях.
У житловому напрямі йшлося про потребу переходити від окремих житлових проєктів до цілісних моделей підтримки, які враховують шлях людини від тимчасового розміщення до постійного житла.
«Мільйони українців з втратою житла втратили точку опори. І найбільша помилка, яку можна зробити в такій ситуації, — це вирішувати цю проблему фрагментовано. Окремий проєкт не змінює системи. Саме тому Housing Pathways — це не набір ізольованих ініціатив, а цілісна архітектура підтримки: від екстреного розміщення через соціальний супровід до довгострокових житлових рішень, вбудованих у житлову політику громади. Ми працюємо там, де перетинаються гуманітарна допомога і системні зміни, і переконані, що саме в цій точці укріплюється наша стійкість», — сказала Ірина Нога, керівниця програми Housing Карітасу України.
Романа Маколович, керівниця програми з питань житла Карітасу України, додала, що для багатьох людей житло визначає, чи зможуть вони залишитися в громаді, повернутися до нормального життя і планувати майбутнє.
«Саме тому поряд із ремонтами та екстреним реагуванням дедалі більшого значення набувають рішення, які працюватимуть роками. Для нас надзвичайно цінно мати можливість обговорювати ці виклики разом із партнерами. Адже саме в такому діалозі народжуються рішення, які поєднують ресурси громад, підтримку міжнародних донорів та досвід громадського сектору. І зрештою допомагають людям повернути не лише житло, а й відчуття безпеки, стабільності та дому», — зазначила вона.
Програма охорони здоров’я представила розвиток мережі медичних центрів Карітасу як модель, що допомагає місцевим організаціям ставати спроможнішими та менш залежними від коротких циклів донорського фінансування.
«Розбудова мережі медичних центрів Карітасу — інвестиція у сталу модель охорони здоров’я. Вона допомагає місцевим організаціям мислити стратегічно, планувати розвиток і ставати менш залежними від донорського фінансування. Інвестиції, співпраця з НСЗУ на місцях і платні послуги мають одну мету — охопити підтримкою якомога більше людей із вразливих категорій», — сказала Христина Семеген-Бодак, керівниця Програми охорони здоров’я Карітасу України.
У напрямі психосоціальної підтримки команда наголосила, що робота з ветеранами та родинами військовослужбовців потребує часу, такту і простору для довіри.
«Для нас виклик — одночасно підтримувати людей в умовах війни, що триває, і дбати про персонал місцевих організацій. Але ми вже бачимо, що після завершення проєктів послуги для ветеранів і родин військовослужбовців змінюються і розширюються. А самі бенефіціари гуртуються та приходять із підтримкою до побратимів і посестер», — зазначила керівниця програми MHPSS Ірина Максименко.
Програма соцзахисту і захисту прав представила свою діяльність по роботі з Центрами Життєстійкості – ініціативою Міністерства соціальної політики України у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» за ініціативою першої леді Олени Зеленської.
«Партнери з великим інтересом розглядали сталі рішення, які реалізує мережа Caritas України. Зокрема, концепцію центрів життєстійкості. Партнери навіть не очікували, що серед усіх центрів життєстійкості, які є, ( а їх 368) , 82 з них це реалізують карітаси місцеві. Це аж 22% від усіх центрів життєстійкості по Україні», — каже Анастасія Стеценко, керівниця програми «Соцзахист і захист прав людини» Карітасу України.
Програма «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми» представила підхід до безпечного повернення українців і супроводу їхньої реінтеграції у громадах.
«Під час зустрічі ми змогли представити партнерам, як місцеві організації Карітасу підтримують українців, які планують повернутися, і як ця підтримка може стати частиною ширшої системи реінтеграції», — сказала Ірина Маєвська, керівниця програми «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми».
Окрему увагу учасники приділили соціальній згуртованості, інтеграції та миробудуванню.
«Це був обмін між давніми партнерами, з якими можна говорити відверто. Ми говорили з Caritas Italiana та Renovabis про миробудування. Про те, які ризики з точки зору конфліктного потенціалу можуть виникнути за будь-якого сценарію завершення війни. Багато говорили про nexus — взаємозв’язок між гуманітарним, розвитковим і миробудівничим компонентами роботи громадських організацій. Разом із Карітасом Кам’янське ми ділилися не лише напрацюваннями з інтеграційних заходів. Говорили і про приклади організацій, які самі пережили вимушене переміщення, але стали агентами згуртованості у громадах», — зазначила Ганна Гоменюк, директорка Департаменту програм зміцнення соціальної згуртованості Карітасу України.
Досвід Карітасу України очима міжнародних партнерів
Міжнародні партнери наголошували: досвід Карітасу України важливий не лише для реалізації програм, а й для ширшого розуміння того, як мають працювати сталі рішення на рівні громад. Локальні практики, що народжуються поруч із людьми, можуть посилювати міжнародні підходи та ставати основою для державних політик.
«ООН підтримує роботу місцевих організацій, і під час зустрічі було добре видно, наскільки багато цієї роботи вже відбувається у партнерстві з агенціями ООН. Ми хочемо, щоб ця співпраця продовжувалася. Важливо, щоб місцеві організації могли користуватися тим, що може запропонувати ООН, але так само важливо, щоб ООН вчилася в місцевих організацій. Тут є багато практик у сфері соціальних послуг, які близькі до людей. Те, що справді важливо для людей, має переходити у державні політики», — сказав Девід Дас Невес.
Д-р Маркус Інгенлат, виконавчий директор Renovabis, підкреслив, що для західних партнерів досвід Карітасу України є прикладом того, як навіть в умовах війни можна зберігати людяність, професійність і відповідальність перед найбільш вразливими.
Окремо він наголосив на важливості парафіяльного соціального служіння як моделі децентралізованої відповідальності.
«Одним із найбільш значущих результатів нашої співпраці є розвиток парафіяльного соціального служіння. Це допомогло парафіям брати більше відповідальності за найбільш вразливих людей у своїх громадах і долати стару пострадянську традицію, коли все мало йти згори. Завдяки цьому люди на місцях почали брати відповідальність у свої руки», — сказав він.
Лаура Стоппоні, керівниця проєктів Карітасу Італії, зазначила, що співпраця між Карітасами виростає з багаторічних стосунків, а сама зустріч допомагає краще побачити не лише масштаб допомоги, а й людський вимір цієї роботи.
«Те, що ви робите, — це не лише відповідь на потреби, а й людський розвиток, будування майбутнього, громад і мостів між країнами», — сказала вона.
Пошук рішень на майбутнє
Завершальний день Партнерської зустрічі був присвячений пошуку рішень на 2027–2028 роки. Партнерська зустріч показала, що сталі рішення не народжуються в окремих проєктах чи коротких циклах допомоги. Вони виростають із довіри, локальної присутності, професійності команд, партнерства з державою і міжнародною спільнотою та постійної готовності бачити людину в центрі кожної дії.
Саме так Карітас України продовжує рухатися від екстреної допомоги до відновлення, від реагування на кризу — до рішень, які допомагають громадам вистояти, відновитися і планувати майбутнє.
І як спільними зусиллями держави, громад, міжнародних партнерів, громадянського суспільства та бізнесу розвивати ринок праці й підтримувати процвітання громад?
Ці та інші питання стали частиною обговорень під час Kyiv World Cafe — серії тематичних дискусій у межах підготовки до Ukraine Recovery Conference 2026. Захід об’єднав представників громадянського суспільства, міжнародних організацій, донорів, бізнесу та державних інституцій навколо тем відновлення України, розвитку людського капіталу, інклюзивного ринку праці та посилення спроможності громад.
Команда Карітасу України долучилася до обговорень інфраструктурного, соціального та економічного відновлення, поділившись практичним досвідом роботи з громадами, які щодня долають наслідки війни.
«Гуманітарне реагування сьогодні має допомагати людям долати наслідки війни та водночас підтримувати відновлення громад. Саме такий підхід дозволяє створювати рішення, які працюють на майбутнє та у довгостроковій перспективі, », — зазначає керівниця програми WASH Карітасу України Тетяна Яцюк.
Окрему увагу приділили відновленню житла та відбудові громад. Йшлося не лише про відновлення зруйнованих будівель, а й про якість рішень, довгострокову стійкість, доступність середовища та залучення самих громад до визначення пріоритетів.
«Відбудову житла наразі можна вважати можливістю переосмислити простір, у якому житимуть люди після війни. Тому важливо поєднувати якісні технічні рішення, довгострокову стійкість, належний контроль якості та активне залучення громад до визначення пріоритетів. Водночас процес відновлення має стати можливістю усунути бар’єри, які існували раніше, і створити більш доступне, безпечне та комфортне середовище для всіх», — наголошує керівниця програми з питань житла Карітасу України Романа Маколович.
Стійке відновлення неможливе без сильної місцевої економіки. Карітас Україна представив свій підхід до переходу від гуманітарного реагування до сталого економічного відновлення через розвиток засобів до існування (Livelihoods), підтримку мікро-, малого та середнього бізнесу, домогосподарств і агровиробників, профорієнтаційні проєкти, працевлаштування та розвиток ринкових систем (Market Systems Development).
«Під час Kyiv World Cafe ми вкотре переконалися, що відновлення України має починатися з підтримки людей. Підтримка підприємництва, допомога з працевлаштуванням та розвитком професійних навичок допомагає людям відновлювати джерела доходу, а громадам – ставати сильнішими та більш стійкими. Саме такі підходи мають бути невід’ємною частиною політики відновлення країни. Досвід Карітасу України, який уже охопив понад 800 мікро-, малих та середніх підприємств і понад 1000 домогосподарств, демонструє правильність нашого шляху», – підкреслив керівник програми Livelihood (відновлення засобів до існування) Василь Мікула
Інклюзія стала однією з наскрізних тем URC 2026. Сьогодні Україна має шанс не лише відновити зруйноване, а й усунути бар’єри, які існували ще до війни.
Учасники дискусій наголошували: відбудова має базуватися на принципах доступності, універсального дизайну та безбар’єрності. Потреби людей з інвалідністю, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, дітей, молоді та інших вразливих груп мають враховуватися на всіх етапах — від планування до моніторингу рішень.
Окрему увагу приділили розвитку місцевих громад, посиленню соціальних і реабілітаційних послуг, а також залученню громадянського суспільства до формування політик відновлення. У центрі цих підходів — людина та її право бути повноцінним учасником життя громади.
«Інклюзивне відновлення – це не про окремі проєкти для окремих груп людей. Це про те, щоб кожне рішення, яке ми ухвалюємо сьогодні, було зручним і доступним для всіх. Якщо ми справді хочемо відбудувати сильну країну, ми маємо чути тих, хто найчастіше залишається поза увагою, і залучати їх до прийняття рішень. Лише тоді відновлення буде не тимчасовою відповіддю на кризу, а основою для справедливого та стійкого розвитку громад», — зазначила керівниця напряму «Інклюзія» Карітасу України Наталія Гарбуз.
Учасники URC 2026 також розуміють необхідність довгострокових та комплексних рішень стосовно ветеранів. Йдеться не лише про доступ до медичних, реабілітаційних чи соціальних послуг, а й про відновлення відчуття приналежності, соціальних зв’язків та активної участі в житті громад. Окрему увагу приділили важливості працевлаштування як інструменту повернення до цивільного життя, розвитку підтримки на рівні громад, ролі ветеранських та громадських організацій, а також необхідності створення цілісних систем допомоги, де психологічна підтримка, реабілітація та соціальна інтеграція є взаємопов’язаними складовими одного процесу.
«Реінтеграція ветерана у громаді починається не тоді, коли людина шукає роботу чи звертається по послугу. Вона починається, коли громада готова прийняти досвід ветерана, підтримати його повернення до цивільного життя та створити простір для нових можливостей. Саме тому психосоціальна підтримка має бути доступною не лише ветеранам, а й їхнім родинам та громадам загалом, особливо – віддаленим громадам. Нам потрібні рішення, які допомагають людям відновлювати зв’язки, відчувати свою цінність та визнання і бачити своє місце не лише в майбутньому країни, але й тут і зараз» – зазначає керівниця програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки Карітасу України Ірина Максименко.
Участь у Kyiv World Cafe стала для Карітасу України можливістю долучитися до фахового діалогу про пріоритети відновлення країни, представити практичний досвід роботи з громадами та зробити внесок у напрацювання рекомендацій для майбутніх дискусій про відбудову, повернення та реінтеграцію українців.
У контексті європейської інтеграції ці питання набувають стратегічного значення. Повернення та реінтеграція українців мають розглядатися не лише як гуманітарний виклик, а як один із чинників відновлення країни — поряд із реформами, розвитком людського капіталу, формуванням інклюзивного ринку праці та посиленням спроможності громад.
Президентка Карітас України Тетяна Ставничи виступила зі свідченням «Діло милосердя в умовах війни» на VI Світовому апостольському конгресі милосердя, який завершився у четвер у Вільнюсі.
Конгрес, організований Дикастерією з євангелізації, зібрав понад 5 000 учасників із 52 країн під гаслом «Будуємо місто милосердя». Вільнюс було обрано місцем проведення, зокрема через його особливе значення як місця народження образу Божого Милосердя: саме тут зберігається оригінальний образ, написаний у 1934 році, який нині перебуває в каплиці Божого Милосердя. Серед спікерів конгресу був Вселенський Патріарх Варфоломій, а Папа Лев XIV записав спеціальне відеозвернення до учасників.
Звертаючись до міжнародної аудиторії, президентка Карітас України змалювала чотири роки повномасштабної війни: від конкретної гуманітарної роботи до фундаментальних питань про те, що означає залишатися людиною.
«Війна – це хаос і руйнування, але це не лише політична чи військова криза. У своїй основі війна руйнує стосунки. Вона руйнує саму суть того, що означає бути людиною», – сказала вона.
За її словами, відповідь Карітас України охоплює багато рівнів: надання базової гуманітарної допомоги – їжі, води, одягу та житла; супровід внутрішньо переміщених осіб і допомогу їм в інтеграції в нові громади; відновлення зруйнованого житла; а також довготривалу підтримку людей, які пережили полон і потребують зцілення від травми катувань.
У центрі всього цього, підкреслила президентка, є те, що в Карітас називають духовністю зустрічі або, як вона воліє говорити, таїнством зустрічі.
Зустріч, зауважила вона, змінює не лише тих, хто отримує допомогу, а й тих, хто її надає. Промовистою є статистика: у 2022 році 40% волонтерів Карітас України становили внутрішньо переміщені особи, люди, які спочатку самі звернулися по допомогу, а згодом повернулися, щоб підтримати наступну хвилю потребуючих.
Тетяна Ставничи також наголосила, що стійкість України не є лише власною заслугою країни: «Коли ви бачите стійкість в Україні — це не лише ми. Ця стійкість побудована на Божій благодаті та милосерді, але також на молитвах і підтримці людей у всьому світі».
Вона розповіла і про моменти, коли її власна надія похитнулася, зокрема про ранок 2023 року, коли російські війська підірвали Каховську дамбу, а величезні території півдня України опинилися під водою. «Я пам’ятаю, як прокинулася того ранку з думкою: що тепер?» — сказала вона. Після пів години тиші та молитви вона взяла телефон, почала телефонувати колегам, і разом вони знайшли шлях уперед. «Майже крок за кроком — щоразу, коли виникає новий рівень кризи, ми знаходимо сили діяти разом».
На запитання, яке їй часто ставлять — як ви продовжуєте після чотирьох років війни? — вона відповіла відверто: «Не можу сказати, що ми не втомилися і що не несемо болю. Але ми знаходимо надію в дії».
Карітас України, за її словами, керується трьома принципами: шукати найкращий шлях уперед через постійні інновації; не втрачати людину з поля зору, зберігаючи людську гідність у центрі кожного втручання і продовжувати будувати співпрацю, виходячи з переконання, що «немає жодної людини, жодної організації, жодної країни, яка могла б самотужки витримати напад такого масштабу».
Війна, підсумувала пані Тетяна, – це не лише політична чи військова криза. «Це духовна криза. Відбувається духовна битва. І саме тому так важливо тримати якір людяності, якір того, як Бог створив нас для спілкування і стосунків».
Окрім участі в пленарних заходах, українська делегація організувала воркшоп «Милосердя в дії», який зібрав 25 учасників із різних куточків світу.
Директорка Департаменту програм зміцнення соціальної згуртованості Ганна Гоменюк розповіла, що тема воркшопу органічно продовжила ідеї, озвучені у виступі президентки. Учасники роздумували над тим, як залишатися людиною під час війни та як допомога іншим насправді підтримує нас самих.
«Ми говорили про те, що підтримку потрібно вміти не лише надавати, а й приймати», – зазначила вона.
Воркшоп будувався навколо спільної рефлексії: учасники ділилися досвідом моментів, коли відчували підтримку інших, коли самі її надавали, та розмірковували над тим, що означає бути разом у важкі часи.
«Багато хто сказав, що, виявляється, не вміє приймати підтримку, – розповіла Ганна Гоменюк. – А це важливо, тому що піклування про себе – це те, що сьогодні тримає нас, зокрема українців. Піклування про себе, про близьких і здатність жити повним життям навіть під час війни».
Завершився воркшоп спільною молитвою: учасники склали серце і попросили Бога про допомогу тим, про кого їм не байдуже. «Це серце зранене, але воно може бути зцілене», – сказала Ганна Гоменюк.
У межах конгресу команда #WASHinWAR Карітас України представила міжнародній аудиторії досвід України у подоланні гуманітарних наслідків війни та провела відкриту публічну дискусію про виклики, з якими стикаються українські громади в умовах повномасштабного вторгнення. До обговорення долучилися представники громадянського суспільства, міжнародних організацій, волонтери, журналісти та мешканці Вільнюса. Під час дискусії Ольга Сидій, координаторка міжнародної адвокаційної кампанії #WASHinWAR, та Уляна Крись, менеджерка з партнерств Карітас України, говорили про довгострокові гуманітарні наслідки війни, виклики відновлення постраждалих громад та необхідність збереження міжнародної уваги до України.
«Кампанія #WASHinWAR допомагає говорити зі світом мовою конкретних наслідків війни для людей. Коли людина втрачає доступ до води, безпечного середовища чи базових послуг – це про майбутнє громади. Саме тому ми прагнемо, щоб питання відповідальності агресора, раннього відновлення України та гуманітарної підтримки звучали на міжнародних майданчиках одночасно. Ми запрошуємо до цієї роботи всю мережу Caritas, адже ми одна родина і разом можемо посилити голос людей, які щодня живуть в умовах війни», – зазначила Ольга Сидій.
Уляна Крись наголосила на особливостях гуманітарної роботи в умовах війни: «Для більшості гуманітарних криз існує зрозуміла логіка: надзвичайна подія, реагування, стабілізація, відновлення. В умовах війни ця логіка порушується. Ми можемо допомогти людям оговтатися після чергового удару, відновитись чи підтримати громаду, але ніколи не знаємо, де завтра станеться нова атака і кому знову знадобиться допомога. Тому це постійна готовність починати відновлення знову і знову».
Наприкінці травня президентка Карітас України Тетяна Ставничи та виконавчий директор Карітас Спес о. В’ячеслав Гриневич зустрілися у Ватикані з Державним секретарем Святого Престолу кардиналом П’єтро Пароліном. Зустріч відбулася за сприяння Апостольського Нунція в Україні Архиєпископа Вісвальдаса Кульбокаса.
Під час зустрічі представники двох найбільших католицьких благодійних організацій в Україні поділилися актуальною інформацією про гуманітарну ситуацію, виклики, з якими щоденно стикаються українці в умовах повномасштабної війни, а також про служіння, яке здійснюють Карітас Україна та Карітас Спес у відповідь на потреби людей.
«Ми ділилися інформацією про реальний стан справ в Україні, з особливою увагою до потреб людей і того, як Карітас на них реагує. Це був живий і особистий обмін», – зазначила Тетяна Ставничи.
Вона також висловила вдячність Архиєпископу Вісвальдасу Кульбокасу за його постійну підтримку та сприяння діяльності обох Карітасів в Україні.
«Від перших днів свого служіння в Україні Нунцій завжди був відкритим до співпраці, завжди поруч. Він працює, щоб підтримувати діяльність Церкви та Карітасів у виконанні їхньої місії. Це дуже важливий знак підтримки для нас», – наголосила Президентка Карітасу України.
Окрему увагу під час зустрічі було приділено питанням, які сьогодні перебувають у центрі уваги Святого Престолу, зокрема поверненню українських дітей та іншим гуманітарним ініціативам.
За словами Тетяни Ставничи, важливим аспектом зустрічі стало спільне свідчення двох організацій: «Було важливо, що Карітас Україна і Карітас Спес говорили одним голосом про ситуацію в Україні та про потреби людей, які постраждали від війни. Таке спільне представлення нашого служіння має велике значення».
Отець Вячеслав Гриневич підкреслив, що сама зустріч стала знаком уваги Святого Престолу до українського народу.
«Це великий знак уваги до України та прагнення слухати, розуміти й бути залученим. Ми відчули, що Україна не забута і що з нами солідаризуються. Разом шукали відповіді на запитання та обговорювали можливості, які можуть бути реалізовані в гуманітарній сфері в майбутньому», – сказав він.
На завершення зустрічі представники Карітас Україна та Карітас Спес подарували кардиналу Пароліну графічну роботу українського дизайнера Дмитра Куршинського. Символічний твір привертає увагу до особливо вразливих категорій населення в умовах війни – дітей та людей похилого віку.
Зустріч стала ще одним свідченням постійної уваги Святого Престолу до гуманітарної ситуації в Україні та підтримки служіння, яке Церква здійснює для постраждалих від війни.
