Чи можна забрати його із собою, якщо вдалося врятувати лише ключі, сімейну фотографію або дитячу іграшку? І як знову відчути себе вдома там, де життя доводиться починати спочатку?
Щоб зберегти ці історії, Карітас України у партнерстві з Агентством ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН) розпочинає всеукраїнську ініціативу «Дім, я повернусь». Ми запрошуємо українців поділитися особистими спогадами про дім, втрату, повернення, відбудову та надію.
Протягом п’яти років Карітас України та УВКБ ООН підтримують людей, чиє житло постраждало внаслідок війни. Разом ми допомагаємо ремонтувати пошкоджені будинки, відновлювати оселі, забезпечувати тимчасовим житлом та підтримувати родини, які були змушені покинути свої домівки.
Неможливо порахувати, скільки історій про дім ми почули за ці роки. Але майже всі вони говорять про одне: дім – це набагато більше, ніж місце на карті чи будівля. Це невід’ємна частина усіх нас.
Саме тому ми прагнемо розповісти історію війни не лише мовою цифр і статистики, а передусім через голоси людей.
Ініціатива «Дім, я повернусь» запрошує українців поділитися власними спогадами та мріями про дім – той, який вдалося зберегти, відновити, знайти заново або який сьогодні живе у пам’яті.
Ми будемо раді почути різні історії. Про місце, де минуло дитинство. Про оселю, яку довелося залишити. Про новий дім, який поступово став рідним. Про людей, завдяки яким будь-яке місце стає домом.
Це можуть бути спогади про батьківську оселю, історії евакуації чи повернення, досвід відбудови після руйнувань, життя в тимчасовому помешканні або переїзди. А можуть — розповіді про маленькі моменти щастя: перший вечір у відремонтованому будинку, сімейні традиції, запах улюбленої випічки, квіти під вікном чи речі, які нагадують про рідну домівку.
До участі запрошуємо усіх охочих незалежно від віку, професії чи письменницького досвіду. А надіслані розповіді та фотографії стануть основою майбутньої книги та фотовиставки. До створення видання також долучаться українські письменники й відомі публічні особи.
Історії приймаються до 31 серпня 2026 року. Для участі необхідно заповнити онлайн-форму та додати свій текст і фотографії. Заповнити форму можна за посиланням: https://forms.gle/s4PS41mszeYFnmbC7
Побажання до матеріалів:
українська мова;
довільна форма викладу;
обсяг — до трьох сторінок формату А4.
Після отримання матеріалів редакційна команда надішле авторам підтвердження. За потреби тексти можуть бути відредаговані без зміни їхнього змісту та авторського задуму. Усі матеріали використовуватимуться виключно за згодою авторів у межах ініціативи.
Автори історій, які увійдуть до книги, отримають друкований примірник видання. Якщо у вас виникли запитання щодо участі або підготовки матеріалів, звертайтеся на електронну адресу: lmazur@caritas.ua.
Ініціатива «Дім, я повернусь» реалізується Карітасом України у партнерстві з Агентством ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Україні. Усі надіслані матеріали використовуватимуться виключно за згодою авторів у межах цієї ініціативи.
Саме там у 2014 році вона вперше зіткнулася з війною: російська військова техніка зайшла до міста, люди ховалися у підвалах, а звичне життя руйнувалося просто на очах.
Спочатку родина намагалася перечекати небезпеку, виїжджаючи до родичів у Павлоград, звідки родом пані Валентина, і повертаючись додому. Доньки були ще зовсім молодими: молодша навчалася у школі, старша лише починала самостійне життя. Батьки до останнього сподівалися, що зможуть залишитися у рідному місті. Проте дуже швидко стало зрозуміло, що повернення до звичного життя не буде.
Після місяців невизначеності родина вирішила розпочати все спочатку в Марганці на Дніпропетровщині. Там вони облаштовували новий побут, будували плани на майбутнє, допомагали дітям здобувати освіту та ставати на ноги. Саме після цього вимушеного переїзду пані Валентина вперше отримала підтримку від Карітасу, яка допомогла родині пережити складний період адаптації на новому місці.
Минали роки. Доньки подорослішали. Молодша вступила до Маріупольського університету, а старша працювала у Маріуполі. Здавалося, що життя поступово повертається у звичне русло. Але у 2022 році війна знову наздогнала родину.
Коли почалося широкомасштабне вторгнення, доньки залишалися у Маріуполі, а батьки жили у Марганці. Найстрашнішими були тижні, коли вони не знали, чи живі їхні діти та чи вдасться їм вибратися з оточеного міста. На щастя, родина знову змогла возз’єднатися. Проте Марганець, який колись став для них прихистком від війни, сам опинився під постійними обстрілами.
Так у житті пані Валентини з’явилася ще одна адреса – Житомирщина, де вона живе сьогодні поруч із дітьми та онуками. І якщо Ясинувата була її рідним домом, а Марганець став спробою почати життя заново після першого переміщення, то Житомирщина стала місцем, де родина вдруге вчиться жити після втрати звичного світу.
На Житомирщині молодша донька після евакуації з Маріуполя створила власну сім’ю. Старша донька також переїхала до цього міста разом із чоловіком та маленькою дитиною. Попри всі випробування, родина знову намагається почати життя заново.
Будинок, який вдалося придбати, потребував значного ремонту. Самостійно виконати роботи родина не могла. Завдяки підтримці Карітасу України та Агентства ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН) житло вдалося привести до належного стану: оновили стіни, облаштували нову підлогу, встановили натяжну стелю та нові двері. Простір, який раніше більше нагадував тимчасове помешкання, поступово став домом.
Історія пані Валентини є лише однією з тисяч історій українських родин, для яких житлова підтримка означає значно більше, ніж просто ремонт. Вона означає можливість залишитися поруч із дітьми та онуками, відновити відчуття безпеки і не починати життя з нуля втретє.
Саме для того, щоб люди могли відновлювати свої домівки та життя, Карітас України у партнерстві з УВКБ ООН уже п’ять років реалізує програму житлової підтримки в Україні.
За цей час підтримку отримали 6305 домогосподарств або 11319 людей. Серед отримувачів допомоги — 1065 людей з інвалідністю та понад 1,5 тисячі внутрішньо переміщених осіб.
«Відновлення житла — це набагато більше, ніж будівельні роботи. Для людей, долі яких понівечила війна, які втратили дім або були змушені неодноразово переїжджати, можливість знову жити у гідному помешканні означає шанс відновити своє життя.
Саме тому УВКБ ООН разом із партнерами, включно з Карітасом, підтримує як ремонт пошкодженого війною житла, так і покращення умов у домівках для внутрішньо переміщених людей.
Ми прагнемо, щоб українські родини могли залишатися у своїх громадах, повертатися додому після обстрілів або облаштовувати нове життя там, де знайшли прихисток. Саме тому інвестиції у житло є водночас інвестиціями у відновлення громад і довгострокові рішення для людей, які постраждали від війни», – зазначив радник УВКБ ООН із житлових питань Андрій Шпак.
Протягом п’яти років у десяти областях України було завершено 5596 ремонтів житла та реалізовано 1189 проєктів із модернізації житла для внутрішньо переміщених осіб.
Проте житлова підтримка — це не лише про відновлення пошкоджених будинків. Для багатьох людей вона стає необхідною умовою для повернення до нормального життя.
Досвід роботи показує, що пошкоджене житло рідко є єдиною проблемою для родини. Часто за зруйнованими вікнами чи дахом залишаються втрачені документи, невирішені майнові питання, труднощі з доступом до базових послуг або потреба в додатковій гуманітарній підтримці. Саме тому програма передбачає не лише ремонтні роботи, а й можливість отримати правову допомогу та консультації щодо інших видів підтримки, доступних у громаді.
Так сталося і з пані Лідією, яка пережила окупацію Херсона, втратила чоловіка та була змушена шукати новий дім для себе і сина з інвалідністю.
Коли російські війська окупували Херсон, життя родини кардинально змінилося. Постійний стрес, невизначеність та небезпека серйозно позначилися на здоров’ї чоловіка пані Лідії — під час обстрілів він переніс інсульт. Родині вдалося евакуюватися до Кривого Рогу та розпочати лікування, однак врятувати його не вдалося. Після інсульту розвинулися тяжкі ускладнення, а згодом лікарі діагностували онкологічне захворювання.
Після смерті чоловіка жінка залишилася сама із сином, який має інвалідність. Частина родини й досі перебуває на тимчасово окупованій території, а житло, яке залишилося в Херсоні, було зруйноване війною. Квартира та будинок, які родина будувала роками, фактично перестали існувати.
Намагаючись почати життя заново, пані Лідія придбала невеликий будинок. Проте він потребував ремонту, на який у родини вже не залишалося коштів. Особливо критичною була проблема з покрівлею — під час кожного дощу вода потрапляла всередину приміщення, поступово руйнуючи будинок. Також необхідно було замінити двері, щоб забезпечити належну теплоізоляцію житла.
У межах програми житлової підтримки Карітасу України та УВКБ ООН будинок вдалося відремонтувати. Будівельники встановили нову покрівлю та нові двері, що дозволило відновити тепловий контур оселі та зробити її придатною для проживання. Для стороннього спостерігача це може виглядати як звичайний ремонт. Для пані Лідії це означало значно більше — можливість більше не хвилюватися, що черговий дощ зруйнує її новий дім.
«Добре, що тепер дах не протікає, можна спокійно жити, і не боятися, що під час дощу все знову заллє», – говорить вона.
Історія пані Лідії показує ще один вимір житлової підтримки. Для багатьох українців війна не лише пошкодила будинки. Вона змусила їх шукати новий дім у зовсім інших громадах, будувати нові соціальні зв’язки та починати життя майже з нуля. У таких обставинах навіть відносно невеликий ремонт може стати вирішальним фактором, що дозволяє родині закріпитися на новому місці та повернути собі відчуття стабільності.
Не менш промовистою є історія іншої пані Валентини – мешканки Кривого Рогу. Її життєвий шлях також був сповнений втрат ще до початку війни. Вона пережила смерть доньки, яку втратила ще у шкільному віці, згодом поховала сина, а нещодавно залишилася без чоловіка. Через серйозні проблеми з опорно-руховим апаратом жінка майже не виходить із дому та значну частину часу проводить у своїй квартирі.
Під час однієї з масованих ракетних атак на Кривий Ріг пані Валентина перебувала вдома. У момент вибуху вона стояла біля вікна. Скло розлетілося на друзки просто перед нею, і лише дивом жінка не отримала серйозних поранень. Після обстрілу вона навіть не могла самостійно залишити квартиру.
Для людини старшого віку, яка живе сама і має обмежену мобільність, пошкоджене житло означає не лише матеріальні збитки. Воно означає втрату останнього простору безпеки. Саме тому одним із пріоритетів програми є підтримка найбільш вразливих категорій населення – людей старшого віку, людей з інвалідністю та родин, які не мають ресурсів для самостійного відновлення житла.
Завдяки підтримці Карітасу Кривий Ріг та УВКБ ООН у квартирі пані Валентини було встановлено нові вікна та балконний блок. Ці роботи дозволили не лише відновити житло після обстрілу, а й повернути жінці відчуття захищеності у власному домі.
Для неї працівники проєкту стали не просто людьми, які виконали ремонт. Вони стали нагадуванням про те, що навіть у найскладніших обставинах людина не залишається наодинці зі своєю бідою.
«За п’ять років партнерства зУВКБ ООН ми разом допомогли десяткам тисяч людей відновити або облаштувати житло. Але якщо відкласти цифри, то насправді йдеться про значно більше.
Йдеться про пані Валентину, яка після двох вимушених переміщень нарешті отримала можливість облаштувати дім поруч із дітьми та онуками. Про пані Лідію, яка втратила чоловіка, залишила окупований Херсон і змогла відремонтувати будинок, де сьогодні живе разом із сином. Про тисячі інших українських родин, для яких підтримка житла стала не просто допомогою з ремонтом, а можливістю відновити відчуття безпеки та контролю над власним життям.
Саме тому для нас це партнерство ніколи не було лише про будівельні роботи. Разом з партнерами ми працюємо над тим, щоб люди могли залишатися у своїх громадах, повертатися додому після обстрілів або починати новий етап життя там, де знайшли прихисток. Кожне відновлене вікно, відремонтований дах чи модернізоване житло — це конкретна родина, яка отримала шанс не втратити дім остаточно.
Водночас війна триває. Щодня ми бачимо нові руйнування, нові історії вимушеного переміщення і нові потреби. Те, що ще вчора було чиєюсь домівкою, сьогодні може потребувати термінового ремонту або повного відновлення. Саме тому продовження таких програм залишається критично важливим.
Ми щиро вдячні УВКБ ООН за довіру, послідовність та готовність системно працювати разом. Саме довгострокове партнерство дає можливість не лише реагувати на наслідки війни, а й допомагати людям будувати основу для майбутнього. Адже відновлення країни починається з відновлення життя конкретної людини, а дуже часто — з відновлення її дому», – Романа Маколович, керівниця програми з питань житла Карітасу України.
Саме з таких історій складається статистика проєкту. Найбільше ремонтів проведено у Запорізькій, Харківській, Миколаївській, Дніпропетровській та Херсонській областях – регіонах, які й досі залишаються серед найбільш постраждалих від війни.
Однак за кожною з цих цифр стоять не квадратні метри відремонтованого житла і не будівельні роботи. За ними стоять люди, які отримали можливість залишитися у своїх громадах, не втратити зв’язок із рідними, відновити відчуття безпеки та зберегти найважливіше – власний дім.
Проєкт “Житло для вразливих домогосподарств V” впроваджується Карітасом України за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні.
Саме для того, щоб допомогти людям пройти цей шлях, Карітас України спільно з Карітас Одеса за підтримки Карітасу Німеччини розпочинають новий проєкт із відновлення пошкодженого житла та юридичної підтримки мешканців півдня Одеської області.
Упродовж найближчих місяців команда працюватиме в Ізмаїлі та громадах південної частини Одеської області, допомагаючи людям повернутися до безпечних і гідних умов проживання.
У межах проєкту передбачено два формати гуманітарної допомоги. Частина домогосподарств зможе отримати грошові гранти для самостійного проведення ремонту, інші — підтримку через залучення підрядних організацій, які виконають необхідні ремонтні роботи. Остаточний формат допомоги визначатиметься відповідно до потреб конкретної родини та умов проєкту.
Водночас підтримка не обмежується лише відновленням житла. Команда також надаватиме юридичні консультації з питань житла, землі та майна, допомагатиме розібратися з документами та державними програмами компенсації, зокрема «єВідновлення». Адже нерідко саме юридичні чи адміністративні труднощі стають причиною того, що люди роками не можуть скористатися передбаченою державою підтримкою.
«Південь Одеської області не завжди опиняється в центрі уваги, коли йдеться про програми відновлення. Але війна залишила свій слід і тут. Саме тому ми хочемо бути поруч із громадами українського Придунав’я, допомагаючи людям не лише відновити пошкоджене житло, а й пройти весь шлях до відновлення — від юридичних консультацій до доступу до державних програм підтримки. Для нас це проєкт насамперед про людей. Про можливість повернути їм відчуття безпеки, впевненості та дому», — говорить менеджерка проєкту Олександра Ягодка.
Проєкт насамперед орієнтований на найбільш вразливі категорії населення, чиє житло постраждало внаслідок війни. Відбір учасників здійснюватиметься відповідно до визначених критеріїв після оцінки потреб кожного домогосподарства.
Якщо ви проживаєте в Ізмаїлі або громадах півдня Одеської області та вважаєте, що можете відповідати умовам участі у проєкті, закликаємо звернутися до команди Карітас.
Гаряча лінія: 0 800 336 734
Також ви можете залишити свої контактні дані, заповнивши коротку анкету за посиланням:
Водночас міжнародне гуманітарне право чітко встановлює, що гуманітарні працівники підлягають захисту – напади, залякування чи викрадення тих, хто надає допомогу під час збройного конфлікту, є неприпустимими.
Однак правовий захист – лише одна складова безпеки. Друга, не менш важлива, – це підготовленість самих команд: уміння оцінити ризик, розпізнати загрозу і діяти правильно ще до того, як ситуація стане критичною.
Саме тому в рамках проєкту «Житло для вразливих домогосподарств V», який впроваджується Карітасом України за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН), команди Карітасу пройшли чотириденний тренінг з підвищення обізнаності щодо поводження у ворожому середовищі – HEAT (Hostile Environment Awareness Training), організований компанією Safer Access. Це рішення відображає принципову позицію організації: якісна допомога вразливим громадам можлива лише тоді, коли сама команда підготовлена, зібрана і здатна діяти безпечно та без хаосу, незалежно від того, наскільки складною є ситуація на місцях.
Навчання пройшли представники команд, які щодня працюють у громадах, наближених до лінії зіткнення та зазнають регулярних безпекових викликів, – Карітас Берислав, Карітас Запоріжжя, Карітас Миколаїв, Карітас Кривий Ріг та Карітас Одеса. До тренінгу долучилися й колеги з команди проєкту Карітасу Києва, які координують реалізацію програми на національному рівні, – це дало змогу сформувати єдині стандарти безпеки й спільне розуміння дій у кризових ситуаціях для всіх учасників проєкту, незалежно від того, на якому етапі роботи вони перебувають.
Чому тренінг HEAT важливий для команд Карітасу
Команди, які реалізують житлові програми, щодня виїжджають у прифронтові та наближені до бойових дій громади – оцінюють пошкодження житла, спілкуються з постраждалими родинами, координують відновлювальні роботи.
«Для наших колег, які працюють із житловою підтримкою під час війни, такі тренінги – необхідність. Фахівці постійно виїжджають у громади, оцінюють пошкодження житла, спілкуються з людьми і координують допомогу. Ця робота вимагає постійної присутності на місцях, де безпекова ситуація може змінюватися стрімко й непередбачувано. І в цих умовах важливо не лише знати, що робити, а й розуміти, як робити це безпечно», – наголошує Романа Маколович, керівниця програми з питань житла Карітасу України.
За її словами, HEAT дає командам практичні інструменти: як оцінювати ризики, реагувати на обстріли, дрони чи мінну небезпеку, діяти в кризових ситуаціях і надавати базову домедичну допомогу. Але не менш важливим Романа вважає й інший результат тренінгу – вміння команди працювати як єдиний організм.
«Для мене не менш важливо, що під час тренінгу команда вчиться працювати разом – швидко ухвалювати рішення, підтримувати одне одного і не губитися під тиском. У гуманітарній роботі це критично. Бо допомога людям можлива лише тоді, коли сама команда підготовлена, зібрана і розуміє, як діяти в умовах кризи», – резюмує Романа.
Що таке HEAT: від теорії до відпрацьованих рефлексів
HEAT від Safer Access – це стандартизований у гуманітарному секторі чотириденний курс, розрахований на цивільних фахівців, які працюють в умовах підвищеного ризику: гуманітарні команди, волонтерів, журналістів та інших працівників, чия діяльність пов’язана з прифронтовими чи наближеними до бойових дій територіями. Програма побудована так, щоб поєднати теоретичні знання з реалістичними симуляціями, у яких учасники не просто чують про небезпеку, а безпосередньо проживають наближені до реальності сценарії.
Перший день курсу було присвячено превентивному управлінню ризиками. Учасники аналізували безпековий контекст територій, у яких працюють, вчилися визначати небезпечні та безпечні зони, планувати шляхи евакуації та орієнтуватися на місцевості за допомогою GPS-навігації. Окрема увага приділялася підготовці тривожної валізи, основам інформаційної безпеки та алгоритмам звітування про інциденти – практичним інструментам, які допомагають діяти системно ще до виникнення кризової ситуації.
Другий день був зосереджений на дронах малого радіусу дії. Учасники ознайомилися з найпоширенішими типами БПЛА, що застосовуються в зоні бойових дій, вивчили можливі вектори атаки та логіку вибору цілей. Значна частина заняття пройшла у практичному форматі: команди відпрацьовували базові методи протидії дронам без спеціального обладнання, а також ознайомилися з технікою їх виявлення. День завершився фінальним практичним сценарієм, що вимагав застосування здобутих знань в умовах, максимально наближених до реальних.
Третій день охопив негайне реагування на кризові ситуації. Учасники відпрацювали порядок дій під час затримань та проходження блокпостів різного типу – професійних, непрофесійних і ворожих, поглибили мінну обізнаність та навчилися розпізнавати вибухонебезпечні залишки війни. Окремі модулі стосувалися реагування на вогонь стрілецької зброї й артилерії, зокрема перебуваючи в автомобілі, а також дій у разі сексуального насильства та надання першої психологічної допомоги. Саме цей день, за словами учасників, виявився емоційно найскладнішим, оскільки вимагав прямого зіткнення зі сценаріями, максимально наближеними до реальної небезпеки.
Навчання HEAT було хвилюючим, особливо фінальна імітація. Звісно, хотілося діяти максимально правильно, але то легко хіба в теорії, а під час практики розумієш, що в екстремальних ситуаціях дуже губишся, знання вилітають з голови і багато що робиш інтуїтивно. Водночас перестаєш боятися падати в багнюку, стаєш уважнішим до кожної нетипової речі на маршруті, тренуєш слух і зір – раптом з’явиться дрон. Одним словом, це був крутий тімбілдинг і неймовірно корисне навчання, – ділиться Тетяна Коренківська, комунікаційна менеджерка, Карітас Миколаїв.
Завершальний, четвертий день був присвячений допомозі при травмах у польових умовах. Основою модуля став протокол MARCH: команди відпрацьовували зупинку кровотечі за допомогою тиску, турнікета та технік тампонування, вчилися працювати з дихальними шляхами постраждалого, проводити огляд з голови до ніг та визначати пріоритетність надання допомоги за наявності великої кількості постраждалих. Завершили день практичними заняттями з техніки евакуації поранених у польових умовах.
Принциповою особливістю тренінгу стала його інтенсивність. Учасники пройшли не лише аудиторні заняття, а й польові модулі з фізичним навантаженням, гучними звуками та обмеженим часом на ухвалення рішень. Це не було випадковістю, а свідомим методологічним підходом, який, за словами тренерів, дозволяє перевірити не лише теоретичні знання, а й реальні реакції людини в умовах стресу.
Саме поєднання всіх цих компонентів – від аналізу ризиків і протидії дронам до кризового реагування та домедичної допомоги – сформувало цілісну систему знань і навичок, яка дозволяє гуманітарним працівникам діяти впевнено, злагоджено та безпечно в умовах, де ціна помилки може бути надзвичайно високою.
Принципова особливість тренінгу – його інтенсивність. Учасники проходять не лише аудиторні заняття, а й польові модулі з фізичним навантаженням, гучними звуками та обмеженим часом на ухвалення рішень. Це не випадковість, а свідомий методологічний підхід, який, за словами тренерів, дозволяє перевірити не лише знання, а й реальні реакції людини в стресі.
«Найбільше мене вразила дійсно інтенсивність курсу: коли за короткий час доводиться поєднувати теорію з реальним фізичним і емоційним навантаженням. У звичайному житті ти можеш прочитати інструкцію і думати, що готовий. А тут одразу перевіряєш себе на практиці: як реагуєш на гучний звук, наскільки швидко приймаєш рішення, чи не губишся під тиском часу. Особливо запам’ятався модуль з протоколом MARCH – коли треба було швидко визначити пріоритетність допомоги постраждалим. Це той досвід, який залишається не в голові, а в тілі, і саме тому він працює, коли потрапляєш у реальну небезпечну ситуацію», – Олег Косівцов, координатор проєкту,Карітас Харків
Перевірка власних реакцій: досвід учасниць
Ефективність такого підходу підтверджує Анастасія Ращенко, менеджерка з комунікацій Карітасу України.
«Для мене HEAT став перевіркою власних реакцій у максимально реалістичних умовах. Там одразу видно, як ти дієш під тиском. Було непросто, часом – страшно, але саме це дає розуміння, що у кризі ти не вигадуєш рішення, а дієш за відпрацьованими алгоритмами», – розповідає вона.
За словами Анастасії, важливо не просто знати теорію, а регулярно практикувати дії у відповідь на обстріли, загрозу дронів, необхідність евакуації чи надання допомоги.
«Твоє завдання – залишатися зібраним, берегти себе і команду. І головне – безпека це про професійність і усвідомленість, а не про страх», – підсумовує вона.
Цю ж логіку – від теорії до сталого практичного навику – підтвердила й Ольга Кірєєва, комунікаційна менеджерка Карітасу Запоріжжя. «У Запоріжжі я живу в районі, де звук FPV-дронів останнім часом чуємо все частіше. У такі моменти найважче — паніка й нерозуміння, що робити та куди бігти. Саме тому цей тренінг виявився для мене надзвичайно цінним. Він дав не лише знання, а й упевненість. Ми не просто говорили про FPV-дрони — ми слухали їхній звук, вчилися розпізнавати небезпеку та правильно реагувати в різних ситуаціях», — розповідає Ольга Кірєєва.
Дієвість такого навчання підтвердилася буквально за два дні: вийшовши з магазину, Ольга почула характерний звук дрона і, завдяки набутим навичкам, одразу його впізнала – без паніки й розгубленості вона точно знала, як діяти далі.
Окрему цінність, за словами Ольги, мали заняття з домедичної допомоги: учасники не лише повторили, а й удосконалили навички накладання турнікета та надання першої допомоги.
«Синці на руках після тренувань стали невеликою ціною за знання, які одного дня можуть врятувати чиєсь життя», – зазначає вона, додаючи слова подяки організаторам і тренерам за практичний, доступний та надзвичайно важливий курс.
Погляд тренера: чому теорія без практики не працює
Соф’я Червінська, менеджерка тренінгового департаменту компанії Safer Access, пояснює, чому подібні тренінги сьогодні особливо потрібні цивільним фахівцям, гуманітарним працівникам, волонтерам і журналістам. За її словами, ці категорії людей є вразливими, оскільки за обставинами чи власним рішенням працюють у небезпечних регіонах, маючи при цьому обмежені інструменти власного захисту. Загрози – дронова небезпека, непрямий вогонь, мінна небезпека – не лише залишаються актуальними, а й посилюються з розвитком технологій, тому донесення практичних знань до якомога ширшого кола людей є принциповим завданням.
Серед найпоширеніших помилок, яких припускаються люди в небезпечному середовищі, Софія називає надмірну самовпевненість і звикання до ризику. За її спостереженнями, дорослі, досвідчені фахівці часто переоцінюють власну готовність, а звикання до постійної небезпеки поступово притуплює відчуття загрози, хоча сам рівень ризику не змінюється. Подолання цієї самовпевненості, за її словами, – один із головних результатів тренінгу: коли людина визнає, що не все знає, вона починає діяти пропорційніше, критичніше мислити і краще захищати себе.
Пояснюючи, чому теоретичних знань недостатньо, Соф’я наводить принцип, який лежить в основі методології HEAT: у критичній ситуації людина повертається не до рівня своїх очікувань, а до рівня своїх реально відпрацьованих можливостей. Лише практика формує ту «м’язову пам’ять», яка дозволяє діяти автоматично, коли часу на роздуми немає. Саме тому теоретична частина курсу обов’язково поєднується з практичним відпрацюванням – це те, що перетворює прочитані правила на стійкий рефлекс.
Не менш важливим, за словами тренерки, є те, що учасники дізнаються під час курсу про себе та свою команду. Високе навантаження в короткий проміжок часу створює умови, наближені до реального стресу, і показує як сильні сторони – витримку, здатність до взаємодопомоги, командну згуртованість, – так і аспекти, над якими варто працювати. У підсумку HEAT формує не лише набір навичок, а й свідоме, професійне ставлення до власної безпеки – без страху, але з повним усвідомленням реальних ризиків.
Безпека команди – умова сталої допомоги
Досвід команд, які пройшли тренінг, переконливо демонструє: підготовка гуманітарних працівників до дій в умовах підвищеної небезпеки – не додаткова опція, а невіддільна складова відповідальної гуманітарної роботи. Наші колеги, які щодня перебувають у прифронтових громадах, поєднують два рівнозначно важливі завдання – допомагати людям і зберігати власне життя та здоров’я. Лише підготовлений, зібраний і впевнений у своїх діях працівник здатен послідовно й стало виконувати місію допомоги навіть у найскладніших умовах.
«Для мене, як для інженерки, тренінг – це не абстрактне поняття, а конкретні технічні розрахунки й алгоритми дій. Наша робота пов’язана з виїздами на об’єкти в громадах, які зазнають обстрілів та ударів ворога, – оцінка стану будівель, супровід ремонтних та відновлювальних робіт. І тут важливо розуміти не лише інженерні аспекти, а й безпекові: як оцінити ризики місцевості перед виїздом, як діяти у разі загрози з повітря чи артобстрілу, як надати першу допомогу колезі, якщо станеться найгірше.
HEATдав системний підхід до цих питань. Особливо цінним для мене був модуль з домедичної допомоги – протокол MARCH та відпрацювання накладання турнікета до автоматизму. Під час виїздів немає часу гортати інструкцію в голові — дії мають бути відпрацьовані до рівня рефлексу. Так само важливим було навчитися розпізнавати загрозу від дронів малого радіуса дії та розуміти базові методи протидії без спеціального обладнання. Це навчання змінило моє ставлення до власної безпеки – не як до чогось другорядного порівняно з робочими завданнями, а як до обов’язкової умови, без якої якісна робота на об’єктах у постраждалих громадах просто неможлива», – розповіла інженер проєкту Юлія Кірієнко, Карітас Кривий Ріг.
За результатами успішного проходження курсу всі учасники отримали сертифікати, що підтверджують здобуті знання та практичні навички і відповідають стандартам, прийнятим у гуманітарному секторі.
Дякуємо УВКБ ООН за підтримку проєкту «Житло для вразливих домогосподарств V» та за системну увагу до безпеки гуманітарних команд, а також компанії Safer Access і тренерському складу за фаховий, практичний та надзвичайно важливий курс. Така турбота про підготовку працівників – це інвестиція не лише в їхню особисту безпеку, а й у сталість і якість допомоги, яку щодня отримують люди, що постраждали від війни.
Ці тренінги були відповіддю на дуже конкретний виклик: місця тимчасового проживання, які у 2022 році створювалися як екстрене рішення, для багатьох людей стали місцем довготривалого проживання. Особливо це стосується людей похилого віку, осіб з інвалідністю та маломобільних ВПО, які не можуть самостійно знайти житло, повернутися додому або забезпечити собі належний догляд.
Навчання відбулося в межах проєкту Карітасу України «Підтримка гідного життя для внутрішньо переміщених осіб з обмеженою мобільністю», що реалізується за підтримки Гуманітарного фонду для України (UHF). Проєкт спрямований на комплексну підтримку внутрішньо переміщених осіб та передбачає не лише проведення ремонтних робіт у місцях тимчасового проживання, а й надання психологічних, юридичних послуг та послуг кейс-менеджера для людей з інвалідністю.
Захід проводили представники Дніпропетровського обласного центру соціальних служб у партнерстві з Карітасом України. Під час заходу обговорювали питання, які виходять далеко за межі окремого навчання чи конкретних практичних кейсів. Йшлося про системну проблему: функціонування місць тимчасового проживання, в яких людина перебуває більше 1,5-2 років і навіть більше, доступу до соціальних послуг старших людей і осіб з інвалідністю, які проживають в них, а також інтеграція людей в громаду.
Адміністрації та координатори МТП часто опиняються в ситуації, коли щодня мають реагувати на складні соціальні випадки, але не завжди мають чітке розуміння, як організувати соціальні послуги, як взаємодіяти із соціальними службами, як можна стати офіційним надавачем соціальних послуг і чи потрібно це саме зараз, чи вистачить на це ресурсу, як залучати державне фінансування для цього. Саме тому фокус тренінгів був практичним – не лише описати проблему, а показати можливі алгоритми дій.
«Для нас було важливо не лише передати учасникам нові знання, а й створити простір для взаємодії між усіма службами, від яких залежить якість підтримки мешканців місць тимчасового проживання. Сьогодні ремонту приміщень уже недостатньо – люди, особливо особи старшого віку та люди з інвалідністю, потребують сталих соціальних послуг і довгострокових рішень.
Під час навчання ми намагалися дати координаторам місць тимчасового проживання практичну “дорожню карту”: як організувати надання соціальних послуг, налагодити співпрацю з відповідальними структурами та стати надавачами соціальних послуг, які можуть отримувати державні субвенції.
Це можливість перейти від реагування на нагальні потреби до створення системи підтримки, яка працюватиме й надалі. Саме така міжсекторальна взаємодія та посилення спроможності громад є запорукою того, що внутрішньо переміщені особи отримуватимуть необхідну допомогу незалежно від тривалості їхнього перебування в МТП», – Христина Бірюліна, менеджерка проєкту Карітасу України.
Коли навесні 2022 року по всій Україні відкривали місця тимчасового проживання, ніхто не думав, що через роки вони перетворяться на довготривале місце проживання для десятків тисяч людей. Спортзали, гуртожитки, санаторії, бази відпочинку – все це мало бути тимчасовим рішенням на кілька тижнів, поки люди не знайдуть нове житло. Вийшло інакше.
За даними оцінки МТП, підготовленої кластером Координації та управління місцями тимчасового проживання станом на кінець 2025 року, в Україні діяло 1 612 МТП, де проживало близько 77 000 внутрішньо переміщених осіб. Майже 84% з них планують залишатися там і наступні 12 місяців – не тому, що хочуть, а тому, що не мають іншого варіанту. Третина мешканців МТП старші люди за 60 років, кожен четвертий – людина з інвалідністю або хронічним захворюванням.
Саме ця зміна реальності стала центральною темою навчання, бо якщо МТП фактично стали місцем довготривалого проживання для вразливих людей, то вони не можуть функціонувати лише як приміщення з ліжко-місцями. Потрібна система соціальної підтримки, доступ до послуг, оцінка потреб мешканців, взаємодія з громадами та зрозумілий маршрут переходу до сталих рішень.
Що таке МТП і як воно мало працювати
Місця тимчасового проживання – це заклади, де ВПО можуть безоплатно жити, поки не знайдуть власне або орендоване житло. Юридично вони регулюються постановою Кабміну № 930 від вересня 2023 року, що затвердила порядок їх функціонування. Балансоутримувачем зазвичай є місцева влада – вони відповідають за стан приміщень, надання комунальних послуг і дотримання правил проживання.
Задум був логічним: держава забезпечує дах над головою, поки людина оговтається від шоку переміщення, зорієнтується на новому місці. Максимум – до пів року. Але реальність виявилася жорсткішою за задум.
З 7 000 МТП, що відкрилися у перші тижні повномасштабного вторгнення, до початку 2025 року залишилося 1 612. Більшість закрилася не тому, що проблема зникла, а тому що утримання таких обʼєктів потребує значних фінансових витрат – поточні ремонтні роботи, облаштування умов проживання, забезпечення інкюзивності та безбарʼєрності, оплата комунальних послуг. Мешканці, в свою чергу, потребували постійної соціальної підтримки та послуг. Тому власники МТП припинили приймати ВПО або повернулися до основної діяльності. Хто залишився – це ті, кому немає куди йти.
Цифри, які говорять гучніше за звіти
Станом на червень 2026 року в Україні офіційно зареєстровано 4 633 746 внутрішньо переміщених осіб. З них у МТП живуть менше двох відсотків. Але саме ці два відсотки – найбільш вразлива категорія.
Дніпропетровська область – лідер за кількістю ВПО в МТП, далі йдуть Харківська та Львівська області. Саме тому Дніпро і Кривий Ріг стали місцем проведення тренінгів.
Держава і МТП
Уповноважений Верховної Ради з прав людини у своїй щорічній доповіді 2025 року написав: в Україні досі немає механізмів для системного забезпечення житлом переселенців. Державна стратегія щодо внутрішнього переміщення на 2025 рік виконується неякісно, а допомога на проживання ВПО скорочується, попри зростання потреб.
Між тим, МТП продовжують фінансуватися за залишковим принципом. Частина закладів не має чіткого механізму компенсації витрат на електроопалення, а державна компенсація за придбання твердого палива навіть на третину не покриває реальних потреб, у деяких – бракує коштів навіть на поточний ремонт. Медичний супровід мешканців, психологічна підтримка персоналу, соціальний патронаж – все це або відсутнє.
Децентралізація, яка у мирний час стала б перевагою, тут обернулася нерівністю: громади з більшими ресурсами можуть нормально утримувати МТП, менш спроможні – не можуть. Відповідальність є, фінансування – ні.
«Ми зіткнулися з відсутністю у громад достатніх ресурсів для утримання комунальних місць тимчасового проживання, а також для забезпечення мешканців МТП соціальними послугами відповідно до їхніх потреб.
Водночас важливо проаналізувати, від чого залежить така ситуація. Можливо, значну роль відіграють пріоритети, які визначає керівництво громади. Адже в умовах децентралізації саме голова громади та місцева влада ухвалюють рішення про те, як і за рахунок яких коштів організовується підтримка ВПО, які до них прибули, у тому числі і надання їм соціальних послуг.
Тут варто зазначити, що держава також пропонує різні механізми компенсацій і субвенцій для підтримки ВПО. Серед них – оплата за надання соціальних послуг ВПО, зокрема підтриманого проживання, стаціонарного догляду та притулку; субвенції на ремонт місць тимчасового проживання; компенсація витрат на житлово-комунальні послуги закладам, які розміщують ВПО, міжбюджетні трансферти – коли приймаючій громаді надання соціальних послуг оплачує громада, з якої її мешканці евакуювалися, тощо.
Однак для ефективного використання цих можливостей потрібна синергія між державною підтримкою та діями самих громад. Наразі в МТП вкладається значний обсяг донорських коштів. Водночас зростає потреба у довгострокових житлових рішеннях для ВПО.
МТП можна розглядати як об’єкти, які можна використовувати як приміщення для надання соціальних послуг, передбачених Класифікатором соціальних послуг або в рамках експериментальних проєктів Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України.
Важливо, що цей напрям уже закріплений у Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року, яка передбачає створення умов для реалізації права внутрішньо переміщених осіб на житло через сталі житлові рішення, зокрема розроблення стратегічного бачення та поетапного плану трансформації існуючої системи МТП, визначення критеріїв і механізму переведення приміщень місць тимчасового проживання у форми житла, орієнтовані на довгострокові рішення, а також формування та розвиток фондів соціального житла.
З огляду на значні інвестиції міжнародних донорів у ремонт, облаштування та адаптацію таких об’єктів, їх подальше використання як надавачів соціальних послуг із проживанням, соціального житла, чи інших моделей соціальної підтримки дозволить зберегти створену інфраструктуру та забезпечити сталі рішення для вразливих категорій населення».
Водночас варто зазначити, що в окремих громадах уже є позитивний досвід місцевих організацій Карітас. Об’єкти, які раніше використовувалися переважно як місця тимчасового проживання, поступово стають обʼєктами для розвитку соціальних послуг у громаді, зокрема підтриманого проживання, стаціонарного догляду, притулку. Саме такі практики показують, що МТП можуть бути не лише місцем розміщення, а й точкою входу людини до системи соціального захисту», – Тетяна Яременко, провідна експертка з координації та управління МТП проєкту.
Тренінги у Дніпрі та Кривому Розі: розмова про те, що не виходить
Перший день тренінгів був присвячений юридичній та організаційній основі роботи МТП – документації, взаємодії з органами влади, відповідальності різних суб’єктів, а також фінансуванню. Другий – зосередився на плануванні діяльності таких обʼєктів.
Під час навчання учасники розбирали практичні питання, з якими адміністрації МТП стикаються щодня: як організувати оцінку потреб мешканців, як налагодити співпрацю з центрами соціальних служб і структурними підрозділами соціального захисту, які документи потрібні для функціонування МТП, як працювати з мешканцями, що потребують догляду, і як перейти від гуманітарної допомоги до системної соціальної підтримки.
Окрему увагу приділили тому, як керівництво обʼєкту можуть стати офіційними надавачами соціальних послуг або співпрацювати з такими надавачами. Для учасників це було важливо, адже саме від цього залежить можливість залучати державне фінансування, субвенції та інші механізми підтримки, а не покладатися лише на донорські проєкти чи залишки місцевих бюджетів.
Учасники відзначали: найцінніше – це можливість відверто говорити про те, що не виходить. Про те, що сусідній заклад живе в кращих умовах не тому, що краще працює, а тому, що знайшов донора. Про те, що без психологічної підтримки персонал вигорає й іде. Про те, що мешканець МТП, якому 73 роки і який є особою з інвалідністю, потребує не лише даху, а й соціального працівника, лікаря та людини, яка просто з ним поговорить.
За результатами навчання учасники отримали не лише нові знання, а й практичні поради для подальшої роботи: покрокові рекомендації щодо організації соціальних послуг, розуміння можливих моделей трансформації МТП, взаємодії з органами місцевого самоврядування та соціальними службами, а також інструменти для масштабування напрацьованого досвіду в інших громадах.
Окрім цінних знань та практичних порад, всі учасники тренінгу отримали сертифікати від Дніпропетровського обласного центру соціальних служб, які підтверджують підвищення кваліфікації та містять відповідну кількість кредитів ЄКТС.
Відгуки учасників
«Дуже компетентно та інформативно. Нарешті побачив, як це має виглядати системно, а не як у нас зараз – кожен сам по собі», – відзначив учасник тренінгу в Дніпрі.
«Розглянули актуальні питання використання будівель МТП як приміщення для надання соціальних послуг. Надали чіткі рекомендації щодо організації роботи та розвитку системи підтримки. Це саме те, що потрібно нашій громаді зараз», – подякував учасник тренінгу в Кривому Розі.
Трансформація: ідея правильна, але не в такому вигляді
Ідея використання будівель МТП як приміщення для надання соціальних послуг активно обговорюється і в громадах, і на рівні державної політики. Логіка зрозуміла: якщо люди живуть там роками і потребують комплексної підтримки, потрібно створити умови для надання необхідних послуг.
Проблема в тому, що між ідеєю і реалізацією – прірва. Надавач соціальних послуг – це юридична особа з ліцензією, стандартами, штатним розписом, звітністю і фінансуванням. МТП сьогодні – це часто студентський гуртожиток, де живуть 30 або й більше людей старшого віку із різними потребами, і двома співробітниками на закриття всіх їхніх проблем.
Саме тому під час тренінгів акцент робився не на абстрактній ідеї трансформації, а на конкретних кроках: з чого почати оцінку потреб мешканців, як визначити можливий перелік соціальних послуг, які партнери мають бути залучені, які документи потрібно підготувати, як вибудувати взаємодію між МТП, громадою та надавачами соціальних послуг.
Однак уже зараз є рішення, які громади можуть застосовувати поступово – проводити регулярну оцінку потреб мешканців МТП; формувати індивідуальні маршрути підтримки; створювати партнерства з місцевими соціальними службами для проведення тренінгів та навчань для адміністрації МТП щодо організації надання соціальних послуг; залучати у своїй діяльності надавачів соціальних послуг; адаптувати приміщення МТП для змоги взяти участь в державних програмах фінансування соціальних послуг, тощо.
Що далі?
Тренінги в Дніпрі і Кривому Розі – це не просто обмін досвідом. Це спроба зібрати людей, які щодня працюють у системі, і дати їм мову для опису проблем. Бо перший крок до змін – це назвати речі своїми іменами.
«Наступним етапом проєкту стане практичний супровід місць тимчасового проживання у процесі переходу від реагування на нагальні потреби до надання сталих соціальних послуг. Разом із менеджером з адвокації та провідним експертом по МТП ми підтримуватимемо адміністрації та координаторів МТП у проходженні всіх необхідних етапів, щоб вони могли стати офіційними надавачами соціальних послуг і залучати державні програми. Водночас ми продовжимо координацію із соціальними службами, органами місцевого самоврядування, кластерами житла та непродовольчих товарів, а також залученими сторонами, адже такі зміни неможливі без спільної відповідальності та партнерства. Наша мета – щоб люди, які роками проживають у МТП, не залишалися залежними виключно від гуманітарної допомоги, а мали гарантований доступ до необхідної підтримки в межах державної системи соціального захисту. Саме тому ми інвестуємо не лише в інфраструктуру, а й у розвиток механізмів, які працюватимуть і після завершення проєкту», – наголошує Христина Бірюліна.
МТП – це вже не тимчасове рішення. Це постійна реальність для тисяч людей, які не можуть повернутися додому і не мають куди переїхати. Ця реальність потребує не адаптації старих інструментів, а нових підходів – з реальним фінансуванням, чіткою відповідальністю і розумінням того, що за кожною цифрою статистики стоїть конкретна людина зі своєю історією.
Місця тимчасового проживання стали одним із інструментів гуманітарної відповіді України на повномасштабну війну. Проте через чотири роки після початку масового переміщення вони більше не можуть залишатися лише інструментом екстреного реагування. Для тисяч людей похилого віку, осіб з інвалідністю та інших вразливих категорій вони фактично стали домом. Тому головне завдання сьогодні – перетворити тимчасові рішення на сталі механізми підтримки, які забезпечуватимуть не лише дах над головою, а й гідне життя, соціальний захист та перспективу на майбутнє.
Карітас України й надалі залишається поруч із громадами, що приймають переміщених осіб, – як партнер у пошуку системних рішень.
Завдяки підтримці партнера – Гуманітарного фонду для України – проєкт продовжено ще на три місяці.
Додаткове фінансування дозволяє зберегти важливі напрями підтримки евакуйованих людей у Запоріжжі та продовжити допомогу у відновленні житла, пошкодженого внаслідок обстрілів.
Зокрема, у межах проєкту команда Карітасу Запоріжжя долучиться до відновлювальних робіт для запуску ще одного місця тимчасового проживання (МТП). Тут зможуть знайти прихисток люди, які евакуюються до Запоріжжя з територій, де тривають бойові дії.
Приміщення майбутнього МТП фахівці оглянули під час візиту команди Карітасу України до Запоріжжя. За словами проєктної менеджерки Софії Дем’яновської, рішення партнерів продовжити фінансування ще на три місяці відкриває додаткові можливості для підтримки людей, які найбільше цього потребують.
«Завдяки продовженню фінансування ми можемо посилити допомогу внутрішньо переміщеним особам та постраждалим родинам. Зокрема, реалізувати ремонт майбутнього МТП у Запоріжжі, продовжити підтримку власників пошкодженого житла через середні та дрібні ремонти, а також забезпечувати гарячим харчуванням людей, які щойно прибули після евакуації», – зазначила Софія Дем’яновська.
У приміщенні проведуть ремонт кімнат, коридорів та спільної кухні. Після завершення робіт там зможуть проживати до 50 людей старшого віку. Приміщення обладнають з урахуванням вимог безбарʼєрності.
Напрями допомоги, які продовжуються у Запоріжжі завдяки підтримці партнера:
ремонтні роботи майбутнього місця тимчасового проживання для евакуйованих людей у Запоріжжі на 50 осіб;
середні та дрібні ремонти пошкодженого житла у Запоріжжі;
забезпечення гарячим харчуванням новоприбулих евакуйованих осіб.
Щоб дізнатися, яку підтримку ви можете отримати у рамках цього проєкту, звертайтеся до Карітас Запоріжжя за контактами, вказаними на сайті.
Благодійний фонд «Карітас України» продовжує допомагати людям і громадам, які постраждали внаслідок війни. Один із ключових напрямів підтримки — житло, безпечні умови проживання та підготовка родин до зимового періоду.
Допомога передбачена для внутрішньо переміщених осіб, місцевих жителів постраждалих громад, а також родин, які втратили житло, були змушені евакуюватися або потребують підтримки для проживання в безпечних і гідних умовах.
Програма реалізовується в межах проекту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» за підтримки уряду Сполучених Штатів Америки. Вона охоплює громади Миколаєва, Запоріжжя, Кам’янського, Кривого Рогу, Краматорська, Полтави, Харкова, Сум і Чернігова.
Підтримка від Карітасу включає:
• легкі ремонти пошкодженого житла; • модернізацію та утеплення будинків для внутрішньо переміщених осіб; • допомогу з орендою житла; • зимову підтримку домогосподарств; • забезпечення твердим паливом; • встановлення аварійного та сталого енергетичного обладнання; • доремонтні набори для пошкодженого житла; • ремонт пошкодженої інфраструктури та забезпечення її енергетичним обладнанням; • тверде паливо для соціальної інфраструктури та місць тимчасового проживання ВПО.
Загалом у межах запланованої підтримки передбачено, що:
• понад 3000 домогосподарств отримають грошову допомогу на тверде паливо; • 1750 родин отримають зимові виплати на комунальні послуги; • буде виконано 600 легких ремонтів житла; • 640 будинків для внутрішньо переміщених осіб буде відремонтовано або утеплено; • 400 домогосподарств отримають допомогу з орендою житла.
«Ми часто говоримо про ремонти пошкодженого війною житла чи підготовку до зими, але за кожною цифрою у звіті — конкретні родини. Це люди, які хочуть залишитися у своєму домі, пережити зиму в теплі й мати гідні умови проживання, де можна знову відчути себе в безпеці», — наголошує головна експертка програми з питань житла у рамках проєкту Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні Євгенія Пушкінська.
У прифронтових і постраждалих регіонах потреба в такій допомозі залишається особливо гострою.
У Харківській області передбачені зимові грошові виплати, легкі ремонти житла, ремонти для внутрішньо переміщених осіб, забезпечення твердим паливом та передача доремонтних наборів.
У Сумській області підтримка включатиме утеплення житла для ВПО, легкі ремонти, тверде паливо для соціальних об’єктів та доремонтні набори.
У Полтавській області окрему увагу приділятимуть внутрішньо переміщеним особам: ремонтам житла, допомозі з орендою, а також грошовій підтримці на оплату комунальних послуг або закупівлю твердого палива.
У Миколаївській області програма охоплює зимову підтримку, легкі ремонти, ремонти житла для ВПО та гуманітарний ремонт соціальної інфраструктури.
У Запорізькій області передбачена зимова грошова підтримка домогосподарств, забезпечення твердим паливом соціальних об’єктів і місць тимчасового проживання ВПО, а також передача наборів для екстреної підтримки житла.
У Дніпропетровській області програма охоплює легкі ремонти житла, ремонт, утеплення або модернізацію житла для ВПО, допомогу з орендою, підготовку домогосподарств до зими, а також підтримку соціальної інфраструктури й забезпечення енергетичним обладнанням.
У Донецькій області передбачена передача наборів для екстреної підтримки пошкодженого житла.
У Чернігівській області програма включає зимові виплати, підтримку твердим паливом, допомогу соціальній інфраструктурі та встановлення аварійного й сталого енергетичного обладнання.
Підтримка у сфері житла сьогодні є критично важливою для тисяч родин, які живуть в умовах постійної небезпеки, евакуацій або втрати дому. Йдеться не лише про ремонт стін чи забезпечення теплом. Йдеться про можливість для людей зберегти відчуття безпеки, стабільності й гідності навіть під час війни.
Дізнатися більше про участь у програмі та подати заявку можна через місцеві організації Карітасу в регіонах реалізації проекту. Вони співпрацюють з органами місцевої влади та публікують інформацію про старт реєстрації, умови участі й контакти для подачі заявок на своїх офіційних сторінках у Facebook та на сайті.
Майже 3 мільярди людей у світі сьогодні не мають доступу до належних житлових умов, а понад 1,1 мільярда проживають у неформальних поселеннях та житлових нетрях. Глобальна житлова криза, кліматичні зміни, стрімка урбанізація та зростання соціальної нерівності поступово перетворюють житло на одну з ключових тем міжнародного порядку денного.
Саме пошуку рішень для цих викликів був присвячений World Urban Forum 13 – найбільший міжнародний майданчик з питань житлової політики, розвитку міст та відновлення громад, який відбувся у Баку під егідою UN-Habitat. Форум зібрав понад 57 тисяч учасників із 176 країн світу та став місцем діалогу між урядами, міжнародними організаціями, муніципалітетами, фінансовими інституціями, бізнесом і громадянським суспільством.
Участь у WUF13 взяла і керівниця програми Housing Pathways Карітасу України, Ірина Нога. Вона долучилася до заходу на запрошення Catholic Relief Services (CRS) – одного з ключових міжнародних партнерів Карітасу України, з яким організація реалізує проєкти у сфері житла, відновлення громад та підтримки людей, які постраждали внаслідок війни.
До складу міжнародної делегації CRS увійшли експерти та керівники програм із різних регіонів світу – України, Боснії і Герцеговини, Камбоджі, Сьєрра-Леоне та Пакистану. Такий склад відображав головну ідею форуму: житлова криза має різні форми в різних країнах, але потребує спільного пошуку рішень і обміну досвідом.
За словами Ірини Ноги, однією з найважливіших особливостей цьогорічного форуму стало переосмислення самого поняття житла:
«Практично всі дискусії зводилися до однієї ключової думки: житло розглядається як основа безпеки, людської гідності, економічної стійкості та розвитку громад. Саме тому житлова політика дедалі частіше стає частиною стратегічних державних рішень».
Під час форуму обговорювали шість ключових напрямів.
Йшлося про доступне та гідне житло як право; роль місцевого самоврядування у відновленні та розвитку; фінансові інструменти для розвитку міст; підтримку малих громад; інтеграцію житлової, соціально-економічної та екологічної політики; відновлення територій, постраждалих від конфліктів та кліматичних катастроф.
«На відміну від багатьох держав, які планують житлові реформи в умовах стабільності, Україна змушена формувати нову житлову політику паралельно з війною. Країна одночасно відновлює пошкоджене житло, шукає рішення для мільйонів внутрішньо переміщених осіб, реформує застарілу житлову систему та розбудовує механізми довгострокового забезпечення людей житлом. Саме тому український досвід викликав значну зацікавленість серед міжнародних партнерів», – розповідає Ірина Нога.
Національний павільйон «Ukraine: Rebuilding Our Future at Home»
Вперше Україна була представлена на World Urban Forum власним національним павільйоном під гаслом «Ukraine: Rebuilding Our Future at Home». Центральна ідея: продемонструвати, як країна відновлює громади та житловий сектор в умовах повномасштабної війни, і робить це за стандартами енергоефективності, безбар’єрності та довгострокової стійкості. Головна експозиція – макет зруйнованого та відбудованого будинку в Бородянці, унаочнювала цю ідею: відбудувати краще, ніж було.
Окрему увагу учасників форуму привернула також інсталяція підземної школи. Станом на 2026 рік в Україні функціонує понад 96 таких об’єктів, планується, що до кінця року їхня кількість перевищить 200. Для багатьох міжнародних учасників це був перший живий приклад того, як країна адаптує освітню та житлову інфраструктуру до умов постійних безпекових загроз.
Саме український павільйон став одним із майданчиків для десятків робочих зустрічей та професійних дискусій. Протягом форуму Ірина Нога зустрілася з представниками міжнародних організацій, фінансових інституцій, архітектурних бюро, донорських структур та експертних платформ, які працюють у сфері житлової політики та розвитку міст, і ділилася досвідом Карітасу України.
Обговорення стосувалися не лише поточних потреб України, а й довгострокових підходів до відновлення. Особливий інтерес міжнародних партнерів викликали питання соціального житла, підтримки внутрішньо переміщених осіб, розвитку житлових рішень для вразливих категорій населення, а також роль громад у формуванні місцевої житлової політики.
Партнерство з Карітасом України – як приклад
Під час панельних дискусій представники українських регіонів наводили співпрацю з Карітасом як приклад ефективної моделі взаємодії між громадським сектором, місцевою владою та міжнародними донорами. Зокрема, представниця Івано-Франківської обласної військової адміністрації окремо наголосила на якості цього партнерства. Для міжнародної аудиторії це було красномовнішим за будь-яку самопрезентацію.
За словами Ірини Ноги, саме такі моменти підтверджують: Карітас України давно вийшов за межі гуманітарного реагування. «Ми не просто допомагаємо людям пережити кризу, а разом із владою і партнерами будуємо системи, які залишаться після неї. Ми добре знаємо масштаб збитків і глибину потреб, але відповідаємо на них не переліком проблем, а мовою конкретних моделей і рішень. Не “нам треба відбудувати зруйноване”, а “ми вже будуємо нову модель стійкості, і робимо це під час війни».
Візит до Державного агентства житлового будівництва при Президентові Азербайджанської Республіки
Ще одним важливим елементом участі став навчальний візит до Державного агентства житлового будівництва при Президентові Азербайджанської Республіки (State Agency for Housing Construction under the President of the Republic of Azerbaijan). Під час зустрічі учасники ознайомилися з механізмами реалізації державної житлової політики, фінансовими інструментами підтримки населення, системами реєстрації житлових потреб та підходами до просторового планування житлових територій.
Особливий інтерес для української сторони становили питання взаємодії держави з приватним сектором, механізми фінансування житлових програм та створення комплексного житлового середовища, у якому житло поєднується з транспортною, соціальною та громадською інфраструктурою.
«Бакинський заклик до дії» (Baku Call to Action)
Ключовим результатом форуму став «Бакинський заклик до дії» (Baku Call to Action) — програмний документ, що визначає глобальні пріоритети у сфері житлової політики та міського розвитку і ляже в основу доповіді Генерального секретаря ООН. Він також відобразив головний тренд, який звучав під час більшості дискусій: світ поступово переходить від короткострокових житлових програм до системних рішень, розрахованих на десятиліття.
Для Карітасу України ця дискусія є надзвичайно актуальною, адже наша робота – це не лише допомога людям у відновленні пошкодженого житла, а й підтримка внутрішньо переміщених осіб та перехід місць тимчасового проживання до сталих рішень. Через програму Housing Pathways Карітас України дедалі активніше долучається до пошуку довгострокових житлових рішень, розвитку соціального житла та підтримки громад у формуванні місцевої житлової політики.
«Світовий форум ще раз показав, що Україна вже не є лише країною, яка потребує допомоги. Ми маємо унікальний досвід відновлення житла та громад під час війни. І цей досвід сьогодні цікавий міжнародній спільноті. Наше завдання – не лише вчитися в інших, а й ставати повноцінним учасником глобальної дискусії про майбутнє житла», – підсумовує Ірина Нога.
Наступний World Urban Forum відбудеться у 2028 році в Мексиці. Карітас Україна має амбітні плани долучитися до нього розширеною делегацією та представити власний досвід у сфері житлових рішень і відновлення громад. Працюючи поруч із людьми, які втратили дім через війну, ми щодня переконуємося: поряд із гуманітарною допомогою потрібні довгострокові рішення, які повертають людям безпеку, стабільність і гідність.
У Полтавській області зареєстровано близько 185 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Більшість із них орендує житло. Половина витрачає на оренду понад 30% свого доходу. Частина живе без письмового договору, а отже, без жодних гарантій, що завтра їх не попросять звільнити квартиру чи дім.
Саме з розуміння цієї проблеми починається проєкт PROSTIR: «Людиноцентричні житлові рішення та посилені системи для сталого відновлення».
Одним із ключових його принципів є локалізація – громади беруть безпосередню участь у формуванні житлових рішень відповідно до своїх потреб і ресурсів.
PROSTIR – відповідь на реальні потреби громад
Проєкт сформувався з аналізу ситуації безпосередньо в громадах. Для пілотування обрали Полтавську область, яка входить до топ-5 регіонів України за кількістю ВПО.
Важливим фактором стала і наявність сильної локальної команди: Карітас Полтава щоденно взаємодіє з громадами, місцевою владою та обласною військовою адміністрацією, тому добре розуміє реальні виклики на місцях.
У межах підготовчого етапу у двох пілотних громадах опитали близько 600 домогосподарств. Соціальні працівники виїжджали безпосередньо до людей, оцінювали житлові умови, фіксували потреби та бар’єри, з якими стикаються родини і громади.
Дослідження підтвердило кілька системних проблем. Частина власників житла не готова здавати помешкання людям, які були змушені переїхати через війну, навіть за наявності державних програм підтримки. Водночас громади мають будівлі або земельні ділянки, які потенційно можна використовувати для житлових рішень, але часто не мають достатньо даних, ресурсів чи інструментів для планування. Інформація про потреби людей і доступне житло залишається розпорошеною між різними структурами, що ускладнює формування комплексних рішень.
«Запуску проєкту передував тривалий етап підготовки, аналізу потреб і спільного планування з громадами та партнерами. Я вдячний командам за цю роботу та за прагнення діяти у найкращий спосіб для людей, які сьогодні потребують підтримки», – Бахер Фахмі, керівник представництва CRS в Україні, операційний директор, Catholic Relief Services.
Проєкт PROSTIR триватиме 18 місяців і складатиметься з двох взаємопов’язаних етапів
Фаза І: зробити невидиме видимим. Перша і найважливіша річ, якої бракує громадам, – це дані. Є будівлі, є земля, є потреби, але немає системного розуміння, хто саме потребує допомоги, яке житло є в наявності і що з ним можна зробити. Тому перша фаза відповідає на запитання: хто? де? в яких умовах?
«Коли людина не має стабільного житла, жодне інше рішення не працює повноцінно – ні працевлаштування, ні освіта, ні інтеграція в громаду. Саме тому важливо не лише реагувати на житлову кризу, а тестувати моделі, які громади зможуть масштабувати й використовувати у довгостроковій перспективі», – Вадим Хоменко, директор департаменту економічного відновлення Карітасу України.
Команда проєкту створить Реєстр житлових потреб, щоб по кожному домогосподарству зафіксувати демографію, доходи, ризик виселення. Паралельно відбувається картографування активів: приватна оренда, вільні будівлі, земельні ділянки, об’єкти, які потребують ремонту чи реконструкції.
Запрацює житловий комітет при громаді – постійна координаційна платформа, де разом засідають місцева влада, соціальні служби, представники ВПО та партнери, представники органів місцевого самоврядування пройдуть сертифіковану програму «Відновлення житлово-будівельної екосистеми України».
«Громади часто ухвалюють житлові рішення в умовах нестачі даних і системного планування. Тому наше завдання – допомогти їм побачити повну картину потреб і ресурсів та перейти до довгострокових рішень. Багато підходів у межах PROSTIR в Україні впроваджуватимуться вперше, і для нас важливо, щоб вони працювали насамперед для людей», – Аліна Москаленко, директорка Housing Institute.
«Ремонт житла в обмін на проживання»: модель спільної відповідальності, а не тимчасового рішення
Одним із практичних інструментів першої фази є модель repair-for-tenure – «ремонт житла в обмін на проживання». Її суть полягає у партнерстві між власником житла, родиною та організацією, яка підтримує процес.
У межах програми команда визначить домогосподарства, які потребують підтримки, оцінить стан житла, домовиться з власником про умови співпраці та проведе ремонт із фокусом на безпеку, енергоефективність і доступність. Натомість власник надасть житло для проживання без оплати або за зниженою вартістю на узгоджений термін.
Цей підхід створює цінність для всіх сторін. Власник отримує відновлене житло, люди – більш стабільні та гідні умови проживання, а громада – додаткові доступні варіанти житла і менше навантаження на систему тимчасового розміщення.
«Коли ми говоримо з громадами про житло, стає зрозуміло: люди готові шукати рішення і брати відповідальність, якщо мають із ким проходити цей шлях. Дуже часто потрібні не лише кошти, а й підтримка у плануванні, координації та розумінні, як рухатися далі. Саме так і народжується довіра, без якої жодні зміни не будуть тривалими», – отець Володимир Раковецький, директор Карітасу Полтави.
Друга фаза спирається на фундамент, закладений у першій. Її мета – розширити доступ до житла за межі приватного ринку.
Це означає розробку та впровадження моделей соціального житла, підтриманого проживання для людей похилого віку та осіб з інвалідністю, доступного житла. Але найважливіше – не самі об’єкти, а відпрацьовані моделі, які потім можна відтворити в інших громадах.
Житлова стратегія – новаторський підхід
Одним із ключових і новаторських компонентів проєкту стане розробка локальних житлових стратегій для пілотних громад з планом впровадження. Це дозволить перейти від точкових рішень до системного управління житловою сферою та сформує основу для сталого розвитку громад у довгостроковій перспективі.
«Для нас важливо, щоб рішення, які тестуються в громадах, були узгодженими між собою та спиралися на реальні потреби людей. Саме так локальні ініціативи можуть ставати частиною більш системних підходів у житловій сфері», – Джеймі Річардсон, технічний радник Catholic Relief Services.
Нові підходи до житлової політики потребують рішень на рівні громад
Проєкт стартує в період, коли в Україні формується новий підхід до житлової політики. Закон «Про основні засади житлової політики» закріплює право людини на житло, передбачає створення цифрових систем обліку та нові механізми управління у житловій сфері. Водночас для громад ключовим викликом залишається практичне впровадження цих змін.
«Ми не ставимо за мету вирішити всі житлові виклики одразу. Але цей проєкт допоможе громадам Полтавщини отримати практичні інструменти, яких сьогодні бракує: прозорі механізми оренди, дані про житлові потреби, локальні житлові стратегії та моделі, які можна буде масштабувати й в інших громадах», – Ірина Нога, керівниця житлової програми.
Стежте за оновленнями PROSTIR – ми ділитимемося історіями громад, новими підходами та рішеннями, які команда проєкту впроваджуватиме разом із партнерами.
Проєкт впроваджується за фінансової підтримки Catholic Relief Services у партнерстві з Карітас України, Карітас Полтава та Housing Institute.
