When Space Has No Walls: How Caritas Mobile Team Supports Communities in Kherson Region

Across the Caritas Ukraine network, there are 50 Child-Friendly Spaces (CFSs). In most places, these are safe locations where children can come after school, meet friends, play, talk to a psychologist, or simply feel secure.

In the Kherson region, things are different. Because of constant danger, shelling, and the ongoing security situation, a Child-Friendly Space cannot operate in the usual way. Instead, the space travels to the children.

Several times a week, a mobile team from Caritas Kherson travels to communities across the region. Their goal is not only to organize educational activities, creative workshops, and games for children, but also to provide comprehensive support for families. The team includes a psychologist, a social worker, an animator, as well as specialists such as a lawyer and crisis support professionals.

Over the 14-month project, from July 2026 to the end of September 2027, the mobile teams will regularly visit the Bilozerska, Daryivska, Muzykivska, and Chornobaivska communities.

The initiative is made possible through the financial support of the Australian Federation of Ukrainian Organisations and Rotary Australia.

A Safe Space That Comes to Children

The project is expected to support 250 children aged 2 to 17 who need help the most. This includes children from internally displaced families, military families, large and low-income households, children with disabilities or special educational needs, orphans, and children who are now being cared for by relatives because of the war.

For each community, the team will prepare a separate schedule of activities, organize groups based on the children’s age and needs, and offer creative workshops, team games, sessions on emotional resilience and social skills, as well as individual consultations for those who need extra support. Special attention will be given to children with special educational needs by adapting activities to their abilities.

During the project, the team plans to hold at least 1,000 group sessions. Every visit will include several types of activities. Alongside psychological support sessions, children will take part in quests, workshops, and sports activities. In today’s reality, these are more than just entertainment—they help children regain a sense of normal life.

Over the past years, the team has worked as part of the humanitarian response to the challenges of the full-scale war. This experience has given them a clear understanding of the needs of children and adults in the region. Combining games, creative activities, teamwork, and personal interaction helps children open up more easily, build trust, and gradually regain a sense of safety.

Support for the Whole Family

Helping children is not enough if the adults around them are left without support. That is why a Mobile Crisis Centre will work alongside the mobile Child-Friendly Space.

While children take part in creative, educational, and psychological activities, parents, caregivers, and other family members will be able to receive professional support from psychologists, lawyers, crisis specialists, and case managers. This approach allows the entire family to receive help at the same time, because a child’s well-being is closely connected to the emotional well-being of the adults who care for them.

The team will support people facing some of the most difficult life situations, including internally displaced people, single parents, older adults, people with disabilities, families of military personnel, families of missing persons, people who have lost their homes, and survivors of violence, captivity, or other consequences of the war.

For some, this will mean crisis psychological support during the first days after a traumatic event. Others will receive several months of case management support. Some will mainly need legal assistance with restoring documents, applying for social benefits, or resolving issues related to housing, land, or property.

During the project, 180 people will receive crisis intervention services, 160 people will receive longer-term case management support, and 250 beneficiaries will benefit from legal assistance.

The specialists will also organize group psychoeducation sessions and consultations, helping people better understand their emotional well-being, learn practical self-help techniques, and gradually rebuild their inner resilience.

What makes this project unique is its family-centered approach. It does not separate the needs of children from those of adults. Instead, it provides comprehensive support: children receive a safe space to learn, play, and connect with others, while adults receive the tools and professional guidance they need to cope with crisis and regain a sense of control over their lives.

Коли простір не має стін: як працюють мобільні команди Карітасу в громадах Херсонщини

У мережі Карітасу України працюють 50 Просторів дружніх до дитини (ПДД). У більшості випадків це конкретне місце, куди можна прийти після школи, зустріти друзів, погратися, поспілкуватися з психологом чи просто відчути себе у безпеці.

На Херсонщині все інакше. Тут через постійну небезпеку, обстріли та складну безпекову ситуацію такий простір не може працювати у звичному форматі. Тому ПДД сам вирушає до дітей.

Кілька разів на тиждень мобільна команда Карітасу Херсон долатиме маршрути до громад області. Мета виїзду не тільки проведення навчальних і творчих занять чи ігор для дітей, але й комплексна допомога родинам, тому в машині – психолог, соціальний педагог, аніматор, а також вужчі спеціалісти – юрист та кризові спеціалісти.

Проєкт реалізовуватиметься протягом 14 місяців – з липня 2026 року до кінця вересня 2027 року. За цей час мобільні команди регулярно працюватимуть у Білозерській, Дар’ївській, Музиківській, Чорнобаївській громадах Херсонської області.

Ініціатива впроваджується завдяки фінансовій підтримці Австралійської федерації українських організацій та фонду Rotary Australia.

Простір, який приїздить до дітей

Заплановано, що проєкт охопить 250 дітей віком від 2 до 17 років, які найбільше потребують допомоги: дітей із сімей внутрішньо переміщених осіб, військовослужбовців, багатодітних та малозабезпечених родин, дітей з інвалідністю, особливими освітніми потребами, сиріт і тих, хто через війну залишився під опікою родичів.

Для кожної громади команда готуватиме окремий графік занять, формуватиме групи відповідно до віку та потреб дітей, проводитиме творчі майстерні, командні ігри, заняття з розвитку емоційної стійкості та соціальних навичок, а також індивідуальні консультації для тих, хто їх потребує. Окрему увагу приділятимуть дітям з особливими освітніми потребами, адаптуючи заняття до їхніх можливостей.

За 14 місяців команда планує провести щонайменше тисячу групових занять. Кожен виїзд матиме одразу кілька завдань, тому в програмі поруч із психологічними заняттями з’являтимуться квести, майстер-класи, спортивні активності, які в ці часи не є розвагами заради розваги, а радше спосіб повернути дітям відчуття нормального життя.

В попередні роки команда працювала в рамках гуманітарного реагування на виклики повномасштабної війни в країні, тож має досвід і чітко розуміє потреби дітей та дорослих свого регіону. Саме поєднання ігор, спільної діяльності, творчих занять і живого спілкування дозволяє дітям легше відкриватись, вчитись довіряти іншим і поступово відновлювати відчуття безпеки.

Підтримку отримуватиме вся родина

Допомога дітям не може бути повною, якщо поруч залишаються без підтримки дорослі. Саме тому разом із мобільним Простором дружнім до дитини, у громадах працюватиме мобільний Кризовий центр.

Поки діти займатимуться творчістю, навчатимуться чи братимуть участь у психологічних заняттях, батьки, опікуни та інші члени родин зможуть отримати професійну допомогу психолога, юриста, кризового або кейс-менеджера. Такий підхід дозволить одночасно підтримати всю сім’ю, адже від емоційного стану дорослих значною мірою залежить і благополуччя дитини.

Команда працюватиме з людьми, які опинилися у найскладніших життєвих обставинах: внутрішньо переміщеними особами, самотніми батьками, літніми людьми, особами з інвалідністю, сім’ями військовослужбовців, безвісти зниклих, людьми, які втратили житло або пережили насильство, полон чи інші наслідки війни.

Для когось це буде кризова психологічна підтримка у перші дні після травматичної події, для когось – кількамісячний супровід у межах ведення випадку, а комусь насамперед знадобиться юридична допомога у відновленні документів, оформленні соціальних виплат чи вирішенні питань, пов’язаних із житлом, землею та майном.

Загалом протягом реалізації проєкту кризову інтервенцію отримають 180 людей, ще 160 осіб супроводжуватимуть у форматі ведення випадку, а 250 бенефіціарів скористаються правовою допомогою.

Окремо фахівці проводитимуть групові психоедукаційні зустрічі та консультації, допомагаючи людям краще розуміти власний психологічний стан, навчатися технік самодопомоги та поступово відновлювати внутрішню стійкість.

Особливість проєкту полягає саме в тому, що він не розділяє потреби дітей і дорослих. Підтримка надаватиметься родинам комплексно: дитина отримуватиме безпечний простір для розвитку та спілкування, а дорослі – інструменти, які допомагатимуть їм впоратися з кризою та повернути відчуття контролю над власним життям.

Співробітники Карітасу України вдосконалили навички безпеки та реагування на загрози в умовах війни

Саме тому співробітники центрального офісу та місцевих організацій Карітасу регулярно проходять практичні навчання, які допомагають діяти безпечно та впевнено навіть у найскладніших умовах.

У липні працівники Карітасу України, залучені до реалізації проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», взяли участь у триденному практичному тренінгу з безпеки, домедичної допомоги та реагування на загрози в умовах війни.

Навчання поєднувало теоретичні та практичні модулі, спрямовані на підготовку учасників до роботи в прифронтових громадах і під час службових відряджень.

«Я часто кажу учасникам: наше завдання — зробити з вас трохи параноїків. Бо, як то кажуть, параноїки помирають останніми. Насправді ми вчимо не боятися, а постійно оцінювати ризики й діяти відповідно до ситуації, завжди ставлячи особисту безпеку на перше місце», — розповів Андрій Лукашенко, заступник директора SmartRiskSolutions Ukraine, інструктор тренінгу.

Під час практичних занять учасники відпрацьовували накладання турнікетів собі та постраждалим, тампонування ран, зупинку критичних кровотеч, огляд постраждалих, забезпечення прохідності дихальних шляхів і надання домедичної допомоги до прибуття медиків. Окрему увагу приділили правилам роботи в червоній, жовтій та зеленій безпекових зонах, а також алгоритмам евакуації постраждалих.

Одним із важливих блоків стала підготовка до дій у разі атак безпілотників. Співробітники відпрацювали на практиці евакуацію з автомобіля під час небезпеки, алгоритми допомоги пораненим, способи транспортування постраждалих із небезпечної зони, а також порядок дій у ситуації, коли водій транспортного засобу втратив свідомість. Кожен учасник мав можливість самостійно виконати всі практичні вправи під керівництвом інструкторів.

«Гуманітарна допомога починається з безпеки тих, хто її надає. Коли наші співробітники впевнено володіють алгоритмами дій у критичних ситуаціях, вони можуть ефективніше виконувати свою роботу й залишатися надійною опорою для людей, які постраждали від війни. Саме тому такі навчання є невід’ємною складовою розвитку наших команд і важливою інвестицією в сталість гуманітарної місії Карітасу України», — коментує Катерина Свириденко, головна менеджерка проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни» Карітасу України.

Окремий модуль був присвячений мінній безпеці. Інструктори ознайомили учасників із найпоширенішими вибухонебезпечними предметами, які використовує росія, їхніми особливостями та правилами безпечної поведінки у разі виявлення. На полігоні співробітники пройшли навчальне мінне поле, вчилися виявляти потенційні загрози, правильно пересуватися замінованою місцевістю, взаємодіяти між собою та діяти у разі виникнення небезпеки.

Завершилося навчання комплексною практичною вправою, під час якої учасники застосували набуті знання та навички в умовах, максимально наближених до реальних.

Такі тренінги є важливою складовою підготовки співробітників Карітасу України, які працюють у прифронтових регіонах і регулярно здійснюють відрядження до громад, що постраждали від війни.

Проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» реалізовується Карітасом України у партнерстві із дев’ятьма місцевими організаціями Карітасу завдяки підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки. Зокрема, допомога надається у Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Полтавській, Харківській, Чернігівській, Сумській та Миколаївській областях.

Продовження тимчасового захисту в ЄС та виклики майбутнього повернення

Це рішення, яке прийшло на зміну попередньому ліміту до березня 2027 року, забезпечує юридичну ясність та передбачуваність для понад 4 мільйонів біженців, які знайшли притулок у ЄС з початку повномасштабного вторгнення.  

Водночас разом із продовженням термінів з’являються нові вимоги. Зважаючи на оборонні потреби нашої держави, країни ЄС погодилися, що надалі тимчасовий захист надаватиметься лише тим новим заявникам, які виконали свої військові зобов’язання в Україні. Для отримання статусу їм необхідно буде документально підтвердити легальність виїзду (наприклад, пред’явивши паспорт із виїзним штампом, виданим українськими органами влади, що підтверджує, що вони виїхали з України на законних підставах) або факт звільнення від військової служби. Хоча ці обмеження не стосуватимуться тих, хто вже користується захистом у ЄС або ж отримають такий до 4 березня 2027 року, загальний контекст перебування за кордоном трансформується, актуалізуючи питання майбутнього повернення та реінтеграції. 

Економічний підхід країн ЄС загрожує найвразливішим 

Сучасні європейські стратегії здебільшого орієнтовані на інтеграцію економічно активного населення. Натомість поза увагою ризикують залишитися ті, хто через об’єктивні обставини не має можливості сприяти ані розвитку країни, що надала притулок, ані швидкому відновленню України. Керівниця програми Карітасу України «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми» Ірина Маєвська висловлює стурбованість долею таких вразливих категорій осіб, як одинокі матері, люди похилого віку, особи з важкими захворюваннями та люди з інвалідністю. 

«Їм надзвичайно складно знайти легальний шлях до постійного проживання за кордоном, оскільки вони не можуть отримати дозвіл на роботу чи студентські візи, – підкреслює Ірина Маєвська. – Водночас країни, що приймають, послідовно скорочують соціальну допомогу ще до завершення терміну дії тимчасового захисту». 

Змушені скрутним становищем та обмеженою підтримкою, ці люди часто повертаються в Україну не через усвідомлене бажання, а від безвиході. Вони знову потрапляють в небезпечні умови та стикаються з серйозними труднощами у доступі до житла, медичної й соціальної допомоги та працевлаштування. Відсутність належного супроводу під час репатріації лише поглиблює їхню вразливість. Саме тому надзвичайно важливо, щоб рішення про повернення в Україну було добровільним і поінформованим, а самі репатріанти отримували надійну підтримку на обох етапах своєї подорожі — як у країні перебування, так і вдома. 

Як працює модель допомоги від Карітасу 

Карітас України веде активну діяльність у сфері протидії торгівлі людьми та захисту прав мігрантів ще з 2004 року. Починаючи з 2005 року, у співпраці з «Карітас Інтернешнл Бельгія» організація допомагає українцям безпечно повертатися додому та успішно адаптуватися до життя в суспільстві. 

«Наша модель базується на міжнародному індивідуальному супроводі, – зазначає Ірина Маєвська. — Репатріант отримує вичерпну інформацію про умови повернення ще під час перебування за кордоном, супровід безпосередньо в дорозі та комплексний пакет реінтеграційних послуг уже після приїзду». 

Цей пакет індивідуальної підтримки включає соціальну і медичну допомогу, юридичний супровід, сприяння у працевлаштуванні чи відновленні пошкодженого бойовими діями житла. Щоб посилити допомогу у найскладніших випадках, у 2025 році Карітас розпочав транскордонну співпрацю з партнерами з Румунії та Молдови, а наразі працює над налагодженням аналогічної взаємодії з «Карітасом Польщі». 

Фахівці організації послідовно дотримуються позиції, що європейське фінансування має приносити користь громадам у цілому. Це дозволить не лише ефективно інтегрувати репатріантів і внутрішньо переміщених осіб, а й підтримає соціальну згуртованість із місцевими мешканцями, які ніколи не залишали своїх домівок. Водночас для найбільш комплексних життєвих випадків залишається критично необхідним виділення персональних пакетів реінтеграції. 

Державне партнерство та координація дій 

Ефективна та безпечна реінтеграція громадян є системним викликом, який неможливо подолати без скоординованого планування між країнами перебування, державними інституціями України та неурядовим сектором. 

Варто відзначити, що уряд України реалізує важливі кроки для інформування громадян України, що перебувають за кордоном щодо шляхів та можливостей повернення в Україну через інформаційний портал Додому – https://dodomu.unity.gov.ua/ . Важливо, що громади самостійно вносять дані про наявні програми, послуги, свою інфраструктуру, що в свою чергу допомагатиме приймати зважене рішення щодо повернення для громадян України, які розглядають цю перспективу для себе. 

«Спираючись на наш багаторічний практичний досвід, мережа “Карітасу” готова брати активну участь у цих процесах на всіх рівнях, – наголошує Ірина Маєвська. 

Ми переконані, що коли людина відчуває реальну інституційну та людську опору вдома, її шлях до відновлення стабільного, самостійного життя стає значно коротшим і безпечнішим. 

Меморандум про підтримку засобів до існування в сільській місцевості

Документ визначає напрями співпраці, зокрема напрацювання нормативно-правової бази, проведення консультацій із залученням міжнародних партнерів та впровадження фінансових, навчальних і консультаційних механізмів підтримки господарств і сільськогосподарських товаровиробників.

Президентка Карітасу України Тетяна Ставничи наголосила, що організація вже кілька років розвиває програму Livelihood (Відновлення засобів до існування) та підтримує людей, які втратили джерела доходу через війну:

«Цього року ми плануємо надати близько 3 тисяч грантів для підтримки сільських домогосподарств – від мікрогрантів, які допоможуть людям задовольняти власні потреби, до грантів, спрямованих на розвиток малого агробізнесу. Карітас працює насамперед із вразливими категоріями населення, допомагаючи людям виходити з кризи, відновлювати джерела доходу та ставати на ноги. Ми намагаємося додавати в усі проєкти компонент MHPSS – психосоціальну підтримку та супровід ментального здоров’я наших людей. Цей напрям ми інтегруємо в усі проєкти з економічного відновлення. Ми працюємо за двома принципами: Карітас – це про людей і про громади».

Заступник Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Денис Башлик відзначив, що співпраця між сторонами триває вже тривалий час:

«Наша команда давно співпрацює з Карітасом на технічному рівні. Цей меморандум формалізує взаємодію та відкриває новий етап роботи. Як Міністерство, що формує політику продовольчої безпеки на прифронтових територіях, ми готові бути надійним партнером – допомагати визначати потреби, надавати доступ до інформаційних систем, ідентифікувати проблеми фермерів, які постраждали від війни. Ми тут для того, щоб підтримувати вас».

За словами проєктного менеджера програми AGRIS3 Карітасу України Ярослава Кириленка, меморандум створює основу для поглиблення співпраці під час розробки нових ініціатив:

«Для нас важливо, щоб майбутні проєкти відповідали державній політиці та враховували потреби громад. Уже сьогодні Карітас України підтримує трансформацію фермерських господарств у малі бізнеси на селі, сприяючи розвитку підприємництва та економічній стійкості громад».

Метою меморандуму є збільшення частки сільськогосподарської продукції з доданою вартістю, підтримка засобів до існування в сільській місцевості та збільшення кількості сільськогосподарських товаровиробників, зокрема через трансформацію особистих селянських господарств.

Меморандум укладено на п’ять років із можливістю продовження.

Побачити інклюзивні системи інших, щоб краще збудувати свою: коротко про робочий візит Карітасу України до Німеччини. 

Ми їхали командою — одним бусом, багато годин у дорозі, багато розмов, спостережень, нотаток і щоденних рефлексій. І, мабуть, саме цей формат дозволив побачити не лише німецьку систему соціальної підтримки, а й краще зрозуміти власну українську реальність: її біль, силу, потенціал і ті рішення, які нам потрібно розвивати далі” – каже Наталія Гарбуз, керівниця програми Інклюзія Карітасу України.

Програма візиту охоплювала кілька ключових напрямів: підтримане проживання, медичний супровід та психіатричну допомогу людям з інвалідністю, підготовку фахівців, шкільну освіту, денну зайнятість, професійну реабілітацію, майстерні, систему правового супроводу, опіки, інклюзивного працевлаштування та міжвідомчої взаємодії.

В місті Урсберг команда наочно побачила важливість інфраструктури, вибудуваної навколо людини: її проживання, денної зайнятості, медичного супроводу, побуту, духовного та соціального життя. Навколо людини створюється ціла державна система. Водночас ця система не завжди виглядає так, як ми уявляли собі «ідеальну інклюзію». Вона має і сильні сторони, і суперечності.

В Берліні вдалося краще зрозуміти державну рамку: як формуються соціальні політики, які міністерства й інституції відповідають за підтримку людей з інвалідністю, як виглядає розподіл відповідальності між державою, надавачами послуг і громадським сектором. Для українського досвіду це надзвичайно важливо, бо значну частину інновацій у соціальній сфері досі несуть саме громадські та благодійні організації.

В місті Варбург вдалося познайомитися ближче з денними та житловими формами підтримки, терапевтичними напрямами та роботою з дітьми і дорослими з комплексними потребами. Особливо важливою була зустріч із українською групою дітей та молоді, які були евакуйовані з інтернатних закладів України.

В Реґенсбурґе, Тегернгаймі та Абенсберге фокус змістився до раннього втручання, соціально-педіатричної діагностики, професійної підготовки, майстерень, інклюзивного працевлаштування, роботи з роботодавцями, психіатричної допомоги для людей з інтелектуальними порушеннями та механізмів визначення потреб у послугах.

Особливо вразила спеціалістів увага до професійної підготовки персоналу. Вони побачили дуальну модель навчання, де теорія поєднується з практикою. Для України це дуже цінний досвід, адже ми постійно стикаємося з потребою готувати соціальних працівників, асистентів, фахівців інклюзивних просторів, працівників підтриманого проживання не лише через короткі тренінги, а через системну практичну освіту.
Водночас команда одразу зазначила що, повністю переносити тривалу німецьку модель навчання в Україну неможливо. Але можна взяти її принцип — поєднання навчання, практики, супервізії, наставництва і професійної етики.

Сильне враження справили майстерні та професійна зайнятість людей з інвалідністю. Команда відзначила, що праця дає людям не лише дохід чи зайнятість, а й відчуття потрібності, гідності та експертності. Це дуже близько до нашого досвіду розвитку інклюзивних майстерень і маркетплейсу «Дари», де вироби, створені людьми з інвалідністю, стають не просто продукцією, а способом видимості, участі та визнання.

Окремо ми звернули увагу на співпрацю майстерень із бізнесом. Ідея договорів із фабриками чи підприємствами, які можуть передавати частину завдань майстерням для людей з інвалідністю, є потенційно корисною для України. Вона може допомогти розвивати сталі моделі трудової інтеграції, особливо для людей з інтелектуальними порушеннями.

Однією з найзмістовніших зустрічей навчального візиту стало відвідування Федерального міністерства освіти, сім’ї, людей похилого віку, жінок та молоді Німеччини (BMBFSFJ). Українська делегація ознайомилися з підходами держави до реалізації Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, реформування системи підтримки людей з інвалідністю та розвитку інклюзивних соціальних послуг. Представники Міністерства презентували Національний план дій із впровадження Конвенції, а також розповіли про принципи побудови сучасної системи інтеграційної допомоги, що базується на індивідуальній оцінці потреб, забезпеченні права людини на самостійне життя та активну участь у суспільстві.

Під час зустрічі особливу увагу було приділено моделі фінансування соціальних послуг, у якій держава гарантує право людини на підтримку та фінансує її, а безпосередніми надавачами виступають незалежні організації. Також обговорювалися питання розвитку підтриманого проживання, професійної інтеграції, деінституціалізації, персонального бюджету для людей з інвалідністю та взаємодії між державою, громадами й громадським сектором.

Водночас навіть у добре профінансованій системі є рішення, які потребують критичного осмислення. Частину команди здивувало, що люди з інвалідністю в багатьох випадках залишаються в окремих просторах: окремі школи, окремі поселення, окремі групи, окремі майстерні. З одного боку, це забезпечує спеціалізовану підтримку. З іншого — ставить питання: де межа між підтримкою і відокремленням? 

“Ми очікували побачити більше соціальної інклюзії, а побачили багато юридично, медично й організаційно сильних рішень, але не завжди достатньо включення в ширше суспільство” -каже одна з учасниць візиту.  
 
Ми також чесно говорили про те, що перенести німецьку модель в Україну не вдасться. З одного боку вона спирається на іншу страхову, правову та адміністративну модель, з іншого –  для України сьогодні дуже важливо не лише покращувати якість догляду, а й не допустити нової інституціалізації під виглядом сучасної послуги. 

Не можна забувати і про голос самої людини з інвалідністю.– наголошує Наталія Гарбуз. – Під час візиту ми неодноразово поверталися до питання: наскільки сама людина бере участь у рішеннях про своє життя? Чи справді з нею радяться – чи лише захищають? Право на вибір є дуже важливим, навіть якщо людина потребує високого рівня підтримки

І додає:

Цей візит став нагодою подивитися на власну роботу ширше. Наші інклюзивні простори, підтримане проживання, мобільні команди, робота з громадами, підтримка родин, соціальне таксі, міні-гранти та адвокація — це не окремі активності, а елементи майбутньої системи підтримки людей з інвалідністю в громаді.

Візит вкотре поставив перед Карітасом важливі запитання:

Як зробити так, щоб людина з інвалідністю в Україні не була залежною від випадкової допомоги?
Як забезпечити родині підтримку до того, як вона виснажиться?
Як створити послуги, які не ізолюють, а відкривають шлях до участі?
Як навчати фахівців не лише доглядати, а підтримувати самостійність?
Як зробити так, щоб держава, громада і громадський сектор працювали не паралельно, а разом?

«Дім, я повернусь»: Карітас України та Агентство ООН у справах біженців в Україні запрошують українців поділитися історіями про дім

Чи можна забрати його із собою, якщо вдалося врятувати лише ключі, сімейну фотографію або дитячу іграшку? І як знову відчути себе вдома там, де життя доводиться починати спочатку? 

Щоб зберегти ці історії, Карітас України у партнерстві з Агентством ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН) розпочинає всеукраїнську ініціативу «Дім, я повернусь». Ми запрошуємо українців поділитися особистими спогадами про дім, втрату, повернення, відбудову та надію. 

Протягом п’яти років Карітас України та УВКБ ООН підтримують людей, чиє житло постраждало внаслідок війни. Разом ми допомагаємо ремонтувати пошкоджені будинки, відновлювати оселі, забезпечувати тимчасовим житлом та підтримувати родини, які були змушені покинути свої домівки. 

Неможливо порахувати, скільки історій про дім ми почули за ці роки. Але майже всі вони говорять про одне: дім – це набагато більше, ніж місце на карті чи будівля. Це невід’ємна частина усіх нас. 

Саме тому ми прагнемо розповісти історію війни не лише мовою цифр і статистики, а передусім через голоси людей. 

Ініціатива «Дім, я повернусь» запрошує українців поділитися власними спогадами та мріями про дім – той, який вдалося зберегти, відновити, знайти заново або який сьогодні живе у пам’яті. 

Ми будемо раді почути різні історії. Про місце, де минуло дитинство. Про оселю, яку довелося залишити. Про новий дім, який поступово став рідним. Про людей, завдяки яким будь-яке місце стає домом. 

Це можуть бути спогади про батьківську оселю, історії евакуації чи повернення, досвід відбудови після руйнувань, життя в тимчасовому помешканні або переїзди. А можуть — розповіді про маленькі моменти щастя: перший вечір у відремонтованому будинку, сімейні традиції, запах улюбленої випічки, квіти під вікном чи речі, які нагадують про рідну домівку. 

До участі запрошуємо усіх охочих незалежно від віку, професії чи письменницького досвіду. А надіслані розповіді та фотографії стануть основою майбутньої книги та фотовиставки. До створення видання також долучаться українські письменники й відомі публічні особи. 

Історії приймаються до 31 серпня 2026 року. Для участі необхідно заповнити онлайн-форму та додати свій текст і фотографії. Заповнити форму можна за посиланням: https://forms.gle/s4PS41mszeYFnmbC7

Побажання до матеріалів: 

  • українська мова;  
  • довільна форма викладу;  
  • обсяг — до трьох сторінок формату А4.  

Після отримання матеріалів редакційна команда надішле авторам підтвердження. За потреби тексти можуть бути відредаговані без зміни їхнього змісту та авторського задуму. Усі матеріали використовуватимуться виключно за згодою авторів у межах ініціативи. 

Автори історій, які увійдуть до книги, отримають друкований примірник видання. Якщо у вас виникли запитання щодо участі або підготовки матеріалів, звертайтеся на електронну адресу: lmazur@caritas.ua

Ініціатива «Дім, я повернусь» реалізується Карітасом України у партнерстві з Агентством ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Україні. Усі надіслані матеріали використовуватимуться виключно за згодою авторів у межах цієї ініціативи. 

Чекаємо на ваші історії!  

Коли діти не чекають змін, а створюють їх: досвід Карітасу в реалізації шкільних парламентів

Дорослі часто говорять про дітей як про майбутнє. Але рідше запитують, що вони думають сьогодні. У час повномасштабної війни, коли навчання та дозвілля українських школярів проходить частково онлайн та під звуки повітряних тривог, саме можливість бути почутими, впливати на рішення та бачити результати власних ідей стає вкрай важливою.

Ця думка стала одним із принципів, на яких Карітас України втілює напрям «Дитячі парламенти в дії» в рамках проєкту «Стійкість та розвиток. Психосоціальна допомога дітям шкільного віку на території Одеської, Тернопільської, Хмельницької областей під час війни в Україні», який реалізується за фінансового сприяння Карітасу Австрії та Renovabis.

Напрям «Дитячі парламенти в дії» є частиною регіональної програми DARE: Освіта та інновації в Україні, Республіці Молдова та Румунії, ініційованої міжнародною організацією Карітас Австрії. Програма базується на переконанні, що діти зростають і досягають кращих результатів у середовищі, яке бачить їхній потенціал, дозволяє мріяти, висловлюватися і бути почутими, а також потребують підтримки з боку дорослих, здатних любити, взаємодіяти та підтримувати емоційно. У 2017–2019 роках програма DARE була апробована в трьох країнах і засвідчила свою дієвість. 

В Україні напрям «Дитячі парламенти в дії» реалізовували рік 18 школах і його підсумковим етапом став форум-квест «Місія: Школа змін» у Тернополі. Розповідаємо більше про сам напрям та його фінальний захід.

Дати дітям право голосу

Протягом навчального року соціальні працівники та психологи Карітасу пройшли спеціальне навчання, щоб стати фасилітаторами дитячих парламентів. Сьогодні вони супроводжують команди у 18 школах Хмельницької, Тернопільської та Одеської областей. Загалом до програми долучилися 347 підлітків віком від 14 до 17 років.

Щотижневі фасилітовані зустрічі дитячих парламентів стали простором, де підлітки вчаться домовлятися, чути одне одного, аналізувати проблеми власної школи, шукати рішення і спробувати разом втілити їх у життя.

Роль фасилітаторів суттєво відрізняється від звичної ролі педагога. Вони не пропонують готових відповідей і не визначають, які ідеї є правильними. Натомість допомагають дітям структурувати власні думки, працювати в команді, планувати проєкти, знаходити ресурси та доводити справу до кінця.

Яскравим прикладом є проєкт учнів Кам’янець-Подільського ліцею «Під двома каштанами», мета якого – облаштувати у шкільному дворі простір для зустрічей та активностей. Учні використали технології штучного інтелекту для розробки дизайну зони відпочинку, а за підтримки вчителя математики склали кошторис. Для залучення коштів вони організували ярмарок і концерт, зібравши 3 000 грн, та спланувавши подальші активності, включно з презентаціями місцевим підприємцям для закупівлі рослин та дерев.

«Коли дітям довіряють, вони усвідомлюють, що їхній голос має вагу і здатні не боятись та генерувати ідеї, які реально змінюють шкільне середовище. І саме це є найбільшою цінністю нашої роботи», – переконана менеджерка проєкту «Стійкість і розвиток» Марина Мартиненко.

Від ідеї до реальних змін

Кожен дитячий парламент працював над власною ініціативою. Спочатку діти вчилися помічати проблеми школи, потім – обговорювали можливі рішення, дискутували і виходили на єдине бачення, а потім – бралися за роботу.

«Універсального рішення для всіх шкіл не існує. Кожен дитячий парламент обрав власний напрямок, виходячи з потреб саме свого закладу освіти, – розповідає Світлана Копачівська, координаторка проєкту «Стійкість і розвиток» в Карітасі Тернопіль.

Наприклад, у Великих Бірках діти запропонували створити шкільне радіо. Вони хочуть, щоб школа була не лише місцем, де дзвінок повідомляє про початок уроку, а простором із веселішою атмосферою: із музичними перервами, можливістю привітати однокласників чи вчителів із днем народження, зробити шкільне життя більш живим і цікавим».

Розробляючи власну ідею підлітки проходять увесь шлях – від аналізу проблеми до пошуку ресурсів, планування, презентації та реалізації своїх задумів. Вони вчаться аргументувати власну позицію, домовлятися, брати відповідальність і бачити, що їхні рішення можуть мати цілком відчутний результат.

Під час підсумкового форуму «Місія: Школа змін» ці школярі презентували вже не їдеї чи плани, а результати кількох місяців спільної роботи. У Теребовлянському спеціалізованому ліцеї діти створили «Простір добрих справ», який покликаний розвивати культуру взаємопідтримки та небайдужості.

Команда Тернопільської школи №13 представила «Майстерню смаку» – простір, що поєднує творчість, практичні навички та спільну діяльність. Учні Тернопільського класичного ліцею запропонували «3D-простір» для розвитку креативності та командної роботи, а школярі Тернопільської школи №14 – «Майстерню голосу та світла», де діти можуть розвивати свої таланти, навчатися впевнено висловлювати власну думку та бути почутими.

На Одещині Великобірківський ліцей презентував проєкт «Школа на повну гучність», а Почапинський ліцей – «Чіл-зону» для відпочинку, спілкування та емоційного відновлення.

«За кожною з цих дитячих ініціатив командна робота та бажання зробити своє середовище кращим, – розповідає Марина Мартиненко.

Я вкотре переконалася, що “Дитячі парламенти в дії” – це значно більше, ніж про шкільне самоврядування. Це про дітей, які вже сьогодні вчаться бути відповідальними, підтримувати одне одного, діяти, змінювати свої школи та громади».

Дитячий голос має бути силою змін

Організатори підсумкового форуму-квесту «Місія: Школа змін» намагалися перетворити фінальну подію проєкту на місце зустрічі дітей.

«Протягом року діти збиралися, аналізували ситуацію, проводили опитування, досліджували потреби та цікавилися думкою інших учнів. Вони намагалися зрозуміти, що саме потрібно їхньому закладу освіти, щоб він став більш комфортним, безпечним і дружнім для дітей, – розповідає Світлана Копачівська, координаторка проєкту «Стійкість і розвиток» в Карітасі Тернопіль.

Саме тому виникла ідея провести підсумковий захід. Його метою було показати дітям, що їхня думка справді важлива, що до їхніх ідей прислухаються, а їхня активність має значення. Захід став своєрідним підсумком усієї роботи дитячих парламентів за рік. Відбувся тематичний квест, у якому діти відповідали на запитання, пов’язані з діяльністю парламентів, аналізували власний досвід та підсумовували отримані знання».

Формат форуму поєднав презентації учнівських ініціатив з командним квестом інтерактивними станціями та неформальним спілкуванням. Виконуючи спільні завдання діти спілкувались з однолітками з різних регіонів, вчилися бути відкритими до світу та думки іншого, а також разом ухвалювати рішення і, що не менш важливо, разом святкувати з танцями, фарбами Холі та водними естафетами.

«У час війни таке дійство для дітей має особливу цінність. Ми не можемо забрати у них всі складні обставини, але можемо створити для них простір, де вони відчувають безпеку, підтримку, власну значущість та просту радість. Саме з таких моментів народжується стійкість», – говорить Марина Мартиненко.

Для команди Карітасу України успішне завершення компоненту “Дитячі парламенти в дії” є підтвердженням того, що розвиток дитячої агентності – не додатковий елемент психосоціальної підтримки, а її важлива складова. Адже можливість бути почутими, брати участь у прийнятті рішень і бачити результат власних дій допомагає дітям відновлювати відчуття контролю над своїм життям, яке війна часто руйнує.

«Після таких зустрічей ще більше розумієш: ми працюємо не просто над проєктами. Ми працюємо заради майбутнього України. І це майбутнє вже сьогодні має свій голос. Наше завдання – почути його, підтримати і допомогти стати ще сильнішим», – підсумовує Марина Мартиненко.

На реалізацію кожної шкільної ініціативи передбачено фінансування у розмірі 30 тисяч гривень, за які будуть закуплені необхідні матеріали чи обладнання для втілення дитячих задумів.

На основі досвіду реалізації «Дитячих парламентів в дії» Карітас України розробив посібник, який стане в нагоді педагогам, соціальним працівникам, фасилітаторам та лідерам молодіжних ініціатив – усім, хто хоче допомогти дітям реалізовувати свої ідеї. Він містить покрокові інструкції та поради: від народження ідеї до її реалізації, оцінки та святкування результату.

“Дякую Богу і вам за допогому!” Проєкт Basic Needs підсумовує результати майже трьорічної діяльності

Їм щодня доводиться приймати рішення, які не мають правильної відповіді: залишитися чи виїхати, витратити гроші на ліки чи відкласти на опалення взимку, оплатити комунальні послуги чи купити їжу.

Ці люди стикаються з обмеженим доступом до роботи, медичних послуг, інфраструктури. Їхні доходи переважно недостатні та нестабільні.
Переживати складнощі й невизначеність їм допомагала грошова допомога та медичні гранти, надані за проєктом «Підтримка та забезпечення базових потреб особливо вразливих категорій людей, що постраждали від війни, які проживають у зоні 0–50 км уздовж лінії зіткнення на Півдні та Сході України» (Basic Needs). За майже три роки роботи проєкту допомога надавалася у Запорізькій, Харківській, Донецькії областях. У фокусі були найвразливіші верстви населення, до яких гуманітарна допомога в натуральному виді (речі, продукти, ліки тощо) не добирається.

До тих, хто намагається триматися попри складнощі, належить Віктор Іванович з селища Билбасівка неподалік Слов’янська. Йому 68, й усе життя чоловік покладається на власні сили. Віктор Іванович працював на заводі у Слов’янську, а сьогодні живе на пенсію та шукає можливість підзаробити. Із цим дедалі складніше… Отриману багатоцільову грошову допомогу від Карітасу Краматорськ Віктор Іванович витратив на інверторний генератор. Пристрій розрахований на закриття найнеобхідніших побутових потреб. «Коли світла немає по кілька днів, а іноді й тижнями, дуже цінуєш прості речі», – ділився чоловік.

За період з 1 серпня 2023 року по 30 червня 2026 року у межах проєкту було надано: 

  • 17 835 грантів багатоцільової грошової допомоги (MPC) на загальну суму 190 141 380 грн; 
  • 9 229 медичних грантів на загальну суму 72 637 800 грн. 

Загальна сума наданої підтримки становила 262 779 180 грн. 

Загалом допомогу отримала 27 064 людина.   

Любов Леонідівна з прифронтового Оріхова, Запорізька область, отримала обидва види допомоги: після раптової втрати свого дому вона потребувала термінової медичної допомоги.
Вона прожила у рідному Оріхові всеу воє життя – 74 роки. Працювала у РАГС, реєструвала шлюби. Але її спокійне життя спопелила війна. Оселю зруйнував російський обстріл: «Влучило і в нашу домівку. Пряме попадання – і не стало в нас свого житла: скло полетіло, шифер з хати полетів, зчинилась пожежа. Приїжджали рятівники, гасили. Ми взяли собачку маленьку, сіли і поїхали…», – в сльозах згадувала жінка.
17 травня 2022 року Любов Леонідівна виїхала з Оріхова у село Новоолександрівка Запорізької області. Їй пощастило знайти прихисток в місцевої жительки.

Згодом жінка з’ясувала, що потребує термінової операції на серці. Допоміг Карітас Запоріжжя: надав і багатоцільову грошову допомогу, і медичний грант. «Дуже вдячна, що мені пощастило зустрітися з таким благодійним фондом, як Карітас, і з такими людьми, які в ньому працюють. Карітас для мене був порятунком, і на той момент, і зараз», – дякує Любов Леонідівна.
Де оселилася жінка та її домашній улюбленець після евакуації, дивіться тут:

Проєкт Basic Needs був спрямований на забезпечення найважливіших життєвих та медичних потреб людей, які постраждали від війни або опинилися у складних життєвих обставинах. Метою було не лише допомогти вижити, а й зберегти гідність.

Допомога за цією програмою надавалася у форматах:

  • багатоцільової грошової допомоги у розмірі 10 800 грн на особу на 3 місяці без необхіднсті звітуватися про витрати;
  • медичних грошових грантів – 9 000 грн на важкохвору особу на 3 місяці для покриття витрат на необхідні ліки, обладнання, медичні послуги.

У липні 2025 до проєкту приєднався Карітас Харків. Внаслідок цього на отримання допомоги могли зареєструватися мешканці прифронтових громад Харківщини, зокрема селищ Прелесного та Слобідського Вільхівської громади. Тут живуть люди, які, на жаль, дуже добре знають, що таке обстріли. 79-річний Олексій Іванович разом із дружиною живе на пенсію та займається господарством. На початку війни подружжя виїхало до Тернополя, але згодом повернулися на рідну землю. Оселя зустріла їх вибитими вікнами, зруйнованими дверями, пошкодженим дахом. «Почали все відновлювати власними силами. Дещо сам робив, дещо знайомі допомагали», – згадував чоловік.
Після інфаркту значну частину коштів пан Олексій витрачає на ліки. «Пенсія невелика, а ліки дорогі. Та й продукти, господарство… на все потрібні гроші. Людям зараз дуже важлива така допомога», – ділився Олексій Іванович.

Проєкт Basic Needs завершився. Але мережа Карітас продовжує надавати грошову допомогу за пріоритетами, розуміючи грошову допомогу як системну відповідь на системну проблему.

Проєкт «Підтримка та забезпечення базових потреб особливо вразливих людей, що проживають у зоні 0–50 км уздовж лінії зіткнення на півдні та сході України» був реалізований у співпраці з Caritas Ukraine за підтримки Caritas Deutschland та Міністерства закордонних справ Німеччини (GFFO).

На Синоді єпископів УГКЦ Тетяна Ставничи представила доповідь про соціальне служіння Карітасу

Вона говорила про те, що означає бути людиною під час війни, окреслила соціальні виклики, з якими Церква стикатиметься в найближчі роки, і яким є покликання Церкви у відповідь на них.

На Синод Єпископів УГКЦ 2026 року прибуло 49 єпископів УГКЦ з України, країн Центральної і Західної Європи, Північної та Південної Америки й Австралії. Серед них — 34 правлячих єпископи, 1 єпископ Патріаршої курії, 9 єпископів-помічників і 5 єпископів-емеритів.

«Війна руйнує не лише будинки. Вона руйнує людські життя, випробовує сім’ї, підважує довіру, вона врізається  цей образ Божий,  а ми його відновляємо практичною любовю до ближнього», — наголосила Тетяна Ставничи.

За її словами, Україна стоїть перед потребою не лише фізичної відбудови, а й відновлення людини та громади, що є одним з ключових завдань соціального служіння Церкви та Карітасу України.

Президентка також підкреслила, що  сьогодні Україна живе одночасно у двох реальностях. 

Перша — реальність війни: 10,8 млн людей потребують гуманітарної допомоги, 3,7 млн залишаються внутрішньо переміщеними, близько 5,9 млн українців перебувають за кордоном. Понад 14% житлового фонду пошкоджено або зруйновано, а потреби відновлення країни оцінюються у 588 млрд доларів США. Близько 10 млн людей потребують психолосоціальної підтримки.

Друга — необхідність віднови і пошуку сталих рішень. Попри війну, важливо підтримати тих які  повертаються до громад, допомагати відбудовувати домівки, відкривати підприємства, піклуватися за найбільш вразливих,  створюють нові форми взаємопідтримки та волонтерства. Україна водночас переживає глибоку гуманітарну кризу і будує майбутнє.

«І саме між цими двома реальностями сьогодні проходить місія Церкви: бути поруч із людиною в моменті її найбільшої вразливості та допомогти їй стабілізуватися і поступово повернутися до життя», — зауважила вона.

І підкреслила, що українська стійкість народжується з готовності діяти, бути корисними, підтримати іншого, не втрачаючи здатність співчувати попри щоденні втрати. 

Для Церкви людяність — це не лише соціальна, а й богословська категорія. Людина створена на образ Божий, і під час війни цей образ особливо виразно відкривається через зустріч, співчуття, відповідальність, служіння та солідарність. Досвід Церкви останніх 12–13 років дозволяє говорити про богослов’я стійкості — духовність зустрічі, яка відновлює гідність людини та її спроможність до життя. Важливою частиною цього досвіду є солідарність: коли люди діють разом і підтримують одне одного, це стає джерелом сили для проходження найважчих викликів.

Одним із покликань УГКЦ у наступні роки є плекати цей образ Божий у суспільстві — через конкретні дії, спільноти та служіння людям у потребі.

Карітас України сьогодні є однією з найбільших мереж соціального служіння в країні. Мережа об’єднує близько 100 місцевих організацій, понад 400 парафіяльних хабів із можливістю розгорнутися до 1000, а також понад 3000 волонтерів. Разом із парафіями, монашими згромадженнями, Лицарями Колумба, Українською освітньою платформою, «Мудрою справою» та тисячами мирян ця мережа стала знаком близькості Церкви до людей у час війни.

Тетяна Ставничи наголосила на переході від разової допомоги до тривалого супроводу і до сталих рішень. Людині потрібен зрозумілий шлях: від екстреної підтримки до твердої опори під ногами.

У доповіді вона також окреслила ключові виклики, з якими вже працює і надалі працюватиме Карітас. Йдеться про підтримку дітей; залучення молоді до служіння через волонтерство та соціальні ініціативи; відновлення засобів до існування — через працевлаштування, перекваліфікацію, підприємництво, зокрема соціальне.

Один із практичних прикладів такого підходу — посилення співпраці між державою, громадським сектором та інституційними донорами. У партнерстві з Міністерством соціальної політики, неурядовими організаціями та донорами Карітас долучається до пілотування нових соціальних послуг. Зокрема, Центри життєстійкості стали важливим прикладом роботи з психологічною стабілізацією громад.

Ще один напрям, який активно розвивається, — відновлення засобів до існування. Карітас підтримує людей у працевлаштуванні, перекваліфікації, започаткуванні власної справи, зокрема через мікро- та малі гранти. Окремі програми працюють і в агросекторі. Це дозволяє вибудовувати цілісний шлях підтримки: від закриття базових потреб — до стабілізації, раннього відновлення і повернення людини до більшої самозарадності

Не менш важдивим є напрямок — українці за кордоном. Майже 5,9 млн людей живуть у різних країнах через війну, але важливо зберегти з ними зв’язок. Перед нами стоїть питання: як допомогти українцям жити в різних країнах і водночас залишатися одним народом, які соціальні виклики можна передбачити вже зараз і як підготуватися до них спільно.

Для Карітасу України ці напрями є продовженням щоденної роботи в громадах. «Соціальне служіння сьогодні має поєднувати екстрену допомогу зі сталими рішеннями, професійність — із милосердям, локальну присутність — із системною відповіддю на потреби суспільства», сказала пані Ставничи.

Звертаючись до єпископів із різних країн, Тетяна Ставничи зокрема наголосила: «Людяність дала Україні стійкість. Солідарність допомогла вистояти. Порядок і системність допоможе пройти шлях віднови. Надія  дасть сили рухатися вперед».

Місія соціального служіння сьогодні — не втратити людину у вогні війни, а бути поруч, підтримати на шляху порятунку, допомогти стабілізуватися, провести на дорозі відновлення. І разом давати надію навіть там, де війна намагається залишити тільки руїни.