ReBuild Ukraine 2026: Карітас України поділився досвідом забезпечення стійкого водопостачання та відновлення житла в постраждалих від війни громадах 

Вона зібрала представників уряду, бізнесу, громадянського суспільства та міжнародних партнерів з 33 країн, а також понад 150 українських громад. Карітас України взяв участь у панельній дискусії про фінансування водоканалів, представив ініціативу WASHinWAR і проєкт «Дім, я повернусь», а також підписав меморандум про співпрацю з Кривим Рогом.

ReBuild Ukraine – одна з найбільших міжнародних платформ, присвячених відбудові України. Цьогоріч у центрі уваги були інвестиції та партнерства в енергетиці, інфраструктурі й будівництві. Карітас України представив на виставці програми WASH (водопостачання, санітарія та гігієна) і Shelter (з питань житла), які реалізує, зокрема, в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» за підтримки Уряду США. Ці напрями поєднують допомогу людям і відновлення критично важливої інфраструктури.

Стійке водопостачання: від відновлення до довгострокових рішень

Під час панельної дискусії про фінансування водоканалів віцепрезидент Карітасу України Григорій Селещук розповів, що цього року програма WASH підтримала 62 водоканали та комунальні підприємства, від великих обласних до невеликих місцевих. Програма відновлює свердловини й водонапірні вежі, встановлює станції очищення води та резервні джерела живлення. Водночас, за словами Григорія Селещука, самого ремонту недостатньо. Понад 40 % громад відмовляються від відновлення, бо не мають коштів на подальше обслуговування інфраструктури. Тому про утримання об’єктів варто думати ще на етапі планування.

Окремо Карітас України представив адвокаційну ініціативу WASHinWAR. Вона показує міжнародній спільноті, як війна руйнує водну інфраструктуру, забруднює водні ресурси та завдає шкоди довкіллю і як це позначається на житті людей.

«Масштаби руйнувань водної інфраструктури України настільки значні, що подолати їхні наслідки можна лише спільними зусиллями. Наше завдання не лише у відновленні доступу до води сьогодні, а й у тому, щоб знаходити довгострокові рішення, які зроблять водну інфраструктуру стійкішою до воєнних загроз і майбутніх викликів», – наголосила керівниця програми WASH Карітасу України Тетяна Яцюк.

Відновлення житла як передумова збереження громад

Житло – одна з галузей, яких війна торкнулася найбільше. 14 % житлового фонду України пошкоджено або зруйновано, про що свідчать RDNA5. І це зачепило понад три мільйони домогосподарств. Тому відновлення житла стало однією з ключових тем ReBuild Ukraine поряд з енергетикою та інфраструктурою. 

У Варшаві програма Shelter ділилася досвідом роботи в прифронтових громадах. Відвідувачі також побачили матеріали проєкту «Дім, я повернусь», створеного разом з УВКБ ООН: книгу історій і фотовиставку про людей, які через війну втратили домівки.

«Для Карітасу України важливо, щоб на міжнародних майданчиках звучав практичний досвід фахівців, які щодня відновлюють житло, пошкоджене внаслідок російських обстрілів. Працюючи безпосередньо в прифронтових громадах, вони бачать реальний стан житлового фонду та розуміють потреби людей, які залишаються у своїх домівках. Саме цей досвід має лягти в основу рішень щодо відбудови», – зазначила керівниця програми з питань житла Карітасу України Романа Маколович.

Меморандум про співпрацю з Криворізькою міською радою

12 листопада Карітас України, Карітас Кривий Ріг УГКЦ та виконавчий комітет Криворізької міської ради домовилися про спільну роботу. Серед пріоритетів – водопостачання, водовідведення, санітарія та гігієна, енергетична стійкість і підтримка людей, які найбільше потребують допомоги. Сторони окремо працюватимуть над резервним та автономним живленням для водопостачання й інших критичних систем міста, щоб вони не зупинялися під час відключень світла. Меморандум також передбачає спільну підготовку проєктів, пошук фінансування та залучення міжнародних партнерів.

Спільна відповідальність за відновлення

Доступ до безпечної води та житла визначає, чи зможуть люди залишатися у своїх громадах і повертатися додому. Дискусії на ReBuild Ukraine 2026 вкотре показали, що відновлення цих базових умов життя потребує узгодженої роботи держави, місцевої влади, бізнесу, міжнародних партнерів і гуманітарних організацій. Для Карітасу України участь у заході стала нагодою показати, як щоденна гуманітарна робота в громадах може стати частиною ширшої розмови про відбудову країни.

Відновити господарство, забезпечити родину, знайти своє місце: як агрогранти Карітасу України допомагають переселенцям 

Тепер жінка живе в соціальному містечку «Назарет» у Добрівлянах – місці тимчасового проживання, яке підтримує Карітас Дрогобич. Наталя прагне самостійно дбати про себе й облаштовувати своє життя на новому місці. 

У містечку їй виділили земельну ділянку, на якій жінка вирощує продукти для власних потреб. Наталя охоче господарює, однак обробляти землю вручну складно. Завдяки аграрному мікрогранту в межах проєкту Emergency Appeal 2026-2027 вона змогла придбати мотоблок із необхідними насадками. Тепер має техніку, яка полегшує обробіток землі та дозволяє їй самостійно доглядати за ділянкою. 

Чому навіть невелика земельна ділянка може мати вагоме значення для родини? Як визначити, яка підтримка буде найбільш доцільною? І що потрібно, аби придбане обладнання допомагало господарювати й надалі? Про це говоримо з Юлією Самойлик, провідною експерткою Департаменту економічного відновлення Карітасу України, докторкою економічних наук, професоркою Полтавського державного аграрного університету. 

– Пані Юліє, війна змінила економічні можливості багатьох українців. Що ви бачите, працюючи з людьми, які змушені були залишити свої домівки та почати життя в нових громадах?? 

– Дуже різні ситуації. Серед внутрішньо переміщених людей є вчителі, лікарі, банківські працівники, викладачі, які до війни мали роботу та професійний досвід. Після переїзду до сільської місцевості їм нерідко складно знайти роботу, яка відповідала б їхній кваліфікації. У невеликій громаді може не бути відповідних вакансій, а переїзд до міста чи оренда житла потребують додаткових коштів. 

Тому для частини родин сільське господарство стає одним зі способів забезпечувати свої потреби. Водночас людина, яка ніколи раніше не займалася вирощуванням овочів чи утриманням птиці, потребує відповідних знань і підтримки. 

Є й інша категорія людей – ті, хто до війни професійно займався сільським господарством. Вони мали власну техніку, великі земельні ділянки, налагоджене виробництво та ринки збуту. Наприклад, вирощували кавуни й полуницю на Херсонщині, розвивали тепличне господарство на Луганщині, займалися тваринництвом на Донеччині або декоративним рослинництвом у Бахмуті. 

Деякі з цих виробників були добре відомі далеко за межами своїх громад. Але після вимушеного переїзду їхні можливості суттєво змінилися. Людина, яка раніше обробляла гектари землі, тепер може мати лише кілька соток. Важливо розуміти, що йдеться про людей із різним досвідом і різними потребами. Одним необхідно навчитися нової справи, іншим – знайти спосіб застосувати вже набуті знання в нових умовах. 

– У межах Emergency Appeal аграрну підтримку надають у західних областях. Чим особливі потреби родин, які оселилися саме тут? 

– Насамперед потрібно враховувати доступність землі та регіональні особливості господарювання. Наприклад, на Полтавщині десять соток можуть сприйматися як невелика присадибна ділянка. Натомість поблизу Львова, де доступ до сільськогосподарських земель обмеженіший, така площа вже може мати значний потенціал для родини. 

Тому ми оцінюємо можливості кожного господарства окремо. Важливо розуміти, що людина планує вирощувати, які ресурси має та наскільки її плани відповідають місцевим умовам. 

Ще один суттєвий чинник – житло. Багато переселенців досі не мають стабільного місця проживання, а сільськогосподарська діяльність потребує часу. Потрібно підготувати ґрунт, посадити культури, доглядати за ними та зібрати врожай. 

Тому ми враховуємо, чи матиме родина можливість користуватися земельною ділянкою протягом необхідного періоду. Це важливо і для самої людини, адже господарювання передбачає планування та відповідальність за результати своєї праці. 

– Яка мета аграрних грантів? Ви очікуєте, що люди відкриють бізнес? 

– Ні. Передусім ми говоримо про продовольчу самозабезпеченість. Кластер продовольчої безпеки та засобів до існування розрізняє три рівні домогосподарств. Перше – вирощує для власного споживання, друге – вирощує для себе й продає частину, отримуючи додатковий дохід. Третє – це вже агробізнес. 

У Emergency Appeal ми працюємо з першою категорією. Наше завдання – допомогти родині забезпечити себе продуктами. Для сім’ї з дітьми, людей старшого віку чи членів родини, які потребують догляду, це суттєва економія. Якщо з’являються надлишки й людина їх продає, чудово, але вимагати від усіх стати підприємцями ми не збираємося. 

– Які запити сьогодні найпоширеніші? На що люди прагнуть спрямувати грантові кошти? 

– Орієнтовна сума аграрного мікрогранту становить 40 тисяч гривень. Остаточний розмір допомоги визначаємо відповідно до обґрунтованих потреб домогосподарства. 

Один із найчастіших запитів – малогабаритна сільськогосподарська техніка, зокрема мотоблоки. Для людей, яким складно фізично обробляти землю вручну, таке обладнання може значно полегшити роботу. 

Також бачимо значний інтерес до теплиць. Люди хочуть встановлювати нові конструкції, облаштовувати полив, покращувати умови для вирощування продукції. Є запити й на розвиток птахівництва. 

Однак наше завдання – оцінити, наскільки запропоновані покупки відповідають можливостям господарства. 

Наприклад, людина хоче придбати потужний мотоблок, але має лише 4 чи 6 соток землі. Ми аналізуємо, чи справді потрібна техніка такої потужності. Можливо, для обробітку цієї площі достатньо простішого обладнання. 

Якщо родина планує розводити курей, необхідно з’ясувати, чи є належні приміщення для їхнього утримання, чи зможуть люди забезпечити догляд і відповідні санітарні умови.  

Пригадується історія пані Ганни з Херсона, яка зараз мешкає у місці тимчасового проживання в селі Добрівляни, яке діє за підтримки БФ «Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ». Пані Ганна любить доглядати за квітами. Вона висаджує їх на території прихистку, поливає та дбає про те, щоб навколо було затишно. Згодом, спілкуючись із фахівцями Карітасу, жінка почала замислюватися і про власне господарство. За підтримки кейс-менеджера, мотиваційного психолога та фахівця напряму Livelihood вона визначилася зі справою, якою хотіла б займатися, – птахівництвом. 

Завдяки аграрному мікрогранту пані Ганна придбала 153 курки-несучки, а також обладнання та матеріали для їх утримання, годування й напування. Нині вона облаштовує господарство та готується розвивати обрану справу. Для жінки це можливість використати свою працьовитість і любов до господарювання, щоб поступово забезпечувати власні потреби та ставати економічно самостійнішою. 

– Як відбувається відбір учасників? Що потрібно зробити, щоб отримати аграрну підтримку? 

– Перший етап – звернення до місцевої організації Карітасу та реєстрація. Фахівці перевіряють відповідність критеріям проєкту, зокрема статус внутрішньо переміщеної особи та інші обставини, які впливають на становище родини. 

Після цього разом із місцевою командою людина готує виробничий план. У ньому зазначає, якою діяльністю хоче займатися, які ресурси вже має, що необхідно придбати та як планує використовувати отриману підтримку. 

Наступний етап – експертний аналіз виробничого плану: оцінюємо доцільність запланованих витрат, відповідність техніки чи обладнання масштабам господарства та його ресурсним можливостям. 

Після погодження людина отримує кошти, купує необхідні товари й обладнання та надає документи, які підтверджують витрати. 

Згодом фахівці проводять моніторинговий візит, щоб оцінити, як використовуються придбані ресурси та чи вдалося реалізувати заплановане. 

– Пані Юліє, ви багато років досліджуєте аграрний сектор і маєте міжнародний досвід. Які підходи, на вашу думку, особливо важливо розвивати сьогодні на рівні невеликих домогосподарств? 

– Я переконана, що українські аграрії мають значний досвід і можуть багато чого запропонувати міжнародним колегам. Водночас є питання, яким потрібно приділяти більше уваги. 

Одне з них – екологічність виробництва. Важливо не лише отримати врожай сьогодні, а й зберегти родючість ґрунту та природні ресурси для майбутнього. 

Тому ми звертаємо увагу на раціональне використання добрив, правильне поводження з рослинними рештками, компостування, мінімізацію необґрунтованого застосування гербіцидів. 

Ці принципи однаково важливі для великих аграрних підприємств і невеликих присадибних господарств. Адже йдеться про якість харчових продуктів, здоров’я людей та довгострокову стійкість виробництва. 

– Ми почали розмову з людей, які після переїзду опинилися в нових для себе обставинах. Чи може спільна господарська діяльність допомагати їм адаптуватися в приймаючих громадах? 

– Переконана, що так. І тут дуже важливе спілкування. Для багатьох внутрішньо переміщених людей адаптація в новій громаді є непростим процесом. Потрібно знайомитися із сусідами, розуміти місцеві особливості, дізнаватися про доступні можливості. 

Сільське господарство часто стає приводом для такої взаємодії. Люди радяться щодо вирощування культур, обмінюються досвідом, допомагають одне одному знаходити практичні рішення. 

Я завжди раджу не боятися ставити запитання. Сьогодні інформації дуже багато, але досвід людини, яка вже займалася певною діяльністю в конкретних умовах, може бути особливо цінним. 

Такі контакти допомагають не лише в господарюванні. Вони можуть поступово розширювати коло знайомств і сприяти тому, щоб людина почувалася впевненіше в новому середовищі. 

– Що б ви порадили людям, які хочуть розпочати сільськогосподарську діяльність, але сумніваються у своїх силах? 

– Насамперед вірте у власні сили й не бійтеся пробувати. Сільське господарство потребує знань, дисципліни та наполегливості, і навіть досвідченим господарям не завжди все вдається з першого разу. Помилки – теж частина досвіду, головне – робити висновки й рухатися далі. 

Пам’ятайте, що ваші знання, досвід і вміння залишаються з вами, навіть якщо через війну довелося починати все спочатку. Не бійтеся ставити перед собою нові цілі та звертатися по підтримку. А ми в Карітасі України готові допомагати вам на цьому шляху.


Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 реалізується Карітасом України завдяки підтримці Caritas Internationalis  

Попереджений – значить озброєний. Як оминути шахраїв на шляху до благодійної допомоги?

«Соціальна допомога для всієї родини».
«Реєстрація на додаткові продуктові набори».
«Вам доступна грошова допомога у розмірі 6 500 грн від міжнародного благодійного фонду».
«Щоб підтвердити заявку на допомогу, натисніть «+», і наш представник зв’яжеться з вами».
«Для зарахування коштів введіть: номер банківської картки, термін її дії, CVV-код, PIN-код, логін і пароль до інтернет-банкінгу та код підтвердження з SMS»…

Такі повідомлення за останні роки бачили у своєму месенджері й чули зі слухавки свого телефону, певно, вже всі.

Війна та спричинена нею гуманітарна криза призвели до зростання кібершахрайства та кіберзлочинності. За даними Нацбанку, з 2022 року ці прояви почастішали. Приміром, сума збитків банків, торговців й їхніх клієнтів у 2022 році становила понад 480 мільйонів гривень, що на 46% більше, ніж у довоєнному 2021 році. Українська міжбанківська Асоціація членів платіжних систем ЄМА разом із Кіберполіцією регулярно попереджає, що схеми з фейковими виплатами є однією з найпопулярніших і найнебезпечніших приманок кібершахраїв. Зловмисники масово створюють фішингові (підроблені) сайти та ботів у месенджерах (Telegram, Viber), паразитуючи саме на темах фінансової допомоги під час війни.

Інакше кажучи, шахраї користаються вразливим становищем людей, які переживають кризу або перебувають у стресі. Через постійний потік інформації та необхідність швидко вирішувати безліч нагальних проблем внутрішньо переміщені особи (ВПО), люди у складних життєвих обставинах, люди, які потерпіли від раптових шокових подій, можуть легко піддаватися введенню в оману.

Як і люди у потребі, команди мережі фондів Карітас також регулярно дізнаються про те, що «роздають гуманітарну допомогу» в якийсь інший, окрім як в офіційно встановлений спосіб.

З якими видами шахрайських схем найчастіше стикаються отримувачі допомоги?

Фейкові повідомлення про видачу допомоги від благодійних організацій зазвичай виглядають дуже переконливо. Логотипи, назви, кольори – злочинці навчилися імітувати навіть стиль комунікації відомих благодійних фондів.

У своїй роботі фонди мережі Карітас здебільшого стикаються з такими видами схем:

  • повідомлення про отримання грошової допомоги; 
  • заклики отримати продуктовий, гігієнічний набір;  
  • запрошення отримати «подарунок до свята» – новорічний, різдвяний, пасхальний тощо; 
  • інформацію про надання компенсацій на гостроактуальні потреби (світло, паливо, воду тощо) або про те, що допоможе закрити гостроактуальні потреби (дрова, паливні брикети, зарядні станції тощо). 

Як правило, фейкові оголошення розповсюджуються через Viber, Telegram. Люди бачать їх на псевдоінформаційних сайтах із клікбейтними заголовками, створеними лише для збору переглядів. А також на сторінках у Facebook різноманітних груп, які маскуються під новинні, культурні або патріотичні.

Основні ознаки шахрайства за даними Кіберполіції та Центру протидії дезінформації.  

  • Допомогу обіцяють усім без винятку. Наприклад, Вам повідомляють, що отримати виплату від ООН, ЄС або відомого благодійного фонду може кожен. 
  • Тиснуть і кваплять. Вимагають подати заявку негайно, інакше виплата «згорить»; іноді можуть наполягати на повторних  повідомленнях. 
  • Просять перейти за стороннім посиланням. Лінк може вести на сайт, який майже повністю копіює офіційний ресурс організації. 
  • Вимагають банківські дані. Просять вказати CVV, PIN, пароль до банкінгу або код із SMS. 
  • Просять заплатити невеликі гроші: комісію, податок на виплату, зробити «тестовий переказ» для підтвердження картки. 
  • Використовують фальшиві відео й документи. Можуть показувати підроблені посвідчення, документи про виплати або відео з відомими людьми, створені за допомогою штучного інтелекту, які запевняють, що це оголошення — правда.  
     

Як протистояти шахрайству? 

  1. Знайте, як відрізнити справжню допомогу.  

Завжди перевіряйте джерело. Звідки надійшла інформація про «допомогу»? Хто вам про неї розповів? Хто саме вам її надіслав?  

Кожен фонд, банк, державна установа має офіційний сайт, номери телефонів та акаунти в соцмережах. Довіряти слід інформації, опублікованій саме там. Офіційними ресурсами Карітасу України є сайт https://caritas.ua та офіційні сторінки у Facebook, Instagram, LinkedIn, X та YouTube.

Увага! Карітас України не має офіційних акаунтів у Telegram і TikTok. 

Мережа Карітас налічує близько 100 фондів, і кожен із них має власні офіційні інформаційні ресурси. Хтось веде Facebook та Instagram, хтось публікує новини у Telegram.  
Тож якщо йдеться про допомогу у вашому місті чи громаді, перевірте інформацію на офіційному інформресурсі місцевої організації Карітасу, яка працює саме у вашому регіоні. Знайти її контакти можна тут.

Карітас України не збирає персональні дані через анкети у сторонніх Telegram-каналах, «патріотичних» і «новинних» Facebook-групах та на сумнівних сайтах. 

Залишаються сумніви? Зателефонуйте на гарячу лінію Карітасу України: 0 800 336 734 (лінія працює пн-пт з 09:30 до 16:00) і перепитайте, чи дійсно надається такий вид допомоги та чи це тією організацією, про яку написано у повідомленні.  

  1. Вивчіть базові способи захисту і застосовуйте їх. 

Кіберзлочинці не стоять на місці. Окрім відомих і старих схем, які, на жаль, все іще працюють, вони вигадують нові, граючи на страху, поспіху, довірливості та недостатній обізнаності. 

На щастя, існує багато безкоштовних ресурсів, які навчать захищатися. 

1. Безкоштовний онлайн-курс “Безпечно про небезпечне” створений для фахівців, які працюють або контактують з дітьми: педагогів, соціальних працівників, психологів, волонтерів, а також батьків та усіх, хто прагне стати безпечним дорослим для дитини. 

Курс базується на однойменній книзі, написаній Анастасією Набоковою, менеджеркою з впровадження політик та системи з захисту дітей Карітасу України, стосується викликів, з якими сьогодні стикаються діти та підлітки (від булінгу й кіберзагрози до складних міжособистісних ситуацій), та пояснює як дорослий може правильно реагувати і підтримувати їх у різних випадках. 

2.  #ШахрайГудбай – це інформаційна кампанія, спрямована на підвищення обізнаності українців про безпеку безготівкових розрахунків та способи захисту від платіжного шахрайства в інтернеті. 

Організували її Національний банк України, Департамент кіберполіції Національної поліції України та Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України. 

3. Дія.Овіта пропонує безкоштовні, короткі, зрозумілі освітні серіали, гайди та симулятори з кібергігієни й онлайн-безпеки для усіх – від дітей і їхніх батьків до держслужбовців і війскових.  

4. Книга «Поклади слухавку!» 

Практична книга від проєктувальниці інженерних систем для банків розповідає про телефонне та онлайн-шахрайство. Тут можна дізнатися, як влаштований шахрайський дзвінок, звідки в чужих людей потрапляють ваше імʼя й номер, і чому найнадійніший захист — це  покласти слухавку.  

Якщо на читання знадобиться час, то скачати роздруківки і повісити їх на холодильник набагато швидше. Людина старшого віку знатиме, як діяти у разі підозрілого дзвінка. А соціальний працівник матиме чіткий алгоритм дій і зможе вчасно надати допомогу. 


Шахрайство від імені благодійного фонду завдає його репутації серйозної шкоди. Люди не завжди можуть відрізнити справжню комунікацію від підробки, і негативний досвід взаємодії з шахраями часто підсвідомо переносять на сам фонд. Тому ми намагаємося оперативно реагувати на фейкові повідомлення та публікувати спростування на наших офіційних інформресурсах.  

Але це лише наша частина відповідальності. Ваша залишається з вами: будьте пильні, уважні й поінформовані. Бережіть себе та свої персональні дані.  

70 квартир для нового етапу життя: Карітас України та УВКБ ООН відкрили соціальне житло на Одещині

Тут зможуть проживати понад 200 людей, які через війну були змушені залишити свої домівки. Проєкт реалізував Карітас України за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН) у співпраці з державною, обласною та місцевою владою.

Ще торік п’ятиповерховий будинок у Соборному потребував комплексного відновлення. Сьогодні це повноцінний житловий простір із відремонтованими квартирами, необхідними меблями та побутовою технікою.

Роботи розпочалися 1 серпня 2025 року. За їх виконання відповідала команда БФ «Карітас Одеса УГКЦ», яка провела масштабну реконструкцію будівлі. Відновили покрівлю, входи та під’їзди, замінили вікна й інженерні системи, відремонтували місця загального користування та всі 70 квартир.

Важливою частиною проєкту стало облаштування необхідної інфраструктури. За сприяння місцевої влади будинок під’єднали до зовнішніх мереж водопостачання та водовідведення. УВКБ ООН забезпечило помешкання меблями й основною побутовою технікою, щоб родини могли заселятися без необхідності самостійно фінансувати облаштування житла.

Під час реконструкції врахували й потреби людей з інвалідністю. У третьому та четвертому під’їздах на перших поверхах облаштували чотири адаптовані квартири – по дві в кожному. Входи до цих під’їздів обладнали пандусами, покращивши доступність будинку для людей із порушеннями мобільності.

Перші мешканці почали заселятися ще до офіційного відкриття. Переважно це внутрішньо переміщені родини з регіонів, які найбільше постраждали від бойових дій та окупації.

Житло надається безоплатно строком до одного року з можливістю продовження проживання відповідно до чинного законодавства. Мешканці оплачуватимуть лише комунальні послуги. Частину квартир громада зможе надати фахівцям, яких потребує для свого розвитку.

Житло як основа для відновлення самостійності

У разі вимушеного переміщення житло відіграє особливу роль. Без відносної стабільності у питанні проживання людям складніше знайти постійну роботу, забезпечити безперервне навчання дітей, отримувати необхідні послуги та інтегруватися в нову громаду.

Саме тому для Карітасу України розвиток соціального житла є важливою складовою комплексної підтримки людей, які постраждали внаслідок війни.

«Понад 30 років Карітас України служить людям, які потребують підтримки. За цей час ми пройшли через різні виклики й переконалися: справжня допомога не закінчується відповіддю на нагальну потребу. Вона має створювати умови, за яких людина зможе відновити самостійність і більше не залежати від допомоги», – наголосила Тетяна Ставничи, президентка Карітасу України.

Відкриття житла в Соборному стало результатом об’єднання ресурсів і компетенцій міжнародних гуманітарних організацій, державних установ і місцевого самоврядування.

Участь у заході взяли Представниця УВКБ ООН в Україні Бернадетт Кастель-Голлінгсворт, президентка Карітасу України Тетяна Ставнича, директор БФ «Карітас Одеса УГКЦ» отець Василь Колодчин, голова Одеської обласної державної адміністрації Олег Кіпер, заступник Міністра розвитку громад та територій України Віталій Бєлобров, голова Бессарабської громади Сава Чернєв та представники партнерських організацій.

Чому Україні потрібні довгострокові житлові рішення

Масштаби руйнування житлового фонду України свідчать про те, що відновлення доступу до житла залишатиметься одним із пріоритетних напрямів гуманітарної допомоги та відбудови країни.

За даними п’ятої Швидкої оцінки завданої шкоди та потреб на відновлення (RDNA5), внаслідок війни пошкоджено або зруйновано близько 14% житлового фонду України. Це вплинуло на понад три мільйони домогосподарств.

Однак проблема не обмежується фізичними руйнуваннями. Значна кількість внутрішньо переміщених людей продовжує проживати в орендованих помешканнях, місцях тимчасового розміщення або в родичів і знайомих. Для багатьох родин витрати на оренду становлять суттєве фінансове навантаження, а відсутність стабільних житлових умов ускладнює відновлення звичного способу життя.

За таких обставин важливо не лише ремонтувати пошкоджені оселі, а й розвивати різні моделі доступного житла, зокрема шляхом відновлення будівель, які тривалий час не використовувалися.

Проєкт у Соборному демонструє практичну можливість такого підходу: замість нового будівництва громада отримала відновлений житловий об’єкт, який можна використовувати протягом багатьох років.

«Доступ до доступного за вартістю житла є необхідним для того, щоб люди, які були змушені залишити свої домівки, могли повернути відчуття стабільності та відбудовувати своє життя. Ця ініціатива демонструє, чого можна досягти, коли гуманітарні організації та місцева влада об’єднують свої ресурси й експертизу. Ці 70 квартир не лише стануть домівками для переміщених родин, а й залишаться частиною житлового фонду громади, створюючи довгостроковий ресурс для людей, які потребують доступного житла», — зазначила Бернадетт Кастель-Голлінгсворт, Представниця УВКБ ООН в Україні.

Особливе значення має те, що житло в Соборному залишатиметься ресурсом громади й після завершення нинішнього етапу гуманітарного реагування. Якщо з часом частина родин зможе повернутися до своїх домівок, квартири будуть доступні для інших людей, які потребуватимуть житлової підтримки.

Таким чином, кошти, спрямовані на реконструкцію будинку, забезпечують не лише допомогу нинішнім мешканцям, а й формування довгострокової житлової інфраструктури.

Соборне – приклад того, як партнерство працює на майбутнє

Для Бессарабської громади відкриття соціального житла означає появу важливого інфраструктурного об’єкта. Для Карітасу України та УВКБ ООН – ще один практичний результат багаторічного партнерства. А для людей, які отримують квартири, – можливість мати стабільніші житлові умови після вимушеного переміщення.

Символічно, що проєкт реалізували саме в Соборному. Назва населеного пункту перегукується з поняттям соборності – єдності, яка виявляється не лише у спільних переконаннях, а й у готовності брати відповідальність і діяти разом. Саме ця готовність зробила можливим відновлення будинку, який тепер служитиме громаді.

«Ми розуміємо, скільки людей в Україні ще потребують допомоги. Тому Соборне має стати не винятком, а прикладом того, як спільними зусиллями можна розвивати доступне соціальне житло в українських громадах. Наше завдання – не зупинятися. Зберігати солідарність, зміцнювати партнерства й знаходити можливості допомагати далі», – підкреслила Тетяна Ставничи.

Під час відкриття біля будинку висадили молоді каштани. Це стало символічним завершенням події, присвяченої не лише відновленню будівлі, а й розвитку громади, яка приймає нових мешканців.

В Соборному створено 70 квартир. Але значення цього проєкту виходить за межі одного будинку та однієї громади. Він показує, що доступне соціальне житло можна розвивати через співпрацю гуманітарних організацій, міжнародних партнерів і місцевої влади, використовуючи наявну інфраструктуру.

Для України, де мільйони людей постраждали від втрати або пошкодження житла, такі рішення мають стати частиною системної відбудови. Адже відновлення країни – це і створення умов, за яких люди зможуть залишатися в громадах, працювати, виховувати дітей і самостійно будувати своє майбутнє.

Садівник на прізвисько «Людина-ножиці» з Одещини: 40 років в любові до саду

Грант BLOOM допоміг йому придбати необхідне обладнання для полегшення догляду за садом.

«Ви знаєте, сад – це живий організм, якому потрібна постійна увага. Сад для мене – це моя праця, моє життя. Я люблю цю справу і мрію, щоб вона перейшла в спадок моїм онукам», – розповідає пан Валерій із села Бритівка на Одещині.

Усе почалося в дитинстві

Малим Валерій любив годинами гуляти в родинному саду в селі Удобне й уважно розглядати, як переплітаються гілки вишень та черешень. Захоплення садівництвом почалося ще в сім років, коли хлопчик узявся потроху допомагати батькові доглядати за деревами. Інтернету тоді не було, тож фахову літературу він шукав у місцевій бібліотеці. Вичитані в книжках поради одразу перевіряв на практиці, а згодом почав самостійно випробовувати різні технології догляду.

За плечима у пана Валерія вже понад 40 років досвіду. Він охоче допомагає односельцям із кронуванням та обрізкою дерев, за що його жартома прозвали «Людиною-ножицями». Не менш щедро садівник ділиться й професійними порадами.

Від яблунь і винограду до персиків та абрикосів

Нинішній сад для пана Валерія вже другий, який він власноруч висадив і сформував. У першому колись росли 135 яблунь 25 сортів та виноградник із 23 сортами лози. Та згодом від виноградарства довелося відмовитися: витрати на догляд значно перевищували прибуток.

Тепер у господарстві близько 300 дерев: персики, абрикоси та сливи, зокрема колекційні й високоврожайні сорти. Серед них – канадська «Фіделія» з мускатним присмаком, «Кардинал», «Редхейвен» і «Чорний принц», а також абрикоси американської, французької та чеської селекції. Обираючи саджанці, господар зважає на самоплідність дерев і на те, чи витримають плоди дорогу до покупця.

Від ринків – до замовлень із дому

З часом змінилися й канали збуту. Сім років до повномасштабного вторгнення пан Валерій возив урожай на ринки в Сергіївку та Білгород-Дністровський. Тепер покупці приїжджають безпосередньо до господарства й беруть одразу по 30–40 кілограмів фруктів.

Крім того, родина повністю забезпечує себе домашніми заготовками на зиму: урожай заморожують, сушать, варять із нього компоти та джеми, готують пастилу.

Грант на садову техніку

Щоб полегшити роботу в саду, пан Валерій подав заявку на грантову підтримку в межах програми BLOOM від Карітасу Одеси. За отримані 60 тисяч гривень він придбав бензиновий обприскувач і подрібнювач гілок. Нова техніка дозволяє оперативно обробляти насадження та переробляти зрізане гілля.

Серед причин, чому підтримали заявку пана Валерія, керівниця проєкту BLOOM з Карітасу Одеси Оксана Юрчік називає його багаторічний досвід в садівництві, вирощування унікальних сортів і чітке бачення подальшого розвитку господарства, відображене в грантовій заявці. За її словами, такі самозайняті люди забезпечують власний добробут і пропонують якісну продукцію місцевому ринку.

Історія пана Валерія показує, як грантова підтримка на певному етапі допомагає підприємцю розвивати справу, яку він створював десятиліттями.

Про програму BLOOM

BLOOM підтримує джерела доходу, самозайнятість і розвиток мікробізнесу в громадах, що постраждали від війни.

Фінансова підтримка становить:

  • від 1 000 до 3 000 доларів США – на започаткування бізнесу або самозайнятості;
  • від 1 000 до 5 000 доларів США – на розвиток уже зареєстрованого бізнесу.

Програма передбачає підтримку для визначених категорій учасників у таких громадах і районах:

  • Карітас Берислав – Великоолександрівська, Калинівська та Борозенська громади Херсонської області;
  • Карітас Миколаїв – Миколаївський район Миколаївської області;
  • Карітас Одеса – Білгород-Дністровський, Ізмаїльський, Болградський та Березівський райони Одеської області.

Наразі прийом заявок не проводиться.

Інформацію про наступні хвилі грантової підтримки та умови участі публікуватимуть на офіційних інформаційних ресурсах Карітасу України й місцевих організацій мережі.

Програма BLOOM реалізується Caritas Ukraine спільно з місцевими організаціями мережі Карітасу (Карітас Берислав УГКЦ, Карітас Миколаїв УГКЦ та Caritas Odesa UGCC) за підтримки уряду Великої Британії через UK aid. Програму впроваджує консорціум BLOOM, до якого входять Prosper Global (Prosper Global Ukraine), Swisscontact та «Право на захист» (R2P).

Фото: Карітас Одеса та Суспільне Одеса.

Вибиті вікна й пошкоджені дахи: як діяти після обстрілу та де отримати допомогу

Після обстрілу людина часто опиняється перед кількома проблемами одночасно: потрібно переконатися, що рідні в безпеці, зафіксувати руйнування, знайти матеріали, аби в будинок не потрапляли холод і дощ, та зрозуміти, хто допоможе з ремонтом. Особливо складно тим, хто живе сам, має інвалідність, невеликий дохід або не може самостійно організувати відновлювальні роботи.

Про те, як діє допомога Карітасу в таких ситуаціях, 12 листопада в етері Українського радіо розповіли Валентин Бебік, директор департаменту дистрибуції гуманітарної допомоги Карітасу України, та Анна Торіна, координаторка проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» Карітасу Запоріжжя. Після етеру вони уточнили практичні аспекти цієї роботи.

«У багатьох запоріжців ситуація, коли після чергового обстрілу у квартирі немає вікон, пошкоджений балкон, дах або стіни, стала страшною реальністю. Зараз, напередодні зими, проблема набуває особливої гостроти. Якщо влітку пошкоджене вікно – це передусім питання безпеки та комфорту, то з настанням холодів, дощів і морозів воно стає питанням збереження житла та здоров’я людей. Тому наше завдання – не залишити людину сам на сам із бідою, а допомогти їй пройти перші, найскладніші етапи після руйнування», – розповідає Анна Торіна.

Що робити насамперед, якщо житло постраждало?

Перший пріоритет – життя і здоров’я, а не пошкоджені речі. Потрібно переконатися, що ви й близькі в безпеці, та за потреби звернутися по екстрену допомогу. Після удару залишається ризик повторних атак, обвалу конструкцій і небезпечних уламків. Тому не варто самовільно повертатися до пошкодженої будівлі: дочекайтеся дозволу рятувальників або інших відповідальних служб і дотримуйтеся їхніх вказівок. Не наближайтеся до підозрілих предметів чи уламків ракет і дронів.

Коли місце стане безпечним, важливо зафіксувати пошкодження – зробити фотографії та опис того, що сталося. Мешканцям багатоквартирних будинків слід зв’язатися з ОСББ або управителем, а також із місцевими службами. Про пошкодження житла необхідно повідомити через застосунок або портал «Дія» чи звернутися до ЦНАПу. Після цього можна подати заяву на отримання державної компенсації за програмою «єВідновлення». Це державна програма компенсації за пошкоджене або знищене житло, яка діє незалежно від допомоги благодійних організацій.

Якщо після дозволу відповідних служб невеликі пошкодження можна тимчасово закрити, важливо убезпечити помешкання від дощу, вітру й холоду. Для громад, які живуть під постійною загрозою обстрілів, така підготовка особливо актуальна. Однак працювати біля пошкоджених конструкцій слід лише тоді, коли це безпечно.

«За нашою статистикою, 82% пошкоджень – це невеликі ушкодження, які потребують малих ремонтів. До цього можна підготуватися. Найбільше страждають вікна. Тому вдома варто мати плівку та скотч. Це допоможе в перші години дати собі раду: закрити протяги, щоб тепло не виходило з дому. Адже допомога – чи то від держави, чи то від благодійних організацій – може затримуватися, а людям треба жити сьогодні», – пояснює Валентин Бебік.

Решта 18% пошкоджень, за статистикою, потребують середніх і ґрунтовних ремонтів.

Як Карітас допомагає одразу після обстрілу?

У Запоріжжі та інших громадах, де працюють команди швидкого реагування, Карітас координує дії з місцевою владою, комунальними службами й гуманітарними партнерами. Це допомагає не дублювати підтримку та першочергово дістатися тих, хто найбільше її потребує.

Одразу після обстрілу постраждалим нерідко доводиться чекати, поки працюють аварійні служби та оформлюють документи. Тому команди швидкого реагування організовують поруч із місцями уражень пункти першої підтримки – простір, де люди можуть відновити сили й отримати інформацію про подальші дії.

Для тимчасового захисту пошкоджених приватних будинків, квартир і спільних просторів багатоквартирних будівель фахівці напряму Shelter застосовують набори матеріалів для екстреного закриття отворів (ESK). Вони дають змогу тимчасово закрити пошкоджені зовнішні конструкції, зменшити вплив негоди та запобігти подальшому руйнуванню житла. Це ще не повноцінний ремонт, але важливий перший крок до нього.

«Після удару люди можуть годинами чекати оформлення документів та роботи служб. Тому команда напряму Rapid Response має чіткий алгоритм, як підтримати людей після надзвичайної події: забезпечити найнеобхіднішим, надати інформаційну та соціально-психологічну підтримку, допомогти зорієнтуватися в подальших діях. У наметі Карітасу можна зігрітися, випити води чи чаю, перекусити, зарядити телефон та відновити зв’язок», – розповідає Анна Торіна.

Куди звертатися по допомогу з ремонтом?

Якщо ваш будинок або квартира постраждали через війну, зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію Карітасу України: 0 800 336 734. Вона працює з понеділка до п’ятниці, з 9:30 до 16:00. Фахівці уточнять місце проживання, характер пошкоджень і обставини домогосподарства та підкажуть, яка з чинних програм може відповідати вашій ситуації.

Звернення не означає автоматичного схвалення допомоги. Якщо випадок підпадає під умови відповідного проєкту, працівники зв’яжуться з людиною, узгодять подальші дії та, за потреби, організують візит соціального працівника й інженера. Спеціалісти оцінять технічний стан житла, обсяг необхідних робіт і соціальні обставини родини. Після перевірки документів та результатів оцінювання повідомлять рішення.

Перед візитом команда пояснить, які документи потрібно підготувати та як забезпечити доступ до помешкання. Важливо зберегти можливість задокументувати руйнування; водночас заради фіксації пошкоджень не можна ризикувати власною безпекою або залишати небезпечні уламки там, де їх мають прибрати спеціальні служби.

Хто має пріоритет і від чого залежать строки?

Звернутися за консультацією може кожен, чиє житло постраждало. Проте можливості програм обмежені, тому першочергово підтримують домогосподарства, які не мають достатніх фінансових чи фізичних ресурсів для самостійного ремонту. Серед них – люди старшого віку, люди з інвалідністю, самотні батьки й матері, багатодітні родини та інші люди у складних життєвих обставинах. Точні критерії залежать від конкретного проєкту.

Форма допомоги також може бути різною. В одних випадках роботи виконує залучений підрядник, в інших – за умовами проєкту людина може отримати фінансування на самостійну організацію ремонту. Строки залежать від масштабу пошкоджень, результатів оцінювання, доступності матеріалів і фахівців, безпекової ситуації та способу виконання робіт. Саме тому універсального терміну від подання заявки до ремонту немає.

«Ми є підзвітною, прозорою організацією, тому нам потрібно пройти всі етапи – від ухвалення рішення про допомогу до звітування – і підтвердити, що людина не просто отримала гроші й залишилася без даху над головою, а що ремонтні роботи зроблено і вона відновила так званий тепловий периметр житла. Це дуже важливо. Якщо ми даємо гроші на ремонт, нам потрібно, щоб ремонт було зроблено», – підкреслює Валентин Бебік.

Брак будівельних фахівців також впливає на строки відновлення. Карітас залучає до ремонтів професійних підрядників: така робота пов’язана з технічними ризиками, потребує належної якості та звітності. Якщо людина за умовами проєкту може самостійно організувати ремонт за фінансової підтримки, процес іноді відбувається швидше, ніж залучення підрядної організації.

За якими програмами Карітас допомагає відновлювати житло?

Нині діють кілька напрямів підтримки, і вони відрізняються географією, видами робіт та умовами участі. Зокрема, допомога з ремонтом житла передбачена в таких проєктах:

«Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» за підтримки уряду США. Проєкт охоплює Запорізьку, Дніпропетровську, Полтавську, Донецьку, Харківську, Сумську, Чернігівську та Миколаївську області. Поряд із житловою підтримкою він передбачає допомогу з водопостачанням, санітарією та гігієною, захистом, засобами до існування, евакуацією та швидким реагуванням. У житловому напрямі йдеться, зокрема, про невідкладний захист пошкоджених осель і легкі ремонти.

«Житло для вразливих домогосподарств V» у партнерстві з Агентством ООН у справах біженців (УВКБ ООН). У 2026 році проєкт працює в Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській, Одеській та Житомирській областях. Він підтримує малі й середні ремонти – заміну пошкоджених вікон і дверей, ремонт покрівель та інші відновлювальні роботи. Також передбачені покращення житлових умов, а в окремих регіонах – допомога з орендою житла. Важливою складовою житлової підтримки є також відновлення та облаштування тимчасового соціального житла для внутрішньо переміщених людей.

Конкретна доступність підтримки визначається поточними можливостями й умовами кожного проєкту. Зателефонувавши на гарячу лінію, людина може уточнити, який варіант допомоги діє саме в її громаді.

Від екстреної допомоги – до довгострокових житлових рішень

Відновити вибиті вікна чи пошкоджений дах – нагальне завдання після обстрілу. Але житлові проблеми, спричинені війною, не вичерпуються ремонтом. Людям, які втратили домівки або не можуть дозволити собі безпечне житло, потрібні рішення на роки. Саме для цього Карітас України розвиває Програму житлових рішень (Housing Pathways). Її мета – розширити доступ до безпечного, гідного й фінансово доступного житла та допомогти громадам створювати сталі механізми розв’язання житлових проблем.

Програма поєднує розвиток доступного й соціального житла – зокрема реконструкцію та пристосування наявних будівель, підтримку орендних моделей – із перетворенням тимчасових колективних центрів на житло для тривалого проживання або заклади соціальних послуг. Ще один напрям – відновлення соціальної інфраструктури, підвищення її доступності та енергоефективності й підтримка економічної самостійності вразливих людей.

Один із прикладів такого підходу – проєкт «Людиноцентричні житлові рішення та зміцнення систем для сталого відновлення» (ПРОСТІР / PROSTIR). Із квітня 2026 року Карітас України реалізує його разом із Католицькою службою допомоги (CRS), Карітасом Полтава та Інститутом житла у Котелевській і Скороходівській громадах Полтавської області, де загалом проживають близько 22 тисяч людей.

У цих громадах оцінюють житлові потреби мешканців та наявний житловий фонд, готують місцеві житлові стратегії й плани дій. Також працюють над підтримкою оренди, підвищенням енергоефективності та інвестиційними проєктами для залучення фінансування. Ідеться не лише про допомогу окремим родинам: важливо, щоб самі громади могли планувати житлову політику, управляти ресурсами й знаходити довгострокові рішення. Так від реагування на руйнування можна поступово переходити до сталого відновлення.

Важливо не лише зачинити вікно, а й повернути людям можливість жити вдома

Коли на вулиці холоднішає, пошкоджене вікно чи дах – це вже не тільки питання комфорту. Це ризик для здоров’я людей і подальшого стану будівлі. Для родини з дітьми, людини старшого віку чи людини з інвалідністю самостійно впоратися з наслідками удару може бути особливо складно.

Тому допомога з відновленням житла починається з безпеки та швидкого захисту оселі, але не закінчується ними. Вона потребує узгодженої роботи рятувальників, місцевої влади, гуманітарних організацій і ремонтних команд – щоб людина не залишилася сама між пошкодженим житлом, документами й очікуванням на допомогу.


Гаряча лінія Карітасу України: 0 800 336 734 (безоплатно).

Графік роботи: понеділок–п’ятниця, 9:30–16:00.

Карітас України – Як отримати допомогу з відновлення житла

Дія – Повідомити про пошкоджене майно

ДСНС – Мінна безпека після обстрілу

Коли місто не бачить твоїх потреб: з якими бар’єрами стикаються люди з порушеннями зору?

Але чи справді вони роблять місто доступним? Для людини з порушенням зору відповідь залежить від багатьох деталей: куди веде тактильна смуга, чи оголошують зупинки в транспорті, наскільки читабельний інформаційний стенд і чи можна самостійно скористатися банкоматом.

Експерт програми Інклюзія Карітасу України Петро Поліщук вже багато років займається питаннями безбар’єрності — про бар’єри для людей з порушенням зору він знає з власного досвіду. Ці перешкоди ховаються практично в будь-якій повсякденній ситуації: дорогою на роботу, під час користування громадським транспортом, отримання адміністративної послуги чи оплати покупок. Часто це не одна велика проблема, а сукупність невеликих недоліків, які разом обмежують самостійність.

Ми розпитали пана Петра, чому наявність елементів доступності не завжди означає безбар’єрність і як свідоме ставлення може покращити ситуацію без додаткових фінансових вливань. 

Тактильна плитка має не просто бути, а допомагати орієнтуватися

«Якщо орієнтуватися за цією плиткою (тактильною смугою), -– починає пан Петро, демонструючи приклади. — Вріжетеся в обмежувальний стовпчик. А ці тактильні смуги ведуть до дерева, електроопори або направляють незрячого пішохода до переходу небезпечним шляхом. Ця – виконує функцію підніжки для всіх перехожих, бо встановлена вище рівня основного покриття, а ця – просто марна, бо не має відповідних рифлень».

В колекції Петра Поліщука десятки прикладів фіктивної безбар’єрності з багатьох українських міст. Він активно демонструє їх, консультуючи місцеві громади, як насправді має виглядати безбар’єрність і для чого вона потрібна.

«Тактильні індикатори — одні з важливих елементів фізичної доступності міського середовища. Вони допомагають незрячим і слабозорим людям орієнтуватися на вулицях, визначати напрямок руху та завчасно помічати потенційну небезпеку. Не менш важливими є контрастне маркування першої та останньої сходинок сходового маршу, позначення прозорих скляних дверей, а також усунення перешкод на рівні голови. Низько розташовані вивіски, конструкції чи зовнішні блоки кондиціонерів можуть стати причиною травмування людини, яка орієнтується за допомогою тростини» — нагадує експерт.

Тому доступність не можна оцінювати лише за наявністю відповідних елементів. Важливо, чи правильно вони розташовані, чи відповідають нормативам і чи справді допомагають людині безпечно пересуватися.

Громадський транспорт: сісти в автобус складно, вийти — ще складніше

Уявімо ситуацію: на зупинку одночасно під’їжджають кілька автобусів. Людина з порушенням зору не завжди може визначити, який із них їй потрібен. У такому випадку допомогло б зовнішнє голосове оголошення номера маршруту та його кінцевої зупинки під час відкриття дверей. Однак таке обладнання є не на всіх транспортних засобах.

Інша проблема — відсутність автоматичного оголошення поточної та наступної зупинок. Це стосується, зокрема, частини маршрутних таксі, застарілих тролейбусів і трамваїв.

Для людей із залишковим зором ситуацію ускладнюють темний час доби, дощ, сніг та інші несприятливі погодні умови. У таких обставинах візуально визначити потрібну зупинку буває особливо складно.

«Тому голосове інформування в транспорті — це не додаткова зручність, а один із важливих інструментів самостійного пересування» — наголошує Петро Поліщук.

Інформація та її доступність

В лікарнях, ЦНАПах, банках або аптеках часто можна побачити таку картину: жовта табличка шрифтом Брайля є, але під склом, іноді — навіть розташована вище рівня очей. Незрячій людині прочитати її тактильно — неможливо. Окрема історія із захисним склом або пластиком — для людини із залишковим зором перешкодою стануть відблиски, які унеможливлюють читання.

«Я часто бачу такі сюжети. Але виправити їх просто – використовувати шрифти без засічок, належного розміру і контрастності, прибрати скло, а таблички шрифтом Брайля розмістити біля дверей, а не над ними. Головне усвідомити, чому це потрібно зробити» — каже Петро Поліщук.

Самостійність vs залежність від сторонньої допомоги

Електронні черги, інфобокси, банкомати й платіжні термінали спрощують отримання послуг. Але якщо їхній інтерфейс не адаптований, людина із порушенням зору не зможе ними належно скористатися. Подібні ситуації виникають у ЦНАПах, реєстратурах медичних закладів та установах Пенсійного фонду. В деяких установах біля автомату стоїть працівник, що допомагає отримати талон, в деяких — його нема.

Окреме питання — доступність банкоматів і платіжних терміналів. Для самостійного користування ними важливі голосовий супровід операцій, фізичні кнопки або інші доступні способи керування, а також аудіовихід, наприклад, стандартний роз’єм 3,5 мм для навушників.

Коли таких можливостей немає, людина змушена просити когось про допомогу. У випадку з банківськими операціями це створює ще й ризик розголошення конфіденційної інформації — зокрема PIN-коду чи персональних даних.

Доступність таких пристроїв має забезпечувати не просто можливість виконати операцію, а й право людини зробити це самостійно та з дотриманням приватності.

Від доступності на папері до реальних змін

В Україні затверджені державні будівельні норми, зокрема ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд». Але чому фізичні, інформаційні та цифрові бар’єри продовжують виникати навіть там, де вже існують відповідні стандарти?

Одна з важливих причин — недостатня увага до якості впровадження та контролю за дотриманням вимог доступності.На думку Петра Поліщука це проявляється на кількох рівнях.

Якість будівельних робіт і відповідальність за результат. Якщо під час облаштування вулиці чи будівлі не залучають фахівців із доступності та людей із порушеннями зору, навіть формально виконані роботи можуть виявитися непридатними для користування. Важливо не лише перевіряти наявність елементів доступності, а й оцінювати правильність їхнього облаштування та відповідність будівельним нормам.

Формальний підхід до моніторингу. Звітність і візуальна перевірка не завжди дозволяють оцінити, наскільки простір справді зручний для людини. Практичне тестування за участю людей з інвалідністю та профільних експертів допомагає виявити проблеми, які можуть залишитися непомітними під час звичайного огляду.

Важливо також, щоб виявлені порушення не залишалися без належного реагування. Контроль, чіткий розподіл відповідальності та дієві механізми виправлення недоліків мають бути невіддільною частиною політики безбар’єрності, вважає Петро Поліщук.

Безбар’єрність починається з можливості діяти самостійно

Чи може людина самостійно знайти потрібний кабінет у лікарні? Дізнатися, який автобус під’їхав до зупинки? Отримати талон в електронній черзі, скористатися банкоматом або підтвердити особу в державному застосунку?

Ці питання допомагають оцінити безбар’єрність значно точніше, ніж кількість встановлених пандусів, тактильних смуг чи запущених цифрових сервісів.

Справді доступне середовище — не набір окремих технічних рішень, а цілісна система, у якій людина може вільно пересуватися, отримувати інформацію, користуватися послугами та ухвалювати рішення без постійної залежності від сторонньої допомоги.

Для цього важливо залучати людей із порушеннями зору та експертів із доступності на всіх етапах: від проєктування вулиць і громадських будівель до розробки цифрових продуктів та оцінювання їхньої якості. Адже саме люди, які щодня користуються цими просторами й сервісами, можуть найточніше показати, які рішення працюють.

 «У нас всіх ще дуже багато роботи попереду — треба разом будувати світ рівних можливостей!» — підсумовує Петро Поліщук. 

Карітас України встановив сонячні панелі на 9-ти локаціях Київщини

Коли зникає електрика, це впливає не лише на освітлення в будинках, а й на водопостачання та роботу каналізації. Без живлення можуть зупинитися насоси, свердловини та очисні споруди. Щоб ці системи діяли навіть під час відключень, Карітас України допоміг громадам Київщини встановити сонячні електростанції. Вони вже працюють на дев’яти об’єктах водної інфраструктури.

У межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» станції встановили в комунальних установах у Білоцерківському, Броварському та Вишгородському районах Київської області. Додаткове живлення отримали очисні споруди, резервуари чистої води, свердловини та каналізаційні насосні станції.

«Енергетична стійкість об’єктів водопостачання та водовідведення — це питання не лише безперебійних комунальних послуг, а й здоров’я та безпеки людей. Тому важливо було подбати про ці об’єкти заздалегідь, не чекаючи нових масштабних відключень електроенергії», — розповідає Євгенія Пушкінська, експертка із житла Карітасу України.

На одному з об’єктів водовідведення Київщини встановили сонячну електростанцію потужністю 20 кВт, яка додатково живить обладнання. Разом із системою резервування води місткістю 450 м³ це дозволяє підтримувати безперебійну роботу обладнання до восьми годин.

«Наше підприємство забезпечує водою близько 2 тисяч мешканців. Щодня вони споживають приблизно 300–350 кубометрів. Тому безперебійна робота систем водопостачання та водовідведення для нас надзвичайно важлива», — каже Оксана, директорка комунального підприємства на Київщині.

Для громад важлива й економія. Утримання водної інфраструктури потребує значних коштів, а місцеві бюджети мають фінансувати ще й освіту, медицину та інші сфери. Сонячні станції зменшують залежність від централізованої електромережі та витрати на електроенергію.

Стабільне електропостачання важливе і для роботи очисних споруд —  від безперервного очищення стічних вод залежить стан довкілля, зокрема безпека місцевих водойм.

«Уже другий рік поспіль ми спостерігаємо, як на водоймі качки виводять потомство. Для нас це добрий знак, що стан води покращується. Сподіваємося, що стабільна робота очисних споруд допоможе й надалі зберігати та покращувати екологічний стан водойм», — ділиться Віктор Іванович, представник комунального господарства громади на Київщині.

Підготовка до встановлення сонячних електростанцій розпочалася ще навесні. Громади самі пропонували об’єкти, яким першочергово потрібне додаткове живлення. Фахівці Карітасу України оцінювали ці пропозиції та визначали, де станції потрібні першочергово. Враховували чисельність населення, гостроту потреби, доступ громад до донорського фінансування та їхні власні фінансові можливості. Перевагу мали громади з обмеженими коштами, які раніше отримували менше допомоги від міжнародних донорів.

Кожен об’єкт обстежували разом із представниками громад і підрядниками. Визначали, яке обладнання потрібно живити, скільки енергії для цього необхідно та яке навантаження має витримувати майбутня система. На основі цих даних розробляли індивідуальне технічне рішення, адже потреби насосної станції, свердловини чи очисних споруд суттєво відрізняються.

Тепер комунальні підприємства мають додаткове джерело електроенергії, яке залишиться в їхньому розпорядженні й надалі. Це особливо важливо для об’єктів, де навіть короткочасне припинення роботи обладнання може порушити водопостачання та водовідведення, створити санітарні ризики для мешканців. В умовах тривалих і регулярних відключень електроенергії забезпечення їхньої безперебійної роботи стає критично важливим для громад.

Проєкт реалізується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки. Зміст публікації є виключно відповідальністю Карітасу України та не обов’язково відображає позицію Уряду Сполучених Штатів.

Велика справа для малих міст. Відбулися зустрічі громадських груп у проєкті ACCESS 

Важливо, аби ці простори розглядалися не як суто інфраструктурний, а як інфраструктурно-соціальний об’єкт. Тобто були не лише відремонтованими, а й належно обладнаними та доступними для усіх мешканців громади, зокрема дітей, людей старшого віку та людей з інвалідністю. Над цим у рамках гуманітарного проєкту ACCESS («Сприяння розвитку громадського захисту та рівноправних безпечних систем укриття в Україні») продовжують працювати команди Карітасу України спільно з Карітасом Черкаси та Карітасом Миколаїв УГКЦ.  

У партнерстві з Карітас Австрії та за підтримки Австрійського агентства з розвитку передбачається ремонт та оснащення чотирьох укриттів у Миколаївській та Черкаській областях загальною місткістю приблизно 680 людей.   
 
До початку ремонтних робіт важливо врахувати усі можливі потреби людей, які будуть користуватися укриттями. Тож на Черкащині та Миколаївщині тривають зустрічі консультативних груп щодо їх облаштування та доступності. 

Зокрема, 30 жовтня у Христинівці на Черкащині БФ Карітас Черкаси організував першу така зустріч. Тут ремонтуватимуть укриття місцевої багатопрофільної лікарні. 

До складу групи входить 15 представників громади. Серед учасників – представник місцевої влади, директорка медзакладу, пацієнти, медперсонал, а також члени громадських організацій та місцеві мешканці. На першій зустрічі група не лише ознайомилася із запланованими роботами, а й обговорила, що важливо врахувати при облаштуванні укриття з погляду зручності, доступності та потреб різних користувачів. 

«Без громадськості нам ніяк, адже неможливо зробити щось для людей, не спитавши при цьому їхньої думки», – коментує координаторка проєкту Людмила Чичера. – «Місцева влада дуже швидко пішла назустріч, за що ми дуже вдячні. Адже для маленької громади Христинівки це велика справа: ми відпрацюємо і підемо, а укриття слугуватиме людям іще довгі роки».   

Як зазначає перший заступник міського голови Христинівки Володимир Валюк, для невеликої громади самостійно реалізувати такий масштабний інфраструктурний проєкт було б надзвичайно складно. Водночас відсутність належного укриття створювала реальний ризик для подальшої роботи лікарні. 

«Завдяки цьому проєкту ми фактично отримали можливість зберегти роботу важливого для громади закладу. Питання якісного укриття сьогодні – це вже не просто питання комфорту, а можливість установи продовжувати працювати й надавати людям необхідні послуги. Для невеликої громади це дуже вагома підтримка», — зазначив пан Валюк. 

Зараз результати консультації та заповнених анкет опрацьовує фахівець проєкту з моніторингу. Це дозволить систематизувати пропозиції громади  і визначити, які з них можуть бути враховані під час подальшого облаштування простору. 

До кінця року у Христинівці планується друга зустріч консультативної групи. На ній команді важливо повернутися до людей уже з конкретним зворотним зв’язком: які пропозиції враховано, які потребують додаткового опрацювання, а які не можуть бути реалізовані через технічні або нормативні обмеження.  

У Миколаївській області обсяг робіт дещо більший — тут облаштовуватимуть укриття у дитячих садочках трьох сіл Коблівської громади. Тож у жовтні фахівці БФ «Карітас Миколаїв УГКЦ» вже втретє відвідали ці заклади, поспілкувалися з дирекцією та батьками дошкільнят.  

Зустріч відбулася за участю першого заступника сільського голови Вадима Безсонова, а також Оксани Вербик — начальниці відділу освіти, молоді та спорту Коблівської сільської ради.  

«Для нас було дуже важливо поспілкуватися з батьками, аби почути від них про потреби дітей і вислухати їхні побажання. Ми хочемо, щоб у подальшому вони також могли бачити роботу, яка відбуватиметься не лише ззовні, а й зсередини, адже роботи попереду багато», — зазначає проєктний менеджер Сергій Маяцький.


Важлива частина підходу проєкту ACCESS — не лише створити безпечне укриття, а зробити так, щоб громада була залучена до процесу і бачила, як її думка впливає на рішення. 

Саме участь громади в ухваленні рішень допомагає створювати простори, які будуть потрібними та корисними для людей — тих, для кого вони й розбудовуються. А Карітас готовий ці зусилля системно об’єднувати, підтримувати та підсилювати.  

«Простори щастя», які змінюють шкільне життя: проєкт «Стійкість і розвиток» Карітасу

Кожній людині важливо мати місце де вона почувається в безпеці. Не менш важливо знати, що її почують, підтримають і дадуть можливість впливати на те, що відбувається навколо.

Якщо мова йде про дітей, то все описане вище стає особливо важливим і закладає підвалини успішного майбутнього. Це принцип на якому будується робота проєкту «Стійкість і розвиток», друга фаза якого триває у загальноосвітніх закладах Тернопільської, Хмельницької та Одеської областей. 18 шкіл втілюють проєкт з 2022 року вдруге, ще 18 – доєднались цього року.

Кожна школа має «Простір щастя», яким опікуються команди Карітасу Одеси, Карітасу Тернополя та Карітасу Хмельницького, за підтримки Карітасу України, Карітасу Австрії та фонду Renovabis.

«Простори щастя» – це спеціально облаштовані кімнати у яких діти отримують психосоціальну підтримку, вчаться розпізнавати власні емоції, долати стрес, спілкуватися та будувати стосунки. Водночас проєкт працює з батьками і педагогами, адже самопочуття дитини значною мірою залежить від дорослих, які перебувають  з нею поруч.

За 9 місяців 2026 року підтримку отримали вже 11 530 школярів віком від 6 до 17 років. Результати моніторингу свідчать, що 88% опитаних дітей демонструють підвищення психологічної стійкості, а 81% опанували ефективні способи подолання стресу.

Разом з учнями, їхніми батьками та вчителями «Простори щастя» поступово змінюють освітнє середовище, взаємодія між дітьми і дорослими та уявлення про те, якою може бути підтримка в школі.

Школа, у якій дитину чують

Один із важливих висновків роботи Карітасу полягає в тому, що діти потребують можливості говорити про себе не менше, ніж навчатися нового.

«Сьогодні надзвичайно важливо дослухатися до дітей. Коли ми приходимо в нові школи і наші тренерки проводять заняття за методологією «Безпечний простір», ми помічаємо одну річ: діти хочуть говорити. Вони дуже радіють, коли їх чують, коли до них прислухаються», – розповідає Світлана Копачівська, керівниця проєкту в Карітасі Тернополя.

Вона пояснює, що у звичайному навчальному процесі для такого спілкування часто бракує часу. Учитель має 45 хвилин уроку, щоб пояснити матеріал і перевірити знання. Повітряні тривоги та інші безпекові обмеження ще більше скорочують цей час, тому на вільне спілкування його зовсім не лишається.

«Безпечні простори дають можливість дітям говорити, бути почутими і відчувати, що до їхньої думки прислухаються. На заняттях ми порушуємо теми емоцій, безпеки, переживань. Діти хочуть про це говорити, адже для них важливі не тільки математика чи мова, а й те, що відбувається всередині, що їх турбує», – додає Світлана.

Водночас фахівці наголошують, що психосоціальна підтримка не обмежується структурованими заняттями. Іноді дитина потребує вільної гри, невимушеної розмови або просто можливості побути поруч із дорослим, якому довіряє.

«Коли дитина під час гри розслабляється, ділиться власними думками та відчуває, що її чують, виникає довіра до дорослого. Тому все залежить від теми, ситуації та проблеми, яку ми порушуємо на занятті», – пояснює Світлана Копачівська.

Потребу в такій підтримці підтверджують і результати моніторингу. 79% дітей 5-11 класів повідомили, що стикаються з труднощами у своєму житті. Найчастіше про це говорять підлітки віком 14–17 років. Саме ця вікова група потребує особливої уваги до розвитку навичок емоційної саморегуляції та подолання стресу.

Діти, які змінюють свою школу

Важливою складовою проєкту став напрям «Дитячі парламенти в дії». Його мета – дати школярам можливість висловити свої потреби і самостійно знайти для них рішення.

«Ми бачимо дуже великий інтерес до цього інструменту. Показник залучення учнів до шкільних парламентів перевиконано на 182%. Це свідчить про те, що дітям справді цікавий такий підхід. Надалі нам важливо підтримувати цю активність і заохочувати школярів реалізовувати власні проєкти, зокрема залучаючи ресурси школи, шкільної спільноти чи громади», – говорить Марина Мартиненко, керівниця проєкту «Стійкість і розвиток» Карітасу України.

У Тернополі одним із підсумків роботи дитячих парламентів став форум-квест «Місія: Школа змін». «Ми хотіли показати, що діти вже сьогодні є агентами змін. Вони можуть щось змінювати, і до них дослухаються. Форум підтвердив, наскільки для дітей важливо знати, що їхня думка має значення», – зазначає Світлана Копачівська.

Одним із прикладів роботи шкільного парламенту є створення велопростору в гімназії №22 імені Олега Ольжича у Хмельницькому. Учні визначили однією із найбільш нагальних потреб відсутність місця для паркування велосипедів і самокатів.

«У нас було багато ідей, які ми хотіли втілити в життя. Але оскільки чимало учнів добираються до школи на велосипедах або самокатах, облаштування спеціальної парковки стало для нас пріоритетом. Раніше нам доводилося залишати велосипеди і самокати у вестибюлі школи. Ми вдячні Карітасу за підтримку нашої ініціативи», – розповідає Вікторія Стецюк, голова шкільного парламенту.

Школярі організували опитування серед учнів, підготували відеоролик і презентували ідею адміністрації школи та представникам Карітасу. Встановлення велопарковки зафіксували на камеру і змонтували ролик, а саму її власноруч розфарбували в яскраві кольори.

«Навчитися працювати в команді, брати на себе відповідальність і спільно ухвалювати рішення – одне з ключових завдань проєкту «Стійкість і розвиток». Ці навички допомагають учням розвивати лідерські здібності та готують їх до самостійного життя», – пояснює Дмитро Баланюк, координатор проєкту в Карітасі Хмельницького.

Учні 15 шкіл проєкту вже планують наступні ініціативи. Для їхньої реалізації не обов’язково потрібні великі бюджети – головне ідея, яку захочеться підтримати якомога більшій кількості зацікавлених.

Важливо, щоб кожен парламент реалізував щонайменше одну власну ініціативу. Це може бути екологічна акція, благоустрій шкільної території або інший захід, запропонований самими дітьми.

Розглядається також можливість проведення конкурсів дитячих проєктів та залучення додаткових ресурсів на рівні школи й громади.

Підтримка дорослих поруч із дитиною

Окремим напрямом проєкту залишається робота з батьками та педагогами.

За час реалізації проєкту підтримку отримали 855 батьків. Результати моніторингу свідчать, що 97% опитаних учасників застосовують набуті знання для підтримки себе та своїх дітей. Водночас 98,5% дітей у цих родинах відчувають батьківську підтримку та довіру вдома.

Команди Карітасу працюють і з освітянами. Понад 1500 педагогів долучилися до заходів, спрямованих на розвиток навичок психологічної підтримки учнів та власного відновлення. За результатами моніторингу, 82% учителів інтегрують практики саморегуляції та створення безпечного середовища у щоденну роботу.

Важливою частиною цієї діяльності є тренінги та табори для педагогів. Зокрема, такі триденні заходи відбулися у Тернопільському класичному та Теребовлянському ліцеях.

«Чесно кажучи, спочатку після складного навчального року я почувалася виснаженою й думала, що, можливо, краще залишитися вдома. Але як же я рада, що поїхала! Це були три дні спокою, щирих розмов і справжнього перезавантаження. Я відчула, що про нас справді подбали – дали можливість зупинитися, видихнути й просто побути серед своїх», – розповідає Марія Ярошевська, вихователька групи продовженого дня та вчителька інформатики Тернопільської спеціалізованої школи-ліцею.

Потреба в такій підтримці зберігається. Одещина, Тернопільщина та Хмельниччина вже планують нові психологічні тренінги для педагогів під час зимових канікул. У деяких школах адміністрації самі звертаються із відповідними запитами.

Сталість роботи «Просторів щастя»

На другому етапі реалізації проєкту дедалі більшого значення набуває питання, як забезпечити тривалу роботу створених просторів.

В Одеській області, зокрема, низка нових шкіл закріпила облаштовані Карітасом кімнати за шкільними психологами. Це означає, що простори використовуватимуться для роботи з дітьми не лише під час проведення заходів проєкту.

«Якщо «Простір щастя» стає постійним кабінетом психолога, то це дуже правильне рішення. Це дуже цінно, адже означає, що простір продовжуватиме працювати для дітей, а не перетвориться на звичайне приміщення для персоналу», – розповідає Олена Гресько, керівниця проєкту в Карітас Одеси.

Попри досягнуті результати, реалізація другої фази проєкту відбувається в умовах, які вимагають постійної адаптації роботи. Безпекова ситуація та повітряні тривоги впливають на можливість проведення занять, особливо під час виїздів мобільних команд до шкіл.

«Коли ми виїжджаємо до шкіл, головне – встигнути провести заходи між повітряними тривогами», – розповідає Олена Гресько.

Команди помічають різницю між закладами, що лише долучилися до проєкту, та школами першої фази. У нових школах інтерес до активностей часто вищий, тоді як у закладах із тривалим досвідом співпраці поступово знижується залученість. Це ставить перед командами завдання шукати нові форми взаємодії, які підтримуватимуть зацікавленість керівництва та педагогів.

Моніторинг показав, що особливої уваги потребують підлітки віком 14-17 років, які найчастіше повідомляють про життєві труднощі. 19% дітей поки не мають достатньо сформованих навичок позитивного подолання стресу. Тому в майбутньому робота з цією категорією отримає посилену увагу.  

Однією з пропозицій для наступної фази проєкту є облаштування «Просторів щастя» безпосередньо в шкільних укриттях. Це дозволить проводити заняття навіть в умовах повітряних тривог і забезпечувати безперервність підтримки.

У квітні 2027 року заплановане дослідження, під час якого Карітас збиратиме думки директорів закладів освіти щодо результатів проєкту, актуальних потреб і перспектив подальшої співпраці. Отримані результати мають стати основою для планування наступного етапу роботи.