Це не просто ще одна активність у програмі, а перевірена часом практика, яка з року в рік підтверджує свою ефективність.
10–14 серпня команда Карітас Фастів провела п`ятиденний ретрит для ветеранів Фастівської громади та членів їхніх родин у Марійському духовному центрі «Зарваниця». Участь взяли 20 бенефіціарів: 9 ветеранів, 4 дружини та 7 дітей. Захід було організовано в межах проєкту «Шлях до реінтеграції ветеранів», що реалізується за підтримки Карітасу України та Карітасу Іспанії.
П`ять днів ретриту – це відпочинок і психологічна підтримка, арт-терапія і спорт, а найголовніше – час, який родини нарешті могли провести разом. Учасники побували на екскурсіях територією духовного центру та історико-культурними місцями Бучача, відвідали ранкові богослужіння, грали в петанк і дартс, проводили спільні творчі вечори.
Найціннішим стало не те, що учасники побачили, а те, як вони прожили ці дні разом. Моменти сміху й активностей чергувалися з хвилинами тиші, коли не треба було нічого пояснювати – можна було просто сидіти поруч, пити какао з дітьми, обійматися, говорити про важливе або ж помовчати.
Розмови «рівний – рівному»: коли ветеран допомагає ветерану
Ключовою складовою програми стали дві зустрічі у форматі «рівний – рівному», які провів ветеран-фасилітатор Ігор Курівський. Перша була присвячена темі «Хто я: що мене надихає та що забирає мої сили», де учасники говорили про втому, втрату мотивації та джерела підтримки. Друга – «Реінтеграція ветеранів: мій шлях повернення додому», де торкалися теми адаптації до цивільного життя, стосунків із родиною та працевлаштування.
Атмосфера довіри, побудована на спільному досвіді, дала результат: навіть ветерани, які спочатку скептично ставилися до формату, поступово ставали відкритими до спілкування. Один з учасників, який до цього мав сумніви щодо доцільності зустрічей, згодом став капітаном команди з петанку, підтримував інших і навіть проявив лідерські якості.
Арт-терапія: практики, які допомагають заземлитися
Майстер-класи та арт-терапевтичні зустрічі стали важливою частиною ретриту. Психологиня Інна Мудренко провела серію арт-терапевтичних занять для дружин і дітей ветеранів: ліплення прикрас із глини, створення «ловця снів», нанизування молитовних браслетів із натурального каміння.
Через творчість діти та дорослі могли говорити про свої почуття навіть тоді, коли важко було підібрати слова. Малювати, створювати, фантазувати, працювати руками – означало на деякий час відкласти тривоги й дозволити собі бути в моменті.
Творчість стала способом відчути власну силу, усвідомити свої нові таланти та просто порадіти процесу. Зтишитися, заземлитися.
«Я бачила очі дітей, які світилися від того, що в них щось вийшло. Бачила дорослих, які вперше за довгий час дозволяли собі сміятися. Бачила родини, які створювали щось разом. І це були маленькі, але дуже важливі перемоги для кожного із них,» – пригадує координаторка проєкту Алла Дігтярьова.
Діти, які знову вчаться посміхатися
Окремим і надзвичайно важливим напрямом роботи стала підтримка дітей ветеранів. З кожним днем діти ставали вільнішими: більше гралися, спілкувалися між собою, охоче бігли на творчі заняття, ділилися думками і переживаннями.
«А згодом сталося те, що для мене як для психолога є одним із найцінніших показників довіри. Діти почали щоранку прибігати до мене з обіймами. Щоранку. Без слів. Просто обійнятися. Для фахівця це, мабуть, одна з найбільших нагород,» – розповідає психологиня проєкту.
Родинне відновлення
Ретрит дав батькам і дітям рідкісну можливість побути разом, без побутового поспіху. Вони гуляли, творили, гралися з тваринами, сміялися. Ці прості миті для багатьох були першою за довгий час можливістю бути по-справжньому разом.
Зарваниця – тихе, духовне місце з цілющими джерелами – стала природним союзником команди: учасники, які приїхали з втомою, болем і тривогою, відчутно заспокоювалися вже протягом перших днів.
«Зазвичай відпочиваєш лише фізично, а це був відпочинок душею. Нам вдалося нарешті відволіктися від усіх турбот і тривог,» – діляться враженнями подружжя Володимира та Надії.
Розмова, яка лікує душу…
Особливим моментом ретриту стала зустріч, присвячена дружинам ветеранів. Жінки вперше за довгий час змогли поговорити не про дітей, чоловіків чи побут, а про себе: про втому, яку рідко хтось помічає; про постійний страх; про біль, для якого вдома часто просто не залишається часу.
Майже кожна учасниця того дня заплакала, але в цих сльозах не було слабкості, лише полегшення. Уперше вголос, серед тих, хто справді розуміє, жінки змогли поділитися своїм болем і саме тому ця зустріч стала для багатьох своєрідною душевною терапією.
Підсумки ретриту дають надію
Наприкінці ретриту родинам вдалося по-справжньому перезавантажитися. Вони були наповнені, раділи кожному дню і стали ближчими один до одного. Хтось знайшов нових друзів. Хтось зміг відпочити. Хтось поговорив із дитиною про те, на що раніше не вистачало часу. А хтось просто побув у тиші і саме це стало найбільшою радістю.
Вкотре переконуємося – іноді одна тепла зустріч може залишитися в серці на все життя.
Проєкт «Шлях до реінтеграції ветеранів – психосоціальна підтримка ветеранів та членів їхніх сімей» у Черкасах та Фастові реалізується за підтримки Caritas Ukraine та Карітас Іспанії (Cáritas Española)
