Здається, що допомогти може лише психолог, який знає правильні слова й спеціальні методики. Проте іноді все починається зі звичайного: «Я поруч. Подумаємо, що можемо зробити зараз».

Саме на такій підтримці ґрунтується перша психологічна допомога (ППД) — один з інструментів роботи Карітасу України в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», що реалізується разом із місцевими організаціями мережі за підтримки Державного департаменту США.

ППД: складна назва для простих людських речей

 — Перша психологічна допомога — це найперша підтримка людини людиною. Підхопити її в момент, коли їй дуже важко, — пояснює Оксана Миколюк, провідна експертка проєкту з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки.

Але що насправді означає «підхопити»? 

Іноді ми бачимо, що близькій людині важко, але не знаємо, як допомогти. Можемо запропонувати сісти поруч, вислухати, дати можливість поплакати. Не вимагати негайно заспокоїтися, не переконувати, що «все буде добре», і не поспішати вирішувати чужі проблеми. 

Можливо, після розмови обставини життя людини залишаться такими самими. Але їй стане трохи легше, бо тепер вона не мусить залишатися зі своїми переживаннями наодинці. 

Це і є один із найпростіших прикладів першої психологічної допомоги.

Оксана наголошує: іноді люди навіть не усвідомлюють, що вже надають таку підтримку близьким. Ми телефонуємо друзям після важкого дня, обіймаємо рідних, вислуховуємо колег або просто залишаємося поруч, коли людині складно.

— ППД — це дуже прості слова і дуже вчасні. Головне — не знецінити почуття людини. Щоби було від душі, — говорить експертка.

Професійний підхід допомагає робити це уважніше: помічати стан людини, розуміти її потреби та визначати, коли варто залучити фахівця. Адже іноді після сильного стресу людині складно навіть зрозуміти, чого вона потребує.

Спочатку підтримати людину — потім допомогти їй діяти 

— Найчастіше, щоби допомогти, треба спершу людину підтримати. Зараз фактор людяності найважливіший, — наголошує Ірина Максименко, керівниця програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки Карітасу України.

Цей підхід особливо важливий у роботі гуманітарних команд, які першими зустрічають людей після надзвичайних подій.

Ось, наприклад, історія пані Олени, яка разом із дітьми вимушено мала залишити прифронтову громаду. Позаду — обстріли, поспішні збори та прощання з домом. Попереду — незнайоме місто, пошук житла, оформлення документів і необхідність починати життя на новому місці.

Під час евакуації команда детально інформувала жінку, де вона може зупинитися та яку допомогу отримає після прибуття. Проте Олена майже не сприймала інформацію. Вона продовжувала думати про дім і хвилюватися, що буде з її родиною. У такому стані навіть просте рішення може виявитися складним для усвідомлення.

Працівник евакуаційної команди спочатку дає їй можливість оговтатися, пропонує воду, вислуховує, пояснює найближчі кроки: куди вони зараз їдуть, хто їх зустріне і що відбуватиметься далі.

Так поступово повертається відчуття, що ситуація має певну послідовність і що людина може впливати хоча б на частину того, що відбувається.

— Найбільший стрес — це відсутність контролю. Ми не можемо планувати майбутнє, не знаємо, чого чекати, — пояснює Оксана Миколюк.

За її словами, перша психологічна допомога спрямована, зокрема, на те, щоб допомогти людині відновити відчуття контролю та повернути здатність діяти. 

Саме тому психологічна підтримка інтегрована в роботу різних напрямів Карітасу. Команди швидкого реагування допомагають постраждалим після обстрілів, евакуаційні команди організовують переїзд до безпечніших місць, а фахівці кризових центрів можуть продовжити супровід відповідно до потреб людини.

— Наша мета — щоб кожен працівник міг надати першу психологічну допомогу і кожен міг її отримати незалежно від того, чи є можливість зустрічі з психологом, — розповідає Ірина Максименко.

Ірина пояснює, що після важкої події людина може навіть не усвідомлювати, що потребує психологічної підтримки. Тому важливо, щоб працівники Карітасу вміли помічати її стан і делікатно пропонувати допомогу, не порушуючи особистих кордонів. 

При цьому сильний стрес не завжди помітний з першого погляду. Людина може не плакати, не панікувати й навіть зовні здаватися спокійною, хоча всередині переживає важку подію. Іноді вона стає замкнутою, мало говорить або просто не знає, як попросити про допомогу.

Саме тому працівники Карітасу проходять спеціальні тренінги з ППД, під час яких навчаються розпізнавати різні реакції на стрес, підтримувати людину та визначати, коли необхідно залучити психолога чи іншого фахівця.

Працівники дев’яти місцевих організацій Карітасу вже пройшли навчання з принципів першої психологічної допомоги та підтримки команд для місцевих фокал-поінтів: у Кам’янському, Кривому Розі, Миколаєві, Полтаві, Харкові, Чернігові, Запоріжжі, Краматорську та Сумах. 

Мета такого навчання — щоб перша психологічна допомога ставала природною частиною щоденної роботи гуманітарних команд, незалежно від професійної спеціалізації працівника.

Ті, хто допомагає іншим, теж потребують підтримки

— За кожною евакуацією, виїздом після обстрілу чи консультацією у кризовому центрі стоять працівники, які щодня зустрічаються з чужим болем. 

Вони вислуховують історії втрат, бачать наслідки руйнувань і допомагають людям, які перебувають у стані сильного стресу. І хоча їхня робота полягає в тому, щоб підтримувати інших, вони самі також можуть переживати страх, розгубленість та емоційне виснаження. 

Ірина Максименко наголошує, що в гуманітарній роботі, особливо на прифронтових територіях, психологічна грамотність необхідна і для допомоги постраждалим, і для збереження ресурсу самих працівників.

— Без цієї грамотності робота може дуже швидко сприяти вигоранню і виснажувати працівника. 

Саме тому Карітас розвиває мережу фокал-поінтів із першої психологічної допомоги — працівників різних напрямів, які проходять додаткове навчання та можуть підтримати колег у складний момент.

За словами Ірини, до цієї ініціативи долучаються люди, які самі бачать потребу в такій підтримці. Частина з них має психологічну освіту, частина — ні. Але всі вони працюють у гуманітарних командах і розуміють, наскільки важливо знати, як діяти, коли поруч людина, якій важко.

Наразі до мережі залучені 22 працівники у п’яти кризових центрах Карітасу: Кам’янському, Кривому Розі, Миколаєві, Полтаві та Харкові. Шестеро з них — психологи, решта мають інші професійні спеціалізації.

Часто ППД буває недостатньо, тоді залучається комплексна психосоціальна підтримка. Зокрема, індивідуальна робота з психологом передбачає від 5 до 15 зустрічей —  залежно від потреб людини. Під час консультацій  психологи допомагають працювати із симптомами стресу й тривоги, навчають технік стабілізації та заземлення, проводять психокорекційну роботу. 

Групові заняття спрямовані на розвиток навичок саморегуляції та подолання емоційного виснаження. Якщо психолог виявляє складний випадок, людині надають інформацію про можливості отримання спеціалізованої допомоги.

За період з лютого до липня 2026 року психологічні послуги в межах кризових центрів отримали: 

498 людей під час групових заходів;

445 отримали індивідуальну психологічну допомогу.

Оксана Миколюк згадує, як працівниця Карітасу після важкої розмови з подругою звернулася до колеги — фокал-поінта з ППД. Та вислухала її й підтримала. За словами експертки, після цієї короткої розмови жінці наче гора з плечей упала.

— Ми хочемо запровадити культуру звернення до людей, які можуть надати точкову допомогу, коли людині дуже погано. Коли душа не на місці, якась тяжкість. Людина може прийти і щось розповісти — навіть якщо це буквально три-п’ять хвилин, — пояснює Оксана.

Для таких зустрічей у Карітасі облаштовують куточки психологічного розвантаження для працівників та організовують зустрічі підтримки. 

Куточок психологічного розвантаження в Карітасі Полтава.

---

Окрім загальних тренінгів із ППД, фокал-поінти проходять додаткову підготовку: онлайн- та очні навчання, практичні заняття й супервізійні зустрічі. Під час таких зустрічей вони разом з експертами розбирають складні робочі ситуації, обговорюють способи підтримки та отримують професійний супровід.

Проте внутрішня підтримка команд має ще одне важливе завдання — навчити працівників розуміти межі власної відповідальності.

Ірина Максименко пояснює, що гуманітарний працівник має знати, коли може допомогти самостійно, а коли потрібно залучити іншого фахівця. Адже постійне прагнення вирішити всі проблеми інших людей може призвести до власного виснаження.

— Людина, яка знає закони психологічної стабілізації, знає, що передусім мусить подбати і про себе, — наголошує Ірина.

Адже допомагати іншим означає також уміти вчасно подбати про себе, щоб мати сили продовжувати цю роботу.

Щоб отримати допомогу, можна звернутися на гарячу лінію Карітас 0800 406 506