Україна проти туберкульозу
26.01.2011
26.01.2011
Дзвенислава Чайківська та Ростислав Дзундза, представники Карітасу України взяли участь в «Школі адвокації, комунікації та соціальної мобілізації у сфері протидії захворюванню на туберкульоз». За останні роки в світі та Україні приділяється багато уваги боротьбі із туберкульозом. Однак, для досягнення цілі
Глобального партнерства «Зупинити туберкульоз» (STOP TB) – виявляти 70% нових випадків захворювання та успішно виліковувати 85% таких випадків – необхідно вийти за межі медичних проблем (вдосконалення діагностики, розробка нових ліків і вакцин) та приділити увагу численним соціальним, економічним, правовим та політичним проблемам, які впливають на результати боротьби із туберкульозом.
Цьому сприяє система заходів, яка має назву адвокація, комунікація та соціальна мобілізація (АКСМ), спрямованих на покращення надання населенню протитуберкульозної допомоги та забезпечення безперешкодного доступу різних верств населення до отримання відповідних медичних та соціальних послуг, пов’язаних із профілактикою, виявленням та лікуванням туберкульозу.
В основі АКСМ лежить намагання змінити ставлення до проблеми туберкульозу з боку влади, населення в цілому, але в першу чергу тих груп населення, які є найбільш уразливими до захворювання на туберкульоз, та консолідувати в середині громади зусилля різних суспільних секторів на протидію туберкульозу.
За допомогою АКСМ можна досягти значних успіхів у вирішенні цілого ряду проблем, які існують у сфері протидії захворюванню на туберкульоз.
За підсумками роботи, учасниками Школи адвокації, комунікації та соціальної мобілізації було прийнято Резолюцію.
Довідатися більше на сійті Фундації «Громадський рух «Українці проти туберкульозу»
.jpg)

Як показує досвід, навіть за можливості працевлаштування, особи неповносправні, часто є не готові до інтеграції в трудові колективи та суспільство. Більшість із них – невпевнені у своїх можливостях і здібностях, часто не мають базових соціальних навиків та вмінь: комунікативних навиків, навиків самообслуговування і догляду за собою, розпорядження грошима, роблення закупів, ведення домашнього господарства і т.д. Батьки, переважно, не мають часу і сил займатись навчанням життєвих навиків своїх дітей і часто роблять це за них. Особи з розумовою неповносправністю в силу своїх особливостей – пониженим інтелектом та значним зниженим рівнем адаптаційних навиків і вмінь, є в багатьох речах залежними від інших, але це не означає, що вони не можуть навчитись нових навиків і стати більш самостійними. Просто, для таких осіб потрібно трошки більше часу і застосування інших методик навчання. Тому, першим кроком до повнішої самореалізації, соціальної адаптації та можливо, подальшого працевлаштування осіб з розумовою неповносправністю, є розвиток базових соціально-побутових та трудових навиків, а також ознайомлення місцевої громади з можливостями осіб з особливими потребами.
сироти. Низький Вам уклін від дітей, котрі змушені виховуватися у школах-інтернатах. Дякуємо за розуміння!» – Сергій Триф’як, директор Карітасу Коломийсько-Чернівецької єпархії.