Ці тренінги були відповіддю на дуже конкретний виклик: місця тимчасового проживання, які у 2022 році створювалися як екстрене рішення, для багатьох людей стали місцем довготривалого проживання. Особливо це стосується людей похилого віку, осіб з інвалідністю та маломобільних ВПО, які не можуть самостійно знайти житло, повернутися додому або забезпечити собі належний догляд. 

Навчання відбулося в межах проєкту Карітасу України «Підтримка гідного життя для внутрішньо переміщених осіб з обмеженою мобільністю», що реалізується за підтримки Гуманітарного фонду для України (UHF). Проєкт спрямований на комплексну підтримку внутрішньо переміщених осіб та передбачає не лише проведення ремонтних робіт у місцях тимчасового проживання, а й надання психологічних, юридичних послуг та послуг кейс-менеджера для людей з інвалідністю. 

Захід проводили представники Дніпропетровського обласного центру соціальних служб у партнерстві з Карітасом України. Під час заходу обговорювали питання, які виходять далеко за межі окремого навчання чи конкретних практичних кейсів. Йшлося про системну проблему: функціонування місць тимчасового проживання, в яких людина перебуває більше 1,5-2 років і навіть більше, доступу до соціальних послуг старших людей і осіб з інвалідністю, які проживають в них, а також інтеграція людей в громаду. 

Адміністрації та координатори МТП часто опиняються в ситуації, коли щодня мають реагувати на складні соціальні випадки, але не завжди мають чітке розуміння, як організувати соціальні послуги, як взаємодіяти із соціальними службами, як можна стати офіційним надавачем соціальних послуг і чи потрібно це саме зараз, чи вистачить на це ресурсу, як залучати державне фінансування для цього. Саме тому фокус тренінгів був практичним – не лише описати проблему, а показати можливі алгоритми дій. 

«Для нас було важливо не лише передати учасникам нові знання, а й створити простір для взаємодії між усіма службами, від яких залежить якість підтримки мешканців місць тимчасового проживання. Сьогодні ремонту приміщень уже недостатньо – люди, особливо особи старшого віку та люди з інвалідністю, потребують сталих соціальних послуг і довгострокових рішень.  

Під час навчання ми намагалися дати координаторам місць тимчасового проживання практичну “дорожню карту”: як організувати надання соціальних послуг, налагодити співпрацю з відповідальними структурами та стати надавачами соціальних послуг, які можуть отримувати державні субвенції.  

Це можливість перейти від реагування на нагальні потреби до створення системи підтримки, яка працюватиме й надалі. Саме така міжсекторальна взаємодія та посилення спроможності громад є запорукою того, що внутрішньо переміщені особи отримуватимуть необхідну допомогу незалежно від тривалості їхнього перебування в МТП», – Христина Бірюліна, менеджерка проєкту Карітасу України.  

Коли навесні 2022 року по всій Україні відкривали місця тимчасового проживання, ніхто не думав, що через роки вони перетворяться на довготривале місце проживання для  десятків тисяч людей. Спортзали, гуртожитки, санаторії, бази відпочинку – все це мало бути тимчасовим рішенням на кілька тижнів, поки люди не знайдуть нове житло. Вийшло інакше. 

За даними оцінки МТП, підготовленої кластером Координації та управління місцями тимчасового проживання станом на кінець 2025 року, в Україні діяло 1 612 МТП, де проживало близько 77 000 внутрішньо переміщених осіб. Майже 84% з них планують залишатися там і наступні 12 місяців – не тому, що хочуть, а тому, що не мають іншого варіанту. Третина мешканців МТП старші люди за 60 років, кожен четвертий – людина з інвалідністю або хронічним захворюванням.  

Саме ця зміна реальності стала центральною темою навчання, бо якщо МТП фактично стали місцем довготривалого проживання для вразливих людей, то вони не можуть функціонувати лише як приміщення з ліжко-місцями. Потрібна система соціальної підтримки, доступ до послуг, оцінка потреб мешканців, взаємодія з громадами та зрозумілий маршрут переходу до сталих рішень. 

Що таке МТП і як воно мало працювати 

Місця тимчасового проживання – це заклади, де ВПО можуть безоплатно жити, поки не знайдуть власне або орендоване житло. Юридично вони регулюються постановою Кабміну № 930 від вересня 2023 року, що затвердила порядок їх функціонування. Балансоутримувачем зазвичай є місцева влада  – вони відповідають за стан приміщень, надання комунальних послуг і дотримання правил проживання. 

Задум був логічним: держава забезпечує дах над головою, поки людина оговтається від шоку переміщення, зорієнтується на новому місці. Максимум – до пів року. Але реальність виявилася жорсткішою за задум. 

З 7 000 МТП, що відкрилися у перші тижні повномасштабного вторгнення, до початку 2025 року залишилося 1 612. Більшість закрилася не тому, що проблема зникла, а тому що утримання таких обʼєктів потребує значних фінансових витрат – поточні ремонтні роботи, облаштування умов проживання, забезпечення інкюзивності та безбарʼєрності, оплата комунальних послуг. Мешканці, в свою чергу, потребували постійної соціальної підтримки та послуг. Тому власники МТП припинили приймати ВПО або повернулися до основної діяльності.  Хто залишився – це ті, кому немає куди йти. 

Цифри, які говорять гучніше за звіти 

Станом на червень 2026 року в Україні офіційно зареєстровано 4 633 746 внутрішньо переміщених осіб. З них у МТП живуть менше двох відсотків. Але саме ці два відсотки – найбільш вразлива категорія. 

Дніпропетровська область – лідер за кількістю ВПО в МТП, далі йдуть Харківська та Львівська області. Саме тому Дніпро і Кривий Ріг стали місцем проведення тренінгів. 

Держава і МТП 

Уповноважений Верховної Ради з прав людини у своїй щорічній доповіді 2025 року написав: в Україні досі немає механізмів для системного забезпечення житлом переселенців. Державна стратегія щодо внутрішнього переміщення на 2025 рік виконується неякісно, а допомога на проживання ВПО скорочується, попри зростання потреб. 

Між тим, МТП продовжують фінансуватися за залишковим принципом. Частина закладів не має чіткого механізму компенсації витрат на електроопалення, а державна компенсація за придбання твердого палива навіть на третину не покриває реальних потреб, у деяких – бракує коштів навіть на поточний ремонт. Медичний супровід мешканців, психологічна підтримка персоналу, соціальний патронаж – все це або відсутнє. 

Децентралізація, яка у мирний час стала б перевагою, тут обернулася нерівністю: громади з більшими ресурсами можуть нормально утримувати МТП, менш спроможні – не можуть. Відповідальність є, фінансування – ні. 

«Ми зіткнулися з відсутністю у громад достатніх ресурсів для утримання комунальних місць тимчасового проживання, а також для забезпечення мешканців МТП соціальними послугами відповідно до їхніх потреб. 

Водночас важливо проаналізувати, від чого залежить така ситуація. Можливо, значну роль відіграють пріоритети, які визначає керівництво громади. Адже в умовах децентралізації саме голова громади та місцева влада ухвалюють рішення про те, як і за рахунок яких коштів організовується підтримка ВПО, які до них прибули, у тому числі і надання їм соціальних послуг. 

Тут варто зазначити, що держава також пропонує різні механізми компенсацій і субвенцій для підтримки ВПО. Серед них – оплата за надання соціальних послуг ВПО, зокрема підтриманого проживання, стаціонарного догляду та притулку; субвенції на ремонт місць тимчасового проживання; компенсація витрат на житлово-комунальні послуги закладам, які розміщують ВПО, міжбюджетні трансферти – коли приймаючій громаді надання соціальних послуг оплачує громада, з якої її мешканці евакуювалися, тощо. 

Однак для ефективного використання цих можливостей потрібна синергія між державною підтримкою та діями самих громад. Наразі в МТП вкладається значний обсяг донорських коштів. Водночас зростає потреба у довгострокових житлових рішеннях для ВПО. 

МТП можна розглядати як об’єкти, які можна використовувати як приміщення для надання соціальних послуг, передбачених Класифікатором соціальних послуг або в рамках експериментальних проєктів Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України. 

Важливо, що цей напрям уже закріплений у Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року, яка передбачає створення умов для реалізації права внутрішньо переміщених осіб на житло через сталі житлові рішення, зокрема розроблення стратегічного бачення та поетапного плану трансформації існуючої системи МТП, визначення критеріїв і механізму переведення приміщень місць тимчасового проживання у форми житла, орієнтовані на довгострокові рішення, а також формування та розвиток фондів соціального житла. 

З огляду на значні інвестиції міжнародних донорів у ремонт, облаштування та адаптацію таких об’єктів, їх подальше використання як надавачів соціальних послуг із проживанням, соціального житла, чи інших моделей соціальної підтримки дозволить зберегти створену інфраструктуру та забезпечити сталі рішення для вразливих категорій населення». 

Водночас варто зазначити, що в окремих громадах уже є позитивний досвід місцевих організацій Карітас. Об’єкти, які раніше використовувалися переважно як місця тимчасового проживання, поступово стають обʼєктами для розвитку соціальних послуг у громаді, зокрема  підтриманого проживання, стаціонарного догляду, притулку. Саме такі практики показують, що МТП можуть бути не лише місцем розміщення, а й точкою входу людини до системи соціального захисту», – Тетяна Яременко, провідна експертка з координації та управління МТП проєкту. 

Тренінги у Дніпрі та Кривому Розі: розмова про те, що не виходить 

Перший день тренінгів був присвячений юридичній та організаційній основі роботи МТП – документації, взаємодії з органами влади, відповідальності різних суб’єктів, а також фінансуванню. Другий – зосередився на плануванні діяльності таких обʼєктів. 

Під час навчання учасники розбирали практичні питання, з якими адміністрації МТП стикаються щодня: як організувати оцінку потреб мешканців, як налагодити співпрацю з центрами соціальних служб і структурними підрозділами соціального захисту, які документи потрібні для функціонування МТП, як працювати з мешканцями, що потребують догляду, і як перейти від гуманітарної допомоги до системної соціальної підтримки. 

Окрему увагу приділили тому, як керівництво обʼєкту можуть стати офіційними надавачами соціальних послуг або співпрацювати з такими надавачами. Для учасників це було важливо, адже саме від цього залежить можливість залучати державне фінансування, субвенції та інші механізми підтримки, а не покладатися лише на донорські проєкти чи залишки місцевих бюджетів. 

Учасники відзначали: найцінніше – це можливість відверто говорити про те, що не виходить. Про те, що сусідній заклад живе в кращих умовах не тому, що краще працює, а тому, що знайшов донора. Про те, що без психологічної підтримки персонал вигорає й іде. Про те, що мешканець МТП, якому 73 роки і який є особою з інвалідністю, потребує не лише даху, а й соціального працівника, лікаря та людини, яка просто з ним поговорить. 

За результатами навчання учасники отримали не лише нові знання, а й практичні поради для подальшої роботи: покрокові рекомендації щодо організації соціальних послуг, розуміння можливих моделей трансформації МТП, взаємодії з органами місцевого самоврядування та соціальними службами, а також інструменти для масштабування напрацьованого досвіду в інших громадах. 

Окрім цінних знань та практичних порад, всі учасники тренінгу отримали сертифікати від Дніпропетровського обласного центру соціальних служб, які підтверджують підвищення кваліфікації та містять відповідну кількість кредитів ЄКТС. 

Відгуки учасників 

«Дуже компетентно та інформативно. Нарешті побачив, як це має виглядати системно, а не як у нас зараз – кожен сам по собі», – відзначив учасник тренінгу в Дніпрі. 

«Розглянули актуальні питання використання будівель МТП як приміщення для надання соціальних послуг. Надали чіткі рекомендації щодо організації роботи та розвитку системи підтримки. Це саме те, що потрібно нашій громаді зараз», – подякував учасник тренінгу в Кривому Розі. 

Трансформація: ідея правильна, але не в такому вигляді 

Ідея використання будівель МТП як приміщення для надання соціальних послуг активно обговорюється і в громадах, і на рівні державної політики. Логіка зрозуміла: якщо люди живуть там роками і потребують комплексної підтримки, потрібно створити умови для надання необхідних послуг. 

Проблема в тому, що між ідеєю і реалізацією – прірва. Надавач соціальних послуг – це юридична особа з ліцензією, стандартами, штатним розписом, звітністю і фінансуванням. МТП сьогодні – це часто студентський гуртожиток, де живуть 30 або й більше людей старшого віку із різними потребами, і двома співробітниками на закриття всіх їхніх проблем. 

Саме тому під час тренінгів акцент робився не на абстрактній ідеї трансформації, а на конкретних кроках: з чого почати оцінку потреб мешканців, як визначити можливий перелік соціальних послуг, які партнери мають бути залучені, які документи потрібно підготувати, як вибудувати взаємодію між МТП, громадою та надавачами соціальних послуг. 

Однак уже зараз є рішення, які громади можуть застосовувати поступово – проводити регулярну оцінку потреб мешканців МТП; формувати індивідуальні маршрути підтримки; створювати партнерства з місцевими соціальними службами для проведення тренінгів та навчань для адміністрації МТП щодо організації надання соціальних послуг; залучати у своїй діяльності надавачів соціальних послуг; адаптувати приміщення МТП для змоги взяти участь в державних програмах фінансування соціальних послуг, тощо. 

Що далі? 

Тренінги в Дніпрі і Кривому Розі – це не просто обмін досвідом. Це спроба зібрати людей, які щодня працюють у системі, і дати їм мову для опису проблем. Бо перший крок до змін – це назвати речі своїми іменами. 

«Наступним етапом проєкту стане практичний супровід місць тимчасового проживання у процесі переходу від реагування на нагальні потреби до надання сталих соціальних послуг. Разом із менеджером з адвокації та провідним експертом по МТП ми підтримуватимемо адміністрації та координаторів МТП у проходженні всіх необхідних етапів, щоб вони могли стати офіційними надавачами соціальних послуг і залучати державні програми. Водночас ми продовжимо координацію із соціальними службами, органами місцевого самоврядування, кластерами житла та непродовольчих товарів, а також залученими сторонами, адже такі зміни неможливі без спільної відповідальності та партнерства. Наша мета – щоб люди, які роками проживають у МТП, не залишалися залежними виключно від гуманітарної допомоги, а мали гарантований доступ до необхідної підтримки в межах державної системи соціального захисту. Саме тому ми інвестуємо не лише в інфраструктуру, а й у розвиток механізмів, які працюватимуть і після завершення проєкту», – наголошує Христина Бірюліна. 

МТП – це вже не тимчасове рішення. Це постійна реальність для тисяч людей, які не можуть повернутися додому і не мають куди переїхати. Ця реальність потребує не адаптації старих інструментів, а нових підходів – з реальним фінансуванням, чіткою відповідальністю і розумінням того, що за кожною цифрою статистики стоїть конкретна людина зі своєю історією. 

Місця тимчасового проживання стали одним із інструментів гуманітарної відповіді України на повномасштабну війну. Проте через чотири роки після початку масового переміщення вони більше не можуть залишатися лише інструментом екстреного реагування. Для тисяч людей похилого віку, осіб з інвалідністю та інших вразливих категорій вони фактично стали домом. Тому головне завдання сьогодні – перетворити тимчасові рішення на сталі механізми підтримки, які забезпечуватимуть не лише дах над головою, а й гідне життя, соціальний захист та перспективу на майбутнє.  

Карітас України й надалі залишається поруч із громадами, що приймають переміщених осіб, – як партнер у пошуку системних рішень.  

Завдяки підтримці партнера – Гуманітарного фонду для України – проєкт продовжено ще на три місяці.

Додаткове фінансування дозволяє зберегти важливі напрями підтримки евакуйованих людей у Запоріжжі та продовжити допомогу у відновленні житла, пошкодженого внаслідок обстрілів. 

Зокрема, у межах проєкту команда Карітасу Запоріжжя долучиться до відновлювальних робіт для запуску ще одного місця тимчасового проживання (МТП). Тут зможуть знайти прихисток люди, які евакуюються до Запоріжжя з територій, де тривають бойові дії. 

Приміщення майбутнього МТП фахівці оглянули під час візиту команди Карітасу України до Запоріжжя. За словами проєктної менеджерки Софії Дем’яновської, рішення партнерів продовжити фінансування ще на три місяці відкриває додаткові можливості для підтримки людей, які найбільше цього потребують.

«Завдяки продовженню фінансування ми можемо посилити допомогу внутрішньо переміщеним особам та постраждалим родинам. Зокрема, реалізувати ремонт майбутнього МТП у Запоріжжі, продовжити підтримку власників пошкодженого житла через середні та дрібні ремонти, а також забезпечувати гарячим харчуванням людей, які щойно прибули після евакуації», – зазначила Софія Дем’яновська.

У приміщенні проведуть ремонт кімнат, коридорів та спільної кухні. Після завершення робіт там зможуть проживати до 50 людей старшого віку. Приміщення обладнають з урахуванням вимог безбарʼєрності. 

Напрями допомоги, які продовжуються у Запоріжжі завдяки підтримці партнера:

• ремонтні роботи майбутнього місця тимчасового проживання для евакуйованих людей у Запоріжжі на 50 осіб;
• середні та дрібні ремонти пошкодженого житла у Запоріжжі;
• забезпечення гарячим харчуванням новоприбулих евакуйованих осіб. 

Щоб дізнатися, яку підтримку ви можете отримати у рамках цього проєкту, звертайтеся до Карітас Запоріжжя за контактами, вказаними на сайті.

Майже 3 мільярди людей у світі сьогодні не мають доступу до належних житлових умов, а понад 1,1 мільярда проживають у неформальних поселеннях та житлових нетрях. Глобальна житлова криза, кліматичні зміни, стрімка урбанізація та зростання соціальної нерівності поступово перетворюють житло на одну з ключових тем міжнародного порядку денного. 

Саме пошуку рішень для цих викликів був присвячений World Urban Forum 13 – найбільший міжнародний майданчик з питань житлової політики, розвитку міст та відновлення громад, який відбувся у Баку під егідою UN-Habitat. Форум зібрав понад 57 тисяч учасників із 176 країн світу та став місцем діалогу між урядами, міжнародними організаціями, муніципалітетами, фінансовими інституціями, бізнесом і громадянським суспільством.

Участь у WUF13 взяла і керівниця програми Housing Pathways Карітасу України, Ірина Нога. Вона долучилася до заходу на запрошення Catholic Relief Services (CRS) – одного з ключових міжнародних партнерів Карітасу України, з яким організація реалізує проєкти у сфері житла, відновлення громад та підтримки людей, які постраждали внаслідок війни. 

До складу міжнародної делегації CRS увійшли експерти та керівники програм із різних регіонів світу – України, Боснії і Герцеговини, Камбоджі, Сьєрра-Леоне та Пакистану. Такий склад відображав головну ідею форуму: житлова криза має різні форми в різних країнах, але потребує спільного пошуку рішень і обміну досвідом. 

За словами Ірини Ноги, однією з найважливіших особливостей цьогорічного форуму стало переосмислення самого поняття житла: 

«Практично всі дискусії зводилися до однієї ключової думки: житло розглядається як основа безпеки, людської гідності, економічної стійкості та розвитку громад. Саме тому житлова політика дедалі частіше стає частиною стратегічних державних рішень». 

Під час форуму обговорювали шість ключових напрямів. 

Йшлося про доступне та гідне житло як право; роль місцевого самоврядування у відновленні та розвитку; фінансові інструменти для розвитку міст; підтримку малих громад; інтеграцію житлової, соціально-економічної та екологічної політики; відновлення територій, постраждалих від конфліктів та кліматичних катастроф.  

«На відміну від багатьох держав, які планують житлові реформи в умовах стабільності, Україна змушена формувати нову житлову політику паралельно з війною. Країна одночасно відновлює пошкоджене житло, шукає рішення для мільйонів внутрішньо переміщених осіб, реформує застарілу житлову систему та розбудовує механізми довгострокового забезпечення людей житлом. Саме тому український досвід викликав значну зацікавленість серед міжнародних партнерів», – розповідає Ірина Нога. 

Національний павільйон «Ukraine: Rebuilding Our Future at Home» 

Вперше Україна була представлена на World Urban Forum власним національним павільйоном під гаслом «Ukraine: Rebuilding Our Future at Home». Центральна ідея: продемонструвати, як країна відновлює громади та житловий сектор в умовах повномасштабної війни, і робить це за стандартами енергоефективності, безбар’єрності та довгострокової стійкості. Головна експозиція – макет зруйнованого та відбудованого будинку в Бородянці, унаочнювала цю ідею: відбудувати краще, ніж було. 

Окрему увагу учасників форуму привернула також інсталяція підземної школи. Станом на 2026 рік в Україні функціонує понад 96 таких об’єктів, планується, що до кінця року їхня кількість перевищить 200. Для багатьох міжнародних учасників це був перший живий приклад того, як країна адаптує освітню та житлову інфраструктуру до умов постійних безпекових загроз.

Саме український павільйон став одним із майданчиків для десятків робочих зустрічей та професійних дискусій. Протягом форуму Ірина Нога зустрілася з представниками міжнародних організацій, фінансових інституцій, архітектурних бюро, донорських структур та експертних платформ, які працюють у сфері житлової політики та розвитку міст, і ділилася досвідом Карітасу України. 

Обговорення стосувалися не лише поточних потреб України, а й довгострокових підходів до відновлення. Особливий інтерес міжнародних партнерів викликали питання соціального житла, підтримки внутрішньо переміщених осіб, розвитку житлових рішень для вразливих категорій населення, а також роль громад у формуванні місцевої житлової політики.

Партнерство з Карітасом України – як приклад 

Під час панельних дискусій представники українських регіонів наводили співпрацю з Карітасом як приклад ефективної моделі взаємодії між громадським сектором, місцевою владою та міжнародними донорами. Зокрема, представниця Івано-Франківської обласної військової адміністрації окремо наголосила на якості цього партнерства. Для міжнародної аудиторії це було красномовнішим за будь-яку самопрезентацію. 

За словами Ірини Ноги, саме такі моменти підтверджують: Карітас України давно вийшов за межі гуманітарного реагування. «Ми не просто допомагаємо людям пережити кризу, а разом із владою і партнерами будуємо системи, які залишаться після неї. Ми добре знаємо масштаб збитків і глибину потреб, але відповідаємо на них не переліком проблем, а мовою конкретних моделей і рішень. Не “нам треба відбудувати зруйноване”, а “ми вже будуємо нову модель стійкості, і робимо це під час війни». 

Візит до Державного агентства житлового будівництва при Президентові Азербайджанської Республіки 

Ще одним важливим елементом участі став навчальний візит до Державного агентства житлового будівництва при Президентові Азербайджанської Республіки (State Agency for Housing Construction under the President of the Republic of Azerbaijan). Під час зустрічі учасники ознайомилися з механізмами реалізації державної житлової політики, фінансовими інструментами підтримки населення, системами реєстрації житлових потреб та підходами до просторового планування житлових територій. 

Особливий інтерес для української сторони становили питання взаємодії держави з приватним сектором, механізми фінансування житлових програм та створення комплексного житлового середовища, у якому житло поєднується з транспортною, соціальною та громадською інфраструктурою. 

«Бакинський заклик до дії» (Baku Call to Action) 

Ключовим результатом форуму став «Бакинський заклик до дії» (Baku Call to Action) — програмний документ, що визначає глобальні пріоритети у сфері житлової політики та міського розвитку і ляже в основу доповіді Генерального секретаря ООН. Він також відобразив головний тренд, який звучав під час більшості дискусій: світ поступово переходить від короткострокових житлових програм до системних рішень, розрахованих на десятиліття. 

Для Карітасу України ця дискусія є надзвичайно актуальною, адже наша робота – це не лише допомога людям у відновленні пошкодженого житла, а й підтримка внутрішньо переміщених осіб та перехід місць тимчасового проживання до сталих рішень. Через програму Housing Pathways Карітас України дедалі активніше долучається до пошуку довгострокових житлових рішень, розвитку соціального житла та підтримки громад у формуванні місцевої житлової політики. 

«Світовий форум ще раз показав, що Україна вже не є лише країною, яка потребує допомоги. Ми маємо унікальний досвід відновлення житла та громад під час війни. І цей досвід сьогодні цікавий міжнародній спільноті. Наше завдання – не лише вчитися в інших, а й ставати повноцінним учасником глобальної дискусії про майбутнє житла», – підсумовує Ірина Нога. 

Наступний World Urban Forum відбудеться у 2028 році в Мексиці. Карітас Україна має амбітні плани долучитися до нього розширеною делегацією та представити власний досвід у сфері житлових рішень і відновлення громад. Працюючи поруч із людьми, які втратили дім через війну, ми щодня переконуємося: поряд із гуманітарною допомогою потрібні довгострокові рішення, які повертають людям безпеку, стабільність і гідність.  

У Полтавській області зареєстровано близько 185 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Більшість із них орендує житло. Половина витрачає на оренду понад 30% свого доходу. Частина живе без письмового договору, а отже, без жодних гарантій, що завтра їх не попросять звільнити квартиру чи дім. 

Саме з розуміння цієї проблеми починається проєкт PROSTIR: «Людиноцентричні житлові рішення та посилені системи для сталого відновлення». 

Одним із ключових його принципів є локалізація – громади беруть безпосередню участь у формуванні житлових рішень відповідно до своїх потреб і ресурсів. 

PROSTIR – відповідь на реальні потреби громад

Проєкт сформувався з аналізу ситуації безпосередньо в громадах. Для пілотування обрали Полтавську область, яка входить до топ-5 регіонів України за кількістю ВПО. 

Важливим фактором стала і наявність сильної локальної команди: Карітас Полтава щоденно взаємодіє з громадами, місцевою владою та обласною військовою адміністрацією, тому добре розуміє реальні виклики на місцях. 

У межах підготовчого етапу у двох пілотних громадах опитали близько 600 домогосподарств. Соціальні працівники виїжджали безпосередньо до людей, оцінювали житлові умови, фіксували потреби та бар’єри, з якими стикаються родини і громади. 

Дослідження підтвердило кілька системних проблем. Частина власників житла не готова здавати помешкання людям, які були змушені переїхати через війну, навіть за наявності державних програм підтримки. Водночас громади мають будівлі або земельні ділянки, які потенційно можна використовувати для житлових рішень, але часто не мають достатньо даних, ресурсів чи інструментів для планування. Інформація про потреби людей і доступне житло залишається розпорошеною між різними структурами, що ускладнює формування комплексних рішень.  

«Запуску проєкту передував тривалий етап підготовки, аналізу потреб і спільного планування з громадами та партнерами. Я вдячний командам за цю роботу та за прагнення діяти у найкращий спосіб для людей, які сьогодні потребують підтримки», – Бахер Фахмі, керівник представництва CRS в Україні, операційний директор, Catholic Relief Services. 

Проєкт PROSTIR триватиме 18 місяців і складатиметься з двох взаємопов’язаних етапів

Фаза І: зробити невидиме видимим. Перша і найважливіша річ, якої бракує громадам, – це дані. Є будівлі, є земля, є потреби, але немає системного розуміння, хто саме потребує допомоги, яке житло є в наявності і що з ним можна зробити. Тому перша фаза відповідає на запитання: хто? де? в яких умовах?

«Коли людина не має стабільного житла, жодне інше рішення не працює повноцінно – ні працевлаштування, ні освіта, ні інтеграція в громаду. Саме тому важливо не лише реагувати на житлову кризу, а тестувати моделі, які громади зможуть масштабувати й використовувати у довгостроковій перспективі», – Вадим Хоменко, директор департаменту економічного відновлення Карітасу України. 

Команда проєкту створить Реєстр житлових потреб, щоб по кожному домогосподарству зафіксувати демографію, доходи, ризик виселення. Паралельно відбувається картографування активів: приватна оренда, вільні будівлі, земельні ділянки, об’єкти, які потребують ремонту чи реконструкції. 

Запрацює житловий комітет при громаді – постійна координаційна платформа, де разом засідають місцева влада, соціальні служби, представники ВПО та партнери, представники органів місцевого самоврядування пройдуть сертифіковану програму «Відновлення житлово-будівельної екосистеми України». 

«Громади часто ухвалюють житлові рішення в умовах нестачі даних і системного планування. Тому наше завдання – допомогти їм побачити повну картину потреб і ресурсів та перейти до довгострокових рішень. Багато підходів у межах PROSTIR в Україні впроваджуватимуться вперше, і для нас важливо, щоб вони працювали насамперед для людей», – Аліна Москаленко, директорка Housing Institute.  

«Ремонт житла в обмін на проживання»: модель спільної відповідальності, а не тимчасового рішення 

Одним із практичних інструментів першої фази є модель repair-for-tenure – «ремонт житла в обмін на проживання». Її суть полягає у партнерстві між власником житла, родиною та організацією, яка підтримує процес. 

У межах програми команда визначить домогосподарства, які потребують підтримки, оцінить стан житла, домовиться з власником про умови співпраці та проведе ремонт із фокусом на безпеку, енергоефективність і доступність. Натомість власник надасть житло для проживання без оплати або за зниженою вартістю на узгоджений термін. 

Цей підхід створює цінність для всіх сторін. Власник отримує відновлене житло, люди – більш стабільні та гідні умови проживання, а громада – додаткові доступні варіанти житла і менше навантаження на систему тимчасового розміщення.  

«Коли ми говоримо з громадами про житло, стає зрозуміло: люди готові шукати рішення і брати відповідальність, якщо мають із ким проходити цей шлях. Дуже часто потрібні не лише кошти, а й підтримка у плануванні, координації та розумінні, як рухатися далі. Саме так і народжується довіра, без якої жодні зміни не будуть тривалими», – отець Володимир Раковецький, директор Карітасу Полтави. 

Друга фаза спирається на фундамент, закладений у першій. Її мета – розширити доступ до житла за межі приватного ринку. 

Це означає розробку та впровадження моделей соціального житла, підтриманого проживання для людей похилого віку та осіб з інвалідністю, доступного житла. Але найважливіше – не самі об’єкти, а відпрацьовані моделі, які потім можна відтворити в інших громадах.  

Житлова стратегія – новаторський підхід 

Одним із ключових і новаторських компонентів проєкту стане розробка локальних житлових стратегій для пілотних громад з планом впровадження. Це дозволить перейти від точкових рішень до системного управління житловою сферою та сформує основу для сталого розвитку громад у довгостроковій перспективі.  

«Для нас важливо, щоб рішення, які тестуються в громадах, були узгодженими між собою та спиралися на реальні потреби людей. Саме так локальні ініціативи можуть ставати частиною більш системних підходів у житловій сфері», – Джеймі Річардсон, технічний радник Catholic Relief Services. 

Нові підходи до житлової політики потребують рішень на рівні громад 

Проєкт стартує в період, коли в Україні формується новий підхід до житлової політики. Закон «Про основні засади житлової політики» закріплює право людини на житло, передбачає створення цифрових систем обліку та нові механізми управління у житловій сфері. Водночас для громад ключовим викликом залишається практичне впровадження цих змін. 

«Ми не ставимо за мету вирішити всі житлові виклики одразу. Але цей проєкт допоможе громадам Полтавщини отримати практичні інструменти, яких сьогодні бракує: прозорі механізми оренди, дані про житлові потреби, локальні житлові стратегії та моделі, які можна буде масштабувати й в інших громадах», – Ірина Нога, керівниця житлової програми. 

Стежте за оновленнями PROSTIR – ми ділитимемося історіями громад, новими підходами та рішеннями, які команда проєкту впроваджуватиме разом із партнерами. 

Проєкт впроваджується за фінансової підтримки Catholic Relief Services у партнерстві з Карітас України, Карітас Полтава та Housing Institute.