«За довгий час це, мабуть, уперше ми мали можливість просто побути вдвох і присвятити час одне одному», – так одна з учасниць описала три днів відпочинку на сімейному інтеграційному заходу.
П’ять таких подій уже відбулися в межах другої фази проєкту Карітасу України «Зміцнюємо Україну зараз. Підтримка освіти та засобів до існування для вразливих українських дітей та їхніх родин» (SUN 2). Ще один захід запланований на останній тиждень літа.
SUN 2 реалізують Карітас Вінниця, Карітас Житомир і Карітас Кропивницький за підтримки Caritas Österreich та NACHBAR IN NOT. У сімейних виїздах уже взяли участь понад 150 дорослих і дітей. Для них це була можливість кілька днів провести разом, відпочити від роботи, побутових справ, телефонних дзвінків і постійної необхідності щось вирішувати.
Серед учасників – внутрішньо переміщені родини, багатодітні та сім’ї опікунів, родини, у яких виховуються діти з інвалідністю або особливими освітніми потребами, сім’ї ветеранів, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій, а також люди, які нещодавно виїхали з тимчасово окупованих територій. Для багатьох із них можливість просто побути разом і приділити час одне одному трапляється нечасто.
Бути частиною спільноти
Кожен інтеграційний виїзд об’єднує 10-12 родин. З ними працюють психолог, фахівець із питань інклюзії та аніматори. Для проведення заходів обирають доступні локації, пристосовані до потреб людей з інвалідністю.
Програма поєднує спільні сімейні активності, творчі майстер-класи, командні завдання, окремі зустрічі для батьків і дітей, арттерапевтичні практики, вправи на довіру та комунікацію. Водночас у ній навмисно залишають достатньо простору для звичайного відпочинку – можливості поговорити, погратися, прогулятися або просто побути разом.
Анна Кілас, менеджерка проєкту «Зміцнюємо Україну зараз» (SUN 2), наголошує: ключове слово цих заходів – інтеграція:
«Це інтеграція і дітей, і батьків, і різних категорій сімей, які є учасниками нашого проєкту. Для нас важливо, щоб кожна людина, відчувала себе включеною і мала можливість бути частиною спільноти.
Особливо це важливо для дітей з інвалідністю та особливими освітніми потребами. Ми хочемо дати їм можливість бути серед інших дітей, почуватися вільними, радіти, брати участь у спільних активностях, пізнавати себе, друзів і своїх батьків по-новому».
Але інтеграція стосується не лише знайомства з іншими людьми. Це також можливість заново побачити тих, хто поруч щодня.
«Сім’я може жити в одному домі, але при цьому майже не мати часу просто побути разом, – говорить Анна Кілас. – Є робота, побутові питання, постійні справи, а сьогодні до цього додаються повітряні тривоги, щоденна небезпека, вибухи та переживання за рідних. Під час таких виїздів родини можуть трохи розслабитися, присвятити час дитині й одне одному, знову подумати про сім’ю як про найбільшу цінність і зміцнити свої стосунки».
Простір для різних
У Карітасі Вінниця вже провели два інтеграційні виїзди, до яких долучилися 34 та 36 учасників. І хоча структура програми була схожою, самі заходи виявилися дуже різними.
Юлія Комарницька, координаторка проєкту «Зміцнюємо Україну зараз» (SUN 2) у Карітасі Вінниця, пояснює: одна й та сама програма може зовсім по-різному працювати залежно від потреб конкретної групи.
«Для першої групи було особливо важливо дати більше вільного часу і можливості просто спілкуватися, адже ці родини переживають менше навантаження. У другій групі було більше сімей, які виховують дітей з особливими освітніми потребами та інвалідністю. Такі родини часто досить ізольовані та зосереджені на вирішенні власних щоденних проблем. Інтеграційний захід дає їм можливість зустріти інших людей із подібними викликами й побачити, що вони не самі».
У 15 школах Вінницької, Житомирської та Кіровоградської областей з вересня продовжать працювати «Простори щастя» Карітасу від проєкту SUN 2. Діти із запрошених на захід родин навчаються у цих закладах, тож такі знайомства змінюють і сприйняття звичного шкільного середовища. За словами Юлії Комарницької, батьки починають бачити ліцей не лише як місце, куди дитина приходить на уроки, а як спільноту.
«Там є інші родини зі схожими труднощами, є вчителі, які можуть підтримати чи порадити щось по-людськи. Це допомагає ширше подивитися і на освіту, і на можливості взаємної підтримки», – говорить вона.
Окремий запит батьків стосувався дитячо-батьківських взаємин: як залишатися спроможним дорослим у складних обставинах, конструктивно говорити з дитиною, реагувати на сильні емоції, особливо якщо дитина має особливі освітні потреби. Батьки також говорили про необхідність краще розуміти свої права та можливості впливати на освітній процес.
Завдання для дітей водночас значно простіше – і не менш важливе. «Їм потрібне активне дозвілля і можливість мати звичайне дитинство: побешкетувати, побігати, погратися, познайомитися й поспілкуватися одне з одним», – пояснює Юлія Комарницька.
Саме поєднання підтримки та звичайних сімейних моментів найчастіше звучить і у відгуках після виїздів. Батьки говорять про нові знайомства, можливість обмінятися досвідом, спокій, якого давно не відчували, і про час, який нарешті вдалося провести зі своїми дітьми без поспіху.
«Дуже важливо було відчути і почути кожного з нас. Ми всі різні, але водночас у багатьох речах розуміємо одне одного. Ці дні дали можливість зупинитися, подивитися навколо і подумати, що можна змінити у своєму житті. Дітям було комфортно, весело й цікаво, а для дорослих був час подумати, заспокоїтися і просто відпочити».
А ще одна учасниця після завершення виїзду сформулювала те, заради чого, власне, і створюється такий простір: «Ми маємо вірити в себе і в наших дітей. Дякую, що нагадали нам, що ми сильні».
Для дорослого рюкзак – це містка сумка з кількома відділеннями. Для дитини, яка готується до школи, – значно більше. Портфелик із зошитами, ручками, кольоровими олівцями та пеналом стає видимою ознакою нового статусу – школярка або школяра. Це особистий простір, який дитина наповнює своїми уподобаннями та очікуваннями від нового навчального року.
Психологиня Карітасу Вінниця Ірина Кедик нагадує, що про школу діти часто починають чути задовго до першого дзвоника. У дитячому садку їм розповідають, що незабаром вони стануть старшими, сядуть за парти, матимуть уроки і домашні завдання. І одним із головних атрибутів цього майбутнього стає портфелик. Своєрідна «магічна скриня», про яку багато дітей знають із раннього дитинства.
Цього року учні 15 шкіл Вінницької, Житомирської та Кіровоградської областей отримають 1500 стандартних і 59 додаткових інклюзивних наборів з рюкзака і канцтоварів завдяки проєкту «SUN 2. Зміцнюємо Україну зараз. Підтримка освіти та засобів до існування для вразливих українських дітей та їхніх родин», який реалізується за підтримки Caritas Österreich та NACHBAR IN NOT.
Крім базового набору шкільного приладдя, кожен портфелик міститиме набір психологічної підтримки, який допоможе дітям справлятися з тривогою, стресом і наслідками життя в умовах війни.
Фахівчині проєкту SUN 2 з Карітасу Вінниці, Карітасу Житомир та Карітасу Кропивницький розповідають, чому шкільний портфелик важливий для дитини та як інклюзивні набори допомагають повноцінно долучатися до навчання.
Відчути себе школярем
Школа починається не з першого уроку і навіть не з першого дзвоника. Вона входить в життя дитини з вибором рюкзака, зошитів та канцтоварів. Підготовка допомагає поступово прийняти нову роль і відчути: навчальний рік справді наближається і дитина готова стати школярем.
Саме тому психологині радять не сприймати шкільний набір лише як перелік канцтоварів. Вручення рюкзака можна розглядати як символічне запрошення до шкільної спільноти. Це повідомлення дитині: на тебе чекають, твоє навчання важливе, ти маєш своє місце серед інших учнів.
Особливо значущим такий жест може бути для родин, які через фінансові труднощі не можуть самостійно придбати все необхідне до початку навчального року. «Важливо, що цей набір подарують особисто дитині. Подарунок – це зрозуміла мова піклування і турботи», – пояснює психологиня Карітасу Житомир Євгенія Юрченко.
Стандартні набори, підготовлені в межах ініціативи SUN 2, відрізнятимуться відповідно до віку дітей – для учнів від 6 до 11 років і підлітків від 12 до 17 років передбачені різні розміри та кольори рюкзаків, зошити і антистрес-іграшки.
Водночас основа набору залишається спільною: пенал, ручка, олівець, чинка для олівців, гумка, лінійка, восковий пластилін, дошка для пластиліну, ножиці зі зворотним механізмом, кольоровий папір, кольоровий картон, клейовий олівець, кольорові олівці, фломастери, альбом для малювання, розмальовка, зошити у лінію, зошити у клітинку, ергономічна пляшка для води, антистрес-іграшка, об’ємні наліпки, компактна настільна гра та ліхтарик.
У молодшому віці, пояснює психологиня Карітасу Вінниця Ірина Кедик, діти активно пізнають світ, тому кожен предмет у наборі їм захочеться роздивитися і дослідити. Так одночасно залучаються зір, дотик та увага. Євгенія Юрченко додає, що малюки люблять яскраві предмети, тому для таких дітей будуть обрані більш дитячі варіанти оформлення.
У свою чергу підлітки хочуть спокійних кольорів, відсутності мультиплікаційних персонажів та зайвої айдентики, тому для них підберуть стриманіше оформлені рюкзак та канцелярію.
Окреме місце в наборі посідає антистрес-іграшка. В українських реаліях вона давно перестала бути просто модною дрібничкою. Нею можна користуватися під час перерви, фізкультхвилинки або перебування в укритті. Євгенія Юрченко пояснює, що стискання м’якого предмета допомагає переключити увагу та дещо знизити рівень напруження.
«Якщо йдеться про молодшу школу, антистрес може навіть лежати на парті, і дитина матиме змогу пожмакати його у вільну хвилину під час уроку», – зазначає психологиня.
Це особливо важливо з огляду на те, що повітряні тривоги та нічні обстріли впливають на сон дітей. Вони можуть приходити до школи невиспаними, але мають дотримуватися розпорядку, слухати вчителя, запам’ятовувати нову інформацію та взаємодіяти з іншими.
Психологині пояснюють, що недосипання позначається на увазі, пам’яті, засвоєнні матеріалу та здатності адаптуватися до навантаження. Тому навіть невелика річ, яка допомагає на кілька хвилин знизити напруження, стає частиною ширшої психосоціальної підтримки, яку протягом року надають дітям шкіл у «Просторах щастя» Карітасу в рамках проєкту SUN 2.
Для більшості дітей базовий шкільний набір закриє основні потреби в канцелярії. Однак частині учнів з особливими освітніми потребами потрібні додаткові засоби, які допоможуть читати, писати, концентруватися, організовувати роботу і взаємодіяти з педагогами та однокласниками. Саме тому SUN 2 підготує 59 додаткових інклюзивних наборів відповідно до потреб учнів 15 шкіл.
До них увійдуть силіконові насадки на ручки та олівці, коректори-тренажери, похилі підставки для книг і зошитів, лінійки-трекери для читання, тижневі планери, магнітно-маркерні дошки з цифрами та знаками, папки-планшети із затискачами та сенсорні смужки.
Соціальна працівниця з інклюзії Карітасу Кропивницький Олена Ковальова передбачає, що не кожна дитина користуватиметься всіма складовими набору. «Навіть за однакової нозології потреби і поведінка дітей під час навчання можуть суттєво відрізнятися. Тому такий набір не є готовою універсальною інструкцією, а радше добіркою інструментів, із яких можна обрати потрібні конкретній дитині», – уточнює вона.
Наприклад, силіконові насадки допомагають зручніше утримувати ручку чи олівець. Водночас їх можна безпечно жувати. Для дитини, яка через хвилювання або сенсорну потребу прагне щось стискати зубами чи тримати в роті, така насадка може стати способом зменшити напруження і не відволікатися від заняття.
«Дитина, яка хвилюється або має потребу постійно щось тримати в руках чи в роті, може жувати таку насадку або стискати її зубами. Це безпечний спосіб впоратися з напруженням і задовольнити відповідну сенсорну потребу», – пояснює Олена Ковальова.
Похилі підставки допомагають розташувати книжку або зошит під зручним кутом. Для дітей зі слабким зором це може полегшити сприйняття тексту, зменшити необхідність низько схилися над партою і зробити роботу з навчальним матеріалом доступнішою.
Лінійка-трекер допомагає не втрачати рядок під час читання, утримувати увагу на потрібній частині сторінки та просуватися текстом у власному темпі. Для когось це лише зручна закладка, а для іншої дитини – засіб, без якого сторінка перетворюється на надмірну кількість інформації, у якій складно орієнтуватися.
Не менш важливою є передбачуваність. Тижневий планер допомагає побачити послідовність уроків і зрозуміти, що відбуватиметься далі. Для дитини, якій складно швидко перемикатися між видами діяльності або сприймати усні пояснення, візуальний розклад може знизити тривогу та зробити шкільний день зрозумілішим.
Сенсорні смужки можна використовувати для маркування зошитів, книжок та інших навчальних матеріалів. За словами Олени Ковальової, вони є багатофункціональними: можуть позначати речі для конкретних предметів або допомагати дитині розрізняти їх на дотик. Це особливо корисно, коли візуальних підказок недостатньо або коли дитині простіше орієнтуватися за фактурою.
Такі засоби не виконують навчальну роботу замість учня. Їхнє завдання – прибрати або зменшити бар’єр, який заважає дитині впоратися самостійно. Адже іноді враження, що учень «неуважний», «повільний» або «не справляється», виникає не через нестачу здібностей чи старання, а тому, що середовище не враховує його способу сприйняття інформації.
«Цей набір стане допоміжним інструментом у навчальному процесі. Він допомагатиме дітям справлятися з хвилюванням, краще розуміти інформацію, комунікувати з педагогами та іншими учнями», – зазначає Олена Ковальова.
Окремі речі можуть бути корисними не лише на уроках. Сенсорна насадка чи інший предмет для саморегуляції може знадобитися під час перерви, у момент очікування або в укритті. Таким чином набір підтримує дитину не в одній конкретній навчальній дії, а протягом усього шкільного дня.
Водночас інклюзивність не варто зводити до окремого набору для окремої дитини. Психологиня Карітасу Вінниця Ірина Кедик наголошує, що це підхід до організації простору всього класу. Чимало інструментів, створених для учнів з особливими освітніми потребами, можуть бути зручними й для інших дітей. Коли такі засоби доступні в класі без осуду та зайвого акцентування, вони перестають бути позначкою «іншості» та стають звичайними навчальними інструментами.
«Інклюзивність – це не лише про окрему дитину, а про весь клас. Половина інструментів з інклюзивного набору була б корисною і для нормотипових дітей. Можливо діти спробують і при нагоді попросять батьків це придбати», – зазначає Ірина Кедик.
Психологиня пропонує дивитися ширше і на функції самих предметів. Діти здатні знаходити несподівані способи використання звичних речей, якщо дорослі не обмежують їх лише одним правильним варіантом. Закладка, підставка чи сенсорна смужка можуть перетворитися на частину гри, конструкції чи навчального завдання. Такий підхід залучає увагу та уяву, розвиває гнучкість мислення і допомагає пізнавати світ не лише дітям з ООП, а всьому класу.
«Ми часто надто зосереджені лише на конкретному призначенні предмета. Натомість інклюзивний підхід в конкретному класі може допомогти знайти нестандартний спосіб не тільки для використання певного предмету, але і загалом до навчання», – заохочує психологиня.
Це ініціатива, яку фонд реалізує впродовж 27 років поспіль. До неї долучено більшість з понад 100 благодійних організацій мережі Карітасу по всій Україні.
Другий рік окрім базового набору шкільного приладдя, кожен портфелик міститиме набір психологічної підтримки, які допоможуть дітям справлятися з тривогою, стресом і наслідками життя в умовах війни.
«У Карітасі України ми розуміємо, що підтримка дітей в умовах війни має бути комплексною. Тому “Шкільний портфелик” – це не лише набір для навчання, а й символ турботи про емоційне здоров’я дитини. Ми інтегруємо психологічну складову, аби зменшити рівень тривожності та зміцнити внутрішню стійкість дітей. Це – частина нашого системного підходу до захисту дитинства, гідності та права кожної дитини на безпечний розвиток, попри війну», – зазначає Зоряна Лукавецька, очільниця програми «Освіта, формація і захист дітей» Карітасу України.
Ціль мережі Карітас на 2026 рік: купити та укомплектувати 5000 шкільних портфеликів. На національному рівні буде закуплено 1000 з них, а інші вдасться зорганізувати завдяки місцевим бізнесам та меценатам.
Допомогу отримають учні 2-4 класів з родин внутрішньо переміщених осіб, з прифронтових або деокупованих територій, військовослужбовців та загиблих захисників, багатодітних чи кризових. Реєстрацію здійснюють місцеві організації Карітасу.
Кожен «Шкільний портфелик» міститиме навчальний набір: рюкзак, зошити, олівці, фломастери, фарби, пластилін, ножиці, клей, папір та картон – усе необхідне для навчання в початковій школі.А також психологічний набір: пляшка для води дитяча, флікер, м’яка іграшка браслет Капібара, електронний Pop it, іграшка м’ячик (скранчемс)/сквіш, гра Doobl, наліпки об’ємні, листівка з підтримкою та 10 інструкцій-карток для емоційної саморегуляції.
Ціль на 2026 рік: зібрати 2 500 000 грн (ціна закупівлі та укомплектування одного рюкзака складає приблизно 2500,00 грн – 1900 навчальний набір та 600 психологічний набір).
Карітас України закликає всіх охочих підтримати акцію та допомогти дітям у прагненні до навчання!
Юридичні особи (резиденти України) Р/Р UA883253650000002600407913626 ПАТ «КРЕДОБАНК», МФО 325365 Призначення платежу: Шкільний портфелик 2025 Міжнародний благодійний фонд «Карітас України», ЄДРПОУ 21695710
Міжнародні партнери та донори Звертайтесь за реквізитами SWIFT: partners@caritas.ua
Довідка:
У 2026 році до акції “Шкільний портфелик” долучились 39 місцевих організацій мережі Карітасу. Вдалося охопити підтримкою 7289 дітей у різних куточках країни.
На національному рівні було закуплено та укомплектовано 1150 портфеликів. Загальна вартість допомоги від міжнародних та комерційних організацій склала майже 1 672 387, 50 гривень.
Зокрема, долучились міжнародні благодійні організації Cordaid, CAFOD, Hrvatski Caritas – Caritas Croatia, а також технологічні корпорації EPAM, UPTech та Wargaming.
Головна цінність літнього табору – не відпочинок. Відпочинок – лише інструмент. Насправді табір є місцем, де дитина безпечно вчиться дорослішати.
У час, коли українські діти змушені дорослішати через війну, важливо, щоб поруч були й інші досвіди – ті, що допомагають ставати самостійнішими без страху, вибухів і постійної тривоги.
Самому скласти валізу, поїхати далеко на потязі без батьків, вживатись з однолітками в одній кімнаті, вирушити в похід, відповідати за свої речі та відчути, що можеш упоратися сам, – ці, на перший погляд, звичайні речі стають важливими кроками до дорослого життя.
Літні табори, які відбулись в рамках проєкту «Готуємо дітей і молодь до майбутнього», – це логічне продовженням роботи, яка тривала протягом року в дитячих центрах організацій Карітасу в дев’яти містах України: Борислав, Броди, Дрогобич (Львівська область), Кам’янське (Дніпропетровська область), Коломия, Івано-Франківськ (Івано-Франківська область), Чернівці, Одеса та Лубни. Кожна локація організувала щонайменше два такі табори, як у себе в дитячому центрі, так і виїзні.
«До табору діти їдуть не з випадковими вожатими, а з соціальними педагогами і психологами, яких вже давно знають, – розповідає Ірина Пухняк, менеджерка проєкту «Готуємо дітей та молодь до майбутнього», який реалізується за фінансової підтримки Карітасу Австрії, Карітасу Іспанії та німецького фондуKindermissionswerk.
Безпечні дорослі – це люди поруч яким можна довіряти, з якими легко взаємодіяти і не соромно просити про допомогу, працювати в команді та підтримувати одне одного. Ця довіра стає фундаментом, на якому навіть коротка літня поїздка може перетворитися на життєвий досвід, що залишиться з дитиною надовго».
Безпечний стрес, який допомагає дорослішати
Нове місце, незнайомий розпорядок, життя без батьків поруч – усе це викликає хвилювання. Але саме такий досвід психологи називають не руйнівним, а корисним стресом – тим, який допомагає людині розвиватися.
«Є стрес, який руйнує здоров’я людини – і фізичне, і емоційне. Саме такого стресу, на жаль, зараз в Україні вдосталь: війна, обстріли, зміна місця проживання, тривога за рідних – це все поганий стрес, – пояснює психологиня дитячого центру Карітасу Одеса Тетяна Пшенична. – А є стрес, який дає поштовх до зростання. Його називають еустресом. Він стає для людини тією землею, від якої можна відштовхнутися і піти далі».
За її словами, перші день-два дитина може переживати: куди вона приїхала, що її чекає, як все складеться чи знайдуться нові друзі. Але поступово тривога змінюється довірою. «Дитина бачить, що все добре. Так, поруч не мама і не тато, але є люди, які піклуються, граються, проводять цікаві заняття, проходять із нею квести та екскурсії», – говорить психологиня.
Діти, які протягом навчального року регулярно відвідують дитячі центри, взаємодіють з педагогами та психологами, вчаться дружити та працювати в команді, у таборі закріплюють свої навички.
«Цього року наш табір був особливим, адже ми працювали з малечею 5-6 років, – розповідає психологиня дитячого центру Карітасу Борислав Людмила Сазонова. – Це діти, які до цього вже ходили до нас на підготовку до школи, тому простір і ми, працівники, були їм знайомі. Як психолог, насамперед я дбала про те, щоб діти познайомилися, згуртувалися і кожен почувався в безпеці.
Упродовж дня я спостерігала за динамікою в групі, аби вчасно помітити, якщо хтось утомився, соромиться або потребує індивідуальної уваги.Коли дитина знає, що її чують і підтримують, вона легко включається в гру та відкривається».
Звісно, у 5-6 років без дрібних конфліктів не обходиться, особливо в командних іграх. Тому завдання Людмили полягало в тому, щоб не просто розборонити дітей, а навчити їх домовлятися. «Ми одразу розбирали такі ситуації: вчилися ділитися, висловлювати свої почуття й чути інших. Це дуже цінний досвід перед школою», – підсумовує фахівчиня.
Спільний літній відпочинок об’єднує дітей, переконані психологині. Вони стають сталим колективом. Навіть після завершення проєкту продовжують спілкуватися та підтримувати один одного.
Історія дванадцятирічної Варвари лише підтверджує ці слова. Після окупації Херсона, евакуації та переїзду до Одеси дівчинка боялася нового колективу, але вже за кілька місяців занять у Карітасі все змінилося. «Педагоги стали улюбленими, вона знайшла друзів. Коли їхали в табір, я навіть не боялася її відпускати. Вона тільки ввечері писала: «Мамо, у мене все добре», – згадує її мама Марія.
Після повернення додому Варвара встигла побути вдома лише годину, як подруга вже покликала її гуляти. Для дитини, яка вчиться у школі дистанційно онлайн і ще недавно майже весь час проводила вдома під обстрілами, це кардинальна зміна її життя.
Дорослішання починається не з великих рішень, а з маленьких справ
Дорослі часто очікують, що дитина одного дня раптом стане відповідальною та спроможною. Але самостійність не з’являється сама по собі – вона формується через досвід. І літній табір зараз в Україні є одним із небагатьох безпечних місць, де діти можуть отримати цей досвід без постійної опіки батьків.
«Табори – це і про покращення соціальних навичок, і про підняття самооцінки та впевненості. Бо дитина розуміє: я зміг сам скласти свою сумку, сам без нагадування піти в душ, почистити зуби, прибрати свої речі. Це про самостійність і незалежність», – переконана Ірина Пухняк.
Особливо цінним такий досвід є для підлітків. Тут поруч завжди є дорослі, які підтримають і допоможуть, але вже немає звичного контролю кожного кроку. Саме в такому середовищі дитина починає відчувати відповідальність за власні рішення, свої речі, свій час і навіть за друзів, які поруч.
На думку психологині Тетяни Пшеничної, сьогодні це особливо важливо. «Ми кажемо, що діти інфантильні, що вони нічого не вміють. Але ж ми самі не даємо їм досролого досвіду. Ми поспішаємо зробити все замість них: “Давай я тобі підігрію, поріжу, допоможу”. А потім дивуємося, чому вони не самостійні», – каже вона. І додає ще одну важливу думку: «Війна теж зробила дітей дорослішими. Але невже ми не могли б готувати їх до дорослого життя гуманнішими шляхами?»
Відгуки, які діти залишають після таборів, об’єднує одне слово – «вперше». «Я вперше була в горах із друзями. Найбільше мені сподобалося, що ми постійно були разом. В Одесі я не маю можливості гуляти такою великою компанією», – розповідає Кіра. Вона вже мріє повернутися сюди самостійно, коли виросте і зможе сама вирішувати, куди подорожувати. Інша учасниця каже, що вперше по-справжньому відкрила для себе Гуцульщину і зрозуміла, наскільки хибними були її уявлення про цей край та людей, які там живуть. А ще одна дівчина зі сміхом згадує, що саме після табору в неї почалися перші серйозні стосунки.
Від такого досвіду змінюються не лише діти. Не меншим випробуванням табори є й для батьків, особливо в країні, де навіть дорога потягом не завжди є безпечною. Дорослим потрібне відчуття довіри – через постійну комунікацію, повідомлення про перебіг дня, фотографії та розуміння того, що їхня дитина перебуває поруч із людьми, яких вона вже знає і яким може довіряти.
«Такі табори – це величезна підтримка для батьків. У нашому місті влітку більшість садочків зачиняються, а батькам потрібно працювати. Запит був колосальний! Для них це чудова нагода віддати дитину в безпечне місце, де вона не просто сидить, а активно та весело проводить час», – додає психологиня дитячого центру Карітасу Борислав Людмила Сазонова.
Найважливіше починається після повернення додому
У таборі зміни не відбуваються миттєво. «Перші два-три дні діти стресують, потім починають формувати базову довіру до людей, які про них піклуються. І тільки вони починають відчувати, як це – жити в такому середовищі, як уже потрібно повертатися додому. Для соціалізації та емоційної підтримки краще було б, щоб такі табори тривали хоча б два тижні», – говорить Тетяна Пшенична.
Та навіть за короткий час зміни відбуваються. Батьки помічають, що діти повертаються впевненішими, відкритішими до спілкування, більш самостійними. «Коли я запитала дитину: “Що ти хотіла б повторити?”, відповідь була лише одна: «Увесь табір», – згадує одна з мам. Інша дякує не лише за відпочинок, а й за «добрих, цікавих, мудрих вихователів» і атмосферу, у якій дитина почувалася в безпеці.
Можливо, саме це і є найважливішим результатом таких поїздок. Не кількість пройдених кілометрів у походах, не майстер-класи і навіть не нові враження. Найцінніше – коли дитина повертається додому з розумінням, що вона впоралася. Що може знайти друзів у новому колективі. Що здатна подбати про себе. Що світ, попри все, залишається місцем, де можна довіряти людям, відкривати нове і будувати плани.
Підлітковий вік у всі часи є періодом пошуку себе, але сьогодні українські діти дорослішають у зовсім інших обставинах, ніж будь-яке покоління до них. Війна, вимушені переїзди, дистанційне навчання, розлука з рідними та друзями, а також втрата звичного життя змінили не лише їхній побут, а й сам процес дорослішання.
У таких умовах важливо не лише здобути академічні знання, а й навчитися розуміти власні емоції, будувати стосунки, ухвалювати рішення, піклуватися про здоров’я, критично сприймати інформацію, планувати майбутнє та не боятися брати на себе відповідальність.
Понад два десятиліття роботи з дітьми дали Карітасу України великий практичний досвід і чітке розуміння того, що поодиноких занять недостатньо для формування знань та навичок у підлітків. «Донедавна у наших фахівців Дитячих центрів та Просторів дружніх до дітей не було єдиної програми, яка охоплювала б усі ключові сфери життя підлітків. Кожен шукав матеріали самостійно: в інтернеті, у різних посібниках, комбінував вправи з багатьох джерел», – розповідає керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України Зоряна Лукавецька.
«В рамках проєкту «Процвітання крізь шторм» ми вирішили створити єдину методику, яка поєднає найважливіші знання та навички, – додає очільниця програми. – Замість традиційних лекцій учасники навчаються через активну взаємодію: беруть участь у мозкових штурмах, рольових і командних іграх, працюють у парах і малих групах, аналізують життєві ситуації та разом шукають рішення. Коли діти проживають цей досвід і запам’ятовують його значно краще».
Однією з ключових особливостей розробленого курсу є його практична спрямованість. Посібник пропонує формат навчання, у якому тренер виступає не наставником, що дає готові відповіді, а фасилітатором. Він підтримує учасників, допомагає організувати командну роботу, створює безпечний простір для співпраці та заохочує підлітків до самостійного пошуку рішень.
Під час розроблення посібника ми прагнули забезпечити збалансоване поєднання вправ різного формату та спрямованості. Динамічні й рухливі активності чергуються з аналітичними та дослідницькими завданнями, групова робота — з індивідуальною рефлексією, а творчі вправи доповнюють практичні кейси. Такий підхід допомагає підтримувати високу залученість усіх учасників, створює можливості для глибокого занурення в теми, формує позитивну атмосферу відкриття й співтворчості, а відтак сприяє кращому засвоєнню та запам’ятовуванню інформації.
Посібник містить курс із п’яти модулів по 5 тем у кожному, загальною тривалістю 150 годин, які можна пройти протягом приблизно дев’яти місяців – з вересня по травень. Кожен модуль курсу завершується створенням і презентацією власного соціально значущого групового проєкту. Це дає підліткам можливість втілити свої ідеї у реальні ініціативи, відчути відповідальність за спільну справу та зробити перші кроки до активної громадянської участі.
Водночас кожен модуль є самостійним і може використовуватися окремо, залежно від потреб конкретної групи. Зараз програма впроваджується п’ятьма центрами Карітас Волинь, Карітас Львів, Карітас Полтава, Карітас Тернопіль та Карітас Хмельницький.
«Програму створювали насамперед для просторів Карітасу, однак вона універсальна, – зазначає менеджерка проєкту «Процвітання крізь шторм» Ольга Аркуша. – Її можна використовувати у школах, Центрах життєстійкості, закладах неформальної освіти та соціальних службах – усюди, де працюють із підлітками. Це особливо важливо зараз, адже готових сучасних методик для системної роботи саме з цією віковою групою в Україні досі небагато».
Розповідаємо більше про кожен з п’яти модулів програми.
Навичка, якій потрібно навчати: турбота про себе
Багато дорослих досі сприймають здоров’я підлітків вузько: не захворів, займається спортом, нормально харчується – от і добре. Насправді ж здоров’я сучасної дитини значно ширше поняття.
Перший модуль програми присвячений формуванню звички дбати про себе комплексно. У ньому поєднано теми психологічної стійкості, фізичної активності, здорового харчування, догляду за собою та основ першої домедичної допомоги.
Під час дискусій і практичних вправ підлітки мають усвідомити, що турбота про власне здоров’я – це не одноразове рішення і не набір заборон. Це постійний процес самовдосконалення, який дозволяє розпізнавати власні емоції, помічати ознаки перевтоми, знаходити способи самопідтримки та звертатися по допомогу, коли вона необхідна.
Не менш важливою є тема руху – не як спорту заради результату, а як природного способу підтримки енергії, настрою та психічного здоров’я.
Так само розглядаються питання харчування та догляду за собою, очищені від популярних міфів і стереотипів, які підлітки щодня зустрічають у соцмережах.
Завершує модуль тема домедичної допомоги. Її мета – не підготувати професійних рятувальників, а навчити дітей не розгубитися у критичній ситуації, оцінити ризики та зробити перші необхідні кроки до приїзду медиків.
Soft skills визначають успіх
Сучасний роботодавець дедалі рідше запитує про диплом, натомість рекрутери оцінюють вміння працювати в команді, домовлятися, керувати власними емоціями, критично мислити і брати на себе відповідальність. Саме ці компетенції називають м’якими навичками (soft skills), і саме вони стали основою другого модуля програми.
Підлітковий період життя – це часи перших серйозних конфліктів, складних стосунків з батьками, дорослими та ровесниками, пошуком власної ідентичності та бажанням відстояти себе. Модуль не пропонує готових відповідей чи моральних повчань, але пояснює, як робити це конструктивно із залученням мінімальних сил та ресурсів.
У фокусі п’ять взаємопов’язаних тем: розпізнавання та управління емоціями, вирішення конфліктів, розвиток асертивності, командна взаємодія та тайм-менеджмент. Підлітки працюють у групах, виконують рольові вправи, аналізують кейси, дискутують і рефлексують над власним досвідом.
Цей модуль допомагає сформувати навички, які залишаються актуальними незалежно від майбутньої професії чи життєвого шляху.
Знайти не професію, а власний шлях
Колись діти починали задумуватись про вибір майбутньої професії у 16-17 років, сучасні підлітки замислюються про це значно раніше. Технологічний прогрес, поява нових – «модних» – спеціальностей та, будьмо відвертими, потреба у власних коштах змушують молодь досить рано шукати шляхи заробітку.
Саме тому третій модуль курсу присвячений профорієнтації. Програма знайомить учасників із сучасним світом професій, допомагає дослідити власні інтереси та здібності, розібратися, як змінюється ринок праці в Україні та світі, а також зробити перші кроки до підприємництва.
Модуль не дає підліткам готову відповідь на запитання «ким бути», натомість вони аналізують власні сильні сторони, знайомляться з реальними професійними ситуаціями, працюють над ідеями власних проєктів, обговорюють виклики і вчаться оцінювати різні сценарії свого розвитку.
Особливо важливо, що модуль допомагає позбутися поширеного страху зробити «неправильний вибір». Автори посібника показують: професійний шлях не завжди прямий, він може змінюватися на різних етапах життя і вимагати постійного навчання.
Навчитися розпоряджатись грішми ще до першої зарплати
Фінансові рішення підлітки вчаться ухвалювати задовго до повноліття. Починається все з кишенькових витрат і булочки у шкільній їдальні, далі вони переходять на банківські картки і здійснюють покупки в інтернеті, а потім стаються перші спроби підзаробити.
Молоді люди мають розуміти, як працюють гроші, як планувати бюджет і захиститись від шахрайства – про це четвертий модуль програми.
Фінансова грамотність починається з найпростішого – розуміння ролі грошей і принципів відповідального ставлення до них. Підлітки вчаться планувати власні витрати, розрізняти бажання і потреби, безпечно користуватися банківськими картками та цифровими сервісами, захищати власні персональні дані, заощаджувати та ухвалювати зважені фінансові рішення.
Окрема увага приділяється темі першого заробітку: де підліток може легально працювати, як розрізнити сумнівні пропозиції працевлаштування, як перетворити власні захоплення на джерело доходу та чому важливо цінувати свою працю.
Змінювати світ навколо себе не страшно
Саме в юному віці формується ставлення до суспільства, відповідальності та власної ролі в громаді. Чи буде людина готовою допомогти іншому, робити добре діло разом або ініціювати самотужки зміни значною мірою залежить від досвіду, який вона отримує в підлітковому віці.
П’ятий модуль присвячений набуттю громадських компетентностей. Програма охоплює теми людяності та взаємоповаги, лідерства, медіаграмотності, волонтерства і екологічної відповідальності.
Особливе місце займає розвиток критичного мислення. У світі, де підлітки щодня стикаються з величезною кількістю інформації, вони вчаться перевіряти факти, розпізнавати маніпуляції, аналізувати джерела та не піддаватися дезінформації. Це навичка, яка сьогодні є такою ж важливою, ніж уміння читати чи писати.
Не менш важливим є знайомство з волонтерством. Автори посібника прагнуть показати, що допомагати можна незалежно від віку чи ресурсів. Корисна ініціатива не завжди потребує великих коштів – іноді достатньо небайдужості, хорошої ідеї та команди однодумців.
***
Навчально-методичний посібник «Формування життєвих навичок та соціальної активності підлітків» не претендує на універсальну відповідь на всі виклики, з якими стикається молодь. Це практичний інструмент, який допомагає дорослим будувати з підлітками діалог про справді важливі речі.
Посібник результат спільної роботи докторки психологічних наук, професорки Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України Людмили Миколаївни Карамушки, кандидата психологічних наук, доцента кафедри соціальної психології Київського інституту сучасної психології та психотерапії Тараса Вікторовича Карамушки та команди Карітасу України.
До авторського колективу увійшли: Лукавецька Зоряна, керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей»; Аркуша Ольга, менеджерка проєкту «Процвітання крізь шторм»; Михальська Оксана, психологиня проєкту (Львів); Гук Софія, соціальна педагогиня проєкту (Львів); Дем’янчук Іванна, фахівчиня соціальної роботи (Львів); Васюра Наталія, соціальна працівниця (Полтава); Гринишин Наталія, координаторка проєкту (Хмельницький); Кузенко Олеся, координаторка проєкту (Хмельницький); Карась Ірина, соціальна педагогиня (Хмельницький); Назарчук Наталія, психологиня (Хмельницький); Петришин Михайло, соціальний працівник (Хмельницький); Дідур Катерина, фахівчиня соціальної роботи (Хмельницький); Нарольська Світлана, соціальна педагогиня (Нововолинськ); Гавронська Наталія, фахівчиня соціальної роботи (Нововолинськ); Федорович Наталія, психологиня (Нововолинськ); Вергілес Софія, фахівчиня соціальної роботи (Нововолинськ); Голян Герман, тренер (Нововолинськ); Муц Аліна, координаторка проєкту (Тернопіль); Креховець Юлія, соціальна педагогиня (Тернопіль); Ханас Вікторія, психологиня (Тернопіль).
Автори посібника сподіваються, що курс стане корисним не лише для працівників Карітасу. У електронному вигляді він спеціально розміщений у відкритому доступі на сайті організації, аби його могли використовувати педагоги, психологи, соціальні працівники та інші фахівці, які працюють з підлітками.
Посібник «Формування життєвих навичок та соціальної активності підлітків» можна ЗАВАНТАЖИТИ БЕЗКОШТОВНО. Велике прохання зберігати авторство Карітасу та посилання на джерело. Деталі – у ліцензії Карітасу.
У мережі Карітасу України працюють 50 Просторів дружніх до дитини (ПДД). У більшості випадків це конкретне місце, куди можна прийти після школи, зустріти друзів, погратися, поспілкуватися з психологом чи просто відчути себе у безпеці.
На Херсонщині все інакше. Тут через постійну небезпеку, обстріли та складну безпекову ситуацію такий простір не може працювати у звичному форматі. Тому ПДД сам вирушає до дітей.
Кілька разів на тиждень мобільна команда Карітасу Херсон долатиме маршрути до громад області. Мета виїзду не тільки проведення навчальних і творчих занять чи ігор для дітей, але й комплексна допомога родинам, тому в машині – психолог, соціальний педагог, аніматор, а також вужчі спеціалісти – юрист та кризові спеціалісти.
Проєкт реалізовуватиметься протягом 14 місяців – з липня 2026 року до кінця вересня 2027 року. За цей час мобільні команди регулярно працюватимуть у Білозерській, Дар’ївській, Музиківській, Чорнобаївській громадах Херсонської області.
Ініціатива впроваджується завдяки фінансовій підтримці Ukraine Crisis Appeal, Rotary Australia World Community Services та Australian Federation of Ukrainian Organisations.
Простір, який приїздить до дітей
Заплановано, що проєкт охопить 250 дітей віком від 2 до 17 років, які найбільше потребують допомоги: дітей із сімей внутрішньо переміщених осіб, військовослужбовців, багатодітних та малозабезпечених родин, дітей з інвалідністю, особливими освітніми потребами, сиріт і тих, хто через війну залишився під опікою родичів.
Для кожної громади команда готуватиме окремий графік занять, формуватиме групи відповідно до віку та потреб дітей, проводитиме творчі майстерні, командні ігри, заняття з розвитку емоційної стійкості та соціальних навичок, а також індивідуальні консультації для тих, хто їх потребує. Окрему увагу приділятимуть дітям з особливими освітніми потребами, адаптуючи заняття до їхніх можливостей.
За 14 місяців команда планує провести щонайменше тисячу групових занять. Кожен виїзд матиме одразу кілька завдань, тому в програмі поруч із психологічними заняттями з’являтимуться квести, майстер-класи, спортивні активності, які в ці часи не є розвагами заради розваги, а радше спосіб повернути дітям відчуття нормального життя.
В попередні роки команда працювала в рамках гуманітарного реагування на виклики повномасштабної війни в країні, тож має досвід і чітко розуміє потреби дітей та дорослих свого регіону. Саме поєднання ігор, спільної діяльності, творчих занять і живого спілкування дозволяє дітям легше відкриватись, вчитись довіряти іншим і поступово відновлювати відчуття безпеки.
Підтримку отримуватиме вся родина
Допомога дітям не може бути повною, якщо поруч залишаються без підтримки дорослі. Саме тому разом із мобільним Простором дружнім до дитини, у громадах працюватиме мобільний Кризовий центр.
Поки діти займатимуться творчістю, навчатимуться чи братимуть участь у психологічних заняттях, батьки, опікуни та інші члени родин зможуть отримати професійну допомогу психолога, юриста, кризового або кейс-менеджера. Такий підхід дозволить одночасно підтримати всю сім’ю, адже від емоційного стану дорослих значною мірою залежить і благополуччя дитини.
Команда працюватиме з людьми, які опинилися у найскладніших життєвих обставинах: внутрішньо переміщеними особами, самотніми батьками, літніми людьми, особами з інвалідністю, сім’ями військовослужбовців, безвісти зниклих, людьми, які втратили житло або пережили насильство, полон чи інші наслідки війни.
Для когось це буде кризова психологічна підтримка у перші дні після травматичної події, для когось – кількамісячний супровід у межах ведення випадку, а комусь насамперед знадобиться юридична допомога у відновленні документів, оформленні соціальних виплат чи вирішенні питань, пов’язаних із житлом, землею та майном.
Загалом протягом реалізації проєкту кризову інтервенцію отримають 180 людей, ще 160 осіб супроводжуватимуть у форматі ведення випадку, а 250 бенефіціарів скористаються правовою допомогою.
Окремо фахівці проводитимуть групові психоедукаційні зустрічі та консультації, допомагаючи людям краще розуміти власний психологічний стан, навчатися технік самодопомоги та поступово відновлювати внутрішню стійкість.
Особливість проєкту полягає саме в тому, що він не розділяє потреби дітей і дорослих. Підтримка надаватиметься родинам комплексно: дитина отримуватиме безпечний простір для розвитку та спілкування, а дорослі – інструменти, які допомагатимуть їм впоратися з кризою та повернути відчуття контролю над власним життям.
Дорослі часто говорять про дітей як про майбутнє. Але рідше запитують, що вони думають сьогодні. У час повномасштабної війни, коли навчання та дозвілля українських школярів проходить частково онлайн та під звуки повітряних тривог, саме можливість бути почутими, впливати на рішення та бачити результати власних ідей стає вкрай важливою.
Ця думка стала одним із принципів, на яких Карітас України втілює напрям «Дитячі парламенти в дії» в рамках проєкту «Стійкість та розвиток. Психосоціальна допомога дітям шкільного віку на території Одеської, Тернопільської, Хмельницької областей під час війни в Україні», який реалізується за фінансового сприяння Карітасу Австрії та Renovabis.
Напрям «Дитячі парламенти в дії» є частиною регіональної програми DARE: Освіта та інновації в Україні, Республіці Молдова та Румунії, ініційованої міжнародною організацією Карітас Австрії. Програма базується на переконанні, що діти зростають і досягають кращих результатів у середовищі, яке бачить їхній потенціал, дозволяє мріяти, висловлюватися і бути почутими, а також потребують підтримки з боку дорослих, здатних любити, взаємодіяти та підтримувати емоційно. У 2017–2019 роках програма DARE була апробована в трьох країнах і засвідчила свою дієвість.
В Україні напрям «Дитячі парламенти в дії» реалізовували рік 18 школах і його підсумковим етапом став форум-квест «Місія: Школа змін» у Тернополі. Розповідаємо більше про сам напрям та його фінальний захід.
Дати дітям право голосу
Протягом навчального року соціальні працівники та психологи Карітасу пройшли спеціальне навчання, щоб стати фасилітаторами дитячих парламентів. Сьогодні вони супроводжують команди у 18 школах Хмельницької, Тернопільської та Одеської областей. Загалом до програми долучилися 347 підлітків віком від 14 до 17 років.
Щотижневі фасилітовані зустрічі дитячих парламентів стали простором, де підлітки вчаться домовлятися, чути одне одного, аналізувати проблеми власної школи, шукати рішення і спробувати разом втілити їх у життя.
Роль фасилітаторів суттєво відрізняється від звичної ролі педагога. Вони не пропонують готових відповідей і не визначають, які ідеї є правильними. Натомість допомагають дітям структурувати власні думки, працювати в команді, планувати проєкти, знаходити ресурси та доводити справу до кінця.
Яскравим прикладом є проєкт учнів Кам’янець-Подільського ліцею «Під двома каштанами», мета якого – облаштувати у шкільному дворі простір для зустрічей та активностей. Учні використали технології штучного інтелекту для розробки дизайну зони відпочинку, а за підтримки вчителя математики склали кошторис. Для залучення коштів вони організували ярмарок і концерт, зібравши 3 000 грн, та спланувавши подальші активності, включно з презентаціями місцевим підприємцям для закупівлі рослин та дерев.
«Коли дітям довіряють, вони усвідомлюють, що їхній голос має вагу і здатні не боятись та генерувати ідеї, які реально змінюють шкільне середовище. І саме це є найбільшою цінністю нашої роботи», – переконана менеджерка проєкту «Стійкість і розвиток» Марина Мартиненко.
Від ідеї до реальних змін
Кожен дитячий парламент працював над власною ініціативою. Спочатку діти вчилися помічати проблеми школи, потім – обговорювали можливі рішення, дискутували і виходили на єдине бачення, а потім – бралися за роботу.
«Універсального рішення для всіх шкіл не існує. Кожен дитячий парламент обрав власний напрямок, виходячи з потреб саме свого закладу освіти, – розповідає Світлана Копачівська, координаторка проєкту «Стійкість і розвиток»в Карітасі Тернопіль.
Наприклад, у Великих Бірках діти запропонували створити шкільне радіо. Вони хочуть, щоб школа була не лише місцем, де дзвінок повідомляє про початок уроку, а простором із веселішою атмосферою: із музичними перервами, можливістю привітати однокласників чи вчителів із днем народження, зробити шкільне життя більш живим і цікавим».
Розробляючи власну ідею підлітки проходять увесь шлях – від аналізу проблеми до пошуку ресурсів, планування, презентації та реалізації своїх задумів. Вони вчаться аргументувати власну позицію, домовлятися, брати відповідальність і бачити, що їхні рішення можуть мати цілком відчутний результат.
Під час підсумкового форуму «Місія: Школа змін» ці школярі презентували вже не їдеї чи плани, а результати кількох місяців спільної роботи. У Теребовлянському спеціалізованому ліцеї діти створили «Простір добрих справ», який покликаний розвивати культуру взаємопідтримки та небайдужості.
Команда Тернопільської школи №13 представила «Майстерню смаку» – простір, що поєднує творчість, практичні навички та спільну діяльність. Учні Тернопільського класичного ліцею запропонували «3D-простір» для розвитку креативності та командної роботи, а школярі Тернопільської школи №14 – «Майстерню голосу та світла», де діти можуть розвивати свої таланти, навчатися впевнено висловлювати власну думку та бути почутими.
На Одещині Великобірківський ліцей презентував проєкт «Школа на повну гучність», а Почапинський ліцей – «Чіл-зону» для відпочинку, спілкування та емоційного відновлення.
«За кожною з цих дитячих ініціатив командна робота та бажання зробити своє середовище кращим, – розповідає Марина Мартиненко.
Я вкотре переконалася, що “Дитячі парламенти в дії” – це значно більше, ніж про шкільне самоврядування. Це про дітей, які вже сьогодні вчаться бути відповідальними, підтримувати одне одного, діяти, змінювати свої школи та громади».
Дитячий голос має бути силою змін
Організатори підсумкового форуму-квесту «Місія: Школа змін» намагалися перетворити фінальну подію проєкту на місце зустрічі дітей.
«Протягом року діти збиралися, аналізували ситуацію, проводили опитування, досліджували потреби та цікавилися думкою інших учнів. Вони намагалися зрозуміти, що саме потрібно їхньому закладу освіти, щоб він став більш комфортним, безпечним і дружнім для дітей, – розповідає Світлана Копачівська, координаторка проєкту «Стійкість і розвиток»в Карітасі Тернопіль.
Саме тому виникла ідея провести підсумковий захід. Його метою було показати дітям, що їхня думка справді важлива, що до їхніх ідей прислухаються, а їхня активність має значення. Захід став своєрідним підсумком усієї роботи дитячих парламентів за рік. Відбувся тематичний квест, у якому діти відповідали на запитання, пов’язані з діяльністю парламентів, аналізували власний досвід та підсумовували отримані знання».
Формат форуму поєднав презентації учнівських ініціатив з командним квестом інтерактивними станціями та неформальним спілкуванням. Виконуючи спільні завдання діти спілкувались з однолітками з різних регіонів, вчилися бути відкритими до світу та думки іншого, а також разом ухвалювати рішення і, що не менш важливо, разом святкувати з танцями, фарбами Холі та водними естафетами.
«У час війни таке дійство для дітей має особливу цінність. Ми не можемо забрати у них всі складні обставини, але можемо створити для них простір, де вони відчувають безпеку, підтримку, власну значущість та просту радість. Саме з таких моментів народжується стійкість», – говорить Марина Мартиненко.
Для команди Карітасу України успішне завершення компоненту “Дитячі парламенти в дії” є підтвердженням того, що розвиток дитячої агентності – не додатковий елемент психосоціальної підтримки, а її важлива складова. Адже можливість бути почутими, брати участь у прийнятті рішень і бачити результат власних дій допомагає дітям відновлювати відчуття контролю над своїм життям, яке війна часто руйнує.
«Після таких зустрічей ще більше розумієш: ми працюємо не просто над проєктами. Ми працюємо заради майбутнього України. І це майбутнє вже сьогодні має свій голос. Наше завдання – почути його, підтримати і допомогти стати ще сильнішим», – підсумовує Марина Мартиненко.
На реалізацію кожної шкільної ініціативи передбачено фінансування у розмірі 30 тисяч гривень, за які будуть закуплені необхідні матеріали чи обладнання для втілення дитячих задумів.
На основі досвіду реалізації «Дитячих парламентів в дії» Карітас України розробив посібник, який стане в нагоді педагогам, соціальним працівникам, фасилітаторам та лідерам молодіжних ініціатив – усім, хто хоче допомогти дітям реалізовувати свої ідеї. Він містить покрокові інструкції та поради: від народження ідеї до її реалізації, оцінки та святкування результату.
Українські діти живуть у реальності, де звичними стали повітряні тривоги, обстріли та ночівлі в укриттях. Навіть літні канікули не дадуть малюкам чи підліткам безтурботного відпочинку, якщо у родини немає можливості хоч ненадовго опинитися в безпечному середовищі.
У червні-липні 45 дітей із Києва та Полтави мали змогу провести два тижні без сирен і поміж добрих людей в італійському регіоні Емілія-Романья. Це діти віком 8-16 років із сімей військовослужбовців та багатодітних родин, а також внутрішньо переміщені з небезпечних регіонів України.
Приймали українську групу громади міст та селищ Равенна, Фаенца, Імола, Луго, Брізігелла та Фоньяно в межах проєкту «Разом краще» (È più bello insieme), який Карітас Італії реалізує від початку повномасштабної війни в Україні, щоб дати дітям можливість відновитися.
Керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України Зоряна Лукавецька переконана, що саме можливість хоча б ненадовго змінити звичне середовище сьогодні має особливу цінність для українських дітей:
«Вплив війни на дітей в Україні досі неможливо оцінити повною мірою, адже вони продовжують жити в умовах постійної небезпеки… Саме тому проєкт літнього відпочинку дітей в Італії став для них можливістю хоча б на два тижні перенестися в інший світ – світ миру, спокою та дитинства.
Тут діти й дорослі поступово дозволяли собі проживати день без тривоги, радіти новому досвіду, відкривати для себе нові місця, знайомитися з людьми та з цікавістю пізнавати світ. Такі табори стають для дітей простором відновлення, де вони можуть хоча б на короткий час відчути себе у безпеці. А після повернення додому спогади про ці два тижні ще довго підтримуватимуть їх, допомагаючи зберігати внутрішню стійкість».
Для більшості учасників це була перша подорож до Італії, а для декого – взагалі перший виїзд за кордон. Від початку стало зрозуміло, що ця поїздка вимагатиме витривалості. Дорога була довгою: потяг з Києва до Перемишля, потім автобус через чотири країни Європи. Повернення теж виявилося непростим: через масовані російські обстріли України виникли затримки руху потягів, і дорога додому затягнулася. Але всі благополучно повернулися до своїх родин.
Під час перебування в Італії українські діти жили в Istituto Emiliani у селищі Фоньяно. Заснований у 1822 році комплекс свого часу був одним із найвідоміших освітніх закладів регіону, а за більш ніж два століття трансформувався в центр прийому паломників, дитячих і молодіжних груп, духовних реколекцій та навчальних заходів.
Просторим історичним комплексом із внутрішніми двориками, довгими коридорами та садом опікуються сестри-домініканки Конгрегації Пресвятих Дарів. Для української групи монахині пекли домашні бісквіти, готували піцу та пасту, і навіть італійське морозиво – джелато.
І саме звідти щодня розпочиналися подорожі українських дітей до різних міст регіону. Користування громадським транспортом – автобусами та потягами – дозволяло відчути повсякденний ритм життя регіону, побачити значну частину Емілії-Романьї, а також узбережжя Адріатики.
Особливе враження на дітей справила Равенна – місто, яке зберігає одну з найцінніших у світі колекцій ранньохристиянських та візантійських мозаїк. Тут розташовані вісім пам’яток, внесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Більшість мозаїк були створені у V-VI століттях, коли Равенна була столицею Західної Римської імперії, а згодом – важливим центром Візантійської імперії в Італії. До наших днів вони збереглися майже без змін і сьогодні вважаються неперевершеним зразком візантійського мистецтва, що має виняткову історичну, культурну та художню цінність.
Для більшості учасників поїздки це було перше знайомство з пам’ятками такого масштабу. Діти уважно розглядали тисячі кольорових смальтових кубиків, з яких понад півтори тисячі років тому були створені величезні композиції. Побачене настільки захопило багатьох, що після екскурсії вони купували сувеніри з мозаїки або творчі набори, щоб спробувати власноруч відтворити цю давню техніку вже вдома. Це, мабуть, найкраще свідчення того, що побачене справді зачепило дітей.
Ще однією цікавою зупинкою була Імола – місто, відоме далеко за межами Італії завдяки автодрому Autodromo Internazionale Enzo e Dino Ferrari. Це одна з найлегендарніших гоночних трас світу, яка понад 70 років приймає міжнародні автоспортивні змагання, зокрема етапи чемпіонату світу «Формули-1». Для міста автодром є важливою частиною його історії та ідентичності.
Під час екскурсії діти побачили знамениту трасу зблизька, дізналися про її історію та побували в місцях, які зазвичай бачать лише під час телевізійних трансляцій перегонів. Можливість пройтися територією легендарного автодрому, уявити швидкість болідів і відчути атмосферу місця, де виступали найкращі гонщики світу, стала для дітей одним із найяскравіших спогадів поїздки.
Фаенца відкрила дітям ще одну сторінку історії Італії – цього разу пов’язану з мистецтвом кераміки. Саме назва цього міста дала світові слово «фаянс», яким сьогодні називають особливий вид тонкої глазурованої кераміки. Починаючи з епохи Відродження, вироби місцевих майстрів здобули європейську славу завдяки високій якості, витонченому розпису та майстерності виконання.
В перші дні було помітно, що більшості дітей потрібен час не лише для того, щоб звикнути до нової країни, а й щоб знову навчитися відпочивати. Багато хто приїхав замкнутим і настороженим. Дехто продовжує навчатися онлайн у школах прифронтових громад, дехто давно живе далеко від друзів.
Поступово діти з різних міст здружились, разом грали у волейбол, танцювали та знайомились з місцевими однолітками, практикуючи англійську та вивчаючи окремі італійські слова.
Наприкінці зміни кожен отримав білу футболку, тож у всіх вони були розписані побажаннями, малюнками та підписами нових друзів, а прощання супроводжувалися довгими обіймами.
Менеджерка проєкту «Процвітання крізь шторм» Карітасу Полтава Оксана Корольова-Буцко переконана, що саме такі зміни в дітях і є головною цінністю подібних програм.
«Сьогодні, коли українські діти живуть в умовах війни, такі поїздки мають особливе значення. Вони дарують можливість хоча б на деякий час відчути спокій, безтурботне дитинство, знайти нових друзів, набратися сил і просто побути дітьми. Це можливість відновитися емоційно, повірити, що попереду ще багато світлих і щасливих моментів. Щиро вдячна всім, хто робить такі табори можливими. Кожна дитяча усмішка, кожен щасливий погляд і кожна мить без страху – безцінні».
Проєкт «Разом краще» вже 4 роки реалізується завдяки спільній роботі місцевих громад Італії. До організації поїздки долучаються сотні людей – волонтери, парафії, місцеві громади, муніципалітети. За кожним днем відпочинку стоїть велика, майже непомітна для дітей організаційна робота.
Психологи давно говорять про те, що відновлення дітей після тривалого життя у стресі складається не лише зі спеціалізованої допомоги, а зі звичайних речей: безпечного середовища, нових позитивних спогадів, відчуття підтримки, можливості довіряти людям і бачити, що світ не обмежується війною.
В цій поїздці діти бачили, що дорослі поруч не тому, що це їхня робота, а тому, що вони щиро хочуть допомогти. Для тих, хто останні роки живе в умовах постійної тривоги, довіра формується не словами, а щоденними вчинками. Невеликі прояви уваги – снеки на пляж та в дорогу, крем від сонця та після нього, подаровані м’ячі для пляжного волейболу, додаткові пляшки води і навіть пошук загубленого дівчинкою в автобусі телефону – ці речі створюють відчуття справжньої турботи.
«Іноді найбільшим подарунком для дитини є не далека подорож чи нові враження, а можливість спокійно заснути, прокинутися без сирен, сміятися, дружити й просто бути дитиною. Ці два тижні подарували нашим дітям відчуття безпеки, багато тепла та спогади, які ще довго зігріватимуть їхні серця. А нам вони нагадали, що навіть у найважчі часи добро, турбота і єдність здатні творити справжні дива», – говорить координаторка дитячо-молодіжного напряму Карітас Київ Ірина Пелюхня.
Проєкт «Разом краще» триває. Уже найближчим часом до Італії вирушить наступна група українських дітей, для яких така подорож також стане можливістю відчути звичайні радості дитинства. А поки Карітас України, Карітас Києва та Карітас Полтави висловлюють щиру вдячність Caritas Italiana, дієцезіям та командам Caritas Равенни, Фаенци та Імоли, десяткам волонтерів, приймаючим родинам, сестрам-домініканкам, місцевим громадам, священникам і всім, хто долучився до організації цього відпочинку.
“Завдяки вашій підтримці, турботі та відкритим серцям наші діти змогли відчути безпеку, побачити красу іншої країни, знайти нових друзів і просто насолодитися дитинством. Разом ми даруємо не лише подорожі, а й віру, надію та щасливі спогади, які залишаються з дітьми назавжди, – підсумовує Ірина Пелюхня. – Нехай ця поїздка стане для кожної дитини ще одним доказом того, що у світі завжди є люди, які готові підтримати, подарувати тепло та допомогти мріяти навіть у найскладніші часи“.
Карітас України реалізує проєкт «Процвітання крізь шторм: сталi, якісні та орієнтовані на дитину послуги для безпеки, розвитку та добробуту вразливих дітей в Україні».
Від липня 2025 року і до кінця 2026 року проєкт втілюють Карітас Волинь, Карітас Львів, Карітас Полтава, Карітас Тернопіль і Карітас Хмельницький.
«Процвітання крізь шторм» є продовженням проєкту «Діти і війна», який з 2022 року реалізовувався Карітасом за підтримки багаторічних партнерів Карітас Німеччини, у відповідь на безпрецедентні виклики, які війна поставила перед дітьми та молоддю в Україні.
«Проєкт має на меті стандартизувати соціальні, педагогічні, психологічні послуги та послуги у сфері захисту дітей, які надаються в соціальних дитячих центрах п’яти місцевих організацій, – розповідає проєктна менеджерка Карітасу України Ольга Аркуша. – Основна увага буде приділена двом послугам: індивідуальному соціальному супроводу, він же кейс-менеджмент у сфері захисту дітей, та груповим соціально-педагогічним послугам для дітей та їхніх батьків або опікунів».
Ціль проєкту – охопити 450 дівчат і 300 хлопців у віці 7–17 років, з яких 25% – діти 7–11 років, а 75% – 12–17 років.
До цільової групи належать: внутрішньо переміщені діти (40%), діти-сироти та позбавлені батьківського піклування (10%), діти з сімей за межею бідності (30%), а також діти військовослужбовців, ветеранів і загиблих (20%).
Особлива увага приділяється тим, хто має обмежений доступ до послуг через фінансові труднощі, віддаленість або нестачу підтримки громади.
У кожному соціальному дитячому центрі місцевого Карітасу безпосередньо працюють з дітьми четверо спеціалістів: соціальні педагог і працівник, а також психолог і аніматор. «Усі п’ять регіональних команд Карітасу впроваджуватимуть єдині підходи до надання соціальних послуг, які ставлять на перше місце найкращі інтереси дитини», – уточнює Ольга Аркуша.
Соціальний педагог проводить групові та індивідуальні заняття з дітьми та батьками, організовує розвиваючі та освітні заходи для дітей у центрі та під час виїздів. Його основними темами є фінансова грамотність, здоров’я, профорієнтація і м’які навички.
Соціальний працівник відповідає за кейс-менеджмент. Він супроводжує вразливих дітей і їхні сім’ї, надає емоційну підтримку, консультує і координує доступ до психологічної, соціальної та юридичної допомоги, супроводжує на зустрічі з надавачами послуг. Кейс-менеджмент триває від 1 до 3 місяців, при потребі до 6, щоб забезпечити стабілізацію ситуації та інтеграцію дитини.
Психолог працює індивідуально та групами, проводить психокорекційні програми, тренінги з емоційної стійкості та саморегуляції, співпрацює з командою для цілісної підтримки дитини та створення безпечного середовища.
Аніматор організовує ігрові, спортивні та розвиваючі заходи, сприяє емоційній стабілізації, соціалізації та інтеграції дітей у громаду. Співпрацює з психологом і соціальним педагогом, проводить спільні дитячо-батьківські та інтеграційні заходи, денні та стаціонарні табори, походи та виїзди.
У сільській або віддаленій місцевості доступ до соціальних послуг та професійної підтримки забезпечується виїздами мобільних команд. «Ці мобільні виїзди здійснюються в середньому раз на тиждень, – уточнює менеджерка. – Графік є гнучким і якогось тижня є потреба поїхати двічі, а якогось – не поїхати взагалі. Але виїзди є регулярними, саме це забезпечує результат. Одним із яких є безпосереднє залучення дітей до процесу прийняття рішень у громаді та реалізації соціальних ініціатив».
У межах проєкту «Процвітання крізь шторм» Карітас прагне максимально сприяти реалізації Національної стратегії забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024–2028 роки. Зокрема, серед ключових напрямів роботи є оновлення карти зацікавлених сторін, розвиток партнерств і участь у координаційних радах для вдосконалення механізму перенаправлення до інших організацій і реагування на виклики в інтересах дітей.
«Надаючи послуги соціального супроводу ми бачимо та аналізуємо, як це працює і впливає на дітей. Тож на основі досвіду команд на місцях, успішних практик та скоординованих робочих груп можемо напрацювати рекомендації стандартних операційних процедур (СОП) та навчальних програм по цій послузі, – пояснює Ольга Аркуша. – Аби підсилити цей адвокаційний компонент у громадах також проводяться інформаційно-комунікаційні кампанії для адвокації доступу дітей та сімей до соціальних послуг».
Результатом проєкту є відчутний вплив на життя дітей та їхніх сімей. Попередній досвід Карітасу свідчить, що близько 60% дітей, які отримують психосоціальні послуги у наших центрах, повідомляють про покращення свого психоемоційного стану, а 80% – про зростання рівня основних життєвих навичок.
Серед сімей, які отримують соціальний супровід Карітасу, 70% відзначають покращення взаємин, зниження рівня напруження та підвищення здатності долати повсякденні труднощі.
Загалом 90% бенефіціарів задоволені отриманими послугами, що підтверджує ефективність підходів та методів, які впроваджує Карітас.
Під час щорічної партнерської зустрічі мережі Карітасу України, яка цього року відбулася у Львові, було підписано договір про продовження ініціативи, що вже стала важливою підтримкою для шкільних спільнот Вінницької, Житомирської та Кіровоградської областей.
Проєкт реалізується за підтримки Caritas Österreich та NACHBAR IN NOT і продовжує роботу, яка протягом останніх 14 місяців допомагала школам створювати безпечне освітнє середовище, підтримувати психоемоційний стан дітей, долати освітні втрати та зміцнювати економічну спроможність родин.
«Маємо можливість продовжити активності в напрямку підтримки учнів, батьків та педагогічного колективу у 15 школах, – розповідає менеджерка проєкту Анна Кілас. – Проєкт має досить довгу назву, але ми любимо називати його коротко англійською – SUN. Цього року це вже SUN 2».
Проєкт має покращити психосоціальне благополуччя 6300 дітей, батьків, опікунів та педагогів, забезпечити 5000 дітей підтримкою для покращення їхніх освітніх результатів, посилити спроможність 820 учителів і батьків створювати інклюзивне, безпечне та підтримувальне шкільне середовище, а також сприяти економічній стійкості 483 вразливих батьків та опікунів, насамперед жінок, через підтримку засобів до існування та розвиток можливостей для отримання доходу.
Друга фаза SUN, як і попередня, побудована на комплексному підході. Вона поєднує психосоціальну підтримку в школах, послуги з надолуження освітніх втрат і неформальної освіти, програму фінансової грамотності та підприємництва FLEEP, програми інтеграції дітей з інвалідністю та особливими освітніми потребами, грантову підтримку домогосподарств, професійно-технічне навчання й перекваліфікацію, а також новий адвокаційний компонент, який покликаний забезпечити сталість результатів після завершення проєкту.
Команда Карітасу України разом із місцевими організаціями прагне продовжити вже успішні практики, розширити підтримку для дітей, педагогів і сімей, які щодня живуть в умовах повномасштабної війни, а також адвокатувати необхідність реалізації компонентів ініціативи державою та громадами.
«Простори щастя»
Попри те, що проєкт має назву «Зміцнюємо Україну зараз» (SUN), він є частиною значно ширшої програми Карітасу України «Щасливі МИ», яка розвиває системний підхід до психосоціальної підтримки дітей у школах.
У 83 школах ця програма стала основою для створення середовища, де дитина може не лише навчатися, а й почуватися у безпеці, отримувати підтримку дорослих, навчатися розуміти власні емоції та будувати здорові стосунки з однолітками.
Карітас прагне вибудовувати довготривалу співпрацю зі школами, під час якої команда заходить у навчальний заклад, вибудовує партнерські відносини з адміністрацією, педагогами та батьками, а в самій школі створюється спеціально обладнаний простір для психосоціальної підтримки. Такі місця отримали назву «Простори щастя».
Сьогодні в межах програми «Щасливі МИ» функціонує 51 «Простір щастя» у шести областях України, і саме ця модель продовжує масштабуватися в межах другої фази проєкту SUN.
Основою цієї роботи є структурована програма «Безпечний простір», розроблена фахівцями Києво-Могилянської академії, – за нею безпосередньо працюють соціальні педагоги просторів.
Одним із важливих нововведень другої фази стане впровадження методики «Відкритий діалог». Якщо раніше значна увага приділялася супервізійній підтримці педагогів, то тепер команда переходить до нового формату роботи – інтервізії. Такий підхід дозволяє педагогам створювати професійну спільноту взаємної підтримки. Саме розвиток професійної спільноти педагогів є одним із ключових завдань нового етапу проєкту.
FLEEP
Одним із напрямків, який продовжить розвиватися у другій фазі проєкту SUN, залишається програма фінансової грамотності та підприємництва FLEEP. За час реалізації першої фази вона довела свою ефективність, та в кожній школі було створено соціальне підприємство, однак новий етап враховує досвід, отриманий під час практичної роботи зі школярами.
До програми буде залучено 600 дітей віком від 11 до 17 років. Це будуть як учасники, які вже працювали в попередній фазі проєкту, так і нові школярі – ті, хто раніше не мав можливості долучитися до FLEEP, перейшов до партнерської школи або став старшим і тепер відповідає віковим вимогам програми.
«Ми продовжуємо реалізовувати програму фінансової грамотності та підприємництва FLEEP, але цього року вона дещо видозмінена. Минулого року ми поставили собі досить високий показник і на практиці побачили, що не всі діти є активними учасниками програми протягом її реалізації, хоча інтерес до неї був великий. Насправді ця програма потребує великої залученості, тому зараз діяльність буде зосереджуватися на вужчому колі учнів, які самостійно вирішили розвивати своє шкільне підприємство», – уточнює Анна Кілас.
Попри зміни в кількісних показниках, головна ідея програми залишається незмінною. FLEEP не обмежується лише знайомством із поняттями бюджету, фінансового планування чи підприємництва. Її головне завдання – допомогти підліткам зрозуміти, як знання можна перетворити на реальні навички та гроші. Саме розвиток створених у першій фазі підприємств стане головним акцентом другої фази.
«Учителі не лише викладатимуть теоретичну базу. Їм відводиться особлива роль – фактично бізнес-консультантів, – розповідає асистентка проєкту Світлана Сосновська. – Вони забезпечуватимуть не лише контроль виробництва та якості продукції, а й допомагатимуть будувати партнерські відносини з місцевими установами та бізнесом, щоб сформувати постійні канали збуту».
Для учасників програми будуть передбачені навчальні виїзди на підприємства та виробництва, відвідування лабораторій, участь у презентаціях, виставках і ярмарках продукції. Також школярі матимуть можливість зустрічатися з підприємцями, фахівцями з бізнесу, маркетингу та фінансів, які ділитимуться власним досвідом і допомагатимуть дітям краще зрозуміти, як працює сучасне підприємництво.
Відновлення засобів до існування
Один із важливих напрямків проєкту SUN: допомога вразливим родинам не лише подолати наслідки війни, а й отримати можливість забезпечувати себе самостійно. На новому етапі основний акцент буде зроблено на підтримці самозайнятості та професійному розвитку.
Протягом року проєкт передбачає надання 330 мінігрантів для розвитку або започаткування власної справи, а також 153 грантів на професійно-технічне навчання та перекваліфікацію.
«У попередній фазі ми вже надали гранти батькам із наших партнерських шкіл, які належали до визначених категорій вразливості та виявили бажання долучитися до проєкту, – зазначає Анна Кілас.– Водночас проєкт передбачає важливу умову: отримати грант у другій фазі зможуть лише нові учасники».
Адвокація
Однією з головних новацій SUN 2 стане адвокаційний компонент. Якщо раніше основна увага приділялася впровадженню нових підходів у школах, то тепер команда Карітасу України працюватиме над тим, щоб ці зміни продовжували діяти і після завершення проєкту.
«Новим у цьому році є адвокаційний компонент, оскільки проєкт фінансуватиметься лише вже в цій фазі, а третьої фази не передбачено. Ми будемо працювати над тим, щоб забезпечити сталість надання послуг і після виходу Карітасу з партнерських шкіл», – пояснює Анна Кілас.
Потреба в такому напрямку виникла завдяки самим школам. Під час обласного підсумкового форуму, який відбувся в Кропивницькому, директори навчальних закладів говорили про бажання активніше долучатися до розвитку «Просторів щастя» та продовжувати цю роботу власними силами.
«Ми чули від директорів, що вони теж хочуть бути залучені до проєкту. Вони підтримують роботу “Просторів щастя”, але хотіли б самостійно долучатися до їх розвитку. Саме тому ми хочемо разом із ними напрацювати плани дій, які допоможуть забезпечити роботу цих просторів після завершення проєкту», – уточнює менеджерка.
Для цього Карітас України проведе зустрічі з керівниками партнерських шкіл, а також регіональні адвокаційні заходи за участю громад і відділів освіти. Запланований також національний форум у Києві з представниками вітчизняної та міжнародної спільноти, органів влади та освітніх департаментів, шкіл та команд Карітасу, щоб спільно обговорити подальший розвиток психосоціальної підтримки у школах.
