«Простори щастя», які змінюють шкільне життя: проєкт «Стійкість і розвиток» Карітасу

Кожній людині важливо мати місце де вона почувається в безпеці. Не менш важливо знати, що її почують, підтримають і дадуть можливість впливати на те, що відбувається навколо.

Якщо мова йде про дітей, то все описане вище стає особливо важливим і закладає підвалини успішного майбутнього. Це принцип на якому будується робота проєкту «Стійкість і розвиток», друга фаза якого триває у загальноосвітніх закладах Тернопільської, Хмельницької та Одеської областей. 18 шкіл втілюють проєкт з 2022 року вдруге, ще 18 – доєднались цього року.

Кожна школа має «Простір щастя», яким опікуються команди Карітасу Одеси, Карітасу Тернополя та Карітасу Хмельницького, за підтримки Карітасу України, Карітасу Австрії та фонду Renovabis.

«Простори щастя» – це спеціально облаштовані кімнати у яких діти отримують психосоціальну підтримку, вчаться розпізнавати власні емоції, долати стрес, спілкуватися та будувати стосунки. Водночас проєкт працює з батьками і педагогами, адже самопочуття дитини значною мірою залежить від дорослих, які перебувають  з нею поруч.

За 9 місяців 2026 року підтримку отримали вже 11 530 школярів віком від 6 до 17 років. Результати моніторингу свідчать, що 88% опитаних дітей демонструють підвищення психологічної стійкості, а 81% опанували ефективні способи подолання стресу.

Разом з учнями, їхніми батьками та вчителями «Простори щастя» поступово змінюють освітнє середовище, взаємодія між дітьми і дорослими та уявлення про те, якою може бути підтримка в школі.

Школа, у якій дитину чують

Один із важливих висновків роботи Карітасу полягає в тому, що діти потребують можливості говорити про себе не менше, ніж навчатися нового.

«Сьогодні надзвичайно важливо дослухатися до дітей. Коли ми приходимо в нові школи і наші тренерки проводять заняття за методологією «Безпечний простір», ми помічаємо одну річ: діти хочуть говорити. Вони дуже радіють, коли їх чують, коли до них прислухаються», – розповідає Світлана Копачівська, керівниця проєкту в Карітасі Тернополя.

Вона пояснює, що у звичайному навчальному процесі для такого спілкування часто бракує часу. Учитель має 45 хвилин уроку, щоб пояснити матеріал і перевірити знання. Повітряні тривоги та інші безпекові обмеження ще більше скорочують цей час, тому на вільне спілкування його зовсім не лишається.

«Безпечні простори дають можливість дітям говорити, бути почутими і відчувати, що до їхньої думки прислухаються. На заняттях ми порушуємо теми емоцій, безпеки, переживань. Діти хочуть про це говорити, адже для них важливі не тільки математика чи мова, а й те, що відбувається всередині, що їх турбує», – додає Світлана.

Водночас фахівці наголошують, що психосоціальна підтримка не обмежується структурованими заняттями. Іноді дитина потребує вільної гри, невимушеної розмови або просто можливості побути поруч із дорослим, якому довіряє.

«Коли дитина під час гри розслабляється, ділиться власними думками та відчуває, що її чують, виникає довіра до дорослого. Тому все залежить від теми, ситуації та проблеми, яку ми порушуємо на занятті», – пояснює Світлана Копачівська.

Потребу в такій підтримці підтверджують і результати моніторингу. 79% дітей 5-11 класів повідомили, що стикаються з труднощами у своєму житті. Найчастіше про це говорять підлітки віком 14–17 років. Саме ця вікова група потребує особливої уваги до розвитку навичок емоційної саморегуляції та подолання стресу.

Діти, які змінюють свою школу

Важливою складовою проєкту став напрям «Дитячі парламенти в дії». Його мета – дати школярам можливість висловити свої потреби і самостійно знайти для них рішення.

«Ми бачимо дуже великий інтерес до цього інструменту. Показник залучення учнів до шкільних парламентів перевиконано на 182%. Це свідчить про те, що дітям справді цікавий такий підхід. Надалі нам важливо підтримувати цю активність і заохочувати школярів реалізовувати власні проєкти, зокрема залучаючи ресурси школи, шкільної спільноти чи громади», – говорить Марина Мартиненко, керівниця проєкту «Стійкість і розвиток» Карітасу України.

У Тернополі одним із підсумків роботи дитячих парламентів став форум-квест «Місія: Школа змін». «Ми хотіли показати, що діти вже сьогодні є агентами змін. Вони можуть щось змінювати, і до них дослухаються. Форум підтвердив, наскільки для дітей важливо знати, що їхня думка має значення», – зазначає Світлана Копачівська.

Одним із прикладів роботи шкільного парламенту є створення велопростору в гімназії №22 імені Олега Ольжича у Хмельницькому. Учні визначили однією із найбільш нагальних потреб відсутність місця для паркування велосипедів і самокатів.

«У нас було багато ідей, які ми хотіли втілити в життя. Але оскільки чимало учнів добираються до школи на велосипедах або самокатах, облаштування спеціальної парковки стало для нас пріоритетом. Раніше нам доводилося залишати велосипеди і самокати у вестибюлі школи. Ми вдячні Карітасу за підтримку нашої ініціативи», – розповідає Вікторія Стецюк, голова шкільного парламенту.

Школярі організували опитування серед учнів, підготували відеоролик і презентували ідею адміністрації школи та представникам Карітасу. Встановлення велопарковки зафіксували на камеру і змонтували ролик, а саму її власноруч розфарбували в яскраві кольори.

«Навчитися працювати в команді, брати на себе відповідальність і спільно ухвалювати рішення – одне з ключових завдань проєкту «Стійкість і розвиток». Ці навички допомагають учням розвивати лідерські здібності та готують їх до самостійного життя», – пояснює Дмитро Баланюк, координатор проєкту в Карітасі Хмельницького.

Учні 15 шкіл проєкту вже планують наступні ініціативи. Для їхньої реалізації не обов’язково потрібні великі бюджети – головне ідея, яку захочеться підтримати якомога більшій кількості зацікавлених.

Важливо, щоб кожен парламент реалізував щонайменше одну власну ініціативу. Це може бути екологічна акція, благоустрій шкільної території або інший захід, запропонований самими дітьми.

Розглядається також можливість проведення конкурсів дитячих проєктів та залучення додаткових ресурсів на рівні школи й громади.

Підтримка дорослих поруч із дитиною

Окремим напрямом проєкту залишається робота з батьками та педагогами.

За час реалізації проєкту підтримку отримали 855 батьків. Результати моніторингу свідчать, що 97% опитаних учасників застосовують набуті знання для підтримки себе та своїх дітей. Водночас 98,5% дітей у цих родинах відчувають батьківську підтримку та довіру вдома.

Команди Карітасу працюють і з освітянами. Понад 1500 педагогів долучилися до заходів, спрямованих на розвиток навичок психологічної підтримки учнів та власного відновлення. За результатами моніторингу, 82% учителів інтегрують практики саморегуляції та створення безпечного середовища у щоденну роботу.

Важливою частиною цієї діяльності є тренінги та табори для педагогів. Зокрема, такі триденні заходи відбулися у Тернопільському класичному та Теребовлянському ліцеях.

«Чесно кажучи, спочатку після складного навчального року я почувалася виснаженою й думала, що, можливо, краще залишитися вдома. Але як же я рада, що поїхала! Це були три дні спокою, щирих розмов і справжнього перезавантаження. Я відчула, що про нас справді подбали – дали можливість зупинитися, видихнути й просто побути серед своїх», – розповідає Марія Ярошевська, вихователька групи продовженого дня та вчителька інформатики Тернопільської спеціалізованої школи-ліцею.

Потреба в такій підтримці зберігається. Одещина, Тернопільщина та Хмельниччина вже планують нові психологічні тренінги для педагогів під час зимових канікул. У деяких школах адміністрації самі звертаються із відповідними запитами.

Сталість роботи «Просторів щастя»

На другому етапі реалізації проєкту дедалі більшого значення набуває питання, як забезпечити тривалу роботу створених просторів.

В Одеській області, зокрема, низка нових шкіл закріпила облаштовані Карітасом кімнати за шкільними психологами. Це означає, що простори використовуватимуться для роботи з дітьми не лише під час проведення заходів проєкту.

«Якщо «Простір щастя» стає постійним кабінетом психолога, то це дуже правильне рішення. Це дуже цінно, адже означає, що простір продовжуватиме працювати для дітей, а не перетвориться на звичайне приміщення для персоналу», – розповідає Олена Гресько, керівниця проєкту в Карітас Одеси.

Попри досягнуті результати, реалізація другої фази проєкту відбувається в умовах, які вимагають постійної адаптації роботи. Безпекова ситуація та повітряні тривоги впливають на можливість проведення занять, особливо під час виїздів мобільних команд до шкіл.

«Коли ми виїжджаємо до шкіл, головне – встигнути провести заходи між повітряними тривогами», – розповідає Олена Гресько.

Команди помічають різницю між закладами, що лише долучилися до проєкту, та школами першої фази. У нових школах інтерес до активностей часто вищий, тоді як у закладах із тривалим досвідом співпраці поступово знижується залученість. Це ставить перед командами завдання шукати нові форми взаємодії, які підтримуватимуть зацікавленість керівництва та педагогів.

Моніторинг показав, що особливої уваги потребують підлітки віком 14-17 років, які найчастіше повідомляють про життєві труднощі. 19% дітей поки не мають достатньо сформованих навичок позитивного подолання стресу. Тому в майбутньому робота з цією категорією отримає посилену увагу.  

Однією з пропозицій для наступної фази проєкту є облаштування «Просторів щастя» безпосередньо в шкільних укриттях. Це дозволить проводити заняття навіть в умовах повітряних тривог і забезпечувати безперервність підтримки.

У квітні 2027 року заплановане дослідження, під час якого Карітас збиратиме думки директорів закладів освіти щодо результатів проєкту, актуальних потреб і перспектив подальшої співпраці. Отримані результати мають стати основою для планування наступного етапу роботи.

Працювати з дітьми і не виснажитися: Карітас обмінюється досвідом з Early Starters International

Педагоги, соціальні працівники, психологи, логопеди і аніматори щодня допомагають українським дітям долати наслідки війни. Вони працюють із дитячими страхами, переживаннями втрат, труднощами адаптації та поверненням відчуття безпеки.

Коли дитина повертається до школи після втрати близької людини, вчителю потрібно розуміти, як зустріти її в класі, що сказати однокласникам і як реагувати на сльози, мовчання чи навіть сміх. Коли дитина раптом починає говорити про свою втрату в присутності інших, дорослому необхідно знайти спосіб підтримати її, не створивши ситуації, яка може посилити переживання.

Ті, хто підтримують дітей та їхні родини, потребують спеціальних знань, практичних інструментів і можливості обговорювати складні випадки з колегами. Але також вони самі живуть в умовах війни, тож виснажуються емоційно та фізично, потребують співчуття, допомоги, супроводу та інколи навіть наставництва.   

Тему важливості підтримки «дитячих» фахівців наприкінці жовтня підняли спеціалісти міжнародної організації Early Starters International. За підтримки Карітасу України, вони випустили серію подкастів присвячених травмочутливим підходам у роботі з дітьми та родинами, і запросили експертів Карітасу про це поговорити.

Допомога дитині починається з підтримки дорослих

Для Карітасу України робота з дітьми не обмежується проведенням занять чи наданням психосоціальної допомоги. Програма «Освіта, формація та захист дітей», яка реалізовує 16 проєктів та працює з понад 26 000 дітей щороку, впроваджує також підтримку їхніх батьків, педагогів та інших дорослих, від яких залежить щоденне життя дитини.

Про це розповіла Зоряна Лукавецька, керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України.

«Діти і молодь – одна з пріоритетних цільових груп Карітасу. Ми працюємо з дітьми від створення перших організацій Карітасу в Україні у 1991 році. Сьогодні наша програма спрямована на підтримку дітей, які постраждали від війни, переживають кризу, перебувають у складних життєвих обставинах або стикаються з ризиками для своєї безпеки.

Наша мета – повернути їм відчуття безпеки та власної цінності, дати хоча б трішки звичайного дитинства, яке повинна мати кожна дитина у своєму віці.

Ми виходимо з інтересів дитини, тому наша підтримка охоплює всю екосистему навколо неї: батьків, учителів та інших дорослих. Прагнемо, щоб послуги були сталими, а знання, які отримують працівники, надалі застосовувалися в їхній щоденній роботі».

51 кімната Карітасу «Простір щастя» працює у школах 6 областей, а 50 дитячих соціальних центрів і Просторів дружніх до дитини надають послуги у всіх доступних регіонах України. Такий масштаб роботи потребує постійного навчання фахівців, підвищення їхньої кваліфікації та професійної підтримки.

«Чому я наголошую на цьому? Тому що, допомагаючи дітям, ми маємо пам’ятати і про працівників, які з ними працюють, – зазначила Зоряна Лукавецька. – Їм потрібна супервізійна, психологічна та професійна підтримка, можливості підвищувати кваліфікацію і розвивати спроможність. Саме тут наш спільний проєкт став надзвичайно доречним.

Ми раділи кожній зустрічі з тренерами Early Starters International, тому що наші цінності та підходи збігалися. Усі навчання, які ми провели разом, виявилися дуже корисними для працівників. Пригадую наші перші онлайн-тренінги, які ми організували у Львові фактично без додаткових ресурсів і окремих проєктів, але вони дали вагомі результати.

Сподіваюся, це лише початок: ми матимемо можливість розвивати спільні проєкти з більшими ресурсами й поширити вже створене на значно більшу кількість працівників. Це дасть змогу ще якісніше допомагати дітям у складні часи».

Партнерство, яке почалося з бажання допомогти

Співпраця Карітасу України з Early Starters International розпочалася невдовзі після повномасштабного вторгнення. Ізраїльська організація почала допомагати українським дітям уже в перші дні війни.

Ран Коен Харунов, співзасновник і генеральний директор Early Starters International, згадує, як поступово розширювалася ця робота та як виникло партнерство з Карітасом.

«Наш зв’язок з Україною почався вже на четвертий день повномасштабного вторгнення. Спочатку ми облаштували безпечний простір просто на кордоні, а згодом – у різних містах Молдови. Пізніше такі простори з’явилися в інших країнах, зокрема в Чехії та Польщі, а потім і в самій Україні – спершу у Львові, згодом у Сумах, Кропивницькому, Києві та Рівному.

Наша співпраця з Карітасом охоплює тренінги, супервізійну групу, знайомство з новими методиками та їх упровадження. Один із наших найновіших спільних проєктів – «Час із татом». Він виник в Ізраїлі як програма для військових і їхніх дітей. Разом із Карітасом ми вже реалізували пілот у Бродах і сподіваємося, що це лише початок ширшого впровадження програми».

Для обох організацій важливим стало не лише впровадження окремих методик, а й створення можливостей для професійного обміну між спеціалістами, які працюють із дітьми в умовах війни.

Зоряна Лукавецька наголошує, що основою співпраці від самого початку були спільні цінності: «Насамперед хочу подякувати, адже наша співпраця почалася не зі спільних проєктів чи грантів. Вона почалася з великого бажання разом зробити хоча б трішечки кращим життя дітей, які приходять до Карітасу. Мабуть, саме в цьому і полягає запорука успіху нашого партнерства».

Досвід, який потрібно адаптувати до українських реалій

Українські та ізраїльські спеціалісти мають досвід роботи з дітьми, які живуть в умовах війни, втрат і тривалої небезпеки. Водночас обставини, у яких працюють фахівці двох країн, суттєво відрізняються.

Саме тому міжнародний обмін досвідом важливий не як готовий набір рішень, а як можливість знайомитися з новими підходами, обговорювати їхню ефективність та визначати, що можна застосувати в українських школах, дитячих просторах і соціальних закладах.

На цьому наголосила Наталя Крива, директорка Департаменту соціальних програм «Карітасу України»: «Ми щодня бачимо, наскільки глибоко війна впливає на дітей та їхні сім’ї. Розуміємо, що гуманітарна допомога надзвичайно важлива, але самої гуманітарної допомоги недостатньо.

Так само ми розуміємо, що жодна організація, проєкт чи команда не зможе самотужки відповісти на всі ці потреби. Саме тому партнерства мають для нас величезне значення.

Ми дуже цінуємо досвід Ізраїлю. Звичайно, наші контексти не ідентичні, і саме тому такий професійний діалог настільки важливий. Ідеться не про те, щоб просто копіювати підходи одне одного, а про те, щоб ділитися досвідом, розуміти, що саме працює і чому, вчитися на викликах, з якими стикаємося, та шукати рішення, які можна адаптувати до українського контексту».

Одне з найскладніших питань для дорослих, які працюють із дітьми, – як говорити з ними про втрату, смерть та інші травматичні події. У таких ситуаціях важливо знати, як реагувати на дитячі почуття, коли варто продовжувати розмову, а коли потрібне залучення інших фахівців.

«Тема сьогоднішньої зустрічі – «Травмочутливі бесіди» – дуже важлива, – підкреслила Наталя Крива. – У складних ситуаціях ми не завжди знаємо, що сказати, а інколи просто не існує легкої відповіді. Саме тому фахівцям потрібні не лише знання, а й практичні інструменти. Потрібні можливості навчатися одне в одного, ділитися досвідом і підтримувати одне одного».

Подкасти для фахівців

Серед питань, які спеціалісти Early Starters International досліджують у своїх подкастах, — як розпізнати професійне виснаження, не залишатися наодинці зі складними випадками та знаходити способи відновлення під час тривалої кризи.

Віцепрезидентка Early starters International із питань знань, інновацій та операційної діяльності у Східній Європі Юлія Хромченко стала однією зі спікерок подкасту. Вона пояснює, чому підтримка самих фахівців є одним із важливих напрямів роботи:

«У нашій реальності дуже легко загубитися самому, віддати все своє світло та енергію іншим і залишитися в темряві. З розуміння цієї ситуації та українських реалій народилася ідея проєкту «Травмочутливі бесіди» – створити простір професійної безпеки, знань і практичних інструментів, який допомагає знайти опору під ногами й підтримувати інших, не втрачаючи себе».

Одна з розмов подкастів стосується моделі стресостійкості BASIC Ph, розробленої ізраїльським професором Мулі Лахадом. Вона допомагає розглядати різні джерела підтримки людини: віру та смисли, емоції, соціальні зв’язки, уяву і творчість, мислення та тілесні практики. У випуску також розбирають вправи на заземлення, усвідомлене дихання, способи називати власні емоції та перевіряти інформацію, щоб не посилювати тривогу.

Інший випуск присвячений професійній стійкості психологів, вихователів і соціальних працівників. Експертки розглядають ранні ознаки виснаження, вторинну травматизацію, професійні межі та значення супервізії.

Окремо автори подкастів розбирають тему роботи з дітьми, які пережили втрату. Один із запропонованих ізраїльськими фахівцями підходів полягає в тому, щоб подякувати дитині за довіру та запропонувати продовжити глибшу розмову наодинці або в іншому відповідному місці. Так дитина отримує підтвердження, що її почули, а дорослий водночас враховує потреби всієї групи.

Є подкаст – практична розмова – про підтримку родин військових. Психологині аналізують випадок сім’ї, у якій після повернення пораненого батька з фронту змінилася поведінка двох синів. Експертки розглядають переживання кожного члена родини та можливості використання сімейної хронології, малюнків і ресурсних вправ для відновлення взаєморозуміння.

Серія «Травмочутливі бесіди» складається з 9 епізодів і її можна переглянути на YouTube-каналі Early Starters International. Вона адресована насамперед фахівцям, які працюють із дітьми та їхніми родинами, і може стати додатковим ресурсом для професійного навчання та обміну досвідом.

Місце, де вибудовують майбутнє: як працює дитячий центр Карітасу Лубни

«Віник!» – упевнено вигукує маленька Віка, коли соціальна педагогиня просить назвати слово на перший звук її імені. У руках дівчинки – клубочок ниток, який вона має передати наступній учасниці гри. Так дошкільнята тренують мовлення, увагу і вчаться взаємодіяти одне з одним.

Середа. У дитячому центрі Карітасу Лубни на Полтавщині саме розпочалось заняття для 5-6-річок.

В рамках проєкту «Готуємо дітей і молодь до майбутнього» Карітасу України Карітас Лубни двічі на тиждень проводить заняття для дошкільнят. Тут відбувається підготовка до школи і заняття з логопедом. 

Також тут є багато занять для школярів різного віку. Вони опановують 3D-ручки, грають у шахи, готуються до НМТ і визначаються з професією, яку невдовзі здобуватимуть. А ще діти тут знаходять друзів та дорослих, яким можна довіряти, мають веселе дозвілля – грають у настільні ігри, працюють із глиною і фарбами.

Серед дітей, які приходять сюди, багато тих, чиє життя змінила війна. Для когось Лубни стали новим домом, хоча думками вони досі залишаються у рідному місті. «Я хочу повернутися у своє рідне місто Суми», – розповідає дівчинка у розмові з Іриною Пухняк, яка саме приїхала з візитом до дитячого центру.

Ірина – менеджерка проєкту «Готуємо дітей і молодь до майбутнього» Карітасу України і зараз вона веде перемовини з донорами Карітас Австрії, Карітас Іспанії та фондом Кіндермісія, щоб цей проєкт було продовжено ще на рік.

«Ми бачимо, наскільки важливою для дітей і родин є можливість отримувати якісну освітню та психосоціальну підтримку, особливо в умовах тривалої війни, – пояснює керівниця проєкту. – Для багатьох дітей такі центри стали простором безпеки, довіри та стабільності, і зараз є розуміння, що ця діяльність не може бути короткостроковою. Для нас принципово важливо зберегти ці простори, досвідчені команди фахівців і, найголовніше, можливість для дітей отримувати постійну підтримку».

Центр, про який мріяли два роки

Сьогодні в базі дитячого центру Карітасу Лубни – близько 220 дітей. Понад 40% із них – внутрішньо переміщені особи. Це дошкільнята, школярі молодшого та середнього віку, підлітки. Для кожної вікової групи передбачені свої заняття.

Координаторка Надія Улішак, яка опікується роботою центру, зізнається: його поява була для неї здійсненням давньої мрії.

«Я вам можу сказати, що я мріяла про цей центр. Я казала отцю Василю: “Нам треба Карітас, який буде працювати з дітьми”. Два роки я йому про це говорила, поки аж владика не дозволив. Я тут реалізовую своє покликання, я ж педагог за професією. Я ділюся із задоволенням усім тим, що я маю, що я здобула, сама від них вчуся», – розповідає Надія.

Центр працює за сталим розкладом, який команда поступово напрацювала, враховуючи потреби дітей і можливості батьків. Двічі на тиждень дошкільнята готуються до школи: вивчають читання, письмо, математику, розвивають мовлення. Після цього переходять до творчих занять. Між ними обов’язково є перерва на чаювання – маленький ритуал, який діти дуже люблять.

«Вони дуже люблять це чаювання, – усміхається Надія. – Ну, бо нічого так не гріє серце, як набитий шлунок. Там починають допомагати, накривати на стіл».

Після дошкільнят приходять школярі. Для них працює артмайстерня, де можна ліпити з глини і повітряного пластиліну, малювати, створювати вироби 3D-ручками. Є також LEGO-студія, шахи, кубик Рубіка, кулінарні майстер-класи, школа життєвих навичок, підготовка до НМТ і навіть заняття з окулярами віртуальної реальності.

Улітку для дітей організовували невеликі таборові зміни, під час яких вони знайомилися з різними професіями, дивилися тематичні фільми та їздили на екскурсії.

«У нас є розклад. І він запорука того, що до нас ходять діти регулярно. Тобто батьки знають, що середа і п’ятниця у нас заняття. Громи громлять, дощ іде, спека 40 градусів, але заняття в Карітасі відбувається», – говорить Надія Улішак.

Цього року в Лубнах у деяких ліцеях і школах навчання відбуваються в дві зміни – в укриттях не вистачає достатньо місць. Команда знайшла рішення і перенесла частину активностей на суботу.

Сам центр розташований у підвальному приміщенні. Тут обладнані навчальні кімнати, є матеріали для творчості та занять із логопедом. Під час відключень електроенергії використовують зарядні станції, завчасно готуючи приміщення до приходу дітей. «А ще це укриття одразу. Тривога – ми не хвилюємося, діти в безпеці», – пояснює Надія.

Не просто гратися, а вчитися розуміти себе

За творчими заняттями, іграми та майстер-класами стоїть значно більше, ніж організація дитячого дозвілля. Кожна активність має допомагати дитині розвивати нові навички, відкривати здібності та краще розуміти себе. Саме на цьому наголошує Ірина Пухняк.

«У цей центр вкладено багато любові та душі, але цього мало насправді, щоб організувати такий простір. Нам важливо не лише створити комфортні умови, забезпечити дітей усім необхідним і запропонувати їм цікаві заняття, а й наповнити кожну активність змістом. Адже за кожною грою чи творчим завданням стоїть можливість навчити дитину чогось нового, допомогти їй повірити у власні сили, навчитися взаємодіяти з іншими”.

Ірина Пухняк як приклад наводить роботу з 3D-ручками. Це заняття – перше знайомство із технологіями та можливими майбутніми професіями. Гра у твістер може стати нагодою поговорити про власні відчуття, труднощі, взаємодію з іншими та вміння долати невдачі.

На думку Ірини, рефлексія має бути невіддільною частиною кожного заняття. «Діти дуже хочуть говорити, вони не можуть наговоритися. І треба їм давати таку можливість. Вони приходять в центр, тому що їх тут слухають», – наголошує менеджерка.

Підтримки потребують і діти, і батьки

Важливий напрям роботи центру – психологічна допомога. За словами психологині, у молодших дітей найчастіше виникають труднощі з агресією та страхами, у підлітків – тривожність, проблеми у стосунках із батьками, переживання щодо майбутнього.

На все це накладається досвід війни. Серед відвідувачів є діти військовослужбовців, загиблих і зниклих безвісти захисників.

Психологиня центру Ірину Головченко наголошує: іноді для допомоги дитині потрібно працювати з усією родиною. Пригадує хлопчика, якого мама привела через невпевненість у собі та страх публічних виступів. Під час консультацій з’ясувалося, що дитина дуже тривожиться через оцінки, бо боїться негативної реакції вдома.

Після розмови з психологинею мама зізналася, що раніше не замислювалася над впливом власних вимог на дитину. «Ви знаєте, ви мені відкрили очі, тому що я не дивилась на це під таким кутом. Мабуть, я буду змінювати все ж таки якісь моменти у вихованні», – переказує психологиня слова жінки.

У Карітасі намагаються створювати і можливості для спільного дозвілля дітей та батьків. Раніше тут проводили сімейні художні майстер-класи, під час яких мама і дитина разом малювали диптихи – дві частини однієї картини. Організовують також сімейні екскурсії, до яких долучається психологиня.

Окрім індивідуальних консультацій, у центрі проводять профорієнтаційні заняття для підлітків, тренінги з подолання стресу під час підготовки до НМТ, а для батьків – зустрічі «Кава з психологом».

Спочатку цей формат задумували як можливість обговорювати питання виховання. Але самі дорослі попросили про інше.

«Прийшли до мене батьки і кажуть: “А можна нам щось для себе? Просто для того, щоб ми релакснули, відпочили”. Їм потрібне відновлення», – розповідає Ірина.

Простір – це люди

Важливу роль у роботі центру відіграють волонтери. Один із них – Василь Миколайович, чоловік поважного віку, який щочетверга навчає дітей грати в шахи.

«Для нього це як подих свіжого повітря. Він того четверга чекає, як свята. Приходить за півгодини, розставляє фігурки на дошках», – із теплотою розповідає Надія Улішак.

Інша волонтерка проводить заняття з кубика Рубіка, ще одна організовує скандинавську ходьбу. Час тренувань спеціально узгодили з дитячими заняттями, щоб батьки могли залишити дітей у центрі й приділити годину власному здоров’ю.

До великих свят, наприклад Дня святого Миколая, долучаються десятки волонтерів, які допомагають готувати подарунки для дітей.

Надія розповідає, що команда прагне не лише пропонувати різноманітні заняття, а й підтримувати сталі стосунки з родинами. Важливо, щоб діти і дорослі відчували себе частиною спільноти, до якої хочеться повертатися.

«Є діти, для яких Карітас вже другий дім. Вони приходять на всі заходи, обіймаються. Деякі ходили б кожен день на консультації психолога, аби ми могли їх тільки і кликали. Є такі, що з нами вже фактично зросли. А ми бачимо результат, тішимося, бачимо, що ми потрібні, працюємо не марно, реалізовуємо свої вміння на благо цих дітей», – розповідає Надія Улішак.

Досвід, який передають одне одному

Тим часом у кімнаті дошкільнят триває гра. Діти сидять разом із соціальною педагогинею та передають одне одному клубочок ниток. Кожен має назвати своє ім’я, визначити перший звук і придумати слово, яке з нього починається.

– Кажи своє ім’я голосно, – звертається до дівчинки соціальна педагогиня.

– Віка.

– То ж які ти будеш придумувати слова? Який на початку твого імені ми чуємо звук?

– В.

– Звук “В”. Давай, Вікуся. Яке слово ти знаєш на “В”?

– Віник!

– Віник, супер. Молодець! Кому далі клубочок передаєш?

– Софійці. Тримай.

– Софія, кажи голосно своє ім’я.

– Софія.

– Ти маєш придумати слово, на початку яких який звук ми чуємо?

– С! Сова!

Звичайна гра, кілька простих слів і клубочок, що переходить із рук у руки. Але це вже дитячий досвід: коли тебе називають на ім’я, уважно слухають, підтримують і радіють твоїм успіхам. З таких досвідів і вибудовується хороше майбутнє.

Карітас України у Львові презентував посібник із розвитку життєвих навичок підлітків

21 жовтня у Львові міжнародний благодійний фонд Карітас України презентував навчально-методичний посібник «Формування життєвих навичок та соціальної активності підлітків».

Видання містить багаторічний практичний досвід по роботі з дітьми та молоддю фахівців мережі організацій Карітасу та наукові підходи до обґрунтування методик від Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України.

Презентація відбулася в Центрі Шептицького Українського католицького університету та об’єднала представників освітнього середовища, соціальних служб, громадських і міжнародних організацій, а також фахівців, які безпосередньо працюють із дітьми та молоддю.

Зоряна Лукавецька, керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України: «Ми хочемо працювати тісніше з освітою, щоб наші напрацювання використовувалися в школах вчителями, які кожен день працюють з дітьми. Цей посібник – це вижимка з того найкращого, що наші організації практикували у своїй щоденній роботі. Ми відбирали вправи не самі – запитували зворотний зв’язок у підлітків та працівників, і ми бачимо, що вони справді працюють, мотивують дітей до участі, залучають їх думати, аналізувати і дають можливість помилятися».

Учасники обговорили роль неформальної освіти у розвитку підлітків, можливості використання нової методики в школах та соціальних закладах, а також практичні підходи до формування життєвих компетентностей.

Володимир Лис, начальник служби у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації: «Цей посібник буде корисним не лише педагогам, а й фахівцям, які супроводжують прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, наставникам та працівникам центрів підтримки сімей і дітей. В першу чергу тому, що діти, які виховуються без батьківського піклування або проживали в інституційних закладах, дорослішають і зустрічаються з проблемами соціальної та побутової адаптації. Посібник допоможе сформувати практичні знання та навички ще до того, як дитина розпочне самостійне життя».

Ольга Матвійчук, координаторка освітніх програм Львівського офісу UNICEF Ukraine: «Якісна освіта не обмежується передаванням академічних знань. Вона також має формувати світогляд, характер, психологічну стійкість та здатність людини взаємодіяти з навколишнім світом. Практичні інструменти посібника мають значний потенціал для використання в освітніх закладах, адже не потребують обов’язкового впровадження окремого навчального предмета. Вправи можна налаштувати до будь-якого уроку».

Ігор Бущак, викладач факультету педагогічної освіти Львівського національного університету імені Івана Франка: «Неформальна освіта може ефективно доповнювати формальну, створюючи додаткові можливості для розвитку компетентностей, передбачених державними освітніми стандартами. Вправи і діяльності, які заплановані в цьому посібнику, якраз зорієнтовані на дітей, на їхні інтереси, на проактивну діяльність, на інтерактивні методи, які допомагають їм формувати і життєві навички, і соціальну активність».

Навчально-методичний посібник призначений для фахівців, які працюють із підлітками віком від 12 до 17 років. Він містить повноцінну програму неформальної освіти тривалістю 150 годин, що охоплює п’ять модулів, 25 тематичних блоків та 294 вправи.

Програма побудована навколо п’яти ключових напрямів, які допомагають підліткам підготуватися до дорослого життя.

Перший модуль – здоров’я та турбота про себе. Він охоплює психологічну стійкість, фізичну активність, здорове харчування, особисту гігієну та основи першої домедичної допомоги. Учасники навчаються розпізнавати власні потреби, підтримувати фізичне й ментальне здоров’я та відповідально ставитися до власної безпеки.

Другий модуль – розвиток м’яких навичок (soft skills). Його присвячено емоційному інтелекту, конструктивному вирішенню конфліктів, асертивній поведінці, командній роботі та управлінню часом. Підлітки вчаться розуміти власні емоції, домовлятися, відстоювати особисті кордони без агресії та ефективно взаємодіяти з іншими.

Третій модуль – професійна орієнтація. Він допомагає дослідити власні здібності та інтереси, познайомитися зі світом сучасних професій, зрозуміти тенденції ринку праці й зробити перші кроки до усвідомленого вибору майбутнього професійного шляху. Окрему увагу приділено підприємництву та можливостям реалізації власних ідей.

Четвертий модуль – фінансова грамотність. Підлітки знайомляться з основами управління особистими фінансами, вчаться планувати бюджет, розрізняти потреби й бажання, заощаджувати, безпечно користуватися фінансовими сервісами та розпізнавати шахрайські схеми. Також розглядаються можливості першого заробітку та відповідального ставлення до грошей.

П’ятий модуль – громадянські компетентності. Він охоплює питання людяності, взаємоповаги, лідерства, медіаграмотності, волонтерства та екологічної відповідальності. Його мета – показати підліткам, що вони вже сьогодні можуть впливати на життя своєї громади та бути ініціаторами позитивних змін.

Особливість посібника полягає в тому, що кожен модуль завершується створенням і реалізацією соціально значущого групового проєкту. Підлітки самостійно пропонують ідеї, планують активності, розподіляють обов’язки та втілюють соціальні ініціативи.

Електронну версію посібника можна безкоштовно завантажити на сайті Карітас України. Освітяни можуть отримати друковану версію за листом-зверненням на пошту oarkusha@caritas.ua

Навчально-методичний посібник «Формування життєвих навичок та соціальної активності підлітків» створено в межах проєкту «Процвітання крізь шторм: сталі, якісні та орієнтовані на дитину послуги для безпеки, розвитку та добробуту вразливих дітей в Україні», який реалізує Карітас України за фінансування Карітасу Німеччини.

Від шкільної парти до власного бізнесу: як Карітас України допомагає дітям ставати підприємцями

Що, якби школярі могли не просто вивчати економіку за підручниками, а створити власне підприємство, розробити продукт і знайти перших покупців?

Саме таку можливість отримали учні 15 шкіл Вінницької, Житомирської та Кіровоградської областей України завдяки інноваційній програмі шкільного соціального підприємництва FLEEP, яку Карітас України, за фінансової підтримки Карітасу Австрії та NACHBAR IN NOT, вперше запровадив у межах проєкту «Зміцнюємо Україну зараз» (SUN).

На відміну від традиційного навчання, FLEEP побудована за принципом learning by doing – навчання через практику. Учні 8-11 класів вивчають фінансову грамотність, самостійно розробляють бізнес-ідеї, складають бюджети, досліджують потреби покупців, працюють із професійним обладнанням і створюють справжню продукцію. Кожна школа отримала грантову підтримку в розмірі 2500 євро на розвиток власного соціального підприємства.

Школярі приміряють на себе ролі, які згодом можуть стати їхніми професіями: продакт-менеджерів, маркетологів, дизайнерів, фінансистів, менеджерів із продажів, сммників та інших. Водночас вони навчаються працювати в команді, домовлятися, ухвалювати рішення та брати відповідальність за результат.

Від 3D-друку до соціального бізнесу

У Тетерівському ліцеї на Житомирщині команда «Тетріс» розвиває виробництво сувенірів і принтів на одязі. У Житомирському ліцеї №4 учні створюють тематичну продукцію для шанувальників кіно, книжок та ігор, а у Вороновицькому ліцеї на Вінниччині використовують 3D-друк для виготовлення розвивальних ігор і тактильних матеріалів для дітей з особливими освітніми потребами.

Вероніка, яка навчається у 10 класі, вже планує пов’язати свою професію з 3D-друком. «Зараз ми робимо іграшки, але у майбутньому я хочу виготовляти протези для людей з інвалідністю», – розповідає вона.

Інші школярі обрали виробництво екологічних товарів. У Вінницькому ліцеї №12 працюють із фанерою, виготовляючи декор і кухонні аксесуари. У ліцеї №24 Житомира розвивають бренд екоторбин SVOЇ ТОТЕ, частину прибутку від яких планують спрямовувати на підтримку вразливих родин. В Агрономічненському ліцеї виготовляють мило, у Суботівському – свічки, а в Олександрівському ліцеї №2 опановують традиційні ремесла.

«Найскладніше розрахувати фінальну ціну готового продукту, – каже Злата, учениця 9 класу. – Здавалось, що це легко, але коли починаєш враховувати собівартість матеріалів, роботу персоналу, комунальні платежі та закладати прибуток, то дуже важко і запропонувати конкуретну ринкову ціну, і не зайти в мінус».

У Троковицькому екологічному ліцеї започаткували бренд натуральних фруктових чипсів Fripshouse, а в Левківському – шкільну мінікав’ярню Coffee & Study. Окремі команди розвивають виробництво товарів для домашніх тварин, поєднуючи підприємництво з допомогою притулкам.

«Найцікавіше – побачити, що люди хочуть купувати те, що ми самі придумали й зробили. Це зовсім інше відчуття, ніж просто отримати оцінку за завдання», – ділиться Андрій, учень 10 класу.

Розробляючи ідеї майбутніх соціальних підприємств, діти насамперед замислювалися над тим, яку користь їхня діяльність може принести громаді. Свої ініціативи школярі спрямовують на допомогу людям старшого віку, підтримку притулків для тварин та створення кращих умов у школах для дітей з особливими освітніми потребами. Так вони вчаться не просто вести бізнес, а й бачити потреби інших, брати на себе відповідальність і змінювати життя своєї громади на краще.

Перші покупці та великі перспективи

У березні 2026 року учасники FLEEP представили свої продукти на форумі «Щасливі Ми» в Тернополі. Для багатьох це був перший досвід публічної презентації власного бізнесу. Деякі шкільні підприємства вже вийшли за межі навчальних закладів: їхню продукцію купують представники місцевої влади та громади, є домовленості з місцевими магазинами, але майбутнє буде за інтернет платформами.

«Ми проживаємо в сільській місцевості, – розповідає вчителька Оксана Трубіна, яка курує соціальне підприємство EKOPAWS у Богданівському ліцеї Кіровоградської області. – Тут немає такого, що всі масово купуватимуть одяг для тварин, тому продаватимемо продукцію через рісейл платформи та Instagram».

Головна мета FLEEP зовсім не навчити дітей заробляти гроші, успіхом буде їхня віра у власні можливості та професійне майбутнє в Україні. Програма формує покоління молодих людей, які вміють перетворювати ідеї на реальні справи, створювати корисні продукти та відповідати на потреби своїх громад.

«Навички, які діти здобувають у рамках програми FLEEP, допоможуть їм не просто стати професійними підприємцями у дорослому житті, але й брати активну участь у відбудові держави та відновленні економіки після завершення війни», – підсумовує менеджерка проєкту SUN Карітасу України Анна Кілас.

Безпека дітей у цифровому світі: Карітас України посилює міжнародну співпрацю та обмін досвідом

Як захистити дітей від небезпек в інтернеті, навчити розпізнавати маніпуляції та водночас зберегти всі можливості, які відкриває цифровий світ?

Ці питання були центральними під час міжнародної конференції Beyond the Screens: Responsibility, Tools and Practices for Children’s Safety in the Digital World («За межами екранів: відповідальність, інструменти та практики захисту дітей у цифровому світі»), яка відбулася 23–25 вересня 2026 року в румунському місті Тімішоара.

До їхнього обговорення були запрошені представниці Карітасу України – керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей» Зоряна Лукавецька та менеджерка проєкту «Зміцнюємо Україну зараз» Анна Кілас.

Участь у конференції стала продовженням міжнародної співпраці, започаткованої в межах Ukraine Refugee Response Learning Platform. Ця платформа створила можливості для професійного діалогу, обміну знаннями та пошуку спільних рішень у сфері підтримки дітей і сімей, які постраждали від війни.

Захід об’єднав представників організацій Карітасу з України, Румунії, Польщі, Угорщини, Молдови та Франції, а також місцевої влади, поліції, соціальних служб і громадських організацій.

Завдяки участі в цій події Карітас України має можливість знайомитися з дієвими інструментами захисту дітей та адаптувати міжнародні практики до українських реалій. Водночас це також можливість поділитись українським досвідом побудови цифрової безпеки під час роботи з дітьми в умовах повномасштабної війни.

Розповідаємо детальніше про досвід та можливості нашої мережі щодо навчання дітей безпечної поведінки в інтернеті.

Між можливостями та загрозами

«В Україні ми не можемо недооцінювати позитивне значення цифрового світу, – пояснювала під час своєї панельної дискусії Зоряна Лукавецька.

У 2023 році приблизно половина українських школярів не мала можливості відвідувати школу очно. Діти навчалися вдома, причому багато хто перебував не у власних домівках, адже були змушені переїхати в інші регіони України або виїхати за кордон».

Керівниця дитячої програми Карітасу підкреслила, що освіта під час повномасштабної війни в Україні стала можливою лише завдяки онлайн-платформам та вчителям, які вже були підготовлені до дистанційного навчання під час пандемії COVID-19.

«Ми сприймали пандемію як катастрофу, але для України вона водночас стала своєрідною підготовкою до майбутніх викликів. Наші вчителі та школи вже мали відповідні навчальні програми, цифрові інструменти й досвід дистанційного викладання. Це трохи полегшило перехід до навчання в умовах війни, хоча, звичайно, не усунуло всіх проблем», – уточнила вона.

Цифрові технології також стали важливим інструментом спілкування. Діти опинилися розкиданими по всій Україні та світу. Завдяки інтернету вони могли продовжувати спілкуватися з тими, з ким раніше були близькими. Це давало їм певне відчуття емоційного комфорту.

«Багато дітей також змогли продовжити навчання в українських школах, залишатися частиною української освітньої системи та підтримувати зв’язок з українською мовою і культурою», – розповіла колегам Зоряна Лукавецька.

Водночас війна значно загострила ризики, з якими українські діти стикаються в цифровому середовищі. Ідеться не лише про традиційні загрози – кібербулінг, шахрайство, порушення приватності чи небезпечні онлайн-знайомства. Особливу небезпеку становлять поширення жорстокого воєнного контенту, інформаційно-психологічні маніпуляції та спроби ворога залучити неповнолітніх до протиправної діяльності.

«Контакт із жорстоким контентом може посилювати травматичний досвід, який діти вже пережили в реальному житті. Вони могли постраждати від обстрілів, вимушеного переміщення, втрати батьків або інших близьких людей. І коли під час комп’ютерних ігор чи перегляду матеріалів в інтернеті вони знову стикаються з подібними ситуаціями, це може ще більше травмувати їх. Тому для психологічного стану дітей такий досвід може бути надзвичайно небезпечним», – наголосила Зоряна Лукавецька.

Масштаби проблеми підтверджують результати Національного дослідження щодо онлайн-безпеки дітей в Україні, проведеного у 2026 році дослідницькою агенцією Sense Research на замовлення громадської організації Dignity Online. Згідно з його результатами, 74% школярів протягом року хоча б раз стикалися в інтернеті з жорстокими кадрами війни, а 54% підлітків зазнавали кібербулінгу.

Карітас України окремо акцентував увагу на загрозі вербування дітей через соціальні мережі та месенджери, адже зараз Європа перебуває на порозі гібридної війни з Росією та збільшується кількість диверсій, які трапляються на території сусідніх нам країн.

Маніпуляціями, залякуваннями, шантажем та іншими способами дітей використовують для збору інформації, диверсій, підпалів автомобілів військовослужбовців і волонтерів, пошкодження військового обладнання та напади на об’єкти, пов’язані з військовою діяльністю.

«Це реальна загроза. Те, що починається як контакт у цифровому просторі, може перерости в цілком реальні злочини», – підкреслює Зоряна Лукавецька. За останніми даними Служби безпеки України, 327 неповнолітніх українців російські спецслужби залучили до диверсій і терористичної діяльності лише за останні три роки.

Практична робота з цифрової безпеки

Карітас України має розгалужену мережу. У різних регіонах країни працюють 50 Просторів дружніх до дитини і дитячих центрів, а також 51 «Простір щастя» при шкільних навчальних закладах. Щороку понад 26 тисяч дітей відвідують наші регулярні заняття, групові заходи, тренінги та мають індивідуальний супровід.

Це дає можливість системно та адресно говорити з дітьми про цифрову безпеку, а не в межах окремих інформаційних кампаній.

За роки повномасштабної війни напрацьований значний досвід та широкий набір інструментів для навчання дітей безпечної поведінки в інтернеті: проводяться інтерактивні заняття, тематичні тренінги, вікторини, квести, рольові ігри та обговорення реальних і змодельованих ситуацій.

Діти вчаться захищати персональні дані, розпізнавати маніпуляції, протидіяти кібербулінгу, критично сприймати інформацію, встановлювати особисті кордони та звертатися по допомогу в небезпечних ситуаціях. До окремих заходів долучаються представники Національної поліції.

Методики адаптовані до віку та потреб дітей. Для наймолодших використовуються прості та зрозумілі вправи про особисту інформацію, спілкування з незнайомцями та довірених дорослих. Із підлітками обговорюються складніші питання: цифровий слід, безпека акаунтів, фішинг, онлайн-шантаж, сексуальна експлуатацію, дезінформація, маніпуляції та ризики вербування.

Фахівці Карітасу використовують матеріали освітнього проєкту #stop_sexтинг, уроки «Моя приватність», посібник «Безпечно про небезпечне», ресурси «Дія.Освіта», методичні рекомендації Міністерства освіти і науки України, а також практичні інструменти на кшталт чат-бота «Кіберпес», що допомагає розпізнавати кібербулінг і знаходити шляхи захисту.

Окремим напрямом є робота з батьками та педагогами, аби дорослі могли вчасно розпізнати загрозу і допомогти дитині.

Коли дитина вже опинилася у небезпечній ситуації, фахівці Карітасу можуть надати психосоціальну підтримку, допомогти визначити подальші дії, залучити батьків або законних представників та, за потреби, перенаправити до спеціалізованих служб.

***

Карітас України щиро дякує Карітасу Румунії та його виконавчій директорці Дойні Кринґашу (Doina Crângașu), а також Secours Catholique – Caritas France за організацію конференції та багаторічну роботу над захистом дітей у цифровому середовищі.

Особливо цінуємо те, що наші колеги не обмежуються вирішенням проблем онлайн-безпеки на національному рівні, а виносять їх на міжнародний порядок денний, об’єднують громадські організації, державні інституції та експертів, а також послідовно виступають за залучення самих дітей до обговорення рішень, які стосуються їхньої безпеки в інтернеті.

Окремо вдячні за щиру зацікавленість викликами, з якими стикається Україна, та увагу до становища українських дітей, які зростають в умовах повномасштабної війни. Для нас надзвичайно важливо, що досвід цих дітей стає частиною міжнародного діалогу, а спільна робота допомагає знаходити ефективніші рішення для їхнього захисту та підтримки.

«Хто захистить наше дитинство?» Голос українського підлітка прозвучав у Женеві 

У великій ошатній залі в швейцарській Женеві говорять про права дітей, міжнародні механізми захисту, підзвітність і відповідальність у збройних конфліктах. Серед дипломатів, представників ООН, спікерів від міжнародних і релігійних організацій – 15-річний Єгор з України.

Йому було 10 років, коли розпочалася повномасштабна війна і о 5й ранку він прокинувся у своєму рідному Краматорську від вибухів. Через чотири з половиною роки, у фінансовому центрі Європи Єгор розповідає про той ранок людям, які ухвалюють рішення щодо захисту дітей у різних частинах світу.

«Я не розумів: чому я, дитина, маю залишати свій дім, свою школу, своїх друзів? Я ж нікому нічого поганого не зробив. Я не обирав війну. Я не починав війну. Але саме я, як і мільйони інших українських дітей, маю жити з її наслідками», – говорить Єгор.

До Женеви хлопець приїхав разом з Анною Кілас, проєктною менеджеркою програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України. Протягом двох днів – 1 і 2 жовтня – вони взяли участь у двох міжнародних зустрічах, присвячених дітям у збройних конфліктах.

Першою стала презентація аналітичної записки «Посилення підзвітності за захист дітей у збройних конфліктах шляхом систематичного залучення місцевих релігійних громад» у межах 63-ї сесії Ради ООН з прав людини. Другою – Саміт з питань дітей і збройних конфліктів, де окрему панель віддали голосам дітей та молоді з країн, що переживають війну.

Цьому передувала тривала співпраця із міжнародною організацією Arigatou International, яка об’єднує людей різних релігійних та культурних традицій з метою захисту прав, гідності та благополуччя дітей. Карітас України долучився до підготовки аналітичної записки разом із ACT Alliance, Adyan Foundation – مؤسّسة أديان, Arigatou International, Islamic Relief Worldwide, The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints, World Council of Churches і World Vision International.  

За міжнародними назвами, документами і дискусіями стояли дуже конкретні питання. Що потрібно дитині, яка живе під час війни? Хто має допомогти їй відбудувати життя? До кого за потреби вона може звернутися? На ці запитання відповідали діти і підлітки з України, Палестини та Лівану, а також люди, які пережили збройні конфлікти в дитинстві.

Дім, до якого неможливо повернутися

24 лютого 2022 року родина Єгора швидко зібрала найнеобхідніше і близько шостої ранку вже виїхала до невеликого села неподалік, де жили бабуся і дідусь. Як і багато українців у перші дні вторгнення, вони сподівалися, що це ненадовго.

«Рідні не розуміли, що відбувається, й думали, що все закінчиться за кілька днів. Та минали тижні, а обстріли лише посилювалися».

28 березня родина вирішила евакуюватися на Львівщину. Понад 1200 кілометрів – фактично на інший кінець країни. Перші два місяці родина жила в санаторії на околиці Шептицького. Будівля не працювала багато років, але після початку великої війни стала тимчасовим прихистком для людей, які втратили можливість залишатися вдома. Єгору, його мамі, татові та дев’ятимісячній сестрі виділили окрему кімнату.

Навчання тоді здавалося хлопцю чимось майже абсурдним. «Я взагалі не розумів, навіщо вчитися, коли триває війна. Але мама сказала мені, що війна – це не привід не вчитися».

У цьому ж санаторії розпочав свою роботу евакуйований Карітас Краматорськ. Увечері діти збиралися разом, грали, розмовляли, організовували невеликі заходи. «Це допомагало нам відволіктися від пережитого, знайти нових друзів і відчути, що ми не самі», – згадує Єгор.

Згодом родина переїхала до самого Шептицького. Єгор пішов до школи, записався на баскетбол, знайшов нових друзів. «Напевно, саме так і має виглядати нормальне життя –  школа, друзі, спорт, сміх. І кожна дитина заслуговує саме на таке щасливе дитинство».

Та війна не залишилася на сході України. Уроки переривають повітряні тривоги, діти спускаються в укриття, новини знову і знову повідомляють про пошкоджені школи, поранених і загиблих.

Незадовго до поїздки в Женеву Єгор почув від батька ще одну новину: їхнього будинку в Краматорську більше немає. Його зруйнував авіаудар.

«Мені важко це усвідомити. Бо дім – це не просто стіни і дах. Це місце, де минало моє дитинство. Там залишилися мої речі, спогади про друзів, частина мого життя», – розповів він дипломатам.

Особиста історія у виступі Єгора породжує низку ширших питань. «Я думаю про інших дітей. Про дітей, які сьогодні живуть у підвалах і укриттях. Про дітей, які змушені залишати свої домівки. Які втратили батьків, рідних, друзів. Які більше не можуть повернутися додому. Хто захистить наше дитинство?» – звертається Єгор до дорослих.

Досвід мільйонів дітей

Історія Єгора далеко не виняткова. Під час виступу в Женеві Анна Кілас говорила зі сцени про те, що за кожною статистикою стоять діти, чиє життя війна вже змінила надовго.

Сьогодні близько 2,2 мільйона дітей в Україні потребують гуманітарної допомоги. Від початку повномасштабного вторгнення щонайменше 748 дітей загинули, понад 2900 були поранені, більше 2300 вважаються зниклими безвісти, а понад 20600 були депортовані або примусово переміщені. Лише частину з них вдалося повернути.

Наслідки війни не обмежуються прямими втратами. Мільйони дітей живуть із досвідом переміщення, розлуки з родинами, перерваного навчання, постійних повітряних тривог, невизначеності та страху.

Психологічний вплив цього досвіду також зростає. За даними, які навела Анна Кілас, частка українських підлітків із ймовірним посттравматичним стресовим розладом зросла з 17,3% до 32,3%, а показники тривожних і депресивних розладів майже подвоїлися протягом року. Майже третина домогосподарств повідомляє про ознаки психосоціального неблагополуччя у дітей.

Для команди Карітасу ці цифри мають дуже конкретне обличчя: це діти, які не раз змінювали місце проживання, втратили близьких або дім, живуть і навчаються під звуки сирен. «Психосоціальна підтримка в таких умовах – це не додаткова послуга і не щось другорядне. Це важлива частина того, що допомагає дітям знову відчути стабільність, відновити стійкість і повернути надію», – наголошувала Анна Кілас.

З початку повномасштабного вторгнення в Україні були пошкоджені 4706 закладів освіти, з них 428 зруйновані повністю. Близько 4,6 мільйона українських дітей мають бар’єри в доступі до навчання, а майже мільйон продовжують вчитися повністю онлайн, тому що школи залишаються небезпечними або не мають належних укриттів.

Карітас України на заході адвокатував тему важливості створення безпечного середовища, яке водночас може бути простором, де дитина проводитиме час з однолітками, здобуватиме нові знання, отримуватиме підтримку і хоча б на кілька годин відчуватиме нормальність.

У межах програм Карітасу України працюють 50 Просторів дружніх до дітей та 51 шкільний «Простір щастя». Їхня роль значно ширша за організацію дозвілля: саме в безпечному середовищі діти частіше наважуються говорити про пережите, а фахівці можуть помітити випадки насильства, порушення прав або інші ризики, про які інакше ніхто не дізнався б.

Це перегукується і з тим, про що говорив у своєму виступі Єгор: дитині під час війни потрібна підтримка дорослих, яким вона довіряє, розуміння однолітків, доступ до базових послуг, можливість продовжувати навчання і дозвілля.

Одна з ключових тез аналітичної записки, представленої 1 жовтня за результатами дискусій, полягає в тому, що захист дітей у збройних конфліктах неможливо забезпечити лише рішеннями міжнародних інституцій і державних органів. Для цього потрібні місцеві структури, яким громади довіряють і які щодня залишаються поруч із дітьми та сім’ями.

У випадку Карітасу працює розгалужена мережа місцевих і парафіяльних організацій, а також їхні психологи, соціальні працівники, волонтери та мобільні команди. Вони першими зустрічають сім’ї, які приїжджають із прифронтових або нещодавно деокупованих територій. На цьому рівні можна рано помітити ризики і вчасно допомогти дитині отримати спеціалізовану підтримку або створити простір, у якому вона зважиться розповісти про те, що з нею відбулося чи відбувається.

Від служби – до батьківства: Карітас тестує формат підтримки військових і їхніх дітей 

Велика війна розділила багато українських родин. Чоловіки пішли служити до війська, жінки з дітьми виїхали до безпечніших регіонів. Розлука та час змінюють і дорослих, і дітей, тому налагоджувати повсякденне сімейне життя стає напрочуд складно.

На відстані важко зберегти зв’язок із дітьми, втрачається емоційна близькість, застарівають сценарії ігор, забуваються приколи та жарти, зникають теми для розмов… Надолуження потребує ресурсу, часу, бажання всіх сторін, а, іноді, й сторонньої допомоги.

23 вересня у Бродах відбувся пілотний захід «Час з татом», спрямований на підтримку військовослужбовців і ветеранів у відновленні емоційного зв’язку з дітьми після тривалих періодів розлуки.

Ініціативу реалізували українська команда міжнародної організації Early Starters International спільно з працівниками проєкту «Готуємо дітей і молодь до майбутнього» Карітасу Броди. Разом вони адаптували до українського контексту досвід ізраїльської програми підтримки сімей військових.

«Нашим завданням було не організувати для родин ще один день дозвілля, а створити безпечне середовище, у якому батько і дитина могли поступово відновлювати контакт через спільну діяльність, взаємну увагу та досвід довіри», – пояснює підхід менеджерка проєкту «Готуємо дітей і молодь до майбутнього» Карітасу України Ірина Пухняк.

Формат проєкту будували відповідно до принципів травмоінформованого підходу, тому учасникам не пропонували жорсткого сценарію чи необхідності говорити про складний досвід безпосередньо.

День складався з низки простих спільних завдань, кожне з яких мало створити привід для взаємодії. Тати разом із дітьми шукали і розмальовували свій «камінь сили», проходили лабіринт довіри, де один учасник із заплющеними очима мав орієнтуватися лише на голос іншого, збирали природні матеріали для майбутньої фоторамки та створювали композицію з двох паперових долонь – великої татової і маленької дитячої. На них родини записували власні «суперсили»: те, що, на їхню думку, об’єднує і допомагає підтримувати одне одного.

«Важливість цих вправ полягає не стільки в кінцевому результаті, скільки в самому процесі, – уточнює Ірина Пухняк. – Спільне завдання давало можливість домовлятися, просити про допомогу, прислухатися одне до одного, мінятися ролями і робити щось не заради практичної користі, а заради часу, проведеного разом. Для дітей це також ставало можливістю показати батькові власний світ і на певний час отримати його неподільну увагу».

У другій половині дня активності стали спокійнішими. Тати читали дітям казки, разом оформлювали фоторамки з матеріалів, зібраних під час прогулянки. Згодом дорослі та діти на певний час розділилися на окремі групи. Батьки могли поспілкуватися між собою у неформальній атмосфері, а діти розважались в компанії інших дітей.

Завершився день спільною зустріччю біля багаття.

Організатори свідомо залишали багато простору для вільної взаємодії, адже однією з ключових ідей проєкту було зменшити тиск на батьків і дітей. Від них не очікували певної емоційної реакції або швидкого результату.

Протягом дня було помітно, як змінювалася взаємодія між учасниками. Початкова стриманість і нерозуміння формату в окремих парах поступово поступалися більшій залученості, спільним жартам, розмовам та фізичній близькості.

Пілотний «Час з татом» показав важливість програм, спрямованих не лише на індивідуальну підтримку військовослужбовців чи дітей, а на спільну роботу зі всіма членами родини. Один день не може вирішити складні питання, які пов’язані з тривалою розлукою чи пережитим стресом. Але такий формат – це безпечна «точка входу» для відновлення контактів та налагодження стосунків.

Табори Карітасу Чернівецької єпархії: спогади про літо, яке повертає дітям відчуття дитинства

Дитинство має особливі ознаки і прикмети: дзвінкий сміх, нові друзі, радість від кожної дрібниці, змагання, у яких перемога здається надзвичайно важливою, вечірні душевні розмови, спільні пісні й відчуття, що попереду ціле житя, а світ навколо – доброзичливий і щирий.

Навіть коли навколо війна.

Цього літа «Карітас Чернівецької Єпархії» подарував такі моменти понад двом сотням дітей із родин у складних життєвих обставинах та вразливих категорій. Для одних це були кілька годин на природі, для інших – день у горах, а для ще когось – кілька днів справжнього таборуваня з наметами і ватрою під розлогим горіхом.

Географія літніх таборів вийшла чималою: Чернівці, Вижниця, Глибока, Новодністровськ, Коломия і мальовничий Нижній Березів на Івано-Франківщині. Охопили і Буковину, і нашу Бессарабію, і сусіднє Прикарпаття. А об’єднало всіх бажання дати дітям те, чого вони зараз особливо потребують: безпеку, спілкування, підтримку і звичайне щасливе дитинство.

Там, де мрії здіймаються в небо

Однією з найяскравіших сторінок цього літа стали Карпати.

На таборовій ділянці «Карітасу Чернівецької Єпархії» у Нижньому Березові зустрілися діти з Чернівців, місцеві дітлахи та гості з Коломиї. Одноденне свято «Дружба без кордонів» об’єднало близько 60 юних учасників.

На зустрічі, яку організували спільно з «Карітасом Коломия» та за участі місцевої громади Нижнього Березова, не було часу нудьгувати. Командні естафети, квест, ігри, нові знайомства, спільна молитва – усе це швидко стерло межі між «своїми» і «гостями». Діти знайомилися, підтримували одне одного, змагалися, сміялися.

А потім у карпатське небо здійнялися повітряні змії.

Мабуть, важко придумати кращий символ для такого дня. Дитячі мрії, як ті різнокольорові змії, теж повинні мати крила — незалежно від того, скільки випробувань доводиться переживати країні.

Чотири дні серед гір

Для 25 дітей – вихованців Дитячого центру «Карітасу» з Чернівців та місцевих дітей — Нижній Березів став місцем уже не одноденної зустрічі, а справжньої чотириденної таборової пригоди.

Перші хвилини після приїзду — і вже починається нове життя: молитва, знайомство, ігри, перші таборові завдання. Діти вчилися встановлювати намети, працювати в команді, допомагати одне одному.

Були квести, спортивні змагання, творчі завдання, вечірні перегляди фільмів. На полонині запускали повітряних зміїв, а на заняттях із домедичної допомоги вчилися не розгубитися у небезпечній ситуації. На катехизації говорили про Бога, а на Вечорі талантів кожен міг показати, що вміє найкраще.

Такі табори важливі не лише тому, що дитина змінює обстановку. Вони вчать бути разом — слухати, домовлятися, підтримувати, довіряти.

Чотириденний табір реалізували в межах проєкту «Готуємо дітей та молодь до майбутнього» за підтримки Caritas Piemonte (Італія) в особі єпископа Альби Марко Брунетті та всієї спільноти, яка підтримує українських дітей.

Карпати як простір відновлення

У гори цього літа приїздили й діти з Вижницької та Глибоцької громад. Для кожної групи — по 20 учасників — провели одноденні ретрити.

Здавалося б, один день — зовсім небагато. Але іноді саме зміна звичної «картинки» і кілька годин далеко від повсякдення можуть дати дитині дуже багато.

Гори, свіже повітря, пісні під гітару, ігри, молитва, нові знайомства і щире спілкування. Діти просто були разом із можливістю побачити довкілля трохи інакше.

Ретрити відбулися в межах проєкту «Безпечні простори для вразливих дітей: психосоціальна підтримка та неформальна освіта в Чернівецькій області (2026–2027)».

Карпати прийняли й молодь з інвалідністю — учасників «Інклюзивної кав’ярні» «Карітасу». Для них спільний ретрит став нагодою відпочити, поспілкуватися та просто побути разом.

Адже «Інклюзивна кав’ярня» як місце навчання, стажування, праці чи волонтерства для молодих людей — це ще й спільнота, де їх приймають і цінують. А справжній спільноті, як і родині, час від часу теж потрібен час разом.

Шість днів «Стежками добра»

Ще одна таборова історія розгорнулася неподалік Чернівців — на Екофермі чернівецького «Карітасу» «Козиний двір».

Шість днів табору «Стежками добра» були схожі на маленьке окреме життя. Зі своїм ранковим ритмом, спільними піснями, пригодами, вечірніми розмовами й казками і безліччю подій.

Діти грали у футбол і волейбол, проходили квести, створювали власні вироби, брали участь у театральних сценках, співали й танцювали на Шоу талантів. Але не менш важливими були заняття, спрямовані на розвиток — мовленнєві вправи з логопедом, знайомство з профорієнтацією, бесіди про віру, вдячність і добрі справи.

Особливе місце посів квест «Шлях віри», де дітям довелося проявити не лише спритність, а й кмітливість, довіру до команди та знання біблійних історій.

А потім був світ, який не побачиш у звичайному міському таборі, — світ ферми. Діти знайомилися з козами, побували на сироварні, дізналися, як із натурального молока виготовляють сир. Виявилося, що цікаво було не лише дітям: під час батьківського дня до екскурсії долучилися і дорослі.

Табір також став можливим завдяки проєкту «Готуємо дітей та молодь до майбутнього» та підтримці Caritas Piemonte (Італія), єпископа Альби Марко Брунетті й усієї спільноти, яка допомагає українським дітям.

Літо, яке підтримує

А в Новодністровську таборове життя мало ще один важливий вимір – відпочинок поєднали з турботою про емоційний стан дітей.

Тут учасниками триденного табору стали майже шість десятків дітей у межах проєкту «Сприяння психічному здоров’ю та психосоціальна підтримка дітей, травмованих війною та переміщенням у Новодністровську, Україна».

Психологічні тренінги доповнювали арттерапевтичні заняття, творчість, спортивні та настільні ігри.

На маленьких полотнах народжувалися дитячі картини, пластилін перетворювався на різноманітні фігурки, картонні будиночки та об’ємні квіти — на маленькі історії, які можна забрати додому.

Діти грали у бадмінтон, теніс, настільний футбол та хокей, змагалися командами, вчилися взаємодіяти й довіряти одне одному.

А особливим гостем став патрульний поліцейський. Діти могли поставити запитання, познайомитися з роботою правоохоронців та оглянути службовий автомобіль.

Завершуючи табір, учасники говорили про те, що допомагає відновлювати сили, зберігати добрий настрій, віру в себе та довіру до Бога.

Більше ніж відпочинок

Якщо спробувати одним реченням пояснити, навіщо потрібні дитячі табори під час війни, відповідь буде простою: щоб дитина хоча б на кілька днів могла знову відчути себе просто дитиною.

Без тривожних новин і дорослих проблем, які їй доводиться розуміти занадто рано. З можливістю бігати, гратися, дружити, творити, помилятися й пробувати ще раз.

Цього літа «Карітас Чернівецької Єпархії» створив такі можливості для понад двох сотень дітей. І кожна з них привезла додому щось своє: фотографії з гір, нову дружбу, власноруч зроблений виріб, нове вміння… А хтось, можливо, просто вперше за довгий час повернувся додому з відчуттям, що літо таки було справжнім.

Адже це і є дитинство: неймовірні краєвиди,  пісні під гітару, повітряні змії, що летять у небо, іскри вечірнього багаття, обійми друзів. І упевненість, що поруч є люди, яким ти потрібен.

І якщо після табору дитина повертається додому з усмішкою та запитанням: «А коли наступний табір?», — значить, літо вдалося.

Маріанна Антонюк, комунікаційниця Дитячого центру “Карітасу Чернівецької Єпархії” в проєкті “Готуємо дітей та молодь до майбутнього”

Мережа Карітасу забезпечила понад 4800 дітей “Шкільними портфеликами”

Цього року завдяки національному збору, підтримці міжнародних партнерів, місцевого бізнесу та благодійників мережі Карітасу вдалося забезпечити 4839 дітей шкільними наборами.

На національному рівні для проведення акції було зібрано 2 486 834,56 грн, що дозволило закупити та укомплектувати 1000 «Шкільних портфеликів». Ще 3839 наборів місцеві організації Карітасу змогли підготувати завдяки підтримці регіонального бізнесу, меценатів та благодійників.

Акцію на національному рівні підтримали міжнародні організації Cordaid,  CAFOD, Nordcurrent, Caritas Denmark, а також сотні українських благодійників.

Орієнтовна вартість одного комплекту становила близько 2100 грн: приблизно 1500 грн коштував навчальний набір, ще близько 600 грн – психологічний компонент.

Щорічна акція «Шкільний портфелик» має на меті не лише забезпечити дітей необхідними речами для навчання, а й підтримати їхнє відчуття безпеки та готовність повертатися до освітнього процесу попри виклики війни, тому другий рік поспіль, окрім базового шкільного приладдя, шкільний набір був укомплектований набором психологічної підтримки, покликаний допомогти дітям справлятися з тривогою, стресом та емоційним навантаженням.

До навчальної частини комплекту входить безпосередньо сам наплічник, а також зошити, олівці, фломастери, фарби, пластилін, ножиці, клей, папір та картон – усе необхідне для навчання у початковій школі, адже основна цільова акції діти 2-4 класів.

Психологічний набір цього року містив дитячу пляшку для води, флікер, м’яку іграшку-браслет «Капібара», електронний Pop it, м’ячик-антистрес або сквіш, гру Dobble, об’ємні наліпки, листівку з підтримкою та 10 карток-інструкцій для емоційної саморегуляції.

Допомогу отримали школярі з родин внутрішньо переміщених осіб, сімей, які проживають на прифронтових або деокупованих територіях, родин військовослужбовців і загиблих захисників, багатодітних сімей, а також дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах або позбавлені батьківського піклування.

Реєстрацію отримувачів здійснювали місцеві організації мережі благодійних організацій Карітасу України. Залежно від регіону кожна організація сформувала списки від кількох десятків до кількох сотень дітей.

Попри те, що цього року Карітас України вже завершив акцію «Шкільний портфелик», частина дітей отримають шкільні набори також у жовтні.

«Ми хочемо зрозуміти, наскільки розроблені нами інструменти є зрозумілими та інтуїтивними для дітей і чи справді допомагають їм стабілізувати емоційний стан у стресових ситуаціях, – пояснює Зоряна Лукавецька, керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України. – Спільно з ЮНІСЕФ ми плануємо дослідити, як діти молодшого шкільного віку використовують розроблені командою інструменти емоційної саморегуляції – спеціальні картки та поведінковий протокол».

Додаткові набори отримають діти в Одеській та Чернігівській областях – регіонах, які регулярно зазнають російських атак і де навчальний процес часто переривається через повітряні тривоги та загрози обстрілів.

Зокрема, у Білгород-Дністровському районі Одеської області портфелики отримають учні шкіл, які співпрацюють із Карітасом Одеса у межах проєкту «Стійкість і розвиток: психосоціальна допомога дітям шкільного віку на території Одеської, Тернопільської, Хмельницької областей під час війни в Україні».

10 карток-інструкцій для емоційної саморегуляції, які долучені до «Шкільного портфелика», пропонують дитині прості дії. Наприклад, попити води, взаємодіяти з іграшкою чи виконати іншу вправу, яка допомагає переключитися та заспокоїтися.

«Для нас важливо поспостерігати, чи діти самостійно звертаються до цих інструментів, які з них обирають найчастіше і наскільки вони працюють у реальних умовах, – уточнює Зоряна Лукавецька. – Відгуки допоможуть нам зрозуміти, що варто вдосконалити у цих інструментах і чи доцільно надалі розвивати та масштабувати цей напрям підтримки дітей, які живуть в умовах постійної небезпеки».

Отримані результати і висновки Карітас України представить публічно. Це дозволить не лише оцінити ефективність розроблених інструментів, а й поділитися отриманим досвідом із фахівцями, освітянами та організаціями, які працюють із дітьми в умовах війни.