25.05.2016, Київ
Юнацький чемпіонат з вуличного футболу – Кубок Карітасу – стане щорічним всеукраїнським змаганням. Так вирішили організатори змагань – благодійний фонд Карітас Київ та учасники першого турніру – діти та підлітки з різних міст України. Підготовку наступного чемпіонату розпочинають вже: з пошуку партнерів та однодумців.
Перший Кубок Карітасу з вуличного футболу, який відбувся цьогоріч в кінці травня, об’єднав юнацтво з п’яти українських міст навколо ідей спорту і рівності. У змаганні взяли участь підлітки соціальних центрів Карітасу з Києва, Львова, Хмельницького та Коломиї, а також юнацтво благодійного фонду «Дорога Додому» з Одеси. Переважно це молодь у складних життєвих обставинах, яка докладає зусиль, щоб віднайти ресурси і змінити своє життя.
Особливість Кубку Карітасу, відмінність від класичного футболу – більш гнучкі правила, спрямовані на рівність гравців у командах, та ціль – задоволення від гри важливіше, ніж результат. В основному складі кожної команди була щонайменше одна дівчина. Вік та рівень підготовки гравців не мав значення: з командою Карітасу Київ працює професійний тренер, натомість команда Карітасу Коломиї – аматорська, учасники самі продумують стратегію, коли збираються пограти ввечері після навчання. «Ну, як тренуємось? В нас такі, свої тренування: просто збираємось, граємо – і все тут», – розповідає 14-річний Іван, нападник з Коломиї.
Кубок Карітасу за своєю ідеєю – і футбольна, і соціальна подія. Напередодні змагань підлітки мали вдосталь часу, щоб поспілкуватись та подружитись. Оскільки більшість з них були в Києві вперше, організатори провели для всіх екскурсію містом, під час якої відвідали Музей води та стадіон «Динамо» імені В. Лобановського. Весь наступний день відбувались матчі. Суддями були волонтери – колишні підопічні Карітасу Київ, які активно підтримують діяльність проекту.
Почесним гостем чемпіонату став Володимир Мунтян, ветеран ФК Динамо (Київ) – він привітав учасників та надихнув їх вірити в себе, досягати більшого і розвиватись, долаючи обставини і власну лінь.
«Травми? Це пусте. Впасти з дерева головою вниз – оце боляче, а ніжку подряпати – це пусте. Минулого року грала в Тернополі на подібному чемпіонаті. Мені подобається футбол, вже 2 роки граю, але спорт – це хобі. Я хочу стати фотографом», – ділиться враженнями про гру Ніка, 15 років, захисник з Одеси.
В результаті серії матчів Кубок Карітасу 2016 здобула команда Карітасу Київ. Друге і третє місце посіли відповідно команди з Коломиї та з Хмельницького. Всі учасники змагань отримали медалі, кожна команда повезла додому новий м’яч для подальших тренувань. Та головне – це мотивація та радість підлітків від спілкування та відчуття власної ролі в команді, включеності у спільну справу. Ця подія показала: в Україні сформувалась нова генерація молоді з прогресивними цінностями – взаємоповаги, підтримки, чесності.
«Капітана обирали перед попередньою грою в Тернополі, обрали мене. Я граю вже 2-й рік. Тренування в нас 2 рази на тиждень, по 1,5-2 год. Турніри поки були тільки з іншими Карітасами. Якщо б міжнародний був – класно було б: пограти з іншими, подивитись на інших. Я була на одному тренуванні в дівчачій футбольній команді. Але мені з хлопцями простіше. Я серйозно займаюсь сучасною хореографією, а футбол мені просто подобається. Не всі вірять, що я можу танцювати, а хто бачить, як я танцюю – не вірять, що я вмію грати в футбол», розповідає 15-річна Софія, капітан команди Карітасу Київ.
Кубок Карітасу висловлює щиру вдячність за активізацію локальної громади, спонсорів, партнерів. Футбольне поле для гри, воду та перекуси для спортсменів та фоторепортаж події забезпечили місцеві благодійники. Організатори сподіваються, що наступного року Кубок Карітасу вдасться зробити масштабнішим та об’єднати молодь з інших організацій, а також аматорські футбольні команди з різних міст. Для цього БФ Карітас Київ оголошує про пошук однодумців та співорганізаторів Кубку Карітасу 2017 року, щоб крок за кроком в перспективі вийти на міжнародний рівень змагань.
«На сьогодні наша держава забезпечує потребуючих візками у мінімальному розмірі. І тисячі людей (а в Україні 15% від загальної кількості населення України – неповносправні особи) є відкинутими від суспільства. Ці люди не мають доступу до отримання медичних чи освітніх послуг, вони не можуть забезпечити свої побутові умови, відвідувати публічні установи чи заклади культури – тобто, реалізовувати свої базові права та потреби. Саме тому така гуманітарна допомога від канадських благодійників є дуже потрібною та важливою», – зазначила Людмила Сухарьова, керівник проектів Карітасу України з допомоги людям з особливими потребами.
Володимир, що з трьох років хворіє на ревматичний артрит, отримав вищу освіту – навчався заочно у Лісотехнічному університеті, здобув фах еколога, вивчив англійську мову. Пані Ірина, котра звернулась по допомогу до Карітасу, вже на пенсії. Хворіє на цукровий діабет. Після необережного падіння на нозі розвинулась гангрена, жінка не могла ходити. Тепер на візку вона зможе пересуватись принаймні у квартирі. Ще один отримувач, пан Степан, вже вісім років після інсульту. Візочок з Канади допоміг йому стати більш мобільним. Пан Євген понад 20 років хворіє на розсіяний склероз, з них уже п’ять – не ходить, тому за візочок дуже вдячний.
У кожному домі благодійників радо зустрічали. Владика Браєн Байда зазначає, що через людей з особливими потребами Господь промовляє до нас і ми маємо можливість проявити своє милосердя, допомогти їм, а також бути вдячними Господу за те, що маємо і отримуємо від Нього.
Учасниками першого Кубку Карітасу з вуличного футболу стануть передусім підлітки соціальних центрів проекту «Мобільна робота з молоддю». Це молодь у складних життєвих обставинах, часто – з кризових родин. Футбол для них – це спосіб вибудовувати свій характер, вміння боротись з труднощами та ставати кращими, досягати більшого, виявляти та розвивати свої сильні сторони. Також це позитивний вихід емоцій та захоплива спільна справа, яка об’єднує підлітків, сприяє інтеграції та вільній, неупередженій взаємодії між ними.
У планах організаторів – продовжувати активно гуртувати молодь навколо спорту та активності, здорового способу життя, взаємоповаги, спілкування на рівних. Заохочувати підлітків розширювати власний світогляд та культивувати позитивні звички, йти до мети, незважаючи на зовнішні обставини, вміння підтримувати та приймати підтримку від товаришів. Кубок Карітасу зростатиме до щорічного найбільшого в Україні змагання з вуличного футболу, участь в якому братимуть підлітки різних молодіжних організацій та спонтанно сформовані «дворові» команди. В перспективі турнір стане міжнародним, прийматиме учасників з різних країн, об’єднаних футбольним азартом.
Також у Карітасі було організовано посвячення Великоднього кошика для 200 родин, серед яких вимушені переселенці та кризові сімї. Ці люди стали не лише учасниками святкового освячення великодніх кошиків у Соціальному центрі Карітасу Київ, але і отримали страви для Великоднього столу з якими поспішили додому. Тим часом 120 великодніх кошиків у Патріаршому соборі Воскресіння Христового освятив Блаженніший Святослав для вимушено переселених осіб із тимчасово окупованої території України.
Карітас Тернопіль підготував для потребуючих 500 святкових великодніх наборів. Як зазначають у Тернопільському Карітасі, під час великоднього посту потребуючі, особливо чекають Великодніх свят, бо для цих людей наявність підтримки, можливість поспілкуватись з тими, хто не лише вислухає, а й допоможе – є дуже важливими. Тому такими приємними були: великодні благословення та найщиріші привітання, святкові торбини, наповнені традиційними пасхальними продуктами і освячені отцями Андрієм Марчуком та Романом Загородним, для кожного потребуючого.
Тим часом у Хмельницькому Карітасі підготували святкову корзинку для 65 родин, що опинились в складних життєвих обставинах та вимушено переселених осіб зі сходу України та Криму. Працівники благодійної організації чи не щодня спілкуються з родинами, які в силу різних обставин не в змозі купити навіть хліба для власних дітей, не говорячи вже про м’ясні, молочні продукти та солодощі. Такі сім’ї, які опинилися за межею бідності, залишилися сам-на-сам зі своїми проблемами. Діти, які виховуються у цих родинах, стали заручниками ситуації та змушені терпіти голод і нестатки.