Реабілітація приходить додому: Карітас України та Ukraine Crisis Appeal (Австралія) започатковують проєкт BRIDGE 

Завдяки проєкту BRIDGE, який започаткував Карітас України, реабілітація виходить за стіни лікарень і приходить до людей додому. Мобільні мультидисциплінарні команди медичних центрів Карітасу Полтава і Карітасу Івано-Франківськ відвідують ветеранів, постраждалих від війни цивільних, дітей, а також старших людей і людей з інвалідністю, які не можуть виходити з дому.

Проєкт фінансує Ukraine Crisis Appeal (Австралія) з пожертв української діаспори та ширшої австралійської спільноти. Ініціатива діє за сприяння Rotary Australia World Community Service (RAWCS) і за підтримки Австралійської федерації українських організацій (АФУО).

Що відбувається після виписки

Українське законодавство дозволяє надавати допомогу вдома, але на практиці в багатьох громадах немає мобільних реабілітаційних команд, а сімейним лікарям бракує часу та засобів, щоб координувати подальший супровід. Після лікарні чи реабілітаційного центру люди часто повертаються в пошкоджене житло, переповнені громади або села, де немає системної підтримки. Ветерани й цивільні з воєнними травмами втрачають досягнутий прогрес, а старші люди опиняються прикутими до дому, з контрактурами, пролежнями та хронічним болем, яким можна було б запобігти.

Є й географічна проблема, пояснює Христина Семеген-Бодак, керівниця програми охорони здоров’я Карітасу України. Великі медичні центри зосереджені в містах-мільйонниках, а більшість людей, які потребують реабілітації, живуть деінде, чимало з них у сільській місцевості. Візити додому дешевші за лікування в комунальних лікарнях чи приватних клініках, а люди, яким служить Карітас, не мають змоги оплачувати приватні послуги. «Величезна кількість людей потребує послуг реабілітації вдома», — каже вона.

Саме цю прогалину має закрити BRIDGE. «Я думаю, що цим проєктом ми маємо побудувати маленький місток, закрити прогалину, щоб пацієнти, які отримали реабілітаційну допомогу, продовжували займатися, щоб не було регресу, щоб люди відчували, що вони потрібні. Мости — дорогі споруди, але вони вкрай необхідні», — пояснює задум Христина Семеген-Бодак.

Як працює BRIDGE

Кожна команда надає в одному скоординованому пакеті фізичну терапію, елементи ерготерапії та терапії мовлення, психологічну підтримку й соціальне консультування. Курс триває близько восьми тижнів, по два одногодинні заняття на тиждень, і за потреби його коригують. Члени родини та доглядальники вчаться безпечно переміщати пацієнтів і змінювати їхнє положення, запобігати пролежням, контрактурам і падінням, а також дбати про власне емоційне здоров’я. Консультування доглядальників передбачене в кожному плані.

Допомогу отримують:

  • ветерани та військовослужбовці у тривалій відпустці для лікування, з ампутаціями, травмами головного чи спинного мозку або опіками, яким важко дістатися до клінік;
  • цивільні, зареєстровані в медичних центрах Карітасу, зокрема внутрішньо переміщені особи та мешканці громад, які зазнали вибухових поранень чи інших воєнних травм;
  • діти різного віку з травмами внаслідок війни, затримками розвитку або психологічною травмою, яким потрібна окрема терапевтична підтримка вдома;
  • маломобільні старші люди та люди з інвалідністю, яким потрібен спеціалізований догляд удома, щоб зберегти рухливість і запобігти ускладненням.

Чому Полтавщина та Івано-Франківщина

Регіони обрали не випадково: так Карітас може перевірити свої припущення в різних умовах і порівняти результати. Полтавщина прийняла багатьох внутрішньо переміщених осіб із Харківської, Сумської, Донецької та Луганської областей, тут також живе багато старших людей і людей із хронічними хворобами. Івано-Франківщина — відносно безпечніший регіон, який приймає переселенців і ветеранів, зокрема тих, хто переїжджає сюди після лікування в національних центрах.

Кожен регіон має свої виклики. На Полтавщині повітряні тривоги ускладнюють візити додому, тому працівників навчають безпечно працювати в таких умовах. Поблизу Івано-Франківська безпекова ситуація краща, але ризики є по всій Україні.

Досвід, на який спирається проєкт

BRIDGE ґрунтується на послугах, які Карітас України вже надає. Його медичні центри мають ліцензії та договори з державою, а до мережі входить Реабілітаційний центр «Назарет» на Львівщині, який працює з ветеранами. Мобільні команди Карітасу надавали допомогу вдома в Харкові, Кам’янському, Полтаві, Кривому Розі та Миколаєві. 1 січня 2026 року в Хмельницькому почала роботу перша окрема мобільна реабілітаційна команда в межах проєкту M.O.V.E., який фінансує нідерландська організація Cordaid. Тепер BRIDGE переносить цей досвід на Полтавщину та Івано-Франківщину.

Партнерство, яке триває з 2015 року

BRIDGE — важливий етап багаторічного гуманітарного партнерства Карітасу України та Ukraine Crisis Appeal (Австралія). UCA стала однією з головних опор загальнонаціональної мережі Карітасу України і постійно фінансує кілька пріоритетних напрямів. Окрім мобільної реабілітації, це:

  • загальнонаціональні екстрені збори, щоб швидко забезпечити людей продуктами, чистою водою та засобами гігієни;
  • зимові збори, кошти з яких спрямовують на генератори, резервне пальне, печі на твердому паливі та ремонт опалення під час критичних блекаутів;
  • підтримка відновлення після травм і подолання залежностей у Реабілітаційному центрі «Назарет»;
  • прихисток для постраждалих від війни в «Безпечному домі» у Дрогобичі;
  • дружній до дитини простір у Бердичеві для дітей, які постраждали від війни;
  • мобільні команди соціальної та психологічної підтримки на Херсонщині.

Діана (Дарка) Сенько, голова Ukraine Crisis Appeal (Австралія) та директорка з гуманітарної і медичної допомоги Австралійської федерації українських організацій (АФУО), наголошує:

«Проєкт BRIDGE — одне з найважливіших стратегічних зобов’язань, які взяла на себе Ukraine Crisis Appeal (Австралія). Хоча заклади світового рівня та клінічні центри, як-от UNBROKEN і „Назарет“, надають надзвичайну допомогу в гострій фазі, справжнє зцілення не може закінчуватися на виході з лікарні.

Відвідуючи наші партнерські центри по всій Україні, я на власні очі побачила, що одужання — це тривалий марафон. У регіонах України, коли пацієнта — пораненого захисника, травмовану дитину будь-якого віку чи літню людину — виписують, він часто повертається туди, де спеціалізованого медичного супроводу просто немає. Без системної допомоги в громаді здобуте фізичне відновлення може звестися нанівець за кілька тижнів. BRIDGE безпосередньо долає цю нерівність: виводить мультидисциплінарну допомогу за межі централізованих установ і доставляє її до людей.

Щоразу, коли мобільна команда стукає в двері родини, вона приносить набагато більше, ніж терапію. Вона несе теплі людські обійми й дає людям відчути, що їх ніколи не забудуть, що вони ніколи не залишаться самі і що Австралія стоїть з Україною всім серцем і реальними діями, сподіваючись змінити та покращити їхнє життя.

З 2015 року Ukraine Crisis Appeal (Австралія) непохитно стоїть поруч із Карітасом України. BRIDGE — природний і необхідний розвиток нашої місії: від негайного виживання в гострій фазі до побудови сталого, вкоріненого в громадах безперервного циклу допомоги. Довести успішність цієї мобільної моделі на Полтавщині та Івано-Франківщині — ключ до її довгострокового майбутнього. Це покаже, що співчутлива, фахова клінічна допомога може і мусить сягати кожного куточка України».

Шлях до сталої національної моделі

Проєкт розраховано на довгу перспективу. Карітас збирає клінічні відгуки та дані про результати від пацієнтів і їхніх родин на Полтавщині та Івано-Франківщині. Так організація вдосконалює модель і формує доказову базу, потрібну державі та місцевій владі, щоб у майбутньому співфінансувати реабілітацію вдома. Тоді така допомога вже не залежатиме лише від гуманітарного фінансування.

Довідка

Про Ukraine Crisis Appeal (Австралія)

Ukraine Crisis Appeal (Австралія) — найбільша в Австралії громадська гуманітарна ініціатива зі збору коштів для України. Пожертви на її користь не оподатковуються. Ініціатива діє на базі Rotary Australia World Community Service (RAWCS), яка забезпечує інституційне врядування, відповідність вимогам, прозорість і податкові пільги. Її підтримує Австралійська федерація українських організацій (АФУО) — головна організація, що представляє громадські організації українців по всій Австралії.

Ukraine Crisis Appeal (Австралія) на 100% працює силами волонтерів і має мінімальні адміністративні витрати. Ініціатива співпрацює з акредитованими партнерами-виконавцями в Україні, які проходять аудит, зокрема з Карітасом України, Національним реабілітаційним центром UNBROKEN, Реабілітаційним центром «Назарет», Ротарі та «Таблеточками». Фінансування UCA охоплює екстрену евакуацію з прифронтових територій, мобільні медичні клініки, енергетичну та опалювальну допомогу взимку, хірургічні пристрої для лікування травм, фільтрацію питної води, педіатричну допомогу, дружні до дитини центри подолання травми, безпечні притулки для переселенців, як-от «Безпечний дім» у Дрогобичі, мобільну психосоціальну підтримку в прифронтових регіонах і нейрореабілітацію в громадах.

Про Карітас України

Карітас України, заснований 1994 року, має одну з найбільших у країні недержавних мереж медичних і соціальних послуг у громадах. Організація співпрацює з Міністерством охорони здоров’я, Національною службою здоров’я України, Міністерством у справах ветеранів і місцевою владою, щоб надавати постраждалим від війни людям по всій Україні екстрену допомогу та ліцензовану медичну допомогу.

Контакти для медіа:

Австралія:
Діана (Дарка) Сенько
Голова, Ukraine Crisis Appeal (Австралія)
Директорка з гуманітарної та медичної допомоги, АФУО
Ел. пошта: ukrainecrisisappealaus@gmail.com, dsenko@gmail.com
Вебсайт: www.ukrainecrisisappeal.org

Україна:
Мар’яна Карапінка
Комунікаційна менеджерка Карітасу України (напрям охорони здоров’я)
Ел. пошта: mkarapinka@caritas.ua
Львів / Київ, Україна
Вебсайт: www.caritas.ua

ReBuild Ukraine 2026: Карітас України поділився досвідом забезпечення стійкого водопостачання та відновлення житла в постраждалих від війни громадах 

Вона зібрала представників уряду, бізнесу, громадянського суспільства та міжнародних партнерів з 33 країн, а також понад 150 українських громад. Карітас України взяв участь у панельній дискусії про фінансування водоканалів, представив ініціативу WASHinWAR і проєкт «Дім, я повернусь», а також підписав меморандум про співпрацю з Кривим Рогом.

ReBuild Ukraine – одна з найбільших міжнародних платформ, присвячених відбудові України. Цьогоріч у центрі уваги були інвестиції та партнерства в енергетиці, інфраструктурі й будівництві. Карітас України представив на виставці програми WASH (водопостачання, санітарія та гігієна) і Shelter (з питань житла), які реалізує, зокрема, в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» за підтримки Уряду США. Ці напрями поєднують допомогу людям і відновлення критично важливої інфраструктури.

Стійке водопостачання: від відновлення до довгострокових рішень

Під час панельної дискусії про фінансування водоканалів віцепрезидент Карітасу України Григорій Селещук розповів, що цього року програма WASH підтримала 62 водоканали та комунальні підприємства, від великих обласних до невеликих місцевих. Програма відновлює свердловини й водонапірні вежі, встановлює станції очищення води та резервні джерела живлення. Водночас, за словами Григорія Селещука, самого ремонту недостатньо. Понад 40 % громад відмовляються від відновлення, бо не мають коштів на подальше обслуговування інфраструктури. Тому про утримання об’єктів варто думати ще на етапі планування.

Окремо Карітас України представив адвокаційну ініціативу WASHinWAR. Вона показує міжнародній спільноті, як війна руйнує водну інфраструктуру, забруднює водні ресурси та завдає шкоди довкіллю і як це позначається на житті людей.

«Масштаби руйнувань водної інфраструктури України настільки значні, що подолати їхні наслідки можна лише спільними зусиллями. Наше завдання не лише у відновленні доступу до води сьогодні, а й у тому, щоб знаходити довгострокові рішення, які зроблять водну інфраструктуру стійкішою до воєнних загроз і майбутніх викликів», – наголосила керівниця програми WASH Карітасу України Тетяна Яцюк.

Відновлення житла як передумова збереження громад

Житло – одна з галузей, яких війна торкнулася найбільше. 14 % житлового фонду України пошкоджено або зруйновано, про що свідчать RDNA5. І це зачепило понад три мільйони домогосподарств. Тому відновлення житла стало однією з ключових тем ReBuild Ukraine поряд з енергетикою та інфраструктурою. 

У Варшаві програма Shelter ділилася досвідом роботи в прифронтових громадах. Відвідувачі також побачили матеріали проєкту «Дім, я повернусь», створеного разом з УВКБ ООН: книгу історій і фотовиставку про людей, які через війну втратили домівки.

«Для Карітасу України важливо, щоб на міжнародних майданчиках звучав практичний досвід фахівців, які щодня відновлюють житло, пошкоджене внаслідок російських обстрілів. Працюючи безпосередньо в прифронтових громадах, вони бачать реальний стан житлового фонду та розуміють потреби людей, які залишаються у своїх домівках. Саме цей досвід має лягти в основу рішень щодо відбудови», – зазначила керівниця програми з питань житла Карітасу України Романа Маколович.

Меморандум про співпрацю з Криворізькою міською радою

12 листопада Карітас України, Карітас Кривий Ріг УГКЦ та виконавчий комітет Криворізької міської ради домовилися про спільну роботу. Серед пріоритетів – водопостачання, водовідведення, санітарія та гігієна, енергетична стійкість і підтримка людей, які найбільше потребують допомоги. Сторони окремо працюватимуть над резервним та автономним живленням для водопостачання й інших критичних систем міста, щоб вони не зупинялися під час відключень світла. Меморандум також передбачає спільну підготовку проєктів, пошук фінансування та залучення міжнародних партнерів.

Спільна відповідальність за відновлення

Доступ до безпечної води та житла визначає, чи зможуть люди залишатися у своїх громадах і повертатися додому. Дискусії на ReBuild Ukraine 2026 вкотре показали, що відновлення цих базових умов життя потребує узгодженої роботи держави, місцевої влади, бізнесу, міжнародних партнерів і гуманітарних організацій. Для Карітасу України участь у заході стала нагодою показати, як щоденна гуманітарна робота в громадах може стати частиною ширшої розмови про відбудову країни.

Простір підтримки та гідності: команди Карітасу Полтави та Кам’янського опановували нові методики інклюзивної роботи

Захід об’єднав фахівців для налагодження тісної співпраці, узгодження спільних підходів до роботи та опанування практичної інклюзії на старті реалізації проєкту.

Що стоїть за справді інклюзивним простором? Не лише пандуси чи спеціальне обладнання. Передусім це люди, які вміють бачити особистість, розуміти її потреби та знаходити шляхи до її повноцінної участі в житті громади. Протягом чотирьох днів учасники не просто слухали лекції, а вивчали дієві інструменти підтримки дітей і дорослих з інвалідністю, а також їхніх родин.

Однією з наскрізних тем навчання стала зміна фокуса: від діагнозу до людини. Разом із лікаркою-психіатринею Наталією Масяк учасники обговорювали сучасні підходи до підтримки людей з інвалідністю, їхні права, гідність та можливості. Адже якісна допомога починається з поваги та розуміння.

Як визначати потреби людини? Як вибудовувати індивідуальний план супроводу? Як створювати середовище, у якому кожен почуватиметься безпечно та зможе розкривати свій потенціал? Відповіді на ці запитання команди шукали разом із клінічною психологинею та логопединею Марією Дацко.

Особливу увагу приділили роботі з родинами, адже підтримка людини неможлива без допомоги її найближчому оточенню. Разом із Людмилою Аннич учасники досліджували інструменти ефективної взаємодії з батьками, а також підходи до організації дозвілля, розвитку соціальних навичок і залучення молоді до життя громади.

Окрім теоретичних блоків, фахівці завітали до профільних центрів Львова, щоб ознайомитися з реабілітаційною та соціальною роботою на практиці. Зокрема, у Центрі розвитку «Основа» працівники Карітасу вивчали методи роботи із сенсорними потребами дітей, практику спостереження та надання педагогічної підтримки. А у Спільноті «Лярш-Ковчег» наочно побачили модель супроводу осіб з інвалідністю та особливості командної взаємодії спеціалістів.

«Ця зустріч стала важливим кроком у формуванні єдиних стандартів та системного підходу до надання інклюзивних послуг у регіонах. Для Карітасу України принципово важливо, щоб кожен осередок діяв не лише в межах професійних методологій, а й будував середовище, орієнтоване на гідність, доступність та максимальну соціальну інтеграцію людей з інвалідністю. Синергія команд Полтави та Кам’янського дозволить посилити спроможність місцевих громад та забезпечити справді комплексну підтримку родин», — зазначила менеджерка проєкту Карітасу України Наталія Гуцуляк.

Отриманий досвід і знання команди вже готуються втілювати у своїх громадах. Стартова зустріч сформувала спільне бачення реалізації проєкту, заклавши основу для комплексного та доступного підходу до надання допомоги.

Проєкт «Простір підтримки та гідності: гідна підтримка та рівний доступ до допомоги та послуг для осіб з інвалідністю та членів їхніх сімей у Полтаві та Кам’янському» реалізується за підтримки німецьких партнерів (GFFO).

«Простори щастя», які змінюють шкільне життя: проєкт «Стійкість і розвиток» Карітасу

Кожній людині важливо мати місце де вона почувається в безпеці. Не менш важливо знати, що її почують, підтримають і дадуть можливість впливати на те, що відбувається навколо.

Якщо мова йде про дітей, то все описане вище стає особливо важливим і закладає підвалини успішного майбутнього. Це принцип на якому будується робота проєкту «Стійкість і розвиток», друга фаза якого триває у загальноосвітніх закладах Тернопільської, Хмельницької та Одеської областей. 18 шкіл втілюють проєкт з 2022 року вдруге, ще 18 – доєднались цього року.

Кожна школа має «Простір щастя», яким опікуються команди Карітасу Одеси, Карітасу Тернополя та Карітасу Хмельницького, за підтримки Карітасу України, Карітасу Австрії та фонду Renovabis.

«Простори щастя» – це спеціально облаштовані кімнати у яких діти отримують психосоціальну підтримку, вчаться розпізнавати власні емоції, долати стрес, спілкуватися та будувати стосунки. Водночас проєкт працює з батьками і педагогами, адже самопочуття дитини значною мірою залежить від дорослих, які перебувають  з нею поруч.

За 9 місяців 2026 року підтримку отримали вже 11 530 школярів віком від 6 до 17 років. Результати моніторингу свідчать, що 88% опитаних дітей демонструють підвищення психологічної стійкості, а 81% опанували ефективні способи подолання стресу.

Разом з учнями, їхніми батьками та вчителями «Простори щастя» поступово змінюють освітнє середовище, взаємодія між дітьми і дорослими та уявлення про те, якою може бути підтримка в школі.

Школа, у якій дитину чують

Один із важливих висновків роботи Карітасу полягає в тому, що діти потребують можливості говорити про себе не менше, ніж навчатися нового.

«Сьогодні надзвичайно важливо дослухатися до дітей. Коли ми приходимо в нові школи і наші тренерки проводять заняття за методологією «Безпечний простір», ми помічаємо одну річ: діти хочуть говорити. Вони дуже радіють, коли їх чують, коли до них прислухаються», – розповідає Світлана Копачівська, керівниця проєкту в Карітасі Тернополя.

Вона пояснює, що у звичайному навчальному процесі для такого спілкування часто бракує часу. Учитель має 45 хвилин уроку, щоб пояснити матеріал і перевірити знання. Повітряні тривоги та інші безпекові обмеження ще більше скорочують цей час, тому на вільне спілкування його зовсім не лишається.

«Безпечні простори дають можливість дітям говорити, бути почутими і відчувати, що до їхньої думки прислухаються. На заняттях ми порушуємо теми емоцій, безпеки, переживань. Діти хочуть про це говорити, адже для них важливі не тільки математика чи мова, а й те, що відбувається всередині, що їх турбує», – додає Світлана.

Водночас фахівці наголошують, що психосоціальна підтримка не обмежується структурованими заняттями. Іноді дитина потребує вільної гри, невимушеної розмови або просто можливості побути поруч із дорослим, якому довіряє.

«Коли дитина під час гри розслабляється, ділиться власними думками та відчуває, що її чують, виникає довіра до дорослого. Тому все залежить від теми, ситуації та проблеми, яку ми порушуємо на занятті», – пояснює Світлана Копачівська.

Потребу в такій підтримці підтверджують і результати моніторингу. 79% дітей 5-11 класів повідомили, що стикаються з труднощами у своєму житті. Найчастіше про це говорять підлітки віком 14–17 років. Саме ця вікова група потребує особливої уваги до розвитку навичок емоційної саморегуляції та подолання стресу.

Діти, які змінюють свою школу

Важливою складовою проєкту став напрям «Дитячі парламенти в дії». Його мета – дати школярам можливість висловити свої потреби і самостійно знайти для них рішення.

«Ми бачимо дуже великий інтерес до цього інструменту. Показник залучення учнів до шкільних парламентів перевиконано на 182%. Це свідчить про те, що дітям справді цікавий такий підхід. Надалі нам важливо підтримувати цю активність і заохочувати школярів реалізовувати власні проєкти, зокрема залучаючи ресурси школи, шкільної спільноти чи громади», – говорить Марина Мартиненко, керівниця проєкту «Стійкість і розвиток» Карітасу України.

У Тернополі одним із підсумків роботи дитячих парламентів став форум-квест «Місія: Школа змін». «Ми хотіли показати, що діти вже сьогодні є агентами змін. Вони можуть щось змінювати, і до них дослухаються. Форум підтвердив, наскільки для дітей важливо знати, що їхня думка має значення», – зазначає Світлана Копачівська.

Одним із прикладів роботи шкільного парламенту є створення велопростору в гімназії №22 імені Олега Ольжича у Хмельницькому. Учні визначили однією із найбільш нагальних потреб відсутність місця для паркування велосипедів і самокатів.

«У нас було багато ідей, які ми хотіли втілити в життя. Але оскільки чимало учнів добираються до школи на велосипедах або самокатах, облаштування спеціальної парковки стало для нас пріоритетом. Раніше нам доводилося залишати велосипеди і самокати у вестибюлі школи. Ми вдячні Карітасу за підтримку нашої ініціативи», – розповідає Вікторія Стецюк, голова шкільного парламенту.

Школярі організували опитування серед учнів, підготували відеоролик і презентували ідею адміністрації школи та представникам Карітасу. Встановлення велопарковки зафіксували на камеру і змонтували ролик, а саму її власноруч розфарбували в яскраві кольори.

«Навчитися працювати в команді, брати на себе відповідальність і спільно ухвалювати рішення – одне з ключових завдань проєкту «Стійкість і розвиток». Ці навички допомагають учням розвивати лідерські здібності та готують їх до самостійного життя», – пояснює Дмитро Баланюк, координатор проєкту в Карітасі Хмельницького.

Учні 15 шкіл проєкту вже планують наступні ініціативи. Для їхньої реалізації не обов’язково потрібні великі бюджети – головне ідея, яку захочеться підтримати якомога більшій кількості зацікавлених.

Важливо, щоб кожен парламент реалізував щонайменше одну власну ініціативу. Це може бути екологічна акція, благоустрій шкільної території або інший захід, запропонований самими дітьми.

Розглядається також можливість проведення конкурсів дитячих проєктів та залучення додаткових ресурсів на рівні школи й громади.

Підтримка дорослих поруч із дитиною

Окремим напрямом проєкту залишається робота з батьками та педагогами.

За час реалізації проєкту підтримку отримали 855 батьків. Результати моніторингу свідчать, що 97% опитаних учасників застосовують набуті знання для підтримки себе та своїх дітей. Водночас 98,5% дітей у цих родинах відчувають батьківську підтримку та довіру вдома.

Команди Карітасу працюють і з освітянами. Понад 1500 педагогів долучилися до заходів, спрямованих на розвиток навичок психологічної підтримки учнів та власного відновлення. За результатами моніторингу, 82% учителів інтегрують практики саморегуляції та створення безпечного середовища у щоденну роботу.

Важливою частиною цієї діяльності є тренінги та табори для педагогів. Зокрема, такі триденні заходи відбулися у Тернопільському класичному та Теребовлянському ліцеях.

«Чесно кажучи, спочатку після складного навчального року я почувалася виснаженою й думала, що, можливо, краще залишитися вдома. Але як же я рада, що поїхала! Це були три дні спокою, щирих розмов і справжнього перезавантаження. Я відчула, що про нас справді подбали – дали можливість зупинитися, видихнути й просто побути серед своїх», – розповідає Марія Ярошевська, вихователька групи продовженого дня та вчителька інформатики Тернопільської спеціалізованої школи-ліцею.

Потреба в такій підтримці зберігається. Одещина, Тернопільщина та Хмельниччина вже планують нові психологічні тренінги для педагогів під час зимових канікул. У деяких школах адміністрації самі звертаються із відповідними запитами.

Сталість роботи «Просторів щастя»

На другому етапі реалізації проєкту дедалі більшого значення набуває питання, як забезпечити тривалу роботу створених просторів.

В Одеській області, зокрема, низка нових шкіл закріпила облаштовані Карітасом кімнати за шкільними психологами. Це означає, що простори використовуватимуться для роботи з дітьми не лише під час проведення заходів проєкту.

«Якщо «Простір щастя» стає постійним кабінетом психолога, то це дуже правильне рішення. Це дуже цінно, адже означає, що простір продовжуватиме працювати для дітей, а не перетвориться на звичайне приміщення для персоналу», – розповідає Олена Гресько, керівниця проєкту в Карітас Одеси.

Попри досягнуті результати, реалізація другої фази проєкту відбувається в умовах, які вимагають постійної адаптації роботи. Безпекова ситуація та повітряні тривоги впливають на можливість проведення занять, особливо під час виїздів мобільних команд до шкіл.

«Коли ми виїжджаємо до шкіл, головне – встигнути провести заходи між повітряними тривогами», – розповідає Олена Гресько.

Команди помічають різницю між закладами, що лише долучилися до проєкту, та школами першої фази. У нових школах інтерес до активностей часто вищий, тоді як у закладах із тривалим досвідом співпраці поступово знижується залученість. Це ставить перед командами завдання шукати нові форми взаємодії, які підтримуватимуть зацікавленість керівництва та педагогів.

Моніторинг показав, що особливої уваги потребують підлітки віком 14-17 років, які найчастіше повідомляють про життєві труднощі. 19% дітей поки не мають достатньо сформованих навичок позитивного подолання стресу. Тому в майбутньому робота з цією категорією отримає посилену увагу.  

Однією з пропозицій для наступної фази проєкту є облаштування «Просторів щастя» безпосередньо в шкільних укриттях. Це дозволить проводити заняття навіть в умовах повітряних тривог і забезпечувати безперервність підтримки.

У квітні 2027 року заплановане дослідження, під час якого Карітас збиратиме думки директорів закладів освіти щодо результатів проєкту, актуальних потреб і перспектив подальшої співпраці. Отримані результати мають стати основою для планування наступного етапу роботи.

Генеральний секретар Caritas Internationalis і новообраний президент Caritas Europa відвідали Україну

Вони зустрілися з командами Карітасу України та Карітас-Спес Україна, відвідали гуманітарні й соціальні проєкти у Хмельницькому, Летичеві, Житомирі та Вінниці, поспілкувалися з людьми, які отримують допомогу. Також гості зустрілися з представниками української влади, дипломатичних місій і міжнародних організацій.

Для єпископа Джона, який у травні стане президентом Caritas Europa, це був перший візит в Україну. Алістер Даттон відвідував Україну раніше, у 2023 році. За ці чотири дні гості змогли більше дізнатися про гуманітарну ситуацію та роботу місцевих команд Карітасу, а також почути від самих людей, як повномасштабна війна вплинула на їхнє життя і якої підтримки вони потребують сьогодні.

«В основі Карітасу є зустріч, і саме в цьому наша сила, — сказала президентка Карітасу України Тетяна Ставнича. — Для нас було важливо, щоб Алістер Даттон і єпископ Джон Арнольд приїхали в Україну і ця зустріч відбулася. Є сила в солідарності: у тому, щоб приїхати, побачити, почути, поговорити з людьми й зрозуміти, що насправді тут відбувається. Їхнє бажання зустрітися з нами — великий дар. Зустрічі відбувалися на різних рівнях і стосувалися того, як працюють місцеві центри, хто до них приходить, про що говорять люди і як ми разом будуємо нашу стійкість та майбутнє. Для нас важливо ділитися реальністю, в якій ми живемо, та історіями людей, щоб інші могли бути поруч із нами, розуміти наші потреби, а також бачити світло й можливості творити добро, які воно відкриває».

Першою зупинкою 5 листопада став Карітас Хмельницький. Гості відвідали медичний центр і реабілітаційний простір для дітей, дізналися про програми та проєкти організації й зустрілися з представниками місцевої влади, які тісно співпрацюють із Карітасом. Вони також долучилися до заняття з медіаграмотності для учасників проєкту «Догляд вдома».

«Коли ми зустрілися з великою групою літніх людей, які так багато втратили і були змушені покинути прифронтові території, вони з великою вдячністю розповіли нам, що знайшли нову мету в житті, — сказав єпископ Джон. — Люди були до них такими добрими й щедрими, що вони не почуваються тягарем. Навпаки, самі стали частиною доброї справи, яка тут робиться. Для мене це був перехід від будь-якого відчаю до справжньої надії на майбутнє та відчуття нових можливостей».

У Летичеві делегація відвідала місцевий центр життєстійкості. Тут люди можуть отримати психологічну підтримку й індивідуальні консультації, брати участь у групових заняттях і групах взаємопідтримки.

6 листопада делегація побувала в Житомирі, де відвідала проєкти обох організацій. День розпочався з Божественної Літургії у греко-католицькому храмі святого Василія Великого, де гості молилися разом із працівниками місцевого Карітасу. Єпископ Джон, який співслужив під час Літургії, звернувся до команди Карітасу:

«Дякую вам за дуже цінну працю, яку ви робите, зцілюючи рани конфлікту. У перший день свого понтифікату Папа Лев визначив три дуже важливі пріоритети. Його першим словом було „мир“. Він говорив про єдність у різноманітті та розбудову миру. Це те, над чим кожен із нас має працювати щодня. Ви перебуваєте на передовій розбудови миру та утвердження єдності. Прошу вас, ніколи не применшуйте цінності своєї праці й того зцілення, яке ви приносите багатьом людям, що так сильно страждають».

Після Літургії відбулася зустріч із командою Карітасу Житомир. Працівники розповіли про свою роботу, про те, що підтримує та надихає їх. Вони відверто говорили про серйозні виклики й пережиту травму, а також про те, як розуміють свою місію.

«Ми на святій землі, і не тому, що зараз перебуваємо в церкві, а через те, про що ми говоримо, і сопричастя, яке є між нами», — сказав наприкінці зустрічі Алістер Даттон.

Далі гості відвідали центр денного перебування для молоді з інвалідністю, який молоді люди відвідують п’ять днів на тиждень, з 10:00 до 18:00. Цього разу на кухні були незвичні помічники: Алістер Даттон і єпископ Джон разом із молоддю пекли пампухи. Делегація також відвідала родину, будинок якої зруйнував дрон. Тепер його відбудовують за підтримки Карітасу.

У соціальній кухні Карітас-Спес Житомир гості зустрілися з людьми, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують щоденної підтримки. Делегацію особливо зворушила історія жінки, яка через війну була змушена покинути рідний Краматорськ. Сьогодні вона намагається налагодити життя в незнайомому місті, маючи мінімальну пенсію та виплати для внутрішньо переміщених осіб. Згодом гості зустрілися з командою центру Карітас-Спес Київсько-Житомирської дієцезії та дізналися про його щоденну роботу.

«Такі візити дають надію, — сказав виконавчий директор Карітас-Спес Україна о. В’ячеслав Гриневич. — Вони свідчать про солідарність наших партнерів і є знаком єдності між організаціями Карітасу, католиками та країнами, які надають допомогу й підтримку. Єпископ Джон уперше приїхав в Україну. Потрібна мужність, щоб бути з нами в такий складний час, розділити наш досвід, побачити, що ми робимо, і поговорити з людьми, яким ми служимо».

По обіді у Верховній Раді України делегація зустрілася із заступницею Голови Верховної Ради Оленою Кондратюк. Говорили про гуманітарну ситуацію в Україні, масштаб російських атак, захист дітей і цивільних, перспективи миру та потребу переглянути підходи до гуманітарного фінансування в умовах затяжної війни.

«У цей надзвичайно складний період Україна потребуватиме додаткової міжнародної гуманітарної допомоги. Ми глибоко цінуємо всі зусилля мережі Карітас, спрямовані на те, щоб допомогти українцям вистояти і, що найважливіше, зберегти людську гідність та дати надію тим, хто найбільше постраждав від війни», — написала Олена Кондратюк у фейсбуці.

7 листопада, після офіційних зустрічей із представниками посольств і міжнародних організацій, делегація вирушила до Вінниці. У центрі Карітас-Спес Вінниця гості відвідали соціальну пральню, медичний кабінет і простір, дружній до дітей. Також вони зустрілися з дружинами загиблих українських воїнів та дітьми із синдромом Дауна. Діти, які відвідують цей простір, підготували для гостей невеликий музичний виступ. Після цього делегація побувала в центрі Карітасу Вінниця, де дізналася про його діяльність і підтримку, яку він надає людям, що її потребують.

«Ми діємо локально, але завдяки нашим партнерам наш голос чути в усьому світі», — зазначила Тетяна Ставнича.

Порівнюючи побачене зі своїм попереднім візитом, Алістер Даттон зазначив, що за цей час бойові дії посилилися, а кількість атак зросла. «Але водночас відбувся перехід від негайного реагування на надзвичайні ситуації та нагальні потреби до більшої уваги до середньо- й довгострокових перспектив: як продовжувати жити, як відбудовувати й ремонтувати, як допомагати людям відновлювати своє життя та засоби до існування, — сказав він. — Цього разу я бачу надію і прагнення будувати майбутнє, а не просто давати раду сьогоденню».

Він також звернувся до працівників і волонтерів Карітасу в Україні: «Хочу, щоб наші друзі з Карітасу України та Карітас-Спес знали: ми з вами, ми поруч у своїх думках і солідарності. Дякую за все, що ви робите, за те, що ви є очима, вухами й руками Карітасу на місцях, несете його любов і турботу всім людям, яким служите».

Від гуманітарної катастрофи до евакуації: як Карітас України допомагав мешканцям Олешків

Карітас України разом із місцевими організаціями мережі долучився до підготовки евакуації, зустрічі людей та забезпечення їхніх першочергових потреб.

Гуманітарна катастрофа, що розвивалася роками

Олешки перебувають під російською окупацією з перших днів повномасштабного вторгнення. Розташоване поблизу лінії фронту місто поступово втрачало доступ до базових послуг, необхідних для життя.

Після підриву Каховської ГЕС 6 червня 2023 року Олешки зазнали масштабного затоплення. Багато мешканців втратили житло, майно та документи, а значна частина міста залишилася без стабільного електро-, водо- та теплопостачання.

Наприкінці грудня 2025 року ситуація різко погіршилася через фактичну блокаду міста. Заміновані дороги, атаки безпілотників та обмеження пересування практично унеможливили постачання продовольства й медикаментів. За наявними повідомленнями, останній автомобіль із продуктами зміг дістатися Олешків 7 січня 2026 року.

Люди були змушені виживати завдяки залишкам продовольчих запасів і продуктам, вирощеним самостійно. Деякі мешканці долали до 20 кілометрів небезпечними маршрутами, щоб придбати їжу. Для літніх людей та осіб з обмеженою мобільністю така можливість була практично недоступною.

Відсутність медичної допомоги, питної води, електроенергії та зв’язку ще більше поглиблювала гуманітарну кризу. Надходили повідомлення про загибель цивільних через голод, холод, поранення та неможливість отримати необхідне лікування.

Гуманітарна місія та евакуація

Критична гуманітарна ситуація в Олешках привернула увагу міжнародної спільноти та Святого Престолу.

16 жовтня 2026 року Папа Римський Лев XIV провів телефонну розмову з Владіміром Путіним, під час якої закликав до гуманітарного перемир’я, необхідного для доставки продовольства й медикаментів, а також забезпечення добровільної та безпечної евакуації цивільного населення Олешків.

19 жовтня Папа Лев XIV обговорив ситуацію з Президентом України Володимиром Зеленським, наголосивши на необхідності співпраці сторін задля захисту цивільних і забезпечення гуманітарного доступу.

23 жовтня 2026 року за посередництва Першої леді США Меланії Трамп було офіційно підтверджено домовленості щодо проведення гуманітарної місії та тимчасового припинення вогню в Олешках.

27 жовтня оголосили режим тиші, а 29 жовтня розпочали підготовку маршрутів і гуманітарного вантажу. 30 жовтня українська делегація прибула до міста, доставила критично необхідні продукти й медикаменти та розпочала евакуацію цивільного населення.

31 жовтня евакуйованих мешканців доставили до Києва. Режим тиші завершився 1 листопада.

Операція, організована за участю Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, відбувалася в надзвичайно стислі терміни. Для повернення людей використовувався маршрут через білоруський кордон у Чернігівській області.

З міркувань безпеки точна кількість евакуйованих не оприлюднюється. Частина мешканців залишається в Олешках, де гуманітарна ситуація продовжує бути критичною.

Як Карітас України долучився до допомоги

Карітас України працював у тісній координації з Офісом Омбудсмана. До гуманітарного реагування долучилися Національний офіс Карітасу України, Карітас Чернігів та Карітас Київ.

Підготовка до евакуації. Працівники Карітасу України приймали й опрацьовували звернення мешканців Олешків та їхніх родичів щодо можливості виїзду. Робота тривала практично цілодобово, адже на організацію гуманітарної місії було лише кілька днів.

Возз’єднання родин. Карітас Київ організував перевезення родичів евакуйованих із Києва до кордону та їхнє повернення. Для багатьох сімей це стала перша зустріч після тривалої розлуки.

Допомога на кордоні. Карітас Чернігів розгорнув теплий намет, де люди могли зігрітися, випити гарячих напоїв, перекусити та скористатися інтернетом. Тут також працював психолог, було облаштовано дитячу зону та організовано видачу стартових пакетів українського мобільного оператора.

«Це був нетиповий виїзд для нашої команди, адже зазвичай наші мобільні теплі намети працюють безпосередньо на місцях обстрілів, де допомагають людям одразу після прильотів. Для нас це був дуже трепетний і важливий момент. Люди пройшли непростий шлях евакуації, залишивши свої домівки, і нам хотілося, щоб після всього пережитого вони могли бодай трохи зігрітися, випити гарячого чаю, перекусити й відчути турботу та підтримку», — зазначає Станіслав Федорчук, менеджер проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні».

Завдяки співпраці з оператором мобільного зв’язку lifecell Карітас України отримав 500 стартових пакетів для підтримки людей, які повертаються з окупації.

Підтримка після евакуації. Багато людей прибували виснаженими, схудлими, хворими та травмованими. Серед них були люди на інвалідних візках і з милицями. Після перетину кордону евакуйованих доправили до медичних закладів.

Карітас забезпечив людей гігієнічними наборами, подушками, постільною білизною та гарячим харчуванням. Протягом чотирьох днів перебування в лікарні евакуйовані отримували дворазове харчування, адаптоване до їхнього стану здоров’я відповідно до рекомендацій Міністерства охорони здоров’я України.

У межах допомоги евакуйованим мешканцям Олешків Карітас забезпечив:

  • Близько 600 комплектів постільної білизни;
  • Приблизно 1 300 наборів гарячого харчування;
  • Близько 500 базових гігієнічних наборів;
  • Близько 2 000 спеціалізованих транзитних гігієнічних наборів.

Гуманітарне реагування триває. Серед актуальних потреб — забезпечення питною водою через перебої в роботі систем очищення, спричинені атаками на енергетичну інфраструктуру.

«Для нас гуманітарна допомога — це не лише забезпечення базових потреб. Це також турбота про людську гідність, можливість возз’єднатися з рідними та відчути, що ти не залишився наодинці зі своїм досвідом. Саме так міжнародна солідарність перетворюється на конкретні дії, які допомагають людям відновлювати відчуття безпеки та опори», — зазначає Іванна Улей, менеджерка проєкту «Гуманітарна допомога та відновлення життєзабезпечення 2026. Фаза 2».

Підтримка людей після повернення

Допомога мешканцям Олешків є частиною ширшої роботи Карітасу України з підтримки людей, які повертаються з тимчасово окупованих територій.

З лютого 2025 року у Волинській області реалізується проєкт «Екстрена гуманітарна підтримка вимушено переміщених та постраждалих від військової агресії українців». Важливою складовою цієї роботи є співпраця з Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

«Співпраця Карітасу України з Офісом Омбудсмена є важливою складовою підтримки українців, які повертаються з тимчасово окупованих територій. Така взаємодія дозволяє поєднати координаційні можливості державної інституції з досвідом Карітасу в наданні гуманітарної допомоги, забезпечуючи комплексний підхід до потреб людей на всіх етапах повернення. Завдяки тісній координації, оперативному обміну інформацією та спільному плануванню вдається ефективніше організовувати допомогу, своєчасно реагувати на потреби евакуйованих і забезпечувати їхню подальшу підтримку. Особливе значення така співпраця має для людей, які пережили тривалу ізоляцію та потребують допомоги у відновленні звичного життя», — зазначає Гайк Степанян, менеджер проєкту.

Карітас Волинь допомагає людям, які повертаються через пункт пропуску «Доманове» на українсько-білоруському кордоні. Підтримка включає забезпечення мобільним зв’язком, грошову допомогу, придбання квитків до місця призначення, трансфер до залізничного вокзалу, тимчасове проживання у прихистку, гаряче харчування та супровід кризових менеджерів.

Таким чином, допомога не завершується перетином кордону, а продовжується на наступних етапах повернення людей до безпечного життя.

Міжнародне партнерство та підтримка

Гуманітарна допомога надавалася в межах кількох проєктів, що реалізуються за підтримки міжнародних партнерів:

  • Уряду Сполучених Штатів Америки через Державний департамент США — проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні».
  • Caritas Norge — проєкт «Гуманітарна допомога та відновлення життєзабезпечення 2026. Фаза 2».
  • Catholic Relief Services (CRS) — проєкт «Екстрена гуманітарна підтримка вимушено переміщених та постраждалих від військової агресії українців».
  • Caritas Österreich та Європейського Союзу — проєкт «Забезпечення повноцінного доступу до захисту та гігієни постраждалого від війни населення прифронтових районів України (ECHO4)».

«Я хочу показати вас не як жертв», – комунікаційник Caritas Canada відвідав учасників AGRIS3 на Хмельниччині

Міназ Керавала, менеджер із комунікацій Development and Peace – Caritas Canada, приїхав в Україну, щоб особисто поспілкуватися з учасниками проєкту AGRIS3, побачити, як вони облаштовують життя після вимушеного переїзду, та розповісти про їхній досвід канадійцям.

Краще один раз побачити

AGRIS3 на Хмельниччині став першим проєктом програми Livelihood (Відновлення засобів до існування), який Карітас України реалізує за підтримки канадських партнерів. Його втілює Карітас Хмельницький за фінансової підтримки Development and Peace – Caritas Canada.

Проєкт наближається до завершення, і Міназ Керавала приїхав в Україну, щоб записати історії учасників та передати їх канадській аудиторії. Разом із керівником програми Livelihood Карітасу України Василем Мікулою та координаторкою AGRIS3 Марією Омелянчук він два дні їздив Хмельниччиною, знайомився з родинами, слухав їхні історії, фотографував і записував інтерв’ю.

На запитання, чи не страшно було їхати в країну, де триває війна, Міназ відповів: якщо тут живуть люди, то чому він має боятися? Це його перший візит до України, і ми віримо, що не останній.

Шість родин, які відновлюють господарства

За ці два дні вони побували у шести різних родинах. Усі родини були змушені залишити свої домівки та переїхати на Хмельниччину. Чотири з них отримали від проєкту мінігранти, дві родини отримали бізнес-гранти.

Олена з Луганщини разом із сином переїхала невдовзі після початку тимчасової окупації у 2014 році. Будинок, у якому поселили родину, мало був схожий на житловий: стояв без вікон і дверей, а всередині гніздилися птахи. За ці роки родина власними силами облаштувала його й зробила затишним.

Дідусь і бабуся з Чорнобаївки були змушені виїхати заради онуків. Сьогодні вони садять город, тримають поросят, роблять заготовки. Вирощеного вистачає і для власної родини, і для того, щоб ділитися із сусідами та забезпечувати потреби волонтерів.

Багатодітна родина з Миколаївщини завдяки підтримці AGRIS3 отримала добрива та кошти на препарат від колорадського жука. Вони виростили хороший урожай картоплі: частину передали маминій сім’ї, частину продали, а за виручені гроші купили дітям одяг та канцелярське приладдя до 1 вересня.

Наступного дня Міназ зустрівся з двома родинами з Херсонщини, які ще до повномасштабної війни розвивали там тепличний бізнес. Вони втратили все і на новому місці мусили починати з нуля. Цього року вже зібрали й продали близько семи тонн огірків. Теплиця стала основним джерелом доходу: за зароблені гроші родини забезпечують дітей усім необхідним, облаштовують своє житло, а частину огірків обмінюють на яйця та молоко.

Що дає грантова підтримка

Міназ планує розповісти канадійцям, як українці живуть під час війни, долають втрати, але продовжують жити й працювати. Під час зустрічей родини розповідали йому про свій досвід, плани та справи, а також про те, як допомога від Карітасу дає їм змогу облаштуватися на новому місці.

«Я хочу показати вас не як жертв, а як сильний народ, який, незважаючи ні на що, знову і знову встає на ноги, активно працює і зрештою повноцінно живе», – сказав Міназ.

За словами Василя Мікули, грантова підтримка допомогла людям повернутися до справи, яку вони знали й якою займалися раніше. Після вимушеного переїзду багато хто з них мав невеликі заощадження, але не наважувався вкладати їх у господарство через невизначеність і ризик знову все втратити.

«Грант дав можливість не боятися, ризикнути, розвинутися, стати на ноги», – розповідає Василь Мікула.

За його спостереженнями, більшість відвіданих родин змогли окупити вкладення вже за перший сезон. Для них це означало, що власна справа може знову приносити дохід, а вкладені зусилля давати результат.

Не лише фінансова допомога

Під час візиту Василь Мікула звернув увагу й на те, що підтримка для цих людей має ще й інше, не менш важливе значення.

«Фінансова допомога – це добре. Але разом із нею люди отримували розуміння, що вони не одні, що поруч є добрі люди, готові допомогти. Ця моральна підтримка була для них не менш важливою за фінансову. Вона допомагала не здаватися», – зазначив він.

Після вимушеного переїзду людям доводиться заново облаштовувати побут, шукати джерела доходу й вирішувати, у що вкладати обмежені кошти. За таких обставин підтримка від Карітасу дає їм змогу покладатися не лише на власні ресурси, а й наважитися на кроки, які без неї здавалися занадто ризикованими.

Дім і речі, які зберігають спогади

Ще одне спостереження Василя Мікули стосувалося того, як родини говорили про втрачені домівки.

Люди хочуть повернутися до місць, які пов’язані зі значною частиною їхнього життя, де залишилися родинні фотографії, вишиті образи й картини, створені власноруч або рідними. Такі речі зберігають спогади, які неможливо відтворити чи замінити.

«Багато чого можна відновити: хату, машину, бізнес. Але є речі, які не повернеш. Вони пов’язані з місцем, спогадами, з тим, що справді важливе для людини», – підсумовує Василь Мікула.

Під час зустрічей кілька родин згадували роки, коли будували будинки, розвивали теплиці й багато працювали. Тепер вони сприймають той період як один із найкращих у своєму житті.

Побажання українських родин канадійцям

Під час кожної зустрічі Міназ запитував учасників, що вони хотіли б передати людям у Канаді. Найчастіше родини бажали, щоб канадійцям ніколи не довелося дізнатися, що таке війна. Також вони дякували за допомогу та за те, що про них пам’ятають.

Міназ приїхав до України, щоб розповісти вдома про побачене й почуте. До Канади він повезе історії вимушеного переїзду, втрат і невизначеності, але також і щоденної праці людей, які відновлюють господарства, забезпечують родини й облаштовуються на новому місці.

Проєкт AGRIS3 реалізує Карітас Хмельницький УГКЦ у партнерстві з Карітасом України за фінансової підтримки Development and Peace – Caritas Canada.

Практична солідарність: партнери Карітасу зібралися на Крайовий Форум

Війна триває вже п’ятий рік, і значна частина дня звелася до одного практичного питання: як гуманітарній мережі продовжувати роботу в умовах затяжної війни та кризи.

Country Forum (Крайовий Форум) — це стандартна структура координації в конфедерації «Карітас» для її членів, що працюють в одній країні: вона покликана об’єднувати різні організації «Карітасу», щоб ті могли ділитися аналізом, спільно планувати роботу і уникати дублювання. В Україні цей формат ведуть спільно «Карітас України», заснований греко-католицькими єпископами країни, та «Карітас-Спес» — карітативна місія Римо-Католицької Церкви в Україні. «Карітас України» очолює президентка Тетяна Ставничи; виконавчим директором «Карітас-Спес Україна» є отець В’ячеслав Гриневич, SAC.

Форум відкрила промова Марії Німан, генерального секретаря «Карітас Європа», яка сказала учасникам, що пишається роботою «Карітасу» в Україні, спрямованою на допомогу людям, які страждають від війни. Говорячи про місію Карітасу, Німан згадала свій візит до України 2019 року, на початку свого перебування на посаді генерального секретаря, коли вона зустріла чоловіка з тетраплегією, який отримував допомогу від «Карітасу України». «Завдяки Карітасу я відчуваю надію на завтра», — сказав він їй, і ці слова сформували її розуміння місії Карітасу та залишаються з нею й донині. «Це дуже багато говорить про Карітас». Надія, яку несе Карітас, додала вона, — «це не наївний оптимізм», а надія, вкорінена в «хресті й воскресінні».

Планування для війни, що продовжує загострюватися

Форум продовжився брифінгом з безпеки та вправою зі сценарного планування. Учасники визначали тривожні сигнали й точки прийняття рішень, а також практичні кроки, які дозволять «Карітасу» продовжувати безпечно працювати в разі погіршення умов. Обговорили й те, що такі зміни означатимуть для донорів, партнерських зобов’язань та комунікації в мережі.

Другий блок дня стосувався того, що організатори назвали «обов’язком піклування та обов’язком Карітасу»: «Карітас України» та «Карітас-Спес Україна» представили проєкти ініціатив, спрямованих на посилення захисту й підтримки працівників та волонтерів. Учасники розглянули пріоритети, наявні ресурси, прогалини та те, де партнери могли б допомогти їх закрити.

Завершився день обговоренням цілей і структури Форуму на 2027 рік у межах оновленої Рамкової концепції Country Forum «Карітас Інтернаціоналіс». Учасники говорили про те, якою має бути роль Форуму надалі.

Справжнє партнерство, а не лише надзвичайне реагування

«Country Forum — це збір усіх Карітасів, які спільно працюють на території України, — каже президентка «Карітасу України» Тетяна Ставничи. — Він об’єднує Карітас України і наших колег з Карітас-Спес разом з усіма міжнародними Карітасами з інших країн, які працюють з нами і допомагають нам розробляти та впроваджувати необхідні програми».

Цей формат виріс із зусилля з екстреної мобілізації. «Це ініціатива, яку Карітас Інтернаціоналіс запустив ще у 2022 році — Emergency Support Team, — каже Ставничи. — Ця група була створена як команда підтримки для всіх країн, які реагували на гуманітарну кризу, що розгорталася тоді, — не лише в Україні, а й, наприклад, для наших партнерів у Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії та Молдові. Команда допомогла всім швидко мобілізуватися і надала нам додаткову технічну підтримку та експертизу, надзвичайно важливі для запровадження системних підходів, необхідних для реагування на кризу такого масштабу».

«У 2023 році ця перша команда трансформувалася — і саме в Україні ми обрали формат, який називається Country Forum, — продовжує вона. — Ми очолюємо Форум разом, Карітас України і Карітас-Спес, а його роботу підтримують кілька виділених міжнародних співробітників».

«Це можливість збиратися разом, обговорювати спільні теми, які допомагають нам краще реагувати, краще координуватися, краще планувати нашу роботу на майбутнє, — каже Ставничи. — Це спосіб Карітасу, спосіб зустрічей, спільноти — і разом ми сильніші, разом ми можемо розв’язувати багато труднощів. І як у кожних стосунках, чим довше ви в них триваєте, тим глибшими й зрілішими вони стають. Саме в цьому напрямку ми рухаємося вже чотири роки — краща комунікація, підтримка організаційного розвитку, краща координація. Це процес, це шлях. Це також спосіб, як ми тримаємо солідарність один з одним і виконуємо нашу місію».

Наталія Крива, директорка Департаменту соціальних програм «Карітасу України», описала той самий зсув у більш інституційних термінах. «Кожна програма має ці три етапи: етап швидкого реагування, далі стабілізація, і далі розвитковий етап, — каже вона. — І дуже важливо розуміти, як усі ці три етапи пов’язані між собою, бо це впливає на реалізацію соціальних, розвиткових програм, які важливо не зупиняти навіть у час війни — бо йдеться про системну, трансформаційну роботу, яка впливатиме і на майбутнє Карітасу, і на добробут людей, і на майбутнє України».

«Ті організації Карітасу, які мають тут своїх представників, розуміють, що це вже не чужа війна — що вона торкається і їх, що це і їхня війна також. Завдяки регулярній взаємодії партнерство набуло додаткової інтенсивності — у зборі коштів, у розробленні програм і проєктів, у спільному з нами подоланні викликів, у відповіді на потреби, як програмні, так і організаційні», — каже вона.

Зміна відбувається в обидва боки, додає Крива. «Це вплинуло не лише на міжнародні організації Карітасу, а й на нас, на Карітас України, — каже вона. — Завдяки таким платформам і такому діалогу Карітас України також зростає в процесі цих зустрічей. Ми бачимо відданість наших партнерів, і це зміцнює нас та спонукає й надалі розвиватися організаційно».

«І ще один важливий момент, який нас змінив, — каже вона: — ми більше не сприймаємо це як стосунки “донор і Карітас України” — для нас це партнерські стосунки, паритетні, рівноправні».

Володимир Якимець, який у «Карітасі України» працює над розвитком інфраструктури мережі та партнерств, каже, що гострішим викликом цього року є не спроможність, а ресурси. «Наше розуміння складності викликів покращилося: у нас одночасно є і екстрене гуманітарне реагування, і початок стабілізації, і навіть відновлення. Люди, які стали ВПО три роки тому, вже можуть говорити про вихід із цієї ситуації, а люди, яких евакуювали вчора чи позавчора, не на цьому етапі — досі потребують екстреного гуманітарного реагування. І мені здається, що більшість партнерів це розуміють».

«Ключова відмінність від 2022 року — це змінний характер потреб у ресурсах, — продовжує він. — З початку повномасштабної війни наші партнери надавали значну й тривалу підтримку, яка дала нам змогу реагувати на величезні потреби, що постійно змінюються. Сьогодні і масштаб потреб, і наша спроможність реагувати продовжують зростати. Це означає, що поряд з екстреним фінансуванням нам також потрібно далі розвивати передбачувані довгострокові ресурси, які можуть підтримувати гуманітарну допомогу й водночас сприяти стабілізації та відновленню».

Приховане рабство під час війни: як розпізнати та запобігти сексуальній експлуатації жінок і дітей

Для Карітасу ця дата — не просто інфопривід. Понад 20 років наша організація веде системну діяльність із протидії торгівлі людьми, надаючи комплексну підтримку тим, хто опинився у пастці експлуатації.

Працюючи безпосередньо з людьми та надаючи їм всебічну підтримку, фахівці та фахівчині Карітасу щодня бачать, як змінюється обличчя експлуатації. Сьогодні це рідко схоже на кінематографічні сюжети про викрадення незнайомцями (якщо не брати до уваги випадки втягнення в торгівлю людьми російськими збройними силами на окупованих територіях).

Сучасне вербування — це переважно маніпуляції, психологічний тиск і поступове втягування в пастку.

Як виглядає торгівля людьми?

Під час війни сексуальна експлуатація може поєднуватися з іншими її видами: людину можуть змушувати безкоштовно працювати, жебракувати або вчиняти протизаконні дії. Зловмисники свідомо шукають тих, хто опинився у складній ситуації, — наприклад, жінок із дітьми. Спочатку їм пропонують допомогу, а згодом починають ставити кабальні умови.

Часто допомога перетворюється на вимагання. Жінці можуть запропонувати евакуацію, лікування чи безкоштовне житло й спочатку просять просто прибрати або приготувати їжу. Згодом кажуть, що цього недостатньо, і вимагають сексуальних послуг, а в разі відмови погрожують вигнати її разом із дітьми на вулицю.

В іншій ситуації людині пропонують роботу офіціантки, доглядальниці, аніматорки чи адміністраторки. Але після приїзду в неї забирають документи та повідомляють, що вона винна гроші за дорогу, житло та харчування. Щоб «повернути борг», її змушують працювати без оплати або надавати сексуальні послуги.

У небезпеці можуть опинитися й діти та підлітки, які шукають підробіток в інтернеті, аби допомогти батькам чи мати власні гроші. В Telegram, TikTok або онлайн-іграх вербувальники пропонують їм «легкий заробіток», роботу моделлю чи створення контенту. Спочатку просять звичайне фото, потім — більш відверте. Отримавши такі матеріали, зловмисники вдаються до шантажу: погрожують усе опублікувати чи надіслати рідним, вимагаючи нові фото й відео, особисту зустріч або виконання протиправних завдань.

Важливо пам’ятати: якщо допомога, житло чи робота раптом перетворюються на примус, погрози або шантаж — це небезпека. Людина в цьому не винна й має повне право звернутися по захист.

«Червоні прапорці»: на що звернути увагу

Щоб захистити себе та близьких, варто пам’ятати базові маркери небезпеки:


1. Нереалістичні обіцянки. Занадто висока оплата за легку роботу без вимог до досвіду та кваліфікації.

2. Вимога віддати документи. Ніколи й за жодних обставин не можна віддавати оригінали паспорта чи інших документів роботодавцю або «благодійнику».

3. Обмеження зв’язку. Вимоги не розголошувати деталі роботи чи місце проживання навіть найближчим рідним мають насторожити.

4. Штучні «борги». Створення ситуацій, коли людина виявляється «вже винною» гроші за квитки, житло чи оформлення документів.

Алгоритм безпеки

Зберігайте цифрові копії документів у хмарному сховищі та в пам’яті телефону.

Повідомляйте 2–3 близьким людям свій точний маршрут, а також контакти особи чи організації, до якої їдете.

Узгодьте з рідними кодове слово на випадок, якщо опинитеся в небезпеці й доведеться спілкуватися під наглядом.

Чому постраждалі мовчать?

Найбільша перепона у протидії експлуатації — її прихований (латентний) характер. Постраждалі часто не ідентифікують себе як постраждалих від злочину: вони відчувають сором, провину, бояться осуду суспільства або помсти з боку злочинців. Крім того, тривалий стрес знижує критичне сприйняття дійсності, а брак інформації заважає зорієнтуватися, куди звернутися й як довести факт злочину.

Де знайти допомогу?

Першим кроком до порятунку є створення безпечного простору, де людину не засудять. У Карітасі ми надаємо комплексну підтримку — від юридичних і психологічних консультацій до прихистку та матеріальної допомоги. Ми робимо все необхідне, аби кожна постраждала людина мала змогу відновити відчуття безпеки та повернутися до повноцінного життя.

Якщо Ви або Ваші близькі потрапили у ситуацію, схожу на описані вище, пам’ятайте: ви не самі.

По допомогу можна звернутися до місцевих організацій Карітасу, зокрема, Центрів з протидії торгівлі людьми, а також за номерами державних і громадських гарячих ліній:


Контакти місцевих організацій Карітасу

15-47 — Урядова гаряча лінія з протидії торгівлі людьми та домашньому насильству;

102 — Національна поліція України.

Коли зволікати не можна, а поспішати — небезпечно

Після удару починається відлік. Інформація ще надходить, на місці вже працюють екстрені служби, а команда швидкого реагування, яка фізично ще нікуди не виїхала, має відповісти на кілька конкретних питань: що сталося, чи безпечна локація, де найближче укриття, скільки людей можуть потребувати підтримки і яке обладнання знадобиться.

Хто бере на себе відповідальність? Що означає служити суспільству? І, зрештою, що кожен із нас готовий зробити в межах власних можливостей? Про те, як працює швидке реагування і що стоїть за рішенням допомагати іншим, розповідає Станіслав Федорчук, провідний експерт з швидкого реагування Карітасу України.

Станіслав Федорчук з командою швидкого реагування Карітасу Запоріжжя.

Швидке реагування діє в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», який реалізується Карітасом України та місцевими організаціями мережі за підтримки Уряду США. Протягом липня–серпня 2026 року понад 600 людей отримали допомогу від місцевих команд після авіаударів.

Крок перший: сповіщення. Хто повідомляє про необхідність реагування? 

Коли напрям запускали навесні 2026 року, одним із перших завдань було вибудувати механізм обміну інформацією з державними службами. Місцеві організації Карітасу укладали меморандуми з підрозділами ДСНС, повідомляли про склад команд, наявні ресурси та можливості реагування.

Практика швидко показала, що одного каналу сповіщення про необхідність швидкого реагування виявилося недостатньо.

Інформація про подію може надходити від ДСНС, органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій, антикризових штабів або визначених відповідальних осіб. Головна умова — команда має працювати з підтвердженою інформацією з офіційного джерела.

— Ми очікували, що основним каналом буде ДСНС. Але побачили, наскільки важливими є самі громади. Державне реагування значною мірою пов’язане з місцевим самоврядуванням, тому робочі контакти потрібно вибудовувати з усіма сторонами, — пояснює Станіслав.

Механізми при цьому можуть відрізнятися залежно від регіону.

Команда Карітасу Кам’янське розробила окремий покроковий алгоритм оповіщення: відповідальні служби мають контакт координаторки, яка після отримання повідомлення запускає внутрішню координацію.

Карітас Чернігів до постійної неформальної комунікації з відповідальними структурами вирішили додати офіційний механізм інформування через листи.

— Ми зрозуміли важливу річ: не можна чекати, що інформація завжди прийде однаковим шляхом. Треба заздалегідь знати людей, які відповідають за реагування у конкретній громаді, і зробити так, щоб вони знали нас.

Важливо враховувати й географію допомоги. Великі гуманітарні організації концентрують значні ресурси у великих містах, тоді як у менших громадах після удару можливостей отримати підтримку може бути значно менше. Швидке реагування Карітас бачить й ті місця, де після удару вибір підтримки значно менший.

Крок другий: інформація надійшла – що стоїть за рішенням вирушити на місце удару? 

— Перше рішення стосується безпеки. Бажання допомогти не дає нам права нехтувати ризиком для людей, яких ми відправляємо на локацію.

Локальний менеджер із безпеки оцінює ситуацію: характер події, поточні загрози, можливий маршрут, об’єкти поблизу, наявність укриття та можливість безпечної роботи команди. По кожному окремому реагуванню формується коротка оперативна інформація. Вона має містити факти, необхідні для ухвалення рішення, без припущень і зайвих деталей.

— Спочатку оцінюємо ризики, перевіряємо умови роботи й погоджуємо реагування. У кризі швидкість важлива, але швидкість без дисципліни може створити ще одну кризу. 

Швидке реагування передбачає надання екстреної допомоги протягом 48 годин після надзвичайної події. Однак швидкість не може досягатися ціною безпеки: команда вирушає лише після оцінювання ризиків, перевірки готовності та погодження виїзду.

Крок третій: як визначають, що саме брати із собою?

— Ми повинні приблизно розуміти масштаб. Якщо маємо інформацію, що пошкоджено п’ять багатоповерхівок, там потенційно можуть бути сотні людей. Тоді зовсім інакше розраховуємо ресурси. Команда заповнює чек-лист і визначає, що має бути в автомобілі.

У комплекті швидкого реагування можуть бути:

  • питна вода;
  • гарячі напої та готове до вживання легке харчування;
  • мобільний намет;
  • генератор;
  • освітлення;
  • павербанки та обладнання для заряджання телефонів;
  • обладнання для доступу до інтернету та зв’язку;
  • аптечки й засоби першої допомоги;
  • засоби індивідуального захисту;
  • обладнання для роботи в холодний період.

Крок четвертий: прибуття.

Після прибуття координатор починає з безпеки: визначає місце для мобільного пункту і перевіряє, де укриття. 

Оскільки реагування нерідко відбувається, коли загроза повторних ударів залишається, команда заздалегідь узгоджує місце роботи з відповідальними службами на локації. Лише після цього вона розгортає мобільний пункт допомоги.

Теплий мобільний намет можна підготувати до роботи приблизно за 5-7 хвилин.

Влітку люди можуть годинами чекати оформлення документів під сонцем. Взимку ті самі години проходять на холоді. Телефон розряджається саме тоді, коли потрібно подзвонити родині, сфотографувати пошкодження, знайти документи чи отримати повідомлення від служби. Тому вода, тепло, електрика і зв’язок у перші години після удару мають дуже практичну цінність.

Наприклад, у Запоріжжі після російських обстрілів команда Карітасу розгортала мобільний пункт, де постраждалі могли отримати гарячі напої та перекус, зарядити телефони, а також дізнатися, до яких служб і організацій звернутися по подальшу допомогу.

За потреби мобільним пунктом можуть користуватися й ті, хто годинами працює після удару: рятувальники, медики, комунальні служби, поліція, представники гуманітарних та волонтерських організацій.

Крок п’ятий: підтримка. Чому швидке реагування — не про чай, їжу та намети?

Матеріальна допомога — найбільш видима частина мобільного пункту. Але функція напряму швидкого реагування значно ширша.

— Я кажу команді: наше головне завдання — не налити чашку чаю. Чай ми наллємо. Якщо холодно — зігріємо. Якщо людина кілька годин нічого не їла — їжу дамо. Але якщо після цього вона залишається з тією самою розгубленістю і не розуміє, куди звертатися зі своєю конкретною проблемою, ми виконали тільки частину роботи.

2 липня 2026 року в Кривому Розі, після ракетного удару по житловому району, команда місцевого Карітасу працювала біля міського штабу. Через спеку та значну кількість постраждалих люди годинами чекали в чергах. Дехто вже знав загальний порядок оформлення пошкоджень, але після чергового удару все одно потребував підтримки.

Швидке реагування має інформаційно-консультаційну і соціально-психологічну підтримку. Працівники пояснюють алгоритм дій у випадку пошкодження або руйнування житла, інформують про державні й недержавні програми, допомагають визначити, до якої служби чи програми звернутися.

За потреби людину можуть перенаправити до:

  • кризового центру Карітасу;
  • юридичної допомоги;
  • психологічної чи соціальної підтримки;
  • програм грошової допомоги;
  • інших організацій або державних служб відповідно до конкретної потреби.

— Мені принципово важлива персоналізація. Не абстрактні «постраждалі», яким ми однаково роздали інформацію, а конкретна людина. Чи розуміє вона зараз, що їй потрібно? Чи здатна сама зробити необхідний дзвінок? Чи може пояснити свою ситуацію? Кому саме ми її передаємо? Оце вже соціальна робота.

Крок шостий: психологічна допомога. А якщо сама людина в цей момент не може сформулювати, чого вона потребує?

— Перше — слухати. Не приходити зі своєю готовою відповіддю. Через розмову потрібно зрозуміти стан людини: що вона зараз може зробити сама, а де вже потребує підтримки.

Команди Карітасу застосовують підходи першої психологічної допомоги, для чого працівники проходять спеціальну підготовку. Їхнє завдання — не замінити психолога, а встановити контакт із постраждалою людиною, вислухати її, визначити першочергові потреби та за необхідності скерувати до профільного фахівця.

За словами Станіслава, реакції після кризових подій можуть суттєво відрізнятися. Одна людина швидко збирається і починає організовувати інших. Інша завмирає. Хтось повторює одну й ту саму дію або не може прийняти просте рішення. Універсального сценарію немає.

— У кожного з цих людей була своя ситуація. Одному потрібна інформація. Іншому — кризова консультація. Третьому треба зарядити телефон, бо він не може зв’язатися з родиною. І це все відбувається одночасно.

Хто витримує таку роботу?

— Найбільше надбання цього напряму — люди. Для мене це абсолютно однозначно.

У локальній команді передбачено близько п’яти людей на чолі з координатором. До роботи залучаються соціальні працівники, координатор, водій, а залежно від ситуації — психолог та інші фахівці. Частина працівників має значний волонтерський досвід. Є також ветерани й колишні військові. Зокрема у командах Чернігова, Харкова, Кам’янського, Сум та Миколаєва працюють люди з досвідом військової служби.

Однак сам досвід недостатній без регулярної підготовки.

Команди проходять навчання з:

  • першої психологічної допомоги;
  • домедичної допомоги;
  • безпеки;
  • роботи в умовах підвищених ризиків;
  • взаємодії з дітьми;
  • роботи з ветеранами;
  • підтримки інших груп людей, які можуть потребувати додаткової уваги під час кризової ситуації.

Окремі команди вже пройшли шість-сім навчань. Станіслав особисто знайомився з командами та проводив практичні симуляції, під час яких розгортали намети, перевіряли обладнання й відпрацьовували сценарії реагування.

Тестування мобільного намету швидкого реагування.


— Мене особливо радують додаткові запитання. Коли людина питає не «що мені сказано зробити?», а «а що буде, якщо умови зміняться?», «а як ми допоможемо ось у такому випадку?», я розумію, що вона включена в цю роботу. Інструкцію можна вивчити. Вмотивованість наказом не створиш.

Сам Станіслав не відокремлює експертність від практики:

— Для мене лід-експерт — це не просто людина, якій дали назву посади. Авторитет з’являється, коли ти знаєш предмет і проходиш його практично разом із командою. Мені важлива ця взаємодія, бо тоді ми говоримо однією мовою.

Команда швидкого реагування виїжджає тільки після обстрілів?

— Ми вже дивимося ширше — на реагування на наслідки. Наприклад, тривале відключення електроенергії чи центрального опалення взимку. Там може не бути моменту вибуху безпосередньо перед тобою, але є громада, яка годинами або днями залишається без тепла, і виникає гостра потреба.

Напрям готується працювати не тільки безпосередньо після авіаударів. Саме тому до холодного сезону команди готують теплі мобільні намети, обігрівачі, автономне живлення та персональні засоби для зігрівання.

Швидке реагування поступово виходить за межі одного сценарію «удар — виїзд». Його завдання — мати готовий інструмент підтримки громади у період гострого порушення її нормального функціонування.

Війна створює накопичувальний ефект. Після років атак навантаження лягає одночасно на державні служби, місцеву владу, медиків, рятувальників, комунальні підприємства, гуманітарний сектор і самих мешканців.

— Держава та державні служби фізично не можуть бути єдиними надавачами всіх видів підтримки. Тут важливо не дублювати одне одного, а розуміти власну функцію. Для мене швидке реагування — одна з форм суспільно важливої роботи, де ми додаємо те, що можемо дати саме ми.

То що для вас швидке реагування у двох словах? — Форма служіння.

Не кожен має їхати на місце удару — для цього потрібні підготовка, координація та погодження фахівців із безпеки. Та розмова зі Станіславом виводить за межі швидкого реагування — до питання, яке війна по-своєму ставить перед кожним із нас: що ми готові взяти на себе в межах власних можливостей?

Ми не обирали обставин, у яких доводиться шукати відповідь. Але можемо обирати, як діяти. І, зрештою, саме в цих діях проявляється те, заради чого ми живемо.