Сьогодні поруч живуть давні мешканці й ті, хто був змушений переїхати; ветерани та ветеранки; родини військових, загиблих і зниклих безвісти;молодь, люди старшого віку та люди з інвалідністю. Але фізичне сусідство саме собою ще не робить нас спільнотою.
Інтеграція починається не тоді, коли люди опиняються в одному місті, а коли вони мають рівний доступ до можливостей, можуть впливати на рішення, встановлювати звʼязки та відчувати, що їхній голос важливий. Тому присутність різних людей в одному приміщенні ще не робить захід інтеграційним — для цього потрібні чітка мета, безпечний і доступний простір, продумана фасилітація, реальна участь різних груп та продовження взаємодії після події.
Освітній серіал зʼявився не з теорії. У його основу покладено авторську методологію Карітас України, яку протестували фахівці по роботі з громадами та фасилітатори з понад 22 місцевих організацій мережі, провівши більш ніж 90 інтеграційних заходів по всій країні — від прифронтових громад до тих, що приймають людей, які вимушено залишили домівки, або до яких повертаються ветерани й ветеранки.
Запрошені експерти:
Ганна Гоменюк — директорка Департаменту зміцнення соціальної згуртованості Карітас України, фасилітаторка діалогів, практична психологиня
Катерина Гончар — менеджерка проєктів з миробудування Карітас України, фасилітаторка, медіаторка
Олег Овчаренко — тренер, методолог, фасилітатор діалогів і консультант з ефективної комунікації та роботи з конфліктами в українських громадах
Анна Чудовська — менеджерка по роботі з громадами в напрямі соціальної згуртованості МБФ «Карітас України», фасилітаторка груп підтримки, психологиня
Тетяна Буга — докторка філософії, заступниця директора БО «БФ «Карітас-Київ», педагогиня, модераторка інтеграційних заходів
У 10 серіях фахівці і фахівчині з миробудування, фасилітації, психології та роботи з громадами пояснюють:
чим соціальна інтеграція відрізняється від асиміляції та згуртованості;
як враховувати різний досвід людей без стереотипів і ярликів;
які етапи передбачає інтеграція — від першого контакту до довіри, спільної дії та самозарадності;
як обрати формат заходу;
якою є роль фасилітатора чи фасилітаторки;
як працює групова динаміка;
чому конфлікти можна перетворювати на можливість для розвитку.
Окрему увагу приділено травмочутливому підходу. Експерти пояснюють, як підтримувати людей, не тиснути на них, не вимагати саморозкриття, передбачати право відмовитися від активності та обережно реагувати на складні емоційні стани. Основний принцип — не нашкодити.
Серіал також пропонує готові формати:
спільну майстерку;
громадський сад-город;
звану вечерю;
«живу бібліотеку»;
воркшопи та інтерактивні вправи — щоразу з увагою до того, який досвід вони створюють між людьми.
«Ця методологія покликана допомогти кожному, хто хоче сприяти інтеграції людей з різним досвідом війни. Від концептуальних засад до практичних рекомендацій і готових сценаріїв», — зазначає Ганна Гоменюк, директорка Департаменту програм зміцнення соціальної згуртованості Карітас України.
Серіал буде корисним активним мешканцям і мешканкам громад, людям, які були змушені переїхати, представникам громадських і гуманітарних організацій, публічним і державним службовцям, фасилітаторам, соціальним працівникам і волонтерам — усім, хто організовує заходи або працює над взаємодією в громадах.
Переглядайте освітній серіал безоплатно на платформі Дія.Освіта:
Освітній серіал створений з ініціативи Благодійного фонду Карітас України на основі авторської методології практичного посібника «Інтеграційні заходи. Як згуртувати людей в громадах?» у межах проєкту «Сприяння соціальній згуртованості та стійкості у громадах», що реалізується Карітас України за підтримкиPorticus,у співпраці зTryDo Studioдля платформи Дія.Освіта.
Йдеться про переможців другого конкурсу мікрогрантів від Першого національного консорціуму PULSE. З умовами конкурсу можна ознайомитися тут. Результати першого конкурсу тут.
Цього разу конкурс проводився двома партнерами Національного консорціуму PULSE – БФ «Право на захист» і МБФ «Карітас України» та відбувався за двома лотами:
Лот 1 — Комплексні послуги із захисту, соціальної, правової та психосоціальної підтримки цивільного населення, постраждалого від війни (БФ “Право на захист”)
Лот 2 — Інклюзивні громади: психосоціальна підтримка й доступна інфраструктура (Міжнародний благодійний фонд “Карітас України”)
Загалом на Лот 2 надійшло 58 заявок. 53 з них пройшли технічний відбір, після чого відбулися 8 співбесід. За результатами конкурсу визначено 7 переможців. Ще 10 заявок увійшли до резервного списку. Тепер 7 організацій-переможців отримають кошти в розмірі понад 600 000 грн на реалізацію суспільно важливих ініціатив.
Проєкти переможців дуже різні: від сенсорного майданчика для дітей до простору для людей із порушенням слуху, від друку книжок шрифтом Брайля до анімалотерапії та програм психосоціальної підтримки для родин людей з інвалідністю. Далі детальніше знайомимо вас із переможцями другого конкурсу мікрогрантів.
Одеса: анімалотерапія та супровід людей із порушенням слуху
Проєкт передбачає організацію 4-місячної комплексної програми психосоціального відновлення для дітей з інвалідністю, а також їхніх матерів. Плануються проведення арттерапевтичних занять, а також виїзні табори з анімалотерапією, де учасники зможуть знизити рівень стресу через взаємодію з дельфінами та кіньми.
Одеська обласна організація «Українського товариства глухих» УТОГ
Проєкт: Міст без тиші
Організація планує облаштування спеціального інклюзивного простору та запуск служби соціально-комунікативного супроводу для людей із порушенням слуху. Ініціатива включатиме культурні заходи, тренінги та психологічну підтримку з обов’язковим професійним перекладом українською жестовою мовою.
Харків: книжки шрифтом Брайля та інклюзивний простір в бібліотеці
Громадська організація “Харківський центр реабілітації молодих осіб з інвалідністю та членів їх сімей “Право вибору” Проєкт: Академія самодопомоги
Центр створить безбар’єрне освітнє середовище для дітей з важкими порушеннями зору. Проєкт передбачає адаптацію та безкоштовний друк навчальної і художньої літератури шрифтом Брайля, а також проведення фахових навчальних курсів для батьків та педагогів.
Харківське обласне відділення (філія) Всеукраїнської громадської організації «Українська бібліотечна асоціація»
Проєкт: Життя без обмежень
Команда планує створити комфортний інклюзивний простір на базі Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка. Для дітей з особливими освітніми потребами та їхніх родин тут будуть регулярно проводитися сесії з бібліотерапії, арттерапії та інтерактивної музейної педагогіки.
Миколаївщина: реабілітація та місце для зустрічей
Відокремлений підрозділ філія “Прайд” Громадської Організації “Федерація кінного спорту Миколаївської області”
Проєкт: Реабілітаційний простір «Мрія»
Команда проєкту зосередиться на наданні комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю та їхніх мам. Основний фокус проєкту – системні терапевтичні заняття з іпотерапії (верхова їзда) та каністерапії (взаємодія із собаками) на оновленій матеріально-технічній базі.
Громадська організація “Майстри майбутнього” (м. Баштанка)
Проєкт: Простір поруч
Організація облаштує відкритий простір біля місцевого будинку культури – місце для майбутніх зустрічей, майстер-класів та неформального спілкування. Планується, що це допоможе ВПО, людям з інвалідністю та місцевим мешканцям подолати соціальну ізоляцію, налагодити нові зв’язки та отримати взаємну емоційну підтримку. Важливо також, що простір знаходитиметься безпосередньо біля укриття, що сприятиме його розвитку як місця згуртованості громади.
Дніпро: більше можливостей для гри та соціалізації
Благодійна Організація “Благодійний Фонд “Діти Нового Покоління”
Проєкт: Рости граючись у Dream Center
На відкритому майданчику Dream Center з’явиться спеціалізоване сенсорне та ігрове обладнання. Це дасть змогу створити безпечне середовище для терапевтичної гри просто неба та спільного проведення часу. Простір врахує всі особливості і буде комфортним як для нормотипових дітей, так і для дітей з нейровідмінностями.
Від підтримки організацій – до змін у громадах
Усі сім переможців працюватимуть із різними потребами, але їх об’єднує спільна мета – створити більше можливостей для людей і спонукати їй активніше взаємодіяти з громадою. Конкурс мікрогрантів є частиною роботи Національного консорціуму PULSE з локалізації та зміцнення місцевих організацій, які допомагають людям, постраждалим від війни.
Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, мікрогранти реалізуються БФ «Право на захист» та Міжнародним благодійним фондом «Карітас України» в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист».
Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.
Митрополита під час цього візиту супроводжували єпископ-емерит Гліб Лончина, один зі священників Філадельфійської Архиєпархії о. Марко Фесняк, для якого це була перша поїздка на землю його предків, які приїхали до Америки наприкінці ХІХ століття, Андреа Кохан Ніґел, яка очолювала Catholic Charities (Карітас) в дієцезії Аллентауна, Джина Крістіан, католицька журналістка, яка працює в агенції OSV News, та Софія Захарчук, керівниця апарату митрополита Бориса.
За його словами, мета візиту була краще пізнати, як живуть люди в Україні, які вже п’ятий рік страждають від несправедливої російської агресії, висловити свою солідарність із ними та ближче ознайомитися з харитативною роботою різних церковних структур.
«Це вже 57-й мій візит в Україну. Ми тут, бо хочемо виявити свою підтримку, щоб про Україну пам’ятали й люди у світі, адже Україна сьогодні – це епіцентр глобальної боротьби за демократію, свободу слова, свободу преси, людські цінності та життя. Ми всі переживаємо велике натхнення. Хоча розуміємо, що є великий біль втрат, знищення і небезпека, в Україні кипить життя. Ми приїжджаємо в Україну і відчуваємо інтенсивність життя, боротьби, захисту і неймовірну творчість. Про це ми будемо ділитися в США з нашими вірними, американськими католиками, яких налічується близько 80 мільйонів, політиками, громадськими та благодійними організаціями. Окрім натхнення, ми переймаємо досвід. Ми знайомимося з Карітасами, бо в нашій делегації є новопризначена директорка нашого Карітасу (Catholic Charities) Філадельфійської митрополії, який ми творимо з нуля. І тому нам є по чому повчитися, подивитися, що може український Карітас. І тут такий спектр можливостей, який нас заставляє творчо думати», — зазначив владика Борис.
11 серпня, Карітас Чернівецької єпархії
Першим Карітасом, з діяльністю якого познайомилася група, став Карітас Чернівецької єпархії, який очолює Тетяна Паньків. Вона була студенткою Інституту святого Гавриїла — школи комунікації і дипломатії, який діє на базі семінарії святого Йосафата у Вашингтоні і яким опікується митрополит Борис.
Делегація відвідала Інклюзивну кав’ярню — соціальне підприємство, яке, зокрема, підтримує Фонд зцілення ран війни Філадельфійської митрополії. Гості поспілкувалися з молоддю з інвалідністю, яка тут працює: баристою Ярославом, волонтеркою Лізою, яка йому допомагає, а також із деякими працівниками Карітасу.
Делегація навідалася до офісу Карітасу-Чернівці. У місцевій каплиці святої Марії Магдалини владика Гліб Лончина очолив Літургію. Після цього відбулася зустріч із командою організації. Працівники розповіли не лише про проєкти й ініціативи Карітасу, а й про власний досвід війни — серед них є внутрішньо переміщені особи та ті, хто втратив рідних або має родичів на фронті.
12 серпня, Карітас Кам’янця-Подільського
У Кам’янці-Подільському делегація навідалася до офісу Карітасу Кам’янця-Подільського, директором якого є о. Тарас Хом’юк. Завдяки підтримці владики Івана Кулика, єпископа Кам’янця-Подільського, у січні 2024 року невелика парафіяльна ініціатива храму Зарваницької Матері Божої УГКЦ отримала можливість вирости у повноцінний парафіяльний благодійний фонд.
У невимушеній атмосфері поспілкувалися з працівниками місцевої організації, що росте і розвивається разом із парафією, – про тривоги, адаптацію дітей із числа внутрішньо переміщених осіб, життєстійкість, англійську мову для дітей, катехизацію.
Митрополит розпитував працівників про проєкти, але найбільше при них самих і як вони переживають війну. «Хочеться миру, все решта ми подолаємо, бо ми сильні. Дякуємо всім, хто нам допомагає, і просимо не зупинятися», – зазначила одна з учасниць розмови. Владика Борис подякував працівникам за працю і насамперед за поставу, наголосивши, що праця, яка робиться від серця до серця, незалежно від масштабів, є Божою.
13 серпня, Карітас-Хмельницький
13 серпня митрополит Борис і ті, хто його супроводжував, навідалися до Карітасу-Хмельницького, який очолює о. Іван Данкевич, де ознайомилися з діяльністю, проєктами та командою, поспілкувалися з фахівцями медичного й соціального напрямів.
Гості з увагою слухали про програми з ментального здоров’я, реабілітацію дітей і дорослих та інші напрями роботи фонду. Митрополит підкреслив схожість багатьох показників єпархії у Хмельницькому та Філадельфійської Архиєпархії. «У нас подібні масштаби, а отже, подібні великі можливості».
У приміщенні Карітасу-Хмельницького відбувся відкритий діалог із представниками влади, бізнесу, партнерами Карітасу, представниками громадянського суспільства та медіа. Зокрема, на зустрічі були присутні міський голова Хмельницького Олександр Симчишин та голова обласної ради Віолета Лабазюк Говорили про довіру і партнерство, життя в умовах війни, церковну дипломатію, підтримку молоді та формування лідерів, а також про те, як зберігати внутрішню силу.
17 серпня, соціальне містечко «Назарет» Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії
Наступною зупинкою стало соціальне містечко «Назарет». Гостей зустріли єпископ Самбірсько-Дрогобицький УГКЦ Ярослав Приріз, міський голова Дрогобича Тарас Кучма, директор благодійного фонду «Карітас СДЄ УГКЦ» отець Ігор Козанкевич, представники міської ради, працівники та люди, які отримують допомогу в центрі.
За словами організаторів, метою зустрічі було показати гостям не лише проєкти, а передусім людей, заради яких щодня працює Карітас. Владика Борис з делегацією пройшов територією містечка, відвідав храм блаженного священномученика Омеляна Ковча та шпиталь святого Івана Павла ІІ, побував в інклюзивному центрі денного догляду для дітей і в новому дитячому просторі «Безпечний дім».
У Центрі фізичної реабілітації та протезування для ветеранів і постраждалих від війни митрополит ознайомився з тим, як лікарі, фізичні та ерготерапевти працюють із ветеранами, допомагаючи їм відновлювати рухливість, самостійність і впевненість у власних силах. Гості побували в ерготерапевтичному кабінеті та спортивних залах, де відбуваються заняття з адаптивного спорту та рукопашного бою.
Окремою частиною програми стало знайомство зі спільнотами допомоги людям, які долають залежності: тут відновлюються чоловіки, жінки, а також жінки з дітьми.
Гостям показали й об’єкти, які зараз розвивають на території соціального містечка. Зокрема, будівництво соціального гуртожитку для людей, які втратили житло внаслідок війни, та будинок соціально-паліативної допомоги імені владики Юліяна Вороновського.
Також у контексті поїздки журналістка Джина Крістіан провела інтерв’ю із президенткою Карітасу України Тетяною Ставничі.
У Теребовлі люди, які через війну переїхали до громади, запропонували висадити Алею вдячності – на знак подяки місту, яке їх прийняло. У Коломиї після перших зустрічей у місцях тимчасового проживання кілька родин уже взяли під юридичний і соціальний супровід. Команда Карітасу Берислав на Херсонщині проводить у громадах практичні зустрічі про стрес і самодопомогу та надає юридичні консультації. А на Миколаївщині діти разом із психологами готуються до школи, вчаться говорити про страх, злість, тривогу й те, що допомагає з ними впоратися.
Це різні історії з різних областей. І саме з них складаються перші результати Emergency Appeal 2026-2027 – проєкту «Реагування на надзвичайні ситуації та інтегрована швидка гуманітарна допомога для забезпечення життєво необхідних потреб постраждалого від війни населення в Україні».
«Для нас важливо, щоб допомога не закінчувалася в момент, коли ми вирішили одну конкретну проблему. За нею завжди є людина зі своєю історією, досвідом війни, втратами, але водночас – зі своїми силами й можливостями. Тому наше завдання – бути поруч у той момент, коли підтримка справді потрібна, і допомогти людині поступово перейти від стану, коли обставини визначають її життя, до можливості знову самій ухвалювати рішення: де жити, як заробляти, до кого звертатися по допомогу, як будувати своє життя далі», – говорить Оксана Чернявська, менеджерка проєкту Карітасу України.
Карітас Коломия: одна консультація стає початком системної підтримки
У Коломиї команда проєкту розпочала роботу безпосередньо в місцях тимчасового проживання (МТП) внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Під час перших виїздів до прихистків на вулицях Франка та Гнатюка фахівці представили можливості Emergency Appeal 2026-2027 і одразу почали працювати з конкретними запитами мешканців. Частина родин після юридичних консультацій уже отримує подальший правовий супровід, інші – підтримку кейс-менеджерки.
Кейс-менеджмент дозволяє працювати з життєвою ситуацією людини загалом: визначаються пріоритети та вибудовується послідовність кроків для їхнього вирішення.
У Коломиї цей підхід доповнюють житлові та економічні рішення: підтримка переходу з колективного проживання до орендованого житла, дрібні ремонти, професійне навчання, мікрогранти та програми працевлаштування. Так, допомога поступово переходить від реагування на окремий запит до головної мети – більшої стабільності та самостійності людини.
Карітас Стрий: тимчасова адреса не визначає майбутнє
У місці тимчасового проживання у селі Переможне зараз мешкають 55 внутрішньо переміщених людей, серед них – 22 дитини. Вони приїхали сюди з різних міст і громад не з власної волі. У кожного залишилося своє «до»: дім, робота, школа, сусіди, звичний ритм життя. І кожному тепер доводиться по-своєму облаштовувати життя на новому місці.
Тому й потреби у людей різні. Комусь важливо впоратися з пережитим і тривогою після переїзду, комусь – вирішити конкретні життєві питання, а хтось уже думає про роботу, окреме житло та життя поза МТП. Саме з такими запитами працює команда Карітасу Стрийської єпархії. Кейс-менеджер проводить індивідуальні консультації, охочі можуть отримати психологічну підтримку, а далі разом із фахівцями шукати рішення, які відповідають ситуації конкретної людини чи родини.
Emergency Appeal 2026-2027 дає можливість продовжити цю підтримку вже практичними кроками: допомогою з орендою та ремонтом житла, професійним навчанням, працевлаштуванням, а також аграрними й мікрогрантами для власної справи. Для мешканців МТП це можливість поступово облаштовувати життя у громаді – знаходити житло і роботу, знайомитися з людьми, ставати частиною місцевого життя і дедалі менше залежати від гуманітарної підтримки.
Карітас Дрогобич: перші «спробую» і питання, які зрушилися з місця
У Карітасі Самбірсько-Дрогобицької Єпархії перші результати проєкту вимірюються не кількістю консультацій. Тут уже є історії людей, для яких розмова або вчасно знайдене рішення стали важливим зрушенням.
Одна з жінок давно хотіла розвивати власну справу, але не наважувалася податися на грант. Сумнівів було більше, ніж упевненості. Після розмови з мотиваційним психологом вона наважилася спробувати. Інша мешканка МТП доглядає територію навколо місця, яке стало для неї новим домом, а тепер теж вирішила податися на грант і розвивати власну справу.
Для когось зміни починаються зовсім з іншого. Людина старшого віку після вимушеного переїзду довго жила з тривогою, а після консультації з психологом уперше за тривалий час відчула полегшення. А ще команда допомагає людям відновлювати втрачені документи та розв’язувати питання, які роками залишалися без відповіді: нещодавно нарешті вдалося зрушити з місця оформлення пенсії по інвалідності, якого не могли домогтися протягом тривалого часу.
Ці історії дуже різні, але в них добре видно сенс комплексної допомоги: не запропонувати всім однакове рішення, а почути, що саме зараз заважає конкретній людині рухатися далі.
Карітас Тернопіль: життя в громаді починається з можливості бути потрібним
На Тернопільщині перші місяці Emergency Appeal показали важливу річ: інтеграція починається не лише з того, наскільки добре громада прийняла ВПО. Не менш важливо, чи з’явилася у самої людини можливість бути почутою, долучатися до спільних справ і впливати на життя навколо.
У Теребовлі це проявилося у промовистій та дуже сенсовій ідеї: внутрішньо переміщені люди, які живуть у місцевому МТП, запропонували висадити Алею вдячності – як знак подяки громаді, що прийняла їх після вимушеного переїзду. Ініціатива з’явилася від самих мешканців під час розмови про волонтерство та можливості долучатися до життя міста.
У Підгайцях цей процес пішов ще далі. ВПО вже самі організовують дозвілля для дітей, проводять екскурсії, підтримують родини військовослужбовців і ветеранів. Показовою стала й невелика історія з творчим майстер-класом: під час першої зустрічі родини самі попросили про таку активність, а під час наступного приїзду команда Карітасу повернулася вже з нею. Тут важливий сам принцип – не вирішувати за людей, що їм потрібно, а чути їхні пропозиції та будувати роботу разом.
А у Збаражі ВПО стали частиною місцевої волонтерської спільноти. Вони допомагають у соціальному гардеробі, благодійній їдальні та пральні – тобто самі підтримують тих, хто сьогодні опинився у складних життєвих обставинах. І це особливо показово для громади, де сьогодні проживає близько 2 тисяч внутрішньо переміщених осіб.
«Волонтерство – це можливість допомогти іншому, відчути власну цінність, знайти нові знайомства, відновити довіру та стати частиною громади. Кожна добра справа створює середовище, у якому люди підтримують одне одного і разом будують майбутнє», – говорить Анна Синенко, фахівчиня з роботи з волонтерами.
Чому це важливо? Бо людина не залишається лише отримувачем допомоги. Поступово вона може сама пропонувати рішення, створювати нові зв’язки, підтримувати інших і ставати частиною спільноти. А для громади це означає значно більше, ніж адаптацію нових мешканців, – це поява людей, які вже готові разом із нею діяти.
Карітас Берислав: те, що допомагає втриматися у складний момент
На Херсонщині стрес давно перестав бути реакцією на одну окрему подію. Для багатьох людей він став частиною повсякденності. Тому команда Карітасу Берислав УГКЦ працює не лише з наслідками пережитого, а й навчає людей простих способів самостійно підтримувати себе.
Під час зустрічей у «Будиночку Щастя» та селі Мала Олександрівка учасники говорили про те, як розпізнавати власні реакції на стрес, практикували дихальні техніки та створювали власну «аптечку самодопомоги» – набір особистих ресурсів і дій, до яких можна звернутися, коли напруга стає надмірною. Поруч працювали й юристи: люди могли поставити запитання щодо своїх прав та доступної допомоги.
Такі, на перший погляд, прості навички особливо важливі там, де неможливо прибрати із життя всі джерела тривоги. Але можна навчитися краще розуміти свій стан, знати, що саме допомагає тобі, і мати кілька перевірених способів повернути спокій у складний момент.
Загалом у межах Emergency Appeal команда поєднує психологічну та юридичну підтримку з індивідуальним супроводом кейс-менеджера для людей, чиї ситуації потребують не однієї консультації, а послідовного вирішення кількох питань. Інформаційну й організаційну підтримку забезпечує також ресепшіоніст – допомагає зорієнтуватися та потрапити до потрібного фахівця.
Карітас Миколаїв: простір, у якому дитині можна знову бути дитиною
П’ятирічна Владислава любить малювати й вигадувати власні світи. Але постійні повітряні тривоги змінили її поведінку: мама помітила, що донька стала замкненішою і лякливою. Так дівчинка потрапила до Простору, дружнього до дитини, Карітасу Миколаїв УГКЦ.
Спочатку були індивідуальні зустрічі з психологинею, згодом – групові заняття та казкотерапія разом із мамою. Через історії, малювання та гру Владислава вчилася розпізнавати свої емоції, справлятися зі страхом і знову довіряти іншим.
«На заняттях ми навчаємо малечу простих технік, щоб можна було впоратися зі стресом не лише в Просторі, а й удома», – пояснює психологиня Тетяна Духова.
Мама вже помічає зміни: дівчинка стала відкритішою, охочіше спілкується, а після занять повертається додому спокійнішою.
Та психологічна підтримка – лише частина роботи. У Просторі, дружньому до дитини діти від 4 до 17 років готуються до школи й надолужують навчання, займаються українською та англійською мовами, беруть участь у творчих майстерках, арттерапії та казкотерапії. Водночас вони отримують знання, які сьогодні стали частиною дитячої безпеки: як поводитися з вибухонебезпечними предметами, розпізнати насильство, до кого звернутися по допомогу та як убезпечити себе в інтернеті. У Шевченківській громаді 17 дітей провели десять днів у літньому таборі, де все це поєднувалося з іграми, творчістю, новими знайомствами і звичайними літніми пригодами.
Поруч із дітьми команда працює і з батьками – проводить «Батьківську каву», кола підтримки, психологічні зустрічі та заняття з позитивного батьківства. Бо дитині значно легше справлятися зі страхом і тривогою, коли дорослий поруч теж знає, як її почути й підтримати. Простір стає не місцем, куди дитину приводять на заняття, а середовищем, у якому підтримку отримує вся родина.
Emergency Appeal лише набирає хід, тож багато його історій ще попереду. Власна справа чи нова робота, переїзд із тимчасового прихистку, відновлені документи або просто більше впевненості у завтрашньому дні. І саме з таких змін поступово складається можливість жити далі: не від кризи до кризи, а з планами на майбутнє.
Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 діє завдяки підтримки Caritas Ukraine та Caritas Internationalis.
Потрібно знайти житло, організувати дорогу для людини, якій складно пересуватися самостійно, подбати про ліки, дітей чи тварин — і знати, що буде після останньої зупинки.
Люди нерідко відкладають виїзд до моменту, коли поруч уже не працюють звичні служби, громадський транспорт стає недоступним, а літня людина чи людина з інвалідністю фізично не може вирушити в дорогу без допомоги. Навіть коли рішення ухвалене, залишається інше питання: куди їхати?
У Донецькій області одна жінка згадувала, що на момент виїзду її родини екстрені служби в громаді вже не працювали. Інші родини розповідають, як із посиленням обстрілів поступово порожніють вулиці. Та люди залишаються — бо не мають іншого житла, доглядають близьких, яким складно пересуватися, або просто не можуть уявити, як залишити дім, у якому минула значна частина життя.
За даними Кластера захисту України, у 2025 році його учасники зареєстрували понад 89 тисяч людей, евакуйованих із постраждалих від війни районів сходу України. 40% із них були людьми віком від 60 років, ще 7% — людьми з інвалідністю. Для багатьох із них одного місця в транспорті недостатньо, щоб виїзд справді став переходом у безпечніші умови.
Саме на цьому побудована евакуація повного циклу, яку здійснюють Карітас України та місцеві організації мережі: виїзд із небезпечної території пов’язують із наступним реальним місцем, де людина зможе залишитися. Транспорт — лише одна частина процесу. Поруч із ним є добровільна поінформована згода людини, оцінка її потреб, безпекове планування, транзитна підтримка, пошук житла та зв’язок після прибуття.
Дзвінок, із якого починається евакуація
Для Інни це була вже друга евакуація.
Після початку повномасштабного вторгнення вона виїхала з Донецької області разом із мамою та двома дітьми. Згодом родина повернулася, сподіваючись, що ситуація покращиться.
Не покращилася.
«У дітей удома є все… окрім спокою», — сказала Інна, коли родина знову готувалася до виїзду.
Цього разу чотирьом людям із трьох поколінь потрібно було знайти не лише спосіб виїхати, а й місце, куди вони могли б приїхати.
Після десятків відповідей про відсутність вільних місць Ганна Тімченко, кейс-менеджерка Карітасу Краматорськ, побачила у Facebook допис громади на Хмельниччині, де пропонували вільні будинки родинам із дітьми, які були змушені переїхати через війну. Ганна зв’язалася з представниками громади, з’ясувала умови, переконалася, що цей варіант підходить Інні та її родині, і почала з’єднувати окремі етапи дороги.
Сім’я Інни, для якої Карітас Краматорськ організував евакуацію з Донецької області та допоміг знайти нове житло.
«Люди бачать евакуаційне авто або потяг, але не бачать, що відбувається паралельно. Ми шукаємо житло, телефонуємо громадам, координуємося з кількома організаціями, домовляємося про стикування між транзитними центрами — і водночас тримаємо зв’язок із наляканою родиною, яка чекає на кожне наше повідомлення», — говорить Ганна.
До виїзду кейс-менеджерці потрібно скласти весь ланцюг: де родина зупиниться, хто її зустріне, як вона подолає різні етапи маршруту і яка допомога знадобиться дорогою.
Ще один вимір цієї роботи видно у транзитному центрі в Павлограді. Приблизно за три місяці там близько 300 людей отримали тимчасову допомогу з догляду. Переважно це люди старшого віку та люди з обмеженою мобільністю, які після евакуації потребували додаткової підтримки.
Працівник із догляду може допомогти людині дістатися вбиральні, принести чи приготувати їжу, придбати ліки або необхідні речі, випрати одяг. Потреба в такій допомозі стала очевидною з практики евакуацій: частина людей приїжджає без рідних або без людини, яка зазвичай допомагає їм удома, і вже після дороги потребує підтримки в догляді за собою та побуті.
Такий супровід не є звичною складовою евакуаційної допомоги, але для людини, яка не може залишатися без сторонньої підтримки, він може бути критично важливим уже в перші години після приїзду.
Як з одного звернення складається маршрут
Евакуацію повного циклу здійснюють чотири місцеві команди — Карітас Краматорськ, Карітас Харків, Карітас Полтава та Карітас Запоріжжя. Вони працюють із людьми, які виїжджають із територій підвищеного ризику в Донецькій, Харківській, Дніпропетровській та Запорізькій областях, і допомагають продовжити шлях до безпечніших регіонів.
Робота відбувається в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», що фінансується Державним департаментом США та реалізується Карітасом України й місцевими організаціями Карітас у партнерстві з Catholic Relief Services.
Маршрут нерідко складається з кількох етапів. На найбільш небезпечній ділянці людей може вивозити місцева волонтерська чи гуманітарна команда, яка вже працює ближче до цієї території. Далі маршрут підхоплює Карітас: організовує транзит, наступне перевезення та житло, щоб людині не доводилося самостійно шукати наступний крок посеред дороги.
Одне переміщення може пройти через кілька команд, але для людини воно має залишатися одним безперервним маршрутом.
Місцем, де його окремі частини часто з’єднуються, стає транзитний центр. Там можна перепочити, поїсти, прийняти душ, отримати необхідну допомогу та разом із фахівцями уточнити наступний етап дороги. Хтось їде до родичів, хтось продовжує шлях потягом чи автобусом, комусь потрібно знайти тимчасове житло або місце, де є можливість отримувати щоденний догляд. Таку функцію транзитних центрів передбачає і модель евакуації повного циклу.
Від квітня 2026 року, коли в межах проєкту розпочалася евакуація повного циклу, до 31 липня було евакуйовано 584 людини.
Цифри швидко стають абстрактними, тож цю кількість можна уявити інакше: якби 584 людини розмістити в автобусах на 50 місць, вони заповнили б майже 12 автобусів.
Але це не були 12 однакових автобусів із однаковими пасажирами.
Це були 584 окремі рішення виїхати. Сотні різних сімейних обставин, місць призначення й потреб. Сотні випадків, у кожному з яких потрібно було розуміти, хто їде, куди людина може безпечно дістатися і що може завадити їй завершити цей шлях.
Коли стандартний маршрут не підходить
Іноді люди залишаються в небезпеці, бо не можуть уявити, як житимуть після виїзду.
Олена евакуйовувалася із Запорізької області вдруге. Пряме влучання вже зруйнувало більшу частину будинку, який її родина будувала й облаштовувала. Тепер вона знову їхала — разом з онуками, літньою мамою та домашніми тваринами.
«Я також забрала курей, собак і котів. Кури нестимуть яйця, так що з голоду не помремо», — сказала Олена.
Для отця Любомира Іваночко, який очолює напрям евакуації в Карітасі України, домашні тварини в цій історії — не другорядна деталь. За ними стоїть одна з причин, через які люди можуть довго відкладати виїзд: вони розуміють небезпеку, але не знають, як забезпечуватимуть себе в новому місці.
«Люди бояться, бо не знають, яким буде життя далі — де вони житимуть, як зароблятимуть, що їстимуть. Для цієї жінки кури означають яйця, їжу — можливість і далі щось забезпечувати для своєї родини. Треба зрозуміти, що дає конкретній людині опору», — говорить він.
Для Олени була й інша проблема. Її літній мамі було б складно їхати евакуаційним потягом, а перевезти таким способом усіх тварин було б майже неможливо. Тому Карітас Запоріжжя організував транспорт, яким родина змогла поїхати разом, і довіз їх до орендованого житла, яке вони знайшли на Чернігівщині.
Мама Олени під час евакуації з Запорізької області.
Досвід багатьох евакуацій навчив команди Карітасу: довіра з’являється тоді, коли людина розуміє, що буде далі. До виїзду їй пояснюють можливі варіанти житла, умови, доступну допомогу та хто зустріне після прибуття. Фото чи відео житла дозволяють не просто почути назву незнайомого місця, а побачити його й вирішити, чи готова людина туди їхати.
«Ми не нав’язуємо рішення, — говорить о. Любомир. — Ми обговорюємо з людиною умови й погоджуємо те, що їй підходить. Рішення залишається за нею».
Ця прозорість особливо важлива, коли людині доводиться довіритися тим, кого вона, можливо, щойно зустріла. Соціальний працівник може супроводжувати людей під час евакуації, відповідати на запитання й залишатися поруч із тими, хто наляканий або розгублений. Кожен наступний крок пояснюють заздалегідь, а підтримка не обривається посеред маршруту. Після прибуття Карітас перевіряє, чи справді домовленості працюють; якщо ні, команда разом із людиною шукає інший варіант.
Кейс-менеджерка опрацьовує запит на евакуацію.
Карітас може усунути практичні перешкоди й вибудувати маршрут, який справді працює. Він може зробити вибір можливим, не роблячи цього вибору замість людини.
Що відбувається після приїзду
Дорога може закінчитися раніше, ніж робота кейс-менеджерки.
Карітас Запоріжжя допомагав мамі з трьома дітьми, серед яких була дитина з інвалідністю, продовжити шлях до Австрії. Перед виїздом Олена Бугель, кейс-менеджерка Карітасу Запоріжжя, відновила зв’язок з австрійською організацією, яка вже допомагала цій родині раніше, уточнила її теперішні потреби, переконалася, що на місці їх готові підтримати, і координувала наступні етапи дороги.
Після однієї ночі в тимчасовому житлі на заході України родина продовжила шлях до Австрії. На момент прибуття наступний етап уже був підготовлений: на сім’ю чекала місцева команда, було організовано подальше перевезення та житло.
Родина під час евакуації до Австрії за підтримки Карітасу Запоріжжя.
Але для Олени робота з цією родиною на цьому не закінчилася.
Вона продовжила телефонувати мамі: спершу — щоб переконатися, що родина дісталася безпечно, потім — щоб з’ясувати, чи працює на практиці те, про що домовлялися до виїзду. Чи підходить житло? Чи отримує дитина з інвалідністю медичну допомогу? Чи можуть діти навчатися? Чи вирішуються питання з документами та соціальною підтримкою?
«Для мене сам факт виїзду ще не означає, що родина справді перебуває у безпеці й отримала необхідну допомогу, — говорить Олена Бугель. — Важливо зрозуміти, чи дісталися вони місця призначення, чи мають житло, чи отримують діти медичну допомогу й доступ до освіти, чи не залишилася родина сам на сам із новими труднощами».
Під час наступних розмов відповіді ставали конкретнішими. Родина переїхала в окрему квартиру. Дітей почали влаштовувати до навчальних закладів, зокрема дитину з інвалідністю — до спеціалізованої школи. Місцевий соціальний працівник допомагав із відвідуванням лікарів, документами та соціальними послугами.
Для кейс-менеджерки важливо, щоб план, складений до виїзду, витримав перевірку реальністю після приїзду. Випадок не завершується лише тому, що зупинився останній автомобіль. Він завершується тоді, коли допомога, про яку домовлялися на іншому кінці маршруту, справді доступна людині.
Здалеку масштаб евакуації легко вимірювати кількістю автомобілів і людей. Але насправді він складається з сотень окремих людських історій, для кожної з яких потрібне своє рішення.
За одним маршрутом можуть стояти волонтери, які допомагають пройти найнебезпечнішу ділянку, кейс-менеджерка, яка шукає житло в іншій області, працівник із догляду в транзитному центрі, інша команда, яка зустріне після прибуття, — і телефонний дзвінок пізніше, щоб переконатися, що домовленість справді спрацювала.
Саме це стоїть за 584 евакуаціями в межах проєкту: сотні різних життів, для яких не існувало одного універсального рішення.
Вивезти людину з небезпечного місця недостатньо. Потрібно, щоб на іншому кінці дороги на неї чекало не нове невідоме, а зрозумілий наступний крок: житло, необхідна допомога і люди, до яких можна звернутися. У цьому і полягає повний цикл евакуації Карітас.
Як звернутися по допомогу з евакуацією
Евакуація повного циклу відбувається лише за добровільною згодою людини. Команда може запропонувати варіанти, пояснити умови й допомогти організувати переїзд, але не вирішує замість людини, куди їй їхати. Це один із базових принципів процедури евакуації.
Зателефонуйте до Карітасу. Одразу скажіть, що звертаєтеся щодо евакуації. Назвіть своє місце перебування та повідомте, скільки людей мають виїхати.
Розкажіть про потреби кожного, хто їде. Важливо одразу сказати, якщо серед вас є людина з інвалідністю, літня чи маломобільна людина, діти, необхідність постійно приймати ліки, перевозити крісло колісне, тварин або важливі речі. Саме від цього залежить транспорт і побудова маршруту.
Скажіть, чи є у вас місце, куди ви можете поїхати. Якщо це родичі, друзі або вже знайдене житло, команда врахує це під час планування. Якщо їхати нікуди, кейс-менеджер може допомагати шукати доступні варіанти проживання.
Ознайомтеся із запропонованим варіантом і самі ухваліть рішення. Команда пояснює умови, маршрут і доступну допомогу. Людина має право погодитися, відмовитися або змінити рішення.
Після погодження команда організовує маршрут. Залежно від безпекової ситуації він може включати кілька етапів, різні команди, транзитний центр, потяг чи інший транспорт. За потреби соціальний працівник супроводжує людину дорогою.
У транзитному центрі можна отримати базову допомогу та підготуватися до наступного етапу дороги. Там люди можуть перепочити, поїсти, скористатися гігієнічними послугами та отримати інформацію щодо подальшого маршруту й проживання.
Після прибуття зв’язок не обривається. Команда перевіряє, чи людина дісталася погодженого місця і чи працює домовленість. Якщо виникла проблема, можуть шукати інше рішення або перенаправити до відповідної допомоги.
Так починаються зв’язки, з яких поступово складається громада — здатна чути різний досвід, підтримувати своїх мешканців і разом шукати рішення.
Після інтеграційного заходу у Софіївській громаді дві жінки ще кілька хвилин стояли біля виходу. До цього дня вони не були знайомі: пані Наталя живе у Софіївці, а пані Ганна переїхала сюди через війну.
«Як чудово, дівчатка, що ми тут зустрілися й обмінялися номерами телефонів. Тепер будемо домовлятися, щоб разом усюди ходити», — сказала пані Наталя.
«Так, недарма прийшли», — відповіла пані Ганна.
Програма заходу вже закінчилася, однак саме тоді проявився його головний результат. Жінки знайшли одна одну і вирішили продовжити спілкування самостійно. Де б вони познайомилися, якби у громаді не з’явився простір, у якому можна без поспіху заговорити з незнайомою людиною?
Війна змінила склад і повсякденне життя українських громад. Люди виїжджають із небезпечних територій, оселяються в нових місцях, повертаються додому, а іноді знову змушені їхати. Поруч живуть місцеві мешканці й внутрішньо переміщені люди, ветерани й цивільні, ті, хто залишався в окупації, і ті, хто тривалий час був далеко від дому. Їхній досвід різниться. Через втрати, виснаження та тривалу небезпеку між людьми можуть виникати дистанція, недовіра, взаємні упередження й поділ на «своїх» і «чужих».
Грошова допомога, ремонт житла, продукти й необхідні речі допомагають відновити побут. Водночас людина може й надалі почуватися самотньою, не знати сусідів і не розуміти, як долучитися до життя громади. Особливо гостро це відчувається у невеликих і віддалених населених пунктах, де бракує постійних просторів для спілкування та спільної діяльності. Ідеться не про нестачу розваг, а про потребу в просторі, де можна бути почутим, познайомитися з іншими, обговорити спільну проблему і разом визначити, що робити далі.
Соціальна інтеграція починається у момент, коли люди з різним досвідом перестають бути просто мешканцями одного населеного пункту: знайомляться, чують одне одного, знаходять спільні інтереси й беруться за справи, важливі для всіх. Різниця між ними нікуди не зникає. Вона перестає бути причиною для дистанції.
Саме для цього Карітас України разом із місцевими організаціями проводить інтеграційні заходи. Їхні формати різняться: «Жива бібліотека», фасилітований діалог, клуб за інтересами, толока або кулінарний захід. Але сам формат ще не робить захід інтеграційним. Важливо, хто долучається, чи взаємодіють люди між собою, чи мають можливість висловитися і чи продовжується спільна дія після зустрічі.
У Карітасі Миколаїв спільне приготування їжі стало приводом познайомитися, поспілкуватися та провести час разом
Звичайний майстер-клас зазвичай завершується готовою річчю. Під час інтеграційного заходу спільна творчість, приготування їжі чи інша діяльність стає приводом для взаємодії. За спільною справою люди починають розмовляти, знайомитися й відкривати одне одного — іноді з тими, з ким за інших обставин могли б ніколи не заговорити.
Тому інтеграційні заходи мають продуману логіку: знайомство, спільну діяльність, розмову та рефлексію, під час яких кожен має можливість висловитися і бути почутим. Важливо, щоб цей процес організовували навчені працівники, які розуміють мету таких заходів. У мережі організацій Карітасу України цю роль виконують фасилітатори громад.
Фасилітатори організовують групову взаємодію, допомагають учасникам почути одне одного і побачити за різним життєвим досвідом спільні інтереси, потреби та можливості. Якщо під час заходу виникає спільна ідея — наприклад, створити клуб за інтересами, організувати нову активність чи разом вирішити певну проблему громади, — фасилітатор допомагає визначити наступні кроки, знайти партнерів, ресурси та можливості для її реалізації. Тому справжнім результатом інтеграційного заходу стають нові зв’язки між людьми та їхня здатність діяти разом.
Команда Карітасу та учасники інтеграційного заходу в Лихівці, присвяченого самопідтримці та емоційному відновленню
Інтеграційні заходи відбуваються в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», який Карітас України реалізує за підтримки уряду США. Фасилітаторки працюють у громадах Дніпропетровської, Полтавської, Харківської та Миколаївської областей — у великих містах, селищах і віддалених селах. Лише у Криворізькому районі робота охоплює всі 15 громад.
Цей напрям працює поруч із грошовою допомогою, ремонтом житла та іншими видами підтримки. Матеріальна допомога дає людям ресурси, щоб відновити повсякденне життя. Інтеграційні заходи повертають зв’язки, завдяки яким мешканці можуть підтримувати одне одного і разом відповідати на наступні виклики.
«Відбудову легко помітити, коли відремонтовано будинок, школу чи лікарню. Довіру між людьми побачити складніше, але саме вона визначає, чи зможе громада користуватися цими можливостями разом і діяти після завершення проєкту», — пояснює Анна Чудовська, менеджерка з роботи з громадами Карітасу України.
У Софіївській громаді фасилітаторка Карітасу Кривий Ріг побудувала зустріч навколо розмови про стереотипи, роль жінки у сучасному суспільстві та упередження, які заважають людям налагоджувати зв’язки. Для дітей організували окреме творче заняття. Завдяки цьому мами змогли спокійно долучитися до обговорення, почути досвід інших жінок і говорити про те, що зазвичай залишається поза щоденними розмовами. Саме тут зустрілися пані Наталя і пані Ганна. Їхній обмін контактами став простим і точним показником: створений простір спрацював, а спілкування вже не потребувало фасилітаторки.
Учасниці інтеграційного заходу в Софіївській громаді під час розмови з фасилітаторкою про роль жінки в сучасному суспільстві
Ще далі — від знайомства до власної ініціативи — пішли мешканці Лихівки на Дніпропетровщині. Після одного з інтеграційних заходів група людей старшого віку звернулася до фасилітаторки: «Чи можете допомогти нам знайти палиці для скандинавської ходьби? Ми дуже хочемо створити клуб, готові навчатися, але самі не можемо їх придбати».
Проєкт не передбачав закупівлі такого інвентарю. Фасилітаторка не мала змоги придбати палиці, але допомогла учасникам шукати інший шлях. Разом вони обговорювали благодійний ярмарок, звернення до місцевих мешканців і тематичних спільнот. За кілька місяців відгукнувся пан Ігор, один із засновників руху скандинавської ходи в Україні. Він запропонував передати кілька пар палиць, провести онлайн-навчання і поділитися досвідом.
Головним результатом стали не палиці. Люди сформулювали власну ідею, об’єдналися навколо неї, шукали можливості й створили клуб, який зможе працювати після завершення проєкту. Інтеграційний захід дав початок громадській ініціативі, а фасилітаторка допомогла учасникам пройти шлях від «ми хотіли б» до «ми робимо».
Учасниця клубу скандинавської ходи в Лихівці
Такі історії показують різні рівні однієї роботи. Спочатку люди отримують привід вийти з дому й заговорити. Потім знаходять тих, кому можуть довіряти. Далі з’являється спільна справа.
Інтеграція не завершується разом із програмою заходу. Її результат видно згодом: у телефонному дзвінку новій знайомій, у клубі, який збирається без команди проєкту, у готовності допомогти сусіду або запропонувати рішення для села. У цей момент люди вже не чекають наступного заходу — вони самі підтримують зв’язки й створюють можливості для інших.
«Гуманітарна допомога дає людям можливість відновити життя, а інтеграційні заходи допомагають відновити громаду, — говорить Анна Чудовська, менеджерка з роботи з громадами Карітасу України. — Коли люди знають одне одного, співпрацюють і довіряють, громада стає стійкішою до криз і здатною самостійно відповідати на майбутні виклики».
Якщо у вашій громаді людям бракує простору для знайомства, розмови або спільної дії, почати можна з простої речі — запропонувати тему, заради якої вони готові зібратися. Щоб дізнатися, чи відбуваються інтеграційні заходи у вашій громаді, ви можете звернутися до найближчої місцевої організації Карітасу України. Іноді нове коло спілкування починається з одного заходу — спільної справи, щирої розмови або знайомства, яке хочеться продовжити.
Across the Caritas Ukraine network, there are 50 Child-Friendly Spaces (CFSs). In most places, these are safe locations where children can come after school, meet friends, play, talk to a psychologist, or simply feel secure.
In the Kherson region, things are different. Because of constant danger, shelling, and the ongoing security situation, a Child-Friendly Space cannot operate in the usual way. Instead, the space travels to the children.
Several times a week, a mobile team from Caritas Kherson travels to communities across the region. Their goal is not only to organize educational activities, creative workshops, and games for children, but also to provide comprehensive support for families. The team includes a psychologist, a social worker, an animator, as well as specialists such as a lawyer and crisis support professionals.
Over the 14-month project, from July 2026 to the end of September 2027, the mobile teams will regularly visit the Bilozerska, Daryivska, Muzykivska, and Chornobaivska communities.
The initiative is made possible through the financial support of the Ukraine Crisis Appeal, Rotary Australia World Community Services and Australian Federation of Ukrainian Organisations.
A Safe Space That Comes to Children
The project is expected to support 250 children aged 2 to 17 who need help the most. This includes children from internally displaced families, military families, large and low-income households, children with disabilities or special educational needs, orphans, and children who are now being cared for by relatives because of the war.
For each community, the team will prepare a separate schedule of activities, organize groups based on the children’s age and needs, and offer creative workshops, team games, sessions on emotional resilience and social skills, as well as individual consultations for those who need extra support. Special attention will be given to children with special educational needs by adapting activities to their abilities.
During the project, the team plans to hold at least 1,000 group sessions. Every visit will include several types of activities. Alongside psychological support sessions, children will take part in quests, workshops, and sports activities. In today’s reality, these are more than just entertainment—they help children regain a sense of normal life.
Over the past years, the team has worked as part of the humanitarian response to the challenges of the full-scale war. This experience has given them a clear understanding of the needs of children and adults in the region. Combining games, creative activities, teamwork, and personal interaction helps children open up more easily, build trust, and gradually regain a sense of safety.
Support for the Whole Family
Helping children is not enough if the adults around them are left without support. That is why a Mobile Crisis Centre will work alongside the mobile Child-Friendly Space.
While children take part in creative, educational, and psychological activities, parents, caregivers, and other family members will be able to receive professional support from psychologists, lawyers, crisis specialists, and case managers. This approach allows the entire family to receive help at the same time, because a child’s well-being is closely connected to the emotional well-being of the adults who care for them.
The team will support people facing some of the most difficult life situations, including internally displaced people, single parents, older adults, people with disabilities, families of military personnel, families of missing persons, people who have lost their homes, and survivors of violence, captivity, or other consequences of the war.
For some, this will mean crisis psychological support during the first days after a traumatic event. Others will receive several months of case management support. Some will mainly need legal assistance with restoring documents, applying for social benefits, or resolving issues related to housing, land, or property.
During the project, 180 people will receive crisis intervention services, 160 people will receive longer-term case management support, and 250 beneficiaries will benefit from legal assistance.
The specialists will also organize group psychoeducation sessions and consultations, helping people better understand their emotional well-being, learn practical self-help techniques, and gradually rebuild their inner resilience.
What makes this project unique is its family-centered approach. It does not separate the needs of children from those of adults. Instead, it provides comprehensive support: children receive a safe space to learn, play, and connect with others, while adults receive the tools and professional guidance they need to cope with crisis and regain a sense of control over their lives.
На Полтавщині частина зустрічей проходила в офісі Карітасу Полтави, а частина – безпосередньо в громадах, де родини вже розвивають власні господарства завдяки підтримці третій фазі проєкту AGRIS, AGRIS3.
Першою частиною візиту стали зустрічі з родинами, які отримали бізнес-гранти на розвиток власної справи. Такі гранти, розміром до 185 000 грн, надавались для започаткування, відновлення або розвитку бізнесу у сфері сільського господарства.
Серед таких отримувачів – родина Хероїм, яка розвиває власну справу в доволі незвичній для більшості сфері: розведенні трихограми, крихітної комахи-ентомофага, яку використовують як природний біологічний засіб захисту сільськогосподарських культур від шкідників. Отриманий у межах проєкту AGRIS3 грант родина спрямувала на розвиток свого бізнесу «Біобаланс», що дозволило посилити виробництво та створити кращі умови для подальшого зростання.
Партнери також відвідали Юрія Кушніра, засновника сімейного фермерського господарства «Полуничний рай». За словами Юрія, підтримка в межах проєкту пришвидшила розвиток господарства. Сьогодні воно щороку зміцнюється, забезпечуючи екологічною продукцією місцеві громади та жителів Полтави.
Пані Валентина Шафоростова з чоловіком переїхали на Полтавщину із Соледара. Там вони все життя працювали на аграрному підприємстві. На новому місці оселилися в приватному секторі й вирішили повернутися до справи, яку добре знали, – роботи на землі.
Для розвитку господарства родині бракувало трактора та навісного обладнання. Завдяки підтримці австрійських партнерів вони змогли їх придбати. Тепер Валентина з чоловіком планують збільшувати площі під вирощування картоплі та поступово розширювати власну справу.
Під час візиту партнери також поспілкувалися з отримувачами мікрогрантів. Серед них – родини, які через війну були змушені залишити свої домівки та почати життя на новому місці. Завдяки підтримці вони придбали трактори, культиватори та інший сільськогосподарський інвентар, облаштували господарства, розпочали вирощування овочів і птиці. Для багатьох із них власне господарство стало не лише джерелом продуктів для родини, а й першим кроком до відновлення засобів до існування та фінансової самостійності.
Надія разом із чоловіком і дітьми виїхала із Сумщини, коли обстріли стали надто частими. Прихисток родина знайшла в батьківській хаті на Полтавщині. Невеличкій, але своїй.
Отримавши мікрогрант у межах проєкту AGRIS3, родина засадила город, придбала культиватор, курчат і корми. Роботи в селі майже немає, тому господарство стало для сім’ї способом забезпечувати себе продуктами та поступово ставати на ноги на новому місці.
Світлана переїхала до Полтавської області з Торецька разом із дітьми. Згодом до родини приєднався чоловік, демобілізований військовослужбовець, який захищав Україну з 2014 року. Після важких поранень він завершив службу за станом здоров’я.
За грантові кошти родина облаштувала невелике приміщення для птиці та придбала курчат. Тепер вони ведуть власне господарство і забезпечують себе свіжим м’ясом.
Після двотижневого візиту до України генеральний секретар міжнародних програм Карітасу Австрії Андреас Кнапп в інтерв’ю телеканалу ORF розповів про побачене в Україні та про підтримку людей, які постраждали від війни.
Ведучий у студії:Ви згадали про підтримку дітей, а також про сільськогосподарські проєкти, зокрема AGRIS3, завдяки яким ви, по суті, допомагаєте людям допомогти самим собі. Чому це настільки важливо? Невже зараз в Україні настільки погана ситуація із забезпеченням продовольством?
Андреас Кнапп:Забезпечення продуктами є. Проте головна проблема полягає в тому, що багато людей втратили свої доходи, втратили все своє майно і залишилися буквально ні з чим. Вони змушені будувати своє життя з нуля. Саме тому такі проєкти, що створюють джерела доходу, є надзвичайно важливими.
Ми вдячні партнерам за цей візит і за багаторічну підтримку людей в Україні.
Проєкт #AGRIS3 «Сталий розвиток фермерства та зміцнення засобів до існування для домогосподарств у сільській місцевості» реалізується Карітас Полтава у партнерстві з Caritas Ukraine за фінансової підтримки Caritas Österreich та фонду NACHBAR IN NOT.
Міністерство відкрило свої двері для громадян, пропонуючи унікальну можливість зазирнути за лаштунки німецької дипломатії: відвідати кабінет міністра, Центр кризового реагування та ознайомитися з протоколом офіційних державних візитів.
Наталія Крива, директорка Департаменту соціальних програм. взяла участь у панельній дискусії «Щодення життя у війні і місцева стійкість» — разом з д-ром Нікласом Вагнером, Уповноваженим із питань Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії GFFO — і поділилася досвідом організації у підтримці громад в умовах тривалої війни.
«Як не втрачати здатності діяти? Варто бути чесними перед собою, що важко. Проте ми мусимо дбати про своїх людей – і працівників, і тих, кому ми допомагаємо. Не можна відривати ефективність від людяності, і розуміти: стійкість не виникає сама собою, вона будується день за днем організаціями та громадами, які обирають залишатися поруч», – зазначила Наталія Крива.
Міжнародний підрозділ Карітас Німеччини представив окремий стенд, присвячений роботі з дітьми та молоддю у просторах дружніх до дитини (child friendly spaces), які діють в Україні за підтримки Карітас України.
Участь Карітас України у цьому форумі підкреслює роль організації як надійного партнера у гуманітарному реагуванні та відбудові — і як голосу українського громадянського суспільства на міжнародному рівні.
Карітас України став співорганізатором події разом із БФ «Право на захист», Mercy Corps та People in Need. Захід відбувся за сприяння Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України.
Подія об’єднала представників Уряду України, Європейського Союзу, держав-членів ЄС, міжнародних організацій, місцевої влади, громадянського суспільства, академічного середовища та бізнесу. Учасники говорили про те, як сформувати скоординований підхід до підтримки громадян України на всіх етапах: від прийняття рішення про повернення — до реінтеграції в громадах.
У центрі дискусії було питання: що насправді визначає рішення людей повернутися в Україну? Адже людина повертається не просто в країну, а насамперед туди, де має умови для життя, роботи, навчання дітей, доступу до послуг, включення в громаду й бачення власного майбутнього.
Модерував дискусію Євген Глібовицький, директор Інституту фронтиру.
Серед спікерів події були: Надія Ковальчук, програмна директорка БФ «Право на захист»; Дарія Марчак, заступниця Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України; Ілона Гавронська, заступниця Міністра соціальної політики, сім’ї та єдності України; Ілва Йоганссон, спеціальна посланниця ЄС з питань українців; Філіп Леклерк, директор Регіонального бюро Управління Верховного комісара ООН у справах біженців для країн Європи; Денис Базілевич, директор з питань взаємодії з владою Nova Post Global; Софія Кочмар, керівниця демографічних проєктів Інституту фронтиру.
Карітас України на події представляли Тетяна Ставничи, президентка Карітасу України; Ірина Маєвська, керівниця програми «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми»; Василь Мікула, керівник програми «Відновлення засобів до існування»; та Ірина Нога, керівниця програми Housing Карітасу України.
Під час дискусії Тетяна Ставничи нагадала, що для України ця тема не почалася у 2022 році. Ще до повномасштабного вторгнення українці мали досвід трудової міграції, а громадські організації вже працювали над підтримкою людей, які поверталися з-за кордону, та їхньою реінтеграцією.
«Карітас — це мережа організацій, які працюють у громадах і водночас є частиною ширшої світової конфедерації. Ми працюємо з темою повернення трудових мігрантів ще з 2005 року. Це 20 років цінного досвіду, який також має бути врахований, коли ми говоримо про повернення українців сьогодні.
Водночас із 2022 року багато наших партнерів за кордоном уже працюють з українцями в різних країнах. Тому, коли ми будуємо систему реінеграції, важливо не втратити цей досвід, який уже є в організацій на місцях. Вони мають бути частиною ширшої системи й бути пов’язаними з Unity Hubs та іншими українськими ініціативами за кордоном», — зазначила Тетяна Ставничи.
Ірина Маєвська нагалошує на мережевості Карітасу та важливості комплексної підтримки людей, які хочуть повернутися додому.
«Карітас на цьому заході був представлений колегами з різних національних організацій — України, Польщі, Бельгії та Німеччини. Наша мережевість — це цінність, яку ми зміцнюємо заради підтримки та допомоги кожному, хто її потребує. У контексті повернення та реінтеграції ми вибудовуємо партнерство і систему на різних рівнях, щоб допомога була вчасною та комплексною.
Актуальність цього напряму підтверджують запити, які ми постійно отримуємо з проханням посприяти поверненню додому. Жоден із таких запитів не буде залишений без уваги. Адже кожен українець і кожна українка важливі», — сказала Ірина Маєвська.
Окремий акцент стосується демографічної ситуації та умов, без яких повернення не може бути сталим. Ірина Нога звернула увагу на те, що житло має бути невід’ємною частиною політики реінтеграції та відновлення громад.
«Презентоване під час дискусії дослідження Frontier Institute “Who will come back? Ukraine’s Demographic Frame for Return Policy” показує, що сьогодні в Україні проживає близько 29 мільйонів людей, понад 4,37 мільйона українців перебувають під тимчасовим захистом у країнах ЄС, а ще понад 4 мільйони залишаються на тимчасово окупованих територіях.
При цьому лише 43% українців за кордоном сьогодні розглядають можливість повернення, тоді як 36% поки не планують цього робити. Це означає, що цей процес не відбудеться автоматично після завершення війни. Люди ухвалюють рішення тоді, коли розуміють умови: рівень безпеки, право на житло, якісні послуги та перспективи для своїх дітей.
Саме тому розвиток сталих житлових рішень має стати невід’ємною частиною державної політики реінтеграції українців та відновлення громад. Адже, інвестуючи в житло, ми інвестуємо не лише у відбудову, а й у збереження та повернення наших людей у громади», — зазначила Ірина Нога, керівниця програми Housing Карітасу України.
Повернення українців також напряму пов’язане з економічним відновленням. Йдеться не лише про бажання людей приїхати в Україну, а й про наявність для них реальних можливостей для життя, роботи, підприємництва та розвитку.
«Рішення людей жити в Україні залежить не лише від бажання, а й від умов, які ми можемо тут запропонувати. Люди повертаються туди, де мають житло або можливість його винайняти, доступ до роботи, освіти, медичних послуг, грантової підтримки та прозорих умов для започаткування й ведення бізнесу.
Наше завдання — продовжувати працювати над тим, щоб вдома було більше можливостей для гідного життя та розвитку. Саме тому програма “Відновлення засобів до існування” допомагає людям навчатися, здобувати нові професії, отримувати грантову підтримку та менторський супровід. Ми й надалі будемо залучати партнерів і об’єднувати зусилля, щоб підтримувати людей, які найбільше потребують допомоги для відновлення їхньої економічної самозарадності», — сказав Василь Мікула, керівник програми Livelihood Карітасу України.
Для Карітасу України ця розмова має дуже практичний вимір. Організація працює з людьми на різних етапах — від кризи до стабілізації, від тимчасового прихистку до житлових рішень, від втрати роботи до відновлення засобів до існування, від ізоляції до включення в життя громади.
Дякуємо партнерам і всім учасникам за змістовну дискусію. Відновлення України неможливе без людей. А отже, наше спільне завдання — будувати системи, які допомагають людям повертатися, інтегруватися, працювати, творити й жити з гідністю.
