На Полтавщині частина зустрічей проходила в офісі Карітасу Полтави, а частина – безпосередньо в громадах, де родини вже розвивають власні господарства завдяки підтримці третій фазі проєкту AGRIS, AGRIS3.
Першою частиною візиту стали зустрічі з родинами, які отримали бізнес-гранти на розвиток власної справи. Такі гранти, розміром до 185 000 грн, надавались для започаткування, відновлення або розвитку бізнесу у сфері сільського господарства.
Серед таких отримувачів – родина Хероїм, яка розвиває власну справу в доволі незвичній для більшості сфері: розведенні трихограми, крихітної комахи-ентомофага, яку використовують як природний біологічний засіб захисту сільськогосподарських культур від шкідників. Отриманий у межах проєкту AGRIS3 грант родина спрямувала на розвиток свого бізнесу «Біобаланс», що дозволило посилити виробництво та створити кращі умови для подальшого зростання.
Партнери також відвідали Юрія Кушніра, засновника сімейного фермерського господарства «Полуничний рай». За словами Юрія, підтримка в межах проєкту пришвидшила розвиток господарства. Сьогодні воно щороку зміцнюється, забезпечуючи екологічною продукцією місцеві громади та жителів Полтави.
Пані Валентина Шафоростова з чоловіком переїхали на Полтавщину із Соледара. Там вони все життя працювали на аграрному підприємстві. На новому місці оселилися в приватному секторі й вирішили повернутися до справи, яку добре знали, – роботи на землі.
Для розвитку господарства родині бракувало трактора та навісного обладнання. Завдяки підтримці австрійських партнерів вони змогли їх придбати. Тепер Валентина з чоловіком планують збільшувати площі під вирощування картоплі та поступово розширювати власну справу.
Під час візиту партнери також поспілкувалися з отримувачами мікрогрантів. Серед них – родини, які через війну були змушені залишити свої домівки та почати життя на новому місці. Завдяки підтримці вони придбали трактори, культиватори та інший сільськогосподарський інвентар, облаштували господарства, розпочали вирощування овочів і птиці. Для багатьох із них власне господарство стало не лише джерелом продуктів для родини, а й першим кроком до відновлення засобів до існування та фінансової самостійності.
Надія разом із чоловіком і дітьми виїхала із Сумщини, коли обстріли стали надто частими. Прихисток родина знайшла в батьківській хаті на Полтавщині. Невеличкій, але своїй.
Отримавши мікрогрант у межах проєкту AGRIS3, родина засадила город, придбала культиватор, курчат і корми. Роботи в селі майже немає, тому господарство стало для сім’ї способом забезпечувати себе продуктами та поступово ставати на ноги на новому місці.
Світлана переїхала до Полтавської області з Торецька разом із дітьми. Згодом до родини приєднався чоловік, демобілізований військовослужбовець, який захищав Україну з 2014 року. Після важких поранень він завершив службу за станом здоров’я.
За грантові кошти родина облаштувала невелике приміщення для птиці та придбала курчат. Тепер вони ведуть власне господарство і забезпечують себе свіжим м’ясом.
Після двотижневого візиту до України генеральний секретар міжнародних програм Карітасу Австрії Андреас Кнапп в інтерв’ю телеканалу ORF розповів про побачене в Україні та про підтримку людей, які постраждали від війни.
Ведучий у студії:Ви згадали про підтримку дітей, а також про сільськогосподарські проєкти, зокрема AGRIS3, завдяки яким ви, по суті, допомагаєте людям допомогти самим собі. Чому це настільки важливо? Невже зараз в Україні настільки погана ситуація із забезпеченням продовольством?
Андреас Кнапп:Забезпечення продуктами є. Проте головна проблема полягає в тому, що багато людей втратили свої доходи, втратили все своє майно і залишилися буквально ні з чим. Вони змушені будувати своє життя з нуля. Саме тому такі проєкти, що створюють джерела доходу, є надзвичайно важливими.
Ми вдячні партнерам за цей візит і за багаторічну підтримку людей в Україні.
Проєкт #AGRIS3 «Сталий розвиток фермерства та зміцнення засобів до існування для домогосподарств у сільській місцевості» реалізується Карітас Полтава у партнерстві з Caritas Ukraine за фінансової підтримки Caritas Österreich та фонду NACHBAR IN NOT.
Міністерство відкрило свої двері для громадян, пропонуючи унікальну можливість зазирнути за лаштунки німецької дипломатії: відвідати кабінет міністра, Центр кризового реагування та ознайомитися з протоколом офіційних державних візитів.
Наталія Крива, директорка Департаменту соціальних програм. взяла участь у панельній дискусії «Щодення життя у війні і місцева стійкість» — разом з д-ром Нікласом Вагнером, Уповноваженим із питань Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії GFFO — і поділилася досвідом організації у підтримці громад в умовах тривалої війни.
«Як не втрачати здатності діяти? Варто бути чесними перед собою, що важко. Проте ми мусимо дбати про своїх людей – і працівників, і тих, кому ми допомагаємо. Не можна відривати ефективність від людяності, і розуміти: стійкість не виникає сама собою, вона будується день за днем організаціями та громадами, які обирають залишатися поруч», – зазначила Наталія Крива.
Міжнародний підрозділ Карітас Німеччини представив окремий стенд, присвячений роботі з дітьми та молоддю у просторах дружніх до дитини (child friendly spaces), які діють в Україні за підтримки Карітас України.
Участь Карітас України у цьому форумі підкреслює роль організації як надійного партнера у гуманітарному реагуванні та відбудові — і як голосу українського громадянського суспільства на міжнародному рівні.
Карітас України став співорганізатором події разом із БФ «Право на захист», Mercy Corps та People in Need. Захід відбувся за сприяння Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України.
Подія об’єднала представників Уряду України, Європейського Союзу, держав-членів ЄС, міжнародних організацій, місцевої влади, громадянського суспільства, академічного середовища та бізнесу. Учасники говорили про те, як сформувати скоординований підхід до підтримки громадян України на всіх етапах: від прийняття рішення про повернення — до реінтеграції в громадах.
У центрі дискусії було питання: що насправді визначає рішення людей повернутися в Україну? Адже людина повертається не просто в країну, а насамперед туди, де має умови для життя, роботи, навчання дітей, доступу до послуг, включення в громаду й бачення власного майбутнього.
Модерував дискусію Євген Глібовицький, директор Інституту фронтиру.
Серед спікерів події були: Надія Ковальчук, програмна директорка БФ «Право на захист»; Дарія Марчак, заступниця Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України; Ілона Гавронська, заступниця Міністра соціальної політики, сім’ї та єдності України; Ілва Йоганссон, спеціальна посланниця ЄС з питань українців; Філіп Леклерк, директор Регіонального бюро Управління Верховного комісара ООН у справах біженців для країн Європи; Денис Базілевич, директор з питань взаємодії з владою Nova Post Global; Софія Кочмар, керівниця демографічних проєктів Інституту фронтиру.
Карітас України на події представляли Тетяна Ставничи, президентка Карітасу України; Ірина Маєвська, керівниця програми «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми»; Василь Мікула, керівник програми «Відновлення засобів до існування»; та Ірина Нога, керівниця програми Housing Карітасу України.
Під час дискусії Тетяна Ставничи нагадала, що для України ця тема не почалася у 2022 році. Ще до повномасштабного вторгнення українці мали досвід трудової міграції, а громадські організації вже працювали над підтримкою людей, які поверталися з-за кордону, та їхньою реінтеграцією.
«Карітас — це мережа організацій, які працюють у громадах і водночас є частиною ширшої світової конфедерації. Ми працюємо з темою повернення трудових мігрантів ще з 2005 року. Це 20 років цінного досвіду, який також має бути врахований, коли ми говоримо про повернення українців сьогодні.
Водночас із 2022 року багато наших партнерів за кордоном уже працюють з українцями в різних країнах. Тому, коли ми будуємо систему реінеграції, важливо не втратити цей досвід, який уже є в організацій на місцях. Вони мають бути частиною ширшої системи й бути пов’язаними з Unity Hubs та іншими українськими ініціативами за кордоном», — зазначила Тетяна Ставничи.
Ірина Маєвська нагалошує на мережевості Карітасу та важливості комплексної підтримки людей, які хочуть повернутися додому.
«Карітас на цьому заході був представлений колегами з різних національних організацій — України, Польщі, Бельгії та Німеччини. Наша мережевість — це цінність, яку ми зміцнюємо заради підтримки та допомоги кожному, хто її потребує. У контексті повернення та реінтеграції ми вибудовуємо партнерство і систему на різних рівнях, щоб допомога була вчасною та комплексною.
Актуальність цього напряму підтверджують запити, які ми постійно отримуємо з проханням посприяти поверненню додому. Жоден із таких запитів не буде залишений без уваги. Адже кожен українець і кожна українка важливі», — сказала Ірина Маєвська.
Окремий акцент стосується демографічної ситуації та умов, без яких повернення не може бути сталим. Ірина Нога звернула увагу на те, що житло має бути невід’ємною частиною політики реінтеграції та відновлення громад.
«Презентоване під час дискусії дослідження Frontier Institute “Who will come back? Ukraine’s Demographic Frame for Return Policy” показує, що сьогодні в Україні проживає близько 29 мільйонів людей, понад 4,37 мільйона українців перебувають під тимчасовим захистом у країнах ЄС, а ще понад 4 мільйони залишаються на тимчасово окупованих територіях.
При цьому лише 43% українців за кордоном сьогодні розглядають можливість повернення, тоді як 36% поки не планують цього робити. Це означає, що цей процес не відбудеться автоматично після завершення війни. Люди ухвалюють рішення тоді, коли розуміють умови: рівень безпеки, право на житло, якісні послуги та перспективи для своїх дітей.
Саме тому розвиток сталих житлових рішень має стати невід’ємною частиною державної політики реінтеграції українців та відновлення громад. Адже, інвестуючи в житло, ми інвестуємо не лише у відбудову, а й у збереження та повернення наших людей у громади», — зазначила Ірина Нога, керівниця програми Housing Карітасу України.
Повернення українців також напряму пов’язане з економічним відновленням. Йдеться не лише про бажання людей приїхати в Україну, а й про наявність для них реальних можливостей для життя, роботи, підприємництва та розвитку.
«Рішення людей жити в Україні залежить не лише від бажання, а й від умов, які ми можемо тут запропонувати. Люди повертаються туди, де мають житло або можливість його винайняти, доступ до роботи, освіти, медичних послуг, грантової підтримки та прозорих умов для започаткування й ведення бізнесу.
Наше завдання — продовжувати працювати над тим, щоб вдома було більше можливостей для гідного життя та розвитку. Саме тому програма “Відновлення засобів до існування” допомагає людям навчатися, здобувати нові професії, отримувати грантову підтримку та менторський супровід. Ми й надалі будемо залучати партнерів і об’єднувати зусилля, щоб підтримувати людей, які найбільше потребують допомоги для відновлення їхньої економічної самозарадності», — сказав Василь Мікула, керівник програми Livelihood Карітасу України.
Для Карітасу України ця розмова має дуже практичний вимір. Організація працює з людьми на різних етапах — від кризи до стабілізації, від тимчасового прихистку до житлових рішень, від втрати роботи до відновлення засобів до існування, від ізоляції до включення в життя громади.
Дякуємо партнерам і всім учасникам за змістовну дискусію. Відновлення України неможливе без людей. А отже, наше спільне завдання — будувати системи, які допомагають людям повертатися, інтегруватися, працювати, творити й жити з гідністю.
Цьогоріч наскрізною темою зустрічі стала локалізація як шлях до сталих рішень. Учасники говорили про те, як локальна присутність, досвід роботи в громадах, партнерство з державою та міжнародною спільнотою допомагають переходити від екстреного реагування до сталих рішень для громад.
Візити до місцевих організацій
Перші два дні були присвячені візитам до місцевих організацій Карітасу в різних регіонах. Партнери мали змогу побачити роботу команд на місцях, поспілкуватися з працівниками та краще зрозуміти локальний контекст, у якому працює мережа.
Один із таких візитів відбувся до Карітасу Волинь. Представники CRS, Карітасу Австрії та Карітас-Спес Україна ознайомилися з інфраструктурою, що забезпечує підтримку тих, хто виїзжає із тимчасово окупованих територій через гуманітарний коридор.
Партнери відвідали пункт пропуску «Доманове», де команда Карітасу Волинь зустрічає людей, прихисток у селі Кортеліси, де вони можуть відпочити перед дорогою, а також простір Карітасу на залізничному вокзалі у Ковелі, де можна почекати на свій потяг або автобус.
«Якщо з 2024 року ця діяльність передусім включала компонент надзвичайного реагування — стабілізацію стану людей після виснажливої дороги, створення гідних умов для відпочинку і подальшого руху, — то сьогодні ми додаємо до неї перенаправлення в мережі Карітасу та підтримку для повноцінної реінтеграції у приймаючих громадах», — зазначив Гайк Степанян, менеджер проєкту з підтримки ВПО.
Панельна дискусія: як досвід громад формує сталі рішення
Ключова частина Партнерської зустрічі відбулася у Львові. День розпочався зі спільної молитви та Божественної Літургії в Архикатедральному соборі Святого Юра — місці, яке має особливе значення в історії церковного соціального служіння в Україні.
Вітаючи учасників від імені митрополита Ігоря, ієрей Львівської Архиєпархії Іван Гобела наголосив, що Карітас — це не лише благодійна організація, а вияв живого служіння Церкви там, де людина найбільше потребує підтримки.
«Сталі рішення народжуються там, де є гідність. Єдність у суспільстві, державі, Церкві та малих локальних спільнотах. Вони будуть сильними тоді, коли пульсуватимуть із самого ядра слова caritas — любові», — наголосив він.
Отець Андрій Нагірняк, директор з питань мережі та ідентичності Карітасу, зазначив, що Партнерська зустріч поступово змінює свій формат.
«Ми хотіли трансформувати партнерські зустрічі в зустрічі роздумів, діалогу, обговорення і дискусії. Це момент призадуми, щоб виробляти спільну позицію і спільні рішення не лише всередині Карітасу, а й разом із ширшим колом партнерів», — сказав о. Андрій Нагірняк.
Від гуманітарного реагування до сталих рішень
Відкриваючи стратегічну частину зустрічі, президентка Карітасу України Тетяна Ставничи наголосила, що Карітас разом із партнерами проходить шлях від реагування на надзвичайну ситуацію до сталих рішень для громад.
«Сьогодні для нас важливо рухатися від гуманітарного реагування до сталих рішень, не втрачаючи людину — ні ту, якій ми служимо, ні ту, яка служить всередині мережі Карітасу України. Саме тому наші принципи залишаються незмінними: шукати найкращий спосіб, бачити людину і співдіяти як одна мережа, одна спільнота, одна родина», — сказала Тетяна Ставничи.
За її словами, стійкість — це не абстрактна характеристика чи «суперсила», а тривалий процес, який спирається на цінності, системність і гнучкість у відповідь на реальні потреби людей.
До учасників також звернулася заступниця голови Львівської ОДА Христина Замула. Вона підкреслила, що під час повномасштабної війни благодійні та громадські організації стали важливою опорою для тисяч українських родин.
«Завдяки спільним зусиллям ми не лише реагуємо на виклики сьогодення, а й формуємо сталі механізми підтримки людей та розвитку громад. Саме така співпраця є основою стійкості нашого суспільства», — зазначила вона.
Локалізація як шлях до сталого розвитку
Далі цю тему продовжили під час панельної дискусії про локалізацію як шлях до сталого розвитку. До обговорення долучилися Девід Дас Невес, старший радник з питань відновлення ООН, Галина Бордун, голова Координаційного центру підтримки цивільного населення при Львівській ОВА, отець Василь Колодчин, директор Карітасу Одеса УГКЦ, та Дар’я Чекалова, координаторка консорціуму PULSE. Модерувала дискусію кандидатка політичних наук Оксана Защиківська.
У фокусі розмови була роль локальних організацій, які залишаються поруч із громадами і добре знають місцевий контекст.
Девід Дас Невес підкреслив, що сталі рішення не можуть бути привнесені лише ззовні.
«Сталі рішення за своєю природою є локальними. Українські місцеві організації не чекали, поки міжнародні партнери прийдуть і почнуть реагувати. Вони були тут від початку і залишатимуться тут надалі. Саме тому питання не лише в тому, як підтримати місцеві організації, а й у тому, як міжнародна система може навчитися в них», — зазначив він.
За його словами, справжня локалізація потребує не лише партнерської риторики, а й готовності міжнародних структур змінювати підходи до ухвалення рішень. Водночас місцеві організації не мають підміняти державу або конкурувати з нею. Їхня роль — доповнювати систему, приносити в неї практичну експертизу і допомагати державним рішенням ставати ближчими до людей.
Галина Бордун відзначила, що з 2022 року Карітас став для органів влади важливою опорою в екстреному реагуванні, а нині ця співпраця переходить у площину довгострокових рішень.
«Сьогодні громади мають багато повноважень, і саме це є про локалізацію — коли ми навчаємо громади реагувати на виклики, будувати системи підтримки і зберігати людей», — сказала вона.
Вона також наголосила, що сталі рішення потребують чесного діалогу, чіткого розподілу ролей і готовності оцінювати не лише успіхи, а й те, що не спрацювало.
Важливим акцентом дискусії стала довіра громад до локальних організацій. Отець Василь Колодчин, директор Карітасу Одеса УГКЦ, наголосив, що сила Карітасу полягає не лише в організаційній структурі, а передусім у його вкоріненості у громадах.
«Ми живемо поруч із людьми, виховуємо дітей у тих самих громадах і несемо відповідальність за їхнє майбутнє. Міжнародні партнери можуть привезти фінансову підтримку, знання, досвід. Але довіру громади вони привезти не можуть. Вона народжується роками й десятиліттями постійної присутності», — сказав він.
Сталість у програмних рішеннях
Під час програмних презентацій команди Карітасу України показали, як сталість втілюється у конкретних рішеннях.
У житловому напрямі йшлося про потребу переходити від окремих житлових проєктів до цілісних моделей підтримки, які враховують шлях людини від тимчасового розміщення до постійного житла.
«Мільйони українців з втратою житла втратили точку опори. І найбільша помилка, яку можна зробити в такій ситуації, — це вирішувати цю проблему фрагментовано. Окремий проєкт не змінює системи. Саме тому Housing Pathways — це не набір ізольованих ініціатив, а цілісна архітектура підтримки: від екстреного розміщення через соціальний супровід до довгострокових житлових рішень, вбудованих у житлову політику громади. Ми працюємо там, де перетинаються гуманітарна допомога і системні зміни, і переконані, що саме в цій точці укріплюється наша стійкість», — сказала Ірина Нога, керівниця програми Housing Карітасу України.
Романа Маколович, керівниця програми з питань житла Карітасу України, додала, що для багатьох людей житло визначає, чи зможуть вони залишитися в громаді, повернутися до нормального життя і планувати майбутнє.
«Саме тому поряд із ремонтами та екстреним реагуванням дедалі більшого значення набувають рішення, які працюватимуть роками. Для нас надзвичайно цінно мати можливість обговорювати ці виклики разом із партнерами. Адже саме в такому діалозі народжуються рішення, які поєднують ресурси громад, підтримку міжнародних донорів та досвід громадського сектору. І зрештою допомагають людям повернути не лише житло, а й відчуття безпеки, стабільності та дому», — зазначила вона.
Програма охорони здоров’я представила розвиток мережі медичних центрів Карітасу як модель, що допомагає місцевим організаціям ставати спроможнішими та менш залежними від коротких циклів донорського фінансування.
«Розбудова мережі медичних центрів Карітасу — інвестиція у сталу модель охорони здоров’я. Вона допомагає місцевим організаціям мислити стратегічно, планувати розвиток і ставати менш залежними від донорського фінансування. Інвестиції, співпраця з НСЗУ на місцях і платні послуги мають одну мету — охопити підтримкою якомога більше людей із вразливих категорій», — сказала Христина Семеген-Бодак, керівниця Програми охорони здоров’я Карітасу України.
У напрямі психосоціальної підтримки команда наголосила, що робота з ветеранами та родинами військовослужбовців потребує часу, такту і простору для довіри.
«Для нас виклик — одночасно підтримувати людей в умовах війни, що триває, і дбати про персонал місцевих організацій. Але ми вже бачимо, що після завершення проєктів послуги для ветеранів і родин військовослужбовців змінюються і розширюються. А самі бенефіціари гуртуються та приходять із підтримкою до побратимів і посестер», — зазначила керівниця програми MHPSS Ірина Максименко.
Програма соцзахисту і захисту прав представила свою діяльність по роботі з Центрами Життєстійкості – ініціативою Міністерства соціальної політики України у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» за ініціативою першої леді Олени Зеленської.
«Партнери з великим інтересом розглядали сталі рішення, які реалізує мережа Caritas України. Зокрема, концепцію центрів життєстійкості. Партнери навіть не очікували, що серед усіх центрів життєстійкості, які є, ( а їх 368) , 82 з них це реалізують карітаси місцеві. Це аж 22% від усіх центрів життєстійкості по Україні», — каже Анастасія Стеценко, керівниця програми «Соцзахист і захист прав людини» Карітасу України.
Програма «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми» представила підхід до безпечного повернення українців і супроводу їхньої реінтеграції у громадах.
«Під час зустрічі ми змогли представити партнерам, як місцеві організації Карітасу підтримують українців, які планують повернутися, і як ця підтримка може стати частиною ширшої системи реінтеграції», — сказала Ірина Маєвська, керівниця програми «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми».
Окрему увагу учасники приділили соціальній згуртованості, інтеграції та миробудуванню.
«Це був обмін між давніми партнерами, з якими можна говорити відверто. Ми говорили з Caritas Italiana та Renovabis про миробудування. Про те, які ризики з точки зору конфліктного потенціалу можуть виникнути за будь-якого сценарію завершення війни. Багато говорили про nexus — взаємозв’язок між гуманітарним, розвитковим і миробудівничим компонентами роботи громадських організацій. Разом із Карітасом Кам’янське ми ділилися не лише напрацюваннями з інтеграційних заходів. Говорили і про приклади організацій, які самі пережили вимушене переміщення, але стали агентами згуртованості у громадах», — зазначила Ганна Гоменюк, директорка Департаменту програм зміцнення соціальної згуртованості Карітасу України.
Досвід Карітасу України очима міжнародних партнерів
Міжнародні партнери наголошували: досвід Карітасу України важливий не лише для реалізації програм, а й для ширшого розуміння того, як мають працювати сталі рішення на рівні громад. Локальні практики, що народжуються поруч із людьми, можуть посилювати міжнародні підходи та ставати основою для державних політик.
«ООН підтримує роботу місцевих організацій, і під час зустрічі було добре видно, наскільки багато цієї роботи вже відбувається у партнерстві з агенціями ООН. Ми хочемо, щоб ця співпраця продовжувалася. Важливо, щоб місцеві організації могли користуватися тим, що може запропонувати ООН, але так само важливо, щоб ООН вчилася в місцевих організацій. Тут є багато практик у сфері соціальних послуг, які близькі до людей. Те, що справді важливо для людей, має переходити у державні політики», — сказав Девід Дас Невес.
Д-р Маркус Інгенлат, виконавчий директор Renovabis, підкреслив, що для західних партнерів досвід Карітасу України є прикладом того, як навіть в умовах війни можна зберігати людяність, професійність і відповідальність перед найбільш вразливими.
Окремо він наголосив на важливості парафіяльного соціального служіння як моделі децентралізованої відповідальності.
«Одним із найбільш значущих результатів нашої співпраці є розвиток парафіяльного соціального служіння. Це допомогло парафіям брати більше відповідальності за найбільш вразливих людей у своїх громадах і долати стару пострадянську традицію, коли все мало йти згори. Завдяки цьому люди на місцях почали брати відповідальність у свої руки», — сказав він.
Лаура Стоппоні, керівниця проєктів Карітасу Італії, зазначила, що співпраця між Карітасами виростає з багаторічних стосунків, а сама зустріч допомагає краще побачити не лише масштаб допомоги, а й людський вимір цієї роботи.
«Те, що ви робите, — це не лише відповідь на потреби, а й людський розвиток, будування майбутнього, громад і мостів між країнами», — сказала вона.
Пошук рішень на майбутнє
Завершальний день Партнерської зустрічі був присвячений пошуку рішень на 2027–2028 роки. Партнерська зустріч показала, що сталі рішення не народжуються в окремих проєктах чи коротких циклах допомоги. Вони виростають із довіри, локальної присутності, професійності команд, партнерства з державою і міжнародною спільнотою та постійної готовності бачити людину в центрі кожної дії.
Саме так Карітас України продовжує рухатися від екстреної допомоги до відновлення, від реагування на кризу — до рішень, які допомагають громадам вистояти, відновитися і планувати майбутнє.
Сьогодні дедалі більшого значення набувають довгострокова співпраця, місцеве лідерство та партнерство з громадами. Ці принципи стали основою стратегії Caritas Norway для України та Молдови на 2026–2027 роки.
Документ визначає пріоритетами підтримку місцевих організацій, передбачуване партнерство, гнучкість програм, турботу про команди та посилення голосів громад і локальних партнерів. Для Карітасу України це не просто напрям роботи, а підхід, у якому саме місцевий досвід допомагає формувати рішення та визначати пріоритети відновлення.
Однією з головних рамок цієї роботи є Програма Нансена. За словами Меліси Совік, регіональної представниці Caritas Norway для України та Молдови, саме вона забезпечує передбачуваність гуманітарної відповіді — у фінансуванні, тривалості програм і можливості планувати роботу не лише на коротку перспективу.
Водночас, як наголошує Меліса, навіть довгострокова підтримка має залишатися гнучкою. Війна створює дуже мінливі умови: лінія фронту рухається, люди змушені евакуюватися, а нові потреби можуть виникати дуже швидко. Саме тому гуманітарна програма має дозволяти реагувати на зміни — від підтримки новоприбулих внутрішньо переміщених людей до евакуації громад, що опиняються під загрозою окупації або інтенсивних обстрілів.
Окреме місце у стратегії має напрям водопостачання, санітарії та гігієни. В Україні він давно перестав бути лише «технічним сектором». В умовах війни вода — це питання безпеки, здоров’я, гідності й щоденного виживання:
«Коли люди втрачають доступ до води, вони починають усвідомлювати, наскільки залежними від неї є. Це не вибір — вода просто потрібна, щоб жити. Вона потрібна для приготування їжі, для пиття, для гігієни, для людей із медичними потребами. Саме тому відновлення доступу до води має таке велике значення для громад, особливо поблизу лінії фронту», — говорить Меліса.
Вона також згадує слова, які неодноразово чула від людей у громадах:
«Вода — це життя».
І це не метафора. Коли звичне джерело води зникає або стає непридатним через удари по критичній інфраструктурі, люди втрачають одну з базових умов нормального життя: можливість пити чисту воду, готувати їжу, підтримувати гігієну, доглядати за дітьми, людьми старшого віку чи людьми з хронічними захворюваннями.
У стратегії Caritas Norway окремо наголошується на місцевому лідерстві. Рішення щодо програм, змін у допомозі, моніторингу чи адаптації роботи не повинні ухвалюватися без участі національних і місцевих партнерів.
«Рішення щодо програм, будь-які зміни чи адаптації не мають ухвалюватися без участі національних і місцевих партнерів. Саме місцеві організації найкраще розуміють гуманітарні потреби громад, бачать, де вони можуть реагувати найефективніше, і знають, як адаптувати допомогу до реальної ситуації», — наголошує Меліса.
Для Карітасу України це має особливе значення. Місцеві команди не лише реалізують гуманітарні програми. Вони щодня працюють із людьми, підтримують довіру в громадах, співпрацюють із місцевою владою та бачать не лише гуманітарні потреби, а й загальний стан громад, їхню втому, ризики та можливості для відновлення.
Ще один важливий акцент стратегії — турбота про команди. Гуманітарна допомога не може бути стійкою, якщо виснажуються люди, які її забезпечують.
Меліса звертала увагу на те, що зовнішня стійкість українських громад не означає, що вони можуть жити в такому режимі безкінечно. Багато людей живуть у стані постійного виживання: із повітряними тривогами, нестачею сну, страхом за рідних і тривалим психологічним навантаженням. Особливо це стосується громад поблизу лінії фронту, які щодня несуть найбільший тягар війни.
Окремий напрям стратегії — комунікація. Caritas Norway наголошує: міжнародні партнери не повинні говорити замість місцевих організацій. Їхнє завдання — допомагати місцевим голосам бути почутими.
Це означає постійний діалог із місцевими партнерами, розуміння їхніх пріоритетів і допомогу в тому, щоб досвід українських громад звучав сильніше — у розмовах із донорами, урядами, міжнародними структурами та суспільствами інших країн.
Цінність такого партнерства — не в тому, щоб замінити місцевий досвід зовнішнім поглядом. А в тому, щоб підтримати тих, хто вже працює поруч із людьми щодня.
Нещодавно я повернувся з поїздки на південь України. Разом із колегами ми відвідали Запорізьку, Херсонську та Миколаївську області, де зустрічалися з командами Карітас Запоріжжя, Карітас Херсон, Карітас Берислав та Карітас Миколаїв. Метоюбув запуск нового спільного з МОМ проєкту грошової допомоги за пріоритетами (Unified Сash Transfers) для людей, які найбільше постраждали від війни.
Метою був запуск, за підтримки Гуманітарного фонду для України, нового спільного з МОМ проєкту грошової допомоги для людей, які найбільше постраждали від війни. Ми повернулись із думками про людей.
Південь України сьогодні – це земля контрастів. Тут поруч із безкраїми степами та червоними маками стоять будинки з пробитими стінами та зруйнованими дахами. Тут дрони перетинають яскраве літнє небо. А на дорогах антидронові сітки стають такими ж звичними, як і дорожні знаки.
Ми бачили школи, лікарні та житлові будинки, які війна залишила без вікон, дахів або навіть цілих стін. Бачили населені пункти, де сліди бойових дій присутні буквально на кожному кроці. І водночас бачили людей, які продовжують садити квіти біля своїх будинків, доглядати городи, зустрічати гостей і планувати майбутнє.
Однією з найбільш емоційних стала поїздка до Великої Олександрівки на Херсонщині. Ми слухали історії людей, які пережили окупацію. Вісім місяців життя без нормального постачання продуктів, ліків, зв’язку із зовнішнім світом. Вісім місяців страху та невизначеності. Одна жінка розповідала про той час дуже спокійно, майже без емоцій. І раптом поділилася: «Мені снився хліб» Ця коротка фраза нагадала, наскільки швидко війна може змінити життя людини. Наскільки простими стають мрії, коли доводиться боротися за найнеобхідніше.
Ми чули історії про втрату рідних. Про евакуацію під обстрілами. Про людей, які ризикували життям, щоб дістатися до магазину чи аптеки. Про тих, хто не дочекався допомоги або можливості виїхати.
І водночас ми бачили неймовірну силу людей. Силу працівників місцевих Карітасів, які щодня працюють у громадах під постійною загрозою обстрілів. Силу волонтерів, які знають майже кожну родину у своєму населеному пункті. Силу самих мешканців, які попри пережите не втратили здатності допомагати сусідам, підтримувати одне одного і знаходити мотивацію рухатися далі.
Під час таких поїздок особливо гостро усвідомлюєш, що гуманітарна допомога –це значно більше, ніж цифри у звітах чи бюджети проєктів. За кожною виплатою стоїть конкретна людина. Літня жінка, яка може купити необхідні ліки. Батьки, які можуть придбати продукти для своїх дітей. Родина, яка щойно евакуювалася і починає життя практично з нуля. Людина, чий будинок постраждав від обстрілу і яка намагається відновити хоча б частину звичного життя.
Саме для таких людей створено програму грошової допомоги за пріоритетами (Unified Сash Transfers), яку ми запускаємо разом із МОМ. Вона спрямована на підтримку мешканців прифронтових громад, новопереміщених родин та домогосподарств, які безпосередньо постраждали від обстрілів. Ця допомога не може усунути наслідки війни. Вона не поверне втрачені домівки і не залікує всі рани. Але вона дає людям можливість самостійно визначити свої найнагальніші потреби та отримати ресурс для того, щоб пережити складний період із гідністю. Напевно, найсимволічніший момент цієї поїздки стався дорогою до Великої Олександрівки. Ми їхали під антидроновими сітками, які сьогодні стали частиною місцевого пейзажу. Небо було затягнуте хмарами після дощу. І раптом над дорогою з’явилася веселка.
Вона простягнулася над землею, яка пережила окупацію, обстріли, втрати та біль. І в той момент нам здалося, що ця веселка стала дуже точною метафорою всього, що ми побачили за ці кілька днів. Війна залишила на півдні України глибокі рани. Вона змінила долі тисяч людей. Вона щодня нагадує про себе звуками вибухів, зруйнованими будівлями та історіями втрат. Але вона не змогла забрати головне. Людяність. Взаємну підтримку. Віру. Надію.
Cаме тому після цієї поїздки ми повернулися з переконанням, що попри всі випробування південь України тримається не лише завдяки гуманітарній допомозі, міжнародній підтримці чи роботі організацій. Він тримається завдяки людям. Людям, для яких надія досі сильніша за війну.
Президентка Карітас України Тетяна Ставничи виступила зі свідченням «Діло милосердя в умовах війни» на VI Світовому апостольському конгресі милосердя, який завершився у четвер у Вільнюсі.
Конгрес, організований Дикастерією з євангелізації, зібрав понад 5 000 учасників із 52 країн під гаслом «Будуємо місто милосердя». Вільнюс було обрано місцем проведення, зокрема через його особливе значення як місця народження образу Божого Милосердя: саме тут зберігається оригінальний образ, написаний у 1934 році, який нині перебуває в каплиці Божого Милосердя. Серед спікерів конгресу був Вселенський Патріарх Варфоломій, а Папа Лев XIV записав спеціальне відеозвернення до учасників.
Звертаючись до міжнародної аудиторії, президентка Карітас України змалювала чотири роки повномасштабної війни: від конкретної гуманітарної роботи до фундаментальних питань про те, що означає залишатися людиною.
«Війна – це хаос і руйнування, але це не лише політична чи військова криза. У своїй основі війна руйнує стосунки. Вона руйнує саму суть того, що означає бути людиною», – сказала вона.
За її словами, відповідь Карітас України охоплює багато рівнів: надання базової гуманітарної допомоги – їжі, води, одягу та житла; супровід внутрішньо переміщених осіб і допомогу їм в інтеграції в нові громади; відновлення зруйнованого житла; а також довготривалу підтримку людей, які пережили полон і потребують зцілення від травми катувань.
У центрі всього цього, підкреслила президентка, є те, що в Карітас називають духовністю зустрічі або, як вона воліє говорити, таїнством зустрічі.
Зустріч, зауважила вона, змінює не лише тих, хто отримує допомогу, а й тих, хто її надає. Промовистою є статистика: у 2022 році 40% волонтерів Карітас України становили внутрішньо переміщені особи, люди, які спочатку самі звернулися по допомогу, а згодом повернулися, щоб підтримати наступну хвилю потребуючих.
Тетяна Ставничи також наголосила, що стійкість України не є лише власною заслугою країни: «Коли ви бачите стійкість в Україні — це не лише ми. Ця стійкість побудована на Божій благодаті та милосерді, але також на молитвах і підтримці людей у всьому світі».
Вона розповіла і про моменти, коли її власна надія похитнулася, зокрема про ранок 2023 року, коли російські війська підірвали Каховську дамбу, а величезні території півдня України опинилися під водою. «Я пам’ятаю, як прокинулася того ранку з думкою: що тепер?» — сказала вона. Після пів години тиші та молитви вона взяла телефон, почала телефонувати колегам, і разом вони знайшли шлях уперед. «Майже крок за кроком — щоразу, коли виникає новий рівень кризи, ми знаходимо сили діяти разом».
На запитання, яке їй часто ставлять — як ви продовжуєте після чотирьох років війни? — вона відповіла відверто: «Не можу сказати, що ми не втомилися і що не несемо болю. Але ми знаходимо надію в дії».
Карітас України, за її словами, керується трьома принципами: шукати найкращий шлях уперед через постійні інновації; не втрачати людину з поля зору, зберігаючи людську гідність у центрі кожного втручання і продовжувати будувати співпрацю, виходячи з переконання, що «немає жодної людини, жодної організації, жодної країни, яка могла б самотужки витримати напад такого масштабу».
Війна, підсумувала пані Тетяна, – це не лише політична чи військова криза. «Це духовна криза. Відбувається духовна битва. І саме тому так важливо тримати якір людяності, якір того, як Бог створив нас для спілкування і стосунків».
Окрім участі в пленарних заходах, українська делегація організувала воркшоп «Милосердя в дії», який зібрав 25 учасників із різних куточків світу.
Директорка Департаменту програм зміцнення соціальної згуртованості Ганна Гоменюк розповіла, що тема воркшопу органічно продовжила ідеї, озвучені у виступі президентки. Учасники роздумували над тим, як залишатися людиною під час війни та як допомога іншим насправді підтримує нас самих.
«Ми говорили про те, що підтримку потрібно вміти не лише надавати, а й приймати», – зазначила вона.
Воркшоп будувався навколо спільної рефлексії: учасники ділилися досвідом моментів, коли відчували підтримку інших, коли самі її надавали, та розмірковували над тим, що означає бути разом у важкі часи.
«Багато хто сказав, що, виявляється, не вміє приймати підтримку, – розповіла Ганна Гоменюк. – А це важливо, тому що піклування про себе – це те, що сьогодні тримає нас, зокрема українців. Піклування про себе, про близьких і здатність жити повним життям навіть під час війни».
Завершився воркшоп спільною молитвою: учасники склали серце і попросили Бога про допомогу тим, про кого їм не байдуже. «Це серце зранене, але воно може бути зцілене», – сказала Ганна Гоменюк.
У межах конгресу команда #WASHinWAR Карітас України представила міжнародній аудиторії досвід України у подоланні гуманітарних наслідків війни та провела відкриту публічну дискусію про виклики, з якими стикаються українські громади в умовах повномасштабного вторгнення. До обговорення долучилися представники громадянського суспільства, міжнародних організацій, волонтери, журналісти та мешканці Вільнюса. Під час дискусії Ольга Сидій, координаторка міжнародної адвокаційної кампанії #WASHinWAR, та Уляна Крись, менеджерка з партнерств Карітас України, говорили про довгострокові гуманітарні наслідки війни, виклики відновлення постраждалих громад та необхідність збереження міжнародної уваги до України.
«Кампанія #WASHinWAR допомагає говорити зі світом мовою конкретних наслідків війни для людей. Коли людина втрачає доступ до води, безпечного середовища чи базових послуг – це про майбутнє громади. Саме тому ми прагнемо, щоб питання відповідальності агресора, раннього відновлення України та гуманітарної підтримки звучали на міжнародних майданчиках одночасно. Ми запрошуємо до цієї роботи всю мережу Caritas, адже ми одна родина і разом можемо посилити голос людей, які щодня живуть в умовах війни», – зазначила Ольга Сидій.
Уляна Крись наголосила на особливостях гуманітарної роботи в умовах війни: «Для більшості гуманітарних криз існує зрозуміла логіка: надзвичайна подія, реагування, стабілізація, відновлення. В умовах війни ця логіка порушується. Ми можемо допомогти людям оговтатися після чергового удару, відновитись чи підтримати громаду, але ніколи не знаємо, де завтра станеться нова атака і кому знову знадобиться допомога. Тому це постійна готовність починати відновлення знову і знову».
Коли ми запитали чому вони докладають стільки зусиль, щоб бути тут, відповідь звучить просто:
«Тому що тут наші друзі, нас розуміють і нам тут добре».
Саме ці слова найкраще описують значення інклюзивних просторів та просторів, дружніх до дітей, які сьогодні працюють у Харкові, Миколаєві та Одесі в межах проєкту «Порятунок і підтримка постраждалого від воєнних дій цивільного населення України», що реалізується в рамках першого консорціуму PULSE.
Наприкінці травня команда Карітас України відвідала ці місцеві організації, щоб поспілкуватися з учасниками, їхніми родинами та фахівцями, які щодня створюють для дітей і молоді з інтелектуальними порушеннями безпечне середовище для розвитку, навчання та спілкування.
У кожному місті простори мають свої особливості. У Харкові батьки говорили про майбутнє своїх дітей та необхідність розширення послуг. Для багатьох родин інклюзивний простір став не лише місцем занять, а частиною повсякденного життя. Саме тут молоді люди знаходять друзів, вчаться взаємодіяти з іншими та отримують новий досвід.
Спілкуючись із батьками дітей, які відвідують простір, дружній до дітей, у Харкові, ми почули багато слів вдячності за можливість брати участь у проєкті. Батьки зазначали, що в умовах безпекових обмежень та особливостей організації освітнього процесу в місті такі простори залишаються однією з небагатьох можливостей для соціалізації дітей. Наразі підземні школи та садочки працюють за змішаним графіком і можуть охопити лише обмежену кількість дітей: школярі відвідують заняття близько двох годин на день, а вихованці дитячих садків – лише кілька годин на тиждень. У таких умовах Простір, дружній до дітей, стає не лише місцем для розвитку та дозвілля, а й важливим середовищем для спілкування, формування дружніх стосунків та підтримки емоційного благополуччя дітей.
У Миколаєві ми побачили, як формується новий інклюзивний простір та згуртовується спільнота навколо нього. Для місцевої організації це новий напрямок діяльності, однак уже зараз помітно, наскільки важливим він є не тільки для учасників та їхніх родин, а й для громади в цілому.
Особливо багато історій успіху вдалося почути в Одесі.
Одна з них про маленького хлопчика, який почав відвідувати простір, дружній до дітей. Коли він уперше прийшов на заняття, майже не розмовляв та уникав взаємодії з оточенням. Завдяки наполегливій роботі фахівців, підтримці родини та безпечному середовищу сьогодні він активно спілкується, бере участь у заняттях та знає всіх спеціалістів по іменах. Щоправда, іноді ще трохи плутає їх між собою, але команда сприймає це з усмішкою, адже ще зовсім недавно хлопчик взагалі не звертався до них на ім’я.
Для команди це не просто історія успіху окремої дитини. Це підтвердження того, що системна підтримка та терпляча щоденна робота здатні змінювати життя людей з інвалідністю на краще.
«Кожна така історія показує, що розвиток дитини відбувається тоді, коли вона почувається прийнятою та захищеною. Простір, дружній до дітей, – це не лише про заняття, а про створення середовища, у якому дитина може розкривати свій потенціал у власному темпі», – зазначає Галина Яджак, експертка Програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітас України.
Ще одним теплим моментом стала зустріч із молоддю, яка відвідує інклюзивний простір в Одесі. Під час візиту учасники самостійно провели для гостей руханку, якої навчилися під час участі в Театрі толерантності. Молоді люди впевнено показували вправи, допомагали іншим та із задоволенням брали на себе роль ведучих.
У ці хвилини було важко зрозуміти, хто кого навчає більше — ми молодь чи молодь – нас. Їхня відкритість, впевненість та бажання бути активними учасниками подій ще раз довели, наскільки важливими є інклюзивні підходи.
«Для нас дуже цінно бачити, як учасники простору не лише беруть участь у заняттях, а й самі стають ініціаторами активностей. Молодь настільки здружилася, навчилася взаємодіяти та підтримувати одне одного, що вже сама організовує і проводить окремі заходи для своїх друзів. Це свідчить про зростання їхньої впевненості та самостійності. Надзвичайно важливо дати молодим людям можливість спілкуватися, відчувати себе потрібними, проявляти свої сильні сторони та реалізовувати власний потенціал. Кожне нове досягнення, кожна нова навичка чи вміння це велика особиста перемога, яка підвищує самооцінку та допомагає їм бути більш самостійними у повсякденному житті», – говорить Олена Бущак, експертка Програми «Інклюзія» Карітас України.
Під час усіх трьох візитів ми бачили не лише результати роботи, а й виклик, який стоїть перед такими ініціативами. Молоді з інтелектуальними порушеннями потрібен час для адаптації, побудови довірливих стосунків та формування відчуття приналежності до спільноти. Саме тому особливо важливою є сталість таких послуг.
Інклюзивний простір не виникає за один день. Місяцями формується довіра, з’являються перші друзі, перші успіхи, перші впевнені кроки до самостійності. Саме тому так важливо, щоб після завершення проєктів молодь та їхні родини не втрачали місце, яке стало для них важливою частиною життя.
«Ми побачили величезну мотивацію місцевих команд та щире бажання розвивати інклюзивні послуги. Водночас дуже важливо шукати можливості для забезпечення їхньої сталості. Молодь та їхні родини потребують не тимчасових рішень, а тривалої підтримки та доступу до послуг, які допомагають їм бути активною частиною громади», — підсумовує менеджерка проєкту Оксана Кузьменко.
Адже за кожним таким простором стоять не лише проєктні показники чи звіти. За ними стоять люди, їхні історії, дружба, підтримка та відчуття приналежності до спільноти.
Іноді всю цінність цієї роботи можна вмістити в одну просту фразу:
«Тому що тут мої друзі, мене розуміють і мені тут добре».
Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, реалізується Карітасом України в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист». Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.
З початку 2022 року працівники благодійного фонду “Карітас Івано-Франківськ” допомогли шістьом людям, які стали жертвами трудової експлуатації. Зокрема, від трудової експлуатації постраждали дві жінки та четверо чоловіків.
Франківський Карітас з 2004 року працює у напрямі протидії торгівлі людьми. Упродовж цього часу працівники фонду допомогли 237 людям, з них — 147 жінкам, 123 чоловікам та трьом дітям. В організації також діє консультативний центр з надання допомоги людям, які стали жертвами торгівлі.
До Всесвітнього дня боротьби з торгівлею людьми, який відзначають 30 липня, в Івано-Франківську на Вічевому майдані провели акцію “5 маркерів безпеки”, щоб привернути увагу жителів до цієї проблеми. Для жителів Франківська підготували кілька локацій, де розповідали, як не стати жертвою торгівлі людьми та що робити, якщо виникла така ситуація.
Начальник відділу міграційної поліції управління Нацполіції в області Юрій Довган розповів, що зазвичай люди потрапляють небезпеку за кордоном через довірливість та легковажність.
“По Івано-Франківській області в останні роки були випадки, пов’язані з втягненням людей у жебрацтво, у трудову експлуатацію, людей використовували для праці у порнобізнесі. Були випадки сексуальної експлуатації. Зараз особливо вразлива категорія — жінки, які більше та частіше виїжджають за кордон”, — сказав Юрій Довган.
Щоб не стати жертвою торгівлі людьми у поліції радять:
• не довіряти підозрілим повідомленням та пропозиціям; • утримуватися від випадкових знайомств; • не сідати в авто з незнайомцями; • пам’ятати про правила Інтернет-безпеки; • повідомляйте близьким про своє місце перебування; • у разі непередбачуваних ситуацій телефонувати у поліцію.
В Україні діє безкоштовна національна “гаряча” лінія за номером 527 з протидії торгівлі людьми.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
Щороку 30 липня в Україні відзначається Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми.
Серед найстрашніших порушень прав людини в сучасному світі є злочин, який має назву торгівля людьми. Це форма сучасного рабства та порушення прав людини, від якої потерпають чоловіки і жінки, діти і старші люди, християни, мусульмани і буддисті, люди різних рас та етносів.
У Глобальному звіті UNODC про торгівлю людьми за 2020 рік описуються глобальні тенденції щодо виявлення постраждалих від торгівлі людьми та покарання винних у цьому злочині. А також аналізується профіль постраждалих і форми експлуатації, виявлені в усьому світі; профіль правопорушників; основні глобальні потоки торгівлі людьми; а також національні, законодавчі та кримінально-правові заходи. Основні висновки включають:
• Більшість виявлених жінок і дівчат продають з метою сексуальної експлуатації, тоді як чоловіків і хлопчиків переважно продають для примусової праці;
• Торгівці людьми особливо націлені на найбільш уразливих груп населення, таких як мігранти та безробітні;
• Початок збройного конфлікту створює умови для торгівлі людьми в країнах, які постраждали від конфлікту;
• Торговці людьми інтегрували технологію у свою бізнес-модель на кожному етапі процесу, від вербування до експлуатації постраждалих.
Метою цього дня, як і всіх інших днів в році, є підвищення рівня поінформованості громадян стосовно глобальної проблеми торгівлі людьми, привернення уваги до важкого становища жінок, чоловіків і дітей, які постраждали від цього злочину, а також заохочення людей активно допомагати постраждалим і протидіяти торгівлі людьми.
Нагадайте друзям та рідним про правила безпечного працевлаштування і безпечної подорожі. А якщо влаштовуєтесь на роботу, переконайтесь, що все безпечно:
Звертайтесь до консультативних центрів Карітас України та телефонуй на 527 — Національну гарячу лінію з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
