Місяць: Липень 2010

Центру волонтаріату Карітасу.

Волонтери – Ерік Ян Постeма, Робін ван Донген, Доуве Терпстра та Іво ван Орсоу – студенти-старшокурсники, віком 20-22 роки з різних міст Голландії. До приїзду в Україну вони не були знайомі між собою, їх об’єднало тільки бажання побачити нашу країну і допомогти потребуючим. Голландські друзі вже відвідали Марокко, Таїланд, Корею та інші країни. Хлопці життєрадісні, люблять пригоди, надзвичайно талановиті. Наприклад, Іво – рок-музикант: грає на гітарі, фортепіано.

По приїзді іноземні волонтери прибули до реабілітаційного центру «Назарет», що діє при Карітасі СДЄ і знаходиться неподалік від Дрогобича. Тут їх радо зустріли мешканці центру.

Перший день їх роботи розпочався зі знайомства з «Назаретом», спільнотою «Наша хата». Консультанти центру радо провели гостям екскурсію будівлями реабілітаційного центру, який знаходиться на території колишньої військової частини, показали старі ангари та колишні військові склади.

Хлопці допомагають у ремонтно-будівельних роботах центру та беруть участь у повсякденному житті реабілітованих. Вони разом працюють, мають спільні трапези, відвідують заняття реабілітованих та долучаються до молитви. «Нам було відомо ще до приїзду сюди: реабілітація в цьому центрі базується на принципах християнства. Але ми вперше побачили, як щиро моляться люди за своє одужання. В Нідерландах є багато схожих центрів для залежних людей, але віра в Бога не займає такого чільного місця в реабілітації узалежнених», – ділиться враженнями Робін.

Голландці живуть і працюють у «Назареті». «Умови життя в центрі нас цілком влаштовують. Маємо хороші, просторі кімнати. Тут, у лісі, дуже свіже повітря, тому добре висипаємось», – розповідає Ерік.

21 липня волонтери відвідали Дрогобич. Оглянули панораму міста з висоти міської ратуші.  Відвідали церкви св. Петра і Павла, Святу Трійцю, церкву св. Юри, римо-католицький костел та пам’ятники, прогулялись центром та парками міста.

Гості відвідали Карітас, познайомились з працівниками та побачили, як працюють центри «Дивовижні долоні», «Разом – сильніші!» та товариство «Надія». «Нам дуже сподобалось у  організації. У нас склалось приємне враження зі всього побаченого, помітно, що організація роботи в центрах ведеться на високому рівні. Працівники Карітасу – дуже привітні та милі люди», – розповідає Ерік Ян Постема.     

Минулими вихідними голландські гості разом з клієнтами «Назарету» та працівниками Карітасу провели два дні і одну ніч в Карпатах з наметами. Там вони відвідали табір Дрогобицького Центру Волонтеріату, побували на водоспаді та насолодились природою українських гір. А 30 липня гості повертаються додому. Перед від’їздом вони ще матимуть можливість оглянути Львів.

 

 

Голландські хлопці задоволені своїм перебуванням в Україні. Дуже їм подобається українська кухня (особливо деруни) та українські дівчата. Гості з нетерпінням чекають нових вражень та цікавих пригод. У захваті від зустрічі й українські волонтери та працівники Карітасу СДЄ. «Ми раді можливості познайомитися з новими людьми, поділитися досвідом та покращити свої знання з англійської мови», – згадує працівник Карітасу СДЄ Андрій Николишин.

Проекти Карітасу України, які направлені на допомогу дітям українських трудових мігрантів, підтримав  Фонд Арсенія Яценюка «Відкрий Україну». Відділення Карітасу України у Івано-Франківську, Сколе і Коломиї стали переможцями конкурсу «Психоемоційна та соціальна робота з дітьми трудових мігрантів».

Конкурс ще на початку квітня оголосив Фонд Арсенія Яценюка «Відкрий Україну» в рамках програми «Міграція сьогодні» за підтримки Фонду Віктора Пінчука. Мета цієї програми — забезпечити  соціально-психологічну допомогу дітям трудових мігрантів в окремих регіонах України.

 

Завдяки перемозі Карітас зможе протягом року організовувати дозвілля, надаватиме соціальну та морально-психологічну підтримку дітям.

 

Ознайомитися з діяльністю Карітасу, що направлена на допомогу дітям,  які опинилися в тяжких життєвих умовах, можна на сайті www.kids.net.ua

Євдокія Миколаївна зазнала не кращої долі у цьому світі. Але вона не сумує і не жаліється на життя. Всі негаразди – смертельний голод 1932-1933рр., втрату родичів, війну, каторжну роботу у Третьому Райху тощо – навчилася сприймати із смиренністю. Сьогодні вона вдячна працівникам «Домашньої опіки» Карітасу України за увагу,

допомогу і жертовність.

 

Євдокія Миколаївна Полуляченко народилася у селі Святе (яке згодом радянська влада вирішила через занадто релігійне забарвлення перейменувати на Озерне, бо поряд було велике озеро) Чернігівської області.

 

«Наша родина жила заможно: мати з батьком працювали і мали власне господарство», – згадує співрозмовниця. Але все з часом змінилося. Її батько написав заяву на вступ до колгоспу, а мати вперлася. Сталінська індустріалізація потребувала нових ресурсів. Представники влади експропріювали майже все майно, навіть вікна побили. «У тридцять третьому році почалася в нас голодовка. В нашій родині було п’ятеро хлопців і двоє дівчат. Усі хлопці повмирали», – з жалем говорить Євдокія Миколаївна. Згодом помер і батько. Щоб якось вижити героїня втекла до Києва, де працювала господаркою.

 

Почалася Велика Вітчизняна війна. З початком війни пані Євдокія повернулася до рідного села. Її сестра встигла вийти заміж за голову колгоспу. Коли прийшли німецькі війська і почалася практика збору остарбайтерів для праці до Німеччини, сестра змогла домовитися з німецькою адміністрацією, щоб замість неї поїхала Євдокія Миколаївна. Так наша героїня опинилася в Німеччині на «добровільних роботах». «Пан поліцай (не знаю, як його кличуть, ми всіх їх називали поліцаями) їде на возі, а ми біжимо за ним як собаки. Так до Чернігова дісталися, а там на потяги посадили і повезли до Німеччини. В Німеччині построїли у чергу, ходять вибирають, ніби як рабів продавали. Бачили, як гроші брали за нас. Тобто нас продавали», – розповідає про жахіття тих років Євдокія Миколаївна.

 

Працювала пані Євдокія на фабриці – на верстаках виробляла деталі для фронту. «Жили за колючим дротом, хоча краще ніж у концтаборі. Ми ж все-таки вважалися найманцями. Годували нас лушпайками: німцям варять їсти, а відходи – остарбайтерам, – каже Євдокія Миколаївна. – Капусту понарізають, рештки мітлою з підлоги позгрібають і нам з цього варили їсти. Їжа була тяжка».

 

Щоденний раціон «вільних працівників» складався із юшки, яка містили висушену капусту, хробаків та 200 грам хліба. Щоправда не завжди отримували свої 200, бо поки дійде до адресата шматок хліба, хтось відламає собі частину. «Я лівою рукою закривала очі, а правою їла, бо вижити хотіли, – із сумом розповідає Євдокія. – Інші дівчата не хотіли їсти, за це їх карали – батогом били, суп на голову виливали».

 

Виживання вимагало хитрощі та ризику. Іноді вдавалося красти картоплю на кухні. «Нас могли суворо покарати, але я візьму пару-трійку картоплин, прийду до бараку і сховаю у дірку у підлозі. Перевірка пройшла, я дістала картоплю».

 

Згадуючи під час розмови епізоди виживання, підопічна Карітасу, вимовила ім’я свого чоловіка. Йому випала краща доля: спочатку працював в господарів, а потім на маслозаводі. Звідти приносив їжу своєї дружині, а та вже ділилася з ближніми. «Ми зустрічалися біля туалету, я відпрошувалась, а Петро під огорожею прорив яму і так передавав пайок».

 

Але зла на німців літня жінка не тримає. «Були хороші в німців люди, а були й погані, як і скрізь, – зізнається вона. – Були співчуваючи нам, прагнули допомогти – більше їжі давали. Повариха німецька була хороша, а що вона зробить?»

 

Віт всіх тягот люди з глузду з’їжджали, вмирали і від важкої праці (до 16 годин на добу) і від психологічного оточення. Загалом Євдокія Полуляченко пропрацювала в Німеччині з 1941 по 1945 рік. Коли американські війська звільнили їх, то прийшлося діставатися до дому власним ходом. «Комусь пощастило, бельгійці нелегально у мішках перевозили до себе, а так ми всі мусили повернутися на батьківщину… Йшли по дорозі, хтось підвезе нас, а там вже на потяги погрузили нас і приїхали до себе».

 

Ніби на цьому мали скінчитися всі життєві негаразди, але важка доля не відпускала від себе Євдокію. Чоловік від неї пішов, а вона від нього у 1946 році народила дитину-інваліда (відгукнулися тяготи на чужині). Рідна сестра (та що вмовила німців замість себе сестру відправити) була незадоволена поверненням живої Євдокії, бо вже привласнила собі батьківську хату й ні з ким ділитися не хотіла. «Сестра в мене погана: була гірше за німців», – констатує пані Полуляченко.

 

Зараз Євдокія Миколаївна живе зі своєю донькою-інвалідом, її чоловіком (теж має інвалідність). Каже, що життя важке було і радіє, що завжди самотужки змагалася, а тепер є на кого опертися та відчувати людську увагу. Все сімейство щотижня відвідує працівниця проекту «Домашня опіка» з Карітасу Києва Марія Іванівна. «Спасибі що є дівчата, які до нас приходять», – усміхається вона.

 

А закінчила Євдокія Полуляченко на оптимістичній ноті. «О це мені зараз дев’яносто. Серце в мене напевно з каменю, що так довго прожила», – в чергове на обличчі цієї мужньої людини з’явилася щира усмішка. 

 

А скільки ще є людей з важкою долею, скільки немічних старих, які потребують уваги?!?

Пані Євдокія тільки одна з осіб, для яких Карітас України здійснює проект «Домашня опіка». На кошти іноземних та місцевих донорів працівники Карітасу намагаються надати максимально якісну, комплексну допомогу, беручи до уваги не лише фізичні, а й духовні проблеми людини. У центрі уваги «Домашньої опіки» є особистість і  те середовище, в якому вона змушена жити…

обладнання, що дає змогу  мінімізувати хірургічну травму, зменшити післяопераційний період перебування у стаціонарі та підвищити ефективність лікування багатьох вроджених і набутих хірургічних вад, що відповідає європейським стандартам.

 

Акція по збору коштів продовжується. В рамках Lviv Fashion Week був організований благодійний аукціон. Лотами стали близько 25 ексклюзивних речей, присвячених дитинству, від відомих українських дизайнерів. Вдалося зібрати 23 тисячі гривень. Приватні жертводавці перечислили ще 10 тисяч гривень на рахунок Карітасу Львів УГКЦ.

 

Вдалося залучити до справи й студентів ЛНМУ ім. Данила Галицького.  Майбутнім лікарям не довелось пояснювати, наскільки важливим є благодійний проект. Для них цілком очевидною була його «багатовимірність» – за доброго результату окрім того, що можна буде ефективно лікувати дітей, усі студенти матимуть таку навчальну базу, про яку можна нині хіба мріяти. Адже у проекті заплановано трансляцію процесу оперування за допомогою ІТ-технологій з операційної до навчальних аудиторій – зголосився забезпечити один з відомих українських операторів мобільного зв’язку.

 

Першими до ремонтних робіт взялись волонтери будівельної компанії  ТОВ «Еталон», якими на цей час стало керівництво та провідні менеджери фірми. Вони виконали найважчу роботу по демонтажу старого покриття та комунікацій, завдяки чому для впровадження проекту в життя зекономили значну суму. Матеріали для антистатичного покриття підлоги надала компанія  «Хенкель Баутехнік (Україна)», клейові суміші для ремонту надав ТзОВ «Атлант-Стиль». Суттєві знижки отримали для закупівлі необхідного устаткування від керівництва магазину «Кераміка», потрібний для антибактеріального очищення повітря кондиціонер Daikin.

 

На сьогоднішній день зроблено вже значний об’єм робіт. У приміщенні хірургії ведуться облицювальні роботи (дивитись фото). Звичайно потрібно зробити ще чимало, необхідні меблі, деяка сантехніка. Та й післяопераційні палати потребують ремонту. Загалом Центр, як заплановано, охоплюватиме приміщення для підготування пацієнта до операції, операційну та кімнату для зберігання необхідних матеріалів.

 

 

Цікаво, що за даними статистичного дослідження, яке проводив Карітас Львів УГКЦ під час акції (при допомозі студентів кафедри соціології та соціальної роботи НУ «Львівська політехніка»), 70% опитаних мешканців міста знають, що таке благодійність та волонтерство і на словах (57%) підтримують таку діяльність. Лише 7% опитаних активно задіяні у благодійних акціях, 30% взагалі не беруть у них участі, а 47 % роблять це раз на рік. 17% зізналися, що виконували волонтерську роботу. Натомість інші 57% львів’ян вважають образливим для себе бути волонтером. 46% не знають жодної благодійної організації.

 

Долучатися до добрих справ ніколи не пізно, тому  Карітас Львів УГКЦ, волонтери  та ініціатори акції «Врятуй маленьке життя – зроби великий вчинок!» закликають бути небайдужими. Поміч незначною не буває. Допомагати – не страшно й не боляче. Страшно й боляче тим, хто потребує допомоги і чекає її від нас просто зараз…

 

Статтю підготували Степан Вовк – зазаступник директора Карітасу Львів УГКЦ та Уляна ГАВРИКІВ – журналіст.

24-26 червня представники Карітасу України у Севастополі взяли участь у тренінгу  із стратегічного планування для ВІЛ-сервісних неурядових організацій.  Захід відбувся за ініціативи та підтримки Агенції міжнародного розвитку (USAID)з метою посилення інституційної спроможності організацій, які

допомагають ВІЛ-позитивним.

На фото працівник Карітасу Київ Ольга Осадча та модератор тренінгу.

 

В тренінгу брали участь ВІЛ-сервісні неурядові організації України, які пройшли оцінку організаційного розвитку у 2009 році, у тому числі представники Карітасу з Києва та Івано-Франківська. Минулого року незалежні експерти оцінювали на предмет ефективності кожну неурядову організацію, що працює з ВІЛ-позитивними: за певними критеріями визначали проблеми і потім розробили план допомоги цим НУО. Це перший захід у рамках тривалої програми підвищення ефективності ВІЛ-сервісних організацій.

 

Під час тренінгу учасники довідалися про основні етапи стратегічного планування та можливі форм підготовки та проведення процесу планування. Рольові ігри дозволили їм набути навичок визначення стратегічних цілей та задач організації. «Ми мали змоделювати діяльність, розвиток віртуальних організацій, потім представляли свої проекти і спільно обговорювали сильні сторони та недоліки», – ділиться координатор проекту «Домашня опіка» Карітасу Києва Ольга Осадча.

 

Модератори вчили слухачів тренінгу фасилітації процесу стратегічного планування у своїх організаціях. Фасилітація – полегшення взаємодії всередині групи.

 

Тренінг дозволив, вважає Ольга Осадча, правильно формулювати мету, завдання та шляхи реалізації. Не менш корисним для учасників було довідатися про методику моніторингу, оцінки стратегічного планування.

 

«Завдяки тренінгу я зрозуміла як правильно повинно формуватися стратегічне планування, у якій послідовності, що допоможе мені і в майбутньому покращувати надання допомоги ВІЛ-позитивним», – каже Наталя Малишніка з Карітасу Івано-Франківськ УГКЦ.

 

Працівники Карітасу України вдячні організаторам заходу та сподіваються на плідну співпрацю в майбутньому.