Кондитерка Леся Кушнірук підготувала до свята 50 тортів, які роздавали безкоштовно.
Леся створила цей десерт як солодку візитівку Коломиї, працюючи над рецептом і дизайном понад пів року. Для REMARKET ця історія почалася з бізнес-плану, який Леся захищала для отримання мікрогранту на розвиток її пекарської справи.
Від бізнес-плану до нового обладнання
Леся Кушнірук за освітою економістка, а кондитеркою працює з 2019 року: створює авторські десерти й навчає інших майстринь.
За підтримки Карітасу Коломиї вона отримала мікрогрант у розмірі 182 490 грн у межах другого кола проєкту REMARKET, попередньо пройшовши навчання та успішно захистивши бізнес-план. Кошти спрямувала на технічне переоснащення цеху – морозильну шафу, обладнання для шокової заморозки та морозильну скриню. Це дало змогу нарощувати обсяги виробництва й готувати такі складні десерти, як «Писанкове Прикарпаття».
«Створюючи торт “Писанкове Прикарпаття”, я прагнула передати любов до нашого краю, його традицій та унікальної культури. Дякую Карітасу Коломиї за можливість зростати, реалізовувати сміливі ідеї та ділитися ними з людьми», – каже Леся Кушнірук.
Торт, задуманий сім років тому
Ідея власного торта-візитівки Коломиї з’явилася у Лесі близько семи років тому: хотілося, щоб туристи могли повезти зі собою не лише фотографії та спогади про місто, а й його смак. Перші напрацювання з’явилися ще до повномасштабного вторгнення. Презентацію планували на 2022 рік, проте війна змусила відкласти задум на кілька років.
В основі торта – горіхово-меренгові коржі з мусовим покриттям. Один із головних інгредієнтів – терта ружа, варення з пелюсток троянди, смак якого Леся пам’ятає з дитинства. Для декору вона обрала зображення Музею писанкового розпису: над ескізом працювала разом із фахівцями музею й переробляла його близько 15 разів, аби точно відтворити деталі будівлі та орнамент.
Родинна справа
У розвитку кондитерської справи Лесю підтримує чоловік Михайло, який після повернення з війни майже власноруч збудував для дружини цей кондитерський цех. Він сподівається, що торт стане популярним серед туристів, які приїжджають до Коломиї.
«Наш торт розрахований не тільки на мешканців області, а й на туристів. Хочеться, щоб вони, відрізавши шматок торту, скуштувавши його, добре запамʼятали цей смак і він в них асоційовуввся з Коломиєю, пробуджував спогади про наше місто. І потім дізнавшись, що хтось збирається приїхати, йому рекомендували – “Їдьте в Коломию і обов’язково зайдіть до Музею Писанкового розпису, там ось такий торт продається. Купіть, скуштуйте і не пошкодуєте”, – говорить Михайло Кушнірук.
Гастрономічний сувенір з Коломиї
Торт уже пройшов перевірки та отримав сертифікати якості, а рецептура й назва зараз на етапі патентування. Придбати «Писанкове Прикарпаття» можна в магазині Музею писанкового розпису в Коломиї. Леся сподівається, що згодом десерт продаватимуть і в інших містах Івано-Франківщини.
Подивитися, як у Коломиї пригощалися тортом, і почути історію про нього з перших вуст можна за посиланням:
Щиро дякуємо за цей сюжет журналістам «Суспільне Івано-Франківськ».
Проєкт REMARKET підтримує мікро-, малих і середніх підприємців та людей, які постраждали від війни, допомагаючи їм розвивати власну справу, створювати робочі місця та зміцнювати економіку місцевих громад.
Потрібно знайти житло, організувати дорогу для людини, якій складно пересуватися самостійно, подбати про ліки, дітей чи тварин — і знати, що буде після останньої зупинки.
Люди нерідко відкладають виїзд до моменту, коли поруч уже не працюють звичні служби, громадський транспорт стає недоступним, а літня людина чи людина з інвалідністю фізично не може вирушити в дорогу без допомоги. Навіть коли рішення ухвалене, залишається інше питання: куди їхати?
У Донецькій області одна жінка згадувала, що на момент виїзду її родини екстрені служби в громаді вже не працювали. Інші родини розповідають, як із посиленням обстрілів поступово порожніють вулиці. Та люди залишаються — бо не мають іншого житла, доглядають близьких, яким складно пересуватися, або просто не можуть уявити, як залишити дім, у якому минула значна частина життя.
За даними Кластера захисту України, у 2025 році його учасники зареєстрували понад 89 тисяч людей, евакуйованих із постраждалих від війни районів сходу України. 40% із них були людьми віком від 60 років, ще 7% — людьми з інвалідністю. Для багатьох із них одного місця в транспорті недостатньо, щоб виїзд справді став переходом у безпечніші умови.
Саме на цьому побудована евакуація повного циклу, яку здійснюють Карітас України та місцеві організації мережі: виїзд із небезпечної території пов’язують із наступним реальним місцем, де людина зможе залишитися. Транспорт — лише одна частина процесу. Поруч із ним є добровільна поінформована згода людини, оцінка її потреб, безпекове планування, транзитна підтримка, пошук житла та зв’язок після прибуття.
Дзвінок, із якого починається евакуація
Для Інни це була вже друга евакуація.
Після початку повномасштабного вторгнення вона виїхала з Донецької області разом із мамою та двома дітьми. Згодом родина повернулася, сподіваючись, що ситуація покращиться.
Не покращилася.
«У дітей удома є все… окрім спокою», — сказала Інна, коли родина знову готувалася до виїзду.
Цього разу чотирьом людям із трьох поколінь потрібно було знайти не лише спосіб виїхати, а й місце, куди вони могли б приїхати.
Після десятків відповідей про відсутність вільних місць Ганна Тімченко, кейс-менеджерка Карітасу Краматорськ, побачила у Facebook допис громади на Хмельниччині, де пропонували вільні будинки родинам із дітьми, які були змушені переїхати через війну. Ганна зв’язалася з представниками громади, з’ясувала умови, переконалася, що цей варіант підходить Інні та її родині, і почала з’єднувати окремі етапи дороги.
Сім’я Інни, для якої Карітас Краматорськ організував евакуацію з Донецької області та допоміг знайти нове житло.
«Люди бачать евакуаційне авто або потяг, але не бачать, що відбувається паралельно. Ми шукаємо житло, телефонуємо громадам, координуємося з кількома організаціями, домовляємося про стикування між транзитними центрами — і водночас тримаємо зв’язок із наляканою родиною, яка чекає на кожне наше повідомлення», — говорить Ганна.
До виїзду кейс-менеджерці потрібно скласти весь ланцюг: де родина зупиниться, хто її зустріне, як вона подолає різні етапи маршруту і яка допомога знадобиться дорогою.
Ще один вимір цієї роботи видно у транзитному центрі в Павлограді. Приблизно за три місяці там близько 300 людей отримали тимчасову допомогу з догляду. Переважно це люди старшого віку та люди з обмеженою мобільністю, які після евакуації потребували додаткової підтримки.
Працівник із догляду може допомогти людині дістатися вбиральні, принести чи приготувати їжу, придбати ліки або необхідні речі, випрати одяг. Потреба в такій допомозі стала очевидною з практики евакуацій: частина людей приїжджає без рідних або без людини, яка зазвичай допомагає їм удома, і вже після дороги потребує підтримки в догляді за собою та побуті.
Такий супровід не є звичною складовою евакуаційної допомоги, але для людини, яка не може залишатися без сторонньої підтримки, він може бути критично важливим уже в перші години після приїзду.
Як з одного звернення складається маршрут
Евакуацію повного циклу здійснюють чотири місцеві команди — Карітас Краматорськ, Карітас Харків, Карітас Полтава та Карітас Запоріжжя. Вони працюють із людьми, які виїжджають із територій підвищеного ризику в Донецькій, Харківській, Дніпропетровській та Запорізькій областях, і допомагають продовжити шлях до безпечніших регіонів.
Робота відбувається в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», що фінансується Державним департаментом США та реалізується Карітасом України й місцевими організаціями Карітас у партнерстві з Catholic Relief Services.
Маршрут нерідко складається з кількох етапів. На найбільш небезпечній ділянці людей може вивозити місцева волонтерська чи гуманітарна команда, яка вже працює ближче до цієї території. Далі маршрут підхоплює Карітас: організовує транзит, наступне перевезення та житло, щоб людині не доводилося самостійно шукати наступний крок посеред дороги.
Одне переміщення може пройти через кілька команд, але для людини воно має залишатися одним безперервним маршрутом.
Місцем, де його окремі частини часто з’єднуються, стає транзитний центр. Там можна перепочити, поїсти, прийняти душ, отримати необхідну допомогу та разом із фахівцями уточнити наступний етап дороги. Хтось їде до родичів, хтось продовжує шлях потягом чи автобусом, комусь потрібно знайти тимчасове житло або місце, де є можливість отримувати щоденний догляд. Таку функцію транзитних центрів передбачає і модель евакуації повного циклу.
Від квітня 2026 року, коли в межах проєкту розпочалася евакуація повного циклу, до 31 липня було евакуйовано 584 людини.
Цифри швидко стають абстрактними, тож цю кількість можна уявити інакше: якби 584 людини розмістити в автобусах на 50 місць, вони заповнили б майже 12 автобусів.
Але це не були 12 однакових автобусів із однаковими пасажирами.
Це були 584 окремі рішення виїхати. Сотні різних сімейних обставин, місць призначення й потреб. Сотні випадків, у кожному з яких потрібно було розуміти, хто їде, куди людина може безпечно дістатися і що може завадити їй завершити цей шлях.
Коли стандартний маршрут не підходить
Іноді люди залишаються в небезпеці, бо не можуть уявити, як житимуть після виїзду.
Олена евакуйовувалася із Запорізької області вдруге. Пряме влучання вже зруйнувало більшу частину будинку, який її родина будувала й облаштовувала. Тепер вона знову їхала — разом з онуками, літньою мамою та домашніми тваринами.
«Я також забрала курей, собак і котів. Кури нестимуть яйця, так що з голоду не помремо», — сказала Олена.
Для отця Любомира Іваночко, який очолює напрям евакуації в Карітасі України, домашні тварини в цій історії — не другорядна деталь. За ними стоїть одна з причин, через які люди можуть довго відкладати виїзд: вони розуміють небезпеку, але не знають, як забезпечуватимуть себе в новому місці.
«Люди бояться, бо не знають, яким буде життя далі — де вони житимуть, як зароблятимуть, що їстимуть. Для цієї жінки кури означають яйця, їжу — можливість і далі щось забезпечувати для своєї родини. Треба зрозуміти, що дає конкретній людині опору», — говорить він.
Для Олени була й інша проблема. Її літній мамі було б складно їхати евакуаційним потягом, а перевезти таким способом усіх тварин було б майже неможливо. Тому Карітас Запоріжжя організував транспорт, яким родина змогла поїхати разом, і довіз їх до орендованого житла, яке вони знайшли на Чернігівщині.
Мама Олени під час евакуації з Запорізької області.
Досвід багатьох евакуацій навчив команди Карітасу: довіра з’являється тоді, коли людина розуміє, що буде далі. До виїзду їй пояснюють можливі варіанти житла, умови, доступну допомогу та хто зустріне після прибуття. Фото чи відео житла дозволяють не просто почути назву незнайомого місця, а побачити його й вирішити, чи готова людина туди їхати.
«Ми не нав’язуємо рішення, — говорить о. Любомир. — Ми обговорюємо з людиною умови й погоджуємо те, що їй підходить. Рішення залишається за нею».
Ця прозорість особливо важлива, коли людині доводиться довіритися тим, кого вона, можливо, щойно зустріла. Соціальний працівник може супроводжувати людей під час евакуації, відповідати на запитання й залишатися поруч із тими, хто наляканий або розгублений. Кожен наступний крок пояснюють заздалегідь, а підтримка не обривається посеред маршруту. Після прибуття Карітас перевіряє, чи справді домовленості працюють; якщо ні, команда разом із людиною шукає інший варіант.
Кейс-менеджерка опрацьовує запит на евакуацію.
Карітас може усунути практичні перешкоди й вибудувати маршрут, який справді працює. Він може зробити вибір можливим, не роблячи цього вибору замість людини.
Що відбувається після приїзду
Дорога може закінчитися раніше, ніж робота кейс-менеджерки.
Карітас Запоріжжя допомагав мамі з трьома дітьми, серед яких була дитина з інвалідністю, продовжити шлях до Австрії. Перед виїздом Олена Бугель, кейс-менеджерка Карітасу Запоріжжя, відновила зв’язок з австрійською організацією, яка вже допомагала цій родині раніше, уточнила її теперішні потреби, переконалася, що на місці їх готові підтримати, і координувала наступні етапи дороги.
Після однієї ночі в тимчасовому житлі на заході України родина продовжила шлях до Австрії. На момент прибуття наступний етап уже був підготовлений: на сім’ю чекала місцева команда, було організовано подальше перевезення та житло.
Родина під час евакуації до Австрії за підтримки Карітасу Запоріжжя.
Але для Олени робота з цією родиною на цьому не закінчилася.
Вона продовжила телефонувати мамі: спершу — щоб переконатися, що родина дісталася безпечно, потім — щоб з’ясувати, чи працює на практиці те, про що домовлялися до виїзду. Чи підходить житло? Чи отримує дитина з інвалідністю медичну допомогу? Чи можуть діти навчатися? Чи вирішуються питання з документами та соціальною підтримкою?
«Для мене сам факт виїзду ще не означає, що родина справді перебуває у безпеці й отримала необхідну допомогу, — говорить Олена Бугель. — Важливо зрозуміти, чи дісталися вони місця призначення, чи мають житло, чи отримують діти медичну допомогу й доступ до освіти, чи не залишилася родина сам на сам із новими труднощами».
Під час наступних розмов відповіді ставали конкретнішими. Родина переїхала в окрему квартиру. Дітей почали влаштовувати до навчальних закладів, зокрема дитину з інвалідністю — до спеціалізованої школи. Місцевий соціальний працівник допомагав із відвідуванням лікарів, документами та соціальними послугами.
Для кейс-менеджерки важливо, щоб план, складений до виїзду, витримав перевірку реальністю після приїзду. Випадок не завершується лише тому, що зупинився останній автомобіль. Він завершується тоді, коли допомога, про яку домовлялися на іншому кінці маршруту, справді доступна людині.
Здалеку масштаб евакуації легко вимірювати кількістю автомобілів і людей. Але насправді він складається з сотень окремих людських історій, для кожної з яких потрібне своє рішення.
За одним маршрутом можуть стояти волонтери, які допомагають пройти найнебезпечнішу ділянку, кейс-менеджерка, яка шукає житло в іншій області, працівник із догляду в транзитному центрі, інша команда, яка зустріне після прибуття, — і телефонний дзвінок пізніше, щоб переконатися, що домовленість справді спрацювала.
Саме це стоїть за 584 евакуаціями в межах проєкту: сотні різних життів, для яких не існувало одного універсального рішення.
Вивезти людину з небезпечного місця недостатньо. Потрібно, щоб на іншому кінці дороги на неї чекало не нове невідоме, а зрозумілий наступний крок: житло, необхідна допомога і люди, до яких можна звернутися. У цьому і полягає повний цикл евакуації Карітас.
Як звернутися по допомогу з евакуацією
Евакуація повного циклу відбувається лише за добровільною згодою людини. Команда може запропонувати варіанти, пояснити умови й допомогти організувати переїзд, але не вирішує замість людини, куди їй їхати. Це один із базових принципів процедури евакуації.
Зателефонуйте до Карітасу. Одразу скажіть, що звертаєтеся щодо евакуації. Назвіть своє місце перебування та повідомте, скільки людей мають виїхати.
Розкажіть про потреби кожного, хто їде. Важливо одразу сказати, якщо серед вас є людина з інвалідністю, літня чи маломобільна людина, діти, необхідність постійно приймати ліки, перевозити крісло колісне, тварин або важливі речі. Саме від цього залежить транспорт і побудова маршруту.
Скажіть, чи є у вас місце, куди ви можете поїхати. Якщо це родичі, друзі або вже знайдене житло, команда врахує це під час планування. Якщо їхати нікуди, кейс-менеджер може допомагати шукати доступні варіанти проживання.
Ознайомтеся із запропонованим варіантом і самі ухваліть рішення. Команда пояснює умови, маршрут і доступну допомогу. Людина має право погодитися, відмовитися або змінити рішення.
Після погодження команда організовує маршрут. Залежно від безпекової ситуації він може включати кілька етапів, різні команди, транзитний центр, потяг чи інший транспорт. За потреби соціальний працівник супроводжує людину дорогою.
У транзитному центрі можна отримати базову допомогу та підготуватися до наступного етапу дороги. Там люди можуть перепочити, поїсти, скористатися гігієнічними послугами та отримати інформацію щодо подальшого маршруту й проживання.
Після прибуття зв’язок не обривається. Команда перевіряє, чи людина дісталася погодженого місця і чи працює домовленість. Якщо виникла проблема, можуть шукати інше рішення або перенаправити до відповідної допомоги.
Проєкт «MEDEVAC – Інтегрований хаб реабілітації та відновлення ментального здоров’я для осіб, які зазнали травм внаслідок війни / Integrated Rehabilitation and Mental Health Recovery Hub for Persons Affected by War Trauma» є частиною українсько-чеського партнерства. Ініціатива має посилити реабілітаційну та ментально-оздоровчу допомогу у Дніпропетровській області – одному з ключових регіонів для прийому, лікування та відновлення людей, які постраждали внаслідок війни.
Місто Дніпро визначено як один із медичних хабів для евакуації, стабілізації, лікування та подальшої реабілітації постраждалих. Медичні заклади регіону працюють із великою кількістю пацієнтів, які потребують тривалої мультидисциплінарної реабілітації та психологічної підтримки.
Під час зустрічей вони ознайомилися з роботою медичних закладів, актуальними потребами та просторами, які планується розвивати в межах проєкту. Окремо обговорили майбутні рішення та можливості довгострокового посилення реабілітаційної й ментально-оздоровчої допомоги в регіоні.
Проєкт передбачає не лише оновлення приміщень, а й комплексне посилення спроможності медичних закладів. Зокрема, йдеться про адаптацію та підвищення доступності медичної інфраструктури, закупівлю сучасного реабілітаційного та ментально-оздоровчого обладнання, професійний розвиток мультидисциплінарних команд і передачу чеського досвіду через навчальні візити до Чехії.
У межах проєкту планується розвивати спеціалізовані реабілітаційні простори, створити Центр ментального здоров’я у Кривому Розі, телемедичний простір, а також сенсорні та дружні до дітей реабілітаційні середовища. Передбачено і професійне навчання фахівців.
Учасниками візиту стали:
Вацлав Бача (Václav Báča) – координатор програми MEDEVAC / «Допомога на місці», Міністерство внутрішніх справ Чеської Республіки;
Теодор Бартонь (Teodor Bartoň) – Міністерство внутрішніх справ Чеської Республіки;
Міхал Вивода (Michal Vývoda) – Посольство Чеської Республіки в Україні;
Лариса Сидоренко – керівник проєкту «Карітас Чехії» у Дніпропетровській області;
Олексій Власов – генеральний директор Регіонального медичного центру родинного здоров’я Дніпропетровської обласної ради;
Тетяна Коваленко, в.о. директора Комунального некомерційного ТОВ «Спеціалізований медико-реабілітаційний центр для дітей та підлітків» Дніпропетровської обласної ради;
Віталій Горбалінський – генеральний директор Комунальне некомерційне підприємство «Криворізька міська лікарня № 16» Криворізької міської ради.
Карітас України представляли головна експертка Програми охорони здоров’я Галина Курницька, менеджер проєктів Юрій Наконечний, провідна експертка з ментального здоров’я Катерина Назарова. До розмови дистанційно приєдналася менеджерка проєктів Карітасу України Інна Грицьків,яка координує старт проєкту MEDEVAC і поділилася очікуваннями щодо того, як він вплине на регіон і людей.
«Проєкт має значення, що виходить далеко за межі модернізації окремих медичних просторів. Йдеться про посилення спроможності системи реабілітації та ментального здоров’я у Дніпропетровській області – регіоні, який в умовах війни залишається одним із ключових центрів прийому, лікування та відновлення людей, які зазнали травм внаслідок бойових дій. Важливо, що проєкт поєднує розвиток сучасної медичної інфраструктури та обладнання з посиленням професійної спроможності мультидисциплінарних команд і передачею чеського досвіду. Його результат має вимірюватися передусім реальними змінами для людей – доступом до якісної комплексної реабілітації, психологічного відновлення та сучасних послуг, які продовжуватимуть працювати і після завершення проєкту», – сказала Інна Грицьків.
Фахівчиня також зазначила, що українсько-чеське партнерство створює основу не тільки для підтримки окремих медичних закладів, а й для формування сталих рішень, які можуть посилювати систему охорони здоров’я регіону в довгостроковій перспективі.
Проєкт розрахований на 1200–1600 людей, які отримуватимуть реабілітаційні та психологічні послуги в модернізованих просторах. Також професійне навчання пройдуть 35–50 фахівців, а українські спеціалісти зможуть взяти участь у навчальних візитах до Чехії.
Завдяки проєкту MEDEVAC Карітас України сприятиме розвитку доступної та сучасної реабілітаційної і психологічної допомоги для людей, які постраждали від війни. Йдеться не лише про оновлення медичних просторів та забезпечення сучасним обладнанням, а й про посилення спроможності медичних закладів і професійних команд, щоб якісні послуги були доступними людям і після завершення проєкту.
Упорядницями видання стали експертки Програми зміцнення соціальної згуртованості Карітасу України — Ганна Гоменюк, Олена Бєлік, Анна Чудовська та Катерина Гончар.
На етапі написання і упорядкування авторську методологію на практиці тестували фахівці по роботі з громадами та фасилітатори громад з понад 22 місцевих організацій мережі Карітас України, провівши понад 90 інтеграційних заходів.
Їхній практичний досвід збагатив видання і допоміг зробити методологію максимально наближеною до реалій життя громадах в умовах війни — тих, що знаходяться у прифронтових регіонах і тих, куди люди переміщуються у пошуках прихистку або повертаються як ветерани війни.
Посібник виданий у рамках проєкту: «Сприяння соціальній згуртованості та стійкості у громадах, що постраждали від війни» Карітас України за підтримки Porticus. Друковане видання буде презентоване під час Форуму «Інтеграційні заходи, як згуртувати людей у громадах» 21 вересня у Києві. А PDF версія невдовзі буде доступною на нашому сайті.
Про значимість нового видання говорять експертки Карітасу України:
«Ця методологія покликана допомогти кожному, хто хоче сприяти інтеграції людей з різним досвідом війни. Від концептуальних засад до практичних рекомендацій і готових сценаріїв».
Ганна Гоменюк, директорка Департаменту програм зміцнення соціальної згуртованості
«Людині потрібна людина. Інтеграція починається зі знайомства, спілкування та спільної діяльності. Вона відбувається тоді, коли люди мають можливість взаємодіяти, будувати нові соціальні зв’язки та брати активну участь у житті громади. Для повноцінної інтеграції важливо створювати рівні можливості для взаємодії, творчого розвитку, якісного дозвілля, громадської участі та реалізації культурних прав усіх жителів. Саме спільний досвід, нові знайомства та участь у житті громади зміцнюють її соціальну тканину. Цей методичний посібник містить практичні рекомендації, інструменти та приклади, які допоможуть фасилітаторам і фасилітаторкам планувати та проводити інтеграційні заходи, адаптуючи їх до потреб і особливостей своєї громади».
Олена Бєлік, провідна експертка по роботі з громадами
«Працюючи з громадами, я щоразу переконуюся: згуртованість починається не з великих проєктів, а із зустрічі, розмови, готовності почути одне одного та зробити щось разом. Цей посібник цінний тим, що допомагає перейти від розуміння важливості соціальної інтеграції до конкретних практичних кроків та інструментів, які можна застосовувати у щоденній роботі. Впевнена, що посібник стане підтримкою для фахівців і фахівчинь, які працюють у громадах, допомагаючи створювати простір довіри, участі та взаємодії»
Анна Чудовська, менеджерка по роботі з громадами
«Коли працюєш в темі інтеграції, приходить розуміння, що ми, як жителі й жительки своєї країни, маємо навчитися чути, бачити й вміти цікавитись іншістю людини, з якою взаємодіємо. Так допоможемо собі вистояти. Саме в цій методології зібрано максимально прості й водночас складні та дієві інструменти, як це зробити. Буду щаслива, якщо цією книжкою будуть послуговуватись».
У травні їхній будинок зазнав пошкоджень через падіння уламків ворожого безпілотника. Після звернення до Карітасу Кам’янське родина отримала комплексну підтримку: необхідні побутові речі, грошову допомогу, соціальний супровід та координацію з медичними установами.
Наступним етапом стане відновлення житла – ремонт покрівлі, вікон та дверей. Це допоможе повернути родині відчуття безпеки та забезпечити гідні умови проживання.
Історія пана Миколи та його дружини – лише одна з багатьох, які сьогодні відбуваються в межах проєкту «Грошова допомога та стійкість для України. Фаза 4». Вона вкотре підтверджує, що люди, які проживають у прифронтових громадах, продовжують потребувати підтримки, захисту та доступу до соціальних послуг.
«Ми продовжуємо надавати людям допомогу, але такождля нас було важливозупинитися та відверто обговорити з фахівцями, що працює добре, а що потребуєпокращення, особливо зважаючи на непростий старт проєкту», – розповідає менеджерка проєкту Діана Хандій.
Саме це стало метою для триденної зустрічі «Рух проєкту: синхронізація зусиль та досвіду», яка об’єднала понад 40 фахівців Карітасу України, Карітасу Харків та Карітасу Кам’янське.
Незважаючи на регулярні онлайн-зустрічі, особисте спілкування залишається важливим та ефективним для працівників. Місцевим організаціям важливо бути почутими, оскільки саме вони є безпосередніми надавачами допомоги у громадах, де майже кожен день відбуваються обстріли, через що важче надавати допомогу.
Протягом трьох днів учасники аналізували результати роботи проєкту, обмінювалися досвідом та спільно шукали рішення для актуальних викликів. Психологи підіймали питання оптимізації документації та звітності, інженери акцентували увагу на нестачі фахівців, а кейс-менеджери говорили про зростання кількості звернень і потребу в додаткових ресурсах для якісного супроводу людей.
«Мені, як менеджерці проєкту, було приємно бачити злагоджену роботу команди, але ще важливіше було почути їхні щирі думки та пропозиції. Коли ми відкрито говоримо про труднощі, то краще розуміємо, де саме потрібні додаткові ресурси та підтримка, – зазначає Діана Хандій, – Окрім цього, робота в групах дозволила нам одразу напрацювати конкретні кроки для подолання наявних викликів».
Окрему увагу учасники приділили плануванню подальших кроків. За результатами роботи були визначені пріоритетні напрями на найближчі місяці, серед яких посилення окремих компонентів проєкту, створення інклюзивної стратегії в комунікаціях та залучення зовнішніх експертів для оцінки й вдосконалення наявних процесів і стратегій на місцевому рівні.
В умовах тривалої війни та постійних безпекових ризиків такі зустрічі мають особливу цінність. Вони допомагають не лише координувати роботу та покращувати якість допомоги, а й підтримувати фахівців, яких об’єднує спільна мета – бути поруч із людьми у найскладніші моменти їхнього життя.
Проєкт «Грошова допомога та стійкість для України, фаза 4» реалізується за підтримки Карітасу Швейцарії та Швейцарської солідарності.
Так починаються зв’язки, з яких поступово складається громада — здатна чути різний досвід, підтримувати своїх мешканців і разом шукати рішення.
Після інтеграційного заходу у Софіївській громаді дві жінки ще кілька хвилин стояли біля виходу. До цього дня вони не були знайомі: пані Наталя живе у Софіївці, а пані Ганна переїхала сюди через війну.
«Як чудово, дівчатка, що ми тут зустрілися й обмінялися номерами телефонів. Тепер будемо домовлятися, щоб разом усюди ходити», — сказала пані Наталя.
«Так, недарма прийшли», — відповіла пані Ганна.
Програма заходу вже закінчилася, однак саме тоді проявився його головний результат. Жінки знайшли одна одну і вирішили продовжити спілкування самостійно. Де б вони познайомилися, якби у громаді не з’явився простір, у якому можна без поспіху заговорити з незнайомою людиною?
Війна змінила склад і повсякденне життя українських громад. Люди виїжджають із небезпечних територій, оселяються в нових місцях, повертаються додому, а іноді знову змушені їхати. Поруч живуть місцеві мешканці й внутрішньо переміщені люди, ветерани й цивільні, ті, хто залишався в окупації, і ті, хто тривалий час був далеко від дому. Їхній досвід різниться. Через втрати, виснаження та тривалу небезпеку між людьми можуть виникати дистанція, недовіра, взаємні упередження й поділ на «своїх» і «чужих».
Грошова допомога, ремонт житла, продукти й необхідні речі допомагають відновити побут. Водночас людина може й надалі почуватися самотньою, не знати сусідів і не розуміти, як долучитися до життя громади. Особливо гостро це відчувається у невеликих і віддалених населених пунктах, де бракує постійних просторів для спілкування та спільної діяльності. Ідеться не про нестачу розваг, а про потребу в просторі, де можна бути почутим, познайомитися з іншими, обговорити спільну проблему і разом визначити, що робити далі.
Соціальна інтеграція починається у момент, коли люди з різним досвідом перестають бути просто мешканцями одного населеного пункту: знайомляться, чують одне одного, знаходять спільні інтереси й беруться за справи, важливі для всіх. Різниця між ними нікуди не зникає. Вона перестає бути причиною для дистанції.
Саме для цього Карітас України разом із місцевими організаціями проводить інтеграційні заходи. Їхні формати різняться: «Жива бібліотека», фасилітований діалог, клуб за інтересами, толока або кулінарний захід. Але сам формат ще не робить захід інтеграційним. Важливо, хто долучається, чи взаємодіють люди між собою, чи мають можливість висловитися і чи продовжується спільна дія після зустрічі.
У Карітасі Миколаїв спільне приготування їжі стало приводом познайомитися, поспілкуватися та провести час разом
Звичайний майстер-клас зазвичай завершується готовою річчю. Під час інтеграційного заходу спільна творчість, приготування їжі чи інша діяльність стає приводом для взаємодії. За спільною справою люди починають розмовляти, знайомитися й відкривати одне одного — іноді з тими, з ким за інших обставин могли б ніколи не заговорити.
Тому інтеграційні заходи мають продуману логіку: знайомство, спільну діяльність, розмову та рефлексію, під час яких кожен має можливість висловитися і бути почутим. Важливо, щоб цей процес організовували навчені працівники, які розуміють мету таких заходів. У мережі організацій Карітасу України цю роль виконують фасилітатори громад.
Фасилітатори організовують групову взаємодію, допомагають учасникам почути одне одного і побачити за різним життєвим досвідом спільні інтереси, потреби та можливості. Якщо під час заходу виникає спільна ідея — наприклад, створити клуб за інтересами, організувати нову активність чи разом вирішити певну проблему громади, — фасилітатор допомагає визначити наступні кроки, знайти партнерів, ресурси та можливості для її реалізації. Тому справжнім результатом інтеграційного заходу стають нові зв’язки між людьми та їхня здатність діяти разом.
Команда Карітасу та учасники інтеграційного заходу в Лихівці, присвяченого самопідтримці та емоційному відновленню
Інтеграційні заходи відбуваються в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», який Карітас України реалізує за підтримки уряду США. Фасилітаторки працюють у громадах Дніпропетровської, Полтавської, Харківської та Миколаївської областей — у великих містах, селищах і віддалених селах. Лише у Криворізькому районі робота охоплює всі 15 громад.
Цей напрям працює поруч із грошовою допомогою, ремонтом житла та іншими видами підтримки. Матеріальна допомога дає людям ресурси, щоб відновити повсякденне життя. Інтеграційні заходи повертають зв’язки, завдяки яким мешканці можуть підтримувати одне одного і разом відповідати на наступні виклики.
«Відбудову легко помітити, коли відремонтовано будинок, школу чи лікарню. Довіру між людьми побачити складніше, але саме вона визначає, чи зможе громада користуватися цими можливостями разом і діяти після завершення проєкту», — пояснює Анна Чудовська, менеджерка з роботи з громадами Карітасу України.
У Софіївській громаді фасилітаторка Карітасу Кривий Ріг побудувала зустріч навколо розмови про стереотипи, роль жінки у сучасному суспільстві та упередження, які заважають людям налагоджувати зв’язки. Для дітей організували окреме творче заняття. Завдяки цьому мами змогли спокійно долучитися до обговорення, почути досвід інших жінок і говорити про те, що зазвичай залишається поза щоденними розмовами. Саме тут зустрілися пані Наталя і пані Ганна. Їхній обмін контактами став простим і точним показником: створений простір спрацював, а спілкування вже не потребувало фасилітаторки.
Учасниці інтеграційного заходу в Софіївській громаді під час розмови з фасилітаторкою про роль жінки в сучасному суспільстві
Ще далі — від знайомства до власної ініціативи — пішли мешканці Лихівки на Дніпропетровщині. Після одного з інтеграційних заходів група людей старшого віку звернулася до фасилітаторки: «Чи можете допомогти нам знайти палиці для скандинавської ходьби? Ми дуже хочемо створити клуб, готові навчатися, але самі не можемо їх придбати».
Проєкт не передбачав закупівлі такого інвентарю. Фасилітаторка не мала змоги придбати палиці, але допомогла учасникам шукати інший шлях. Разом вони обговорювали благодійний ярмарок, звернення до місцевих мешканців і тематичних спільнот. За кілька місяців відгукнувся пан Ігор, один із засновників руху скандинавської ходи в Україні. Він запропонував передати кілька пар палиць, провести онлайн-навчання і поділитися досвідом.
Головним результатом стали не палиці. Люди сформулювали власну ідею, об’єдналися навколо неї, шукали можливості й створили клуб, який зможе працювати після завершення проєкту. Інтеграційний захід дав початок громадській ініціативі, а фасилітаторка допомогла учасникам пройти шлях від «ми хотіли б» до «ми робимо».
Учасниця клубу скандинавської ходи в Лихівці
Такі історії показують різні рівні однієї роботи. Спочатку люди отримують привід вийти з дому й заговорити. Потім знаходять тих, кому можуть довіряти. Далі з’являється спільна справа.
Інтеграція не завершується разом із програмою заходу. Її результат видно згодом: у телефонному дзвінку новій знайомій, у клубі, який збирається без команди проєкту, у готовності допомогти сусіду або запропонувати рішення для села. У цей момент люди вже не чекають наступного заходу — вони самі підтримують зв’язки й створюють можливості для інших.
«Гуманітарна допомога дає людям можливість відновити життя, а інтеграційні заходи допомагають відновити громаду, — говорить Анна Чудовська, менеджерка з роботи з громадами Карітасу України. — Коли люди знають одне одного, співпрацюють і довіряють, громада стає стійкішою до криз і здатною самостійно відповідати на майбутні виклики».
Якщо у вашій громаді людям бракує простору для знайомства, розмови або спільної дії, почати можна з простої речі — запропонувати тему, заради якої вони готові зібратися. Щоб дізнатися, чи відбуваються інтеграційні заходи у вашій громаді, ви можете звернутися до найближчої місцевої організації Карітасу України. Іноді нове коло спілкування починається з одного заходу — спільної справи, щирої розмови або знайомства, яке хочеться продовжити.
Паркують їх, навантажені продуктами, господарським приладдям, ємностями із водою, біля входу. Займають місця в коридорах: зазвичай доводиться почекати.
Їхні розмови крутяться навколо спеки й посухи, майбутнього врожаю та зими, яка вже зараз лякає морозами. Минула була така сувора, що «топили усім, що горить». Чи привезуть дрова цього року? Скільки коштуватимуть? У мешканців прифронтових громад південних областей України без перебільшення кожна гривня на рахунку: в умовах зниження або повної втрати доходів, житла та інших раптових втрат гуманітарна підтримка залишається ледь не єдиною опорою.
«Це допомагає нам триматися далі», – каже пані Людмила з села Трифонівка Херсонської області. Жінці літнього віку доводиться дбати не лише про себе, а й свого чоловіка, який переніс інсульт. Пані Людмила не може працювати, адже більшість часу присвячує догляду за чоловіком. Єдиний дохід родини – пенсія. Завдяки грошовій виплаті від Карітасу Берсилав родина змогла частково покрити нагальні потреби.
Літо для малечі – час прогулянок на свіжому повітрі. Але Богдана з Кушугумської громади, Запорізька область, мама відпускати далеко від себе боїться. І небезпідставно: FPV-дрон влучив просто в їхній город і знищив увесь урожай полуниці. В родині пані Олесі окрім Богдана підростає іще двоє дітей. Але через постійні обстріли й проблеми зі зв’язком їм стає дедалі складніше навчатися дистанційно. Завдяки грошовій допомозі від Карітасу Запоріжжя родина зможе покрити нагальні потреби та відкласти кошти на випадок переїзду: обставини можуть погіршитися, хоча і їхати нікуди, бідкається пані Олеся.
Схожі обставини – в Григорія Івановича. Вже понад рік він живе практично у власному підвалі. Розповідає, що страх оселився в ньому після того, як ворожий снаряд впав поруч із будинком. «Випадково я залишився тоді живим, але довелося деякий час лікувати психологічні травми», – згадує мешканець прифронтового селища Зеленівка, що за 4 км від Херсона. Пенсіонер живе сам на краю селища, у місті не був понад 4 роки, а за сусідів має тепер хіба що зайців, фазанів і лисиць. Але виїжджати Григорій Іванович не збирається: каже, їхати нікуди й ні до кого. Грошова допомога від Карітасу Херсон дала йому закрити борги за комунальні послуги та придбати медикаменти.
Проєкт грошової допомоги за пріоритетами, що реалізується у співпраці з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) за фінансування Гуманітарного фонду для України (UHF), впроваджує благодійний фонд Карітас України у співпраці з місцевими організаціями Карітасу Миколаєва, Запоріжжя, Херсону і Берислава.
За травень-червень 2026 року допомогу отримали 810 людей. Загальна сума виплат склала 914 100, 00 грн.
Проєкт триває. Допомога надається вразливим родинам, які проживають у прифронтових районах (0–50 км від лінії бойових дій), новопереміщеним домогосподарствам, які покинули місце проживання внаслідок бойових дій або евакуації протягом 45 днів, а також сім’ям, які безпосередньо постраждали від обстрілів та інших шокових подій і потребують термінової підтримки.
Після початку повномасштабного вторгнення мешканка Харкова була змушена виїхати з міста. Тим часом суд ухвалив рішення стягнути з її пенсії майже 30 тисяч гривень на користь ОСББ за утримання багатоквартирного будинку, в якому вона вже не жила. Рахунки заблокували, виплати призупинили. Коли жінка звернулася до юристів напряму Protection у Карітасі, ті домоглися скасування рішення про стягнення боргу, розблокували рахунки й повернули їй безпідставно стягнуті кошти.
Ця історія — не виняток. У межах напряму Protection проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» Карітас щодня допомагає людям розбиратися в питаннях, які після 2022 року стали масовими: відновлення документів і соціальних виплат, оформлення права власності, компенсація за зруйноване житло.
Безоплатну юридичну допомогу можуть отримати люди, які постраждали від війни, внутрішньо переміщені особи та інші вразливі категорії населення. Юристи консультують, готують звернення, заяви, скарги, позовні заяви — а за потреби супроводжують людину аж до вирішення питання.
За словами Вольги Шейко, юристки напряму Protection, найчастіше по допомогу звертаються жінки старшого віку, одинокі матері та люди з інвалідністю. Серед найпоширеніших запитів — відновлення виплат для ВПО, пенсійне забезпечення, трудові спори, компенсація за зруйноване житло, встановлення права власності на нерухомість, стягнення аліментів та питання соціального захисту. Приблизно дві третини звернень потребують не разової консультації, а тривалішого супроводу: підготовки документів, звернень до державних органів або судового вирішення справи.
Окремо фахівці виділяють питання, які люди роками відкладають “на потім” — насамперед оформлення права власності на нерухоме майно та перевірку страхового стажу для оформлення пенсії. «Будь-яке юридичне питання необхідно вирішувати одразу, а не відкладати в довгий ящик. Це як хвороба, яку потрібно лікувати вчасно, а не чекати, поки вона стане хронічною», — каже Вольга Шейко. Історія жінки з Харкова — якраз приклад того, у що виливається зволікання: без своєчасного втручання борг і надалі стягували б із її пенсії.
Юристи наголошують: навіть якщо людина не впевнена, чи потребує її ситуація правової допомоги, варто прийти хоча б на консультацію. Фахівець оцінить ситуацію, підкаже подальші кроки, а за потреби підготує документи або скерує до відповідних служб.
Отримати консультацію можна в офісі Карітасу чи кризовому центрі, а також за телефоном гарячої лінії свого регіону — контакти є на сайтах і сторінках відповідних організацій Карітасу в соціальних мережах. Для тих, хто не може самостійно дістатися до найближчого офісу, фахівці також виїжджають у віддалені громади — юридична допомога стає доступною там, де вона потрібна найбільше.
Головне — не чекати, поки питання вирішиться саме. Як показує досвід напряму Protection, вчасне звернення часто вирішує те, що роками здавалося безвихідним.
Проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» реалізовується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки. Зміст публікації є виключною відповідальністю Карітасу України та не обов’язково відображає позицію Уряду Сполучених Штатів.
У таких обставинах навіть простий візит, щира розмова чи допомога в домашніх справах мають особливе значення. Тому підтримка людей старшого віку — один із важливих напрямків нашого служіння. Розповідаємо, як волонтери місцевих організацій мережі Карітасу в Україні допомагають своїм підопічним долати щоденні труднощі та відчувати турботу.
Поруч у щоденних потребах
У служінні людям старшого віку важливе місце посідає допомога в базових повсякденних потребах, від яких залежать якість життя, самопочуття та відчуття гідності. І тут допомога волонтерів має велике значення: вони доставляють гарячі обіди, надають перукарські послуги, допомагають із побутовими й технічними питаннями та забезпечують інші види щоденної підтримки.
Серед таких ініціатив — польова кухня у Карітасі Чернівецької Єпархії. Її започаткували у 2022 році як відповідь на потребу в гарячому харчуванні для внутрішньо переміщених осіб та місцевих мешканців, які опинилися у складних життєвих обставинах. З часом ініціатива стала регулярною, а її географія розширилася. Виїзди відбуваються один або два рази на місяць, і за кожен волонтери забезпечують гарячими обідами від 150 до 200 людей. Частину страв доставляють безпосередньо тим, хто не може пересуватися самостійно, зокрема лежачим людям.
Процес організації та роздачі їжі чітко налагоджений, але залишається дуже «живим» та командним. Великі об’єми страв розподіляються у менші ємності, після чого волонтери разом із кухарем і його помічниками формують порції. Меню зазвичай традиційне: гарячий червоний борщ у різних варіаціях, зокрема буковинський та херсонський, адже кухар є внутрішньо переміщеною особою зі Скадовська), печеня з картоплі та тушонки, салати, соління та чай.
Польова кухня, Чернівці
Координаторка волонтерів у Чернівцях Маріяна Бордун зазначає, що участь у спільній справі допомагає людям відчувати власну цінність і потрібність, адже вони долучаються до допомоги «найменшим світу цього». Водночас волонтери мають простір для спілкування, взаємної підтримки та обміну досвідом. За її словами, команда стала дуже згуртованою і фактично перетворилася на дружню спільноту. Важливим результатом такого волонтерства є також залучення нових людей та спільний пошук ресурсів для допомоги.
Гарячими обідами волонтери забезпечують також підопічних Карітасу Тернопіль. Уже 30 років тут працює благодійна їдальня, яка щомісяця годує близько 120 людей. А у межах проєкту «Pro-милосердя» двічі на тиждень гарячі обіди розвозять 65 людям, які не виходять зі своїх домівок.
У Кам’янському завдяки місцевим волонтерам благодійна їдальня підтримує близько 70 людей. Продукти надають місцеві компанії, з якими співпрацює Карітас Камʼянське. Крім того, волонтери забезпечують комплексну побутову підтримку старших людей: допомагають із прибиранням житла, відвідуванням аптек, магазинів і державних установ.
Волонтерська молодь відвідує старших людей, Кам’янське
Ще один спосіб підтримки — безкоштовні перукарські послуги. Така ініціатива діє в Карітас Івано-Франківськ, адже багато потребуючих не можуть регулярно відвідувати перукарню через фінансові труднощі чи стан здоров’я.
Щотижня до місцевого Карітасу приходить волонтерка Олена, яка стриже всіх охочих. Вона зізнається, що не рахує кількість людей, які до неї звернулися, адже для неї важливіші емоції підопічних. «Я тільки запам’ятовую їх задоволені усмішки і міста, з яких вони потрапили», — говорить вона. Саме людська вдячність і прості моменти радості мотивують її продовжувати волонтерство. Люди старшого віку та ВПО дуже емоційно реагують на таку допомогу: після стрижки почуваються впевненіше, ніби «молодшають», і на деякий час забувають про труднощі.
Безкоштовні перукарські послуги, Івано-Франківськ
Волонтери Карітасу розвивають і інші напрями підтримки. У Карітас Миколаїв допомагають старшим людям із технічними питаннями зі смартфонами. У релокованому Карітас Краматорськ допомога охоплює побутовий супровід, доставку продуктів і гігієнічних засобів, а також поступово розширюється, щоб підтримати маломобільних людей під час виходу за межі житла. У Бориславі волонтери доставляють продукти й засоби гігієни та супроводжують підопічних під час закупівель.
Підтримка установ для старших людей та «Домашня опіка»
Одним із напрямків волонтерського служіння є відвідування спеціалізованих установ та участь у проєкті «Домашня опіка». Таке волонтерство здійснюють у Карітасі Кропивницького, Львова та Берислава.
У Кропивницькому волонтери регулярно відвідують будинок для людей поважного віку «Затишна оселя» в селі Аджамка. «Такі зустрічі є важливою складовою нашої місії підтримки та турботи про тих, хто особливо потребує уваги, спілкування та щирого слова», — розповідає Софія Третяк, місцева координаторка волонтерів.
Під час візитів волонтери проводять із мешканцями змістовне дозвілля, спілкуються, діляться досвідом і спогадами. Особливе місце займають духовні бесіди, які допомагають підтримувати внутрішню рівновагу, надію та віру.
Окрім соціальної та психологічної підтримки, волонтери допомагають із прибиранням приміщень, доглядом за територією та її благоустроєм. Спільними зусиллями вони творять затишний і комфортний простір, у якому кожен мешканець може почуватися потрібним та оточеним турботою.
Відвідини бенефіціарів у будинку «Затишна оселя», с. Аджамка, Кіровоградська область
У Карітас Львів волонтери долучаються до ініціатив у Геріатричному пансіонаті. Для його мешканців організовують арт-терапію, паломництва, а також створюють можливості самим ставати волонтерами — зокрема, нарізати тканини для плетіння сіток. Отець Василь Тузяк, який координує працю волонтерів у Геріатричному пансіонаті, розповідає про волонтерку пані Ірину, ВПО із Нововолинська. Під час одного із заходів вона запропонувала людям старшого віку власноруч ліпити вареники, спілкуватися, а на фоні слухати улюблені українські пісні.
Геріатричний пансіонат, м. Львів
Також волонтери у Львові долучаються до проєкту «Домашня опіка». Разом із психологами та соціальними працівниками фонду вони відвідують старших людей у їхніх домівках, допомагають із закупівлею продуктів або показують, як користуватися ґаджетами. Протягом 2026 року до волонтерства тут долучилися вже 38 охочих, найчастіше — студенти. «Вони просто можуть посидіти і послухати наших підопічних. Переглянути із ними старі фото, послухати історії життя. І це дуже цінно», — каже керівниця проєкту Ірина Старовецька.
Волонтери дуже уважні до потреб підопічних. Пані Ірина згадує історію однієї бабусі, яка через стан здоров’я була змушена постійно перебувати вдома. Під час зустрічі з волонтерками вона розповіла, що дуже любить читати і вже двічі перечитала всю домашню бібліотеку. Студентки не просто почули про це, а зібрали та принесли жінці багато нових книжок.
Волонтери разом із підопічною проєкту «Домашня опіка», м. Львів
Під опікою Карітас Берислав перебувають п’ятеро маломобільних одиноких людей. Майже кожні два тижні волонтери разом із працівниками фонду відвідують їх.
«Кожна зустріч — особлива. Наші підопічні діляться спогадами, розповідають про своє життя, згадують молоді роки, — ділиться місцева координаторка волонтерів Тетяна Біжко. — Часто вони зустрічають нас із усмішкою та запрошують на чай або каву. І саме в такі моменти розумієш, наскільки важливою є проста людська присутність».
Волонтери у Бериславі переконані: найважливіше, щоб їхні підопічні відчували себе потрібними та не залишалися наодинці зі своїми труднощами. Тому вони вітають їх зі святами, готують невеликі подарунки, допомагають із придбанням ліків і продуктів, цікавляться самопочуттям, вирішують нагальні потреби та просто проводять час разом.
Спільні події та нові досвіди
Для людей старшого віку особливо важливо залишатися активними, спілкуватися та відчувати себе частиною громади. Саме тому волонтери Карітасу організовують заходи, які об’єднують і допомагають творити спільноту.
У Кривому Розі волонтери проводять творчі майстер-класи, настільні ігри, заняття з рукоділля, тематичні та святкові зустрічі, дружні чаювання. Значення такої роботи особливо помітне у щоденному досвіді людей, які беруть у ній участь. Важливо не лише отримати необхідну допомогу, а й відчувати увагу, підтримку та власну значущість. Спілкування допомагає долати ізоляцію, покращує емоційний стан і дає відчуття приналежності до спільноти, — переконана координаторка волонтерів із Карітас Кривий Рік Дарина Левада.
Майстер-клас для людей старшого віку у Кривому Розі
Подібні заходи для людей старшого віку проводили й у Карітас Суми. Коли кількість охочих перевищила можливості приміщення, виникла ідея створити клуб «Золотий вік», який об’єднав учасників за інтересами:
«Золоті голоси» — для тих, хто любить співати.
«Золоті руки» — для тих, хто бажає створювати щось власноруч.
«Золоті серця» — група екологічного спрямування, яка допомагає птахам і тваринам.
У Сумах також проводять майстер-класи, «Веселі старти» та вікторини, які допомагають людям старшого віку залишатися активними й спілкуватися. А завдяки іноземним волонтерам для них організовують культурні події — концерти, відвідини театру та філармонії. Лише протягом трьох місяців близько сотні учасників клубу побували на таких заходах.
До спільноти долучаються й волонтери з Китаю, які навчаються у педагогічному інституті. Вони співають і грають на гітарі, а також проводять майстер-класи, зокрема з китайської каліграфії, що стало для багатьох учасників новим і незвичним досвідом.
Майстер-клас із китайської каліграфії, Карітас Суми
«Серед наших учасників клубу багато самотніх людей, евакуйованих із прикордонних територій. Вони втратили домівки, звичне життя і часто не мають планів на майбутнє. Їм потрібні підтримка та спільнота, яка допоможе адаптуватися й інтегруватися в нову громаду», — розповідає Ірина Недбай, координаторка волонтерів у Сумах.
У Карітас Броди діє проєкт «Ми поруч», покликаний підтримувати людей, які стали жертвами репресій. Тут також відбуваються зустрічі з людьми старшого віку. Для них це можливість побачитися, поспілкуватися і зробити щось разом. Наприклад, нещодавно підопічні створювали власні фотоальбоми. Допомагає гуртувати людей та організовувати дозвілля волонтерка пані Леся.
Виготовлення фотоальбомів, Карітас Броди
Не менш важливими є психосоціальні заходи. У Карітас Миколаїв такі зустрічі проводять студенти-психологи, які попередньо пройшли практичну підготовку під керівництвом кризового психолога організації. Формат «Кава з психологом» створює теплу атмосферу для обговорення важливих психологічних тем. Учасники говорять про тривогу, стрес, психологічну стійкість, внутрішні ресурси та способи підтримки власного емоційного благополуччя.
Щодня у різних куточках України Карітас об’єднує сотні волонтерів, які готові служити людям старшого віку саме так, як вони найбільше потребують: від допомоги в побуті до спілкування та підтримки. Це присутність поруч, яка робить життя людей радіснішим і менш самотнім.
Щиро дякуємо всім організаціям Карітасу та волонтерам за служіння й відкриті до допомоги серця.
Мар’яна Прокопик, старша юристка Карітасу України, взяла участь у засіданні міжвідомчої робочої групи з питань виявлення, припинення та розслідування злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми, яке відбулося в Офісі Генерального прокурора.
Зустріч об’єднала представників правоохоронних органів, Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини, Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України, Національної соціальної сервісної служби та громадського сектору. Учасники обговорили, як сьогодні працює система протидії торгівлі людьми, з якими перешкодами стикаються потерпілі та що необхідно змінити для своєчасного виявлення, захисту й доступу до допомоги.
Тривалий судовий розгляд
За даними Офісу Генпрокурора, станом на липень 2026 року в судах перебуває близько 170 кримінальних проваджень, проте вироки ухвалено лише у 10 справах. Також наголошувалося, що чинний порядок міжвідомчої взаємодії є застарілим, а обмін інформацією між залученими службами потребує оновлення.
Захист дітей у зоні ризику
Фіксується зростання кількості проваджень щодо торгівлі дітьми та їхньої сексуальної експлуатації. Водночас офіційний статус отримують лише поодинокі діти. Процедура ускладнюється коли батьки або законні представники самі причетні до злочину, перебувають в окупації чи за кордоном. Це вимагає від правоохоронців, соцслужб та ГО швидкої й узгодженої взаємодії заради найвищих інтересів дитини.
Нові схеми та цифрові загрози
Національна поліція поінформувала про випадки укладання фіктивних шлюбів військовозобов’язаними з повнолітніми особами з інвалідністю, що можуть містити ознаки експлуатації, а також про відповідальність причетних посадовців. Водночас Кіберполіція висвітлила результати спецоперації «Павутина», наголосивши на зростанні масштабів створення та поширення матеріалів сексуальної експлуатації дітей в Інтернеті.
Ситуація за кордоном
Потенційно постраждалі українці часто не знають про можливість отримати статус і допомогу за кордоном. Крім того, середня тривалість консульського прийому становить близько 12 хвилин, чого зазвичай недостатньо для виявлення ознак експлуатації, оцінки потреб осіб та належного перенаправлення.
Позиція та пропозиції Карітасу України
Під час розроблення Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2030 року Карітас України надав Міністерству соціальної політики, сім’ї та єдності України коментарі та пропозиції, сформовані на основі багаторічного практичного досвіду у сфері запобігання торгівлі людьми та надання комплексної допомоги постраждалим особам. Серед них:
уточнення механізмів фінансування Програми, запровадження публічного звітування та сталого фінансування соціальних послуг за принципом «гроші йдуть за людиною»;
покриття витрат на повернення, транспортний супровід і відновлення документів постраждалих осіб;
забезпечення належного захисту персональних даних під час електронного подання заяв, обробки та зберігання даних;
посилення ролі медичних працівників у ранньому виявленні постраждалих та їх перенаправленні до служб допомоги;
залучення до спеціалізованого навчання працівників поштового зв’язку, залізничного транспорту та інших фахівців транспортної й логістичної інфраструктури;
перегляд показників охоплення роботодавців інформаційними заходами щодо запобігання трудовій експлуатації.
В умовах повномасштабної війни ризики торгівлі людьми зростають і набувають нових форм. Тому важливо посилювати взаємодію між державними органами та громадським сектором і розвивати систему допомоги, у центрі якої перебувають потреби, гідність і безпека постраждалої людини.
