23 жовтня фахівчині Карітасу Хмельницький УГКЦ провели для студентів і викладачів Київського інституту бізнесу та технологій (КІБіТ) онлайн-лекцію «Реабілітація людей з інвалідністю в умовах війни: сучасні виклики, підходи та досвід Карітасу Хмельницький УГКЦ».
Лекторками стали Катерина Назарова – лікарка-психіатриня, провідна експертка з ментального здоров’я Карітасу України та медична директорка БО «БФ Карітас-Хмельницький УГКЦ», і Оксана Дзюба – менеджерка проєкту M.O.V.E. та практична психологиня. Вони розповіли, як поєднувати медичну, психологічну та соціальну допомогу, і показали на прикладі проєкту мобільної реабілітації, як це працює на практиці.
Спікерок привітала проректорка з навчально-методичної роботи Марина Рябокінь. За її словами, практичний досвід фахівців неможливо порівняти з теоретичними знаннями, які студенти здобувають в аудиторії. Вона також розповіла про психореабілітаційну лабораторію КІБіТ, де майбутніх психологів навчають працювати з VR-технологіями.
Катерина Назарова почала з типової історії: людина пережила інсульт, пройшла лікування та стаціонарну реабілітацію й повернулася додому. Формально медичний етап завершено, але вдома виявляється, що вона не може самостійно прийняти душ, боїться впасти, а рідні не знають, як допомогти.
Двоє пацієнтів з однаковим діагнозом можуть мати зовсім різні потреби. Один живе в будинку без сходів і має підтримку родини. Інший мешкає на четвертому поверсі без ліфта, а рідні – за кордоном. «Діагноз не дає цілісного уявлення про те, як людина функціонує у повсякденному житті», – пояснила Катерина Назарова.
Тому в роботі спираються на Міжнародну класифікацію функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я. Вона враховує не лише функції організму, а й повсякденну активність, участь у житті суспільства та контекст: середовище, доступність послуг, підтримку близьких.
Серед принципів сучасної реабілітації Катерина Назарова назвала людиноцентричність, мультидисциплінарність, індивідуалізацію, безперервність і оцінювання результатів. Ефективність реабілітації, наголосила вона, визначається не кількістю наданих послуг, а тим, що змінилося у функціонуванні людини.
Оксана Дзюба розповіла, як ці принципи втілюють у проєкті M.O.V.E. «Мобільна допомога для розширення можливостей ветеранів», який Карітас України реалізує за фінансової підтримки Cordaid. Це пілотна модель мобільної мультидисциплінарної реабілітації: команда працює вдома у людей і в медичному центрі Карітасу Хмельницький. Основа програми — двотижневий інтенсивний цикл, під час якого фахівці регулярно навідуються до пацієнта. Допомогу отримують люди з інвалідністю, військові, літні люди та пацієнти з важкими функціональними обмеженнями — усі, кому складно або неможливо доїхати до закладу.
Проєкт стартував 1 січня 2026 року. За перші шість місяців команда допомогла 75 людям, провела 375 консультацій лікарів-спеціалістів і навчила 35 неформальних доглядальників — рідних, які щодня піклуються про пацієнтів. Також запровадили індивідуальні реабілітаційні плани та електронну базу випадків, налагодили співпрацю з лікарнями та ветеранськими просторами, звідки людей скеровують на реабілітацію.
Досвід перших місяців показав, що для частини людей двотижневого циклу замало. Тому після нього проводять повторне функціональне оцінювання, а людина може пройти курс ще раз.
Серед пріоритетів лекторки назвали чіткіші маршрути пацієнтів після стаціонару, розвиток спеціалізованих компетенцій у громадах і підтримку доглядальників. Окремо розглянули, як психічний стан впливає на реабілітацію. Депресія, тривога, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), хронічний біль і когнітивні порушення, зокрема після інсультів чи черепно-мозкових травм, можуть заважати виконувати вправи.
«Поширена помилка – пояснювати таку поведінку недостатньою мотивацією, адже це переважно не так», – наголосила Катерина Назарова.
За відмовою від занять може стояти біль, втома, страх повторної травми, труднощі з розумінням інструкцій чи справжні симптоми депресії. Тому в команді працюють психологи з клінічною освітою, а за потреби долучається лікар-психіатр. Окрему увагу лекторки приділили освіті: часто людині та її родині достатньо зрозуміти, чому виникають певні реакції, чого очікувати і коли звертатися по спеціалізовану допомогу.
«Гідність — одна з наших найбільших цінностей. Але універсального інструменту немає, бо все дуже індивідуально», – зазначили лекторки.
Завершуючи лекцію, Катерина Назарова повернулася до головної думки зустрічі.
«Сучасна реабілітація – це міст між лікарнею і реальним життям людини. І побудувати цей міст ми можемо лише тоді, коли всі працюють згуртовано», – підсумувала вона.
Над цим працюватиме Карітас України разом із Карітасом Тернопіль у межах нового проєкту «Спроможні родини – інклюзивні громади».
Його мета — допомогти людям з інвалідністю, зокрема з інтелектуальними, ментальними та психічними порушеннями, і їхнім родинам краще знати свої права, відстоювати власні інтереси та брати участь у житті громади й впливати на рішення місцевої влади.
Вольга Шейко, юристка благодійного фонду«Карітас України», фахівчиня з адвокації проєкту«Спроможні родини – інклюзивні громади»:
«Нагальність проєкту полягає в тому, що він спрямований не просто на надання окремої допомоги, а на формування сталої системи соціальних послуг через залучення батьків, опікунів, громадських організацій та органів місцевого самоврядування до визначення потреб, бюджетного планування й ухвалення рішень.
Важливо, щоб соціальні послуги не залежали виключно від короткострокових грантових програм чи благодійної допомоги, а поступово ставали частиною системного фінансування з місцевих бюджетів відповідно до реальних потреб населення та фінансових можливостей громад.
Окремої уваги потребує питання реальних обсягів фінансування соціальних послуг для людей з інвалідністю з місцевих бюджетів. Сьогодні важливо говорити не лише про наявність відповідних програм, а насамперед про конкретні суми коштів, які громади щороку передбачають і фактично витрачають на забезпечення потреб цієї категорії населення. Адже навіть за наявності мільйонних бюджетів соціальних програм фінансування безпосередньо денного догляду, підтриманого проживання, соціальної адаптації та інших необхідних послуг може залишатися мінімальним або взагалі не передбачатися.
Скільки коштів виділяється на ці послуги в абсолютних сумах? Яку частку вони становлять у загальних видатках місцевих бюджетів? Скільки припадає на одного потенційного отримувача та наскільки ці обсяги відповідають фактичній потребі? Усе це ми спробуємо проаналізувати».
Проєкт триватиме з жовтня 2026 року до лютого 2027 року включно. Його реалізують у Тернополі, спираючись на досвід Карітасу в розвитку інклюзивних соціальних послуг та адвокації прав людей з інвалідністю.
«Нічого про нас без нас»
Люди з інвалідністю та їхні родини нерідко стикаються з труднощами під час отримання соціальних послуг. Зокрема їм бракує зрозумілої інформації про доступну підтримку, знань про процедури звернення до місцевої влади та інструментів впливу на рішення щодо розвитку й фінансування необхідних послуг.
Проєкт покликаний змінити цю ситуацію. Його основа – принцип «Нічого про нас без нас»: люди з інвалідністю та їхні родини мають бути не лише отримувачами допомоги, а й активними учасниками ухвалення рішень, які стосуються їхнього життя. Водночас громадам потрібні дієві механізми, щоб розвивати й фінансувати послуги відповідно до потреб мешканців.
Тому важливо не лише говорити про проблеми, а й дати потребуючим практичні інструменти для змін.
Дослідити потреби та знайти рішення
На першому етапі команда вивчатиме досвід людей з інвалідністю, їхніх батьків, родичів, опікунів і доглядальників. До дослідження планується долучити представників органів місцевого самоврядування, громадських організацій і надавачів соціальних послуг. Потрібно з’ясувати, з якими перешкодами стикаються родини, яких послуг бракує та що заважає людям впливати на рішення у своїх громадах.
Результати допоможуть підготувати практичні рекомендації й інструменти, які можна буде застосовувати у подальшій роботі і масштабувати поза межами Тернопільщини для усіх бажаючих.
Книги і карта: практичні інструменти впливу
У межах проєкту передбачено розроблення трьох основних матеріалів:
Аналітичний збірник «Зелена книга» описуватиме бар’єри доступу до соціальних послуг і проблеми, з якими стикаються люди з інвалідністю та їхні родини.
Методичний посібник «Біла книга» стане в нагоді громадським організаціям. Він міститиме практичні рекомендації щодо розвитку соціальних послуг і взаємодії з місцевою владою.
«Дорожня карта самоадвокації» міститиме покрокові рекомендації, як людям з інвалідністю і родинам відстоювати свої права, готувати звернення та запити, брати участь у громадських слуханнях і формувати громадські ради та робочі групи, подавати колективні пропозиції та електронні петиції, а також краще розуміти, як ухвалюють бюджетні рішення у громаді.
Дорожню карту адаптують за міжнародним стандартом доступного читання Easy-to-Read: інформацію викладуть простою мовою, доповнять зрозумілими поясненнями і шаблонами документів.
Проєкт також передбачає формування групи з 15–20 підготовлених батьків, доглядальників, правозахисників і місцевих активістів. У межах території роботи проєкту вони зможуть об’єднуватися, представляти інтереси людей з інвалідністю і системно долучатися до розвитку соціальних послуг у своїх громадах.
Від локального досвіду до змін у громадах по всій країні
Окремим напрямом стане інформаційна кампанія «Сильні, бо разом». Вона розповідатиме про права людей з інвалідністю, досвід родин і можливості самостійно захищати власні інтереси.
Наталія Гарбуз, керівниця напряму«Інклюзія» благодійного фонду «Карітас України»:
«Карітас України вже багато років працює поруч із людьми з інвалідністю та їхніми родинами. Ми розвиваємо інклюзивні простори, послуги денного догляду та підтриманого проживання, допомагаємо дітям і дорослим розвивати навички самостійності, підтримуємо сім’ї, сприяємо доступу до освіти, працевлаштування та життя в громаді.
За цей час ми переконалися: інклюзія починається з визнання того, що кожна людина має право бути видимою, почутою і включеною в життя своєї громади. Для цього потрібні доступні простори й послуги, підготовлені фахівці, підтримка родин і готовність самих громад дослухатися до людей з інвалідністю та залучати їх до ухвалення рішень».
Напрацьовані матеріали планують передати командам мережі Карітасу для подальшого використання в місцевих організаціях. Успішний досвід осередків Карітасу трансформуватиметься у національну франшизу практичних інструментів громадського контролю та соціальної інклюзії.
Вразливі, але небезпомічні
Очікуваний результат проєкту – посилення голосу людей з інвалідністю та їхніх родин у діалозі з місцевою владою, а також створення практичних інструментів для розвитку доступних соціальних послуг.
Спроможні родини позиціонуються як важлива основа інклюзивних громад, де кожна людина має право голосу, має можливість не лише отримувати необхідну підтримку, а й самостійно визначати свої потреби, відстоювати права та впливати на рішення, що стосуються їхнього життя.
Публікацію створено міжнародним благодійним фондом «Карітас України» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії»/ Strong Civil Society of Ukraine – a driver towards reforms and democracy за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю БФ «Карітас України» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
Сьогодні він також встає раніше, але вже з іншої причини – щоб підготуватися до візиту пані Ірини, кейс-менеджерки кризового центру Карітасу Запоріжжя.
Вони порозумілися після першої зустрічі, коли чоловік звернувся по допомогу. Відтоді пані Ірина всюди його супроводжує: допомогла з оформленням інвалідності, організувала записи до лікарів і продовжує ходити з чоловіком на медичні прийоми.
«Мені складно впоратися з усіма організаційними питаннями. Набагато спокійніше, коли у мене є така підтримка», — ділиться пан Віктор.
Попереду чекають оформлення нових документів, консультації від спеціалістів та нові етапи лікування, проте чоловік не сильно переживає через це, бо знає, що буде проходити через це не сам.
Такі історії – результат роботи фахівців на місцях, яка часто залишається непомітною, проте ніколи не зупиняється.
Фахівці проводять консультації, збирають і опрацьовують інформацію, координують надання послуг і супроводжують людей на різних етапах розв’язання їхніх питань. Паралельно психологи надають індивідуальну підтримку та проводять групові заходи, а в «Просторі дружньому до дитини» організовують творчі, освітні й розвивальні заняття для дітей. Кожен із цих напрямів доповнює інший і допомагає створювати умови для комплексної підтримки людей, які постраждали від війни.
Фахівці роблять усе необхідне, щоб надавати сучасну та якісну підтримку, тому постійно оновлюють свої знання.
«Зараз складно говорити про забезпечення повного відновлення, але водночас дуже важливо порушувати це питання. На мою думку, кейс-менеджмент відіграє тут надзвичайно важливу роль. Кейс-менеджери допомагають убезпечити людей від повторної травматизації, ризику виселення та порушення їхніх прав. Звісно, вони не роблять цього самотужки. Важливу роль в цьому відіграє злагоджена взаємодія всіх фахівців: кейс-менеджерів, юристів та психологів», – ділиться своїми думками Анастасія Стеценко, керівниця програми «Соціального захисту та захисту прав людини».
Щоб така допомога продовжувала відповідати потребам людей та була ефективною, фахівці постійно поновлюють свої знання та практичні навички, відвідуючи заходи. Одним із таких тренінгів стало триденне навчання в рамках проєкту «Забезпечення повноцінного доступу до захисту та гігієни постраждалого від війни населення прифронтових районів України (ЕСНО 4)», який фінансується за підтримки Європейського Союзу та Карітасу Австрії.
«Для нас було вкрай важливо зібрати команди з Сум, Запоріжжя та Чернігова разом, адже це можливість не лише детально обговорити оновлені вимоги донорських організацій, а й обмінятися безцінним практичним досвідом. Спільне опрацювання реальних кейсів та живе спілкування між регіонами допомагають нам сформувати єдине розуміння алгоритмів роботи та значно підвищити якість підтримки, яку ми надаємо людям», – зазначає менеджерка проєкту Інна Козлова.
Основним тренером став Девід Глендинінг – експерт, залучений за підтримки Карітасу Австрії. Понад три роки він тісно співпрацює з Карітасом України. Раніше Девід долучався до іншого проєкту, у межах якого допоміг розробити рекомендації щодо заходів із захисту в «Кризових центрах». Ці рекомендації лягли в основу операційного плану розвитку програми «Соціальний захист та захист прав людини» на 2024–2025 роки.
«Девід допоміг нам сформувати мінімальний пакет супервізійної підтримки фахівців “Кризових центрів” на місцях. Якість надання послуг отримувачам значно покращилася, про що свідчать відгуки самих отримувачів допомоги – поділилася керівниця програми «Соціального захисту та захисту прав людини» Анастасія Стеценко. – Звісно, відтоді вже минуло багато часу, але те, що Девід з нами, розуміє контекст і важливість роботи “Кризових центрів”, додає дуже багато додаткової цінності нашій взаємодії.»
Попередня співпраця експерта з колегами Карітасу допомогла під час тренінгу створити комфортний простір для обміну досвідом, обговорення робочих викликів і пошуку рішень, які можна застосовувати в щоденній роботі. Учасники розглядали практичні кейси, аналізували складні ситуації та мали змогу поставити запитання щодо застосування отриманих знань у роботі.
Окрему увагу приділили питанням захисту людей, оцінюванню ризиків та визначенню потреб. Під час лекції учасники розглянули, як розрізняти ризики у сфері захисту, вразливість і незадоволені потреби; визначати ситуації, що потребують спеціалізованого реагування; а також оцінювати доцільність грошової допомоги з огляду на конкретні ризики, очікувані результати у сфері захисту та бар’єри, які обмежують доступ людей до необхідних послуг і підтримки.
«Для нашої команди такі навчання – це можливість постійно вдосконалювати професійні навички, обмінюватися досвідом із колегами з інших міст і знаходити ефективніші способи підтримки людей», – зазначає учасниця тренінгу з Карітасу Сум.
Розвиток професійних компетенцій є важливою складовою якісної гуманітарної допомоги. Він допомагає фахівцям краще розуміти потреби людей, своєчасно виявляти ризики та добирати рішення відповідно до конкретної ситуації.
Наступним кроком у проєкті стане безпосереднє впровадження нових підходів у повсякденну роботу кейс-менеджерів. Отримані знання та відпрацьовані алгоритми дозволять фахівцям на місцях точніше розмежовувати ведення випадків у сфері захисту та соціального супроводу, а також ефективніше визначати пропорційну підтримку й доцільність надання грошової допомоги відповідно до виявлених ризиків та бар’єрів конкретної людини.
Жінці 91 рік, сорок із них вона пропрацювала в «Укртелекомі», і досі сама веде господарство, не дозволяючи віку вирішувати за себе. Та щойно наближаються холоди, у її щоденних підрахунках з’являється болюче питання: від чого відмовитися цього разу – від ліків, від їжі чи від тепла.
У серпні Наталія Федорівна отримала багатоцільову грошову допомогу від Карітасу. Вона вирішила зберегти ці кошти на зиму, щоб мати запас для майбутніх платежів. Самостійно визначити, коли й на що використати підтримку, — важлива можливість для людини, яка звикла ретельно планувати свій бюджет.
До Міжнародного дня боротьби з бідністю, який відзначають 17 жовтня, розповідаємо, як працює багатоцільова грошова допомога UCT Карітасу України, кому вона надається та чому її умови відрізняються залежно від життєвої ситуації.
Що таке UCT і чому допомога має різні формати
Карітас України понад 12 років надає багатоцільову грошову допомогу. Її особливість — люди самі визначають, на які першочергові потреби спрямувати кошти. Для однієї родини це ліки, для іншої — продукти, оренда житла чи речі, яких бракує після евакуації.
З 2026 року Карітас впроваджує грошову допомогу за пріоритетами — UCT, від англійського Unified Cash Transfers. Це багатоцільова допомога, яка, на відміну від цільових грошових виплат, не обмежена однією визначеною потребою. У межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні»” застосовуються чотири види UCT із різними умовами, сумами та періодами підтримки.
«Людина, яка щойно евакуювалася, і родина, яка тривалий час живе поблизу фронту, потребують різної підтримки. Тому передбачено чотири види UCT: для життя у прифронтових громадах, після евакуації, після обстрілів і для вразливих переселенців, які не отримують державних виплат. Це спільний підхід, розроблений на рівні гуманітарного реагування в Україні. Він спирається на ситуації, визначені у Плані гуманітарних потреб і реагування, та узгоджений Робочою групою з грошової допомоги (Cash Working Group)», — пояснює Тетяна Назаренко, головна експертка напряму UCT.
Багатоцільова грошова допомога підтримує не лише окремі родини, а й громади, у яких вони живуть. Люди купують продукти в місцевих магазинах, ліки в аптеках, оплачують житло та послуги. Ці кошти залишаються в громаді й підтримують місцевий бізнес. До переказу та виплати допомоги залучені банки й поштові відділення. Тож люди отримують можливість придбати потрібне, а громада — додаткові кошти для своєї економіки.
Чотири життєві ситуації, у яких можна отримати підтримку
Життя у прифронтовій громаді — UCT1. Ця допомога призначена для вразливих людей у визначених прифронтових громадах, які відповідають критеріям програми. Це люди, що живуть поблизу лінії фронту, у зоні 0–50 км, де постійна загроза обстрілів і втрата стабільного доходу змушують економити на найнеобхіднішому.
Розмір допомоги становить 10 800 гривень на людину, що розраховані на покриття базових витрат протягом 6 місяців. Така допомога надається на кожного члена сім’ї (домогосподарства). Саме за цим напрямом отримала виплату Наталія Федорівна на Сумщині.
Наталія Федорівна отримала грошову допомогу за пріоритетом UCT1
Пані Світлана зі Слов’янська разом із чоловіком і 80-річною мамою залишається вдома в тій частині міста, де мешкає лише близько п’ятнадцяти людей. Мости там руйнують, дороги обстрілюють, тож їхати по продукти щоразу ризиковано. Свою виплату родина витратила так, як підказало життя: купила продукти тривалого зберігання, одяг і взуття та оплатила комунальні послуги. Тепер у морозилці лежить десять хлібин, у підвалі – овочі, а в коморі засоби гігієни, тобто є запас на випадок перебоїв із постачанням.
Нещодавня евакуація — UCT2. Для людей, які були змушені переміститися через бойові дії, обстріли або рішення про примусову евакуацію, передбачена одноразова виплата 12 300 гривень на особу. Вона розрахована на три місяці забезпечення базових потреб. Зареєструватися можна протягом 45 днів після евакуації.
Після переїзду витрати виникають одразу: потрібно оплатити житло, придбати продукти, одяг або необхідні побутові речі. Грошова підтримка дозволяє родині визначити, що з цього потрібно насамперед.
Пан Іван із Донеччини погодився виїхати лише після сьомого влучання в його будинок, коли від оселі залишилися самі стіни, а разом із нею пропали одяг і документи. Реєструючись на отримання виплат у транзитному центрі, він поділився, на що збирається витратити допомогу: «Нічого не осталось: ні одежі, ні документів… Ото в чому був. Добре, що документи відновив. А гроші витрачу на одяг та продукти, бо пенсії зараз ні на що не вистачає».
Для 75-річної пані Ніни, яка після кількох вимушених переїздів оселилася в Кам’янському, найнагальнішою потребою стало здоров’я. Отриману грошову допомогу вона планує витратити на ліки та візити до лікарів. «Треба і до стоматолога, і до окуліста, потрібні ліки. Навіть не знаю, за що спочатку братися», — говорить жінка. Виплата однакова, а рішення різні, і саме в цьому суть принципу вибору.
Пані Ніна планує спрямувати отримані кошти на лікування, а пан Іван – на одяг та продукти
Наслідки обстрілу— UCT3. Цей вид допомоги передбачений для людей, які постраждали від обстрілів, ракетних ударів та інших атак на цивільне населення протягом останніх 45 днів, зокрема родин із пошкодженим житлом або пораненими членами сім’ї. Подію підтверджують документами: довідками з Дії чи ЦНАП, актами обстеження житла, довідками ДСНС, поліції або військових адміністрацій. Списки формують разом із місцевою владою. Розмір допомоги — 12 300 гривень на особу, що сплачується разово однією сумою, при цьому допомога розрахована на покриття базових потреб протягом 3-х місяців .
Світлана Павлівна з Миколаївки на Донеччині працювала фельдшеркою на місцевій електростанції й до останнього залишалася з колективом, надаючи допомогу після обстрілів, а коли станція зупинилася, жінка залишилася без роботи. За один місяць вона тричі відновлювала власне житло. Отримавши допомогу, жінка змогла вирішити побутові питання й зберегти стабільність у родині, де вона піклується про доньок і прикутого до ліжка батька.
Підтримка вразливих ВПО без державної виплати — UCT4. Це проміжний захід для людей, які ще не отримують виплату ВПО від держави: він допомагає протриматися до реєстрації в державній системі, а родину супроводжує кейс-менеджер для доступу до державної системи соціальної підтримки. Щомісячна сума допомоги становить 2 000 грн для дорослих або 3 000 грн для дітей та людей з інвалідністю. Допомога може надаватись до 6 місяців при наданні необхідних підтверджуючих документів про неотримання виплати ВПО від держави
Напрям
Кому
Розмір допомоги на особу
Період покриття
UCT1
Вразливі люди в прифронтових громадах (0–50 км)
10 800 грн
6 місяців
UCT2
Евакуйовані протягом останніх 45 днів
12 300 грн
3 місяці
UCT3
Постраждалі від обстрілів протягом останніх 45 днів
12 300 грн
3 місяці
UCT4
Вразливі переміщені особи (50+ км), які не отримують державну виплату ВПО
2 000 грн (дорослі) / 3 000 грн (діти та люди з інвалідністю) на місяць
від 3 до 6 місяців
Як відбуваються реєстрація, перевірка та виплата
Шлях до виплати складається з трьох кроків. Спершу – реєстрація. Залежно від умов і безпекової ситуації реєстрація може відбуватися в офісі місцевої організації Карітасу, під час виїзду мобільної команди або дистанційно. Команди координують роботу з місцевою владою та гуманітарними партнерами.
Для реєстрації потрібні документи, що посвідчують особу, та інші документи залежно від виду допомоги — наприклад, підтвердження переміщення або пошкодження житла.
Реєстрація може відбуватись дистанційно або на дому, мобільними командами Карітасу
Другий етап – перевірка заявки. Реєстрація не означає автоматичного отримання допомоги: кожну заявку наша команда перевіряє на відповідність умовам конкретного виду UCT. Під час відбору враховують життєві обставини й критерії вразливості.
До вразливих категорій належать, зокрема, люди з інвалідністю й важкими захворюваннями, самотні люди від 55 років, самотні батьки чи опікуни, багатодітні родини, вагітні та матері з дітьми до трьох років. Це не вичерпний перелік — конкретні критерії залежать від виду UCT.
Також проводиться перевірка на предмет отримання аналогічної грошової допомоги від інших благодійних організацій, з урахуванням періоду її покриття.
Лише після цього настає третій етап — безпосередня виплата коштів. Гроші можна отримати на банківський рахунок або через Укрпошту: у поштових відділеннях по всій Україні, а за потреби листоноша може доставити виплату додому. Водночас такий переказ може тривати довше, ніж зарахування на картку, тому різний час отримання коштів людьми, зареєстрованими одночасно, не означає відмову у виплаті
Підтримка, що відповідає реальним потребам
Станом на 1 жовтня 2026 року в межах проєкту на грошову допомогу UCT виплачено понад 416 млн гривень. Підтримку отримали:
17 839 людей у прифронтових громадах — за напрямом UCT1, на загальну суму понад 192,6 млн грн;
13 539 людей після евакуації — за напрямом UCT2, на суму понад 166,5 млн грн;
4 626 людей, які постраждали від обстрілів, — за напрямом UCT3, на суму майже 56,9 млн грн;
9 внутрішньо переміщених людей, які не отримують державної виплати ВПО, — за напрямом UCT4, на загальну суму 66 тис. грн.
Щоб переконатися, що надана допомога відповідає потребам людей, ми постійно збираємо зворотний зв’язок. Так, за даними системи моніторингу й оцінки (MEAL), 97,4% отримувачів вважають виплати своєчасними, 99,2% задоволені формою допомоги, а 94,4% кажуть, що реєстрація була зручною.
За цими показниками — конкретні рішення людей: оплатити оренду, придбати необхідне після обстрілу, подбати про лікування чи підготуватися до зими. Грошова допомога дає їм ресурс для ухвалення цих рішень.
«Ми бачимо, що потреби людей не зменшуються, а змінюються разом із ситуацією: одні родини залишаються у прифронтових громадах, інші змушені евакуюватися або втрачають житло та доходи через обстріли. Тому важливо зберігати фінансування багатоцільової грошової допомоги — вона дозволяє швидко реагувати на ці зміни та залишає людині можливість самій визначити, що для неї є найнеобхіднішим», — каже Василь Жгун, керівник програми грошової допомоги Карітасу України
Куди звернутися
Актуальні умови допомоги, перелік необхідних документів і статус виплати можна уточнити в місцевій організації Карітасу або за телефоном гарячої лінії Карітасу України 0 800 336 734. Щодо формування списків після обстрілів у вашій громаді також можна звернутися до місцевої влади.
Будьте уважні: не всі оголошення про грошову допомогу є справжніми. Не поспішайте заповнювати анкети чи передавати особисті дані, якщо не впевнені, хто їх збирає. Карітас не збирає документи через неофіційні Телеграм-канали та ніколи не просить CVV-код картки, PIN чи паролі. Участь у програмі та реєстрація на допомогу є безкоштовними і Карітас не просить оплату за включення до списків чи отримання UCT.
Звіряйте інформацію з повідомленнями на офіційних сторінках місцевих Карітасів, задіяних у проєкті: Карітас Харків, Карітас Миколаїв, Карітас Кривий Ріг, Карітас Суми, Карітас Краматорськ, Карітас Кам’янське, Карітас Чернігів, Карітас Запоріжжя та Карітас Полтава.
Завдяки багатоцільовій грошовій допомозі UCT Наталія Федорівна із Сумщини має кошти, відкладені на зиму, — і більше впевненості, що зможе оплатити тепло і закрити інші потреби. У Світлани зі Слов’янська — запас продуктів, щоб рідше вирушати небезпечною дорогою до магазину. В Івана — можливість придбати одяг замість згорілого. У цих історіях підтримка набуває різного змісту, бо кожна людина найкраще знає, чого їй бракує. Можливість подбати саме про це допомагає впевненіше планувати найближче майбутнє.
Проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» реалізується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки. Зміст публікації є виключною відповідальністю Карітасу України та не обов’язково відображає позицію Уряду Сполучених Штатів.
Участь у заході взяли близько 50-ти фахівців та представників організацій у сфері протидії торгівлі людьми з багатьох країн світу, зокрема з Польщі, Франції, Словенії, Швеції, Боснії і Герцеговини, Іспанії, Естонії, Нідерландів, Угорщини, Австрії, Ірландії, Кенії, Великої Британії, Норвегії, Латвії, Бельгії, Болгарії, Ватикану та Швейцарії.
Глобальний вимір та свідчення постраждалого
Елена Фанчіуллі, представниця Caritas Internationalis та міжнародної мережі COATnet, презентувала стратегічну рамку мережі на 2024–2030 роки, яка базується на чотирьох стовпах: адвокації, захисті, просвітництві та лідерстві людей, які були в ситуації торгівлі людьми. Також спікерка розповіла про участь у 15-го Конгресі ООН із запобігання злочинності в Абу-Дабі та анонсувала підготовку до відзначення 25-річчя COATnet у Римі.
Найбільш емоційним моментом заходу став виступ Василя (ім’я змінено) з Чернівецької області. Наприкінці 2022 року він потрапив у трудове рабство до окупантів, де провів 3 роки та 7 місяців. Василь розповів про пережитий жах, щоденну важку працю, тортури та фізичне насильство, наголосивши, що вистояти та втриматися за життя йому допомогла лише одна думка — про родину, яка чекає на нього вдома.
Учасники зустрічі висловили щиру підтримку Василю, підкресливши, що саме любов і підтримка родини є головною силою та опорою для кожної людини, яка пройшла через випробування, насильство та експлуатацію.
Досвід Карітасу України та виклики війни
Карітас України вже понад 22 роки залишається провідною та досвідченою інституцією у сфері протидії торгівлі людьми. За цей час фахівці організації надали практичну та комплексну допомогу понад 2 000 постраждалим та провели превентивні заходи для близько 1,6 мільйона людей. Лише за роки війни допомогу від Карітасу України отримали 634 осіб.
Наталія Голинська, експертка з протидії торгівлі людьми та менеджерка міграційних проєктів Карітасу України, презентувала комплексну модель допомоги, орієнтовану на людину та побудовану з урахуванням психологічної травми. Вона висвітлила тривожну статистику: у 2026 році статус особи, що постраждала від торгівлі людьми в Україні отримали 793 особи (у 2025 – 485, а у 2024 – 182)! . Війна сформувала нові тенденції — 94% ідентифікованих осіб складають чоловіки, а 91% випадків припадає на змішані форми експлуатації, зокрема та примусову працю та інші форми експлуатації цивільних у полоні.
Розвиваючи тему допомоги постраждалим, Олексій Козак, менеджер реінтеграційних проєктів Карітасу України, презентував учасникам Транскордонний проєкт із Румунією та Молдовою. Ця співпраця допомагає біженцям безпечно повертатися додому й уникати пасток експлуатації завдяки єдиній інформаційній базі та міжвідомчому супроводу.
У свою чергу, менеджер транскордонного проєкту Карітасу Румунії Томас Хакл оприлюднив результати опитування 265 українців у Румунії, понад 40% яких вважають ризик торгівлі людьми високим, понад 10% особисто стикалися з загрозою експлуатації, а 44% шукають підтримки саме в неурядових організаціях таких як Карітас.
Ключові питання та живий діалог
Під час дискусійної сесії учасники обговорили найбільш критичні проблеми сьогодення. Першою з них стала депортація українських дітей із тимчасово окупованих територій. Відповідаючи на запитання Брайана О’Тула з Ірландії про можливі кроки міжнародної спільноти, Наталія Голинська наголосила, що депортація понад 20 тисяч дітей — це не просто злочин торгівлі людьми, а пряма ознака геноциду українського народу. Вона закликала об’єднувати міжнародні зусилля, щоб світ почув і сприяв поверненню дітей в Україну.
Другим важливим блоком стало обговорення вербування Росією іноземців та їх використання у війні. Учасники акцентували увагу на необхідності визначення цього явища як торгівлі людьми. Також обговорювалася вербування українських підлітків через соціальні мережі та за допомогою штучного інтелекту для вчинення злочинів проти власної держави.
У межах заходу також відбувся перегляд анімованого відеоролика, створеного до цієї дати у партнерстві з колегами з Румунії та Молдови, щоб наочно привернути увагу суспільства до ризиків експлуатації та засобів убезпечення
Відео українською
Відео англійською
Наприкінці заходу учасники закликали представників благодійних організацій до нових партнерств, адже подолати торгівлю людьми під час війни можна лише спільними зусиллями. Карітас України залишається відкритим до співпраці, щоб надавати найбільш ефективну та своєчасну допомогу.
Підсумовуючи зустріч, учасники підкреслили: злочин торгівлі людьми під час війни набув більшої жорстокості та нових прихованих форм, і протидіяти йому можна лише через системне партнерство.
У Дрогобичі родина розраховувала зупинитися біля рідних, які виїхали сюди раніше, але сталося інакше. У новому місті, без власного житла і кола підтримки, сім’я фактично залишилася без місця, де могла б переночувати.
У такій ситуації складно визначити одну проблему, яку потрібно вирішити першою. А головне, як зробити так, щоб термінова допомога сьогодні не стала лише короткою паузою перед наступною кризою?
Родину взяла у супровід команда Карітасу Дрогобич, яка працює в межах проєкту «Реагування на надзвичайні ситуації та інтегрована швидка гуманітарна допомога для забезпечення життєво необхідних потреб постраждалого від війни населення в Україні» (далі – Emergency Appeal 2026–2027). Один із напрямів проєкту – гуманітарний захист, зокрема кейс-менеджмент.
Команді вдалося швидко організувати для родини тимчасове проживання та допомогти з оформленням документів і довідок ВПО. Для оплати житла використали один з інструментів кейс-менеджменту – гроші на захист. Паралельно родині допомагають знайти житло, яке вона надалі зможе оплачувати самостійно, чоловікові – роботу, а дитині – можливість продовжити навчання.
«Кейс-менеджмент – це завжди не про одну проблему, а про комплексність проблем, з якими стикаються люди. Людина може опинитися в ризику бездомності, насильства чи іншій кризовій ситуації і не мати можливості впоратися з нею самостійно. Завдання кейс-менеджера – разом знайти рішення та ресурси, на які можна буде спиратися далі: власні, родинні, ресурси громади чи організацій. Щоб зрештою самостійно рухатися далі й якомога менше залежати від гуманітарної допомоги», –пояснює Олена Мороз, експертка кризових центрів Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України.
З якими ситуаціями люди найчастіше звертаються до кейс-менеджерів сьогодні?
Олена Мороз: Часто йдеться про тих, хто нещодавно евакуювався або був вимушений переїхати. У новому місті вони можуть не знати, де отримати необхідні послуги, як оформити довідку ВПО, на які виплати мають право чи де шукати житло. До цього додаються втрачені документи, відсутність роботи або підтримки поруч.
Але ми працюємо не стільки з певними категоріями вразливості, скільки з конкретними ризиками у сфері захисту. Наприклад, ризиком бездомності, насильства чи іншою кризовою ситуацією, з якої складно вийти самостійно. Водночас такої підтримки часто потребують люди старшого віку, люди з інвалідністю, багатодітні родини та мешканці місць тимчасового проживання.
А як кейс-менеджер розуміє, що насправді потрібно людині?
Олена Мороз: З розмови та оцінки ситуації. Перший запит часто буває матеріальним: «Мені потрібні гроші», «Мені немає чим заплатити за житло», «Мені потрібно відновити документ». Але важливо зрозуміти, що стоїть за цим запитом і який ризик потрібно зменшити.
Наприклад, родині потрібна допомога з орендою. Чому виникла така ситуація? Вони щойно евакуювалися, і їм ніде жити? Втратили дохід? Не отримують виплати, на які мають право? Від відповіді залежить подальший план. Десь достатньо інформації чи перенаправлення, в іншому випадку потрібно залучити юриста або психолога. А в окремих кризових ситуаціях одним з інструментів можуть стати гроші на захист.
Тобто «гроші на захист» – це не окрема грошова програма, куди людина може звернутися по виплату?
Ярина Дегтяр, експертка кризових центрів Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України: Ні, і це принципово важливо пояснювати. Гроші на захист не застосовуються окремо від кейс-менеджменту. Це один із його інструментів, і рішення щодо його використання залежить від конкретної ситуації людини.
Не кожна людина, яка перебуває під супроводом кейс-менеджера, отримує таку допомогу. Вона може бути потрібна тоді, коли є гостра кризова ситуація і певний ризик у сфері захисту можна мінімізувати саме таким способом.
Наприклад, людина евакуювалася без документів, і їх потрібно терміново відновити. Або їй необхідне безпечне місце для проживання, бо інакше вона фактично залишиться на вулиці. Бувають і дуже побутові, на перший погляд, ситуації. Після обстрілу у квартирі немає дверей. Формально це пошкоджене майно, людина може чекати на компенсацію чи іншу допомогу, але жити весь цей час у помешканні без дверей – це вже питання безпеки. У такому випадку кейс-менеджер оцінює ризик і шукає рішення, яке потрібне саме зараз.
Тому гроші на захист – не про те, щоб просто закрити матеріальну потребу. Вони потрібні тоді, коли певна витрата допомагає зменшити конкретний ризик і не дає кризі поглибитися.
І що відбувається далі? Допомогу надали – кейс закривається?
Ярина Дегтяр: Наша мета – не просто вирішити одну термінову проблему. Якщо сьогодні оплатити житло, але не зрозуміти, що буде через місяць чи два, ми лише відтермінуємо ту саму кризу. Тому разом формуємо подальший план, який має допомогти уникнути її повторення.
Виходить, кейс-менеджеру потрібно знати буквально все – від соціальних виплат до того, яка організація може надати людині конкретну допомогу?
Ярина Дегтяр: Так, хоча одна людина не може знати абсолютно все. Кейс-менеджер має добре розуміти, які державні послуги, гуманітарні організації та програми допомоги працюють у громаді. Для цього є карта перенаправлень: якщо ми самі не можемо надати певну послугу, маємо знати, хто може її надати. Так само потрібно стежити за змінами у виплатах і правилах отримання допомоги. А якщо питання переходить у правову площину, до роботи долучається юрист.
Коли до історії людини залучають юриста?
Ірина Кізілова, юристка Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України: Дуже по-різному. Іноді людина від самого початку розуміє, що їй потрібна юридична допомога. Але буває й навпаки: вона приходить на інформаційну зустріч і говорить, що запитань до юриста немає. Починає слухати запитання інших людей, і раптом розуміє: «А в мене ж така сама ситуація». Тобто людина може роками жити з певною проблемою й навіть не знати, що її можна вирішити юридичним шляхом.
Сьогодні багато звернень пов’язані з житлом, землею та майном. Війна і переміщення зробили особливо помітними проблеми, які могли існувати ще задовго до повномасштабного вторгнення. Наприклад, свого часу люди належним чином не оформили право власності, укладали угоди без необхідних документів, спираючись на розписки. Поки людина жила у своєму будинку, це могло не здаватися критичним. Але після його пошкодження чи руйнування відсутність належно оформлених документів уже може стати перешкодою для отримання компенсації.
Є й багато соціальних питань: оформлення документів, пенсійні виплати, допомога внутрішньо переміщеним особам. На Херсонщині, наприклад, виникають питання щодо земельних ділянок та орендних відносин.
Особливої уваги часто потребують люди, які мешкають у місцях тимчасового проживання. Серед них багато людей старшого віку та людей з інвалідністю. Комусь недостатньо один раз пояснити алгоритм дій – людині може бути складно самостійно пройти весь шлях від консультації до вирішення питання.
Тобто, юридична проблема може бути лише однією частиною значно більшої життєвої ситуації?
Ірина Кізілова: Саме так. І тут дуже важливо, що ми працюємо командою. Якщо юрист під час консультації бачить, що людині також потрібна допомога психолога чи кейс-менеджера, він може одразу перенаправити її в межах команди.
Так само працює і у зворотному напрямку. Кейс-менеджер супроводжує людину і бачить, що на певному етапі без юридичного втручання далі рухатися неможливо. До прикладу: людина має право на певну виплату, але отримала відмову. Тоді до ситуації може долучитися юрист, допомогти розібратися в причинах, підготувати необхідні звернення або процесуальні документи.
Наші юристи не представляють людей у суді, але можуть готувати процесуальні документи та подавати запити. Якщо потрібне саме судове представництво чи інший вид послуги вторинної правничої допомоги, людину перенаправляють до тих організацій або установ, які можуть її надати.
У чому перевага роботи в такій команді?
Олена Мороз: Команда складається з кейс-менеджера, юриста і психолога. Можна звернутися до одного фахівця, а вже під час роботи стане зрозуміло, чи потрібно залучити іншого. Кейс-менеджер часто є координуючою ланкою: бачить ситуацію комплексно і за потреби залучає юриста, психолога, державну службу чи іншу гуманітарну організацію.
Ірина Кізілова: Багато питань вдається вирішувати всередині команди. Зовнішнє перенаправлення – це додатковий час, пошук нового фахівця і необхідність знову розповідати свою історію. А тут фахівці працюють поруч і доповнюють один одного.
А як допомога доходить до людей, які самі не можуть прийти до офісу Карітасу?
Ірина Кізілова: Команди працюють не лише в офісах. Кейс-менеджер, юрист і психолог можуть виїжджати як мобільна команда – зокрема, до місць тимчасового проживання.
На Херсонщині така мобільність особливо важлива. Є віддалені громади, а через безпекову ситуацію людям не завжди легко або взагалі можливо самостійно дістатися кудись. Тоді фахівці їдуть до них і надають допомогу вже на місці.
В інших локаціях у межах Emergency Appeal робота значною мірою зосереджена на внутрішньо переміщених осіб, які проживають у місцях тимчасового проживання. Тому сама модель може адаптуватися до того, де перебувають люди і наскільки доступною для них є допомога.
Ви працюєте з людьми саме тоді, коли вони часто переживають один із найскладніших періодів у своєму житті. Як самі фахівці витримують таке навантаження?
Ірина Кізілова: Найбільше навантаження мають ті, хто працює безпосередньо з кейсами. Вони зустрічаються з клієнтами особисто, бачать їхній стан і реакції, іноді стикаються й з агресією.
Тому ми регулярно обговорюємо складні випадки всередині команд, проводимо зустрічі з фахівцями мережі. Зараз також організовуємо супервізійну підтримку для юристів із психологом. Щоб довго й якісно допомагати іншим, потрібно підтримувати й тих, хто щодня надає цю допомогу.
Якщо спробувати дуже просто пояснити людині, яка ніколи не стикалася з кейс-менеджментом: у чому його найбільша цінність?
Ярина Дегтяр: Напевно, у тому, що людина не залишається сама зі своєю ситуацією. Коли ти вимушено переїхав, опинився в новому місці й не знаєш абсолютно нічого – куди звертатися, які маєш права, де отримати допомогу, – кейс-менеджер стає своєрідним компасом, який допомагає зорієнтуватися: інформує, скеровує, перенаправляє, залучає інших фахівців.
Бути поруч стільки, скільки потрібно
За кожним кейсом – людина або родина зі своєю історією, обставинами й шляхом виходу з кризи. Від початку Emergency Appeal 2026–2027 уже 62 історії супроводу завершилися конкретним результатом. Це означає, що людям вдалося пройти цей шлях до моменту, коли вони вже можуть рухатися далі самостійно: необхідні питання вирішені, ризики зменшені, а потрібні ресурси й опори знайдені. Ще 144 людини отримали індивідуальні юридичні консультації та допомогу
В основі кейс-менеджменту лежить один із принципів соціального служіння Карітасу: допомога має підтримувати й посилювати спроможність людини, а не підміняти її власні рішення та дії. Допомогти пройти кризовий період, знайти необхідні рішення та опори, відновити власну спроможність, і бути поруч рівно стільки, скільки потрібно, щоб далі людина могла рухатися самостійно.
Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 реалізується Карітасом України завдяки підтримці Caritas Internationalis
Назва – «Не лише мить» – підкреслює: фотографія здатна піймати лише один момент. Але за ним завжди стоїть значно більше: консультації, оцінка потреб, пошук рішень, подальший супровід. Тому ця виставка – про людей, їхні історії та щоденну роботу фахівців, яку не завжди можна побачити в одному кадрі.
Директор Карітасу Миколаїв УГКЦ отець Тарас Павлюс, відкриваючи виставку, зазначив:
«Кожна добра справа починається з милосердя та любові, а допомога людям потребує не лише ресурсів, а й уважного ставлення до їхніх потреб. Саме поєднання людяності, професійності та спільної роботи різних організацій дозволяє створювати підтримку, яка справді відповідає життєвим обставинам людей».
Координаторка проєкту в Карітас Миколаїв УГКЦ Любов Коник додає:
«Результат роботи проєкту — не лише цифри. Це передусім якісні зміни в житті людей. За кожною такою фотографією стоїть ціла історія та велика командна робота. Саме цей невидимий щоденний шлях і є найважливішим результатом».
Окрім фотографій на виставці представлені вироби, створені учасниками інклюзивних просторів Карітас Миколаїв УГКЦ, Карітас Одеса та Карітас Берислав.
Перш ніж рушити до Києва, виставка працюватиме у Миколаївському академічному художньому театрі до 9 жовтня включно.
Нагадаємо, Національний консорціум PULSE об’єднує вісім українських організацій: БФ Право на захист, БФ Голоси дітей, ГО Дівчата, Карітас України, Гуманітарна місія “Проліска”, The HALO Trust Ukraine, ГО Ліга сильних та БФ «Допомагаємо виїхати» (Helping to Leave). Разом організації поєднують досвід та експертизу, щоб надавати комплексну підтримку людям, постраждалим від війни.
Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, реалізується в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист». Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.
Чи сподобаються майстерки? Але дівчина повертається знову і знову і мама помічає, як дитина стає жвавішою, відкритішою та знаходить нових друзів. Сама жінка теж знайомиться в центрі з іншими людьми, спостерігає за роботою працівників, в розмові згадує, що гарно готує, пригощає своєю випічкою, а тоді виникає ідея: може, і самій провести кулінарний майстер-клас?
Так зароджується волонтерство в Центрах. Коли людина бачить цінність простору та пропонує щось цінне взамін.
І такі історії не поодинокі. Спочатку люди приходять отримати підтримку, відновити внутрішні ресурси, а згодом залишаються, відчувши потребу самим допомагати іншим. Так у деяких з 82 Центрів Життєстійкості, що діють на базі Карітасу, волонтерство постає не лише як організована діяльність, а як природне продовження вдячності, довіри та відчуття спільноти.
Створення спільноти
На початку роботи Центрів життєстійкості окремої волонтерської групи тут не було. Люди приходили на ресурсні зустрічі, клуби за інтересами, консультації та інші заходи. Пізніше частина з них почала залишатися в житті Центру вже в іншій ролі – волонтерській.
«Людина приходить зі своїм досвідом і знаннями. Після того як отримує послугу, часто каже: “А я вмію вишивати”, “Я могла б провести майстер-клас з розпису писанок”. І так вони залишаються та діляться своїм досвідом», – ділиться спостереженнями фахівчиня із соціальної роботи Центру життєстійкості, яка також координує волонтерський напрям у Карітасі Тернопіль.
Саме так, у природний спосіб розвивається волонтерство. Відвідувачка ділиться своїм творчим захопленням, а незабаром навчає інших. Люди не просто отримують допомогу: вони відкривають у собі ресурс, яким можуть поділитися, що запускає ланцюгову реакцію підтримки інших.
«Волонтерство — це передусім про людей і про те, як багато змінюється, коли ми не залишаємося осторонь. Коли поруч є спільнота, яка підтримує, підхоплює і разом рухається до спільної мети, навіть найскладніші речі стають трохи легшими. І, мабуть, саме в цьому найбільша сила волонтерства — ми допомагаємо не лише іншим, а й знаходимо своїх людей», зазначає менеджерка по роботі з волонтерами Наталія Стецьків.
В умовах війни, коли більшість живе з великим навантаженням й втомою, головне вміти зберігати здатність підтримувати одне одного та діяти разом.
«Підтримуючи інших, волонтери самі мають відчувати підтримку, мати можливість навчатися, відновлюватися та бути частиною спільноти. Адже сьогодні наша життєстійкість багато в чому тримається саме на таких зв’язках між людьми – на довірі, взаємній підтримці та готовності бути поруч тоді, коли це найбільше потрібно», ділиться менеджерка по роботі з волонтерами Ілляна Гайдук.
«Теплі зустрічі»
Однією зі сталих спільнот Центру в Тернополі є групи «Теплі зустрічі». Саме тут двічі на місяць зустрічаються люди старшого віку. Серед них багато внутрішньо переміщених осіб (ВПО) – адаптуватись на новому місці їм буває складно. Тоді зустрічі в Центрі стають приводом вийти з дому, завести нові знайомства, поспілкуватися й відчути себе частиною спільноти.
Формат занять вдало поєднує корисні вправи та техніки для розвитку стресостійкості та творчі елементи, як-от розмальовка шоперів, робота з глиною, духовні бесіди та авторські формати психологічного розвантаження. Одним із таких форматів стала ідея проведення майстер-класу з випікання хліба.
На перших зустрічах групи, пані Марія дуже соромилась і тихо спостерігала за тим, що відбувається. Утім, невдовзі сором’язливість зникла, поступившись місцем природній активності. На одній з зустрічей вона поділилась своїм захопленням:
«Знаєте, я дуже люблю випікати хліб, – не тільки зерновий, а також із зеленню, проте найбільше мені подобається випікати хліб з лавандою. Хочете, я вас навчу?»
Ідея випікання лавандового хліба настільки захопила учасників групи, що вже під час наступної зустрічі жінка проводила свій майстер-клас на професійно оснащеній кухні. Тепер пані Марія є постійною волонтеркою простору Карітасу та ділиться своїми знаннями з його відвідувачами.
Інша волонтерка, яка відвідує «Теплі зустрічі», переїхала з Херсонщини. Раніше в своєму рідному місті вона очолювала будинок культури, а тепер жінка проводить творчі заняття для дітей, молоді та дорослих: вчить вишивати, в’язати, створювати ляльки-мотанки.
Простір для професійного зростання
До Центру також долучаються студенти – майбутні психологи та фахівці із соціальної роботи. Завдяки співпраці Карітасів з багатьма університетами вони можуть проходити тут волонтерську, навчальну або професійну практику.
Одна із волонтерок в майбутньому хоче стати психологинею, тож весь свій час у просторі вона працює поруч із фахівцями: допомагає організовувати групові заходи, набуває практичного досвіду та водночас стає корисною для спільноти.
«До індивідуальних консультацій мене не залучають, щоб не порушувати конфіденційність відвідувачів, проте я є постійною учасницею групових зустрічей та консультацій і досвід який я можу там отримати – безцінний» – ділиться своїми думками одна із волонтерок.
Студенти допомагають готувати клуби за інтересами, ресурсні зустрічі, спостерігають за роботою приймальні, знайомляться з документацією у межах дозволеного доступу й переймають досвід працівників.
Волонтерство в Центрах життєстійкості
Волонтери не тільки допомагають проводити заняття та набираються життєвого досвіду, вони формують спільноту. Об’єднують людей навколо культури взаємопідтримки та допомагають громаді перейти від отримання допомоги до активної участі у власному відновленні.
Цим спостереженням діляться самі волонтери:
«Можна робити великі справи, проводити ресурсні зустрічі, бути надзвичайним фахівцем. Але якщо немає любові – все втрачає сенс. Люди, які приходять до Карітасу чи Центру життєстійкості по допомогу, часто дають нам значно більше, ніж просять».
Щодня велика мережа Карітасу в Україні разом із міжнародними партнерами працює для людей, які втратили свої домівки через війну, чиє житло було пошкоджене або зруйноване, або хто був змушений залишити рідне місто чи село. Ми допомагаємо людям у потребі знову мати гідні, придатні та безпечні умови для проживання після руйнувань.
Цей день ми мали провести інакше.
Ми готувалися зустрітися з партнерами, авторами історій, колегами та гостями у Музеї історії Києва, щоб уперше представити книгу «Дім, я повернусь» і відкрити однойменну фотовиставку. Ми хотіли разом перегортати сторінки, дивитися на світлини, слухати голоси авторок, які погодилися розповісти про свої особисті історії.
Однак безпекова ситуація змусила нас змінити ці плани. росія продовжує атакувати українські міста, а для Києва та Київщини повітряні тривоги й загроза нових ракетних і дронових ударів останніми тижнями стали щоденною реальністю. Небезпека не зникає ні вдень, ні вночі. А для нас безпека людей завжди буде важливішою за будь-який, навіть дуже очікуваний захід, тому публічну презентацію книги та відкриття виставки ми вирішили відкласти до часу, коли зможемо зібратися разом без зайвого ризику.
Ми віримо, що він обов’язково настане. Але відмовлятися від того, що вже створено разом із десятками людей, ми не хочемо і не будемо.
Історії, які нам довірили
Під час роботи над книгою ми багато разів думали про те, наскільки непросто було авторам повертатися у своїх спогадах додому – у квартири й будинки, на знайомі вулиці та подвір’я, до родинних вечерь, голосів близьких і звичного життя, яке для багатьох розділилося на «до» і «після». Разом із теплими спогадами поверталися евакуація, прощання, окупація, руйнування, довгі дороги та останній погляд на місце, яке ще вчора було твоїм домом.
Тому передусім ми дякуємо авторам книги «Дім, я повернусь». Дякуємо за довіру і за сміливість говорити про дуже особисте. За те, що дозволили нам увійти у свої спогади про родину, дитинство, рідні міста і села, про втрату, вимушений переїзд, повернення та новий шлях. Ми розуміємо, що кожен текст – це не просто історія для видання, а частина прожитого життя, до якої не завжди легко повертатися навіть подумки.
На початку книги є «Ключ» – текст, який відчиняє двері до подальшого читання. Він починається словами: «Цю книгу варто читати бережно», і далі пояснює чому: не через крихкість сторінок, а через те, наскільки особистим є все, чим люди поділилися.
Ми збирали розповіді не лише заради книги. У час, коли війна щодня змінює міста, родини й людські долі, надзвичайно важливо зберігати живі свідчення – пам’ять про те, якими були наші домівки, що люди втрачали, як рятувалися, що допомагало їм вистояти і як вони починали життя заново. Таке документування залишає не лише хроніку руйнувань, а й людський голос усередині цієї хроніки.
30 світлин, за кожною з яких – люди
Продовженням книги стала фотовиставка «Дім, я повернусь», яку Карітас України підготував у партнерстві з Агентством ООН у справах біженців в Україні та Державною службою України з надзвичайних ситуацій.
У ній – 30 світлин із різних регіонів України. Частина фотографій надана ДСНС України. Це кадри безпосередньо з місць російських ударів, куди рятувальники приїжджають одними з перших, бачать наслідки руйнувань ще тоді, коли вони зовсім свіжі, гасять пожежі, розбирають завали, допомагають постраждалим і рятують життя. Фотографії не варто розглядати просто як зображення, тому що за кожним кадром – чийсь зруйнований дім і день, після якого життя родини вже стало іншим.
І ми дуже вдячні рятувальникам не лише за можливість показати ці світлини, а передусім за їхню щоденну роботу поруч із людьми у найважчі моменти.
Інша частина виставки – фотографії наших команд із місцевих Карітасів, які їздять у громади, знайомляться з родинами, бачать їхні пошкоджені будинки до початку робіт, залишаються поруч у процесі відновлення, слухають їхні історії, а згодом повертаються, щоб зафіксувати вже інший момент – нові вікна, відремонтований дах, кімнату, до якої можна повернутися, або людину, яка після довгого очікування знову переступає поріг свого дому. Щиро дякуємо нашим колегам за те, що щодня працюють із людьми, допомагають їм відновлювати житло й життя та зберігати історії цього шляху.
Дім повертається не лише на сторінках книги
Окремо ми дякуємо нашому стратегічному партнеру – Агентству ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН), разом із яким Карітас України вже не п’ятий рік працює над житловими рішеннями для людей, постраждалих від війни.
У межах проєкту «Житло для вразливих домогосподарств» Карітас України за підтримки УВКБ ООН допомагає людям відновлювати пошкоджені оселі, покращувати житлові умови та знаходити рішення для тих, хто був змушений залишити свій дім. Частина героїв книги – це люди, з якими наші команди познайомилися саме завдяки цій роботі і яким спільними зусиллями вдалося допомогти.
росія може змінити наші плани, але не змусить нас від них відмовитися. Тому сьогодні виставка «Дім, я повернусь» усе-таки відкрилася – просто в іншому форматі.
Ми розмістили її у київському офісі Карітасу України, і колеги, які сьогодні були в офісі, змогли побачити всі 30 світлин, перегорнути сторінки книги та отримати її примірник. Це не та велика зустріч, яку ми планували. Але нам хотілося, щоб у Міжнародний день житла фотографії не залишилися запакованими, а книга – закритою.
Бо ворог може змусити нас перенести подію, змінити місце зустрічі чи відкласти заплановане. Але вона не змусить нас відмовитися від наших планів, від пам’яті про те, що було втрачено, від бажання допомагати людям і від віри в те, що життя в Україні триватиме.
Ми дуже хочемо, щоб книгу «Дім, я повернусь» прочитали не лише ті, кому дістанеться один із друкованих примірників, тому залишаємо електронну версію книги доступною для всіх.
Читайте її не поспішаючи, діліться з друзями, родиною та колегами. Можливо, серед цих сторінок ви впізнаєте себе – знайомий запах кухні, бабусин сад, під’їзд, у якому знали всіх сусідів, місто, яке залишилося далеко, або ключ від дверей, до яких ще хочеться повернутися. А, можливо, ця книга спонукає вас написати власну історію про дім.
Тому що пам’ять варто зберігати в різних формах – у текстах і фотографіях, у родинних архівах і великих виставках, у професійному документуванні та в кількох реченнях, написаних для своїх дітей. Те, що сьогодні здається дуже особистим спогадом, одного дня стане частиною спільної пам’яті про те, через що пройшла Україна і як її люди продовжували жити, допомагати одне одному й відбудовувати своє.
На презентацію книги та відкриття виставки «Дім, я повернусь» ми вас обов’язково ще запросимо. Коли це буде безпечно, ми зустрінемося, подивимося світлини разом і дамо можливість історіям прозвучати так, як ми задумували від початку.
До того часу – бережіть себе і тих, хто поруч, підтримуйте одне одного, не залишайте людину саму там, де можете простягнути руку. І нехай над нами залишаються слова: «А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Євангеліє від Івана, 1:5.)
Ми віримо у це світло, і продовжуємо робити все, що можемо, щоб у людей в Україні знову були дім і можливість будувати своє майбутнє.
Про це йдеться у спільному зверненні, до якого вже долучилися понад 30 українських медіа та громадських організацій.
Серед основних пропозицій — представництво незалежних редакцій у програмі URC 2027, доступніша процедура акредитації та залучення медіа до обговорення політик і рішень щодо відновлення.
Звернення ініціювало «Вікно Відновлення». Карітас України підтримує цю ініціативу та запрошує медіа, громадські організації й представників медійного сектору долучитися до підписання звернення.
Відновлення України не обмежується відбудовою зруйнованої інфраструктури. Не менш важливо забезпечити прозорість рішень, підзвітність використання коштів, участь громад і довіру до процесу відновлення.
Незалежні медіа відіграють у цьому процесі важливу роль. Вони стежать за реалізацією проєктів, порушують проблеми громад, виявляють ризики та допомагають суспільству контролювати рішення, від яких залежить відновлення будинку, громади і країни в цілому.
Водночас наслідки війни суттєво послабили український медійний сектор. Частина редакцій втратила приміщення й обладнання, була змушена релокуватися, скоротити команди або працювати в умовах різкого падіння доходів і втрати частини аудиторії. Найуразливішими залишаються незалежні медіа у прифронтових, деокупованих і постраждалих громадах.
Тому підтримку незалежних медіа пропонується розглядати як складову відновлення України. Йдеться не лише про фінансування інформаційного супроводу окремих проєктів, а й про збереження та посилення спроможності редакцій як незалежних суспільних інституцій.
До чого закликають
Під час URC 2026 тема ролі медіа вперше з’явилася в основній програмі конференції. Водночас незалежні українські редакції переважно залишалися в ролі тих, хто висвітлює конференцію, а не бере участь у формуванні дискусії.
Тому на URC 2027 пропонується:
залучати представників незалежних медіа як спікерів, експертів, модераторів і учасників тематичних дискусій;
залучати медіа до підготовки конференції — під час визначення тем, форматів і складу учасників;
включати питання ролі та потреб медійного сектору до основної програми URC;
зробити процедуру акредитації зрозумілішою та передбачуванішою, а акредитованим журналістам забезпечити доступ до відкритих панелей основної програми;
провести окремий захід про роль і відновлення незалежних медіа за участю редакцій, державних інституцій, громад, донорів, бізнесу та міжнародних організацій;
враховувати незалежні медіа у програмах і фінансових інструментах відновлення як важливу складову прозорості, підзвітності та громадського контролю.
Особливу увагу пропонується приділити регіональним, локальним, прифронтовим, релокованим редакціям, а також медіа з деокупованих і постраждалих громад.
Хто вже підтримав
До звернення вже долучилися понад 30 медіа та організацій.
Після запуску звернення автори ініціативи планують комунікувати з урядами та організаторами Ukraine Recovery Conference.
Спроможні незалежні медіа допомагають суспільству стежити за тим, як ухвалюють рішення, витрачають кошти та реалізують проєкти відновлення. Тому підтримка медійного сектору — це водночас підтримка прозорості, підзвітності та довіри до процесу відновлення України.
