Травень 2010

Протидія торгівлі людьми

Posted on 28.05.2010 by csm_admin

Учнів попередили про небезпеки торгівлі людьми

28.05.2010

25 травня Карітас Івано-Франківськ УГКЦ для випускників гімназії-інтернату міста Долини (Івано-Франківська область) провів тренінг «Виїзд за кордон з метою працевлаштування, навчання та одруження». Організатори тренінгу ставили собі за мету підвищити рівень поінформованості учнів та усвідомлення

гостроти проблеми торгівлі людьми.

Під час заходу тренери звернули увагу на можливості легального виїзду за кордон, небезпекою нелегальної роботи, також поінформовано про застереження від торговців людьми. Для учнів було запропоновано вправи під час яких вони могли поглибити свої знання про порядок виїзду за кордон з метою одруження та навчання.

Завершальним етапом тренінгу було надання учасникам інформації про діяльність різноманітних інституції, які допомагають за кордоном, а також як кожен з нас може допомогти у боротьбі з торгівлею людьми. У навчальному заході взяло участь близько 20 учнів. Всі учасники отримати інформаційні посібники «Навчання за кордоном», «Консульський захист громадян України закордоном», «Особливості шлюбно-сімейних відносин у міжнародному законодавстві», «Що потрібно знати про Шенгенську візу», «Навчання за кордоном», а також інформаційні листівки.

Навчальний тренінг було проведено в рамках проекту «Розвиток мережі консультативних центрів соціальної допомоги жертвам торгівлі людьми» (Єпархія Грац, Австрія) та за сприяння відділу освіти Долинської райдержадміністрації.

Читати статті на сайті Карітас Івано-Франківськ УГКЦ www.caritas.if.ua

Інтерв’ю тижня

Posted on 28.05.2010 by csm_admin

«Ми прагнемо закріпити домашню опіку в Україні»

Домашній догляд за пацієнтами є не лише економічним за притулок, він також повноцінно надає медичну, психологічну допомогу та мотивує людину до активного життя. Про втілення прогресивної практики та проблеми прийняття на загальнодержавному рівні Домашньої опіки розповіла національний координатор проекту Марія Бачмага.

– Проекту «Домашня опіка» вже понад 10 років. Яким ви бачите подальший його розвиток?
Проект народився у 1999 році – тоді це було масштабне нове для України починання, новий підхід по догляду для літніх людей, тимчасово хворих, прикутих до ліжка, неповносправних. До цього часу країни знала три форми догляду: пансіонат, лікарня, домашній догляд. Радянська практика виїзду лікарів, які відвідували людину, у 90-х роках почала розвалюватися. Людям було важко отримати допомогу від дільничного лікаря.

Важливим в роботі є не доглядати забагато, а підтримувати лише там, де без підтримки пацієнту не обійтись. Таким чином у користувача послуг є стимул використовувати сили, які в нього є і залишатись активним настільки, наскільки дозволяє стан його здоров’я.

Варто зауважити, що у проекті «Домашня опіка», пацієнт підтримується там, де є необхідність. Проте йому лишається свобода дій і медсестри стимулюють до активності – знають можливості своїх підопічних, знають де треба підтримати і знають, де не треба заважати.

Перейнявши цю модель від Карітасу Німеччини, Карітас України побачив як це полегшує життя. І ми прагнемо, щоб вона закріпилась в українському суспільстві. Спочатку проекту було біля дванадцять міст. Сьогодні функціонує шість центрів, які обслуговують понад 400 пацієнтів. Такі центри є в Києві, Івано-Франківську, Коломиї, Тернополі, Бориславі та на базі Шпиталю імені Митрополита Андрея Шептицького у Львові. Завдяки співпраці з Німеччиною, склали команду кваліфікованих фахівців по догляду. Ми відбирали людей, що перебували у дуже важких життєвих ситуаціях: без грошей на проживання, з важкими хворобами та травмами. Безкоштовно для них було надано ґрунтовну підтримку. Якщо треба, то медсестра приходила кожного дня: готувала їсти підмивала пацієнта, перестилала постіль.

Ідея проекту полягала у тому, що ми робимо зразкові центри, ділимося своїм досвідом з державою, територіальними центрами. Вони бачать весь процес і впроваджують на державному рівні такий підхід догляду за хворими. На жаль, після десяти років мало було досягнуто у рамках співпраці. Ті ж територіальні центри – поліклініки – далі лишили свої принципи роботи. Не часті відвідини соціальним працівником обмежувалися оформленням субсидії, покупкою продуктів. Дуже рідко він прибирав житло. Медична та психологічна допомога взагалі не надавалась.

Від поліклінік важко добитися повного обслуговування хворих дільничними лікарями та медсестрами, бо відоме їхнє перевантаження та оплата праці. Отже нам не вдалося розбудовувати домашню опіку як планували.

З іншого боку, спонсори не вічні і гроші закінчуються. Було домовлено, що по закінченню 2011 року, фінансувати Карітас і домашню опіку не будуть. Якщо ми не знайдемо тут фінансових ресурсів для підтримки проекту, то він припинить існування.

– З такими «перспективами» ви вже продумали ходи «відступу»?
Держава державою, але в нас пріоритет – зберегти «Домашню опіку». Повністю не закривати її, а реформувати. Ми недавно погодили з німецькими партнерами, керівництвом Карітасу України та організаціями на місцях, що в такому вигляді проект дорого коштує: фізична праця людей, що їздять до людей і з кожною проводять мінімум 30 хвилин (якщо дуже «легкий пацієнт»). Це коштує грошей: на інфраструктуру, координацію, допоміжний персонал.

Є велика перспектива ділитися досвідом – вчити медсестер, тим стандартам і тому рівню, який практикує Карітас у своєму проекті. З першого липня запускаємо пілотний проект у двох центрах – Київ та Івано-Франківськ, – де на базі «Домашньої опіки» буде створено інформаційно-консультаційний центр по домашньому догляду. Це для зацікавлених осіб – для родичів, професійних оглядальників (медсестри, які у вільний час підробляють сіделками). В центрах вони зможуть отримати всі необхідні знання та пройти тренінги, щоб ефективно і правильно здійснювати догляд.

– Тобто Карітас України може стати платформою в країні для навчання людей…
Наш проект не планується як глобальна навчальна програма по закінченню якої можна отримати всі знання по догляду. Це для тих людей, які стали доглядальниками за потребою. Вони можуть прийти і отримати ту інформацію, яка їм потреба. Наприклад, в них батько або мати з цукровим діабетом. Вони проходять декілька тренінгів – отримують знання як доглядати за своїми родичами. На цій базі ми плануємо з жовтня починати тренінги для професійних доглядальників. Цей курс вже буде розраховано не на годину, а на декілька днів. І навчання проходитиме вже більш інстутиційно.

– Наскільки економніше домашня опіка ніж догляд у відповідних закладах?
Разом із Дзвениславою Чайківською (директор Шпиталю Шептицького. – прим. ред.) ми порахували у яку суму нам обійшовся догляд за одною людиною на місяць (теоретично) – 3 тисячі євро. І це незалежно від стану здоров’я пацієнта. Сюди входить обладнання, робота персоналу, харчування тощо. Звісно, що в країні майже немає подібних закладів. Скажімо єврейська громада має подібні для своїх членів. А вартість послуг «Домашньої опіки» дуже залежить від стану здоров’я клієнтів.

– Чи можна за рахунок волонтерів зменшити витрати і підтримувати проект?
Кожна людина, яка працює в цьому проектів мусить мати освіту. Не може волонтер прийти і його одразу відправлять до пацієнта. Все-таки повинен бути той, хто його вивчить. Волонтер може тільки приходити і допомогти прибрати житло, сходити за покупками.

– Але якщо ґрунтовно підготувати волонтерів, які будуть три-чотири години на тиждень приділяти догляду за хворими?
Є сенс. Але кожна людина щось коштує, тобто коштує її навчити. А з волонтерами немає гарантії, що вони будуть працювати – мабуть на другий тиждень вже їм стане не цікаво. У волонтерстві є великі плюси, великі переваги. У Коломиї, наприклад, ми підписали угоду про партнерство з деякими навчальними закладами: студенти проходитимуть практику у Карітасі. Позитив і для студента, і для Карітасу. Це – волонтерство на договірній основі, коли є довготривала перспектива.

– Наскільки вам вдалося налагодити співпрацю з іншими організаціями, які надають соціальну допомогу?
Скрізь на місцях дуже добре налагоджена співпраця з територіальними центрами соціального захисту. Співпраця іде, але трошки не в тому порядку. Можна сказати, що ми конкуруємо, бо робимо ту роботу, які могли б робити ці центри. Оскільки їхнє матеріальне забезпечення не таке добре, як в Карітасі, то вони знають, що можна покластися на нас і заповнити прогалини.

Є досвід співпраці з Хмельницьким центром, коли був підписаний відповідний договір: Карітас в рамках домашньої опіки перебрав на себе обов’язки в одному районі і мав отримувати фінансування на підтримку пацієнтів. Але потім помінялась політична ситуація і проект пропрацював лише шість місяців. Повернулись до старої схеми: Карітас окремо, вони – окремо.

Карітасом пророблена дуже ґрунтовна робота щодо розвитку геріатричної сфери в країні. Пані Дзвенислава (Чайківська – прим. ред.) розробляла методологію того як мала виглядати геріатрична допомога. Але потрібно щоб на рівні Мінохорони здоров’я та Міністерства соціальної політики вирішили між собою: до кого б мали належати наглядальники, ввести цю професію в країні і як ця програма мала б виглядати. Тепер лишається слово за законодавчим врегулюванням. Важливим було дозволити полегшений механізм створення соціального підприємництва. Карітас України тобі б міг заробляти кошти, щоб проводити науково-дослідницьку роботу та більш ширше допомагати іншим.

– Дивлячись на прогрес епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні, чи можна стверджувати, що у майбутньому основними користувачами «Домашньої опіки» будуть не літні особи, а ВІЛ-позитивні?
Звісно, ВІЛ/СНІД – страшна проблема українського суспільства. Але так само росте і кількість літніх потребуючих людей. Тобто з однаковою динамікою ростуть усі групи потребуючих. Туберкульоз зачипає і літніх людей, і ВІЛ-позитивних. Об’єм роботи росте в усіх напрямках.

Хоча у деяких центрах існує спеціалізація по роботі з ВІЛ-позитивними, наприклад, у Львові та Києві. Я вважаю, що це нормально: організація Карітас на місці може побачити, кому треба надати більшу допомогу.

Інтерв’ю тижня

Posted on 21.05.2010 by csm_admin

«Померти за батьківщину не важко, важко для неї жити»

Керівник відділу розвитку волонтаріату і розбудови громадянського суспільства Карітас України Артур Деска переконаний, що виховання молоді у волонтерському дусі є надійним шляхом розбудови громадянського суспільства.

Артур Деска, що родом з Польщі і з 2003 року працює в Україні, у розмові із журналістом Інтернет-видання «Захід.net» наголосив на взаємозалежності бути готовим жертвувати заради суспільства та зростання загального блага. «Бо зрозуміло, що гарно бути героєм, стояти з прапором, захищати ідею під всезагальними поглядами. Але як треба пунктуально прийти на роботу і чесно виконати свою працю, то це вже набагато складніше», – підкреслив важливість компетентності та дисциплінованості у роботі пан Деска.

На думку А. Дески, сьогодні треба інвестувати в молодих, яким зараз по 14–16 років. «Це, безперечно, складна робота, бо кожна людина хотіла б бачити результат своєї праці вже, – сказав він. – А тут працюєш-працюєш, стараєшся і маєш усвідомлення, що результат того, що робиш, буде видно через багато років, і не ти користатимеш із нього. І тому треба знайти в собі силу, щоб дивитися на це у перспективі».

Розповідаючи про роботу Центру волонтаріату Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ його директор підкреслив, що українці повинні розуміти потребу жити у громадянському суспільстві: «Тому мусимо будувати суспільство, користь із якого отримуватиме вже не моє покоління. Саме тому існує Центр волонтаріату. Якби порахувати, наскільки волонтери допомагають Карітасу, а наскільки Карітас волонтерам, то це буде десь 25% і 75%. Це навпаки, ніж в інших країнах. Але ми не маємо вибору».

Цьому Центру більше 6 років, продовжує пан Деска, але він має не тільки волонтерів – це група людей, яка веде цілеспрямовані заходи спільно з волонтерами, для волонтерів або спільно з волонтерами для когось. «Ці заходи є заплановані, і вони у підсумку дають такий результат, у якому є суспільна користь. Водночас ті молоді люди розвиваються», – додав він. Загалом через Центр вже пройшло понад триста волонтерів. Зараз до нього приходить близько ста молодих людей.

У розмові працівник Карітас України акцентував увагу на тому, що молоді люди приходять до Центру переважно через те, що їм просто нудно вдома. «Ми маємо не багато часу для того, щоб, коли до нас приходить волонтер, змінити його поверхневу мотивацію на глибоку. Якщо цього не вдасться зробити, то волонтер з часом втрачає інтерес», – розповідає важливість уважної роботи з волонтерами Артур Деска.

Щоб волонтери зацікавилися громадською роботою, працівники прагнуть ставити їм такі запитання, які їм ніхто не ставить. Наприклад, «Ким ти хочеш бути в житті? А чому? А як ти собі це уявляєш? Закрий очі і уяви собі, що минуло 15 років, де ти є і що ти робиш? Як виглядає твоя сім`я?».

«Я розповідаю, що, будуючи хату, спочатку розробляють її план, потім ставлять фундамент, а на ньому зводять стіни… Тобто, по-перше, ми ставимо ці питання, а по-друге, вслухаємось у відповіді волонтерів і допомагаємо їм піти тим шляхом, який вони обирають», – поділився педагогічними прийомами А. Деска.

Щоб побачити як різні люди мають різний спосіб діяльності, відмінні способи підходу до різних питань, неоднакові способи вирішення тих питань, в Центрі організовуються зустрічі з молоддю з різних міст і країн. «Вони починають задумуватися над тим, про що у буденному житті не думають. І це змінює їхній підхід до життя, змінює їхні цінності», – доповнив А. Деска.

Волонтери Центру, розповів пан Деска, провадять Дитячий соціальний центр, який діє в Карітасі з понеділка по п’ятницю. Туди приходять близько 20 дітей. Волонтери готують їм невеликий обід, допомагають зробити домашнє завдання та організовують різноманітні ігри і заходи. Це переважно діти з неблагополучних сімей. Тому нерідко треба когось вимити, вивести воші. Коли якась дитина вдягнена не по погоді, підбирають їй одяг в гуманітарці. Також волонтери допомагають вихованцям дитячого будинку «Оранта», організовують для них різні свята, ігри, виїзди на природу, шукають для них одяг та іншу гуманітарну допомогу.

Зі слів Артура Дески, для підтримки цих та інших цілей волонтери активно залучаються до фандрейзингу: збирають пожертви, продають свічки, влаштовують ярмарки. «Саме волонтери повністю обслуговують літні табори для дітей: розробляють програми, готують їсти, стежать за порядком, – додав він. – Власне, це і є той дієвий інструмент, завдяки якому ми вчимо їх милосердю, співчуттю, жертовності, прищеплюємо вміння піклуватися про іншого.

В інтерв’ю пан Деска також дав оцінку українському законодавству щодо волонтаріату. Відсутність чіткого законодавства створює проблеми для волонтерського руху. «Наприклад, я посилаю волонтерів, щоб вони щось зробили, наприклад, у самбірській лікарні, то я повинен дати їм гроші на дорогу і харчування. А за законом я не маю на це права», – зазначив А. Деска. До речі, у законах про волонтаріат, які існують в інших країнах, волонтерська робота зараховується до стажу праці.

Підсумовуючи розмову Артур Деска підкреслив, що повинна бути мода на волонтаріат: «Я – волонтер» – це мало б означати, що я є кращим. Я – суспільно потрібний. Я – більш активний. А в Україні нема такого, щоб при працевлаштуванні людина сказала, що була волонтером і працедавець зробив висновок, що це більш корисний працівник».

Читати інтерв’ю.

В Одесі пам’ятають про померлих від СНІДу

Posted on 18.05.2010 by csm_admin

Спробуйте зрозуміти!

18.05.2010

Карітас Одеса УГКЦ долучився до загальноміській акції, присвяченій пам’яті людей померлих від СНІДу. У рамках заходу відбувся ярмарок соціальних проектів, де Карітас Одеси УГКЦ презентував свою діяльність щодо догляду і підтримки людей, які живуть з ВІЛ/СНІД.

З моменту виявлення першого випадку ВІЛ-інфекції і до квітня 2010 року в Україні офіційно зареєстровано 166 183 ВІЛ-позитивних людей, із них 15% – діти. За ці роки епідемія забрала життя 18 562 українців, в тому числі 268 дітей. Найвищий рівень поширення інфекції реєструється в п’яти областях України, однією з яких є Одеська область. За весь період епідемії (з 1987 по 2010 рік) в місті Одеса зареєстровано 11 252 ВІЛ–позитивних людей, в тому числі 145 дітей. Померло від СНІДу 1641 людина, в тому числі 20 дітей.

17 травня в Одесі пройшла міська благодійна акція «Знати – недостатньо, спробуйте зрозуміти!», присвячена Всесвітньому Дню пам’яті померлих від СНІДу, організаторами якої стали Управління молодіжної і сімейної політики Одеської міської ради, Всеукраїнська мережа ЛЖВ, Фонд підтримки громадян Одеси та ВІЛ-сервісні організації, члени Об’єднання «Разом за життя» (в яке входить й Карітас Одеси УГКЦ). Мета акції – згадати осіб, життя яких забрала хвороба, підтримати людей, які зараз живуть з ВІЛ/СНІД, звернути увагу суспільства та влади на масштаби епідемії.

Під час акції відбувся ярмарок соціальних проектів, в рамках якого Карітас Одеси УГКЦ презентував свою діяльність щодо догляду і підтримки людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, а саме: Соціально-інтеграційний центр для людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, їх близького оточення та інвалідів; проект «Немедичний та медсестринський домашній догляд». Також Карітас Одеси УГКЦ провів збір підписів до петиції кампанії «Нульова бідність», що спрямована на подолання бідності та соціальної відчуженості в Україні та Європі.

Напередодні, 14 травня координатор проектів Карітасу Одеси УГКЦ Світлана Колодчин взяла участь y ток-шоу Одеського обласного державного телебачення «Молодь за…». Були присутні представники влади, недержавних організацій, які надають послуги людям, що живуть з ВІЛ та студенти вишів Одеси. В прямому ефірі телеканалу обговорювались питання поширення ВІЛ-інфекції, участі влади та НДО у подоланні цієї проблеми, ставлення громадськості до захворювання та ВІЛ-позитивних людей.

Тиждень творчості

Posted on 14.05.2010 by csm_admin

ТВОРИТИ – РАДІТИ!

14.05.2010

З 17 по 23 травня запрошуємо Вас відвідати та стати учасниками заходів «Тижня творчості людей з особливими потребами у Львові». Організатори мають на меті сприяти розвитку творчості людей з особливими потребами (ЛОП) та методу творчої реабілітації ЛОП у

Львові через об’єднання зусиль профільних організацій.

Карітас України та Карітас-Львів УГКЦ є одними з організаторів заходу. Ініціатором тижня творчості для осіб з особливими потребами став Мистецько-терапевтичний центр «Непротоптана стежина».

В рамках «Тижня творчості…» заплановано провести: міжнародний театральний фестиваль; міжнародну виставку художніх робіт неповносправних; фотовиставку присвячену творчості людей з особливими потребами; презентації поетичних та прозових збірок неповносправних; інтеграційні зустрічі; семінар для спеціалістів з питань освіти в галузі арт-терапії та театротерапії; навчання та майстер класи для спеціалістів; фотоконкурс для молоді; покази тематичних фільмів.

Заходи орієнтовані на учасників різних вікових категорій, професій та вподобань!

Ознайомитися з програмою заходів.

Інтерв’ю тижня

Posted on 14.05.2010 by csm_admin

«Ти не просто прийшов, ти входиш в дім, в життя людей»

Домашня опіка – це не просто комплексне надання допомоги людям, які потребують підтримки. Це певне служіння немічним особам похилого віку та ВІЛ-позитивним. Координатор проекту «Домашня опіка» Карітасу Київ Ольга Осадча поділилася як домашня опіка буквально відновляє життя, вселяє в людей надію та віру.

– Серед Ваших підопічних людей якої групи більше – немічних людей похилого віку або ВІЛ-позитивних?
В нас приблизно однаковий відсоток як ВІЛ-позитивних, так й осіб похилого віку. Але зустрічаються випадки наявності ВІЛ/СНІДу серед людей похилого віку. Також є «змішані родини», де батьки потребують опіки, а їхні діти хворі на СНІД.

– Якої більше допомоги потребують ваші підопічні?
Перше що приносить доброго наш працівник до людей – це психологічна допомога. Відчуття самотності непотрібності погіршує стан здоров’я та негативно впливає на якість життя. Якщо вони бачать, що їх надихають, вселяють надію, то краще себе почувають. Перше, що має зробити працівник – налагодити контакт, побудувати стосунки. А далі вже медичний аспект, тому що медицина не може задовольнити усіх потреб нашого суспільства.

– Працівникам «Домашньої опіки» потрібна якась особлива підготовка?
Звісно, не будь-хто може працювати з важкохворими людьми. Вони часто бувають роздратовані, бо мають важкий стан здоров’я. Тут має бути певні риси характеру: співчуття, здатність співпереживати з людиною, підходити до її проблем. Мабуть просто людині зле, тому вона себе погано поводить. Тут потрібна людина яка не просто відпрацьовує свій час, а дарує частинку свого життя цим людям і роботі. В нас постійно стоїть питання професійного вигорання. Люди віддані роботі і не можуть поставити межі між особистим життям і роботою. Ти не просто прийшов на завод, ти входиш в дім, в життя людей. І частинку того, що вони побачили, вони несуть до свого дому, своєї сім’ї.

– Скільки за день пацієнтів встигає обійти працівник «Домашньої опіки»?
Буває по різному. Іноді встигає обійти дві людини, а іноді – дванадцять. Якщо в нас Ніна Миколаївна Березова має людей в трьох районах, то не так багато. Наприклад, двом особам треба надати повний комплекс послуг: супроводжувати до лікарні; йти з ними до Київенерго або оформлювати інвалідність. Тоді можна супроводжувати весь день.

Якщо у медсестри клієнти – це люди похилого віку і мають щільну дільницю, то особливим проблем немає. Треба зробити закупи продуктів, поміряти тиск, перевірити загальний стан здоров’я. Можна обійти й дванадцять осіб.

В нас є графіки, щоб людину обходили регулярно із тою періодичністю, на яку вона потребує. Когось можуть покласти до лікарні, тоді більше приділяється часу іншим клієнтам. Бувають випадки, коли людині стало краще і вона пішла в запій. Медсестра дзвонить, а його немає вдома. Чого вона піде? Вона тоді планує свій день інакше.

– Загалом скількома людьми опікується Карітас Київ?
Загалом 115 пацієнтів, які є на постійному патронажі і 226 які іноді отримують консультації.

– Ви самі шукаєте пацієнтів?
По людям похилого віку: соціальні служби звертаються, з Червоного хреста або Карітас Спес можуть попросити прийняти людину.

По ВІЛ-позитивним: самі клієнти нас знаходять із «Час життя плюс» та Всеукраїнської мережі ЛЖВ звертаються. Ці дві партнерські організації з якими плідно працюємо. Лікарі звертаються. Нам не бракує клієнтів.

– Які навчальні заходи відвідують працівники «Домашньої опіки» задля підвищення кваліфікації?
Раніше Карітас України регулярно проводив навчання. Дзвенислава Романівна (Чайківська. – прим. ред.) організовувала на високому рівні курси та семінари. В принципі, персонал вже навчений. І ми самі власними силами проводимо.

От нещодавно організували семінар по дискордантним парам (це сімейна пара, або стійкий союз двох людей, що живуть разом, в якій тільки один з членів має ВІЛ-позитивний статус. – прим. ред.) з партнерською організацією «Час життя плюс» і потім в процесі визначились з питаннями, які нас цікавлять. Наприклад, підопічні часто запитують скільки проживе. Ми обговорювали це питання: щоб правильно відповісти, не дати марну надію і оптимістично налаштувати. Також ділилися думками щодо того як правильно реагувати на «липові» новини про те, що відкрили ліки проти СНІДу. Знаходимо форми, як правильно пояснити клієнтам, що ця інформація неправдива.

Ще одна нагальна проблеми – людина не йде на контакт. Вона на першому місці серед наших працівників. Наприклад, наркозалежні часто закриваються. Ми також обговорювали ці аспекти.

– Які маєте напрацювання, щоб долати цю закритість?
Тут кожен працівник працює індивідуально. Іноді просто треба приходити і не задавати зайвих питань, щоб людина не закрилась і адоптувалася. Комусь треба розповісти про свої емоції, щоб та людина почала говорити про свої – почався діалог. А в когось одразу побачити: що для людини важливіше.

В Ніни Миколаївни показові клієнти, яким знайшли підхід і покращили стан. Чотири роки тому брали дідуся на опіку. Він був у тяжкому стані: хворий на СНІД, не вставав. Знаходився під наркотичним впливом і вже нікого не впізнавав. Дружина з ним розлучилася, коли дізналася, що в нього СНІД. Донька так само абстрагувалася.

До нього почала ходити наша медсестра. Почала мотивувати: «Я до вас приходжу, а ви такий непоголений». Він почав приводити себе в порядок. Вона приносила медикаменти: пояснювали важливість вживати для покращення здоров’я. Йому 70 років, думали, що через три місяці не буде у живих. А за півроку він став у гарному стані, відмовився від наркотиків. Наш дідусь тепер їздить на дачу. Минулого року займався консервацією овочів і фруктів. І вже людина чотири роки живе.

Є молода жінка, яка на наркотиках з 13 років. Зараз їй 26 років. В неї артроз тазостегнових суглобів – одна нога коротше за другу, не могла ходити. Щоб купувати наркотики вона займалася проституцією. Це був жах! Звичайна була закрита, впала в депресію. Наші працівники з нею спілкувалися, шукали підходу. Зараз вона знайшла нормальну роботу і працює через інтернет. Відмовилась від наркотиків. Лише вживає речовини психогенного плану (заспокійливі), бо ще психіка остаточно не врівноважена. Вона зрозуміла, що може вести нормальний спосіб життя.

– А яких глобальних навчальних проектів потребують працівники «Домашньої опіки» Карітас Київ?
Ті, що стосуються специфічної допомоги, медичних аспектів огляду за пацієнтами: медицина не стоїть на місці. А також ми свою роботу прагнемо розширити, зробити різнобічною. Зараз вирішили більше приділяти уваги проблемі туберкульозу: як мотивувати людей вести правильний спосіб життя, лікуватися. Часто це люди, які мають СНІД і туберкульоз. Як повернути їм віру у життя!?

– Робота з підопічними виснажлива. Чи передбачена робота із працівниками, які надають допомогу, щоб їх підтримати, дати можливість відновити свої емоційні ресурси?
Потрібен штатний психолог. По середах в нас загальні збори: я дивлюсь на стан штату. Робимо якісь виїзди, щоб трохи поспілкувалися. Ходимо в кіно. Треба відходити від робочих та сімейних проблем, які переплітаються між собою. На день медсестри виїдемо на природу.

Кожен має право на працю!

Posted on 13.05.2010 by csm_admin

Необхідна взаємодія профільних організацій та працедавців!

12.05.2010

В приміщенні Українського Католицького Університету відбулась презентація результатів соціологічно-оціночного дослідження, проведеного Карітасом України на замовлення Фонду «Східна Європа» в рамках виконання проекту «Кожен має право на працю».

Тематика проекту: неповносправна молодь та можливості працевлаштування. Молодь з інвалідністю при спробі працевлаштуватися зазвичай стикається з низкою проблем, які необхідно вирішити, щоб реалізувати своє право на працю й зайнятість. З одного боку, це загальні проблеми, що є відображенням тенденцій формування сучасної соціальної політики в Україні та ситуації на ринку праці, коли попит на робочу силу є значно нижчим за пропозицію. З іншого боку, це специфічні проблеми осіб з інвалідністю, зокрема, молоді, які їм складно вирішити самотужки.

В процесі діяльності організацій, зорієнтованих на підтримку процесу забезпечення права на працю та зайнятість молодих людей з інвалідністю можуть виникати спірні питання, які потребують досягнення консенсусу. За даних умов актуалізуються ідеї соціального партнерства, в основі яких лежить колективний інтерес сторін. Зокрема, виникає необхідність створення представницького органу, здатного узгоджувати інтереси окремих суб’єктів.

Важливою є проблема професійного інтегрування людей з функціональними обмеженнями у соціальне середовище, зокрема, забезпечення умов, для формування поля міжособистісних відносин, їхня підготовка до успішної професійно-трудової активності.

Усвідомлюючи необхідність підтримки ініціатив щодо розвитку соціального партнерства у сфері сприяння забезпеченню права на працю та зайнятість неповносправної молоді у Львівській області, Товариство «Зелений хрест» реалізувало проект «Кожен має право на працю: Партнерство задля покращення можливостей для зайнятості молоді з особливими потребами», покликаний сприяти взаємодії профільних організацій та працедавців, а в перспективі – координувати їх діяльність з урахуванням інтересів кожної із сторін.

У заході взяли участь: Віктор Карпенко (Фонд «Східна Європа»), Ольга Мельник (Товариство «Зелений хрест»), Олег Рісний (Міський Центр зайнятості), Мар‘яна Соболевська, Оксана Гаврилюх (Обласний центр Зайнятості), Рената Івать (Львівське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів), представники громадських організацій та навчальних закладів.

Основні завдання дослідження були виконані. Результати соціологічного дослідження Карітасу України представили: Оксана Магура – керівник проекту, Ростислав Кісь – юрисконсульт, соціологи – Оксана Іванкова-Стецюк, Анастасія Таранова, Руслан Савчинський.

1. Була оцінена ефективність проектних ініціатив Товариства «Зелений Хрест», скерованих на долання існуючих законодавчих та адміністративних перепон у працевлаштуванні неповносправної молоді.

2. Описані загальні особливості середовища взаємодії державних служб зайнятості, громадських організацій та працедавців у сфері сприяння дотриманню права на працю та зайнятість молоді з особливим потребами у Львівській області.

3. Виявлені сильні та слабкі сторони стратегії проекту «Кожен має право на працю», а також оцінити його результати, продукти та особливості впливу на суспільство.

4. Проаналізовано перспективи координації громадських ініціатив в рамках політики соціального партнерства щодо формування сприятливого середовища для забезпечення права на працю та зайнятість неповносправної молоді.

5. Визначено відповідність методики проведеного в рамках проекту тренінгу «Профорієнтація молоді з особливими потребами» програмним завданням проекту щодо перспектив покращення якості життя молодих інвалідів.

Карітас допомагає дітям

Posted on 12.05.2010 by csm_admin

Якщо батьки далеко…

12.05.2010

Всі діти прагнуть бути по-справжньому щасливими. Кожна дитина мріє досягнути успіху, знайти чудових друзів. Але перш за все кожного дня, кожної миті дітям потрібне сімейне тепло, батьківська любов і ласка. А що робити дітям, коли немає поруч рідних чи близьких, або батьки поїхали за кордон, на вимушені заробітки?!

Що робити дітям, коли нікого близького немає поруч, коли батьки далеко? Тоді діти трудових мігрантів мають змогу кожного дня приходити у соціальний центри Карітаса. Вони знають, що їх завжди вислухають, допоможуть. Працівники Карітасу-Соснівка УГКЦ також опікуються такими дітьми: вчать творити добро і допомагати один одному, допомагають їм у навчанні, у вирішенні різноманітних труднощів і психологічних проблем, організовують дозвілля.

Щоб допомогти дітям знайти себе у цьому світі, щоб виховати у них оптимізм, працівники Карітасу-Соснівка УГКЦ зачитують слова-настанови з заповіту Матері Терези:

Життя прекрасне: захоплюйся ним.
Життя – це мрія: здійсни її.
Життя – це обов’язок: виконай його.
Життя – це пісня: співай її.
Життя – це життя: борися за нього.

Карітас України зосереджує роботу на підтримці дітей, що опинились у важких життєвих обставинах з причин трудової міграції батьків і в Івано-Франківську, Стрию, Дрогобичі. Соціальний центр для дітей у Дрогобичі відкрито нещодавно, читати:

* Інтерв’ю тижня – «В нас є дівчинка, яка не бачила маму більше року»

* Стаття – У Дрогобичі відкрито центр для дітей заробітчан: «Разом – сильніші»

І Ваша увага потрібна дітям кожного дня, кожної миті, бо чужих дітей не буває, адже вони – це наше майбутнє!

Вивчення юридичних аспектів міграції

Posted on 11.05.2010 by csm_admin

Як захистити права мігранта?

11.05.2010

Карітас України став співорганізатором конференції по проекту «BrainNet-Working», яка відбулася 7-8 травня у Кишиневі (Молдова). Основним завданням конференції стало представлення якісного соціологічного та статистичного дослідження основних тенденцій і проявів сучасної трудової міграції та підведення підсумків проекту, який проводився

партнерами протягом двох років у п‘ятьох державах.

Проект «BrainNet-Working» в рамках програми AENEAS Єврокомісії розпочався ще у січені 2008 року. Загальні завдання проекту – здійснювати організацію та підтримку тимчасової легальної міграції середньо- та висококваліфікованих спеціалістів з Молдови, України та Росії до Євросоюзу на противагу неврегульованим потокам міграції.

Проект покликаний захистити права мігранта на території України та за її межами, лобіювати подальше вдосконалення українського законодавства, надати мігранту правову допомогу і можливість жити і працювати в межах правового поля, як в Україні так, і закордоном.

Висновки та рекомендації якісного соціологічного та статистичного дослідження мають послужити основою до розбудови мережі «Labour Windows» (Вікон праці). Це дасть змогу партнерам проекту скерувати неврегульований процес трудової міграції в їхніх державах в правове поле та зменшити руйнівний вплив цього феномену на економіки держав–донорів робочої сили. Подальший розвиток мережі планується поширити і на територію України та Іспанії.

В зустрічі взяли участь мер і представники Муніципалітету Кишинева, представники міністерств та відомств Молдови, Вільний Університет Кишинева, Università di Moldova – Civic Action та представники організацій–партнерів з Євросоюзу. Від Карітасу України у конференції взяли участь: керівник проекту, Ростислав Кісь і дослідник-соціолог, Оксана Іванкова-Стецюк. Італію представляли: Caritas Roma, Університет La Sapienca, «Gruppo Elaborando», «Auris», Provincia Di Roma. Також були присутні представники благодійного фонду «Equilibre Solidarity» (Росія, Москва) і “Fundeun” (Icпанія).

Інтерв’ю тижня

Posted on 07.05.2010 by csm_admin

«В нас є дівчинка, яка не бачила маму більше року»

Соціально-економічні труднощі примусили мільйони українців виїхати за кордон на заробітки. Фахівці Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ створили соціальний центр для дітей, які лишилися без батьківської уваги, виховання та догляду. Координатор проекту Юлія Марунчак та психолог Галина Демків розповіли про діяльність центру,

специфіку роботи з дітьми заробітчан та плани розвитку.

– Чим викликана необхідність створення у Дрогобичі Центру для дітей, батьки яких виїхали на заробітки?
Ю.М.: Діти, які лишилися без батьків, потребують перш за все моральної підтримки і, на жаль, опікуни не можуть їм забезпечити належної уваги. Тому маємо на меті допомагати таким дітям в моральному плані різними вишколами і цікавим проведенням часу.

– Серед ваших підопічних дітей якої вікової групи віку більше за всіх?
Ю.М.: Ми поділили дітей на три групи: молодша, середня і старша. За нашими спостереженнями, більшість дітей припадає на середню групу – 12-14 років. Менше підопічних припадатиме на старшу групу – тим кому близько сімнадцяти років, бо вони вже самостійні.

– Чи можете розповісти про основні небезпеки, з якими стикаються діти заробітчан?
Ю.М.: Ці діти вважаються матеріально забезпеченими. Мають більшість матеріальних можливостей ніж інші, бо батьки компенсують грошима відсутність свого виховання. Також вони, певною мірою, є відкинутими від суспільства. Маючи кошти діти можуть потрапити під шкідливий вплив, використовувати свої фінансові можливості на алкоголь, наркотики. Починаючи з середньої групи вже можна очікувати на подібні проблеми. В інших є труднощі із соціалізацією, оскільки не мають доброї підтримки від близьких. Це відкладається на психіці дитини. Отже виховання розвивається у неконструктивному русі.

– Наскільки діти, що лишилися без батьківської уваги, більше схильні до зловживання алкоголю, наркотиками тощо?
Ю.М.: Соціологічних досліджень на руках ми не маємо і для себе так само поки що не проводили. Але можемо сказати, що для цих дітей характерні подібні проблеми, як й для інших наших підопічних.

– Як часто батьки, що перебувають за кордоном на заробітках, бачаться зі своїми дітьми?
Ю.М.: Це залежить від умов перебування тих батьків за кордоном. Якщо вони там вже легальні, то приїжджають не частіше як раз на рік і не на тривалий період – до місяця часу. Ті які на нелегальному статусі ще рідше приїжджають на батьківщину, оскільки турбуються, що назад (за кордон) їм буде важко повернутися. В нас є дівчинка шести років, яка вже не бачила маму більше року. Матір контактує з дитиною, але не має можливостей приїхати, оскільки не має документів. Тобто боїться , що то її останнє перебування за кордоном.

– Ваш Центр надаватиме психологічну підтримку дітям. На що саме ви звертатиме увагу?
Ю.М.: У нас в центрі працюватиме психолог, наразі ми шукаємо соціального працівника. До них безпосередньо діти можуть звернутися. Вивчивши їхні проблеми, спеціалісти зможуть вже надати кваліфіковану допомогу.

Г.Д.: Не можу сказати у загальному. Насамперед, в них проявляється агресія і протест по відношенню до суспільства. Треба зрозуміти їх, треба показати, що батьки не проти них. Вони дуже добрі, але через свою агресивну поведінку намагаються себе захистити.

Через наявність великих грошей вони починають рано палити, вживати алкоголь. Отже хочуть довести свою дорослість. Тому проводитимемо для них тренінги щодо соціалізації, сприяння відкритості до спілкування з іншими людьми.

– Ви вже маєте власні напрацювання або запозичили чужі розробки тренінгів?
Г.Д.: Нещодавно у Дрогобичі відбулася конференція з представниками інших громадських міжнародних організацій, які презентували свої методики, активно ділилися з нами. Також за час роботи з дітьми ми вже напрацювали власні схеми та підходи.

– Яку кількість дітей розрахований ваш центр?
Г.Д.: Ми сподіваємося залучити дітей, які будуть в нас знаходитися на регулярній основі, так й тих, що будуть час від часу відвідувати центр. Загалом ми зараз можемо опікуватися приблизно 35 дітьми, які будуть постійно ходити до центру.

– Скільки фахівців потребується для функціонування центру?
Г.Д.: Інколи ця робота проводитиметься в школах. Скажімо молодші класи не мають можливості відвідувати центр, але теж потребують допомоги. І ми будемо приходити до них і займатися вже у стінах школи. Зараз важко ще сказати яка точна кількість фахівців потрібна, оскільки формуються групи дітей.

– Чи можете розповісти про те, як проходитиме процес роботи з дітьми?
Г.Д.: Робота буде проводитися після обіду – до цього часу вони в школі. Також ми зосередимо нашу увагу не тільки на дітей: працюватимемо з педагогами та опікунами. З дітьми, що мають девіантну поведінку або проблеми з навчанням буде індивідуальний підхід. А так спілкування та виховання підопічних вестиметься у групах. Щоб діти краще засвоювали теми наших обговорень, будемо робити імітації певних життєвих ситуацій, із наступним обговоренням. Тут нам принагідним стануть перегляди фільмів, через які будемо доносити до дітей певні цінності.

Оскільки підопічні регулярно спілкуються з батьками, то ми повідомлятимемо останнім про проблеми їхніх дітей, про те як триває процес виховання.

Під час занять фахівці центру обговорюватимуть різні теми, наголошуватимуть на протидії шкідливим звичкам. На це літо заплановано відпочинковий табір, на який шукаємо кошти. Зараз домовляємося із дирекцією одної школи, де плануємо проводити табір.

– Чи вистачить Центру коштів для того, щоб забезпечити якісне дозвілля дітям? Бо відвідування вистав, кінотеатрів тощо вимагає чималих грошей.
Г.Д.: Звісно, тих грошей, що виділено на цей проект недостатньо для повноцінного забезпечення дозвілля нашим підопічним. Але ми думаємо працювати із опікунами та батьками. Ми їм повідомлятимемо про наші заходи і сподіваємося, що вони будуть частково фінансувати відвідування їхніми дітьми відпочинкових заходів.

– Мабуть тоді є сенс вже якось зазначати батькам, щоб вони робили певні внески чи фінансували ваші програми, оскільки ви безкоштовно опікуєтеся їхніми дітьми?
Г.Д.: Ми наразі не ставили собі мети – терміново отримати часткове фінансування від опікунів або батьків. Це може відклякнути людей і тоді ми не зможемо нормально реалізувати програму щодо виховання дітей. Люди можуть подумати, що ми прагнемо не допомогти, а витягнути з них гроші. А у нас головна мета – запобігти потраплянню дітей на вулиці або в інтернати.