Лікарі, реабілітація, навчання, щоденний догляд – усе це потребує часу, сил і постійної залученості. Водночас поруч ростуть брати й сестри, які теж потребують уваги батьків, можливості говорити про свої переживання та просто проводити час разом із родиною.
Минулого року учасницею проєкту «Зміцнення потенціалу родин, які мають дітей з інвалідністю в умовах війни в Україні» стала пані Ольга. Вона виховує 17-річну доньку та 7-річного сина з інвалідністю. Жінка брала участь у групах психологічної підтримки, арттерапії, онлайн-навчанні, консультувалася з юристом. Але особливо важливою для неї стала можливість долучити до проєкту старшу доньку.
«Ми брали участь у різних ініціативах, але вони ніколи не були спрямовані на братів і сестер. Тому цей проєкт став справжнім відкриттям: коли ніхто з родини не залишається осторонь і кожен однаково важливий», – розповідає мама.
Для іншої учасниці важливим результатом стало вміння дозволяти собі відпочинок. На початку проєкту мама 20-річного юнака з порушенням зору розповідала психологу: «Моє повсякденне життя зосереджено тільки на догляді за сином та побутових обов’язках». Після індивідуальних і групових консультацій з психологом жінка навчилася більше довіряти синові, розподіляти відповідальність і знаходити час для власного відновлення.
«Я вперше дозволила собі “відпустити” надмірний контроль і усвідомила: піклування про власний стан – це не егоїзм, а життєва потреба», – поділилася вона.
В 2025 році в межах проєкту допомогу отримали 175 сімей, в яких 185 батьків та опікунів та понад 100 братів і сестер дітей з інвалідністю отримали психосоціальну підтримку. Більшість учасників відмітили покращення емоційного самопочуття, кращу обізнаність та впевненість у взаємодії зі своєю дитиною. Всі – здобули практичні навички для турботи про своє психічне здоров’я – зокрема саморегуляції, зменшення тривоги та самодопомоги. У родинах фіксували позитивні зміни: менше конфліктів, більше емпатії та більше спільних активностей.
Стартує друга фаза проєкту
Розуміючи важливість такої підтримки, Карітас України розпочинає другу фазу проєкту «Зміцнення потенціалу родин, які мають дітей з інвалідністю в умовах війни в Україні – Етап 2». Вона стартувала 1 серпня 2026 року і триватиме до 30 листопада 2026 року.
Цього разу проєкт працюватиме у Житомирі, Ніжині та Надвірній. В інших локаціях, які брали участь у попередній фазі, компонент підтримки родин продовжує впроваджуватися в межах інших проєктів програми.
У новій фазі продовжать групову психосоціальну роботу з батьками та опікунами, а також із братами й сестрами дітей з інвалідністю. Для батьків з’являться додаткові консультації та заходи, присвячені безпечній комунікації, взаємній підтримці та самодопомозі.
Окрема увага буде приділена підліткам – братам і сестрам дітей з інвалідністю. Для них проводитимуть окремі заняття, де вони зможуть розвивати соціальні та лідерські навички, вчитися комунікації та командній роботі. Старші брати й сестри матимуть можливість поступово долучатися до волонтерської діяльності та життя громади.
Друга фаза проєкту – це не тільки продовження попередньої роботи. Це також можливість допомогти родинам закріпити зміни, які вже відбулися, і дати їм більше інструментів для турботи про себе та найближчих.
Цього ж дня його освятив єпископ-помічник Стрийської єпархії УГКЦ владика Богдан Манишин. За цей період ДіМ (Добро і Милосердя) виріс до трьох локацій, а його мешканцями стали 23 молодих людей. Як життя в Домі змінює життя бенефіціарів, з якими труднощами стикнулися за ці три роки та про що мріють у Карітасі — розповідаємо у цьому матеріалі.
Освячення першого у мережі Карітас України Будинку підтриманого проживання (23 серпня 2023 рік)
ДіМ з’явився у Стрию якнайбільш вчасно
У Стрийському Карітасі працювати з молоддю з ментальними та комплексними порушеннями почали понад 15 років тому. Про потребу у Будинках підтриманого проживання у Стрийському Карітасі почали говорити, коли бачили, як підопічним їхнього Центру дозвілля для молоді з інвалідністю загрожує перебування в інтернатних закладах. Відкриття Дому стало своєрідним логічним продовженням діяльності фонду.
Почалося усе з Історії Назара – хлопця, який навчався в училищі та відвідував заняття в Карітасі. Під час навчання він проживав в гуртожитку, але після завершення мав фактично лише один варіант: повернутися до інтернатної системи. За рік праці з фахівцями Карітасу він став більш відкритим, почав більше спілкуватися, і команді не хотілося, щоб він знову опинився в системі.
Водночас команда бачила й інші подібні ситуації. Батьки людей з інвалідністю помирали, а родичі не завжди були готові брати на себе опіку. Інших людей усе життя доглядали бабусі й дідусі, які через вік також могли більше не мати змоги про них піклуватися. Так сформувалися три основні потреби: сироти, які залишилися без піклувальника; молодь з інституцій, яка навчалась у місцевих навчальних закладах і після навчання могла повернутися знову в інтернатну установу; молодь, яка проживала у сім’ях у складних життєвих обставинах.
До того ж команда усвідомлювала природну потребу молоді із інвалідністю дорослішати та ставати самостійнішими. Помічали, що часто в сім’ях у складних життєвих обставинах молода людина через надмірну опіку не може сама щось вирішити або робити, що автоматично робило її залежною від інших. Підтримане проживання ж уможливлювало створення безпечного простору для того, щоб хлопці та дівчата з інвалідністю ставали самозараднішими.
«Я завжди кажу, що Господь дуже сильно любить наш Карітас і завжди посилає потрібних людей та ресурси в потрібний час, — ділиться о. Володимир Мамчин, директор Карітасу в Стрию. — Ми отримали пропозицію від україно-швейцарського посольства та MH4U відкрити Будинок для 20 людей і радо прийняли її, бо це було те, про що ми мріяли».
«Це був спринт»:три роки шляху команди
Із відкриттям Будинків команда отримала можливість подарувати ДіМ 20 хлопцям та дівчатам з інтелектуальною інвалідністю віком від 18 до 45 років. Та попереду чекало чимало викликів — пошук приміщення, підбір та навчання команди асистентів, побудова взаємодовіри з орендодавцями Будинків, опікунами та молоддю.
Важливим етапом був підбір асистентів, які забезпечать цілодобове перебування у Будинках. Після набору штату на них була апробована спеціально розроблена п. Юлією Бойко на замовлення MH4U навчальна програма «Людина серед людей», де фахівці-практики навчали, як бути асистентами, як супроводжувати, а не доглядати. Кожен працівник мав перейти від того, що він співчуває людині, до цілковитого прийняття бенефіціарів з їхніми емоціями та бажаннями. У процесі навчання команда опанувала домедичну допомогу, працю з людьми із фізичними порушеннями, альтернативні методи спілкування, етику спілкування, розуміння ступенів інтелектуальних порушень та інші важливі теми.
«Роль асистентів у Будинках підтриманого проживання надважлива. Саме вони підтримують молодь у реалізації самозарадності, сприймають їх такими, як є, створюють сприятливе середовище та допомагають хлопцям і дівчатам зорганізувати свій день у Домі, — зазначає Оксана Ільків, координаторка Будинків підтриманого проживання. — Загалом дуже важливо, щоб поруч була людина, яка подивиться на тебе з гідністю, добротою і любов’ю та дасть внутрішню силу та натхнення для росту. Такими людьми є наші асистенти. Зараз їх у команді 14».
Мешканці одного із Будинків Ігор та Юра разом із асистентами
Життя в Будинках змінило молодь
Перехід до підтриманого проживання змінив молодь. І ці зміни дали команді відчуття, що в цьому і є весь сенс. Координаторка Будинків каже: «Мені здається, що тут людина починає розуміти, що вона є. Вчиться відчувати нові емоції. Відчуває незалежність і впевненість у собі». Молодь з інвалідністю поступово відкриває, що може робити сама: співати, щось нарізати, приготувати їжу, самостійно вибрати, що хоче одягнути. Вчиться говорити про свої бажання і розуміє, що її вибір має значення».
Водночас з’являється відчуття стабільності й приналежності. В інтернатах і гуртожитках людина часто змушена постійно пристосовуватися до змін. А в Будинку вона стає ніби вкорінена, знає, що тут її чекають.
Що важливо — зміни відбуваються не лише з мешканцями Будинків. Владика Борис Ґудзяк називає молодь з ментальними порушеннями професорами людських стосунків. І це те, що команда фонду досвідчує щодня. Їхня щирість та відкритість допомагають дивитися на цей світ іншими очима.
Команда Будинків почала працювати з молоддю, які мали не тільки інтелектуальні, але й психічні порушення. Здавалося, що в таких випадках вони нічого вже змінити не зможуть. Та малими кроками і терпеливим очікуванням вдалося отримати результати. Зараз молодь, яка мала на початку важку поведінку, яка втікала з лікарень та інтернатів, каже, що хоче залишатися тут, у Домі.
Одна із найбільш вражаючих трансформацій трапилась із Дмитром, ВПО із Бахмута. В один момент війна забрала у нього все — маму, дім і здоров’я. Через поранення від обстрілів хлопець не міг ходити, потребував тривалого лікування та реабілітації. Водночас команда працювала над тим, щоб стабілізувати його емоційний стан. Минуло два роки і сьогодні Дмитро – усміхнений, він знову може ходити, а найважливіше — у нього є ДіМ, у його якому чекають.
Дмитро на святкуванні третьої річниці з дня відкриття першого Дому у Карітасі
Проживаючи у Будинках, молодь зробила величезний поступ і у навиках, які для людей без інвалідності здаються простими — взяти щось із холодильника, прийняти душ чи зробити собі чай. Хтось до цього жив 30 років, не вміючи цього зробити самостійно.
Відчутне дорослішання і в появі в молоді бажання ходити на роботу. Вони створюють резюме, стають на облік у біржі і пробують працювати, зокрема на громадських роботах. Водночас тут виявляється неготовність самого суспільства до інтеграції молоді з інвалідністю.
Мешканці Дому з домашніми улюбленцями
«Ми є винятком, який прагне стати нормою суспільства»
Суспільство досі не до кінця бачить потенціал молоді з ментальною інвалідністю. Часто є більше жалості, ніж розуміння, а підтримане проживання сприймають як догляд за людиною, яка не може дати собі раду самостійно. На жаль, люди не до кінця вірять у їхню спроможність бути самозарадними, робити вибір, працювати та бути частиною громади.
Однак кожна людина потребує людини. І молодь, і громада потребує цієї молоді. Коли ж страхів стає менше, суспільство стає відкритішим. «Мешканців Будинків уже впізнають у магазинах, лікарнях, церквах, вони їздять транспортом, навчаються і пробують працювати Так вони вчаться бути частиною громади — і громада вчиться бути поруч із ними. Це ще не є нормою. Ми є винятком, який прагне стати нормою суспільства», — кажуть у фонді.
Молодь з інвалідністю може бути самореалізованою, якщо підтримувати її у цьому. Завдяки досвіду проживання у Домі частина молоді могла б уже проживати самостійно з мінімальною підтримкою, однак часто це унеможливлюється розміром пенсії, неготовністю працедавців брати молодь на роботу та відсутністю свого житла.
Будинки підтриманого проживання у Стрию — це не лише проживання людей з інвалідністю, а також потужна адвокаційна робота. Зокрема директор Карітасу у Стрию о. Володимир Мамчин є членом різних робочих груп як на рівні області, так і на рівні Міністерства праці та соціальної політики України. Він був учасником групи громадських організацій, які розпрацьовували зміни до постанови №888.
«Ми дуже вдячні українському Уряду та Мінсоцу за те, що вони бачать потребу деінституціалізації і самі всіляко підтримуємо її реалізацію. Звісно, нам хотілося б, щоб цей процес відбувався швидше і щоб замовником послуги підтриманого проживання були держава та місцеві громади», — зазначає о. Володимир Мамчин. За планом, стратегія деінституціалізації має запрацювати у 2030–2031 роках. Втім люди, яким потрібне підтримане проживання, у фонді є вже сьогодні. Тому, щоб ця послуга могла продовжувати працювати, на цей перехідний період Стрийському Карітасу потрібне фінансування та підтримка донорів.
Банківські реквізити для пожертви:
БФ «КАРІТАС СТРИЙСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УГКЦ»
ЄДРПОУ 26058405;
p/p UA 42 325365 0000002600401396539
ПАТ «Кредобанк».
Про що мріють у Карітасі
У фонді мріють не тільки продовжувати працювати з теперішніми мешканцями Домів, але й подарувати можливість жити поза інтернатними закладами іншим хлопцям та дівчатам з інвалідністю. Потенціал для розвитку таких будинків у команди є.
«Ми хочемо, щоб кожен хлопець та дівчина з ментальними порушеннями попри усі труднощі отримали цей шанс прожити життя вповні. Не просто вижити, а саме ПРОЖИТИ життя», — підсумовує координаторка Будинків підтриманого проживання у Стрию Оксана Ільків.
Йдеться про переможців другого конкурсу мікрогрантів від Першого національного консорціуму PULSE. З умовами конкурсу можна ознайомитися тут. Результати першого конкурсу тут.
Цього разу конкурс проводився двома партнерами Національного консорціуму PULSE – БФ «Право на захист» і МБФ «Карітас України» та відбувався за двома лотами:
Лот 1 — Комплексні послуги із захисту, соціальної, правової та психосоціальної підтримки цивільного населення, постраждалого від війни (БФ “Право на захист”)
Лот 2 — Інклюзивні громади: психосоціальна підтримка й доступна інфраструктура (Міжнародний благодійний фонд “Карітас України”)
Загалом на Лот 2 надійшло 58 заявок. 53 з них пройшли технічний відбір, після чого відбулися 8 співбесід. За результатами конкурсу визначено 7 переможців. Ще 10 заявок увійшли до резервного списку. Тепер 7 організацій-переможців отримають кошти в розмірі понад 600 000 грн на реалізацію суспільно важливих ініціатив.
Проєкти переможців дуже різні: від сенсорного майданчика для дітей до простору для людей із порушенням слуху, від друку книжок шрифтом Брайля до анімалотерапії та програм психосоціальної підтримки для родин людей з інвалідністю. Далі детальніше знайомимо вас із переможцями другого конкурсу мікрогрантів.
Одеса: анімалотерапія та супровід людей із порушенням слуху
Проєкт передбачає організацію 4-місячної комплексної програми психосоціального відновлення для дітей з інвалідністю, а також їхніх матерів. Плануються проведення арттерапевтичних занять, а також виїзні табори з анімалотерапією, де учасники зможуть знизити рівень стресу через взаємодію з дельфінами та кіньми.
Одеська обласна організація «Українського товариства глухих» УТОГ
Проєкт: Міст без тиші
Організація планує облаштування спеціального інклюзивного простору та запуск служби соціально-комунікативного супроводу для людей із порушенням слуху. Ініціатива включатиме культурні заходи, тренінги та психологічну підтримку з обов’язковим професійним перекладом українською жестовою мовою.
Харків: книжки шрифтом Брайля та інклюзивний простір в бібліотеці
Громадська організація “Харківський центр реабілітації молодих осіб з інвалідністю та членів їх сімей “Право вибору” Проєкт: Академія самодопомоги
Центр створить безбар’єрне освітнє середовище для дітей з важкими порушеннями зору. Проєкт передбачає адаптацію та безкоштовний друк навчальної і художньої літератури шрифтом Брайля, а також проведення фахових навчальних курсів для батьків та педагогів.
Харківське обласне відділення (філія) Всеукраїнської громадської організації «Українська бібліотечна асоціація»
Проєкт: Життя без обмежень
Команда планує створити комфортний інклюзивний простір на базі Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка. Для дітей з особливими освітніми потребами та їхніх родин тут будуть регулярно проводитися сесії з бібліотерапії, арттерапії та інтерактивної музейної педагогіки.
Миколаївщина: реабілітація та місце для зустрічей
Відокремлений підрозділ філія “Прайд” Громадської Організації “Федерація кінного спорту Миколаївської області”
Проєкт: Реабілітаційний простір «Мрія»
Команда проєкту зосередиться на наданні комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю та їхніх мам. Основний фокус проєкту – системні терапевтичні заняття з іпотерапії (верхова їзда) та каністерапії (взаємодія із собаками) на оновленій матеріально-технічній базі.
Громадська організація “Майстри майбутнього” (м. Баштанка)
Проєкт: Простір поруч
Організація облаштує відкритий простір біля місцевого будинку культури – місце для майбутніх зустрічей, майстер-класів та неформального спілкування. Планується, що це допоможе ВПО, людям з інвалідністю та місцевим мешканцям подолати соціальну ізоляцію, налагодити нові зв’язки та отримати взаємну емоційну підтримку. Важливо також, що простір знаходитиметься безпосередньо біля укриття, що сприятиме його розвитку як місця згуртованості громади.
Дніпро: більше можливостей для гри та соціалізації
Благодійна Організація “Благодійний Фонд “Діти Нового Покоління”
Проєкт: Рости граючись у Dream Center
На відкритому майданчику Dream Center з’явиться спеціалізоване сенсорне та ігрове обладнання. Це дасть змогу створити безпечне середовище для терапевтичної гри просто неба та спільного проведення часу. Простір врахує всі особливості і буде комфортним як для нормотипових дітей, так і для дітей з нейровідмінностями.
Від підтримки організацій – до змін у громадах
Усі сім переможців працюватимуть із різними потребами, але їх об’єднує спільна мета – створити більше можливостей для людей і спонукати їй активніше взаємодіяти з громадою. Конкурс мікрогрантів є частиною роботи Національного консорціуму PULSE з локалізації та зміцнення місцевих організацій, які допомагають людям, постраждалим від війни.
Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, мікрогранти реалізуються БФ «Право на захист» та Міжнародним благодійним фондом «Карітас України» в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист».
Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.
“Ми їхали командою — одним бусом, багато годин у дорозі, багато розмов, спостережень, нотаток і щоденних рефлексій. І, мабуть, саме цей формат дозволив побачити не лише німецьку систему соціальної підтримки, а й краще зрозуміти власну українську реальність: її біль, силу, потенціал і ті рішення, які нам потрібно розвивати далі” – каже Наталія Гарбуз, керівниця програми Інклюзія Карітасу України.
Програма візиту охоплювала кілька ключових напрямів: підтримане проживання, медичний супровід та психіатричну допомогу людям з інвалідністю, підготовку фахівців, шкільну освіту, денну зайнятість, професійну реабілітацію, майстерні, систему правового супроводу, опіки, інклюзивного працевлаштування та міжвідомчої взаємодії.
В місті Урсберг команда наочно побачила важливість інфраструктури, вибудуваної навколо людини: її проживання, денної зайнятості, медичного супроводу, побуту, духовного та соціального життя. Навколо людини створюється ціла державна система. Водночас ця система не завжди виглядає так, як ми уявляли собі «ідеальну інклюзію». Вона має і сильні сторони, і суперечності.
В Берліні вдалося краще зрозуміти державну рамку: як формуються соціальні політики, які міністерства й інституції відповідають за підтримку людей з інвалідністю, як виглядає розподіл відповідальності між державою, надавачами послуг і громадським сектором. Для українського досвіду це надзвичайно важливо, бо значну частину інновацій у соціальній сфері досі несуть саме громадські та благодійні організації.
В місті Варбург вдалося познайомитися ближче з денними та житловими формами підтримки, терапевтичними напрямами та роботою з дітьми і дорослими з комплексними потребами. Особливо важливою була зустріч із українською групою дітей та молоді, які були евакуйовані з інтернатних закладів України.
В Реґенсбурґе, Тегернгаймі та Абенсберге фокус змістився до раннього втручання, соціально-педіатричної діагностики, професійної підготовки, майстерень, інклюзивного працевлаштування, роботи з роботодавцями, психіатричної допомоги для людей з інтелектуальними порушеннями та механізмів визначення потреб у послугах.
Особливо вразила спеціалістів увага до професійної підготовки персоналу. Вони побачили дуальну модель навчання, де теорія поєднується з практикою. Для України це дуже цінний досвід, адже ми постійно стикаємося з потребою готувати соціальних працівників, асистентів, фахівців інклюзивних просторів, працівників підтриманого проживання не лише через короткі тренінги, а через системну практичну освіту. Водночас команда одразу зазначила що, повністю переносити тривалу німецьку модель навчання в Україну неможливо. Але можна взяти її принцип — поєднання навчання, практики, супервізії, наставництва і професійної етики.
Сильне враження справили майстерні та професійна зайнятість людей з інвалідністю. Команда відзначила, що праця дає людям не лише дохід чи зайнятість, а й відчуття потрібності, гідності та експертності. Це дуже близько до нашого досвіду розвитку інклюзивних майстерень і маркетплейсу «Дари», де вироби, створені людьми з інвалідністю, стають не просто продукцією, а способом видимості, участі та визнання.
Окремо ми звернули увагу на співпрацю майстерень із бізнесом. Ідея договорів із фабриками чи підприємствами, які можуть передавати частину завдань майстерням для людей з інвалідністю, є потенційно корисною для України. Вона може допомогти розвивати сталі моделі трудової інтеграції, особливо для людей з інтелектуальними порушеннями.
Однією з найзмістовніших зустрічей навчального візиту стало відвідування Федерального міністерства освіти, сім’ї, людей похилого віку, жінок та молоді Німеччини (BMBFSFJ). Українська делегація ознайомилися з підходами держави до реалізації Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, реформування системи підтримки людей з інвалідністю та розвитку інклюзивних соціальних послуг. Представники Міністерства презентували Національний план дій із впровадження Конвенції, а також розповіли про принципи побудови сучасної системи інтеграційної допомоги, що базується на індивідуальній оцінці потреб, забезпеченні права людини на самостійне життя та активну участь у суспільстві.
Під час зустрічі особливу увагу було приділено моделі фінансування соціальних послуг, у якій держава гарантує право людини на підтримку та фінансує її, а безпосередніми надавачами виступають незалежні організації. Також обговорювалися питання розвитку підтриманого проживання, професійної інтеграції, деінституціалізації, персонального бюджету для людей з інвалідністю та взаємодії між державою, громадами й громадським сектором.
Водночас навіть у добре профінансованій системі є рішення, які потребують критичного осмислення. Частину команди здивувало, що люди з інвалідністю в багатьох випадках залишаються в окремих просторах: окремі школи, окремі поселення, окремі групи, окремі майстерні. З одного боку, це забезпечує спеціалізовану підтримку. З іншого — ставить питання: де межа між підтримкою і відокремленням?
“Ми очікували побачити більше соціальної інклюзії, а побачили багато юридично, медично й організаційно сильних рішень, але не завжди достатньо включення в ширше суспільство” -каже одна з учасниць візиту.
Ми також чесно говорили про те, що перенести німецьку модель в Україну не вдасться. З одного боку вона спирається на іншу страхову, правову та адміністративну модель, з іншого – для України сьогодні дуже важливо не лише покращувати якість догляду, а й не допустити нової інституціалізації під виглядом сучасної послуги.
“Не можна забувати і про голос самої людини з інвалідністю.– наголошує Наталія Гарбуз. – Під час візиту ми неодноразово поверталися до питання: наскільки сама людина бере участь у рішеннях про своє життя? Чи справді з нею радяться – чи лише захищають? Право на вибір є дуже важливим, навіть якщо людина потребує високого рівня підтримки”
І додає:
“Цей візит став нагодою подивитися на власну роботу ширше. Наші інклюзивні простори, підтримане проживання, мобільні команди, робота з громадами, підтримка родин, соціальне таксі, міні-гранти та адвокація — це не окремі активності, а елементи майбутньої системи підтримки людей з інвалідністю в громаді.”
Візит вкотре поставив перед Карітасом важливі запитання:
Як зробити так, щоб людина з інвалідністю в Україні не була залежною від випадкової допомоги? Як забезпечити родині підтримку до того, як вона виснажиться? Як створити послуги, які не ізолюють, а відкривають шлях до участі? Як навчати фахівців не лише доглядати, а підтримувати самостійність? Як зробити так, щоб держава, громада і громадський сектор працювали не паралельно, а разом?
Помітили, що дівчині запам’ятовування дається важко. Втім, ситуація змінилася із вивченням колядок. З кожним днем Настя проспівувала текст все краще і краще, пританцьовувала, посміхалась. Зрештою вивчила і заспівала свою першу пісню: “Старий рік, минає, новий наступає. Новий наступає”.
“Це взагалі перший твір, який вона вивчила напам’ять”, – радіє пані Оксана, мама Насті.
Згодом в Інклюзивному центрі почали готуватись до весняних свят.
“Вивчали веснянки та пісні до дня матері і Настя показала, що пам’ятає майже всі пісні, які ми вчили. – продовжує соціальна працівниця Карітасу Одеса Еліна Плужникова. –Під час занять та руханок ми співаємо, і дівчина перетворюється із сором’язливої – на дуже впевнену особистість».
Музика нерідко стає ефективними помічником в роботі спеціалістів інклюзивних центрів Карітасу. Ритм, мелодія та повторюваний музичний малюнок виконують роль «підказок» для мозку: створюють додаткові асоціації для відвідувачів, що мають труднощі із запам’ятовуванням. І хоч цей метод не є універсальним, а ефект завжди залежить від індивідуальних особливостей та вподобань конкретної людини, історія Насті – надихаючий приклад спробувати з музикою те, що не дається без неї.
Окрім задоволення, навичка співати покращила мовлення дівчини – дихання стало глибшим, пожвавився темп розмови. Логопединя Олена Каблука підкреслює:
«Поєднання слів із рухами – це справжній виклик для нашого мозку. Все разом це працює як потужний механізм розвитку пам’яті і ми відточуємо цей механізм щодня – завдяки цій наполегливій роботі з’являються такі історії успіху, як у Насті».
Після успіхів в Інклюзивному просторі Настя почала відвідувати індивідуальні музичні заняття, щоб розвивати цей вчасно помічений фахівцями талант. Тож сьогодні дівчина продовжує заняття музикою, навчається правильно дихати і запам’ятовує коротенькі пісні. Її вимова стає дедалі кращою, а успіхи спонукають займатися далі з ще більшою наснагою.
Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, реалізується Карітасом України в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист». Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.
Така робота вимагає не лише професійних знань, а й значного емоційного ресурсу. Саме тому навчання, обмін досвідом і можливість відновити власні сили є надзвичайно важливими для кожного фахівця.
Нещодавній захід, який відбувся в рамках проєкту «Підтримка осіб з інвалідністю та їхніх родин 2026» став цінним для працівників. Він об’єднав більше 24 працівників з місцевих організацій Карітас Київ, Карітас Хмельницький, Карітас Броди та Карітас Надвірна.
Протягом п’яти днів учасники підвищували свою кваліфікацію, вивчаючи принципи міждисциплінарної взаємодії, підтримки самостійності людей з інвалідністю та створення безпечного й підтримувального середовища. Окрему увагу приділили впровадженню сучасних інклюзивних підходів у діяльність Інклюзивних просторів.
Власним досвідом ділились і запрошені спікери. Один із них, працюючи в організації Unbroken, розповів про свою роботу з ветеранами, які втратили мовлення внаслідок поранень. Під час обговорення учасники виявили багато спільного між підходами до підтримки різних груп людей з інвалідністю, що зробило обмін досвідом особливо корисним.
«Для мене, як для керівника проєкту дуже цінно мати можливість бачити, як твої фахівці між собою спілкуються та обмінюються досвідом – ділиться менеджерка проєкту Катерина Врублевська – Я бачу як ці навчання приносять їм користь і сама, так само навчаюсь разом із ними».
Окрім навчальної програми, учасники змогли здійснити візит в реабілітаційний центр «Основа». Тут фахівці центру займаються з маленькими дітьми з аутизмом та іншими інтелектуальними порушеннями. Візит став нагодою не лише ознайомитися з практичними підходами колег, а й обмінятися досвідом та ідеями, які можуть бути корисними у щоденній роботі.
Та не менш важливим результатом цієї зустрічі стала можливість відновити власний ресурс.
«Нарешті, за довгий період після важких обстрілів, я мала змогу виспатись», – щиро ділиться одна із учасниць з Києва.
Допомагаючи іншим, важливо пам’ятати і про власні сили. Саме такі зустрічі, спільне навчання, неформальне спілкування та невеликі моменти відпочинку допомагають відновитись та продовжити підтримувати тих, хто найбільше цього потребує.
