Місяць: Листопад 2017

Робота з молоддю – один  з пріоритетів нашої роботи. Наша мета допомогти дітям та родинам, які перебувають у складних життєвих обставинах. Втім головним методологічним принципом, яким користуються співробітники Карітасу – не просто допомогти потребуючим, а сприяти тому, аби вони самі віднайшли ресурси для  виходу з кризових ситуацій, розвивати внутрішній потенціал і творчі здібності, для підготовки молоді до подальшого самостійного життя. Саме тому в рамках проектів проводяться найрізноманітніші заходи, а шкільні канікули – гарна нагода на поглиблену діяльність, що буде поєднувати в собі як цікаве дозвілля, так і інтенсивний розвиваючий компонент.

Профорієнтаційна робота – одна із головних складових молодіжних проектів, спрямована на підготовку підлітків до свідомого вибору фаху, визначення свого місця у суспільстві і ознайомлення з різними професіями. З цією метою на осінніх канікулах при Карітасі Київ запрацював профорієнтаційний табір, де підлітки отримали нагоду познайомитись з різними професіями. Так в один з днів до Карітасу завітала бригада швидкої допомоги. Діти змогли більше довідатись про нелегку професію лікаря невідкладної медицини, познайомитись з обладнанням машини швидкої допомоги, а також і отримати корисні навички, як надавати першу допомогу.  Під час табору акцентувалось і на формування навичок самостійного ведення бізнесу, а для цього була гарна можливість побачити процес зсередини під час екскурсії на бананову ферму під Києвом. У чудо-оранжереї Анатолія Патія, який все своє життя присвятив виведенню особливих видів кімнатних фруктів, діти на власні очі побачили як ростуть банани, фісташки, інжир, лимони, мандарини, ананаси, навіть справжнє кавове дерево. А ще – довідатись, як досягти успіху у вирощуванні екзотичних рослин у несприятливому для них українському кліматі.

Використати осінні канікули для профорієнтаційної діяльності вирішили і у Хмельницькому, аби зробити дозвілля дітей під час канікул позитивним, цікавим та корисним. В один з днів підлітки відвідали Вище професійне училище №11, де мали змогу ознайомитись з технічною творчістю, основами маркетингу та менеджменту в учнівському бізнес-центрі, а також пізнати таємниці створення телепередач. Приємною несподіванкою став майстер-клас з гри на барабанах. Наступного дня на базі Хмельницького центру професійно-технічної освіти сфери послуг» був організований День краси та майстер-клас з перукарського мистецтва.  Хлопці отримали можливість зробити нову стрижку, а дівчата – навчитись як красиво самостійно укладати собі волосся.

Вибір майбутньої професії – важливий крок у житті кожної людини. Тому екскурсійні профорієнтаційні відвідини підприємств міста – регулярний захід для молодіжного проекту на базі Карітасу Тернопіль. А канікули – гарна нагода інтенсифікувати процес. Підлітки відвідали Тернопільський м’ясокомбінат, де побачили повний цикл виробництва м’ясних та консервних виробів, дізнались більше про організацію праці на великому підприємстві та продегустували смачні м’ясні вироби.

Вихованці центрів для дітей та молоді не лише отримують благодійну допомогу та послуги, а й самі навчаються впроваджувати благодійні ініціативи та заходи. Підопічні дитячо-юнацького Соціального Центру при Карітасі Львова взяли участі у квесті «Добрі справи» в гіпермаркеті «Ашан Сіті Південний». Під час квесту підлітки разом з працівниками гіпермаркету допомагали покупцям та шукали відповіді на питання: “Що таке добро та солідарність?”. Завершився він солодким майстер-класом з розпису кексів та спільним обговоренням добрих справ. Варто зазначаити, що така співпраця – не одноразовий захід. Фундація «Ашан для молоді» регулярно співпрацює з соціальним центром, допомагаючи спільно організовувати різноманітні заходи, а підопічні центру, в свою чергу, відвідують Ашан, де для них організовуються цікаві майстер-класи, квести та заняття з профорієнтації.

А ще канікули – це також відпочинок. Діти, які відвідують центри Карітасу не часто мають нагоду отримувати позитивні враження, тому низка заходів були спрямовані просто на відпочинок та активне дозвілля. Цього року вперше відбувся осінній відпочинковий табір , організований Карітасом Коломийсько-Чернівецької єпархії  у с. Ільці, Верховинського району. Професійні аніматори організували насичену програму та активний відпочинок для 50 дітей. День починався з молитви, потім руханка, різноманітні тренінги, майстер-класи, тематичні вечірки, перегляд захопливих фільмів, ігри. Психолог проводила з дітьми індивідуально-психологічні консультації. Також діти відвідали місцеві музеї у м. Верховина, – це дозволило дітям краще відчути гуцульський дух та місцеві традиції і породити багато вражень та емоцій. «Готовий приїздити в подібні табори кожен місяць, кожен тиждень, кожен день», – так емоційно висловив своє враження один з учасників табору, Іванко.

«Батьки не дають можливості часом дітям самостійно вирішувати якісь проблемні ситуації, – каже керівник  центру Наталія Григорчук. – У наших таборах діти вчаться за себе постояти не застосовуючи сили, вони вчаться мирно вирішувати конфлікти, знаходити спільну мову. Ми побачили іншу сторону наших відвідувачів. У горах був сніг але, незважаючи на це, було дуже затишно, гарно, ми жили в такому місці, де видно всю Верховину».

Проводили розважально-навчальні заходи і у інших містах. Завершальним акордом канікул для школярів з Хмельницького став творчий майстер-клас на тему «Осінній пейзаж» з використанням крапкової техніки. А львів’яни скористались теплим осіннім днем, аби вибратися до лісу, розважитися, провести цікаві квести і просто побавитись – хоч ціль була досить серйозна, поєднати роботу над комунікативними навиками з відпочинком.

Канікули закінчились, діти пішли до школи, а співробітники Карітасу продовжують працювати, – попереду Різдвяні свята, зимові табори і багато цікавих розвиваючих заходів для вихованців центрів для дітей та молоді.

Трудова міграція – це поширене та добре відоме нам явище, яке існує вже багато років. З кінця 1990-х років і донині чимало людей приймають рішення шукати роботу за кордоном. Вони розглядають це як можливість заробити «гарні» гроші, аби покращити якість життя – побудувати більший будинок, відправити дитину до університету, отримати доступ до приватних медичних послуг, купувати кращий одяг і гаджети… Цей список безконечний. Тому, вони пакують валізи, прощаються з родиною та їдуть в очікуванні швидкого возз’єднання та подальшого щасливого життя.

Але що далі? Результати досліджень показують, що трудова міграція, особливо тривала, часто стає згубним рішенням як для трудових мігрантів, так і для їхніх сімей, які залишаються вдома. Але чи це так? І як щодо іншої сторони монети, тобто сімей, які наймають трудових мігрантів? Що вони відчувають? Вперше за довгий час ці та інші питання були підняті на конвенції у місті Монца, Італія, наприкінці жовтня.

Організований Карітасом Монца та партнерами, конвенція зібрала соціальних працівників, педагогів та психологів, а також представників державного університету Мілану, університету Тренто та Мілано-Бікокського університету, Фонду Альберро делла Віта Онлус, Карітасу Монца та Карітасу України. Мета конвенції не тільки у покращенні розуміння феномену трудової міграції, його специфіки та впливу з різних точок зору, а й у прислуханні до голосу тих, хто опинився під впливом цього явища, пошуку спільних рішень та подальших дій.

На сьогодні в Італії їмайже 200 000 українських трудових мігрантів (офіційна статистика), більшість з яких – жінки у віці 40-60 років із Західної України. Кажуть, що зараз ця цифра є найвищою, і прогнозується її поступове зниження, хоча статистика відрізняється в різних джерелах та існує багато прогалин, що свідчить про необхідність подальших досліджень. 80% жінок, до чи після прибуття в Італію, планують перебувати там короткий проміжок часу (до 3 років), заробити достатньо грошей та повернутися додому, але більшість з них залишаються набагато довше (3-10 років або більше). Як вже зазначалося, найважливішими мотивами є передбачуване поліпшення якості життя вдома, а також погашення заборгованості, виплата за надзвичайні ситуації або хворобу члена сім’ї тощо. Проживаючи в сім’ях 24/7 та не маючи майже жодних витрат, жінки відправляють понад 95% усіх прибутків додому в грошових переказах. У 2016 році загальні грошові перекази з Італії до України склали 200 мільйонів доларів США.

Немає сумніву, що трудова міграція приносить фінансову вигоду сім’ям, які залишаються вдома, і сприяє певному поліпшенню їх якості життя. Проте психологи та соціологи визначили набагато більший негативний вплив трудової міграції, особливо на дітей, що часто не визнається та не враховується батьками, які безпосередньо приймають рішення про виїзд за кордон. Грошові перекази не можуть замінити ні емоційних контактів, ні живого спілкування, які є відсутніми або недостатніми, і часто призводять до залежності членів сім’ї від таких регулярних фінансових надходжень.

Більшість (якщо не всі) негативних наслідків трудової міграції для дітей та сімей, які залишаються вдома, є психологічними, та діти страждають найбільше. Вони розглядаються як “соціальні сироти”, тому як при наявності батьків, вони ростуть без них, можуть почуватися покинутими, нелюбими та відчувати свою провину. Вони часто живуть віртуальним життям, звикають спілкуватися та виражати свої почуття та переживання по телефону або Skype. Їм важко спілкуватися та будувати довірливі стосунки з дорослими, однолітками та протилежною статтю. Вони приховують та замовчують свої емоції та проблеми, тому як за відсутності батьків, опікун (зазвичай бабуся, батько або тітка) часто не розуміє і не слухає їх. Вони втрачають інтерес до освіти, думаючи, що вони підуть по стопах своїх батьків – також стануть опікуном або прибиральницею (тому навіщо вища освіти?). У крайніх випадках вони перетворюються на «дітей вулиці».

Проте, психологи вказують на те, що справжнє занепокоєння щодо цього феномену полягає не у вищезгаданих негативних наслідках для дітей та опікунів, над якими можна працювати та які можуть бути «виправлені» фахівцями, а у відсутності або нестачі знань та розуміння цього явища та його наслідків батьками, які безпосередньо приймають рішення про виїзд за кордон. Вони не визнають або відмовляються визнавати основні проблеми і часто звинувачують опікуна у «невідповідному» вихованні їхньої дитини.

В свою чергу сім’ї, які наймають на роботу трудових мігрантів, особливо жінок, які живуть з ними цілодобово, не просто шукають опікуна або домогосподиню, а хочуть, щоб вони стали частиною родини, були співчутливими і любити їх як свою сім’ю. Вони також шукають емоційного контакту, який є відсутнім у власних родинах вдома. Проте психологи стурбовані, чи це взагалі можливо, оскільки жінки розірвані між двома сім’ями, які потребують любові та відданості. Вони сумують за своїми дітьми та сім’ями вдома, стримують і приховують свої емоції. Вони самотні та ізольовані, переживають постійний стрес, тривогу, а іноді і депресію. Приймаючі сім’ї це часто відчувають та це має негативні наслідки також і для них.

Приймаючі сім’ї задають питання, чи так буде завжди. Чи жінкам просто потрібен час і вони стануть більш щасливими в довгостроковій перспективі? Чи стануть вони щасливішими, якщо привезуть свою дитину? Чи вони нададуть перевагу реінтеграційному пакету, аби повернутися додому? І найголовніше, чи є рішення щодо трудової міграції “втратити/втратити”, враховуючи всі наведені вище наслідки? Чи фінансові прибутки переважають психологічні втрати? Ці питання залишаються без відповідей.

Італія (і Європа в цілому) має старіюче населення, що означає, що попит на опікунів буде лише зростати. Отже, існує нагальна потреба знайти відповіді на ці питання та переглянути трудові закони та системи соціального забезпечення щодо трудових мігрантів. Існує також потреба в зміцненні транснаціональних дій, які будуть спрямовані на: освіту громадськості з приводу цього явища та його наслідків шляхом посилення кампаній, індивідуального та групового консультування; підтримку жінок до та під час їхнього перебування за кордоном шляхом надання консультацій спеціалістами; сприяння об’єднанню сім’ї (інтеграції та реінтеграції) як у приймаючій країні, так і в країні походження шляхом зміцнення законів, міждержавного співробітництва та співпраці з місцевими зацікавленими сторонами, такими як агентства з працевлаштування, юридичні послуги тощо; і, що важливо, посередництво між потребами різних сімей (як в Італії так і в Україні).

Це те, що в певній мірі та спільними зусиллями можуть зробити Карітас України та партнери. Звичайно, існують більші виклики, які виходять за межі нашого контролю – економічні, політичні та соціальні чинники країни, які впливають на рішення людей, які шукають роботу за кордоном. Вони вирішуватимуться на національному рівні. Конвенція зробила перший крок, щоб розпочати дискусію, і тому ми запрошуємо українську та міжнародну аудиторію до дискусії.