Простір підтримки та гідності: команди Карітасу Полтави та Кам’янського опановували нові методики інклюзивної роботи

Захід об’єднав фахівців для налагодження тісної співпраці, узгодження спільних підходів до роботи та опанування практичної інклюзії на старті реалізації проєкту.

Що стоїть за справді інклюзивним простором? Не лише пандуси чи спеціальне обладнання. Передусім це люди, які вміють бачити особистість, розуміти її потреби та знаходити шляхи до її повноцінної участі в житті громади. Протягом чотирьох днів учасники не просто слухали лекції, а вивчали дієві інструменти підтримки дітей і дорослих з інвалідністю, а також їхніх родин.

Однією з наскрізних тем навчання стала зміна фокуса: від діагнозу до людини. Разом із лікаркою-психіатринею Наталією Масяк учасники обговорювали сучасні підходи до підтримки людей з інвалідністю, їхні права, гідність та можливості. Адже якісна допомога починається з поваги та розуміння.

Як визначати потреби людини? Як вибудовувати індивідуальний план супроводу? Як створювати середовище, у якому кожен почуватиметься безпечно та зможе розкривати свій потенціал? Відповіді на ці запитання команди шукали разом із клінічною психологинею та логопединею Марією Дацко.

Особливу увагу приділили роботі з родинами, адже підтримка людини неможлива без допомоги її найближчому оточенню. Разом із Людмилою Аннич учасники досліджували інструменти ефективної взаємодії з батьками, а також підходи до організації дозвілля, розвитку соціальних навичок і залучення молоді до життя громади.

Окрім теоретичних блоків, фахівці завітали до профільних центрів Львова, щоб ознайомитися з реабілітаційною та соціальною роботою на практиці. Зокрема, у Центрі розвитку «Основа» працівники Карітасу вивчали методи роботи із сенсорними потребами дітей, практику спостереження та надання педагогічної підтримки. А у Спільноті «Лярш-Ковчег» наочно побачили модель супроводу осіб з інвалідністю та особливості командної взаємодії спеціалістів.

«Ця зустріч стала важливим кроком у формуванні єдиних стандартів та системного підходу до надання інклюзивних послуг у регіонах. Для Карітасу України принципово важливо, щоб кожен осередок діяв не лише в межах професійних методологій, а й будував середовище, орієнтоване на гідність, доступність та максимальну соціальну інтеграцію людей з інвалідністю. Синергія команд Полтави та Кам’янського дозволить посилити спроможність місцевих громад та забезпечити справді комплексну підтримку родин», — зазначила менеджерка проєкту Карітасу України Наталія Гуцуляк.

Отриманий досвід і знання команди вже готуються втілювати у своїх громадах. Стартова зустріч сформувала спільне бачення реалізації проєкту, заклавши основу для комплексного та доступного підходу до надання допомоги.

Проєкт «Простір підтримки та гідності: гідна підтримка та рівний доступ до допомоги та послуг для осіб з інвалідністю та членів їхніх сімей у Полтаві та Кам’янському» реалізується за підтримки німецьких партнерів (GFFO).

Коли місто не бачить твоїх потреб: з якими бар’єрами стикаються люди з порушеннями зору?

Але чи справді вони роблять місто доступним? Для людини з порушенням зору відповідь залежить від багатьох деталей: куди веде тактильна смуга, чи оголошують зупинки в транспорті, наскільки читабельний інформаційний стенд і чи можна самостійно скористатися банкоматом.

Експерт програми Інклюзія Карітасу України Петро Поліщук вже багато років займається питаннями безбар’єрності — про бар’єри для людей з порушенням зору він знає з власного досвіду. Ці перешкоди ховаються практично в будь-якій повсякденній ситуації: дорогою на роботу, під час користування громадським транспортом, отримання адміністративної послуги чи оплати покупок. Часто це не одна велика проблема, а сукупність невеликих недоліків, які разом обмежують самостійність.

Ми розпитали пана Петра, чому наявність елементів доступності не завжди означає безбар’єрність і як свідоме ставлення може покращити ситуацію без додаткових фінансових вливань. 

Тактильна плитка має не просто бути, а допомагати орієнтуватися

«Якщо орієнтуватися за цією плиткою (тактильною смугою), -– починає пан Петро, демонструючи приклади. — Вріжетеся в обмежувальний стовпчик. А ці тактильні смуги ведуть до дерева, електроопори або направляють незрячого пішохода до переходу небезпечним шляхом. Ця – виконує функцію підніжки для всіх перехожих, бо встановлена вище рівня основного покриття, а ця – просто марна, бо не має відповідних рифлень».

В колекції Петра Поліщука десятки прикладів фіктивної безбар’єрності з багатьох українських міст. Він активно демонструє їх, консультуючи місцеві громади, як насправді має виглядати безбар’єрність і для чого вона потрібна.

«Тактильні індикатори — одні з важливих елементів фізичної доступності міського середовища. Вони допомагають незрячим і слабозорим людям орієнтуватися на вулицях, визначати напрямок руху та завчасно помічати потенційну небезпеку. Не менш важливими є контрастне маркування першої та останньої сходинок сходового маршу, позначення прозорих скляних дверей, а також усунення перешкод на рівні голови. Низько розташовані вивіски, конструкції чи зовнішні блоки кондиціонерів можуть стати причиною травмування людини, яка орієнтується за допомогою тростини» — нагадує експерт.

Тому доступність не можна оцінювати лише за наявністю відповідних елементів. Важливо, чи правильно вони розташовані, чи відповідають нормативам і чи справді допомагають людині безпечно пересуватися.

Громадський транспорт: сісти в автобус складно, вийти — ще складніше

Уявімо ситуацію: на зупинку одночасно під’їжджають кілька автобусів. Людина з порушенням зору не завжди може визначити, який із них їй потрібен. У такому випадку допомогло б зовнішнє голосове оголошення номера маршруту та його кінцевої зупинки під час відкриття дверей. Однак таке обладнання є не на всіх транспортних засобах.

Інша проблема — відсутність автоматичного оголошення поточної та наступної зупинок. Це стосується, зокрема, частини маршрутних таксі, застарілих тролейбусів і трамваїв.

Для людей із залишковим зором ситуацію ускладнюють темний час доби, дощ, сніг та інші несприятливі погодні умови. У таких обставинах візуально визначити потрібну зупинку буває особливо складно.

«Тому голосове інформування в транспорті — це не додаткова зручність, а один із важливих інструментів самостійного пересування» — наголошує Петро Поліщук.

Інформація та її доступність

В лікарнях, ЦНАПах, банках або аптеках часто можна побачити таку картину: жовта табличка шрифтом Брайля є, але під склом, іноді — навіть розташована вище рівня очей. Незрячій людині прочитати її тактильно — неможливо. Окрема історія із захисним склом або пластиком — для людини із залишковим зором перешкодою стануть відблиски, які унеможливлюють читання.

«Я часто бачу такі сюжети. Але виправити їх просто – використовувати шрифти без засічок, належного розміру і контрастності, прибрати скло, а таблички шрифтом Брайля розмістити біля дверей, а не над ними. Головне усвідомити, чому це потрібно зробити» — каже Петро Поліщук.

Самостійність vs залежність від сторонньої допомоги

Електронні черги, інфобокси, банкомати й платіжні термінали спрощують отримання послуг. Але якщо їхній інтерфейс не адаптований, людина із порушенням зору не зможе ними належно скористатися. Подібні ситуації виникають у ЦНАПах, реєстратурах медичних закладів та установах Пенсійного фонду. В деяких установах біля автомату стоїть працівник, що допомагає отримати талон, в деяких — його нема.

Окреме питання — доступність банкоматів і платіжних терміналів. Для самостійного користування ними важливі голосовий супровід операцій, фізичні кнопки або інші доступні способи керування, а також аудіовихід, наприклад, стандартний роз’єм 3,5 мм для навушників.

Коли таких можливостей немає, людина змушена просити когось про допомогу. У випадку з банківськими операціями це створює ще й ризик розголошення конфіденційної інформації — зокрема PIN-коду чи персональних даних.

Доступність таких пристроїв має забезпечувати не просто можливість виконати операцію, а й право людини зробити це самостійно та з дотриманням приватності.

Від доступності на папері до реальних змін

В Україні затверджені державні будівельні норми, зокрема ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд». Але чому фізичні, інформаційні та цифрові бар’єри продовжують виникати навіть там, де вже існують відповідні стандарти?

Одна з важливих причин — недостатня увага до якості впровадження та контролю за дотриманням вимог доступності.На думку Петра Поліщука це проявляється на кількох рівнях.

Якість будівельних робіт і відповідальність за результат. Якщо під час облаштування вулиці чи будівлі не залучають фахівців із доступності та людей із порушеннями зору, навіть формально виконані роботи можуть виявитися непридатними для користування. Важливо не лише перевіряти наявність елементів доступності, а й оцінювати правильність їхнього облаштування та відповідність будівельним нормам.

Формальний підхід до моніторингу. Звітність і візуальна перевірка не завжди дозволяють оцінити, наскільки простір справді зручний для людини. Практичне тестування за участю людей з інвалідністю та профільних експертів допомагає виявити проблеми, які можуть залишитися непомітними під час звичайного огляду.

Важливо також, щоб виявлені порушення не залишалися без належного реагування. Контроль, чіткий розподіл відповідальності та дієві механізми виправлення недоліків мають бути невіддільною частиною політики безбар’єрності, вважає Петро Поліщук.

Безбар’єрність починається з можливості діяти самостійно

Чи може людина самостійно знайти потрібний кабінет у лікарні? Дізнатися, який автобус під’їхав до зупинки? Отримати талон в електронній черзі, скористатися банкоматом або підтвердити особу в державному застосунку?

Ці питання допомагають оцінити безбар’єрність значно точніше, ніж кількість встановлених пандусів, тактильних смуг чи запущених цифрових сервісів.

Справді доступне середовище — не набір окремих технічних рішень, а цілісна система, у якій людина може вільно пересуватися, отримувати інформацію, користуватися послугами та ухвалювати рішення без постійної залежності від сторонньої допомоги.

Для цього важливо залучати людей із порушеннями зору та експертів із доступності на всіх етапах: від проєктування вулиць і громадських будівель до розробки цифрових продуктів та оцінювання їхньої якості. Адже саме люди, які щодня користуються цими просторами й сервісами, можуть найточніше показати, які рішення працюють.

 «У нас всіх ще дуже багато роботи попереду — треба разом будувати світ рівних можливостей!» — підсумовує Петро Поліщук. 

Міркування про захист прав людей з інвалідністю

Підтримка обороноздатності України нині є безумовним пріоритетом. Чи доречно ставити питання про фінансування соціальних послуг для людей з інвалідністю, зокрема з інтелектуальними, ментальними та психічними порушеннями?  
 
Так, адже захист держави — це не лише захист її територій, а й збереження людей, їхньої гідності та забезпечення права на повноцінне життя. Саме тому фінансування соціальних послуг для людей з інвалідністю, зокрема з ментальними та психічними порушеннями, не варто протиставляти потребам оборони. Це взаємопов’язані складові стійкості держави та її громад.   

Проблеми сьогодення й виклики майбутнього 

Сьогодні значна частина людей із такими порушеннями залишається залежною від постійної підтримки своїх родин. Батьки та опікуни нерідко змушені відмовлятися від роботи, професійної реалізації та суспільного життя, щоб забезпечувати щоденний догляд за своїми близькими. Це призводить до фінансового й емоційного виснаження сімей, соціальної ізоляції та зростання ризику потрапляння людей з інвалідністю до інституційних закладів.  
   
Війна загострила наявні проблеми, а ще й створила нові виклики. Військовослужбовці повертаються з фронту не лише з фізичними травмами. Частина з них несе тягар тяжких психологічних травм, посттравматичного стресового розладу,інших психічних та когнітивних порушень, які можуть потребувати тривалої комплексної підтримки. Хоча потреби цих людей відрізняються від потреб осіб з інтелектуальними порушеннями розвитку, громади мають бути спроможними забезпечувати індивідуалізовані послуги для різних категорій населення.  
   
Тому розвиток системи соціальних послуг сьогодні — це не лише відповідь на потреби людей, які вже живуть з інвалідністю, а й підготовка громад до довгострокових соціальних наслідків війни 

Послуги під захистом фінансування 
 
Особливої актуальності набуває розвиток денного догляду, соціальної адаптації, підтриманого проживання, психосоціальної підтримки та послуг тимчасового відпочинку для осіб, які здійснюють догляд. Такі послуги дозволяють людям з інвалідністю залишатися частиною громади, розвивати навички самостійності, підтримувати соціальні зв’язки, а їхнім родинам — зберігати можливість працювати та вести повноцінне життя.  

З 15 жовтня Карітас України разом із Карітасом Тернопіль розпочинає проєкт «Спроможні родини – інклюзивні громади». Ми працюватимемо на формування сталої системи соціальних послуг через залучення батьків, опікунів, громадських організацій та органів місцевого самоврядування до визначення потреб, бюджетного планування й ухвалення рішень. Важливо, щоб соціальні послуги поступово ставали частиною системного фінансування з місцевих бюджетів відповідно до реальних потреб населення та фінансових можливостей громад.  

Бачити перспективу 

Ми повинні також думати наперед. Батьки людей із тяжкими інтелектуальними та психічними порушеннями старіють, і вже сьогодні багато з них ставлять собі запитання: хто подбає про їхніх дітей, коли вони самі більше не зможуть цього робити? Відкладення вирішення цього питання лише поглиблюватиме проблему та може призвести до значно більших соціальних і фінансових витрат у майбутньому.  
   
Тому фінансування соціальних послуг — це не просто видатки місцевого бюджету. Це інвестиція в людський потенціал, збереження родин, соціальну згуртованість і стійкість громад.  

Окремої уваги потребує питання реальних обсягів фінансування соціальних послуг для людей з інвалідністю, зокрема з інтелектуальними та психічними порушеннями, з місцевих бюджетів. Сьогодні важливо говорити не лише про наявність відповідних програм, а насамперед про конкретні суми коштів, які громади щороку передбачають і фактично витрачають на забезпечення потреб цієї категорії населення. Адже навіть за наявності мільйонних бюджетів соціальних програм фінансування безпосередньо денного догляду, підтриманого проживання, соціальної адаптації та інших необхідних послуг може залишатися мінімальним або взагалі не передбачатися. Важливо проаналізувати, скільки коштів виділяється на ці послуги в абсолютних сумах, яку частку вони становлять у загальних видатках місцевих бюджетів, скільки припадає на одного потенційного отримувача та наскільки ці обсяги відповідають фактичній потребі. Адже питання не лише в тому, чи має громада кошти, а й у тому, яку суму вона реально спрямовує на забезпечення гідного життя людей, які потребують щоденної підтримки. Саме тому проєкт «Спроможні родини – інклюзивні громади» покликаний сприяти ухваленню конкретних, фінансово обґрунтованих бюджетних рішень, які забезпечуватимуть не формальну наявність соціальних програм, а реальну доступність необхідних послуг.  

Публікацію створено міжнародним благодійним фондом «Карітас України» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії»/ Strong Civil Society of Ukraine – a driver towards reforms and democracy за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю БФ «Карітас України» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.  

Фотовиставка Консорціуму PULSE мандрує містами України

На одному з фото – шестирічна Ліза. Вона грає з різнокольоровими фігурками, але це лише одна мить, за якою – регулярні заняття в просторі Карітас Харків з психологом, логопедом и фахівцем з фізичної реабілітації. Ліза має гіперактивність і затримку психомовного розвитку, але її мама Аліна вже помічає зміни: поступово донька стає спокійнішою і краще справляється з повсякденним ситуаціями.

Всі представлені фотографії відображають важливі моменти надання людям необхідної допомоги та підтримки.

Директор Карітасу Харків отець Андрій Насінник на відкриті виставки подякував всім партнерам і відмітив:

«Завдяки спільним зусиллям ми можемо підтримувати тих, хто цього потребує. Карітас Харків долучений до проєкту за напрямом інклюзії, а також діяльності Простору, дружнього до дитини, тоді як наші партнери працюють за іншими напрямами. Кожен із них є надзвичайно важливим. Ми раді бути частиною цієї ініціативи. Наша робота триває, і ми й надалі активно працюємо задля підтримки людей. Дякую всім за співпрацю та спільні зусилля».

«Завдяки спільним зусиллям ми можемо підтримувати тих, хто цього потребує. Карітас Харків долучений до проєкту за напрямом інклюзії, а також діяльності Простору, дружнього до дитини, тоді як наші партнери працюють за іншими напрямами. Кожен із них є надзвичайно важливим. Ми раді бути частиною цієї ініціативи. Наша робота триває, і ми й надалі активно працюємо задля підтримки людей. Дякую всім за співпрацю та спільні зусилля».


Надалі виставка попрямує до Києва. Її мета – продемонструвати як досвід восьми організацій складається в систему комплексної підтримки, побудовану навколо потреб людини.

Усі історії з фотовиставки можна прочитати за QR-кодами біля фотографій та на сайті БФ «Право на захист».

Нагадаємо, Національний консорціум PULSE об’єднує вісім українських організацій: БФ Право на захист, БФ Голоси дітей, ГО Дівчата, Карітас України, Гуманітарна місія “Проліска”, The HALO Trust Ukraine, ГО Ліга сильних та БФ «Допомагаємо виїхати» (Helping to Leave). Разом організації поєднують досвід та експертизу, щоб надавати комплексну підтримку людям, постраждалим від війни.

Проєкт профінансовано за підтримки UK Aid від уряду Великої Британії, що реалізується Карітасом України в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист». Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається в межах компонента захист Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.

Якою має бути інклюзія: Карітас України розпочинає проєкт «Спроможні родини – інклюзивні громади»  

Над цим працюватиме Карітас України разом із Карітасом Тернопіль у межах нового проєкту «Спроможні родини – інклюзивні громади».

Його мета — допомогти людям з інвалідністю, зокрема з інтелектуальними, ментальними та психічними порушеннями, і їхнім родинам краще знати свої права, відстоювати власні інтереси та брати участь у житті громади й впливати на рішення місцевої влади. 

Вольга Шейко,  
юристка благодійного фонду «Карітас України», фахівчиня з адвокації проєкту «Спроможні родини – інклюзивні громади»:  

«Нагальність проєкту полягає в тому, що він спрямований не просто на надання окремої допомоги, а на формування сталої системи соціальних послуг через залучення батьків, опікунів, громадських організацій та органів місцевого самоврядування до визначення потреб, бюджетного планування й ухвалення рішень.


Важливо, щоб соціальні послуги не залежали виключно від короткострокових грантових програм чи благодійної допомоги, а поступово ставали частиною системного фінансування з місцевих бюджетів відповідно до реальних потреб населення та фінансових можливостей громад.  

Окремої уваги потребує питання реальних обсягів фінансування соціальних послуг для людей з інвалідністю з місцевих бюджетів. Сьогодні важливо говорити не лише про наявність відповідних програм, а насамперед про конкретні суми коштів, які громади щороку передбачають і фактично витрачають на забезпечення потреб цієї категорії населення. Адже навіть за наявності мільйонних бюджетів соціальних програм фінансування безпосередньо денного догляду, підтриманого проживання, соціальної адаптації та інших необхідних послуг може залишатися мінімальним або взагалі не передбачатися.  

Скільки коштів виділяється на ці послуги в абсолютних сумах? Яку частку вони становлять у загальних видатках місцевих бюджетів? Скільки припадає на одного потенційного отримувача та наскільки ці обсяги відповідають фактичній потребі? Усе це ми спробуємо проаналізувати».

Проєкт триватиме з жовтня 2026 року до лютого 2027 року включно. Його реалізують у Тернополі, спираючись на досвід Карітасу в розвитку інклюзивних соціальних послуг та адвокації прав людей з інвалідністю. 

«Нічого про нас без нас» 

Люди з інвалідністю та їхні родини нерідко стикаються з труднощами під час отримання соціальних послуг. Зокрема їм бракує зрозумілої інформації про доступну підтримку, знань про процедури звернення до місцевої влади та інструментів впливу на рішення щодо розвитку й фінансування необхідних послуг. 

Проєкт покликаний змінити цю ситуацію. Його основа – принцип «Нічого про нас без нас»: люди з інвалідністю та їхні родини мають бути не лише отримувачами допомоги, а й активними учасниками ухвалення рішень, які стосуються їхнього життя. Водночас громадам потрібні дієві механізми, щоб розвивати й фінансувати послуги відповідно до потреб мешканців. 
 
Тому важливо не лише говорити про проблеми, а й дати потребуючим практичні інструменти для змін. 

Дослідити потреби та знайти рішення 

На першому етапі команда вивчатиме досвід людей з інвалідністю, їхніх батьків, родичів, опікунів і доглядальників. До дослідження планується долучити представників органів місцевого самоврядування, громадських організацій і надавачів соціальних послуг. Потрібно з’ясувати, з якими перешкодами стикаються родини, яких послуг бракує та що заважає людям впливати на рішення у своїх громадах.  
 
Результати допоможуть підготувати практичні рекомендації й інструменти, які можна буде застосовувати у подальшій роботі і масштабувати поза межами Тернопільщини для усіх бажаючих. 

Книги і карта: практичні інструменти впливу  

У межах проєкту передбачено розроблення трьох основних матеріалів: 

  • Аналітичний збірник «Зелена книга» описуватиме бар’єри доступу до соціальних послуг і проблеми, з якими стикаються люди з інвалідністю та їхні родини.  
  • Методичний посібник «Біла книга» стане в нагоді громадським організаціям. Він міститиме практичні рекомендації щодо розвитку соціальних послуг і взаємодії з місцевою владою. 
  • «Дорожня карта самоадвокації» міститиме покрокові рекомендації, як людям з інвалідністю і родинам відстоювати свої права, готувати звернення та запити, брати участь у громадських слуханнях і формувати громадські ради та робочі групи, подавати колективні пропозиції та електронні петиції, а також краще розуміти, як ухвалюють бюджетні рішення у громаді.   

Дорожню карту адаптують за міжнародним стандартом доступного читання Easy-to-Read: інформацію викладуть простою мовою, доповнять зрозумілими поясненнями і шаблонами документів.  

Проєкт також передбачає формування групи з 15–20 підготовлених батьків, доглядальників, правозахисників і місцевих активістів. У межах території роботи проєкту вони зможуть об’єднуватися, представляти інтереси людей з інвалідністю і системно долучатися до розвитку соціальних послуг у своїх громадах.

Від локального досвіду до змін у громадах по всій країні 

Окремим напрямом стане інформаційна кампанія «Сильні, бо разом». Вона розповідатиме про права людей з інвалідністю, досвід родин і можливості самостійно захищати власні інтереси. 

Наталія Гарбуз,
керівниця напряму «Інклюзія» благодійного фонду «Карітас України»: 

«Карітас України вже багато років працює поруч із людьми з інвалідністю та їхніми родинами. Ми розвиваємо інклюзивні простори, послуги денного догляду та підтриманого проживання, допомагаємо дітям і дорослим розвивати навички самостійності, підтримуємо сім’ї, сприяємо доступу до освіти, працевлаштування та життя в громаді. 


За цей час ми переконалися: інклюзія починається з визнання того, що кожна людина має право бути видимою, почутою і включеною в життя своєї громади. Для цього потрібні доступні простори й послуги, підготовлені фахівці, підтримка родин і готовність самих громад дослухатися до людей з інвалідністю та залучати їх до ухвалення рішень». 

Напрацьовані матеріали планують передати командам мережі Карітасу  для подальшого використання в місцевих організаціях. Успішний досвід осередків Карітасу трансформуватиметься у національну франшизу практичних інструментів громадського контролю та соціальної інклюзії.

Вразливі, але небезпомічні 

Очікуваний результат проєкту – посилення голосу людей з інвалідністю та їхніх родин у діалозі з місцевою владою, а також створення практичних інструментів для розвитку доступних соціальних послуг. 

Спроможні родини позиціонуються як важлива основа інклюзивних громад, де кожна людина має право голосу, має можливість не лише отримувати необхідну підтримку, а й самостійно визначати свої потреби, відстоювати права та впливати на рішення, що стосуються їхнього життя.


Публікацію створено міжнародним благодійним фондом «Карітас України» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії»/ Strong Civil Society of Ukraine – a driver towards reforms and democracy за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю БФ «Карітас України» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання. 

В Миколаєві відкрилася фотовиставка Першого національного консорціуму PULSE

Назва – «Не лише мить» – підкреслює: фотографія здатна піймати лише один момент. Але за ним завжди стоїть значно більше: консультації, оцінка потреб, пошук рішень, подальший супровід. Тому ця виставка – про людей, їхні історії та щоденну роботу фахівців, яку не завжди можна побачити в одному кадрі.

Директор Карітасу Миколаїв УГКЦ отець Тарас Павлюс, відкриваючи виставку, зазначив:

«Кожна добра справа починається з милосердя та любові, а допомога людям потребує не лише ресурсів, а й уважного ставлення до їхніх потреб. Саме поєднання людяності, професійності та спільної роботи різних організацій дозволяє створювати підтримку, яка справді відповідає життєвим обставинам людей».

Координаторка проєкту в Карітас Миколаїв УГКЦ Любов Коник додає:

«Результат роботи проєкту — не лише цифри. Це передусім якісні зміни в житті людей. За кожною такою фотографією стоїть ціла історія та велика командна робота. Саме цей невидимий щоденний шлях і є найважливішим результатом».

Окрім фотографій на виставці представлені вироби, створені учасниками інклюзивних просторів Карітас Миколаїв УГКЦ, Карітас Одеса та Карітас Берислав.

Перш ніж рушити до Києва, виставка працюватиме у Миколаївському академічному художньому театрі до 9 жовтня включно.

Запрошуємо вас побачити більше, ніж на фото.

Усі історії з фотовиставки можна прочитати за QR-кодами біля фотографій та на сайті БФ «Право на захист» https://r2p.org.ua/category/fotovystavka-pulse-2026

Нагадаємо, Національний консорціум PULSE об’єднує вісім українських організацій: БФ Право на захист, БФ Голоси дітей, ГО Дівчата, Карітас України, Гуманітарна місія “Проліска”, The HALO Trust Ukraine, ГО Ліга сильних та БФ «Допомагаємо виїхати» (Helping to Leave). Разом організації поєднують досвід та експертизу, щоб надавати комплексну підтримку людям, постраждалим від війни.

Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, реалізується в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист». Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.

Фотовиставка Першого національного консорціуму PULSE до Міжнародного дня благодійності

На фото — історії щоденної роботи команд БФ «Право на захист», Карітасу України, «Голоси дітей», ГО «Дівчата», Гуманітарної місії «Проліска», The HALO Trust Ukraine, «Ліги Сильних» та Helping to Leave. Кожна організація має власну експертизу — від психосоціальної та правової допомоги до підтримки людей з інвалідністю, гуманітарного реагування та допомоги з евакуацією. Разом ця експертиза дає змогу комплексно підтримувати людей, які постраждали від війни.

В кадрі — люди, які звертаються по допомогу, та фахівці, які щодня працюють поруч із ними. Проте видимий результат — лише частина історії. За кожною фотографією залишаються оцінка потреб, зустрічі й консультації, польові виїзди, пошук рішень і маршрутів, перенаправлення та координація між різними командами. Виставка запрошує побачити більше, ніж є на фото. 

Чернігів став першою зупинкою експозиції. Далі вона вирушить до інших міст України, щоб розповісти більше про людей і щоденну роботу тих, хто їх підтримує. 

Усі історії з фотовиставки можна прочитати за QR-кодами біля фотографій та на сайті БФ «Право на захист».

Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, реалізується Карітасом України в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист». Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.

Логопед, верхова їзда та новинки літньої моди: розказуємо про інклюзивні табори Карітасу

Проте в умовах війни ця можливість не завжди є доступною. Тим паче, якщо поїздка потребує інклюзивних підходів. Перешкодою може стати не лише фізична доступність місця, а й відсутність супроводу, транспорту, адаптованої програми чи безпечного середовища. Тому кілька днів поза звичною обстановкою можуть стати значно більшим досвідом, ніж просто відпочинок. 

Цього літа в багатьох місцевих організаціях Карітасу відбулися табори для дітей та молоді. Зокрема в Карітасі Миколаїв, Карітасі Одеса, Карітасі Донецьк (в м.Дніпро) та Карітасі Берислав відбулися інклюзивні табори. Ще один табір на днях розпочнеться в Карітасі Харків.

В цій статті детальніше познайомимо вас із таборами та їх активностями, що відбулися цього літа – на початку осені.  

Показ мод та прогулянки на природі. Табір від Карітасу Миколаїв.

Що буде, якщо зібрати разом веселих людей, додати творчості, музики, танців і цікавих екскурсій? Вийде кілька дуже насичених днів у Мигії – мальовничому куточку Миколаївщини. 

Відпочинок почався з прогулянок на природі та поїздки до Радонового озера. Далі були басейни, спілкування і багато фотографій — здається, телефонів із вільною пам’яттю після цієї поїздки не залишилося.

Знайомий для багатьох майстер-клас з розмальовування футболок перетворився на повноцінний модний показ – учасники одягнули їх під час дефіле «Літня мода 2026», поєднавши разом із найнесподіванішими речима.

Ввечері друзі танцювали на дискотеці, а додому кожен повернувся із грамотою за активну участь у житті табору.

“Мої речі помістилися в одну валізу, але вражень стільки, що і не увезеш наодинці” – ділиться один з учасників. 

Коні та Хаджибейський лиман. Табір від Карітасу Одеса.  

Тим часом відвідувачі одеського інклюзивного простору «Коло друзів» подорожували до кінно-спортивного клубу «Богнатове». Тут вони ближче познайомилися з кіньми, пригостили їх смаколиками та дізналися більше про цих тварин. Майстерність верхової їзди спочатку продемонструвала професійна спортсменка, а потім всі охочі спробували  в якості вершника і себе. 

Майже весь день Друзі провели на природі: танцювали, грали у футбол, а найпалкіші вболівальники підтримували свої команди. Паралельно відбувалися відновлювальні зустрічі з психологинею та творчі майстерки – так кожен обирав заняття до душі і долучався до спільних активностей у власному темпі.

Караоке разом з батьками. Табір від Карітасу Донецьк (в м.Дніпро)

Ще один табір в середині серпня відбувся на Дніпропетровщині. Протягом трьох днів 20 учасників долучилися до творчих і рухових активностей, майстер-класів та інтерактивних занять. Табір став простором для безпечного спілкування, соціалізації та нових вражень — як для самих учасників, так і для їхніх батьків.

Програма була насиченою: конкурси та руханки, творчі майстер-класи, інтерактивні заняття, теплий басейн і аквааеробіка. Ввечері – караоке та дискотека. 

Серед учасників були не тільки наші Друзі – молоді люди з інтелектуальними й ментальними порушеннями, але також їх родини. Ці три дні дозволили батькам трохи відпочити, поспілкуватися з іншими родинами та побачити щасливі усмішки своїх дітей.

«Задоволені всі — і діти, і батьки, я не пам’ятаю, коли востаннє відчувала себе так добре» – ділиться одна з мам.

Джакузі, сауни і логопед. Табір в Карітасі Берислав. 

Більшість учасників пакували речі для цієї подорожі самостійно. 

«Такі виїзні табори — це значно більше, ніж просто відпочинок для дітей. Вони дають можливість вийти за межі звичного середовища, спробувати себе в нових ситуаціях, знайти нових друзів і відчути радість безтурботних моментів. Водночас діти перебувають у безпечному просторі, де їх підтримують, приймають і допомагають повірити у власні сили. Такі поїздки сприяють їхній самостійності, відкритості до спілкування та впевненості в собі», — ділиться Яна, соціальна працівниця Карітас Берислав.

Програма табору, як завжди, була насичена та різноманітна. Кожен день розпочинався з ранкової зарядки з фізичним терапевтом. Далі – майстер-класи, на яких учасники створювали власноруч різні вироби та експериментували в проявах власної фантазії. 

Втім поруч із дозвіллям – відбувалася і постійна робота з психологом і логопедом. Молоді люди вчилися говорити про свої емоції та переживання, а через ігрові  завдання – працювали над мовленням та увагою.

Після насичених занять з’являвся час для відпочинку: басейн, джакузі, сауни та вечірні прогулянки. І, звичайно, дискотека.

«Неймовірно спостерігати, як під час танцю учасники розкриваються, відволікаються від щоденних турбот і щиро насолоджуються моментом. У такі миті особливо відчуваєш, наскільки важливими для них є свобода та прийняття», — розповідає Анастасія, комунікаційниця Карітасу Берислав.

На завершення кожен отримав грамоту — маленьку відзнаку, яка підкреслила особистий внесок в загальну атмосферу табору. 

Отже, табір — це не тільки кілька днів відпочинку чи зміна звичного середовища. Це також простір, в якому діти та молоді люди вчаться домовлятися між собою, брати відповідальність за спільну справу, творять та дають волю уяві. Для людей з інвалідністю особливо важливо, щоб інклюзивність не зводилася до постійного супроводу: умови мають враховувати їхні потреби, але сама дитина чи молода людина залишається учасником спільного життя табору — може готувати, малювати, співати, танцювати, займатися спортом чи вирушати на прогулянку. Для їхніх батьків це доволі рідкісна можливість перепочити самим та поспілкуватися з іншими дорослими. 

Такі досвіди поступово розширюють уявлення про те, що людині доступно, і допомагають бачити одне в одному не діагноз чи потребу в підтримці, а учасника спільної справи, друга, партнера по грі. Можливо, головний результат кількох днів у таборі — не конкретне заняття чи фотографія на згадку, а досвід: я можу спробувати нове, бути разом з іншими і почуватися “своїм”.

Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, реалізується БФ «Право на захист» та МБФ «Карітас України» в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист».

Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.

«Ніхто не залишається осторонь»: як Карітас підтримує батьків, братів і сестер дітей з інвалідністю

Лікарі, реабілітація, навчання, щоденний догляд – усе це потребує часу, сил і постійної залученості. Водночас поруч ростуть брати й сестри, які теж потребують уваги батьків, можливості говорити про свої переживання та просто проводити час разом із родиною.

Минулого року учасницею проєкту «Зміцнення потенціалу родин, які мають дітей з інвалідністю в умовах війни в Україні» стала пані Ольга. Вона виховує 17-річну доньку та 7-річного сина з інвалідністю. Жінка брала участь у групах психологічної підтримки, арттерапії, онлайн-навчанні, консультувалася з юристом. Але особливо важливою для неї стала можливість долучити до проєкту старшу доньку.

«Ми брали участь у різних ініціативах, але вони ніколи не були спрямовані на братів і сестер. Тому цей проєкт став справжнім відкриттям: коли ніхто з родини не залишається осторонь і кожен однаково важливий», – розповідає мама.

Для іншої учасниці важливим результатом стало вміння дозволяти собі відпочинок. На початку проєкту мама 20-річного юнака з порушенням зору розповідала психологу: «Моє повсякденне життя зосереджено тільки на догляді за сином та побутових обов’язках». Після індивідуальних і групових консультацій  з психологом жінка навчилася більше довіряти синові, розподіляти відповідальність і знаходити час для власного відновлення.

«Я вперше дозволила собі “відпустити” надмірний контроль і усвідомила: піклування про власний стан – це не егоїзм, а життєва потреба», – поділилася вона.

В 2025 році в межах проєкту допомогу отримали 175 сімей, в яких 185 батьків та опікунів та  понад 100 братів і сестер дітей з інвалідністю отримали психосоціальну підтримку. Більшість учасників відмітили покращення емоційного самопочуття, кращу обізнаність та впевненість у взаємодії зі своєю дитиною. Всі – здобули практичні навички для турботи про своє психічне здоров’я – зокрема саморегуляції, зменшення тривоги та самодопомоги. У родинах фіксували позитивні зміни: менше конфліктів, більше емпатії та більше спільних активностей.

Стартує друга фаза проєкту

Розуміючи важливість такої підтримки, Карітас України розпочинає другу фазу проєкту «Зміцнення потенціалу родин, які мають дітей з інвалідністю в умовах війни в Україні – Етап 2». Вона стартувала 1 серпня 2026 року і триватиме до 30 листопада 2026 року.

Цього разу проєкт працюватиме у Житомирі, Ніжині та Надвірній. В інших локаціях, які брали участь у попередній фазі, компонент підтримки родин продовжує впроваджуватися в межах інших проєктів програми.

У новій фазі продовжать групову психосоціальну роботу з батьками та опікунами, а також із братами й сестрами дітей з інвалідністю. Для батьків з’являться додаткові консультації та заходи, присвячені безпечній комунікації, взаємній підтримці та самодопомозі.

Окрема увага буде приділена підліткам – братам і сестрам дітей з інвалідністю. Для них проводитимуть окремі заняття, де вони зможуть розвивати соціальні та лідерські навички, вчитися комунікації та командній роботі. Старші брати й сестри матимуть можливість поступово долучатися до волонтерської діяльності та життя громади.

Друга фаза проєкту – це не тільки продовження попередньої роботи. Це також можливість допомогти родинам закріпити зміни, які вже відбулися, і дати їм більше інструментів для турботи про себе та найближчих.

Три роки Будинкам підтриманого проживання Карітасу Стрия: проєкт, який змінює життя

Цього ж дня його освятив єпископ-помічник Стрийської єпархії УГКЦ владика Богдан Манишин. За цей період ДіМ (Добро і Милосердя) виріс до трьох локацій, а його мешканцями стали 23 молодих людей. Як життя в Домі змінює життя бенефіціарів, з якими труднощами стикнулися за ці три роки та про що мріють у Карітасі — розповідаємо у цьому матеріалі.

Освячення першого у мережі Карітас України Будинку підтриманого проживання (23 серпня 2023 рік)

ДіМ з’явився у Стрию якнайбільш вчасно

У Стрийському Карітасі працювати з молоддю з ментальними та комплексними порушеннями почали понад 15 років тому. Про потребу у Будинках підтриманого проживання у Стрийському Карітасі почали говорити, коли бачили, як підопічним їхнього Центру дозвілля для молоді з інвалідністю загрожує перебування в інтернатних закладах. Відкриття Дому стало своєрідним логічним продовженням діяльності фонду.

Почалося усе з Історії Назара – хлопця, який навчався в училищі та відвідував заняття в Карітасі. Під час навчання він проживав в гуртожитку, але після завершення мав фактично лише один варіант: повернутися до інтернатної системи. За рік праці з фахівцями Карітасу він став більш відкритим, почав більше спілкуватися, і команді не хотілося, щоб він знову опинився в системі.

Водночас команда бачила й інші подібні ситуації. Батьки людей з інвалідністю помирали, а родичі не завжди були готові брати на себе опіку. Інших людей усе життя доглядали бабусі й дідусі, які через вік також могли більше не мати змоги про них піклуватися. Так сформувалися три основні потреби: сироти, які залишилися без піклувальника; молодь з інституцій, яка навчалась у місцевих навчальних закладах і після навчання могла повернутися знову в інтернатну установу; молодь, яка проживала у сім’ях у складних життєвих обставинах.

До того ж команда усвідомлювала природну потребу молоді із інвалідністю дорослішати та ставати самостійнішими. Помічали, що часто в сім’ях у складних життєвих обставинах молода людина через надмірну опіку не може сама щось вирішити або робити, що автоматично робило її залежною від інших. Підтримане проживання ж уможливлювало створення безпечного простору для того, щоб хлопці та дівчата з інвалідністю ставали самозараднішими.

«Я завжди кажу, що Господь дуже сильно любить наш Карітас і завжди посилає потрібних людей та ресурси  в потрібний час, — ділиться о. Володимир Мамчин, директор Карітасу в Стрию. — Ми отримали пропозицію від україно-швейцарського посольства та MH4U відкрити Будинок для 20 людей і радо прийняли її, бо це було те, про що ми мріяли».

«Це був спринт»: три роки шляху команди

Із відкриттям Будинків команда отримала можливість подарувати ДіМ 20 хлопцям та дівчатам з інтелектуальною інвалідністю віком від 18 до 45 років. Та попереду чекало чимало викликів — пошук приміщення, підбір та навчання команди асистентів, побудова взаємодовіри з орендодавцями Будинків, опікунами та молоддю.

Важливим етапом був підбір асистентів, які забезпечать цілодобове перебування у Будинках. Після набору штату на них була апробована спеціально розроблена п. Юлією Бойко на  замовлення MH4U навчальна програма «Людина серед людей», де фахівці-практики навчали, як бути асистентами, як супроводжувати, а не доглядати. Кожен працівник мав перейти від того, що він співчуває людині, до цілковитого прийняття бенефіціарів з їхніми емоціями та бажаннями. У процесі навчання команда опанувала домедичну допомогу, працю з людьми із фізичними порушеннями, альтернативні методи спілкування, етику спілкування, розуміння  ступенів інтелектуальних порушень та інші важливі теми.

«Роль асистентів у Будинках підтриманого проживання надважлива. Саме вони підтримують молодь у реалізації самозарадності, сприймають їх такими, як є, створюють сприятливе середовище та допомагають хлопцям і дівчатам зорганізувати свій день у Домі, — зазначає Оксана Ільків, координаторка Будинків підтриманого проживання. — Загалом дуже важливо, щоб поруч була людина, яка подивиться на тебе з гідністю, добротою і любов’ю та дасть внутрішню силу та натхнення для росту. Такими людьми є наші асистенти. Зараз їх у команді 14».

Мешканці одного із Будинків Ігор та Юра разом із асистентами

Життя в Будинках змінило молодь

Перехід до підтриманого проживання змінив молодь. І ці зміни дали команді відчуття, що в цьому і є весь сенс. Координаторка Будинків каже: «Мені здається, що тут людина починає розуміти, що вона є. Вчиться відчувати нові емоції. Відчуває незалежність і впевненість у собі». Молодь з інвалідністю поступово відкриває, що може робити сама: співати, щось нарізати, приготувати їжу, самостійно вибрати, що хоче одягнути. Вчиться говорити про свої бажання і розуміє, що її вибір має значення».

Водночас з’являється відчуття стабільності й приналежності. В інтернатах і гуртожитках людина часто змушена постійно пристосовуватися до змін. А в Будинку вона стає ніби вкорінена, знає, що тут її чекають.

Що важливо — зміни відбуваються не лише з мешканцями Будинків. Владика Борис Ґудзяк називає молодь з ментальними порушеннями професорами людських стосунків. І це те, що команда фонду досвідчує щодня. Їхня щирість та відкритість допомагають дивитися на цей світ іншими очима.

Команда Будинків почала працювати з молоддю, які мали не тільки інтелектуальні, але й психічні порушення. Здавалося, що в таких випадках вони нічого вже змінити не зможуть. Та малими кроками і терпеливим очікуванням вдалося отримати результати. Зараз молодь, яка мала на початку важку поведінку, яка втікала з лікарень та інтернатів, каже, що хоче залишатися тут, у Домі.

Одна із найбільш вражаючих трансформацій трапилась із Дмитром, ВПО із Бахмута. В один момент війна забрала у нього все — маму, дім і здоров’я. Через поранення від обстрілів хлопець не міг ходити, потребував тривалого лікування та реабілітації. Водночас команда працювала над тим, щоб стабілізувати його емоційний стан. Минуло два роки і сьогодні Дмитро – усміхнений, він знову може ходити, а найважливіше — у нього є ДіМ, у його якому чекають.

Дмитро на святкуванні третьої річниці з дня відкриття першого Дому у Карітасі

Проживаючи у Будинках, молодь зробила величезний поступ і у навиках, які для людей без інвалідності здаються простими — взяти щось із холодильника, прийняти душ чи зробити собі чай. Хтось до цього жив 30 років, не вміючи цього зробити самостійно.

Відчутне дорослішання і в появі в молоді бажання ходити на роботу. Вони створюють резюме, стають на облік у біржі і пробують працювати, зокрема на громадських роботах. Водночас тут виявляється неготовність самого суспільства до інтеграції молоді з інвалідністю.

Мешканці Дому з домашніми улюбленцями

«Ми є винятком, який прагне стати нормою суспільства»

Суспільство досі не до кінця бачить потенціал молоді з ментальною інвалідністю. Часто є більше жалості, ніж розуміння, а підтримане проживання сприймають як догляд за людиною, яка не може дати собі раду самостійно. На жаль, люди не до кінця вірять у їхню спроможність бути самозарадними, робити вибір, працювати та бути частиною громади.

Однак кожна людина потребує людини. І молодь, і громада потребує цієї молоді. Коли ж страхів стає менше, суспільство стає відкритішим. «Мешканців Будинків уже впізнають у магазинах, лікарнях, церквах, вони їздять транспортом, навчаються і пробують працювати Так вони вчаться бути частиною громади — і громада вчиться бути поруч із ними. Це ще не є нормою. Ми є винятком, який прагне стати нормою суспільства», — кажуть у фонді.

Молодь з інвалідністю може бути самореалізованою, якщо підтримувати її у цьому. Завдяки досвіду проживання у Домі частина молоді могла б уже проживати самостійно з мінімальною підтримкою, однак часто це унеможливлюється розміром пенсії, неготовністю працедавців брати молодь на роботу та відсутністю свого житла.

Будинки підтриманого проживання у Стрию — це не лише проживання людей з інвалідністю, а також потужна адвокаційна робота. Зокрема директор Карітасу у Стрию о. Володимир Мамчин є членом різних робочих груп як на рівні області, так і на рівні Міністерства праці та соціальної політики України. Він був учасником групи громадських організацій, які розпрацьовували зміни до постанови №888.

«Ми дуже вдячні українському Уряду та Мінсоцу за те, що вони бачать потребу деінституціалізації і самі всіляко підтримуємо її реалізацію. Звісно, нам хотілося б, щоб цей процес відбувався швидше і щоб замовником послуги підтриманого проживання були держава та місцеві громади», — зазначає о. Володимир Мамчин. За планом, стратегія деінституціалізації має запрацювати у 2030–2031 роках. Втім люди, яким потрібне підтримане проживання, у фонді є вже сьогодні. Тому, щоб ця послуга могла продовжувати працювати, на цей перехідний період Стрийському Карітасу потрібне фінансування та підтримка донорів.

 Банківські реквізити для пожертви:

  • БФ «КАРІТАС СТРИЙСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УГКЦ»
  • ЄДРПОУ 26058405;
  • p/p UA 42 325365 0000002600401396539
  • ПАТ «Кредобанк».

Про що мріють у Карітасі

У фонді мріють не тільки продовжувати працювати з теперішніми мешканцями Домів, але й подарувати можливість жити поза інтернатними закладами іншим хлопцям та дівчатам з інвалідністю. Потенціал для розвитку таких будинків у команди є.

«Ми хочемо, щоб кожен хлопець та дівчина з ментальними порушеннями попри усі труднощі отримали цей шанс прожити життя вповні. Не просто вижити, а саме ПРОЖИТИ життя», — підсумовує координаторка Будинків підтриманого проживання у Стрию Оксана Ільків.