29.07.2016, Україна
30 липня, у Всесвітній день протидії торгівлі людьми, Карітас України інформує про роботу проекту «Підтримка діяльності мережі консультативних центрів для людей, що потерпіли від торгівлі людьми», який впроваджується у п’яти областях України – Київській, Харківській, Одеській, Львівській та Івано-Франківській.
Інформаційні заходи серед потенційних мігрантів і жертв торгівлі людьми, а також допомога потерпілим у вигляді консультацій, соціального супроводу, психологічної допомоги – складові роботи Карітасу України у напрямі проблем міграції.
Керівник проекту Наталія Голинська зазначає: «Події останніх років негативно вплинули на населення України, особливо на найуразливіші соціальні групи. Ці процеси призвели до швидкого зростання внутрішньої і зовнішньої міграції. Зростає і кількість випадків торгівлі людьми. У ситуації війни і кризи в Україні багато чоловіків, жінок і дітей потерпають від різних її форм, таких як трудова та сексуальна експлуатація, примусове жебрацтво, втягнення дітей у збройні конфлікти, залучення до злочинної діяльності, примусові ранні шлюби, торгівля органами, продаж дітей, а також інші форми нелюдського поводження ‒ за кордоном і всередині країни. Відсутність інформації та недосконалість державної системи соціального захисту в Україні призводить до збільшення числа постраждалих і вони потребують негайної допомоги».
Для Карітасу України діяльність у сфері міграції та пов’язаних з нею проблем, зокрема, підтримка жертв торгівлі людьми, реінтеграція трудових мігрантів, складне життя нелегальних трудових мігрантів і соціальне сирітство їхніх дітей в Україні завжди була одним з пріоритетів. Нові виклики, які постали перед країною, інтенсифікують діяльність у цьому напрямі.
За визначенням Звіту Державного департаменту США про торгівлю людьми у світі у 2016 році, Україна залишається «країною походження, транзиту та призначення для чоловіків, жінок та дітей, яких піддають примусовій праці та сексуальній експлуатації». У цьому ж звіті зазначається, що вимушені переселенці в Україні особливо вразливі до експлуатації. За даними Міжнародної Організації з Міграції (МОМ), за роки незалежності від торгівлі людьми постраждали понад 160 000 українців.
За даними МОМ, основними країнами, де українці стають жертвами торгівлі людьми, є Російська федерація (49%), Польща (14%), інші країни ЄС (13%), Туреччина (11%). У 6% випадків зафіксована торгівля людьми безпосередньо в Україні. Всупереч традиційному погляду, що у таких ситуаціях йдеться, як правило, про сексуальну експлуатацію, останні роки показують протилежну тенденцію. З усіх зафіксованих МОМ випадків експлуатації на сексуальну припадає лише 5%, 93% випадків стосуються трудової експлуатації. Для порівняння, у 2007 році на сексуальну експлуатацію припадало 52% випадків, 45% стосувалось трудової експлуатації.
Ще одним важливим аспектом є важливість привернення інтересу держави до проблеми торгівлі людьми, адже і згадані міжнародні звіти, і діяльність Карітасу свідчать: хоча Україна ратифікувала всі міжнародні акти і має відповідне законодавство, це питання рідко потрапляє в коло державних інтересів. Зокрема, про це свідчить і невелике фінансування (зокрема, в рамках «Державної соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2020 року» на 2016 рік передбачені видатки у сумі 98,8 тис. гривень) і факт, що у 2016 році лише 63 особи отримали статус постраждалих від торгівлі людьми (при тому, що МОМ виявила 491 такий випадок).
В кожній картині вкладено набагато більше праці, ніж здається спочатку: люди з особливими потребами вимушені докладати зусиль майже до кожної своєї дії. Доїхати до соціального центру громадським транспортом, порозумітись із продавцем в магазині, постійно опановувати емоції, працювати над власним терпінням і посидючістю – це щоденна внутрішня робота особливих художників, це їхня боротьба за особистісний розвиток. Дописані картини стали їхньою перемогою над собою, а виставка у Львові дала відчуття взаємодії та зацікавлення громади. Почуватися потрібними і корисними для суспільства – одне з найсильніших прагнень людей з особливими потребами.
До відкриття виставки долучились представники партнерських спільнот і організацій: центру «Емаус», майстерні «Сузір’я Оріоне», спільноти «Віра і Світло», агентства «Корпус Миру». Як відзначила Людмила Сухарєва, впродовж останніх років кількість організацій, які працюють з особливими людьми, зростає – так же, як і рівень толерантності в суспільстві та рівень прийняття.
Пробудження творчого потенціалу, розвиток як індивідуального підходу, так і командного духу, зміна погляду на звичайні речі та міста, в яких мешкають – такими були ідеї майстер-класів для дітей «Я – МИ – НАШЕ МІСЦЕ» від польської мисткині Агати Шторц та Вальдемара Татарчука. Програму побудували так, щоб залучити дітей різного віку, опираючись тільки на їхню креативність, незалежно від художніх навичок. Участь у майстер-класах взяли близько 60 дітей.
Проведення майстер-класів у східних містах України, близьких до зони військового конфлікту, має соціальне спрямування: допомогти дітям знайти точки опори, вміти виражати свої емоції та сміливо виявляти себе, формувати власний погляд на речі. За словами Віри Павлової, координаторки дитячих центрів «Простору, дружнього до дитини» Карітасу України, саме арт-терапія є одним із найдієвіших способів психологічної роботи з дітьми вимушених переселенців та з дітьми, які бачили військові дії. Креативні заняття допомагають дітям переключитись та відчути себе в безпеці, позбутись страхів та вчитись спрямувати свої думки на позитив.
Протягом двох тижнів тривали ремонтні роботи з відновлення даху будівлі та встановлення нових вікон із захисною плівкою. Паралельно проводився моніторинг та встановлення вікон у приватних оселях мешканців Авдіївки, Мар’їнки, Красногорівки, Чермалику та Талаківки.
«Ну, слава Богу, сама жива залишилась – я у своїй кімнаті сиділа. А прилетіло у коридор – все рознесло – і кухню, і ванну кімнату, і вхідні двері. Всі вікна повилітали. Мене, як сиділа, так і засипало склом, речами різними», – витирає сльози 81-річна Марія Семенівна. Вона живе у старій частині Авдіївки, що постійно потрапляє під обстріли. П’ять вікон у будинку Марії Семенівни замінив Карітас-Маріуполь за проектом Cordaid. «Цей будинок ми разом з чоловіком побудували 50 років тому. Як його тепер відновлювати? В мене майже вся пенсія на ліки іде. Дякую вам – вікна поставили, хоч сонячне світло буде у домі»
Організатори тритижневого табору у Хмельницькому вирішили зосередитись на культурно-пізнавальному розвитку своїх юних підопічних, тому відпочинок включав у себе цікаві мандрівки – до святинь УГКЦ, в Рівненський зоопарк чи в унікальний природний парк Подільські Товтри. Але навіть залишаючись у місті, діти не нудьгували, їм пропонувались цікаві навчальні заходи – це і урок безпеки від патрульної поліції, і майстер-клас з японської культури, і урок з історії рідного краю в обласному краєзнавчому музеї та навіть кулінарний майстер-клас з випікання пісочного печива. Не забули вихователі табору і про те, що їхні підопічні – просто діти, які хочуть відпочити і розважитись. Тому вистачало і простого спілкування, і спільних походів в кінотеатр чи звичайного чаювання в перервах між заходами. А якщо набридало бути в самому таборі, то вибирались на пікнік до дендропарку «Поділля» чи на канатну доріжку в «Альпін-парку».
Перед вихователями табору стояло непросте завдання – не лише організувати цікаве і насичене дозвілля, але й відкрити перед дітьми з Донецької області, більшість з яких досі не бували на Західній Україні, місцеві звичаї, традиції, сприяти формуванню усвідомлення того, що люди з різних частин України нічим не відрізняються, а побудувати спільну процвітаючу країну можна, лише порозумівшись один з одним.
Особливу увагу вихователі приділяли активному відпочинку, майстер-класам, конкурсам талантів, іграм на свіжому повітрі, походам на природу. Вихователями були не лише співробітники Карітасу, а й батьки. Наприклад, вихователь наймолодшої групи Мар’яна приїхала до табору разом зі своїми чотирма дітьми: «Для мене важливо, щоб мої діти насичено і активно провели літні канікули і коли я дізналась про цей табір одразу зрозуміла, що вони повинні бути тут. І дуже добре, що я маю змогу долучитись до них у ролі вихователя. Для мене це дуже цікавий досвід».
Як зазначає соціальний працівник Карітасу Запоріжжя Юлія Сенів такі групи – це дуже потрібний та цінний досвід для підопічних осередку.