Місяць: Липень 2016

29.07.2016, Україна

30 липня, у Всесвітній день протидії торгівлі людьми, Карітас України інформує про роботу проекту «Підтримка діяльності мережі консультативних центрів для людей, що потерпіли від торгівлі людьми», який впроваджується у п’яти областях України – Київській, Харківській, Одеській, Львівській та Івано-Франківській.

Інформаційні заходи серед потенційних мігрантів і жертв торгівлі людьми, а також допомога потерпілим у вигляді консультацій, соціального супроводу, психологічної допомоги – складові роботи Карітасу України у напрямі проблем міграції.

Керівник проекту Наталія Голинська зазначає: «Події останніх років негативно вплинули на населення України, особливо на найуразливіші соціальні групи. Ці процеси призвели до швидкого зростання внутрішньої і зовнішньої міграції. Зростає і кількість випадків торгівлі людьми. У ситуації війни і кризи в Україні багато чоловіків, жінок і дітей потерпають від різних її форм, таких як трудова та сексуальна експлуатація, примусове жебрацтво, втягнення дітей у збройні конфлікти, залучення до злочинної діяльності, примусові ранні шлюби, торгівля органами, продаж дітей, а також інші форми нелюдського поводження ‒ за кордоном і всередині країни. Відсутність інформації та недосконалість державної системи соціального захисту в Україні призводить до збільшення числа постраждалих і вони потребують негайної допомоги».

Для Карітасу України діяльність у сфері міграції та пов’язаних з нею проблем, зокрема, підтримка жертв торгівлі людьми, реінтеграція трудових мігрантів, складне життя нелегальних трудових мігрантів і соціальне сирітство їхніх дітей в Україні завжди була одним з пріоритетів. Нові виклики, які постали перед країною, інтенсифікують діяльність у цьому напрямі.

За визначенням Звіту Державного департаменту США про торгівлю людьми у світі у 2016 році, Україна залишається «країною походження, транзиту та призначення для чоловіків, жінок та дітей, яких піддають примусовій праці та сексуальній експлуатації». У цьому ж звіті зазначається, що вимушені переселенці в Україні особливо вразливі до експлуатації. За даними Міжнародної Організації з Міграції (МОМ), за роки незалежності від торгівлі людьми постраждали понад 160 000 українців.

За даними МОМ, основними країнами, де українці стають жертвами торгівлі людьми, є Російська федерація (49%), Польща (14%), інші країни ЄС (13%), Туреччина (11%). У 6% випадків зафіксована торгівля людьми безпосередньо в Україні. Всупереч традиційному погляду, що у таких ситуаціях йдеться, як правило, про сексуальну експлуатацію, останні роки показують протилежну тенденцію. З усіх зафіксованих МОМ випадків експлуатації на сексуальну припадає лише 5%, 93% випадків стосуються трудової експлуатації. Для порівняння, у 2007 році на сексуальну експлуатацію припадало 52% випадків, 45% стосувалось трудової експлуатації.

Ще одним важливим аспектом є важливість привернення інтересу держави до проблеми торгівлі людьми, адже і згадані міжнародні звіти, і діяльність Карітасу свідчать: хоча Україна ратифікувала всі міжнародні акти і має відповідне законодавство, це питання рідко потрапляє в коло державних інтересів. Зокрема, про це свідчить і невелике фінансування (зокрема, в рамках «Державної соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2020 року» на 2016 рік передбачені видатки у сумі 98,8 тис. гривень) і факт, що у 2016 році лише 63 особи отримали статус постраждалих від торгівлі людьми (при тому, що МОМ виявила 491 такий випадок).

27.07.2016, Львів

У середу, 27-го липня 2016 р. у Львівському палаці мистецтв відбулося відкриття «Особливої виставки» – теплого проекту Карітасу України про мистецтво без обмежень. Свої картини презентували молоді люди з особливими потребами, це стало основою для обговорення питань їх інклюзії, інтеграції в громади та суспільної підтримки. В експозиції до уваги львів’ян – понад 80 картин і більше 20-ти фотопортретів особливих художників зі Стрия та з Дрогобича.

«Особлива виставка» – це експресивний мистецький проект, і водночас візуальна історія, розповідь від людей з особливими потребами про віру в себе, мужність і наполегливість. Картини писали впродовж 4-х місяців, для більшості молоді це перші в житті художні спроби. Арт-майстерні курували професійні художники: Дарина Мисак-Ткач – у Дрогобичі та Ігор Мельник – у Стрию. Вони познайомили особливих учнів з техніками та матеріалами, і запропонували одразу переходити до створення власних робіт.

В кожній картині вкладено набагато більше праці, ніж здається спочатку: люди з особливими потребами вимушені докладати зусиль майже до кожної своєї дії. Доїхати до соціального центру громадським транспортом, порозумітись із продавцем в магазині, постійно опановувати емоції, працювати над власним терпінням і посидючістю – це щоденна внутрішня робота особливих художників, це їхня боротьба за особистісний розвиток. Дописані картини стали їхньою перемогою над собою, а виставка у Львові дала відчуття взаємодії та зацікавлення громади. Почуватися потрібними і корисними для суспільства – одне з найсильніших прагнень людей з особливими потребами.

«Ми розпочинали проекти арт-терапії для людей з особливими потребами декілька років тому з художниками-волонтерами Остапом Лозинським, Мар’яном Пирогом, Ольгою Кравченко, Євгенією Рибчун. Тоді ми й подумати не могли, що це досягне такого рівня. Арт-терапія – одна з найдієвіших практик роботи, яка розкриває внутрішній потенціал людей з особливими потребами, дає можливість виразити себе, передати свої емоції та зрозуміти їх. На мистецьких заняттях наші підопічні розкриваються, наче квіти», – розповіла Людмила Сухарєва, національний координатор проекту роботи з людьми з особливими потребами Карітасу України.

«За особливими потребами бачити ще й особливі можливості. Ці картини такі щирі, барвисті – бо наші художники малюють серцем. Ми так ними пишаємось!», – додала Людмила Смолень, координаторка соціального центру «Дивовижні долоні» в Дрогобичі.

До відкриття виставки долучились представники партнерських спільнот і організацій: центру «Емаус», майстерні «Сузір’я Оріоне», спільноти «Віра і Світло», агентства «Корпус Миру». Як відзначила Людмила Сухарєва, впродовж останніх років кількість організацій, які працюють з особливими людьми, зростає – так же, як і рівень толерантності в суспільстві та рівень прийняття.

«Я є такий самий, як усі інші, і не хочу, щоб мені робили безпідставні зауваження чи надмірно допомагали, ставтесь до мене на рівних – це головне прохання людей з особливими потребами. Так, вони можуть бути фізично чи розумово неповносправні, але вони – повноправні, і мають це відчувати», – підсумував отець Олег Жаровський, капелан Карітасу України та реабілітаційного центру «Джерело».

18.07.2016, Україна

З 11 по 13 липня, в чотирьох містах Донецької області відбувались авторські майстер-класи для дітей від митців галереї «Лабіринт» (Люблін, Польща). Учасниками майстерень стали діти зі Слов’янська, Святогірська, Краматорська та Костянтинівки, зокрема – молодь з сімей вимушено переселених осіб. Організатор освітньої програми – Польський інститут в Києві у взаємодії з Карітасом України.

Пробудження творчого потенціалу, розвиток як індивідуального підходу, так і командного духу, зміна погляду на звичайні речі та міста, в яких мешкають – такими були ідеї майстер-класів для дітей «Я – МИ – НАШЕ МІСЦЕ» від польської мисткині Агати Шторц та Вальдемара Татарчука. Програму побудували так, щоб залучити дітей різного віку, опираючись тільки на їхню креативність, незалежно від художніх навичок. Участь у майстер-класах взяли близько 60 дітей.

Майстер-класи провели для дітей вимушених переселенців у центрах проекту «Простір, дружній до дитини» Карітасу Краматорськ у Слов’янську та у Святогірську, для дошкільнят дитячого виховного комплексу «Лісова казка» №91 у Краматорську, для дітей та молоді у Міській бібліотеці Костянтинівки. Митці будували заняття у форматах перфоменсів, дискусій, урбаністичних експериментів. Кожен захід був максимально інтерактивним та давав дітям простір бути собою, забути про формат «правильно-неправильно» – натомість відкрито висловлювати своє бачення речей або передавати його через творчість.

Проведення майстер-класів у східних містах України, близьких до зони військового конфлікту, має соціальне спрямування: допомогти дітям знайти точки опори, вміти виражати свої емоції та сміливо виявляти себе, формувати власний погляд на речі. За словами Віри Павлової, координаторки дитячих центрів «Простору, дружнього до дитини» Карітасу України, саме арт-терапія є одним із найдієвіших способів психологічної роботи з дітьми вимушених переселенців та з дітьми, які бачили військові дії. Креативні заняття допомагають дітям переключитись та відчути себе в безпеці, позбутись страхів та вчитись спрямувати свої думки на позитив.

13.07.2016, Маріуполь

У мешканців буферної зони багато проблем, котрі вирішити самотужки неможливо, відновлення зруйнованих будівель є саме такою проблемою.  Саме з метою допомоги потребуючим, Карітас  восени 2015 року розпочала моніторинг пошкоджень приватних будівель та соціальних об’єктів у буферній зоні, і вже на початку 2016 року була взята у роботу з відновлення мар’їнська спортивна школа.

«У дах спортивної школи влучила міна, саме у спортивному залі, – звісно, що дах біло суттєво пошкоджено, а також пошкоджені вікна. Ми вирішили відремонтувати цю спортивну школу у рамках проекту підготовки до зими від Карітасу Австрії» – отець Ростислав Спринюк, директор Карітасу Маріуполь, пояснює чому вирішили ремонтувати саме спортивну школу – «Небагато чим можна зараз займатись дітям у Мар’їнці, отже дуже важливо підтримати дитячий спорт у цьому містечку. Дуже багато дітей і до сьогодні ходять до цієї спортивної школи».

Протягом двох тижнів тривали ремонтні роботи з відновлення даху будівлі та встановлення нових вікон із захисною плівкою. Паралельно проводився моніторинг та встановлення вікон у приватних оселях мешканців Авдіївки, Мар’їнки, Красногорівки, Чермалику та Талаківки. 

Представники Карітасу Маріуполь відвідували кожну родину, що потрапила до списку на заміну вікон, – необхідно було переконатися, що ці люди справді не можуть самотужки полагодити зруйноване. «На жаль, ми не можемо допомогти кожному – людей, що зазнали втрат  майна, дуже багато. Але ті, в кого є куди переїхати зі зруйнованого будинку, чи є можливість власним коштом відновити оселю, можуть зачекати. Проте є сім’ї, що понад рік живуть у напівзруйнованих хатах, у яких замість вікон – фанера, дошки або залізні листи. Наша мета допомогти в першу чергу їм», – зазначає отець Ростислав.

Майже за півроку понад 700 родин з Мар’їнки, Красногорівки, Авдіївки, Чермалику, Гнутового та Талаківки отримали нові вікна в своїх оселях.

«Ну, слава Богу, сама жива залишилась – я у своїй кімнаті сиділа. А прилетіло у коридор – все рознесло – і кухню, і ванну кімнату, і вхідні двері. Всі вікна повилітали. Мене, як сиділа, так і засипало склом, речами різними», – витирає сльози 81-річна Марія Семенівна. Вона живе у старій частині Авдіївки, що постійно потрапляє під обстріли. П’ять вікон у будинку Марії Семенівни замінив Карітас-Маріуполь за проектом Cordaid. «Цей будинок ми разом з чоловіком побудували 50 років тому. Як його тепер відновлювати? В мене майже вся пенсія на ліки іде. Дякую вам – вікна поставили, хоч сонячне світло буде у домі»  

Через бойові дії та велику кількість переселенців значне навантаження лягає і на інфраструктуру відносно мирних міст. Заступник головного лікаря онко-диспансеру Ніна Недвіга розповідає про реалії, у яких опинилася міська онкологія: «Маріупольський міський онкологічний диспансер з початку конфлікту став обласним. Зараз ми обслуговуємо 7 сільських районів півдня Донецької області та переселенців, що мешкають у самому Маріуполі (а це близько 80 тисяч осіб) Кількість хворих, що з початком війни лікуються у стаціонарі маріупольського онко-диспансеру, збільшилась на 50%. Місць не вистачає. Ми змушені переводити на амбулаторне лікування всіх, хто здатен ходити і не потребує постійного нагляду лікарів». З огляду на це у рамках спільного проекту Карітасу Маріуполь, голландської католицької організації Cordaid та ООН було відремонтовано хірургічне відділення маріупольської міської онко-клініки, що дозволило збільшити кількість місць у стаціонарі диспансеру.

Проекти з реконструкції соціально важливих об’єктів тривають. І вже розпочато ремонт жіночої консультації 2-ї маріупольської міської лікарні за фінансової підтримки Карітасу Німеччини.

07.07.2016, Україна

«Ці три тижні мого життя з «Карітасом» стали одними з кращих днів мого літа. Я познайомилась з новими, відкритими, дружніми та життєрадісними дітьми. Табір «Карітасу» – це просто супер!», – так коротко і емоційно описала своє тритижневе перебування у літньому таборі одна з підопічних Карітасу Хмельницький.

Щоліта діти і молодь, що зазнали впливу кризових обставин, мають змогу оздоровитись, познайомитись з ровесниками, відвідати цікаві місця і просто відпочити у літніх таборах, які організовують регіональні організації Карітасу України. Кошти на організацію такого відпочинку збираються на Всеукраїнському форумі благодійників, а також під час традиційної щорічної акції «Різдвяна свічка». Кожен табір – це свої традиції, пригоди та пізнавальні заняття, але всіх їх об’єднує одне – бажання допомогти організувати повноцінний і цікавий літній відпочинок дітям, які, в силу різних ситуацій, не мають можливості виїхати влітку з дому. В таборах відпочивають діти та підлітки з малозабезпечених, багатодітних, кризових сімей, а також з родин переселенців.

Організатори тритижневого табору у Хмельницькому вирішили зосередитись на культурно-пізнавальному розвитку своїх юних підопічних, тому відпочинок включав у себе цікаві мандрівки – до святинь УГКЦ, в Рівненський зоопарк чи в унікальний природний парк Подільські Товтри. Але навіть залишаючись у місті, діти не нудьгували, їм пропонувались цікаві навчальні заходи – це і урок безпеки від патрульної поліції, і майстер-клас з японської культури, і урок з історії рідного краю в обласному краєзнавчому музеї та навіть кулінарний майстер-клас з випікання пісочного печива. Не забули вихователі табору і про те, що їхні підопічні – просто діти, які хочуть відпочити і розважитись. Тому вистачало і простого спілкування, і спільних походів в кінотеатр чи звичайного чаювання в перервах між заходами. А якщо набридало бути в самому таборі, то вибирались на пікнік до дендропарку «Поділля» чи на канатну доріжку в «Альпін-парку».

Всі підопічні дуже задоволені табором, про що свідчать їхні захоплені відгуки і побажання ще більше розширювати діяльність.
Якщо табір у Хмельницькому працював за традиційною схемою, то табір, організований Карітасом Самбірсько-Дрогобицької єпархії став новим підходом до організації літнього відпочинку підопічних. 16 червня у Трускавці було відкрито двотижневий інтеграційний табір, який прийняв більше 70 вихованців віком від 4 до 13 років. Окрім дітей з міст Львівської області (Дрогобича, Самбора, Трускавця), у таборі відпочивали 18 дітей зі сходу України, якими опікується Карітас Донецьк.

Перед вихователями табору стояло непросте завдання – не лише організувати цікаве і насичене дозвілля, але й відкрити перед дітьми з Донецької області, більшість з яких досі не бували на Західній Україні, місцеві звичаї, традиції, сприяти формуванню усвідомлення того, що люди з різних частин України нічим не відрізняються, а побудувати спільну процвітаючу країну можна, лише порозумівшись один з одним.
У трускавецькому єпархіальному будинку, де жили діти, були створені всі умови для їхнього комфортного проживання: зручні кімнати на 3-4 особи, душ, та триразове харчування. У таборі працювали вихователі, соціальні працівники та психологи, які намагались зробити дозвілля дітей насиченим, а також дати їм змогу оздоровитись, навчитись новому, знайти друзів, відвідати раніше незнайомі місця. Гостям зі сходу особливо запам’ятався похід в гори, коли всі дружно піднялись на найвищу гору Дрогобицького району, яка нині носить ім’я Героїв Небесної Сотні. А ще – поїздка до дельфінарію, що було дивовижею і для місцевих дітей, і для гостей, бо це єдиний комплекс такого роду на Західній Україні.

«Мені дуже подобається у таборі, бо маю змогу побачити багато нового. А похід у гори був найцікавішим, бо там відкривається чудовий краєвид на Карпати, чого я ніколи раніше не бачила» – розповіла дев’ятирічна Оля з Донецька. Її думку продовжує і 12-річний донеччанин Артур: «У нас вдома, через війну немає можливості так розважатись, тому дякую дуже за можливість побувати у дельфінарії».

Особливу увагу вихователі приділяли активному відпочинку, майстер-класам, конкурсам талантів, іграм на свіжому повітрі, походам на природу. Вихователями були не лише співробітники Карітасу, а й батьки. Наприклад, вихователь наймолодшої групи Мар’яна приїхала до табору разом зі своїми чотирма дітьми: «Для мене важливо, щоб мої діти насичено і активно провели літні канікули і коли я дізналась про цей табір одразу зрозуміла, що вони повинні бути тут. І дуже добре, що я маю змогу долучитись до них у ролі вихователя. Для мене це дуже цікавий досвід».

Регіональні організації Карітасу продовжують організовувати табори для своїх вихованців. На черзі – наметові табори, які організовують Карітаси Києва, Львова та Тернополя.

05.07.2016, Запоріжжя

Кожного дня внутрішньо переміщеним особам доводиться вирішувати чимало складних завдань – і справлятись з психологічними проблемами, і вирішувати безліч побутових, житлових, матеріальних питань. Успішно цей процес може пройти лише за умови успішної адаптації у місцеві спільноти – їх не завжди розуміють, часто висувають необґрунтовані звинувачення. Саме тому так важливо проводити заходи, які пропонують виходи із складних ситуацій, допомагають справлятись зі своїми проблемами.

Цікавий підхід використали співробітники Карітасу Запоріжжя. Експерт організації, доктор соціологічних наук Оксана Іванкова-Стецюк, провела фокус-групу для внутрішньо переміщених осіб. Учасники отримали змогу змоделювати у формі рольових ігор типові ситуації, з якими вони стикаються щодня, і, відповідно, відшукати ефективні способи вирішення своїх проблем.

Фокус-групі передувала гра «Поганий чиновник». Дві групи учасників мали змогу ролі бенефіціарів і представників влади, та змоделювати прихід переселенця у кабінет чиновника. Дуже знайома ситуація, адже кожному не раз довелося побувати у різноманітних владних кабінетах! Цікаво, що хоч представники влади у цій грі виглядали як дуже негативні персонажі, учасники зображали їх з гумором, що, на думку експерта, є дуже позитивним знаком.

Далі учасникам фокус-групи запропонували описати проблеми, з якими вони регулярно стикаються, та у форматі вільного діалогу вказати шляхи їх вирішення.

Як зазначає соціальний працівник Карітасу Запоріжжя Юлія Сенів такі групи – це дуже потрібний та цінний досвід для підопічних осередку. “Високий професіоналізм модератора посприяв створенню невимушеної дружньої атмосфери. А участь у рольовому завданні дозволила мені на кілька хвилин побути “в шкурі“ потребуючого”,- поділилася Юлія.

Про різні долі переселенців можна було почути під час фокус-групи. Валентина стала волонтером і прагне допомогти іншим переміщеним особам, які тільки намагаються будувати нове життя… Любов приїхала з Горлівки, зараз з задоволенням працює на дачі і радіє життю… Ганна знаходиться в декретній відпустці, але вже шукає роботу… Світлана намагається розпочати свій бізнес…

“У Запоріжжі я живу вже два роки. Спочатку допомагали мені, зараз я сама волонтер – займаюсь з дітьми англійською мовою. В мене змінилося оточення, погляд на проблеми. Вважаю, що зараз моє життя – це позитив“, – розповіла учасниця групи Олена.

“Такий конструктивний діалог дає змогу переселенцям побачити свої проблеми випукло і різносторонньо. Вони мають змогу зрозуміти, що їхні проблеми можна здолати, лише потрібно працювати, бути відкритими, намагатися допомагати іншим людям у потребі“, – підсумувала модератор групи Оксана Іванкова-Стецюк.