Місяць: Травень 2013

29.05.13, Волинська область
Домашнє насильство завжди вважалось «приватною справою» сім’ї і лише впродовж останніх півстоліття про цю проблему говорять, як про проблему цілого суспільства. Насильство в сім’ї є одним з  найбільших порушень конституційних прав людини – права на життя та особисту недоторканість.

«Насилля в родині руйнує фундамент безпеки самої сім’ї, а також і суспільства. Водночас саме проблема насильства в сім’ї тісно пов’язана із такими явищами, як бездоглядність і безпритульність дітей, зростання кількості розлучень, формування насильницького менталітету нації, жебракування, втрати загальнолюдських цінностей любові і взаєморозуміння, рівня злочинності.

Насильство в сім’ї щороку зростає. ЗМІ і правоохоронні служби все частіше повідомляють про злочини на сімейному ґрунті. Насильство стає майже “нормою” сімейних стосунків. У значній кількості випадків об’єктами насильства стають діти.

Проблема профілактики насильства в сім’ї особливою мірою визначає роль школи і вчителя у проведенні роботи із запобігання насильству в сім’ї», – зазначає Вікторія Скриннікова, координатор по роботі з дітьми волинського Карітасу.

Нещодавно в соціально-молодіжному центрі Карітау Волинь відбувся семінар з елементами психотренінгу для психологів і соціальних працівників загальноосвітніх закладів міста Нововолинська та Центру соціальних служб для дітей сім’ї та молоді. Мета семінару – розкрити роль педагога в запобіганні насильству в сім’ї, з’ясувати методику роботи психолога по роботі з жертвами насильства. Організаторами тренінгу виступили працівники проекту «Соціально-психологічна підтримка дітей трудових мігрантів».  

Всього в навчальному заході взяло участь близько 20 фахівців. Програма семінару включала в себе 2 презентації: «Допомога дітям, які зазнали насильства» і «Попередження насильства в сім’ї: робота з дітьми». Розглядалися питання: що таке насильство, які є види насильства, що роботи при виявленні насильства.

Психологи отримали рекомендації щодо проведення правильної бесіди зі скривдженою дитиною, яка говорить дорослому про випадок насильства. Адже зазвичай діти замовчують факти здійснення насильства над ними. І саме для випадків, коли дитина не готова говорити про випадок насильства, був поданий алгоритм застосування різних методик.

Крім того, для учасників тренінгу організатори заходу провели інтерактивні вправи «Намалюй малюнок, зіпсуй, виправ». Дана вправа показує, що є речі, які неможливо витерти з пам’яті скривдженої дитини. Але останнє слово на покращення ситуації залишається за дитиною. Вправа «Чашка» – проективна вправа на дослідження внутрішнього стану дитини. Застосовувались також інші вправи на формування уявлення про ненасильство.

Вікторія Скриннікова про результат проведеної події: «Основна мета терапії дітей – жертв насильства – допомогти їм розпізнати та більш адаптовано висловити всі їхні почуття, пов’язані з насильством. Наприкінці семінару учасники в імпровізованій ресурсній грі «Сумка побажань» висловили анонімні побажання одне одному, і ми зрозуміли, що подібні події надзвичайно актуальні і затребувані!».

27.05.13, Україна
Протягом останніх 7-8 років Карітас України займається соціальними проблемами українських мігрантів. Реалізовуються програми по реінтеграції українських мігрантів, існує мережа консультативних центрів допомоги жертвам торгівлі людьми, надається допомога жертвам торгівлі людьми, раніше відбулись науково-соціологічні дослідження міграційних процесів із залученням зовнішніх експертів, лобіювання прав та інтересів українських мігрантів. Відтак наявний значимий і унікальний для України досвід у  даній сфері.

Про останні досягнення, міграційну політику у Європі і добровільне повернення українських  мігрантів ми спілкувались з Іриною Маєвською, юристом, менеджером діючого реінтеграційного проекту Карітасу України.

• Ірино, розкажіть, що таке добровільне повернення? Кому  вигідно сприяти реінтеграції українських заробітчан і з якою метою?

Програми добровільного повернення існують практично у кожній країні Європейського Союзу в результаті співробітництва урядів країн з представництвами неурядових організацій. Мета таких програм – здійснення на практиці ефективної та гуманної політики добровільного повернення іноземних громадян в країни походження або інші країни, які готові їх прийняти. Зазвичай програма добровільного повернення розрахована на:
•    осіб, які очікують рішення щодо надання їм статусу біженця чи притулку
або отримали відмову;
•    біженців або осіб, які мають тимчасовий захист, але бажають повернутися на Батьківщину;
•    осіб, у яких відсутні належні документи і вони є мігрантами з неврегульованим статусом;
•    іншу категорію іноземців, чиє повернення не порушує вимог міжнародних договорів і зобов’язань держав.

• Тобто, це врегульовано на законодавчому рівні певних держав і має діючі механізми реалізації?

Так, правовою основою програми добровільного повернення в країнах ЄС є Директива Європейської Комісії від 16 грудня 2008 року «Про повернення мігрантів з третіх країн, які мають неврегульований статус». Директива визначає процедури, згідно з якими країни-члени здійснюють повернення на Батьківщину тих мігрантів, які не мають законних підстав для перебування на території ЄС. Ця Директива підтверджує перевагу практики надання державами права добровільного повернення мігрантів над їх примусовим поверненням і надання гарантованого строку для добровільного  повернення.

• Хто фінансує добровільне повернення? І чи для всіх українських мігрантів воно гарантоване?

Мігрантам з неврегульованим статусом в багатьох країнах пропонується можливість добровільного повернення на Батьківщину, яке супроводжується, як правило, наданням відповідної фінансової допомоги. Якщо мігранти не погоджуються з пропозицією добровільного повернення, у такому випадку до них може застосовуватися процедура примусового повернення, у тому числі у порядку реадмісії.

Це випадки, коли  вступають у силу взаємні зобов’язання держав, які закріплюються в міжнародних угодах, прийняти назад власних громадян, а також громадян третіх країн та осіб без громадянства, які незаконно прибули на територію однієї із договірних сторін, або прибувши законно втратили підстави для легального перебування.

Відмова від реадмісії своїх громадян — свідома політика деяких країн (наприклад, Китаю), які прагнуть до збільшення своєї діаспори за кордоном. Українцям з тутешнім рівнем безробіття, нелегітимності влади і бюрократизацією державних установ, високих податків тощо одинаково, певно, страшна як відмова від реадмісії, так і саме повернення.

• А хто по суті займається процесом добровільного повернення мігрантів?

На Заході потужною силою, що відстоює права мігранта, є численні громадські, благодійні та релігійні організації. Вони постійно ведуть конструктивні дискусії із чиновниками, організовують адвокаційні кампанії на підтримку та захист прав мігрантів.

Деякі європейські країни з тривалими міграційними традиціями (Німеччина, Франція та Австрія) розвинули широкий комплекс послуг для мігрантів, які фінансуються як урядом, так і  неурядовими організаціями. Для організацій Карітасу в Європі консультування і допомога мігрантам є спільним робочим полем, яке дало можливість здобути величезний досвід у наданні соціальної, юридичної та психологічної підтримки.

В багатьох країнах ЄС вдалося переконати владу, що для проведення ефективної політики повернення мігрант повинен отримувати підтримку та розуміння на всіх етапах повернення, а особливо в країні походження. Бо такий підхід буде виграшним для всіх сторін.

• Виходить, що на мігранта витрачаються окремі чималі кошти, щоби повернути його на Батьківщину і соціалізувати? Чи це відбувається за рахунок країни, в яку він повертається?

Звісно, що це відбувається не за кошти української держави, аж ніяк. Для допомоги державам у фінансуванні повернення іноземних громадян до країн їхнього походження у 2008 році був створений спеціальний Фонд (Європейський фонд повернення, European Return Fund). Український Карітас отримує підтримку для своєї реінтеграційної роботи від уряду Бельгії, конкретно – агенції FEDASIL.

Впродовж 2011-2013 років Карітас України виконує проект STAVR ІІ «Стала реінтеграція після добровільного повернення». Мета проекту:  збільшення шансів успішної реінтеграції  мігрантів, що повернулися після перебування у Бельгії через  надання кваліфікованої допомоги. Щоб стати учасником проекту, необхідно звернутися до консультантів в Карітас Бельгії – вони ознайомлять мігранта, що бажає взяти участь в програмі, про критерії, умови, можливості цього проекту.

Завдяки проекту вже 34 мігранта та членів їх сімей, з яких 13 діти, отримали від Карітасу України наступну допомогу:
–    соціальна підтримка та юридичні консультації;
–    консультації по відкритті та веденню власної справи;
–    матеріальна допомога у вигляді необхідного обладнання для започаткування власної справи;
–    матеріальна допомога для покращення житлово-побутових умов;
–    тимчасова оренда житла;
–    допомога на лікування та відновлення здоров’я.

• Чим практично займаються репатріанти після повернення з Бельгії?

Основний акцент в діяльності нашого проекту ставиться на наданні можливості бенефіціарам розпочати власну справу або отримати гідну роботу, оскільки саме безробіття та неможливість забезпечити сім’ю є основною причиною трудової міграції українців. На цей час 4 осіб зареєструвалися приватними підприємцями, 4 – офіційно працевлаштовані, 2 осіб є самозайнятими без офіційного оформлення, 2 – зареєстровані в центрі зайнятості з метою працевлаштування.

• А хто ще в Україні займається добровільним поверненням мігрантів? Окрім Карітасу України.

Карітас України залишається практично єдиною організацією в Україні, яка не лише сприяє поверненню українським громадянам з-за кордону, а й надає їм реальну підтримку. А це допомагає відновити та зберегти родинні зв’язки, втрачені за роки відсутності та стати повноправним членом суспільства.

Ось нещодавно – на початку квітня – команда проекту здійснила моніторинговий візит в Херсонську область до бенефіціарів, які повернулися з-за кордону восени  минулого року. Ціль візиту – безпосередня зустріч з колишніми мігрантами, яка дає можливість оцінити стан реінтеграції, стан соціальної адаптації в теперішні українські реалії, а також ефективність використання наданої допомоги.

• Якими є ці українські реалії для колишніх мігрантів?

Історії наших підопічних дуже схожі. Міграція для них – вимушений крок, на який вони наважилися через втрату роботи та неможливість утримувати власні сім’ї. Проте життя за кордоном без належних документів не дало бажаних результатів. Знайти роботу без дозволу на працевлаштування в країнах Євросоюзу стає дедалі важче, та й такі заробітки є не стабільними та ризикованими.

Зазвичай в таких ситуаціях друзі або знайомі, які мають більший досвід перебування за кордоном, радять просити притулку в країні перебування, адже перебуваючи в процедурі отримання притулку держава як мінімум забезпечує житлом, харчуванням і захист від переслідування поліції. Не маючи належних підстав для одержання статусу біженця, мігранти принаймні отримують право на гідне повернення додому через програму добровільного повернення.

• Чи можете Ви співставити попит і пропозицію на послуги з добровільного повернення українських мігрантів на Батьківщину?

На жаль, лише мізерна кількість українських громадян можуть скористатися програмою реінтеграційної допомоги після повернення з-за кордону. Проте перебуваючи в скрутному матеріальному становищі не обов’язково вдаватися до ризикованих подорожей із сумнівними заробітками. Втративши роботу, але маючи обдуману підприємницьку ідею, можна звернутися до місцевого центру зайнятості за мікрофінансуванням власного бізнесу. Людина, яка вірить в себе та раціонально підходить до вирішення проблемних питань, має великі шанси на успіх!

А якщо хтось таки опинився за кордоном і розуміє потребу повернутись до України – у будь-якому випадку слід знайти місцевий Карітас і прохати допомогти певним чином.

24.05.13, Івано-Франківськ
У рамках роботи містечка USAID (примітка — проект економічної та гуманітарної допомоги, що діє в різних країнах понад 50 років) на пл. Шептицького в Івано-Франківську місцевий Карітас презентував результати роботи проекту по боротьбі з торгівлею людьми “Ми маємо право знати більше”.

Під час святкування Дня міста представники USAID презентували роботу своїх партнерських організацій з Івано-Франківська, які реалізовували проекти на території Прикарпаття. Мета містечка — показати, як Агенція США з міжнародного розвитку сприяє демократичному розвитку українського суспільства і підтримує різноманітні соціальні ініціативи місцевих громад.

Спільно з Міжнародною організацією з міграції та USAID Карітас Івано-Франківськ УГКЦ з березня 2012 року виконував проект з проведення превентивних заходів проти торгівлі людьми серед учнівської молоді зі шкіл-інтернатів області “Ми маємо право знати більше”.

На дні міста відвідувачам містечка  USAID продемонстрували результати проекту, а також доволі неординарний підхід до боротьби з проблемою торгівлі людьми — виставку коміксів “На межі”. “Це не звичайні комікси, вони побудовані на 7 реальних історіях, у які потрапили українські заробітчани”, — розповідає Наталія Козакевич, виконавчий директор місцевого Карітасу.

Відвідувачам павільйону робили невеличкий інформаційний екскурс у проблему торгівлі людьми, розповідали, як убезпечити себе  від потрапляння до рук работоргівців. Потім на закріплення цієї інформації працівники Карітасу також провели ряд вікторин та ігор, зокрема, “Галопом по Європах” та “Рожеві окуляри”. Перемагав той, хто перший назбирав валізку з усіма необхідними “правильними” документами для подорожі закордон — паспорт, віза, запрошення на навчання чи на роботу тощо. Паралельно у містечку працював творчий куточок, де напередодні свята Матері соціальні працівники Карітасу допомагали дітям виготовляти вироби з бісеру і вітальні листівки у техніці квілінг.

“За вже понад 10 років, протягом яких USAID спільно з МОМ підтримує в Україні проекти по боротьбі з торгівлею людьми, вдалося досягнути помітних змін. 

Люди, які потрапляють до рук торгівців людьми, тепер знають, до кого вони можуть звернутися зі своєю проблемою, де можуть отримати психологічну і соціальну підтримку. А хто планує виїжджати закордон, може отримати інформацію стосовно того, як зробити це безпечним і правильним шляхом”, — зауважує Роман Воронович, радник з питань громадських звя’зків Регіональної Місії  USAID в Україні, Білорусії та Молдові.

22.05.13, Україна
Із глибоким смутком повідомляємо, що 21 травня 2013 р. внаслідок раптового погіршення стану здоров’я в реанімаційному відділенні Коломийської центральної районної лікарні несподівано помер єпарх Коломийсько-Чернівецької єпархії Української Греко-Католицької Церкви,  Владика Микола Сімкайло. Владика Микола був одним із засновників Карітасу в Україні і понад 14 років очолював Карітас Івано-Франківської єпархії.

«Зі смертю Владики Миколи Карітас України, українська Церква і український народ втратили людину, яка у служінні Богові жила з людьми і для людей. Починаючи з  тяжких часів переслідування Церкви Владика був нескореним борцем за Правду і безупинно втілював в життя ідеали християнської мужності та християнської любові», – сказав з приводу смерті Владики Миколи президент Карітасу України Андрій Васькович.

Микола Сімкайло народився 21 листопада 1952 року в м. Караганді, де відбували заслання його батьки Михайло та Анна за участь в УПА. У 1963 році, коли батьки повернулися в Україну, вступив до Підпечарської восьмирічної школи, яку закінчив 1967 року.

У 1967-1969 роках навчався в Угорницькій середній школі. Відтак вступив до Івано-Франківського технічного училища № 1, після закінчення якого здобув фах слюсаря-ремонтника промислового обладнання (до жодного вищого навчального закладу як “син націоналістів” не міг вступити).

Родина Сімкайлів була близько знайомою з єпископом підпільної УГКЦ Павлом (Василиком), який часто відправляв Богослужіння в їхній хаті. Бачачи ревність у духовному житті Миколи та Григорія (молодший брат), владика Павло ознайомив їх зі становищем УГКЦ і запропонував стати священиками. Відтоді, до і після виконання військового обов’язку, брати почали наполегливо студіювати богословські науки в підпільній духовній семінарії.

15 травня 1974 р. в с.Підпечари під час Божественної Літургії владика Павло (Василик) уділив Миколі дияконські і священичі свячення. У той момент розпочався тернистий шлях підпільного священика: переважно вночі їздив станицями УГКЦ Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей, несучи людям Боже Слово, відправляючи Святі Літургії, уділяючи Святі Таїнства.

У серпні 1987 року о. Микола разом з групою українського духовенства, монахів і мирян, на чолі з владиками Павлом (Василиком) і Софроном (Дмитерком) оголосив, що виходить з підпілля. Він був членом делегації, яка виборювала права УГКЦ в Москві, а також ланцюгового голодування, що тривало від 19 травня до 24 листопада 1989 року.

1 жовтня 1989 року в Івано-Франківську відбулася 50-тисячна демонстрація вірних і прихильників УГКЦ, під час якої о. Микола відслужив Панахиду і виголосив проповідь на могилі січових стрільців, за що був заарештований на 15 діб.

28 січня 1990 року після Служби Божої перед закритим катедральним собором Святого Воскресіння Голова облвиконкому урочисто передав ключі від храму єпископам УГКЦ.

20 лютого 1990 року Грамотою владики Софрона (Дмитерка) о. Микола був призначений парохом цього храму і деканом Івано-Франківського деканату, а також директором місцевого Карітасу. Для поглиблення теологічних знань упродовж 1991-1995 років навчався Теологічно-катехитичний духовний інститут.

Нагороджений нагрудним хрестом з прикрасами, митрою, грамотою і медаллю Вселенського Архиєрея Івана Павла II „Почесний Хрест за Церкву та Вселенського Архиєрея”, почесними грамотами та відзнаками.

2 червня 2005 року номінований Єпархом Коломийсько-Чернівецьким УГКЦ. Єпископська хіротонія владики Миколи відбулася 12 липня 2005 року, на празник Святих Первоверховних апостолів Петра і Павла, у катедральному соборі Святого Воскресіння м. Івано-Франківська. Уведення на престол Коломийсько-Чернівецької єпархії відбулося 13 липня 2005 року, на свято Собору святих апостолів.

20.05.13, Україна
В останні дні квітня в Одесі пройшов черговий міжобласний турнір з вуличного футболу за участі команди «Мрія», яку заснував і підтримує київський Карітас. У турнірі змагалися 4 команди: крім киян були юні гравці з Донецька, Одеси та збірна з Тернополя і Кремінця, молодь віком 14-17 років. У всіх випадках склад команди змішаний, ? тобто дівчата грали на рівні з хлопцями. Організатором турніру став Одеський благодійний фонд «Дорога до Дому» за фінансової та інформаційної підтримки Дитячого Фонду ООН ЮНІСЕФ.

Нагадаємо, що минулого року після короткої вимушеної перерви «Мрія» поновила регулярні тренування. За це вкотре дякуємо «Віннер Автомотів» та користувачам мережі Facebook, які підтримали Карітас у благодійній ініціативі компанії «Віннер» і тим самим забезпечили фінансово тренування і діяльність футбольної команди київського Карітасу.

««Мрія» ретельно готувалась до цього й наступних турнірів. Ця підготовка справді далася взнаки ще в Києві, коли на останніх тренуваннях дівчата та хлопці, що є підопічними нашого Карітасу, легко перемагали в різних команд зі значно старшими досвідченими гравцями», ? з радістю і захопленням розповідає о. Роман Сиротич, директор Карітасу Київ.

27 квітня учасники прибули в Одесу й розмістилися в готелі на березі моря. Море – бурхливе й холодне, загалом погода ясна й тепла. Прийом господарів турніру іще тепліший, давнє знайомство з командою і підопічними «Дорога до дому»  сприяло дружньому неформальному спілкуванню і гравців, і працівників Карітасу, які супроводжували підлітків у подорожі. В цей же день була запланована традиційна «зелена» акція прибирання алей в парку, що розкинувся на схилі над Морським портом в Одесі.

Наступного дня футбольні матчі. Грали на полі з хорошим штучним покриттям, 2 тайми по 15 хвилин, кожна команда зустрілася з іншими трьома. Інтрига зберігалася до останньої гри, адже «Мрія» та тернополяни одинаково легко справились з іншими суперниками й їх протистояння стало достойним фіналом змагань.

«Гра проходила в крайньому напруженні сил та емоцій. Тернопіль і Кременець виставили сильну добре треновану команду. Як кажуть тренери українських клубів в подібних випадках «не будемо коментувати суддівські рішення». В цьому вирішальному матчі «Мрія» поступилася 1:0, дограючи останній тайм у меншості (був видалений наш основний форвард ? Віталій). Іншою проблемою стала травма руки в основного воротаря команди Миколи», ? наголошує Пухняк Ірина, відповідальна за роботу з дітьми у Карітасі Київ.

Попри останню поразку виступ «Мрії» достойний, у двох переможних матчах кияни забили дев’ять м’ячів, причому по два рази відзначилися дівчата – Настя (15 років) та Оксана (17). Також і  Донецьк цього разу отримав поразку, чого не було ніколи раніше.

Після повернення додому гравці отримали привітання зі «сріблом» та цінні подарунки. Сподіваємося, скоро минуть образи через поразку та швидко загояться травми, адже вже за місяць вуличний футбол збиратиме шанувальників та юних спортсменів у Києві. Підопічна молодь з малозабезпечених і проблемних сімей київського Карітасу, ? звісно, серед них!

16.05.13, Івано-Франківщина
Нещодавно закінчився всеукраїнський конкурс грантів «Врятуймо добру  людину!», проведеного Фундацією  імені князів-благодійників Острозьких у рамках програми «Банк добрих справ», ініційованої АБ «Укргазбанк». Карітас Коломийсько-Чернівецької єпархії виявився найкращим в Івано-Франківській області.

Партнером всеукраїнської соціальної програми «Банк добрих справ» на Івано-Франківщині  став Коломийський Карітас. Благодійний  фонд запропонував найкращу концепцію  збору пожертв для малозабезпечених українців.

Наприкінці квітня в Івано-Франківську  відбулася прес-конференція, де  були присутні представники АБ  «Украгазбанк» та БФ «Карітас Коломийсько-Чернівецької єпархії». Вони презентували журналістам проект «Врятуймо добру людину!» та розповіли про нагальність його впровадження.

В Україні дуже гостро стоїть проблема збору коштів на невідкладну медичну  допомогу для вирішення проблем  зі здоров’ям. Держава не здатна забезпечити  навіть мінімальну фінансову підтримку  для термінових хірургічних операцій за кордоном, лікування і реабілітації для хворих. Сім’ї, у яких є важкохворі, переважно належать до малозабезпечених верств населення і не в змозі  самостійно зібрати потрібну суму на операцію чи лікування.

Ніна Шпаковська, заступник голови правління АБ «Украгазбанк», розповіла про підводні камені, які часто трапляються на шляху збору коштів на лікування людини. «Внаслідок непоінформованості більшості українців про правила і норми збору доброчинних коштів у них часто виникають правові конфлікти з податковими органами», – розповіла Ніна Шпаковська. «Маловідомий факт: в Україні приватні банківські рахунки, відкриті з метою збору пожертв на лікування чи операцію, оподатковуються у розмірі 15% або 17% залежно від зібраної суми. Люди втрачають шосту частину зібраних коштів і можуть зазнавати штрафів та санкцій з боку податкових органів!».

Зі свого боку працівники Карітасу вже неодноразово стикалися з  подібними проблемами та драмами  життя прикарпатців. о. диякон Сергій Триф’як, директор місцевого Карітасу, зазначив: «Ми вже не перший рік допомагаємо жителям Івано-Франківська  та області і чудово розуміємо, з  якими труднощами у нас пов’язано  питання термінового збору коштів. Люди готові на все, щоб врятувати  рідну людину, найчастіше не знаючи правил, які убезпечать їх від «підводних каменів» цього процесу. Ми пишаємося, що можемо допомагати їм у цьому, та ініціатива «Банк добрих справ» розділяє наші цінності. Для нас це можливість урятувати ще більше людей, показати їм правильний шлях».

Відтепер в Івано-Франківській області є місце, куди може звернутися по допомогу кожен, хто потребує матеріальної і моральної допомоги. Разом з  волонтерами та родичами важкохворих  працівники Карітасу проводитимуть  благодійні вуличні акції, кампанії «від дверей до дверей»; встановлювати  добродійні скриньки для збору пожертву торгівельних мережах, церквах, громадських  установах; залучатимуть до доброчинності  регіональний соціально відповідальний бізнес; поширюватимуть листи про  допомогу; проводитимуть доброчинні лотереї, аукціони за участі ЗМІ та інші публічні заходи.

Вся діяльність Карітасу та інших  партнерів проекту є прозорою та зрозумілою. Для цього розроблено спеціальний сайт http://bankdobryhsprav.com.ua, який об’єднує всі фонди і дозволяє переглядати всі реалізовані та поточні проекти у будь-якому регіоні України. Кожен охочий може допомогти як матеріально, так і нематеріально, в реальному часі відстежити перебіг збору коштів.

13.05.13, Україна
«З нагоди року дияконії (примітка – соціального служіння) в Українській Греко-Католицькій Церкві Карітас Київ завдяки людям доброї волі  провів масштабну акцію допомоги незрячим і літнім людям в Україні – «Годинники для незрячих». Закуплено та роздано потребуючим майже 1500 спеціальних годинників і будильників. В планах ще така ж кількість, а, можливо, і більша», – повідомляє о. Роман Сиротич, директор київського Карітасу».

1500 незрячих людей вже отримали або невдовзі отримають голосові електронні наручні годинники з мовним виводом для сліпих, або голосові будильники. Географія розповсюдження благодійної акції є досить широкою. Так, годинники отримають потребуючі у Києві та Київській області, Донецькій області, Львові, Львівській, Житомирській, Закарпатській та Тернопільській областях.

Організатори акції розповідають, що при виборі отримувачів такої допомоги першочергово зверталася увага на найбідніших, яким самим важко придбати собі таку річ. Відтак учасниками акції стали члени організацій УТОС (Українське Товариство Сліпих), самотні люди похилого віку, які втратили зір та інші малозабезпечені незрячі люди. 

«Ця допомога для незрячих – це не наша заслуга, а добрих чуйних людей, які готові поділитися своїми грошами.  Ми лише підтримали та долучилися. Акцію «Годинники для незрячих» розпочала благодійна організація при Українській Католицькій Церкві св. Івана Хрестителя в Ньюарку, штат Нью Джерсі в США. Ця організація складається з українських американців, що проповідують християнство і пропагують заклик допомагати потребуючим ближнім.  Ці благодійники допомагають як українцям, так і американцям,  хворим, неповносправним малозабезпеченим. Така діяльність – це справжній чудовий прояв віри в Ісуса Христа, прояв любові до ближніх», – розповідає о. Роман Сиротич.

На сьогоднішній день в Україні є приблизно 70,000 незрячих осіб, не враховуючи літніх людей, які в силу віку і слабкості здоров’я втрачають зір. 50,000 незрячих входять у всеукраїнське товариство сліпих (УТОС). Забезпечення первинними засобами для незрячих є обов’язок держави, але, зважаючи на економічну ситуацію та велику кількість незрячих, лише невелика частина людей отримує необхідні їм засоби повноцінного існування.

«Від свого імені та імені всіх незрячих людей хочу висловити щиру подяку жертводавцям. Завдяки їм 1500 осіб побачили любов та опіку, отримали найнеобхідніше для них. Годинник для незрячої людини – це не що інше як найнеобхідніший засіб, який допомагає у її побуті, незалежності та сприйнятті себе.

Маємо, надію, що це ще не кінець акції – допомога триває далі і ще багато людей отримають годинники! Усіх людей доброї волі запрошую до діл милосердя, які спільними зусиллями можемо втілювати у нашому суспільстві серед бідних, хворих і потребуючих. Для цього можна звернутися до мене (+38 (097) 19 459 11, syrotych@ukr.net) чи у наш благодійний фонд за телефоном +38 (044) 512 00 85 і вияснити, в який саме спосіб Ви зможете долучитися до благодійної акції», – підсумував директор Карітасу Київ о. Роман Сиротич.

10.05.13, Україна
Представляємо Вам статтю-роздуми, якими ділиться з нами Віталій Курманський з Одеси. 7 років тому Віталік втратив зір, також має легку форму дитячого церебрального паралічу. Але він здолав безліч стереотипів і труднощів ? зараз навчається на третьому курсі ВУЗу, вивчаючи психологію.

Хлопець нам розповів про себе, про свої мрії навчитися жити заново після втрати зору і відтак ізольованості від багатьох можливостей і амбіцій. Розповів, як в дитинстві мама не хотіла іти з ним до лікаря, бо з неї сміятимуться і засуджуватимуть. Рідні не підтримують, на жаль, Віталія у його прагненні отримати вищу освіту і працювати за фахом, спілкуватись із однолітками, подорожувати і ще чимало іншого.

Віталій Курманський ? людина сили, мрій і успіхів. Про цінності в житті людей:

Людина завжди перебуває в пошуку. Щось шукає, до чогось прагне. А що найпростіше знайти? Звичайно, виправдання. Прості слова: «от якби» і «тому що». Як же легко ними скористатися для виправдання своєї бездіяльності!

Чи був я готовий до того, що станеться в моєму житті? Безумовно – ні. Однак завдяки цьому мені пощастило відчути різницю між ціною, яку людина платить, і цінністю, яку набуває. Я ніколи не вважав проблемою будь-яку ситуацію, яка не переходить точку неповернення. Однак це сталося. Втративши зір до 0%, я усвідомив, що життя може подарувати сюрпризи, до яких людина буває не готова.

Ось і я не був готовий до втрати зору. Життя розділилося на дві частини: ДО і ПІСЛЯ. Довелося ставити собі масу питань: «За що?», «Чому?», «Що не так зроблено?» і багато інших. Усвідомлення того, що «як раніше» вже не буде, прийшло не відразу. Стан паніки, ненависті до себе, безпорадності був дуже дискомфортним. Паралельно з цим я почав задавати собі й інші питання: «А що далі?», «У чому моя цінність, якщо ціна, яку мені довелося заплатити, це зір?». Прагнув почути оточуючих людей, саме «ПОчути», а не просто «чути». Вихопити хоч найменший шанс, позаяк реально усвідомлював, що повернення в минуле вже не буде.

Завдяки одному співробітнику Інституту Філатова дізнався, що навіть у незрячому стані можна щось робити, ставити собі цілі і досягати їх. Мені було наведено конкретні приклади. Цей співробітник поцікавився: чого я хочу далі? Найбільше моє бажання було змінити професію. І тоді ця людина мене просто запитала: «А що тобі заважає це зробити?». Я спочатку не зрозумів: «Як – що заважає?! Адже я став незрячим!». «Ну і .!?», – відповів співробітник. І я вирішив спробувати здійснити свою мрію, хоча й розумів, що через стільки років після школи досить складно розраховувати на вдалий вступ до вищого навчального закладу. Ціль було визначено, прийшов час дій.

Коли я поділився своїм наміром із рідними, ? зустрів опір.  Серед моїх рідних навіть виникла підозра в моїй адекватності. Але життя тривало, потрібно було оформляти інвалідність. Практично це був перший контакт з людьми, які не були в моєму близькому оточенні. Спілкуючись з медпрацівниками в ситуації цейтноту, намагався ставити провокаційні запитання, щоб отримати будь-яку інформацію для здійснення своєї мети. Я дізнався відтак, що в нашому районі є незрячий, який навчається у ВУЗі. Своєю наполегливістю я знайшов конакти цієї людини і заручився цінною інформацією, порадами від однодумця. З цього моменту моя ідея перестала бути ідеєю-фікс, і придбала якісь реалії.

Незабаром мені встановили вдома комп’ютерні програми для незрячих, передали підручники шкільної програми для підготовки до вступу. Звичайно, було «весело» ? задля здійснення мрії виникало безліч перепон, які підривали мою віру, але бажання було сильніше! У підсумку мені вдалося досягти поставленої мети і зараз я – студент ВУЗу, навчаюсь на психології.

Прихильникам і підопічним Карітасу, усім, хто перебуває у кризових умовах життя, хочу сказати наступне:
У якій би складній ситуації не знаходилася людина, все залежить лише від неї самої та підтримки оточення. Вірте в себе і будьте відкриті для дружби!

08.05.13, Івано-Франківськ
«Кожен з нас не раз потрапляв у ситуацію, коли треба захистити свої права і не завжди вміли їх відстоювати. Освіченість в галузі прав людини – це значно більше, ніж просто заняття або тема дня. Процес ознайомлення з механізмами, які необхідні для  життя в умовах правової безпеки, є складним і довготривалим. І важливо до правового лікбезу залучити фахових спеціалістів, при тому подати матеріал цікаво», ? розповідає координаторка роботи з дітьми і молоддю Леся Дорош з Карітасу Івано-Франківськ УГКЦ.

У своїй роботі місцевий Карітас приділяє велику увагу правовій освіті серед дітей і молоді, також їх батьків. Одним із таких заходів, спрямованих на проведення правової освіти серед сімей, які опинилися у складних життєвих ситуаціях, стала нещодавня зустріч батьків за участю представників Головного управління юстиції та Управління соціального захисту населення Департаменту соціальної політики обласної держадміністрації.

Захід відбувся в рамках проекту «Психоемоційна та соціальна робота з дітьми, які опинилися в складних життєвих ситуаціях» на базі відділу освіти Богородчанської РДА.

Про види державної соціальної допомоги, включаючи багатодітні, неповні сім`ї,  інвалідів як дітей, так і дорослих та інші сім`ї пільгових категорій, про їх порядок оформлення і розміри виплати, учасників заходу поінформувала Галина Базюк ? заступниця начальника Управління соціального захисту Департаменту соціальної політики.

Ще одним із актуальних питань, що хвилювало батьків ? захист майнових прав. Адже питання захисту житла завжди хвилююче і містить багато підводних каменів, які не обійти без фахової допомоги чи поради. Про  обов’язки батьків щодо захисту майнових і житлових прав дітей, про основні аспекти порядку приватизації та розподілу житлового майна надали інформацію спеціалісти відділу правової роботи, правової освіти, реєстрації нормативно-правових актів та систематизації головного управління юстиції в Івано-Франківській області. Також протягом зустрічі  учасники отримали змістовні відповіді на різноманітні питання: права на отримання аліментів, на пенсію (ознайомлення із змінами в новому пенсійному законодавстві), порядок призначення житлових субсидій.

«Кожен з нас ? і дорослі, і діти ? є повноправним членом суспільства, його невід’ємною частиною, вільним і рівним у своїй гідності та правах. Першим кроком для повної реалізації себе як повноцінного громадянина є ознайомлення з основними правами та обов’язками. Щоб запобігти порушенню своїх прав, а в разі порушення – захистити, то потрібно їх знати», ? підсумувала зустріч п. Галина.