Тримаючись за руку старшої сестри, вона зайшла до місця, де все було новим і незнайомим. Навколо були інші діти, нові заняття та люди, яких вона бачила вперше.

Спочатку Віра була сором’язливою та не поспішала знайомитися з іншими дітьми. Вона уважно придивлялася до того, що відбувається навколо, поступово звикаючи до нового середовища. Працівники Простору дали їй необхідний час, щоб освоїтися та долучатися до активностей у власному темпі.

Згодом Віра познайомилася з Ангеліною. Дівчатка швидко знайшли спільну мову та почали разом брати участь у заняттях. Наявність подруги поруч допомогла Вірі почуватися впевненіше, активніше долучатися до спільних активностей і спілкуватися з іншими дітьми. Місце, яке колись здавалося незнайомим, поступово стало простором, куди їй хотілося повертатися знову і знову.

Відтоді минуло кілька років. Сьогодні Віра вже навчається у школі. Працівники Простору спостерігали, як поступово змінювалася дівчинка: вона стала більш відкритою, впевненою у собі та охоче бере участь у різноманітних заходах. Тепер важко впізнати ту тиху й несміливу дитину, яка вперше переступила поріг Простору, міцно тримаючись за руку сестри.

Одним із найулюбленіших занять Віри стало малювання. Воно дає їй можливість відкривати нові захоплення, розвивати творчі здібності та самовиражатися. Мама дівчинки радіє, що донька знайшла справу, яка приносить їй задоволення та натхнення.

«Віра завжди із задоволенням приходить до Простору, особливо на заняття з малювання. Виявилося, що вона має до цього талант. Мені дуже приємно, коли дорогою додому вона із захопленням розповідає про те, чим займалася того дня. Як для мами, для мене важливо, що навіть під час війни Віра має можливість спілкуватися з іншими дітьми та проживати своє дитинство,» – ділиться вона.

Для Віри відвідування Простору стало важливою частиною повсякденного життя. Тут вона знайшла друзів, можливість розвивати свої інтереси та проводити час із ровесниками. Її історія демонструє, наскільки важливим для дитини може бути безпечне та дружнє середовище. Саме тут Віра знайшла підтримку, дружбу та поступово набула впевненості, щоб висловлювати власну думку та брати активну участь у житті спільноти.

Простір дружній до дитини у Запоріжжі працює за підтримки Європейського Союзу та Caritas Austria. Він створює для дітей можливості проводити час разом, відкривати власні таланти та отримувати досвід, який є невід’ємною частиною дитинства навіть в умовах війни.

Історія Віри – одна з тисяч історій людей, які щодня стикаються з життєвими викликами та потребують підтримки. Завдяки цьому проєкту близько 27 000 людей у Чернігівській, Сумській, Запорізькій областях та Краматорській громаді можуть отримати необхідну допомогу. Проєкт передбачає надання послуг із захисту, психологічної підтримки та матеріальної допомоги, зокрема гігієнічних наборів для людей з інвалідністю. Також у межах проєкту функціонують Простори дружні до дитини, де наймолодші учасники можуть отримати підтримку, турботу та можливість залишатися дітьми навіть у складних життєвих обставинах.

У травні їхній будинок зазнав пошкоджень через падіння уламків ворожого безпілотника. Після звернення до Карітасу Кам’янське родина отримала комплексну підтримку: необхідні побутові речі, грошову допомогу, соціальний супровід та координацію з медичними установами.

Наступним етапом стане відновлення житла – ремонт покрівлі, вікон та дверей. Це допоможе повернути родині відчуття безпеки та забезпечити гідні умови проживання.

Історія пана Миколи та його дружини – лише одна з багатьох, які сьогодні відбуваються в межах проєкту «Грошова допомога та стійкість для України. Фаза 4». Вона вкотре підтверджує, що люди, які проживають у прифронтових громадах, продовжують потребувати підтримки, захисту та доступу до соціальних послуг.

«Ми продовжуємо надавати людям допомогу, але також для нас було важливо зупинитися та відверто обговорити з фахівцями, що працює добре, а що потребує покращення, особливо зважаючи на непростий старт проєкту», – розповідає менеджерка проєкту Діана Хандій.

Саме це стало метою для триденної зустрічі «Рух проєкту: синхронізація зусиль та досвіду», яка об’єднала понад 40 фахівців Карітасу України, Карітасу Харків та Карітасу Кам’янське.

Незважаючи на регулярні онлайн-зустрічі, особисте спілкування залишається важливим та ефективним для працівників. Місцевим організаціям важливо бути почутими, оскільки саме вони є безпосередніми надавачами допомоги у громадах, де майже кожен день відбуваються обстріли, через що важче надавати допомогу.

Протягом трьох днів учасники аналізували результати роботи проєкту, обмінювалися досвідом та спільно шукали рішення для актуальних викликів. Психологи підіймали питання оптимізації документації та звітності, інженери акцентували увагу на нестачі фахівців, а кейс-менеджери говорили про зростання кількості звернень і потребу в додаткових ресурсах для якісного супроводу людей.

«Мені, як менеджерці проєкту, було приємно бачити злагоджену роботу команди, але ще важливіше було почути їхні щирі думки та пропозиції. Коли ми відкрито говоримо про труднощі, то краще розуміємо, де саме потрібні додаткові ресурси та підтримка, – зазначає Діана Хандій, – Окрім цього, робота в групах дозволила нам одразу напрацювати конкретні кроки для подолання наявних викликів».

Окрему увагу учасники приділили плануванню подальших кроків. За результатами роботи були визначені пріоритетні напрями на найближчі місяці, серед яких посилення окремих компонентів проєкту, створення інклюзивної стратегії в комунікаціях та залучення зовнішніх експертів для оцінки й вдосконалення наявних процесів і стратегій на місцевому рівні.

В умовах тривалої війни та постійних безпекових ризиків такі зустрічі мають особливу цінність. Вони допомагають не лише координувати роботу та покращувати якість допомоги, а й підтримувати фахівців, яких об’єднує спільна мета – бути поруч із людьми у найскладніші моменти їхнього життя. 

Проєкт «Грошова допомога та стійкість для України, фаза 4» реалізується за підтримки Карітасу Швейцарії та Швейцарської солідарності.

 Родина переїхала до Дніпропетровської області, де почала будувати нове життя далеко від дому, знайомих місць та людей, яких знала раніше.

Переїзд допоміг опинитися у більш безпечному місці, однак не зміг стерти пережитий досвід. Тривога, з якою дівчатка жили на Донеччині, а згодом і вимушене переміщення, позначилися на їхньому емоційному стані. Після переїзду вони стали замкнутими та уникали спілкування з іншими людьми.

Пані Тетяна бачила, наскільки складно онучкам адаптуватися до нових обставин. Вони сумували за спілкуванням з однолітками та можливістю брати участь у звичних для себе заняттях. Жінка хотіла знайти для них безпечне та дружнє середовище, де вони могли б поступово відчути себе комфортніше та знайти нових друзів.

Так родина дізналася про Простір, дружній до дитини, який підтримують Європейський Союз та Карітас Австрії. Тут дівчатка отримали можливість долучатися до різноманітних занять разом зі своїми ровесниками.

Соціальні педагоги створювали атмосферу підтримки та довіри, де кожна дитина могла знайомитися з іншими, пробувати нові активності та відкриватися у власному темпі. Дівчаткам дали час, щоб звикнути до нового простору та людей навколо.

Згодом онучки пані Тетяни почали регулярно відвідувати творчі заняття. Спочатку їм було непросто почуватися впевнено серед інших дітей, однак із кожним візитом вони ставали активнішими. Дівчатка почали проявляти ініціативу, цікавитися новими заняттями та охочіше спілкуватися.

Також вони знайшли друзів свого віку. Для дітей, які пережили вимушене переміщення, такі знайомства мають особливе значення. Тепер у них є місце, куди вони із задоволенням приходять, та однолітки, з якими можуть ділитися своїми захопленнями. Пані Тетяна вдячна за можливість бачити, як онучки поступово стають відкритішими до світу навколо.

«Ми пережили непростий період. Тоді дівчатка повністю замкнулися в собі, – пригадує вона. – Тут ми знайшли місце, де про них щиро піклуються. Тепер у нашому новому місті вони мають друзів і знайомих».

Адаптація після вимушеного переміщення потребує часу. Для родини пані Тетяни підтримка розпочалася з простору, де дівчаток зустріли з турботою та розумінням. Спільні заняття, спілкування та нові дружні зв’язки допомогли їм поступово відчути себе частиною нової громади та повернути важливі складові дитинства.

Через Простір, дружній до дитини, Карітас Краматорськ підтримує дітей, які були змушені залишити прифронтові території, допомагаючи їм знаходити друзів та адаптуватися до життя в новій громаді.

Це лише одна з тисяч історій людей, які потребують підтримки. Загалом понад 27 000 людей у Чернігівській, Сумській та Запорізькій областях, а також у зоні діяльності Карітасу Краматорськ, зможуть отримати допомогу в межах проєкту. Окрім продуктових і гігієнічних наборів, проєкт передбачає надання послуг із захисту, психологічної підтримки та роботу просторів, дружніх до дитини, щоб люди, які постраждали від війни, могли отримати необхідну допомогу та відчувати, що поруч є ті, хто готовий їх підтримати.

Понад 50 років Австрія вибудовує ефективну державну систему з навчання, інтеграції та працевлаштування людей:

• які перебувають у групі ризику через труднощі в навчанні, поведінкові виклики та шкідливі способи подолання стресу;
• з вродженою та набутою інвалідністю, тощо.

 «Цей досвід надзвичайно необхідний нам як країні, де на сьогодні налічується майже 2 мільйони ветеранів. Багато з них мають набуту інвалідність і внаслідок цього стикаються з труднощами під час адаптації до цивільного життя та працевлаштування. Робота з цією аудиторією потребує виключно травмочутливого підходу. Ми маємо вчитися на найкращих міжнародних практиках, щоби якісно його забезпечити» – зазначає Анастасія Стеценко, керівниця програми “Соціальний захист та захист прав людини” Карітасу України.

Власне і сам проєкт GEN-CARE створений для покращення економічного становища українських ветеранів і ветеранок, членів їхніх сімей, зокрема внутрішньо переміщених осіб і людей з інвалідністю, через надання підтримки для подальшої професійної реінтеграції.

«Людина має знати, що робити далі – це основна ідея нашого проєкту, – каже координаторка проєкту в Карітасі Івано-Франківськ Алла Гончарова. – Ми побачили шлях від відновлення впевненості у власних силах до успішного працевлаштування. Ми прагнемо адаптувати ці практики в Україні, щоб наші учасники отримували якісну підтримку на кожному етапі професійної реінтеграції». 

Серед учасників обміну була і президентка Карітасу України пані Тетяна Ставничи – вона провела прес-конференцію про сучасний стан справ в Україні. Окрім цього наші спеціалісти збудували подальші робочі плани з австрійською стороною, дізналися про виклики, які також існують в австрійських реаліях, та відвідали виробничі цехи, в яких люди навчаються і працюють.

Цілісний підхід системи NEBA реалізується на практиці через мережу соціально-інтеграційних підприємств та інтеграційних компаній, які працюють у конкурентних секторах ринку: від клінінгу, ремонту та кейтерингу до поліграфії та IT-технологій. У таких компаніях люди з інвалідністю або хронічними захворюваннями отримують офіційне працевлаштування, професійне навчання та ринкову заробітну плату в захищених, але повністю інтегрованих умовах. 

«Великим відкриттям під час візиту стало те, що виробничі цехи цих соціальних бізнесів нічим не відрізняються від звичайних комерційних підприємств — вони так само технологічні, динамічні та орієнтовані на результат. Саме цей фактор ринкової реалістичності в поєднанні з професійним супроводом трудових асистентів (джоб-коучів) дає змогу людині згодом виходити на відкритий ринок праці максимально адаптованою та безболісно», — ділиться Анастасія Стеценко.

В Австрії працює Мережа професійного асистування (Netzwerk Berufliche Assistenz) або скорочено – NEBA. Це масштабна національна програма, яка фінансується Федеральним міністерством соціальних справ, охорони здоров’я та захисту прав споживачів Австрії (через Sozialministeriumservice). NEBA працює як офіційна державна система, яка фінансує різні організації, щоб вони надавали безкоштовні послуги з інтеграції людей з інвалідністю та молоді з вразливих груп на ринок праці.

Концепція NEBA в Австрії складається з різних рівнів, залежно від потреб людини:

• Ювенальний коучинг (Jugendcoaching): працює з підлітками та молоддю, які мають труднощі в навчанні або інвалідність, щоб допомогти їм визначитися з професією та не випасти з системи освіти чи ринку праці.
• Асистування у професійному навчанні (Berufsausbildungsassistenz): забезпечує супровід під час здобуття професійної освіти, щоб людина могла успішно скласти іспити та опанувати фах.
• Трудове асистування (Arbeitsassistenz):  фахівці допомагають знайти роботу на відкритому ринку праці, супроводжують процес співбесід, а також допомагають зберегти робоче місце, якщо у працівника виникають труднощі через стан здоров’я.
• Джоб-коучинг (Jobcoaching): Безпосередня підтримка прямо на робочому місці. Коуч приходить на підприємство і разом із працівником розбирає його завдання, допомагає адаптуватися до темпу та команди.

Подібний розподіл забезпечує якнайповніше покриття потреб бенефіціарів і їхню активність на ринку праці. Взяти з системи окремі компоненти реально, але наскільки можливо імплементувати цей досвід в українські реалії загалом — роздумує Анастасія Стеценко, керівниця програми Соціального захисту та захисту прав людини Карітасу України. 

«Війна в Україні ставить перед нами нагальні питання. З одного боку, держава має всебічно піклуватися про своїх громадян, зокрема про тих, кого війна торкнулася найбільше. З іншого — активні бойові дії тривають, і це спрямовує наші зусилля як суспільства насамперед на захист самої державності. Ми розуміємо, що Австрія вибудовувала свою систему протягом десятків років, і так само розуміємо, що не маємо стільки часу. На мою думку, ми вже робимо гігантський поступ у сфері захисту прав постраждалих осіб, і переконана: настане час, коли наші системи також стануть прикладом для інших країн».