Подружжя Савичів із Бродів та Відішевих із Хмельницького разом багато років. Одна пара була змушена покинути дім через війну, інша все життя прожила у своєму місті. Їхні історії різні, але є дещо спільне: з віком звичний світ стає дедалі меншим. Здоров’я вже не дозволяє в повній мірі опікуватися домом, вийти на прогулянку, дістатися поліклініки. І навіть коли вони є одне в одного, двом літнім людям часто потрібна допомога ззовні.

Напрям «Домашня опіка» спрямований на підтримку людей старшого віку та людей з інвалідністю, які потребують допомоги й підтримки у повсякденному житті. Це, зокрема, самотні люди, літні подружжя та люди, які через стан здоров’я, інвалідність або складні життєві обставини потребують сторонньої допомоги.

Володимир Лук’янович і Марія Михайлівна Савич із Бродів відзначили смарагдове весілля –55 років разом. Нині їм 75 і 76 років. Один за одним подружжя втратило двох дорослих синів.  Онук має першу групу інвалідності.

Після пережитого Марія Михайлівна майже повністю втратила зір. У Володимира Лук’яновича – серцева недостатність, і за останні роки його здоров’я суттєво погіршилося. Якщо раніше він ще міг самостійно сходити до магазину чи оплатити комунальні послуги, то тепер уже сам потребує сторонньої допомоги.

Впродовж чотирьох років подружжя підтримують працівники Карітасу Броди, державна соціальна служба та небайдужі сусіди.

Подружжя Відішевих – пані Сергій та пані Тетяна – разом уже 45 років. Після вимушеної евакуації з Луганщини у 2022 році вони знайшли новий дім у Хмельницькому. Із січня 2026 року до подружжя навідуються соціальна працівниця та психологиня з Карітасу Хмельницький УГКЦ.

Сергій Костянтинович має другу групу інвалідності й пересувається на кріслі колісному. Його дружина також має низку хронічних захворювань. Майже весь свій час вони проводять удома.

Поруч із подружжям немає нікого з рідних. Про свою родину Тетяна Валентинівна говорить неохоче – на війні загинув її племінник. Вимушено евакуювавшись, Відішеви пробували жити на Західній Україні, але вирішили залишитися саме у Хмельницькому. За словами пані Тетяни, її чоловіку постійно потрібна медична допомога, а тут легше отримати необхідну підтримку й у разі потреби швидше приїде швидка.

Історії цих подружніх пар різні. Хтось був змушений залишити свій дім через війну, хтось усе життя прожив у рідному місті. Але сьогодні їх об’єднує спільна реальність – життя в умовах війни та потреба долати самотність і соціальну ізоляцію.

«Може здаватися, що люди, які живуть удвох, не самотні. Але через стан здоров’я вони поступово втрачають звичне соціальне життя: вже не можуть піти в театр, зустрітися з друзями чи просто посидіти з кимось на лавці й поговорити. А для переселенців це відчуття ще сильніше», – говорить психологиня Ольга Середа з Карітасу Хмельницький УГКЦ, яка добре знає, як то воно: її дім лишився у Херсонській області.

Самотність для людей літнього віку не настає зненацька. Світ звужується повільно : від будинку – до квартири, від квартири – до кімнати, від кімнати – до одного постійного голосу поруч.

Скажімо, Марія Михайлівна Савич, «бачить» світ лише через дотики та голос коханого чоловіка. Почуття,  пронесене крізь все життя, тримає, але не завжди рятує. Саме в цьому просторі між «ми разом» і «нам усе одно самотньо» і починається робота фахівців з догляду вдома.

Допомога, яка «думає» про людину

Буденні потреби двох пар літніх людей, підопічних «Домашньої опіки» у Бродах і Хмельницькому, такі самі, як і в багатьох одиноких людей, які втрачають звичну мобільність. Важливо, щоб у домі були продукти, було чисто, а господарі почувалися доглянутими. Перед візитом соціальні працівниці телефонують, а дорогою заходять в магазин, аптеку – купують все необхідне. Вдома роблять найважливіше, що потрібне саме в цей день: підтримують у приготуванні їжі, прибирають, змінюють постіль, супроводжують до лікаря чи на прогулянку, допомагають із гігієною та повсякденними справами, які людина вже не в змозі виконати самостійно.

У фахівців «Домашньої опіки» не буває однакових підопічних. За однаковими побутовими потребами завжди стоять індивідуальні історії, звички, втрати, а також опори – те, що дає людині сили жити далі.

Марія Михайлівна з Бродів, маючи дуже слабкий зір, багато чого робить сама, тому соціальна працівниця Надія Дрягліна допомагає організувати побут так, щоб жінка могла залишатися максимально самостійною. А її чоловік Володимир Лук’янович останнім часом значно ослаб і дедалі більше потребує сторонньої допомоги.

«Для мене одним із найважливіших моментів стало те, що з часом він настільки мені довірився, що дозволив мені допомагати йому в питаннях особистої гігієни», – розповідає Надія.

Якщо порівняти світлини, зроблені торік, із тим, яким пан Володимир є сьогодні, добре видно, наскільки погіршився його стан.

«Рік тому ми влаштували подружжю свято, разом ходили в кафе, він багато жартував, був дуже бадьорим. Зараз Володимир Лук’янович теж старається триматися, усміхається, коли приходиш. Але, на жаль, роки й недуги беруть своє», – говорить психологиня Наталія Замолінська, яка теж приходить до Савичів.

Індивідуальною потребою для Марії Михайлівни стала допомога з відвідуванням необхідних місць та установ. Декілька разів на тиждень соціальна працівниця Надія проводжає жінку додому після богослужіння. Дорогою вони заходять до магазину, на ринок, в аптеку чи банк. Багато містян знають пані Марію і вітаються з нею. У магазині Надія описує Марії Михайлівні все навколо, дає помацати овочі й фрукти, щоб вона могла сама зробити вибір.

«Для когось це може виглядати як звичайний похід за покупками або прогулянка. А для пані Марії це можливість бути серед людей, самій ухвалювати рішення, відчувати світ – через запахи, дотики, голоси. Пані Марія не просто купує яблука – вона продовжує сама обирати, рахувати, спілкуватися, бути частиною міста», – так вважає і соцпрацівниця, і психологиня.

Повернувшись додому, Марія Михайлівна ділиться враженнями із чоловіком, який майже не виходить із дому, аби він міг прожити цей день разом із нею.

«Я купила твій улюблений кетчуп», – промовляє вона з тією самою ніжністю, яку не змогли забрати ані роки, ані випробування.

Потреби родини Відішевих у Хмельницькому теж виходять далеко за межі допомоги по господарству та в побуті. Після складної операції Сергію Костянтиновичу потрібно було регулярно їздити на огляди, тому команда допомогла оформити соціальне таксі, яке функціонує в місті з ініціативи Карітасу. Для людини, яка пересувається на кріслі колісному, це означало можливість без зайвого стресу дістатися до лікаря. А для його дружини навіть короткий похід до магазину став змогою бодай трохи перепочити, поки поруч із чоловіком залишається соціальна працівниця або психологиня.

Домашня опіка – це командна робота. За потреби до неї долучаються медичні центри Карітасу, місцеві медико-соціальні та інші державні служби, щоб людина не залишалася зі своєю проблемою наодинці.

«Для маломобільної людини можливість, щоб лікар приїхав додому, зробив огляд чи обстеження, – справді безцінна. Якщо потрібне соціальне таксі, ми одразу залучаємо колег. Людина знає, що поруч є ціла команда», – розповідає психологиня Ольга з Хмельницького.

Соціальна працівниця Тетяна Поліщук додає, що не менш важливо допомогти людині знову відчути себе частиною громади.

«Коли наші підопічні тільки приїхали, їм здавалося, що вони нікому не потрібні. Почувалися самотніми і не знали, до кого звернутися по допомогу. Тепер вони спілкуються із сусідами, виходять з дому, поступово звикають до нового місця й відчувають себе тут своїми. І це теж частина відновлення».

Не побутом єдиним, або «Таню, сядь, я тобі щось розкажу»

Потреби підопічних Карітасу не зводяться лише до закупівлі продуктів й ліків чи допомоги з побутовими повсякденними справами. Не менш важливою є увага, спілкування та відчуття людської присутності – коли фахівець приходить не лише виконати заплановані завдання, а й тому, що на нього чекають. Для багатьох людей це можливість ще раз розповісти свою історію – трохи інакше, з новими деталями, згадати молодість, поділитися переживаннями, пожартувати чи просто побути поруч із людиною, яка готова вислухати. Спільний перегляд сімейного альбому, розмова за чашкою чаю чи малюнок, створений разом, іноді можуть дати людині більше відчуття підтримки й полегшення, ніж ми очікуємо.

Тому в роботі фахівців проекту важливе місце займає не лише практична допомога, а й емоційна та соціальна підтримка. Іноді заплановані завдання можуть ненадовго відійти на другий план – заради спілкування, яке у цей момент є найважливішою потребою людини.

«Інколи я мию підлогу, а Сергій Костянтинович каже: “Таню, сядь, я тобі щось розкажу”. Я сідаю, слухаю, а потім знову повертаюся до роботи. Вони живуть удвох, але, як самі кажуть, уже все одне одному розповіли. А коли приходить хтось новий, з’являється людина, якій хочеться розповісти свою історію», – говорить соціальна працівниця Тетяна зКарітасу Хмельницький.

Якщо про бажання, аби в домі був порядок, підопічні можуть сказати одразу, то атмосферу невимушеності, довіру часом доводиться вибудовувати місяцями.

Довіра, за словами психологині Наталії з Карітасу Броди, часто проявляється у, на перший погляд, непомітних деталях. Марія Михайлівна не любить, коли хтось приходить без попередження – це одразу викликає у неї тривогу, що вдома щось не гаразд.

«Одного разу ми прийшли разом із Надією, і вона розгубилася: “У мене не прибрано, у мене не складено”. І тоді починається наша робота – не про порядок у домі, а про внутрішній спокій. Ми допомагаємо пані Марії відчути, що їй не потрібно відповідати якимось ідеальним стандартам, щоб бути прийнятою з теплом і повагою».

З Марією Михайлівною психологиня виконує вправи для підтримки когнітивних функцій, а з Володимиром Лук’яновичем працює через творчість.

«Володимир Лук’янович дуже любить арттерапію. Малює мандали, квіти, а потім дарує свої роботи дружині. Каже: “Я б їй такі квіти подарував”. Саме від цього ми й відштовхуємося в наших розмовах».

Подружжя Відішевих не вірили спочатку, що допомога може щось змінити, згадує психологиня Ольга:

«Казали: “Нам нічого не потрібно”, “Нам уже нічого не допоможе”. Тому я почала шукати те, що могло б повернути їм інтерес до життя».

Таким ресурсом стало давнє захоплення Сергія Костянтиновича, про яке Ольга дізналася не одразу – через неспішні розмови й поступово вибудувану довіру. Колись він робив декоративні квіти з дроту. Разом із психологинею чоловік повернувся до цієї справи, а згодом почав створювати власні композиції.

«Коли я приходила до них, удома вже все було в квітах. Він усміхався зовсім по-іншому. Я зрозуміла, що ми знайшли справу, яка повернула йому відчуття себе».

Зміни помічає й соціальна працівниця Тетяна. Каже, тепер майже кожен її візит починається з нової роботи, яку хоче показати Сергій Костянтинович.

«Для людини з паралічем рук це справжній прогрес. Наприклад, метелик у нього довго не виходив, але зрештою він його зробив».

Змінилися й самі зустрічі.

«Коли приходжу, Тетяна Валентинівна завжди усміхається і каже: “Іди, твоя любов прийшла”. І він одразу світлішає. Думаю, найбільше для нього важливо, що є людина, яка готова просто вислухати».

Арттерапія допомагає не лише самій людині, яка бере участь у заняттях, а й сприяє спілкуванню та емоційній близькості в подружжі. Більшість створених квітів Сергій Костянтинович дарував своїй дружині. Одну з композицій він подарував психологині Ользі – як знак вдячності.

«Вона досі стоїть у моєму кабінеті. Коли мене запитують, звідки цей гарний букет, я відповідаю: “Мені його подарував мій дідусь”», – розповідає Ольга. Так вона з теплотою називає одного з підопічних проєкту, з яким за час роботи склалися особливі довірливі стосунки.

Ці історії показують, що за кожним візитом фахівців з догляду вдома стоїть підтримка, яка допомагає людині не залишатися сам на сам із хворобою, тривогами чи відчуттям ізоляції, говорить Марія Сех, менеджерка проєкту «Домашня опіка» Карітасу України:

«Домашня опіка – це значно більше, ніж соціальна послуга. Ми працюємо з людьми, які через вік, хронічні захворювання, втрату мобільності чи вимушене переселення опинилися в особливо вразливому становищі. Тому підтримка не обмежується побутовою допомогою чи медичним доглядом – вона поєднує роботу соціального працівника, психолога, медиків, волонтерів і громади».

---

Проєкт «Догляд вдома задля розширення можливостей і добробуту людей 2026» реалізується Caritas Ukraine за підтримки Caritas Deutschland.

Найбільший запит учасників стосувався розпізнавання ПТСР, психосоціального супроводу військових і цивільних та травмочутливої комунікації з військовослужбовцями та їхніми родинами.

Як розпізнати травму і не зашкодити

Лікар–психіатр, керівник напрямку ментального здоров’я Центру UNBROKEN Олег Березюк розповів, що травматична подія залишається в тілі й психіці людини: нав’язливі спогади, нічні кошмари, флешбеки, депресія, тривога, надмірна реактивність, агресія. Найважливішим він назвав симптом уникнення. «Травма ізолює людину. Вона ніколи не визнає, що щось не так, а сама відмова від лікування вже є симптомом. 99% людей із такими симптомами до лікаря самі не звернуться, тому фахівцям варто мати під рукою перевірений список лікарів, до яких скерувати людину», – сказав він.

Лікар Березюк розповів про основи допомоги у гострих станах: не торкатися, дбати про безпеку, зберігати дистанцію і спокій. З тими, хто пережив полон, насилля чи тортури, починати варто не з розмови про подію, а з практичної допомоги – зняти біль, налагодити сон, просто побути поруч. Він також показав деякі техніки, які допомагають при подоланні наслідків пост–травматичного стресового синдрому.

Торкнулися й вигорання самих фахівців: 52% хірургів у прифронтових регіонах мають ПТСР в активній фазі, зазначив пан Березюк. «Дбати про себе – це не слова, а спосіб виживання. Це війна, від неї не сховаєшся, тому треба знання», – зауважив він.

Він провів невеличку екскурсію лікарнею святого Пантелеймона та центром Unbroken. Учасники пройшлися психіатричним і приймальним відділеннями, зазирнули в арт–студію, ознайомилися із реабілітаційним обладнанням.

Коментуючи важливість такого тренінгу для працівників Карітасу, лікар Березюк зазначив: «На жаль, кількість пацієнтів, які потребують допомоги, різко збільшується. Це виклик кількості. І працівники Карітасу, як професійні доглядальники, відчувають потребу і дефіцит знань. Карітас як благодійна організація дуже швидко відреагувала на це і надала таке навчання своїм працівникам, що зробить їх ефективнішими і беззаперечно вплине на людей, які будуть до них приходити – цивільних, військових, молодих, старих». Він додав, що Карітас не тільки здатен доглядати за пацієнтами, а може відкривати локальні центри ментального здоров’я в громадах для консультування і супроводу пацієнтів, які страждають на психічні травми, пов’язані з війною.

Що відбувається в голові військового

Окремою частиною програми стала розмова з військовослужбовцем (ім’я не розголошується з етичних міркувань), про те, що переживають військові і з якими викликами вони стикаються. «Зараз інша війна. Інші ураження і характер поранень інакший. Є труднощі з ротаціями, доставками води і харчування, розширюється так звана кіл–зона. Ми виснажені в людському ресурсі», – пояснив він обставини, які впливають на психологічний стан військових.

За його словами, поранений потрапляє в лікарню вже після подвійного стресу – спершу бойового, потім від самого поранення. І допомогти йому може відчуття, що їхня жертва має сенс: «Людина має відчувати, що це не даремно». Каже, найперше, що треба закрити, – базові потреби: людина має бути «одягнута, сита, виспана, почута».

До фахівців, які прийматимуть таких пацієнтів, звернувся прямо: «Проблеми в голові є у всіх, і коли ми попадемо у ваші добрі руки, хочу, щоб ви враховували ці моменти». Попередив і про тил: додаткову травму людина може отримати навіть там.

Тіло після травми: ампутації та втрата зору

Іншу частину програми присвятили тілу. Ерготерапевт Unbroken Віталій Грендус навчає людей базових речей: ходити, одягатися, дотримуватися гігієни, самостійно їсти. Серед його пацієнтів усе частіше молоді люди з невеликих міст і сіл, чиї родини не завжди розуміють, що насправді можливо після поранення.

«Протез ніколи не замінить руку», – сказав він. Завдання реабілітації, за його словами, полегшити людині життя, адаптувати простір довкола неї, навчити користуватися допоміжними пристроями. «Наше завдання показати людям, що вони можуть робити з обмеженими можливостями. Рішень багато, треба, щоб родичі розуміли, що є доступним». Родина, за його спостереженнями, буває і підтримкою, і бар’єром одночасно.

Віталій Грендус також наголосив на необхідності відповідних знань серед працівників Карітасу: «Кожен пацієнт рано чи пізно з лікарні попадає в свою громаду, в своє селище чи місто. І саме соціальний працівник буде його вести вдома. Тому це дуже важливо знати, що можна робити з пацієнтом з точки зору реабілітації і медицини».

Яку роль може відіграти Карітас

Ідея тренінгу народилася з опитування соціальних працівників, психологів і керівників проєктів домашньої опіки, розповів Юрій Наконечний, менеджер проєкту C.A.R.E.S. Карітасу України: «В рамках проєкту ми побачили, що є велика затребуваність, тому що наші працівники почали частіше бачити поранених з ампутаціями, незрячих, але бракувало досвіду спілкування і допомоги. Співпраця з Unbroken дозволила нам зрозуміти і заповнити потребу».

За його словами, працівникам Карітасу треба знати, як функціонує мозок, бачити приклади військових і цивільних, які пережили травматичні події, і мати можливість побачити досвід сучасної клініки. Перевага Карітасу, каже пан Наконечний, – розгалужена мережа: «Ми можемо дотягнутися до тих найдальших куточків сіл, містечок, де ця проблема буде дуже гостро. Медико–соціальний напрямок актуальний і під час війни і особливо в післявоєнний період, який, ми надіємося, буде».

Рефлексії учасників

Олена Лозинська, фізичний терапевт і ерготерапевт реабілітаційного центру «Назарет» Карітасу Дрогобич:

«Коли ти бачиш, як все працює, ти розумієш, що тобі є ще до чого рости. Війна має дві сторони: одна — смерть, а інша — розвиток. І, мабуть, за тим розвитком ми сьогодні приїхали, за тим ковтком свіжих знань, свіжої сили — привезти якусь частинку нових знань в наш центр і використовувати їх».

Інна Овчиннікова, психолог Карітасу Донецьк, яка працює в Дніпрі:

«Цей тренінг дає мені, як психологу, розуміння, як працювати з людьми з такими травмами. Я поглибила знання і техніки, які можна застосовувати безпосередньо і в шелтерах, і вдома з бенефіціарами, вони не складні, але точно допомагають». Вона сама дружина військового і працює з дружинами військових: «Варто розуміти, що відбувається з нашими військовими, тому що коли вони повертаються сюди, ми повинні адаптуватися під них. У цивільних може виникати страх через незнання. Якщо ми зустрічаємо, скажімо, в автобусі якусь ситуацію з військовим, який повернувся, і в нього відбувається якийсь флешбек, агресія, — ми повинні знати алгоритм дії. Це як турнікет, який ти з собою носиш: хай не знадобиться, але якщо він є – це якась надія. Я точно використаю в роботі знання, які отримала».

Наталія Глубокова приїхала на тренінг з Карітасу Одеси:

«Це абсолютно нова для мене інформація. І психіатрія, і все це – дуже цікаво, дуже допоміжне. І зараз особливо у нас стільки таких людей з травмами, з якими ти не знаєш навіть як поспілкуватися, і це дуже важливо знати».

Євген Нікітін працює в напрямку домашньої опіки Карітасу Запоріжжя і супроводжує 15 бенефіціарів:

«Надалі, можливо, буду працювати у напрямку адаптації військових, які будуть повертатися з війни. І з цим треба вже щось робити, щоб це не стало великою проблемою».

Проєкт «MEDEVAC – Інтегрований хаб реабілітації та відновлення ментального здоров’я для осіб, які зазнали травм внаслідок війни / Integrated Rehabilitation and Mental Health Recovery Hub for Persons Affected by War Trauma» є частиною українсько-чеського партнерства. Ініціатива має посилити реабілітаційну та ментально-оздоровчу допомогу у Дніпропетровській області – одному з ключових регіонів для прийому, лікування та відновлення людей, які постраждали внаслідок війни.

Місто Дніпро визначено як один із медичних хабів для евакуації, стабілізації, лікування та подальшої реабілітації постраждалих. Медичні заклади регіону працюють із великою кількістю пацієнтів, які потребують тривалої мультидисциплінарної реабілітації та психологічної підтримки. 

До візиту долучилися представники Міністерства внутрішніх справ Чеської Республіки (Ministerstvo vnitra), Посольство Чеської Республіки в Українi / Czech Embassy in Ukraine, Карітасу Чеської Республіки (Caritas Czech Republic in Ukraine) та Карітасу України. Партнери відвідали два медичні заклади Дніпра та взяли участь у круглому столі, присвяченому підготовці дорожньої карти реалізації проєкту. 

Під час зустрічей вони ознайомилися з роботою медичних закладів, актуальними потребами та просторами, які планується розвивати в межах проєкту. Окремо обговорили майбутні рішення та можливості довгострокового посилення реабілітаційної й ментально-оздоровчої допомоги в регіоні. 

Проєкт передбачає не лише оновлення приміщень, а й комплексне посилення спроможності медичних закладів. Зокрема, йдеться про адаптацію та підвищення доступності медичної інфраструктури, закупівлю сучасного реабілітаційного та ментально-оздоровчого обладнання, професійний розвиток мультидисциплінарних команд і передачу чеського досвіду через навчальні візити до Чехії. 

У межах проєкту планується розвивати спеціалізовані реабілітаційні простори, створити Центр ментального здоров’я у Кривому Розі, телемедичний простір, а також сенсорні та дружні до дітей реабілітаційні середовища. Передбачено і професійне навчання фахівців. 

Учасниками візиту стали: 

Вацлав Бача (Václav Báča) – координатор програми MEDEVAC / «Допомога на місці», Міністерство внутрішніх справ Чеської Республіки; 

Теодор Бартонь (Teodor Bartoň) – Міністерство внутрішніх справ Чеської Республіки; 

Міхал Вивода (Michal Vývoda) – Посольство Чеської Республіки в Україні; 

Лариса Сидоренко – керівник проєкту «Карітас Чехії» у Дніпропетровській області; 

Олексій Власов – генеральний директор Регіонального медичного центру родинного здоров’я Дніпропетровської обласної ради; 

Тетяна Коваленко, в.о. директора Комунального некомерційного ТОВ «Спеціалізований медико-реабілітаційний центр для дітей та підлітків» Дніпропетровської обласної ради; 

Віталій Горбалінський – генеральний директор Комунальне некомерційне підприємство «Криворізька міська лікарня № 16» Криворізької міської ради. 

Карітас України представляли головна експертка Програми охорони здоров’я Галина Курницька, менеджер проєктів Юрій Наконечний, провідна експертка з ментального здоров’я Катерина Назарова. До розмови дистанційно приєдналася менеджерка проєктів Карітасу України Інна Грицьків,яка координує старт проєкту MEDEVAC і поділилася очікуваннями щодо того, як він вплине на регіон і людей. 

«Проєкт має значення, що виходить далеко за межі модернізації окремих медичних просторів. Йдеться про посилення спроможності системи реабілітації та ментального здоров’я у Дніпропетровській області – регіоні, який в умовах війни залишається одним із ключових центрів прийому, лікування та відновлення людей, які зазнали травм внаслідок бойових дій. 
Важливо, що проєкт поєднує розвиток сучасної медичної інфраструктури та обладнання з посиленням професійної спроможності мультидисциплінарних команд і передачею чеського досвіду. Його результат має вимірюватися передусім реальними змінами для людей – доступом до якісної комплексної реабілітації, психологічного відновлення та сучасних послуг, які продовжуватимуть працювати і після завершення проєкту», – сказала Інна Грицьків. 

Фахівчиня також зазначила, що українсько-чеське партнерство створює основу не тільки для підтримки окремих медичних закладів, а й для формування сталих рішень, які можуть посилювати систему охорони здоров’я регіону в довгостроковій перспективі.  

Проєкт розрахований на 1200–1600 людей, які отримуватимуть реабілітаційні та психологічні послуги в модернізованих просторах. Також професійне навчання пройдуть 35–50 фахівців, а українські спеціалісти зможуть взяти участь у навчальних візитах до Чехії. 

Завдяки проєкту MEDEVAC Карітас України сприятиме розвитку доступної та сучасної реабілітаційної і психологічної допомоги для людей, які постраждали від війни. Йдеться не лише про оновлення медичних просторів та забезпечення сучасним обладнанням, а й про посилення спроможності медичних закладів і професійних команд, щоб якісні послуги були доступними людям і після завершення проєкту. 

Фото – Регіональний медичний центр родинного здоров’я, Спеціалізований медико-реабілітаційний центр для дітей та підлітків 

Шпиталь заснували ще 1903 року з ініціативи лікаря Євгена Озаркевича та за підтримки митрополита Андрея Шептицького як «Народну лічницю» для безкоштовної лікарської допомоги вбогим мешканцям Львова й усієї Галичини – незалежно від віросповідання чи національності.  

Гостей прийняли недавно призначений директор о. д-р Ігор Бойко, медична директорка Любов Гасюк та адміністративна і медична команда шпиталю – завідувачка паліативного відділення Марта Рипихович, керівниця Центру психічного здоров’я Марта Головчак, координаторка проєкту Едіт Кісільова, бухгалтер Наталя Олех, керівниця благодійних програм і проєктів Анна Старко, завідувачка відділення реабілітації Христина Гураль та завідувачка поліклінічного відділення Олена Заставська.

Медичний напрям Карітасу України представляли директорка департаменту соціальних програм Наталія Крива, керівниця програми охорони здоров’я Христина Семеген-Бодак, старша експертка програми охорони здоров’я Галина Курницька, менеджерка програми охорони здоров’я та менеджерка проєктів догляду вдома Євгенія Безугла, менеджер проєктів програми охорони здоров’я Юрій Наконечний і провідна експертка з ментального здоров’я Катерина Назарова.

Говорили про виклики, які є спільними для обох організацій, і про можливості співпраці.

Директорка департаменту соціальних програм Карітасу України Наталія Крива зауважила: паліативна допомога, мобільні команди, телемедицина – ці напрямки об’єднують дві організації. А найважливіше те, що спільний і засновник – Церква, і мета – допомагати найбільш вразливим і бути прикладом для інших. Тож варто об’єднувати зусилля, зокрема адвокаційні.

Керівниця медичного напрямку Карітасу України Христина Семеген-Бодак розповіла про діяльність 11 медичних центрів мережі та про проєкти з реабілітації, які втілює організація.

Говорили також про сталість рішень, виклики війни – допомогу ветеранам і внутрішньо переміщеним особам, ментальне здоров’я, брак фахівців і потребу в постійному навчанні для команд.

«Війна, попри всі свої виклики, є часом єдності, тому треба шукати точки перетину і спільності», – підсумував розмову о. Ігор Бойко.

Зустріч об’єднала народних депутатів, представників центральної та місцевої влади, громад, благодійних і громадських організацій навколо дуже практичного питання: як зробити підтримку людей, які постраждали від війни, не декларативною, а реально доступною.

У Львові говорили про житло для ВПО, підтримку ветеранів, доступність соціальних послуг та кращу координацію між державою, громадами й міжнародними партнерами.

«Якщо ми не будемо системно підходити до вирішення соціальних питань, зокрема потреб внутрішньо переміщених осіб та ветеранів, – держава не матиме майбутнього. Завдання чіткі і зрозумілі: дати людям можливість відчувати себе вдома, отримувати якісні послуги, жити повноцінним життям, навчатися, отримувати соціальну допомогу, а також мати доступ до перекваліфікації, психологічної підтримки та адаптації. Саме на таких принципах будується сильна соціальна політика та стійкість країни в умовах війни», – наголосив голова Львівської ОВА Максим Козицький.

В Івано-Франківську окрему увагу приділили розвитку підтриманого проживання, стаціонарного догляду, соціальних послуг у гірських громадах, підтримці ветеранів, а також спрощенню процедур для людей, які отримали інвалідність внаслідок війни.

Учасники відвідали Центр життєстійкості Карітасу Івано-Франківськ, де лише за 2025 рік надали понад 7 тисяч психосоціальних послуг, а від початку цього року допомогу отримали вже понад 2,5 тисячі людей. У прихистку для ВПО у Войнилові – відділенні стаціонарного догляду Медичного центру Карітасу Івано-Франківськ – ознайомилися з умовами проживання 42 літніх переселенців і важкохворих людей, які потребують постійного догляду, а також обговорили можливість збільшення кількості місць удвічі.

Окрему увагу приділили регіональним проєктам відновлення та підтримки ветеранів, зокрема будівництву Регіонального центру реабілітаційного лікування і ментального здоров’я та Івано-Франківського ветеранського простору.

«Сьогодні важливо говорити не лише про окремі послуги, а про сталість системи. Людина, яка потребує догляду, підтримки чи супроводу, не має залишатися сам на сам із бюрократією або фінансовою неспроможністю громади. Саме тому для Карітасу України важливо посилювати роль недержавних надавачів, розвивати догляд вдома, підтримане проживання, стаціонарний догляд і адвокатувати такі механізми фінансування, які йдуть за потребою людини», – говорить Юрій Наконечний, менеджер проєкту C.A.R.E.S. Карітасу України.

За підсумками засідання учасники окреслили низку практичних кроків, спрямованих на посилення підтримки людей, які потребують догляду та супроводу.

«Вирішили ініціювати продовження надання послуг підтриманого проживання та стаціонарного догляду згідно постанови Уряду 888 та дозволити проживання в одній кімнаті більше 2 осіб у великих приміщеннях, що надасть змогу поселити у відповідні заклади більше маломобільних та ВПО похилого віку», – зазначив народний депутат України Павло Фролов.

Такі зустрічі важливі тим, що допомагають переходити від обговорення проблем до пошуку конкретних рішень, які можуть покращити доступність і якість соціальних послуг для людей, постраждалих від війни.

Для Карітасу України участь у таких дискусіях є частиною системної адвокаційної роботи. Ми послідовно відстоюємо підхід, за якого соціальні послуги залишаються доступними, якісними, безперервними та максимально наближеними до потреб людини – незалежно від того, де вона живе і хто є надавачем послуг.

---

Проєкт «C.A.R.E.S. – Community Advocacy and Resilient Mobile Care Services / Адвокація в громадах та стійкі соціальні послуги з догляду вдома» реалізується Caritas Ukraine, фінансується Федеральним міністерством соціальної політики, охорони здоров’я, догляду та захисту прав споживачів Австрії – Sozialministerium Österreich, за підтримки Caritas Österreich.