Місяць: Лютий 2018

Вже другий рік Карітас України реалізовує проект «Домашня опіка у буферній зоні». Проект створено з метою надання медико-соціального супроводу самотнім літнім людям та паліативним хворим. Соціальні працівники, які  надають допомогу, – працевлаштовані місцеві мешканці. Реалізація проекту стала можливою завдяки фінансовій підтримці Карітасу Австрії та Австрійської агенції з розвитку (ADA).

З початку проекту представники Карітасу провели моніторинг по селах буферної зони, підконтрольних Урядові України, та зібрали інформацію про людей, що потребують допомоги. З числа небайдужого до сусідського горя місцевого населення було сформовано команду допомоги літнім та хворим людям.

До роботи було залучено 200 місцевих осіб, які працюють у різних локаціях вздовж буферної зони. Кожен з них пройшов навчання та практичні тренінги на тему: «Опіка над хворими, котрі потребують сторонньої допомоги. Догляд. Психологічний супровід. Переміщення». Загалом допомогу в рамках проекту отримують близько 600 мешканців буферної зони.

Однак не все було так гладко на початку проекту, – так, за словами локального координатора Іващенко Івана, частина майбутніх бенефіціарів с підозрою ставилися до співробітників фонду. Особливо це стосується віддалених від районного центру селищ, де люди, яким потрібна така допомога, вже звикли відчувати себе покинутими самі на себе. Проте ввічливість, розуміння, співчуття та індивідуальний підхід до кожного, хто звертався до Карітасу, дали свій позитивний результат. Зараз потребуючі з нетерпінням чекають візиту працівників фонду не тільки для того, щоб отримати медичні консультації та супровід, а ще й поділитися своїми проблемами або досягненнями.

Медичний експерт Чебук Ольга з Мар’їнки також зазначає, що коли рік тому вона прийшла працювати у проект, то бачила в очах людей недовіру та вже невдовзі підопічні щоразу дякували да допомогу та турботу. «Головне, що вдалося мені досягти у проекті, це те, що навіть найскандальніші наші мешканці тепер приходять до нас і спілкуються з повагою та довірою. Дякую Карітасу за можливість самореалізації та за допомогу моїм землякам!», – додає Ольга.

Варто зазначити, що Карітас має 20-річний досвід надання медико-соціального супроводу за місцем проживання. На сьогодні всі послуги Домашньої опіки надаються відповідно до державних стандартів паліативного догляду. Тарас Артеменко, координатор проекту в Карітасі Маріуполь, пояснює деталі співпраці з доглядальниками: «Місцеві мешканці працюють з нами за договором співпраці. Кожен з них доглядає трьох літніх людей або людей з інвалідністю. П’ять днів на тиждень вони відвідують своїх підопічних та протягом години виконують все, що потрібно по господарству».

Тим часом за словами Юрія Наконечного, менеджера медичних проектів Карітасу України, на сьогодні, на жаль, потреба в такого виду допомозі продовжує зростати, а можливості зменшуються. «Люди почали відчувати підтримку Карітасу і потребу саме в проектах медичного спрямування. Надзвичайно актуально залишається медико-соіціальна допомога мешканцям окупованих території, де ситуація за потребами є ще більш гострою», додає Юрій Наконечний.

Людині, а особливо самотній, хворій та старшого віку, дуже важливо, щоб поруч були небайдужі – готові допомогти й підтримати її в біді. Насправді, неможливо передати словами, що відчуває той, кому навіть нема з ким поговорити. «Це боляче, але у мене так склалася доля, що всіх рідних поховала і тепер залишилася сама. Від команди Карітасу я отримала ліки, засоби особистої гігієни, а найголовніше, увагу та турботу. Їхня допомога для мене, хворої та самотньої – неоціненна. Я дуже вдячна, що мене взяли під опіку», – ділиться враженнями про проект мешканка смт. Андріівка.

Працівники Карітасу України повністю віддаються своїй роботі, ставлячись до бенефіціарів, як до своїх рідних. «Я інвалід по зору (сліпа повністю) залишилася одна, без родичів, потребувала допомоги по догляду. Завдяки Карітасу я безкоштовно отримала медичний супровід й потрібні мені ліки, взимку мені привезли дрова. Але найважливіше для мене це те, що до мене з Карітасу приходить моя Олена, – варить їсти, прибирає будинок, носить воду, дрова, допомагає розтопити піч, ходить в магазин, купає мене, підстригає, робить ту роботу, яку я не можу робити сама. І лист теж вона пише з моїх слів, вона мої очі і руки», так про проект розповідає підопічна проекту з села Вільхова.

З нагоди Всесвітнього дня соціальної справедливості, що відзначається в світі 20 лютого, і з метою проведення майбутніх міжурядових переговорів щодо глобального договору про міграцію, Карітас Європа закликає уряди країн Європейського Союзу сприяти забезпеченню гідних умов праці для всіх трудових мігрантів, у тому числі тих, хто перебуває в неврегульованому становищі. 26 листопада 2007 року Генеральна Асамблея проголосила 20 лютого Всесвітнім днем соціальної справедливості, який відзначається щорічно починаючи з 2009 року.

Варто розуміти, що трудові мігранти є важливою частиною суспільства, – вони підтримують основні сфери економіки наших країн, такі як сільське господарство та сфера обслуговування. Мігранти роблять наше суспільство більш різноманітним та мультикультурним, сприяючи збереженню наших систем соціального забезпечення. Хоча ми цінуємо працівників з інших країн за роботу, часто їхні права і свободи порушуються. Мігранти, особливо нелегальні, найбільше вразливі до трудової експлуатації. Вони можуть потрапляти в пастки сумнівних кадрових агентств, які вимагають надмірної плати за надання інформаційних послуг, або погоджуються виконувати найважчу роботу за копійки. Побоюючись можливого покарання та через недостатню обізнаність щодо своїх прав, багато нелегальних трудових мігрантів часто не звертаються за правовим врегулюванням своїх проблем. За даними Агентства ООН з питань міграції, сьогодні майже шість мільйонів мігрантів зайняті примусовою працею, причому найчастіше в розвинених країнах.

За словами Наталії Голинської координатора проекту з протидії торгівлі людьми Карітасу України, на сьогодні українці все частіше думають про роботу за кордоном. Масштаби трудової міграції з України зростають, за даними Дослідження з питань міграції та торгівлі людьми в Україні, проведеного Міжнародною організацією з міграції в 2017 р. 12 % загального населення України є потенційними трудовими мігрантами (вже знайшли роботу за кордоном або планують найближчим часом). Найбільше наші співвітчизники хочуть працевлаштуватись у Польщі (40%), Німеччині (32%), Італії (17%). 21 % населення є вразливими до торгівлі людьми, тобто погодилися б на неофіційне працевлаштування  чи на роботу на нелегальному підприємстві.  Відповідно багато наших співгромадян стають жертвами трудової експлуатації. Лише за останні півтора року Карітас України виявив та надав допомогу 106 особам, які постраждали від трудової експлуатації.  «На жаль, і сьогодні наші громадяни часто стикаються із дискримінацією, несправедливістю, соціальною нерівністю, а навіть з насильством, жорстоким поводженням, експлуатацією та торгівлею людьми. Карітас України намагається допомогти тим, хто потребує допомоги, захисту та підтримки» – додає Наталія Голинська.

«У Карітасі ми вважаємо, що права трудових мігрантів, у тому числі нелегальних, повинні бути гарантовані та обов’язково виконуватись, оскільки це означає, що права та гідність кожного в суспільстві повністю забезпечуються», — зазначає Шеннон Пфоман, директор з адвокації Карітасу Європи.

Днями представники держав-членів ЄС зустрінуться в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку, щоб обговорити перший проект Глобального договору про міграцію (Global Compact on Migration), нову угоду, спрямовану на покращення глобального управління міграцією.

Конференція ООН з питань міграції відбудеться в Марокко в грудні 2018 року. Як заявили в ООН, очікується, що за підсумками конференції буде прийнятий узгоджений на міжурядовому рівні документ, відомий як «Глобальний договір про безпечну, впорядковану і легальну міграцію». Ця угода не буде офіційним договором і не накладатиме на держави жодних юридичних зобов’язань, проте вона надасть лідерам безпрецедентну можливість розвінчати шкідливі міфи про мігрантів і викласти спільне бачення щодо того, як зробити так, щоб міграція відповідала інтересам всіх наших країн. Глобальний договір буде направлений на поділ відповідальності та забезпечення безпеки, миру, гідності, захисту і поваги прав людини всіх мігрантів та біженців.

 

Трирічний проект «Підвищення рівня соціальної відповідальності парафій та їх участі в житті громад на місцевому рівні» стартував восени 2017 року. Він має на меті активізувати соціальне служіння в українських греко-католицьких парафіях через навчальні програми для парафіян і духовенства, підтримку малих грантових пропозицій та активний медіа-супровід.

Один із компонентів проекту – навчально-практичні «Студії живої парафії». Це модульна програма з адміністрування соціальних проектів для представників парафій, яку втілює «Львівська освітня фундація». Перший модуль «Студій» відбувся 5–8 лютого 2018 року у Брюховичах біля Львова та зібрав понад 40 учасників з цілої України.

У процес підняття рівня соціального служіння залучені єпархіальні, архиєпархіальні та екзархальні центри України. Це Київ, Львів, Стрий, Сокаль і Жовква, Самбір і Дрогобич, Івано-Франківськ, Коломия та Чернівці, Харків, Дніпро, Луцьк, Тернопіль, Бучач, Хмельницький, Одеса. Програму здійснюють місцеві Карітаси та священики, відповідальні за соціальне служіння на своїх теренах – всього 14 єпархіальних команд, в які входять також миряни.

Цього року єпархіальні команди вже розпочали семінари-тренінги в парафіях за посібником з організації соціального служіння «Любов’ю служіть одне одному». Цей посібник «Карітас України» видав минулого року  за підтримки гуманітарної організації Catholic Relief Services (США). Протягом 2018 року навчання відбудеться у 125 парафіях, таку ж кількість буде охоплено і в наступні два роки. Окремі команди вже представили перші результати своїх виїздів.

Зокрема, презентація проекту на початку лютого вже відбулася у Івано-Франківську. Митрополит Івано-Франківський Володимир (Війтишин) наголосив, що «Господь не зарахує нашого служіння, якщо ми – як Церква і духовенство – не послужимо потребуючим», благословивши команду своєї єпархії та місцеве духовенство на розвиток соціального служіння у кожній парафіяльній громаді архиєпархії.

У цей же час стратегію соціального служіння презентували працівникам Карітасу Київ – цю місію взяв на себе керівник Відділу соціального служіння УГКЦ, віце-президент Карітасу України о. Андрій Нагірняк. Київська архиєпархіальна команда, в яку також входять священики Василь Чудійович і Андрій Боднарук, вже провела перші семінари-тренінги у парафіяльній громаді святих Бориса і Гліба (Київ).

Команда Бучацької єпархії також здійснює перші виїзди на обрані парафії. Натхненні зустрічі відбулася вже у чотирьох парафіяльних громадах. Перші кроки до активізації соціального служіння вже відбулися у парафіях міст Підгайці та Монастириська, а також у селах Швейків і с.Устя Зелене. Всі ці населені пункти знаходяться у Тернопільській області.

На теренах Сокальсько-Жовківської єпархії перша зустріч відбулася у місті Рава-Руська. Відповідальний за соціальне служіння у єпархії та директор Карітасу Жовква о. Степан Макар наголосив, що однією з цілей проекту є те, аби вірні брали активну участь у різних доброчинних і волонтерських заходах у своїй громаді. Будь-яка добра ініціатива – це конкретна відповідь на крик брата чи сестри в біді незалежно від їхньої національності чи віровизнання.

А 9 лютого 2018 року в храмі Успіння Пресвятої Богородиці села Стрілків (Стрийська єпархія) відбулася перша у Стрийській єпархії навчальна зустріч з активізації соціального служіння. На завершення адміністратор парафії о. Зиновій Микласевич подякував єпархіальній команді за візит і зазначив, що разом із парафіянами визначить можливі напрямки соціального служіння та проаналізує наявні потреби в парафії та в громаді.

Команда Луцького екзархату, який охоплює терени Волинської та Рівненської областей, розпочала реалізацію проекту у мальовничому Шацьку. Всього цього року навчання пройдуть миряни з семи парафіяльних громад екзархату, які мешкають у Положеві біля Шацька, Ковелі, Рожищі, Луцьку, Рівному, Здолбунові та Нововолинську.

У Львові команда з активізації соціального служіння у лютому завітала з навчальною метою до волонтерів парафіяльної громади храму Всіх Святих Українського Народу. А перша зустріч в рамках проекту тут відбулася ще 16 січня для парафіяльної громади церкві Введення в храм Пресвятої Богородиці, (Львів-Сихів).

У Коломийській та Чернівецькій єпархіях проект стартував не лише з зустрічей в парафіях, але й з концептуального інтерв’ю о. Сергія Триф’яка, відповідального за соціальне служіння в Коломийській єпархії, для сайту УГКЦ. Зокрема, о. Сергій наголосив, що cоціальне служіння, реалізація своєї віри через милосердну любов – це покликання й обов’язок кожного християнина: як мирянина, так і монаха або монахині, священика і єпископа.

Патронат проекту здійснює Відділ соціального служіння Патріаршої курії УГКЦ. Діяльність відбувається за міжнародної фінансової підтримки, яку надають Renovabis, CRS та CNEWA Canada.

5-6 лютого 2018 року в Києві відбулось обговорення питання участі церков та релігійних організацій у примиренні та миробудуванні в українському суспільстві: «Український мир: спільнодія релігійних та громадських організацій», організований Карітасом України в рамках проекту «Об’єднуючи людей заради миру».

В рамках конференції у відбулась панельна дискусія на тему участі церков та релігійних організацій у миробудуванні, учасниками якої стали прот. Ігор Шабан голова Комісії УГКЦ сприяння єдності християн, Михайло Басараб політолог, Сергій Висоцький народний депутат України член делегації Верховної Ради України в Парламентській асамблеї ОБСЄ, Андрій Васькович президент Карітасу України, шейх Ахмет Тамім Муфтій України, Ігор Козловський релігієзнавець, Мирослав Маринович правозахисник, віце-ректор УКУ.

Під час роботи в групах обговорили напрацювання практичних кроків за темами: важливість визнання правди та усунення стереотипів, роль діалогу та прощення і утвердження справедливості, а також спільні дії на майбутнє.

За словами Ганни Гоменюк, менеджера проекту з миробудування Карітасу України, конференція була покликана об’єднати зусилля регіональних осередків релігійних та громадських організацій для просування ідеї миробудування. «Понад 70 учасників з 13 міст від Мукачево до Маріуполя взяли участь в обговоренні питань ролі церков та релігійних організації в просуванні миру та взаємодії між релігійними та громадськими організаціями, в основу роботи лягла Стратегія, розроблена Комісією з соціальних питань Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, а учасники в свою чергу запропонували розпочати з теми міжконфесійного діалогу в громадах, а також продумали, які відкриті заходи з метою примирення різних груп вони можуть проводити», розповіла Ганна Гоменюк.

«Мир може починатись з простого пошуку спільних точок дотику та проектів, де представники різних релігійних та громадських організацій могли б робити щось разом. Натомість релігійний фактор може використовуватись не лише у конструктивних та миротворчих цілях, а й для підсилення протистояння та розділення, – вважає керівник Відділу соціальних питань Патріаршої курії УГКЦ, віце-президент Карітасу України о. Андрій Нагірняк. Розуміння спільних можливостей і ресурсів, які можна вкладати у розвиток конструктивного впливу з боку релігійної спільноти, відкриває нові перспективи і для всієї країни, де фундаментом стає соборність», додав він.

«Конференція стала симбіозом думок представників різних конфесій та релігій – але не зважаючи на різні релігійні погляди, ми були єдині в одному: нам всім потрібен мир в України. І цей мир починається з кожного зокрема, з кожного серця, з кожної думки, кожної дії. Ми всі так чи інакше відчувши “ціну війни”, тепер маємо докладати максимум зусиль в кожному напрямку для досягнення такого довгоочікуваного миру», – ділиться враженнями про подію Марина Краснова, координатор проекту Об’єднуючи людей заради миру в Карітасі Харків.

Також в рамках конференції було презентовано Стратегію «Україна – наш спільний дім», котру було затверджено рішенням Комісії з питань соціального служіння ВРЦіРО 20 грудня минулого року. Головний її акцент – це заклик до співпраці не лише між релігійними організаціями та громадами, а й спільнодія з громадськими утвореннями. Актуальність розробки цієї Стратегії полягає в необхідності реакції церков і релігійних організацій на нинішню суспільно-політичну ситуацію в Україні, зумовлену триванням трансформації українського суспільства до демократичних засад і військовим конфліктом на сході України. Релігійна спільнота може запропонувати власне бачення умиротворення наявних суспільних розломів навзамін пасивному протистоянню спробам використати високий рівень суспільної довіри до релігійних інституцій у чиїхось меркантильних інтересах. Відтак церкви і релігійні організації зможуть розглядатися не як об’єкти зовнішнього впливу, а як суб’єкти миробудівничих ініціатив в Україні, демонструючи при цьому свій миротворчий потенціал та унеможливлюючи використання релігії для розпалювання конфліктів. Крім цього, ця Стратегія може стати основою для подальшого практичного впровадження у вигляді індивідуальних заходів релігійних організацій і міжконфесійних проектів, у тому числі із залученням грантового фінансування.

Слово «зона» завжди мало негативний відтінок, асоціюючись з несвободою. Сьогодення додало до «зони» слова «сіра», «буферна», «АТО», проте значення наче й не змінилося. Для тих, хто сьогодні живе в селах та містечках на лінії розмежування, це теж по-своєму місце несвободи. Може люди й хотіли б покинути «зону», але нема куди їхати, нема коштів аби влаштуватися на новому місці, мало шансів знайти роботу. І залишаються найвразливіші – старі, малі, самотні та хворі – заручниками «зони». Ніби й страшно, але хоча б домівка своя,  стріляють, звісно, але ж вже звикли і навчилися у підвал ховатися за секунди, роботи нема, але ж є городи.

Зиму б тільки пережити… Із морозами на фронті починається загострення, а транспортне сполучення ускладнюється – виникають труднощі з доставкою їжі, ліків, палива. З паливом найгірше: для багатьох обігрів оселі взимку велика проблема. Дехто все літо потроху збирає дрова. Дехто закуповує тільки на половину зими, а на питання «А потім як?», мовчки знизує плечима.

Луганщина, селище Комишуваха, в 10 кілометрах від непідконтрольної території. Олена Руденко мешкає вдвох із мамою. Обидві в поважному віці й живуть на дві маленькі пенсії. Підготуватися до зими не виходить і пані Олена змушена всю зиму ходити до лісосмуги по дрова. Але хворе серце жінки не завжди дає можливість йти шукати паливо, та й завжди є ризик натрапити на вибухонебезпечний предмет. То ж іноді хата просто лишається холодною. Приймаючи паливо від співробітників Карітасу Краматорськ пані Олена мало не плаче – кілька кубів дров справжній порятунок для неї та її мами.

Другу зиму поспіль ініціатива Папи Франциска «Папа для України» підтримує фінансово проект Карітасу України з видачі палива потребуючим в зоні бойових дій. Всю осінь люди в селах розпитували нас, чи допоможемо обігрітися цієї зими. І ось вже два місяці, як розпочалася робота із забезпечення людей паливом. Аби охопити всю лінію розмежування, одразу три локальних осередки Карітасу взялися до роботи за проектом з надання палива від «Папа для України» – Запоріжжя, Краматорськ та Маріуполь.

Пані Марія з селища Андріївка гріється тим, що сусіди принесуть – якась дровина або вугілля відерце дають змогу топити пічку тільки на ніч, аби спати було не холодно. В жінки перша група інвалідності – вона практично втратила зір та слух. Старенька має дітей, що живуть у Маріуполі, але їхнє життя теж непросте. Син має важку форму інвалідності – вже дорослий чоловік не спроможний працювати, не обслуговує себе та змушений жити з сестрою та її родиною. Син і дочка вкрай рідко приїжджають до матері, та й грошима допомогти можливості не мають. 2 тони паливних брикетів від ініціативи «Папа для України», що їх привезли співробітники Карітасу Маріуполь дозволять пані Марії обігрівати оселю до кінця морозів.

Тетяна Миколаївна, мешканка старої частини Авдіївки, де точаться бої й до сьогодні, опинилася у дуже скрутному становищі. Жінка має другу групу інвалідності та пересувається тільки за допомогою ходунків або  милиць. Пенсія в пані Тетяни маленька й розраховувати нема на кого. Тож Карітас Запоріжжя допомагає жінці вже не вперше. Цієї зими виникла потреба у паливі – всі гроші йдуть на ліки та їжу, а ходити до лісосмуг поблизу Авдіївки – зась, та й здоров’я не дозволяє літній людині збирати дрова самотужки. Чотири тони паливних брикетів та благословення Папи Римського Франциска привезли Карітас Запоріжжя пані Тетяні.

Команди Карітасу Маріуполя, Краматорська та Запоріжжя разом вже рятували жителів «зони» минулої зими, коли наприкінці січня Авдіївка опинилася під жорсткими обстрілами. Тоді команди Запоріжжя, Краматорська та Маріуполя організували добове чергування в Авдіївці, надаючи воду, їжу, ковдри, теплу одежу, ліки та медичну допомогу людям, чиї оселі залишилися без опалення, світла та води. І знову, підтримуючи та допомагаючи один одному, ми взялися до роботи та забезпечуємо сім’ї на лінії зіткнення теплом. Ми віримо, що своєю працею зігріваємо серця.