Місяць: Лютий 2013

28.02.13, Волинь
Нещодавно у Нововолинську (Волинська обл.) відбувалася щорічна акція «16 днів проти насильства». Її мета – привернення уваги громадськості до актуальних для українського суспільства проблем подолання насильства в сім’ї, жорстокого поводження з дітьми. Ініціатором заходу була місцева влада, співорганізатором – Карітас Волинь.

Працівники проекту «Соціально-психологічна підтримка дітей трудових мігрантів» місцевого Карітасу разом з волонтерами соціального центру провели в загальноосвітніх школах міста тематичні конференції. Провідними у зустрічах стали проблеми насильства в сім’ї, формування гендерної культури суспільства щодо запобігання насильству в усіх його проявах, інформування про органи та установи, до яких можна звертатися у випадку насильства.

Для кращого візуального сприйняття акції волонтери підготували символічні сині стрічки, які прикріплювали всім учасниками конференції в кожному навчальному закладі. Всього в акції «Синя стрічка» взяло участь близько 400 підлітків.

Юні волонтерки Карітасу розповідали про історію створення акції «Синя стрічка – діти проти насильства» – адже початок акції сягає 1989 року і Бонні Фіней з м. Норфолк (штат Вірджинія, США). Їі 4-річний онук помер від численних і сильних побоїв, знущань рідної матері.  Хлопчик був жорстоко вбитий у рідному будинку матері, схований, а потім утоплений у болоті.

Після похорону онука Бонні Фіней прив’язала синю стрічку до антени свого фургона. Вона розпочала активну діяльність і присвятила своє життя боротьбі з насильством над дітьми. Незабаром її підтримали різні агентства, ділові кола, місцеві співтовариства та багато добровольців. Чому синій колір? Бонні Фіней пояснює це тим, що вона не може забути синці на тілі свого онука. Синій колір служить постійним нагадуванням про те, що необхідно боротися з насильством і захищати дітей від насилля.

Соціальний педагог проекту «Соціально-психологічна підтримка дітей трудових мігрантів» Тетяна  Галицька розповіла сотням підлітків про одну із ключових проблем, які породжують насилля, – про гендерну нерівність.  В країнах пострадянського простору жінка доволі скута як у фізичному вияві своїх прав і свободи, так і психологічному, економічному і соціальному. І що особливо важливо – ментальному. Бажання працівників Карітасу – актуалізувати і захищати людські  права, так само навчати громадянській грамотності і проінформованості.

Координатор проекту «Соціально-психологічна підтримка дітей трудових мігрантів» Вікторія Скриннікова розповідала присутнім про історію і сьогодення Карітасу, на що спрямована робота і як можна до неї долучитись кожному.

Психолог місцевого Карітасу Наталія Гавронська ознайомила учнів з поняттям «насильство», його видами, ознаками і проявами, наслідками. Підлітки виявляли неабияке зацікавлення в тому, аби спільно визначити варіанти дій у випадку насильства та своє ставлення до цієї проблеми. На завершення конференції діти отримали рекомендації і пам’ятки, як не стати жертвою насилля і куди звернутися по допомогу. Після чого для закріплення теми учні шкіл дивились фільм про гендерну рівність та насилля у сім’ї.    

Теми, запропоновані для обговорення, викликали особливий інтерес не лише в учнівському середовищі, а і в педагогів, яких дуже цікавили результати анкетувань в конкретному навчальному закладі. Продовженням даної тематики стане проведення семінару «Методика роботи з дітьми, які зазнали насильства»  для психологів і соціальних педагогів, –  кажуть працівники волинського Карітасу.

25.02.13, Вінниця
Нещодавно Вінницька обласна правозахисна організація «Джерело надії», яка є партнером Карітасу України у роботі по протидії торгівлі людьми, розпочала навчання групи осіб з обмеженими фізичними можливостями. Така діяльність відбувається   в рамках  проекту «Школа ефективного працевлаштування у Вінницькій області»  за сприяння Агентства США з Міжнародного розвитку (USAID) та Міжнародної організації з міграції (IOM). Партнером по виконанню проекту є Вінницький обласний центр зайнятості.

Школа ефективного працевлаштування спрямована на підвищення рівня мотивації учасників  до ефективного пошуку роботи та самозайнятості, набуття необхідних знань та навиків, підвищення самооцінки, впевненості у власних силах, збільшення поінформованості щодо переваг працевлаштування в Україні. Учасниками Школи є різні категорії безробітних людей, цього разу ? неповносправні люди.

Для осіб з обмеженими фізичними можливостями, зареєстрованих в Ленінському, Лівобережному та Вінницькому районних центрах зайнятості, буде проведено 4 одноденні професійні тренінги з навчальних модулів:
1. «Пізнай себе. Розкрий свої можливості».
2. «Ефективне спілкування та розв’язання конфліктів».
3. «Скористайся своїм професійним ресурсом, створи свій імідж. Переваги працевлаштування в Україні, ризики нелегальної міграції, протидія торгівлі людьми».                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                4. «Самозайнятість, започаткування власної справи. Реальність дій та перспектив у створенні приватного бізнесу».

Завдяки тематичним вправам і новітнім технікам учасники заходів Карітасу по запобіганню торгівля людьми мають змогу проаналізувати,  подолати внутрішні страхи щодо професійних та особистих якостей, отримати навички презентації себе на ринку праці, повірити в себе та зруйнувати стереотипи суспільства щодо осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Після проведення тренінгу проектом також передбачено надання індивідуальних консультацій і моніторинг процесу працевлаштування, залучення до самозайнятості учасників проекту.

«Навчання у «Школі ефективного працевлаштування» ? це інноваційний підхід для підвищення спроможності безробітних осіб до працевлаштування в Україні. У такий спосіб ми вирішили більш ефективно та масштабно працювати у напрямку попередження  торгівлі людьми у Вінницькій області.

Звісно, актуальним залишається питання і сприяння в цьому як державних структур, так і пересічних українців, створення додаткових робочих місць. Але починаємо, з того, що в силі робити насамперед ми!», ?  зазначає Алла Студілко, голова  ВОПО «Джерело надії».

21.02.13, Україна
Нещодавно до Карітасу України з Міністерства соціальної політики України надійшов лист. Він містить прохання  надати Володимиру Побережному з Вінниччини матеріальну допомогу. Молодий чоловік перебуває у кризових життєвих обставинах, будучи безробітним, обмеженим у житловій площі і фінансах, живучи в інвалідному візку.

Долучаємо лист-заклик Володимира про допомогу:
«Звертаюся до Вас з великим проханням, вірою та надією.

Я народився через три місяці після Чорнобильської  трагедії – у липні 1986-го. З дитинства інвалід 1 групи – вроджена спинномозкова грижа, яку мені видалили, коли ще не мав і рочку. Чудом я вижив, бо в такому віці оперування даного типу не роблять. З Київської лікарні мене виписали з діагнозом «Мієлодисплазія. Стан після операції з приводу гідроцефалії спинномозкової грижі у вигляді грубого нижнього парезу з різким зниженням функції  ходьби і тазових органів». Донині я не ходжу, – увесь час перебуваю в інвалідному візку, в підгузниках.

В дитинстві ніхто не хотів зі мною возитися, мої батьки мене соромились – їх син був не такий, як інші діти. Соромились людських поглядів і не хотіли зайвих запитань. Соромились і сторонньої допомоги. Мені навіть не було, з ким гратися: сусідські діти бігали на вулиці, сміялися, грали в якісь ігри, а я сидів біля хати і тільки на них дивився, наче пес. В усьому були постійні обмеження і найулюбленіше питання-ствердження від мами і бабусі: «А як ти там будеш?».

Пам’ятаю, коли я був ще малим, нашу сім’ю запросили на святкування Нового року рідний брат батьків у Вінниці. Я розмріявся, як ми  туди поїдемо і я побачу новорічне місто, вогні, велику ялинку. Але по цей день – коли мені вже 27 років – я так  і не побачив великої новорічної ялинки.

Боляче  сприймалося у дитинстві придбання нового одягу для мене – більшість одягу і взуття я мав через те, що треба було доносити братове. Бабця і мама часто повторювали: «Ти сидиш вдома біля нас – для чого тобі одяг гарний? Якщо якась дівчина і схоче тебе колись, то прийде і будете удвох сидіти вдома».

Якими холодними та болісними були тоді для мене ті  слова! Навіть найближчі, найрідніші мені люди не вірять в моє майбутнє! Вони навіть думки не допускають, що і в мене може бути кохана дівчина, улюблена справа, добрі і вірні друзі… Я  розповідаю все як є, бо моя душа вже більше не витримує. Хіба я винен, що народився інвалідом, що я  – людина з особливими потребами?

Ні середньої, ні вищої освіти не маю, – тільки зрідка до мене додому приходили вчителі з середньої школи.  Роботи для мене в селі теж немає… Єдина розрада для мене – це вишивання. Мені дуже подобається цей вид рукоділля. Ще я вмію шити, але в нашому селі за професією «швачка» на роботу, на жаль, не влаштуєшся.

На даний час  я  живу в сільській хаті з батьками, бабусею, зведеним братом, його дружиною та їх 2-річною дитиною. В цій хаті в мене навіть власного кутка, де б я міг просто полежати в тиші і спокійно відпочити – живу в прохідній кімнаті. Уявіть собі, я навіть переодягти підгузника спокійно не можу – ховаюся і прислухаюся, чи ніхто не йде. Туалету в нас немає. Мій інвалідний візок  в хатні двері не проїжджає, пороги оминати не можу.  В селі  всі дороги, крім центральної вулиці, мають ґрунтове покриття, а це значить, що десь з листопада і до квітня я перебуваю вдома. А життя то йде! Я дуже хочу жити, радіти  життю, а не існувати в цьому світі!

Подолавши внутрішні сумління, я вирішив в листі розповісти про своє життя. Завжди треба робити крок у невідомість, навіть не знаючи про те, як там буде! Нізащо не залишатись там, де тобі важко. От я і вирішив «стукати» в двері до інших людей, – може, в когось є можливість зарадити й допомогти в моїй життєвій ситуації?!

Мрію жити у невеличкому власному будинку, де буде доступність усюди: і в кімнату, і на кухню, і на вулицю. Я дуже хочу, щоб там був туалет  і душ. Я хочу бувати на вулиці  в будь-яку  пору року, а не тільки тоді, коли суха дорога і немає болота. Якби тільки в мене було, де жити, – я б одружився зі своєю коханою дівчиною! Вона також інвалід, але може ходити. Ми б тоді разом вишивали і шили, і було б добре, якби комусь була потрібна наша праця. Люди з інвалідністю також мають право на ЩАСТЯ!

Для більшої зручності і впевненості в тому, що я ще потрібен комусь у цьому світі мені вкрай необхідне – нехай хоч і маленьке, але власне – житло, інвалідний візок активного типу (або візок з електроприводом) чи скутер для інвалідів, підгузники, одяг , взуття. Щиросердечно  звертаюся з надією до всіх  небайдужих та чуйних людей: благаю Вас, якщо у Вас є можливість мені допомогти  фінансово  чи  матеріально, – буду дуже-дуже вдячний!

Моя адреса:
Україна, Вінницька область,
Гайсинський район, с. Губник,
вул. 60-річчя жовтня, 101,
Побережний Володимир Анатолійович
Тел.моб: +38 (097) 6894261
Тел.дом: +38 (04334) 72334
E-mail: mlint@ukr.net    

Реквізит для перерахування коштів на спеціальний картковий рахунок: отримувач: ПАТ «КБ»ХРЕЩАТИК», м. Київ
код ЄДРПОУ отримувача:19364259
Банк-отримувач ПАТ «КБ»ХРЕЩАТИК»,м. Київ
код банку МФО: 300670
рахунок поповнення: 292400024
Призначення платежу: »

18.02.13, Україна-Канада
Нещодавно Карітас України заручився підтримкою і співпрацею з громадськими активістами з Британської Колумбії (Канада). Вони посприяли проведенню акції «Різдвяна Свічка» за океаном ? здійснивши збір коштів для допомоги соціально незахищеним дітям в Україні завдяки розповсюдженню спеціальних різдвяних свічок.

Впродовж останніх 10-ти років ця акція діє в Україні, також має аналоги по всій Європі (найвідоміші ? 1 Millon Star, 1 Million Sterne, 10 Millions d’etoiles, Un million de stele). З благословення Преосвященного Владики Кена Новаківського (Єпарх Нью-Вестмінстерський УГКЦ) цьогоріч  Богдана Корень-Лупиніс, яка очолює роботу  Української Школи Пресвятої Євхаристіі у Ванкувері, зініціювала реалізацію благодійної акції у Канаді. Спів-керівник та наставник Української Школи о. Юрій Вишневський допоміг їй у цьому.

Карітас України впродовж більше 12 років провадить комплексну роботу для допомоги потребуючим дітям і молоді. Реалізовуються проекти мобільної роботи із кризовими дітьми і молоддю, соціально-психологічної допомоги дітям трудових мігрантів, реабілітації і соціалізації неповносправної молоді, надається адресна матеріальна допомога дітям, які опинилися у складних життєвих обставинах, функціонує сиротинець, також дофінансування лікування онкохворих дітей. Допомога надається тисячам дітей і молоді кожного року.

Надія Чорна, менеджер із зовнішніх зв’язків Карітасу України, провела невеличку бесіду із Богданою Корень-Лупиніс, поцікавившись, що вмотивувало її до проведення «Різдвяної Свічки», як акція минула у Ванкувері і якими є плани на подальшу співпрацю.

? Чому Ви виявили бажання співпрацювати із Карітасом України? Що вмотивувало?
Ванкувер є величезним багатокультурним мегаполісом на західному побережжі Канади. Попри те, що тут живе багато українців, наша українська спільнота є водночас і маленька, і дуже активна. Одним з виявів її діяльності є щотижнева Школа Української Спадщини при кафедральному храмі Пресв. Євхаристії. Школа функціонує завдяки волонтерській праці, даючи можливість дітям вивчати українську мову, культуру і катехизм (для дітей від 3 до 13 років), а також організовує різні заходи для молоді.

Одного дня наші діти з захопленням розповіли нам про різдвяний заклик до благочинності, який проводився в їхній школі. Тоді ми з чоловіком мали розмову про те, наскільки важливо вчити наших дітей допомагати іншим, особливо тим, кому в житті менше пощастило. Найперше подумали про ту кількість сиротинців і знедолених дітей, які живуть в Україні, почали шукати способів, як найкраще їм допомогти. Я сама народилася в Івано-Франківську, до Канади переїхала в ранньому віці, тому завжди сердечно ставлюсь до добрих діл заради дітей в Україні.

Карітас ? це широко відома і поважна організація, яка виконує надзвичайно важливу працю. Після спілкування з нашим владикою Кеном Новаківським, ? який майже 10 років очолював Карітас в Україні, ? та особистого дослідження, ми з о. Юрієм зрозуміли, що «Різдвяна Свічка» є саме тією благодійною справою, яку ми хочемо втілити.

?  Як відбувалася підготовка і проведення акції “Різдвяна Свічка” у Канаді?
Враховуючи те, що це був наш перший рік і ми почали готуватися до проведення акції аж в кінці листопада (прим. ? в Україні акція відбувається переважно з 28 листопада до 7 січня), ? насправді не знали, чого очікувати. Однак від самого початку ми мали величезну підтримку від всіх, хто задіяний у роботі школи.

Найбільше нас зворушило те, що декілька дітей взяли на себе ведучу роль і разом ми доклали максимум зусиль, щоб здійснити акцію  успішно. Надзвичайним досвідом було спостерігати, як діти хочуть допомогти іншим дітям! Важливим також було сприяння з боку парафій та різних культурних організацій, які дозволили нам розповсюджувати свічки.

? А як Ви, пані Дано, бачити «Різдвяну свічку» в Канаді наступного року?’
Гарна інформація про нашу акцію поширилася серед українців у Британській Колумбії (Канада) і у штаті Вашингтон (США). Відтак ми сподіваємося і передчуваємо, що майбутні акції будуть зростати і ми зможемо продовжувати нашу підтримку Карітасу та потребуючих дітей в Україні.

Під час збору коштів нас підтримали багато приватних осіб і місцевих українських організацій, також вони висловили готовність і надалі сприяти цьому славному проектові. Думаю, наступного року вийдемо на єпархіальний рівень, охопивши провінцію Британська Колумбія, а також, можливо,  західне побережжя США.

?  Що Ви знаєте про роботу Карітасу? У світі та  Україні?
Свого часу зацікавилась роботою Карітасу і захопилась інформацією, яку знайшла. Дізналася, яку прекрасну репутацію мають організації Карітасу в Україні та Європі. Грандіозна праця Карітасу в Україні допомагає підтримувати програми для дітей і дорослих, які перебувають у кризових життєвих обставинах. Високо ціню, що попри всі політично-економічні непрості обставини Карітас знаходить безліч можливостей підтримувати і розвивати громадянську суспільство в Україні.

Хоча наш владика Кен відіграв важливу роль у заснуванні Карітасу і 8 років був його президентом, досі Карітас є маловідомою організацією тут ? у Британській Колумбії. Попри сам авторитет і відомість єпископа. Вірю, що ми змінимо цю ситуацію і суттєво розвинемо кооперацію по допомозі потребуючим українцям через Карітас!

? Особисто для Вас чому це є важливо ? витрачати свій час і зусилля на співпрацю із Карітасом?
По-перше, для мене є важливим моє українське походження і спадщина. Звідси ? підтримка знедолених дітей, які є чи не найвразливішою групою українського суспільства. Роками я належала до багатьох неприбуткових організацій, які допомагали дітям, і буду продовжувати таку працю, доки зможу.

По-друге, я переконана, що філантропія розвиває і змінює суспільство ? як тут, так і українське, як великі соціальні групи, так і кожну конкретну особистість. Так само щиро надіюся, що обидві мої доньки будуть розуміти важливість допомоги бідним людям і візьмуть собі це за звичку на майбутнє. Як мати, я переконана, що всі діти повинні відчувати турботу і любов.

Дивіться відеоролик про акцію.

14.02.13, Україна
Нещодавно Карітас України розпочав новий етап лобістської діяльності щодо надання соціальних послуг в Україні. Таку діяльність підтримує Карітас Німеччини.  Потреба в розробці і реалізації цього проекту виникла ще декілька років тому, оскільки вітчизняна система надання соціальних послуг для вразливих категорій населення залишається недорозвиненою та потребує численних вдосконалень.

Метою першої фази проекту, ? що стосувався програми «Домашня опіка», яка впродовж 12 років за кошти німецьких донорів забезпечує надання медико-соціальних послуг одиноким українцям похилого віку, ?  було підготувати дослідження шляхом проведення моніторингу існуючої системи надання послуг опіки вдома, проаналізувати діюче законодавство, підготувати ситуативний аналіз української системи надання опіки вдома та ідентифікувати основні проблеми, що потребують вирішення. Дослідження стало основою для підготовки рекомендацій щодо вдосконалення ситуації в наданні домашньої опіки в Україні.

Завданням  ж наступної фази проекту є підготовка рекомендацій, реалізація яких дозволить докорінним чином змінити ситуацію із наданням в Україні медико-соціальних послуг  в домашніх умовах, забезпечити умови для  дотримання прийнятих в світі соціальних стандартів, покращити умови життя людей, що потребують сторонньої допомоги.

Розповідає Ірина Маєвська, юрист проекту: «Під час виконання проекту виникла потреба долучитися до вдосконалення не лише законодавства, що стосується суто надання послуг вдома, а й системи надання соціальних послуг загалом в Україні.

В той час, коли вже практично було завершено дослідження Карітасу України в рамках даного проекту, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2012 р. № 556-р була схвалена «Стратегія реформування системи надання соціальних послуг». У цьому документі передбачені завдання, співзвучні із завданнями, які ставить перед собою робоча група лобістського проекту Карітасу України. Тому є сподівання, що напрацювання робочої групи можуть бути інтегровані у державні програми, а співпраця з Міністерствами охорони здоров’я і соціальної політики буде ефективною».

Спільна для уряду і громадських організацій робота по впровадженню Стратегії реформування системи надання соціальних послуг повинна позитивно вплинути на формування єдиної державної політики щодо надання соціальних послуг і дасть змогу:

• досягнути ефективності функціонування системи надання соціальних послуг, підвищити їх якість та рівень задоволення потреб отримувача таких послуг;
• оптимізувати діючу мережу установ і закладів комунальної власності, що надають соціальні послуги та інтегрувати модель «Домашньої опіки» на національному рівні;
• запровадити надання інноваційних соціальних послуг, що сприятиме доступності та задоволенню у повному обсязі потреб осіб у соціальних послугах;
• підвищити ефективність використання бюджетних коштів.

Дзвенислава Чайківська, керівник лобістської групи Карітасу України, переконана, що реалізація Стратегії сприятиме створенню умов для правового, економічного та організаційного забезпечення реформування системи надання соціальних послуг, а отже, дасть змогу забезпечити широкий доступ осіб до якісних та ефективних соціальних послуг.

11.02.13, Львівщина
Нещодавно в приміщенні Єпархіального управління Стрийської єпархії Української Греко-Католицької Церкви відбувся круглий стіл на тему «Особливості спілкування молоді з особливими потребами із шкільною та студентською молоддю». Учасниками заходу стали представники місцевої влади, міського відділу освіти, вчителі та учні старших класів, викладачі і студенти навчальних закладів міста, представники духовенства.

Організатором заходу виступив Центр для молодих неповносправних людей, що діє при місцевому Карітасі. Цей осередок функціонує вже понад 4 роки в рамках національного проекту «Мережа центрів соціальної інтеграції для молодих людей з особливими потребами в Україні». Під постійною опікою перебувають близько 20 осіб молоді, також їх сім?ї. Загалом проект Карітасу України діє в 4 містах, охоплює майже 100 неповсправних осіб.

Ключовим в проведенні круглого столу стало обговорення важливості та користі спілкування молоді із людьми, що мають особливі потреби.

Це сприяє успішному становленню особистості як перших, так і других. Зокрема, о. д-р. Володимир Ждан, канцлер Стрийської єпархії, старший викладач кафедри богослов’я Українського Католицького Університету, ділився досвідом спілкування студентів Українського Католицького Університету з дітьми та молоддю, що мають особливі потреби, що проживають у сиротинцях м. Львова.

«Студенти, спілкуючись віч-на-віч з «особливими людьми», починали дивитися на життя по іншому, ставали більш відповідальними та розважливими у свої вчинках. Бо одна річ просто сидіти і слухати лекцію в університеті про людські чесноти, а інша, ? спілкуватися з неповносправною дитиною чи молодою людиною, відчувати її щирість та безпосередність, допомагати їй, тримати її за руку», ? зауважив священнослужитель.

Психолог Марта Гладій, представляючи досвід психологічної науки в питанні комунікації з неповносправними людьми, наголосила також на винятковій користі такого спілкування для дітей підліткового віку. Вона зазначила: «Підлітковий вік ? це вік пошуку, становлення молодої людини. Дуже важливо в цьому часі вчитися турбуватися про інших, допомагати потребуючим, ? саме за таких умов буде формуватися правильна система цінностей в житті людини».

Центральними  на заході стали презентації «Центрів соціальної інтеграції для молодих людей з особливими потребами», яку провела Людмила Сухарєва, національний координатор Карітасу України, так само місцевої спільноти «Віра і Світло», провідником якої є Софія Борис. Учасники заходу, серед яких була шкільна та студентська молодь, ознайомились із практичною діяльністю згаданих інституцій. Тепер вони можуть на власному досвіді пережити усе те, про що попередньо говорилося, через живе спілкуватися та виняткову дружбу із людьми з особливими розумовими потребами у м. Стрию.

За час діяльності Центру соціальної інтеграції для людей з особливими потребами в Стрию вже добре налагоджена співпраця з місцевими навчальними закладами. На круглому столі були присутні і студенти, які  ділилися враженнями від спілкування з неповносправною молоддю та закликали своїх ровесників наслідувати їх приклад.

На завершення круглого столу було презентовано відео з літнього відпочинкового табору для людей з особливими потребами. Він відбувся за кошти, що були вилучені від Великодньої ярмарки. Її минулоріч ініціювали і провели Стрийська міська рада спільно з навчальними закладами м. Стрия. Як зазначила Таїсія Гайдукевич, заступник міського голови: «Проведення таких акцій вчить молодь бути свідомими, милосердними і робити добро. А це в майбутньому допоможе їм стати ревними християнами, також добрими громадянами України».

07.02.13, Львів
Дошкільний заклад освіти «Кризовий центр «Діти вулиці» діє з 1999 року. Cпрямований на опіку близько 25-35 дітьми дошкільного віку з кризових родин. Його створення було викликане загостренням проблеми дитячої бездоглядності та недосконалістю державної системи опіки і піклування. За цей період проектом надано допомогу понад 2000 дітям та більш як 1000 сім’ям.

В соціальному центрі львівського Карітасу діти отримують можливість цілодобового догляду, 4-ох разового харчування, забезпечення одягом і взуттям, медичним оглядом. Для дітей з кризових сімей створено усі належні побутові умови. З ними працюють кваліфіковані соціальні працівники, педагоги і психологи. Дозвілля дітей спрямоване на фізичний, культурний та духовний розвиток. Ведеться постійна робота з батьками, опікунами, сім’ями.

Цільова група соціального центру ? діти дошкільного віку з категорії так званих „соціальних сиріт”, батьки яких, вживають алкоголь, наркотики, перебувають у місцях позбавлення волі, діти з багатодітних малозабезпечених та соціально неадаптованих родин, які потребують у першу чергу матеріальної допомоги, а також батьки, опікуни, сім’ї, які втратили виховні функції щодо власних дітей.

Основною метою та завданням роботи кризового центру є збереження цілісності сім’ї, що опинилася в кризовій ситуації. Це здійснюється шляхом забезпечення належних умов опіки і виховання дітей в осередку, також інформаційно-психологічному супроводу їх родин.

Розповідає Марія Неділя, завідуюча дитячого дошкільного закладу: «Батьки 4-річного Юрчика (ім’я з етичних міркувань змінено) зловживають алкоголем, ведуть паразитичний спосіб життя. У сім’ї троє дітей, мати не працює, батько підробляє випадковими заробітками. Сім’я проживає у 2-ох кімнатній квартирі разом із ще двома родинами. У квартирі брудно, діти неохайні, середній син помітно відстає у розвитку.

Під опікою кризового центру Юрчик перебуває з 2011 року завдяки дзвінку небайдужих людей.  Хлопчик прийшов у центр недоглянутим, брудним, не користувався туалетом, не вмів самостійно умиватися і їсти. Був замкнутим у собі, часто істерично плакав. Ми забезпечили дитину необхідним для нього 4-х разовим харчуванням, хорошим доглядом та усім, що потрібно для повноцінного фізичного і розумового розвитку. І зараз це вже абсолютно інша дитина».

Фінансово роботу соціального центру для дітей із кризових сімей підтримують впродовж багатьох років жертводавці з-за кордону, комунальні послуги сплачує управління освіти Львівської міської ради. А тепер завдяки проведеній Карітасом Аахен (Німеччина) фандрайзинговій кампанії кризовий центр має змогу продовжити свою роботу. Також значимою є фінансова підтримка впродовж багатьох років від пані Ертель із Австрії.

«Завдяки діяльності проекту понад 60% підопічних сімей повернулись до виконання виховних функцій стосовно власних дітей, з них, 30% покращили своє матеріальне становище, знайшли роботу, покинули чи обмежили себе від різного роду узалежнень.

На жаль, складне соціально-економічне становище в Україні не сприяють вирішенню проблеми дитячої бездоглядності. За останніми даними експертів і Міністерства сім’ї, молоді та спорту України понад 100 тис. сімей з різних причин не виконують виховних функцій стосовно власних дітей, понад 200 тис. дітей живуть у сімях, які опинились у складних життєвих обставинах, більше як 100 тис. дітей позбавлені батьківського піклування, з них майже 20 тис. потребують притулку. Враховуючи це, подальше функціонування проекту є вкрай важливим та необхідним.  

Ми не можемо змінити існуючу ситуацію, ми прагнемо допомогти тим, хто в ній опинився!», – зауважує Марія Неділя.

Дошкільний заклад «Кризовий центр «Діти вулиці» знаходиться за адресою: м. Львів, вул. К.Левицького, 111. Контактний телефон: +38 032  276 76 37.

04.02.13, Ольга Гриб для Карітасу України
Незважаючи на прийняття Закону «Про протидію торгівлі людьми» у вересні 2011 року, Україна залишається однією з основних країн походження жертв нелегального продажу людей. 110 тисяч (За даними огляду МОМ «Міграція в Україні: факти і цифри») наших співвітчизників потрапили у рабство за період незалежності України і ця цифра продовжує зростати з кожним роком.

Сьогодні українці опинились сам на сам з такою серйозною і небезпечною для суспільства проблемою як торгівля людьми. Про це свідчать нові негативні тенденції.  
Так, за даними МОМ, протягом останніх років:
1.    зріс відсоток викрадення людей задля трудової експлуатації,
2.    розширилась «група ризику» потенційних жертв: якщо раніше її складали молоді жінки віком від 15 до 24 років, то зараз – це жінки і чоловіки ( 32% потерпілих ) будь-якого віку.
3.    Окрім того, збільшилось число жертв серед таких груп населення як діти та іноземці.

Що робить держава?

Мабуть, що єдиним позитивним моментом останніх років є прийняття Закону «Про протидію торгівлі людьми» Верховною Радою та ратифікація Конвенції Ради Європи про боротьбу із сексуальною експлуатацією дітей та сексуальним насиллям. На жаль, такий потрібний в Україні, яка позиціонує себе як держава, де найбільшою соціальною цінністю є права і свободи людини, закон має суттєві недоопрацювання.
Наприклад, закон:

• ігнорує положення Конвенції Ради Європи щодо виплати компенсацій потерпілим. І це в державі, де один політ президента з заміської резиденції на роботу  коштуватиме громадянам тисячу доларів!
• не передбачено встановлення періоду одужання і психологічної реабілітації для осіб, щодо яких є підозра, що вони є жертвами торгівлі людьми
• ставить під сумнів можливість захисту персональних даних (К.Левченко Права людини в Україні 2011. XXIII. ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ — ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ). А це є серйозним мотивом, щоб шукати допомоги деінде, але тільки не в держави.

Більш того, нормативно-правові акти з виконання Закону не розроблені: нібито закон і є, однак, як його застосовувати невідомо.  Також не працює судова система, яка мала б карати работорговців. «Найважче у роботі з випадками торгівлі людьми бачити безнаказаність трафікерів, оскільки заведені на них кримінальні справи практично не доходять до зали суду», ? каже Світлана Колодчин, координатор Консультативного центру з протидії торгівлі людьми Карітасу Одеси.

Отже, виходить, що високопосадові баряться  з проблемою торгівлі людьми тільки на папері. Цим вони нагадують славнозвісний образ лицаря-дурня Дон Кіхота, який воював з вітряками, тільки українські дон кіхоти не хочуть помічати, що їх вітряки – це реальні проблеми, які ставлять під загрозу життя десятків тисяч громадян.

Хто може домопогти?
Справжню допомогу,  тим хто потрапив в рабство,  надають благодійні та громадські організації. Саме вони перебрали на себе функцію держави і самостійно, долаючи  законодавчі та бюрократичні перешкоди, допомагають вчорашнім жертвам торгівлі людьми стати на ноги і розпочати життя з чистого аркушу.

На сьогодні в різних регіонах України функціонує близька тридцяти НУО , які надають реінтеграційну допомогу постраждали від торгівлі людьми. Їх діяльність спрямована, як правило, на:
1.    інформування громадськості про проблему
2.    надання консультаційної допомоги
3.    підвищення рівня обізнаності різних груп населення (це можуть бути не тільки потенційні жертви, а також держслужбовці, медичні працівники, міліція та митниця)
4.    психологічна, юридична і медична допомога постраждалим
5.    матеріальна допомога

Ефективними інструментом роботи організацій з громадськістю є «гарячі лінії».  Особливою популярністю користується «гаряча лінія» з протидії торгівлі людьми жіночої правозахисної організації «Ла Страда».  Починаючи з червня 1997 року, на цю гарячу лінію надійшло майже 45 тисяч дзвінків. Тенденція показує, що з кожним роком ця цифра тільки зростає. Що цікаво, як правило цією послугою користуються жінки (63,2%), щоб отримати інформаційну консультацію щодо працевлаштування за кордоном (Інформація була надана жіночою правозахисною організацією «Ла Страда» в Україні).

З розвитком нових медій стали популярні он-лайн консультації через соціальні мережі, де кваліфіковані фахівці швидко і анонімно нададуть відповіді на Ваші питання.

Хто потрапляє в рабство?

Дуже часто жертвами торгівлі людьми стають малозабезпечені громадяни, які проживають в невеличких містах, де бракує робочих місць, а зароблених грошей не вистачає, щоб прогодувати себе і  родину.

Мотиви, які спонукають людей вирушати на заробітки за кордон, різноманітні. Для одиноких матерів – це можливість заробити грошей на навчання дитини чи лікування батьків-пенсіонерів. Молоді пари сподіваються за зароблені гроші купити власне житло чи розпочати свій маленький бізнес. Молодь часто приваблює можливість пожити в новій країні, познайомитись з іншою культурою чи вивчити мову.

На жаль, часто трапляється так, що українці довірливо покладаються на роботодавців, які розповідають про величезні можливості на чужині, і як ті сліпі кошенята підписують угоди, не перевіряючи їх змісту, або навіть без підписання будь-яких документів їдуть на чужину.

Часто «роботу» пропонують знайомі, як це трапилось у випадку з Оксаною, яка мешкала із своєю трирічною дочкою та літньою матір’ю в районному містечку Одеської області.  Якось їй зателефонувала однокласниця і запросила на хрестини свого сина. На святі Оксана зустріла стару подругу, з якою вже давно не спілкувалась. Між жінками зав’язалась дружня розмова і Оксана почала бідкатись на свою гірку долю.

Вона розповідала, як важко без чоловіка утримувати матір і дитину, що вона не знає, де знайти гроші на лікування донечки. Тут добра знайома почала розповідати про своїх знайомих, які працюють в Туреччині, де виконують легку роботу – доглядають на хворими людьми чи працюють у сфері послуг. Жінка навіть похвалилась, що одній її подрузі так подобається  в Туреччині, що вона планує туди переїжджати для постійного місця  проживання. Оксана одразу зацікавилась перспективною можливістю та зраділа, що стара знайома зі зв’язками, як та фея з казки одним помахом магічної палички вирішить її матеріальні проблеми. Однак реальність виявилась іншою.

Прибувши до Стамбулу, Оксану зустріли два чоловіки та відвезли до готелю, де силою та погрозами в неї відібрали паспорт та пояснили, що за неї заплачено тисячу доларів і тепер вона повинна ці гроші відпрацювати, надаючи сексуальні послуги гостям готелю. Оксана була у відчаї.

Зрозуміло, що вона відмовилась працювати в секс-бізнесі. За це її сильно побили і відвезли до іншого готелю. Вирватись із замкненого кола Оксані, пощастило коли її продавали новому власнику. Місцева поліція затримала работоргівців, а Оксану депортували в Україну.

До рідного міста Оксана повернулась спустошеною та з глибокою психологічною травмою. У такому стані жінка не могла не тільки працювати, а й жити повноцінним життям. Відчуття того, що нею скористались, не давало змоги сконцентруватись на буденних справах. Їй була необхідна підтримка і допомога. Руку помочі простягнули працівники одеського Карітасу: Оксана отримала не тільки психологічну, а й матеріальну допомогу та сприяння у працевлаштуванні.

За останні десять років проблема торгівлі людьми в світі досягла масштабів епідемії. За оцінками ООН 2,5 млн осіб з 127 різних країн світу є жертвами сучасного рабство. Не дозволяйте проблемі ошукати Вас і Ваших рідних, будьте свідомі!