Як зробити адвокацію сильнішою у час стрімких змін?
Саме навколо цього питання наприкінці червня у Римі об’єднався перший Форум з питань політик та адвокації Карітасу Європи, який зібрав представників національних організацій мережі Карітас з усієї Європи. Форум став простором для обміну досвідом, пошуку нових підходів до адвокаційної роботи та спільного напрацювання рішень, які допоможуть ефективніше захищати права людей, що перебувають у складних життєвих обставинах.
Карітас України на Форумі представила фахівчиня з адвокації Олеся Балян. Вона долучилася до професійних дискусій про те, як посилити координацію адвокаційної роботи між національним та європейським рівнями, розвивати партнерства, формувати спільні пріоритети мережі Карітас і знаходити ефективні механізми впливу на процеси ухвалення рішень.
Програма Форуму охопила широкий спектр тем: від викликів, з якими сьогодні стикаються організації громадянського суспільства, та ролі ціннісно орієнтованої адвокації до побудови нових коаліцій, співпраці з державними інституціями й приватним сектором, розвитку інноваційних адвокаційних підходів і зміцнення спроможності національних організацій мережі Карітас. Окрему увагу учасники приділили тому, як зробити адвокацію більш узгодженою на всіх рівнях – від місцевих громад до європейських інституцій.
Однією з ключових тем Форуму стала людиноцентрична адвокація. Під час практичних сесій учасники обговорювали, як перейти від представлення інтересів людей у потребі до їхньої безпосередньої участі у формуванні політик і адвокаційних кампаній. Також були представлені успішні приклади міжсекторального партнерства, розвитку нових наративів міжнародної солідарності, захисту прав людини, протидії торгівлі людьми та посилення інституційної спроможності організацій мережі Карітас у сфері адвокації.
«Ефективна адвокація починається зі співпраці. Лише об’єднуючи зусилля громадянського суспільства, міжнародних партнерів, державних інституцій і місцевих громад, ми можемо досягати системних змін. Водночас надзвичайно важливо, щоб люди, заради яких ми здійснюємо адвокацію, не залишалися лише отримувачами підтримки, а ставали повноцінними учасниками діалогів та адвокаційних кампаній. Саме їхній досвід, голос і бачення мають бути основою рішень і політик, що впливають на їхнє життя», – зазначила Олеся Балян.
Участь у таких професійних майданчиках дає Карітасу України можливість не лише переймати найкращі європейські практики, а й ділитися українським досвідом адвокації в умовах війни, зміцнювати співпрацю в межах європейської мережі Карітас та спільно працювати над рішеннями, які допомагають захищати людську гідність, права та соціальну справедливість.
Саме так, жартома, керівник програми «Відновлення засобів до існування» (Livelihood) Карітасу України Василь Мікула відреагував на запрошення на бізнес-сніданок «Сто років уперед: українська ідентичність як фундамент трикутника відновлення», який відбувся напередодні Конференції з питань відновлення України (URC 2026) у Гданську.
«Нас нагодували не тільки смачним сніданком, а й влучними ідеями про те, як нам спільно відновлювати Україну в наступні 100 років. Особливо цінною для мене була можливість поділитись практичним досвідом Карітасу України та реальними історіями людей. Вони допомагають пересвідчитись, наскільки важливо допомагати людині ставати самозарадною, відновлювати власні джерела доходу, планувати майбутнє і робити свій особистий внесок у розвиток економіки місцевих громад. Проєкти програми допомагають повертати людям відчуття власної гідності та стійкість», – додав Василь Мікула.
Бізнес-сніданок, організований Альянсом українських ОГС разом із Mercy Corps Ukraine та ГО «Культ Фуд», зібрав представників громадянського сектору, бізнесу, міжнародних організацій та державних інституцій. Обговорювали відновлення громад, продовольчу безпеку, розвиток локальної економіки та роль громадянського суспільства у цих процесах. Проговорили еволюцію того, як працює громадський сектор в сучасних умовах: від першого рівня «екстреного реагування» до найвищого, четвертого – «відновлення економіки та ідентичності».
На заході організатори презентували дослідження від Civitta, у якому йшлося про необхідність бачити загальну макроархітектуру відновлення: розробляти правові рамки, залучати системні інвестиції, аж до створення консорціумів в форматі «держава + бізнес + ОГС».
Йшлося також про перехід від епізодичної благодійності до сталих бізнес-моделей. Від «роздачі продуктових наборів» – до ОГС як повноцінних інвесторів у громади. Це перегукується з тим, над чим зараз працює Карітас України. Під час цьогорічної партнерської зустрічі Карітасу це було ключовим фокусом: перехід до сталих рішень у кожній програмі: від опису до впровадження і масштабування, із залученням відповідних партнерів.
Василь Мікула представив досвід Карітасу України у сфері відновлення засобів до існування. Йшлося про підтримку людей, які через війну втратили джерело доходу, роботу або бізнес, а також про створення можливостей для працевлаштування та розвитку підприємництва в громадах.
Цьогоріч Карітас України також буде представлений на URC-2026 у Гданську. Такі підготовчі зустрічі дають змогу обмінятися підходами та практичними напрацюваннями і краще підготуватися до міжнародного представлення.
Відбудова України – це не лише про інфраструктуру. Це про людський капітал, нашу експертизу та синергію партнерств.
Дякуємо організаторам за запрошення та можливість долучитися до дискусії про підходи, які вже працюють сьогодні й допомагають людям відновлювати своє життя та сприяти відновленню України.
Карітас України став співорганізатором події разом із БФ «Право на захист», Mercy Corps та People in Need. Захід відбувся за сприяння Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України.
Подія об’єднала представників Уряду України, Європейського Союзу, держав-членів ЄС, міжнародних організацій, місцевої влади, громадянського суспільства, академічного середовища та бізнесу. Учасники говорили про те, як сформувати скоординований підхід до підтримки громадян України на всіх етапах: від прийняття рішення про повернення — до реінтеграції в громадах.
У центрі дискусії було питання: що насправді визначає рішення людей повернутися в Україну? Адже людина повертається не просто в країну, а насамперед туди, де має умови для життя, роботи, навчання дітей, доступу до послуг, включення в громаду й бачення власного майбутнього.
Модерував дискусію Євген Глібовицький, директор Інституту фронтиру.
Серед спікерів події були: Надія Ковальчук, програмна директорка БФ «Право на захист»; Дарія Марчак, заступниця Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України; Ілона Гавронська, заступниця Міністра соціальної політики, сім’ї та єдності України; Ілва Йоганссон, спеціальна посланниця ЄС з питань українців; Філіп Леклерк, директор Регіонального бюро Управління Верховного комісара ООН у справах біженців для країн Європи; Денис Базілевич, директор з питань взаємодії з владою Nova Post Global; Софія Кочмар, керівниця демографічних проєктів Інституту фронтиру.
Карітас України на події представляли Тетяна Ставничи, президентка Карітасу України; Ірина Маєвська, керівниця програми «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми»; Василь Мікула, керівник програми «Відновлення засобів до існування»; та Ірина Нога, керівниця програми Housing Карітасу України.
Під час дискусії Тетяна Ставничи нагадала, що для України ця тема не почалася у 2022 році. Ще до повномасштабного вторгнення українці мали досвід трудової міграції, а громадські організації вже працювали над підтримкою людей, які поверталися з-за кордону, та їхньою реінтеграцією.
«Карітас — це мережа організацій, які працюють у громадах і водночас є частиною ширшої світової конфедерації. Ми працюємо з темою повернення трудових мігрантів ще з 2005 року. Це 20 років цінного досвіду, який також має бути врахований, коли ми говоримо про повернення українців сьогодні.
Водночас із 2022 року багато наших партнерів за кордоном уже працюють з українцями в різних країнах. Тому, коли ми будуємо систему реінеграції, важливо не втратити цей досвід, який уже є в організацій на місцях. Вони мають бути частиною ширшої системи й бути пов’язаними з Unity Hubs та іншими українськими ініціативами за кордоном», — зазначила Тетяна Ставничи.
Ірина Маєвська нагалошує на мережевості Карітасу та важливості комплексної підтримки людей, які хочуть повернутися додому.
«Карітас на цьому заході був представлений колегами з різних національних організацій — України, Польщі, Бельгії та Німеччини. Наша мережевість — це цінність, яку ми зміцнюємо заради підтримки та допомоги кожному, хто її потребує. У контексті повернення та реінтеграції ми вибудовуємо партнерство і систему на різних рівнях, щоб допомога була вчасною та комплексною.
Актуальність цього напряму підтверджують запити, які ми постійно отримуємо з проханням посприяти поверненню додому. Жоден із таких запитів не буде залишений без уваги. Адже кожен українець і кожна українка важливі», — сказала Ірина Маєвська.
Окремий акцент стосується демографічної ситуації та умов, без яких повернення не може бути сталим. Ірина Нога звернула увагу на те, що житло має бути невід’ємною частиною політики реінтеграції та відновлення громад.
«Презентоване під час дискусії дослідження Frontier Institute “Who will come back? Ukraine’s Demographic Frame for Return Policy” показує, що сьогодні в Україні проживає близько 29 мільйонів людей, понад 4,37 мільйона українців перебувають під тимчасовим захистом у країнах ЄС, а ще понад 4 мільйони залишаються на тимчасово окупованих територіях.
При цьому лише 43% українців за кордоном сьогодні розглядають можливість повернення, тоді як 36% поки не планують цього робити. Це означає, що цей процес не відбудеться автоматично після завершення війни. Люди ухвалюють рішення тоді, коли розуміють умови: рівень безпеки, право на житло, якісні послуги та перспективи для своїх дітей.
Саме тому розвиток сталих житлових рішень має стати невід’ємною частиною державної політики реінтеграції українців та відновлення громад. Адже, інвестуючи в житло, ми інвестуємо не лише у відбудову, а й у збереження та повернення наших людей у громади», — зазначила Ірина Нога, керівниця програми Housing Карітасу України.
Повернення українців також напряму пов’язане з економічним відновленням. Йдеться не лише про бажання людей приїхати в Україну, а й про наявність для них реальних можливостей для життя, роботи, підприємництва та розвитку.
«Рішення людей жити в Україні залежить не лише від бажання, а й від умов, які ми можемо тут запропонувати. Люди повертаються туди, де мають житло або можливість його винайняти, доступ до роботи, освіти, медичних послуг, грантової підтримки та прозорих умов для започаткування й ведення бізнесу.
Наше завдання — продовжувати працювати над тим, щоб вдома було більше можливостей для гідного життя та розвитку. Саме тому програма “Відновлення засобів до існування” допомагає людям навчатися, здобувати нові професії, отримувати грантову підтримку та менторський супровід. Ми й надалі будемо залучати партнерів і об’єднувати зусилля, щоб підтримувати людей, які найбільше потребують допомоги для відновлення їхньої економічної самозарадності», — сказав Василь Мікула, керівник програми Livelihood Карітасу України.
Для Карітасу України ця розмова має дуже практичний вимір. Організація працює з людьми на різних етапах — від кризи до стабілізації, від тимчасового прихистку до житлових рішень, від втрати роботи до відновлення засобів до існування, від ізоляції до включення в життя громади.
Дякуємо партнерам і всім учасникам за змістовну дискусію. Відновлення України неможливе без людей. А отже, наше спільне завдання — будувати системи, які допомагають людям повертатися, інтегруватися, працювати, творити й жити з гідністю.
Знайомство учасників зі сталими рішеннями програми Соціального захисту та захисту прав людини розпочалося з презентації Центрів життєстійкості, яку провів директор Карітасу Чернігів о. Роман Пушка.
Маючи практичний досвід відкриття центрів в Чернігівській області, отець Роман розповідав про переваги та виклики із яким доводиться стикатись під час роботи.
«Було цікаво спостерігати, з якою зацікавленістю партнери підійшли до концепції сталих рішень, які реалізує Карітас України, зокрема до Центрів Життєстійкості. Вони не очікували, що серед наявних 368 центрів, 82 з них – реалізують саме місцеві організації Карітасу. Це 22% серед всіх центрів по всій Україні, що є знаковим показником, нашої спроможності,» – ділиться своїми спостереженнями керівниця програми Соціального захисту та захисту прав людини Анастасія Стеценко.
Нагадаємо, Центри життєстійкості – це дружні, безбар’єрні простори, куди може звернутися кожен житель громади і безкоштовно отримати індивідуальну консультацію психолога, супровід фахівця з соціальної роботи, або долучитися до групових занять, спрямованих на психологічне розвантаження та психоедукацію.
Цінність зустрічі з партнерами вимірювалась і тим, що вдалось поговорити не тільки про успіхи, але і зауважити на моментах, які поки не працюють.
«Є певні виклики із закупівлею палива, комунікацією в громадах, а деякі прогалини державних послуг пробуємо перекривати за рахунок гуманітарних проєктів. – ділиться Анастасія Стеценко. – Але ситуація швидко змінюється, і відкритий діалог допомагає вдосконалити систему» – додає вона.
Відкриттям для партнерів став і досвід взаємозв’язку між Кризовими центрами та Центрами життєстійкості (різницю між якими наочно пояснив о. Роман Пушка). Кризові центри Карітасу свого часу заклали міцні підвалини для відкриття Центрів життєстійкості, доклалися до спроможності місцевого персоналу в реалізації активностей. Нині багато спеціалістів, які раніше працювали, наприклад, в кризових центрах Карітасу Волинь, є соціальними менеджерами/працівниками центрів життєстійкості.
Окрім цього підняли питання концентрації кризових центрів переважно на території Східного півмісяця – чи є можливою та актуальною побудова схожої системи і на західній частині країни?
«Партнери ставили доволі гарні запитання, особливо в темі адвокації та надання послуг у віддалених громадах, бо саме з цим над цим нам треба буде працювати в наступні два-три роки – говорить Анастасія Стеценко – Такі зустрічі завжди додають нових ідей, ми можемо відкрито проговорити про те, що не працює, а партнери мають змогу відвідати місцеві організації та доторкнутись до того, про що вони читають у звітах.»
Такий обмін досвідом допомагає зробити послугу видимою. Партнери говорять про свої пріоритети, а також починають краще розуміти нюанси надання послуг, та виклики з якими доводиться стикатись на місцях.
Цьогоріч наскрізною темою зустрічі стала локалізація як шлях до сталих рішень. Учасники говорили про те, як локальна присутність, досвід роботи в громадах, партнерство з державою та міжнародною спільнотою допомагають переходити від екстреного реагування до сталих рішень для громад.
Візити до місцевих організацій
Перші два дні були присвячені візитам до місцевих організацій Карітасу в різних регіонах. Партнери мали змогу побачити роботу команд на місцях, поспілкуватися з працівниками та краще зрозуміти локальний контекст, у якому працює мережа.
Один із таких візитів відбувся до Карітасу Волинь. Представники CRS, Карітасу Австрії та Карітас-Спес Україна ознайомилися з інфраструктурою, що забезпечує підтримку тих, хто виїзжає із тимчасово окупованих територій через гуманітарний коридор.
Партнери відвідали пункт пропуску «Доманове», де команда Карітасу Волинь зустрічає людей, прихисток у селі Кортеліси, де вони можуть відпочити перед дорогою, а також простір Карітасу на залізничному вокзалі у Ковелі, де можна почекати на свій потяг або автобус.
«Якщо з 2024 року ця діяльність передусім включала компонент надзвичайного реагування — стабілізацію стану людей після виснажливої дороги, створення гідних умов для відпочинку і подальшого руху, — то сьогодні ми додаємо до неї перенаправлення в мережі Карітасу та підтримку для повноцінної реінтеграції у приймаючих громадах», — зазначив Гайк Степанян, менеджер проєкту з підтримки ВПО.
Панельна дискусія: як досвід громад формує сталі рішення
Ключова частина Партнерської зустрічі відбулася у Львові. День розпочався зі спільної молитви та Божественної Літургії в Архикатедральному соборі Святого Юра — місці, яке має особливе значення в історії церковного соціального служіння в Україні.
Вітаючи учасників від імені митрополита Ігоря, ієрей Львівської Архиєпархії Іван Гобела наголосив, що Карітас — це не лише благодійна організація, а вияв живого служіння Церкви там, де людина найбільше потребує підтримки.
«Сталі рішення народжуються там, де є гідність. Єдність у суспільстві, державі, Церкві та малих локальних спільнотах. Вони будуть сильними тоді, коли пульсуватимуть із самого ядра слова caritas — любові», — наголосив він.
Отець Андрій Нагірняк, директор з питань мережі та ідентичності Карітасу, зазначив, що Партнерська зустріч поступово змінює свій формат.
«Ми хотіли трансформувати партнерські зустрічі в зустрічі роздумів, діалогу, обговорення і дискусії. Це момент призадуми, щоб виробляти спільну позицію і спільні рішення не лише всередині Карітасу, а й разом із ширшим колом партнерів», — сказав о. Андрій Нагірняк.
Від гуманітарного реагування до сталих рішень
Відкриваючи стратегічну частину зустрічі, президентка Карітасу України Тетяна Ставничи наголосила, що Карітас разом із партнерами проходить шлях від реагування на надзвичайну ситуацію до сталих рішень для громад.
«Сьогодні для нас важливо рухатися від гуманітарного реагування до сталих рішень, не втрачаючи людину — ні ту, якій ми служимо, ні ту, яка служить всередині мережі Карітасу України. Саме тому наші принципи залишаються незмінними: шукати найкращий спосіб, бачити людину і співдіяти як одна мережа, одна спільнота, одна родина», — сказала Тетяна Ставничи.
За її словами, стійкість — це не абстрактна характеристика чи «суперсила», а тривалий процес, який спирається на цінності, системність і гнучкість у відповідь на реальні потреби людей.
До учасників також звернулася заступниця голови Львівської ОДА Христина Замула. Вона підкреслила, що під час повномасштабної війни благодійні та громадські організації стали важливою опорою для тисяч українських родин.
«Завдяки спільним зусиллям ми не лише реагуємо на виклики сьогодення, а й формуємо сталі механізми підтримки людей та розвитку громад. Саме така співпраця є основою стійкості нашого суспільства», — зазначила вона.
Локалізація як шлях до сталого розвитку
Далі цю тему продовжили під час панельної дискусії про локалізацію як шлях до сталого розвитку. До обговорення долучилися Девід Дас Невес, старший радник з питань відновлення ООН, Галина Бордун, голова Координаційного центру підтримки цивільного населення при Львівській ОВА, отець Василь Колодчин, директор Карітасу Одеса УГКЦ, та Дар’я Чекалова, координаторка консорціуму PULSE. Модерувала дискусію кандидатка політичних наук Оксана Защиківська.
У фокусі розмови була роль локальних організацій, які залишаються поруч із громадами і добре знають місцевий контекст.
Девід Дас Невес підкреслив, що сталі рішення не можуть бути привнесені лише ззовні.
«Сталі рішення за своєю природою є локальними. Українські місцеві організації не чекали, поки міжнародні партнери прийдуть і почнуть реагувати. Вони були тут від початку і залишатимуться тут надалі. Саме тому питання не лише в тому, як підтримати місцеві організації, а й у тому, як міжнародна система може навчитися в них», — зазначив він.
За його словами, справжня локалізація потребує не лише партнерської риторики, а й готовності міжнародних структур змінювати підходи до ухвалення рішень. Водночас місцеві організації не мають підміняти державу або конкурувати з нею. Їхня роль — доповнювати систему, приносити в неї практичну експертизу і допомагати державним рішенням ставати ближчими до людей.
Галина Бордун відзначила, що з 2022 року Карітас став для органів влади важливою опорою в екстреному реагуванні, а нині ця співпраця переходить у площину довгострокових рішень.
«Сьогодні громади мають багато повноважень, і саме це є про локалізацію — коли ми навчаємо громади реагувати на виклики, будувати системи підтримки і зберігати людей», — сказала вона.
Вона також наголосила, що сталі рішення потребують чесного діалогу, чіткого розподілу ролей і готовності оцінювати не лише успіхи, а й те, що не спрацювало.
Важливим акцентом дискусії стала довіра громад до локальних організацій. Отець Василь Колодчин, директор Карітасу Одеса УГКЦ, наголосив, що сила Карітасу полягає не лише в організаційній структурі, а передусім у його вкоріненості у громадах.
«Ми живемо поруч із людьми, виховуємо дітей у тих самих громадах і несемо відповідальність за їхнє майбутнє. Міжнародні партнери можуть привезти фінансову підтримку, знання, досвід. Але довіру громади вони привезти не можуть. Вона народжується роками й десятиліттями постійної присутності», — сказав він.
Сталість у програмних рішеннях
Під час програмних презентацій команди Карітасу України показали, як сталість втілюється у конкретних рішеннях.
У житловому напрямі йшлося про потребу переходити від окремих житлових проєктів до цілісних моделей підтримки, які враховують шлях людини від тимчасового розміщення до постійного житла.
«Мільйони українців з втратою житла втратили точку опори. І найбільша помилка, яку можна зробити в такій ситуації, — це вирішувати цю проблему фрагментовано. Окремий проєкт не змінює системи. Саме тому Housing Pathways — це не набір ізольованих ініціатив, а цілісна архітектура підтримки: від екстреного розміщення через соціальний супровід до довгострокових житлових рішень, вбудованих у житлову політику громади. Ми працюємо там, де перетинаються гуманітарна допомога і системні зміни, і переконані, що саме в цій точці укріплюється наша стійкість», — сказала Ірина Нога, керівниця програми Housing Карітасу України.
Романа Маколович, керівниця програми з питань житла Карітасу України, додала, що для багатьох людей житло визначає, чи зможуть вони залишитися в громаді, повернутися до нормального життя і планувати майбутнє.
«Саме тому поряд із ремонтами та екстреним реагуванням дедалі більшого значення набувають рішення, які працюватимуть роками. Для нас надзвичайно цінно мати можливість обговорювати ці виклики разом із партнерами. Адже саме в такому діалозі народжуються рішення, які поєднують ресурси громад, підтримку міжнародних донорів та досвід громадського сектору. І зрештою допомагають людям повернути не лише житло, а й відчуття безпеки, стабільності та дому», — зазначила вона.
Програма охорони здоров’я представила розвиток мережі медичних центрів Карітасу як модель, що допомагає місцевим організаціям ставати спроможнішими та менш залежними від коротких циклів донорського фінансування.
«Розбудова мережі медичних центрів Карітасу — інвестиція у сталу модель охорони здоров’я. Вона допомагає місцевим організаціям мислити стратегічно, планувати розвиток і ставати менш залежними від донорського фінансування. Інвестиції, співпраця з НСЗУ на місцях і платні послуги мають одну мету — охопити підтримкою якомога більше людей із вразливих категорій», — сказала Христина Семеген-Бодак, керівниця Програми охорони здоров’я Карітасу України.
У напрямі психосоціальної підтримки команда наголосила, що робота з ветеранами та родинами військовослужбовців потребує часу, такту і простору для довіри.
«Для нас виклик — одночасно підтримувати людей в умовах війни, що триває, і дбати про персонал місцевих організацій. Але ми вже бачимо, що після завершення проєктів послуги для ветеранів і родин військовослужбовців змінюються і розширюються. А самі бенефіціари гуртуються та приходять із підтримкою до побратимів і посестер», — зазначила керівниця програми MHPSS Ірина Максименко.
Програма соцзахисту і захисту прав представила свою діяльність по роботі з Центрами Життєстійкості – ініціативою Міністерства соціальної політики України у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» за ініціативою першої леді Олени Зеленської.
«Партнери з великим інтересом розглядали сталі рішення, які реалізує мережа Caritas України. Зокрема, концепцію центрів життєстійкості. Партнери навіть не очікували, що серед усіх центрів життєстійкості, які є, ( а їх 368) , 82 з них це реалізують карітаси місцеві. Це аж 22% від усіх центрів життєстійкості по Україні», — каже Анастасія Стеценко, керівниця програми «Соцзахист і захист прав людини» Карітасу України.
Програма «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми» представила підхід до безпечного повернення українців і супроводу їхньої реінтеграції у громадах.
«Під час зустрічі ми змогли представити партнерам, як місцеві організації Карітасу підтримують українців, які планують повернутися, і як ця підтримка може стати частиною ширшої системи реінтеграції», — сказала Ірина Маєвська, керівниця програми «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми».
Окрему увагу учасники приділили соціальній згуртованості, інтеграції та миробудуванню.
«Це був обмін між давніми партнерами, з якими можна говорити відверто. Ми говорили з Caritas Italiana та Renovabis про миробудування. Про те, які ризики з точки зору конфліктного потенціалу можуть виникнути за будь-якого сценарію завершення війни. Багато говорили про nexus — взаємозв’язок між гуманітарним, розвитковим і миробудівничим компонентами роботи громадських організацій. Разом із Карітасом Кам’янське ми ділилися не лише напрацюваннями з інтеграційних заходів. Говорили і про приклади організацій, які самі пережили вимушене переміщення, але стали агентами згуртованості у громадах», — зазначила Ганна Гоменюк, директорка Департаменту програм зміцнення соціальної згуртованості Карітасу України.
Досвід Карітасу України очима міжнародних партнерів
Міжнародні партнери наголошували: досвід Карітасу України важливий не лише для реалізації програм, а й для ширшого розуміння того, як мають працювати сталі рішення на рівні громад. Локальні практики, що народжуються поруч із людьми, можуть посилювати міжнародні підходи та ставати основою для державних політик.
«ООН підтримує роботу місцевих організацій, і під час зустрічі було добре видно, наскільки багато цієї роботи вже відбувається у партнерстві з агенціями ООН. Ми хочемо, щоб ця співпраця продовжувалася. Важливо, щоб місцеві організації могли користуватися тим, що може запропонувати ООН, але так само важливо, щоб ООН вчилася в місцевих організацій. Тут є багато практик у сфері соціальних послуг, які близькі до людей. Те, що справді важливо для людей, має переходити у державні політики», — сказав Девід Дас Невес.
Д-р Маркус Інгенлат, виконавчий директор Renovabis, підкреслив, що для західних партнерів досвід Карітасу України є прикладом того, як навіть в умовах війни можна зберігати людяність, професійність і відповідальність перед найбільш вразливими.
Окремо він наголосив на важливості парафіяльного соціального служіння як моделі децентралізованої відповідальності.
«Одним із найбільш значущих результатів нашої співпраці є розвиток парафіяльного соціального служіння. Це допомогло парафіям брати більше відповідальності за найбільш вразливих людей у своїх громадах і долати стару пострадянську традицію, коли все мало йти згори. Завдяки цьому люди на місцях почали брати відповідальність у свої руки», — сказав він.
Лаура Стоппоні, керівниця проєктів Карітасу Італії, зазначила, що співпраця між Карітасами виростає з багаторічних стосунків, а сама зустріч допомагає краще побачити не лише масштаб допомоги, а й людський вимір цієї роботи.
«Те, що ви робите, — це не лише відповідь на потреби, а й людський розвиток, будування майбутнього, громад і мостів між країнами», — сказала вона.
Пошук рішень на майбутнє
Завершальний день Партнерської зустрічі був присвячений пошуку рішень на 2027–2028 роки. Партнерська зустріч показала, що сталі рішення не народжуються в окремих проєктах чи коротких циклах допомоги. Вони виростають із довіри, локальної присутності, професійності команд, партнерства з державою і міжнародною спільнотою та постійної готовності бачити людину в центрі кожної дії.
Саме так Карітас України продовжує рухатися від екстреної допомоги до відновлення, від реагування на кризу — до рішень, які допомагають громадам вистояти, відновитися і планувати майбутнє.
Президентка Карітас України Тетяна Ставничи виступила зі свідченням «Діло милосердя в умовах війни» на VI Світовому апостольському конгресі милосердя, який завершився у четвер у Вільнюсі.
Конгрес, організований Дикастерією з євангелізації, зібрав понад 5 000 учасників із 52 країн під гаслом «Будуємо місто милосердя». Вільнюс було обрано місцем проведення, зокрема через його особливе значення як місця народження образу Божого Милосердя: саме тут зберігається оригінальний образ, написаний у 1934 році, який нині перебуває в каплиці Божого Милосердя. Серед спікерів конгресу був Вселенський Патріарх Варфоломій, а Папа Лев XIV записав спеціальне відеозвернення до учасників.
Звертаючись до міжнародної аудиторії, президентка Карітас України змалювала чотири роки повномасштабної війни: від конкретної гуманітарної роботи до фундаментальних питань про те, що означає залишатися людиною.
«Війна – це хаос і руйнування, але це не лише політична чи військова криза. У своїй основі війна руйнує стосунки. Вона руйнує саму суть того, що означає бути людиною», – сказала вона.
За її словами, відповідь Карітас України охоплює багато рівнів: надання базової гуманітарної допомоги – їжі, води, одягу та житла; супровід внутрішньо переміщених осіб і допомогу їм в інтеграції в нові громади; відновлення зруйнованого житла; а також довготривалу підтримку людей, які пережили полон і потребують зцілення від травми катувань.
У центрі всього цього, підкреслила президентка, є те, що в Карітас називають духовністю зустрічі або, як вона воліє говорити, таїнством зустрічі.
Зустріч, зауважила вона, змінює не лише тих, хто отримує допомогу, а й тих, хто її надає. Промовистою є статистика: у 2022 році 40% волонтерів Карітас України становили внутрішньо переміщені особи, люди, які спочатку самі звернулися по допомогу, а згодом повернулися, щоб підтримати наступну хвилю потребуючих.
Тетяна Ставничи також наголосила, що стійкість України не є лише власною заслугою країни: «Коли ви бачите стійкість в Україні — це не лише ми. Ця стійкість побудована на Божій благодаті та милосерді, але також на молитвах і підтримці людей у всьому світі».
Вона розповіла і про моменти, коли її власна надія похитнулася, зокрема про ранок 2023 року, коли російські війська підірвали Каховську дамбу, а величезні території півдня України опинилися під водою. «Я пам’ятаю, як прокинулася того ранку з думкою: що тепер?» — сказала вона. Після пів години тиші та молитви вона взяла телефон, почала телефонувати колегам, і разом вони знайшли шлях уперед. «Майже крок за кроком — щоразу, коли виникає новий рівень кризи, ми знаходимо сили діяти разом».
На запитання, яке їй часто ставлять — як ви продовжуєте після чотирьох років війни? — вона відповіла відверто: «Не можу сказати, що ми не втомилися і що не несемо болю. Але ми знаходимо надію в дії».
Карітас України, за її словами, керується трьома принципами: шукати найкращий шлях уперед через постійні інновації; не втрачати людину з поля зору, зберігаючи людську гідність у центрі кожного втручання і продовжувати будувати співпрацю, виходячи з переконання, що «немає жодної людини, жодної організації, жодної країни, яка могла б самотужки витримати напад такого масштабу».
Війна, підсумувала пані Тетяна, – це не лише політична чи військова криза. «Це духовна криза. Відбувається духовна битва. І саме тому так важливо тримати якір людяності, якір того, як Бог створив нас для спілкування і стосунків».
Окрім участі в пленарних заходах, українська делегація організувала воркшоп «Милосердя в дії», який зібрав 25 учасників із різних куточків світу.
Директорка Департаменту програм зміцнення соціальної згуртованості Ганна Гоменюк розповіла, що тема воркшопу органічно продовжила ідеї, озвучені у виступі президентки. Учасники роздумували над тим, як залишатися людиною під час війни та як допомога іншим насправді підтримує нас самих.
«Ми говорили про те, що підтримку потрібно вміти не лише надавати, а й приймати», – зазначила вона.
Воркшоп будувався навколо спільної рефлексії: учасники ділилися досвідом моментів, коли відчували підтримку інших, коли самі її надавали, та розмірковували над тим, що означає бути разом у важкі часи.
«Багато хто сказав, що, виявляється, не вміє приймати підтримку, – розповіла Ганна Гоменюк. – А це важливо, тому що піклування про себе – це те, що сьогодні тримає нас, зокрема українців. Піклування про себе, про близьких і здатність жити повним життям навіть під час війни».
Завершився воркшоп спільною молитвою: учасники склали серце і попросили Бога про допомогу тим, про кого їм не байдуже. «Це серце зранене, але воно може бути зцілене», – сказала Ганна Гоменюк.
У межах конгресу команда #WASHinWAR Карітас України представила міжнародній аудиторії досвід України у подоланні гуманітарних наслідків війни та провела відкриту публічну дискусію про виклики, з якими стикаються українські громади в умовах повномасштабного вторгнення. До обговорення долучилися представники громадянського суспільства, міжнародних організацій, волонтери, журналісти та мешканці Вільнюса. Під час дискусії Ольга Сидій, координаторка міжнародної адвокаційної кампанії #WASHinWAR, та Уляна Крись, менеджерка з партнерств Карітас України, говорили про довгострокові гуманітарні наслідки війни, виклики відновлення постраждалих громад та необхідність збереження міжнародної уваги до України.
«Кампанія #WASHinWAR допомагає говорити зі світом мовою конкретних наслідків війни для людей. Коли людина втрачає доступ до води, безпечного середовища чи базових послуг – це про майбутнє громади. Саме тому ми прагнемо, щоб питання відповідальності агресора, раннього відновлення України та гуманітарної підтримки звучали на міжнародних майданчиках одночасно. Ми запрошуємо до цієї роботи всю мережу Caritas, адже ми одна родина і разом можемо посилити голос людей, які щодня живуть в умовах війни», – зазначила Ольга Сидій.
Уляна Крись наголосила на особливостях гуманітарної роботи в умовах війни: «Для більшості гуманітарних криз існує зрозуміла логіка: надзвичайна подія, реагування, стабілізація, відновлення. В умовах війни ця логіка порушується. Ми можемо допомогти людям оговтатися після чергового удару, відновитись чи підтримати громаду, але ніколи не знаємо, де завтра станеться нова атака і кому знову знадобиться допомога. Тому це постійна готовність починати відновлення знову і знову».
Наприкінці травня президентка Карітас України Тетяна Ставничи та виконавчий директор Карітас Спес о. В’ячеслав Гриневич зустрілися у Ватикані з Державним секретарем Святого Престолу кардиналом П’єтро Пароліном. Зустріч відбулася за сприяння Апостольського Нунція в Україні Архиєпископа Вісвальдаса Кульбокаса.
Під час зустрічі представники двох найбільших католицьких благодійних організацій в Україні поділилися актуальною інформацією про гуманітарну ситуацію, виклики, з якими щоденно стикаються українці в умовах повномасштабної війни, а також про служіння, яке здійснюють Карітас Україна та Карітас Спес у відповідь на потреби людей.
«Ми ділилися інформацією про реальний стан справ в Україні, з особливою увагою до потреб людей і того, як Карітас на них реагує. Це був живий і особистий обмін», – зазначила Тетяна Ставничи.
Вона також висловила вдячність Архиєпископу Вісвальдасу Кульбокасу за його постійну підтримку та сприяння діяльності обох Карітасів в Україні.
«Від перших днів свого служіння в Україні Нунцій завжди був відкритим до співпраці, завжди поруч. Він працює, щоб підтримувати діяльність Церкви та Карітасів у виконанні їхньої місії. Це дуже важливий знак підтримки для нас», – наголосила Президентка Карітасу України.
Окрему увагу під час зустрічі було приділено питанням, які сьогодні перебувають у центрі уваги Святого Престолу, зокрема поверненню українських дітей та іншим гуманітарним ініціативам.
За словами Тетяни Ставничи, важливим аспектом зустрічі стало спільне свідчення двох організацій: «Було важливо, що Карітас Україна і Карітас Спес говорили одним голосом про ситуацію в Україні та про потреби людей, які постраждали від війни. Таке спільне представлення нашого служіння має велике значення».
Отець Вячеслав Гриневич підкреслив, що сама зустріч стала знаком уваги Святого Престолу до українського народу.
«Це великий знак уваги до України та прагнення слухати, розуміти й бути залученим. Ми відчули, що Україна не забута і що з нами солідаризуються. Разом шукали відповіді на запитання та обговорювали можливості, які можуть бути реалізовані в гуманітарній сфері в майбутньому», – сказав він.
На завершення зустрічі представники Карітас Україна та Карітас Спес подарували кардиналу Пароліну графічну роботу українського дизайнера Дмитра Куршинського. Символічний твір привертає увагу до особливо вразливих категорій населення в умовах війни – дітей та людей похилого віку.
Зустріч стала ще одним свідченням постійної уваги Святого Престолу до гуманітарної ситуації в Україні та підтримки служіння, яке Церква здійснює для постраждалих від війни.
З 30 червня по 1 липня відбувся Саміт волонтерських та громадських ініціатив, організований ІСАР Єднання у партнерстві з Львівською обласною військовою адміністрацією. Участь у Саміті взяли представники громадянського суспільства, волонтерських мереж, органів державної влади, місцевого самоврядування, Офісу Президента України, Верховної Ради України, міжнародних інституцій та донорських спільнот. Карітас України на Саміті представили керівник юридичного відділу Ростислав Кісь та юрист Олеся Балян.
Відкрите звернення українських ОГС до підписантів Великої угоди (Grand Bargain) виконати свої зобов’язання перед місцевим керівництвом щодо реагування на кризові ситуації.
Збір підписів завершено.
Тексти української та англійською в окремих файлах вказані з підписантами:
З 30 червня до 1 липня керівники гуманітарних відділів організацій-донорів, спеціалізованих установ ООН та НУО зустрінуться в Женеві, щоб підсумувати успіхи у виконанні зобов’язань за Великою угодою у сфері реформування гуманітарної системи. Одним із пріоритетних зобов’язань, прийнятих в рамках Великої угоди, була підтримка національного та місцевого керівництва у реагуванні на кризу, а також забезпечення того, щоб гуманітарна реакція була „максимально місцевою, але настільки міжнародною, наскільки потрібно”. Організації-підписанти беруть активну участь у реагуванні на гуманітарну кризу в Україні. Ми бачимо, як міжнародна спільнота – донори, спеціалізовані установи ООН та НУО – працюють над тим, щоб виконати ці зобов’язання в Україні. Ймовірно, що чимало учасників зустрічі Великої угоди згадуватимуть про це, і ми це також цінуємо. Але якщо дивитися у майбутнє, то місцевому керівництву не потрібна висока риторика чи визнання важливості їхньої ролі, натомість їм потрібні практичні та амбітні дії, спрямовані на підтримку їхньої діяльності. Саме тому ми акцентуємо увагу на дуже практичних кроках, яких ми очікуємо від підписантів Великої угоди, щоб підкріпити свою діяльність у напрямку місцевої гуманітарної діяльності в Україні, і ми сподіваємося, що на цій зустрічі ви надішлете потужний сигнал підтримки в цьому напрямку:
1. Донори, ООН та міжнародні НУО у своїх стратегічних документах і планах, які стосуються реагування щодо України, повинні окреслювати конкретні цілі, часові рамки та показники, щоб сприяти підзвітності щодо підтримки місцевого керівництва. У попередньому запиті на розширення гуманітарної допомоги в Україні (Flash Appeal) ООН згадувалося залучення національного та місцевого керівництва, але потрібно забезпечити більше конкретики у наступному стратегічному плані ООН. Там необхідно окреслити окремі показники за пріоритетами, які визначили місцеві суб’єкти; в тому числі це стосується забезпечення довгострокового фінансування на гнучкій основі, постійної підтримки щодо покриття накладних витрат, а також нарощування підходу до довгострокового супроводу і наставництва в аспекті посилення спроможностей.
2. Український гуманітарний фонд ООН (УГФ) повинен визначити чіткі і більш амбітні цілі щодо відсотків, які слід скеровувати безпосередньо місцевим суб’єктам, і цей відсоток повинен з часом зростати (наприклад, зрости до 70% протягом 12 місяців). УГФ повинен також прийняти нові рекомендації, які вимагатимуть, щоб місцеві партнери отримували підтримку у покритті накладних витрат навіть якщо вони є лише виконавцями-партнерами міжнародної агенції, і не варто залишати це на розсуд організації-посередника. Можна адаптувати модель програми НУО Twinning з Афганістану таким чином, щоб забезпечити краще продуманий підхід і надати ширшій низці НУО можливість бути не суб-грантоодержувачами, а мати безпосередній доступ до фінансування УГФ. Слід заохочувати додаткові об’єднані фонди чи консорціуми надавати малі гранти різним суб’єктам, які не характеризуються достатнім масштабом операцій чи систем, який є необхідним для успішного проходження процедури відбору УГФ.
3. Донори повинні визначити чіткі очікування щодо одержувачів грантів від спеціалізованих установ ООН та міжнародних НУО, а це вимагає, щоб ці установи та організації озвучили чіткий підхід, спрямований на підсилення, доповнення та підтримку – а не підрив – ролі національних та місцевих суб’єктів. Одним із ключових аспектів у цьому стосунку застосування міжнародними організаціями чіткого та одностайного підходу до партнерства і нарощування спроможностей, спрямованого на те, щоб сприяти місцевому керівництву у забезпеченні реагування. Донори повинні забезпечувати підзвітність міжнародних організацій щодо результатів в аспекті підсилення діяльності місцевого керівництва; зокрема, в аспекті підтримки місцевих НУО у переході від статусу суб-грантоодержувачів до основних грантоодержувачів, коли йдеться про фінансування з боку ООН та інших донорів.
4. Донори та міжнародні організації повинні застосувати підхід „без жалю”, який забезпечить можливість підтримувати менші національні НУО, місцеві організації та волонтерські мережі. Цей підхід спрямований на застосування пропорційного підходу до перевірок та комплаєнсу, щоб кошти могли надходити до менших та неформальних груп і мереж, які працюють над наданням допомоги. Паспортизацію перевірок з боку деяких організацій слід масштабувати і узгодити по всьому діапазону реагування, щоб місцеві організації не були змушені проходити численні дублюючі та неузгоджені процедури перевірки, які зосереджується на одному і тому ж питанні. Такий підхід повинен супроводжуватися сталою підтримкою щодо розподілу потужностей; визнанням та нарощуванням керівних потужностей, знань і творчих способів роботи, які використовували при реагуванні місцеві суб’єкти; водночас, необхідно докладати зусиль до підсилення спроможностей (в тому числі шляхом розподілу потужностей між місцевими суб’єктами) у визначенні ділянок, де необхідні покращення для того, щоб гарантувати ефективне та підзвітне надання гуманітарної допомоги.
5. Донори та міжнародні організації повинні брати до уваги місцеве законодавство щодо оподаткування та благодійної діяльності і враховувати його при формуванні бюджету та у спілкуванні з українською владою. Національне законодавство вимагає сплати податків за надання благодійної допомоги, яка перевищує певний поріг, за відшкодування волонтерських витрат, а також документування надання благодійної допомоги, а це може виявитися складним завданням на окупованих територіях. Бажано, щоб донори та міжнародні організації застосовували спільний підхід до формування ресурсів для покриття витрат і вирішення будь-яких проблемних питань, які виникають у національної влади.
6. Усі міжнародні організації та кластери повинні схвалити Етичні рекомендації щодо найму і діяти у відповідності до таких рекомендацій, які зафіксовано у HCT. На різноманітних зустрічах по всій Україні згадувалася погана практика в цьому плані. Приклади, коли одна міжнародна організація намагалася наймати працівників місцевих НУО, які були залучені до первинних рятувальних робіт в Ірпені та Бучі, вказують на ступінь проблемності цього питання. Етичні рекомендації щодо найму спрямовані на те, щоб припинити таку найгіршу „ковбойську” практику браконьєрства щодо працівників місцевих організацій. Донори повинні систематично забезпечувати підзвітність міжнародних організацій у цьому питанні і фінансування повинно залежати від дотримання таких Рекомендацій.
7. Донори та міжнародні організації повинні заохочувати співпрацю між урядом та громадянським суспільством на місцевому рівні і використовувати наявну співпрацю, щоб гарантувати ефективне формування програм на основі потреб та посилювати спроможності щодо реагування. Ще до вторгнення Уряд України ініціював процес децентралізації, відбувалися різні процеси, в тому числі національні НУО отримали досвід надання соціальних та публічних послуг на місцевому рівні, підтримуючи місцеву владу і навчаючи її працівників. Донори та міжнародна гуманітарна спільнота повинні сприяти співпраці між урядом та громадянським суспільством у напрацюванні рішень, які посилять системи влади на національному та місцевому рівнях, а не створюватимуть паралельні системи. Це спростить координацію, підвищить ефективність оцінки гуманітарних потреб і реалізації програм, водночас посилюючи потужність системи загалом у реагуванні на те, що, ймовірно, стане довгостроковою кризою.
8. Донори та міжнародні організації повинні забезпечити, щоб зусилля з локалізації в рамках фінансування та координації враховували різних місцевих акторів; включаючи організації, що підтримують маргіналізовані групи, враховуючи важливу роль, яку вони відіграють в охопленні тих, хто живе в найбільш вразливих умовах, та у забезпеченні дотримання критичних вимірів цієї кризи – гендеру, віку, мови та інвалідності, а також у задоволенні особливих потреб.
9. Донори та міжнародні організації повинні забезпечити системне використання місцевих мов та акцент на інклюзії при здійсненні координації у гуманітарній сфері, зокрема, на місцевому рівні. Використання місцевих мов при здійсненні координації забезпечило суттєві відмінності в плані значущого залучення місцевих працівників на сході після 2018 р. Однак у теперішньому процесі реагування не простежується жодне послідовне застосування місцевих мов під час зустрічей кластерів і в документах, і це обмежує здатність місцевих суб’єктів по-справжньому впливати на рішення.
Представники Карітасу України взяли участь у пресконференції, організованій Центром демократії та верховенства права, з нагоди реєстрації у Верховній Раді України законопроєкту «Про внесення змін до Закону України «Про волонтерську діяльність» щодо підтримки волонтерської діяльності» №7363 та законопроєкту «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо сприяння розвитку волонтерської діяльності та діяльності неприбуткових установ та організацій в умовах збройної агресії Росії проти України» №7364.
Юридичний департамент Карітасу України у співпраці з провідними ОГС в рамках Платформи за правові реформи для ОГС активно долучався до розробки вищевказаних законопроєктів, бо розвиток волонтерства та залучення волонтерів до роботи є одним із важливих напрямків діяльності Карітасу України. Текст законопроєктів проходив обговорення та погодження у Міністерстві соціальної політики, Міністерстві молоді та спорту, Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів.
Основними цілями законопроєкту № 7363 є розширення напрямів, за якими може здійснювати волонтерська діяльність з урахуванням сьогоднішніх викликів та реалій; закріплення необхідності здійснення державної та місцевої підтримки волонтерської діяльності та створення сприятливих умов для її здійснення; залучення до здійснення волонтерської діяльності дітей, віком до 14 років для широкого поширення в українському суспільстві культури волонтерства. Законопроект № 7364 покликаний усунути розбіжності щодо питання оподаткування волонтерської діяльності, які існують на сьогодні між положеннями Закону України «Про волонтерську діяльність» і Податкового кодексу України, зменшити податковий тягар на волонтерів та неприбуткові установи і організації.
Під час пресконференції керівник юридичного департаменту Карітасу України Ростислав Кісь наголосив на важливості негайного прийняття змін до Податкового кодексу України в частині неоподаткування податком на доходи фізичних осіб суми відшкодування витрат, пов’язаних з наданням волонтерської допомоги. Зокрема, мова йде про такі витрати як витрати на проїзд, харчування, проживання, поштові та телефонні послуги, на проведення медичного огляду та вакцинації, які понесені під час здійснення волонтерської діяльності. Як зауважив п. Р. Кісь, волонтери, особливо зараз в час війни, здійснюють на абсолютно безкоштовних засадах просто неймовірну та титанічну роботу, надають допомогу державі, Збройним Силам України та цивільному населенню, в тому числі особливо вразливим групам населення, і держава повинна максимально сприяти їхній діяльності та усунути всі бюрократичні, зокрема податкові, перешкоди. Також було згадано про важливість законодавчого закріплення положення про не включення громадськими та благодійними організаціями до розрахунку суми для реєстрації платником ПДВ операцій з надання благодійної допомоги на постійній основі.
Учасниками пресконференції було висловлене спільне сподівання, що Верховна Рада України невідкладно прийме вищезгадані законопроєкти, що в свою чергу сприятиме ефективному розвитку волонтерства в Україні.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
