Місяць: Жовтень 2010

18 жовтня європейські країни відзначили День боротьби з торгівлею людьми. Міжнародні організації ООН та ОБСЄ, як також громадські активісти, які працюють з цією проблемою в Україні, закликали українську владу ухвалити комплексне законодавство щодо протидії торгівлі людьми.

Координатор консультативного центру з протидії торгівлею людьми у Хмельницькому Вадим Яцишин розповів про те, як можна подолати цю проблему.

– Міжнародні організації закликають до ухвалення комплексного законодавства щодо протидії торгівлі людьми. Що повинно включати це законодавство?
На мій погляд, воно повинно мати інструменти, які є зрозумілими всім, хто хоче подолати це явище. Воно повинно включати три аспекти щодо вирішення цією проблеми: криміналізація (має бути чітко прописана і зрозуміла всім), питання превенції (як повинні відбуватися заходи протидії і яким чином вони будуть представлені на широкий загал), реабілітація постраждалих (має бути узгоджені і зрозумілі всім форми, постраждалим потрібна допомога та їм байдуже: є на це законодавство чи немає).

– Ви вважаєте, що повинен бути спеціальний кодекс як частина загального законодавства?
Є достатня кількість міжнародних конвенцій, які можна об’єднати в один універсальний акт. Цей акт буде всім зрозумілий, буде виконуватись і законодавство буде приведено під той акт.

– Все частіше чоловіки становляться жертвами торгівлями людьми. Особливо в Польщі та Росії. В яких ще країнах використовують примусову працю українців?
З досвіду нашого регіону (праця з потерпілими, тими хто є в нашому обліку), люди потрапляли у рабство в Чехії, Австрії, Словаччині, Росії. Були випадки, що пов’язані з самою Україною. Тобто люди з маленьких міст потрапляли у трудову експлуатацію у крупних містах.

– Яким чином людям вдається позбавитися трудової експлуатації?
Ті люди, які експлуатують працівників потребують здорових людей, що здатні багато працювати і на яких не потрібні зайві витрати. Коли людина втрачає здоров’я, на неї вже не можна заробляти, то її можуть виштовхнути, навіть дати гроші на зворотній квиток.

– Як довго триває перебування у рабстві?
Людина, яка залучена у проституцію, може знаходитися в експлуатації сім років, бо потім втрачає зацікавленість. Експлуатація чоловіків триває два роки (це важкі роботи). А було що людина за три місяці роботи отримувала інвалідний стан та її викидали на вулицю.

– Чи можете поділитись досвідом, як ви боретеся на місцевому рівні з цим злом?
Дуже важливо зрозуміти, що побороти це явище не так легко навіть у партнерстві, вже не говорячи про поодиноку діяльність. Перше що треба зробити – налагодити співпрацю зі всіма  хто займається цією сферою. В нашому регіоні є добра співпраця зі службою зайнятості. Міжнародні організації включаються в цю роботу і підтримують нас фінансово та консультативно. Наприклад, Карітас України, Міжнародна організація з міграції – це організації дають нам можливість  зрозуміти, що ми можемо побороти це явище.     

 

Дивитись відео (“Голос Америки”).

 

Президенту Ван Ромпею  та його колегам з керівництва ЄС було запропоновано стати частиною руху «Нульова бідність». Кардинал Родрігес Марадіага висловив думку, що зведення злиднів на нульовий рівень є не тільки справою Карітасу. Це повинно стати головним пріоритетом для всього Європейського Союзу.

 

«Нульові Бідність» не є прийняття бажаного за дійсне, але реальна й досяжна політична мета», – сказав президент Карітасу Європи о. Ерні Гіллен, який з Президентом Ван Ромпеєм був присутній на зустрічі.

 

11 листопада 2008 колишній європейський комісар Альмунія повідомив учасникам Другого Міжнародного економічного форуму у Брюсселі, що ЄС підготував пакет рятувальних заходів для надання фінансової допомоги державам-членам ЄС, які борються з світовою фінансовою кризою, обсягом ? 20 млрд.

 

Для порівняння, два тижні тому, 27 вересня 2010 Європейська комісія запропонувала бюджет програми благодійного продовольства в розмірі ? 500 млн. на рік. Цифри говорять самі за себе та відображають пріоритети. Тому ця зустріч була викликана необхідністю впливу на політиків для серйозної підтримки боротьби з бідністю в Європейському союзі.

 

* Zero Poverty

15-17 жовтня у Брюховичах (Львівська область) для душпастирів, медичних і соціальних працівників та волонтерів відбувся семінар «Надання допомоги хворим на ВІЛ/СНІД». Учасники семінару вивчали як покращити психологічну та соціальну підтримку ВІЛ-позитивним особам, формувати у суспільстві прихильність до уражених хворобою людей.

Організатором заходу виступила Комісія у справах душпастирства охорони здоров’я  УГКЦ за сприяння асоціації Giobbe та Центру душпастирства охорони здоров’я Туринської архиєпархії (Італія). У семінарі взяли участь консультант програм ВІЛ/СНІД  Карітасу України Дзвенислава Чайківська, душпастир Київської архиєпархії о. Анатолій Тесля та координатор програм Карітасу Києва Ростислав Дзундза та інші фахівці по роботі з ВІЛ-позитивними особами.

Серед запрошених експертів були директор Центру душпастирства охорони здоров’я Туринської архиєпархії (Італія) о. Марко Брунетті, капелан лікарні св. Івана Хрестителя (Торін, Італія) о. Серджіо ді Лулло, доцент Міжнародного інституту душпастирства охорони здоров’я Каміліанум  о. Арсен Михайлович,  лікар-інфекціоніст, член ради Асоціації Йова Джуліано де Сантіс, лікар-хірург, відповідальний за формування нового способу життя серед ВІЛ-інфікованих в Асоціації Йова Марко Перетті.  

Як зазначив о. Ростислав Дзундза, хворі на ВІЛ/СНІД люди споглядають в минуле, яке часто позначене двозначністю, та в майбутнє  з невизначеністю. «Тому саме пасторальний працівник входить у таємницю їхньої дійсності, щоб розділити з ними особливості їхнього паломництва, пристосовуючись до різних шляхів. Він прагне побачити в кожному хворому «обличчя Христа» і намагається «бути Христом» для кожного хворого, передаючи Євангеліє через усмішку, доброзичливе ставлення, добре слово і жест любові», – додав він.

створив інформаційно-методичний центр домашньої опіки, який надаватиме консультації мешканцям Коломиї по домашньому догляду за людьми похилого віку. Проект дозволить поширити масштаб надання допомоги

потребуючим особам.

Як повідомив керівник проекту Роман Рєзнік, центр навчатиме домашній опіці всіх, хто звернеться до Карітасу. В першу чергу, це – близькі та родичі хворих.

«Центр – це ресурс для доглядальників про методи та засоби допомоги. Основне завдання – поширення інформації про опіку на дому», – розповів Роман Резнік. 

Сьогодні клієнтами проекту «Домашня опіка» у Коломиї є 30 мешканців. Фахова підготовка зацікавлених осіб дозволить збільшити цей показник в декілька разів. Опікуни зможуть отримувати в офісі Карітасу всі необхідні речі по догляду за важкохворими.

Проект підтримав єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії Микола (Сімкайло). Зокрема, він пообіцяв сприяти створенню масажно-гігієнічної кімнати. Владика закликав передати досвід по догляду молодим волонтерам, таким чином привчати людей до жертовності та подяки старшим людям.

Дивитись відео.

Європі (Католицьке відділення в справах світової охорони здоров’я) та о. Ігоря Козанкевича, Голови Соціальної комісії Єпархії.

«Збудувати храм матеріальний легше, ніж відбудувати храм людської душі, – сказав владика Ярослав, – наша Церква після виходу з підпілля найперше мусила будувати храми та вишколювати священство. Сьогодні ж вже настав той час, коли ми повинні серйозніше зайнятися соціальним служінням. Зокрема, нам слід на високому професійному рівні подбати про допомогу потребуючим».

Під час зустрічі присутні викреслили  два основні напрямки праці у сфері подолання ВІЛ/СНІДу, в яких на даному етапі покликана діяти Церква. Перший – це інформаційно-підготовчий, адже, як сказав владика Ярослав: «Церква повинна говорити про епідемію ВІЛ/СНІДу на фаховому, доступному і водночас переконливому рівні». Йдеться про підготовку високопрофесійних спеціалістів у цій ділянці праці та про профілактику епідемії ВІЛ/СНІДу.

Іншим важливим напрямком є допомога тим, хто вже є ВІЛ-позитивним. Найперше, це морально-психологічна підтримка зі сторони духовенства та мирян, а також скерування до медичних закладів на лікування.

Присутні погодилися з владикою Ярославом (Прирізом) у тому, що сьогодні Церква для подолання епідемії ВІЛ/СНІДу має послуговуватись не лише священиками чи семінаристами, але й воцерковленими мирянами. Було також констатовано, що ефективна праця буде неможливою без створення належної матеріальної бази.  У цьому контексті було відзначено, що в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії є добрі задатки для праці в цьому напрямку. Зокрема, тут діє Реабілітаційний центр «Назарет» для осіб узалежнених від наркотиків, котрі, по-суті, є групою підвищеного ризику зараження ВІЛ/СНІД-ом.

14 жовтня у Кам‘янець-Подільському 50 вчителів та методистів з усіх регіонів України на семінарі обмінялися досвідом і найкращими практиками у організації виховних заходів з питань попередження торгівлі людьми, кіберзлочинності та інших форм насильства. На думку фахівців Карітасу України, це важливий крок у напрямку протидії торгівлі людьми.

Захід був організований Міністерством освіти і науки України у співпраці з проектом Ради Європи «Зміцнення і утвердження прав жінок і дітей в Україні». Проект фінансується спільно Європейським Союзом і Радою Європи та виконується Радою Європи.

Щоб допомогти вчителям в обговоренні з дітьми та молоддю проблем торгівлі людьми, були розроблені методичні рекомендації з проведення у навчальних закладах «Уроку з попередження торгівлі людьми» та організовано цикл семінарів. Методичні рекомендації включають в себе практичні поради для дітей, зокрема, щодо працевлаштування чи навчання закордоном, одруження з іноземцями, безпечної поведінки в Інтернеті. Декілька шкіл вже включили цю тему до навчальних планів та провели уроки, присвячені попередженню торгівлі людьми.

На думку фахівця Карітасу України, координатора проекту КОАТНЕТ – Наталі Бандери, важлива роль в попередженні цього явища належить «вихованню поваги до прав людини, її гідності. Відтак, окрім сім’ї, Церкви, дуже активно сприяє цьому школа і нам частіше слід співпрацювати з навчальними закладами, ділитися методичними напрацюваннями та інформаційними ресурсами».

Для Карітасу залишається актуальною справа боротьби з торгівлею людьми, зокрема її попередження та надання допомоги потерпілим. З цією метою Карітас України реалізує комплексну програму протидії: надає допомогу соціально незахищеним верствам населення, розробляє та розповсюджує превентивні інформаційні матеріали, організовує допомогу потерпілим, розвиває співпрацю з партнерськими організаціями в Україні та закордоном.

Волонтер Карітасу України Лідія Чупляк відвідала Шпиталь Шептицького у Львові та довідалась у його працівників – Галини Курницької та Ярослави Пилат – яким чином надається допомога потребуючим. Крім новітнього обладнання, дорогих ліків важливу роль грає людське ставлення до пацієнтів.

Тому Шпиталь є передовим закладом в Україні з надання допомоги найбільш потребуючим, зокрема ВІЛ-позитивним.

 

У 1903 році доктор Євген Озаркевич (Шпиталь розміщується саме на вул. Є. Озаркевича, 4 – прим. автора) разом з іншими медиками на чолі з Главою Греко-Католицької Церкви Митрополитом Андреєм Шептицьким організували лікарське товариство “Народна лічниця” і створили невелику клініку.

 

 

 

Проект Домашня опіка був запроваджений у 1999 році за ініціативи Карітасу України та фінансувався партнерами з Німеччини. Початково проект запроваджувався для остарбайтерів. Саме тут мені випала честь познайомитись із самовідданими та рідкісними у нас час людьми – Галиною Курницькою, координатором проекту, та Ярославою Пилат, соціальним працівником Шпиталю Шептицького.

 

 – У той час і зараз надаються медико-соціальні послуги, тобто послуги соціального представника та медичні послуги: гігієна тіла, вимірювання тиску, ін’єкції, ремонт одягу та взуття, допомога по господарству, закупівля продуктів, – розповідає працівник Шпиталю Шептицького Галина Курницька. – Тоді в рамках проекту була стаття “Медикаменти” і згідно з призначеннями лікаря, відповідно до рецепту, закуповувалися ліки та видавались підопічним. Також раніше ще надавалась суттєва допомога продуктами харчування – закуповувались продукти, формувались у пайки та видавались кожному підопічному. Зараз соціальні працівники приходять додому, допомагають потребуючим. Ми маємо пральню, тому допомагаємо прати. Раніше в Шпиталі Шептицького цього не було.

 

Розмову продовжила соціальний працівник ВІЛ-сервісних проектів Шпиталю Шептицького Ярослава Пилат:
 – Серед підопічних є люди похилого віку, неповносправні. Є також ВІЛ-позитивні, яким надається медико-соціальний супровід. Зараз їх близько 20 осіб.

Далі пані Ярослава детальніше розповіла про діяльність Шпиталя Шептицького.

 

– Як потрапляють до вас ВІЛ–позитивні?
– В основному вся інформація йде від Львівського обласного центру з профілактики та боротьби зі СНІДом. Інформація є конфіденційна і ніхто її розголошувати немає права. Ми почали працювати із СНІД-центром у 2007 році. Допомога була спрямована на закупівлю дитячого харчування. На той час обласний центр СНІДу не мав можливості закуповувати дитяче харчування. Тоді вперше була укладена угода зі СНІД-центром, яка щороку поновлюється. СНІД-центр звернувся із проханням допомогти. Ми взяли 20 дітей під свою опіку, для яких закуповували спеціальні суміші і кожного місяця роздавали. Цей проект був в рамках “Домашньої опіки”. Згодом обласний центр СНІДу став отримувати державне замовлення на дитяче харчування і почав видавати харчування планово.

 

Наступного разу ми почали працювати зі СНІД-центром у 2008 році в рамках київського проекту «Від серця до серця». Лікар запитує хворого, чи знає він або вона про існування такої організації як Шпиталь імені Митрополита Андрея Шептицького, де надається медико-соціальний супровід для хворих, і чи хотіли б вони в ньому обслуговуватись. Якщо людина погоджується, тоді хворим дають координати. Інший шлях: одна людина сказала іншій.

 

– Яка категорія ВІЛ-позитивних людей до Вас потрапляє? І чим в першу чергу ви допомагаєте ВІЛ-позитивним?
– В основному це все молоді люди, які в свій час прожили дуже веселе життя, не відмовляючи собі ні в чому, які ніколи не думали, що колись зіткнуться з життєвими проблемами та проблемами власного здоров’я. Це люди, які практично повноцінно не жили в суспільстві, тобто не можуть самостійно вирішити елементарних побутових проблем. Ці люди бояться оформляти документи у поліклінічних відділеннях, бо в такому разі не буде дотримано лікарської таємниці.

 

Ще одна проблема полягає у тому, що в Україні немає інвалідності по ВІЛ/СНІІДу, тому оформити інвалідність можна лише за супутньою хворобою. Дуже часто ВІЛ чи СНІД-позитивні отримують відмову.

 

У кожного є щось своє. Першочерговим для них є ліки. З кожним роком кількість хворих у СНІД-центрі збільшується. Державне планування має свої недоліки. Центр не встигає запланувати ту кількість ліків, яка буде необхідна. Тому до кінця року в СНІД-центрі виникають проблеми з ліками. Та й не кожен хоче віддавати власні гроші на ліки. Тому дуже велика кількість людей іде до нас просто за ліками. Ліки вони отримують безкоштовно.

 

– Чи проводиться профілактична роз’яснювальна робота про ВІЛ/СНІД?
– Ми намагаємось подати інформацію. Дуже велика кількість людей нічого не знають про ВІЛ/СНІД. Інколи приходить людина, яка нещодавно дізналася про свій статус. Вона є в шоці, налякана, питає, що це за хвороба, просить розказати їй щось та дати літературу. Ми не проводимо первинну профілактику, маємо уже тільки медико-соціальний супровід ВІЛ-інфікованих. До речі, з метою психологічної підтримки у Шпиталі Шептицького працює також психолог.

 

– Які ще благодійні організації, крім Карітасу України, допомагають Вам у цьому напрямку?
– У цьому напрямку працюють ще Всеукраїнська мережа ЛЖВ, благодійні фонди «Аванте», САЛЮС, «Усі разом». Але ці організації працюють лише у певному напрямку, наприклад, в тюрмах. Ми не маємо таких повноважень. Але якщо під час опіки над людиною, її ув’язнили, ми можемо лише поцікавитись про долю нашого підопічного. І тут наша компетенція закінчується. Далі ми вже звертаємось в ту організацію, яка є більш компетентна у цих питаннях.

–  У липні цього року у Відні відбулась міжнародна конференція «СНІД 2010». Розкажіть, будь-ласка, коротко про свої враження.
– Конференція дала можливість оцінити ситуацію з епідемією ВІЛ/СНІДу, яка склалася у світі, усвідомлення того, що проблема є дійсно глобальною. І Україна не є виключенням. Про це треба говорити. А нам доводиться стикатися із проблемою браку інформації не тільки у населення, а й у медичних працівників. Звичайно, не всі повинні знати все, однак потрібно володіти мінімальною інформацією, яка дасть можливість правильно розуміти стан речей.

Усім нам треба пам’ятати, що навколо нас є люди, які потребують нашої допомоги, нашого співчуття та розуміння. Не треба боятись глянути правді у вічі та розгледіти реальність.

І не завжди допомога полягає у матеріальному. Своїм теплим серцем, щирою посмішкою, добрим словом Ви можете зігріти чиюсь душу.

«А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Євангеліє від Матвія 25 розділ,40 вірш).

Матеріал підготувала Лідія Чупляк.

4 жовтня у соціальному центрі для дітей трудових мігрантів Карітасу Коломийсько-Чернівецької єпархії побував Арсеній  Яценюк, засновник фонду «Відкрий Україну». Гість зустрівся з виховниками і поспілкувався з  дітьми із кризових родин та дітьми трудових мігрантів.

 

Під час відвідин А. Яценюк наголосив, що майбутнє України базується на трьох принципах: сім’я, освіта та християнські цінності. «Ви повинні вчитися, — звернувся він до дітей. — Освіта — це запорука вашого майбутнього і майбутнього країни. Я хотів би, щоб ви відбулися як особистості, ви маєте зробити себе самі, але для цього треба багато і наполегливо працювати, над собою, передусім».

 

Громадській діяч закликав дітей займатися спортом. Він відзначив, що відчув дружню, майже сімейну обстановку, яка панує в центрі. «Але я бажаю вам, щоб ваші батьки якомога швидше змогли повернутися додому», — додав А. Яценюк.

 

В останні роки значного розвитку набула діяльність Карітасу України пов’язана із міграційними процесами. Існують окремі проекти регіональних Карітасів, направлені на допомогу дітям українських трудових мігрантів. Карітас Сколе і Карітас Івано-Франківьск УКГЦ також отримали гранти на функціонування соціальних центрів для дітей за перемогу у конкурсі «Психоемоційна та соціальна робота з дітьми трудових мігрантів». Конкурс оголосили  фонд Арсенія Яценюка «Відкрий Україну» за підтримки Фонду Віктора  Пінчука. Саме у соціальних центрах Карітасу діти насичено та цікаво проводять вільний від навчання час, можуть отримати психоемоційну допомогу, дружню підтримку, пораду соціального працівника. Тому підтримка саме цих проектів дуже важлива на сьогоднішній день.

гуманітарної програми Міжнародного фонду «Відродження».

 

 

Сьогодні понад 20 осіб знову можуть щоденно відвідувати Центр і брати активну участь у різних заходах. За місяць роботи працівники Карітасу встигли організувати оздоровчу поїздку до Моршина, похід в ліс за грибами. Для лікування фізичних захворювань, щоденно проводяться заняття з трудотерапії. Залучення до певних видів діяльності дозволяє хворим досягнути максимальної незалежності у повсякденному житті.

«Ми застосовуємо різні види діяльності, які дозволяють творчо реалізовуватися нашим Друзям – так називаємо наших підопічних, – каже керівник проекту Наталя Загайко. – Наприклад, Друзі з нетерпінням чекають на початок підготовки до акції «Різдвяна свічка», активними учасниками якої вони є вже не один рік.»

Центр діє упродовж 9 років і став навчальною базою для працівників багатьох інших організацій, які надають допомогу неповносправним. Для покращення послуг, які надаються підопічним, постійно йде обмін інформацією та досвідом з партнерами. Роботу Центру також постійно підтримують і місцеві жертводавці.

 

Атмосфера у Центрі завжди привітна і робоча, тому сюди радо приходять небайдужі люди. Нещодавно Центр відвідали молоді волонтери з Польщі. А на днях у центр завітав керівник відділу по роботі з східними партнерами Янас Хубертус з Карітасу Мюнхена (Німеччина). Також Центр відвідала керівник благодійного фонду «Крона» Олена Мацібох. Пані Олена особисто переконалася у необхідності фінансово підтримувати такі проекти. Достатньо лише декілька хвилин, щоб перейнятися проблемами і потребами підопічних та оцінити важливість роботи, яку виконують асистенти Центру.