Щодня велика мережа Карітасу в Україні разом із міжнародними партнерами працює для людей, які втратили свої домівки через війну, чиє житло було пошкоджене або зруйноване, або хто був змушений залишити рідне місто чи село. Ми допомагаємо людям у потребі знову мати гідні, придатні та безпечні умови для проживання після руйнувань.
Цей день ми мали провести інакше.
Ми готувалися зустрітися з партнерами, авторами історій, колегами та гостями у Музеї історії Києва, щоб уперше представити книгу «Дім, я повернусь» і відкрити однойменну фотовиставку. Ми хотіли разом перегортати сторінки, дивитися на світлини, слухати голоси авторок, які погодилися розповісти про свої особисті історії.
Однак безпекова ситуація змусила нас змінити ці плани. росія продовжує атакувати українські міста, а для Києва та Київщини повітряні тривоги й загроза нових ракетних і дронових ударів останніми тижнями стали щоденною реальністю. Небезпека не зникає ні вдень, ні вночі. А для нас безпека людей завжди буде важливішою за будь-який, навіть дуже очікуваний захід, тому публічну презентацію книги та відкриття виставки ми вирішили відкласти до часу, коли зможемо зібратися разом без зайвого ризику.
Ми віримо, що він обов’язково настане. Але відмовлятися від того, що вже створено разом із десятками людей, ми не хочемо і не будемо.
Історії, які нам довірили
Під час роботи над книгою ми багато разів думали про те, наскільки непросто було авторам повертатися у своїх спогадах додому – у квартири й будинки, на знайомі вулиці та подвір’я, до родинних вечерь, голосів близьких і звичного життя, яке для багатьох розділилося на «до» і «після». Разом із теплими спогадами поверталися евакуація, прощання, окупація, руйнування, довгі дороги та останній погляд на місце, яке ще вчора було твоїм домом.
Тому передусім ми дякуємо авторам книги «Дім, я повернусь». Дякуємо за довіру і за сміливість говорити про дуже особисте. За те, що дозволили нам увійти у свої спогади про родину, дитинство, рідні міста і села, про втрату, вимушений переїзд, повернення та новий шлях. Ми розуміємо, що кожен текст – це не просто історія для видання, а частина прожитого життя, до якої не завжди легко повертатися навіть подумки.
На початку книги є «Ключ» – текст, який відчиняє двері до подальшого читання. Він починається словами: «Цю книгу варто читати бережно», і далі пояснює чому: не через крихкість сторінок, а через те, наскільки особистим є все, чим люди поділилися.
Ми збирали розповіді не лише заради книги. У час, коли війна щодня змінює міста, родини й людські долі, надзвичайно важливо зберігати живі свідчення – пам’ять про те, якими були наші домівки, що люди втрачали, як рятувалися, що допомагало їм вистояти і як вони починали життя заново. Таке документування залишає не лише хроніку руйнувань, а й людський голос усередині цієї хроніки.
30 світлин, за кожною з яких – люди
Продовженням книги стала фотовиставка «Дім, я повернусь», яку Карітас України підготував у партнерстві з Агентством ООН у справах біженців в Україні та Державною службою України з надзвичайних ситуацій.
У ній – 30 світлин із різних регіонів України. Частина фотографій надана ДСНС України. Це кадри безпосередньо з місць російських ударів, куди рятувальники приїжджають одними з перших, бачать наслідки руйнувань ще тоді, коли вони зовсім свіжі, гасять пожежі, розбирають завали, допомагають постраждалим і рятують життя. Фотографії не варто розглядати просто як зображення, тому що за кожним кадром – чийсь зруйнований дім і день, після якого життя родини вже стало іншим.
І ми дуже вдячні рятувальникам не лише за можливість показати ці світлини, а передусім за їхню щоденну роботу поруч із людьми у найважчі моменти.
Інша частина виставки – фотографії наших команд із місцевих Карітасів, які їздять у громади, знайомляться з родинами, бачать їхні пошкоджені будинки до початку робіт, залишаються поруч у процесі відновлення, слухають їхні історії, а згодом повертаються, щоб зафіксувати вже інший момент – нові вікна, відремонтований дах, кімнату, до якої можна повернутися, або людину, яка після довгого очікування знову переступає поріг свого дому. Щиро дякуємо нашим колегам за те, що щодня працюють із людьми, допомагають їм відновлювати житло й життя та зберігати історії цього шляху.
Дім повертається не лише на сторінках книги
Окремо ми дякуємо нашому стратегічному партнеру – Агентству ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН), разом із яким Карітас України вже не п’ятий рік працює над житловими рішеннями для людей, постраждалих від війни.
У межах проєкту «Житло для вразливих домогосподарств» Карітас України за підтримки УВКБ ООН допомагає людям відновлювати пошкоджені оселі, покращувати житлові умови та знаходити рішення для тих, хто був змушений залишити свій дім. Частина героїв книги – це люди, з якими наші команди познайомилися саме завдяки цій роботі і яким спільними зусиллями вдалося допомогти.
росія може змінити наші плани, але не змусить нас від них відмовитися. Тому сьогодні виставка «Дім, я повернусь» усе-таки відкрилася – просто в іншому форматі.
Ми розмістили її у київському офісі Карітасу України, і колеги, які сьогодні були в офісі, змогли побачити всі 30 світлин, перегорнути сторінки книги та отримати її примірник. Це не та велика зустріч, яку ми планували. Але нам хотілося, щоб у Міжнародний день житла фотографії не залишилися запакованими, а книга – закритою.
Бо ворог може змусити нас перенести подію, змінити місце зустрічі чи відкласти заплановане. Але вона не змусить нас відмовитися від наших планів, від пам’яті про те, що було втрачено, від бажання допомагати людям і від віри в те, що життя в Україні триватиме.
Ми дуже хочемо, щоб книгу «Дім, я повернусь» прочитали не лише ті, кому дістанеться один із друкованих примірників, тому залишаємо електронну версію книги доступною для всіх.
Читайте її не поспішаючи, діліться з друзями, родиною та колегами. Можливо, серед цих сторінок ви впізнаєте себе – знайомий запах кухні, бабусин сад, під’їзд, у якому знали всіх сусідів, місто, яке залишилося далеко, або ключ від дверей, до яких ще хочеться повернутися. А, можливо, ця книга спонукає вас написати власну історію про дім.
Тому що пам’ять варто зберігати в різних формах – у текстах і фотографіях, у родинних архівах і великих виставках, у професійному документуванні та в кількох реченнях, написаних для своїх дітей. Те, що сьогодні здається дуже особистим спогадом, одного дня стане частиною спільної пам’яті про те, через що пройшла Україна і як її люди продовжували жити, допомагати одне одному й відбудовувати своє.
На презентацію книги та відкриття виставки «Дім, я повернусь» ми вас обов’язково ще запросимо. Коли це буде безпечно, ми зустрінемося, подивимося світлини разом і дамо можливість історіям прозвучати так, як ми задумували від початку.
До того часу – бережіть себе і тих, хто поруч, підтримуйте одне одного, не залишайте людину саму там, де можете простягнути руку. І нехай над нами залишаються слова: «А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Євангеліє від Івана, 1:5.)
Ми віримо у це світло, і продовжуємо робити все, що можемо, щоб у людей в Україні знову були дім і можливість будувати своє майбутнє.
