Карітас України на World Urban Forum 13: які житлові рішення сьогодні шукає світ і який досвід має Україна

Майже 3 мільярди людей у світі сьогодні не мають доступу до належних житлових умов, а понад 1,1 мільярда проживають у неформальних поселеннях та житлових нетрях. Глобальна житлова криза, кліматичні зміни, стрімка урбанізація та зростання соціальної нерівності поступово перетворюють житло на одну з ключових тем міжнародного порядку денного. 

Саме пошуку рішень для цих викликів був присвячений World Urban Forum 13 – найбільший міжнародний майданчик з питань житлової політики, розвитку міст та відновлення громад, який відбувся у Баку під егідою UN-Habitat. Форум зібрав понад 57 тисяч учасників із 176 країн світу та став місцем діалогу між урядами, міжнародними організаціями, муніципалітетами, фінансовими інституціями, бізнесом і громадянським суспільством.

Участь у WUF13 взяла і керівниця програми Housing Pathways Карітасу України, Ірина Нога. Вона долучилася до заходу на запрошення Catholic Relief Services (CRS) – одного з ключових міжнародних партнерів Карітасу України, з яким організація реалізує проєкти у сфері житла, відновлення громад та підтримки людей, які постраждали внаслідок війни. 

До складу міжнародної делегації CRS увійшли експерти та керівники програм із різних регіонів світу – України, Боснії і Герцеговини, Камбоджі, Сьєрра-Леоне та Пакистану. Такий склад відображав головну ідею форуму: житлова криза має різні форми в різних країнах, але потребує спільного пошуку рішень і обміну досвідом. 

За словами Ірини Ноги, однією з найважливіших особливостей цьогорічного форуму стало переосмислення самого поняття житла: 

«Практично всі дискусії зводилися до однієї ключової думки: житло розглядається як основа безпеки, людської гідності, економічної стійкості та розвитку громад. Саме тому житлова політика дедалі частіше стає частиною стратегічних державних рішень». 

Під час форуму обговорювали шість ключових напрямів

Йшлося про доступне та гідне житло як право; роль місцевого самоврядування у відновленні та розвитку; фінансові інструменти для розвитку міст; підтримку малих громад; інтеграцію житлової, соціально-економічної та екологічної політики; відновлення територій, постраждалих від конфліктів та кліматичних катастроф.  

«На відміну від багатьох держав, які планують житлові реформи в умовах стабільності, Україна змушена формувати нову житлову політику паралельно з війною. Країна одночасно відновлює пошкоджене житло, шукає рішення для мільйонів внутрішньо переміщених осіб, реформує застарілу житлову систему та розбудовує механізми довгострокового забезпечення людей житлом. Саме тому український досвід викликав значну зацікавленість серед міжнародних партнерів», – розповідає Ірина Нога. 

Національний павільйон «Ukraine: Rebuilding Our Future at Home» 

Вперше Україна була представлена на World Urban Forum власним національним павільйоном під гаслом «Ukraine: Rebuilding Our Future at Home». Центральна ідея: продемонструвати, як країна відновлює громади та житловий сектор в умовах повномасштабної війни, і робить це за стандартами енергоефективності, безбар’єрності та довгострокової стійкості. Головна експозиція – макет зруйнованого та відбудованого будинку в Бородянці, унаочнювала цю ідею: відбудувати краще, ніж було. 

Окрему увагу учасників форуму привернула також інсталяція підземної школи. Станом на 2026 рік в Україні функціонує понад 96 таких об’єктів, планується, що до кінця року їхня кількість перевищить 200. Для багатьох міжнародних учасників це був перший живий приклад того, як країна адаптує освітню та житлову інфраструктуру до умов постійних безпекових загроз.

Саме український павільйон став одним із майданчиків для десятків робочих зустрічей та професійних дискусій. Протягом форуму Ірина Нога зустрілася з представниками міжнародних організацій, фінансових інституцій, архітектурних бюро, донорських структур та експертних платформ, які працюють у сфері житлової політики та розвитку міст, і ділилася досвідом Карітасу України. 

Обговорення стосувалися не лише поточних потреб України, а й довгострокових підходів до відновлення. Особливий інтерес міжнародних партнерів викликали питання соціального житла, підтримки внутрішньо переміщених осіб, розвитку житлових рішень для вразливих категорій населення, а також роль громад у формуванні місцевої житлової політики.

Партнерство з Карітасом України – як приклад 

Під час панельних дискусій представники українських регіонів наводили співпрацю з Карітасом як приклад ефективної моделі взаємодії між громадським сектором, місцевою владою та міжнародними донорами. Зокрема, представниця Івано-Франківської обласної військової адміністрації окремо наголосила на якості цього партнерства. Для міжнародної аудиторії це було красномовнішим за будь-яку самопрезентацію. 

За словами Ірини Ноги, саме такі моменти підтверджують: Карітас України давно вийшов за межі гуманітарного реагування. «Ми не просто допомагаємо людям пережити кризу, а разом із владою і партнерами будуємо системи, які залишаться після неї. Ми добре знаємо масштаб збитків і глибину потреб, але відповідаємо на них не переліком проблем, а мовою конкретних моделей і рішень. Не “нам треба відбудувати зруйноване”, а “ми вже будуємо нову модель стійкості, і робимо це під час війни». 

Візит до Державного агентства житлового будівництва при Президентові Азербайджанської Республіки 

Ще одним важливим елементом участі став навчальний візит до Державного агентства житлового будівництва при Президентові Азербайджанської Республіки (State Agency for Housing Construction under the President of the Republic of Azerbaijan). Під час зустрічі учасники ознайомилися з механізмами реалізації державної житлової політики, фінансовими інструментами підтримки населення, системами реєстрації житлових потреб та підходами до просторового планування житлових територій. 

Особливий інтерес для української сторони становили питання взаємодії держави з приватним сектором, механізми фінансування житлових програм та створення комплексного житлового середовища, у якому житло поєднується з транспортною, соціальною та громадською інфраструктурою. 

«Бакинський заклик до дії» (Baku Call to Action) 

Ключовим результатом форуму став «Бакинський заклик до дії» (Baku Call to Action) — програмний документ, що визначає глобальні пріоритети у сфері житлової політики та міського розвитку і ляже в основу доповіді Генерального секретаря ООН. Він також відобразив головний тренд, який звучав під час більшості дискусій: світ поступово переходить від короткострокових житлових програм до системних рішень, розрахованих на десятиліття. 

Для Карітасу України ця дискусія є надзвичайно актуальною, адже наша робота – це не лише допомога людям у відновленні пошкодженого житла, а й підтримка внутрішньо переміщених осіб та перехід місць тимчасового проживання до сталих рішень. Через програму Housing Pathways Карітас України дедалі активніше долучається до пошуку довгострокових житлових рішень, розвитку соціального житла та підтримки громад у формуванні місцевої житлової політики. 

«Світовий форум ще раз показав, що Україна вже не є лише країною, яка потребує допомоги. Ми маємо унікальний досвід відновлення житла та громад під час війни. І цей досвід сьогодні цікавий міжнародній спільноті. Наше завдання – не лише вчитися в інших, а й ставати повноцінним учасником глобальної дискусії про майбутнє житла», – підсумовує Ірина Нога. 

Наступний World Urban Forum відбудеться у 2028 році в Мексиці. Карітас Україна має амбітні плани долучитися до нього розширеною делегацією та представити власний досвід у сфері житлових рішень і відновлення громад. Працюючи поруч із людьми, які втратили дім через війну, ми щодня переконуємося: поряд із гуманітарною допомогою потрібні довгострокові рішення, які повертають людям безпеку, стабільність і гідність.  

Як руйнування Росією греблі змінило життя громад, підходи до водопостачання та бачення відновлення в Україні

Через три роки після руйнування Каховської ГЕС Україна винесла один із найболючіших уроків війни: вода є питанням національної безпеки.

Підрив греблі залишив без води близько мільйона людей і продемонстрував небезпечну залежність цілих регіонів від одного джерела водопостачання. Водночас катастрофа змусила громади, державу та гуманітарні організації переглянути підходи до водної безпеки та відновлення інфраструктури.

Наразі ж питання полягає вже не в тому, що було втрачено, а в тому, які уроки Україна винесла з цієї катастрофи — і як відбудовує себе в умовах війни, що не зупиняється.

Підрив Каховської ГЕС 6 червня 2023 року став однією з найбільших техногенних катастроф, спричинених терактом Росії, в історії незалежної України. У перші дні після руйнування греблі увага була прикута до затоплених територій, евакуації населення та масштабів руйнувань. Проте справжні наслідки теракту виявилися значно ширшими та довготривалішими. Втрата стабільного доступу до води, порушення роботи систем водопостачання, деградація зрошувальних систем та необхідність пошуку нових джерел води продовжують впливати як на повсякденне життя людей, так і на розвиток громад та місцевої економіки.

Урок залежності: чому водна система півдня виявилася вразливою

За оцінками ООН на кінець 2023 року близько мільйона людей втратили доступ до питної води. Системи водопостачання та водовідведення були пошкоджені або зруйновані у десятках населених пунктів, а тисячі людей зіткнулися з перебоями електропостачання. Однак головний наслідок катастрофи вимірюється не лише кількістю постраждалих.

Росія вдарила по тому, що вже давно трималося на межі. Значна частина водної інфраструктури України була побудована ще у 1960–1970-х роках і проєктувалася для інших безпекових реалій. Великі території півдня залежали від Каховського водосховища та пов’язаних із ним каналів. Коли це джерело зникло, стало очевидно, наскільки ризикованою є така модель.

Катастрофа продемонструвала, наскільки багато залежностей приховано за звичним доступом до води. Для роботи систем водопостачання потрібні не лише джерела води, а й стабільне електропостачання, реагенти для очищення, справне обладнання, транспортна логістика, кваліфікований персонал та можливість безпечного доступу до інфраструктури. Пошкодження будь-якої з цих ланок може поставити під загрозу водопостачання цілої громади.

Саме тому після Каховки питання води дедалі частіше розглядають не лише як комунальну послугу, а як складову національної безпеки та стійкості громад. Для програми WASH Карітасу України це означало переосмислення підходів до відновлення: у центрі уваги опинилися не лише ремонти окремих об’єктів, а й створення резервних рішень, підтримка водоканалів та підвищення спроможності громад працювати в умовах тривалих криз.

У перші місяці після руйнування Каховської ГЕС головним завданням було забезпечити людей водою. Гуманітарні організації доставляли її у пляшках, встановлювали резервуари, підтримували громади, які в один момент втратили доступ до базових потреб.

Від гуманітарної допомоги до стійкості громад

Проте дуже швидко стало зрозуміло: наслідки катастрофи не зникнуть за кілька тижнів чи навіть місяців. Для багатьох громад проблема доступу до води перетворилася на виклик, який визначатиме їхній розвиток на роки вперед.

Саме тому після Каховки дедалі більшого значення набув Nexus-підхід, який поєднує гуманітарне реагування з довгостроковим відновленням. Його головна ідея: допомога має не лише вирішувати проблему сьогодні, а й зменшувати ризики завтра. У практичній роботі Карітасу України це означало поступовий перехід від екстреної підтримки до посилення спроможності громад самостійно забезпечувати водопостачання.

Крім того, наразі  важливо не лише визначити, скільки людей залишилися без води, а й зрозуміти, наскільки система є стійкою. Чи має громада альтернативні джерела води? Чи є резервне енергоживлення? Чи здатний водоканал підтримувати роботу системи у разі нових викликів?

Які рішення справді працюють

Одним із головних уроків стало усвідомлення цінності децентралізованих, сталих рішень. Відновлення систем водопостачання, локальні фільтраційні станції, резервне енергоживлення, ремонт насосних станцій та підтримка роботи водоканалів дозволяють громадам зберігати доступ до води навіть у разі пошкодження центральних систем. Практика показала: навіть невеликий локальний об’єкт здатен забезпечити водою школу, лікарню, пункт незламності чи окремий мікрорайон під час блекаутів або аварійних ситуацій.

Держава та великі організації об’єктивно зосереджені на більших містах. Натомість Карітас України працює там, куди інші не доходять — у найменших і найвразливіших громадах, які потребують підтримки найбільше. Для програми WASH це означає не разову допомогу, а сталі рішення з довготривалим ефектом.

Водна інфраструктура залишається ціллю війни

Каховська ГЕС — найгучніший удар. Але не єдиний.

За даними Міністерства довкілля України, станом на березень 2026 року від початку повномасштабного вторгнення знищено або пошкоджено понад 1 500 об’єктів водної інфраструктури. Пошкоджені мережі — це 39 700 кілометрів труб. Прямі збитки водоканалів — понад 11 мільярдів доларів.

Атаки тривають. У квітні 2026 року Росія скинула шість керованих авіабомб на Печенізьку дамбу в Харківській області. У березні того ж року удар по Дністровському гідроенергетичному комплексу спричинив витік мастила в басейн Дністра — під загрозою опинилася питна вода і в Україні, і в Молдові. У березні 2024 року ракетний удар по ДніпроГЕС призвів до витоку нафтопродуктів у Дніпро.

І кожен удар Росії  — це не лише зруйнований об’єкт. Це перебої з водою, забруднені джерела, лікарні та школи без водопостачання, ризики для здоров’я людей і довкілля.

За словами провідного експерта програми WASH Карітасу України, кожен вибух змінює стан ґрунтів і порушує природну фільтрацію — забруднення потрапляє у підземні води непомітно і дається взнаки лише через роки:

Вибухи руйнують родючий шар ґрунту, знищують рослинність та мікрофолору. Пошкоджена ділянка перестає відігравати роль природного фільтра та регулятора водності. У довкілля, у водні горизонти потрапляють важкі метали, штучні хімічні речовини. Це отрута для усього живого і причина довготривалих негативних впливів. Це загроза як швидкої, так і віддаленої шкоди здоров’ю людей. 

Вода пов’язана з усім: енергетикою, сільським господарством, лікарнями, промисловістю. Удар по водному об’єкту — це завжди більше, ніж здається на перший погляд. Війна це довела: вода стала питанням національної безпеки”.

Після Каховки: нова реальність водної безпеки

Попри значний прогрес у відновленні, криза ще не завершена. У багатьох громадах доступ до води досі залежить від того, чи є світло, чи є потрібне обладнання і реагенти, чи можна взагалі дістатися до пошкодженої ділянки. Найважче — невеликим громадам, які часто не мають грошей навіть на обслуговування вже відновлених систем.

Природа теж постраждала. Підземні води забруднені, річки і водойми змінили свій режим, природні екосистеми деградують. Частина цих наслідків накопичується повільно — але триватиме ще довго. А оскільки громади дедалі більше переходять на альтернативні джерела води, постійний контроль її якості стає обов’язковим.

Частина наслідків війни для водного сектору буде відчутною ще багато років після завершення бойових дій. Саме тому майбутнє водної безпеки України залежить не лише від відбудови інфраструктури, а й від здатності поєднати довгострокове планування, розвиток місцевих спроможностей, захист природних ресурсів та підготовку громад до нових викликів.

За три роки стало зрозуміло: відновлення не означає повернення до стану, який існував до червня 2023 року. Для громад півдня України це вже інша реальність — з іншими джерелами води, іншою інфраструктурою, новим розумінням того, що означає водна безпека. Реальність, де криза і відновлення відбуваються одночасно, де Nexus-підхід став не методологією, а практичною відповіддю на щоденні виклики — і де кожна громада, незалежно від розміру, має дбати про власну водну безпеку. 

Як інклюзивні простори та простори дружні до дітей стають місцем сили для дітей, молоді та їхніх родин 

Одна з учасниць інклюзивного простору в Миколаєві щотижня витрачає майже годину на дорогу до Карітас Миколаїв. Інша прокидається о п’ятій ранку, щоб точно не проспати, і вже о 8:30 чекає під дверима простору. 

Коли ми запитали чому вони докладають стільки зусиль, щоб бути тут, відповідь звучить просто: 

«Тому що тут наші друзі, нас розуміють і нам тут добре». 

Саме ці слова найкраще описують значення інклюзивних просторів та просторів, дружніх до дітей, які сьогодні працюють у Харкові, Миколаєві та Одесі в межах проєкту «Порятунок і підтримка постраждалого від воєнних дій цивільного населення України», що реалізується в рамках першого консорціуму PULSE. 

Наприкінці травня команда Карітас України відвідала ці місцеві організації, щоб поспілкуватися з учасниками, їхніми родинами та фахівцями, які щодня створюють для дітей і молоді з інтелектуальними порушеннями безпечне середовище для розвитку, навчання та спілкування. 

У кожному місті простори мають свої особливості. У Харкові батьки говорили про майбутнє своїх дітей та необхідність розширення послуг. Для багатьох родин інклюзивний простір став не лише місцем занять, а частиною повсякденного життя. Саме тут молоді люди знаходять друзів, вчаться взаємодіяти з іншими та отримують новий досвід. 

Спілкуючись із батьками дітей, які відвідують простір, дружній до дітей, у Харкові, ми почули багато слів вдячності за можливість брати участь у проєкті. Батьки зазначали, що в умовах безпекових обмежень та особливостей організації освітнього процесу в місті такі простори залишаються однією з небагатьох можливостей для соціалізації дітей. Наразі підземні школи та садочки працюють за змішаним графіком і можуть охопити лише обмежену кількість дітей: школярі відвідують заняття близько двох годин на день, а вихованці дитячих садків – лише кілька годин на тиждень. У таких умовах Простір, дружній до дітей, стає не лише місцем для розвитку та дозвілля, а й важливим середовищем для спілкування, формування дружніх стосунків та підтримки емоційного благополуччя дітей.  

У Миколаєві ми побачили, як формується новий інклюзивний простір та згуртовується спільнота навколо нього. Для місцевої організації це новий напрямок діяльності, однак уже зараз помітно, наскільки важливим він є не тільки для учасників та їхніх родин, а й для громади в цілому. 

Особливо багато історій успіху вдалося почути в Одесі. 

Одна з них про маленького хлопчика, який почав відвідувати простір, дружній до дітей. Коли він уперше прийшов на заняття, майже не розмовляв та уникав взаємодії з оточенням. Завдяки наполегливій роботі фахівців, підтримці родини та безпечному середовищу сьогодні він активно спілкується, бере участь у заняттях та знає всіх спеціалістів по іменах. Щоправда, іноді ще трохи плутає їх між собою, але команда сприймає це з усмішкою, адже ще зовсім недавно хлопчик взагалі не звертався до них на ім’я. 

Для команди це не просто історія успіху окремої дитини. Це підтвердження того, що системна підтримка та терпляча щоденна робота здатні змінювати життя людей з інвалідністю на краще. 

«Кожна така історія показує, що розвиток дитини відбувається тоді, коли вона почувається прийнятою та захищеною. Простір, дружній до дітей, – це не лише про заняття, а про створення середовища, у якому дитина може розкривати свій потенціал у власному темпі», – зазначає Галина Яджак, експертка Програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітас України. 

Ще одним теплим моментом стала зустріч із молоддю, яка відвідує інклюзивний простір в Одесі. Під час візиту учасники самостійно провели для гостей руханку, якої навчилися під час участі в Театрі толерантності. Молоді люди впевнено показували вправи, допомагали іншим та із задоволенням брали на себе роль ведучих. 

У ці хвилини було важко зрозуміти, хто кого навчає більше — ми молодь чи молодь – нас. Їхня відкритість, впевненість та бажання бути активними учасниками подій ще раз довели, наскільки важливими є інклюзивні підходи.    

«Для нас дуже цінно бачити, як учасники простору не лише беруть участь у заняттях, а й самі стають ініціаторами активностей. Молодь настільки здружилася, навчилася взаємодіяти та підтримувати одне одного, що вже сама організовує і проводить окремі заходи для своїх друзів. Це свідчить про зростання їхньої впевненості та самостійності. Надзвичайно важливо дати молодим людям можливість спілкуватися, відчувати себе потрібними, проявляти свої сильні сторони та реалізовувати власний потенціал. Кожне нове досягнення, кожна нова навичка чи вміння це велика особиста перемога, яка підвищує самооцінку та допомагає їм бути більш самостійними у повсякденному житті», – говорить Олена Бущак, експертка Програми «Інклюзія» Карітас України. 

Під час усіх трьох візитів ми бачили не лише результати роботи, а й виклик, який стоїть перед такими ініціативами. Молоді з інтелектуальними порушеннями потрібен час для адаптації, побудови довірливих стосунків та формування відчуття приналежності до спільноти. Саме тому особливо важливою є сталість таких послуг. 

Інклюзивний простір не виникає за один день. Місяцями формується довіра, з’являються перші друзі, перші успіхи, перші впевнені кроки до самостійності. Саме тому так важливо, щоб після завершення проєктів молодь та їхні родини не втрачали місце, яке стало для них важливою частиною життя. 

«Ми побачили величезну мотивацію місцевих команд та щире бажання розвивати інклюзивні послуги. Водночас дуже важливо шукати можливості для забезпечення їхньої сталості. Молодь та їхні родини потребують не тимчасових рішень, а тривалої підтримки та доступу до послуг, які допомагають їм бути активною частиною громади», — підсумовує менеджерка проєкту Оксана Кузьменко. 

Адже за кожним таким простором стоять не лише проєктні показники чи звіти. За ними стоять люди, їхні історії, дружба, підтримка та відчуття приналежності до спільноти. 

Іноді всю цінність цієї роботи можна вмістити в одну просту фразу: 

«Тому що тут мої друзі, мене розуміють і мені тут добре». 


Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, реалізується Карітасом України в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист».
Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.