Місяць: Грудень 2014

02.01.15, Львівщина
Спільнота для безпритульних людей «Наша Хата» була заснована у 2009 році на території колишньої військової частини в с. Добрівляни, Дрогобицького району на Львівщині за ініціативи Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.

Найперші учасники спільноти – колишні алко та наркозалежні, які пройшли реабілітацію у місцевому центрі «Назарет». Вони вирішили поселитись у «Нашу Хату», тому що розуміли, що поодинці їм буде вкрай важко бути тверезим та знайти роботу. Згодом до цих людей приєднались кілька бездомних осіб, котрі прийняли засади та правила спільноти. Головними засадами спільноти є рівність, солідарність, праця взаємодопомога, допомога іншим потребуючим. Одне з основних правил спільноти – тверезість.

Розповідає Людмила Шевченко, одна з мешканок «Нашої Хати»: «Вже рівно десять років, як помер мій чоловік. Я залишилась повністю сама, в мене немає нікого взагалі. Деякий час я трохи підробляла. Проте труднощі мене переслідували протягом довгого періоду життя: у мене не було ані житла, ані грошей, ані їжі. Я спала на вулиці, їла те, що попадало під руку. В один момент це все мені просто набридло і я вирішила прийти сюди, у «Нашу Хату».

Таких, як вона, тут проживає 15-20 людей. Безпритульні можуть знайти в цьому місці психологічну підтримку, скерування на медичне обстеження, гроші на кишенькові витрати, допомогу у відновленні втрачених документів, реєстрацію за місцем проживання, також вони проходять курс соціального навчання.

Кожна людина, яка бажає стати членом спільноти – проходить місячний випробувальний термін. За цей час новий мешканець працює, дотримується усіх правил та розпорядку. Утримується від вживання алкоголю та наркотиків. Потенційний член спільноти має право проживати, харчуватись, отримувати іншу необхідну допомогу. Через місяць на зборах мешканці «Нашої Хати» приймають рішення про прийняття нової людини в їх оселю. У випадку позитивного рішення ця особа стає рівноцінним членом спільноти з правом подальшого проживання.

Кожен мешканець спільноти відповідно до своїх здібностей та можливостей працює в якомусь напрямку організації. Всі зароблені кошти складають у спільну касу і витрачають ці гроші на утримання спільноти: їжу, медикаменти, господарські товари також є кишенькові, які становлять 30% заробітку.

Учасник спільноти Юрій нещодавно прийняв рішення присвятити своє життя служінню іншим. У «Нашій хаті він виконує обов’язки по утриманню господарства. Юрій ділиться своєю життєвою історією: «В 21 рік мене посадили. В 26 років я зміг бути на волі. До того моменту я жив з батьками, але після позбавлення волі одного дня батько сказав мені: «Ти як чорне клеймо у нашій родині». Це мене дуже зачепило й образило, тому після того я покинув дім і почав своє самостійне життя. До того ж, батьки не розділяють думку щодо мого віросповідання. А коли я пережив зустріч з Богом, я зрозумів, що я жив неправильно, що хочу все змінити, хочу допомагати ближнім. Якщо говорити про життя у «Нашій Хаті», то я прирівнюю цю спільноту не до соціальної організації, а до більш до духовної, і це дуже важливо для мене».

Спільна праця ведеться у спільноті «Наша Хата» у наступних напрямках: тваринництво (розведення корів, курей, свиней та коней), вирощування сільськогосподарських культур (картопля, кукурудза та городина), збір і ремонт вживаних речей, ремонтні роботи в будинку для проживання. Щороку в часі найбільших морозів учасники спільно з працівниками «Нашої Хати» роздають гарячі обіди, також традиційно під час зимових та весняних свят проводиться акція «Різдвяна Свічка» та «Великодній Сніданок».

22.12.14, Харківщина
19 грудня в Україну прибуло близько 150 тон гуманітарної допомоги на загальну суму майже 3 млн. польських злотих (14 109 519 млн. грн.). Карітас України забезпечить завдяки цьому понад 3000 внутрішньо переселених осіб, які проживають в Харкові та Харківській області.

Вантаж включає в себе: продовольчі товари, засоби гігієни, побутову хімію, зимовий одяг, електричні та масляні обігрівачі, радіатори опалення, спальні мішки, пакунки з допомогою для малих дітей, дерев’яні рами для ліжок тощо. Усі передані речі є новими, засоби гігієни і продукти харчування мають тривалий термін придатності.

Надавачами такого вантажу є Міністерство закордонних справ Республіки Польща від імені Карітасу Польщі, Польського Червоного Хреста та Польського центру міжнародної допомоги. Генконсул Польщі Станіслав Лукасік розповідає, що у Польщі було проведено тендер серед неурядових організацій, за підсумком якого були визначені чотири, які з наданого Харківською облдержадміністрацією списку громадських організацій самостійно вибрали собі чотирьох партнерів для передачі гуманітарної допомоги. Серед них: Карітас України, Харківська обласна організація Товариства Червоного Хреста України та всеукраїнське об’єднання «Українські рубежі».

Окрім гуманітарного вантажу, польська допомога передбачає фінансування ремонту в таборі «Ромашка» для вимушених переселенців, а також виділення для людей із Донбасу індивідуальних карток із фінансовою допомогою на загальну суму близько 200 тисяч доларів.

Станіслав Лукасік високо оцінив кваліфікованість працівників Карітасу в процесі організації і передачі гуманітарної допомоги. Також що приємно: гуманітарна допомога приїхала в Харків у надзвичайно короткий термін – за півтори дні, завдяки сприянню президента України Петра Порошенка та митній службі, яка буквально за день оформила потрібні документи.

Гуманітарну допомогу отримають вимушені переселенці, які знайшли притулок в Харкові та Харківській області. Саме тут зосереджена найбільша кількість внутрішньо переселених осіб – близько 120 000 осіб.

Станом на 12 грудня за даними ООН кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні становила 542 080 осіб, тоді як ще 567 956 стали біженцями. Ще понад 5,2 млн. осіб сьогодні проживають на території конфлікту (Донецька та Луганська області).

Такі обставини вимагають оперативного реагування з боку Карітасу України – однієї з найбільших благодійних організацій в Україні. У відповідь на гуманітарну кризу з квітня поточного року Карітас України реалізовує низку програм допомоги для понад 40 000 осіб, які постраждали від гуманітарної кризи, у 8 областях України:

• опіка переселенцями з Криму та східних областей України;
• допомога населенню, яке постраждало від конфлікту на сході України;
• довгострокове лікування і реабілітація постраждалих під час подій Євромайдану;
• психологічний супровід постраждалих (членів родин, свідків) від масових протестів в Україні;
• медико-соціальна та матеріальна допомога постраждалим і членам родин загиблих під час масових протестів в Україні.

Загальний бюджет таких допомогових програм сягає близько 55 млн. грн.

22.12.14, Київ
Карітас Київ протягом останніх 20 років піклується про сотні малозабезпечених дітей і молодих людей, також про кризові сім’ї. Додатково проводяться різноманітні акції, спрямовані на допомогу дітям. Однією із таких акцій є зустріч у Карітасі з нагоди дня Святого Миколая. Цього року Карітас Київ надав понад тисячу подарунків для різних категорій потребуючих дітей з нагоди свята.

Святий Миколай Карітасу спрямував свою увагу на дітей з кількох будинків сімейного типу, інтернатів, лікарень, дітей із кризових, малозабезпечених, неповних і багатодітних родин, а також дітей з сімей вимушених переселенців і дітей, батьки яких загинули під час АТО та подій ЄвроМайдану.

Святкування відбулося у київському Карітасі у декілька етапів. Перший етап розпочався ще далеко до 19 грудня: волонтери та добровольці Карітасу поспішили до тих дітей, які в інтернатах та будинках сімейного типу. Цікавим тут є приклад Блаженнішого Любомира, який у свій немолодий вік поїхав у Пущу Водицю у санаторій, де проживає 260 переселенців зі сходу України і серед яких понад 120 дітей. Саме для цих дітей Блаженніший став святим Миколаєм як своїм добрим досвідченим словом, так і подарунками.

Наступний етап: свято для 150 дітей із сімей вимушених переселенців у приміщенні Карітасу, яке відбулося 18 грудня. Експертні дані свідчать, що від 60 до 80% дітей переселенців бачили на власні очі насильство. Тому можна лиш уявити, якою цінною для цих дітей є присутність дива, подарунків, уваги, безпеки, родинного свята.

На сьогодні київський Карітас опікується понад 1000 осіб вимушено переселених зі сходу країни та Криму, приблизно 600 з них – діти. Їм вийнятково потрібна опіка та турбота – тому співробітники місцевого Карітасу роблять все можливе, щоби і матеріально допомогти таким сім’ям, і психологічно, і інформаційно. Особливо поважними гостями свята були актори, які виступали перед дітьми із виставою «Подарунки св. Миколая». Режисер Юлія Карпицька підібрала вдалий сценарій, що відповідає зацікавленням дітей.

Третій етап святого Миколая: свято для дітей із кризових, малозабезпечених, багатодітних і неповних сімей, яке відбулося безпосередньо 19 грудня. Участь взяли понад 120 дітей. Ключовою стала вистава, поставлена семінаристами Київської Трьохсвятительської семінарії. До цього свята долучилася і Вікторія Бондар із Української Біржі Благодійності, яка привезла дітям солодкі подарунки та трьохметрового ведмедя, який став великою несподіванкою та неабиякою радістю для дітей.

«Від свого імені, імені усіх наших підопічних діточок та їх батьків хочу висловити щиру подяку усім благодійникам, волонтерам і партнерам, бо саме вони спричинилися до того, щоб на дитячих обличчях сіяли усмішки та радість. Дякую їм, що у такий непростий для країни час знайшли можливості і бажання на щедрість.

Кожна дитина відчула, що Святий Миколай про неї не забув, приніс солодощі та інші подарунки, яких вона так чекала. Саме завдяки праці великої кількості людей та добродіїв у серцях дітей ще довго пануватиме радість та віра в чудеса. Будьмо сіячами добра щодня і це змінить наш світ, тому запрошую до співпраці у допомозі тим, хто голодний, кому холодно, хто немає у що вдягнутися, хто шукає останню копійку на життєво важливі медикаменти», – переконаний директор Карітасу Київ о. Роман Сиротич.

08.12.14, Львівщина
В 2004 році територія колишньої військової частини представляла собою зруйновані будівлі зарослі лісом. Тут не було жодних умов для життя: ні опалення, ні води, ні електроенергії, навіть не було даху. Але завдяки наполегливій та натхненній роботі працівників місцевого Карітасу сьогодні тут працює реабілітаційний центр. Впродовж 10 років тут було надано допомогу із застосуванням найсучасніших методів лікування різних форм залежностей для більш як 1000 потребуючих осіб.

Реабілітаційний центр «Назарет» розрахований на 35 осіб. Тут надається допомога людям з алкогольною, наркотичною, азартною залежностями. З узалежненими працює високопрофесійна команда з 4 психологів, 4 консультантів і 1 духівника. Усі вони проходили спеціалізоване навчання в Польщі та отримали досвід від польських колег, де подібні центри працюють з 70-тих років.

Назар Ступницький розповідає про своє минуле, та про те, як знову «народився», завдячуючи «Назарету»:
«Я вживав наркотики 14 років. Все почалось з марихуани в 10-11 класі. В мене було безтурботне дитинство, було все: забезпечена сім’я, канікули за кордоном, цікаві поїздки та весь комфорт для хорошого, достойного життя. Батьки ні в чому мені не відмовляли. Саме ота «життєва безтурботність» спонукала мене спробувати щось таке, чого я ще не мав чи не знав. Я не задумувався що можу бути також залежним від чогось.

Спочатку я вживав раз в тиждень, а вже через місяць я відчував, що таке наркотична залежність. Це був жахливий стан: як і душевний так і тілесний. Фізично мене боліло все тіло, кості, руки, коліна, ноги. Я дуже багато разів втрачав свідомість, потрапляв в лікарню, був за крок до смерті. Хоча в той момент мені було все байдуже, я навіть не боявся того, що можу померти. Наркотик робив зі мною те, що хотів – він повністю заволодів мною.

Але одного дня я потрапив у «Назарет». Велику роль в моєму «відродженні» відіграла молитва і Бог. Напевно тільки тут я насправді повірив у Бога і відчув зв’язок з Ним. Спільнота «Назарету» мене весь час підтримувала, тому мій розум поволі яснішав. У «Назареті» я пройшов 16 місяців реабілітації. Не все було легким, не все вдавалось одразу. Але воля і підтримки зробили диво!

Зараз я повністю задоволений собою, я відповідальний, маю зайнятість, весь час займаюсь спортом. І що важливо – допомагаю іншим подолати життєві кризи».

Програма допомоги узалежненим в «Назареті» базується на всесвітньо відомій програмі «12 кроків», завдяки якій реабілітанти мають можливість працювати над всіма сферами свого життя. Також психологи проводять індивідуальні консультації та тренінги на яких учасники програми отримують необхідні їм знання для подальшого тверезого життя і розвитку. В програмі реабілітації застосовується як індивідуальна, так і групова терапія, яка несе дієвий терапевтичний ефект “допомога одного залежного іншому”.

Крім роботи по хворобі, учасники програми мають можливість набути важливих побутових навичок: вони самі готують їсти, прибирають, доглядають за територією, займаються сільським господарством тощо. У вихідні дні учасники програми спільно відпочивають – для цього в «Назареті» побудовані футбольне поле, спортзал, баскетбольна площадка та домашній кінотеатр. Чотири рази в рік проводяться спільні виїзди на активний відпочинок: терапевтичний табір в Карпатах, паломництво, футбольні турніри та екскурсії.

01.12.14, США-Львівщина
У Карітасі Самбірсько-Дрогобицької Єпархії вже стало доброю традицією приймати у себе іноземних волонтерів. Кожного року осередок запрошує десятки людей доброї волі для реалізації різних благодійних проектів, і цей рік не став винятком.
Зовсім нещодавно сюди завітала американська місіонерка Шевон Реган. З якою ми мали цікаву бесіду.

Шевон, розкажіть про себе, будь ласка: звідки Ви, хто за професією, з якої сім’ї?
– Я народилась у 1974 році у штаті Вірджинія, США. Працюю в американській армії як інженер, виконую також багато секретарської роботи. У мене двоє дітей: 20-річний син та 16-річна дочка. Я маю ірландське коріння.

Звідки дізнались про Карітас і чому вирішили приїхати у Дрогобич в якості волонтера?

– Про Карітас я дізналась від Юрія Волошина (примітка: один із волонтерів, який проживає в Америці, е має українське коріння). Саме він розповів мені про цю організацію і перше, чому я захотіла тут бути: тут не просто здійснюється соціальна робота чи реалізація певних грантів – тут є спільнота християн, які кваліфіковано і посвячено служать потребуючим людям.

Що для Вас означає слово «благодійність»?
– Я народилась у багатій, розвиненій країні. Там, де навіть найбідніші люди є багатшими аніж середній клас в Україні. Я вважаю себе достатньо заможною, бо у мене є все для комфортного життя: машина, дім, одяг та інші життєві зручності. Натомість я

розумію, що у світі є люди, котрі не мають бодай половини з того. Я не маю настільки багато грошей, щоб роздати їх всім навколо, проте у мене є достатньо часу, щоб віддати частинку себе іншим.

Я відклала усі свої заощадження та гроші для того, щоб мандрувати по світу, відкривати для себе невідомі землі та займатись благодійністю, проводити час з тим, хто цього потребує. Ще я дуже люблю дітей та підлітків, розмовляти з ними про все на світі, люблю вести розмову про Бога. Власне, тут в Україні ви дуже віруючі, тому атмосфера вашої країні мені дуже близька.

Які Ваші враження про Україну і зокрема про Дрогобич?
– Тут дуже гостинні, добрі люди, з ними дуже легко. У Карітасі поруч зі мною також живуть кримські татари, котрі є переселенцями. Саме вони часто мене супроводжують в супермаркет чи ще кудись, куди мені потрібно.

У вас кожен бажає розповісти мені щось про Україну та місто, а також навчити української мови. Дуже комфортно перебувати в такій країні, коли люди намагаються попіклуватись про тебе. Щодо Дрогобича, то мені дуже подобаються такі справжні і прості речі, як ринок, чи церкви, чи просто вулиці. Але найважливіша ваша справжність – це, звісно, події, що охопили цьогоріч Україну. Захоплююсь мужністю, братерством, відкритістю ваших співгромадян.

Про що Ви мрієте та які плани на найближче майбутнє?
– Колись я мріла мати щасливу сім’ю, народити дітей та виховати їх. Зараз вона здійснилась, тому я в пошуках нової мрії. І в деякій мірі це є причиною того, що я зараз тут в Україні, – бо моя мрія пов’язана з тим, щоб допомагати людям.

Роблячи волонтерську місію, я хочу докласти зусиль для того, щоб коли я постану перед Богом і він спитає мене: «Що ти зробила доброго?», я відповім: «Можливо, я не перемогла у перегонах життя, проте я старалась з усіх сил, допомагаючи потребуючим».

Надалі я маю намір поїхати в Африку в Уганду у січні 2015 і саме там відкрити сиротинець, а також церкву. Окрім цього, можливо, я ще повернусь в Україну – для мене це буде велика радість!

24.11.14, Київ
З середини жовтня до кінця листопада вдалося досягнути чималих результатів: 555 осіб з числа вимушених переселенців були зареєстровані в рамках проекту, з них 110 вже отримали кошти для покриття витрат на оренду житла, 150 осіб – грошову допомогу на покупку продуктів харчування, ще 444 особи отримали допомогу гуманітарними речами, одягом, взуттям тощо.

о. Роман Сиротич, директор місцевого Карітасу, повідомляє: «Ми тісно співпрацюємо з державними органами та іншими фондами і організаціями, щоби надати допомогу якомога більшій кількості потребуючих осіб. Адже проблема переселенців абсолютно не подолана ні зараз, і не буде врегульована навіть за півроку чи рік. Потрібно виробити ефективний та далекоглядний підхід – враховуючи фактор виховання дітей, опіки людьми похилого віку, інтеграції молоді, догляду за важкохворими. Не просто роздати одяг чи оплатити якийсь час житло, а зрозуміти спектр потреб людей і що важливо: дати потребуючим можливість і розуміння, як ці потреби самостійно задовільнити».

В умовах військових дій на сході України кількість переселенців невпинно зростає. Станом на 28 листопада за даними ООН кількість вимушено переселених в Україні сягає понад 490 тис. осіб, ще 545 тис. стали біженцями.

«Коли я дізналася про надання допомоги Карітасом, то одразу зателефонувала за більш детальною інформацією і отримала вичерпну відповідь. Згодом зібрала відповідні документи і приїхала до офісу Карітасу Київ. Я була вражена теплим прийомом та увагою, з якою мене вислухали. Оформлення документів було дуже швидким, працівники проекту також запропонували скористуватися гуманітарним одягом. Я та моя родина надзвичайно вдячні за допомогу і бажаємо подальшого натхнення тим, хто займається цією великою справою!», – каже Юлія, самотня мати трьох дітей, переселенка зі сходу України.

Проект «Допомога вимушено переселеним зі сходу України та Криму» Карітасу України фінансується донорами з Німеччини та реалізується в 9 містах України: у Києві, Одесі, Харкові, Львові, Івано-Франківську, Коломиї, Нововолинську, Дрогобичі, Сокалі. Проект спрямований на надання допомоги найбільш незахищеним верствам населення, що виїхали з територій дії АТО та Криму: інваліди, пенсіонери, самотні матері та багатодітні сім’ї мають змогу протягом п’яти місяців отримувати фінансову допомогу та підтримку.

«Найважче в допомозі, яку ми надаємо це те, що ми просто не маємо можливості допомогти матеріально усім людям, що до нас численно звертаються. Кожна така людина – це окрема історія і, як правило, ця історія наповнена гіркоти поневірянь та горя. Від держави такі люди отримують мізерну допомогу, а вижити, коли ти втратив власне житло, роботу чи навіть членів сім’ї, погодьтесь, зовсім нелегко.

Тому ми кожного дня приймаємо та надаємо людям різносторонню допомогу. Крім матеріальної допомоги, стараємось вислухати кожного та поділитися із людьми теплом людяності. Саме за таке тепле відношення ми частіше чуємо слова подяки, аніж за матеріальну допомогу», – переконана Алла Кочубей, соціальна працівниця місцевого Карітасу.

17.11.14, Львівщина
Нещодавно у Карітасі Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ пройшов черговий тренінг-навчання для працівників реабілітаційних центрів. Загалом курс навчання відбувався кожного місяця протягом трьох днів впродовж цього року. Його організували провідні фахівці-психологи з Польщі.

Вишкіл мав на меті допомогти тим, хто працює з з нарко- та алко- узалежними особами у їх професійні кваліфікації, обміну досвідом між собою, психологічному розвантаженню. На цьому етапі навчання слухачі й усі учасники вишоклу ознайомилися із сутністю, психологічним, соціальним та духовним аспектами узалежнення та співузалежнення, вивчили теоретичні основи допомоги залежним за методом Духовної терапії, отримали навики консультування. Навчання проходило у двох формах: практичному та теоритичному.

---

Згідно даних, які оприлюднила Всесвітня організація охорони здоров’я, Україна ─ на 5 місці у світі за рівнем вживання алкоголю на душу населення. Майже 40% українських підлітків віком 14-18 років регулярно вживають спиртні напої і, власне, за даними ВООЗ Україна посідає перше місце у світі за рівнем дитячого алкоголізму. Назагал від зловживання спиртним гине більше людей, ніж від СНІДу, туберкульозу і воєн.

У місцевості Бидгош, що у Польщі, на 350.000 населення припадає 30 реабілітаційних центрів тільки у проблемах залежності. Польські громадяни мають безкоштовне медичне страхування лікування від алко- та наркозалежності, – розповіли тренери пан Вітек і пан Юзуф. Вони працюють у сфері соціального служіння людям із різними формами залежності вже понад 30 років. Свої власні реабілітаційні центри для осіб, котрі страждають від наркотичної, алкоголічної та ігрової залежності вони вдосконалюють та розвивають з кожним роком для того, щоб залежні особи не відчували себе відкинутими суспільством та навколишнім середовищем.

«Для мене це був дуже цінний і потрібний досвід. Стало цінним відкритям для мене практика «подвійного діагнозу»: стан людини, коли вона страждає від хвороби шизофренії та наркотичної залежності. Раніше я ніколи не практикував цього в «Назареті». Але після курсу навчання я вирішив, що запроваджуватиму цю практику обов’язково!», – розповідає Данило Федосов, директор РЦ «Назарет» місцевого Карітасу.

Всього у навчанні-тренінгу взяли участь понад 30 осіб з різних міст України, в тому числі з Дрогобича, Львова, Києва, Сум та інших. Серед учасників навчань були представники найрізноманітніших професій: психологи, лікарі, педагоги, священики та навіть монахині, також працівники реабілітаційних центрів «Назарет» і «Дорога» зі Львова, викладачі Українського Католицького Університету та інші.

Ініціатором такого курсу навчання по роботі з узалежненими людьми став Карітас у Дрогобичі. Ще в 2004 році саме його працівники заснували реабілітаційний центр «Назарет». В осередок приймають чоловіків віком від 18 до 55 років, незалежно від національного чи соціального походження, віросповідання. Термін перебування в реабілітаційному центрі становить щонайменше 12 місяців. Середня кількість людей на реабілітації становить 20-30 осіб.

Польські колеги дуже сподіваються, що на Україну чекають незабаром великі зміни і, зокрема, у такій болючій сфері як боротьба із алкоголізмом та наркоманією. Планується, що у майбутньому такі навчання будуть продовжуватися і тісна співпраця буде відмінно налагоджена. Польські партнери навчальних центрів готові всіляко допомагати, проводити міждержавні обміни досвідом з Карітасом та його партнерами, ділитись цінним досвідом з нашими спеціалістами.

10.11.2014, Коломия
Опіку вимушеними переселенцями в місцевому Карітасі координує Олена Должикова. Ця тема їй добре відома, адже кілька тижнів тому жінка сама як переселенка приїхала у Коломию. Тепер вона співробітниця Карітасу – допомагає людям, які у пошуках миру та кращої долі втекли від війни.

«У цих людей дуже велика психологічна травма, тому що вони бачили власними очима, як проходять бойові дії, як вбивають людей. В першу чергу з ними працює психолог, а вже потім ми надаємо допомогу, яку можемо. Увага зосереджена на найбільш потребуючих: насамперед це вагітні жінки, самотні матері, багатодітні сім’ї, сім’ї з інвалідами та неповносправними, пенсіонери», – розповідає Олена.

Її рідне місто – Антрацит, що на Луганщині. Свій дім і роботу вона покинула ще в серпні, після першого авіаудару. Донедавна Олена мешкала у Харкові, тепер вона в Коломиї живе у друзів. Найближчим часом планує винаймати квартиру. Добре, хоч із роботою поталанило – ділиться переселенка: «Як і всі вимушені переселенці, я прийшла зареєструватися у Карітасі. Потім розпитала за роботу, тому що я в Антрациті також працювала у центрі, який займався допомогою. Ми з Сергієм (примітка: директор Карітасу Коломийсько-Чернівецької єпархії) переговорили і він погодився взяти мене на роботу. Мені дуже тут подобається, дуже гарний колектив.

Безпосередньо зараз я займаюсь збором коштів для переселенців. Ми готуємо благодійні акції, спеціальні листи і через телебачення звертаємось до небайдужих людей за допомогою».

Робота Карітасу у Коломиї по допомозі внутрішньо переміщеним особам розпочалась у травні. Для людей, які приїхали з Донецької, Луганської областей та Криму тут шукають помешкання, у окремих випадках оплачують квартплату, комунальні послуги, дають продуктові пакети. Чи не найбільше проблем з працевлаштуванням переселенців. Також зараз є велика потреба у продуктах харчування, засобах гігієни та теплому одязі.

240 сімей, а це більше тисячі осіб, уже отримують посильну допомогу від місцевого Карітасу. Приблизно така ж кількість чекає своєї черги. Основні донори проекту – німецький Карітас, та не менший вклад роблять і місцеві меценати. «Нам потрібно зараз одягнути понад 800 переселенців – тому дуже потрібна всіляка допомога небайдужих людей, щоби забезпечити теплим одягом дітей та жінок, які опинились у важких життєвих умовах», – зазначає Олена Должикова.

Назагал Карітас України охоплює зараз роботу 9 регіональних центрів по опіці вимушеними переселенцями: у Києві, Одесі, Харкові, Львові, Івано-Франківську, Коломиї, Нововолинську, Дрогобичі, Сокалі. Станом на кінець листопада працівники Карітасу надали і надають допомогу для майже 5000 переселенців.

Ціллю такої діяльності працівників Карітасу України є:
• задоволення базових потреб вимушених переселенців (продукти харчування, одяг і взуття, гігієнічні пакети, також проживання, транспортні послуги);
• забезпечення юридичної допомоги (консультування і супровід у виробленні документів) та соціальним супроводом (сприяння адаптації, допомога у пошуку працевлаштування);
• психологічна підтримка і консультування для уразливих, постраждалих від конфлікту вимушених переселенців (включає первинну діагностику, групову та індивідуальну роботу з дітьми і дорослими).

Працівники Карітасу не дублюють послуг, які надають інші організації, служби, ініціативи – натомість співпрацюють і об’єднуються задля оптимальної допомоги вимушеним переселенцями з Криму та східних областей України. Наша мета: допомогти кожному знайти способи облаштувати своє життя у нових умовах.

03.11.2014, Львів
Днями у львівському Карітасі відбулась дитяча мистецька акція на підтримку українських військових. Вихованці малювали малюнки та писали листи воїнам, котрі зараз на сході України. Працівники Карітасу у такий спосіб хочуть зігріти та підтримати військових, передавши їм теплі дитячі слова та ілюстрації. Малюнки з побажаннями відправлять солдатам з батальйону «Айдар».

Жовто-блакитні та червоно-чорні прапори, будинки, які символізують повернення додому, та мирне сонячне небо – основні елементи дитячих малюнків.

Воїнам юні вихованці найбільше зичать перемоги та просять солдат повернутися живими. Також бажають і здоров’я – переживають, щоб військові не хворіли взимку.

«За те, що вони захищають Україну, ми тут мирно живемо», – розповідає юний Богдан.Хлопцю лише 10 років, але він вже розуміє, що українські військові захищають жителів України, ведучи боротьбу проти агресора. Ось що пише хлопець на звороті свого малюнку: «…ти захищаєш наше мирне небо і не даєш, щоб ми були під російською окупацією. Ми вас не забудемо, солдати України!».

12-річний Андрій каже, що якби був старший, то їхав би захищати Україну. Переживає, що скоро прийде зима і солдати мерзнутимуть, тому бажає їм швидко приїхати додому. Поруч із серцем, забарвленим у жовто-блакитний колір хлопець старанно виводить звернення солдатам:
«Ми вам побажаємо, щоб ви перемогли, наші герої,
щоб ви не замерзли, щоб приїхали додому,
щоб ваші батьки від злагоди та щастя поцілували
і сказали: «Герой мій»».

«Я знаю, що в зоні АТО дуже зимно, але мій лист вас зігріє. Ви переможете і буде мир», – пише дівчинка Мар’яна. На її малюнку чорні птахи відлітають, а синьо-жовті прилітають. Перші означають зло, а другі – добро. Окрім перемоги добра, Мар’яна хоче, щоб Крим знову був Україною: «Я звикла до того, що Крим є український».

Ксеня, якій лише 8 років, малює великий будинок. «Це такий будинок, щоб українські військові сховалися від росіян», – сором’язливо пояснює дівчинка. Каріна ж називає солдат, які воюють на Сході найкращими українцями. Вона спеціально для військових написала вірш:
«Приїхали ви вже додому,
батьки зустріли з пирогами,
щиро обіймали, і в щічку цілували,
плакали, ласкали, з перемогою вітали.
З любов’ю борщик готували,
на стіл накладали, пончики поїдали,
українські діти цілували, дякували і помагали,
друзі всі вітали, героями називали».

Малювати малюнки та писати теплі слова маленьким користувачам дитячого соціального центру Карітасу допомагає соціальний педагог Юлія. Під час таких акцій дітей вчать дарувати добро іншим людям. Юля розповідає, що окрім сьогоднішнього заходу, щоби виховувати патріотизм та любов до України для дітей проводять також різні козацькі забави, вчать українських пісень, спільно досліджують історію України, проводять акції, присвячені річницям Голодомору, вивчають гімн України.

Молодіжний соціальний центр Карітасу Львів УГКЦ є місцем зустрічі дітей та молоді з сімей, які опинились в складних життєвих обставинах. Юні підопічні мають змогу не лише отримувати від місцевого Карітасу соціальну допомогу, а й всесторонньо розвиватись: засвоїти основи інформатики, грати у футбол і настільний теніс, навчитись їздити на велосипедах, брати участь у веломандрівках, побувати в цікавих місцях тутешнього регіону, відвідувати музеї та театри, організовувати спеціальні свята тощо.

27.10.2014, Івано-Франківськ
Івано-Франківський Карітас реалізовує кілька медико-соціальних програм, які передбачають догляд та підтримку для важкохворих людей. Останні три роки наші місцеві працівники допомагають більш як 135 пацієнтам міста та області. Для забезпечення надання комплексу послуг паліативної допомоги*, працюють три мобільні виїздні бригади у складі лікаря, медичної сестри, психолога або духівника. Завдяки цьому можна адекватно оцінити потреби хворої людини, скласти план медичної, соціальної допомоги та духовно- психологічної підтримки важкохворим та їхнім родичам.

Нещодавно задля привернення уваги місцевої громади до проблем і потреб паліативних хворих місцевий Карітас організував інформаційну акцію. Жителям міста та гостям обласного центру була надана інформація про можливості отримання допомоги в Карітасі, а також інформація про лікувальні заклади, які працюють в галузі надання паліативної опіки.

Усім бажаючим надавалися безкоштовні послуги вимірювання артеріального тиску та рівня цукру в крові, консультації лікарів-терапевтів з питань лікування та профілактики розвитку ускладнень різних захворювань. Медико-соціальні працівники надавали інформацію про діяльність Карітасу та можливість отримання різноманітної допомоги та підтримки як важко хворих, так і їхніх родичів.

Щороку в Україні паліативної допомоги потребують понад 600 тис. невиліковних хворих – це онкохворі, люди похилого віку, хворі на ВІЛ/СНІД, цукровий діабет, туберкульоз та інші термінальні хвороби. За стандартами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) необхідним мінімумом є 1000 ліжок для паліативних хворих на 1 млн. населення. За експертними даними, станом на початок 2013 р. в Україні існувало лише 10 хоспісів, а також 15 спеціалізованих паліативних відділень з сукупною кількістю близько 850 ліжок для обслуговування паліативних хворих при мінімальній потребі у 4500 стаціонарних ліжок.

В Україні паліативна допомога, як підхід, що дозволяє покращити якість життя пацієнтів з невиліковними захворюванням, почав розвиватися лише з кінця 90-х років XX століття. У цей час були відкриті перші українські хоспіси – в 1996 році у м. Львів, в 1997 – в м. Івано-Франківськ, і донині ці хоспіси залишаються провідними установами з надання стаціонарної та амбулаторної паліативної допомоги населенню. Окрім того, в Україні практично відсутня розгалужена система догляду невиліковно хворих пацієнтів вдома, хоча, за статистикою МОЗ, більшість з паліативних пацієнтів помирає саме вдома.

За таких умов особливо цінною є програма Карітасу України «Домашня опіка», яка впродовж останніх 13 років на базі організацій у 8 областях України забезпечила опіку для більш як 7 тисяч людей похилого віку, інвалідів, людей, які живуть з ВІЛСНІДом, невиліковно хворих і тих, які внаслідок прогресування хвороби чи отриманої травми потребують постійної або тимчасової сторонньої допомоги.

Працівники Карітасу Івано-Франківськ УГКЦ, окрім кваліфікованої медичної та духовної допомоги, консультацій з приводу полегшення болю, усунення важких симптомів захворювання, профілактики вторинних захворювань, надають також підопічним матеріальну допомогу у вигляді медикаментів, засобів догляду, продуктових наборів та засобів особистої гігієни. Такий підхід, підтримка та постійна увага до підопічного та його родичів вселяє надію у завтрашній день, зберігає віру у свої сили та, загалом, сприяє наповненню життя змістом та сенсом.

* Паліативна допомога (від фр. palliatif від лат. pallium — покривало, плащ) — це підхід, що дозволяє поліпшити якість життя пацієнтів та їхніх сімей, які зіткнулися з проблемами смертельного захворювання, шляхом запобігання і полегшення страждань завдяки ранньому виявленню, ретельній оцінці й лікування болю та інших фізичних симптомів, а також наданню психосоціальної і духовної підтримки.