Завдяки підтримці партнера – Гуманітарного фонду для України – проєкт продовжено ще на три місяці.
Додаткове фінансування дозволяє зберегти важливі напрями підтримки евакуйованих людей у Запоріжжі та продовжити допомогу у відновленні житла, пошкодженого внаслідок обстрілів.
Зокрема, у межах проєкту команда Карітасу Запоріжжя долучиться до відновлювальних робіт для запуску ще одного місця тимчасового проживання (МТП). Тут зможуть знайти прихисток люди, які евакуюються до Запоріжжя з територій, де тривають бойові дії.
Приміщення майбутнього МТП фахівці оглянули під час візиту команди Карітасу України до Запоріжжя. За словами проєктної менеджерки Софії Дем’яновської, рішення партнерів продовжити фінансування ще на три місяці відкриває додаткові можливості для підтримки людей, які найбільше цього потребують.
«Завдяки продовженню фінансування ми можемо посилити допомогу внутрішньо переміщеним особам та постраждалим родинам. Зокрема, реалізувати ремонт майбутнього МТП у Запоріжжі, продовжити підтримку власників пошкодженого житла через середні та дрібні ремонти, а також забезпечувати гарячим харчуванням людей, які щойно прибули після евакуації», – зазначила Софія Дем’яновська.
У приміщенні проведуть ремонт кімнат, коридорів та спільної кухні. Після завершення робіт там зможуть проживати до 50 людей старшого віку. Приміщення обладнають з урахуванням вимог безбарʼєрності.
Напрями допомоги, які продовжуються у Запоріжжі завдяки підтримці партнера:
ремонтні роботи майбутнього місця тимчасового проживання для евакуйованих людей у Запоріжжі на 50 осіб;
середні та дрібні ремонти пошкодженого житла у Запоріжжі;
забезпечення гарячим харчуванням новоприбулих евакуйованих осіб.
Щоб дізнатися, яку підтримку ви можете отримати у рамках цього проєкту, звертайтеся до Карітас Запоріжжя за контактами, вказаними на сайті.
Нещодавно я повернувся з поїздки на південь України. Разом із колегами ми відвідали Запорізьку, Херсонську та Миколаївську області, де зустрічалися з командами Карітас Запоріжжя, Карітас Херсон, Карітас Берислав та Карітас Миколаїв. Метоюбув запуск нового спільного з МОМ проєкту грошової допомоги за пріоритетами (Unified Сash Transfers) для людей, які найбільше постраждали від війни.
Але додому ми повернулися не з думками про проєктні показники чи плани реалізації. Ми повернулись із думками про людей.
Південь України сьогодні – це земля контрастів. Тут поруч із безкраїми степами та червоними маками стоять будинки з пробитими стінами та зруйнованими дахами. Тут дрони перетинають яскраве літнє небо. А на дорогах антидронові сітки стають такими ж звичними, як і дорожні знаки.
Ми бачили школи, лікарні та житлові будинки, які війна залишила без вікон, дахів або навіть цілих стін. Бачили населені пункти, де сліди бойових дій присутні буквально на кожному кроці. І водночас бачили людей, які продовжують садити квіти біля своїх будинків, доглядати городи, зустрічати гостей і планувати майбутнє.
Однією з найбільш емоційних стала поїздка до Великої Олександрівки на Херсонщині. Ми слухали історії людей, які пережили окупацію. Вісім місяців життя без нормального постачання продуктів, ліків, зв’язку із зовнішнім світом. Вісім місяців страху та невизначеності. Одна жінка розповідала про той час дуже спокійно, майже без емоцій. І раптом поділилася: «Мені снився хліб» Ця коротка фраза нагадала, наскільки швидко війна може змінити життя людини. Наскільки простими стають мрії, коли доводиться боротися за найнеобхідніше.
Ми чули історії про втрату рідних. Про евакуацію під обстрілами. Про людей, які ризикували життям, щоб дістатися до магазину чи аптеки. Про тих, хто не дочекався допомоги або можливості виїхати.
І водночас ми бачили неймовірну силу людей. Силу працівників місцевих Карітасів, які щодня працюють у громадах під постійною загрозою обстрілів. Силу волонтерів, які знають майже кожну родину у своєму населеному пункті. Силу самих мешканців, які попри пережите не втратили здатності допомагати сусідам, підтримувати одне одного і знаходити мотивацію рухатися далі.
Під час таких поїздок особливо гостро усвідомлюєш, що гуманітарна допомога –це значно більше, ніж цифри у звітах чи бюджети проєктів. За кожною виплатою стоїть конкретна людина. Літня жінка, яка може купити необхідні ліки. Батьки, які можуть придбати продукти для своїх дітей. Родина, яка щойно евакуювалася і починає життя практично з нуля. Людина, чий будинок постраждав від обстрілу і яка намагається відновити хоча б частину звичного життя.
Саме для таких людей створено програму грошової допомоги за пріоритетами (Unified Сash Transfers), яку ми запускаємо разом із МОМ. Вона спрямована на підтримку мешканців прифронтових громад, новопереміщених родин та домогосподарств, які безпосередньо постраждали від обстрілів. Ця допомога не може усунути наслідки війни. Вона не поверне втрачені домівки і не залікує всі рани. Але вона дає людям можливість самостійно визначити свої найнагальніші потреби та отримати ресурс для того, щоб пережити складний період із гідністю. Напевно, найсимволічніший момент цієї поїздки стався дорогою до Великої Олександрівки. Ми їхали під антидроновими сітками, які сьогодні стали частиною місцевого пейзажу. Небо було затягнуте хмарами після дощу. І раптом над дорогою з’явилася веселка.
Вона простягнулася над землею, яка пережила окупацію, обстріли, втрати та біль. І в той момент нам здалося, що ця веселка стала дуже точною метафорою всього, що ми побачили за ці кілька днів. Війна залишила на півдні України глибокі рани. Вона змінила долі тисяч людей. Вона щодня нагадує про себе звуками вибухів, зруйнованими будівлями та історіями втрат. Але вона не змогла забрати головне. Людяність. Взаємну підтримку. Віру. Надію.
Cаме тому після цієї поїздки ми повернулися з переконанням, що попри всі випробування південь України тримається не лише завдяки гуманітарній допомозі, міжнародній підтримці чи роботі організацій. Він тримається завдяки людям. Людям, для яких надія досі сильніша за війну.
Президентка Карітас України Тетяна Ставничи виступила зі свідченням «Діло милосердя в умовах війни» на VI Світовому апостольському конгресі милосердя, який завершився у четвер у Вільнюсі.
Конгрес, організований Дикастерією з євангелізації, зібрав понад 5 000 учасників із 52 країн під гаслом «Будуємо місто милосердя». Вільнюс було обрано місцем проведення, зокрема через його особливе значення як місця народження образу Божого Милосердя: саме тут зберігається оригінальний образ, написаний у 1934 році, який нині перебуває в каплиці Божого Милосердя. Серед спікерів конгресу був Вселенський Патріарх Варфоломій, а Папа Лев XIV записав спеціальне відеозвернення до учасників.
Звертаючись до міжнародної аудиторії, президентка Карітас України змалювала чотири роки повномасштабної війни: від конкретної гуманітарної роботи до фундаментальних питань про те, що означає залишатися людиною.
«Війна – це хаос і руйнування, але це не лише політична чи військова криза. У своїй основі війна руйнує стосунки. Вона руйнує саму суть того, що означає бути людиною», – сказала вона.
За її словами, відповідь Карітас України охоплює багато рівнів: надання базової гуманітарної допомоги – їжі, води, одягу та житла; супровід внутрішньо переміщених осіб і допомогу їм в інтеграції в нові громади; відновлення зруйнованого житла; а також довготривалу підтримку людей, які пережили полон і потребують зцілення від травми катувань.
У центрі всього цього, підкреслила президентка, є те, що в Карітас називають духовністю зустрічі або, як вона воліє говорити, таїнством зустрічі.
Зустріч, зауважила вона, змінює не лише тих, хто отримує допомогу, а й тих, хто її надає. Промовистою є статистика: у 2022 році 40% волонтерів Карітас України становили внутрішньо переміщені особи, люди, які спочатку самі звернулися по допомогу, а згодом повернулися, щоб підтримати наступну хвилю потребуючих.
Тетяна Ставничи також наголосила, що стійкість України не є лише власною заслугою країни: «Коли ви бачите стійкість в Україні — це не лише ми. Ця стійкість побудована на Божій благодаті та милосерді, але також на молитвах і підтримці людей у всьому світі».
Вона розповіла і про моменти, коли її власна надія похитнулася, зокрема про ранок 2023 року, коли російські війська підірвали Каховську дамбу, а величезні території півдня України опинилися під водою. «Я пам’ятаю, як прокинулася того ранку з думкою: що тепер?» — сказала вона. Після пів години тиші та молитви вона взяла телефон, почала телефонувати колегам, і разом вони знайшли шлях уперед. «Майже крок за кроком — щоразу, коли виникає новий рівень кризи, ми знаходимо сили діяти разом».
На запитання, яке їй часто ставлять — як ви продовжуєте після чотирьох років війни? — вона відповіла відверто: «Не можу сказати, що ми не втомилися і що не несемо болю. Але ми знаходимо надію в дії».
Карітас України, за її словами, керується трьома принципами: шукати найкращий шлях уперед через постійні інновації; не втрачати людину з поля зору, зберігаючи людську гідність у центрі кожного втручання і продовжувати будувати співпрацю, виходячи з переконання, що «немає жодної людини, жодної організації, жодної країни, яка могла б самотужки витримати напад такого масштабу».
Війна, підсумувала пані Тетяна, – це не лише політична чи військова криза. «Це духовна криза. Відбувається духовна битва. І саме тому так важливо тримати якір людяності, якір того, як Бог створив нас для спілкування і стосунків».
Окрім участі в пленарних заходах, українська делегація організувала воркшоп «Милосердя в дії», який зібрав 25 учасників із різних куточків світу.
Директорка Департаменту програм зміцнення соціальної згуртованості Ганна Гоменюк розповіла, що тема воркшопу органічно продовжила ідеї, озвучені у виступі президентки. Учасники роздумували над тим, як залишатися людиною під час війни та як допомога іншим насправді підтримує нас самих.
«Ми говорили про те, що підтримку потрібно вміти не лише надавати, а й приймати», – зазначила вона.
Воркшоп будувався навколо спільної рефлексії: учасники ділилися досвідом моментів, коли відчували підтримку інших, коли самі її надавали, та розмірковували над тим, що означає бути разом у важкі часи.
«Багато хто сказав, що, виявляється, не вміє приймати підтримку, – розповіла Ганна Гоменюк. – А це важливо, тому що піклування про себе – це те, що сьогодні тримає нас, зокрема українців. Піклування про себе, про близьких і здатність жити повним життям навіть під час війни».
Завершився воркшоп спільною молитвою: учасники склали серце і попросили Бога про допомогу тим, про кого їм не байдуже. «Це серце зранене, але воно може бути зцілене», – сказала Ганна Гоменюк.
У межах конгресу команда #WASHinWAR Карітас України представила міжнародній аудиторії досвід України у подоланні гуманітарних наслідків війни та провела відкриту публічну дискусію про виклики, з якими стикаються українські громади в умовах повномасштабного вторгнення. До обговорення долучилися представники громадянського суспільства, міжнародних організацій, волонтери, журналісти та мешканці Вільнюса. Під час дискусії Ольга Сидій, координаторка міжнародної адвокаційної кампанії #WASHinWAR, та Уляна Крись, менеджерка з партнерств Карітас України, говорили про довгострокові гуманітарні наслідки війни, виклики відновлення постраждалих громад та необхідність збереження міжнародної уваги до України.
«Кампанія #WASHinWAR допомагає говорити зі світом мовою конкретних наслідків війни для людей. Коли людина втрачає доступ до води, безпечного середовища чи базових послуг – це про майбутнє громади. Саме тому ми прагнемо, щоб питання відповідальності агресора, раннього відновлення України та гуманітарної підтримки звучали на міжнародних майданчиках одночасно. Ми запрошуємо до цієї роботи всю мережу Caritas, адже ми одна родина і разом можемо посилити голос людей, які щодня живуть в умовах війни», – зазначила Ольга Сидій.
Уляна Крись наголосила на особливостях гуманітарної роботи в умовах війни: «Для більшості гуманітарних криз існує зрозуміла логіка: надзвичайна подія, реагування, стабілізація, відновлення. В умовах війни ця логіка порушується. Ми можемо допомогти людям оговтатися після чергового удару, відновитись чи підтримати громаду, але ніколи не знаємо, де завтра станеться нова атака і кому знову знадобиться допомога. Тому це постійна готовність починати відновлення знову і знову».
Наприкінці травня президентка Карітас України Тетяна Ставничи та виконавчий директор Карітас Спес о. В’ячеслав Гриневич зустрілися у Ватикані з Державним секретарем Святого Престолу кардиналом П’єтро Пароліном. Зустріч відбулася за сприяння Апостольського Нунція в Україні Архиєпископа Вісвальдаса Кульбокаса.
Під час зустрічі представники двох найбільших католицьких благодійних організацій в Україні поділилися актуальною інформацією про гуманітарну ситуацію, виклики, з якими щоденно стикаються українці в умовах повномасштабної війни, а також про служіння, яке здійснюють Карітас Україна та Карітас Спес у відповідь на потреби людей.
«Ми ділилися інформацією про реальний стан справ в Україні, з особливою увагою до потреб людей і того, як Карітас на них реагує. Це був живий і особистий обмін», – зазначила Тетяна Ставничи.
Вона також висловила вдячність Архиєпископу Вісвальдасу Кульбокасу за його постійну підтримку та сприяння діяльності обох Карітасів в Україні.
«Від перших днів свого служіння в Україні Нунцій завжди був відкритим до співпраці, завжди поруч. Він працює, щоб підтримувати діяльність Церкви та Карітасів у виконанні їхньої місії. Це дуже важливий знак підтримки для нас», – наголосила Президентка Карітасу України.
Окрему увагу під час зустрічі було приділено питанням, які сьогодні перебувають у центрі уваги Святого Престолу, зокрема поверненню українських дітей та іншим гуманітарним ініціативам.
За словами Тетяни Ставничи, важливим аспектом зустрічі стало спільне свідчення двох організацій: «Було важливо, що Карітас Україна і Карітас Спес говорили одним голосом про ситуацію в Україні та про потреби людей, які постраждали від війни. Таке спільне представлення нашого служіння має велике значення».
Отець Вячеслав Гриневич підкреслив, що сама зустріч стала знаком уваги Святого Престолу до українського народу.
«Це великий знак уваги до України та прагнення слухати, розуміти й бути залученим. Ми відчули, що Україна не забута і що з нами солідаризуються. Разом шукали відповіді на запитання та обговорювали можливості, які можуть бути реалізовані в гуманітарній сфері в майбутньому», – сказав він.
На завершення зустрічі представники Карітас Україна та Карітас Спес подарували кардиналу Пароліну графічну роботу українського дизайнера Дмитра Куршинського. Символічний твір привертає увагу до особливо вразливих категорій населення в умовах війни – дітей та людей похилого віку.
Зустріч стала ще одним свідченням постійної уваги Святого Престолу до гуманітарної ситуації в Україні та підтримки служіння, яке Церква здійснює для постраждалих від війни.
Кілька років тому Ірина та Анна з Полтавщини отримали першу мінігрантову підтримку від проєкту AGRIS. Тоді це був стартовий поштовх для невеликої справи. Жінки вирощували та продавали надлишки власної продукції, швидко побачили стабільний попит і поступово почали розширювати господарство.
Цього року вони повернулися вже в AGRIS 3. Ірина спрямувала грантові кошти в цех для переробки м’ясної продукції, Анна – в сільськогосподарське обладнання для заготівлі кормів. Для маленького села, в якому мешкають Ірина та Анна, кожна власна справа – можливість не тільки прогодувати свої родини, а й запропонувати односельцям якісну місцеву продукцію, яку можна придбати поруч із домом.
Ветеранський бізнес отримує нові можливості для розвитку
На Хмельниччині ветеран Віталій Юрчук розвиває тепличне господарство з вирощування розсади та овочів. Бізнес-грант він використав для придбання трактора.
Ветеран і колишній військовополонений Володимир Реп’юк інвестував підтримку в систему опалення теплиць і продовжує збільшувати обсяги вирощування огірків і розсади.
За кожною такою історією стоїть наша системна підтримка, яка дозволяє людям знаходити себе на новому місці, залишатися та продовжувати працювати в сільських громадах, забезпечувати родини необхідним і сприяти сталому розвитку економіки громад.
50 підприємців отримали бізнес-гранти у межах AGRIS 3
Завдяки проєкту AGRIS 3 цього року бізнес-грантами ми підтримали 24 учасників на Полтавщині та 26 – на Хмельниччині. На Полтавщині гранти спрямовувалися переважно на рослинництво, тваринництво та переробку молочної й м’ясної продукції, на Хмельниччині – на тепличні господарства та обладнання для них.
Моніторингові візити та подальша підтримка учасників
Представники Карітасу України – національний менеджер проєкту Ярослав Кириленко та фахівчиня з управління проєктами Вікторія Харченко разом із колегами з місцевих організацій відвідали учасників проєкту з моніторинговими візитами. Ми підтримуємо з ними постійний зв’язок, супроводжуємо на всіх етапах розвитку їхньої справи. Під час цих візитів переконалися, що кошти партнерів використовуються за призначенням, відповідально та ефективно.
Під час зустрічей говорили не лише про результати, а й про подальші кроки. Чимало підприємців відзначили, що їм бракує зовнішнього погляду тих, хто міг би оцінити їхній бізнес свіжим оком і допомогти побачити нові можливості для розвитку. Тому наступним етапом проєкту стануть менторські сесії, які враховуватимуть конкретні запити учасників.
«Дуже приємно бачити, як учасники повертаються до нових фаз AGRIS. Для когось проєкт став стартом власної справи, а сьогодні вони вже масштабують бізнес. Хтось ділиться своїм досвідом з іншими. За ці роки навколо AGRIS сформувалася сильна спільнота взаємопідтримки, де люди допомагають одне одному розвиватися та знаходити нові можливості», – підсумував Ярослав.
Про проєкт AGRIS 3
AGRIS 3 сприяє відновленню малих фермерських господарств і засобів для життя, посиленню продовольчої безпеки та зниженню залежності від гуманітарної допомоги в сільських громадах. На Хмельниччині особлива увага приділятиметься домогосподарствам на чолі з жінками.
Після евакуації або втрати житла людям часто доводиться відновлювати побут майже з нуля. Одяг, взуття, речі для дітей чи базові предмети для дому стають не менш важливими, ніж інша гуманітарна допомога. Але навіть така підтримка може виглядати по-різному: можна видати готовий пакунок, а можна створити простір, де людина сама обирає необхідне для себе і своєї родини.
Саме так працюють соціальні гардероби Карітасу України — у Харкові, Запоріжжі, Кривому Розі, Чернігові, Жовкві, Бериславі та інших містах. Частина з них діє в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» за підтримки Державного департаменту США, частина — як волонтерська ініціатива місцевих організацій і громад. Формати різні, але суть спільна: людина приходить не лише по допомогу, а й по можливість вибрати.
Соціальний гардероб — не централізована програма з інструкцією зверху. Це ініціатива, яка народжується на місцях — як пряма відповідь на реальні потреби. Координатори волонтерів і місцеві команди Карітасу щодня спілкуються з тими, хто потребує допомоги, бачать запити — і реагують. Оголошують збір, поширюють через знайомих і партнерів, сортують речі разом із волонтерами. Значна кількість таких ініціатив виникає у прифронтових громадах і транзитних пунктах — там, де потік найбільший і де допомога потрібна негайно.
Конкретний формат — завжди рішення місцевої організації. Десь це стаціонарний простір, десь — виїзди до громад, десь робота повністю тримається на волонтерах і підтримці сусідів. Був досвід співпраці з великими мережами — Sinsay, H&M, Zara, які встановлювали бокси для збору одягу і скеровували речі до місцевих організацій Карітасу.
Коли десь потреба стає критичною, Карітас України підключається на рівні всієї мережі: оголошує загальний збір і долучає власних працівників.
«За роботою соціальних гардеробів стоїть щоденна праця волонтерів — і велика кількість невидимих, але дуже важливих процесів. Хтось приходить сортувати речі, хтось допомагає зі збором, хтось просто передає те, що вже не потрібне вдома», — каже Іляна Гайдук, менеджерка з волонтерства Карітасу України. За її словами, саме це і є свідченням готовності українців підтримувати одне одного — тим способом, який є можливим для кожного.
У різних містах ця підтримка виглядає по-своєму.
У Харкові соціальна шафа з’явилася ще у 2023 році, але справжнє масштабування відбулося у травні 2024-го — під час термінової евакуації з Вовчанська. Тоді потік людей різко зріс, і команда розширила роботу як пряму відповідь на гостру потребу. Речі сюди передають мешканці міста, волонтери, працівники Карітасу з інших міст, партнерські організації з Італії та Чехії. Щомісяця гардероб відвідує не менше 100 людей, у періоди нових евакуацій і ударів по житлу — до 140.
«Я зрозуміла, що соціальний гардероб — це щось значно більше, ніж прості речі, коли побачила емоції людей. Часто вони приходять після евакуації чи втрати дому дуже розгубленими й виснаженими, інколи навіть соромляться просити допомогу. І коли людина отримує не просто одяг, а уважне ставлення — це дуже відчувається», — розповідає Марина Корсунова, фахівчиня з волонтерства Карітасу Харків.
У Кривому Розі гардероб починався як виїзна ініціатива — команда їздила до місць тимчасового проживання і громад, куди приїжджали евакуйовані. З часом формат змінився: сьогодні це стаціонарний простір, куди люди приходять самостійно. Поступово він став не лише місцем, де можна отримати необхідне, — а й простором, куди приходять по відчуття підтримки і стабільності у повсякденному житті.
У Запоріжжі пішли далі й почали формувати «пакунки турботи» — підібрані за розміром, віком, потребою. Волонтери сортують і перуть одяг, складають набори для дітей, родин, людей старшого віку. Частину чоловічого одягу передавали до лікарень і госпіталів, інші речі — до прихистків. Згодом пакунки почали передавати через Департамент соціального захисту, а до ініціативи долучився соціально відповідальний бізнес. Окремим треком стала співпраця з поліцією: пакунки отримували сім’ї, евакуйовані із сірої зони, і діти з родин у складних обставинах. Волонтери розповідають, що часто вкладали всередину невеликі побажання чи наліпки — просто щоб допомога була трохи тепліша.
У Чернігові щодня приходить понад 30 людей. У Кропивницькому гардероб працює двічі на тиждень — троє волонтерів допомагають підібрати речі для дорослих і дітей. У Жовкві ініціатива значною мірою тримається на підтримці громади: люди самі приносять речі, допомагають із сортуванням. Тільки у 2025 році через цей простір передали 410 кілограмів одягу та 37 пар взуття. Бериславська команда, окрім стаціонарної роботи, організовує виїзди — мобільний гардероб для людей, які евакуюються з активної зони і приїжджають без нічого.
Попри різні формати, виклики скрізь схожі. Речі треба прийняти, перевірити, випрати, розкласти за сезонами і розмірами, підготувати до передачі — і паралельно координувати волонтерів, комунікувати з партнерами, реагувати на нові запити. Багато хто з них зізнається: ця робота важлива не лише для тих, хто приходить по допомогу. У сортуванні речей, у відчутті, що ти потрібен — люди знаходять власну точку опори.
Долучитися можна по-різному: передати речі у доброму стані, підтримати локальну організацію або прийти волонтерити. Найбільша потреба зараз — сезонний одяг і взуття, дитячий одяг, постіль і ковдри, посуд, валізи і сумки для евакуйованих родин.
Благодійний фонд «Карітас України» продовжує допомагати людям і громадам, які постраждали внаслідок війни. Один із ключових напрямів підтримки — житло, безпечні умови проживання та підготовка родин до зимового періоду.
Допомога передбачена для внутрішньо переміщених осіб, місцевих жителів постраждалих громад, а також родин, які втратили житло, були змушені евакуюватися або потребують підтримки для проживання в безпечних і гідних умовах.
Програма реалізовується в межах проекту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» за підтримки уряду Сполучених Штатів Америки. Вона охоплює громади Миколаєва, Запоріжжя, Кам’янського, Кривого Рогу, Краматорська, Полтави, Харкова, Сум і Чернігова.
Підтримка від Карітасу включає:
• легкі ремонти пошкодженого житла; • модернізацію та утеплення будинків для внутрішньо переміщених осіб; • допомогу з орендою житла; • зимову підтримку домогосподарств; • забезпечення твердим паливом; • встановлення аварійного та сталого енергетичного обладнання; • доремонтні набори для пошкодженого житла; • ремонт пошкодженої інфраструктури та забезпечення її енергетичним обладнанням; • тверде паливо для соціальної інфраструктури та місць тимчасового проживання ВПО.
Загалом у межах запланованої підтримки передбачено, що:
• понад 3000 домогосподарств отримають грошову допомогу на тверде паливо; • 1750 родин отримають зимові виплати на комунальні послуги; • буде виконано 600 легких ремонтів житла; • 640 будинків для внутрішньо переміщених осіб буде відремонтовано або утеплено; • 400 домогосподарств отримають допомогу з орендою житла.
«Ми часто говоримо про ремонти пошкодженого війною житла чи підготовку до зими, але за кожною цифрою у звіті — конкретні родини. Це люди, які хочуть залишитися у своєму домі, пережити зиму в теплі й мати гідні умови проживання, де можна знову відчути себе в безпеці», — наголошує головна експертка програми з питань житла у рамках проєкту Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні Євгенія Пушкінська.
У прифронтових і постраждалих регіонах потреба в такій допомозі залишається особливо гострою.
У Харківській області передбачені зимові грошові виплати, легкі ремонти житла, ремонти для внутрішньо переміщених осіб, забезпечення твердим паливом та передача доремонтних наборів.
У Сумській області підтримка включатиме утеплення житла для ВПО, легкі ремонти, тверде паливо для соціальних об’єктів та доремонтні набори.
У Полтавській області окрему увагу приділятимуть внутрішньо переміщеним особам: ремонтам житла, допомозі з орендою, а також грошовій підтримці на оплату комунальних послуг або закупівлю твердого палива.
У Миколаївській області програма охоплює зимову підтримку, легкі ремонти, ремонти житла для ВПО та гуманітарний ремонт соціальної інфраструктури.
У Запорізькій області передбачена зимова грошова підтримка домогосподарств, забезпечення твердим паливом соціальних об’єктів і місць тимчасового проживання ВПО, а також передача наборів для екстреної підтримки житла.
У Дніпропетровській області програма охоплює легкі ремонти житла, ремонт, утеплення або модернізацію житла для ВПО, допомогу з орендою, підготовку домогосподарств до зими, а також підтримку соціальної інфраструктури й забезпечення енергетичним обладнанням.
У Донецькій області передбачена передача наборів для екстреної підтримки пошкодженого житла.
У Чернігівській області програма включає зимові виплати, підтримку твердим паливом, допомогу соціальній інфраструктурі та встановлення аварійного й сталого енергетичного обладнання.
Підтримка у сфері житла сьогодні є критично важливою для тисяч родин, які живуть в умовах постійної небезпеки, евакуацій або втрати дому. Йдеться не лише про ремонт стін чи забезпечення теплом. Йдеться про можливість для людей зберегти відчуття безпеки, стабільності й гідності навіть під час війни.
Дізнатися більше про участь у програмі та подати заявку можна через місцеві організації Карітасу в регіонах реалізації проекту. Вони співпрацюють з органами місцевої влади та публікують інформацію про старт реєстрації, умови участі й контакти для подачі заявок на своїх офіційних сторінках у Facebook та на сайті.
Майже 3 мільярди людей у світі сьогодні не мають доступу до належних житлових умов, а понад 1,1 мільярда проживають у неформальних поселеннях та житлових нетрях. Глобальна житлова криза, кліматичні зміни, стрімка урбанізація та зростання соціальної нерівності поступово перетворюють житло на одну з ключових тем міжнародного порядку денного.
Саме пошуку рішень для цих викликів був присвячений World Urban Forum 13 – найбільший міжнародний майданчик з питань житлової політики, розвитку міст та відновлення громад, який відбувся у Баку під егідою UN-Habitat. Форум зібрав понад 57 тисяч учасників із 176 країн світу та став місцем діалогу між урядами, міжнародними організаціями, муніципалітетами, фінансовими інституціями, бізнесом і громадянським суспільством.
Участь у WUF13 взяла і керівниця програми Housing Pathways Карітасу України, Ірина Нога. Вона долучилася до заходу на запрошення Catholic Relief Services (CRS) – одного з ключових міжнародних партнерів Карітасу України, з яким організація реалізує проєкти у сфері житла, відновлення громад та підтримки людей, які постраждали внаслідок війни.
До складу міжнародної делегації CRS увійшли експерти та керівники програм із різних регіонів світу – України, Боснії і Герцеговини, Камбоджі, Сьєрра-Леоне та Пакистану. Такий склад відображав головну ідею форуму: житлова криза має різні форми в різних країнах, але потребує спільного пошуку рішень і обміну досвідом.
За словами Ірини Ноги, однією з найважливіших особливостей цьогорічного форуму стало переосмислення самого поняття житла:
«Практично всі дискусії зводилися до однієї ключової думки: житло розглядається як основа безпеки, людської гідності, економічної стійкості та розвитку громад. Саме тому житлова політика дедалі частіше стає частиною стратегічних державних рішень».
Під час форуму обговорювали шість ключових напрямів.
Йшлося про доступне та гідне житло як право; роль місцевого самоврядування у відновленні та розвитку; фінансові інструменти для розвитку міст; підтримку малих громад; інтеграцію житлової, соціально-економічної та екологічної політики; відновлення територій, постраждалих від конфліктів та кліматичних катастроф.
«На відміну від багатьох держав, які планують житлові реформи в умовах стабільності, Україна змушена формувати нову житлову політику паралельно з війною. Країна одночасно відновлює пошкоджене житло, шукає рішення для мільйонів внутрішньо переміщених осіб, реформує застарілу житлову систему та розбудовує механізми довгострокового забезпечення людей житлом. Саме тому український досвід викликав значну зацікавленість серед міжнародних партнерів», – розповідає Ірина Нога.
Національний павільйон «Ukraine: Rebuilding Our Future at Home»
Вперше Україна була представлена на World Urban Forum власним національним павільйоном під гаслом «Ukraine: Rebuilding Our Future at Home». Центральна ідея: продемонструвати, як країна відновлює громади та житловий сектор в умовах повномасштабної війни, і робить це за стандартами енергоефективності, безбар’єрності та довгострокової стійкості. Головна експозиція – макет зруйнованого та відбудованого будинку в Бородянці, унаочнювала цю ідею: відбудувати краще, ніж було.
Окрему увагу учасників форуму привернула також інсталяція підземної школи. Станом на 2026 рік в Україні функціонує понад 96 таких об’єктів, планується, що до кінця року їхня кількість перевищить 200. Для багатьох міжнародних учасників це був перший живий приклад того, як країна адаптує освітню та житлову інфраструктуру до умов постійних безпекових загроз.
Саме український павільйон став одним із майданчиків для десятків робочих зустрічей та професійних дискусій. Протягом форуму Ірина Нога зустрілася з представниками міжнародних організацій, фінансових інституцій, архітектурних бюро, донорських структур та експертних платформ, які працюють у сфері житлової політики та розвитку міст, і ділилася досвідом Карітасу України.
Обговорення стосувалися не лише поточних потреб України, а й довгострокових підходів до відновлення. Особливий інтерес міжнародних партнерів викликали питання соціального житла, підтримки внутрішньо переміщених осіб, розвитку житлових рішень для вразливих категорій населення, а також роль громад у формуванні місцевої житлової політики.
Партнерство з Карітасом України – як приклад
Під час панельних дискусій представники українських регіонів наводили співпрацю з Карітасом як приклад ефективної моделі взаємодії між громадським сектором, місцевою владою та міжнародними донорами. Зокрема, представниця Івано-Франківської обласної військової адміністрації окремо наголосила на якості цього партнерства. Для міжнародної аудиторії це було красномовнішим за будь-яку самопрезентацію.
За словами Ірини Ноги, саме такі моменти підтверджують: Карітас України давно вийшов за межі гуманітарного реагування. «Ми не просто допомагаємо людям пережити кризу, а разом із владою і партнерами будуємо системи, які залишаться після неї. Ми добре знаємо масштаб збитків і глибину потреб, але відповідаємо на них не переліком проблем, а мовою конкретних моделей і рішень. Не “нам треба відбудувати зруйноване”, а “ми вже будуємо нову модель стійкості, і робимо це під час війни».
Візит до Державного агентства житлового будівництва при Президентові Азербайджанської Республіки
Ще одним важливим елементом участі став навчальний візит до Державного агентства житлового будівництва при Президентові Азербайджанської Республіки (State Agency for Housing Construction under the President of the Republic of Azerbaijan). Під час зустрічі учасники ознайомилися з механізмами реалізації державної житлової політики, фінансовими інструментами підтримки населення, системами реєстрації житлових потреб та підходами до просторового планування житлових територій.
Особливий інтерес для української сторони становили питання взаємодії держави з приватним сектором, механізми фінансування житлових програм та створення комплексного житлового середовища, у якому житло поєднується з транспортною, соціальною та громадською інфраструктурою.
«Бакинський заклик до дії» (Baku Call to Action)
Ключовим результатом форуму став «Бакинський заклик до дії» (Baku Call to Action) — програмний документ, що визначає глобальні пріоритети у сфері житлової політики та міського розвитку і ляже в основу доповіді Генерального секретаря ООН. Він також відобразив головний тренд, який звучав під час більшості дискусій: світ поступово переходить від короткострокових житлових програм до системних рішень, розрахованих на десятиліття.
Для Карітасу України ця дискусія є надзвичайно актуальною, адже наша робота – це не лише допомога людям у відновленні пошкодженого житла, а й підтримка внутрішньо переміщених осіб та перехід місць тимчасового проживання до сталих рішень. Через програму Housing Pathways Карітас України дедалі активніше долучається до пошуку довгострокових житлових рішень, розвитку соціального житла та підтримки громад у формуванні місцевої житлової політики.
«Світовий форум ще раз показав, що Україна вже не є лише країною, яка потребує допомоги. Ми маємо унікальний досвід відновлення житла та громад під час війни. І цей досвід сьогодні цікавий міжнародній спільноті. Наше завдання – не лише вчитися в інших, а й ставати повноцінним учасником глобальної дискусії про майбутнє житла», – підсумовує Ірина Нога.
Наступний World Urban Forum відбудеться у 2028 році в Мексиці. Карітас Україна має амбітні плани долучитися до нього розширеною делегацією та представити власний досвід у сфері житлових рішень і відновлення громад. Працюючи поруч із людьми, які втратили дім через війну, ми щодня переконуємося: поряд із гуманітарною допомогою потрібні довгострокові рішення, які повертають людям безпеку, стабільність і гідність.
Через три роки після руйнування Каховської ГЕС Україна винесла один із найболючіших уроків війни: вода є питанням національної безпеки.
Підрив греблі залишив без води близько мільйона людей і продемонстрував небезпечну залежність цілих регіонів від одного джерела водопостачання. Водночас катастрофа змусила громади, державу та гуманітарні організації переглянути підходи до водної безпеки та відновлення інфраструктури.
Наразі ж питання полягає вже не в тому, що було втрачено, а в тому, які уроки Україна винесла з цієї катастрофи — і як відбудовує себе в умовах війни, що не зупиняється.
Підрив Каховської ГЕС 6 червня 2023 року став однією з найбільших техногенних катастроф, спричинених терактом Росії, в історії незалежної України. У перші дні після руйнування греблі увага була прикута до затоплених територій, евакуації населення та масштабів руйнувань. Проте справжні наслідки теракту виявилися значно ширшими та довготривалішими. Втрата стабільного доступу до води, порушення роботи систем водопостачання, деградація зрошувальних систем та необхідність пошуку нових джерел води продовжують впливати як на повсякденне життя людей, так і на розвиток громад та місцевої економіки.
Урок залежності: чому водна система півдня виявилася вразливою
За оцінками ООН на кінець 2023 року близько мільйона людей втратили доступ до питної води. Системи водопостачання та водовідведення були пошкоджені або зруйновані у десятках населених пунктів, а тисячі людей зіткнулися з перебоями електропостачання. Однак головний наслідок катастрофи вимірюється не лише кількістю постраждалих.
Росія вдарила по тому, що вже давно трималося на межі. Значна частина водної інфраструктури України була побудована ще у 1960–1970-х роках і проєктувалася для інших безпекових реалій. Великі території півдня залежали від Каховського водосховища та пов’язаних із ним каналів. Коли це джерело зникло, стало очевидно, наскільки ризикованою є така модель.
Катастрофа продемонструвала, наскільки багато залежностей приховано за звичним доступом до води. Для роботи систем водопостачання потрібні не лише джерела води, а й стабільне електропостачання, реагенти для очищення, справне обладнання, транспортна логістика, кваліфікований персонал та можливість безпечного доступу до інфраструктури. Пошкодження будь-якої з цих ланок може поставити під загрозу водопостачання цілої громади.
Саме тому після Каховки питання води дедалі частіше розглядають не лише як комунальну послугу, а як складову національної безпеки та стійкості громад. Для програми WASH Карітасу України це означало переосмислення підходів до відновлення: у центрі уваги опинилися не лише ремонти окремих об’єктів, а й створення резервних рішень, підтримка водоканалів та підвищення спроможності громад працювати в умовах тривалих криз.
У перші місяці після руйнування Каховської ГЕС головним завданням було забезпечити людей водою. Гуманітарні організації доставляли її у пляшках, встановлювали резервуари, підтримували громади, які в один момент втратили доступ до базових потреб.
Від гуманітарної допомоги до стійкості громад
Проте дуже швидко стало зрозуміло: наслідки катастрофи не зникнуть за кілька тижнів чи навіть місяців. Для багатьох громад проблема доступу до води перетворилася на виклик, який визначатиме їхній розвиток на роки вперед.
Саме тому після Каховки дедалі більшого значення набув Nexus-підхід, який поєднує гуманітарне реагування з довгостроковим відновленням. Його головна ідея: допомога має не лише вирішувати проблему сьогодні, а й зменшувати ризики завтра. У практичній роботі Карітасу України це означало поступовий перехід від екстреної підтримки до посилення спроможності громад самостійно забезпечувати водопостачання.
Крім того, наразі важливо не лише визначити, скільки людей залишилися без води, а й зрозуміти, наскільки система є стійкою. Чи має громада альтернативні джерела води? Чи є резервне енергоживлення? Чи здатний водоканал підтримувати роботу системи у разі нових викликів?
Які рішення справді працюють
Одним із головних уроків стало усвідомлення цінності децентралізованих, сталих рішень. Відновлення систем водопостачання, локальні фільтраційні станції, резервне енергоживлення, ремонт насосних станцій та підтримка роботи водоканалів дозволяють громадам зберігати доступ до води навіть у разі пошкодження центральних систем. Практика показала: навіть невеликий локальний об’єкт здатен забезпечити водою школу, лікарню, пункт незламності чи окремий мікрорайон під час блекаутів або аварійних ситуацій.
Держава та великі організації об’єктивно зосереджені на більших містах. Натомість Карітас України працює там, куди інші не доходять — у найменших і найвразливіших громадах, які потребують підтримки найбільше. Для програми WASH це означає не разову допомогу, а сталі рішення з довготривалим ефектом.
Водна інфраструктура залишається ціллю війни
Каховська ГЕС — найгучніший удар. Але не єдиний.
За даними Міністерства довкілля України, станом на березень 2026 року від початку повномасштабного вторгнення знищено або пошкоджено понад 1 500 об’єктів водної інфраструктури. Пошкоджені мережі — це 39 700 кілометрів труб. Прямі збитки водоканалів — понад 11 мільярдів доларів.
Атаки тривають. У квітні 2026 року Росія скинула шість керованих авіабомб на Печенізьку дамбу в Харківській області. У березні того ж року удар по Дністровському гідроенергетичному комплексу спричинив витік мастила в басейн Дністра — під загрозою опинилася питна вода і в Україні, і в Молдові. У березні 2024 року ракетний удар по ДніпроГЕС призвів до витоку нафтопродуктів у Дніпро.
І кожен удар Росії — це не лише зруйнований об’єкт. Це перебої з водою, забруднені джерела, лікарні та школи без водопостачання, ризики для здоров’я людей і довкілля.
За словами провідного експерта програми WASH Карітасу України, кожен вибух змінює стан ґрунтів і порушує природну фільтрацію — забруднення потрапляє у підземні води непомітно і дається взнаки лише через роки:
“Вибухи руйнують родючий шар ґрунту, знищують рослинність та мікрофолору. Пошкоджена ділянка перестає відігравати роль природного фільтра та регулятора водності. У довкілля, у водні горизонти потрапляють важкі метали, штучні хімічні речовини. Це отрута для усього живого і причина довготривалих негативних впливів. Це загроза як швидкої, так і віддаленої шкоди здоров’ю людей.
Вода пов’язана з усім: енергетикою, сільським господарством, лікарнями, промисловістю. Удар по водному об’єкту — це завжди більше, ніж здається на перший погляд. Війна це довела: вода стала питанням національної безпеки”.
Після Каховки: нова реальність водної безпеки
Попри значний прогрес у відновленні, криза ще не завершена. У багатьох громадах доступ до води досі залежить від того, чи є світло, чи є потрібне обладнання і реагенти, чи можна взагалі дістатися до пошкодженої ділянки. Найважче — невеликим громадам, які часто не мають грошей навіть на обслуговування вже відновлених систем.
Природа теж постраждала. Підземні води забруднені, річки і водойми змінили свій режим, природні екосистеми деградують. Частина цих наслідків накопичується повільно — але триватиме ще довго. А оскільки громади дедалі більше переходять на альтернативні джерела води, постійний контроль її якості стає обов’язковим.
Частина наслідків війни для водного сектору буде відчутною ще багато років після завершення бойових дій. Саме тому майбутнє водної безпеки України залежить не лише від відбудови інфраструктури, а й від здатності поєднати довгострокове планування, розвиток місцевих спроможностей, захист природних ресурсів та підготовку громад до нових викликів.
За три роки стало зрозуміло: відновлення не означає повернення до стану, який існував до червня 2023 року. Для громад півдня України це вже інша реальність — з іншими джерелами води, іншою інфраструктурою, новим розумінням того, що означає водна безпека. Реальність, де криза і відновлення відбуваються одночасно, де Nexus-підхід став не методологією, а практичною відповіддю на щоденні виклики — і де кожна громада, незалежно від розміру, має дбати про власну водну безпеку.
Одна з учасниць інклюзивного простору в Миколаєві щотижня витрачає майже годину на дорогу до Карітас Миколаїв. Інша прокидається о п’ятій ранку, щоб точно не проспати, і вже о 8:30 чекає під дверима простору.
Коли ми запитали чому вони докладають стільки зусиль, щоб бути тут, відповідь звучить просто:
«Тому що тут наші друзі, нас розуміють і нам тут добре».
Саме ці слова найкраще описують значення інклюзивних просторів та просторів, дружніх до дітей, які сьогодні працюють у Харкові, Миколаєві та Одесі в межах проєкту «Порятунок і підтримка постраждалого від воєнних дій цивільного населення України», що реалізується в рамках першого консорціуму PULSE.
Наприкінці травня команда Карітас України відвідала ці місцеві організації, щоб поспілкуватися з учасниками, їхніми родинами та фахівцями, які щодня створюють для дітей і молоді з інтелектуальними порушеннями безпечне середовище для розвитку, навчання та спілкування.
У кожному місті простори мають свої особливості. У Харкові батьки говорили про майбутнє своїх дітей та необхідність розширення послуг. Для багатьох родин інклюзивний простір став не лише місцем занять, а частиною повсякденного життя. Саме тут молоді люди знаходять друзів, вчаться взаємодіяти з іншими та отримують новий досвід.
Спілкуючись із батьками дітей, які відвідують простір, дружній до дітей, у Харкові, ми почули багато слів вдячності за можливість брати участь у проєкті. Батьки зазначали, що в умовах безпекових обмежень та особливостей організації освітнього процесу в місті такі простори залишаються однією з небагатьох можливостей для соціалізації дітей. Наразі підземні школи та садочки працюють за змішаним графіком і можуть охопити лише обмежену кількість дітей: школярі відвідують заняття близько двох годин на день, а вихованці дитячих садків – лише кілька годин на тиждень. У таких умовах Простір, дружній до дітей, стає не лише місцем для розвитку та дозвілля, а й важливим середовищем для спілкування, формування дружніх стосунків та підтримки емоційного благополуччя дітей.
У Миколаєві ми побачили, як формується новий інклюзивний простір та згуртовується спільнота навколо нього. Для місцевої організації це новий напрямок діяльності, однак уже зараз помітно, наскільки важливим він є не тільки для учасників та їхніх родин, а й для громади в цілому.
Особливо багато історій успіху вдалося почути в Одесі.
Одна з них про маленького хлопчика, який почав відвідувати простір, дружній до дітей. Коли він уперше прийшов на заняття, майже не розмовляв та уникав взаємодії з оточенням. Завдяки наполегливій роботі фахівців, підтримці родини та безпечному середовищу сьогодні він активно спілкується, бере участь у заняттях та знає всіх спеціалістів по іменах. Щоправда, іноді ще трохи плутає їх між собою, але команда сприймає це з усмішкою, адже ще зовсім недавно хлопчик взагалі не звертався до них на ім’я.
Для команди це не просто історія успіху окремої дитини. Це підтвердження того, що системна підтримка та терпляча щоденна робота здатні змінювати життя людей з інвалідністю на краще.
«Кожна така історія показує, що розвиток дитини відбувається тоді, коли вона почувається прийнятою та захищеною. Простір, дружній до дітей, – це не лише про заняття, а про створення середовища, у якому дитина може розкривати свій потенціал у власному темпі», – зазначає Галина Яджак, експертка Програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітас України.
Ще одним теплим моментом стала зустріч із молоддю, яка відвідує інклюзивний простір в Одесі. Під час візиту учасники самостійно провели для гостей руханку, якої навчилися під час участі в Театрі толерантності. Молоді люди впевнено показували вправи, допомагали іншим та із задоволенням брали на себе роль ведучих.
У ці хвилини було важко зрозуміти, хто кого навчає більше — ми молодь чи молодь – нас. Їхня відкритість, впевненість та бажання бути активними учасниками подій ще раз довели, наскільки важливими є інклюзивні підходи.
«Для нас дуже цінно бачити, як учасники простору не лише беруть участь у заняттях, а й самі стають ініціаторами активностей. Молодь настільки здружилася, навчилася взаємодіяти та підтримувати одне одного, що вже сама організовує і проводить окремі заходи для своїх друзів. Це свідчить про зростання їхньої впевненості та самостійності. Надзвичайно важливо дати молодим людям можливість спілкуватися, відчувати себе потрібними, проявляти свої сильні сторони та реалізовувати власний потенціал. Кожне нове досягнення, кожна нова навичка чи вміння це велика особиста перемога, яка підвищує самооцінку та допомагає їм бути більш самостійними у повсякденному житті», – говорить Олена Бущак, експертка Програми «Інклюзія» Карітас України.
Під час усіх трьох візитів ми бачили не лише результати роботи, а й виклик, який стоїть перед такими ініціативами. Молоді з інтелектуальними порушеннями потрібен час для адаптації, побудови довірливих стосунків та формування відчуття приналежності до спільноти. Саме тому особливо важливою є сталість таких послуг.
Інклюзивний простір не виникає за один день. Місяцями формується довіра, з’являються перші друзі, перші успіхи, перші впевнені кроки до самостійності. Саме тому так важливо, щоб після завершення проєктів молодь та їхні родини не втрачали місце, яке стало для них важливою частиною життя.
«Ми побачили величезну мотивацію місцевих команд та щире бажання розвивати інклюзивні послуги. Водночас дуже важливо шукати можливості для забезпечення їхньої сталості. Молодь та їхні родини потребують не тимчасових рішень, а тривалої підтримки та доступу до послуг, які допомагають їм бути активною частиною громади», — підсумовує менеджерка проєкту Оксана Кузьменко.
Адже за кожним таким простором стоять не лише проєктні показники чи звіти. За ними стоять люди, їхні історії, дружба, підтримка та відчуття приналежності до спільноти.
Іноді всю цінність цієї роботи можна вмістити в одну просту фразу:
«Тому що тут мої друзі, мене розуміють і мені тут добре».
Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, реалізується Карітасом України в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист». Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.
