Митрополита під час цього візиту супроводжували єпископ-емерит Гліб Лончина, один зі священників Філадельфійської Архиєпархії о. Марко Фесняк, для якого це була перша поїздка на землю його предків, які приїхали до Америки наприкінці ХІХ століття, Андреа Кохан Ніґел, яка очолювала Catholic Charities (Карітас) в дієцезії Аллентауна, Джина Крістіан, католицька журналістка, яка працює в агенції OSV News, та Софія Захарчук, керівниця апарату митрополита Бориса.
За його словами, мета візиту була краще пізнати, як живуть люди в Україні, які вже п’ятий рік страждають від несправедливої російської агресії, висловити свою солідарність із ними та ближче ознайомитися з харитативною роботою різних церковних структур.
«Це вже 57-й мій візит в Україну. Ми тут, бо хочемо виявити свою підтримку, щоб про Україну пам’ятали й люди у світі, адже Україна сьогодні – це епіцентр глобальної боротьби за демократію, свободу слова, свободу преси, людські цінності та життя. Ми всі переживаємо велике натхнення. Хоча розуміємо, що є великий біль втрат, знищення і небезпека, в Україні кипить життя. Ми приїжджаємо в Україну і відчуваємо інтенсивність життя, боротьби, захисту і неймовірну творчість. Про це ми будемо ділитися в США з нашими вірними, американськими католиками, яких налічується близько 80 мільйонів, політиками, громадськими та благодійними організаціями. Окрім натхнення, ми переймаємо досвід. Ми знайомимося з Карітасами, бо в нашій делегації є новопризначена директорка нашого Карітасу (Catholic Charities) Філадельфійської митрополії, який ми творимо з нуля. І тому нам є по чому повчитися, подивитися, що може український Карітас. І тут такий спектр можливостей, який нас заставляє творчо думати», — зазначив владика Борис.
11 серпня, Карітас Чернівецької єпархії
Першим Карітасом, з діяльністю якого познайомилася група, став Карітас Чернівецької єпархії, який очолює Тетяна Паньків. Вона була студенткою Інституту святого Гавриїла — школи комунікації і дипломатії, який діє на базі семінарії святого Йосафата у Вашингтоні і яким опікується митрополит Борис.
Делегація відвідала Інклюзивну кав’ярню — соціальне підприємство, яке, зокрема, підтримує Фонд зцілення ран війни Філадельфійської митрополії. Гості поспілкувалися з молоддю з інвалідністю, яка тут працює: баристою Ярославом, волонтеркою Лізою, яка йому допомагає, а також із деякими працівниками Карітасу.
Делегація навідалася до офісу Карітасу-Чернівці. У місцевій каплиці святої Марії Магдалини владика Гліб Лончина очолив Літургію. Після цього відбулася зустріч із командою організації. Працівники розповіли не лише про проєкти й ініціативи Карітасу, а й про власний досвід війни — серед них є внутрішньо переміщені особи та ті, хто втратив рідних або має родичів на фронті.
12 серпня, Карітас Кам’янця-Подільського
У Кам’янці-Подільському делегація навідалася до офісу Карітасу Кам’янця-Подільського, директором якого є о. Тарас Хом’юк. Завдяки підтримці владики Івана Кулика, єпископа Кам’янця-Подільського, у січні 2024 року невелика парафіяльна ініціатива храму Зарваницької Матері Божої УГКЦ отримала можливість вирости у повноцінний парафіяльний благодійний фонд.
У невимушеній атмосфері поспілкувалися з працівниками місцевої організації, що росте і розвивається разом із парафією, – про тривоги, адаптацію дітей із числа внутрішньо переміщених осіб, життєстійкість, англійську мову для дітей, катехизацію.
Митрополит розпитував працівників про проєкти, але найбільше при них самих і як вони переживають війну. «Хочеться миру, все решта ми подолаємо, бо ми сильні. Дякуємо всім, хто нам допомагає, і просимо не зупинятися», – зазначила одна з учасниць розмови. Владика Борис подякував працівникам за працю і насамперед за поставу, наголосивши, що праця, яка робиться від серця до серця, незалежно від масштабів, є Божою.
13 серпня, Карітас-Хмельницький
13 серпня митрополит Борис і ті, хто його супроводжував, навідалися до Карітасу-Хмельницького, який очолює о. Іван Данкевич, де ознайомилися з діяльністю, проєктами та командою, поспілкувалися з фахівцями медичного й соціального напрямів.
Гості з увагою слухали про програми з ментального здоров’я, реабілітацію дітей і дорослих та інші напрями роботи фонду. Митрополит підкреслив схожість багатьох показників єпархії у Хмельницькому та Філадельфійської Архиєпархії. «У нас подібні масштаби, а отже, подібні великі можливості».
У приміщенні Карітасу-Хмельницького відбувся відкритий діалог із представниками влади, бізнесу, партнерами Карітасу, представниками громадянського суспільства та медіа. Зокрема, на зустрічі були присутні міський голова Хмельницького Олександр Симчишин та голова обласної ради Віолета Лабазюк Говорили про довіру і партнерство, життя в умовах війни, церковну дипломатію, підтримку молоді та формування лідерів, а також про те, як зберігати внутрішню силу.
17 серпня, соціальне містечко «Назарет» Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії
Наступною зупинкою стало соціальне містечко «Назарет». Гостей зустріли єпископ Самбірсько-Дрогобицький УГКЦ Ярослав Приріз, міський голова Дрогобича Тарас Кучма, директор благодійного фонду «Карітас СДЄ УГКЦ» отець Ігор Козанкевич, представники міської ради, працівники та люди, які отримують допомогу в центрі.
За словами організаторів, метою зустрічі було показати гостям не лише проєкти, а передусім людей, заради яких щодня працює Карітас. Владика Борис з делегацією пройшов територією містечка, відвідав храм блаженного священномученика Омеляна Ковча та шпиталь святого Івана Павла ІІ, побував в інклюзивному центрі денного догляду для дітей і в новому дитячому просторі «Безпечний дім».
У Центрі фізичної реабілітації та протезування для ветеранів і постраждалих від війни митрополит ознайомився з тим, як лікарі, фізичні та ерготерапевти працюють із ветеранами, допомагаючи їм відновлювати рухливість, самостійність і впевненість у власних силах. Гості побували в ерготерапевтичному кабінеті та спортивних залах, де відбуваються заняття з адаптивного спорту та рукопашного бою.
Окремою частиною програми стало знайомство зі спільнотами допомоги людям, які долають залежності: тут відновлюються чоловіки, жінки, а також жінки з дітьми.
Гостям показали й об’єкти, які зараз розвивають на території соціального містечка. Зокрема, будівництво соціального гуртожитку для людей, які втратили житло внаслідок війни, та будинок соціально-паліативної допомоги імені владики Юліяна Вороновського.
Також у контексті поїздки журналістка Джина Крістіан провела інтерв’ю із президенткою Карітасу України Тетяною Ставничі.
Кондитерка Леся Кушнірук підготувала до свята 50 тортів, які роздавали безкоштовно.
Леся створила цей десерт як солодку візитівку Коломиї, працюючи над рецептом і дизайном понад пів року. Для REMARKET ця історія почалася з бізнес-плану, який Леся захищала для отримання мікрогранту на розвиток її пекарської справи.
Від бізнес-плану до нового обладнання
Леся Кушнірук за освітою економістка, а кондитеркою працює з 2019 року: створює авторські десерти й навчає інших майстринь.
За підтримки Карітасу Коломиї вона отримала мікрогрант у розмірі 182 490 грн у межах другого кола проєкту REMARKET, попередньо пройшовши навчання та успішно захистивши бізнес-план. Кошти спрямувала на технічне переоснащення цеху – морозильну шафу, обладнання для шокової заморозки та морозильну скриню. Це дало змогу нарощувати обсяги виробництва й готувати такі складні десерти, як «Писанкове Прикарпаття».
«Створюючи торт “Писанкове Прикарпаття”, я прагнула передати любов до нашого краю, його традицій та унікальної культури. Дякую Карітасу Коломиї за можливість зростати, реалізовувати сміливі ідеї та ділитися ними з людьми», – каже Леся Кушнірук.
Торт, задуманий сім років тому
Ідея власного торта-візитівки Коломиї з’явилася у Лесі близько семи років тому: хотілося, щоб туристи могли повезти зі собою не лише фотографії та спогади про місто, а й його смак. Перші напрацювання з’явилися ще до повномасштабного вторгнення. Презентацію планували на 2022 рік, проте війна змусила відкласти задум на кілька років.
В основі торта – горіхово-меренгові коржі з мусовим покриттям. Один із головних інгредієнтів – терта ружа, варення з пелюсток троянди, смак якого Леся пам’ятає з дитинства. Для декору вона обрала зображення Музею писанкового розпису: над ескізом працювала разом із фахівцями музею й переробляла його близько 15 разів, аби точно відтворити деталі будівлі та орнамент.
Родинна справа
У розвитку кондитерської справи Лесю підтримує чоловік Михайло, який після повернення з війни майже власноруч збудував для дружини цей кондитерський цех. Він сподівається, що торт стане популярним серед туристів, які приїжджають до Коломиї.
«Наш торт розрахований не тільки на мешканців області, а й на туристів. Хочеться, щоб вони, відрізавши шматок торту, скуштувавши його, добре запамʼятали цей смак і він в них асоційовуввся з Коломиєю, пробуджував спогади про наше місто. І потім дізнавшись, що хтось збирається приїхати, йому рекомендували – “Їдьте в Коломию і обов’язково зайдіть до Музею Писанкового розпису, там ось такий торт продається. Купіть, скуштуйте і не пошкодуєте”, – говорить Михайло Кушнірук.
Гастрономічний сувенір з Коломиї
Торт уже пройшов перевірки та отримав сертифікати якості, а рецептура й назва зараз на етапі патентування. Придбати «Писанкове Прикарпаття» можна в магазині Музею писанкового розпису в Коломиї. Леся сподівається, що згодом десерт продаватимуть і в інших містах Івано-Франківщини.
Подивитися, як у Коломиї пригощалися тортом, і почути історію про нього з перших вуст можна за посиланням:
Щиро дякуємо за цей сюжет журналістам «Суспільне Івано-Франківськ».
Проєкт REMARKET підтримує мікро-, малих і середніх підприємців та людей, які постраждали від війни, допомагаючи їм розвивати власну справу, створювати робочі місця та зміцнювати економіку місцевих громад.
Потрібно знайти житло, організувати дорогу для людини, якій складно пересуватися самостійно, подбати про ліки, дітей чи тварин — і знати, що буде після останньої зупинки.
Люди нерідко відкладають виїзд до моменту, коли поруч уже не працюють звичні служби, громадський транспорт стає недоступним, а літня людина чи людина з інвалідністю фізично не може вирушити в дорогу без допомоги. Навіть коли рішення ухвалене, залишається інше питання: куди їхати?
У Донецькій області одна жінка згадувала, що на момент виїзду її родини екстрені служби в громаді вже не працювали. Інші родини розповідають, як із посиленням обстрілів поступово порожніють вулиці. Та люди залишаються — бо не мають іншого житла, доглядають близьких, яким складно пересуватися, або просто не можуть уявити, як залишити дім, у якому минула значна частина життя.
За даними Кластера захисту України, у 2025 році його учасники зареєстрували понад 89 тисяч людей, евакуйованих із постраждалих від війни районів сходу України. 40% із них були людьми віком від 60 років, ще 7% — людьми з інвалідністю. Для багатьох із них одного місця в транспорті недостатньо, щоб виїзд справді став переходом у безпечніші умови.
Саме на цьому побудована евакуація повного циклу, яку здійснюють Карітас України та місцеві організації мережі: виїзд із небезпечної території пов’язують із наступним реальним місцем, де людина зможе залишитися. Транспорт — лише одна частина процесу. Поруч із ним є добровільна поінформована згода людини, оцінка її потреб, безпекове планування, транзитна підтримка, пошук житла та зв’язок після прибуття.
Дзвінок, із якого починається евакуація
Для Інни це була вже друга евакуація.
Після початку повномасштабного вторгнення вона виїхала з Донецької області разом із мамою та двома дітьми. Згодом родина повернулася, сподіваючись, що ситуація покращиться.
Не покращилася.
«У дітей удома є все… окрім спокою», — сказала Інна, коли родина знову готувалася до виїзду.
Цього разу чотирьом людям із трьох поколінь потрібно було знайти не лише спосіб виїхати, а й місце, куди вони могли б приїхати.
Після десятків відповідей про відсутність вільних місць Ганна Тімченко, кейс-менеджерка Карітасу Краматорськ, побачила у Facebook допис громади на Хмельниччині, де пропонували вільні будинки родинам із дітьми, які були змушені переїхати через війну. Ганна зв’язалася з представниками громади, з’ясувала умови, переконалася, що цей варіант підходить Інні та її родині, і почала з’єднувати окремі етапи дороги.
Сім’я Інни, для якої Карітас Краматорськ організував евакуацію з Донецької області та допоміг знайти нове житло.
«Люди бачать евакуаційне авто або потяг, але не бачать, що відбувається паралельно. Ми шукаємо житло, телефонуємо громадам, координуємося з кількома організаціями, домовляємося про стикування між транзитними центрами — і водночас тримаємо зв’язок із наляканою родиною, яка чекає на кожне наше повідомлення», — говорить Ганна.
До виїзду кейс-менеджерці потрібно скласти весь ланцюг: де родина зупиниться, хто її зустріне, як вона подолає різні етапи маршруту і яка допомога знадобиться дорогою.
Ще один вимір цієї роботи видно у транзитному центрі в Павлограді. Приблизно за три місяці там близько 300 людей отримали тимчасову допомогу з догляду. Переважно це люди старшого віку та люди з обмеженою мобільністю, які після евакуації потребували додаткової підтримки.
Працівник із догляду може допомогти людині дістатися вбиральні, принести чи приготувати їжу, придбати ліки або необхідні речі, випрати одяг. Потреба в такій допомозі стала очевидною з практики евакуацій: частина людей приїжджає без рідних або без людини, яка зазвичай допомагає їм удома, і вже після дороги потребує підтримки в догляді за собою та побуті.
Такий супровід не є звичною складовою евакуаційної допомоги, але для людини, яка не може залишатися без сторонньої підтримки, він може бути критично важливим уже в перші години після приїзду.
Як з одного звернення складається маршрут
Евакуацію повного циклу здійснюють чотири місцеві команди — Карітас Краматорськ, Карітас Харків, Карітас Полтава та Карітас Запоріжжя. Вони працюють із людьми, які виїжджають із територій підвищеного ризику в Донецькій, Харківській, Дніпропетровській та Запорізькій областях, і допомагають продовжити шлях до безпечніших регіонів.
Робота відбувається в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», що фінансується Державним департаментом США та реалізується Карітасом України й місцевими організаціями Карітас у партнерстві з Catholic Relief Services.
Маршрут нерідко складається з кількох етапів. На найбільш небезпечній ділянці людей може вивозити місцева волонтерська чи гуманітарна команда, яка вже працює ближче до цієї території. Далі маршрут підхоплює Карітас: організовує транзит, наступне перевезення та житло, щоб людині не доводилося самостійно шукати наступний крок посеред дороги.
Одне переміщення може пройти через кілька команд, але для людини воно має залишатися одним безперервним маршрутом.
Місцем, де його окремі частини часто з’єднуються, стає транзитний центр. Там можна перепочити, поїсти, прийняти душ, отримати необхідну допомогу та разом із фахівцями уточнити наступний етап дороги. Хтось їде до родичів, хтось продовжує шлях потягом чи автобусом, комусь потрібно знайти тимчасове житло або місце, де є можливість отримувати щоденний догляд. Таку функцію транзитних центрів передбачає і модель евакуації повного циклу.
Від квітня 2026 року, коли в межах проєкту розпочалася евакуація повного циклу, до 31 липня було евакуйовано 584 людини.
Цифри швидко стають абстрактними, тож цю кількість можна уявити інакше: якби 584 людини розмістити в автобусах на 50 місць, вони заповнили б майже 12 автобусів.
Але це не були 12 однакових автобусів із однаковими пасажирами.
Це були 584 окремі рішення виїхати. Сотні різних сімейних обставин, місць призначення й потреб. Сотні випадків, у кожному з яких потрібно було розуміти, хто їде, куди людина може безпечно дістатися і що може завадити їй завершити цей шлях.
Коли стандартний маршрут не підходить
Іноді люди залишаються в небезпеці, бо не можуть уявити, як житимуть після виїзду.
Олена евакуйовувалася із Запорізької області вдруге. Пряме влучання вже зруйнувало більшу частину будинку, який її родина будувала й облаштовувала. Тепер вона знову їхала — разом з онуками, літньою мамою та домашніми тваринами.
«Я також забрала курей, собак і котів. Кури нестимуть яйця, так що з голоду не помремо», — сказала Олена.
Для отця Любомира Іваночко, який очолює напрям евакуації в Карітасі України, домашні тварини в цій історії — не другорядна деталь. За ними стоїть одна з причин, через які люди можуть довго відкладати виїзд: вони розуміють небезпеку, але не знають, як забезпечуватимуть себе в новому місці.
«Люди бояться, бо не знають, яким буде життя далі — де вони житимуть, як зароблятимуть, що їстимуть. Для цієї жінки кури означають яйця, їжу — можливість і далі щось забезпечувати для своєї родини. Треба зрозуміти, що дає конкретній людині опору», — говорить він.
Для Олени була й інша проблема. Її літній мамі було б складно їхати евакуаційним потягом, а перевезти таким способом усіх тварин було б майже неможливо. Тому Карітас Запоріжжя організував транспорт, яким родина змогла поїхати разом, і довіз їх до орендованого житла, яке вони знайшли на Чернігівщині.
Мама Олени під час евакуації з Запорізької області.
Досвід багатьох евакуацій навчив команди Карітасу: довіра з’являється тоді, коли людина розуміє, що буде далі. До виїзду їй пояснюють можливі варіанти житла, умови, доступну допомогу та хто зустріне після прибуття. Фото чи відео житла дозволяють не просто почути назву незнайомого місця, а побачити його й вирішити, чи готова людина туди їхати.
«Ми не нав’язуємо рішення, — говорить о. Любомир. — Ми обговорюємо з людиною умови й погоджуємо те, що їй підходить. Рішення залишається за нею».
Ця прозорість особливо важлива, коли людині доводиться довіритися тим, кого вона, можливо, щойно зустріла. Соціальний працівник може супроводжувати людей під час евакуації, відповідати на запитання й залишатися поруч із тими, хто наляканий або розгублений. Кожен наступний крок пояснюють заздалегідь, а підтримка не обривається посеред маршруту. Після прибуття Карітас перевіряє, чи справді домовленості працюють; якщо ні, команда разом із людиною шукає інший варіант.
Кейс-менеджерка опрацьовує запит на евакуацію.
Карітас може усунути практичні перешкоди й вибудувати маршрут, який справді працює. Він може зробити вибір можливим, не роблячи цього вибору замість людини.
Що відбувається після приїзду
Дорога може закінчитися раніше, ніж робота кейс-менеджерки.
Карітас Запоріжжя допомагав мамі з трьома дітьми, серед яких була дитина з інвалідністю, продовжити шлях до Австрії. Перед виїздом Олена Бугель, кейс-менеджерка Карітасу Запоріжжя, відновила зв’язок з австрійською організацією, яка вже допомагала цій родині раніше, уточнила її теперішні потреби, переконалася, що на місці їх готові підтримати, і координувала наступні етапи дороги.
Після однієї ночі в тимчасовому житлі на заході України родина продовжила шлях до Австрії. На момент прибуття наступний етап уже був підготовлений: на сім’ю чекала місцева команда, було організовано подальше перевезення та житло.
Родина під час евакуації до Австрії за підтримки Карітасу Запоріжжя.
Але для Олени робота з цією родиною на цьому не закінчилася.
Вона продовжила телефонувати мамі: спершу — щоб переконатися, що родина дісталася безпечно, потім — щоб з’ясувати, чи працює на практиці те, про що домовлялися до виїзду. Чи підходить житло? Чи отримує дитина з інвалідністю медичну допомогу? Чи можуть діти навчатися? Чи вирішуються питання з документами та соціальною підтримкою?
«Для мене сам факт виїзду ще не означає, що родина справді перебуває у безпеці й отримала необхідну допомогу, — говорить Олена Бугель. — Важливо зрозуміти, чи дісталися вони місця призначення, чи мають житло, чи отримують діти медичну допомогу й доступ до освіти, чи не залишилася родина сам на сам із новими труднощами».
Під час наступних розмов відповіді ставали конкретнішими. Родина переїхала в окрему квартиру. Дітей почали влаштовувати до навчальних закладів, зокрема дитину з інвалідністю — до спеціалізованої школи. Місцевий соціальний працівник допомагав із відвідуванням лікарів, документами та соціальними послугами.
Для кейс-менеджерки важливо, щоб план, складений до виїзду, витримав перевірку реальністю після приїзду. Випадок не завершується лише тому, що зупинився останній автомобіль. Він завершується тоді, коли допомога, про яку домовлялися на іншому кінці маршруту, справді доступна людині.
Здалеку масштаб евакуації легко вимірювати кількістю автомобілів і людей. Але насправді він складається з сотень окремих людських історій, для кожної з яких потрібне своє рішення.
За одним маршрутом можуть стояти волонтери, які допомагають пройти найнебезпечнішу ділянку, кейс-менеджерка, яка шукає житло в іншій області, працівник із догляду в транзитному центрі, інша команда, яка зустріне після прибуття, — і телефонний дзвінок пізніше, щоб переконатися, що домовленість справді спрацювала.
Саме це стоїть за 584 евакуаціями в межах проєкту: сотні різних життів, для яких не існувало одного універсального рішення.
Вивезти людину з небезпечного місця недостатньо. Потрібно, щоб на іншому кінці дороги на неї чекало не нове невідоме, а зрозумілий наступний крок: житло, необхідна допомога і люди, до яких можна звернутися. У цьому і полягає повний цикл евакуації Карітас.
Як звернутися по допомогу з евакуацією
Евакуація повного циклу відбувається лише за добровільною згодою людини. Команда може запропонувати варіанти, пояснити умови й допомогти організувати переїзд, але не вирішує замість людини, куди їй їхати. Це один із базових принципів процедури евакуації.
Зателефонуйте до Карітасу. Одразу скажіть, що звертаєтеся щодо евакуації. Назвіть своє місце перебування та повідомте, скільки людей мають виїхати.
Розкажіть про потреби кожного, хто їде. Важливо одразу сказати, якщо серед вас є людина з інвалідністю, літня чи маломобільна людина, діти, необхідність постійно приймати ліки, перевозити крісло колісне, тварин або важливі речі. Саме від цього залежить транспорт і побудова маршруту.
Скажіть, чи є у вас місце, куди ви можете поїхати. Якщо це родичі, друзі або вже знайдене житло, команда врахує це під час планування. Якщо їхати нікуди, кейс-менеджер може допомагати шукати доступні варіанти проживання.
Ознайомтеся із запропонованим варіантом і самі ухваліть рішення. Команда пояснює умови, маршрут і доступну допомогу. Людина має право погодитися, відмовитися або змінити рішення.
Після погодження команда організовує маршрут. Залежно від безпекової ситуації він може включати кілька етапів, різні команди, транзитний центр, потяг чи інший транспорт. За потреби соціальний працівник супроводжує людину дорогою.
У транзитному центрі можна отримати базову допомогу та підготуватися до наступного етапу дороги. Там люди можуть перепочити, поїсти, скористатися гігієнічними послугами та отримати інформацію щодо подальшого маршруту й проживання.
Після прибуття зв’язок не обривається. Команда перевіряє, чи людина дісталася погодженого місця і чи працює домовленість. Якщо виникла проблема, можуть шукати інше рішення або перенаправити до відповідної допомоги.
Проєкт «MEDEVAC – Інтегрований хаб реабілітації та відновлення ментального здоров’я для осіб, які зазнали травм внаслідок війни / Integrated Rehabilitation and Mental Health Recovery Hub for Persons Affected by War Trauma» є частиною українсько-чеського партнерства. Ініціатива має посилити реабілітаційну та ментально-оздоровчу допомогу у Дніпропетровській області – одному з ключових регіонів для прийому, лікування та відновлення людей, які постраждали внаслідок війни.
Місто Дніпро визначено як один із медичних хабів для евакуації, стабілізації, лікування та подальшої реабілітації постраждалих. Медичні заклади регіону працюють із великою кількістю пацієнтів, які потребують тривалої мультидисциплінарної реабілітації та психологічної підтримки.
Під час зустрічей вони ознайомилися з роботою медичних закладів, актуальними потребами та просторами, які планується розвивати в межах проєкту. Окремо обговорили майбутні рішення та можливості довгострокового посилення реабілітаційної й ментально-оздоровчої допомоги в регіоні.
Проєкт передбачає не лише оновлення приміщень, а й комплексне посилення спроможності медичних закладів. Зокрема, йдеться про адаптацію та підвищення доступності медичної інфраструктури, закупівлю сучасного реабілітаційного та ментально-оздоровчого обладнання, професійний розвиток мультидисциплінарних команд і передачу чеського досвіду через навчальні візити до Чехії.
У межах проєкту планується розвивати спеціалізовані реабілітаційні простори, створити Центр ментального здоров’я у Кривому Розі, телемедичний простір, а також сенсорні та дружні до дітей реабілітаційні середовища. Передбачено і професійне навчання фахівців.
Учасниками візиту стали:
Вацлав Бача (Václav Báča) – координатор програми MEDEVAC / «Допомога на місці», Міністерство внутрішніх справ Чеської Республіки;
Теодор Бартонь (Teodor Bartoň) – Міністерство внутрішніх справ Чеської Республіки;
Міхал Вивода (Michal Vývoda) – Посольство Чеської Республіки в Україні;
Лариса Сидоренко – керівник проєкту «Карітас Чехії» у Дніпропетровській області;
Олексій Власов – генеральний директор Регіонального медичного центру родинного здоров’я Дніпропетровської обласної ради;
Тетяна Коваленко, в.о. директора Комунального некомерційного ТОВ «Спеціалізований медико-реабілітаційний центр для дітей та підлітків» Дніпропетровської обласної ради;
Віталій Горбалінський – генеральний директор Комунальне некомерційне підприємство «Криворізька міська лікарня № 16» Криворізької міської ради.
Карітас України представляли головна експертка Програми охорони здоров’я Галина Курницька, менеджер проєктів Юрій Наконечний, провідна експертка з ментального здоров’я Катерина Назарова. До розмови дистанційно приєдналася менеджерка проєктів Карітасу України Інна Грицьків,яка координує старт проєкту MEDEVAC і поділилася очікуваннями щодо того, як він вплине на регіон і людей.
«Проєкт має значення, що виходить далеко за межі модернізації окремих медичних просторів. Йдеться про посилення спроможності системи реабілітації та ментального здоров’я у Дніпропетровській області – регіоні, який в умовах війни залишається одним із ключових центрів прийому, лікування та відновлення людей, які зазнали травм внаслідок бойових дій. Важливо, що проєкт поєднує розвиток сучасної медичної інфраструктури та обладнання з посиленням професійної спроможності мультидисциплінарних команд і передачею чеського досвіду. Його результат має вимірюватися передусім реальними змінами для людей – доступом до якісної комплексної реабілітації, психологічного відновлення та сучасних послуг, які продовжуватимуть працювати і після завершення проєкту», – сказала Інна Грицьків.
Фахівчиня також зазначила, що українсько-чеське партнерство створює основу не тільки для підтримки окремих медичних закладів, а й для формування сталих рішень, які можуть посилювати систему охорони здоров’я регіону в довгостроковій перспективі.
Проєкт розрахований на 1200–1600 людей, які отримуватимуть реабілітаційні та психологічні послуги в модернізованих просторах. Також професійне навчання пройдуть 35–50 фахівців, а українські спеціалісти зможуть взяти участь у навчальних візитах до Чехії.
Завдяки проєкту MEDEVAC Карітас України сприятиме розвитку доступної та сучасної реабілітаційної і психологічної допомоги для людей, які постраждали від війни. Йдеться не лише про оновлення медичних просторів та забезпечення сучасним обладнанням, а й про посилення спроможності медичних закладів і професійних команд, щоб якісні послуги були доступними людям і після завершення проєкту.
Упорядницями видання стали експертки Програми зміцнення соціальної згуртованості Карітасу України — Ганна Гоменюк, Олена Бєлік, Анна Чудовська та Катерина Гончар.
На етапі написання і упорядкування авторську методологію на практиці тестували фахівці по роботі з громадами та фасилітатори громад з понад 22 місцевих організацій мережі Карітас України, провівши понад 90 інтеграційних заходів.
Їхній практичний досвід збагатив видання і допоміг зробити методологію максимально наближеною до реалій життя громадах в умовах війни — тих, що знаходяться у прифронтових регіонах і тих, куди люди переміщуються у пошуках прихистку або повертаються як ветерани війни.
Посібник виданий у рамках проєкту: «Сприяння соціальній згуртованості та стійкості у громадах, що постраждали від війни» Карітас України за підтримки Porticus. Друковане видання буде презентоване під час Форуму «Інтеграційні заходи, як згуртувати людей у громадах» 21 вересня у Києві. А PDF версія невдовзі буде доступною на нашому сайті.
Про значимість нового видання говорять експертки Карітасу України:
«Ця методологія покликана допомогти кожному, хто хоче сприяти інтеграції людей з різним досвідом війни. Від концептуальних засад до практичних рекомендацій і готових сценаріїв».
Ганна Гоменюк, директорка Департаменту програм зміцнення соціальної згуртованості
«Людині потрібна людина. Інтеграція починається зі знайомства, спілкування та спільної діяльності. Вона відбувається тоді, коли люди мають можливість взаємодіяти, будувати нові соціальні зв’язки та брати активну участь у житті громади. Для повноцінної інтеграції важливо створювати рівні можливості для взаємодії, творчого розвитку, якісного дозвілля, громадської участі та реалізації культурних прав усіх жителів. Саме спільний досвід, нові знайомства та участь у житті громади зміцнюють її соціальну тканину. Цей методичний посібник містить практичні рекомендації, інструменти та приклади, які допоможуть фасилітаторам і фасилітаторкам планувати та проводити інтеграційні заходи, адаптуючи їх до потреб і особливостей своєї громади».
Олена Бєлік, провідна експертка по роботі з громадами
«Працюючи з громадами, я щоразу переконуюся: згуртованість починається не з великих проєктів, а із зустрічі, розмови, готовності почути одне одного та зробити щось разом. Цей посібник цінний тим, що допомагає перейти від розуміння важливості соціальної інтеграції до конкретних практичних кроків та інструментів, які можна застосовувати у щоденній роботі. Впевнена, що посібник стане підтримкою для фахівців і фахівчинь, які працюють у громадах, допомагаючи створювати простір довіри, участі та взаємодії»
Анна Чудовська, менеджерка по роботі з громадами
«Коли працюєш в темі інтеграції, приходить розуміння, що ми, як жителі й жительки своєї країни, маємо навчитися чути, бачити й вміти цікавитись іншістю людини, з якою взаємодіємо. Так допоможемо собі вистояти. Саме в цій методології зібрано максимально прості й водночас складні та дієві інструменти, як це зробити. Буду щаслива, якщо цією книжкою будуть послуговуватись».
У травні їхній будинок зазнав пошкоджень через падіння уламків ворожого безпілотника. Після звернення до Карітасу Кам’янське родина отримала комплексну підтримку: необхідні побутові речі, грошову допомогу, соціальний супровід та координацію з медичними установами.
Наступним етапом стане відновлення житла – ремонт покрівлі, вікон та дверей. Це допоможе повернути родині відчуття безпеки та забезпечити гідні умови проживання.
Історія пана Миколи та його дружини – лише одна з багатьох, які сьогодні відбуваються в межах проєкту «Грошова допомога та стійкість для України. Фаза 4». Вона вкотре підтверджує, що люди, які проживають у прифронтових громадах, продовжують потребувати підтримки, захисту та доступу до соціальних послуг.
«Ми продовжуємо надавати людям допомогу, але такождля нас було важливозупинитися та відверто обговорити з фахівцями, що працює добре, а що потребуєпокращення, особливо зважаючи на непростий старт проєкту», – розповідає менеджерка проєкту Діана Хандій.
Саме це стало метою для триденної зустрічі «Рух проєкту: синхронізація зусиль та досвіду», яка об’єднала понад 40 фахівців Карітасу України, Карітасу Харків та Карітасу Кам’янське.
Незважаючи на регулярні онлайн-зустрічі, особисте спілкування залишається важливим та ефективним для працівників. Місцевим організаціям важливо бути почутими, оскільки саме вони є безпосередніми надавачами допомоги у громадах, де майже кожен день відбуваються обстріли, через що важче надавати допомогу.
Протягом трьох днів учасники аналізували результати роботи проєкту, обмінювалися досвідом та спільно шукали рішення для актуальних викликів. Психологи підіймали питання оптимізації документації та звітності, інженери акцентували увагу на нестачі фахівців, а кейс-менеджери говорили про зростання кількості звернень і потребу в додаткових ресурсах для якісного супроводу людей.
«Мені, як менеджерці проєкту, було приємно бачити злагоджену роботу команди, але ще важливіше було почути їхні щирі думки та пропозиції. Коли ми відкрито говоримо про труднощі, то краще розуміємо, де саме потрібні додаткові ресурси та підтримка, – зазначає Діана Хандій, – Окрім цього, робота в групах дозволила нам одразу напрацювати конкретні кроки для подолання наявних викликів».
Окрему увагу учасники приділили плануванню подальших кроків. За результатами роботи були визначені пріоритетні напрями на найближчі місяці, серед яких посилення окремих компонентів проєкту, створення інклюзивної стратегії в комунікаціях та залучення зовнішніх експертів для оцінки й вдосконалення наявних процесів і стратегій на місцевому рівні.
В умовах тривалої війни та постійних безпекових ризиків такі зустрічі мають особливу цінність. Вони допомагають не лише координувати роботу та покращувати якість допомоги, а й підтримувати фахівців, яких об’єднує спільна мета – бути поруч із людьми у найскладніші моменти їхнього життя.
Проєкт «Грошова допомога та стійкість для України, фаза 4» реалізується за підтримки Карітасу Швейцарії та Швейцарської солідарності.
Цього разу зустріч відбулася в Опішні, де своїм досвідом господарювання поділилася учасниця проєкту Ольга Мовчан.
Такі зустрічі організовують тоді, коли учасник готовий показати іншим власне господарство, розповісти про практичний досвід і відповісти на запитання. Формують групу зацікавлених учасників та організовують виїзд до господаря.
Цього разу господинею, яка приймала учасників, стала Ольга Мовчан зі Скадовська. Початок повномасштабного вторгнення родина зустріла в смт Велика Писарівка на Сумщині, де протягом двох років була змушена жити в умовах постійної небезпеки та бойових дій. Згодом сім’я переїхала до смт Опішня, де наразі облаштувала своє життя та господарство. Попри вимушений переїзд, пані Ольга продовжує працювати за професією – викладає біологію та географію.
У межах проєкту SCALE родина отримала два види грантової підтримки. За основним грантом пані Ольга облаштувала теплицю-термос розміром 4 × 8 метрів із системами крапельного поливу, фітоосвітлення, вентиляції та обігріву. Також придбала обладнання для переробки вирощеної продукції – дегідратор, ручний слайсер і вакууматор.
Під час зустрічі учасники говорили про те, що вже працює на практиці. Ольга поділилася власним досвідом вирощування овочів: розповіла, які сорти томатів, перців та огірків показали найкращі результати, а також де вона їх замовляла. Окремо учасників цікавив досвід облаштування теплиці – вони розпитували про постачальника, процес замовлення та монтажу.
Для Ольги це вже не просто облаштоване господарство, а напрацьований досвід, яким вона готова ділитися з іншими.
Після зустрічі учасники обмінялися контактами. Ольга додасть їх до окремої групи для подальшого спілкування, обміну досвідом та результатами у рослинництві й тепличному господарстві.
Такий формат зустрічей показує, як підтримка в межах SCALE може продовжуватися й після отримання гранту. Учасник отримує необхідні ресурси, навчається, працює з фахівцями, розвиває власне господарство та перевіряє отримані знання на практиці. Згодом цей досвід стає корисним уже для інших учасників.
Карітас Полтава створює можливості для такого обміну: організовує навчальні візити, об’єднує учасників із подібними інтересами та допомагає налагодити професійне спілкування між ними. А далі ця взаємодія продовжується вже у самій спільноті учасників.
Так досвід, здобутий завдяки підтримці SCALE, не залишається в межах одного господарства, а передається далі – від людини до людини, від одного господарства до іншого.
Проєкт SCALE «Розвиток стійкості сільського господарства та покращення засобів до існування» реалізується Карітасом Полтава за підтримки CRS (Catholic Relief Services) та Карітасу України.
Так починаються зв’язки, з яких поступово складається громада — здатна чути різний досвід, підтримувати своїх мешканців і разом шукати рішення.
Після інтеграційного заходу у Софіївській громаді дві жінки ще кілька хвилин стояли біля виходу. До цього дня вони не були знайомі: пані Наталя живе у Софіївці, а пані Ганна переїхала сюди через війну.
«Як чудово, дівчатка, що ми тут зустрілися й обмінялися номерами телефонів. Тепер будемо домовлятися, щоб разом усюди ходити», — сказала пані Наталя.
«Так, недарма прийшли», — відповіла пані Ганна.
Програма заходу вже закінчилася, однак саме тоді проявився його головний результат. Жінки знайшли одна одну і вирішили продовжити спілкування самостійно. Де б вони познайомилися, якби у громаді не з’явився простір, у якому можна без поспіху заговорити з незнайомою людиною?
Війна змінила склад і повсякденне життя українських громад. Люди виїжджають із небезпечних територій, оселяються в нових місцях, повертаються додому, а іноді знову змушені їхати. Поруч живуть місцеві мешканці й внутрішньо переміщені люди, ветерани й цивільні, ті, хто залишався в окупації, і ті, хто тривалий час був далеко від дому. Їхній досвід різниться. Через втрати, виснаження та тривалу небезпеку між людьми можуть виникати дистанція, недовіра, взаємні упередження й поділ на «своїх» і «чужих».
Грошова допомога, ремонт житла, продукти й необхідні речі допомагають відновити побут. Водночас людина може й надалі почуватися самотньою, не знати сусідів і не розуміти, як долучитися до життя громади. Особливо гостро це відчувається у невеликих і віддалених населених пунктах, де бракує постійних просторів для спілкування та спільної діяльності. Ідеться не про нестачу розваг, а про потребу в просторі, де можна бути почутим, познайомитися з іншими, обговорити спільну проблему і разом визначити, що робити далі.
Соціальна інтеграція починається у момент, коли люди з різним досвідом перестають бути просто мешканцями одного населеного пункту: знайомляться, чують одне одного, знаходять спільні інтереси й беруться за справи, важливі для всіх. Різниця між ними нікуди не зникає. Вона перестає бути причиною для дистанції.
Саме для цього Карітас України разом із місцевими організаціями проводить інтеграційні заходи. Їхні формати різняться: «Жива бібліотека», фасилітований діалог, клуб за інтересами, толока або кулінарний захід. Але сам формат ще не робить захід інтеграційним. Важливо, хто долучається, чи взаємодіють люди між собою, чи мають можливість висловитися і чи продовжується спільна дія після зустрічі.
У Карітасі Миколаїв спільне приготування їжі стало приводом познайомитися, поспілкуватися та провести час разом
Звичайний майстер-клас зазвичай завершується готовою річчю. Під час інтеграційного заходу спільна творчість, приготування їжі чи інша діяльність стає приводом для взаємодії. За спільною справою люди починають розмовляти, знайомитися й відкривати одне одного — іноді з тими, з ким за інших обставин могли б ніколи не заговорити.
Тому інтеграційні заходи мають продуману логіку: знайомство, спільну діяльність, розмову та рефлексію, під час яких кожен має можливість висловитися і бути почутим. Важливо, щоб цей процес організовували навчені працівники, які розуміють мету таких заходів. У мережі організацій Карітасу України цю роль виконують фасилітатори громад.
Фасилітатори організовують групову взаємодію, допомагають учасникам почути одне одного і побачити за різним життєвим досвідом спільні інтереси, потреби та можливості. Якщо під час заходу виникає спільна ідея — наприклад, створити клуб за інтересами, організувати нову активність чи разом вирішити певну проблему громади, — фасилітатор допомагає визначити наступні кроки, знайти партнерів, ресурси та можливості для її реалізації. Тому справжнім результатом інтеграційного заходу стають нові зв’язки між людьми та їхня здатність діяти разом.
Команда Карітасу та учасники інтеграційного заходу в Лихівці, присвяченого самопідтримці та емоційному відновленню
Інтеграційні заходи відбуваються в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», який Карітас України реалізує за підтримки уряду США. Фасилітаторки працюють у громадах Дніпропетровської, Полтавської, Харківської та Миколаївської областей — у великих містах, селищах і віддалених селах. Лише у Криворізькому районі робота охоплює всі 15 громад.
Цей напрям працює поруч із грошовою допомогою, ремонтом житла та іншими видами підтримки. Матеріальна допомога дає людям ресурси, щоб відновити повсякденне життя. Інтеграційні заходи повертають зв’язки, завдяки яким мешканці можуть підтримувати одне одного і разом відповідати на наступні виклики.
«Відбудову легко помітити, коли відремонтовано будинок, школу чи лікарню. Довіру між людьми побачити складніше, але саме вона визначає, чи зможе громада користуватися цими можливостями разом і діяти після завершення проєкту», — пояснює Анна Чудовська, менеджерка з роботи з громадами Карітасу України.
У Софіївській громаді фасилітаторка Карітасу Кривий Ріг побудувала зустріч навколо розмови про стереотипи, роль жінки у сучасному суспільстві та упередження, які заважають людям налагоджувати зв’язки. Для дітей організували окреме творче заняття. Завдяки цьому мами змогли спокійно долучитися до обговорення, почути досвід інших жінок і говорити про те, що зазвичай залишається поза щоденними розмовами. Саме тут зустрілися пані Наталя і пані Ганна. Їхній обмін контактами став простим і точним показником: створений простір спрацював, а спілкування вже не потребувало фасилітаторки.
Учасниці інтеграційного заходу в Софіївській громаді під час розмови з фасилітаторкою про роль жінки в сучасному суспільстві
Ще далі — від знайомства до власної ініціативи — пішли мешканці Лихівки на Дніпропетровщині. Після одного з інтеграційних заходів група людей старшого віку звернулася до фасилітаторки: «Чи можете допомогти нам знайти палиці для скандинавської ходьби? Ми дуже хочемо створити клуб, готові навчатися, але самі не можемо їх придбати».
Проєкт не передбачав закупівлі такого інвентарю. Фасилітаторка не мала змоги придбати палиці, але допомогла учасникам шукати інший шлях. Разом вони обговорювали благодійний ярмарок, звернення до місцевих мешканців і тематичних спільнот. За кілька місяців відгукнувся пан Ігор, один із засновників руху скандинавської ходи в Україні. Він запропонував передати кілька пар палиць, провести онлайн-навчання і поділитися досвідом.
Головним результатом стали не палиці. Люди сформулювали власну ідею, об’єдналися навколо неї, шукали можливості й створили клуб, який зможе працювати після завершення проєкту. Інтеграційний захід дав початок громадській ініціативі, а фасилітаторка допомогла учасникам пройти шлях від «ми хотіли б» до «ми робимо».
Учасниця клубу скандинавської ходи в Лихівці
Такі історії показують різні рівні однієї роботи. Спочатку люди отримують привід вийти з дому й заговорити. Потім знаходять тих, кому можуть довіряти. Далі з’являється спільна справа.
Інтеграція не завершується разом із програмою заходу. Її результат видно згодом: у телефонному дзвінку новій знайомій, у клубі, який збирається без команди проєкту, у готовності допомогти сусіду або запропонувати рішення для села. У цей момент люди вже не чекають наступного заходу — вони самі підтримують зв’язки й створюють можливості для інших.
«Гуманітарна допомога дає людям можливість відновити життя, а інтеграційні заходи допомагають відновити громаду, — говорить Анна Чудовська, менеджерка з роботи з громадами Карітасу України. — Коли люди знають одне одного, співпрацюють і довіряють, громада стає стійкішою до криз і здатною самостійно відповідати на майбутні виклики».
Якщо у вашій громаді людям бракує простору для знайомства, розмови або спільної дії, почати можна з простої речі — запропонувати тему, заради якої вони готові зібратися. Щоб дізнатися, чи відбуваються інтеграційні заходи у вашій громаді, ви можете звернутися до найближчої місцевої організації Карітасу України. Іноді нове коло спілкування починається з одного заходу — спільної справи, щирої розмови або знайомства, яке хочеться продовжити.
За цими звичайними оголошеннями в інтернеті щодня ховаються зламані долі. В умовах війни торгівля людьми перетворилася на високоприбуткову індустрію, яка паразитує на людському болю, міграції та втраті домівки.
Зупинити це самотужки не під силу жодній організації чи відомству. Саме тому напередодні Всесвітнього дня протидії торгівлі людьми в київському хабі громадських ініціатив відбулася масштабна подія. Карітас України спільно з Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вже вдруге організували діалог-платформу «Протидія торгівлі людьми через партнерство».
Захід пройшов у гібридному форматі (офлайн та з онлайн-трансляцією). Він об’єднав представників Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України, Національної поліції (зокрема Департаменту міграційної поліції), Державної прикордонної служби, Офісу Генерального прокурора, Київської міської державної адміністрації та громадського сектору. Учасники зібралися, щоб фахово оцінити державну політику, розібрати виклики воєнного часу, розробити практичні рекомендації та посилити міжвідомчу співпрацю.
Проблеми на місцях: моніторинг Офісу Омбудсмана
Модератором діалог-платформи виступив Олександр Осіпов — представник Уповноваженого з рівних прав і свобод, прав національних меншин, політичних та релігійних поглядів.
Він підкреслив, що через війну ризики експлуатації громадян суттєво зросли, тож боротьба з цим явищем залишається критично актуальною. На виконання доручень Омбудсмана в регіонах проводиться постійний моніторинг роботи державних органів.
За результатами перевірок виявлено низку системних проблем на місцях:
Прогалини в документах: відсутність рішень про те, які саме підрозділи місцевих держадміністрацій мають опікуватися наданням статусу постраждалої особи.
Брак кадрів та знань: посадовцям не вистачає професійного навчання та системного підвищення кваліфікації.
Формалізм Координаційних рад: засідання проходять нерегулярно, положення не затверджені, а до питань протидії експлуатації часто ставляться поверхнево.
Прихована злочинність (латентність): у багатьох громадах немає жодного офіційного звернення, що свідчить не про відсутність проблеми, а про слабку роботу з виявлення постраждалих.
Порушення конфіденційності: особові справи зберігаються неналежно, а для проведення конфіденційних співбесід немає окремих ізольованих приміщень.
Безпідставні відмови: багатьом людям відмовляють у наданні статусу через відсутність глибокого аналізу ситуацій та єдиного підходу до закону.
Олександр Осіпов повідомив, що за поточний період Офіс Омбудсмана отримав уже 20 повідомлень про ймовірне порушення прав і зараз опрацьовує щонайменше 36 запитів. Крім того, у травні парламент підтримав щорічну доповідь Уповноваженого. Однією з її головних рекомендацій стало надання органам місцевого самоврядування повноважень приймати документи щодо встановлення статусу постраждалої особи, аби ця процедура стала ближчою та доступнішою для людини.
Людиноцентричність — основа діяльності Карітасу України
З вітальним словом до присутніх звернулася президентка Карітасу України Тетяна Ставничи. Вона наголосила, що ефективна боротьба з торгівлею людьми можлива лише завдяки синергії всіх учасників Національного механізму взаємодії (НМВ).
«Жодна інституція — державна, неурядова чи міжнародна — не в силах самостійно впоратися з таким глибоким викликом, як протидія торгівлі людьми, реабілітація та супровід постраждалих. Тільки коли ми діємо всі разом, ми створюємо працюючу систему. Постраждалі від торгівлі людьми належать до найвразливіших категорій. Наша місія — допомагати ближньому, базуючись на непорушних людських цінностях. Карітас має 22 роки досвіду в цій сфері та мережу близько з сотні місцевих організацій по всій країні. Ми готові й надалі розгортати наші спроможності для допомоги, особливо на деокупованих та прифронтових територіях, а також сприяти безпечному поверненню українців додому», — зазначила Тетяна Ставничи.
Що говорять держоргани: соціальний вимір, правопорядок та безпека кордонів
Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України
Начальниця профільного управління Мінсоцполітики Олександра Хамуленко зазначила, що основними викликами сьогодні є масова міграція, активне використання інтернету для вербування та транскордонний характер злочинів. Лише за перше півріччя у співпраці з правоохоронцями виявлено 19 фактів експлуатації українців за кордоном.
Ключові кроки держави у відповідь:
Готується до погодження Державна цільова соціальна програма протидії торгівлі людьми до 2030 року (із пропозиціями від Карітасу України).
Завдяки оновленню профільного Закону впроваджується інститут Національного доповідача.
Розробляється проєкт постанови КМУ про експериментальні Центри єдності, де люди зможуть отримати консультації та захистити себе від ризиків експлуатації.
Національна поліція України
Начальник 3-го управління Департаменту міграційної поліції Юрій Ганущак розповів, що попри залучення поліцейських до бойових дій у складі штурмових бригад, рівень виявлення злочинів зросли завдяки новим підходам до розслідувань разом із прокурорами.
Злочинність пішла в онлайн: злочинці повністю перейшли в інтернет — від вербування до сексуальної експлуатації та виготовлення дитячої порнографії.
Міжнародне визнання: Україна увійшла до 12 країн (із 59 учасників на 5 континентах), чиї успіхи під час міжнародної операції Європолу та Інтерполу Global Chain були окремо відзначені в офіційних пресрелізах. Для обміну інформацією активно працює канал SIENA.
Адаптація до стандартів ЄС: Нацполіція та МВС готують зміни до законодавства відповідно до Директиви ЄС 2024/1712. Вони передбачають розширення понять експлуатації (сурогатне материнство, примусові шлюби, нелегальне усиновлення), визнання використання ІТ-технологій обтяжуючою обставиною та звільнення від відповідальності жертв, яких втягнули у правопорушення.
Старша слідча Нацполіції з розслідування особливо тяжких злочинів Катерина Дорошенко доповнила, що правоохоронці зараз впроваджують гендерно чутливий підхід, аби не травмувати постраждалих повторно під час слідства.
Державна прикордонна служба України (ДПСУ)
Заступник начальника управління боротьби з транскордонною злочинністю ДПСУ Віталій Лопата навів дані за 2026 рік:
припинено діяльність 4 злочинних груп (10 осіб);
оголошено 8 підозр та розпочато 16 проваджень за ст. 149 ККУ;
врятовано від вивезення за кордон 6 осіб.
Основними загрозами залишаються сексуальна експлуатація українок у ЄС, а також втягнення українців у нелегальне виробництво тютюну (в Іспанії, Італії, Чехії) та перевезення нелегальних мігрантів.
Офіс Генерального прокурора
Представник Офісу Генпрокурора Андрій Зажурило поділився статистикою: за перше півріччя зареєстровано 173 злочини за ст. 149 ККУ (торік — 114). Встановлено 146 постраждалих (проти 42 минулого року). Засуджено 9 осіб, 6 з яких отримали реальні терміни покарання — до 10 років позбавлення волі (зокрема за примус до жебрацтва).
Практичні інструменти підтримки від Карітасу України
Проєктний менеджер з протидії торгівлі людьми Карітасу України Ігор Тридуб детально розповів про те, як працює мережа на практиці:
Допомога звільненим з полону: значно зросла кількість звернень від цивільних, які повернулися з російського полону (понад 60% з них — чоловіки). Вони потребують комплексної реабілітації.
Принцип «Нульової фази»: допомога надається людині одразу, ще до того, як вона офіційно отримає статус постраждалого (адже ця процедура буває тривалою). Людину негайно забезпечують усім необхідним, а також надають психологічний, юридичний та соціальний супровід.
Масштаб допомоги: за останні 4 роки понад 530 осіб отримали комплексну реабілітаційну допомогу від Карітасу, а превентивними заходами охоплено понад 1,5 мільйона громадян.
Навчання фахівців: лише за минулий рік фахівці фонду навчили майже 5 000 працівників державних і комунальних структур. Зараз готується методичний посібник для тих, хто починає працювати у цій сфері з нуля.
Розвиток мережі: спеціалізовані Центри допомоги вже діють у 12 областях України, готується відкриття осередку на Дніпропетровщині.
Підсумки та орієнтири на майбутнє
Наприкінці зустрічі експертка з протидії торгівлі людьми та менеджерка міграційних проєктів Карітасу України Наталія Голинська підбила підсумки та окреслила головні вектори спільної роботи:
«Не втратити людину!» — абсолютна людиноцентричність та індивідуальний підхід до кожної справи.
Цінність партнерства — взаємодія держави та громадських організацій за принципом «підставити плече та заповнити прогалини».
Реагування на виклики війни — швидка адаптація до нових загроз (онлайн-злочинність, допомога звільненим з полону, захист українців за кордоном).
Оновлення законів та правил — вдосконалення нормативної бази, опитувальників та моніторинг дотримання прав.
Сучасна превенція — поширення інформації через нові та креативні канали інформації.
Спрощення процедур на місцях — полегшення процедури отримання статусу постраждалої особи на рівні районних адміністрацій та громад.
Об’єднуючи зусилля державних інституцій та громадського сектору, Україна будує дієвий захист для кожного, хто цього потребує, та утверджує найвищу цінність — людську гідність.
Паркують їх, навантажені продуктами, господарським приладдям, ємностями із водою, біля входу. Займають місця в коридорах: зазвичай доводиться почекати.
Їхні розмови крутяться навколо спеки й посухи, майбутнього врожаю та зими, яка вже зараз лякає морозами. Минула була така сувора, що «топили усім, що горить». Чи привезуть дрова цього року? Скільки коштуватимуть? У мешканців прифронтових громад південних областей України без перебільшення кожна гривня на рахунку: в умовах зниження або повної втрати доходів, житла та інших раптових втрат гуманітарна підтримка залишається ледь не єдиною опорою.
«Це допомагає нам триматися далі», – каже пані Людмила з села Трифонівка Херсонської області. Жінці літнього віку доводиться дбати не лише про себе, а й свого чоловіка, який переніс інсульт. Пані Людмила не може працювати, адже більшість часу присвячує догляду за чоловіком. Єдиний дохід родини – пенсія. Завдяки грошовій виплаті від Карітасу Берсилав родина змогла частково покрити нагальні потреби.
Літо для малечі – час прогулянок на свіжому повітрі. Але Богдана з Кушугумської громади, Запорізька область, мама відпускати далеко від себе боїться. І небезпідставно: FPV-дрон влучив просто в їхній город і знищив увесь урожай полуниці. В родині пані Олесі окрім Богдана підростає іще двоє дітей. Але через постійні обстріли й проблеми зі зв’язком їм стає дедалі складніше навчатися дистанційно. Завдяки грошовій допомозі від Карітасу Запоріжжя родина зможе покрити нагальні потреби та відкласти кошти на випадок переїзду: обставини можуть погіршитися, хоча і їхати нікуди, бідкається пані Олеся.
Схожі обставини – в Григорія Івановича. Вже понад рік він живе практично у власному підвалі. Розповідає, що страх оселився в ньому після того, як ворожий снаряд впав поруч із будинком. «Випадково я залишився тоді живим, але довелося деякий час лікувати психологічні травми», – згадує мешканець прифронтового селища Зеленівка, що за 4 км від Херсона. Пенсіонер живе сам на краю селища, у місті не був понад 4 роки, а за сусідів має тепер хіба що зайців, фазанів і лисиць. Але виїжджати Григорій Іванович не збирається: каже, їхати нікуди й ні до кого. Грошова допомога від Карітасу Херсон дала йому закрити борги за комунальні послуги та придбати медикаменти.
Проєкт грошової допомоги за пріоритетами, що реалізується у співпраці з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) за фінансування Гуманітарного фонду для України (UHF), впроваджує благодійний фонд Карітас України у співпраці з місцевими організаціями Карітасу Миколаєва, Запоріжжя, Херсону і Берислава.
За травень-червень 2026 року допомогу отримали 810 людей. Загальна сума виплат склала 914 100, 00 грн.
Проєкт триває. Допомога надається вразливим родинам, які проживають у прифронтових районах (0–50 км від лінії бойових дій), новопереміщеним домогосподарствам, які покинули місце проживання внаслідок бойових дій або евакуації протягом 45 днів, а також сім’ям, які безпосередньо постраждали від обстрілів та інших шокових подій і потребують термінової підтримки.
