Мова серця: як народжується волонтерська спільнота в Центрах Життєстійкості

Чи сподобаються майстерки? Але дівчина повертається знову і знову і мама помічає, як дитина стає  жвавішою, відкритішою та знаходить нових друзів. Сама жінка теж знайомиться в центрі з іншими людьми, спостерігає за роботою працівників, в розмові згадує, що гарно готує, пригощає своєю випічкою, а тоді виникає ідея: може, і самій провести кулінарний майстер-клас?

Так зароджується волонтерство в Центрах. Коли людина бачить цінність простору та пропонує щось цінне взамін. 

І такі історії не поодинокі. Спочатку люди приходять отримати підтримку, відновити внутрішні ресурси, а згодом залишаються, відчувши потребу самим допомагати іншим. Так у деяких з 82 Центрів Життєстійкості, що діють на базі Карітасу, волонтерство постає не лише як організована діяльність, а як природне продовження вдячності, довіри та відчуття спільноти.

Створення спільноти

На початку роботи Центрів життєстійкості окремої волонтерської групи тут не було. Люди приходили на ресурсні зустрічі, клуби за інтересами, консультації та інші заходи. Пізніше частина з них почала залишатися в житті Центру вже в іншій ролі – волонтерській.

«Людина приходить зі своїм досвідом і знаннями. Після того як отримує послугу, часто каже: “А я вмію вишивати”, “Я могла б провести майстер-клас з розпису писанок”. І так вони залишаються та діляться своїм досвідом», – ділиться спостереженнями фахівчиня із соціальної роботи Центру життєстійкості, яка також координує волонтерський напрям у Карітасі Тернопіль.

Саме так, у природний спосіб розвивається волонтерство. Відвідувачка ділиться своїм творчим захопленням, а незабаром навчає інших. Люди не просто отримують допомогу: вони відкривають у собі ресурс, яким можуть поділитися, що запускає ланцюгову реакцію підтримки інших.

«Волонтерство — це передусім про людей і про те, як багато змінюється, коли ми не залишаємося осторонь. Коли поруч є спільнота, яка підтримує, підхоплює і разом рухається до спільної мети, навіть найскладніші речі стають трохи легшими. І, мабуть, саме в цьому найбільша сила волонтерства — ми допомагаємо не лише іншим, а й знаходимо своїх людей», зазначає менеджерка по роботі з волонтерами Наталія Стецьків.

В умовах війни, коли більшість живе з великим навантаженням й втомою, головне вміти зберігати здатність підтримувати одне одного та діяти разом.

«Підтримуючи інших, волонтери самі мають відчувати підтримку, мати можливість навчатися, відновлюватися та бути частиною спільноти. Адже сьогодні наша життєстійкість багато в чому тримається саме на таких зв’язках між людьми – на довірі, взаємній підтримці та готовності бути поруч тоді, коли це найбільше потрібно», ділиться менеджерка по роботі з волонтерами Ілляна Гайдук. 

«Теплі зустрічі»

Однією зі сталих спільнот Центру в Тернополі є групи «Теплі зустрічі». Саме тут двічі на місяць зустрічаються люди старшого віку. Серед них багато внутрішньо переміщених осіб (ВПО) – адаптуватись на новому місці їм буває складно. Тоді зустрічі в Центрі стають приводом вийти з дому, завести нові знайомства, поспілкуватися й відчути себе частиною спільноти. 

Формат занять вдало поєднує корисні вправи та техніки для розвитку стресостійкості та творчі елементи, як-от розмальовка шоперів, робота з глиною, духовні бесіди та авторські формати психологічного розвантаження. Одним із таких форматів стала ідея проведення майстер-класу з випікання хліба.

На перших зустрічах групи, пані Марія дуже соромилась і тихо спостерігала за тим, що відбувається. Утім, невдовзі сором’язливість зникла, поступившись місцем природній активності. На одній з зустрічей вона поділилась своїм захопленням:

«Знаєте, я дуже люблю випікати хліб, – не тільки зерновий, а також із зеленню, проте найбільше мені подобається випікати хліб з лавандою. Хочете, я вас навчу?»

Ідея випікання лавандового хліба настільки захопила учасників групи, що вже під час наступної зустрічі жінка проводила свій майстер-клас на професійно оснащеній кухні. Тепер пані Марія є постійною волонтеркою простору Карітасу та ділиться своїми знаннями з його відвідувачами. 

Інша волонтерка, яка відвідує «Теплі зустрічі», переїхала з Херсонщини. Раніше в своєму рідному місті вона очолювала будинок культури, а тепер жінка проводить творчі заняття для дітей, молоді та дорослих: вчить вишивати, в’язати, створювати ляльки-мотанки. 

Простір для професійного зростання

До Центру також долучаються студенти – майбутні психологи та фахівці із соціальної роботи. Завдяки співпраці Карітасів з багатьма університетами вони можуть проходити тут волонтерську, навчальну або професійну практику.

Одна із волонтерок в майбутньому хоче стати психологинею, тож весь свій час у просторі вона працює поруч із фахівцями: допомагає організовувати групові заходи, набуває практичного досвіду та водночас стає корисною для спільноти. 

«До індивідуальних консультацій мене не залучають, щоб не порушувати конфіденційність відвідувачів, проте я є постійною учасницею групових зустрічей та консультацій і досвід який я можу там отримати – безцінний» – ділиться своїми думками одна із волонтерок.

Студенти допомагають готувати клуби за інтересами, ресурсні зустрічі, спостерігають за роботою приймальні, знайомляться з документацією у межах дозволеного доступу й переймають досвід працівників. 

Волонтерство в Центрах життєстійкості

Волонтери не тільки допомагають проводити заняття та набираються життєвого досвіду, вони формують спільноту. Об’єднують людей навколо культури взаємопідтримки та допомагають громаді перейти від отримання допомоги до активної участі у власному відновленні.

Цим спостереженням діляться самі волонтери: 

«Можна робити великі справи, проводити  ресурсні зустрічі, бути надзвичайним фахівцем. Але якщо немає любові – все втрачає сенс. Люди, які приходять до Карітасу чи Центру життєстійкості по допомогу, часто дають нам значно більше, ніж просять».


Ви також можете стати частиною волонтерської спільноти, заповнивши анкету за посиланням: https://caritas.ua/volonterstvo/ 

«Дім, я повернусь»: історії, які ми обов’язково розкажемо

Щодня велика мережа Карітасу в Україні разом із міжнародними партнерами працює для людей, які втратили свої домівки через війну, чиє житло було пошкоджене або зруйноване, або хто був змушений залишити рідне місто чи село. Ми допомагаємо людям у потребі знову мати гідні, придатні та безпечні умови для проживання після руйнувань. 

Цей день ми мали провести інакше. 

Ми готувалися зустрітися з партнерами, авторами історій, колегами та гостями у Музеї історії Києва, щоб уперше представити книгу «Дім, я повернусь» і відкрити однойменну фотовиставку. Ми хотіли разом перегортати сторінки, дивитися на світлини, слухати голоси авторок, які погодилися розповісти про свої особисті історії. 

Однак безпекова ситуація змусила нас змінити ці плани. росія продовжує атакувати українські міста, а для Києва та Київщини повітряні тривоги й загроза нових ракетних і дронових ударів останніми тижнями стали щоденною реальністю. Небезпека не зникає ні вдень, ні вночі. А для нас безпека людей завжди буде важливішою за будь-який, навіть дуже очікуваний захід, тому публічну презентацію книги та відкриття виставки ми вирішили відкласти до часу, коли зможемо зібратися разом без зайвого ризику. 

Ми віримо, що він обов’язково настане. Але відмовлятися від того, що вже створено разом із десятками людей, ми не хочемо і не будемо. 

Історії, які нам довірили

Під час роботи над книгою ми багато разів думали про те, наскільки непросто було авторам повертатися у своїх спогадах додому – у квартири й будинки, на знайомі вулиці та подвір’я, до родинних вечерь, голосів близьких і звичного життя, яке для багатьох розділилося на «до» і «після». Разом із теплими спогадами поверталися евакуація, прощання, окупація, руйнування, довгі дороги та останній погляд на місце, яке ще вчора було твоїм домом.  

Тому передусім ми дякуємо авторам книги «Дім, я повернусь». Дякуємо за довіру і за сміливість говорити про дуже особисте. За те, що дозволили нам увійти у свої спогади про родину, дитинство, рідні міста і села, про втрату, вимушений переїзд, повернення та новий шлях. Ми розуміємо, що кожен текст – це не просто історія для видання, а частина прожитого життя, до якої не завжди легко повертатися навіть подумки. 

На початку книги є «Ключ» – текст, який відчиняє двері до подальшого читання. Він починається словами: «Цю книгу варто читати бережно», і далі пояснює чому: не через крихкість сторінок, а через те, наскільки особистим є все, чим люди поділилися.  

Ми збирали розповіді не лише заради книги. У час, коли війна щодня змінює міста, родини й людські долі, надзвичайно важливо зберігати живі свідчення – пам’ять про те, якими були наші домівки, що люди втрачали, як рятувалися, що допомагало їм вистояти і як вони починали життя заново. Таке документування залишає не лише хроніку руйнувань, а й людський голос усередині цієї хроніки. 

30 світлин, за кожною з яких – люди

Продовженням книги стала фотовиставка «Дім, я повернусь», яку Карітас України підготував у партнерстві з Агентством ООН у справах біженців в Україні та Державною службою України з надзвичайних ситуацій. 

У ній – 30 світлин із різних регіонів України. Частина фотографій надана ДСНС України. Це кадри безпосередньо з місць російських ударів, куди рятувальники приїжджають одними з перших, бачать наслідки руйнувань ще тоді, коли вони зовсім свіжі, гасять пожежі, розбирають завали, допомагають постраждалим і рятують життя. Фотографії не варто розглядати просто як зображення, тому що за кожним кадром – чийсь зруйнований дім і день, після якого життя родини вже стало іншим. 

І ми дуже вдячні рятувальникам не лише за можливість показати ці світлини, а передусім за їхню щоденну роботу поруч із людьми у найважчі моменти.  

Інша частина виставки – фотографії наших команд із місцевих Карітасів, які їздять у громади, знайомляться з родинами, бачать їхні пошкоджені будинки до початку робіт, залишаються поруч у процесі відновлення, слухають їхні історії, а згодом повертаються, щоб зафіксувати вже інший момент – нові вікна, відремонтований дах, кімнату, до якої можна повернутися, або людину, яка після довгого очікування знову переступає поріг свого дому. Щиро дякуємо нашим колегам за те, що щодня працюють із людьми, допомагають їм відновлювати житло й життя та зберігати історії цього шляху. 

Дім повертається не лише на сторінках книги

Окремо ми дякуємо нашому стратегічному партнеру – Агентству ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН), разом із яким Карітас України вже не п’ятий рік працює над житловими рішеннями для людей, постраждалих від війни. 

У межах проєкту «Житло для вразливих домогосподарств» Карітас України за підтримки УВКБ ООН допомагає людям відновлювати пошкоджені оселі, покращувати житлові умови та знаходити рішення для тих, хто був змушений залишити свій дім. Частина героїв книги – це люди, з якими наші команди познайомилися саме завдяки цій роботі і яким спільними зусиллями вдалося допомогти.  

росія може змінити наші плани, але не змусить нас від них відмовитися. Тому сьогодні виставка «Дім, я повернусь» усе-таки відкрилася – просто в іншому форматі. 

Ми розмістили її у київському офісі Карітасу України, і колеги, які сьогодні були в офісі, змогли побачити всі 30 світлин, перегорнути сторінки книги та отримати її примірник. Це не та велика зустріч, яку ми планували. Але нам хотілося, щоб у Міжнародний день житла фотографії не залишилися запакованими, а книга – закритою. 

Бо ворог може змусити нас перенести подію, змінити місце зустрічі чи відкласти заплановане. Але вона не змусить нас відмовитися від наших планів, від пам’яті про те, що було втрачено, від бажання допомагати людям і від віри в те, що життя в Україні триватиме. 

Ми дуже хочемо, щоб книгу «Дім, я повернусь» прочитали не лише ті, кому дістанеться один із друкованих примірників, тому залишаємо електронну версію книги доступною для всіх. 

Завантажити книгу тут.

Читайте її не поспішаючи, діліться з друзями, родиною та колегами. Можливо, серед цих сторінок ви впізнаєте себе – знайомий запах кухні, бабусин сад, під’їзд, у якому знали всіх сусідів, місто, яке залишилося далеко, або ключ від дверей, до яких ще хочеться повернутися. А, можливо, ця книга спонукає вас написати власну історію про дім. 

Тому що пам’ять варто зберігати в різних формах – у текстах і фотографіях, у родинних архівах і великих виставках, у професійному документуванні та в кількох реченнях, написаних для своїх дітей. Те, що сьогодні здається дуже особистим спогадом, одного дня стане частиною спільної пам’яті про те, через що пройшла Україна і як її люди продовжували жити, допомагати одне одному й відбудовувати своє. 

На презентацію книги та відкриття виставки «Дім, я повернусь» ми вас обов’язково ще запросимо. Коли це буде безпечно, ми зустрінемося, подивимося світлини разом і дамо можливість історіям прозвучати так, як ми задумували від початку. 

До того часу – бережіть себе і тих, хто поруч, підтримуйте одне одного, не залишайте людину саму там, де можете простягнути руку. І нехай над нами залишаються слова: «А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Євангеліє від Івана, 1:5.) 

Ми віримо у це світло, і продовжуємо робити все, що можемо, щоб у людей в Україні знову були дім і можливість будувати своє майбутнє. 

Медіа мають бути учасниками відновлення: спільне звернення до URC 2027

Про це йдеться у спільному зверненні, до якого вже долучилися понад 30 українських медіа та громадських організацій.

Серед основних пропозицій — представництво незалежних редакцій у програмі URC 2027, доступніша процедура акредитації та залучення медіа до обговорення політик і рішень щодо відновлення.

Звернення ініціювало «Вікно Відновлення». Карітас України підтримує цю ініціативу та запрошує медіа, громадські організації й представників медійного сектору долучитися до підписання звернення.

Відновлення України не обмежується відбудовою зруйнованої інфраструктури. Не менш важливо забезпечити прозорість рішень, підзвітність використання коштів, участь громад і довіру до процесу відновлення.

Незалежні медіа відіграють у цьому процесі важливу роль. Вони стежать за реалізацією проєктів, порушують проблеми громад, виявляють ризики та допомагають суспільству контролювати рішення, від яких залежить відновлення будинку, громади і країни в цілому.

Водночас наслідки війни суттєво послабили український медійний сектор. Частина редакцій втратила приміщення й обладнання, була змушена релокуватися, скоротити команди або працювати в умовах різкого падіння доходів і втрати частини аудиторії. Найуразливішими залишаються незалежні медіа у прифронтових, деокупованих і постраждалих громадах.

Тому підтримку незалежних медіа пропонується розглядати як складову відновлення України. Йдеться не лише про фінансування інформаційного супроводу окремих проєктів, а й про збереження та посилення спроможності редакцій як незалежних суспільних інституцій.

До чого закликають

Під час URC 2026 тема ролі медіа вперше з’явилася в основній програмі конференції. Водночас незалежні українські редакції переважно залишалися в ролі тих, хто висвітлює конференцію, а не бере участь у формуванні дискусії.

Тому на URC 2027 пропонується:

  • залучати представників незалежних медіа як спікерів, експертів, модераторів і учасників тематичних дискусій;
  • залучати медіа до підготовки конференції — під час визначення тем, форматів і складу учасників;
  • включати питання ролі та потреб медійного сектору до основної програми URC;
  • зробити процедуру акредитації зрозумілішою та передбачуванішою, а акредитованим журналістам забезпечити доступ до відкритих панелей основної програми;
  • провести окремий захід про роль і відновлення незалежних медіа за участю редакцій, державних інституцій, громад, донорів, бізнесу та міжнародних організацій;
  • враховувати незалежні медіа у програмах і фінансових інструментах відновлення як важливу складову прозорості, підзвітності та громадського контролю.

Особливу увагу пропонується приділити регіональним, локальним, прифронтовим, релокованим редакціям, а також медіа з деокупованих і постраждалих громад.

Хто вже підтримав

До звернення вже долучилися понад 30 медіа та організацій.

Ознайомитися з пропозиціями докладніше можна тут.

Карітас України запрошує медіа, громадські організації та окремих представників медійного сектору долучитися до підписання звернення.

Підписати звернення можна за посиланням.

Що далі

Після запуску звернення автори ініціативи планують комунікувати з урядами та організаторами Ukraine Recovery Conference.

Спроможні незалежні медіа допомагають суспільству стежити за тим, як ухвалюють рішення, витрачають кошти та реалізують проєкти відновлення. Тому підтримка медійного сектору — це водночас підтримка прозорості, підзвітності та довіри до процесу відновлення України.

Як зробити гуманітарну допомогу якіснішою: у Полтаві фахівці мережі Карітас навчалися працювати за міжнародними стандартами

У ньому взяли участь 28 фахівців Карітасу України та дев’яти місцевих організацій мережі.

У навчанні взяли участь представники Карітасу України та місцевих організацій із Кам’янського, Кривого Рогу, Краматорська, Запоріжжя, Полтави, Миколаєва, Сум, Харкова та Чернігова. Усі учасники отримали сертифікати про проходження навчання.

Навчання було присвячене тому, як застосовувати міжнародні гуманітарні стандарти у щоденній роботі та підвищувати якість допомоги

Що таке «Сфера» і навіщо вона потрібна

«Сфера» — це міжнародні гуманітарні стандарти, які допомагають організаціям визначати, якою має бути якісна гуманітарна допомога та як забезпечити права, безпеку й гідність людей, які її отримують.

Стандарти охоплюють не лише безпосереднє надання допомоги. Вони також допомагають організаціям оцінювати потреби, планувати роботу, відстежувати її результати та враховувати досвід і відгуки людей.

MEAL — це підхід до управління якістю гуманітарних програм. Він охоплює моніторинг, оцінювання, підзвітність перед людьми, які отримують допомогу, та вивчення уроків на основі отриманих даних. Його завдання — допомогти організації розуміти, чи відповідає її робота реальним потребам людей і що можна змінити, щоб зробити допомогу ефективнішою.

«У гуманітарній роботі недостатньо просто зробити те, що ми запланували. Потрібно постійно дивитися на результат очима людини, якій ми допомагаємо: чи відповідає ця допомога її потребам, чи зручно нею користуватися, чи відчуває людина себе почутою. Саме в цьому для мене суть MEAL — слухати, перевіряти, вчитися і змінювати свою роботу там, де це потрібно», — відзначила Марія Теслюк, менеджерка з впровадження стандартів якості моніторингу, оцінки, підзвітності та вивчення уроків (MEAL) Карітасу України.

Від міжнародних принципів — до робочих рішень

Учасники розглядали шість тематичних блоків: від структури та принципів «Сфери» до конкретних напрямів гуманітарної роботи — продовольчої безпеки, житла, здоров’я, водопостачання та санітарії. Окремо працювали з оцінюванням потреб, аналізом і моніторингом, а також із питаннями запобігання сексуальній експлуатації та насильству (PSEA).

Важливою частиною навчання була практична робота. Учасники працювали в малих групах, розбирали реальні робочі ситуації, шукали рішення для конкретних кейсів та брали участь у рольовій вправі «Гуманітарна дилема».

Також команда Національного офісу представила «Регламент роботи зі складними та непрофільними дзвінками». Це дало змогу пов’язати міжнародні стандарти з конкретними робочими процесами, з якими фахівці стикаються щодня.

Що показали результати навчання

Знання учасників перевіряли до та після навчання. Середній результат до початку тренінгу становив 7,8 бала з 15 можливих, після завершення — 13,4 бала. Таким чином, середній результат зріс на 5,6 бала.

24 із 26 учасників, які пройшли обидва тестування, продемонстрували покращення технічних знань. Загалом 92% учасників зазначили, що їхні знання щодо стандартів і практичних інструментів покращилися.

Найбільш помітні зміни стосувалися базових понять «Сфери». Наприклад, до навчання лише двоє учасників правильно визначили структуру довідника «Сфера», після навчання — 25. Кількість учасників, які правильно назвали чотири основні напрями стандартів, зросла з 10 до 26.

Але результат навчання — не лише цифри тестування. Під час роботи учасники також визначали, як застосовуватимуть отримані знання у своїй роботі, обмінювалися досвідом із колегами з різних регіонів та формували професійні контакти всередині мережі Карітас.

Навчання організував Департамент якості програм Карітасу України в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні». Проєкт реалізовується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки.

Місце для дружби та нових відкриттів: історія Віри

Тримаючись за руку старшої сестри, вона зайшла до місця, де все було новим і незнайомим. Навколо були інші діти, нові заняття та люди, яких вона бачила вперше.

Спочатку Віра була сором’язливою та не поспішала знайомитися з іншими дітьми. Вона уважно придивлялася до того, що відбувається навколо, поступово звикаючи до нового середовища. Працівники Простору дали їй необхідний час, щоб освоїтися та долучатися до активностей у власному темпі.

Згодом Віра познайомилася з Ангеліною. Дівчатка швидко знайшли спільну мову та почали разом брати участь у заняттях. Наявність подруги поруч допомогла Вірі почуватися впевненіше, активніше долучатися до спільних активностей і спілкуватися з іншими дітьми. Місце, яке колись здавалося незнайомим, поступово стало простором, куди їй хотілося повертатися знову і знову.

Відтоді минуло кілька років. Сьогодні Віра вже навчається у школі. Працівники Простору спостерігали, як поступово змінювалася дівчинка: вона стала більш відкритою, впевненою у собі та охоче бере участь у різноманітних заходах. Тепер важко впізнати ту тиху й несміливу дитину, яка вперше переступила поріг Простору, міцно тримаючись за руку сестри.

Одним із найулюбленіших занять Віри стало малювання. Воно дає їй можливість відкривати нові захоплення, розвивати творчі здібності та самовиражатися. Мама дівчинки радіє, що донька знайшла справу, яка приносить їй задоволення та натхнення.

«Віра завжди із задоволенням приходить до Простору, особливо на заняття з малювання. Виявилося, що вона має до цього талант. Мені дуже приємно, коли дорогою додому вона із захопленням розповідає про те, чим займалася того дня. Як для мами, для мене важливо, що навіть під час війни Віра має можливість спілкуватися з іншими дітьми та проживати своє дитинство,» – ділиться вона.

Для Віри відвідування Простору стало важливою частиною повсякденного життя. Тут вона знайшла друзів, можливість розвивати свої інтереси та проводити час із ровесниками. Її історія демонструє, наскільки важливим для дитини може бути безпечне та дружнє середовище. Саме тут Віра знайшла підтримку, дружбу та поступово набула впевненості, щоб висловлювати власну думку та брати активну участь у житті спільноти.

Простір дружній до дитини у Запоріжжі працює за підтримки Європейського Союзу та Карітасу Австрії. Він створює для дітей можливості проводити час разом, відкривати власні таланти та отримувати досвід, який є невід’ємною частиною дитинства навіть в умовах війни.

Історія Віри – одна з тисяч історій людей, які щодня стикаються з життєвими викликами та потребують підтримки. Завдяки цьому проєкту близько 27 000 людей у Чернігівській, Сумській, Запорізькій областях та Краматорській громаді можуть отримати необхідну допомогу. Проєкт передбачає надання послуг із захисту, психологічної підтримки та матеріальної допомоги, зокрема гігієнічних наборів для людей з інвалідністю. Також у межах проєкту функціонують Простори дружні до дитини, де наймолодші учасники можуть отримати підтримку, турботу та можливість залишатися дітьми навіть у складних життєвих обставинах.

Перша психологічна допомога простими словами — “Підхопити людину в потрібний момент”

Здається, що допомогти може лише психолог, який знає правильні слова й спеціальні методики. Проте іноді все починається зі звичайного: «Я поруч. Подумаємо, що можемо зробити зараз».

Саме на такій підтримці ґрунтується перша психологічна допомога (ППД) — один з інструментів роботи Карітасу України в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», що реалізується разом із місцевими організаціями мережі за підтримки Державного департаменту США.

ППД: складна назва для простих людських речей

 — Перша психологічна допомога — це найперша підтримка людини людиною. Підхопити її в момент, коли їй дуже важко, — пояснює Оксана Миколюк, провідна експертка проєкту з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки.

Але що насправді означає «підхопити»? 

Іноді ми бачимо, що близькій людині важко, але не знаємо, як допомогти. Можемо запропонувати сісти поруч, вислухати, дати можливість поплакати. Не вимагати негайно заспокоїтися, не переконувати, що «все буде добре», і не поспішати вирішувати чужі проблеми. 

Можливо, після розмови обставини життя людини залишаться такими самими. Але їй стане трохи легше, бо тепер вона не мусить залишатися зі своїми переживаннями наодинці. 

Це і є один із найпростіших прикладів першої психологічної допомоги.

Оксана наголошує: іноді люди навіть не усвідомлюють, що вже надають таку підтримку близьким. Ми телефонуємо друзям після важкого дня, обіймаємо рідних, вислуховуємо колег або просто залишаємося поруч, коли людині складно.

— ППД — це дуже прості слова і дуже вчасні. Головне — не знецінити почуття людини. Щоби було від душі, — говорить експертка.

Професійний підхід допомагає робити це уважніше: помічати стан людини, розуміти її потреби та визначати, коли варто залучити фахівця. Адже іноді після сильного стресу людині складно навіть зрозуміти, чого вона потребує.

Спочатку підтримати людину — потім допомогти їй діяти 

— Найчастіше, щоби допомогти, треба спершу людину підтримати. Зараз фактор людяності найважливіший, — наголошує Ірина Максименко, керівниця програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки Карітасу України.

Цей підхід особливо важливий у роботі гуманітарних команд, які першими зустрічають людей після надзвичайних подій.

Ось, наприклад, історія пані Олени, яка разом із дітьми вимушено мала залишити прифронтову громаду. Позаду — обстріли, поспішні збори та прощання з домом. Попереду — незнайоме місто, пошук житла, оформлення документів і необхідність починати життя на новому місці.

Під час евакуації команда детально інформувала жінку, де вона може зупинитися та яку допомогу отримає після прибуття. Проте Олена майже не сприймала інформацію. Вона продовжувала думати про дім і хвилюватися, що буде з її родиною. У такому стані навіть просте рішення може виявитися складним для усвідомлення.

Працівник евакуаційної команди спочатку дає їй можливість оговтатися, пропонує воду, вислуховує, пояснює найближчі кроки: куди вони зараз їдуть, хто їх зустріне і що відбуватиметься далі.

Так поступово повертається відчуття, що ситуація має певну послідовність і що людина може впливати хоча б на частину того, що відбувається.

— Найбільший стрес — це відсутність контролю. Ми не можемо планувати майбутнє, не знаємо, чого чекати, — пояснює Оксана Миколюк.

За її словами, перша психологічна допомога спрямована, зокрема, на те, щоб допомогти людині відновити відчуття контролю та повернути здатність діяти. 

Саме тому психологічна підтримка інтегрована в роботу різних напрямів Карітасу. Команди швидкого реагування допомагають постраждалим після обстрілів, евакуаційні команди організовують переїзд до безпечніших місць, а фахівці кризових центрів можуть продовжити супровід відповідно до потреб людини.

— Наша мета — щоб кожен працівник міг надати першу психологічну допомогу і кожен міг її отримати незалежно від того, чи є можливість зустрічі з психологом, — розповідає Ірина Максименко.

Ірина пояснює, що після важкої події людина може навіть не усвідомлювати, що потребує психологічної підтримки. Тому важливо, щоб працівники Карітасу вміли помічати її стан і делікатно пропонувати допомогу, не порушуючи особистих кордонів. 

При цьому сильний стрес не завжди помітний з першого погляду. Людина може не плакати, не панікувати й навіть зовні здаватися спокійною, хоча всередині переживає важку подію. Іноді вона стає замкнутою, мало говорить або просто не знає, як попросити про допомогу.

Саме тому працівники Карітасу проходять спеціальні тренінги з ППД, під час яких навчаються розпізнавати різні реакції на стрес, підтримувати людину та визначати, коли необхідно залучити психолога чи іншого фахівця.

Працівники дев’яти місцевих організацій Карітасу вже пройшли навчання з принципів першої психологічної допомоги та підтримки команд для місцевих фокал-поінтів: у Кам’янському, Кривому Розі, Миколаєві, Полтаві, Харкові, Чернігові, Запоріжжі, Краматорську та Сумах. 

Тренінг з першої психологічної допомоги (ППД) для фахівців Карітасу Миколаїв.

Мета такого навчання — щоб перша психологічна допомога ставала природною частиною щоденної роботи гуманітарних команд, незалежно від професійної спеціалізації працівника.

Ті, хто допомагає іншим, теж потребують підтримки

— За кожною евакуацією, виїздом після обстрілу чи консультацією у кризовому центрі стоять працівники, які щодня зустрічаються з чужим болем. 

Вони вислуховують історії втрат, бачать наслідки руйнувань і допомагають людям, які перебувають у стані сильного стресу. І хоча їхня робота полягає в тому, щоб підтримувати інших, вони самі також можуть переживати страх, розгубленість та емоційне виснаження. 

Ірина Максименко наголошує, що в гуманітарній роботі, особливо на прифронтових територіях, психологічна грамотність необхідна і для допомоги постраждалим, і для збереження ресурсу самих працівників.

— Без цієї грамотності робота може дуже швидко сприяти вигоранню і виснажувати працівника. 

Саме тому Карітас розвиває мережу фокал-поінтів із першої психологічної допомоги — працівників різних напрямів, які проходять додаткове навчання та можуть підтримати колег у складний момент.

За словами Ірини, до цієї ініціативи долучаються люди, які самі бачать потребу в такій підтримці. Частина з них має психологічну освіту, частина — ні. Але всі вони працюють у гуманітарних командах і розуміють, наскільки важливо знати, як діяти, коли поруч людина, якій важко.

Наразі до мережі залучені 22 працівники у п’яти кризових центрах Карітасу: Кам’янському, Кривому Розі, Миколаєві, Полтаві та Харкові. Шестеро з них — психологи, решта мають інші професійні спеціалізації.

Часто ППД буває недостатньо, тоді залучається комплексна психосоціальна підтримка. Зокрема, індивідуальна робота з психологом передбачає від 5 до 15 зустрічей —  залежно від потреб людини. Під час консультацій  психологи допомагають працювати із симптомами стресу й тривоги, навчають технік стабілізації та заземлення, проводять психокорекційну роботу. 

Групові заняття спрямовані на розвиток навичок саморегуляції та подолання емоційного виснаження. Якщо психолог виявляє складний випадок, людині надають інформацію про можливості отримання спеціалізованої допомоги.

За період з лютого до липня 2026 року психологічні послуги в межах кризових центрів отримали: 

498 людей під час групових заходів;

445 отримали індивідуальну психологічну допомогу.

Оксана Миколюк згадує, як працівниця Карітасу після важкої розмови з подругою звернулася до колеги — фокал-поінта з ППД. Та вислухала її й підтримала. За словами експертки, після цієї короткої розмови жінці наче гора з плечей упала.

— Ми хочемо запровадити культуру звернення до людей, які можуть надати точкову допомогу, коли людині дуже погано. Коли душа не на місці, якась тяжкість. Людина може прийти і щось розповісти — навіть якщо це буквально три-п’ять хвилин, — пояснює Оксана.

Для таких зустрічей у Карітасі облаштовують куточки психологічного розвантаження для працівників та організовують зустрічі підтримки. 

Куточок психологічного розвантаження в Карітасі Полтава.


Окрім загальних тренінгів із ППД, фокал-поінти проходять додаткову підготовку: онлайн- та очні навчання, практичні заняття й супервізійні зустрічі. Під час таких зустрічей вони разом з експертами розбирають складні робочі ситуації, обговорюють способи підтримки та отримують професійний супровід.

Проте внутрішня підтримка команд має ще одне важливе завдання — навчити працівників розуміти межі власної відповідальності.

Ірина Максименко пояснює, що гуманітарний працівник має знати, коли може допомогти самостійно, а коли потрібно залучити іншого фахівця. Адже постійне прагнення вирішити всі проблеми інших людей може призвести до власного виснаження.

— Людина, яка знає закони психологічної стабілізації, знає, що передусім мусить подбати і про себе, — наголошує Ірина.

Адже допомагати іншим означає також уміти вчасно подбати про себе, щоб мати сили продовжувати цю роботу.

Щоб отримати допомогу, можна звернутися на гарячу лінію Карітас 0800 406 506 

Фотовиставка Першого національного консорціуму PULSE до Міжнародного дня благодійності

На фото — історії щоденної роботи команд БФ «Право на захист», Карітасу України, «Голоси дітей», ГО «Дівчата», Гуманітарної місії «Проліска», The HALO Trust Ukraine, «Ліги Сильних» та Helping to Leave. Кожна організація має власну експертизу — від психосоціальної та правової допомоги до підтримки людей з інвалідністю, гуманітарного реагування та допомоги з евакуацією. Разом ця експертиза дає змогу комплексно підтримувати людей, які постраждали від війни.

В кадрі — люди, які звертаються по допомогу, та фахівці, які щодня працюють поруч із ними. Проте видимий результат — лише частина історії. За кожною фотографією залишаються оцінка потреб, зустрічі й консультації, польові виїзди, пошук рішень і маршрутів, перенаправлення та координація між різними командами. Виставка запрошує побачити більше, ніж є на фото. 

Чернігів став першою зупинкою експозиції. Далі вона вирушить до інших міст України, щоб розповісти більше про людей і щоденну роботу тих, хто їх підтримує. 

Усі історії з фотовиставки можна прочитати за QR-кодами біля фотографій та на сайті БФ «Право на захист».

Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, реалізується Карітасом України в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист». Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.

Логопед, верхова їзда та новинки літньої моди: розказуємо про інклюзивні табори Карітасу

Проте в умовах війни ця можливість не завжди є доступною. Тим паче, якщо поїздка потребує інклюзивних підходів. Перешкодою може стати не лише фізична доступність місця, а й відсутність супроводу, транспорту, адаптованої програми чи безпечного середовища. Тому кілька днів поза звичною обстановкою можуть стати значно більшим досвідом, ніж просто відпочинок. 

Цього літа в багатьох місцевих організаціях Карітасу відбулися табори для дітей та молоді. Зокрема в Карітасі Миколаїв, Карітасі Одеса, Карітасі Донецьк (в м.Дніпро) та Карітасі Берислав відбулися інклюзивні табори. Ще один табір на днях розпочнеться в Карітасі Харків.

В цій статті детальніше познайомимо вас із таборами та їх активностями, що відбулися цього літа – на початку осені.  

Показ мод та прогулянки на природі. Табір від Карітасу Миколаїв.

Що буде, якщо зібрати разом веселих людей, додати творчості, музики, танців і цікавих екскурсій? Вийде кілька дуже насичених днів у Мигії – мальовничому куточку Миколаївщини. 

Відпочинок почався з прогулянок на природі та поїздки до Радонового озера. Далі були басейни, спілкування і багато фотографій — здається, телефонів із вільною пам’яттю після цієї поїздки не залишилося.

Знайомий для багатьох майстер-клас з розмальовування футболок перетворився на повноцінний модний показ – учасники одягнули їх під час дефіле «Літня мода 2026», поєднавши разом із найнесподіванішими речима.

Ввечері друзі танцювали на дискотеці, а додому кожен повернувся із грамотою за активну участь у житті табору.

“Мої речі помістилися в одну валізу, але вражень стільки, що і не увезеш наодинці” – ділиться один з учасників. 

Коні та Хаджибейський лиман. Табір від Карітасу Одеса.  

Тим часом відвідувачі одеського інклюзивного простору «Коло друзів» подорожували до кінно-спортивного клубу «Богнатове». Тут вони ближче познайомилися з кіньми, пригостили їх смаколиками та дізналися більше про цих тварин. Майстерність верхової їзди спочатку продемонструвала професійна спортсменка, а потім всі охочі спробували  в якості вершника і себе. 

Майже весь день Друзі провели на природі: танцювали, грали у футбол, а найпалкіші вболівальники підтримували свої команди. Паралельно відбувалися відновлювальні зустрічі з психологинею та творчі майстерки – так кожен обирав заняття до душі і долучався до спільних активностей у власному темпі.

Караоке разом з батьками. Табір від Карітасу Донецьк (в м.Дніпро)

Ще один табір в середині серпня відбувся на Дніпропетровщині. Протягом трьох днів 20 учасників долучилися до творчих і рухових активностей, майстер-класів та інтерактивних занять. Табір став простором для безпечного спілкування, соціалізації та нових вражень — як для самих учасників, так і для їхніх батьків.

Програма була насиченою: конкурси та руханки, творчі майстер-класи, інтерактивні заняття, теплий басейн і аквааеробіка. Ввечері – караоке та дискотека. 

Серед учасників були не тільки наші Друзі – молоді люди з інтелектуальними й ментальними порушеннями, але також їх родини. Ці три дні дозволили батькам трохи відпочити, поспілкуватися з іншими родинами та побачити щасливі усмішки своїх дітей.

«Задоволені всі — і діти, і батьки, я не пам’ятаю, коли востаннє відчувала себе так добре» – ділиться одна з мам.

Джакузі, сауни і логопед. Табір в Карітасі Берислав. 

Більшість учасників пакували речі для цієї подорожі самостійно. 

«Такі виїзні табори — це значно більше, ніж просто відпочинок для дітей. Вони дають можливість вийти за межі звичного середовища, спробувати себе в нових ситуаціях, знайти нових друзів і відчути радість безтурботних моментів. Водночас діти перебувають у безпечному просторі, де їх підтримують, приймають і допомагають повірити у власні сили. Такі поїздки сприяють їхній самостійності, відкритості до спілкування та впевненості в собі», — ділиться Яна, соціальна працівниця Карітас Берислав.

Програма табору, як завжди, була насичена та різноманітна. Кожен день розпочинався з ранкової зарядки з фізичним терапевтом. Далі – майстер-класи, на яких учасники створювали власноруч різні вироби та експериментували в проявах власної фантазії. 

Втім поруч із дозвіллям – відбувалася і постійна робота з психологом і логопедом. Молоді люди вчилися говорити про свої емоції та переживання, а через ігрові  завдання – працювали над мовленням та увагою.

Після насичених занять з’являвся час для відпочинку: басейн, джакузі, сауни та вечірні прогулянки. І, звичайно, дискотека.

«Неймовірно спостерігати, як під час танцю учасники розкриваються, відволікаються від щоденних турбот і щиро насолоджуються моментом. У такі миті особливо відчуваєш, наскільки важливими для них є свобода та прийняття», — розповідає Анастасія, комунікаційниця Карітасу Берислав.

На завершення кожен отримав грамоту — маленьку відзнаку, яка підкреслила особистий внесок в загальну атмосферу табору. 

Отже, табір — це не тільки кілька днів відпочинку чи зміна звичного середовища. Це також простір, в якому діти та молоді люди вчаться домовлятися між собою, брати відповідальність за спільну справу, творять та дають волю уяві. Для людей з інвалідністю особливо важливо, щоб інклюзивність не зводилася до постійного супроводу: умови мають враховувати їхні потреби, але сама дитина чи молода людина залишається учасником спільного життя табору — може готувати, малювати, співати, танцювати, займатися спортом чи вирушати на прогулянку. Для їхніх батьків це доволі рідкісна можливість перепочити самим та поспілкуватися з іншими дорослими. 

Такі досвіди поступово розширюють уявлення про те, що людині доступно, і допомагають бачити одне в одному не діагноз чи потребу в підтримці, а учасника спільної справи, друга, партнера по грі. Можливо, головний результат кількох днів у таборі — не конкретне заняття чи фотографія на згадку, а досвід: я можу спробувати нове, бути разом з іншими і почуватися “своїм”.

Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, реалізується БФ «Право на захист» та МБФ «Карітас України» в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист».

Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.

«Гідність, спроможність, вибір: як працює спільний проєкт з Норвегією» 

Десь це нова свердловина для лікарні, десь обладнання для комунальних служб, ваучери, гранти на господарство чи можливість тимчасово заробляти у своїй громаді. За цими різними видами підтримки стоїть спільна мета: допомогти людям не лише впоратися з нагальними потребами, а й поступово повертати більше самостійності у щоденне життя.

У країні, яка живе під обстрілами, доступ до води вже не просто технічне питання. Це питання життя, здоров’я і гідності. Якщо через знеструмлення не працює свердловина, без води може залишитися лікарня. Якщо з крана не тече вода, родина змушена везти її каністрами через пів міста. А для літньої людини чи людини з інвалідністю така дорога може бути просто нездоланною. Війна забирає не лише світло й тепло. Вона забирає впевненість у тому, що найпростіші речі будуть доступними завтра. Цього літа команди Карітасу за підтримки Уряду Норвегії та Caritas Norway працювали, щоб повернути цю впевненість людям у Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській, Херсонській і Київській областях. Але за переліком зробленого стоїть значно більше, ніж просто цифри. За кожною з них є людина, яка знову отримала доступ до базових речей і більше можливостей самостійно вирішувати, як жити далі.

Логіка програми: допомога сьогодні – спроможність завтра

Підхід програми поєднує два завдання. Перше – швидко реагувати на потреби, які є вже зараз. Друге – допомагати громадам і родинам ставати стійкішими надалі.

Тому підтримка не обмежується лише одним напрямом. Вона включає доступ до води й відновлення місцевої інфраструктури, грошову допомогу за виконану роботу, а також гранти на розвиток або відновлення сільського господарства. Такий підхід допомагає одночасно закривати базові потреби людей і створювати можливості для відновлення їхньої самостійності та доходу.

Ще один важливий принцип роботи – участь місцевих команд у прийнятті рішень. Саме вони щодня працюють у громадах, знають їхні потреби й розуміють, які рішення можуть бути найбільш дієвими. Міжнародний партнер забезпечує підтримку та ресурси, але основні кроки ухвалюються разом із національними та місцевими партнерами:

«Рішення щодо програм і будь-яких змін у них не ухвалюються без участі національних та місцевих партнерів. Ми прагнемо, щоб якомога більше рішень ухвалювали там, де безпосередньо надається допомога», – Меліса Совік, регіональна представниця Caritas Norway для України та Молдови

Гігієна як питання гідності

Гігієнічний набір може здаватися звичайною річчю. Але в прифронтових громадах навіть придбати найнеобхідніше буває складно. Аптека чи магазин можуть бути далеко, дорога небезпечною, а більшість коштів родини витрачають на їжу та ліки.

Особливо важлива така підтримка для тих, кому складно самостійно дістатися по необхідні речі. Понад п’ятсот наборів отримали люди з інвалідністю. У Харківській області їх також доставляли додому мешканцям віддалених сіл і родинам, які виховують дітей з інвалідністю.

Проєкт передбачає не лише готові гігієнічні набори, а й ваучери на товари. Вони дають змогу самостійно обрати те, що справді необхідне, а власні кошти витратити на інші важливі потреби, наприклад ліки, комунальні послуги чи шкільне приладдя.

Такий формат залишає людині право вибору і допомагає самостійно визначати свої пріоритети.

Розподіл отримувачів показовий: понад п’ятсот наборів отримали люди з інвалідністю — ті, для кого шлях до магазину найдовший. У Харківській області набори доставляли просто додому — мешканцям віддалених сіл і родинам, які виховують дітей з інвалідністю. Так допомога враховує обставини конкретної людини й не створює додаткових фізичних чи фінансових труднощів.

Але, окрім наборів проєкт передбачає і ваучери на товари. Таким чином, людина  обирає, що потрібно саме їй, і може спрямувати власні заощадження на ліки, комунальні послуги чи шкільне приладдя. Це визнана модель гуманітарного реагування  і її цінність не лише економічна: вона підтримує автономність і гідність там, де війна щодня їх підважує.

Менше залежності, більше стійкості

Так, назва зараз звучить штучно, а сам абзац перевантажений словами на кшталт «централізована мережа», «критично важливі об’єкти», «аварійно-відновлювальні роботи». Я б максимально приземлила.

Для назви найкраще, на мою думку: «Щоб вода була доступною навіть під час перебоїв». Ще варіанти: «Вода навіть під час перебоїв» або «Менше залежності від пошкоджених мереж».

Щоб вода була доступною навіть під час перебоїв

Набори й ваучери допомагають закрити потреби людей уже зараз. Водночас програма підтримує рішення, які допомагають лікарням, комунальним службам та іншим важливим установам мати доступ до води навіть тоді, коли централізовані мережі пошкоджені або не працюють. У Запорізькій області в одному з медичних закладів завершили буріння свердловини. Завдяки власному джерелу води лікарня зможе забезпечувати нею пацієнтів і персонал навіть під час перебоїв. В інших установах міста встановлюють системи очищення води та відновлюють спільні санітарні приміщення.

Комунальним підприємствам також передали обладнання й інструменти. Вони допоможуть бригадам швидше ремонтувати пошкоджені водопровідні й теплові мережі, зокрема після російських атак.

Відтак, гуманітарна підтримка допомагає місцевим службам працювати самостійно й стабільно навіть у складних умовах 

Санітарія, що поважає людину

Доступний душ і санвузол важливі для людей з обмеженою мобільністю. У Харківській області такі простори оновлюють у двох установах. В одному з інтернатних закладів постійно проживають 156 людей з інвалідністю. Душові та санвузли там адаптують до їхніх потреб, щоб ними було зручно й безпечно користуватися. Ще два приміщення ремонтують у транзитному центрі для евакуйованих з Донеччини. Тут вони можуть перебувати кілька днів перед подальшою дорогою. Належні умови в центрі є важливою частиною підтримки під час евакуації.

Від допомоги – до самостійності

Екстрена допомога закриває першочергові потреби, але не повертає головного — здатності планувати наперед. Тому проєкт рухається від підтримки на сьогодні до відновлення джерел доходу.

Екстрена допомога закриває найважливіші потреби тут і зараз. Наступний крок – дати родинам можливість знову заробляти та планувати своє життя.

Для цього проєкт передбачає гранти на сільське господарство. За ці кошти можна придбати теплиці, насіння, обладнання та матеріали. Хтось завдяки цьому відновлює господарство після вимушеного переїзду, а хтось починає нову справу й поступово отримує власне джерело доходу.

Ще один напрям – програма «Гроші за роботу». Її учасники тимчасово долучаються до оплачуваних робіт разом із комунальними підприємствами. Вони отримують заробіток, а громади – додаткові руки для догляду за територіями та відновлення інфраструктури.

Окремо підтримку отримують ті, хто щойно виїхав із небезпечних районів. Евакуйованим родинам із Донеччини передають продуктові набори. Питну воду також передають підрозділам ДСНС, які працюють на місцях російських ударів.

Безпека тих, хто це робить

Усю цю допомогу потрібно доставити, встановити й передати людям. Часто команди працюють у громадах, які перебувають під обстрілами. Тому влітку представники Карітасу України та інших місцевих організацій пройшли HEAT-тренінг для роботи в небезпечних умовах. Під час навчання вони вчилися оцінювати ризики, діяти під загрозою та реагувати на небезпеку, пов’язану з дронами малого радіуса дії. Така підготовка допомагає командам працювати безпечніше й продовжувати допомагати там, де це особливо потрібно.

Що змінює така підтримка

У кожному з цих напрямів важливо не лише закрити конкретну потребу, а необхідно дати людині більше можливостей самостійно вирішувати, що їй потрібно далі. Доступ до води, можливість обрати необхідні товари, відновити господарство чи знову заробляти допомагають поступово повертати контроль над власним життям.

Від допомоги – до співдії: досвід Карітасу України увійшов до гіда з міжсекторних партнерств «Небайдужі»

Досвід Карітасу України увійшов до нього як приклад мережевої моделі співпраці. 

У перші роки повномасштабної війни український громадський сектор, бізнес і держава мали швидко відповідати на величезну кількість нових потреб. Сьогодні ресурсів стало менше, міжнародна підтримка скорочується, а паралельні ініціативи без координації коштують дедалі дорожче. Тепер питання звучить інакше: як не дублювати роботу одне одного і використовувати спільні можливості ефективніше. 

Саме цьому присвячений гід «Небайдужі», який 17 вересня презентувала Zagoriy Foundation у межах проєкту «Щедрий вівторок». Він ґрунтується на глибинних інтерв’ю з представниками понад півсотні організацій: бізнесу, благодійних фондів, громадських організацій, державних інституцій та медіа. Серед них Kernel, JYSK, ПУМБ, KSE Foundation, «Повернись живим», Veteran Hub, Мінцифри та Карітас України.

Автори гіда фіксують важливий зсув. Партнерство перестає бути жестом доброї волі і стає стратегією, способом ефективно використовувати обмежені ресурси та не будувати системи там, де вони вже працюють.

Один із напрямів, про який ідеться в гіді, — співпраця громадського сектору з державою. Для Карітасу України це багаторічна робота у сферах, де досвід організації та безпосередній контакт із людьми можуть доповнювати державні механізми. 

«У багатьох випадках наша співпраця з державою – це пошук прогалин, де державні органи не встигають давати раду самостійно, й закриття їх нашими силами», – пояснює програмний директор Карітасу України Григорій Селещук.

Карітас підтримує пілотні ініціативи Міністерства соціальної політики на місцях і відкрив до третини Центрів життєстійкості в Україні. Організація співпрацює з Міністерством у справах ветеранів у сфері реабілітаційних послуг, з НСЗУ над створенням медичних центрів, а разом з Офісом Омбудсмана опрацьовує законодавчі питання щодо повернення українців з окупованих територій.

Ще один напрям цієї співпраці — адвокація. Понад 15 років Карітас долучається до розробки законодавства про соціальні послуги та їхні стандарти. Зокрема, організація відстоює принцип “гроші ходять за бенефіціаром”. 

«Оскільки у нас є живий і безпосередній контакт із людьми у потребі, ми обізнані щодо цілого комплексу проблем, які у них виникають. Ми спираємось на ці знання, щоб пропонувати, як можна було би змінити законодавство», – зазначає Григорій Селещук.

Окремий приклад у гіді — сама структура Карітасу України.

Автори описують чотири моделі міжсекторних партнерств: лінійну, ризому, мережу та екосистему. Карітас України наведено як приклад мережевої моделі, у якій ресурси, експертиза та вплив розподілені між учасниками.

Сьогодні Карітас об’єднує близько 100 місцевих організацій по всій Україні. Кожна працює зі своїми громадами і щодня накопичує практичний досвід. Важливо, щоб ці знання не залишалися в межах окремого осередку, а ставали доступними іншим. 

Для цього команда національного офісу регулярно працює з місцевими Карітасами,  збирає та аналізує практики, які можуть бути корисними в інших регіонах. Директори місцевих організацій щотижня обмінюються досвідом і запитами, а щоквартальні зустрічі з керівництвом національного офісу дають змогу звіряти спільну візію, політики та підходи.

Так рішення, знайдене в одній громаді, може бути використане в іншій, а на запит однієї організації можуть відповісти досвідом або ресурсами колеги з іншого регіону.

«Важливо, що у нашому випадку горизонтальні зв’язки встановлюються не тільки на рівні керівників, а на рівні будь-кого в організації. Горизонтальні зв’язки – це не наслідок чи побічний ефект, це те, що ми свідомо плекаємо як ознаку здорової мережі», – підкреслює Григорій Селещук.

Досвід Карітасу в гіді показує партнерство на різних рівнях: від щоденного обміну практиками всередині мережі до співпраці з державними інституціями та участі у змінах законодавства.

Гід “Небайдужі” містить також аналіз трендів, опис різних моделей партнерств, чеклісти для стратегічних сесій та есе експертів. Він може бути корисним керівникам благодійних і громадських організацій, представникам бізнесу та державних інституцій, які працюють у партнерствах або лише планують їх вибудовувати.

Ознайомитися з гідом можна за посиланням.