Коли зволікати не можна, а поспішати — небезпечно

Як команди швидкого реагування Карітасу організовують допомогу після ударів.

Після удару починається відлік. Інформація ще надходить, на місці вже працюють екстрені служби, а команда швидкого реагування, яка фізично ще нікуди не виїхала, має відповісти на кілька конкретних питань: що сталося, чи безпечна локація, де найближче укриття, скільки людей можуть потребувати підтримки і яке обладнання знадобиться.

Хто бере на себе відповідальність? Що означає служити суспільству? І, зрештою, що кожен із нас готовий зробити в межах власних можливостей? Про те, як працює швидке реагування і що стоїть за рішенням допомагати іншим, розповідає Станіслав Федорчук, провідний експерт з швидкого реагування Карітасу України.

Швидке реагування діє в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», який реалізується Карітасом України та місцевими організаціями мережі за підтримки Уряду США. Протягом липня–серпня 2026 року понад 600 людей отримали допомогу від місцевих команд після авіаударів.

Крок перший: сповіщення. Хто повідомляє про необхідність реагування? 

Коли напрям запускали навесні 2026 року, одним із перших завдань було вибудувати механізм обміну інформацією з державними службами. Місцеві організації Карітасу укладали меморандуми з підрозділами ДСНС, повідомляли про склад команд, наявні ресурси та можливості реагування.

Практика швидко показала, що одного каналу сповіщення про необхідність швидкого реагування виявилося недостатньо.

Інформація про подію може надходити від ДСНС, органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій, антикризових штабів або визначених відповідальних осіб. Головна умова — команда має працювати з підтвердженою інформацією з офіційного джерела.

— Ми очікували, що основним каналом буде ДСНС. Але побачили, наскільки важливими є самі громади. Державне реагування значною мірою пов’язане з місцевим самоврядуванням, тому робочі контакти потрібно вибудовувати з усіма сторонами, — пояснює Станіслав.

Механізми при цьому можуть відрізнятися залежно від регіону.

Команда Карітасу Кам’янське розробила окремий покроковий алгоритм оповіщення: відповідальні служби мають контакт координаторки, яка після отримання повідомлення запускає внутрішню координацію.

Карітас Чернігів до постійної неформальної комунікації з відповідальними структурами вирішили додати офіційний механізм інформування через листи.

— Ми зрозуміли важливу річ: не можна чекати, що інформація завжди прийде однаковим шляхом. Треба заздалегідь знати людей, які відповідають за реагування у конкретній громаді, і зробити так, щоб вони знали нас.

Важливо враховувати й географію допомоги. Великі гуманітарні організації концентрують значні ресурси у великих містах, тоді як у менших громадах після удару можливостей отримати підтримку може бути значно менше. Швидке реагування Карітас бачить й ті місця, де після удару вибір підтримки значно менший.

Крок другий: інформація надійшла – що стоїть за рішенням вирушити на місце удару? 

— Перше рішення стосується безпеки. Бажання допомогти не дає нам права нехтувати ризиком для людей, яких ми відправляємо на локацію.

Локальний менеджер із безпеки оцінює ситуацію: характер події, поточні загрози, можливий маршрут, об’єкти поблизу, наявність укриття та можливість безпечної роботи команди. По кожному окремому реагуванню формується коротка оперативна інформація. Вона має містити факти, необхідні для ухвалення рішення, без припущень і зайвих деталей.

— Спочатку оцінюємо ризики, перевіряємо умови роботи й погоджуємо реагування. У кризі швидкість важлива, але швидкість без дисципліни може створити ще одну кризу. 

Швидке реагування передбачає надання екстреної допомоги протягом 48 годин після надзвичайної події. Однак швидкість не може досягатися ціною безпеки: команда вирушає лише після оцінювання ризиків, перевірки готовності та погодження виїзду.

Крок третій: як визначають, що саме брати із собою?

— Ми повинні приблизно розуміти масштаб. Якщо маємо інформацію, що пошкоджено п’ять багатоповерхівок, там потенційно можуть бути сотні людей. Тоді зовсім інакше розраховуємо ресурси. Команда заповнює чек-лист і визначає, що має бути в автомобілі.

У комплекті швидкого реагування можуть бути:

• питна вода;
• гарячі напої та готове до вживання легке харчування;
• мобільний намет;
• генератор;
• освітлення;
• павербанки та обладнання для заряджання телефонів;
• обладнання для доступу до інтернету та зв’язку;
• аптечки й засоби першої допомоги;
• засоби індивідуального захисту;
• обладнання для роботи в холодний період.

Крок четвертий: прибуття.

Після прибуття координатор починає з безпеки: визначає місце для мобільного пункту і перевіряє, де укриття. 

Оскільки реагування нерідко відбувається, коли загроза повторних ударів залишається, команда заздалегідь узгоджує місце роботи з відповідальними службами на локації. Лише після цього вона розгортає мобільний пункт допомоги.

Теплий мобільний намет можна підготувати до роботи приблизно за 5-7 хвилин.

Влітку люди можуть годинами чекати оформлення документів під сонцем. Взимку ті самі години проходять на холоді. Телефон розряджається саме тоді, коли потрібно подзвонити родині, сфотографувати пошкодження, знайти документи чи отримати повідомлення від служби. Тому вода, тепло, електрика і зв’язок у перші години після удару мають дуже практичну цінність.

Наприклад, у Запоріжжі після російських обстрілів команда Карітасу розгортала мобільний пункт, де постраждалі могли отримати гарячі напої та перекус, зарядити телефони, а також дізнатися, до яких служб і організацій звернутися по подальшу допомогу.

За потреби мобільним пунктом можуть користуватися й ті, хто годинами працює після удару: рятувальники, медики, комунальні служби, поліція, представники гуманітарних та волонтерських організацій.

Крок п’ятий: підтримка. Чому швидке реагування — не про чай, їжу та намети?

Матеріальна допомога — найбільш видима частина мобільного пункту. Але функція напряму швидкого реагування значно ширша.

— Я кажу команді: наше головне завдання — не налити чашку чаю. Чай ми наллємо. Якщо холодно — зігріємо. Якщо людина кілька годин нічого не їла — їжу дамо. Але якщо після цього вона залишається з тією самою розгубленістю і не розуміє, куди звертатися зі своєю конкретною проблемою, ми виконали тільки частину роботи.

2 липня 2026 року в Кривому Розі, після ракетного удару по житловому району, команда місцевого Карітасу працювала біля міського штабу. Через спеку та значну кількість постраждалих люди годинами чекали в чергах. Дехто вже знав загальний порядок оформлення пошкоджень, але після чергового удару все одно потребував підтримки.

Швидке реагування має інформаційно-консультаційну і соціально-психологічну підтримку. Працівники пояснюють алгоритм дій у випадку пошкодження або руйнування житла, інформують про державні й недержавні програми, допомагають визначити, до якої служби чи програми звернутися.

За потреби людину можуть перенаправити до:

• кризового центру Карітасу;

• юридичної допомоги;
• психологічної чи соціальної підтримки;
• програм грошової допомоги;
• інших організацій або державних служб відповідно до конкретної потреби.

— Мені принципово важлива персоналізація. Не абстрактні «постраждалі», яким ми однаково роздали інформацію, а конкретна людина. Чи розуміє вона зараз, що їй потрібно? Чи здатна сама зробити необхідний дзвінок? Чи може пояснити свою ситуацію? Кому саме ми її передаємо? Оце вже соціальна робота.

Крок шостий: психологічна допомога. А якщо сама людина в цей момент не може сформулювати, чого вона потребує?

— Перше — слухати. Не приходити зі своєю готовою відповіддю. Через розмову потрібно зрозуміти стан людини: що вона зараз може зробити сама, а де вже потребує підтримки.

Команди Карітасу застосовують підходи першої психологічної допомоги, для чого працівники проходять спеціальну підготовку. Їхнє завдання — не замінити психолога, а встановити контакт із постраждалою людиною, вислухати її, визначити першочергові потреби та за необхідності скерувати до профільного фахівця.

За словами Станіслава, реакції після кризових подій можуть суттєво відрізнятися. Одна людина швидко збирається і починає організовувати інших. Інша завмирає. Хтось повторює одну й ту саму дію або не може прийняти просте рішення. Універсального сценарію немає.

— У кожного з цих людей була своя ситуація. Одному потрібна інформація. Іншому — кризова консультація. Третьому треба зарядити телефон, бо він не може зв’язатися з родиною. І це все відбувається одночасно.

Хто витримує таку роботу?

— Найбільше надбання цього напряму — люди. Для мене це абсолютно однозначно.

У локальній команді передбачено близько п’яти людей на чолі з координатором. До роботи залучаються соціальні працівники, координатор, водій, а залежно від ситуації — психолог та інші фахівці. Частина працівників має значний волонтерський досвід. Є також ветерани й колишні військові. Зокрема у командах Чернігова, Харкова, Кам’янського, Сум та Миколаєва працюють люди з досвідом військової служби.

Однак сам досвід недостатній без регулярної підготовки.

Команди проходять навчання з:

• першої психологічної допомоги;
• домедичної допомоги;
• безпеки;
• роботи в умовах підвищених ризиків;
• взаємодії з дітьми;
• роботи з ветеранами;
• підтримки інших груп людей, які можуть потребувати додаткової уваги під час кризової ситуації.

Окремі команди вже пройшли шість-сім навчань. Станіслав особисто знайомився з командами та проводив практичні симуляції, під час яких розгортали намети, перевіряли обладнання й відпрацьовували сценарії реагування.

Тестування мобільного намету швидкого реагування.

---

— Мене особливо радують додаткові запитання. Коли людина питає не «що мені сказано зробити?», а «а що буде, якщо умови зміняться?», «а як ми допоможемо ось у такому випадку?», я розумію, що вона включена в цю роботу. Інструкцію можна вивчити. Вмотивованість наказом не створиш.

Сам Станіслав не відокремлює експертність від практики:

— Для мене лід-експерт — це не просто людина, якій дали назву посади. Авторитет з’являється, коли ти знаєш предмет і проходиш його практично разом із командою. Мені важлива ця взаємодія, бо тоді ми говоримо однією мовою.

Команда швидкого реагування виїжджає тільки після обстрілів?

— Ми вже дивимося ширше — на реагування на наслідки. Наприклад, тривале відключення електроенергії чи центрального опалення взимку. Там може не бути моменту вибуху безпосередньо перед тобою, але є громада, яка годинами або днями залишається без тепла, і виникає гостра потреба.

Напрям готується працювати не тільки безпосередньо після авіаударів. Саме тому до холодного сезону команди готують теплі мобільні намети, обігрівачі, автономне живлення та персональні засоби для зігрівання.

Швидке реагування поступово виходить за межі одного сценарію «удар — виїзд». Його завдання — мати готовий інструмент підтримки громади у період гострого порушення її нормального функціонування.

Війна створює накопичувальний ефект. Після років атак навантаження лягає одночасно на державні служби, місцеву владу, медиків, рятувальників, комунальні підприємства, гуманітарний сектор і самих мешканців.

— Держава та державні служби фізично не можуть бути єдиними надавачами всіх видів підтримки. Тут важливо не дублювати одне одного, а розуміти власну функцію. Для мене швидке реагування — одна з форм суспільно важливої роботи, де ми додаємо те, що можемо дати саме ми.

То що для вас швидке реагування у двох словах? — Форма служіння.

Не кожен має їхати на місце удару — для цього потрібні підготовка, координація та погодження фахівців із безпеки. Та розмова зі Станіславом виводить за межі швидкого реагування — до питання, яке війна по-своєму ставить перед кожним із нас: що ми готові взяти на себе в межах власних можливостей?

Ми не обирали обставин, у яких доводиться шукати відповідь. Але можемо обирати, як діяти. І, зрештою, саме в цих діях проявляється те, заради чого ми живемо.

Теги: