Мова серця: як народжується волонтерська спільнота в Центрах Життєстійкості

Чи сподобаються майстерки? Але дівчина повертається знову і знову і мама помічає, як дитина стає  жвавішою, відкритішою та знаходить нових друзів. Сама жінка теж знайомиться в центрі з іншими людьми, спостерігає за роботою працівників, в розмові згадує, що гарно готує, пригощає своєю випічкою, а тоді виникає ідея: може, і самій провести кулінарний майстер-клас?

Так зароджується волонтерство в Центрах. Коли людина бачить цінність простору та пропонує щось цінне взамін. 

І такі історії не поодинокі. Спочатку люди приходять отримати підтримку, відновити внутрішні ресурси, а згодом залишаються, відчувши потребу самим допомагати іншим. Так у деяких з 82 Центрів Життєстійкості, що діють на базі Карітасу, волонтерство постає не лише як організована діяльність, а як природне продовження вдячності, довіри та відчуття спільноти.

Створення спільноти

На початку роботи Центрів життєстійкості окремої волонтерської групи тут не було. Люди приходили на ресурсні зустрічі, клуби за інтересами, консультації та інші заходи. Пізніше частина з них почала залишатися в житті Центру вже в іншій ролі – волонтерській.

«Людина приходить зі своїм досвідом і знаннями. Після того як отримує послугу, часто каже: “А я вмію вишивати”, “Я могла б провести майстер-клас з розпису писанок”. І так вони залишаються та діляться своїм досвідом», – ділиться спостереженнями фахівчиня із соціальної роботи Центру життєстійкості, яка також координує волонтерський напрям у Карітасі Тернопіль.

Саме так, у природний спосіб розвивається волонтерство. Відвідувачка ділиться своїм творчим захопленням, а незабаром навчає інших. Люди не просто отримують допомогу: вони відкривають у собі ресурс, яким можуть поділитися, що запускає ланцюгову реакцію підтримки інших.

«Волонтерство — це передусім про людей і про те, як багато змінюється, коли ми не залишаємося осторонь. Коли поруч є спільнота, яка підтримує, підхоплює і разом рухається до спільної мети, навіть найскладніші речі стають трохи легшими. І, мабуть, саме в цьому найбільша сила волонтерства — ми допомагаємо не лише іншим, а й знаходимо своїх людей», зазначає менеджерка по роботі з волонтерами Наталія Стецьків.

В умовах війни, коли більшість живе з великим навантаженням й втомою, головне вміти зберігати здатність підтримувати одне одного та діяти разом.

«Підтримуючи інших, волонтери самі мають відчувати підтримку, мати можливість навчатися, відновлюватися та бути частиною спільноти. Адже сьогодні наша життєстійкість багато в чому тримається саме на таких зв’язках між людьми – на довірі, взаємній підтримці та готовності бути поруч тоді, коли це найбільше потрібно», ділиться менеджерка по роботі з волонтерами Ілляна Гайдук. 

«Теплі зустрічі»

Однією зі сталих спільнот Центру в Тернополі є групи «Теплі зустрічі». Саме тут двічі на місяць зустрічаються люди старшого віку. Серед них багато внутрішньо переміщених осіб (ВПО) – адаптуватись на новому місці їм буває складно. Тоді зустрічі в Центрі стають приводом вийти з дому, завести нові знайомства, поспілкуватися й відчути себе частиною спільноти. 

Формат занять вдало поєднує корисні вправи та техніки для розвитку стресостійкості та творчі елементи, як-от розмальовка шоперів, робота з глиною, духовні бесіди та авторські формати психологічного розвантаження. Одним із таких форматів стала ідея проведення майстер-класу з випікання хліба.

На перших зустрічах групи, пані Марія дуже соромилась і тихо спостерігала за тим, що відбувається. Утім, невдовзі сором’язливість зникла, поступившись місцем природній активності. На одній з зустрічей вона поділилась своїм захопленням:

«Знаєте, я дуже люблю випікати хліб, – не тільки зерновий, а також із зеленню, проте найбільше мені подобається випікати хліб з лавандою. Хочете, я вас навчу?»

Ідея випікання лавандового хліба настільки захопила учасників групи, що вже під час наступної зустрічі жінка проводила свій майстер-клас на професійно оснащеній кухні. Тепер пані Марія є постійною волонтеркою простору Карітасу та ділиться своїми знаннями з його відвідувачами. 

Інша волонтерка, яка відвідує «Теплі зустрічі», переїхала з Херсонщини. Раніше в своєму рідному місті вона очолювала будинок культури, а тепер жінка проводить творчі заняття для дітей, молоді та дорослих: вчить вишивати, в’язати, створювати ляльки-мотанки. 

Простір для професійного зростання

До Центру також долучаються студенти – майбутні психологи та фахівці із соціальної роботи. Завдяки співпраці Карітасів з багатьма університетами вони можуть проходити тут волонтерську, навчальну або професійну практику.

Одна із волонтерок в майбутньому хоче стати психологинею, тож весь свій час у просторі вона працює поруч із фахівцями: допомагає організовувати групові заходи, набуває практичного досвіду та водночас стає корисною для спільноти. 

«До індивідуальних консультацій мене не залучають, щоб не порушувати конфіденційність відвідувачів, проте я є постійною учасницею групових зустрічей та консультацій і досвід який я можу там отримати – безцінний» – ділиться своїми думками одна із волонтерок.

Студенти допомагають готувати клуби за інтересами, ресурсні зустрічі, спостерігають за роботою приймальні, знайомляться з документацією у межах дозволеного доступу й переймають досвід працівників. 

Волонтерство в Центрах життєстійкості

Волонтери не тільки допомагають проводити заняття та набираються життєвого досвіду, вони формують спільноту. Об’єднують людей навколо культури взаємопідтримки та допомагають громаді перейти від отримання допомоги до активної участі у власному відновленні.

Цим спостереженням діляться самі волонтери: 

«Можна робити великі справи, проводити  ресурсні зустрічі, бути надзвичайним фахівцем. Але якщо немає любові – все втрачає сенс. Люди, які приходять до Карітасу чи Центру життєстійкості по допомогу, часто дають нам значно більше, ніж просять».


Ви також можете стати частиною волонтерської спільноти, заповнивши анкету за посиланням: https://caritas.ua/volonterstvo/ 

Центри Життєстійкості – це про сталість

Знайомство учасників зі сталими рішеннями програми Соціального захисту та захисту прав людини розпочалося з презентації Центрів життєстійкості, яку провів директор Карітасу Чернігів о. Роман Пушка.

Маючи практичний досвід відкриття центрів в Чернігівській області, отець Роман розповідав про переваги та виклики із яким доводиться стикатись під час роботи. 

«Було цікаво спостерігати, з якою зацікавленістю партнери підійшли до концепції сталих рішень, які реалізує Карітас України, зокрема до Центрів Життєстійкості. Вони не очікували, що серед наявних 368 центрів, 82 з них – реалізують саме місцеві організації Карітасу. Це 22% серед всіх центрів по всій Україні, що є знаковим показником, нашої спроможності,» – ділиться своїми спостереженнями керівниця програми Соціального захисту та захисту прав людини Анастасія Стеценко.

Нагадаємо, Центри життєстійкості – це дружні, безбар’єрні простори, куди може звернутися кожен житель громади і безкоштовно отримати індивідуальну консультацію психолога, супровід фахівця з соціальної роботи, або долучитися до групових занять, спрямованих на психологічне розвантаження та психоедукацію. 

Цінність зустрічі з партнерами вимірювалась і тим, що вдалось поговорити не тільки про успіхи, але і зауважити на моментах, які поки не працюють. 

«Є певні виклики із закупівлею палива, комунікацією в громадах, а деякі прогалини державних послуг пробуємо перекривати за рахунок гуманітарних проєктів. – ділиться Анастасія Стеценко. – Але ситуація швидко змінюється, і відкритий діалог допомагає вдосконалити систему» – додає вона. 

Відкриттям для партнерів став і досвід взаємозв’язку між Кризовими центрами та Центрами життєстійкості (різницю між якими наочно пояснив о. Роман Пушка). Кризові центри Карітасу свого часу заклали міцні підвалини для відкриття Центрів життєстійкості, доклалися до спроможності місцевого персоналу в реалізації активностей. Нині багато спеціалістів, які раніше працювали, наприклад, в кризових центрах Карітасу Волинь, є соціальними менеджерами/працівниками центрів життєстійкості.

Окрім цього підняли питання концентрації кризових центрів переважно на території Східного півмісяця – чи є можливою та актуальною побудова схожої системи і на західній частині країни? 

«Партнери ставили доволі гарні запитання, особливо в темі адвокації та надання послуг у віддалених громадах, бо саме з цим над цим нам треба буде працювати в наступні два-три роки – говорить Анастасія Стеценко – Такі зустрічі завжди додають нових ідей, ми можемо відкрито проговорити про те, що не працює, а партнери мають змогу відвідати місцеві організації та доторкнутись до того, про що вони читають у звітах.»

Такий обмін досвідом допомагає зробити послугу видимою. Партнери говорять про свої пріоритети, а також починають краще розуміти нюанси надання послуг, та виклики з якими доводиться стикатись на місцях.