«Я спробую»: як Emergency Appeal 2026-2027 повертає людям можливість діяти 

У Теребовлі люди, які через війну переїхали до громади, запропонували висадити Алею вдячності – на знак подяки місту, яке їх прийняло. У Коломиї після перших зустрічей у місцях тимчасового проживання кілька родин уже взяли під юридичний і соціальний супровід. Команда Карітасу Берислав на Херсонщині проводить у громадах практичні зустрічі про стрес і самодопомогу та надає юридичні консультації. А на Миколаївщині діти разом із психологами готуються до школи, вчаться говорити про страх, злість, тривогу й те, що допомагає з ними впоратися. 

Це різні історії з різних областей. І саме з них складаються перші результати Emergency Appeal 2026-2027 – проєкту «Реагування на надзвичайні ситуації та інтегрована швидка гуманітарна допомога для забезпечення життєво необхідних потреб постраждалого від війни населення в Україні». 

«Для нас важливо, щоб допомога не закінчувалася в момент, коли ми вирішили одну конкретну проблему. За нею завжди є людина зі своєю історією, досвідом війни, втратами, але водночас – зі своїми силами й можливостями. Тому наше завдання – бути поруч у той момент, коли підтримка справді потрібна, і допомогти людині поступово перейти від стану, коли обставини визначають її життя, до можливості знову самій ухвалювати рішення: де жити, як заробляти, до кого звертатися по допомогу, як будувати своє життя далі», – говорить Оксана Чернявська, менеджерка проєкту Карітасу України. 

Карітас Коломия: одна консультація стає початком системної підтримки 

У Коломиї команда проєкту розпочала роботу безпосередньо в місцях тимчасового проживання (МТП) внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Під час перших виїздів до прихистків на вулицях Франка та Гнатюка фахівці представили можливості Emergency Appeal 2026-2027 і одразу почали працювати з конкретними запитами мешканців. Частина родин після юридичних консультацій уже отримує подальший правовий супровід, інші – підтримку кейс-менеджерки. 

Кейс-менеджмент дозволяє працювати з життєвою ситуацією людини загалом: визначаються пріоритети та вибудовується послідовність кроків для їхнього вирішення. 

У Коломиї цей підхід доповнюють житлові та економічні рішення: підтримка переходу з колективного проживання до орендованого житла, дрібні ремонти, професійне навчання, мікрогранти та програми працевлаштування. Так, допомога поступово переходить від реагування на окремий запит до головної мети – більшої стабільності та самостійності людини. 

Карітас Стрий: тимчасова адреса не визначає майбутнє 

У місці тимчасового проживання у селі Переможне зараз мешкають 55 внутрішньо переміщених людей, серед них – 22 дитини. Вони приїхали сюди з різних міст і громад не з власної волі. У кожного залишилося своє «до»: дім, робота, школа, сусіди, звичний ритм життя. І кожному тепер доводиться по-своєму облаштовувати життя на новому місці. 

Тому й потреби у людей різні. Комусь важливо впоратися з пережитим і тривогою після переїзду, комусь – вирішити конкретні життєві питання, а хтось уже думає про роботу, окреме житло та життя поза МТП. Саме з такими запитами працює команда Карітасу Стрийської єпархії. Кейс-менеджер проводить індивідуальні консультації, охочі можуть отримати психологічну підтримку, а далі разом із фахівцями шукати рішення, які відповідають ситуації конкретної людини чи родини. 

Emergency Appeal 2026-2027 дає можливість продовжити цю підтримку вже практичними кроками: допомогою з орендою та ремонтом житла, професійним навчанням, працевлаштуванням, а також аграрними й мікрогрантами для власної справи. Для мешканців МТП це можливість поступово облаштовувати життя у громаді – знаходити житло і роботу, знайомитися з людьми, ставати частиною місцевого життя і дедалі менше залежати від гуманітарної підтримки. 

Карітас Дрогобич: перші «спробую» і питання, які зрушилися з місця 

У Карітасі Самбірсько-Дрогобицької Єпархії перші результати проєкту вимірюються не кількістю консультацій. Тут уже є історії людей, для яких розмова або вчасно знайдене рішення стали важливим зрушенням. 

Одна з жінок давно хотіла розвивати власну справу, але не наважувалася податися на грант. Сумнівів було більше, ніж упевненості. Після розмови з мотиваційним психологом вона наважилася спробувати. Інша мешканка МТП доглядає територію навколо місця, яке стало для неї новим домом, а тепер теж вирішила податися на грант і розвивати власну справу. 

Для когось зміни починаються зовсім з іншого. Людина старшого віку після вимушеного переїзду довго жила з тривогою, а після консультації з психологом уперше за тривалий час відчула полегшення. А ще команда допомагає людям відновлювати втрачені документи та розв’язувати питання, які роками залишалися без відповіді: нещодавно нарешті вдалося зрушити з місця оформлення пенсії по інвалідності, якого не могли домогтися протягом тривалого часу. 

Ці історії дуже різні, але в них добре видно сенс комплексної допомоги: не запропонувати всім однакове рішення, а почути, що саме зараз заважає конкретній людині рухатися далі. 

Карітас Тернопіль: життя в громаді починається з можливості бути потрібним 

На Тернопільщині перші місяці Emergency Appeal показали важливу річ: інтеграція починається не лише з того, наскільки добре громада прийняла ВПО. Не менш важливо, чи з’явилася у самої людини можливість бути почутою, долучатися до спільних справ і впливати на життя навколо. 

У Теребовлі це проявилося у промовистій та дуже сенсовій ідеї: внутрішньо переміщені люди, які живуть у місцевому МТП, запропонували висадити Алею вдячності – як знак подяки громаді, що прийняла їх після вимушеного переїзду. Ініціатива з’явилася від самих мешканців під час розмови про волонтерство та можливості долучатися до життя міста. 

У Підгайцях цей процес пішов ще далі. ВПО вже самі організовують дозвілля для дітей, проводять екскурсії, підтримують родини військовослужбовців і ветеранів. Показовою стала й невелика історія з творчим майстер-класом: під час першої зустрічі родини самі попросили про таку активність, а під час наступного приїзду команда Карітасу повернулася вже з нею. Тут важливий сам принцип – не вирішувати за людей, що їм потрібно, а чути їхні пропозиції та будувати роботу разом. 

А у Збаражі ВПО стали частиною місцевої волонтерської спільноти. Вони допомагають у соціальному гардеробі, благодійній їдальні та пральні – тобто самі підтримують тих, хто сьогодні опинився у складних життєвих обставинах. І це особливо показово для громади, де сьогодні проживає близько 2 тисяч внутрішньо переміщених осіб.

«Волонтерство – це можливість допомогти іншому, відчути власну цінність, знайти нові знайомства, відновити довіру та стати частиною громади. Кожна добра справа створює середовище, у якому люди підтримують одне одного і разом будують майбутнє», – говорить Анна Синенко, фахівчиня з роботи з волонтерами. 

Чому це важливо? Бо людина не залишається лише отримувачем допомоги. Поступово вона може сама пропонувати рішення, створювати нові зв’язки, підтримувати інших і ставати частиною спільноти. А для громади це означає значно більше, ніж адаптацію нових мешканців, – це поява людей, які вже готові разом із нею діяти. 

Карітас Берислав: те, що допомагає втриматися у складний момент 

На Херсонщині стрес давно перестав бути реакцією на одну окрему подію. Для багатьох людей він став частиною повсякденності. Тому команда Карітасу Берислав УГКЦ працює не лише з наслідками пережитого, а й навчає людей простих способів самостійно підтримувати себе. 

Під час зустрічей у «Будиночку Щастя» та селі Мала Олександрівка учасники говорили про те, як розпізнавати власні реакції на стрес, практикували дихальні техніки та створювали власну «аптечку самодопомоги» – набір особистих ресурсів і дій, до яких можна звернутися, коли напруга стає надмірною. Поруч працювали й юристи: люди могли поставити запитання щодо своїх прав та доступної допомоги. 

Такі, на перший погляд, прості навички особливо важливі там, де неможливо прибрати із життя всі джерела тривоги. Але можна навчитися краще розуміти свій стан, знати, що саме допомагає тобі, і мати кілька перевірених способів повернути спокій у складний момент. 

Загалом у межах Emergency Appeal команда поєднує психологічну та юридичну підтримку з індивідуальним супроводом кейс-менеджера для людей, чиї ситуації потребують не однієї консультації, а послідовного вирішення кількох питань. Інформаційну й організаційну підтримку забезпечує також ресепшіоніст – допомагає зорієнтуватися та потрапити до потрібного фахівця. 

Карітас Миколаїв: простір, у якому дитині можна знову бути дитиною 

П’ятирічна Владислава любить малювати й вигадувати власні світи. Але постійні повітряні тривоги змінили її поведінку: мама помітила, що донька стала замкненішою і лякливою. Так дівчинка потрапила до Простору, дружнього до дитини, Карітасу Миколаїв УГКЦ.

Спочатку були індивідуальні зустрічі з психологинею, згодом – групові заняття та казкотерапія разом із мамою. Через історії, малювання та гру Владислава вчилася розпізнавати свої емоції, справлятися зі страхом і знову довіряти іншим.  

«На заняттях ми навчаємо малечу простих технік, щоб можна було впоратися зі стресом не лише в Просторі, а й удома», – пояснює психологиня Тетяна Духова.  

Мама вже помічає зміни: дівчинка стала відкритішою, охочіше спілкується, а після занять повертається додому спокійнішою. 

Та психологічна підтримка – лише частина роботи. У Просторі, дружньому до дитини діти від 4 до 17 років готуються до школи й надолужують навчання, займаються українською та англійською мовами, беруть участь у творчих майстерках, арттерапії та казкотерапії. Водночас вони отримують знання, які сьогодні стали частиною дитячої безпеки: як поводитися з вибухонебезпечними предметами, розпізнати насильство, до кого звернутися по допомогу та як убезпечити себе в інтернеті. У Шевченківській громаді 17 дітей провели десять днів у літньому таборі, де все це поєднувалося з іграми, творчістю, новими знайомствами і звичайними літніми пригодами. 

Поруч із дітьми команда працює і з батьками – проводить «Батьківську каву», кола підтримки, психологічні зустрічі та заняття з позитивного батьківства. Бо дитині значно легше справлятися зі страхом і тривогою, коли дорослий поруч теж знає, як її почути й підтримати. Простір стає не місцем, куди дитину приводять на заняття, а середовищем, у якому підтримку отримує вся родина. 

Emergency Appeal лише набирає хід, тож багато його історій ще попереду. Власна справа чи нова робота, переїзд із тимчасового прихистку, відновлені документи або просто більше впевненості у завтрашньому дні. І саме з таких змін поступово складається можливість жити далі: не від кризи до кризи, а з планами на майбутнє. 

Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 діє завдяки підтримки Caritas Ukraine та Caritas Internationalis. 

«Дім, я повернусь»: Карітас України та Агентство ООН у справах біженців в Україні запрошують українців поділитися історіями про дім

Чи можна забрати його із собою, якщо вдалося врятувати лише ключі, сімейну фотографію або дитячу іграшку? І як знову відчути себе вдома там, де життя доводиться починати спочатку? 

Щоб зберегти ці історії, Карітас України у партнерстві з Агентством ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН) розпочинає всеукраїнську ініціативу «Дім, я повернусь». Ми запрошуємо українців поділитися особистими спогадами про дім, втрату, повернення, відбудову та надію. 

Протягом п’яти років Карітас України та УВКБ ООН підтримують людей, чиє житло постраждало внаслідок війни. Разом ми допомагаємо ремонтувати пошкоджені будинки, відновлювати оселі, забезпечувати тимчасовим житлом та підтримувати родини, які були змушені покинути свої домівки. 

Неможливо порахувати, скільки історій про дім ми почули за ці роки. Але майже всі вони говорять про одне: дім – це набагато більше, ніж місце на карті чи будівля. Це невід’ємна частина усіх нас. 

Саме тому ми прагнемо розповісти історію війни не лише мовою цифр і статистики, а передусім через голоси людей. 

Ініціатива «Дім, я повернусь» запрошує українців поділитися власними спогадами та мріями про дім – той, який вдалося зберегти, відновити, знайти заново або який сьогодні живе у пам’яті. 

Ми будемо раді почути різні історії. Про місце, де минуло дитинство. Про оселю, яку довелося залишити. Про новий дім, який поступово став рідним. Про людей, завдяки яким будь-яке місце стає домом. 

Це можуть бути спогади про батьківську оселю, історії евакуації чи повернення, досвід відбудови після руйнувань, життя в тимчасовому помешканні або переїзди. А можуть — розповіді про маленькі моменти щастя: перший вечір у відремонтованому будинку, сімейні традиції, запах улюбленої випічки, квіти під вікном чи речі, які нагадують про рідну домівку. 

До участі запрошуємо усіх охочих незалежно від віку, професії чи письменницького досвіду. А надіслані розповіді та фотографії стануть основою майбутньої книги та фотовиставки. До створення видання також долучаться українські письменники й відомі публічні особи. 

Історії приймаються до 31 серпня 2026 року. Для участі необхідно заповнити онлайн-форму та додати свій текст і фотографії. Заповнити форму можна за посиланням: https://forms.gle/s4PS41mszeYFnmbC7

Побажання до матеріалів: 

  • українська мова;  
  • довільна форма викладу;  
  • обсяг — до трьох сторінок формату А4.  

Після отримання матеріалів редакційна команда надішле авторам підтвердження. За потреби тексти можуть бути відредаговані без зміни їхнього змісту та авторського задуму. Усі матеріали використовуватимуться виключно за згодою авторів у межах ініціативи. 

Автори історій, які увійдуть до книги, отримають друкований примірник видання. Якщо у вас виникли запитання щодо участі або підготовки матеріалів, звертайтеся на електронну адресу: lmazur@caritas.ua

Ініціатива «Дім, я повернусь» реалізується Карітасом України у партнерстві з Агентством ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Україні. Усі надіслані матеріали використовуватимуться виключно за згодою авторів у межах цієї ініціативи. 

Чекаємо на ваші історії!  

Повернути відчуття дому: як партнерство Карітасу України та Aгентства ООН у справах біженців в Україні змінює життя людей 

Саме там у 2014 році вона вперше зіткнулася з війною: російська військова техніка зайшла до міста, люди ховалися у підвалах, а звичне життя руйнувалося просто на очах.

Спочатку родина намагалася перечекати небезпеку, виїжджаючи до родичів у Павлоград, звідки родом пані Валентина, і повертаючись додому. Доньки були ще зовсім молодими: молодша навчалася у школі, старша лише починала самостійне життя. Батьки до останнього сподівалися, що зможуть залишитися у рідному місті. Проте дуже швидко стало зрозуміло, що повернення до звичного життя не буде.

Після місяців невизначеності родина вирішила розпочати все спочатку в Марганці на Дніпропетровщині. Там вони облаштовували новий побут, будували плани на майбутнє, допомагали дітям здобувати освіту та ставати на ноги. Саме після цього вимушеного переїзду пані Валентина вперше отримала підтримку від Карітасу, яка допомогла родині пережити складний період адаптації на новому місці.

Минали роки. Доньки подорослішали. Молодша вступила до Маріупольського університету, а старша працювала у Маріуполі. Здавалося, що життя поступово повертається у звичне русло. Але у 2022 році війна знову наздогнала родину.

Коли почалося широкомасштабне вторгнення, доньки залишалися у Маріуполі, а батьки жили у Марганці. Найстрашнішими були тижні, коли вони не знали, чи живі їхні діти та чи вдасться їм вибратися з оточеного міста. На щастя, родина знову змогла возз’єднатися. Проте Марганець, який колись став для них прихистком від війни, сам опинився під постійними обстрілами.

Так у житті пані Валентини з’явилася ще одна адреса – Житомирщина, де вона живе сьогодні поруч із дітьми та онуками. І якщо Ясинувата була її рідним домом, а Марганець став спробою почати життя заново після першого переміщення, то Житомирщина стала місцем, де родина вдруге вчиться жити після втрати звичного світу.

На Житомирщині молодша донька після евакуації з Маріуполя створила власну сім’ю. Старша донька також переїхала до цього міста разом із чоловіком та маленькою дитиною. Попри всі випробування, родина знову намагається почати життя заново.

Будинок, який вдалося придбати, потребував значного ремонту. Самостійно виконати роботи родина не могла. Завдяки підтримці Карітасу України та Агентства ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН)  житло вдалося привести до належного стану: оновили стіни, облаштували нову підлогу, встановили натяжну стелю та нові двері. Простір, який раніше більше нагадував тимчасове помешкання, поступово став домом.

Історія пані Валентини є лише однією з тисяч історій українських родин, для яких житлова підтримка означає значно більше, ніж просто ремонт. Вона означає можливість залишитися поруч із дітьми та онуками, відновити відчуття безпеки і не починати життя з нуля втретє.

Саме для того, щоб люди могли відновлювати свої домівки та життя, Карітас України у партнерстві з УВКБ ООН уже п’ять років реалізує програму житлової підтримки в Україні.

За цей час підтримку отримали 6305 домогосподарств або 11319 людей. Серед отримувачів допомоги — 1065 людей з інвалідністю та понад 1,5 тисячі внутрішньо переміщених осіб.

«Відновлення житла — це набагато більше, ніж будівельні роботи. Для людей, долі яких понівечила війна, які втратили дім або були змушені неодноразово переїжджати, можливість знову жити у гідному помешканні означає шанс відновити своє життя. 

Саме тому УВКБ ООН разом із партнерами, включно з Карітасом, підтримує як ремонт пошкодженого війною житла, так і покращення умов у домівках для внутрішньо переміщених людей. 

Ми прагнемо, щоб українські родини могли залишатися у своїх громадах, повертатися додому після обстрілів або облаштовувати нове життя там, де знайшли прихисток. Саме тому інвестиції у житло є водночас інвестиціями у відновлення громад і довгострокові рішення для людей, які постраждали від війни», – зазначив радник УВКБ ООН із житлових питань Андрій Шпак. 

Протягом п’яти років у десяти областях України було завершено 5596 ремонтів житла та реалізовано 1189 проєктів із модернізації житла для внутрішньо переміщених осіб.

Проте житлова підтримка — це не лише про відновлення пошкоджених будинків. Для багатьох людей вона стає необхідною умовою для повернення до нормального життя.

Досвід роботи показує, що пошкоджене житло рідко є єдиною проблемою для родини. Часто за зруйнованими вікнами чи дахом залишаються втрачені документи, невирішені майнові питання, труднощі з доступом до базових послуг або потреба в додатковій гуманітарній підтримці. Саме тому програма передбачає не лише ремонтні роботи, а й можливість отримати правову допомогу та консультації щодо інших видів підтримки, доступних у громаді. 

Так сталося і з пані Лідією, яка пережила окупацію Херсона, втратила чоловіка та була змушена шукати новий дім для себе і сина з інвалідністю.

Коли російські війська окупували Херсон, життя родини кардинально змінилося. Постійний стрес, невизначеність та небезпека серйозно позначилися на здоров’ї чоловіка пані Лідії — під час обстрілів він переніс інсульт. Родині вдалося евакуюватися до Кривого Рогу та розпочати лікування, однак врятувати його не вдалося. Після інсульту розвинулися тяжкі ускладнення, а згодом лікарі діагностували онкологічне захворювання.

Після смерті чоловіка жінка залишилася сама із сином, який має інвалідність. Частина родини й досі перебуває на тимчасово окупованій території, а житло, яке залишилося в Херсоні, було зруйноване війною. Квартира та будинок, які родина будувала роками, фактично перестали існувати.

Намагаючись почати життя заново, пані Лідія придбала невеликий будинок. Проте він потребував ремонту, на який у родини вже не залишалося коштів. Особливо критичною була проблема з покрівлею — під час кожного дощу вода потрапляла всередину приміщення, поступово руйнуючи будинок. Також необхідно було замінити двері, щоб забезпечити належну теплоізоляцію житла.

У межах програми житлової підтримки Карітасу України та УВКБ ООН будинок вдалося відремонтувати. Будівельники встановили нову покрівлю та нові двері, що дозволило відновити тепловий контур оселі та зробити її придатною для проживання. Для стороннього спостерігача це може виглядати як звичайний ремонт. Для пані Лідії це означало значно більше — можливість більше не хвилюватися, що черговий дощ зруйнує її новий дім.

«Добре, що тепер дах не протікає, можна спокійно жити, і не боятися, що під час дощу все знову заллє», – говорить вона.

Історія пані Лідії показує ще один вимір житлової підтримки. Для багатьох українців війна не лише пошкодила будинки. Вона змусила їх шукати новий дім у зовсім інших громадах, будувати нові соціальні зв’язки та починати життя майже з нуля. У таких обставинах навіть відносно невеликий ремонт може стати вирішальним фактором, що дозволяє родині закріпитися на новому місці та повернути собі відчуття стабільності.

Не менш промовистою є історія іншої пані Валентини – мешканки Кривого Рогу. Її життєвий шлях також був сповнений втрат ще до початку війни. Вона пережила смерть доньки, яку втратила ще у шкільному віці, згодом поховала сина, а нещодавно залишилася без чоловіка. Через серйозні проблеми з опорно-руховим апаратом жінка майже не виходить із дому та значну частину часу проводить у своїй квартирі.

Під час однієї з масованих ракетних атак на Кривий Ріг пані Валентина перебувала вдома. У момент вибуху вона стояла біля вікна. Скло розлетілося на друзки просто перед нею, і лише дивом жінка не отримала серйозних поранень. Після обстрілу вона навіть не могла самостійно залишити квартиру.

Для людини старшого віку, яка живе сама і має обмежену мобільність, пошкоджене житло означає не лише матеріальні збитки. Воно означає втрату останнього простору безпеки. Саме тому одним із пріоритетів програми є підтримка найбільш вразливих категорій населення – людей старшого віку, людей з інвалідністю та родин, які не мають ресурсів для самостійного відновлення житла.

Завдяки підтримці Карітасу Кривий Ріг та УВКБ ООН у квартирі пані Валентини було встановлено нові вікна та балконний блок. Ці роботи дозволили не лише відновити житло після обстрілу, а й повернути жінці відчуття захищеності у власному домі.

Для неї працівники проєкту стали не просто людьми, які виконали ремонт. Вони стали нагадуванням про те, що навіть у найскладніших обставинах людина не залишається наодинці зі своєю бідою.

«За п’ять років партнерства з УВКБ ООН ми разом допомогли десяткам тисяч людей відновити або облаштувати житло. Але якщо відкласти цифри, то насправді йдеться про значно більше.

Йдеться про пані Валентину, яка після двох вимушених переміщень нарешті отримала можливість облаштувати дім поруч із дітьми та онуками. Про пані Лідію, яка втратила чоловіка, залишила окупований Херсон і змогла відремонтувати будинок, де сьогодні живе разом із сином. Про тисячі інших українських родин, для яких підтримка житла стала не просто допомогою з ремонтом, а можливістю відновити відчуття безпеки та контролю над власним життям.

Саме тому для нас це партнерство ніколи не було лише про будівельні роботи. Разом з партнерами ми працюємо над тим, щоб люди могли залишатися у своїх громадах, повертатися додому після обстрілів або починати новий етап життя там, де знайшли прихисток. Кожне відновлене вікно, відремонтований дах чи модернізоване житло — це конкретна родина, яка отримала шанс не втратити дім остаточно.

Водночас війна триває. Щодня ми бачимо нові руйнування, нові історії вимушеного переміщення і нові потреби. Те, що ще вчора було чиєюсь домівкою, сьогодні може потребувати термінового ремонту або повного відновлення. Саме тому продовження таких програм залишається критично важливим.

Ми щиро вдячні УВКБ ООН за довіру, послідовність та готовність системно працювати разом. Саме довгострокове партнерство дає можливість не лише реагувати на наслідки війни, а й допомагати людям будувати основу для майбутнього. Адже відновлення країни починається з відновлення життя конкретної людини, а дуже часто — з відновлення її дому», –  Романа Маколович, керівниця програми з питань житла Карітасу України.

Саме з таких історій складається статистика проєкту. Найбільше ремонтів проведено у Запорізькій, Харківській, Миколаївській, Дніпропетровській та Херсонській областях – регіонах, які й досі залишаються серед найбільш постраждалих від війни.

Однак за кожною з цих цифр стоять не квадратні метри відремонтованого житла і не будівельні роботи. За ними стоять люди, які отримали можливість залишитися у своїх громадах, не втратити зв’язок із рідними, відновити відчуття безпеки та зберегти найважливіше – власний дім.

Проєкт “Житло для вразливих домогосподарств V” впроваджується Карітасом України за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні.