Чи можна забрати його із собою, якщо вдалося врятувати лише ключі, сімейну фотографію або дитячу іграшку? І як знову відчути себе вдома там, де життя доводиться починати спочатку?
Щоб зберегти ці історії, Карітас України у партнерстві з Агентством ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН) розпочинає всеукраїнську ініціативу «Дім, я повернусь». Ми запрошуємо українців поділитися особистими спогадами про дім, втрату, повернення, відбудову та надію.
Протягом п’яти років Карітас України та УВКБ ООН підтримують людей, чиє житло постраждало внаслідок війни. Разом ми допомагаємо ремонтувати пошкоджені будинки, відновлювати оселі, забезпечувати тимчасовим житлом та підтримувати родини, які були змушені покинути свої домівки.
Неможливо порахувати, скільки історій про дім ми почули за ці роки. Але майже всі вони говорять про одне: дім – це набагато більше, ніж місце на карті чи будівля. Це невід’ємна частина усіх нас.
Саме тому ми прагнемо розповісти історію війни не лише мовою цифр і статистики, а передусім через голоси людей.
Ініціатива «Дім, я повернусь» запрошує українців поділитися власними спогадами та мріями про дім – той, який вдалося зберегти, відновити, знайти заново або який сьогодні живе у пам’яті.
Ми будемо раді почути різні історії. Про місце, де минуло дитинство. Про оселю, яку довелося залишити. Про новий дім, який поступово став рідним. Про людей, завдяки яким будь-яке місце стає домом.
Це можуть бути спогади про батьківську оселю, історії евакуації чи повернення, досвід відбудови після руйнувань, життя в тимчасовому помешканні або переїзди. А можуть — розповіді про маленькі моменти щастя: перший вечір у відремонтованому будинку, сімейні традиції, запах улюбленої випічки, квіти під вікном чи речі, які нагадують про рідну домівку.
До участі запрошуємо усіх охочих незалежно від віку, професії чи письменницького досвіду. А надіслані розповіді та фотографії стануть основою майбутньої книги та фотовиставки. До створення видання також долучаться українські письменники й відомі публічні особи.
Історії приймаються до 31 серпня 2026 року. Для участі необхідно заповнити онлайн-форму та додати свій текст і фотографії. Заповнити форму можна за посиланням: https://forms.gle/s4PS41mszeYFnmbC7
Побажання до матеріалів:
українська мова;
довільна форма викладу;
обсяг — до трьох сторінок формату А4.
Після отримання матеріалів редакційна команда надішле авторам підтвердження. За потреби тексти можуть бути відредаговані без зміни їхнього змісту та авторського задуму. Усі матеріали використовуватимуться виключно за згодою авторів у межах ініціативи.
Автори історій, які увійдуть до книги, отримають друкований примірник видання. Якщо у вас виникли запитання щодо участі або підготовки матеріалів, звертайтеся на електронну адресу: lmazur@caritas.ua.
Ініціатива «Дім, я повернусь» реалізується Карітасом України у партнерстві з Агентством ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Україні. Усі надіслані матеріали використовуватимуться виключно за згодою авторів у межах цієї ініціативи.
Саме там у 2014 році вона вперше зіткнулася з війною: російська військова техніка зайшла до міста, люди ховалися у підвалах, а звичне життя руйнувалося просто на очах.
Спочатку родина намагалася перечекати небезпеку, виїжджаючи до родичів у Павлоград, звідки родом пані Валентина, і повертаючись додому. Доньки були ще зовсім молодими: молодша навчалася у школі, старша лише починала самостійне життя. Батьки до останнього сподівалися, що зможуть залишитися у рідному місті. Проте дуже швидко стало зрозуміло, що повернення до звичного життя не буде.
Після місяців невизначеності родина вирішила розпочати все спочатку в Марганці на Дніпропетровщині. Там вони облаштовували новий побут, будували плани на майбутнє, допомагали дітям здобувати освіту та ставати на ноги. Саме після цього вимушеного переїзду пані Валентина вперше отримала підтримку від Карітасу, яка допомогла родині пережити складний період адаптації на новому місці.
Минали роки. Доньки подорослішали. Молодша вступила до Маріупольського університету, а старша працювала у Маріуполі. Здавалося, що життя поступово повертається у звичне русло. Але у 2022 році війна знову наздогнала родину.
Коли почалося широкомасштабне вторгнення, доньки залишалися у Маріуполі, а батьки жили у Марганці. Найстрашнішими були тижні, коли вони не знали, чи живі їхні діти та чи вдасться їм вибратися з оточеного міста. На щастя, родина знову змогла возз’єднатися. Проте Марганець, який колись став для них прихистком від війни, сам опинився під постійними обстрілами.
Так у житті пані Валентини з’явилася ще одна адреса – Житомирщина, де вона живе сьогодні поруч із дітьми та онуками. І якщо Ясинувата була її рідним домом, а Марганець став спробою почати життя заново після першого переміщення, то Житомирщина стала місцем, де родина вдруге вчиться жити після втрати звичного світу.
На Житомирщині молодша донька після евакуації з Маріуполя створила власну сім’ю. Старша донька також переїхала до цього міста разом із чоловіком та маленькою дитиною. Попри всі випробування, родина знову намагається почати життя заново.
Будинок, який вдалося придбати, потребував значного ремонту. Самостійно виконати роботи родина не могла. Завдяки підтримці Карітасу України та Агентства ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН) житло вдалося привести до належного стану: оновили стіни, облаштували нову підлогу, встановили натяжну стелю та нові двері. Простір, який раніше більше нагадував тимчасове помешкання, поступово став домом.
Історія пані Валентини є лише однією з тисяч історій українських родин, для яких житлова підтримка означає значно більше, ніж просто ремонт. Вона означає можливість залишитися поруч із дітьми та онуками, відновити відчуття безпеки і не починати життя з нуля втретє.
Саме для того, щоб люди могли відновлювати свої домівки та життя, Карітас України у партнерстві з УВКБ ООН уже п’ять років реалізує програму житлової підтримки в Україні.
За цей час підтримку отримали 6305 домогосподарств або 11319 людей. Серед отримувачів допомоги — 1065 людей з інвалідністю та понад 1,5 тисячі внутрішньо переміщених осіб.
«Відновлення житла — це набагато більше, ніж будівельні роботи. Для людей, долі яких понівечила війна, які втратили дім або були змушені неодноразово переїжджати, можливість знову жити у гідному помешканні означає шанс відновити своє життя.
Саме тому УВКБ ООН разом із партнерами, включно з Карітасом, підтримує як ремонт пошкодженого війною житла, так і покращення умов у домівках для внутрішньо переміщених людей.
Ми прагнемо, щоб українські родини могли залишатися у своїх громадах, повертатися додому після обстрілів або облаштовувати нове життя там, де знайшли прихисток. Саме тому інвестиції у житло є водночас інвестиціями у відновлення громад і довгострокові рішення для людей, які постраждали від війни», – зазначив радник УВКБ ООН із житлових питань Андрій Шпак.
Протягом п’яти років у десяти областях України було завершено 5596 ремонтів житла та реалізовано 1189 проєктів із модернізації житла для внутрішньо переміщених осіб.
Проте житлова підтримка — це не лише про відновлення пошкоджених будинків. Для багатьох людей вона стає необхідною умовою для повернення до нормального життя.
Досвід роботи показує, що пошкоджене житло рідко є єдиною проблемою для родини. Часто за зруйнованими вікнами чи дахом залишаються втрачені документи, невирішені майнові питання, труднощі з доступом до базових послуг або потреба в додатковій гуманітарній підтримці. Саме тому програма передбачає не лише ремонтні роботи, а й можливість отримати правову допомогу та консультації щодо інших видів підтримки, доступних у громаді.
Так сталося і з пані Лідією, яка пережила окупацію Херсона, втратила чоловіка та була змушена шукати новий дім для себе і сина з інвалідністю.
Коли російські війська окупували Херсон, життя родини кардинально змінилося. Постійний стрес, невизначеність та небезпека серйозно позначилися на здоров’ї чоловіка пані Лідії — під час обстрілів він переніс інсульт. Родині вдалося евакуюватися до Кривого Рогу та розпочати лікування, однак врятувати його не вдалося. Після інсульту розвинулися тяжкі ускладнення, а згодом лікарі діагностували онкологічне захворювання.
Після смерті чоловіка жінка залишилася сама із сином, який має інвалідність. Частина родини й досі перебуває на тимчасово окупованій території, а житло, яке залишилося в Херсоні, було зруйноване війною. Квартира та будинок, які родина будувала роками, фактично перестали існувати.
Намагаючись почати життя заново, пані Лідія придбала невеликий будинок. Проте він потребував ремонту, на який у родини вже не залишалося коштів. Особливо критичною була проблема з покрівлею — під час кожного дощу вода потрапляла всередину приміщення, поступово руйнуючи будинок. Також необхідно було замінити двері, щоб забезпечити належну теплоізоляцію житла.
У межах програми житлової підтримки Карітасу України та УВКБ ООН будинок вдалося відремонтувати. Будівельники встановили нову покрівлю та нові двері, що дозволило відновити тепловий контур оселі та зробити її придатною для проживання. Для стороннього спостерігача це може виглядати як звичайний ремонт. Для пані Лідії це означало значно більше — можливість більше не хвилюватися, що черговий дощ зруйнує її новий дім.
«Добре, що тепер дах не протікає, можна спокійно жити, і не боятися, що під час дощу все знову заллє», – говорить вона.
Історія пані Лідії показує ще один вимір житлової підтримки. Для багатьох українців війна не лише пошкодила будинки. Вона змусила їх шукати новий дім у зовсім інших громадах, будувати нові соціальні зв’язки та починати життя майже з нуля. У таких обставинах навіть відносно невеликий ремонт може стати вирішальним фактором, що дозволяє родині закріпитися на новому місці та повернути собі відчуття стабільності.
Не менш промовистою є історія іншої пані Валентини – мешканки Кривого Рогу. Її життєвий шлях також був сповнений втрат ще до початку війни. Вона пережила смерть доньки, яку втратила ще у шкільному віці, згодом поховала сина, а нещодавно залишилася без чоловіка. Через серйозні проблеми з опорно-руховим апаратом жінка майже не виходить із дому та значну частину часу проводить у своїй квартирі.
Під час однієї з масованих ракетних атак на Кривий Ріг пані Валентина перебувала вдома. У момент вибуху вона стояла біля вікна. Скло розлетілося на друзки просто перед нею, і лише дивом жінка не отримала серйозних поранень. Після обстрілу вона навіть не могла самостійно залишити квартиру.
Для людини старшого віку, яка живе сама і має обмежену мобільність, пошкоджене житло означає не лише матеріальні збитки. Воно означає втрату останнього простору безпеки. Саме тому одним із пріоритетів програми є підтримка найбільш вразливих категорій населення – людей старшого віку, людей з інвалідністю та родин, які не мають ресурсів для самостійного відновлення житла.
Завдяки підтримці Карітасу Кривий Ріг та УВКБ ООН у квартирі пані Валентини було встановлено нові вікна та балконний блок. Ці роботи дозволили не лише відновити житло після обстрілу, а й повернути жінці відчуття захищеності у власному домі.
Для неї працівники проєкту стали не просто людьми, які виконали ремонт. Вони стали нагадуванням про те, що навіть у найскладніших обставинах людина не залишається наодинці зі своєю бідою.
«За п’ять років партнерства зУВКБ ООН ми разом допомогли десяткам тисяч людей відновити або облаштувати житло. Але якщо відкласти цифри, то насправді йдеться про значно більше.
Йдеться про пані Валентину, яка після двох вимушених переміщень нарешті отримала можливість облаштувати дім поруч із дітьми та онуками. Про пані Лідію, яка втратила чоловіка, залишила окупований Херсон і змогла відремонтувати будинок, де сьогодні живе разом із сином. Про тисячі інших українських родин, для яких підтримка житла стала не просто допомогою з ремонтом, а можливістю відновити відчуття безпеки та контролю над власним життям.
Саме тому для нас це партнерство ніколи не було лише про будівельні роботи. Разом з партнерами ми працюємо над тим, щоб люди могли залишатися у своїх громадах, повертатися додому після обстрілів або починати новий етап життя там, де знайшли прихисток. Кожне відновлене вікно, відремонтований дах чи модернізоване житло — це конкретна родина, яка отримала шанс не втратити дім остаточно.
Водночас війна триває. Щодня ми бачимо нові руйнування, нові історії вимушеного переміщення і нові потреби. Те, що ще вчора було чиєюсь домівкою, сьогодні може потребувати термінового ремонту або повного відновлення. Саме тому продовження таких програм залишається критично важливим.
Ми щиро вдячні УВКБ ООН за довіру, послідовність та готовність системно працювати разом. Саме довгострокове партнерство дає можливість не лише реагувати на наслідки війни, а й допомагати людям будувати основу для майбутнього. Адже відновлення країни починається з відновлення життя конкретної людини, а дуже часто — з відновлення її дому», – Романа Маколович, керівниця програми з питань житла Карітасу України.
Саме з таких історій складається статистика проєкту. Найбільше ремонтів проведено у Запорізькій, Харківській, Миколаївській, Дніпропетровській та Херсонській областях – регіонах, які й досі залишаються серед найбільш постраждалих від війни.
Однак за кожною з цих цифр стоять не квадратні метри відремонтованого житла і не будівельні роботи. За ними стоять люди, які отримали можливість залишитися у своїх громадах, не втратити зв’язок із рідними, відновити відчуття безпеки та зберегти найважливіше – власний дім.
Проєкт “Житло для вразливих домогосподарств V” впроваджується Карітасом України за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні.
