Президентка Карітасу України взяла участь у святкуванні 75-ліття Caritas Internationalis

Вона взяла участь у Форумі комітетів Caritas Internationalis та в засіданні Представницької ради конфедерації. Цього ж тижня в Римі відзначили 25-ліття Мережі християнських організацій проти торгівлі людьми (COATnet). 19 листопада учасників зустрічей прийняв на аудієнції Папа Лев XIV. Ця зустріч стала урочистим завершенням святкування 75-ліття Caritas Internationalis.

Для Caritas Internationalis, до якої належить і Карітас України, 2026 рік ювілейний: конфедерація відзначає 75 років від заснування.

Перші три дні тривав Форум Caritas Internationalis, присвячений стратегічному плану конфедерації.

План охоплює п’ять напрямів:

  • Карітас у серці Церкви,
  • Рятувати життя, зменшувати ризики, відбудовувати громади,
  • Сприяти сталому цілісному розвитку людини і дбати про творіння,
  • Підвищувати ефективність конфедерації Карітас
  • Будувати глобальну солідарність.

На форумі учасники ознайомилися з роботою всіх комітетів і з інструментами, які вони розробили. Форум став завершальним етапом підготовки до Генеральної асамблеї, яка збере всю конфедерацію в травні 2027 року. Учасники підбили підсумки пройденого шляху й обговорили, що буде винесено на розгляд асамблеї.

«Ці стратегічні пріоритети стосуються всього, що ми робимо. Для нас в Україні усе це глибоко актуальне. Багато наших працівників беруть участь у роботі різних комітетів і робочих груп», – каже Тетяна Ставничи.

«Кожна зустріч – це нагода зібратися, побути разом, почути одне одного, побачити, де ми можемо працювати спільно і куди рухаємося далі як конфедерація», – ділиться президентка. – «Крім того, це щоразу нагода розповісти представникам із семи регіонів світу, що відбувається в Україні. Ми також чуємо голос інших. Говорили і про Близький Схід, і про інші регіони, а для нас цінно розуміти, що там відбувається»,

Наступні два дні тривало засідання Представницької ради Caritas Internationalis (Representative Council). Це найвищий керівний орган конфедерації в період між Генеральними асамблеями. Тетяна Ставничи є членкинею ради.

Підсумовуючи ці дні, Тетяна Ставничи каже:  Карітас своїм духом нагадує мені Україну, бо робить акцент на горизонтальних зв’язках. Ми – конфедерація, тож важлива субсидіарність і солідарність. З одного боку, це перегукується з нашою українською культурою: солідарність, горизонтальні зв’язки, пошук найкращого рішення, субсидіарність. З другого боку, зараз багато говорять про синодальність. У нас, у Греко-Католицькій Церкві, колегіальність і синодальність – частина нашої сутності. І саме це плекають у Карітасі. Тому сутність Карітасу дуже близька до України, до нашого мислення і нашого підходу».

У Римі Тетяна Ставничи та виконавчий директор Caritas-Spes Ukraine отець В’ячеслав Гриневич SAC відвідали Посольство України при Святому Престолі та Мальтійському ордені й зустрілися з послом Андрієм Юрашем.

Вони також зустрілися з кардиналом Маттео Дзуппі, архиєпископом Болоньї та головою Італійської єпископської конференції, і подякували йому за адвокацію евакуації людей із тимчасово окупованих Олешків на Херсонщині. Кардиналові передали символічний подарунок – фотографії та інформацію про людей, які змогли виїхати. Також ішлося про загальну ситуацію в Україні та про зусилля Святого Престолу, зокрема щодо гуманітарних потреб.

«Важливо, що ми з отцем В’ячеславом були разом як представники двох Карітасів, які працюють в Україні, і змогли спільно подякувати від імені всіх нас – евакуйованих людей і тих, хто їх супроводжував і допомагав їм, – за зусилля, які він доклав заради людей з Олешків. Ми хотіли, щоб він побачив обличчя людей, яким допоміг», – каже Тетяна Ставничи.

Особливою була зустріч із Святішим Отцем, який прийняв делегацію Caritas Internationalis та COATnet.

«Своєю працею разом із мільйонами волонтерів у всьому світі ви протистоїте байдужості, на ділі засвідчуючи відданість пошані та захисту даної Богом гідності тих, хто з будь-яких причин опинився на узбіччі суспільства», – звернувся Лев XIV до учасників зустрічі.

Святіший Отець закликав їх залишатися міцно вкоріненими у своїй християнській ідентичності та в життєво важливих місіях. Він висловив сподівання, що організації й надалі вдосконалюватимуть стандарти і робочі процедури, посилюватимуть гуманітарну діяльність, адвокацію та просвітницьку роботу.

З огляду на Генеральну асамблею 2027 року Папа заохотив до спільної праці й турботи про єдність і згуртованість конфедерації заради її місії. Окремо він просив не втрачати радості бути Божими руками і знаряддями Його миру, «роззброєного і обеззброюючого, смиренного і витривалого», що походить від Бога, який безумовно любить кожного.

Під час аудієнції Тетяна Ставничи від імені всіх українців, а особливо людей, евакуйованих з Олешків, подякувала Папі за його зусилля привернути увагу до їхньої ситуації. Йому передали фотографії, щоб він побачив обличчя людей, яким допомогла гуманітарна адвокація. Також Папі подарували шкарпетки: їх плела жінка з Олешків, щоб упоратися з життям в окупації.

За словами Тетяни Ставничи, у промові Папи перепліталися дві теми, які поєднуються в Карітасі: сердечність і професіоналізм. В Україні часто говорять про важливість обох, і це співзвучно з принципами Карітасу України – не втратити людину і шукати найкращий спосіб.

«Папа також сказав, щоб ми не втрачали радості від того, що робимо добро. У цьому все наше служіння. Я вважаю, що цей заклик доповнює його слова про Божу ніжність і підтримку наших зусиль діяти, з одного боку, сердечно, з великою любов’ю, а з другого – якнайкраще: ефективно і професійно», – підсумувала президентка Карітасу України.

Copyright © Dicastery for Communication – Vatican Media

Ремонти після обстрілів, зимова та юридична підтримка: Як Карітас та CRS підтримують громади Сумщини

Пошкоджені через обстріли оселі, складна підготовка до зими та юридичні проблеми з документами — виклики з якими чи не щодня стикаються українці у прифронтових громадах. Завдяки підтримці партнерів Карітас системно допомагає людям долати ці труднощі та з гідністю проживати складні часи. 

Карітас України разом із партнерами з Catholic Relief Services (CRS) вирушили на Сумщину, щоб більше дізнатися про реальні потреби місцевих громад, на власні очі побачити результати підтримки, поспілкуватися із людьми, які її отримують, та фахівцями Карітасу Суми, яка її надають. 

Як наголосила голова представництва Католицької служби допомоги (CRS) в Україні та Молдові Бронвен Мур, CRS підтримує вразливі громади в Україні з 2014 року. Цей досвід допомагає оперативно й результативно реагувати на потреби людей.

За її словами, гуманітарні потреби в Україні продовжують зростати, особливо у громадах поблизу лінії фронту. Тож CRS продовжує надавати допомогу українцям. Пріоритетною є житлова, зимова, а також соціальна та емоційна підтримка. Зокрема, проєкти, які CRS реалізує спільно з Карітасом є частиною комплексного підходу до реагування на гуманітарні потреби.

«Я приєдналася до команди CRS в Україні у вересні 2026 року, після багатьох років, впродовж яких спостерігала за гуманітарним реагуванням в Україні здалеку… Тож відвідування місць реалізації проєктів є надзвичайно цінним для мене — воно дає змогу побачити на власні очі те, про що ми читаємо в проєктних заявках і звітах! Як то кажуть, краще один раз побачити, ніж сто разів почути», — говорить Бронвен Мур.

Вона підкреслює, що такі візити — це чудова нагода поспілкуватися з мешканцями постраждалих громад та місцевою владою, дізнатися більше про роботу команд безпосередньо на місцях, краще зрозуміти масштаби кризи та виклики, пов’язані з умовами, в яких доводиться працювати. 

Керуючись цими цілями, команди CRS та Карітасу відвідали Тростянець, Буринь, Чернечу Слободу та Суми: побували на реєстрації на зимову підтримку, оглянули відремонтовані оселі місцевих мешканців та місця загального користування, де проводився ремонт. 

Історія Наталії та Валентини з Бурині

Наталія живе в Бурині на Сумщині разом із матір’ю Валентиною. Удвох жінки дають раду великому господарству. Окрім городу мають багато улюбленців та домашню худобу: кілька десятків качок та курчат, чотирьох котів, чотирьох собак, двох корів та теля.

Тож, розповідаючи про наслідки обстрілу, який жінки пережили, вони паралельно показують не лише вже відремонтовану оселю, а й свій двір та усіх його мешканців.

За словами Наталії, обстріл стався ввечері 22 травня. Спершу жінки почули вибухи вдалині, а згодом зовсім поруч впав снаряд.   

«Хата повна диму, вікна вилетіли. Наталка кричить мені: «Мамо, в мене вікна повилітали!», — згадує Валентина той вечір. 

На щастя, тоді жінки та їхні улюбленці не постраждали, однак пошкодження отримав їхній будинок. Тож донька з матір’ю ночували в оселі з кількома вибитими вікнами та пошкодженою ззовні стіною.

Згодом Наталія з матір’ю намагалися відремонтувати будинок власними силами, однак не мали достатніх ресурсів для цього. Крім того, на відміну від сусідів, жінка не могла отримати допомогу за державною програмою «єВідновлення» через проблеми з документами на будинок. Тож родина звернулася за допомогою до Карітасу Суми. Тепер Наталія та Валентина зустрінуть зиму у відремонтованому й теплому будинку. 

Водночас, юрист Карітасу Суми допомагає Наталії вирішити проблему з документами на оселю. Це допоможе підвищити стійкість родини до можливих повторних обстрілів, адже тоді Наталія зможе подаватися на програмі «єВідновлення».

Історія пані Раїси з Чернечої Слободи

Пані Раїса прийшла до місцевої сільської ради, щоб зареєструватися на отримання зимової підтримки, завдяки якій зможе придбати дрова для опалення своєї оселі.

«Живу я одна. Дочки мої вже дорослі. Одна живе в Києві, інша — в Конотопі. Маю приватний будинок, хазяйство», — ділиться своєю історією 73-річна пані Раїса.

Жінка з родиною усе життя прожила у Чернечій Слободі за винятком певного часу, коли родина виїздила до Дніпра. Однак, донькам тоді не підійшов місцевий клімат, тож вони повернулися на Сумщину. 

Пані Раїса розповідає, що за все життя мала багато різних робіт та ніколи не боялася праці. Але зараз жити одній, тим паче під час війни, доволі важко. Як і підготуватися до зими, маючи невелику пенсію. Тож зимова підтримка, на отримання якої жінка успішно зареєструвалася, стане вагомим внеском у комфорт та теплу зиму для пані Раїси. Адже ці гроші жінка зможе використати, придбавши дрова для пічного опалення.

Історія пані Лариси з Тростянця

Пані Лариса переїхала до Тростянця із Вінниччини майже 50 років тому — на роботу на деревообробний комбінат. Тут вона зустріла свого чоловіка та народила сина. 

Зараз жінці уже 69 і місто стало її домом. Після смерті чоловіка вона жила разом із сином, однак він пішов до війська. Тож тепер пані Лариса залишилася наодинці. Компанію їй тепер складає рудий кіт, який одного разу прийшов до неї на подвір’я та залишився тут жити.

Обстріл будинку пані Лариси стався вдень 12 березня. Того дня постраждав не лише її будинок, а й оселі сусідів. У момент вибуху жінка якраз вийшла з кімнати та перебувала біля входу в дім. Тож вибите скло її не зачепило.

Після обстрілу до будинку підбігли сусіди, які хотіли допомогти. Вони запропонувала зайти всередину, разом подивитися на пошкодження та почати збирати скло та інші уламки. Однак, пані Лариса була дуже шокована та не могла змусити себе зайти до оселі. Зробити це вона змогла лише за дві години після обстрілу. 

Допомога прийшла швидко. Волонтери з інших гуманітарних організацій та односельці допомогли жінці забити вікна ОСБ-плитами. 

«Але все одно було дуже холодно… Тож я дуже тепло одягалася, накривалася багатьма ковдрами й так спала», — говорить пані Лариса. 

Пані Лариса не змогла податися на «єВідновлення», бо мала проблеми з документами на житло. Вона намагалася самостійно відремонтувати будинок, однак її ресурсів було недостатньо. Тоді жінка звернулася за підтримкою до Карітасу. Тож тепер пані Лариса не боїться холодів, адже має нові вікна, які допоможуть їй зберегти тепло в оселі. Крім того, наразі фахівці Карітасу Суми працюють над тим, щоб допомогти жінки віришити проблеми з документами.

Довідково. На Харківщині та Сумщині Карітас України надає кілька видів допомоги у рамках двох проєктів за підтримки Catholic Relief Services (CRS) та Банку розвитку Ради Європи (СЕВ). Йдеться про ремонт пошкодженого внаслідок обстрілів житла та місць загального користування, юридичну підтримку, а також зимову підтримку у вигляді виплати коштів на придбання паливних матеріалів чи оплати комунальних послуг.

Соціальні працівники спілкуються з бенефіціарами, з’ясовують їхні потреби та супроводжують у процесі отримання допомоги. Інженери оцінюють пошкодження житла та місць загального користування й визначають необхідний обсяг ремонтних робіт. Юрист допомагає людям із документами та проходженням необхідних процедур для отримання допомоги від Карітасу або ж за державною програмою «єВідновлення». 

Такий комплексний підхід дозволяє пройти разом із людиною весь шлях — від звернення до отримання допомоги від Карітасу або держави. 


Проєкт «Єдність у відновленні 2: Відновлення житла та інфраструктури для постраждалих від війни сімей в Україні» реалізується за підтримки Catholic Relief Services (CRS). 

Проєкт «Ремонт пошкоджених будинків у прифронтових районах України» реалізується за фінансової підтримки Фонду солідарності з Україною через Банк розвитку Ради Європи (СЕВ) та за підтримки Catholic Relief Services (CRS). 

«Моє кредо — в потрібний момент бути там, де можу допомогти»: історія дитячої кейс-менеджерки Саміри

Вона допомагає родинам із дітьми: шукає для них житло, домовляється із місцевою владою, виявляє ризики у сфері захисту дитини та намагається їх мінімізувати. Графік її зустрічей з бенефіціарами розписаний на місяці вперед, але попри зайнятість її уважне око не оминає жодної потреби людини, що потребує допомоги. 

“Я беру в роботу найважчі випадки. – каже Саміра.- Часто це ситуації, коли людям потрібно починати все з нуля — навіть елементарно відновити пошкоджені паспорти чи зробити довідки ВПО.” 

В цьому питанні, каже, дуже допомагає налагоджена співпраця з колегами з «Права на захист». Вони часто закривають юридичні та супровідні потреби: допомагають родинам відновити чи оформити документи, можуть фізично відвезти чи привезти людей, допомогти з розселенням під час евакуації. Тим часом Саміра зосереджується на самій людині – знаходить будинок для проживання, кошти на його оплату та покращення умов. Офіційно її робота полягає в надання фінансової допомоги у сфері захисту, на практиці, Саміра та людина, яка бере за руку і проводить сім’ї з дітьми крізь більшість труднощів, які спіткають їх на новому місці.

Саміра радіє працювати поруч із колегами – сильною командою спеціалістів — психологів, реабілітологів, логопедів, які всебічно підхоплюють роботу із дітьми.

Робота у віддалених громадах

У Дніпрі внутрішньо переміщені особи загалом знають про різні благодійні фонди та куди можуть звернутися – каже Саміра. За її спостереженнями у віддалених громадах ситуація інша –  люди часто взагалі не знають, куди звертатися. І навпаки – організації не завжди знають про новоприбулих, які потребують допомоги. 

“Тому ми налагодили чудову комунікацію із сімейною лікаркою, яка обслуговує 10 сіл за 80 кілометрів від Дніпра. Коли вона бачить, що приїхала нова родина з дітьми – одразу телефонує мені. Так я можу вийти на контакт перша і допомогти людям подолати  труднощі після переїзду” – ділиться Саміра.  

Жінка пригадує один зі своїх останніх кейсів. 

Це була велика родина, яка евакуювалася й тимчасово оселилася в школі, де не було жодних умов. Кейс розділили з колегою – поки вона займалася дорослими: бабусею, дідусем та онуком із інвалідністю, Саміра зосередилася на неповнолітній онуці, яка нещодавно сама народила дитину. 

“Ми підібрали їм будинок для проживання, а тоді постала проблема відсутності світла. Отже я мала таку картину: дівчина, яка продовжує навчатися в школі дистанційно і не може підключатися на уроки через відсутність світла, з немовлям на руках, яке потребує постійного догляду”. 

Супровід був поступовий і комплексний: спочатку оформили всі документи на дитину, підтвердили статус одинокої матері, зробили довідку ВПО і тепер дівчина отримує державні виплати. Родину також забезпечили необхідною гуманітарною допомогою.

На цьому можливості проєкту були вичерпані, але Саміра розуміла, що цього недостатньо. Добре вивчивши потреби не лише окремої родини, але і громади в цілому, вона знала, що проблеми з електрикою є і в школі, і в дитячому садочку, і в медичному пункті. Рішення знаходилося за межами стандартних обов’язків кейс-менеджера – і Саміра його знайшла. Своїми силами вона реалізувала те, що називають фандрейзингом – написала десятки листів і знайшла мецената з Нідерландів, який допоміг забезпечити генераторами три найвразливіші родини, школу, садок та медпункт. Результатом цієї наполегливості та дбайливості до потреб інших стало світло в домівках, забезпечених необхідними речами для дітей і теплом, а та сама єдина на десяток сіл сімейна лікарка тепер може без перебоїв працювати за комп’ютером та вчасно виписувати своїм пацієнтам направлення на обстеження.

Нові виклики війни

Кожен робочий день Саміри в Карітасі дійсно нагадує служіння — більшість її підопічних – діти з інвалідністю, але і раніше вона працювала з ВІЛ-інфікованими дітьми. Цей досвід в значній мірі допомагає їй і зараз.

“Люди приїжджають, проходять тестування, і ми виявляємо нові випадки. Для таких родин критично важливо отримувати постійну терапію – держава наразі повністю забезпечує цими медикаменти. Але важливо, щоби люди їй приймали. Я намагаюся одразу брати такі родини під супровід” – розповідає Саміра. 

Наповнене джерело

“Зараз дуже важкий час – каже спеціалістка. – І я дуже радію, коли щось вдається реалізувати. Я іноді приїжджаю в те село з останнього кейсу. Там люди зустрічають мене зі сльозами вдячності на очах — ці емоції просто неможливо передати словами. В цьому найбільший сенс і сила моєї роботи – я точно знаю, що знаходжуся в потрібному місці, в потрібний момент, щоб допомогти людині, яка звернеться до мене по допомогу”. 

Президентка Карітасу України передала Папі Римському подарунок від евакуйованої з Олешків сім’ї

Під час візиту Тетяна Ставничи подякувала Папі Римському Леву XIV за небайдужість у питанні гуманітарної катастрофи в Олешках. Вона подарувала понтифіку синьо-жовтий браслет, фотолистівку із зображенням евакуйованого чоловіка з іконкою в руках та шкарпетки, які подарувала евакуйована сім’я.

Родина тривалий час залишалася заблокованою на восьмому поверсі будинку в Олешках, нижні поверхи якого були зруйновані ракетним обстрілом. Син шукав їжу в покинутих квартирах, а дружина доглядала за чоловіком, який через проблеми із суглобами не може сидіти. Щоб відволіктися, жінка в’язала шкарпетки — за цей час назбиралося кілька десятків пар.

Дізнавшись про можливість евакуації, родина звернулася до Офісу Омбудсмана. Для порятунку використали пожежну драбину. Чоловіка доправили до Києва швидкою допомогою. Нині вся родина разом перебуває в лікарні та проходить реабілітацію. Дізнавшись про зустріч з Папою, сім’я передала одну з пар шкарпеток Карітасу України.

Щодо фото чоловіка, то на ньому зображений 80-річний пан Володимир, який евакуювався з іншими мешканцями Олешків під час гуманітарної місії. Переживати окупацію та постійні обстріли чоловіку завжди допомагала молитва до Бога. З Олешків він привіз потерту стареньку іконку рівноапостольного князя Володимира, хрестителя Русі-України, куплену ще до повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Нагадаємо, що на початку 2026 року в окупованих Олешках виникла гуманітарна катастрофа, в результаті якої мешканці опинились без продовольчої та медичної допомоги.

16 жовтня 2026 року Папа Римський Лев XIV провів телефонну розмову з Владіміром Путіним, під час якої закликав до гуманітарного перемир’я, необхідного для доставки продовольства й медикаментів, а також забезпечення добровільної та безпечної евакуації цивільного населення Олешків.

19 жовтня Папа Лев XIV обговорив ситуацію з Президентом України Володимиром Зеленським, наголосивши на необхідності співпраці сторін задля захисту цивільних і забезпечення гуманітарного доступу.

23 жовтня 2026 року за посередництва Першої леді США Меланії Трамп було офіційно підтверджено домовленості щодо проведення гуманітарної місії та тимчасового припинення вогню в Олешках. 31 жовтня евакуйованих мешканців доставили до Києва. Карітас України разом з місцевими організаціями долучився до надання допомоги евакуйованим людям. Детальніше про це за посиланням.

Догляд вдома: як зберегти послугу, коли донорських грошей меншає

Світлана Тоніна, менеджерка Карітасу Одеса розповідає, що коли в Одесі влучають у підстанції, зникає світло, а з ним і вода. Ліфти зупиняються, а підопічні догляду вдома часто живуть на вищих поверхах. Тоді соціальні робітники займають черги до бюветів, а потім розвозять воду по квартирах.  

До викликів війни додається ще й поступове скорочення фінансування. Як за таких умов не покинути підопічних, зберегти команди і компетенції, 4–5 листопада у Львові обговорювали представники організацій із восьми міст, які працюють у проєкті H.O.M.E. («Мультисервісна підтримка та розширення можливостей людей старшого віку вдома»).

Потреба росте, грошей меншає

Догляд вдома – це соціальна послуга для людей старшого віку та людей з інвалідністю, яким потрібна стороння допомога. Соціальний робітник приходить до них додому: допомагає в побуті, купує продукти й ліки, доглядає за тілом, пере та змінює білизну, купує продукти, готує їсти і годує, купує ліки і контролює їх прийом. Завдяки цьому людина залишається у власному домі, а не переїжджає до інтернатного закладу. У проєкті H.O.M.E. йдеться саме про  соціальну послугу «догляд вдома», без медичної чи психологічної складової.

Людей, яким така допомога потрібна, більшає. Марта Конечна, менеджерка Карітасу Коломия, причиною насамперед називає старіння населення і малі доходи: «Їм не вистачає на прожиття, не кажучи вже про ліки, складніше лікування чи якісь більші потреби».

У Києві, за словами о. Романа Сиротича, директора Карітасу Київ, 700 тисяч людей старшого віку, а під опікою міста перебуває 25 тисяч.

А грошей стає менше. Карітас Австрії, головний донор проєкту, поступово зменшує підтримку: сектор переживає найбільшу кризу за багато років, і коштів у ньому меншає.

Що робить проєкт H.O.M.E.

Карітас надає догляд вдома вже 28 років. За цей час з’явилися база, фахівці й досвід, і є куди рухатися далі. Свою послугу місцеві організації Карітасу називають «догляд вдома плюс», бо вона ширша за ту, яку надає держава. За потреби до роботи часто долучають працівників із суміжних проєктів, завдяки яким можна винайняти реабілітаційне обладнання, отримати ваучери на ліки, які не покриває Програма медичних гарантій, та психологічну допомогу.

Проєкт H.O.M.E. об’єднує вісім організацій. Шість із них належать до мережі Карітасу: Карітас Борислав, Карітас Івано-Франківськ, Карітас Коломия, Карітас Тернопіль, Карітас Київ і Карітас Одеса. Ще дві є партнерами: Харківський обласний благодійний фонд «Соціальна служба допомоги» та Благодійна організація «Центр милосердя», що працює в Дрогобичі. Під опікою проєкту одночасно перебуває до 480 людей.

Цим людям допомога потрібна не на рік і не лише на час проєкту. Тому H.O.M.E. підтримує організації у пошуку інших джерел фінансування, щоб послуга і професійний досвід залишалися в них. У проєкті це називають сталістю й уточнюють: ідеться про сталість послуги в організації, а не лише про сталість проєкту.

Exchange meeting у Львові

4 листопада кожна з восьми команд розповідала про свій 2026 рік: що вдалося, а що ні, який власний внесок вона зробила і які ресурси залучила. Потім учасники обговорювали мінімальну операційну одиницю, тобто мінімум працівників і коштів, без якого організація не зможе стабільно працювати у 2027 році, і розбирали, як формуватиметься бюджет. 5 листопада команди представили плани роботи та фінансової сталості на 2027 рік. Разом оцінювали, наскільки ці плани реалістичні, де є ризики й прогалини, яка підтримка потрібна і де шукати інші джерела фінансування.

На початку зустрічі до учасників звернулася Наталія Крива, директорка Департаменту соціальних програм Карітасу України. Діяльність Карітасу вона описала трьома словами: віра, людяність і професійність. Віра слугує компасом, людяність дає змогу за кожною процедурою бачити людину з її проблемами і потребами, а професійність допомагає якісно втілити бажання допомогти.

Тим, хто доглядає людей удома, вона подякувала окремо: «Легше працювати, коли бачиш результат одразу. У догляді вдома ми не бачимо результату. Ми хіба бачимо вдячні очі людей і слухаємо цю подяку. Але насправді ці люди й далі старіють, їхні хронічні захворювання загострюються». Недарма, додала Наталія Крива, перші супервізії запровадили саме для працівників догляду вдома: тут важливо не вигоріти і зберегти мотивацію.

«Наші підопічні дивляться на наших соціальних робітників. Вона прийшла до них у нормальному настрої, в нормальному фізичному стані, значить, усе добре», – каже Світлана Тоніна.

Звіти команд Євгенія Безугла, менеджерка проєкту в Карітасі України, коментує так: «Ми підсумували, як партнери намагалися впровадити сталість у 2026 році. Хтось, звісно, більш успішний, хтось, можливо, не побачив своїх можливостей. Сподіваюся, що ця зустріч дала змогу їх побачити і наступного року втілити в життя. Вона також дала можливість зрозуміти, що виклики є у всіх, і що ніхто не є успішним безумовно».

Про те, що дається важко, команди говорили відверто. О. Роман Сиротич згадував минулу зиму в столиці: у лютому й березні, коли замерзала навіть каналізація, підопічних щодня забезпечували теплою їжею і разом із водою піднімали її на високі поверхи. Місто лежить на двох берегах Дніпра  і логістика між берегами розбита ворогом, тож дорога до підопічних забирає в працівників багато часу. Попри скорочення зарплати, команду вдалося зберегти. Зараз, сказав він прямо, непростий час, бо Київ намагається вижити.

Ще одна команда говорила про інший ризик: якщо послугу доведеться сильно скоротити, деяких підопічних нікому буде передати, бо, крім територіальних центрів, інших надавачів догляду вдома немає.

Кіра Менакер, менеджерка проєкту в Карітасі Австрії, подякувала командам за 28 років роботи, а окремо за останній, непростий рік, коли до викликів від сусідньої країни додалися виклики скорочення коштів. Вона відзначила відвертість учасників: «Мені здається, рідко буває так, що люди можуть настільки відверто розмовляти про свої проблеми, про свої страхи, про те, що вдається чи не вдається, про те, що хотіли б робити, але ще не знають як. Я сподіваюся, що цю відвертість ми зберігатимемо і протягом наступного року».

Чотири міста: виклики і як долають

Чотири місцеві менеджерки поділилися, що заважає працювати і як вони з цим справляються.

Одеса. Крім блекаутів, Світлана Тоніна називає гроші: на місцевий бізнес розраховувати складно. «Одеський бізнес може профінансувати, мабуть, лише ті наші акції, які вже є», — каже вона. Серед підопічних є й люди, які живуть із ВІЛ: їх скеровують медичні працівники, а перескерувати їх далі нікуди.

План на найближчі місяці такий: «Ми хочемо запровадити платні послуги, але спершу, в листопаді–грудні, проведемо інформаційну кампанію. Переглянемо, кого ми залишаємо за мінімальною операційною одиницею. У листопаді–грудні ми побачимо, скільки людей зможемо набрати на платну послугу».

Тернопіль. Ольга Діхтяр, менеджерка Карітасу Тернопіль перелічує виклики: війна, відсутність світла й тепла, загострення хронічних хвороб, бідність підопічних. «Фінансове становище наших бенефіціарів теж є викликом, тому що вони не можуть забезпечити собі повноцінне харчування», — каже вона. Коли є змога, команда допомагає продуктами й засобами гігієни.

Коли влучають у склади з ліками, препарати можуть зникнути з продажу. Тоді соціальні робітники замовляють їх через інтернет або просять медиків підібрати аналоги. Вони також слідкують за станом здоров’я підопічних і за потреби вертаються до медичного центру.

З бізнесом тут теж непросто. «Здебільшого всі кажуть: „Вибачте, ми працюємо на армію“», — розповідає Ольга Діхтяр.

На 2027 рік команда робить ставку на платні послуги. Також шукатимуть інших донорів, підтримку благодійних фондів і бізнесу.

Коломия. Марта Конечна, крім бідності, називає психологічну ізоляцію: «У складних життєвих обставинах люди часто замикаються, не хочуть контактувати із зовнішнім світом, хочуть залишатися у своїй проблемі». Щоб виводити підопічних у соціум, команда проводить акцію «Світло в кожному серці», заходи на Миколая та інші свята. Тут постійна співпраця з психологами приносить добрий і тривалий результат.

Важливою є інформаційна складова проєкту. «Треба висвітлювати проблеми цих людей, постійно про них говорити, і тоді ми бачимо, що з’являється хтось, хто може адресно прийти до людини і допомогти», — вважає вона.

Івано-Франківськ. Тут платну послугу вже запровадили. Перехід був непростим, і головним ключем, за словами менеджерки Іванни Дмитрук, стала правильна і послідовна комунікація, насамперед із працюючими дітьми підопічних. Допомогла реклама: після неї почали надходити перші звернення, зокрема від людей за кордоном. Їх переконували багаторічна історія Карітасу і прозорість: офіційний договір, у якому чітко визначено, хто й коли приходить і скільки це коштує, та акт наданих послуг.

Результат Іванна Дмитрук оцінює так: «Я радію, що ми досягли цього успіху, тому що 48 бенефіціарів із 60 на диференційованій платній послузі — це вагома частка». А працівникам нова система дала чіткість. Тих, хто платити не може, не покидають. навпаки за рахунок платних послуг, команда може надавати безоплатні послуги декільком найбільш вразливим людям. Беруть лише людей четвертої та п’ятої груп рухової активності, тобто тих, кому догляд потрібен найбільше.

Що буде у 2027 році

Проєкт H.O.M.E. триватиме й у 2027 році, але грошей у ньому буде менше.

Кожна з восьми організацій отримає кошти на мінімальну операційну одиницю, щоб послуга не зникла. До цього мінімуму ввійдуть підопічні, яких не можна покинути: переселенці, малозабезпечені, люди без родин. Команда такої одиниці складається з часткових ставок двох соціальних робітників, менеджера та бухгалтера. Решту коштів поділять пропорційно до підтверджених власних внесків: більше отримають ті, хто більше залучив. Так донор підтримує найсталіші організації.

Те, чого бракуватиме, організації шукатимуть самі: через співоплату, платні послуги, заощадження, нові партнерства. Кіра Менакер пояснила цей підхід так: «Цей проєкт дає можливість пробувати щось нове, тому що ми намагаємося бути гнучкими, якраз для того, щоб кожна організація сама для себе обирала шлях, як вона хоче зберегти цю послугу».

Шляхів декілька

Платні послуги. Одні організації їх уже запровадили, інші роблять на них головну ставку на наступні роки та готують інформаційні кампанії. Дві речі учасники вважають принциповими. Перша: послуга має бути однаковою незалежно від того, хто за неї платить. Друга: вона ніколи й не буває безкоштовною. Це трудомістка і складна праця, за яку платить якщо не родина і не держава, то донор.

Співпраця з громадами. Приклади вже є. Кутська громада закуповує послугу в Карітасу Коломия з 2022 року: тут 30 підопічних і троє соціальних робітників. Коломийська команда бере участь у закупівлях і тендерах, їздить у громади й пояснює, що і як вона робить, а своє завдання бачить у тому, щоб іти в малі громади, де є люди, які потребують догляду. В Івано-Франківську послугу частково співфінансує місто: у бюджеті міської ради було закладено 75% ставки соціального робітника з березня по жовтень 2026 року.

На думку Євгенії Безуглої, мережі Карітас треба продовжувати працювати з державою і громадами, щоб ті виділяли кошти на безоплатну послугу для найвразливіших.

Фандрейзинг. Підтримати організації може не лише закордонний донор, а й місцевий соціально відповідальний бізнес: його адресна допомога може йти найвразливішим. Деякі команди вже отримують від благодійників продукти та засоби гігієни і мають приватних донорів.

Проте грошей від громади чи бізнесу часто вистачає лише на невелику частку ставки, а цього мало, щоб утримати працівника. «Якщо людина працюватиме на 5 чи 10% залученості, шукатиме інші можливості заробити собі гроші, вона просто піде», – каже менеджерка проєкту. Тому платні послуги потрібні ще й для того, щоб зберегти команду професіоналів, робота яких часто невидима, але коли людина безпосередньо зіштовхується з доглядом за хворим чи старшим родичем, тоді розуміє скільки знань, вмінь і досвіду необхідно.

Нарешті, частину підопічних перескеровуватимуть до територіальних центрів, а до роботи залучатимуть волонтерів із парафій. Водночас учасники наголошували, що волонтери не можуть замінити професійної підтримки, яку неодмінно треба зберегти.

Щоб людина могла обирати

У дискусіях про сталість учасники раз у раз поверталися до держави. Мету вони формулюють так: гроші мають ходити за людиною, а людина має вільно обирати надавача послуги, чи то територіальний центр, чи Червоний Хрест, чи Карітас, чи то інший надавач. Якщо такий вибір з’явиться на рівні держави, для людини це буде найкраще. Тому адвокація потрібна і в громадах, і на національному рівні.

Говорили й про оцінку потреб. Нині місцева влада робить її поверхово, за зверненнями, а така оцінка є необ’єктивною, бо самі надавачі послуг оцінювати потреби не повинні. А багато людей не звертаються за цими послугами, бо не знають як їх отримати. Так виникає замкнене коло

Ішлося також про системний тиск, щоб запрацювало соціальне замовлення, тобто, щоб держава і громади замовляли послуги в недержавних організацій і платили за них.

У 2027 році проєкт H.O.M.E. триватиме у восьми містах. Грошей буде менше, але мінімальну операційну одиницю кожній організації забезпечено. Решту кожна команда шукатиме сама: через платні послуги, співпрацю з громадами, пошук благодійників. Готового рішення для всіх не існує.

Підсумовуючи роботу команд, Кіра Менакер сказала, що вчиться в них долати труднощі: «Я вчуся працювати в умовах постійної невизначеності і все одно робити свою справу».

Більше ніж будівництво: розвиток сталих житлових рішень і систем в Україні

У межах житлової ініціативи PROSTIR  Карітас України у партнерстві з Catholic Relief Services (CRS), за підтримки Карітасу Полтава та Інституту житла, допомагає внутрішньо переміщеним сім’ям і родинам, які постраждали від війни, отримати доступ до безпечного, гідного та доступного житла. Водночас ініціатива спрямована на зміцнення місцевих житлових систем в Україні.

Ініціатива передбачає підтримку оренди житла, реалізацію механізму «ремонт в обмін на оренду», а також заходи з підвищення енергоефективності для задоволення нагальних житлових та енергетичних потреб.

Паралельно Карітас та партнери працюють над посиленням спроможності органів місцевого самоврядування. Зокрема, допомагають громадам оцінювати житлові потреби та наявні можливості, створювати інформаційні системи у сфері житла, центри й комітети житлової підтримки, проводити інвентаризацію житлового фонду та готувати інвестиційні плани для пріоритетних об’єктів.

Окремий напрям роботи — розроблення місцевих житлових стратегій, які дадуть змогу системно розширювати можливості довгострокового забезпечення житлом, зокрема соціальним.

Підхід також враховує міжнародний досвід CRS

У межах ініціативи PROSTIR було організовано навчальний візит української делегації до Боснії і Герцеговини. Представники українських органів влади та житлового сектору ознайомилися з досвідом країни, яка внаслідок війни зіткнулася із масштабним вимушеним переміщенням населення та руйнуванням житлового фонду, а згодом розробила довгострокові підходи до розвитку соціального житла.

Цей досвід підтверджує просту, але важливу думку:

«Стале житлове забезпечення — це не лише будівництво. Це створення систем, які допомагають людям відновлювати своє життя».

Це означає, що житлові рішення мають бути пов’язані з можливостями для працевлаштування та забезпечення засобів до існування, доступом до соціальних послуг і ширшою інтеграцією людей у життя громад. Водночас необхідно зміцнювати інституції, відповідальні за довгострокову сталість таких рішень.

Україні не потрібно чекати завершення війни, щоб розпочати створення цих систем.

Дивіться відео, щоб дізнатися, як Карітас та партнери вже сьогодні допомагають українським громадам впроваджувати сталі житлові рішення.

Реабілітація приходить додому: Карітас України та Ukraine Crisis Appeal (Австралія) започатковують проєкт BRIDGE 

Завдяки проєкту BRIDGE, який започаткував Карітас України, реабілітація виходить за стіни лікарень і приходить до людей додому. Мобільні мультидисциплінарні команди медичних центрів Карітасу Полтава і Карітасу Івано-Франківськ відвідують ветеранів, постраждалих від війни цивільних, дітей, а також старших людей і людей з інвалідністю, які не можуть виходити з дому.

Проєкт фінансує Ukraine Crisis Appeal (Австралія) з пожертв української діаспори та ширшої австралійської спільноти. Ініціатива діє за сприяння Rotary Australia World Community Service (RAWCS) і за підтримки Австралійської федерації українських організацій (АФУО).

Що відбувається після виписки

Українське законодавство дозволяє надавати допомогу вдома, але на практиці в багатьох громадах немає мобільних реабілітаційних команд, а сімейним лікарям бракує часу та засобів, щоб координувати подальший супровід. Після лікарні чи реабілітаційного центру люди часто повертаються в пошкоджене житло, переповнені громади або села, де немає системної підтримки. Ветерани й цивільні з воєнними травмами втрачають досягнутий прогрес, а старші люди опиняються прикутими до дому, з контрактурами, пролежнями та хронічним болем, яким можна було б запобігти.

Є й географічна проблема, пояснює Христина Семеген-Бодак, керівниця програми охорони здоров’я Карітасу України. Великі медичні центри зосереджені в містах-мільйонниках, а більшість людей, які потребують реабілітації, живуть деінде, чимало з них у сільській місцевості. Візити додому дешевші за лікування в комунальних лікарнях чи приватних клініках, а люди, яким служить Карітас, не мають змоги оплачувати приватні послуги. «Величезна кількість людей потребує послуг реабілітації вдома», — каже вона.

Саме цю прогалину має закрити BRIDGE. «Я думаю, що цим проєктом ми маємо побудувати маленький місток, закрити прогалину, щоб пацієнти, які отримали реабілітаційну допомогу, продовжували займатися, щоб не було регресу, щоб люди відчували, що вони потрібні. Мости — дорогі споруди, але вони вкрай необхідні», — пояснює задум Христина Семеген-Бодак.

Як працює BRIDGE

Кожна команда надає в одному скоординованому пакеті фізичну терапію, елементи ерготерапії та терапії мовлення, психологічну підтримку й соціальне консультування. Курс триває близько восьми тижнів, по два одногодинні заняття на тиждень, і за потреби його коригують. Члени родини та доглядальники вчаться безпечно переміщати пацієнтів і змінювати їхнє положення, запобігати пролежням, контрактурам і падінням, а також дбати про власне емоційне здоров’я. Консультування доглядальників передбачене в кожному плані.

Допомогу отримують:

  • ветерани та військовослужбовці у тривалій відпустці для лікування, з ампутаціями, травмами головного чи спинного мозку або опіками, яким важко дістатися до клінік;
  • цивільні, зареєстровані в медичних центрах Карітасу, зокрема внутрішньо переміщені особи та мешканці громад, які зазнали вибухових поранень чи інших воєнних травм;
  • діти різного віку з травмами внаслідок війни, затримками розвитку або психологічною травмою, яким потрібна окрема терапевтична підтримка вдома;
  • маломобільні старші люди та люди з інвалідністю, яким потрібен спеціалізований догляд удома, щоб зберегти рухливість і запобігти ускладненням.

Чому Полтавщина та Івано-Франківщина

Регіони обрали не випадково: так Карітас може перевірити свої припущення в різних умовах і порівняти результати. Полтавщина прийняла багатьох внутрішньо переміщених осіб із Харківської, Сумської, Донецької та Луганської областей, тут також живе багато старших людей і людей із хронічними хворобами. Івано-Франківщина — відносно безпечніший регіон, який приймає переселенців і ветеранів, зокрема тих, хто переїжджає сюди після лікування в національних центрах.

Кожен регіон має свої виклики. На Полтавщині повітряні тривоги ускладнюють візити додому, тому працівників навчають безпечно працювати в таких умовах. Поблизу Івано-Франківська безпекова ситуація краща, але ризики є по всій Україні.

Досвід, на який спирається проєкт

BRIDGE ґрунтується на послугах, які Карітас України вже надає. Його медичні центри мають ліцензії та договори з державою, а до мережі входить Реабілітаційний центр «Назарет» на Львівщині, який працює з ветеранами. Мобільні команди Карітасу надавали допомогу вдома в Харкові, Кам’янському, Полтаві, Кривому Розі та Миколаєві. 1 січня 2026 року в Хмельницькому почала роботу перша окрема мобільна реабілітаційна команда в межах проєкту M.O.V.E., який фінансує нідерландська організація Cordaid. Тепер BRIDGE переносить цей досвід на Полтавщину та Івано-Франківщину.

Партнерство, яке триває з 2015 року

BRIDGE — важливий етап багаторічного гуманітарного партнерства Карітасу України та Ukraine Crisis Appeal (Австралія). UCA стала однією з головних опор загальнонаціональної мережі Карітасу України і постійно фінансує кілька пріоритетних напрямів. Окрім мобільної реабілітації, це:

  • загальнонаціональні екстрені збори, щоб швидко забезпечити людей продуктами, чистою водою та засобами гігієни;
  • зимові збори, кошти з яких спрямовують на генератори, резервне пальне, печі на твердому паливі та ремонт опалення під час критичних блекаутів;
  • підтримка відновлення після травм і подолання залежностей у Реабілітаційному центрі «Назарет»;
  • прихисток для постраждалих від війни в «Безпечному домі» у Дрогобичі;
  • дружній до дитини простір у Бердичеві для дітей, які постраждали від війни;
  • мобільні команди соціальної та психологічної підтримки на Херсонщині.

Діана (Дарка) Сенько, голова Ukraine Crisis Appeal (Австралія) та директорка з гуманітарної і медичної допомоги Австралійської федерації українських організацій (АФУО), наголошує:

«Проєкт BRIDGE — одне з найважливіших стратегічних зобов’язань, які взяла на себе Ukraine Crisis Appeal (Австралія). Хоча заклади світового рівня та клінічні центри, як-от UNBROKEN і „Назарет“, надають надзвичайну допомогу в гострій фазі, справжнє зцілення не може закінчуватися на виході з лікарні.

Відвідуючи наші партнерські центри по всій Україні, я на власні очі побачила, що одужання — це тривалий марафон. У регіонах України, коли пацієнта — пораненого захисника, травмовану дитину будь-якого віку чи літню людину — виписують, він часто повертається туди, де спеціалізованого медичного супроводу просто немає. Без системної допомоги в громаді здобуте фізичне відновлення може звестися нанівець за кілька тижнів. BRIDGE безпосередньо долає цю нерівність: виводить мультидисциплінарну допомогу за межі централізованих установ і доставляє її до людей.

Щоразу, коли мобільна команда стукає в двері родини, вона приносить набагато більше, ніж терапію. Вона несе теплі людські обійми й дає людям відчути, що їх ніколи не забудуть, що вони ніколи не залишаться самі і що Австралія стоїть з Україною всім серцем і реальними діями, сподіваючись змінити та покращити їхнє життя.

З 2015 року Ukraine Crisis Appeal (Австралія) непохитно стоїть поруч із Карітасом України. BRIDGE — природний і необхідний розвиток нашої місії: від негайного виживання в гострій фазі до побудови сталого, вкоріненого в громадах безперервного циклу допомоги. Довести успішність цієї мобільної моделі на Полтавщині та Івано-Франківщині — ключ до її довгострокового майбутнього. Це покаже, що співчутлива, фахова клінічна допомога може і мусить сягати кожного куточка України».

Шлях до сталої національної моделі

Проєкт розраховано на довгу перспективу. Карітас збирає клінічні відгуки та дані про результати від пацієнтів і їхніх родин на Полтавщині та Івано-Франківщині. Так організація вдосконалює модель і формує доказову базу, потрібну державі та місцевій владі, щоб у майбутньому співфінансувати реабілітацію вдома. Тоді така допомога вже не залежатиме лише від гуманітарного фінансування.

Довідка

Про Ukraine Crisis Appeal (Австралія)

Ukraine Crisis Appeal (Австралія) — найбільша в Австралії громадська гуманітарна ініціатива зі збору коштів для України. Пожертви на її користь не оподатковуються. Ініціатива діє на базі Rotary Australia World Community Service (RAWCS), яка забезпечує інституційне врядування, відповідність вимогам, прозорість і податкові пільги. Її підтримує Австралійська федерація українських організацій (АФУО) — головна організація, що представляє громадські організації українців по всій Австралії.

Ukraine Crisis Appeal (Австралія) на 100% працює силами волонтерів і має мінімальні адміністративні витрати. Ініціатива співпрацює з акредитованими партнерами-виконавцями в Україні, які проходять аудит, зокрема з Карітасом України, Національним реабілітаційним центром UNBROKEN, Реабілітаційним центром «Назарет», Ротарі та «Таблеточками». Фінансування UCA охоплює екстрену евакуацію з прифронтових територій, мобільні медичні клініки, енергетичну та опалювальну допомогу взимку, хірургічні пристрої для лікування травм, фільтрацію питної води, педіатричну допомогу, дружні до дитини центри подолання травми, безпечні притулки для переселенців, як-от «Безпечний дім» у Дрогобичі, мобільну психосоціальну підтримку в прифронтових регіонах і нейрореабілітацію в громадах.

Про Карітас України

Карітас України, заснований 1994 року, має одну з найбільших у країні недержавних мереж медичних і соціальних послуг у громадах. Організація співпрацює з Міністерством охорони здоров’я, Національною службою здоров’я України, Міністерством у справах ветеранів і місцевою владою, щоб надавати постраждалим від війни людям по всій Україні екстрену допомогу та ліцензовану медичну допомогу.

Контакти для медіа:

Австралія:
Діана (Дарка) Сенько
Голова, Ukraine Crisis Appeal (Австралія)
Директорка з гуманітарної та медичної допомоги, АФУО
Ел. пошта: ukrainecrisisappealaus@gmail.com, dsenko@gmail.com
Вебсайт: www.ukrainecrisisappeal.org

Україна:
Мар’яна Карапінка
Комунікаційна менеджерка Карітасу України (напрям охорони здоров’я)
Ел. пошта: mkarapinka@caritas.ua
Львів / Київ, Україна
Вебсайт: www.caritas.ua

Зимова підтримка від Карітасу України: тепло для осель і громад

Для одних українських родин підготовка до зими починається із закупівлі дров, для інших — із заміни старих вікон. А тим, хто вирощує овочі чи утримує птицю та худобу, потрібно ще й подбати про господарство, яке допомагає забезпечувати родину продуктами.

У межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» Карітас України допомагає родинам і громадам підготуватися до холодного сезону. Зимова підтримка поєднує грошові виплати, утеплення й модернізацію житла, гранти для сільських домогосподарств та допомогу соціальним закладам.

Кошти на опалення: родини самі визначають свої потреби

Пані Альона разом із шістьма дітьми живе в селі Кудашівка на Дніпропетровщині. Чотири роки тому родина була змушена залишити Торецьк на Донеччині. Будинок, у якому вони оселилися, погано зберігає тепло: із вікон дме, а піч не працює. Тому взимку доводиться опалювати оселю газом.

«Найменше я платила 3200 гривень на місяць, а за весь сезон виходить близько 30 тисяч. І це при тому, що в домі шестеро маленьких дітей», — розповіла жінка під час реєстрації на зимову допомогу від Карітасу у Кам’янському.

Для родин, які постраждали від війни та відповідають визначеним критеріям вразливості, проєкт передбачає грошову допомогу в розмірі 19 400 гривень на домогосподарство. Ці кошти можна використати на оплату комунальних послуг або придбання твердого палива — залежно від того, як опалюється житло та чого найбільше потребує родина. 

Допомога спрямована насамперед на родини, яким складно самостійно покрити витрати на опалення: зокрема, багатодітні сім’ї, одиноких батьків, людей з інвалідністю, серйозними захворюваннями та самотніх людей похилого віку. Конкретні умови залежать від виду допомоги й території реалізації програми.

Грошову допомогу на підготовку до зими надають у семи областях України: Полтавській, Запорізькій, Миколаївській, Харківській, Чернігівській, Дніпропетровській та Сумській.

Виплату можна отримати на банківський рахунок, адресною доставкою Укрпошти або через стаціонарне або мобільне відділення, і від реєстрації до виплати зазвичай проходить близько двох тижнів. 

Важлива особливість такої підтримки — можливість самостійно розпоряджатися отриманими коштами.

«Ми залишаємо родинам максимальну гнучкість: людина може купити дрова і ще, скажімо, пилку, щоб порізати дерева на своїй ділянці. Що потрібно для зимування, найкраще знають самі люди», — каже Євгенія Пушкінська, експертка із житла Карітасу України. 

Станом на 15 листопада, грошову допомогу в межах зимової підтримки отримали вже 6019 домогосподарств із запланованих 7951.

Утеплення житла: щоб тепло залишалося вдома

Пані Олена з трьома неповнолітніми дітьми виїхала з Мілуватки на Луганщині й орендує будинок у Кривому Розі. Старі дерев’яні вікна не тримали тепла, а користуватися електромережею було небезпечно. За підтримки Карітасу Кривий Ріг у будинку замінили всі вікна та електропроводку. Пані Галина з Осокорівки на Херсонщині, яка теж орендує житло в Кривому Розі, отримала нові вікна й вхідні двері.

У межах зимової підтримки Карітас України проводить утеплення та ремонт житла для внутрішньо переміщених родин із визначеними категоріями вразливості. 

Йдеться не про відновлення будинків, пошкоджених війною, а про покращення умов у житлі після переїзду. Пріоритет мають родини, що придбали власне житло, адже досить часто це недорогі будинки чи квартири в поганому стані. Але програма охоплює й орендоване житло: у такому разі власник помешкання має погодитися на безоплатне проживання родини щонайменше протягом 12 місяців.

У межах цього напряму всі роботи виконує підрядна організація. Це може бути заміна вікон і дверей, утеплення даху чи підлоги, за потреби — облаштування доступного санвузла, встановлення поручнів або розширення дверних прорізів для людей з інвалідністю. 

Утеплення житла здійснюють шість місцевих організацій Карітасу: Миколаїв, Кам’янське, Полтава, Суми, Кривий Ріг і Харків.

На сьогодні ремонтні роботи тривають у 245 домогосподарствах, ще 267 пройшли верифікацію та очікують початку робіт.

Агрогранти на зимування: зберегти врожай і господарство

Підготовка до зими не обмежується утепленням житла. Для багатьох родин, які проживають в сільській місцевості, важливо також відремонтувати господарські споруди, підготувати приміщення для птиці та худоби або облаштувати місце для зберігання врожаю.

Пані Тетяна з чоловіком виїхали з окупованого селища поблизу Куп’янська на Харківщині. На новому місці подружжя займається городництвом: вирощує овочі для власних потреб і робить запаси на зиму. Однак погріб, у якому родина зберігає врожай, потребує ремонту: через пошкоджені конструкції всередину потрапляє вода, а дах необхідно укріпити. Завдяки зимовому агрогранту від Карітасу подружжя планує відремонтувати й утеплити погріб, щоб мати належні умови для зберігання городини та домашніх заготівель.

Пані Тетяна планує за допомогою агрогранта від Карітасу утеплити погріб


Пані Марія із села Березнегувате на Миколаївщині тримає близько 50 курей і 30 качок-мулардів. Щоб підготувати господарство до холодів, жінка планує облаштувати приміщення для птиці.

«Хочу зробити нормальний сарай, придбати утеплювач, дошки, зацементувати підлогу і підготувати стіни, щоб узимку курям було тепло», — розповідає пані Марія.

Пані Марія спрямує отримані кошти на утеплення сараю для птахів


Зимові агрогранти — новий вид підтримки в межах напряму Livelihood, який доповнює програму допомоги невеликим сільським господарствам. Родини можуть отримати до 15 000 гривень, щоб підготуватися до холодів: утеплити сарай чи курник, відремонтувати приміщення для утримання тварин, облаштувати місце для зберігання врожаю або придбати корми для птиці та худоби.

На відміну від грошової допомоги на опалення, ці гранти мають цільове призначення. Родини заздалегідь погоджують, на що витратять кошти, а після покупок підтверджують витрати відповідними документами.

Програму зимових агрогрантів реалізують шість місцевих організацій Карітасу: Чернігів, Полтава, Харків, Кривий Ріг, Кам’янське та Миколаїв. Загалом заплановано надати 600 грантів, і станом на 15 листопада більш ніж половину з них уже виплачено.

Отримати гранти на зимування можуть сільські домогосподарства, які постраждали від війни та відповідають визначеним критеріям вразливості. Серед них — багатодітні родини з трьома й більше неповнолітніми дітьми, одинокі батьки або опікуни, домогосподарства з людьми з інвалідністю чи серйозними або хронічними захворюваннями, вагітними жінками або дітьми до трьох років. Також допомога доступна домогосподарствам людей віком від 60 років і безробітним людям віком від 50 років.

«Для багатьох людей, особливо старшого віку, ця підтримка означає значно більше, ніж можливість щось придбати чи відремонтувати. Люди, які через війну втратили свої домівки й звичне життя, знову можуть працювати на землі, вирощувати овочі, доглядати за птицею чи худобою. Це дає відчуття опори, стабільності та можливість планувати майбутнє», — розповідає Катерина Людвік, менеджерка напряму Livelihood. 

Тепло для соціальних закладів

Зимова підтримка охоплює не лише приватні оселі, а й заклади, від роботи яких залежить повсякденне життя громад: лікарні, амбулаторії, школи, заклади соціального догляду, місця тимчасового проживання тощо. Карітас України допомагає таким установам підготувати приміщення до холодного сезону.

«Для нас було важливо підтримати заклади, від роботи яких залежить життя громади. Тому ми співпрацювали з місцевою владою та проводили моніторингові візити, щоб визначити, де наша допомога буде найбільш потрібною», — розповідає Євгенія Пушкінська

Зокрема, в одній із поліклінік Харкова замінюють пошкоджені вікна, щоб відновити тепловий контур будівлі та зменшити втрати тепла. В інших громадах підтримка передбачає забезпечення соціальних закладів вугільними брикетами для опалення. Наприклад, на Чернігівщині паливо вже передали відділенню стаціонарного догляду в селі Нехаївка та установам Березнянської громади.На Дніпропетровщині тривають ремонтно-відновлювальні роботи в медичних закладах Жовтих Вод і Лихівки.

Окрім підготовки до опалювального сезону, Карітас України допомагає громадам забезпечувати роботу критично важливих об’єктів під час відключень електроенергії. У межах напряму WASH проєкт передає генератори для медичних і соціальних закладів, а також об’єктів водопостачання та водовідведення у прифронтових громадах. А на Київщині вже працюють встановлені за підтримки проєкту сонячні електростанції, які забезпечують електроживлення об’єктів водної інфраструктури.

Цієї зими тепло для українських родин — це не лише градуси в оселі. Це можливість залишатися вдома з дітьми, зберегти вирощений урожай, отримати необхідну допомогу в лікарні чи соціальному закладі. І за цією підтримкою стоїть солідарність, яка долає тисячі кілометрів, але відчувається зовсім поруч — у теплій оселі, збереженому господарстві та можливості впевненіше зустріти ще одну воєнну зиму.

Проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» реалізовується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки.  Зміст публікації є виключно відповідальністю Карітасу України та не обов’язково відображає позицію Уряду Сполучених Штатів.

ReBuild Ukraine 2026: Карітас України поділився досвідом забезпечення стійкого водопостачання та відновлення житла в постраждалих від війни громадах 

Вона зібрала представників уряду, бізнесу, громадянського суспільства та міжнародних партнерів з 33 країн, а також понад 150 українських громад. Карітас України взяв участь у панельній дискусії про фінансування водоканалів, представив ініціативу WASHinWAR і проєкт «Дім, я повернусь», а також підписав меморандум про співпрацю з Кривим Рогом.

ReBuild Ukraine – одна з найбільших міжнародних платформ, присвячених відбудові України. Цьогоріч у центрі уваги були інвестиції та партнерства в енергетиці, інфраструктурі й будівництві. Карітас України представив на виставці програми WASH (водопостачання, санітарія та гігієна) і Shelter (з питань житла), які реалізує, зокрема, в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» за підтримки Уряду США. Ці напрями поєднують допомогу людям і відновлення критично важливої інфраструктури.

Стійке водопостачання: від відновлення до довгострокових рішень

Під час панельної дискусії про фінансування водоканалів віцепрезидент Карітасу України Григорій Селещук розповів, що цього року програма WASH підтримала 62 водоканали та комунальні підприємства, від великих обласних до невеликих місцевих. Програма відновлює свердловини й водонапірні вежі, встановлює станції очищення води та резервні джерела живлення. Водночас, за словами Григорія Селещука, самого ремонту недостатньо. Понад 40 % громад відмовляються від відновлення, бо не мають коштів на подальше обслуговування інфраструктури. Тому про утримання об’єктів варто думати ще на етапі планування.

Окремо Карітас України представив адвокаційну ініціативу WASHinWAR. Вона показує міжнародній спільноті, як війна руйнує водну інфраструктуру, забруднює водні ресурси та завдає шкоди довкіллю і як це позначається на житті людей.

«Масштаби руйнувань водної інфраструктури України настільки значні, що подолати їхні наслідки можна лише спільними зусиллями. Наше завдання не лише у відновленні доступу до води сьогодні, а й у тому, щоб знаходити довгострокові рішення, які зроблять водну інфраструктуру стійкішою до воєнних загроз і майбутніх викликів», – наголосила керівниця програми WASH Карітасу України Тетяна Яцюк.

Відновлення житла як передумова збереження громад

Житло – одна з галузей, яких війна торкнулася найбільше. 14 % житлового фонду України пошкоджено або зруйновано, про що свідчать RDNA5. І це зачепило понад три мільйони домогосподарств. Тому відновлення житла стало однією з ключових тем ReBuild Ukraine поряд з енергетикою та інфраструктурою. 

У Варшаві програма Shelter ділилася досвідом роботи в прифронтових громадах. Відвідувачі також побачили матеріали проєкту «Дім, я повернусь», створеного разом з УВКБ ООН: книгу історій і фотовиставку про людей, які через війну втратили домівки.

«Для Карітасу України важливо, щоб на міжнародних майданчиках звучав практичний досвід фахівців, які щодня відновлюють житло, пошкоджене внаслідок російських обстрілів. Працюючи безпосередньо в прифронтових громадах, вони бачать реальний стан житлового фонду та розуміють потреби людей, які залишаються у своїх домівках. Саме цей досвід має лягти в основу рішень щодо відбудови», – зазначила керівниця програми з питань житла Карітасу України Романа Маколович.

Меморандум про співпрацю з Криворізькою міською радою

12 листопада Карітас України, Карітас Кривий Ріг УГКЦ та виконавчий комітет Криворізької міської ради домовилися про спільну роботу. Серед пріоритетів – водопостачання, водовідведення, санітарія та гігієна, енергетична стійкість і підтримка людей, які найбільше потребують допомоги. Сторони окремо працюватимуть над резервним та автономним живленням для водопостачання й інших критичних систем міста, щоб вони не зупинялися під час відключень світла. Меморандум також передбачає спільну підготовку проєктів, пошук фінансування та залучення міжнародних партнерів.

Спільна відповідальність за відновлення

Доступ до безпечної води та житла визначає, чи зможуть люди залишатися у своїх громадах і повертатися додому. Дискусії на ReBuild Ukraine 2026 вкотре показали, що відновлення цих базових умов життя потребує узгодженої роботи держави, місцевої влади, бізнесу, міжнародних партнерів і гуманітарних організацій. Для Карітасу України участь у заході стала нагодою показати, як щоденна гуманітарна робота в громадах може стати частиною ширшої розмови про відбудову країни.

Відновити господарство, забезпечити родину, знайти своє місце: як агрогранти Карітасу України допомагають переселенцям 

Тепер жінка живе в соціальному містечку «Назарет» у Добрівлянах – місці тимчасового проживання, яке підтримує Карітас Дрогобич. Наталя прагне самостійно дбати про себе й облаштовувати своє життя на новому місці. 

У містечку їй виділили земельну ділянку, на якій жінка вирощує продукти для власних потреб. Наталя охоче господарює, однак обробляти землю вручну складно. Завдяки аграрному мікрогранту в межах проєкту Emergency Appeal 2026-2027 вона змогла придбати мотоблок із необхідними насадками. Тепер має техніку, яка полегшує обробіток землі та дозволяє їй самостійно доглядати за ділянкою. 

Чому навіть невелика земельна ділянка може мати вагоме значення для родини? Як визначити, яка підтримка буде найбільш доцільною? І що потрібно, аби придбане обладнання допомагало господарювати й надалі? Про це говоримо з Юлією Самойлик, провідною експерткою Департаменту економічного відновлення Карітасу України, докторкою економічних наук, професоркою Полтавського державного аграрного університету. 

– Пані Юліє, війна змінила економічні можливості багатьох українців. Що ви бачите, працюючи з людьми, які змушені були залишити свої домівки та почати життя в нових громадах?? 

– Дуже різні ситуації. Серед внутрішньо переміщених людей є вчителі, лікарі, банківські працівники, викладачі, які до війни мали роботу та професійний досвід. Після переїзду до сільської місцевості їм нерідко складно знайти роботу, яка відповідала б їхній кваліфікації. У невеликій громаді може не бути відповідних вакансій, а переїзд до міста чи оренда житла потребують додаткових коштів. 

Тому для частини родин сільське господарство стає одним зі способів забезпечувати свої потреби. Водночас людина, яка ніколи раніше не займалася вирощуванням овочів чи утриманням птиці, потребує відповідних знань і підтримки. 

Є й інша категорія людей – ті, хто до війни професійно займався сільським господарством. Вони мали власну техніку, великі земельні ділянки, налагоджене виробництво та ринки збуту. Наприклад, вирощували кавуни й полуницю на Херсонщині, розвивали тепличне господарство на Луганщині, займалися тваринництвом на Донеччині або декоративним рослинництвом у Бахмуті. 

Деякі з цих виробників були добре відомі далеко за межами своїх громад. Але після вимушеного переїзду їхні можливості суттєво змінилися. Людина, яка раніше обробляла гектари землі, тепер може мати лише кілька соток. Важливо розуміти, що йдеться про людей із різним досвідом і різними потребами. Одним необхідно навчитися нової справи, іншим – знайти спосіб застосувати вже набуті знання в нових умовах. 

– У межах Emergency Appeal аграрну підтримку надають у західних областях. Чим особливі потреби родин, які оселилися саме тут? 

– Насамперед потрібно враховувати доступність землі та регіональні особливості господарювання. Наприклад, на Полтавщині десять соток можуть сприйматися як невелика присадибна ділянка. Натомість поблизу Львова, де доступ до сільськогосподарських земель обмеженіший, така площа вже може мати значний потенціал для родини. 

Тому ми оцінюємо можливості кожного господарства окремо. Важливо розуміти, що людина планує вирощувати, які ресурси має та наскільки її плани відповідають місцевим умовам. 

Ще один суттєвий чинник – житло. Багато переселенців досі не мають стабільного місця проживання, а сільськогосподарська діяльність потребує часу. Потрібно підготувати ґрунт, посадити культури, доглядати за ними та зібрати врожай. 

Тому ми враховуємо, чи матиме родина можливість користуватися земельною ділянкою протягом необхідного періоду. Це важливо і для самої людини, адже господарювання передбачає планування та відповідальність за результати своєї праці. 

– Яка мета аграрних грантів? Ви очікуєте, що люди відкриють бізнес? 

– Ні. Передусім ми говоримо про продовольчу самозабезпеченість. Кластер продовольчої безпеки та засобів до існування розрізняє три рівні домогосподарств. Перше – вирощує для власного споживання, друге – вирощує для себе й продає частину, отримуючи додатковий дохід. Третє – це вже агробізнес. 

У Emergency Appeal ми працюємо з першою категорією. Наше завдання – допомогти родині забезпечити себе продуктами. Для сім’ї з дітьми, людей старшого віку чи членів родини, які потребують догляду, це суттєва економія. Якщо з’являються надлишки й людина їх продає, чудово, але вимагати від усіх стати підприємцями ми не збираємося. 

– Які запити сьогодні найпоширеніші? На що люди прагнуть спрямувати грантові кошти? 

– Орієнтовна сума аграрного мікрогранту становить 40 тисяч гривень. Остаточний розмір допомоги визначаємо відповідно до обґрунтованих потреб домогосподарства. 

Один із найчастіших запитів – малогабаритна сільськогосподарська техніка, зокрема мотоблоки. Для людей, яким складно фізично обробляти землю вручну, таке обладнання може значно полегшити роботу. 

Також бачимо значний інтерес до теплиць. Люди хочуть встановлювати нові конструкції, облаштовувати полив, покращувати умови для вирощування продукції. Є запити й на розвиток птахівництва. 

Однак наше завдання – оцінити, наскільки запропоновані покупки відповідають можливостям господарства. 

Наприклад, людина хоче придбати потужний мотоблок, але має лише 4 чи 6 соток землі. Ми аналізуємо, чи справді потрібна техніка такої потужності. Можливо, для обробітку цієї площі достатньо простішого обладнання. 

Якщо родина планує розводити курей, необхідно з’ясувати, чи є належні приміщення для їхнього утримання, чи зможуть люди забезпечити догляд і відповідні санітарні умови.  

Пригадується історія пані Ганни з Херсона, яка зараз мешкає у місці тимчасового проживання в селі Добрівляни, яке діє за підтримки БФ «Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ». Пані Ганна любить доглядати за квітами. Вона висаджує їх на території прихистку, поливає та дбає про те, щоб навколо було затишно. Згодом, спілкуючись із фахівцями Карітасу, жінка почала замислюватися і про власне господарство. За підтримки кейс-менеджера, мотиваційного психолога та фахівця напряму Livelihood вона визначилася зі справою, якою хотіла б займатися, – птахівництвом. 

Завдяки аграрному мікрогранту пані Ганна придбала 153 курки-несучки, а також обладнання та матеріали для їх утримання, годування й напування. Нині вона облаштовує господарство та готується розвивати обрану справу. Для жінки це можливість використати свою працьовитість і любов до господарювання, щоб поступово забезпечувати власні потреби та ставати економічно самостійнішою. 

– Як відбувається відбір учасників? Що потрібно зробити, щоб отримати аграрну підтримку? 

– Перший етап – звернення до місцевої організації Карітасу та реєстрація. Фахівці перевіряють відповідність критеріям проєкту, зокрема статус внутрішньо переміщеної особи та інші обставини, які впливають на становище родини. 

Після цього разом із місцевою командою людина готує виробничий план. У ньому зазначає, якою діяльністю хоче займатися, які ресурси вже має, що необхідно придбати та як планує використовувати отриману підтримку. 

Наступний етап – експертний аналіз виробничого плану: оцінюємо доцільність запланованих витрат, відповідність техніки чи обладнання масштабам господарства та його ресурсним можливостям. 

Після погодження людина отримує кошти, купує необхідні товари й обладнання та надає документи, які підтверджують витрати. 

Згодом фахівці проводять моніторинговий візит, щоб оцінити, як використовуються придбані ресурси та чи вдалося реалізувати заплановане. 

– Пані Юліє, ви багато років досліджуєте аграрний сектор і маєте міжнародний досвід. Які підходи, на вашу думку, особливо важливо розвивати сьогодні на рівні невеликих домогосподарств? 

– Я переконана, що українські аграрії мають значний досвід і можуть багато чого запропонувати міжнародним колегам. Водночас є питання, яким потрібно приділяти більше уваги. 

Одне з них – екологічність виробництва. Важливо не лише отримати врожай сьогодні, а й зберегти родючість ґрунту та природні ресурси для майбутнього. 

Тому ми звертаємо увагу на раціональне використання добрив, правильне поводження з рослинними рештками, компостування, мінімізацію необґрунтованого застосування гербіцидів. 

Ці принципи однаково важливі для великих аграрних підприємств і невеликих присадибних господарств. Адже йдеться про якість харчових продуктів, здоров’я людей та довгострокову стійкість виробництва. 

– Ми почали розмову з людей, які після переїзду опинилися в нових для себе обставинах. Чи може спільна господарська діяльність допомагати їм адаптуватися в приймаючих громадах? 

– Переконана, що так. І тут дуже важливе спілкування. Для багатьох внутрішньо переміщених людей адаптація в новій громаді є непростим процесом. Потрібно знайомитися із сусідами, розуміти місцеві особливості, дізнаватися про доступні можливості. 

Сільське господарство часто стає приводом для такої взаємодії. Люди радяться щодо вирощування культур, обмінюються досвідом, допомагають одне одному знаходити практичні рішення. 

Я завжди раджу не боятися ставити запитання. Сьогодні інформації дуже багато, але досвід людини, яка вже займалася певною діяльністю в конкретних умовах, може бути особливо цінним. 

Такі контакти допомагають не лише в господарюванні. Вони можуть поступово розширювати коло знайомств і сприяти тому, щоб людина почувалася впевненіше в новому середовищі. 

– Що б ви порадили людям, які хочуть розпочати сільськогосподарську діяльність, але сумніваються у своїх силах? 

– Насамперед вірте у власні сили й не бійтеся пробувати. Сільське господарство потребує знань, дисципліни та наполегливості, і навіть досвідченим господарям не завжди все вдається з першого разу. Помилки – теж частина досвіду, головне – робити висновки й рухатися далі. 

Пам’ятайте, що ваші знання, досвід і вміння залишаються з вами, навіть якщо через війну довелося починати все спочатку. Не бійтеся ставити перед собою нові цілі та звертатися по підтримку. А ми в Карітасі України готові допомагати вам на цьому шляху.


Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 реалізується Карітасом України завдяки підтримці Caritas Internationalis