wash Архіви

Як Caritas Norway змінює логіку гуманітарної підтримки України

Posted on 18.06.202618.06.2026 by manager

Сьогодні дедалі більшого значення набувають довгострокова співпраця, місцеве лідерство та партнерство з громадами. Ці принципи стали основою стратегії Caritas Norway для України та Молдови на 2026–2027 роки.

Документ визначає пріоритетами підтримку місцевих організацій, передбачуване партнерство, гнучкість програм, турботу про команди та посилення голосів громад і локальних партнерів. Для Карітасу України це не просто напрям роботи, а підхід, у якому саме місцевий досвід допомагає формувати рішення та визначати пріоритети відновлення.

Однією з головних рамок цієї роботи є Програма Нансена. За словами Меліси Совік, регіональної представниці Caritas Norway для України та Молдови, саме вона забезпечує передбачуваність гуманітарної відповіді — у фінансуванні, тривалості програм і можливості планувати роботу не лише на коротку перспективу.

Водночас, як наголошує Меліса, навіть довгострокова підтримка має залишатися гнучкою. Війна створює дуже мінливі умови: лінія фронту рухається, люди змушені евакуюватися, а нові потреби можуть виникати дуже швидко. Саме тому гуманітарна програма має дозволяти реагувати на зміни — від підтримки новоприбулих внутрішньо переміщених людей до евакуації громад, що опиняються під загрозою окупації або інтенсивних обстрілів.

Окреме місце у стратегії має напрям водопостачання, санітарії та гігієни. В Україні він давно перестав бути лише «технічним сектором». В умовах війни вода — це питання безпеки, здоров’я, гідності й щоденного виживання:

«Коли люди втрачають доступ до води, вони починають усвідомлювати, наскільки залежними від неї є. Це не вибір — вода просто потрібна, щоб жити. Вона потрібна для приготування їжі, для пиття, для гігієни, для людей із медичними потребами. Саме тому відновлення доступу до води має таке велике значення для громад, особливо поблизу лінії фронту», — говорить Меліса.

Вона також згадує слова, які неодноразово чула від людей у громадах:

«Вода — це життя».

І це не метафора. Коли звичне джерело води зникає або стає непридатним через удари по критичній інфраструктурі, люди втрачають одну з базових умов нормального життя: можливість пити чисту воду, готувати їжу, підтримувати гігієну, доглядати за дітьми, людьми старшого віку чи людьми з хронічними захворюваннями.

У стратегії Caritas Norway окремо наголошується на місцевому лідерстві. Рішення щодо програм, змін у допомозі, моніторингу чи адаптації роботи не повинні ухвалюватися без участі національних і місцевих партнерів.

«Рішення щодо програм, будь-які зміни чи адаптації не мають ухвалюватися без участі національних і місцевих партнерів. Саме місцеві організації найкраще розуміють гуманітарні потреби громад, бачать, де вони можуть реагувати найефективніше, і знають, як адаптувати допомогу до реальної ситуації», — наголошує Меліса.

Для Карітасу України це має особливе значення. Місцеві команди не лише реалізують гуманітарні програми. Вони щодня працюють із людьми, підтримують довіру в громадах, співпрацюють із місцевою владою та бачать не лише гуманітарні потреби, а й загальний стан громад, їхню втому, ризики та можливості для відновлення.

Ще один важливий акцент стратегії — турбота про команди. Гуманітарна допомога не може бути стійкою, якщо виснажуються люди, які її забезпечують.

Меліса звертала увагу на те, що зовнішня стійкість українських громад не означає, що вони можуть жити в такому режимі безкінечно. Багато людей живуть у стані постійного виживання: із повітряними тривогами, нестачею сну, страхом за рідних і тривалим психологічним навантаженням. Особливо це стосується громад поблизу лінії фронту, які щодня несуть найбільший тягар війни.

Окремий напрям стратегії — комунікація. Caritas Norway наголошує: міжнародні партнери не повинні говорити замість місцевих організацій. Їхнє завдання — допомагати місцевим голосам бути почутими.

Це означає постійний діалог із місцевими партнерами, розуміння їхніх пріоритетів і допомогу в тому, щоб досвід українських громад звучав сильніше — у розмовах із донорами, урядами, міжнародними структурами та суспільствами інших країн.

Цінність такого партнерства — не в тому, щоб замінити місцевий досвід зовнішнім поглядом. А в тому, щоб підтримати тих, хто вже працює поруч із людьми щодня.

«Ми знаходимо надію в дії»: делегація Карітас України на Світовому конгесі милосердя у Вільнюсі

Posted on 16.06.202616.06.2026 by manager

Президентка Карітас України Тетяна Ставничи виступила зі свідченням «Діло милосердя в умовах війни» на VI Світовому апостольському конгресі милосердя, який завершився у четвер у Вільнюсі.

Конгрес, організований Дикастерією з євангелізації, зібрав понад 5 000 учасників із 52 країн під гаслом «Будуємо місто милосердя». Вільнюс було обрано місцем проведення, зокрема через його особливе значення як місця народження образу Божого Милосердя: саме тут зберігається оригінальний образ, написаний у 1934 році, який нині перебуває в каплиці Божого Милосердя. Серед спікерів конгресу був Вселенський Патріарх Варфоломій, а Папа Лев XIV записав спеціальне відеозвернення до учасників.

Звертаючись до міжнародної аудиторії, президентка Карітас України змалювала чотири роки повномасштабної війни: від конкретної гуманітарної роботи до фундаментальних питань про те, що означає залишатися людиною.

«Війна – це хаос і руйнування, але це не лише політична чи військова криза. У своїй основі війна руйнує стосунки. Вона руйнує саму суть того, що означає бути людиною», – сказала вона.

За її словами, відповідь Карітас України охоплює багато рівнів: надання базової гуманітарної допомоги – їжі, води, одягу та житла; супровід внутрішньо переміщених осіб і допомогу їм в інтеграції в нові громади; відновлення зруйнованого житла; а також довготривалу підтримку людей, які пережили полон і потребують зцілення від травми катувань.

У центрі всього цього, підкреслила президентка, є те, що в Карітас називають духовністю зустрічі або, як вона воліє говорити, таїнством зустрічі.

Зустріч, зауважила вона, змінює не лише тих, хто отримує допомогу, а й тих, хто її надає. Промовистою є статистика: у 2022 році 40% волонтерів Карітас України становили внутрішньо переміщені особи, люди, які спочатку самі звернулися по допомогу, а згодом повернулися, щоб підтримати наступну хвилю потребуючих.

Тетяна Ставничи також наголосила, що стійкість України не є лише власною заслугою країни: «Коли ви бачите стійкість в Україні — це не лише ми. Ця стійкість побудована на Божій благодаті та милосерді, але також на молитвах і підтримці людей у всьому світі».

Вона розповіла і про моменти, коли її власна надія похитнулася, зокрема про ранок 2023 року, коли російські війська підірвали Каховську дамбу, а величезні території півдня України опинилися під водою. «Я пам’ятаю, як прокинулася того ранку з думкою: що тепер?» — сказала вона. Після пів години тиші та молитви вона взяла телефон, почала телефонувати колегам, і разом вони знайшли шлях уперед. «Майже крок за кроком — щоразу, коли виникає новий рівень кризи, ми знаходимо сили діяти разом».

На запитання, яке їй часто ставлять — як ви продовжуєте після чотирьох років війни? — вона відповіла відверто: «Не можу сказати, що ми не втомилися і що не несемо болю. Але ми знаходимо надію в дії».

Карітас України, за її словами, керується трьома принципами: шукати найкращий шлях уперед через постійні інновації; не втрачати людину з поля зору, зберігаючи людську гідність у центрі кожного втручання і продовжувати будувати співпрацю, виходячи з переконання, що «немає жодної людини, жодної організації, жодної країни, яка могла б самотужки витримати напад такого масштабу».

Війна, підсумувала пані Тетяна, – це не лише політична чи військова криза. «Це духовна криза. Відбувається духовна битва. І саме тому так важливо тримати якір людяності, якір того, як Бог створив нас для спілкування і стосунків».

Окрім участі в пленарних заходах, українська делегація організувала воркшоп «Милосердя в дії», який зібрав 25 учасників із різних куточків світу.

Директорка Департаменту програм зміцнення соціальної згуртованості Ганна Гоменюк розповіла, що тема воркшопу органічно продовжила ідеї, озвучені у виступі президентки. Учасники роздумували над тим, як залишатися людиною під час війни та як допомога іншим насправді підтримує нас самих.

«Ми говорили про те, що підтримку потрібно вміти не лише надавати, а й приймати», – зазначила вона.

Воркшоп будувався навколо спільної рефлексії: учасники ділилися досвідом моментів, коли відчували підтримку інших, коли самі її надавали, та розмірковували над тим, що означає бути разом у важкі часи.

«Багато хто сказав, що, виявляється, не вміє приймати підтримку, – розповіла Ганна Гоменюк. – А це важливо, тому що піклування про себе – це те, що сьогодні тримає нас, зокрема українців. Піклування про себе, про близьких і здатність жити повним життям навіть під час війни».

Завершився воркшоп спільною молитвою: учасники склали серце і попросили Бога про допомогу тим, про кого їм не байдуже. «Це серце зранене, але воно може бути зцілене», – сказала Ганна Гоменюк.

У межах конгресу команда #WASHinWAR Карітас України представила міжнародній аудиторії досвід України у подоланні гуманітарних наслідків війни та провела відкриту публічну дискусію про виклики, з якими стикаються українські громади в умовах повномасштабного вторгнення. До обговорення долучилися представники громадянського суспільства, міжнародних організацій, волонтери, журналісти та мешканці Вільнюса. Під час дискусії Ольга Сидій, координаторка міжнародної адвокаційної кампанії #WASHinWAR, та Уляна Крись, менеджерка з партнерств Карітас України, говорили про довгострокові гуманітарні наслідки війни, виклики відновлення постраждалих громад та необхідність збереження міжнародної уваги до України.

«Кампанія #WASHinWAR допомагає говорити зі світом мовою конкретних наслідків війни для людей. Коли людина втрачає доступ до води, безпечного середовища чи базових послуг – це про майбутнє громади. Саме тому ми прагнемо, щоб питання відповідальності агресора, раннього відновлення України та гуманітарної підтримки звучали на міжнародних майданчиках одночасно. Ми запрошуємо до цієї роботи всю мережу Caritas, адже ми одна родина і разом можемо посилити голос людей, які щодня живуть в умовах війни», – зазначила Ольга Сидій.

Уляна Крись наголосила на особливостях гуманітарної роботи в умовах війни: «Для більшості гуманітарних криз існує зрозуміла логіка: надзвичайна подія, реагування, стабілізація, відновлення. В умовах війни ця логіка порушується. Ми можемо допомогти людям оговтатися після чергового удару, відновитись чи підтримати громаду, але ніколи не знаємо, де завтра станеться нова атака і кому знову знадобиться допомога. Тому це постійна готовність починати відновлення знову і знову».

Як руйнування Росією греблі змінило життя громад, підходи до водопостачання та бачення відновлення в Україні

Posted on 05.06.202611.06.2026 by manager

Через три роки після руйнування Каховської ГЕС Україна винесла один із найболючіших уроків війни: вода є питанням національної безпеки.

Підрив греблі залишив без води близько мільйона людей і продемонстрував небезпечну залежність цілих регіонів від одного джерела водопостачання. Водночас катастрофа змусила громади, державу та гуманітарні організації переглянути підходи до водної безпеки та відновлення інфраструктури.

Наразі ж питання полягає вже не в тому, що було втрачено, а в тому, які уроки Україна винесла з цієї катастрофи — і як відбудовує себе в умовах війни, що не зупиняється.

Підрив Каховської ГЕС 6 червня 2023 року став однією з найбільших техногенних катастроф, спричинених терактом Росії, в історії незалежної України. У перші дні після руйнування греблі увага була прикута до затоплених територій, евакуації населення та масштабів руйнувань. Проте справжні наслідки теракту виявилися значно ширшими та довготривалішими. Втрата стабільного доступу до води, порушення роботи систем водопостачання, деградація зрошувальних систем та необхідність пошуку нових джерел води продовжують впливати як на повсякденне життя людей, так і на розвиток громад та місцевої економіки.

Урок залежності: чому водна система півдня виявилася вразливою

За оцінками ООН на кінець 2023 року близько мільйона людей втратили доступ до питної води. Системи водопостачання та водовідведення були пошкоджені або зруйновані у десятках населених пунктів, а тисячі людей зіткнулися з перебоями електропостачання. Однак головний наслідок катастрофи вимірюється не лише кількістю постраждалих.

Росія вдарила по тому, що вже давно трималося на межі. Значна частина водної інфраструктури України була побудована ще у 1960–1970-х роках і проєктувалася для інших безпекових реалій. Великі території півдня залежали від Каховського водосховища та пов’язаних із ним каналів. Коли це джерело зникло, стало очевидно, наскільки ризикованою є така модель.

Катастрофа продемонструвала, наскільки багато залежностей приховано за звичним доступом до води. Для роботи систем водопостачання потрібні не лише джерела води, а й стабільне електропостачання, реагенти для очищення, справне обладнання, транспортна логістика, кваліфікований персонал та можливість безпечного доступу до інфраструктури. Пошкодження будь-якої з цих ланок може поставити під загрозу водопостачання цілої громади.

Саме тому після Каховки питання води дедалі частіше розглядають не лише як комунальну послугу, а як складову національної безпеки та стійкості громад. Для програми WASH Карітасу України це означало переосмислення підходів до відновлення: у центрі уваги опинилися не лише ремонти окремих об’єктів, а й створення резервних рішень, підтримка водоканалів та підвищення спроможності громад працювати в умовах тривалих криз.

У перші місяці після руйнування Каховської ГЕС головним завданням було забезпечити людей водою. Гуманітарні організації доставляли її у пляшках, встановлювали резервуари, підтримували громади, які в один момент втратили доступ до базових потреб.

Від гуманітарної допомоги до стійкості громад

Проте дуже швидко стало зрозуміло: наслідки катастрофи не зникнуть за кілька тижнів чи навіть місяців. Для багатьох громад проблема доступу до води перетворилася на виклик, який визначатиме їхній розвиток на роки вперед.

Саме тому після Каховки дедалі більшого значення набув Nexus-підхід, який поєднує гуманітарне реагування з довгостроковим відновленням. Його головна ідея: допомога має не лише вирішувати проблему сьогодні, а й зменшувати ризики завтра. У практичній роботі Карітасу України це означало поступовий перехід від екстреної підтримки до посилення спроможності громад самостійно забезпечувати водопостачання.

Крім того, наразі важливо не лише визначити, скільки людей залишилися без води, а й зрозуміти, наскільки система є стійкою. Чи має громада альтернативні джерела води? Чи є резервне енергоживлення? Чи здатний водоканал підтримувати роботу системи у разі нових викликів?

Які рішення справді працюють

Одним із головних уроків стало усвідомлення цінності децентралізованих, сталих рішень. Відновлення систем водопостачання, локальні фільтраційні станції, резервне енергоживлення, ремонт насосних станцій та підтримка роботи водоканалів дозволяють громадам зберігати доступ до води навіть у разі пошкодження центральних систем. Практика показала: навіть невеликий локальний об’єкт здатен забезпечити водою школу, лікарню, пункт незламності чи окремий мікрорайон під час блекаутів або аварійних ситуацій.

Держава та великі організації об’єктивно зосереджені на більших містах. Натомість Карітас України працює там, куди інші не доходять — у найменших і найвразливіших громадах, які потребують підтримки найбільше. Для програми WASH це означає не разову допомогу, а сталі рішення з довготривалим ефектом.

Водна інфраструктура залишається ціллю війни

Каховська ГЕС — найгучніший удар. Але не єдиний.

За даними Міністерства довкілля України, станом на березень 2026 року від початку повномасштабного вторгнення знищено або пошкоджено понад 1 500 об’єктів водної інфраструктури. Пошкоджені мережі — це 39 700 кілометрів труб. Прямі збитки водоканалів — понад 11 мільярдів доларів.

Атаки тривають. У квітні 2026 року Росія скинула шість керованих авіабомб на Печенізьку дамбу в Харківській області. У березні того ж року удар по Дністровському гідроенергетичному комплексу спричинив витік мастила в басейн Дністра — під загрозою опинилася питна вода і в Україні, і в Молдові. У березні 2024 року ракетний удар по ДніпроГЕС призвів до витоку нафтопродуктів у Дніпро.

І кожен удар Росії — це не лише зруйнований об’єкт. Це перебої з водою, забруднені джерела, лікарні та школи без водопостачання, ризики для здоров’я людей і довкілля.

За словами провідного експерта програми WASH Карітасу України, кожен вибух змінює стан ґрунтів і порушує природну фільтрацію — забруднення потрапляє у підземні води непомітно і дається взнаки лише через роки:

“Вибухи руйнують родючий шар ґрунту, знищують рослинність та мікрофолору. Пошкоджена ділянка перестає відігравати роль природного фільтра та регулятора водності. У довкілля, у водні горизонти потрапляють важкі метали, штучні хімічні речовини. Це отрута для усього живого і причина довготривалих негативних впливів. Це загроза як швидкої, так і віддаленої шкоди здоров’ю людей.

Вода пов’язана з усім: енергетикою, сільським господарством, лікарнями, промисловістю. Удар по водному об’єкту — це завжди більше, ніж здається на перший погляд. Війна це довела: вода стала питанням національної безпеки”.

Після Каховки: нова реальність водної безпеки

Попри значний прогрес у відновленні, криза ще не завершена. У багатьох громадах доступ до води досі залежить від того, чи є світло, чи є потрібне обладнання і реагенти, чи можна взагалі дістатися до пошкодженої ділянки. Найважче — невеликим громадам, які часто не мають грошей навіть на обслуговування вже відновлених систем.

Природа теж постраждала. Підземні води забруднені, річки і водойми змінили свій режим, природні екосистеми деградують. Частина цих наслідків накопичується повільно — але триватиме ще довго. А оскільки громади дедалі більше переходять на альтернативні джерела води, постійний контроль її якості стає обов’язковим.

Частина наслідків війни для водного сектору буде відчутною ще багато років після завершення бойових дій. Саме тому майбутнє водної безпеки України залежить не лише від відбудови інфраструктури, а й від здатності поєднати довгострокове планування, розвиток місцевих спроможностей, захист природних ресурсів та підготовку громад до нових викликів.

За три роки стало зрозуміло: відновлення не означає повернення до стану, який існував до червня 2023 року. Для громад півдня України це вже інша реальність — з іншими джерелами води, іншою інфраструктурою, новим розумінням того, що означає водна безпека. Реальність, де криза і відновлення відбуваються одночасно, де Nexus-підхід став не методологією, а практичною відповіддю на щоденні виклики — і де кожна громада, незалежно від розміру, має дбати про власну водну безпеку.

У місті Красногорівка відбулося відкриття бювету питної води

Posted on 14.07.2021 by csm_admin

8 липня 2021 року, у місті Красногорівка відбувся офіційний запуск бювету питної води. Тепер мешканці міста мають вільний доступ до безкоштовного джерела питної води, яка відповідає національним та міжнародним стандартам, що покращить умови проживання місцевого населення. Технологічна складова обладнання дозволяє також виконувати одноразовий значний забір питної води для транспортування в міські соціальні об’єкти, такі як лікарня, школи та дитячі садочки.

Завершення будівництва стало можливим завдяки співпраці міжнародних благодійних фондів Карітасу України та Карітасу Відень (Caritas Vienna) в межах проекту «Безпека питної води в Українській буферній зоні» який був започаткований з метою надання допомоги у вирішенні проблеми питного водопостачання населених пунктів на лінії розмежування.

Участь у відкритті взяли заступники керівника Мар’їнської міської військово-цивільної адміністрації Тетяна Збицька та Олександр Віліток, генеральний секретар Карітасу України Дзвінка Чайківська, національний керівник проекту Карітасу України Валентин Бебік, керівник Кластеру з питань води, санітарії та гігієни ЮНІСЕФ Марк Баттл, директор Карітасу Маріуполь отець Ростислав Спринюк та представники місцевого комунального підприємства «Віта».

Бювет побудовано на місті пробуреної свердловини глибиною 190 м, це закрите приміщення з очисними фільтрами. У місті Красногорівка бювет розташований поблизу Будинку побуту. Питна вода для населення з нього буде подаватися безкоштовно з 7.00 до 18.00 години.

Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/