Після початку повномасштабного вторгнення мешканка Харкова була змушена виїхати з міста. Тим часом суд ухвалив рішення стягнути з її пенсії майже 30 тисяч гривень на користь ОСББ за утримання багатоквартирного будинку, в якому вона вже не жила. Рахунки заблокували, виплати призупинили. Коли жінка звернулася до юристів напряму Protection у Карітасі, ті домоглися скасування рішення про стягнення боргу, розблокували рахунки й повернули їй безпідставно стягнуті кошти.
Ця історія — не виняток. У межах напряму Protection проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» Карітас щодня допомагає людям розбиратися в питаннях, які після 2022 року стали масовими: відновлення документів і соціальних виплат, оформлення права власності, компенсація за зруйноване житло.
Безоплатну юридичну допомогу можуть отримати люди, які постраждали від війни, внутрішньо переміщені особи та інші вразливі категорії населення. Юристи консультують, готують звернення, заяви, скарги, позовні заяви — а за потреби супроводжують людину аж до вирішення питання.
За словами Вольги Шейко, юристки напряму Protection, найчастіше по допомогу звертаються жінки старшого віку, одинокі матері та люди з інвалідністю. Серед найпоширеніших запитів — відновлення виплат для ВПО, пенсійне забезпечення, трудові спори, компенсація за зруйноване житло, встановлення права власності на нерухомість, стягнення аліментів та питання соціального захисту. Приблизно дві третини звернень потребують не разової консультації, а тривалішого супроводу: підготовки документів, звернень до державних органів або судового вирішення справи.
Окремо фахівці виділяють питання, які люди роками відкладають “на потім” — насамперед оформлення права власності на нерухоме майно та перевірку страхового стажу для оформлення пенсії. «Будь-яке юридичне питання необхідно вирішувати одразу, а не відкладати в довгий ящик. Це як хвороба, яку потрібно лікувати вчасно, а не чекати, поки вона стане хронічною», — каже Вольга Шейко. Історія жінки з Харкова — якраз приклад того, у що виливається зволікання: без своєчасного втручання борг і надалі стягували б із її пенсії.
Юристи наголошують: навіть якщо людина не впевнена, чи потребує її ситуація правової допомоги, варто прийти хоча б на консультацію. Фахівець оцінить ситуацію, підкаже подальші кроки, а за потреби підготує документи або скерує до відповідних служб.
Отримати консультацію можна в офісі Карітасу чи кризовому центрі, а також за телефоном гарячої лінії свого регіону — контакти є на сайтах і сторінках відповідних організацій Карітасу в соціальних мережах. Для тих, хто не може самостійно дістатися до найближчого офісу, фахівці також виїжджають у віддалені громади — юридична допомога стає доступною там, де вона потрібна найбільше.
Головне — не чекати, поки питання вирішиться саме. Як показує досвід напряму Protection, вчасне звернення часто вирішує те, що роками здавалося безвихідним.
Проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» реалізовується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки. Зміст публікації є виключною відповідальністю Карітасу України та не обов’язково відображає позицію Уряду Сполучених Штатів.
Понад 50 років Австрія вибудовує ефективну державну систему з навчання, інтеграції та працевлаштування людей:
які перебувають у групі ризику через труднощі в навчанні, поведінкові виклики та шкідливі способи подолання стресу;
з вродженою та набутою інвалідністю, тощо.
«Цей досвід надзвичайно необхідний нам як країні, де на сьогодні налічується майже 2 мільйони ветеранів. Багато з них мають набуту інвалідність і внаслідок цього стикаються з труднощами під час адаптації до цивільного життя та працевлаштування. Робота з цією аудиторією потребує виключно травмочутливого підходу. Ми маємо вчитися на найкращих міжнародних практиках, щоби якісно його забезпечити» – зазначає Анастасія Стеценко, керівниця програми “Соціальний захист та захист прав людини” Карітасу України.
Власне і сам проєкт GEN-CARE створений для покращення економічного становища українських ветеранів і ветеранок, членів їхніх сімей, зокрема внутрішньо переміщених осіб і людей з інвалідністю, через надання підтримки для подальшої професійної реінтеграції.
«Людина має знати, що робити далі – це основна ідея нашого проєкту, – каже координаторка проєкту в Карітасі Івано-Франківськ Алла Гончарова. – Ми побачили шлях від відновлення впевненості у власних силах до успішного працевлаштування. Ми прагнемо адаптувати ці практики в Україні, щоб наші учасники отримували якісну підтримку на кожному етапі професійної реінтеграції».
Серед учасників обміну була і президентка Карітасу України пані Тетяна Ставничи – вона провела прес-конференцію про сучасний стан справ в Україні. Окрім цього наші спеціалісти збудували подальші робочі плани з австрійською стороною, дізналися про виклики, які також існують в австрійських реаліях, та відвідали виробничі цехи, в яких люди навчаються і працюють.
Цілісний підхід системи NEBA реалізується на практиці через мережу соціально-інтеграційних підприємств та інтеграційних компаній, які працюють у конкурентних секторах ринку: від клінінгу, ремонту та кейтерингу до поліграфії та IT-технологій. У таких компаніях люди з інвалідністю або хронічними захворюваннями отримують офіційне працевлаштування, професійне навчання та ринкову заробітну плату в захищених, але повністю інтегрованих умовах.
«Великим відкриттям під час візиту стало те, що виробничі цехи цих соціальних бізнесів нічим не відрізняються від звичайних комерційних підприємств — вони так само технологічні, динамічні та орієнтовані на результат. Саме цей фактор ринкової реалістичності в поєднанні з професійним супроводом трудових асистентів (джоб-коучів) дає змогу людині згодом виходити на відкритий ринок праці максимально адаптованою та безболісно», — ділиться Анастасія Стеценко.
В Австрії працює Мережа професійного асистування (Netzwerk Berufliche Assistenz) або скорочено – NEBA. Це масштабна національна програма, яка фінансується Федеральним міністерством соціальних справ, охорони здоров’я та захисту прав споживачів Австрії (через Sozialministeriumservice). NEBA працює як офіційна державна система, яка фінансує різні організації, щоб вони надавали безкоштовні послуги з інтеграції людей з інвалідністю та молоді з вразливих груп на ринок праці.
Концепція NEBA в Австрії складається з різних рівнів, залежно від потреб людини:
Ювенальний коучинг (Jugendcoaching): працює з підлітками та молоддю, які мають труднощі в навчанні або інвалідність, щоб допомогти їм визначитися з професією та не випасти з системи освіти чи ринку праці.
Асистування у професійному навчанні (Berufsausbildungsassistenz): забезпечує супровід під час здобуття професійної освіти, щоб людина могла успішно скласти іспити та опанувати фах.
Трудове асистування (Arbeitsassistenz): фахівці допомагають знайти роботу на відкритому ринку праці, супроводжують процес співбесід, а також допомагають зберегти робоче місце, якщо у працівника виникають труднощі через стан здоров’я.
Джоб-коучинг (Jobcoaching): Безпосередня підтримка прямо на робочому місці. Коуч приходить на підприємство і разом із працівником розбирає його завдання, допомагає адаптуватися до темпу та команди.
Подібний розподіл забезпечує якнайповніше покриття потреб бенефіціарів і їхню активність на ринку праці. Взяти з системи окремі компоненти реально, але наскільки можливо імплементувати цей досвід в українські реалії загалом — роздумує Анастасія Стеценко, керівниця програми Соціального захисту та захисту прав людини Карітасу України.
«Війна в Україні ставить перед нами нагальні питання. З одного боку, держава має всебічно піклуватися про своїх громадян, зокрема про тих, кого війна торкнулася найбільше. З іншого — активні бойові дії тривають, і це спрямовує наші зусилля як суспільства насамперед на захист самої державності. Ми розуміємо, що Австрія вибудовувала свою систему протягом десятків років, і так само розуміємо, що не маємо стільки часу. На мою думку, ми вже робимо гігантський поступ у сфері захисту прав постраждалих осіб, і переконана: настане час, коли наші системи також стануть прикладом для інших країн».
Знайомство учасників зі сталими рішеннями програми Соціального захисту та захисту прав людини розпочалося з презентації Центрів життєстійкості, яку провів директор Карітасу Чернігів о. Роман Пушка.
Маючи практичний досвід відкриття центрів в Чернігівській області, отець Роман розповідав про переваги та виклики із яким доводиться стикатись під час роботи.
«Було цікаво спостерігати, з якою зацікавленістю партнери підійшли до концепції сталих рішень, які реалізує Карітас України, зокрема до Центрів Життєстійкості. Вони не очікували, що серед наявних 368 центрів, 82 з них – реалізують саме місцеві організації Карітасу. Це 22% серед всіх центрів по всій Україні, що є знаковим показником, нашої спроможності,» – ділиться своїми спостереженнями керівниця програми Соціального захисту та захисту прав людини Анастасія Стеценко.
Нагадаємо, Центри життєстійкості – це дружні, безбар’єрні простори, куди може звернутися кожен житель громади і безкоштовно отримати індивідуальну консультацію психолога, супровід фахівця з соціальної роботи, або долучитися до групових занять, спрямованих на психологічне розвантаження та психоедукацію.
Цінність зустрічі з партнерами вимірювалась і тим, що вдалось поговорити не тільки про успіхи, але і зауважити на моментах, які поки не працюють.
«Є певні виклики із закупівлею палива, комунікацією в громадах, а деякі прогалини державних послуг пробуємо перекривати за рахунок гуманітарних проєктів. – ділиться Анастасія Стеценко. – Але ситуація швидко змінюється, і відкритий діалог допомагає вдосконалити систему» – додає вона.
Відкриттям для партнерів став і досвід взаємозв’язку між Кризовими центрами та Центрами життєстійкості (різницю між якими наочно пояснив о. Роман Пушка). Кризові центри Карітасу свого часу заклали міцні підвалини для відкриття Центрів життєстійкості, доклалися до спроможності місцевого персоналу в реалізації активностей. Нині багато спеціалістів, які раніше працювали, наприклад, в кризових центрах Карітасу Волинь, є соціальними менеджерами/працівниками центрів життєстійкості.
Окрім цього підняли питання концентрації кризових центрів переважно на території Східного півмісяця – чи є можливою та актуальною побудова схожої системи і на західній частині країни?
«Партнери ставили доволі гарні запитання, особливо в темі адвокації та надання послуг у віддалених громадах, бо саме з цим над цим нам треба буде працювати в наступні два-три роки – говорить Анастасія Стеценко – Такі зустрічі завжди додають нових ідей, ми можемо відкрито проговорити про те, що не працює, а партнери мають змогу відвідати місцеві організації та доторкнутись до того, про що вони читають у звітах.»
Такий обмін досвідом допомагає зробити послугу видимою. Партнери говорять про свої пріоритети, а також починають краще розуміти нюанси надання послуг, та виклики з якими доводиться стикатись на місцях.
Те, що для більшості людей здається звичайною справою – вийти з кімнати, приготувати їжу чи дістатися до хвіртки, – для них перетворилося на щоденний виклик.
Жінки мешкають у громаді неподалік лінії фронту. Тут звуки вибухів давно стали частиною повсякденного життя, а обстріли змушують людей якомога рідше залишати свої домівки. У таких умовах доступ до медичних послуг, засобів реабілітації та іншої необхідної підтримки є вкрай обмеженим. Особливо складно доводиться людям старшого віку, які через стан здоров’я не можуть самостійно подолати навіть невеликі відстані.
З часом світ пані Надії та пані Світлани звузився до меж власних осель. Кожен крок вимагав обережності та значних зусиль. Через відсутність необхідних засобів підтримки пересування ставало дедалі небезпечнішим, а звичні домашні справи – майже недосяжними.
Про їхню ситуацію дізналася місцева парамедикиня, яка добре знала про труднощі, з якими стикаються жінки. Саме вона звернулася до фахівців Кризового центру Карітасу Краматорськ та розповіла про їхню потребу в допомозі. Дістатися до них було непросто через безпекову ситуацію та близькість до зони бойових дій, проте команда зробила все можливе, щоб підтримка надійшла вчасно.
Завдяки проєкту, який реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу, пані Надія та пані Світлана отримали необхідні засоби для пересування, а також набори засобів гігієни. Крім матеріальної допомоги, фахівці надали їм психосоціальну підтримку, яка допомагає впоратися зі стресом, тривогою та постійною невизначеністю, спричиненою життям поблизу лінії фронту.
Для пані Надії ця підтримка від стала справжнім полегшенням.
«Раніше я боялася навіть зробити крок по хаті, бо не мала на що спертися. Тепер ці милиці стали моїми ногами. Але найважливіше для мене те, що про мене не забули й привезли допомогу аж сюди», – ділиться жінка.
Після отримання допомоги життя обох жінок поступово почало змінюватися. Пересуватися домом стало безпечніше, а повсякденні справи, які раніше здавалися надто складними, знову стали можливими. Вони отримали не лише необхідні речі, а й відчуття впевненості та підтримки.
Втім, найціннішим для них стала не лише практична допомога. Візит фахівців приніс важливе усвідомлення: навіть у віддалених населених пунктах, які щодня живуть під загрозою обстрілів, люди не залишаються наодинці зі своїми труднощами.
Історія пані Надії та пані Світлани – одна з багатьох історій мешканців прифронтових громад України. Вона нагадує, що інколи навіть невелика, але своєчасна підтримка здатна повернути людині не лише можливість вільніше рухатися, а й відчуття гідності, турботи та зв’язку з іншими людьми.
Завдяки підтримці Європейського Союзу фахівці Карітасу надають допомогу людям, які найбільше постраждали від війни. У межах проєкту близько 27 тисяч мешканців чотирьох міст України отримають продовольчу та гігієнічну допомогу, послуги із захисту, психосоціальну підтримку, а також можливість долучатися до заходів у Дружніх до дитини просторах. Для багатьох із них ця підтримка стає важливим кроком до відновлення відчуття безпеки, стабільності та надії на майбутнє.
Війна змусила залишити все й шукати безпечніше місце. Таким місцем для неї стали Суми.
Евакуація відбувалася поспіхом. Пані Марія взяла лише найнеобхідніше, залишивши вдома майже всі свої речі та запаси консервації, які збирала роками. Каже, часу на збори практично не було – разом із сусідкою їх під обстрілами евакуював спецпідрозділ «Білий янгол».
«Було шкода все залишати… Але там постійно літали дрони, половину села розбили. Ми нічого не взяли – тільки те, що могли швидко винести», – згадує жінка.
Останні роки стали для пані Марії справжнім випробуванням. Окрім наслідків війни, вона пережила кілька інсультів. Після кожного доводилося заново відновлювати сили, вчитися звичних речей і пристосовуватися до нових обставин.
Після евакуації жінка оселилася у родичів. Вона щиро вдячна їм за прихисток, проте мріє про власний простір, де зможе жити самостійно та поступово облаштовувати побут заново.
Згодом пані Марія звернулася по допомогу до Карітасу Суми. У межах проєкту «Забезпечення повноцінного доступу до захисту постраждалого від війни населення прифронтових районів України», що реалізується за підтримки Європейського Союзу та Карітасу Австрії, фахівці Кризового центру надали жінці необхідний одяг і продуктовий набір. Також у межах компонента «Гроші на захист» для неї придбали мобільний телефон, адже старий кнопковий вже не працював.
Втім, підтримка не обмежилася лише передачею допомоги. Фахівці допомогли пані Марії розібратися з новим телефоном: показали, як ним користуватися, телефонувати та залишатися на зв’язку з рідними. Крім того, вони пояснили алгоритм подачі документів на поселення в модульне житло. Сьогодні жінка вже перебуває на етапі заселення та сподівається незабаром отримати власну кімнату.
«Якби не війна, все було б нормально, – каже вона. – А так… війна змінила все».
Попри пережите, пані Марія не втрачає віри в людей. Вона ділиться, що підтримка, яку отримала, допомагає відчувати опору та знаходити сили рухатися вперед. Адже навіть після найважчих випробувань життя можна відновлювати крок за кроком.
Історія пані Марії – не виняток. Війна й надалі створює нові виклики для внутрішньо переміщених осіб та жителів прифронтових громад, які втратили житло, засоби до існування й відчуття безпеки. Загалом у межах проєкту допомогу зможуть отримати близько 27 000 людей у Чернігові, Сумах, Запоріжжі та Краматорську.
Проєкт передбачає не лише надання продуктових і гігієнічних наборів. Люди можуть отримати послуги захисту, психологічну підтримку, а діти – долучитися до активностей у Просторах, дружніх до дітей. Така допомога дозволяє не лише задовольнити базові потреби, а й повернути відчуття безпеки, стабільності та людської гідності.
Водночас команди Карітасу постійно вдосконалюють підходи до роботи, розробляючи нові рішення, які допомагають людям своєчасно отримувати необхідні соціальні, правові та гуманітарні послуги.
У Кризових центрах фахівці супроводжують людину від моменту звернення й до вирішення її проблеми, допомагаючи подолати кризу та повернути відчуття контролю над власним життям. Тут можна отримати комплексну підтримку – психологічну, юридичну, соціальну та фінансову.
Простори, дружні до дітей, своєю чергою, створюють безпечне середовище для розвитку, навчання та психологічного відновлення дітей. Підтримку можуть отримати й батьки – через консультації психологів та допомогу у вирішенні сімейних труднощів. Завдяки цьому підтримка охоплює всю родину, допомагаючи їй адаптуватися до нових умов життя та відновлювати внутрішні ресурси.
Тут минули десятки років їхнього життя: щоденні турботи, праця, сімейні свята та прості радощі. Кожен куточок оселі зберігав спогади, а звичний ритм життя здавався незмінним.
Проте війна перекреслила плани багатьох українських родин, і сім’я пана Володимира не стала винятком. З кожним днем ситуація в рідному місті ставала дедалі небезпечнішою. Обстріли не припинялися, а вибухи лунали все ближче до будинку. Зрештою настав момент, коли залишатися вдома стало надто ризиковано.
Подружжя було змушене ухвалити непросте рішення – покинути місце, де минуло майже все їхнє життя. Залишивши позаду дім, господарство та звичне оточення, вони переїхали до села в пошуках безпечнішого прихистку.
Починати все з нуля в літньому віці виявилося непросто. Нове місце, нові люди та постійна невизначеність стали серйозним випробуванням для подружжя. Водночас пан Володимир намагався не втрачати сили духу та зберігати звичний спосіб життя. Попри всі труднощі, він продовжує доглядати за господарством, заготовляти дрова та виконувати щоденні справи, які допомагають йому відчувати себе корисним і підтримувати звичний ритм життя.
У цей непростий період родина отримала підтримку від мобільної команди Кризового центру Карітасу Чернігів. Допомога надається в межах проєкту, який реалізується за підтримки Європейського Союзу та Карітасу Австрії.
Під час візиту фахівці оцінили потреби родини та надали комплексну підтримку. Адвокаційна спеціалістка проконсультувала подружжя щодо доступу до соціальних виплат та державної допомоги для внутрішньо переміщених осіб. Вона розповіла про останні зміни в законодавстві, допомогла розібратися в процедурах та відповіла на всі запитання, які хвилювали родину.
Не менш важливою стала й психологічна підтримка. Кризова психологиня провела індивідуальні консультації, під час яких подружжя мало змогу поділитися своїми переживаннями та отримати професійну допомогу у подоланні тривоги, стресу й емоційного виснаження, спричинених вимушеним переїздом і пережитим досвідом війни.
Крім того, сім’я отримала необхідні речі та одяг із соціального банку одягу. Для людей, які були змушені залишити частину свого майна під час евакуації, така підтримка має особливе значення. Також родину регулярно відвідує соціальна працівниця, яка допомагає вирішувати повсякденні питання та залишається поруч у разі виникнення нових потреб.
«Ця підтримка допомагає нам почуватися впевненіше на новому місці. Я бачу, як ми поступово повертаємо своє життя до звичного русла», – ділиться пан Володимир.
Сьогодні ця допомога стала для подружжя важливим джерелом стабільності. Коли базові потреби забезпечені, а поруч є люди, готові вислухати та підтримати, набагато легше долати труднощі та будувати нове життя.
Історія пана Володимира – одна з тисяч історій українців, які через війну були змушені залишити свої домівки та розпочати все спочатку. Вона нагадує про те, наскільки важливою є своєчасна підтримка для людей, які переживають складні життєві обставини. Адже іноді допомога – це не лише матеріальні речі чи консультації, а й відчуття того, що ти не залишився сам зі своїми труднощами.
Завдяки підтримці Європейського Союзу та Карітасу Австрії фахівці Карітасу продовжують допомагати людям, які постраждали від війни. У межах проєкту близько 27 000 мешканців чотирьох міст України отримають продовольчу та гігієнічну допомогу, послуги із захисту, психологічну підтримку, а також можливість долучатися до заходів у Дружніх до дитини просторах. Для багатьох родин така підтримка стає важливим кроком на шляху до відновлення відчуття безпеки, стабільності та надії на майбутнє.
Як і тисячі інших людей, які рятувалися від війни, жінка взяла із собою лише найнеобхідніше. Позаду залишилися звичне життя, знайомі місця, друзі та спогади, які роками наповнювали її дні.
Перші місяці на новому місці виявилися непростими. Хоча Валентина була у відносній безпеці, відчуття тривоги та невизначеності нікуди не зникли. Найважче було не лише пережити втрату дому та звичного укладу життя, а й впоратися з самотністю, яка поступово заповнила її будні.
«Здавалося, що після всього пережитого настала якась дивна тиша. Я багато часу проводила вдома. Не хотілося нікуди виходити, ні з ким спілкуватися. День минав за днем, і вони ставали схожими один на одного», – згадує Валентина.
Дні здебільшого проходили в чотирьох стінах. Жінка постійно стежила за новинами, хвилювалася за близьких і думала про те, що залишилося позаду. Зовнішній світ поступово ставав дедалі віддаленішим, а думка про те, щоб зробити щось для себе – прогулятися містом, відвідати якийсь захід чи просто провести час серед людей – здавалася майже недосяжною.
Одного дня друзі запропонували їй відвідати арттерапевтичне заняття в місцевому центрі Карітас, що працює за підтримки Європейського Союзу. Спочатку Валентина поставилася до цієї ідеї без особливого ентузіазму. Вона не вважала себе творчою людиною і не була впевнена, що подібні заняття можуть їй допомогти.
Втім, жінка вирішила спробувати.
Перший візит став початком невеликих, але дуже важливих змін. Під час занять учасники малювали, створювали вироби власними руками, виготовляли традиційні ганчір’яні ляльки, спілкувалися та проводили час разом. У теплій і доброзичливій атмосфері поступово народжувалося відчуття довіри та спокою.
«Я зрозуміла, що мені потрібне спілкування. Я не можу без нього обійтися. Тут можна поговорити, послухати інших, відволіктися від важких думок», – розповідає Валентина.
З часом випадкові візити перетворилися на важливу частину її життя. Жінка почала чекати на кожну нову зустріч. Вони стали не лише приводом вийти з дому, а й можливістю відчути підтримку та побути серед людей, які також пережили втрату, вимушений переїзд і складні життєві обставини.
Сьогодні Валентина з усмішкою говорить, що її девіз – «будь-де, тільки не вдома». За цими словами приховується важливе відкриття: ізоляція та самотність не допомагають впоратися з переживаннями, тоді як спілкування та участь у спільних заходах повертають сили рухатися вперед.
Особливо цінним для неї стало те, що творчість, яку раніше вона вважала чимось далеким від себе, перетворилася на дієвий спосіб відновлення внутрішньої рівноваги. Через прості творчі заняття жінка навчилася хоча б ненадовго відкладати тривожні думки, зосереджуватися на теперішньому моменті та знаходити радість у маленьких щоденних речах.
Історія Валентини нагадує, що відновлення після пережитих втрат часто починається з простих людських кроків. Іноді достатньо місця, де тебе готові вислухати, людей, які розуміють твій біль, та можливості знову відчути себе частиною спільноти.
На арттерапевтичні заходи Карітас приходять як місцеві жителі, так і люди, які були змушені залишити свої домівки через війну. У кожного своя історія, але всіх об’єднує прагнення знайти підтримку, нові знайомства та простір, де можна хоча б ненадовго відчути спокій.
Завдяки підтримці Європейського Союзу фахівці Карітас допоможуть близько 27 000 людей у чотирьох містах України. Проєкт передбачає надання продовольчої та гігієнічної допомоги, послуг із захисту, психологічної підтримки, а також організацію заходів для дітей у просторах, дружніх до дитини. Для багатьох людей така підтримка стає важливим кроком на шляху до відновлення та повернення відчуття опори в житті.
Однією з таких історій є історія пані Людмили з села в Олександрівській громаді.
Вже досить тривалий час пані Людмила страждає від серйозних проблем зі здоров’ям. Через це навіть проста поїздка до магазину чи пересування по дому вимагають від неї значних зусиль. Для неї ходунки – це не просто допоміжний засіб. Це спосіб безпечніше пересуватися, бути більш незалежною та зберігати звичний ритм життя.
Однак, як і для багатьох людей похилого віку, що мешкають у громадах, які постраждали від війни, фінансові труднощі стали ще однією серйозною проблемою. Її пенсії ледь вистачало на оплату комунальних послуг та найнеобхідніших витрат.
«Мені доводиться економити на всьому, щоб хоча б оплатити комунальні послуги», – розповідає Людмила.
Через брак коштів їй довелося обійтися без набагато більшого, ніж просто тих речей, до яких вона звикла. Іноді грошей не вистачало навіть на необхідні ліки та засоби гігієни. Постійне занепокоєння через фінансові труднощі та проблеми зі здоров’ям поступово виснажувало її як фізично, так і емоційно.
У пошуках підтримки вона звернулася до Кризового центру Карітас Краматорськ. Там її уважно вислухали та допомогли визначити найнагальніші потреби.
Фахівчиня Карітас провела індивідуальну консультацію, під час якої їм вдалося не тільки обговорити виклики, з якими щодня стикається пані Людмила, а й знайти шляхи їх подолання.
У рамках наданої підтримки вона отримала психосоціальну допомогу, яка допомогла зменшити її емоційний стрес і дала відчуття, що поруч є люди, готові її підтримати. Їй також надали необхідні засоби гігієни та направили до банку одягу, де вона змогла отримати необхідний одяг.
Під час оцінки потреб стало зрозуміло, що однією з її найважливіших потреб є засіб для пересування. Саме тому команда Кризового центру визначила це питання як пріоритетне та почала шукати способи допомогти.
Завдяки співпраці з партнерськими організаціями та благодійними фондами Людмила отримала ходунки, які раніше не могла придбати самостійно. Разом із ходунками їй також надали додаткові засоби гігієни для щоденного догляду.
Сьогодні вона з більшою впевненістю говорить про своє майбутнє.
«Життя починає змінюватися на краще», – з посмішкою каже пані Людмила.
Для неї ходунки стали набагато більшим, ніж просто засобом пересування. Вони повернули їй здатність самостійно пересуватися, виконувати повсякденні справи та почуватися впевненіше. А підтримка, яку вона отримала від фахівців та партнерів Карітас, допомогла їй повернути ще щось дуже важливе – відчуття, що вона не сама стикається зі своїми труднощами.
Історія пані Людмили – одна з тисяч історій людей, які щодня стикаються з життєвими викликами та потребують підтримки. Завдяки цьому проєкту допомогу зможуть отримати приблизно 27 000 людей у Чернігівській, Сумській, Запорізькій областях та у Краматорську. Проєкт передбачає надання послуг із захисту, психологічної підтримки та матеріальної допомоги – зокрема гігієнічних наборів для людей з інвалідністю, а також створення просторів, пристосованих для дітей, де наймолодші діти зможуть отримати підтримку, турботу та можливість залишатися дітьми навіть у складних обставинах.
На населений пункт напало понад 20 російських дронів. Будинки були пошкоджені, вікна розбиті, дахи зруйновані; людей розбудили вибухи, і вони не знали, чи переживуть цю ніч.
Тієї ночі Олександр був удома. Потужна вибухова хвиля струсонула все навколо нього.
«Було темно, а шум був настільки гучним, що в мене дзвеніло у вухах. Я не відразу зрозумів, що сталося», – згадує Олександр
Сила вибуху призвела до того, що на нього впала шафа. Його будинок зазнав значних пошкоджень: розбиті вікна, тріщини в стінах і зруйнований дах. Спочатку комісія з оцінки визнала житло непридатним для проживання. Пізніше його перекласифікували як будівлю, яку можна відремонтувати.
Олександр працює робітником у компанії «Транс Логістик». Його заробіток становить близько 8 000 гривень на місяць, тому самостійно відновити пошкоджене житло стало майже неможливим завданням. З часу обстрілу Олександр тимчасово мешкає у своєї матері. Він зізнається, що найболючіше – бачити те місце, яке ще вчора було його домівкою, а сьогодні лежить у руїнах. Дім, у який він вклав роки праці, за одну ніч перестав бути безпечним притулком. Незважаючи на це, Олександр не втратив надії, що з часом йому вдасться відбудувати все, що знищила війна.
«Поки ти живий, усе можна відбудувати, – каже він. – Головне, щоб більше нічого не прилетіло».
Відразу після обстрілу до Степанівки прибула команда з Кризового центру благодійного фонду «Карітас Суми», діяльність якого фінансується Європейським Союзом та «Карітас Австрія». Працівники благодійної організації зазначають, що в перші дні після обстрілу, коли люди часто не знають, до кого звернутися або з чого почати процес відновлення, надзвичайно важливим є відчуття підтримки та стабільності. Фахівці надали Олександру психологічну підтримку, юридичну консультацію, допомогу в оформленні компенсації за пошкоджене житло, а також інформацію про подальші можливості отримання допомоги.
Олександр зізнається, що після того, через що йому довелося пройти, найціннішим було відчуття, що він не сам.
«Коли поруч є люди, готові вислухати, пояснити подальші кроки та запропонувати підтримку, ти поступово знаходиш сили повернутися до нормального життя», – каже він.
Сьогодні Олександр продовжує працювати і мріє повернутися додому, щойно його відремонтують. Він щиро вдячний усім, хто допомагає людям, які постраждали від війни, адже така підтримка повертає не лише можливість відбудувати дім, а й віру в те, що навіть після найтемнішої ночі можна рухатися вперед.
Історія цього проекту свідчить, що гуманітарна допомога – це не лише екстрена підтримка. Це люди, які підтримують інших у найважчі моменти, допомагаючи їм зробити перші кроки після трагедії та відновити почуття безпеки, гідності та надії.
Проєкт охоплює 27 000 бенефіціарів у чотирьох містах (Чернігів, Суми, Запоріжжя та Краматорськ) завдяки низці заходів, серед яких послуги з захисту, психологічна підтримка, матеріальна допомога у вигляді гігієнічних наборів для людей з інвалідністю, а також заходи для дітей у дитячих просторах.
В мережі Карітас діє вже 49 організацій і кожна приділила увагу підготовці тематичних заходів до Всесвітнього дня ментального здоров’я. Спеціалісти різних проєктів і програм завжди об’єднані спільним розумінням важливості дбати про себе, особливо в умовах війни.
До тематичних заходів доєдналися і психологи проєкту «Забезпечення повноцінного доступу до захисту та гігієни постраждалого від війни населення прифронтових районів України» (ECHO4), що діє в 4 місцевих організаціях Карітасу: Чернігову, Сумах, Запоріжжі та Краматорську.
Каріне Арутюнян, психологиня з Запоріжжя, нагадала – іноді нам здається що наша психіка вже звикла до страшних обстрілів. Але насправді кожна така ніч, як і кожна хвилююча новина залишає довгий слід на нашому ментальному здоров’ї. Каріне ділиться порадами із власної “аптечки” самодопомоги, що підтримають та допоможуть у боротьбі з щоденним стресом:
Виходьте на прогулянки за будь-якої погоди – хоча б на 20 хвилин. Слідкуйте за харчуванням: не забувайте їсти, але й не переїдайте. Пийте достатньо чистої води. Звертайте увагу на дихання – спостерігайте за вдихом і видихом. Відчувайте своє тіло: поступово напружуйте й розслабляйте різні його частини. Зменшуйте контакти, якщо вони виснажують. Під час прогулянок не відволікайтеся на телефон – помічайте красу природи. Відвідуйте заходи, що приносять радість. Займайтеся творчістю. Займайтеся спортом – він допомагає зменшити рівень стресу і виробляє “гормони радості”. Не забувайте про силу обіймів. Намагайтеся налагодити режим сну – навіть у складні часи. І головне – якщо вам важко впоратися самостійно, попросіть допомоги. Є люди, які розуміють і готові підтримати.
Світлана Непийвода, психологиня кризового центру Карітасу Чернігів, в свою чергу, нагадала про важливість розвинення емоційного інтелекту. Він дозволяє нам краще розуміти себе і людей поруч, ефективно спілкуватися і зменшити кількість конфліктів, спокійніше реагувати на виклики і приймати зважені рішення у складних ситуаціях. Емоційний інтелект також грає важливу роль в нашому вмінні адаптуватися та не втрачати оптимізм – нагадала пані Світлана.
А дитяча психологиня Карітасу Краматорськ Неля Гончарова провела особливу зустріч, присвячену турботі про себе та збереженню внутрішнього балансу. Особливо зворушливою частиною стали спогади з дитинства, які нагадали про важливість місця для гри навіть у дорослому житті.
Про ментальне здоров’я – дітям
Інструменти для подолання стресу необхідні як дорослим, так і дітям. Заходи, спрямовані на дітей пройшли майже у всіх дитячих просторах мережі Карітас, зокрема у Херсоні, Миколаєві, Чернівцях та Лубнах, тощо. Дитяча психологиня Карітасу Суми Любов Сухомлин навіть склала поради для батьків, які хочуть підтримати своїх дітей у непрості часи.
Підтримкою дітей та підлітків Херсонщини займається команда фахівців Простору дружнього до дитини «Херсонські кавунчики». Впродовж цілого тижня з дітьми та підлітками проводились різноманітні інтерактивні заняття, ігри та бесіди. Ціль одна – розповісти їм про саме поняття ментального здоров’я та його важливість, щоб кожен повернувся додому із думкою: «Я важливий. Я можу піклуватися про себе». А ще корисним було знайомство з простими техніками саморегуляції: дихальними вправами, рахуванням до десяти, вправами на розслаблення та розтяжку. Це дало дітям практичні інструменти, які вони можуть використовувати у стресових ситуаціях. На завершення кожна дитина отримала спеціально розроблений буклет із практичними вправами та корисною інформацією про підтримку ментального здоров’я. Звісно, підтримка власного емоційного стану завжди йде у парі з додатковими фізичними вправами та навантаженнями – без руху не обійшлася жодна зустріч центру.
Долучилися своїми заходами і психологи проєкту Пліч -о- Пліч, що допомагає ветеранам і їх родинам і діє на Івано-Франківщині, Тернопільщині та Житомирщині. В безпечних просторах діти вчилисяназивати і нормалізувати емоції, підлітки освоювали техніки заспокоєння, а об’єднана батьківсько-дитяча група через гру та арттерапевтичні практики говорила про важливість помічати свої емоції та ділитися ними в просторі родини, а також про важливість взаємопідтримки та турботи один про одного.
Психологи наголошують – найкраще, коли поруч з дитиною є стабільний дорослий, який може показати приклад здорового піклування про себе. Саме тому частина тематичних заходів була також орієнтована на дорослих і людей старшого віку.
Про ментальне здоров’я – дорослим, а також людям з інвалідністю та їх родинам.
Для матерей та дружин полеглих військовослужбовців організовано постійну підтримку і надання інформації про механізми відновлення, діє спеціальна група психологічної підтримки для рідних зниклих безвісти Захисників. Для ветеранів високо ефективними виявляються групи рівний -рівному, які сприяють покращенню їх ментального здоров’я. Приділено увагу і волонтерам – на заходах вони вчилися не вигорати допомагаючи іншим.
Піклуватися про свій емоційний стан, розпізнавати настрій і ділитися власними почуттями важливо для всіх. Через ігри, вправи на релаксацію та спільну творчість наші відвідувачі знаходили внутрішню рівновагу й відчуття підтримки в колі спільноти. Багато говорили про важливість турботи про себе, емоційне вигорання та способи відновлення ресурсу. Учасники виконували вправи на усвідомлення власного стану, практикували техніки релаксації та обмінювалися досвідом, як зберігати внутрішню рівновагу у щоденному житті. В основі практик та занять – допомогти глибше зрозуміти важливість включення в суспільство кожної людини. Під час зустрічей учасники не лише знайомилися з ідеями інклюзії, а й грали, малювали, ділилися власними історіями та створювали атмосферу довіри й підтримки. А подекуди і долучилися до створення спільного малюнка.
Чудові заходи пройшли в Києві, Жовкві, Кривому Розі, Тернополі. Також в Карітасі Одеса відбулися майстер-класи для матусь від місцевої художниці. Мами занурилися в творчий процес, переключили увагу з тривожних думок на кольори, форми й рухи руки. Такі практики заспокоюють нервову систему, уповільнюють дихання й серцебиття, а ще допомагають зменшити напругу – наголошують спеціалісти. До того ж батьки дітей з інвалідністю, рівно як і самі люди з інвалідністю часто потребують особливої підтримки.
В Центрах життєстійкості, надавачем послуг в яких є Карітас, також пройшли тематичні заходи. Зокрема в ЦЖ Снятинської громади. Проведені бесіди та арттерапевтичні вправи допомогли відшукати внутрішні ресурси й відкрили прості секрети психоемоційного благополуччя. У процесі заняття кожен присутній зрозумів: найкращими ліками для нашого розуму, душі і серця є повернення до власних місць сили. А ще – добра справа, волонтерство, цікава книжка, музика.
У Львові та Харкові багато уваги приділили проблеміемоційного вигорання у людей старшого віку, а також важливості сну. Розглянули прості техніки відновлення через дихальні вправи та м’язову релаксацію. Учасники дарувати одне одному щирі слова підтримки, а згодом і створені власноруч листівки. Зустріч стала нагадуванням, що турбота, доброта й спільність – це те, що зберігає наше ментальне здоров’я щодня. Такі заняття мають глибокий психологічний ефект: вони допомагають відчути власну цінність, підвищують настрій, знижують рівень тривоги та створюють простір довіри й емоційної підтримки.
Розуміючи, що не кожен може прийти на заняття в простір Карітасу, місцеві організації організовували також і виїзні команди, зокрема в Карітасі Берислав.
Не забули психологині мережі і за своїх колег – співробітників Карітасу. Зокрема запропонували подивитись на конфлікт як точку росту і кращого розуміння одне одного. Учасники змогли глибше розібратися в природі конфліктів, зрозуміти, чому вони виникають і яку роль відіграють у міжособистісних стосунках. Вони також вчилися замінювати різкі фрази на конструктивні, зберігаючи повагу до співрозмовника.
«Такі зустрічі допомагають колективу ставати згуртованішим, вчать комунікувати спокійно, з розумінням і емпатією. – зауважили психологи. – Адже турбота про ментальне здоров’я починається з уміння слухати, приймати і підтримувати одне одного.»
