Тримаючись за руку старшої сестри, вона зайшла до місця, де все було новим і незнайомим. Навколо були інші діти, нові заняття та люди, яких вона бачила вперше.
Спочатку Віра була сором’язливою та не поспішала знайомитися з іншими дітьми. Вона уважно придивлялася до того, що відбувається навколо, поступово звикаючи до нового середовища. Працівники Простору дали їй необхідний час, щоб освоїтися та долучатися до активностей у власному темпі.
Згодом Віра познайомилася з Ангеліною. Дівчатка швидко знайшли спільну мову та почали разом брати участь у заняттях. Наявність подруги поруч допомогла Вірі почуватися впевненіше, активніше долучатися до спільних активностей і спілкуватися з іншими дітьми. Місце, яке колись здавалося незнайомим, поступово стало простором, куди їй хотілося повертатися знову і знову.
Відтоді минуло кілька років. Сьогодні Віра вже навчається у школі. Працівники Простору спостерігали, як поступово змінювалася дівчинка: вона стала більш відкритою, впевненою у собі та охоче бере участь у різноманітних заходах. Тепер важко впізнати ту тиху й несміливу дитину, яка вперше переступила поріг Простору, міцно тримаючись за руку сестри.
Одним із найулюбленіших занять Віри стало малювання. Воно дає їй можливість відкривати нові захоплення, розвивати творчі здібності та самовиражатися. Мама дівчинки радіє, що донька знайшла справу, яка приносить їй задоволення та натхнення.
«Віра завжди із задоволенням приходить до Простору, особливо на заняття з малювання. Виявилося, що вона має до цього талант. Мені дуже приємно, коли дорогою додому вона із захопленням розповідає про те, чим займалася того дня. Як для мами, для мене важливо, що навіть під час війни Віра має можливість спілкуватися з іншими дітьми та проживати своє дитинство,» – ділиться вона.
Для Віри відвідування Простору стало важливою частиною повсякденного життя. Тут вона знайшла друзів, можливість розвивати свої інтереси та проводити час із ровесниками. Її історія демонструє, наскільки важливим для дитини може бути безпечне та дружнє середовище. Саме тут Віра знайшла підтримку, дружбу та поступово набула впевненості, щоб висловлювати власну думку та брати активну участь у житті спільноти.
Простір дружній до дитини у Запоріжжі працює за підтримки Європейського Союзу та Caritas Austria. Він створює для дітей можливості проводити час разом, відкривати власні таланти та отримувати досвід, який є невід’ємною частиною дитинства навіть в умовах війни.
Історія Віри – одна з тисяч історій людей, які щодня стикаються з життєвими викликами та потребують підтримки. Завдяки цьому проєкту близько 27 000 людей у Чернігівській, Сумській, Запорізькій областях та Краматорській громаді можуть отримати необхідну допомогу. Проєкт передбачає надання послуг із захисту, психологічної підтримки та матеріальної допомоги, зокрема гігієнічних наборів для людей з інвалідністю. Також у межах проєкту функціонують Простори дружні до дитини, де наймолодші учасники можуть отримати підтримку, турботу та можливість залишатися дітьми навіть у складних життєвих обставинах.
У травні їхній будинок зазнав пошкоджень через падіння уламків ворожого безпілотника. Після звернення до Карітасу Кам’янське родина отримала комплексну підтримку: необхідні побутові речі, грошову допомогу, соціальний супровід та координацію з медичними установами.
Наступним етапом стане відновлення житла – ремонт покрівлі, вікон та дверей. Це допоможе повернути родині відчуття безпеки та забезпечити гідні умови проживання.
Історія пана Миколи та його дружини – лише одна з багатьох, які сьогодні відбуваються в межах проєкту «Грошова допомога та стійкість для України. Фаза 4». Вона вкотре підтверджує, що люди, які проживають у прифронтових громадах, продовжують потребувати підтримки, захисту та доступу до соціальних послуг.
«Ми продовжуємо надавати людям допомогу, але такождля нас було важливозупинитися та відверто обговорити з фахівцями, що працює добре, а що потребуєпокращення, особливо зважаючи на непростий старт проєкту», – розповідає менеджерка проєкту Діана Хандій.
Саме це стало метою для триденної зустрічі «Рух проєкту: синхронізація зусиль та досвіду», яка об’єднала понад 40 фахівців Карітасу України, Карітасу Харків та Карітасу Кам’янське.
Незважаючи на регулярні онлайн-зустрічі, особисте спілкування залишається важливим та ефективним для працівників. Місцевим організаціям важливо бути почутими, оскільки саме вони є безпосередніми надавачами допомоги у громадах, де майже кожен день відбуваються обстріли, через що важче надавати допомогу.
Протягом трьох днів учасники аналізували результати роботи проєкту, обмінювалися досвідом та спільно шукали рішення для актуальних викликів. Психологи підіймали питання оптимізації документації та звітності, інженери акцентували увагу на нестачі фахівців, а кейс-менеджери говорили про зростання кількості звернень і потребу в додаткових ресурсах для якісного супроводу людей.
«Мені, як менеджерці проєкту, було приємно бачити злагоджену роботу команди, але ще важливіше було почути їхні щирі думки та пропозиції. Коли ми відкрито говоримо про труднощі, то краще розуміємо, де саме потрібні додаткові ресурси та підтримка, – зазначає Діана Хандій, – Окрім цього, робота в групах дозволила нам одразу напрацювати конкретні кроки для подолання наявних викликів».
Окрему увагу учасники приділили плануванню подальших кроків. За результатами роботи були визначені пріоритетні напрями на найближчі місяці, серед яких посилення окремих компонентів проєкту, створення інклюзивної стратегії в комунікаціях та залучення зовнішніх експертів для оцінки й вдосконалення наявних процесів і стратегій на місцевому рівні.
В умовах тривалої війни та постійних безпекових ризиків такі зустрічі мають особливу цінність. Вони допомагають не лише координувати роботу та покращувати якість допомоги, а й підтримувати фахівців, яких об’єднує спільна мета – бути поруч із людьми у найскладніші моменти їхнього життя.
Проєкт «Грошова допомога та стійкість для України, фаза 4» реалізується за підтримки Карітасу Швейцарії та Швейцарської солідарності.
Так починаються зв’язки, з яких поступово складається громада — здатна чути різний досвід, підтримувати своїх мешканців і разом шукати рішення.
Після інтеграційного заходу у Софіївській громаді дві жінки ще кілька хвилин стояли біля виходу. До цього дня вони не були знайомі: пані Наталя живе у Софіївці, а пані Ганна переїхала сюди через війну.
«Як чудово, дівчатка, що ми тут зустрілися й обмінялися номерами телефонів. Тепер будемо домовлятися, щоб разом усюди ходити», — сказала пані Наталя.
«Так, недарма прийшли», — відповіла пані Ганна.
Програма заходу вже закінчилася, однак саме тоді проявився його головний результат. Жінки знайшли одна одну і вирішили продовжити спілкування самостійно. Де б вони познайомилися, якби у громаді не з’явився простір, у якому можна без поспіху заговорити з незнайомою людиною?
Війна змінила склад і повсякденне життя українських громад. Люди виїжджають із небезпечних територій, оселяються в нових місцях, повертаються додому, а іноді знову змушені їхати. Поруч живуть місцеві мешканці й внутрішньо переміщені люди, ветерани й цивільні, ті, хто залишався в окупації, і ті, хто тривалий час був далеко від дому. Їхній досвід різниться. Через втрати, виснаження та тривалу небезпеку між людьми можуть виникати дистанція, недовіра, взаємні упередження й поділ на «своїх» і «чужих».
Грошова допомога, ремонт житла, продукти й необхідні речі допомагають відновити побут. Водночас людина може й надалі почуватися самотньою, не знати сусідів і не розуміти, як долучитися до життя громади. Особливо гостро це відчувається у невеликих і віддалених населених пунктах, де бракує постійних просторів для спілкування та спільної діяльності. Ідеться не про нестачу розваг, а про потребу в просторі, де можна бути почутим, познайомитися з іншими, обговорити спільну проблему і разом визначити, що робити далі.
Соціальна інтеграція починається у момент, коли люди з різним досвідом перестають бути просто мешканцями одного населеного пункту: знайомляться, чують одне одного, знаходять спільні інтереси й беруться за справи, важливі для всіх. Різниця між ними нікуди не зникає. Вона перестає бути причиною для дистанції.
Саме для цього Карітас України разом із місцевими організаціями проводить інтеграційні заходи. Їхні формати різняться: «Жива бібліотека», фасилітований діалог, клуб за інтересами, толока або кулінарний захід. Але сам формат ще не робить захід інтеграційним. Важливо, хто долучається, чи взаємодіють люди між собою, чи мають можливість висловитися і чи продовжується спільна дія після зустрічі.
У Карітасі Миколаїв спільне приготування їжі стало приводом познайомитися, поспілкуватися та провести час разом
Звичайний майстер-клас зазвичай завершується готовою річчю. Під час інтеграційного заходу спільна творчість, приготування їжі чи інша діяльність стає приводом для взаємодії. За спільною справою люди починають розмовляти, знайомитися й відкривати одне одного — іноді з тими, з ким за інших обставин могли б ніколи не заговорити.
Тому інтеграційні заходи мають продуману логіку: знайомство, спільну діяльність, розмову та рефлексію, під час яких кожен має можливість висловитися і бути почутим. Важливо, щоб цей процес організовували навчені працівники, які розуміють мету таких заходів. У мережі організацій Карітасу України цю роль виконують фасилітатори громад.
Фасилітатори організовують групову взаємодію, допомагають учасникам почути одне одного і побачити за різним життєвим досвідом спільні інтереси, потреби та можливості. Якщо під час заходу виникає спільна ідея — наприклад, створити клуб за інтересами, організувати нову активність чи разом вирішити певну проблему громади, — фасилітатор допомагає визначити наступні кроки, знайти партнерів, ресурси та можливості для її реалізації. Тому справжнім результатом інтеграційного заходу стають нові зв’язки між людьми та їхня здатність діяти разом.
Команда Карітасу та учасники інтеграційного заходу в Лихівці, присвяченого самопідтримці та емоційному відновленню
Інтеграційні заходи відбуваються в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», який Карітас України реалізує за підтримки уряду США. Фасилітаторки працюють у громадах Дніпропетровської, Полтавської, Харківської та Миколаївської областей — у великих містах, селищах і віддалених селах. Лише у Криворізькому районі робота охоплює всі 15 громад.
Цей напрям працює поруч із грошовою допомогою, ремонтом житла та іншими видами підтримки. Матеріальна допомога дає людям ресурси, щоб відновити повсякденне життя. Інтеграційні заходи повертають зв’язки, завдяки яким мешканці можуть підтримувати одне одного і разом відповідати на наступні виклики.
«Відбудову легко помітити, коли відремонтовано будинок, школу чи лікарню. Довіру між людьми побачити складніше, але саме вона визначає, чи зможе громада користуватися цими можливостями разом і діяти після завершення проєкту», — пояснює Анна Чудовська, менеджерка з роботи з громадами Карітасу України.
У Софіївській громаді фасилітаторка Карітасу Кривий Ріг побудувала зустріч навколо розмови про стереотипи, роль жінки у сучасному суспільстві та упередження, які заважають людям налагоджувати зв’язки. Для дітей організували окреме творче заняття. Завдяки цьому мами змогли спокійно долучитися до обговорення, почути досвід інших жінок і говорити про те, що зазвичай залишається поза щоденними розмовами. Саме тут зустрілися пані Наталя і пані Ганна. Їхній обмін контактами став простим і точним показником: створений простір спрацював, а спілкування вже не потребувало фасилітаторки.
Учасниці інтеграційного заходу в Софіївській громаді під час розмови з фасилітаторкою про роль жінки в сучасному суспільстві
Ще далі — від знайомства до власної ініціативи — пішли мешканці Лихівки на Дніпропетровщині. Після одного з інтеграційних заходів група людей старшого віку звернулася до фасилітаторки: «Чи можете допомогти нам знайти палиці для скандинавської ходьби? Ми дуже хочемо створити клуб, готові навчатися, але самі не можемо їх придбати».
Проєкт не передбачав закупівлі такого інвентарю. Фасилітаторка не мала змоги придбати палиці, але допомогла учасникам шукати інший шлях. Разом вони обговорювали благодійний ярмарок, звернення до місцевих мешканців і тематичних спільнот. За кілька місяців відгукнувся пан Ігор, один із засновників руху скандинавської ходи в Україні. Він запропонував передати кілька пар палиць, провести онлайн-навчання і поділитися досвідом.
Головним результатом стали не палиці. Люди сформулювали власну ідею, об’єдналися навколо неї, шукали можливості й створили клуб, який зможе працювати після завершення проєкту. Інтеграційний захід дав початок громадській ініціативі, а фасилітаторка допомогла учасникам пройти шлях від «ми хотіли б» до «ми робимо».
Учасниця клубу скандинавської ходи в Лихівці
Такі історії показують різні рівні однієї роботи. Спочатку люди отримують привід вийти з дому й заговорити. Потім знаходять тих, кому можуть довіряти. Далі з’являється спільна справа.
Інтеграція не завершується разом із програмою заходу. Її результат видно згодом: у телефонному дзвінку новій знайомій, у клубі, який збирається без команди проєкту, у готовності допомогти сусіду або запропонувати рішення для села. У цей момент люди вже не чекають наступного заходу — вони самі підтримують зв’язки й створюють можливості для інших.
«Гуманітарна допомога дає людям можливість відновити життя, а інтеграційні заходи допомагають відновити громаду, — говорить Анна Чудовська, менеджерка з роботи з громадами Карітасу України. — Коли люди знають одне одного, співпрацюють і довіряють, громада стає стійкішою до криз і здатною самостійно відповідати на майбутні виклики».
Якщо у вашій громаді людям бракує простору для знайомства, розмови або спільної дії, почати можна з простої речі — запропонувати тему, заради якої вони готові зібратися. Щоб дізнатися, чи відбуваються інтеграційні заходи у вашій громаді, ви можете звернутися до найближчої місцевої організації Карітасу України. Іноді нове коло спілкування починається з одного заходу — спільної справи, щирої розмови або знайомства, яке хочеться продовжити.
Родина переїхала до Дніпропетровської області, де почала будувати нове життя далеко від дому, знайомих місць та людей, яких знала раніше.
Переїзд допоміг опинитися у більш безпечному місці, однак не зміг стерти пережитий досвід. Тривога, з якою дівчатка жили на Донеччині, а згодом і вимушене переміщення, позначилися на їхньому емоційному стані. Після переїзду вони стали замкнутими та уникали спілкування з іншими людьми.
Пані Тетяна бачила, наскільки складно онучкам адаптуватися до нових обставин. Вони сумували за спілкуванням з однолітками та можливістю брати участь у звичних для себе заняттях. Жінка хотіла знайти для них безпечне та дружнє середовище, де вони могли б поступово відчути себе комфортніше та знайти нових друзів.
Так родина дізналася про Простір, дружній до дитини, який підтримують Європейський Союз та Карітас Австрії. Тут дівчатка отримали можливість долучатися до різноманітних занять разом зі своїми ровесниками.
Соціальні педагоги створювали атмосферу підтримки та довіри, де кожна дитина могла знайомитися з іншими, пробувати нові активності та відкриватися у власному темпі. Дівчаткам дали час, щоб звикнути до нового простору та людей навколо.
Згодом онучки пані Тетяни почали регулярно відвідувати творчі заняття. Спочатку їм було непросто почуватися впевнено серед інших дітей, однак із кожним візитом вони ставали активнішими. Дівчатка почали проявляти ініціативу, цікавитися новими заняттями та охочіше спілкуватися.
Також вони знайшли друзів свого віку. Для дітей, які пережили вимушене переміщення, такі знайомства мають особливе значення. Тепер у них є місце, куди вони із задоволенням приходять, та однолітки, з якими можуть ділитися своїми захопленнями. Пані Тетяна вдячна за можливість бачити, як онучки поступово стають відкритішими до світу навколо.
«Ми пережили непростий період. Тоді дівчатка повністю замкнулися в собі, – пригадує вона. – Тут ми знайшли місце, де про них щиро піклуються. Тепер у нашому новому місті вони мають друзів і знайомих».
Адаптація після вимушеного переміщення потребує часу. Для родини пані Тетяни підтримка розпочалася з простору, де дівчаток зустріли з турботою та розумінням. Спільні заняття, спілкування та нові дружні зв’язки допомогли їм поступово відчути себе частиною нової громади та повернути важливі складові дитинства.
Через Простір, дружній до дитини, Карітас Краматорськ підтримує дітей, які були змушені залишити прифронтові території, допомагаючи їм знаходити друзів та адаптуватися до життя в новій громаді.
Це лише одна з тисяч історій людей, які потребують підтримки. Загалом понад 27 000 людей у Чернігівській, Сумській та Запорізькій областях, а також у зоні діяльності Карітасу Краматорськ, зможуть отримати допомогу в межах проєкту. Окрім продуктових і гігієнічних наборів, проєкт передбачає надання послуг із захисту, психологічної підтримки та роботу просторів, дружніх до дитини, щоб люди, які постраждали від війни, могли отримати необхідну допомогу та відчувати, що поруч є ті, хто готовий їх підтримати.
Після початку повномасштабного вторгнення мешканка Харкова була змушена виїхати з міста. Тим часом суд ухвалив рішення стягнути з її пенсії майже 30 тисяч гривень на користь ОСББ за утримання багатоквартирного будинку, в якому вона вже не жила. Рахунки заблокували, виплати призупинили. Коли жінка звернулася до юристів напряму Protection у Карітасі, ті домоглися скасування рішення про стягнення боргу, розблокували рахунки й повернули їй безпідставно стягнуті кошти.
Ця історія — не виняток. У межах напряму Protection проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» Карітас щодня допомагає людям розбиратися в питаннях, які після 2022 року стали масовими: відновлення документів і соціальних виплат, оформлення права власності, компенсація за зруйноване житло.
Безоплатну юридичну допомогу можуть отримати люди, які постраждали від війни, внутрішньо переміщені особи та інші вразливі категорії населення. Юристи консультують, готують звернення, заяви, скарги, позовні заяви — а за потреби супроводжують людину аж до вирішення питання.
За словами Вольги Шейко, юристки напряму Protection, найчастіше по допомогу звертаються жінки старшого віку, одинокі матері та люди з інвалідністю. Серед найпоширеніших запитів — відновлення виплат для ВПО, пенсійне забезпечення, трудові спори, компенсація за зруйноване житло, встановлення права власності на нерухомість, стягнення аліментів та питання соціального захисту. Приблизно дві третини звернень потребують не разової консультації, а тривалішого супроводу: підготовки документів, звернень до державних органів або судового вирішення справи.
Окремо фахівці виділяють питання, які люди роками відкладають “на потім” — насамперед оформлення права власності на нерухоме майно та перевірку страхового стажу для оформлення пенсії. «Будь-яке юридичне питання необхідно вирішувати одразу, а не відкладати в довгий ящик. Це як хвороба, яку потрібно лікувати вчасно, а не чекати, поки вона стане хронічною», — каже Вольга Шейко. Історія жінки з Харкова — якраз приклад того, у що виливається зволікання: без своєчасного втручання борг і надалі стягували б із її пенсії.
Юристи наголошують: навіть якщо людина не впевнена, чи потребує її ситуація правової допомоги, варто прийти хоча б на консультацію. Фахівець оцінить ситуацію, підкаже подальші кроки, а за потреби підготує документи або скерує до відповідних служб.
Отримати консультацію можна в офісі Карітасу чи кризовому центрі, а також за телефоном гарячої лінії свого регіону — контакти є на сайтах і сторінках відповідних організацій Карітасу в соціальних мережах. Для тих, хто не може самостійно дістатися до найближчого офісу, фахівці також виїжджають у віддалені громади — юридична допомога стає доступною там, де вона потрібна найбільше.
Головне — не чекати, поки питання вирішиться саме. Як показує досвід напряму Protection, вчасне звернення часто вирішує те, що роками здавалося безвихідним.
Проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» реалізовується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки. Зміст публікації є виключною відповідальністю Карітасу України та не обов’язково відображає позицію Уряду Сполучених Штатів.
Понад 50 років Австрія вибудовує ефективну державну систему з навчання, інтеграції та працевлаштування людей:
які перебувають у групі ризику через труднощі в навчанні, поведінкові виклики та шкідливі способи подолання стресу;
з вродженою та набутою інвалідністю, тощо.
«Цей досвід надзвичайно необхідний нам як країні, де на сьогодні налічується майже 2 мільйони ветеранів. Багато з них мають набуту інвалідність і внаслідок цього стикаються з труднощами під час адаптації до цивільного життя та працевлаштування. Робота з цією аудиторією потребує виключно травмочутливого підходу. Ми маємо вчитися на найкращих міжнародних практиках, щоби якісно його забезпечити» – зазначає Анастасія Стеценко, керівниця програми “Соціальний захист та захист прав людини” Карітасу України.
Власне і сам проєкт GEN-CARE створений для покращення економічного становища українських ветеранів і ветеранок, членів їхніх сімей, зокрема внутрішньо переміщених осіб і людей з інвалідністю, через надання підтримки для подальшої професійної реінтеграції.
«Людина має знати, що робити далі – це основна ідея нашого проєкту, – каже координаторка проєкту в Карітасі Івано-Франківськ Алла Гончарова. – Ми побачили шлях від відновлення впевненості у власних силах до успішного працевлаштування. Ми прагнемо адаптувати ці практики в Україні, щоб наші учасники отримували якісну підтримку на кожному етапі професійної реінтеграції».
Серед учасників обміну була і президентка Карітасу України пані Тетяна Ставничи – вона провела прес-конференцію про сучасний стан справ в Україні. Окрім цього наші спеціалісти збудували подальші робочі плани з австрійською стороною, дізналися про виклики, які також існують в австрійських реаліях, та відвідали виробничі цехи, в яких люди навчаються і працюють.
Цілісний підхід системи NEBA реалізується на практиці через мережу соціально-інтеграційних підприємств та інтеграційних компаній, які працюють у конкурентних секторах ринку: від клінінгу, ремонту та кейтерингу до поліграфії та IT-технологій. У таких компаніях люди з інвалідністю або хронічними захворюваннями отримують офіційне працевлаштування, професійне навчання та ринкову заробітну плату в захищених, але повністю інтегрованих умовах.
«Великим відкриттям під час візиту стало те, що виробничі цехи цих соціальних бізнесів нічим не відрізняються від звичайних комерційних підприємств — вони так само технологічні, динамічні та орієнтовані на результат. Саме цей фактор ринкової реалістичності в поєднанні з професійним супроводом трудових асистентів (джоб-коучів) дає змогу людині згодом виходити на відкритий ринок праці максимально адаптованою та безболісно», — ділиться Анастасія Стеценко.
В Австрії працює Мережа професійного асистування (Netzwerk Berufliche Assistenz) або скорочено – NEBA. Це масштабна національна програма, яка фінансується Федеральним міністерством соціальних справ, охорони здоров’я та захисту прав споживачів Австрії (через Sozialministeriumservice). NEBA працює як офіційна державна система, яка фінансує різні організації, щоб вони надавали безкоштовні послуги з інтеграції людей з інвалідністю та молоді з вразливих груп на ринок праці.
Концепція NEBA в Австрії складається з різних рівнів, залежно від потреб людини:
Ювенальний коучинг (Jugendcoaching): працює з підлітками та молоддю, які мають труднощі в навчанні або інвалідність, щоб допомогти їм визначитися з професією та не випасти з системи освіти чи ринку праці.
Асистування у професійному навчанні (Berufsausbildungsassistenz): забезпечує супровід під час здобуття професійної освіти, щоб людина могла успішно скласти іспити та опанувати фах.
Трудове асистування (Arbeitsassistenz): фахівці допомагають знайти роботу на відкритому ринку праці, супроводжують процес співбесід, а також допомагають зберегти робоче місце, якщо у працівника виникають труднощі через стан здоров’я.
Джоб-коучинг (Jobcoaching): Безпосередня підтримка прямо на робочому місці. Коуч приходить на підприємство і разом із працівником розбирає його завдання, допомагає адаптуватися до темпу та команди.
Подібний розподіл забезпечує якнайповніше покриття потреб бенефіціарів і їхню активність на ринку праці. Взяти з системи окремі компоненти реально, але наскільки можливо імплементувати цей досвід в українські реалії загалом — роздумує Анастасія Стеценко, керівниця програми Соціального захисту та захисту прав людини Карітасу України.
«Війна в Україні ставить перед нами нагальні питання. З одного боку, держава має всебічно піклуватися про своїх громадян, зокрема про тих, кого війна торкнулася найбільше. З іншого — активні бойові дії тривають, і це спрямовує наші зусилля як суспільства насамперед на захист самої державності. Ми розуміємо, що Австрія вибудовувала свою систему протягом десятків років, і так само розуміємо, що не маємо стільки часу. На мою думку, ми вже робимо гігантський поступ у сфері захисту прав постраждалих осіб, і переконана: настане час, коли наші системи також стануть прикладом для інших країн».
Знайомство учасників зі сталими рішеннями програми Соціального захисту та захисту прав людини розпочалося з презентації Центрів життєстійкості, яку провів директор Карітасу Чернігів о. Роман Пушка.
Маючи практичний досвід відкриття центрів в Чернігівській області, отець Роман розповідав про переваги та виклики із яким доводиться стикатись під час роботи.
«Було цікаво спостерігати, з якою зацікавленістю партнери підійшли до концепції сталих рішень, які реалізує Карітас України, зокрема до Центрів Життєстійкості. Вони не очікували, що серед наявних 368 центрів, 82 з них – реалізують саме місцеві організації Карітасу. Це 22% серед всіх центрів по всій Україні, що є знаковим показником, нашої спроможності,» – ділиться своїми спостереженнями керівниця програми Соціального захисту та захисту прав людини Анастасія Стеценко.
Нагадаємо, Центри життєстійкості – це дружні, безбар’єрні простори, куди може звернутися кожен житель громади і безкоштовно отримати індивідуальну консультацію психолога, супровід фахівця з соціальної роботи, або долучитися до групових занять, спрямованих на психологічне розвантаження та психоедукацію.
Цінність зустрічі з партнерами вимірювалась і тим, що вдалось поговорити не тільки про успіхи, але і зауважити на моментах, які поки не працюють.
«Є певні виклики із закупівлею палива, комунікацією в громадах, а деякі прогалини державних послуг пробуємо перекривати за рахунок гуманітарних проєктів. – ділиться Анастасія Стеценко. – Але ситуація швидко змінюється, і відкритий діалог допомагає вдосконалити систему» – додає вона.
Відкриттям для партнерів став і досвід взаємозв’язку між Кризовими центрами та Центрами життєстійкості (різницю між якими наочно пояснив о. Роман Пушка). Кризові центри Карітасу свого часу заклали міцні підвалини для відкриття Центрів життєстійкості, доклалися до спроможності місцевого персоналу в реалізації активностей. Нині багато спеціалістів, які раніше працювали, наприклад, в кризових центрах Карітасу Волинь, є соціальними менеджерами/працівниками центрів життєстійкості.
Окрім цього підняли питання концентрації кризових центрів переважно на території Східного півмісяця – чи є можливою та актуальною побудова схожої системи і на західній частині країни?
«Партнери ставили доволі гарні запитання, особливо в темі адвокації та надання послуг у віддалених громадах, бо саме з цим над цим нам треба буде працювати в наступні два-три роки – говорить Анастасія Стеценко – Такі зустрічі завжди додають нових ідей, ми можемо відкрито проговорити про те, що не працює, а партнери мають змогу відвідати місцеві організації та доторкнутись до того, про що вони читають у звітах.»
Такий обмін досвідом допомагає зробити послугу видимою. Партнери говорять про свої пріоритети, а також починають краще розуміти нюанси надання послуг, та виклики з якими доводиться стикатись на місцях.
Після вимушеного переїзду він опинився далеко від звичного життя та людей, на підтримку яких міг розраховувати раніше. Як внутрішньо переміщена особа, чоловік був змушений не лише адаптуватися до нової громади, а й заново облаштовувати свій побут.
З віком повсякденні справи ставали дедалі складнішими. Особливо чоловіка турбували проблеми із зором і слухом, через які навіть звичні домашні клопоти вимагали значно більше сил та часу. Під час одного з виїздів мобільної команди Карітас Суми, пан Володимир звернувся по допомогу.
«Із зором стало складніше, самому важко вирішувати багато питань. Тому й звернувся», – розповідає пан Володимир.
Після оцінки потреб фахівці фонду надали чоловіку базову гуманітарну підтримку: продуктові набори, засоби гігієни, одяг та постільну білизну. Однак під час подальшого спілкування стало зрозуміло, що ситуація потребує більш комплексного супроводу.
Проблеми зі здоров’ям суттєво впливали на якість життя чоловіка. Через порушення зору та слуху йому було складно самостійно відвідувати державні установи, звертатися до лікарів та вирішувати юридичні питання.
«Пан Володимир має порушення зору та слуху, тому потребує супроводу в повсякденних справах. Ми організували для нього візит до лікаря та допомогли з юридичними питаннями», – розповідає соціальна працівниця Карітас Суми Інна Кіхтенко.
У межах супроводу чоловіка організували доїзд та візит до офтальмолога. Також його скерували до юриста, який допоміг розпочати процес оформлення спадщини та впорядкування документів на будинок. Для людини, яка через стан здоров’я має обмежені можливості самостійно вирішувати такі питання, ця підтримка стала важливим кроком до відновлення стабільності та впевненості у завтрашньому дні.
Під час роботи фахівці звернули увагу ще на одну проблему. Після медичного обстеження пану Володимиру призначили ліки, які потребували належних умов зберігання. Однак необхідної техніки в будинку не було.
«Я тримав ліки в коридорі, але вони псувалися. Іншого варіанту не було», – згадує чоловік.
Щоб забезпечити безпечне зберігання медикаментів, у межах компонента «Гроші на захист» спеціалісти Кризового центру придбали для нього холодильник. Підтримку надали в межах проєкту «Забезпечення повноцінного доступу до захисту постраждалого від війни населення прифронтових районів України», який реалізується за підтримки Європейського Союзу та Карітасу Австрії.
Згодом під час моніторингового візиту команда виявила ще одну нагальну потребу. Через недостатнє опалення в оселі взимку було холодно, що створювало додаткові ризики для здоров’я чоловіка.
«Ми намагаємося реагувати на потреби людини комплексно. Тому додатково забезпечили пана Володимира обігрівачем», – зазначає соціальна працівниця.
Обігрівач чоловік отримав за сприяння релігійної місії Caritas-Spes.
Сьогодні пан Володимир продовжує жити самостійно. Час від часу його навідують двоюрідні сестри, які допомагають із домашніми справами та підтримують спілкування. Водночас завдяки супроводу фахівців чоловік отримав не лише необхідні речі, а й допомогу у вирішенні проблем, з якими тривалий час залишався наодинці.
Історія пана Володимира демонструє, наскільки важливою є комплексна підтримка людей, які постраждали внаслідок війни. Іноді навіть одна вчасно надана послуга або необхідна річ можуть суттєво покращити повсякденне життя людини та допомогти їй зберегти самостійність.
Володимир – лише один із понад 27 000 людей, які зможуть отримати підтримку в межах цього проєкту. Допомогу надають спеціалісти Карітасу у Чернігові, Сумах, Запоріжжі та Краматорську.
Проєкт передбачає не лише забезпечення продуктовими та гігієнічними наборами. Люди, які постраждали від війни, можуть отримати послуги захисту, психологічну підтримку, соціальний супровід, юридичні консультації, а також допомогу у спеціалізованих просторах, дружніх до дітей. Завдяки підтримці Європейського Союзу та Карітасу Австрії тисячі людей у прифронтових регіонах України отримують можливість долати щоденні труднощі та відновлювати відчуття безпеки й стабільності.
Те, що для більшості людей здається звичайною справою – вийти з кімнати, приготувати їжу чи дістатися до хвіртки, – для них перетворилося на щоденний виклик.
Жінки мешкають у громаді неподалік лінії фронту. Тут звуки вибухів давно стали частиною повсякденного життя, а обстріли змушують людей якомога рідше залишати свої домівки. У таких умовах доступ до медичних послуг, засобів реабілітації та іншої необхідної підтримки є вкрай обмеженим. Особливо складно доводиться людям старшого віку, які через стан здоров’я не можуть самостійно подолати навіть невеликі відстані.
З часом світ пані Надії та пані Світлани звузився до меж власних осель. Кожен крок вимагав обережності та значних зусиль. Через відсутність необхідних засобів підтримки пересування ставало дедалі небезпечнішим, а звичні домашні справи – майже недосяжними.
Про їхню ситуацію дізналася місцева парамедикиня, яка добре знала про труднощі, з якими стикаються жінки. Саме вона звернулася до фахівців Кризового центру Карітасу Краматорськ та розповіла про їхню потребу в допомозі. Дістатися до них було непросто через безпекову ситуацію та близькість до зони бойових дій, проте команда зробила все можливе, щоб підтримка надійшла вчасно.
Завдяки проєкту, який реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу, пані Надія та пані Світлана отримали необхідні засоби для пересування, а також набори засобів гігієни. Крім матеріальної допомоги, фахівці надали їм психосоціальну підтримку, яка допомагає впоратися зі стресом, тривогою та постійною невизначеністю, спричиненою життям поблизу лінії фронту.
Для пані Надії ця підтримка від стала справжнім полегшенням.
«Раніше я боялася навіть зробити крок по хаті, бо не мала на що спертися. Тепер ці милиці стали моїми ногами. Але найважливіше для мене те, що про мене не забули й привезли допомогу аж сюди», – ділиться жінка.
Після отримання допомоги життя обох жінок поступово почало змінюватися. Пересуватися домом стало безпечніше, а повсякденні справи, які раніше здавалися надто складними, знову стали можливими. Вони отримали не лише необхідні речі, а й відчуття впевненості та підтримки.
Втім, найціннішим для них стала не лише практична допомога. Візит фахівців приніс важливе усвідомлення: навіть у віддалених населених пунктах, які щодня живуть під загрозою обстрілів, люди не залишаються наодинці зі своїми труднощами.
Історія пані Надії та пані Світлани – одна з багатьох історій мешканців прифронтових громад України. Вона нагадує, що інколи навіть невелика, але своєчасна підтримка здатна повернути людині не лише можливість вільніше рухатися, а й відчуття гідності, турботи та зв’язку з іншими людьми.
Завдяки підтримці Європейського Союзу фахівці Карітасу надають допомогу людям, які найбільше постраждали від війни. У межах проєкту близько 27 тисяч мешканців чотирьох міст України отримають продовольчу та гігієнічну допомогу, послуги із захисту, психосоціальну підтримку, а також можливість долучатися до заходів у Дружніх до дитини просторах. Для багатьох із них ця підтримка стає важливим кроком до відновлення відчуття безпеки, стабільності та надії на майбутнє.
Війна змусила залишити все й шукати безпечніше місце. Таким місцем для неї стали Суми.
Евакуація відбувалася поспіхом. Пані Марія взяла лише найнеобхідніше, залишивши вдома майже всі свої речі та запаси консервації, які збирала роками. Каже, часу на збори практично не було – разом із сусідкою їх під обстрілами евакуював спецпідрозділ «Білий янгол».
«Було шкода все залишати… Але там постійно літали дрони, половину села розбили. Ми нічого не взяли – тільки те, що могли швидко винести», – згадує жінка.
Останні роки стали для пані Марії справжнім випробуванням. Окрім наслідків війни, вона пережила кілька інсультів. Після кожного доводилося заново відновлювати сили, вчитися звичних речей і пристосовуватися до нових обставин.
Після евакуації жінка оселилася у родичів. Вона щиро вдячна їм за прихисток, проте мріє про власний простір, де зможе жити самостійно та поступово облаштовувати побут заново.
Згодом пані Марія звернулася по допомогу до Карітасу Суми. У межах проєкту «Забезпечення повноцінного доступу до захисту постраждалого від війни населення прифронтових районів України», що реалізується за підтримки Європейського Союзу та Карітасу Австрії, фахівці Кризового центру надали жінці необхідний одяг і продуктовий набір. Також у межах компонента «Гроші на захист» для неї придбали мобільний телефон, адже старий кнопковий вже не працював.
Втім, підтримка не обмежилася лише передачею допомоги. Фахівці допомогли пані Марії розібратися з новим телефоном: показали, як ним користуватися, телефонувати та залишатися на зв’язку з рідними. Крім того, вони пояснили алгоритм подачі документів на поселення в модульне житло. Сьогодні жінка вже перебуває на етапі заселення та сподівається незабаром отримати власну кімнату.
«Якби не війна, все було б нормально, – каже вона. – А так… війна змінила все».
Попри пережите, пані Марія не втрачає віри в людей. Вона ділиться, що підтримка, яку отримала, допомагає відчувати опору та знаходити сили рухатися вперед. Адже навіть після найважчих випробувань життя можна відновлювати крок за кроком.
Історія пані Марії – не виняток. Війна й надалі створює нові виклики для внутрішньо переміщених осіб та жителів прифронтових громад, які втратили житло, засоби до існування й відчуття безпеки. Загалом у межах проєкту допомогу зможуть отримати близько 27 000 людей у Чернігові, Сумах, Запоріжжі та Краматорську.
Проєкт передбачає не лише надання продуктових і гігієнічних наборів. Люди можуть отримати послуги захисту, психологічну підтримку, а діти – долучитися до активностей у Просторах, дружніх до дітей. Така допомога дозволяє не лише задовольнити базові потреби, а й повернути відчуття безпеки, стабільності та людської гідності.
Водночас команди Карітасу постійно вдосконалюють підходи до роботи, розробляючи нові рішення, які допомагають людям своєчасно отримувати необхідні соціальні, правові та гуманітарні послуги.
У Кризових центрах фахівці супроводжують людину від моменту звернення й до вирішення її проблеми, допомагаючи подолати кризу та повернути відчуття контролю над власним життям. Тут можна отримати комплексну підтримку – психологічну, юридичну, соціальну та фінансову.
Простори, дружні до дітей, своєю чергою, створюють безпечне середовище для розвитку, навчання та психологічного відновлення дітей. Підтримку можуть отримати й батьки – через консультації психологів та допомогу у вирішенні сімейних труднощів. Завдяки цьому підтримка охоплює всю родину, допомагаючи їй адаптуватися до нових умов життя та відновлювати внутрішні ресурси.
