Знайомство учасників зі сталими рішеннями програми Соціального захисту та захисту прав людини розпочалося з презентації Центрів життєстійкості, яку провів директор Карітасу Чернігів о. Роман Пушка.
Маючи практичний досвід відкриття центрів в Чернігівській області, отець Роман розповідав про переваги та виклики із яким доводиться стикатись під час роботи.
«Було цікаво спостерігати, з якою зацікавленістю партнери підійшли до концепції сталих рішень, які реалізує Карітас України, зокрема до Центрів Життєстійкості. Вони не очікували, що серед наявних 368 центрів, 82 з них – реалізують саме місцеві організації Карітасу. Це 22% серед всіх центрів по всій Україні, що є знаковим показником, нашої спроможності,» – ділиться своїми спостереженнями керівниця програми Соціального захисту та захисту прав людини Анастасія Стеценко.
Нагадаємо, Центри життєстійкості – це дружні, безбар’єрні простори, куди може звернутися кожен житель громади і безкоштовно отримати індивідуальну консультацію психолога, супровід фахівця з соціальної роботи, або долучитися до групових занять, спрямованих на психологічне розвантаження та психоедукацію.
Цінність зустрічі з партнерами вимірювалась і тим, що вдалось поговорити не тільки про успіхи, але і зауважити на моментах, які поки не працюють.
«Є певні виклики із закупівлею палива, комунікацією в громадах, а деякі прогалини державних послуг пробуємо перекривати за рахунок гуманітарних проєктів. – ділиться Анастасія Стеценко. – Але ситуація швидко змінюється, і відкритий діалог допомагає вдосконалити систему» – додає вона.
Відкриттям для партнерів став і досвід взаємозв’язку між Кризовими центрами та Центрами життєстійкості (різницю між якими наочно пояснив о. Роман Пушка). Кризові центри Карітасу свого часу заклали міцні підвалини для відкриття Центрів життєстійкості, доклалися до спроможності місцевого персоналу в реалізації активностей. Нині багато спеціалістів, які раніше працювали, наприклад, в кризових центрах Карітасу Волинь, є соціальними менеджерами/працівниками центрів життєстійкості.
Окрім цього підняли питання концентрації кризових центрів переважно на території Східного півмісяця – чи є можливою та актуальною побудова схожої системи і на західній частині країни?
«Партнери ставили доволі гарні запитання, особливо в темі адвокації та надання послуг у віддалених громадах, бо саме з цим над цим нам треба буде працювати в наступні два-три роки – говорить Анастасія Стеценко – Такі зустрічі завжди додають нових ідей, ми можемо відкрито проговорити про те, що не працює, а партнери мають змогу відвідати місцеві організації та доторкнутись до того, про що вони читають у звітах.»
Такий обмін досвідом допомагає зробити послугу видимою. Партнери говорять про свої пріоритети, а також починають краще розуміти нюанси надання послуг, та виклики з якими доводиться стикатись на місцях.
