ЦЕНТРИ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ – ЦЕ ПРО СТАЛІСТЬ

Знайомство учасників зі сталими рішеннями програми Соціального захисту та захисту прав людини розпочалося з презентації Центрів життєстійкості, яку провів директор Карітасу Чернігів о. Роман Пушка.

Маючи практичний досвід відкриття центрів в Чернігівській області, отець Роман розповідав про переваги та виклики із яким доводиться стикатись під час роботи. 

«Було цікаво спостерігати, з якою зацікавленістю партнери підійшли до концепції сталих рішень, які реалізує Карітас України, зокрема до Центрів Життєстійкості. Вони не очікували, що серед наявних 368 центрів, 82 з них – реалізують саме місцеві організації Карітасу. Це 22% серед всіх центрів по всій Україні, що є знаковим показником, нашої спроможності,» – ділиться своїми спостереженнями керівниця програми Соціального захисту та захисту прав людини Анастасія Стеценко.

Нагадаємо, Центри життєстійкості – це дружні, безбар’єрні простори, куди може звернутися кожен житель громади і безкоштовно отримати індивідуальну консультацію психолога, супровід фахівця з соціальної роботи, або долучитися до групових занять, спрямованих на психологічне розвантаження та психоедукацію. 

Цінність зустрічі з партнерами вимірювалась і тим, що вдалось поговорити не тільки про успіхи, але і зауважити на моментах, які поки не працюють. 

«Є певні виклики із закупівлею палива, комунікацією в громадах, а деякі прогалини державних послуг пробуємо перекривати за рахунок гуманітарних проєктів. – ділиться Анастасія Стеценко. – Але ситуація швидко змінюється, і відкритий діалог допомагає вдосконалити систему» – додає вона. 

Відкриттям для партнерів став і досвід взаємозв’язку між Кризовими центрами та Центрами життєстійкості (різницю між якими наочно пояснив о. Роман Пушка). Кризові центри Карітасу свого часу заклали міцні підвалини для відкриття Центрів життєстійкості, доклалися до спроможності місцевого персоналу в реалізації активностей. Нині багато спеціалістів, які раніше працювали, наприклад, в кризових центрах Карітасу Волинь, є соціальними менеджерами/працівниками центрів життєстійкості.

Окрім цього підняли питання концентрації кризових центрів переважно на території Східного півмісяця – чи є можливою та актуальною побудова схожої системи і на західній частині країни? 

«Партнери ставили доволі гарні запитання, особливо в темі адвокації та надання послуг у віддалених громадах, бо саме з цим над цим нам треба буде працювати в наступні два-три роки – говорить Анастасія Стеценко – Такі зустрічі завжди додають нових ідей, ми можемо відкрито проговорити про те, що не працює, а партнери мають змогу відвідати місцеві організації та доторкнутись до того, про що вони читають у звітах.»

Такий обмін досвідом допомагає зробити послугу видимою. Партнери говорять про свої пріоритети, а також починають краще розуміти нюанси надання послуг, та виклики з якими доводиться стикатись на місцях. 

«Було шкода все залишати»: історія пані Марії з прикордоння

Війна змусила залишити все й шукати безпечніше місце. Таким місцем для неї стали Суми.

Евакуація відбувалася поспіхом. Пані Марія взяла лише найнеобхідніше, залишивши вдома майже всі свої речі та запаси консервації, які збирала роками. Каже, часу на збори практично не було – разом із сусідкою їх під обстрілами евакуював спецпідрозділ «Білий янгол».

«Було шкода все залишати… Але там постійно літали дрони, половину села розбили. Ми нічого не взяли – тільки те, що могли швидко винести», – згадує жінка.

Останні роки стали для пані Марії справжнім випробуванням. Окрім наслідків війни, вона пережила кілька інсультів. Після кожного доводилося заново відновлювати сили, вчитися звичних речей і пристосовуватися до нових обставин.

Після евакуації жінка оселилася у родичів. Вона щиро вдячна їм за прихисток, проте мріє про власний простір, де зможе жити самостійно та поступово облаштовувати побут заново.

Згодом пані Марія звернулася по допомогу до Карітасу Суми. У межах проєкту «Забезпечення повноцінного доступу до захисту постраждалого від війни населення прифронтових районів України», що реалізується за підтримки Європейського Союзу та Карітасу Австрії, фахівці Кризового центру надали жінці необхідний одяг і продуктовий набір. Також у межах компонента «Гроші на захист» для неї придбали мобільний телефон, адже старий кнопковий вже не працював.

Втім, підтримка не обмежилася лише передачею допомоги. Фахівці допомогли пані Марії розібратися з новим телефоном: показали, як ним користуватися, телефонувати та залишатися на зв’язку з рідними. Крім того, вони пояснили алгоритм подачі документів на поселення в модульне житло. Сьогодні жінка вже перебуває на етапі заселення та сподівається незабаром отримати власну кімнату.

«Якби не війна, все було б нормально, – каже вона. – А так… війна змінила все».

Попри пережите, пані Марія не втрачає віри в людей. Вона ділиться, що підтримка, яку отримала, допомагає відчувати опору та знаходити сили рухатися вперед. Адже навіть після найважчих випробувань життя можна відновлювати крок за кроком.

Історія пані Марії – не виняток. Війна й надалі створює нові виклики для внутрішньо переміщених осіб та жителів прифронтових громад, які втратили житло, засоби до існування й відчуття безпеки. Загалом у межах проєкту допомогу зможуть отримати близько 27 000 людей у Чернігові, Сумах, Запоріжжі та Краматорську.

Проєкт передбачає не лише надання продуктових і гігієнічних наборів. Люди можуть отримати послуги захисту, психологічну підтримку, а діти – долучитися до активностей у Просторах, дружніх до дітей. Така допомога дозволяє не лише задовольнити базові потреби, а й повернути відчуття безпеки, стабільності та людської гідності.

Водночас команди Карітасу постійно вдосконалюють підходи до роботи, розробляючи нові рішення, які допомагають людям своєчасно отримувати необхідні соціальні, правові та гуманітарні послуги.

У Кризових центрах фахівці супроводжують людину від моменту звернення й до вирішення її проблеми, допомагаючи подолати кризу та повернути відчуття контролю над власним життям. Тут можна отримати комплексну підтримку – психологічну, юридичну, соціальну та фінансову.

Простори, дружні до дітей, своєю чергою, створюють безпечне середовище для розвитку, навчання та психологічного відновлення дітей. Підтримку можуть отримати й батьки – через консультації психологів та допомогу у вирішенні сімейних труднощів. Завдяки цьому підтримка охоплює всю родину, допомагаючи їй адаптуватися до нових умов життя та відновлювати внутрішні ресурси.