Відновити господарство, забезпечити родину, знайти своє місце: як агрогранти Карітасу України допомагають переселенцям 

Тепер жінка живе в соціальному містечку «Назарет» у Добрівлянах – місці тимчасового проживання, яке підтримує Карітас Дрогобич. Наталя прагне самостійно дбати про себе й облаштовувати своє життя на новому місці. 

У містечку їй виділили земельну ділянку, на якій жінка вирощує продукти для власних потреб. Наталя охоче господарює, однак обробляти землю вручну складно. Завдяки аграрному мікрогранту в межах проєкту Emergency Appeal 2026-2027 вона змогла придбати мотоблок із необхідними насадками. Тепер має техніку, яка полегшує обробіток землі та дозволяє їй самостійно доглядати за ділянкою. 

Чому навіть невелика земельна ділянка може мати вагоме значення для родини? Як визначити, яка підтримка буде найбільш доцільною? І що потрібно, аби придбане обладнання допомагало господарювати й надалі? Про це говоримо з Юлією Самойлик, провідною експерткою Департаменту економічного відновлення Карітасу України, докторкою економічних наук, професоркою Полтавського державного аграрного університету. 

– Пані Юліє, війна змінила економічні можливості багатьох українців. Що ви бачите, працюючи з людьми, які змушені були залишити свої домівки та почати життя в нових громадах?? 

– Дуже різні ситуації. Серед внутрішньо переміщених людей є вчителі, лікарі, банківські працівники, викладачі, які до війни мали роботу та професійний досвід. Після переїзду до сільської місцевості їм нерідко складно знайти роботу, яка відповідала б їхній кваліфікації. У невеликій громаді може не бути відповідних вакансій, а переїзд до міста чи оренда житла потребують додаткових коштів. 

Тому для частини родин сільське господарство стає одним зі способів забезпечувати свої потреби. Водночас людина, яка ніколи раніше не займалася вирощуванням овочів чи утриманням птиці, потребує відповідних знань і підтримки. 

Є й інша категорія людей – ті, хто до війни професійно займався сільським господарством. Вони мали власну техніку, великі земельні ділянки, налагоджене виробництво та ринки збуту. Наприклад, вирощували кавуни й полуницю на Херсонщині, розвивали тепличне господарство на Луганщині, займалися тваринництвом на Донеччині або декоративним рослинництвом у Бахмуті. 

Деякі з цих виробників були добре відомі далеко за межами своїх громад. Але після вимушеного переїзду їхні можливості суттєво змінилися. Людина, яка раніше обробляла гектари землі, тепер може мати лише кілька соток. Важливо розуміти, що йдеться про людей із різним досвідом і різними потребами. Одним необхідно навчитися нової справи, іншим – знайти спосіб застосувати вже набуті знання в нових умовах. 

– У межах Emergency Appeal аграрну підтримку надають у західних областях. Чим особливі потреби родин, які оселилися саме тут? 

– Насамперед потрібно враховувати доступність землі та регіональні особливості господарювання. Наприклад, на Полтавщині десять соток можуть сприйматися як невелика присадибна ділянка. Натомість поблизу Львова, де доступ до сільськогосподарських земель обмеженіший, така площа вже може мати значний потенціал для родини. 

Тому ми оцінюємо можливості кожного господарства окремо. Важливо розуміти, що людина планує вирощувати, які ресурси має та наскільки її плани відповідають місцевим умовам. 

Ще один суттєвий чинник – житло. Багато переселенців досі не мають стабільного місця проживання, а сільськогосподарська діяльність потребує часу. Потрібно підготувати ґрунт, посадити культури, доглядати за ними та зібрати врожай. 

Тому ми враховуємо, чи матиме родина можливість користуватися земельною ділянкою протягом необхідного періоду. Це важливо і для самої людини, адже господарювання передбачає планування та відповідальність за результати своєї праці. 

– Яка мета аграрних грантів? Ви очікуєте, що люди відкриють бізнес? 

– Ні. Передусім ми говоримо про продовольчу самозабезпеченість. Кластер продовольчої безпеки та засобів до існування розрізняє три рівні домогосподарств. Перше – вирощує для власного споживання, друге – вирощує для себе й продає частину, отримуючи додатковий дохід. Третє – це вже агробізнес. 

У Emergency Appeal ми працюємо з першою категорією. Наше завдання – допомогти родині забезпечити себе продуктами. Для сім’ї з дітьми, людей старшого віку чи членів родини, які потребують догляду, це суттєва економія. Якщо з’являються надлишки й людина їх продає, чудово, але вимагати від усіх стати підприємцями ми не збираємося. 

– Які запити сьогодні найпоширеніші? На що люди прагнуть спрямувати грантові кошти? 

– Орієнтовна сума аграрного мікрогранту становить 40 тисяч гривень. Остаточний розмір допомоги визначаємо відповідно до обґрунтованих потреб домогосподарства. 

Один із найчастіших запитів – малогабаритна сільськогосподарська техніка, зокрема мотоблоки. Для людей, яким складно фізично обробляти землю вручну, таке обладнання може значно полегшити роботу. 

Також бачимо значний інтерес до теплиць. Люди хочуть встановлювати нові конструкції, облаштовувати полив, покращувати умови для вирощування продукції. Є запити й на розвиток птахівництва. 

Однак наше завдання – оцінити, наскільки запропоновані покупки відповідають можливостям господарства. 

Наприклад, людина хоче придбати потужний мотоблок, але має лише 4 чи 6 соток землі. Ми аналізуємо, чи справді потрібна техніка такої потужності. Можливо, для обробітку цієї площі достатньо простішого обладнання. 

Якщо родина планує розводити курей, необхідно з’ясувати, чи є належні приміщення для їхнього утримання, чи зможуть люди забезпечити догляд і відповідні санітарні умови.  

Пригадується історія пані Ганни з Херсона, яка зараз мешкає у місці тимчасового проживання в селі Добрівляни, яке діє за підтримки БФ «Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ». Пані Ганна любить доглядати за квітами. Вона висаджує їх на території прихистку, поливає та дбає про те, щоб навколо було затишно. Згодом, спілкуючись із фахівцями Карітасу, жінка почала замислюватися і про власне господарство. За підтримки кейс-менеджера, мотиваційного психолога та фахівця напряму Livelihood вона визначилася зі справою, якою хотіла б займатися, – птахівництвом. 

Завдяки аграрному мікрогранту пані Ганна придбала 153 курки-несучки, а також обладнання та матеріали для їх утримання, годування й напування. Нині вона облаштовує господарство та готується розвивати обрану справу. Для жінки це можливість використати свою працьовитість і любов до господарювання, щоб поступово забезпечувати власні потреби та ставати економічно самостійнішою. 

– Як відбувається відбір учасників? Що потрібно зробити, щоб отримати аграрну підтримку? 

– Перший етап – звернення до місцевої організації Карітасу та реєстрація. Фахівці перевіряють відповідність критеріям проєкту, зокрема статус внутрішньо переміщеної особи та інші обставини, які впливають на становище родини. 

Після цього разом із місцевою командою людина готує виробничий план. У ньому зазначає, якою діяльністю хоче займатися, які ресурси вже має, що необхідно придбати та як планує використовувати отриману підтримку. 

Наступний етап – експертний аналіз виробничого плану: оцінюємо доцільність запланованих витрат, відповідність техніки чи обладнання масштабам господарства та його ресурсним можливостям. 

Після погодження людина отримує кошти, купує необхідні товари й обладнання та надає документи, які підтверджують витрати. 

Згодом фахівці проводять моніторинговий візит, щоб оцінити, як використовуються придбані ресурси та чи вдалося реалізувати заплановане. 

– Пані Юліє, ви багато років досліджуєте аграрний сектор і маєте міжнародний досвід. Які підходи, на вашу думку, особливо важливо розвивати сьогодні на рівні невеликих домогосподарств? 

– Я переконана, що українські аграрії мають значний досвід і можуть багато чого запропонувати міжнародним колегам. Водночас є питання, яким потрібно приділяти більше уваги. 

Одне з них – екологічність виробництва. Важливо не лише отримати врожай сьогодні, а й зберегти родючість ґрунту та природні ресурси для майбутнього. 

Тому ми звертаємо увагу на раціональне використання добрив, правильне поводження з рослинними рештками, компостування, мінімізацію необґрунтованого застосування гербіцидів. 

Ці принципи однаково важливі для великих аграрних підприємств і невеликих присадибних господарств. Адже йдеться про якість харчових продуктів, здоров’я людей та довгострокову стійкість виробництва. 

– Ми почали розмову з людей, які після переїзду опинилися в нових для себе обставинах. Чи може спільна господарська діяльність допомагати їм адаптуватися в приймаючих громадах? 

– Переконана, що так. І тут дуже важливе спілкування. Для багатьох внутрішньо переміщених людей адаптація в новій громаді є непростим процесом. Потрібно знайомитися із сусідами, розуміти місцеві особливості, дізнаватися про доступні можливості. 

Сільське господарство часто стає приводом для такої взаємодії. Люди радяться щодо вирощування культур, обмінюються досвідом, допомагають одне одному знаходити практичні рішення. 

Я завжди раджу не боятися ставити запитання. Сьогодні інформації дуже багато, але досвід людини, яка вже займалася певною діяльністю в конкретних умовах, може бути особливо цінним. 

Такі контакти допомагають не лише в господарюванні. Вони можуть поступово розширювати коло знайомств і сприяти тому, щоб людина почувалася впевненіше в новому середовищі. 

– Що б ви порадили людям, які хочуть розпочати сільськогосподарську діяльність, але сумніваються у своїх силах? 

– Насамперед вірте у власні сили й не бійтеся пробувати. Сільське господарство потребує знань, дисципліни та наполегливості, і навіть досвідченим господарям не завжди все вдається з першого разу. Помилки – теж частина досвіду, головне – робити висновки й рухатися далі. 

Пам’ятайте, що ваші знання, досвід і вміння залишаються з вами, навіть якщо через війну довелося починати все спочатку. Не бійтеся ставити перед собою нові цілі та звертатися по підтримку. А ми в Карітасі України готові допомагати вам на цьому шляху.


Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 реалізується Карітасом України завдяки підтримці Caritas Internationalis  

Комплексна підтримка в кризі: як працює кейс-менеджмент у межах проєкту Emergency Appeal 2026–2027 

У Дрогобичі родина розраховувала зупинитися біля рідних, які виїхали сюди раніше, але сталося інакше. У новому місті, без власного житла і кола підтримки, сім’я фактично залишилася без місця, де могла б переночувати. 

У такій ситуації складно визначити одну проблему, яку потрібно вирішити першою. А головне, як зробити так, щоб термінова допомога сьогодні не стала лише короткою паузою перед наступною кризою? 

Родину взяла у супровід команда Карітасу Дрогобич, яка працює в межах проєкту «Реагування на надзвичайні ситуації та інтегрована швидка гуманітарна допомога для забезпечення життєво необхідних потреб постраждалого від війни населення в Україні» (далі – Emergency Appeal 2026–2027). Один із напрямів проєкту – гуманітарний захист, зокрема кейс-менеджмент. 

Команді вдалося швидко організувати для родини тимчасове проживання та допомогти з оформленням документів і довідок ВПО. Для оплати житла використали один з інструментів кейс-менеджменту – гроші на захист. Паралельно родині допомагають знайти житло, яке вона надалі зможе оплачувати самостійно, чоловікові – роботу, а дитині – можливість продовжити навчання. 

«Кейс-менеджмент – це завжди не про одну проблему, а про комплексність проблем, з якими стикаються люди. Людина може опинитися в ризику бездомності, насильства чи іншій кризовій ситуації і не мати можливості впоратися з нею самостійно. Завдання кейс-менеджера – разом знайти рішення та ресурси, на які можна буде спиратися далі: власні, родинні, ресурси громади чи організацій. Щоб зрештою самостійно рухатися далі й якомога менше залежати від гуманітарної допомоги», – пояснює Олена Мороз, експертка кризових центрів Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України.

З якими ситуаціями люди найчастіше звертаються до кейс-менеджерів сьогодні? 

Олена Мороз: Часто йдеться про тих, хто нещодавно евакуювався або був вимушений переїхати. У новому місті вони можуть не знати, де отримати необхідні послуги, як оформити довідку ВПО, на які виплати мають право чи де шукати житло. До цього додаються втрачені документи, відсутність роботи або підтримки поруч. 

Але ми працюємо не стільки з певними категоріями вразливості, скільки з конкретними ризиками у сфері захисту. Наприклад, ризиком бездомності, насильства чи іншою кризовою ситуацією, з якої складно вийти самостійно. Водночас такої підтримки часто потребують люди старшого віку, люди з інвалідністю, багатодітні родини та мешканці місць тимчасового проживання. 

А як кейс-менеджер розуміє, що насправді потрібно людині? 

Олена Мороз: З розмови та оцінки ситуації. Перший запит часто буває матеріальним: «Мені потрібні гроші», «Мені немає чим заплатити за житло», «Мені потрібно відновити документ». Але важливо зрозуміти, що стоїть за цим запитом і який ризик потрібно зменшити. 

Наприклад, родині потрібна допомога з орендою. Чому виникла така ситуація? Вони щойно евакуювалися, і їм ніде жити? Втратили дохід? Не отримують виплати, на які мають право? Від відповіді залежить подальший план. Десь достатньо інформації чи перенаправлення, в іншому випадку потрібно залучити юриста або психолога. А в окремих кризових ситуаціях одним з інструментів можуть стати гроші на захист. 

Тобто «гроші на захист» – це не окрема грошова програма, куди людина може звернутися по виплату? 

Ярина Дегтяр, експертка кризових центрів Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України: Ні, і це принципово важливо пояснювати. Гроші на захист не застосовуються окремо від кейс-менеджменту. Це один із його інструментів, і рішення щодо його використання залежить від конкретної ситуації людини.

Не кожна людина, яка перебуває під супроводом кейс-менеджера, отримує таку допомогу. Вона може бути потрібна тоді, коли є гостра кризова ситуація і певний ризик у сфері захисту можна мінімізувати саме таким способом.

Наприклад, людина евакуювалася без документів, і їх потрібно терміново відновити. Або їй необхідне безпечне місце для проживання, бо інакше вона фактично залишиться на вулиці. Бувають і дуже побутові, на перший погляд, ситуації. Після обстрілу у квартирі немає дверей. Формально це пошкоджене майно, людина може чекати на компенсацію чи іншу допомогу, але жити весь цей час у помешканні без дверей – це вже питання безпеки. У такому випадку кейс-менеджер оцінює ризик і шукає рішення, яке потрібне саме зараз. 

Тому гроші на захист – не про те, щоб просто закрити матеріальну потребу. Вони потрібні тоді, коли певна витрата допомагає зменшити конкретний ризик і не дає кризі поглибитися. 

І що відбувається далі? Допомогу надали – кейс закривається? 

Ярина Дегтяр: Наша мета – не просто вирішити одну термінову проблему. Якщо сьогодні оплатити житло, але не зрозуміти, що буде через місяць чи два, ми лише відтермінуємо ту саму кризу. Тому разом формуємо подальший план, який має допомогти уникнути її повторення.

Виходить, кейс-менеджеру потрібно знати буквально все – від соціальних виплат до того, яка організація може надати людині конкретну допомогу? 

Ярина Дегтяр: Так, хоча одна людина не може знати абсолютно все. Кейс-менеджер має добре розуміти, які державні послуги, гуманітарні організації та програми допомоги працюють у громаді. Для цього є карта перенаправлень: якщо ми самі не можемо надати певну послугу, маємо знати, хто може її надати. Так само потрібно стежити за змінами у виплатах і правилах отримання допомоги. А якщо питання переходить у правову площину, до роботи долучається юрист. 

Коли до історії людини залучають юриста? 

Ірина Кізілова, юристка Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України: Дуже по-різному. Іноді людина від самого початку розуміє, що їй потрібна юридична допомога. Але буває й навпаки: вона приходить на інформаційну зустріч і говорить, що запитань до юриста немає. Починає слухати запитання інших людей, і раптом розуміє: «А в мене ж така сама ситуація». Тобто людина може роками жити з певною проблемою й навіть не знати, що її можна вирішити юридичним шляхом. 

Сьогодні багато звернень пов’язані з житлом, землею та майном. Війна і переміщення зробили особливо помітними проблеми, які могли існувати ще задовго до повномасштабного вторгнення. Наприклад, свого часу люди належним чином не оформили право власності, укладали угоди без необхідних документів, спираючись на розписки. Поки людина жила у своєму будинку, це могло не здаватися критичним. Але після його пошкодження чи руйнування відсутність належно оформлених документів уже може стати перешкодою для отримання компенсації. 

Є й багато соціальних питань: оформлення документів, пенсійні виплати, допомога внутрішньо переміщеним особам. На Херсонщині, наприклад, виникають питання щодо земельних ділянок та орендних відносин. 

Особливої уваги часто потребують люди, які мешкають у місцях тимчасового проживання. Серед них багато людей старшого віку та людей з інвалідністю. Комусь недостатньо один раз пояснити алгоритм дій – людині може бути складно самостійно пройти весь шлях від консультації до вирішення питання.  

Тобто, юридична проблема може бути лише однією частиною значно більшої життєвої ситуації?

Ірина Кізілова: Саме так. І тут дуже важливо, що ми працюємо командою. Якщо юрист під час консультації бачить, що людині також потрібна допомога психолога чи кейс-менеджера, він може одразу перенаправити її в межах команди. 

Так само працює і у зворотному напрямку. Кейс-менеджер супроводжує людину і бачить, що на певному етапі без юридичного втручання далі рухатися неможливо. До прикладу: людина має право на певну виплату, але отримала відмову. Тоді до ситуації може долучитися юрист, допомогти розібратися в причинах, підготувати необхідні звернення або процесуальні документи. 

Наші юристи не представляють людей у суді, але можуть готувати процесуальні документи та подавати запити. Якщо потрібне саме судове представництво чи інший вид послуги вторинної правничої допомоги, людину перенаправляють до тих організацій або установ, які можуть її надати. 

У чому перевага роботи в такій команді? 

Олена Мороз: Команда складається з кейс-менеджера, юриста і психолога. Можна звернутися до одного фахівця, а вже під час роботи стане зрозуміло, чи потрібно залучити іншого. Кейс-менеджер часто є координуючою ланкою: бачить ситуацію комплексно і за потреби залучає юриста, психолога, державну службу чи іншу гуманітарну організацію.

Ірина Кізілова: Багато питань вдається вирішувати всередині команди. Зовнішнє перенаправлення – це додатковий час, пошук нового фахівця і необхідність знову розповідати свою історію. А тут фахівці працюють поруч і доповнюють один одного.

А як допомога доходить до людей, які самі не можуть прийти до офісу Карітасу?

Ірина Кізілова: Команди працюють не лише в офісах. Кейс-менеджер, юрист і психолог можуть виїжджати як мобільна команда – зокрема, до місць тимчасового проживання. 

На Херсонщині така мобільність особливо важлива. Є віддалені громади, а через безпекову ситуацію людям не завжди легко або взагалі можливо самостійно дістатися кудись. Тоді фахівці їдуть до них і надають допомогу вже на місці. 

В інших локаціях у межах Emergency Appeal робота значною мірою зосереджена на внутрішньо переміщених осіб, які проживають у місцях тимчасового проживання. Тому сама модель може адаптуватися до того, де перебувають люди і наскільки доступною для них є допомога. 

Ви працюєте з людьми саме тоді, коли вони часто переживають один із найскладніших періодів у своєму житті. Як самі фахівці витримують таке навантаження? 

Ірина Кізілова: Найбільше навантаження мають ті, хто працює безпосередньо з кейсами. Вони зустрічаються з клієнтами особисто, бачать їхній стан і реакції, іноді стикаються й з агресією. 

Тому ми регулярно обговорюємо складні випадки всередині команд, проводимо зустрічі з фахівцями мережі. Зараз також організовуємо супервізійну підтримку для юристів із психологом. Щоб довго й якісно допомагати іншим, потрібно підтримувати й тих, хто щодня надає цю допомогу. 

Якщо спробувати дуже просто пояснити людині, яка ніколи не стикалася з кейс-менеджментом: у чому його найбільша цінність? 

Ярина Дегтяр: Напевно, у тому, що людина не залишається сама зі своєю ситуацією. Коли ти вимушено переїхав, опинився в новому місці й не знаєш абсолютно нічого – куди звертатися, які маєш права, де отримати допомогу, – кейс-менеджер стає своєрідним компасом, який допомагає зорієнтуватися: інформує, скеровує, перенаправляє, залучає інших фахівців. 

Бути поруч стільки, скільки потрібно

За кожним кейсом – людина або родина зі своєю історією, обставинами й шляхом виходу з кризи. Від початку Emergency Appeal 2026–2027 уже 62 історії супроводу завершилися конкретним результатом. Це означає, що людям вдалося пройти цей шлях до моменту, коли вони вже можуть рухатися далі самостійно: необхідні питання вирішені, ризики зменшені, а потрібні ресурси й опори знайдені. Ще 144 людини отримали індивідуальні юридичні консультації та допомогу 

В основі кейс-менеджменту лежить один із принципів соціального служіння Карітасу: допомога має підтримувати й посилювати спроможність людини, а не підміняти її власні рішення та дії. Допомогти пройти кризовий період, знайти необхідні рішення та опори, відновити власну спроможність, і бути поруч рівно стільки, скільки потрібно, щоб далі людина могла рухатися самостійно. 

Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 реалізується Карітасом України завдяки підтримці Caritas Internationalis