Догляд вдома: як зберегти послугу, коли донорських грошей меншає
Людей, яким потрібен догляд удома, більшає, а донорських грошей меншає. Як зберегти послугу обговорювали команди з восьми міст, що працюють у проєкті H.O.M.E.
Менеджерка з комунікацій
Світлана Тоніна, менеджерка Карітасу Одеса розповідає, що коли в Одесі влучають у підстанції, зникає світло, а з ним і вода. Ліфти зупиняються, а підопічні догляду вдома часто живуть на вищих поверхах. Тоді соціальні робітники займають черги до бюветів, а потім розвозять воду по квартирах.
До викликів війни додається ще й поступове скорочення фінансування. Як за таких умов не покинути підопічних, зберегти команди і компетенції, 4–5 листопада у Львові обговорювали представники організацій із восьми міст, які працюють у проєкті H.O.M.E. («Мультисервісна підтримка та розширення можливостей людей старшого віку вдома»).

Потреба росте, грошей меншає
Догляд вдома – це соціальна послуга для людей старшого віку та людей з інвалідністю, яким потрібна стороння допомога. Соціальний робітник приходить до них додому: допомагає в побуті, купує продукти й ліки, доглядає за тілом, пере та змінює білизну, купує продукти, готує їсти і годує, купує ліки і контролює їх прийом. Завдяки цьому людина залишається у власному домі, а не переїжджає до інтернатного закладу. У проєкті H.O.M.E. йдеться саме про соціальну послугу «догляд вдома», без медичної чи психологічної складової.
Людей, яким така допомога потрібна, більшає. Марта Конечна, менеджерка Карітасу Коломия, причиною насамперед називає старіння населення і малі доходи: «Їм не вистачає на прожиття, не кажучи вже про ліки, складніше лікування чи якісь більші потреби».
У Києві, за словами о. Романа Сиротича, директора Карітасу Київ, 700 тисяч людей старшого віку, а під опікою міста перебуває 25 тисяч.
А грошей стає менше. Карітас Австрії, головний донор проєкту, поступово зменшує підтримку: сектор переживає найбільшу кризу за багато років, і коштів у ньому меншає.

Що робить проєкт H.O.M.E.
Карітас надає догляд вдома вже 28 років. За цей час з’явилися база, фахівці й досвід, і є куди рухатися далі. Свою послугу місцеві організації Карітасу називають «догляд вдома плюс», бо вона ширша за ту, яку надає держава. За потреби до роботи часто долучають працівників із суміжних проєктів, завдяки яким можна винайняти реабілітаційне обладнання, отримати ваучери на ліки, які не покриває Програма медичних гарантій, та психологічну допомогу.
Проєкт H.O.M.E. об’єднує вісім організацій. Шість із них належать до мережі Карітасу: Карітас Борислав, Карітас Івано-Франківськ, Карітас Коломия, Карітас Тернопіль, Карітас Київ і Карітас Одеса. Ще дві є партнерами: Харківський обласний благодійний фонд «Соціальна служба допомоги» та Благодійна організація «Центр милосердя», що працює в Дрогобичі. Під опікою проєкту одночасно перебуває до 480 людей.
Цим людям допомога потрібна не на рік і не лише на час проєкту. Тому H.O.M.E. підтримує організації у пошуку інших джерел фінансування, щоб послуга і професійний досвід залишалися в них. У проєкті це називають сталістю й уточнюють: ідеться про сталість послуги в організації, а не лише про сталість проєкту.
Exchange meeting у Львові
4 листопада кожна з восьми команд розповідала про свій 2026 рік: що вдалося, а що ні, який власний внесок вона зробила і які ресурси залучила. Потім учасники обговорювали мінімальну операційну одиницю, тобто мінімум працівників і коштів, без якого організація не зможе стабільно працювати у 2027 році, і розбирали, як формуватиметься бюджет. 5 листопада команди представили плани роботи та фінансової сталості на 2027 рік. Разом оцінювали, наскільки ці плани реалістичні, де є ризики й прогалини, яка підтримка потрібна і де шукати інші джерела фінансування.
На початку зустрічі до учасників звернулася Наталія Крива, директорка Департаменту соціальних програм Карітасу України. Діяльність Карітасу вона описала трьома словами: віра, людяність і професійність. Віра слугує компасом, людяність дає змогу за кожною процедурою бачити людину з її проблемами і потребами, а професійність допомагає якісно втілити бажання допомогти.
Тим, хто доглядає людей удома, вона подякувала окремо: «Легше працювати, коли бачиш результат одразу. У догляді вдома ми не бачимо результату. Ми хіба бачимо вдячні очі людей і слухаємо цю подяку. Але насправді ці люди й далі старіють, їхні хронічні захворювання загострюються». Недарма, додала Наталія Крива, перші супервізії запровадили саме для працівників догляду вдома: тут важливо не вигоріти і зберегти мотивацію.

«Наші підопічні дивляться на наших соціальних робітників. Вона прийшла до них у нормальному настрої, в нормальному фізичному стані, значить, усе добре», – каже Світлана Тоніна.

Звіти команд Євгенія Безугла, менеджерка проєкту в Карітасі України, коментує так: «Ми підсумували, як партнери намагалися впровадити сталість у 2026 році. Хтось, звісно, більш успішний, хтось, можливо, не побачив своїх можливостей. Сподіваюся, що ця зустріч дала змогу їх побачити і наступного року втілити в життя. Вона також дала можливість зрозуміти, що виклики є у всіх, і що ніхто не є успішним безумовно».

Про те, що дається важко, команди говорили відверто. О. Роман Сиротич згадував минулу зиму в столиці: у лютому й березні, коли замерзала навіть каналізація, підопічних щодня забезпечували теплою їжею і разом із водою піднімали її на високі поверхи. Місто лежить на двох берегах Дніпра і логістика між берегами розбита ворогом, тож дорога до підопічних забирає в працівників багато часу. Попри скорочення зарплати, команду вдалося зберегти. Зараз, сказав він прямо, непростий час, бо Київ намагається вижити.
Ще одна команда говорила про інший ризик: якщо послугу доведеться сильно скоротити, деяких підопічних нікому буде передати, бо, крім територіальних центрів, інших надавачів догляду вдома немає.
Кіра Менакер, менеджерка проєкту в Карітасі Австрії, подякувала командам за 28 років роботи, а окремо за останній, непростий рік, коли до викликів від сусідньої країни додалися виклики скорочення коштів. Вона відзначила відвертість учасників: «Мені здається, рідко буває так, що люди можуть настільки відверто розмовляти про свої проблеми, про свої страхи, про те, що вдається чи не вдається, про те, що хотіли б робити, але ще не знають як. Я сподіваюся, що цю відвертість ми зберігатимемо і протягом наступного року».

Чотири міста: виклики і як долають
Чотири місцеві менеджерки поділилися, що заважає працювати і як вони з цим справляються.
Одеса. Крім блекаутів, Світлана Тоніна називає гроші: на місцевий бізнес розраховувати складно. «Одеський бізнес може профінансувати, мабуть, лише ті наші акції, які вже є», — каже вона. Серед підопічних є й люди, які живуть із ВІЛ: їх скеровують медичні працівники, а перескерувати їх далі нікуди.
План на найближчі місяці такий: «Ми хочемо запровадити платні послуги, але спершу, в листопаді–грудні, проведемо інформаційну кампанію. Переглянемо, кого ми залишаємо за мінімальною операційною одиницею. У листопаді–грудні ми побачимо, скільки людей зможемо набрати на платну послугу».
Тернопіль. Ольга Діхтяр, менеджерка Карітасу Тернопіль перелічує виклики: війна, відсутність світла й тепла, загострення хронічних хвороб, бідність підопічних. «Фінансове становище наших бенефіціарів теж є викликом, тому що вони не можуть забезпечити собі повноцінне харчування», — каже вона. Коли є змога, команда допомагає продуктами й засобами гігієни.
Коли влучають у склади з ліками, препарати можуть зникнути з продажу. Тоді соціальні робітники замовляють їх через інтернет або просять медиків підібрати аналоги. Вони також слідкують за станом здоров’я підопічних і за потреби вертаються до медичного центру.
З бізнесом тут теж непросто. «Здебільшого всі кажуть: „Вибачте, ми працюємо на армію“», — розповідає Ольга Діхтяр.
На 2027 рік команда робить ставку на платні послуги. Також шукатимуть інших донорів, підтримку благодійних фондів і бізнесу.
Коломия. Марта Конечна, крім бідності, називає психологічну ізоляцію: «У складних життєвих обставинах люди часто замикаються, не хочуть контактувати із зовнішнім світом, хочуть залишатися у своїй проблемі». Щоб виводити підопічних у соціум, команда проводить акцію «Світло в кожному серці», заходи на Миколая та інші свята. Тут постійна співпраця з психологами приносить добрий і тривалий результат.
Важливою є інформаційна складова проєкту. «Треба висвітлювати проблеми цих людей, постійно про них говорити, і тоді ми бачимо, що з’являється хтось, хто може адресно прийти до людини і допомогти», — вважає вона.
Івано-Франківськ. Тут платну послугу вже запровадили. Перехід був непростим, і головним ключем, за словами менеджерки Іванни Дмитрук, стала правильна і послідовна комунікація, насамперед із працюючими дітьми підопічних. Допомогла реклама: після неї почали надходити перші звернення, зокрема від людей за кордоном. Їх переконували багаторічна історія Карітасу і прозорість: офіційний договір, у якому чітко визначено, хто й коли приходить і скільки це коштує, та акт наданих послуг.
Результат Іванна Дмитрук оцінює так: «Я радію, що ми досягли цього успіху, тому що 48 бенефіціарів із 60 на диференційованій платній послузі — це вагома частка». А працівникам нова система дала чіткість. Тих, хто платити не може, не покидають. навпаки за рахунок платних послуг, команда може надавати безоплатні послуги декільком найбільш вразливим людям. Беруть лише людей четвертої та п’ятої груп рухової активності, тобто тих, кому догляд потрібен найбільше.
Що буде у 2027 році
Проєкт H.O.M.E. триватиме й у 2027 році, але грошей у ньому буде менше.
Кожна з восьми організацій отримає кошти на мінімальну операційну одиницю, щоб послуга не зникла. До цього мінімуму ввійдуть підопічні, яких не можна покинути: переселенці, малозабезпечені, люди без родин. Команда такої одиниці складається з часткових ставок двох соціальних робітників, менеджера та бухгалтера. Решту коштів поділять пропорційно до підтверджених власних внесків: більше отримають ті, хто більше залучив. Так донор підтримує найсталіші організації.
Те, чого бракуватиме, організації шукатимуть самі: через співоплату, платні послуги, заощадження, нові партнерства. Кіра Менакер пояснила цей підхід так: «Цей проєкт дає можливість пробувати щось нове, тому що ми намагаємося бути гнучкими, якраз для того, щоб кожна організація сама для себе обирала шлях, як вона хоче зберегти цю послугу».


Шляхів декілька
Платні послуги. Одні організації їх уже запровадили, інші роблять на них головну ставку на наступні роки та готують інформаційні кампанії. Дві речі учасники вважають принциповими. Перша: послуга має бути однаковою незалежно від того, хто за неї платить. Друга: вона ніколи й не буває безкоштовною. Це трудомістка і складна праця, за яку платить якщо не родина і не держава, то донор.
Співпраця з громадами. Приклади вже є. Кутська громада закуповує послугу в Карітасу Коломия з 2022 року: тут 30 підопічних і троє соціальних робітників. Коломийська команда бере участь у закупівлях і тендерах, їздить у громади й пояснює, що і як вона робить, а своє завдання бачить у тому, щоб іти в малі громади, де є люди, які потребують догляду. В Івано-Франківську послугу частково співфінансує місто: у бюджеті міської ради було закладено 75% ставки соціального робітника з березня по жовтень 2026 року.
На думку Євгенії Безуглої, мережі Карітас треба продовжувати працювати з державою і громадами, щоб ті виділяли кошти на безоплатну послугу для найвразливіших.
Фандрейзинг. Підтримати організації може не лише закордонний донор, а й місцевий соціально відповідальний бізнес: його адресна допомога може йти найвразливішим. Деякі команди вже отримують від благодійників продукти та засоби гігієни і мають приватних донорів.
Проте грошей від громади чи бізнесу часто вистачає лише на невелику частку ставки, а цього мало, щоб утримати працівника. «Якщо людина працюватиме на 5 чи 10% залученості, шукатиме інші можливості заробити собі гроші, вона просто піде», – каже менеджерка проєкту. Тому платні послуги потрібні ще й для того, щоб зберегти команду професіоналів, робота яких часто невидима, але коли людина безпосередньо зіштовхується з доглядом за хворим чи старшим родичем, тоді розуміє скільки знань, вмінь і досвіду необхідно.
Нарешті, частину підопічних перескеровуватимуть до територіальних центрів, а до роботи залучатимуть волонтерів із парафій. Водночас учасники наголошували, що волонтери не можуть замінити професійної підтримки, яку неодмінно треба зберегти.
Щоб людина могла обирати
У дискусіях про сталість учасники раз у раз поверталися до держави. Мету вони формулюють так: гроші мають ходити за людиною, а людина має вільно обирати надавача послуги, чи то територіальний центр, чи Червоний Хрест, чи Карітас, чи то інший надавач. Якщо такий вибір з’явиться на рівні держави, для людини це буде найкраще. Тому адвокація потрібна і в громадах, і на національному рівні.
Говорили й про оцінку потреб. Нині місцева влада робить її поверхово, за зверненнями, а така оцінка є необ’єктивною, бо самі надавачі послуг оцінювати потреби не повинні. А багато людей не звертаються за цими послугами, бо не знають як їх отримати. Так виникає замкнене коло
Ішлося також про системний тиск, щоб запрацювало соціальне замовлення, тобто, щоб держава і громади замовляли послуги в недержавних організацій і платили за них.
У 2027 році проєкт H.O.M.E. триватиме у восьми містах. Грошей буде менше, але мінімальну операційну одиницю кожній організації забезпечено. Решту кожна команда шукатиме сама: через платні послуги, співпрацю з громадами, пошук благодійників. Готового рішення для всіх не існує.
Підсумовуючи роботу команд, Кіра Менакер сказала, що вчиться в них долати труднощі: «Я вчуся працювати в умовах постійної невизначеності і все одно робити свою справу».
Теги:
Читайте також
Ремонти після обстрілів, зимова та юридична підтримка: Як Карітас та CRS підтримують громади Сумщини
Команди CRS та Карітасу відвідали Тростянець, Буринь, Чернечу Слободу та Суми.
«Моє кредо — в потрібний момент бути там, де можу допомогти»: історія дитячої кейс-менеджерки Саміри
Саміра працює дитячою кейс-менеджеркою в Карітасі Донецьк (в м. Дніпро) від самого початку роботи Консорціуму PULSE .
Президентка Карітасу України передала Папі Римському подарунок від евакуйованої з Олешків сім’ї
Президентка Карітасу України Тетяна Ставничи 19 листопада взяла участь у зустрічі з Папою Римським Левом XIV.

