Міркування про захист прав людей з інвалідністю

Підтримка обороноздатності України нині є безумовним пріоритетом. Чи доречно ставити питання про фінансування соціальних послуг для людей з інвалідністю, зокрема з інтелектуальними, ментальними та психічними порушеннями?  
 
Так, адже захист держави — це не лише захист її територій, а й збереження людей, їхньої гідності та забезпечення права на повноцінне життя. Саме тому фінансування соціальних послуг для людей з інвалідністю, зокрема з ментальними та психічними порушеннями, не варто протиставляти потребам оборони. Це взаємопов’язані складові стійкості держави та її громад.   

Проблеми сьогодення й виклики майбутнього 

Сьогодні значна частина людей із такими порушеннями залишається залежною від постійної підтримки своїх родин. Батьки та опікуни нерідко змушені відмовлятися від роботи, професійної реалізації та суспільного життя, щоб забезпечувати щоденний догляд за своїми близькими. Це призводить до фінансового й емоційного виснаження сімей, соціальної ізоляції та зростання ризику потрапляння людей з інвалідністю до інституційних закладів.  
   
Війна загострила наявні проблеми, а ще й створила нові виклики. Військовослужбовці повертаються з фронту не лише з фізичними травмами. Частина з них несе тягар тяжких психологічних травм, посттравматичного стресового розладу,інших психічних та когнітивних порушень, які можуть потребувати тривалої комплексної підтримки. Хоча потреби цих людей відрізняються від потреб осіб з інтелектуальними порушеннями розвитку, громади мають бути спроможними забезпечувати індивідуалізовані послуги для різних категорій населення.  
   
Тому розвиток системи соціальних послуг сьогодні — це не лише відповідь на потреби людей, які вже живуть з інвалідністю, а й підготовка громад до довгострокових соціальних наслідків війни 

Послуги під захистом фінансування 
 
Особливої актуальності набуває розвиток денного догляду, соціальної адаптації, підтриманого проживання, психосоціальної підтримки та послуг тимчасового відпочинку для осіб, які здійснюють догляд. Такі послуги дозволяють людям з інвалідністю залишатися частиною громади, розвивати навички самостійності, підтримувати соціальні зв’язки, а їхнім родинам — зберігати можливість працювати та вести повноцінне життя.  

З 15 жовтня Карітас України разом із Карітасом Тернопіль розпочинає проєкт «Спроможні родини – інклюзивні громади». Ми працюватимемо на формування сталої системи соціальних послуг через залучення батьків, опікунів, громадських організацій та органів місцевого самоврядування до визначення потреб, бюджетного планування й ухвалення рішень. Важливо, щоб соціальні послуги поступово ставали частиною системного фінансування з місцевих бюджетів відповідно до реальних потреб населення та фінансових можливостей громад.  

Бачити перспективу 

Ми повинні також думати наперед. Батьки людей із тяжкими інтелектуальними та психічними порушеннями старіють, і вже сьогодні багато з них ставлять собі запитання: хто подбає про їхніх дітей, коли вони самі більше не зможуть цього робити? Відкладення вирішення цього питання лише поглиблюватиме проблему та може призвести до значно більших соціальних і фінансових витрат у майбутньому.  
   
Тому фінансування соціальних послуг — це не просто видатки місцевого бюджету. Це інвестиція в людський потенціал, збереження родин, соціальну згуртованість і стійкість громад.  

Окремої уваги потребує питання реальних обсягів фінансування соціальних послуг для людей з інвалідністю, зокрема з інтелектуальними та психічними порушеннями, з місцевих бюджетів. Сьогодні важливо говорити не лише про наявність відповідних програм, а насамперед про конкретні суми коштів, які громади щороку передбачають і фактично витрачають на забезпечення потреб цієї категорії населення. Адже навіть за наявності мільйонних бюджетів соціальних програм фінансування безпосередньо денного догляду, підтриманого проживання, соціальної адаптації та інших необхідних послуг може залишатися мінімальним або взагалі не передбачатися. Важливо проаналізувати, скільки коштів виділяється на ці послуги в абсолютних сумах, яку частку вони становлять у загальних видатках місцевих бюджетів, скільки припадає на одного потенційного отримувача та наскільки ці обсяги відповідають фактичній потребі. Адже питання не лише в тому, чи має громада кошти, а й у тому, яку суму вона реально спрямовує на забезпечення гідного життя людей, які потребують щоденної підтримки. Саме тому проєкт «Спроможні родини – інклюзивні громади» покликаний сприяти ухваленню конкретних, фінансово обґрунтованих бюджетних рішень, які забезпечуватимуть не формальну наявність соціальних програм, а реальну доступність необхідних послуг.  

Публікацію створено міжнародним благодійним фондом «Карітас України» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії»/ Strong Civil Society of Ukraine – a driver towards reforms and democracy за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю БФ «Карітас України» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.  

Історія двох поколінь, які виїхали з окупованої Запорізької області

Із Запорізької області виїжджають два покоління однієї родини: пані Вікторія з чоловіком та її батьки. Будинок батьків зруйнував приліт, тож тепер усі разом вирушають шукати нове місце для життя. За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення пані Вікторії вдалося востаннє побачити дітей. Її чоловік і батьки не бачили дітей та онуків сім років.

«У нас дрони літають, як ворони», — згадує чоловік пані Вікторії. Щоразу родина завмирала й прислухалася, чи не впаде щось поруч. Із весни електроенергію в місті, за його словами, подавали приблизно раз на тиждень, та навіть тоді напруга становила лише 100 вольтів. Воду також давали за графіком по годинах.

Життя в окупації супроводжувалося постійним тиском з боку російських військових. Обшуки стали звичним явищем: перевіряли соціальні мережі, грошові перекази та будь-яку інформацію, яку могли використати проти місцевих жителів.

«За маленький донат на армію дають більше, ніж за вбивство», — розповідає чоловік.

Окупанти приїжджали до міста цілими сім’ями. Російські військові постійно, за словами чоловіка, нав’язували місцевим жителям власну культуру, а жінкам власні правила щодо одягу та зовнішнього вигляду.

До повномасштабного вторгнення пані Вікторія працювала вчителькою початкових класів. За кілька років до війни вона взяла перший клас, тому у 2022 році продовжувала працювати зі своїми учнями. У перші дні вторгнення жінка власноруч знімала стенди в класі та забирала навчальні матеріали, намагаючись урятувати все, що могла.

Згодом учні роз’їхалися різними куточками України та за кордон. Школу перенесли до Запоріжжя, і навчання продовжилося дистанційно. Пані Вікторія залишалася зі своїм класом і продовжувала викладати, навіть перебуваючи в окупації.

Тим часом у місті з’явився телеграм-канал, де публікували списки людей, яких окупанти вважали вірними Україні. З їхніх особистих сторінок брали фотографії, поширювали контакти та закликали повідомляти будь-яку додаткову інформацію.

У цьому списку опинилася й пані Вікторія. З її сторінки взяли фотографію з українською символікою, зроблену під час першого уроку, а також світлину на тлі прапора Європейського Союзу, яку вона зробила під час навчання вчителів у межах реформи НУШ. Після публікації жінку звинуватили в тому, що вона навчала дітей, яких окупанти називали «ждунами», та в інших злочинах.

Ця публікація змінила її життя. Пані Вікторія була змушена спалити власні навчальні матеріали та все, що раніше забирала зі школи. Двадцять п’ять років праці, спогадів і речей, які вона збирала для своїх учнів, довелося знищити. Її колега після подібної публікації була змушена тікати з міста лише з однією сумкою.

Обшуки в будинку пані Вікторії також стали частиною повсякденного життя. Одного дня жінка проводила урок зі своїм класом. Раптом зникло світло, і чоловік вийшов запускати генератор. За мить почав гавкати собака – у двір зайшли люди з обшуком. Жінка сама не зрозуміла, як так швидко зорієнтувалася: сховала телефон у пральну машину, а книжки – за шафу.

Її зачинили в кімнаті та почали перевіряти телефон. У Facebook було чимало підписок і публікацій, пов’язаних із Новою українською школою. Раптом один із присутніх зателефонував комусь і запитав: «НУШ — це воно?». Після цього пані Вікторію почали розпитувати, чи працює вона, та переконувати влаштуватися до місцевої школи, де запроваджували російську освітню програму.

«Йдіть працювати у школу — вас люди почнуть поважати», — наполягали вони.

Жінка відмовлялася, пояснюючи, що давно мріяла звільнитися й відпочити. Зрештою після декількох годин все закінчилося розпискою про заборону працювати та навіть викладати дистанційно.

Після цього довелося бути ще обережнішою. Попри заборону, пані Вікторія продовжувала потайки навчати дітей. Разом із чоловіком, який допомагав їй, вони не полишали класу: святкували свята онлайн, вирізали гарбуза і переодягались на Хелловін, святкували Новий рік і навіть організували дистанційний випускний.

Так учні завершили четвертий клас. Згодом діти перейшли до місцевих шкіл, але робота пані Вікторії весь цей час супроводжувалась постійним ризиком і новими обшуками.

Попри небезпеку та заборони, пані Вікторія продовжувала таємно викладати українську мову дітям, які вже жили в різних куточках світу.

Одного разу, прибираючи гараж, жінка знайшла коробку з українськими стрічками, які колись готувала для учнів до Дня знань. До дітей вони так і не потрапили. Пані Вікторія добре розуміла, що знахідка таких речей під час чергового обшуку могла мати для неї серйозні наслідки.

Працівники БФ «Карітас Волинь» зустріли родину пані Вікторії на пункті пропуску «Доманове». Два покоління сім’ї зібрали своє життя в кілька валіз.

«Коли у мене запитали, як я так усе помістила в декілька валіз, я сміялася, що в дитинстві грала в тетріс», — із посмішкою розповідає жінка.

Цього дня родина нарешті змогла зустрітися з дітьми та онуками. Далі пошук нового житла та спроба почати все спочатку.

«Тут ми можемо вільно вийти на вулицю, говорити, якось дихається легше», — каже пані Вікторія.


Проєкт «Екстрена гуманітарна підтримка вимушено переміщених та постраждалих від військової агресії українців» реалізується за постійної підтримки Catholic Relief Services.

Фотовиставка Консорціуму PULSE мандрує містами України

На одному з фото – шестирічна Ліза. Вона грає з різнокольоровими фігурками, але це лише одна мить, за якою – регулярні заняття в просторі Карітас Харків з психологом, логопедом и фахівцем з фізичної реабілітації. Ліза має гіперактивність і затримку психомовного розвитку, але її мама Аліна вже помічає зміни: поступово донька стає спокійнішою і краще справляється з повсякденним ситуаціями.

Всі представлені фотографії відображають важливі моменти надання людям необхідної допомоги та підтримки.

Директор Карітасу Харків отець Андрій Насінник на відкриті виставки подякував всім партнерам і відмітив:

«Завдяки спільним зусиллям ми можемо підтримувати тих, хто цього потребує. Карітас Харків долучений до проєкту за напрямом інклюзії, а також діяльності Простору, дружнього до дитини, тоді як наші партнери працюють за іншими напрямами. Кожен із них є надзвичайно важливим. Ми раді бути частиною цієї ініціативи. Наша робота триває, і ми й надалі активно працюємо задля підтримки людей. Дякую всім за співпрацю та спільні зусилля».

«Завдяки спільним зусиллям ми можемо підтримувати тих, хто цього потребує. Карітас Харків долучений до проєкту за напрямом інклюзії, а також діяльності Простору, дружнього до дитини, тоді як наші партнери працюють за іншими напрямами. Кожен із них є надзвичайно важливим. Ми раді бути частиною цієї ініціативи. Наша робота триває, і ми й надалі активно працюємо задля підтримки людей. Дякую всім за співпрацю та спільні зусилля».


Надалі виставка попрямує до Києва. Її мета – продемонструвати як досвід восьми організацій складається в систему комплексної підтримки, побудовану навколо потреб людини.

Усі історії з фотовиставки можна прочитати за QR-кодами біля фотографій та на сайті БФ «Право на захист».

Нагадаємо, Національний консорціум PULSE об’єднує вісім українських організацій: БФ Право на захист, БФ Голоси дітей, ГО Дівчата, Карітас України, Гуманітарна місія “Проліска”, The HALO Trust Ukraine, ГО Ліга сильних та БФ «Допомагаємо виїхати» (Helping to Leave). Разом організації поєднують досвід та експертизу, щоб надавати комплексну підтримку людям, постраждалим від війни.

Проєкт профінансовано за підтримки UK Aid від уряду Великої Британії, що реалізується Карітасом України в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист». Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається в межах компонента захист Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.

Як грант від проєкту REMARKET допоміг сімейній пекарні «Коршів-Хліб» автоматизувати виробництво

Історія пекарні почалася в колишній шкільній котельні

У грудні 2004 року Володимир Семчук придбав приміщення колишньої шкільної котельні в селі Коршів на Івано-Франківщині. До цього він працював на будівництві, зокрема за кордоном. Повернувшись із заробітків, вирішив вкласти накопичені кошти у власну справу. Родичі порадили зайнятися випіканням хліба, і Володимир узявся опановувати нову для себе професію.

Починав із невеликої печі і тістоміса. Їздив до інших пекарів за консультаціями, вивчав технології, поступово добудовував приміщення та купував додаткове обладнання. Так колишня шкільна котельня перетворилася на пекарню, яка з часом і стала сімейним бізнесом.

Сьогодні тут випікають близько 20 видів хліба та хлібобулочних виробів, які постачають переважно до невеликих магазинів та в навколишні села. Разом із Володимиром справу розвивають дружина, дочка та син, а загалом у команді вже працюють 24 людини.

За роки роботи Володимир добре вивчив виробництво і прагне самостійно шукати рішення для його вдосконалення. Для нього важливо, щоб хліб був якісним незалежно від того, хто готує тісто. Але саме на цьому етапі й виникали одні з найбільших труднощів.

Алгоритм, який контролює точність зважування

Якість хліба значною мірою залежить від того, наскільки точно дотримано рецептури та послідовності приготування тіста. Помилка під час зважування інгредієнтів або замішування може вплинути на консистенцію тіста, а згодом і на вигляд, об’єм та смак готового виробу.

Ідея автоматизувати робоче місце тістороба з’явилася у Володимира приблизно два роки тому. Він сам продумав алгоритм роботи й послідовність дій, які мала контролювати така система. Для технічної реалізації звернувся до компанії «Мікро».

Для впровадження системи потрібні були додаткові кошти. Як і в багатьох малих підприємств, більшість ресурсів пекарні спрямовували на поточні потреби. Грантова підтримка проєкту REMARKET дала змогу придбати необхідне обладнання та встановити автоматизовану систему.

«Я попросив 150 тисяч гривень, стільки, скільки було потрібно для втілення моєї ідеї. Я дуже задоволений, що отримав грант», – каже підприємець.

За грантові кошти він придбав панель керування, вагову систему та комп’ютерний контролер. Обладнання встановили у квітні 2026 року. Його основне завдання – контролювати послідовність і точність зважування сировини під час замішування тіста.

Система показує, який інгредієнт і в якій кількості потрібно додати. Якщо заданої ваги не досягнуто, перейти до наступного етапу неможливо.

«Людина може відволіктися під час роботи: хтось зателефонував, щось сталося вдома, поганий настрій тощо. І вона може забути, наприклад, додати потрібну кількість солі. А моя програма не дозволяє допустити такої помилки: поки не виконаєш усе правильно, вона не дасть перейти до наступного кроку», – пояснює Володимир.

Стабільніше тісто – менше браку

До автоматизації працівниці користувалися паперовими записами, де були зазначені потрібні інгредієнти та їхня кількість. Тепер цю інформацію відображає програма, яка контролює кожен етап зважування.

«Раніше все було на аркушах і треба було уважно дивитися, щоб не пропустити якусь позицію. Тепер програма сама підказує, що і скільки додати, та контролює процес. Якщо потрібно 400 грамів, а ти не додав цю кількість, наступний інгредієнт вона не дозволить додати. І тісто стало стабільнішим», – розповідає підприємець.

За словами Володимира, нову людину тепер простіше навчити працювати на цьому етапі виробництва. Потрібно вміти користуватися телефоном або планшетом і розрізняти сировину, щоб не переплутати, наприклад, цукор із сіллю. Після двох-трьох замісів разом із досвідченою колегою працівник може працювати вже самостійно.

Система також зберігає історію замісів.

Володимир може переглянути на комп’ютері, коли саме готували тісто, а за потреби звірити інформацію із записами відеокамери.

«Для мене це контроль за якістю, для дівчат – полегшення в роботі», – так він коротко описує зміни.

Автоматизація не скоротила час замішування, але вирівняла результат.

Раніше в однієї його працівниці тісто виходило густішим, в іншої – рідшим, і хліб відрізнявся за об’ємом та смаком. Тепер кількість води й інших інгредієнтів розрахована, і браку, за словами Володимира, майже не залишилося. Іноді хліб може деформуватися під час посадки в піч, але це вже механічна деформація.

Стабільніша якість тіста позначилася і на реалізації продукції: вона дещо зросла, а показники навіть перевищили ті, які підприємець закладав у бізнес-план.

Володимир також оформив авторське право на розроблений алгоритм і має свідоцтво, яке підтверджує його авторство. Досвідом автоматизації він уже поділився з командою Карітасу Коломия та готовий розповідати про своє рішення іншим підприємцям.

Нові ринки збуту й власні розробки

Сьогодні пекарня працює переважно з невеликими магазинами, але, за словами Володимира, частина з них не витримує конкуренції із супермаркетами, і реалізація знижується.

Підприємець розглядає можливість співпраці з торговельними мережами. Для цього потрібно перейти на іншу систему оподаткування та стати платником ПДВ. Є й інші умови: супермаркети вимагають додаткових витрат на маркетинг і бонуси за просування продукції. Усе це впливає на прибутковість.

Володимир пов’язує розширення ринку збуту з можливістю підвищувати зарплати працівникам і створювати нові робочі місця.

Паралельно підприємець продовжує вдосконалювати виробництво. Наміру зупинятися він не має, а коли немає можливості придбати дороге обладнання, вивчає його конструкцію й виготовляє сам. Дозатор води вже працює. Наступний задум – пристрій для завантаження хліба в піч. Вживаний коштує близько 10 тисяч євро. Такий підхід відображає його бачення підприємництва: постійно вчитися, шукати можливості та розвивати справу навіть тоді, коли ресурси обмежені.

Володимир і сам долучається до фізичної роботи на території пекарні. «Я не тільки власник: зараз одягнувся як керівник, а кілька годин тому тут бруківку клав», – розповідає чоловік.

Історія «Коршів-Хліб» показує, як грантова підтримка може допомогти підприємцю втілити власну технічну розробку, вдосконалити виробництво та створити умови для подальшого розвитку бізнесу.

Підтримка підприємництва в межах проєкту REMARKET спрямована на посилення економічної спроможності людей і громад, збереження та розвиток бізнесу та створення можливостей для подальшого їхнього зростання.

Про проєкт

REMARKET (Recovery and Empowerment through Market Access and Resilient Economic Transformation in Ukraine) – трирічна ініціатива, яку реалізує Caritas Ukraine у партнерстві з Caritas Schweiz, Caritas-Spes Ukraine та SPARK. Проєкт фінансується Швейцарським агентством з розвитку та співробітництва (SDC – Swiss Agency for Development and Cooperation) і фондом If! Foundation за підтримки Caritas Österreich, Cordaid та Trócaire.

Як адвокація допомагає розвивати послугу «догляд вдома»: досвід фонду «Разом для України»

«Адвокація – це не привілей впливових людей чи організацій. Це набір навичок», – зауважив Микола Мурський, старший радник з питань стратегії і політики фонду Razom for Ukraine, який три роки очолював адвокаційний напрям організації у Вашингтоні, в онлайн-розмові з представниками мережі Карітасу України.  

Експерт говорив про те, як перейти від усвідомлення проблеми до конкретного рішення влади – і чому навіть найважливіша соціальна послуга потребує не добрих намірів, а й переконливої пропозиції. 

Розмова відбулася 2 листопада в межах зустрічі «Соціальні послуги – 2027: державне замовлення, місцеві бюджети та роль недержавних надавачів».  

Від потреби людини – до рішення громади 

Для Карітасу ця розмова мала прикладний сенс, адже у центрі триденної зустрічі – розвиток послуги «Догляд вдома», її фінансування з місцевих бюджетів, взаємодія з державними структурами та сталість допомоги у 2027 році. А за кожним бюджетним рядком стоїть людина, яка потребує підтримки у власному домі, і фахівець, здатний її надати. 

Микола Мурський запропонував починати не з широких декларацій, а з відповіді на три запитання: хто саме може ухвалити потрібне рішення? що цій людині важливо?  яку конкретну дію ми просимо зробити? До прикладу, посадовець може поділяти цінності організації, але не мати коштів, процедури закупівлі або готової пропозиції. Тож завдання адвокації – виявити справжню перешкоду й запропонувати реалістичний шлях її подолання. 

Він розрізнив три завдання комунікації: інформувати тих, хто не знає про проблему; переконувати тих, хто сумнівається; активізувати тих, хто вже підтримує ідею, але ще не діє. Це особливо важливо для розмови з місцевою владою, бо прихильне ставлення до Карітасу саме собою не означає фінансування послуг. 

«Не починайте із загального – починайте з конкретного» 

Один із найвиразніших прикладів лекції стосувався мови, якою громадські організації говорять про свою роботу. Замість абстрактних формулювань про соціальні послуги пан Мурський запропонував просте повідомлення: 40 людей старшого віку чекають на догляд вдома, підготовлені працівники є, але фінансування бракує. Цифра, конкретна потреба і зрозуміле рішення роблять проблему видимою. 

Для переконливого повідомлення промовець радив починати з людської історії або несподіваного факту, спиратися на перевірені дані, пояснювати, чому рішення потрібне саме зараз, і завершувати одним чітким проханням. «Людям цікаво про інших людей, а не про ваші принципи», – наголосив він. Історія людини, яка не може самостійно впоратися з повсякденними справами, може сказати більше за сторінку загальних формулювань – якщо розповідати її з повагою до гідності. 

Ще один інструмент – повідомлення різної тривалості: десять секунд, тридцять секунд і дві хвилини. Коротка думка має викликати зацікавлення, а розгорнуті аргументи з’являються тоді, коли співрозмовник готовий їх почути. Корисною є й формула «спільна цінність – факт – прохання». Вона допомагає не загубити головного навіть під час короткої зустрічі. 

Медіа, громада і пряма розмова 

Микола Мурський назвав три складові публічної адвокаційної кампанії «адвокаційним трикутником»: медіа, громадська мобілізація та безпосередні зустрічі з тими, хто ухвалює рішення. Медіа допомагають пояснити проблему; мешканці, отримувачі послуг і їхні родини засвідчують її суспільну вагу; особиста розмова з посадовцем відкриває шлях до конкретної домовленості. 

При цьому не варто недооцінювати місцеві медіа. Якщо рішення про закупівлю догляду вдома ухвалює громада, місцеве радіо, видання чи інформаційний канал можуть бути доречнішими за загальнонаціональний майданчик. Формат також має відповідати аудиторії: коротке відео, інтерв’ю, авторська колонка чи звернення працюють по-різному. 

Окрему увагу лектор приділив коаліціям. Спільна позиція соціальних працівників, лікарів, родин, громадських організацій і самих отримувачів послуг може бути сильнішою за голос однієї установи. Водночас речником ініціативи не обов’язково має бути керівник: іноді найпереконливіше про потребу розповість людина, якої вона безпосередньо стосується. 

Не лекція для посадовця, а розмова 

Практичні поради пана Мурського стосувалися й зустрічей з представниками влади. Він закликав не перетворювати їх на довгі презентації досягнень організації. Натомість – ставити запитання, слухати відповіді й з’ясовувати, що саме заважає ухвалити рішення: бюджет, процедура, інші пріоритети чи недостатня інформація. 

«На цих зустрічах важливо, щоб ви мали розмову, а не давали лекцію на тему», – пояснював Мурський. Запитання «Що вам потрібно для оцінки цієї пропозиції?» або «З ким іще варто поговорити?» можуть бути кориснішими за додаткові десять слайдів. 

Особливо предметною має бути розмова про фінансування. Лектор радив одразу визначати кількість отримувачів, перелік послуг, загальну вартість і витрати на одну людину, виконавця, показники результату та конкретне рішення, якого очікують від влади. Якщо повномасштабне фінансування поки неможливе, можна запропонувати обмежений у часі пілотний проєкт. 

Завершувати зустріч варто не загальним «сподіваємося на співпрацю», а домовленістю про наступний крок: кому надіслати кошторис, хто організує зустріч із бюджетним відділом, до якої дати можна отримати на відповідь. Адже, як зауважив адвокаційник, доброзичлива відповідь ще не означає зобов’язання. 

Вправа, яка повертає до суті 

Наприкінці сесії учасники спробували сформулювати власні адвокаційні звернення: визначити адресата, зрозуміти його інтерес і викласти пропозицію буквально у двох реченнях. У дискусії прозвучали приклади підтримки людей з інвалідністю, ветеранів і мешканців, які залишаються без необхідного догляду. Практика показала, наскільки непросто перетворити велику суспільну проблему на коротке, адресне й здійсненне прохання. 

Для мережі Карітасу ця сесія стала нагодою подивитися на догляд вдома не лише як на щоденну допомогу людям, а і як на предмет системного діалогу з громадами. Наступні дні зустрічі, згідно з програмою, присвячені механізмам фінансування, стратегічним пріоритетам і дорожній карті на 2027 рік. А перший крок до змін – уміти назвати потребу людини так, щоб за нею з’явилося відповідальне рішення. 


Проєкт «C.A.R.E.S. – Community Advocacy and Resilient Mobile Care Services / Адвокація в громадах та стійкі соціальні послуги з догляду вдома» реалізується Caritas Ukraine, фінансується Федеральним міністерством соціальної політики, охорони здоров’я, догляду та захисту прав споживачів Австрії – Sozialministerium Österreich, за підтримки Caritas Österreich. 

«Разом, а не замість»: фахівці з догляду вдома Карітасу продовжують вдосконалювати професійні навички

Це питання стало одним із ключових під час навчання фахівців із догляду вдома Карітасу у Львові.

Тренінг «Поруч із людиною: професійність, стійкість і впевнені рішення в соціальній роботі», що відбувся 26–29 жовтня, об’єднав 56 фахівців Карітасу України.

У навчанні взяли участь соціальні працівники, психологи, менеджери та координатори проєктів із шести місцевих організацій Карітасу – Бродів, Дніпра, Запоріжжя, Львова, Хмельницького та Харкова.

Захід організували в межах проєкту «Догляд вдома задля розширення можливостей і добробуту людей 2026», який реалізується в напрямі «Домашня опіка» Програми охорони здоров’я Карітасу України.

«Організовуючи цей захід, я дуже хотіла, щоб він став чимось більшим, ніж просто навчання з насиченою програмою. Хотілося створити простір, у якому наші фахівці, які щодня віддають стільки сил, уваги й турботи іншим, зможуть приділити трохи часу й собі», – розповідає Марія Сех, менеджерка проєкту «Домашня опіка» Карітасу України.

Від надання окремих послуг до комплексної підтримки людини

У першій частині тренінгу Марія Сех представила результати та перспективи розвитку напряму «Догляд вдома», який Карітас України розвиває понад чверть століття – з 1998 року. Ця діяльність є стратегічною складовою Програми охорони здоров’я. Станом на 2026 рік у мережі Карітасу діють 19 активних центрів догляду вдома, які допомагають людям, що через вік, хвороби, інвалідність або складні життєві обставини потребують підтримки у власних домівках.

Ключовий акцент роботи напряму – перехід від надання окремих послуг до комплексної підтримки людини, яка допомагає їй якомога довше зберігати самостійність і якість життя. Для цього важливо посилювати співпрацю між проєктами Карітасу, державними службами та громадськими організаціями, залучати родини й громади, розвивати нові формати догляду та навчати фахівців. Особливу увагу Марія Сех приділила людям, які залишаються поза системою підтримки, та безпеці соціальних працівників і підопічних у прифронтових громадах.

Досвід місцевих команд: ідеї, затятість, несподівані рішення

Команди місцевих організацій Карітасу поділилися результатами роботи, способами розв’язання щоденних проблем і розповіли про виклики, з якими доводиться мати справу.

У Карітасі Броди за дев’ять місяців до підтримки підопічних долучився 71 волонтер. Створена командою група здоров’я стала прикладом для інших громад. Карітас Харків розглядає можливість терапевтичного городництва – занять, які могли б поєднати фізичну активність, спілкування та емоційне відновлення людей старшого віку.

У Хмельницькому команда співпрацює з Університетом людей старшого віку при місцевому територіальному центрі. Карітас Донецьк у Дніпрі поєднує догляд вдома з психологічною підтримкою, арттерапією, а також залучає можливості медичного центру та соціальної пральні.

Для Карітасу Запоріжжя одним із найгостріших викликів залишається безпека. Через наближеність до фронту соціальним працівникам доводиться шукати способи забезпечити допомогу навіть там, де відвідування підопічних стає небезпечним.

А Карітас Львів представив історію жінки, яка після раптової смерті чоловіка залишилася сама. Поряд із допомогою в побуті їй була необхідна делікатна психологічна підтримка. Робота соціальних працівниць і психологині допомогла жінці поступово повертатися до повсякденного життя.

Такі приклади показали, наскільки різними можуть бути потреби людей і чому догляд вдома не варто обмежувати лише виконанням побутових завдань.

Під час обговорень учасники шукали можливості для тіснішої співпраці між організаціями Карітасу, державними соціальними службами та іншими надавачами послуг. Адже важливо не просто направити людину до іншого фахівця, а переконатися, що вона справді отримала необхідну допомогу.

«Разом, а не замість»: як підтримувати самостійність людини

Чи завжди допомога означає зробити щось за людину? І чи не позбавляємо ми її можливостей, коли з найкращих намірів беремо на себе більше, ніж потрібно?

Ці питання учасники розглядали разом із Мар’яною Школяр, кандидаткою політичних наук, та Мартою Козак, кандидаткою біологічних наук,доцентками кафедри соціології та соціальної роботи Національного університету «Львівська політехніка».

В умовах війни особливо важливо, щоб фахівці соціальної та медико-соціальної сфери, які безпосередньо працюють із людьми, розуміли принципи травмоінформованого підходу та застосовували їх у своїй роботі, говорить Мар’яна Школяр:

«Зараз травмоінформований підхід уже впроваджується на державному рівні в соціальну роботу, сферу психічного здоров’я та психосоціальної підтримки. Йдеться про те, що ми маємо розбудовувати середовище – на роботі, у спілкуванні з іншими людьми, у школі, лікарні – з урахуванням того, що людина може мати за плечима важкий, травматичний досвід. Таке середовище має допомагати їй давати собі раду, а не ретравматизувати, не повертати до негативних почуттів і спогадів».

За словами пані Мар’яни, соціальний працівник, медсестра, психолог – це люди, які фактично перебувають на передовій соціальної роботи. Вони можуть бути першими, до кого звернеться дитина чи сім’я, яка потребує допомоги. І кожен із цих фахівців – чи то медик, чи соціальний працівник, чи освітянин – має розуміти, з ким він працює, що говорити, як говорити, як допомогти, а не зашкодити.

«Ми говоримо про співпрацю між фахівцями, а не про ситуацію, коли соціальний працівник самотужки бере на себе всі проблеми. Адже так недалеко й до професійного вигорання. Тому мають бути підтримка, міжвідомча взаємодія, координація та співпраця між різними фахівцями», – переконана Мар’яна Школяр.

Під час вправи «Два портрети» фахівці описували ту саму людину спочатку через її проблеми та обмеження, а потім – через здібності, навички, звички, соціальні зв’язки й ресурси. Виявилося, що зміна погляду суттєво впливає на те, яку допомогу ми готові запропонувати.

Учасники вчилися ставити запитання, які не викликають відчуття осуду. Наприклад, замість «Чому ви не приймаєте ліки?» – «Що вам заважає?». А замість «Чи потрібна вам допомога з прибиранням?» – «Що вдома ви любите робити самі?».

Саме так формується людиноцентричний підхід: бачити не лише потреби людини, а й те, що вона здатна робити самостійно, та допомагати зберігати ці можливості якомога довше.

Не менш важливою стала розмова про професійні межі. Як реагувати, коли підопічний просить позичити гроші, прийняти дорогий подарунок чи бути на зв’язку в неробочий час? Учасники відпрацьовували способи коректно відмовляти, не руйнуючи довіри: пояснювати межі відповідальності, пропонувати можливе рішення, за потреби залучати керівника.

Право сказати «ні» – не ознака байдужості, а частина професійної відповідальності соціального працівника.

«Сьогодні відбувається багато змін у соціальній роботі, досить різко змінюються підходи, триває переорієнтація, – говорить Марта Козак. – Клієнт перестає бути об’єктом і стає суб’єктом цих змін. Так само важливо, щоб працівники це усвідомлювали й теж переорієнтовувалися, переходили на інші підходи сучасної соціальної роботи.»

Після ухвалення Закону України «Про соціальні послуги» та появи можливості для недержавних структур надавати соціальні послуги, кількість надавачів значно зросла. Але ми розуміємо, що не всі фахівці мають відповідну освіту. Вони можуть мати колосальний практичний досвід, однак цей досвід потрібно покласти на теоретичний фундамент».

Догляд вдома – це також можливість залишатися активним

Окрему увагу приділили співпраці державних і недержавних надавачів соціальних послуг. Практичним досвідом поділилися Ольга Мигович, завідувачка Галицького відділення соціальної допомоги вдома у Львові, та Віра Басенко, соціальний менеджер філії допомоги вдома та активного довголіття Центру соціальних послуг “Джерело”.

Особливий інтерес викликала програма «Активне довголіття», яку реалізує «Джерело». Її учасники можуть вивчати англійську мову, опановувати комп’ютер і смартфон, займатися мистецтвом, співати в хорі, долучатися до туристичних та інших занять.

Загалом програма охоплює 11 навчальних дисциплін і вісім гуртків. За представленими під час тренінгу даними, нею користуються 425 людей.

Цей досвід став нагодою ще раз обговорити, як соціальні послуги можуть допомагати людям старшого віку не лише долати повсякденні труднощі, а й підтримувати спілкування, розвивати свої захоплення та зберігати активність.

Підтримка ветеранів: без жалості та надмірної опіки

Важливою частиною програми стала зустріч із Дмитром Долгополовим, бойовим офіцером, ветераном війни, кавалером ордена «За мужність».

Спираючись на власний бойовий досвід, поранення та лікування, він говорив про взаємодію з військовими й ветеранами, які потребують допомоги після повернення з фронту.

Дмитро пригадав, як після поранення у 2022 році опинився в лікарні в Хмельницькому. Він не міг говорити, не мав особистих речей, а на ньому залишалася забруднена кров’ю військова форма. Медична сестра допомогла йому прийняти душ, подбала про чистий одяг і найнеобхідніші речі. Після пережитого саме ця проста людська турбота дала можливість відчути себе в безпеці.

На переконання ветерана, у спілкуванні з військовими важливо уникати жалості, надмірного опікування та героїзації. Натомість – ставитися до людини на рівних, із повагою до її досвіду, гідності та права самостійно ухвалювати рішення.

Окремо Дмитро Долгополов наголосив на ролі соціального працівника, який може стати для ветерана «комунікатором із зовнішнім світом» – допомогти відновити соціальні зв’язки, подолати бар’єри та поступово повернути впевненість у власних силах.

Для команд догляду вдома ця розмова була особливо актуальною: дедалі більше поранених військових після стаціонарного лікування продовжують відновлення у власних домівках і потребують різних форм підтримки.

Хто підтримує тих, хто щодня допомагає іншим?

Щоденна робота з людьми, які переживають хвороби, самотність, втрати або наслідки війни, потребує не лише професійних знань, а й значних емоційних ресурсів.

Саме тому завершальну частину тренінгу присвятили професійній стійкості, командній взаємодії та профілактиці виснаження. Практичні заняття провела Оксана Кулик – психологиня, арттерапевтка, акредитована гештальттерапевтка, членкиня ВГО «Арттерапевтична асоціація».

Через рольові вправи, спільні творчі завдання та обговорення учасники досліджували власні професійні межі, вчилися краще чути одне одного й розпізнавати ситуації, у яких потребують підтримки.

Під час однієї з практик соціальні працівники й психологи витягали з пам’яті улюблені фрази своїх підопічних:

– Я вмираю! Де ти була?!

– Не вмирайте, бо не буду мати, до кого ходити.

– Задовбало, що ви все вчитесь. А хто буде до мене ходити?

– Якщо не вмру, то прийду.
– Ну, якщо вмрете, то вже не прийдете…

Тільки фахівці, які щодня вкладають професіоналізм і серце в догляд за людьми старшого віку, здатні і мають право на такий, сповнений любові, гумор.

Під час вправи «Форма моєї ресурсності» кожен створював із фольги символ того, що допомагає відновлювати сили. З’являлися човни, крила, дерева, серця, зірки, квіти. За простими образами стояли дуже особисті думки про втому, надію, відповідальність і право подбати про себе.

«На таких зібраннях можна не лише навчатися, а й видихнути, відчути підтримку колег, поділитися непростим досвідом, поставити запитання, на які не завжди знаходяться відповіді в щоденній роботі. І найголовніше – бути почутими», – так Марія Сех пояснює ще один важливий задум організаторів.

Цю потребу підтвердили й відгуки учасників.

«Рада була побачити колег і поспілкуватися з командами з різних локацій, обмінятися досвідом та почути, як організована робота в інших», – поділилася Вікторія Сулім, психологиня Карітасу Харків.

А Анна Червона, учасниця з Дніпра, подякувала за «можливість перезавантаження в теплому дружньому колі та поповнення скарбнички знань та навичок».

Практичну користь навчання відзначила й Зоряна Моташко з Карітасу Хмельницький УГКЦ: «Вміле поєднання теорії та практики допомагає зрозуміти та користуватися практично у своїй роботі наданою інформацією задля якісних послуг для людей у потребі».

Турбота про фахівців – частина якісного догляду

У 2025 році в межах Програми охорони здоров’я Карітасу України допомогу отримали понад 20 тисяч людей. Їм надали майже мільйон медико-соціальних послуг, зокрема 191 тисячу медичних. Послугою «Догляд вдома» було охоплено 2198 українців, які отримали 578 316 послуг. За кожною з них – робота фахівців, які щодня ухвалюють рішення, знаходять підхід до людей і нерідко працюють у складних умовах.

«Для мене як менеджерки цих команд це має особливе значення. Адже за кожним показником, звітом чи виконаним завданням стоять люди. Люди, які теж втомлюються, переживають, шукають відповіді, іноді сумніваються, потребують підтримки й водночас щодня знаходять у собі сили бути опорою для інших», – наголошує Марія Сех.

Навчання у Львові дало учасникам можливість не лише вдосконалити професійні навички, а й порівняти практики різних команд, знайти колег, до яких можна звернутися по пораду, та відновити власні сили.

«Щоразу я все більше переконуюся: турбота про тих, хто турбується про інших, – це не менш важлива частина нашої спільної справи», – підсумовує пані Марія.

Для людей, які потребують догляду вдома, професійна підготовка й стійкість соціальних працівників мають цілком практичне значення: це допомога, яка враховує індивідуальні потреби, підтримує самостійність і не залишає людину сам на сам із труднощами.


Захід організовано в межах проєкту «Догляд вдома задля розширення можливостей і добробуту людей 2026», який реалізується Caritas Ukraine за фінансової підтримки Caritas Deutschland.

Фото – Карітас України, Карітас Львів УГКЦ, Оксана Кулик

«За діагнозом – людина»: Карітас України поділився досвідом мобільної реабілітації зі студентами

23 жовтня фахівчині Карітасу Хмельницький УГКЦ провели для студентів і викладачів Київського інституту бізнесу та технологій (КІБіТ) онлайн-лекцію «Реабілітація людей з інвалідністю в умовах війни: сучасні виклики, підходи та досвід Карітасу Хмельницький УГКЦ».

Лекторками стали Катерина Назарова – лікарка-психіатриня, провідна експертка з ментального здоров’я Карітасу України та медична директорка БО «БФ Карітас-Хмельницький УГКЦ», і Оксана Дзюба – менеджерка проєкту M.O.V.E. та практична психологиня. Вони розповіли, як поєднувати медичну, психологічну та соціальну допомогу, і показали на прикладі проєкту мобільної реабілітації, як це працює на практиці.

Спікерок привітала проректорка з навчально-методичної роботи Марина Рябокінь. За її словами, практичний досвід фахівців неможливо порівняти з теоретичними знаннями, які студенти здобувають в аудиторії. Вона також розповіла про психореабілітаційну лабораторію КІБіТ, де майбутніх психологів навчають працювати з VR-технологіями.

Катерина Назарова почала з типової історії: людина пережила інсульт, пройшла лікування та стаціонарну реабілітацію й повернулася додому. Формально медичний етап завершено, але вдома виявляється, що вона не може самостійно прийняти душ, боїться впасти, а рідні не знають, як допомогти.

Двоє пацієнтів з однаковим діагнозом можуть мати зовсім різні потреби. Один живе в будинку без сходів і має підтримку родини. Інший мешкає на четвертому поверсі без ліфта, а рідні – за кордоном. «Діагноз не дає цілісного уявлення про те, як людина функціонує у повсякденному житті», – пояснила Катерина Назарова.

Тому в роботі спираються на Міжнародну класифікацію функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я. Вона враховує не лише функції організму, а й повсякденну активність, участь у житті суспільства та контекст: середовище, доступність послуг, підтримку близьких.

Серед принципів сучасної реабілітації Катерина Назарова назвала людиноцентричність, мультидисциплінарність, індивідуалізацію, безперервність і оцінювання результатів. Ефективність реабілітації, наголосила вона, визначається не кількістю наданих послуг, а тим, що змінилося у функціонуванні людини.

Оксана Дзюба розповіла, як ці принципи втілюють у проєкті M.O.V.E. «Мобільна допомога для розширення можливостей ветеранів», який Карітас України реалізує за фінансової підтримки Cordaid. Це пілотна модель мобільної мультидисциплінарної реабілітації: команда працює вдома у людей і в медичному центрі Карітасу Хмельницький. Основа програми — двотижневий інтенсивний цикл, під час якого фахівці регулярно навідуються до пацієнта. Допомогу отримують люди з інвалідністю, військові, літні люди та пацієнти з важкими функціональними обмеженнями — усі, кому складно або неможливо доїхати до закладу.

Проєкт стартував 1 січня 2026 року. За перші шість місяців команда допомогла 75 людям, провела 375 консультацій лікарів-спеціалістів і навчила 35 неформальних доглядальників — рідних, які щодня піклуються про пацієнтів. Також запровадили індивідуальні реабілітаційні плани та електронну базу випадків, налагодили співпрацю з лікарнями та ветеранськими просторами, звідки людей скеровують на реабілітацію.

Досвід перших місяців показав, що для частини людей двотижневого циклу замало. Тому після нього проводять повторне функціональне оцінювання, а людина може пройти курс ще раз.

Серед пріоритетів лекторки назвали чіткіші маршрути пацієнтів після стаціонару, розвиток спеціалізованих компетенцій у громадах і підтримку доглядальників. Окремо розглянули, як психічний стан впливає на реабілітацію. Депресія, тривога, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), хронічний біль і когнітивні порушення, зокрема після інсультів чи черепно-мозкових травм, можуть заважати виконувати вправи.

«Поширена помилка – пояснювати таку поведінку недостатньою мотивацією, адже це переважно не так», – наголосила Катерина Назарова.

За відмовою від занять може стояти біль, втома, страх повторної травми, труднощі з розумінням інструкцій чи справжні симптоми депресії. Тому в команді працюють психологи з клінічною освітою, а за потреби долучається лікар-психіатр. Окрему увагу лекторки приділили освіті: часто людині та її родині достатньо зрозуміти, чому виникають певні реакції, чого очікувати і коли звертатися по спеціалізовану допомогу.

«Гідність — одна з наших найбільших цінностей. Але універсального інструменту немає, бо все дуже індивідуально», – зазначили лекторки.

Завершуючи лекцію, Катерина Назарова повернулася до головної думки зустрічі.

«Сучасна реабілітація – це міст між лікарнею і реальним життям людини. І побудувати цей міст ми можемо лише тоді, коли всі працюють згуртовано», – підсумувала вона.

Якою має бути інклюзія: Карітас України розпочинає проєкт «Спроможні родини – інклюзивні громади»  

Над цим працюватиме Карітас України разом із Карітасом Тернопіль у межах нового проєкту «Спроможні родини – інклюзивні громади».

Його мета — допомогти людям з інвалідністю, зокрема з інтелектуальними, ментальними та психічними порушеннями, і їхнім родинам краще знати свої права, відстоювати власні інтереси та брати участь у житті громади й впливати на рішення місцевої влади. 

Вольга Шейко,  
юристка благодійного фонду «Карітас України», фахівчиня з адвокації проєкту «Спроможні родини – інклюзивні громади»:  

«Нагальність проєкту полягає в тому, що він спрямований не просто на надання окремої допомоги, а на формування сталої системи соціальних послуг через залучення батьків, опікунів, громадських організацій та органів місцевого самоврядування до визначення потреб, бюджетного планування й ухвалення рішень.


Важливо, щоб соціальні послуги не залежали виключно від короткострокових грантових програм чи благодійної допомоги, а поступово ставали частиною системного фінансування з місцевих бюджетів відповідно до реальних потреб населення та фінансових можливостей громад.  

Окремої уваги потребує питання реальних обсягів фінансування соціальних послуг для людей з інвалідністю з місцевих бюджетів. Сьогодні важливо говорити не лише про наявність відповідних програм, а насамперед про конкретні суми коштів, які громади щороку передбачають і фактично витрачають на забезпечення потреб цієї категорії населення. Адже навіть за наявності мільйонних бюджетів соціальних програм фінансування безпосередньо денного догляду, підтриманого проживання, соціальної адаптації та інших необхідних послуг може залишатися мінімальним або взагалі не передбачатися.  

Скільки коштів виділяється на ці послуги в абсолютних сумах? Яку частку вони становлять у загальних видатках місцевих бюджетів? Скільки припадає на одного потенційного отримувача та наскільки ці обсяги відповідають фактичній потребі? Усе це ми спробуємо проаналізувати».

Проєкт триватиме з жовтня 2026 року до лютого 2027 року включно. Його реалізують у Тернополі, спираючись на досвід Карітасу в розвитку інклюзивних соціальних послуг та адвокації прав людей з інвалідністю. 

«Нічого про нас без нас» 

Люди з інвалідністю та їхні родини нерідко стикаються з труднощами під час отримання соціальних послуг. Зокрема їм бракує зрозумілої інформації про доступну підтримку, знань про процедури звернення до місцевої влади та інструментів впливу на рішення щодо розвитку й фінансування необхідних послуг. 

Проєкт покликаний змінити цю ситуацію. Його основа – принцип «Нічого про нас без нас»: люди з інвалідністю та їхні родини мають бути не лише отримувачами допомоги, а й активними учасниками ухвалення рішень, які стосуються їхнього життя. Водночас громадам потрібні дієві механізми, щоб розвивати й фінансувати послуги відповідно до потреб мешканців. 
 
Тому важливо не лише говорити про проблеми, а й дати потребуючим практичні інструменти для змін. 

Дослідити потреби та знайти рішення 

На першому етапі команда вивчатиме досвід людей з інвалідністю, їхніх батьків, родичів, опікунів і доглядальників. До дослідження планується долучити представників органів місцевого самоврядування, громадських організацій і надавачів соціальних послуг. Потрібно з’ясувати, з якими перешкодами стикаються родини, яких послуг бракує та що заважає людям впливати на рішення у своїх громадах.  
 
Результати допоможуть підготувати практичні рекомендації й інструменти, які можна буде застосовувати у подальшій роботі і масштабувати поза межами Тернопільщини для усіх бажаючих. 

Книги і карта: практичні інструменти впливу  

У межах проєкту передбачено розроблення трьох основних матеріалів: 

  • Аналітичний збірник «Зелена книга» описуватиме бар’єри доступу до соціальних послуг і проблеми, з якими стикаються люди з інвалідністю та їхні родини.  
  • Методичний посібник «Біла книга» стане в нагоді громадським організаціям. Він міститиме практичні рекомендації щодо розвитку соціальних послуг і взаємодії з місцевою владою. 
  • «Дорожня карта самоадвокації» міститиме покрокові рекомендації, як людям з інвалідністю і родинам відстоювати свої права, готувати звернення та запити, брати участь у громадських слуханнях і формувати громадські ради та робочі групи, подавати колективні пропозиції та електронні петиції, а також краще розуміти, як ухвалюють бюджетні рішення у громаді.   

Дорожню карту адаптують за міжнародним стандартом доступного читання Easy-to-Read: інформацію викладуть простою мовою, доповнять зрозумілими поясненнями і шаблонами документів.  

Проєкт також передбачає формування групи з 15–20 підготовлених батьків, доглядальників, правозахисників і місцевих активістів. У межах території роботи проєкту вони зможуть об’єднуватися, представляти інтереси людей з інвалідністю і системно долучатися до розвитку соціальних послуг у своїх громадах.

Від локального досвіду до змін у громадах по всій країні 

Окремим напрямом стане інформаційна кампанія «Сильні, бо разом». Вона розповідатиме про права людей з інвалідністю, досвід родин і можливості самостійно захищати власні інтереси. 

Наталія Гарбуз,
керівниця напряму «Інклюзія» благодійного фонду «Карітас України»: 

«Карітас України вже багато років працює поруч із людьми з інвалідністю та їхніми родинами. Ми розвиваємо інклюзивні простори, послуги денного догляду та підтриманого проживання, допомагаємо дітям і дорослим розвивати навички самостійності, підтримуємо сім’ї, сприяємо доступу до освіти, працевлаштування та життя в громаді. 


За цей час ми переконалися: інклюзія починається з визнання того, що кожна людина має право бути видимою, почутою і включеною в життя своєї громади. Для цього потрібні доступні простори й послуги, підготовлені фахівці, підтримка родин і готовність самих громад дослухатися до людей з інвалідністю та залучати їх до ухвалення рішень». 

Напрацьовані матеріали планують передати командам мережі Карітасу  для подальшого використання в місцевих організаціях. Успішний досвід осередків Карітасу трансформуватиметься у національну франшизу практичних інструментів громадського контролю та соціальної інклюзії.

Вразливі, але небезпомічні 

Очікуваний результат проєкту – посилення голосу людей з інвалідністю та їхніх родин у діалозі з місцевою владою, а також створення практичних інструментів для розвитку доступних соціальних послуг. 

Спроможні родини позиціонуються як важлива основа інклюзивних громад, де кожна людина має право голосу, має можливість не лише отримувати необхідну підтримку, а й самостійно визначати свої потреби, відстоювати права та впливати на рішення, що стосуються їхнього життя.


Публікацію створено міжнародним благодійним фондом «Карітас України» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії»/ Strong Civil Society of Ukraine – a driver towards reforms and democracy за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю БФ «Карітас України» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання. 

Бути поруч: як професійна підтримка допомагає відновлюватися після пережитого

Сьогодні він також встає раніше, але вже з іншої причини – щоб підготуватися до візиту пані Ірини, кейс-менеджерки кризового центру Карітасу Запоріжжя. 

Вони порозумілися після першої зустрічі, коли чоловік звернувся по допомогу. Відтоді пані Ірина всюди його супроводжує: допомогла з оформленням інвалідності, організувала записи до лікарів і продовжує ходити з чоловіком на медичні прийоми.

«Мені складно впоратися з усіма організаційними питаннями. Набагато спокійніше, коли у мене є така підтримка», — ділиться пан Віктор.

Попереду чекають оформлення нових документів, консультації від спеціалістів та нові етапи лікування, проте чоловік не сильно переживає через це, бо знає, що буде проходити через це не сам. 

Такі історії – результат роботи фахівців на місцях, яка часто залишається непомітною, проте ніколи не зупиняється. 

Фахівці проводять консультації, збирають і опрацьовують інформацію, координують надання послуг і супроводжують людей на різних етапах розв’язання їхніх питань. Паралельно психологи надають індивідуальну підтримку та проводять групові заходи, а в «Просторі дружньому до дитини» організовують творчі, освітні й розвивальні заняття для дітей. Кожен із цих напрямів доповнює інший і допомагає створювати умови для комплексної підтримки людей, які постраждали від війни.

Фахівці роблять усе необхідне, щоб надавати сучасну та якісну підтримку, тому постійно оновлюють свої знання. 

«Зараз складно говорити про забезпечення повного відновлення, але водночас дуже важливо порушувати це питання. На мою думку, кейс-менеджмент відіграє тут надзвичайно важливу роль. Кейс-менеджери допомагають убезпечити людей від повторної травматизації, ризику виселення та порушення їхніх прав. Звісно, вони не роблять цього самотужки. Важливу роль в цьому відіграє злагоджена взаємодія всіх фахівців: кейс-менеджерів, юристів та психологів», – ділиться своїми думками Анастасія Стеценко, керівниця програми «Соціального захисту та захисту прав людини».

Щоб така допомога продовжувала відповідати потребам людей та була ефективною, фахівці постійно поновлюють свої знання та практичні навички, відвідуючи заходи. Одним із таких тренінгів стало триденне навчання в рамках проєкту «Забезпечення повноцінного доступу до захисту та гігієни постраждалого від війни населення прифронтових районів України (ЕСНО 4)», який фінансується за підтримки Європейського Союзу та Карітасу Австрії.

«Для нас було вкрай важливо зібрати команди з Сум, Запоріжжя та Чернігова разом, адже це можливість не лише детально обговорити оновлені вимоги донорських організацій, а й обмінятися безцінним практичним досвідом. Спільне опрацювання реальних кейсів та живе спілкування між регіонами допомагають нам сформувати єдине розуміння алгоритмів роботи та значно підвищити якість підтримки, яку ми надаємо людям», – зазначає менеджерка проєкту Інна Козлова. 


Основним тренером став Девід Глендинінг – експерт, залучений за підтримки Карітасу Австрії. Понад три роки він тісно співпрацює з Карітасом України. Раніше Девід долучався до іншого проєкту, у межах якого допоміг розробити рекомендації щодо заходів із захисту в «Кризових центрах». Ці рекомендації лягли в основу операційного плану розвитку програми «Соціальний захист та захист прав людини» на 2024–2025 роки.

«Девід допоміг нам сформувати мінімальний пакет супервізійної підтримки фахівців “Кризових центрів” на місцях. Якість надання послуг отримувачам значно покращилася, про що свідчать відгуки самих отримувачів допомоги – поділилася керівниця програми «Соціального захисту та захисту прав людини» Анастасія Стеценко. – Звісно, відтоді вже минуло багато часу, але те, що Девід з нами, розуміє контекст і важливість роботи “Кризових центрів”, додає дуже багато додаткової цінності нашій взаємодії.»

Попередня співпраця експерта з колегами Карітасу допомогла під час тренінгу створити комфортний простір для обміну досвідом, обговорення робочих викликів і пошуку рішень, які можна застосовувати в щоденній роботі. Учасники розглядали практичні кейси, аналізували складні ситуації та мали змогу поставити запитання щодо застосування отриманих знань у роботі.

Окрему увагу приділили питанням захисту людей, оцінюванню ризиків та визначенню потреб. Під час лекції учасники розглянули, як розрізняти ризики у сфері захисту, вразливість і незадоволені потреби; визначати ситуації, що потребують спеціалізованого реагування; а також оцінювати доцільність грошової допомоги з огляду на конкретні ризики, очікувані результати у сфері захисту та бар’єри, які обмежують доступ людей до необхідних послуг і підтримки.

«Для нашої команди такі навчання – це можливість постійно вдосконалювати професійні навички, обмінюватися досвідом із колегами з інших міст і знаходити ефективніші способи підтримки людей», – зазначає учасниця тренінгу з Карітасу Сум. 

Розвиток професійних компетенцій є важливою складовою якісної гуманітарної допомоги. Він допомагає фахівцям краще розуміти потреби людей, своєчасно виявляти ризики та добирати рішення відповідно до конкретної ситуації.

Наступним кроком у проєкті стане безпосереднє впровадження нових підходів у повсякденну роботу кейс-менеджерів. Отримані знання та відпрацьовані алгоритми дозволять фахівцям на місцях точніше розмежовувати ведення випадків у сфері захисту та соціального супроводу, а також ефективніше визначати пропорційну підтримку й доцільність надання грошової допомоги відповідно до виявлених ризиків та бар’єрів конкретної людини.

Підтримка, що залишає вибір людині: як працює UCT — багатоцільова грошова допомога Карітасу України

Жінці 91 рік, сорок із них вона пропрацювала в «Укртелекомі», і досі сама веде господарство, не дозволяючи віку вирішувати за себе. Та щойно наближаються холоди, у її щоденних підрахунках з’являється болюче питання: від чого відмовитися цього разу – від ліків, від їжі чи від тепла.

У серпні Наталія Федорівна отримала багатоцільову грошову допомогу від Карітасу. Вона вирішила зберегти ці кошти на зиму, щоб мати запас для майбутніх платежів. Самостійно визначити, коли й на що використати підтримку, — важлива можливість для людини, яка звикла ретельно планувати свій бюджет.

До Міжнародного дня боротьби з бідністю, який відзначають 17 жовтня, розповідаємо, як працює багатоцільова грошова допомога UCT Карітасу України, кому вона надається та чому її умови відрізняються залежно від життєвої ситуації.

Що таке UCT і чому допомога має різні формати

Карітас України понад 12 років надає багатоцільову грошову допомогу. Її особливість — люди самі визначають, на які першочергові потреби спрямувати кошти. Для однієї родини це ліки, для іншої — продукти, оренда житла чи речі, яких бракує після евакуації.

З 2026 року Карітас впроваджує грошову допомогу за пріоритетами — UCT, від англійського Unified Cash Transfers. Це багатоцільова допомога, яка, на відміну від цільових грошових виплат, не обмежена однією визначеною потребою. У межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні»” застосовуються чотири види UCT із різними умовами, сумами та періодами підтримки.

«Людина, яка щойно евакуювалася, і родина, яка тривалий час живе поблизу фронту, потребують різної підтримки. Тому передбачено чотири види UCT: для життя у прифронтових громадах, після евакуації, після обстрілів і для вразливих переселенців, які не отримують державних виплат. Це спільний підхід, розроблений на рівні гуманітарного реагування в Україні. Він спирається на ситуації, визначені у Плані гуманітарних потреб і реагування, та узгоджений Робочою групою з грошової допомоги (Cash Working Group)», — пояснює Тетяна Назаренко, головна експертка напряму UCT.

Багатоцільова грошова допомога підтримує не лише окремі родини, а й громади, у яких вони живуть. Люди купують продукти в місцевих магазинах, ліки в аптеках, оплачують житло та послуги. Ці кошти залишаються в громаді й підтримують місцевий бізнес. До переказу та виплати допомоги залучені банки й поштові відділення. Тож люди отримують можливість придбати потрібне, а громада — додаткові кошти для своєї економіки.

Чотири життєві ситуації, у яких можна отримати підтримку

Життя у прифронтовій громаді — UCT1. Ця допомога призначена для вразливих людей у визначених прифронтових громадах, які відповідають критеріям програми. Це люди, що живуть поблизу лінії фронту, у зоні 0–50 км, де постійна загроза обстрілів і втрата стабільного доходу змушують економити на найнеобхіднішому.

Розмір допомоги становить 10 800 гривень на людину, що розраховані на покриття базових витрат протягом 6 місяців. Така допомога надається на кожного члена сім’ї (домогосподарства). Саме за цим напрямом отримала виплату Наталія Федорівна на Сумщині.

Наталія Федорівна отримала грошову допомогу за пріоритетом UCT1

Пані Світлана зі Слов’янська разом із чоловіком і 80-річною мамою залишається вдома в тій частині міста, де мешкає лише близько п’ятнадцяти людей. Мости там руйнують, дороги обстрілюють, тож їхати по продукти щоразу ризиковано. Свою виплату родина витратила так, як підказало життя: купила продукти тривалого зберігання, одяг і взуття та оплатила комунальні послуги. Тепер у морозилці лежить десять хлібин, у підвалі – овочі, а в коморі засоби гігієни, тобто є запас на випадок перебоїв із постачанням.

Нещодавня евакуація — UCT2. Для людей, які були змушені переміститися через бойові дії, обстріли або рішення про примусову евакуацію, передбачена одноразова виплата 12 300 гривень на особу. Вона розрахована на три місяці забезпечення базових потреб. Зареєструватися можна протягом 45 днів після евакуації.

Після переїзду витрати виникають одразу: потрібно оплатити житло, придбати продукти, одяг або необхідні побутові речі. Грошова підтримка дозволяє родині визначити, що з цього потрібно насамперед.

Пан Іван із Донеччини погодився виїхати лише після сьомого влучання в його будинок, коли від оселі залишилися самі стіни, а разом із нею пропали одяг і документи. Реєструючись на отримання виплат у транзитному центрі, він поділився, на що збирається витратити допомогу: «Нічого не осталось: ні одежі, ні документів… Ото в чому був. Добре, що документи відновив. А гроші витрачу на одяг та продукти, бо пенсії зараз ні на що не вистачає».

Для 75-річної пані Ніни, яка після кількох вимушених переїздів оселилася в Кам’янському, найнагальнішою потребою стало здоров’я. Отриману грошову допомогу вона планує витратити на ліки та візити до лікарів. «Треба і до стоматолога, і до окуліста, потрібні ліки. Навіть не знаю, за що спочатку братися», — говорить жінка. Виплата однакова, а рішення різні, і саме в цьому суть принципу вибору.

Пані Ніна планує спрямувати отримані кошти на лікування, а пан Іван – на одяг та продукти


Наслідки обстрілу — UCT3. Цей вид допомоги передбачений для людей, які постраждали від обстрілів, ракетних ударів та інших атак на цивільне населення  протягом останніх 45 днів, зокрема родин із пошкодженим житлом або пораненими членами сім’ї. Подію підтверджують документами: довідками з Дії чи ЦНАП, актами обстеження житла, довідками ДСНС, поліції або військових адміністрацій. Списки формують разом із місцевою владою. Розмір допомоги — 12 300 гривень на особу, що сплачується разово однією сумою, при цьому допомога розрахована на покриття базових потреб протягом 3-х місяців .

Світлана Павлівна з Миколаївки на Донеччині працювала фельдшеркою на місцевій електростанції й до останнього залишалася з колективом, надаючи допомогу після обстрілів, а коли станція зупинилася, жінка залишилася без роботи. За один місяць вона тричі відновлювала власне житло. Отримавши допомогу, жінка змогла вирішити побутові питання й зберегти стабільність у родині, де вона піклується про доньок і прикутого до ліжка батька.

Підтримка вразливих ВПО без державної виплати — UCT4. Це проміжний захід для людей, які ще не отримують виплату ВПО від держави: він допомагає протриматися до реєстрації в державній системі, а родину супроводжує кейс-менеджер для доступу до державної системи соціальної підтримки. Щомісячна сума допомоги становить 2 000 грн для дорослих або 3 000 грн для дітей та людей з інвалідністю. Допомога може надаватись до 6 місяців при наданні необхідних  підтверджуючих документів про неотримання виплати ВПО від держави 

НапрямКомуРозмір допомоги на особуПеріод покриття
UCT1Вразливі люди в прифронтових громадах (0–50 км)10 800 грн6 місяців
UCT2Евакуйовані протягом останніх 45 днів12 300 грн 3 місяці
UCT3Постраждалі від обстрілів протягом останніх 45 днів12 300 грн3 місяці
UCT4Вразливі переміщені особи (50+ км), які не отримують державну виплату ВПО2 000 грн (дорослі) /  3 000 грн (діти та люди з інвалідністю) на місяцьвід 3 до 6 місяців

Як відбуваються реєстрація, перевірка та виплата

Шлях до виплати складається з трьох кроків. Спершу – реєстрація. Залежно від умов і безпекової ситуації реєстрація може відбуватися в офісі місцевої організації Карітасу, під час виїзду мобільної команди або дистанційно. Команди координують роботу з місцевою владою та гуманітарними партнерами.

Для реєстрації потрібні документи, що посвідчують особу, та інші документи залежно від виду допомоги — наприклад, підтвердження переміщення або пошкодження житла.

Реєстрація може відбуватись дистанційно або на дому, мобільними командами Карітасу


Другий етап – перевірка заявки. Реєстрація не означає автоматичного отримання допомоги: кожну заявку наша команда перевіряє на відповідність умовам конкретного виду UCT. Під час відбору враховують життєві обставини й критерії вразливості.

До вразливих категорій належать, зокрема, люди з інвалідністю й важкими захворюваннями, самотні люди від 55 років, самотні батьки чи опікуни, багатодітні родини, вагітні та матері з дітьми до трьох років. Це не вичерпний перелік — конкретні критерії залежать від виду UCT. 

Також проводиться перевірка на предмет отримання аналогічної грошової допомоги від інших благодійних організацій, з урахуванням періоду її покриття. 

Лише після цього настає третій етап — безпосередня виплата коштів. Гроші можна отримати на банківський рахунок або через Укрпошту: у поштових відділеннях по всій Україні, а за потреби листоноша може доставити виплату додому. Водночас такий переказ може тривати довше, ніж зарахування на картку, тому різний час отримання коштів людьми, зареєстрованими одночасно, не означає відмову у виплаті 

Підтримка, що відповідає реальним потребам

Станом на 1 жовтня 2026 року в межах проєкту на грошову допомогу UCT виплачено понад 416 млн гривень. Підтримку отримали:

  • 17 839 людей у прифронтових громадах — за напрямом UCT1, на загальну суму понад 192,6 млн грн;
  • 13 539 людей після евакуації — за напрямом UCT2, на суму понад 166,5 млн грн;
  • 4 626 людей, які постраждали від обстрілів, — за напрямом UCT3, на суму майже 56,9 млн грн;
  • 9 внутрішньо переміщених людей, які не отримують державної виплати ВПО, — за напрямом UCT4, на загальну суму 66 тис. грн.

Щоб переконатися, що надана допомога відповідає потребам людей, ми постійно збираємо зворотний зв’язок. Так, за даними системи моніторингу й оцінки (MEAL), 97,4% отримувачів вважають виплати своєчасними, 99,2% задоволені формою допомоги, а 94,4% кажуть, що реєстрація була зручною. 

За цими показниками — конкретні рішення людей: оплатити оренду, придбати необхідне після обстрілу, подбати про лікування чи підготуватися до зими. Грошова допомога дає їм ресурс для ухвалення цих рішень.

«Ми бачимо, що потреби людей не зменшуються, а змінюються разом із ситуацією: одні родини залишаються у прифронтових громадах, інші змушені евакуюватися або втрачають житло та доходи через обстріли. Тому важливо зберігати фінансування багатоцільової грошової допомоги — вона дозволяє швидко реагувати на ці зміни та залишає людині можливість самій визначити, що для неї є найнеобхіднішим», — каже Василь Жгун, керівник програми грошової допомоги Карітасу України

Куди звернутися

Актуальні умови допомоги, перелік необхідних документів і статус виплати можна уточнити в місцевій організації Карітасу або за телефоном гарячої лінії  Карітасу України 0 800 336 734. Щодо формування списків після обстрілів у вашій громаді також можна звернутися до місцевої влади.

Будьте уважні: не всі оголошення про грошову допомогу є справжніми. Не поспішайте заповнювати анкети чи передавати особисті дані, якщо не впевнені, хто їх збирає. Карітас не збирає документи через неофіційні Телеграм-канали та ніколи не просить CVV-код картки, PIN чи паролі. Участь у програмі та реєстрація на допомогу є безкоштовними і Карітас не просить оплату за включення до списків чи отримання UCT. 

Звіряйте інформацію з повідомленнями на офіційних сторінках місцевих Карітасів, задіяних у проєкті: Карітас Харків, Карітас Миколаїв, Карітас Кривий Ріг, Карітас Суми, Карітас Краматорськ, Карітас Кам’янське, Карітас Чернігів, Карітас Запоріжжя та Карітас Полтава.

Завдяки багатоцільовій грошовій допомозі UCT Наталія Федорівна із Сумщини має кошти, відкладені на зиму, — і більше впевненості, що зможе оплатити тепло і закрити інші потреби. У Світлани зі Слов’янська — запас продуктів, щоб рідше вирушати небезпечною дорогою до магазину. В Івана — можливість придбати одяг замість згорілого. У цих історіях підтримка набуває різного змісту, бо кожна людина найкраще знає, чого їй бракує. Можливість подбати саме про це допомагає впевненіше планувати найближче майбутнє. 

Проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» реалізується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки. Зміст публікації є виключною відповідальністю Карітасу України та не обов’язково відображає позицію Уряду Сполучених Штатів.