Цього року завдяки національному збору, підтримці міжнародних партнерів, місцевого бізнесу та благодійників мережі Карітасу вдалося забезпечити 4839 дітей шкільними наборами.
На національному рівні для проведення акції було зібрано 2 486 834,56 грн, що дозволило закупити та укомплектувати 1000 «Шкільних портфеликів». Ще 3839 наборів місцеві організації Карітасу змогли підготувати завдяки підтримці регіонального бізнесу, меценатів та благодійників.
Акцію на національному рівні підтримали міжнародні організації Cordaid, CAFOD, Nordcurrent, Caritas Denmark, а також сотні українських благодійників.
Орієнтовна вартість одного комплекту становила близько 2100 грн: приблизно 1500 грн коштував навчальний набір, ще близько 600 грн – психологічний компонент.
Щорічна акція «Шкільний портфелик» має на меті не лише забезпечити дітей необхідними речами для навчання, а й підтримати їхнє відчуття безпеки та готовність повертатися до освітнього процесу попри виклики війни, тому другий рік поспіль, окрім базового шкільного приладдя, шкільний набір був укомплектований набором психологічної підтримки, покликаний допомогти дітям справлятися з тривогою, стресом та емоційним навантаженням.
До навчальної частини комплекту входить безпосередньо сам наплічник, а також зошити, олівці, фломастери, фарби, пластилін, ножиці, клей, папір та картон – усе необхідне для навчання у початковій школі, адже основна цільова акції діти 2-4 класів.
Психологічний набір цього року містив дитячу пляшку для води, флікер, м’яку іграшку-браслет «Капібара», електронний Pop it, м’ячик-антистрес або сквіш, гру Dobble, об’ємні наліпки, листівку з підтримкою та 10 карток-інструкцій для емоційної саморегуляції.
Допомогу отримали школярі з родин внутрішньо переміщених осіб, сімей, які проживають на прифронтових або деокупованих територіях, родин військовослужбовців і загиблих захисників, багатодітних сімей, а також дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах або позбавлені батьківського піклування.
Реєстрацію отримувачів здійснювали місцеві організації мережі благодійних організацій Карітасу України. Залежно від регіону кожна організація сформувала списки від кількох десятків до кількох сотень дітей.
Попри те, що цього року Карітас України вже завершив акцію «Шкільний портфелик», частина дітей отримають шкільні набори також у жовтні.
«Ми хочемо зрозуміти, наскільки розроблені нами інструменти є зрозумілими та інтуїтивними для дітей і чи справді допомагають їм стабілізувати емоційний стан у стресових ситуаціях, – пояснює Зоряна Лукавецька, керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України. – Спільно з ЮНІСЕФ ми плануємо дослідити, як діти молодшого шкільного віку використовують розроблені командою інструменти емоційної саморегуляції – спеціальні картки та поведінковий протокол».
Додаткові набори отримають діти в Одеській та Чернігівській областях – регіонах, які регулярно зазнають російських атак і де навчальний процес часто переривається через повітряні тривоги та загрози обстрілів.
Зокрема, у Білгород-Дністровському районі Одеської області портфелики отримають учні шкіл, які співпрацюють із Карітасом Одеса у межах проєкту «Стійкість і розвиток: психосоціальна допомога дітям шкільного віку на території Одеської, Тернопільської, Хмельницької областей під час війни в Україні».
10 карток-інструкцій для емоційної саморегуляції, які долучені до «Шкільного портфелика», пропонують дитині прості дії. Наприклад, попити води, взаємодіяти з іграшкою чи виконати іншу вправу, яка допомагає переключитися та заспокоїтися.
«Для нас важливо поспостерігати, чи діти самостійно звертаються до цих інструментів, які з них обирають найчастіше і наскільки вони працюють у реальних умовах, – уточнює Зоряна Лукавецька. – Відгуки допоможуть нам зрозуміти, що варто вдосконалити у цих інструментах і чи доцільно надалі розвивати та масштабувати цей напрям підтримки дітей, які живуть в умовах постійної небезпеки».
Отримані результати і висновки Карітас України представить публічно. Це дозволить не лише оцінити ефективність розроблених інструментів, а й поділитися отриманим досвідом із фахівцями, освітянами та організаціями, які працюють із дітьми в умовах війни.
Робочий візит був присвячений водній безпеці, ранньому відновленню та пошуку практичних рішень для відновлення водної інфраструктури України в умовах війни. Програма об’єднала експертні воркшопи у Роттердамі та Делфті, стратегічні зустрічі з Cordaid у Гаазі та діалог із представниками нідерландського уряду, міжнародних організацій, водного сектору і бізнесу. Одним із завдань візиту стало розширення міжнародного партнерства навколо #WASHinWAR та пошук моделей, які дозволяють уже сьогодні поєднувати гуманітарне реагування з довгостроковим і стійким відновленням.
У Роттердамі та Делфті команда Карітас України працювала разом з українськими й нідерландськими експертами, які мають досвід відновлення водної інфраструктури та роботи в кризових контекстах. У центрі дискусій було практичне питання: як в умовах триваючої війни не обмежуватися лише терміновими інтервенціями, а поступово переходити до більш стійких інфраструктурних рішень, поєднуючи гуманітарне реагування, раннє відновлення та resilience. Окрему увагу приділили розвитку професійної спроможності WASH-команд, сучасному управлінню водними ресурсами та залученню технологій і експертизи нідерландського водного сектору.
«Ми маємо розглядати гуманітарне реагування не як окремі проєкти, а як цілісну систему, де екстрена допомога, відновлення та стійкість взаємопов’язані. Те, що ми робимо сьогодні для задоволення нагальних потреб, має водночас створювати основу для довгострокового відновлення та допомагати громадам і критичній інфраструктурі бути більш стійкими до майбутніх викликів», — зазначає Тетяна Яцюк, керівниця WASH програми Карітас України.
Вода для України: від контактів до практичних партнерств
Важливою частиною візиту стала зустріч «Water for Ukraine: Strengthening Partnerships for Recovery and Resilience», організована 11 вересня Карітас України, Cordaid, Lifeline Ukraine та VNG International у співпраці з Міністерством закордонних справ Нідерландів, Міністерством інфраструктури та водного господарства Нідерландів і Міністерством економіки та довкілля України.
Захід створив майданчик для прямого діалогу між українською та нідерландською сторонами щодо потреб України, можливостей партнерства та механізмів фінансування відновлення водної інфраструктури. Серед учасників був Joost Klarenbeek, спеціальний посланник з питань України Міністерства закордонних справ Нідерландів, а також представники RVO, Netherlands Water Partnership, ZOA, Dorcas, Netherlands Red Cross, VEI, WorldWaterNet, WaterWorx та інших партнерів із гуманітарного, експертного і приватного секторів.
Дискусія була сфокусована на тому, як поєднати українське розуміння потреб громад із нідерландською технічною експертизою, можливостями державних інституцій та рішеннями приватного сектору. Окремо обговорювали залучення бізнесу до відновлення, розвиток нових партнерств та потенційні інструменти фінансування.
Окремі стратегічні зустрічі відбулися з командою Cordaid. Сторони обговорили можливість поступового переходу від співпраці в межах окремих проєктів до ширшого партнерства у сферах раннього відновлення, WASH, resilience, спільного фандрейзингу, залучення приватного сектору та адвокації. Одним із напрямів подальшої роботи може стати розвиток #WASHinWAR як міжнародної платформи для партнерств, експертного обміну та адвокації, яка об’єднуватиме Карітас України, партнерів мережі Caritas, державні інституції, технічних експертів і бізнес навколо водної безпеки та відновлення України.
«Ми дуже цінуємо партнерство з Cordaid та відкритість нідерландських колег до України. Цей візит ще раз показав, що ефективне відновлення неможливо будувати силами лише одного сектору. Наше завдання — створювати зв’язок між державою, громадянським суспільством, експертним середовищем і бізнесом, щоб українські потреби зустрічалися з міжнародною експертизою, технологіями та ресурсами і перетворювалися на конкретні рішення для громад. Саме такий підхід ми хочемо надалі розвивати через #WASHinWAR», — говорить Ольга Сидій, координаторка адвокаційної кампанії #WASHinWAR.
Візит до Нідерландів підтвердив: навколо відновлення водної інфраструктури України існує значний міжнародний інтерес, експертиза та потенціал для нових партнерств.
У 2027 році Карітас України планує продовжити розвиток #WASHinWAR як відкритої міжнародної платформи партнерства та адвокації, об’єднуючи досвід і можливості партнерів із Нідерландів, Норвегії, Данії, Великої Британії та інших країн навколо спільної мети — захисту права на воду та стійкого відновлення водної інфраструктури України.
Війна, масштабні руйнування житла, вимушене переміщення мільйонів людей, а разом із цим – необхідність не лише відбудовувати зруйноване, а й створювати довгострокові житлові рішення для тих, хто втратив дім.
Під час війни 1990-х років у Боснії і Герцеговині було зруйновано близько 40% житлового фонду, а приблизно 2 мільйони людей були змушені залишити свої домівки. Навіть у 2001 році близько 200 тисяч внутрішньо переміщених людей і тих, хто повернувся, продовжували жити у 160 колективних центрах.
Саме тому досвід Боснії і Герцеговини є дуже важливим для України.
7-11 вересня в межах проєкту PROSTIR – «Людиноцентричні житлові рішення та посилені системи для сталого відновлення», Карітас України спільно з Католицькою службою допомоги (CRS) організували навчальний візит української делегації до Боснії і Герцеговини для обміну досвідом у сфері розвитку сталих житлових систем.
Вибір країни для такого обміну не випадковий. Упродовж майже двох десятиліть CRS у тісній співпраці з органами влади Боснії і Герцеговини на різних рівнях працювала над розвитком системи некомерційного соціального житла. Робота починалася з пілотних проєктів у громадах, а згодом охопила розробку законодавства, правил управління та утримання житлового фонду, механізмів доступної оренди й залучення фінансування.
Сьогодні CRS використовує накопичений досвід і для підтримки України. Організація співпрацює з Карітасом України з 2014 року, а після початку повномасштабної війни партнерство суттєво розширилося – від реагування на нагальні потреби людей до підтримки відновлення та розвитку довгострокових рішень. Одним із таких напрямів є проєкт PROSTIR, у межах якого партнери працюють над посиленням житлового сектору в Україні.
Українська делегація мала можливість побачити результати багаторічної роботи CRS та її партнерів, поговорити безпосередньо з представниками влади, громад і мешканцями соціального житла, зрозуміти, як формувалася ця система, які рішення спрацювали, з якими викликами зіткнулися на цьому шляху та що з цього досвіду може бути адаптовано до українського контексту.
За роки цієї роботи в Боснії і Герцеговині створено понад 3 000 одиниць некомерційного соціального житла, завдяки яким житлові рішення отримали близько 10 000 людей. Технічна підтримка CRS охопила 49% муніципалітетів країни, а ухвалення відповідного законодавства та реформи у житловій сфері допомогли органам влади залучити 117 млн євро від Банку розвитку Ради Європи та Європейського Союзу для фінансування соціального житла.
Водночас важливий не лише масштаб створеного житлового фонду. Боснійський досвід демонструє, як окремі житлові проєкти можуть поступово перетворюватися на систему – із законодавчим регулюванням, визначеною відповідальністю органів влади, критеріями доступу до житла, некомерційною орендною платою, механізмами управління та утримання житлових об’єктів.
До складу української делегації увійшли представники національного, регіонального та місцевого рівнів влади, Карітасу України, Карітасу Полтава, Інституту Житла та Католицької служби допомоги. Карітас України під час візиту представляв, зокрема, Григорій Селещук, директор програмного директорату, який ділився з боснійськими колегами українським досвідом реагування на житлові наслідки війни та говорив про масштаб викликів, з якими сьогодні стикається Україна.
«Мільйони українців були змушені залишити свої домівки, багато людей втратили житло або не мають можливості повернутися додому. Сьогодні близько 77 тисяч людей продовжують жити у приблизно 1500 місцях тимчасового проживання. Для когось із них таке житло стало прихистком не на кілька місяців, а на роки. Але МТП не можуть бути довгостроковим вирішенням житлового питання. Саме тому для нас важливо вивчати досвід Боснії і Герцеговини – не лише на національному рівні, а й безпосередньо в громадах: почути, як тут переходили від тимчасового розміщення людей до більш сталих житлових рішень і як вибудовували систему, здатну працювати у довгостроковій перспективі», – зазначив Григорій Селещук.
Програма візиту дала можливість побачити, як житлова система працює на різних рівнях. Делегація провела зустрічі з представниками Міністерства з прав людини та біженців Боснії і Герцеговини, Федерального міністерства у справах переміщених осіб та біженців, кантональної та місцевої влади. Учасники також відвідали об’єкти некомерційного соціального житла у Пале-Прачі, Олово, Тузлі, Кладані та Горажде та зустрілися з їхніми мешканцями.
Кожна з цих громад має свій досвід. Наприклад, Тузла сьогодні управляє понад 230 одиницями соціального житла, створеними в межах різних програм, а в Горажде налічується понад 220 таких одиниць. В Олово житловий фонд розширювали не лише завдяки новому будівництву, а й через використання квартир, які вже перебували у власності муніципалітету. Це показує, що житлові рішення можуть формуватися по-різному – залежно від ресурсів, потреб і можливостей конкретної громади.
«Під час зустрічей із представниками федеральних міністерств Боснії і Герцеговини ми говорили не лише про досвід цієї країни, а й про те, що Україна вже сьогодні робить для підтримки ВПО та людей, які постраждали від війни. Для багатьох партнерів було справді показово, що Україна впроваджує так багато рішень уже зараз, не чекаючи завершення війни.Боснійці часто наголошують: краще запускати рішення, бачити помилки й виправляти їх у процесі, ніж втрачати роки на очікування і дискусії.
Наше завдання – використати цей досвід і швидше впроваджувати власну модель соціального житла: прозору, зрозумілу, фінансово стійку й таку, що забезпечить максимальне охоплення людей, постраждалих від війни. Кожна людина, яка втратила дім через війну, має отримати реальний шлях до безпечного, гідного і доступного житла», – ділиться враженнями від візитуПавло Фролов, народний депутат України, голова МФО «Захист прав ВПО та інших постраждалих від російської агресії».
Для команди проєкту PROSTIR обмін досвідом має практичне значення. У пілотних Скороходівській та Котелевській громадах Полтавської області проєкт працює над систематизацією даних про житлові потреби та наявні ресурси, створенням житлових робочих груп і мапуванням житлових активів. Також громади розробляють локальні житлові стратегії та апробують практичні моделі, зокрема «ремонт житла в обмін на проживання».
«Звісно, досвід Боснії і Герцеговини не можна просто перенести в Україну – різняться законодавство, система управління, масштаби руйнувань і потреби людей. Але він демонструє важливий принцип: відбудувати житло і побудувати житлову систему – не одне й те саме.
Для створення сталої системи потрібні не лише будинки. Потрібні дані про потреби людей і ресурси громад, зрозумілі критерії відбору та правила проживання, законодавство, сталі механізми фінансування й управління, спроможні місцеві інституції та співпраця між державою, громадами й донорами.
Саме цей перехід – від окремих житлових рішень до системи, у центрі якої залишається людина та її можливість мати безпечне, гідне і доступне житло, – є одним із ключових завдань відновлення України», – переконана Ірина Нога, керівниця програми житлових рішень Карітасу України.
Навчальний візит завершився, але професійний обмін між українськими та боснійськими колегами продовжується. Для Карітасу України це партнерство – можливість посилювати власну експертизу у житловій сфері та розвивати співпрацю між громадами, фахівцями й інституціями, які сьогодні працюють над житловими питаннями в Україні.
Наступні кроки – вже в українських громадах, де напрацьовані підходи проходитимуть найважливішу перевірку: наскільки вони відповідають потребам людей і працюють у наших реаліях.
Проєкт PROSTIR впроваджується Карітасом України у партнерстві з Catholic Relief Services, Карітас Полтава та Housing Institute.
Їй 15 років. Вона живе в селі на Кіровоградщині, має значне порушення слуху і навчається вдома. До школи дівчина майже не ходить: учителі приходять до неї індивідуально.
Дівчина користується слуховим апаратом, однак цього недостатньо для повноцінної комунікації. За ці роки вона навчилася читати по губах людей, яких добре знає. Розмова ж з незнайомою людиною досі може стати для неї майже нездоланним бар’єром. Вона не опанувала жестову мову, має труднощі з вимовою та розумінням багатьох слів.
Уже за рік вона завершуватиме 9 клас. І питання, яке довго можна було відкладати, стає дуже конкретним: що буде далі? Як продовжити освіту, здобути професію, спілкуватися з людьми, самостійно вирішувати щоденні питання.
Дев’ятикласницю та дітей з інших родин взяла в супровід соціальна працівниця з інклюзії Карітасу Кропивницький Олена Ковальова в межах проєкту «SUN 2. Зміцнюємо Україну зараз. Підтримка освіти та засобів до існування для вразливих українських дітей та їхніх родин».
Це проєкт, який вже другий рік реалізується за підтримки Caritas Österreich та NACHBAR IN NOT, у 15 школах Вінницької, Житомирської та Кіровоградської областей.
У цьому році одним із нових напрямів проєкту став кейс-менеджмент для дітей з інвалідністю та особливими освітніми потребами. Індивідуалізовану підтримку мають отримати 30 дітей. Відбір відбуватиметься у співпраці зі школами та інклюзивно-ресурсними центрами, а пріоритет надаватимуть тим, хто стикається з найбільшими бар’єрами у доступі до освіти.
Також це можуть бути діти, які не мають актуального висновку ІРЦ, потребують спеціалізованого обладнання або додаткової допомоги для включення в освітній процес.
Принцип кейс-менеджменту полягає у тому, щоб побачити не окрему проблему, а всю ситуацію дитини та родини.
Робота починається з оцінки потреб: фахівець спілкується з батьками, спостерігає за дитиною вдома або у школі, аналізує фізичні, комунікаційні та психосоціальні бар’єри. За потреби родині допомагають отримати актуальний висновок ІРЦ.
Для кожної дитини створюється індивідуальний план підтримки – дорожня карта, яка має поєднати можливості Карітасу, школи, профільних служб та державних програм. Для однієї дитини найбільша потреба – робота з фахівцем і розвиток комунікативних навичок, для іншої – допомога в переході від індивідуального навчання до інклюзивного класу. Комусь може знадобитися адаптація шкільного простору, а комусь – спеціалізоване обладнання чи перенаправлення до реабілітаційних та інших профільних установ.
У межах проєкту також передбачено забезпечення дітей допоміжними засобами відповідно до їхніх індивідуальних потреб. Це можуть бути регульовані парти та стільці, ергономічні сидіння для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату, тактильні доріжки, книги шрифтом Брайля, аудіокниги та інші адаптовані матеріали.
Щоб фахівці SUN 2 в різних регіонах працювали за спільними принципами та могли розбирати складні випадки системно, 10-11 вересня у Житомирі відбулася консультаційна сесія «Кейс-менеджмент у супроводі дітей з особливими освітніми потребами: практики та рішення». У ній взяли участь соціальні фахівці з інклюзії Карітасу Кропивницький, Карітасу Житомир, Карітасу Вінниця, а також працівники і експерти Карітасу України.
Протягом двох днів учасники пройшли весь шлях роботи з випадком – від першого контакту з дитиною та родиною до завершення активного супроводу.
У перший день багато говорили про те, як виявляти випадки, проводити первинне та поглиблене оцінювання потреб, розпізнавати ризики й так звані «червоні прапорці», за яких необхідне негайне втручання. Фахівці практикували розроблення індивідуальних дорожніх карт, визначення конкретних цілей для дитини та розподіл відповідальності між родиною, школою, ІРЦ та іншими залученими структурами. Значну частину роботи присвятили реальним кейсам і труднощам, які виникають у взаємодії між різними сторонами.
Другий день був присвячений тому, як відстежувати зміни в житті дитини, коригувати індивідуальний план і організовувати подальшу підтримку після закриття випадку. Учасники також розбирали механізми забезпечення дітей асистивним, адаптивним та розвитковим обладнанням, алгоритми перенаправлення до реабілітаційних послуг і взаємодію з державними та благодійними структурами.
Результат кейс-менеджменту не можна виміряти придбаним обладнанням чи кількістю наданих послуг. За професійними термінами «оцінка потреб», «дорожня карта» чи «перенаправлення» щоразу стоїть конкретна дитина. У випадку 15-річної дівчини, яка за рік має завершити дев’ятий клас, потрібно допомогти не просто краще чути. Дитина потребує інструментів, які змінять якість її життя та дозволять поступово стати більш самостійною.
Коли зупиняється один критичний елемент, без стабільного водопостачання можуть залишитися тисячі людей.
За даними UNICEF, в Україні вже пошкоджено або зруйновано щонайменше 1 109 км водопровідних мереж, 82 насосні станції та 327 км каналізаційних мереж. У 2026 році близько 6,4 млн людей потребують гуманітарної підтримки у сфері води, санітарії та гігієни.
Окрема проблема — залежність систем водопостачання від електроенергії. Аналіз 43 великих водопостачальних підприємств, які обслуговують 11,2 млн людей, показав, що 85% із них не мають достатньої потужності резервного живлення. Відключення електроенергії можуть зупиняти насосні станції, процеси очищення та розподіл води.
Під час систематичних атак на енергетичну інфраструктуру взимку 2025–2026 років аварійні відключення зачіпали мільйони людей по всій Україні. Моніторингова місія ООН з прав людини також фіксувала перебої з водопостачанням, спричинені проблемами з електроенергією.
Тому проблему води неможливо вирішити одним рішенням. Громадам одночасно потрібні відновлення свердловин і мереж, насоси та трубопроводи, системи очищення, реагенти й резервне живлення. Комунальним підприємствам — обладнання, яке допомагає швидше реагувати на аварії та підтримувати системи в роботі.
Команди Карітасу працюють із медичними закладами у трьох областях, визначаючи потреби та плануючи роботи.
Саме за такою логікою Карітас працює в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», що фінансується Державним департаментом США та реалізується Карітасом України й місцевими організаціями Карітас у партнерстві з Catholic Relief Services. Проєкт передбачає відновлення централізованих і децентралізованих систем водопостачання, а також забезпечення резервними джерелами енергії та системами фільтрації.
Робота з водною інфраструктурою охоплює 8 областей: Чернігівську, Дніпропетровську, Миколаївську, Сумську, Київську, Запорізьку, Полтавську та Харківську.
На сьогодні 15 інфраструктурних об’єктів уже технічно опрацьовані для ремонтів та встановлення енергетичного обладнання, а ще 8 соціальних об’єктів у Київській області пройшли оцінювання для впровадження енергетичних рішень. У 5 областях проведені технічні оцінки децентралізованих систем водопостачання, санітарних об’єктів та інфраструктури водовідведення. Паралельно тривають закупівлі установок очищення води, насосів, клапанів, трубопроводів та іншого обладнання.
Генератор підтримує роботу цілої системи
Один із прикладів уже наданої підтримки — робота Карітасу Кам’янське у Дніпропетровській області.
КП «Томаківське водопровідно-каналізаційне господарство» Томаківської селищної ради отримало генератор як резервне джерело живлення для очисної станції. Під час стабілізаційних або аварійних відключень електроенергії він підтримуватиме роботу обладнання, необхідного для очищення води.
Для Томаківської громади це особливо важливо після руйнування Каховської ГЕС, коли проблеми з водозабезпеченням громад півдня України суттєво загострилися. Резервне живлення допомагає зменшити ризик зупинки очисної станції під час відключень.
Водночас цей приклад показує сам принцип роботи Карітасу з водоканалами та громадами. Потребу насамперед визначає сама громада. Томаківська громада подала запит на необхідне обладнання, фахівці Карітасу Кам’янське перевірили його відповідність умовам проєкту та супроводжували процес закупівлі й передачі генератора.
«Громади самостійно визначали свої потреби та зверталися до нашої організації із запитами, які могли посилити їхню роботу в умовах воєнного стану. Саме така спільна робота допомагає розвивати можливості громад і підтримувати їхню самостійність», — зазначила координаторка проєкту Ірина Залога.
Від одного об’єкта — до системної роботи у громадах
На Миколаївщині ця робота вже охоплює шість громад — Воскресенську, Новобузьку, Баштанську, Вознесенську, Нечаянську та Костянтинівську. За наявними даними, системи водопостачання п’яти з них обслуговують щонайменше 81 800 мешканців.
Команда Карітасу під час ознайомчої зустрічі з представниками МКП «Миколаївводоканал».
Для підтримки систем водопостачання на Миколаївщині вже запущено комплекс робіт. У процесі — 5 генераторів для безперебійної роботи свердловин, системи зворотного осмосу у чотирьох громадах, 2 модульні станції очищення води, відновлення 3 свердловин, 2 спеціалізовані причепи для аварійних бригад, 640 тонн кварцового піску для фільтрації та 40 тонн реагентів для очищення і знезараження води.
Саме комплексний підхід має зробити системи водопостачання громад менш вразливими до аварій та перебоїв з електроенергією.
«Коли ми працюємо не з однією окремою проблемою, а з усією системою, водопостачання в громаді стає надійнішим — навіть під час відключень чи аварій менше ризиків, що воно повністю зупиниться. Для громади це насамперед можливість швидше реагувати на проблеми власними силами, підтримувати роботу водоканалу та менше залежати від зовнішньої допомоги», — Ігор Крамаренко, головний експерт проєкту підвищеної складності WASH.
Лише дві модульні станції очищення води у Вознесенську розраховані приблизно на 7 000 людей.
Тож масштаб цієї роботи визначається десятками тисяч людей, для яких вода має залишатися доступною навіть під час відключень електроенергії, аварій та пошкоджень інфраструктури.
Від свердловини до крана — Карітас працює з усім ланцюгом, від якого залежить водопостачання громад. Десь обладнання вже передане, як у Томаківській громаді, десь тривають закупівлі, технічна підготовка та відновлення. Але результат має бути відчутним у найпростішій щоденній речі — люди відкривають кран, і вода є.
Схвалення цього стратегічного документа свідчить про послідовне прагнення держави протидіяти злочинам проти гідності та свободи осіб в умовах війни.
Позитивні зміни у схваленій Програмі
У затвердженій редакції Програми Карітас України вбачає низку вагомих позитивних моментів. До заходів із підтримки постраждалих прямо додано соціальний супровід та спеціалізовані соціальні послуги. Також важливо, що документ враховує потреби осіб з інвалідністю: передбачено спеціалізовані навчання для фахівців щодо їх виявлення та надання послуг з урахуванням індивідуальних потреб, а також проведення аудиту закладів на предмет інклюзивності та доступності.
У сфері цифровізації та координації заплановано розроблення та поетапне впровадження електронної ІТ-платформи для збирання, обробки, верифікації та обміну даними суб’єктів Національного механізму взаємодії (НМВ), які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми.
Для інституційного посилення системи передбачено розроблення законопроєкту щодо запровадження інституту Національного доповідача з питань протидії торгівлі людьми як незалежного органу. Крім того, збільшено кількість досліджень щодо рівня обізнаності та вразливості населення та розширено кількість мобільних операторів для інформування про ризики торгівлі людьми.
Фінансові та системні ризики
Водночас Карітас України висловлює занепокоєння щодо низки негативних змін, які відбулися під час фінального затвердження документа:
Суттєве скорочення фінансування. Загальний обсяг фінансування Програми зменшено з передбачених у проєкті 172,6 млн грн до 141,6 млн грн. При цьому фінансування передбачено лише за рахунок місцевих бюджетів (101,07 млн грн) та інших джерел (40,5 млн грн) — конкретного прогнозованого обсягу фінансування з державного бюджету взагалі не закладено.
Вилучення прямої матеріальної допомоги постраждалим. У проєкті передбачалося 33,07 млн грн коштів державного бюджету, з яких 32,67 млн грн планувалося спрямувати на окремий захід із виплати одноразової матеріальної допомоги 3 000 особам, які постраждали від торгівлі людьми, протягом 2026–2030 років. У затвердженій редакції цей захід повністю вилучено, а із Програми зник значний захід прямої матеріальної підтримки за рахунок держбюджету.
Послаблення контролю. Вилучено проведення щопіврічного аналізу ефективності процесуального керівництва прокурорів і досудового розслідування кримінальних правопорушень. Очікуваний показник частки проваджень із повідомленням про підозру залишено на рівні 70% на весь період замість запланованого поступового зростання до 80%.
Зниження показників превенції. Знижено кількісні показники профілактичної роботи й навчання. Зокрема, охоплення профілактичними заходами за кордоном скорочено з 20 тисяч осіб до 9 тисяч, а також вилучено конкретну ціль щодо охоплення 14 центрів єдності.
Які ключові пропозиції Карітасу України не були враховані
Аналізуючи фінальний текст Програми, Карітас України змушенийі констатувати, що основні коментарі та пропозиції не знайшли відображення у затвердженій редакції:
Фінансування допомоги
Із основних пропозицій: покриття витрат на відновлення документів, транспорт і логістику за рахунок державного бюджету. Оскільки це не було враховано, фінансування необхідної допомоги на покриття витрат на відновлення документів, транспорт і логістику залишається навантаженням на неурядові організації, які надають підтримку особам, що постраждали від торгівлі людьми. Втрата або вилучення документів є поширеним наслідком експлуатації, а необхідність самостійно сплачувати адмінзбори та транспортні витрати створює додаткові бар’єри для отримання допомоги та відновлення порушених прав.
Навчання медичних працівників
У затвердженій програмі не міститься пропозицій Карітасу України щодо підготовки медичних працівників до виявлення ознак торгівлі людьми та подальшого перенаправлення постраждалих осіб до відповідних служб допомоги. Медичний персонал часто першим контактує з особами, які зазнали сексуальної, трудової чи інших форм експлуатації. Спеціалізоване навчання медиків необхідне для вчасного виявлення ознак торгівлі людьми та застосування чітких алгоритмів перенаправлення. Мережа центрів з протидії торгівлі людьми Карітасу України систематично проводить такі тренінги в межах своїх можливостей, проте ця робота потребує системного державного масштабування.
Навчання працівників пошти, залізниці та транспортно-логістичної сфери
Затвердженою програмою не включено цієї категорії спеціалістів які проходять навчання з питань протидії торгівлі людьми. Працівники поштового зв’язку в невеликих громадах мають постійний контакт із населенням, а співробітники залізничного транспорту відіграють важливу роль у виявленні ризиків під час переміщення громадян.
Охоплення роботодавців
Карітас України пропонував збільшити показники охоплення роботодавців із урахуванням реальної кількості суб’єктів господарювання в Україні. У фінальній редакції залишилося 30 тисяч роботодавців на 5 років, що є недостатнім для ефективної профілактики порушень трудових прав та неформальної зайнятості.
Висновок
Карітас України залишається надійним партнером держави у сфері захисту прав людини. Мережа центрів з протидії торгівлі людьми продовжуватиме надавати допомогу постраждалим та проводити просвітницьку й навчальну роботу, закликаючи державні органи до подальшого вдосконалення механізмів реалізації Програми.
Соромилася, не одразу вступала у взаємодію з іншими дітьми та дорослими, а під час занять їй було складно довго зосереджуватися на одному завданні.
Через часті хвороби дівчинка не могла систематично відвідувати дитячий садок, тому їй особливо бракувало регулярного спілкування з однолітками, спільних ігор, нових знайомств і занять разом з іншими дітьми.
У Просторі Даша почала гратися, малювати, долучатися до руханок та освітніх активностей. Особливо їй сподобалися заняття з української та англійської мов, які тут проводять в ігровій формі. І фахівці почали помічати зміни: дівчинка стала активніше долучатися до групи, більше взаємодіяти з іншими, проявляти власну ініціативу та довше утримувати увагу. Змінилося й мовлення – Даша частіше використовує нові українські слова, впізнає англійські та повторює прості фрази.
Це може здаватися невеликою історією про звичайні дитячі заняття. Насправді вона добре пояснює одну з головних ідей Просторів, дружніх до дитини: дитині не пропонують готовий сценарій, до якого вона мусить пристосуватися, а створюють безпечне середовище та забезпечують індивідуальний підхід.
Та що стоїть за поняттям «Простір, дружній до дитини» і чому це значно більше, ніж місце для ігор чи дозвілля? Як працює мережа таких просторів Карітасу України, які потреби дітей сьогодні бачать фахівці та як змінюється робота там, де війна залишається частиною щоденної реальності?
Про це ми поговорили з Галиною Яджак та Еліною Максимець – провідними експертками із захисту дітей Програми «Освіта, Формація та Захист дітей» Карітасу України. Окремо зосередилися на роботі Простору в Миколаєві, який діє у межах проєкту Emergency Appeal 2026–2027, і на тому, як безпекова ситуація регіону впливає на потреби дітей, формати занять та саму організацію підтримки.
– Простір, дружній до дитини, може нагадувати добре облаштовану дитячу кімнату: тут є ігри, творчість, заняття, спілкування. У чому принципова різниця?
Галина Яджак: Головна відмінність – у меті. Дитяча кімната або гурток зазвичай створюються для дозвілля, нагляду чи розвитку певної навички – наприклад, малювання, спорту або іноземної мови. Простір, дружній до дитини, насамперед працює із захистом дитини, відновленням відчуття безпеки, підтримкою її психоемоційного стану та життєстійкості.
В умовах війни навіть передбачуваний розклад, знайомі дорослі, зрозумілі правила та можливість регулярно бачитися з однолітками допомагають відновити структуру життя, якої дитина могла бути позбавлена. ПДД Карітасу України, створені як відповідь на гуманітарну кризу ще у 2014 році, працюють відповідно до внутрішніх стандартних операційних процедур і міжнародних стандартів у сфері захисту дітей у гуманітарній діяльності. З дітьми працює мультидисциплінарна команда: психологи, соціальні працівники, кейс-менеджери, соціальні педагоги та аніматори. Тому фахівці не лише проводять заняття, а й можуть помітити, що за поведінкою дитини стоїть глибша потреба, оцінити ситуацію в родині та за необхідності залучити додаткову допомогу.
Один із базових принципів ПДД можна сформулювати так: «дитина в контексті сім’ї та громади». Ми не відокремлюємо те, що відбувається з дитиною, від того, що відбувається з її батьками та середовищем, у якому вона живе.
– Чому така підтримка особливо важлива саме зараз, після кількох років повномасштабної війни?
Галина Яджак: Ми бачимо, як змінюється характер потреб. У перші роки широкомасштабного вторгнення багато роботи було пов’язано з гострим стресом, шоковими станами, евакуацією та адаптацією дітей, які вимушено переїхали. Тепер дедалі частіше маємо справу з наслідками тривалого навантаження – хронічною втомою, виснаженням, тривожністю, апатією, труднощами з концентрацією та відчуттям, що нормальне життя постійно відкладається.
До цього додаються освітні втрати та дефіцит живого спілкування. Частина дітей роками навчається дистанційно, заняття переривають повітряні тривоги та відключення електроенергії, а діти, які пережили переміщення, часто втрачають не лише дім, а й коло друзів та середовище, у якому почувалися своїми.
Тому сьогодні ми бачимо одразу кілька великих потреб: безпека і передбачуваність, психоемоційна підтримка, можливість навчитися розпізнавати власні емоції та регулювати їх, живе спілкування з однолітками, рухова активність, неформальна освіта та безпекові знання, зокрема щодо мінної небезпеки.
І дуже важливо, що разом із дітьми виснажуються дорослі. Батьківський ресурс не безмежний, тому робота з батьками є невід’ємною частиною підтримки дітей.
– Карітас України працює з дітьми в різних регіонах і за дуже різних безпекових умов. Як зробити так, щоб якість допомоги залишалася однаковою, а сама робота відповідала реальним потребам конкретної громади?
Галина Яджак: У мережі діє спільний методологічний каркас: є вимоги до безпеки, роботи персоналу, обладнання простору, структури занять, захисту дітей та механізмів перенаправлення. Команди проходять навчання й отримують супервізійну та методологічну підтримку.
Водночас неможливо однаково працювати, наприклад, у відносно безпечнішій громаді на заході України та у Миколаївській області. Тому конкретний зміст занять, формати роботи та соціальний супровід адаптуються до місцевого контексту.
У прифронтових і постраждалих від бойових дій громадах особливого значення набувають фізична безпека, доступ до укриття, мінна просвіта, робота з наслідками гострого й тривалого стресу. Там, де діти живуть далеко від міста і не мають доступу до психологічних чи позашкільних послуг, команда може працювати мобільно та виїжджати безпосередньо у громади.
Тобто, ПДД – це не обов’язково одна кімната за однією адресою. Це модель допомоги, яка може працювати стаціонарно, мобільно, а за потреби використовувати й дистанційні формати, але зберігати спільні принципи якості та захисту дитини.
Миколаїв: безпечне приміщення саме по собі стає частиною допомоги
Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 реалізується у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Херсонській та Миколаївській областях. Він поєднує різні напрями підтримки людей, які постраждали від війни, – від захисту та психосоціальної допомоги до підтримки з житлом і засобами до існування. Конкретні рішення залежать від потреб людей і ситуації у кожному регіоні.
У Миколаєві одним із таких напрямів є Простір, дружній до дитини. Його робота особливо залежить від безпекового контексту міста, яке постійно живе в умовах повітряних тривог і загрози обстрілів. Тому важливо, що ПДД розташований безпосередньо в укритті. Для батьків це означає, що вони можуть приводити дітей на заняття, знаючи: вони – в безпеці.
– З якими дітьми сьогодні найчастіше працює команда в Миколаївській області?
Галина Яджак: Немає «типової» дитини. Команда працює з місцевими дітьми, які залишалися тут під час активних обстрілів, із дітьми з родин ВПО, зокрема з деокупованих та прифронтових територій, із дітьми військовослужбовців, ветеранів, безвісти зниклих та полонених, а також із сім’ями, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Вік теж має значення. У маленьких дітей сильний стрес може проявлятися підвищеною тривожністю, страхом розлуки з батьками, плачем, агресією або поверненням до поведінки, характерної для більш раннього віку. У дітей молодшого шкільного віку ми часто бачимо труднощі з концентрацією, страх помилки, наслідки освітніх втрат і нестачу живого спілкування. У підлітків на перший план можуть виходити соціальна ізоляція, апатія, тривога щодо майбутнього та відсутність безпечного середовища, де можна просто зустрічатися з ровесниками.
– Що відбувається, коли дитина вперше переступає поріг Простору?
Еліна Максимець: Ми не очікуємо, що дитина одразу включиться в заняття, почне розповідати про себе чи легко контактуватиме з іншими. Перший крок – дати їй час і показати: тут безпечно, тебе не примушуватимуть, ти можеш роздивитися, звикнути до людей і простору.
Батьки заповнюють первинну анкету, розповідають про захоплення дитини та особливості, які важливо врахувати, а фахівці спостерігають за тим, як вона почувається в новому середовищі, як взаємодіє з іншими дітьми, як реагує на нові ситуації та чи легко вона залучається до гри.
Дуже багато можна побачити саме через природну для дитини діяльність – гру, малювання, ліплення, казку. Паралельно важлива розмова з батьками, адже саме вони можуть розповісти, чи змінився сон, чи з’явилися страхи, замкнутість, агресія, труднощі з навчанням або інші прояви, яких команда не побачить під час однієї зустрічі.
Так формується розуміння, що зараз справді потрібно конкретній дитині. Для однієї це буде передусім група та соціалізація, для іншої – індивідуальна робота з психологом, для третьої – структуровані розвиткові заняття. А інколи фахівці бачать, що потреба значно ширша і допомога потрібна всій родині.
– Чому робота з батьками є настільки важливою частиною цієї моделі?
Еліна Максимець: Дитина не проживає війну окремо від своєї родини. Вона дуже чутливо зчитує стан дорослих і часто саме за їхньою реакцією визначає, наскільки безпечним є світ навколо. Якщо мама, тато чи інший близький дорослий постійно перебуває у стані тривоги та виснаження, дитині теж складніше відновлювати відчуття стабільності.
Фахівець може бути поруч кілька годин на тиждень, але більшу частину життя дитина проводить у родині. Саме там формується щоденна рутина, є можливість поговорити, отримати підтримку, бути почутою. Тому ми допомагаємо батькам краще розуміти емоційні потреби дітей, реагувати на складну поведінку без тиску, підтримувати дитину у стресових ситуаціях і водночас дбати про власний психологічний ресурс.
У межах ПДД проводяться батьківські групи, клуби та психопросвітницькі зустрічі, а теми формуються відповідно до запитів самих дорослих. У багатьох родинах сьогодні основне щоденне піклування про дітей лежить на мамах та бабусях, зокрема через службу чи мобілізацію чоловіків, тому підтримка тих, хто щодня залишається поруч із дитиною, набуває ще більшого значення.
– Що відбувається, якщо команда бачить проблему, яку не може вирішити самостійно?
Еліна Максимець: У такому разі діє механізм перенаправлення. Наприклад, дитині може бути потрібна спеціалізована медична допомога, тривала психологічна чи психіатрична підтримка, або команда може виявити ризики насильства чи небезпечні умови проживання.
Перенаправлення для нас – це не ситуація, коли людині просто дають номер телефону і кажуть, куди звернутися. Спочатку фахівці визначають потребу та оцінюють ризики, далі, за згодою родини, шукають відповідну службу, допомагають встановити контакт і, наскільки це можливо, супроводжують процес, щоб переконатися, що допомога справді стала доступною.
ПДД є частиною ширшої системи підтримки, а не окремим набором дитячих активностей.
– Що для вас є справжнім результатом роботи Простору?
Еліна Максимець: Звичайно, ми рахуємо охоплення та послуги, але найважливішими є якісні зміни у житті дитини: вона менше тривожиться, краще справляється зі стресом, знаходить друзів, вчиться спілкуватися, стає впевненішою, починає проявляти ініціативу.
Особливо промовистий момент – коли дитина вже сама просить батьків привести її до Простору. Це означає, що місце стало для неї своїм, що вона хоче сюди повертатися.
Так само важливими є зміни в родині: дорослі краще розуміють дитину, знаходять нові способи підтримувати одне одного, а у стосунках стає більше довіри. Ці зміни дають шанс, що результат збережеться і тоді, коли конкретний проєкт або програма завершаться.
– А якщо через кілька років дитина згадає свій Простір, що вам хотілося б, аби вона пам’ятала?
Еліна Максимець: Хотілося б, щоб вона пам’ятала не про кількість занять чи заходів. Набагато важливіше, щоб залишилося відчуття: тут мене приймали такою, якою я є, мене слухали, мою думку поважали, тут можна було пробувати нове і не боятися помилятися.
Таких місць, де дитину чують, приймають і дають їй простір залишатися собою, у мережі Карітасу України вже десятки. У липні 2026 року мережа об’єднувала 30 просторів, дружніх до дітей, на базі місцевих організацій Карітас, та 51 «Кімнату щастя» у школах 20 областей України. А протягом 2025 року близько 27 тисяч дітей і підлітків отримали різні види підтримки, і разом із ними допомогу, консультації та необхідні знання отримали близько 5 тисяч батьків, опікунів і педагогів.
Ці цифри говорять про масштаб. А щоденна робота Просторів – про нові знайомства, повернення довіри, цікавість до навчання, сміливість говорити про свої почуття. І про можливість зберегти для дітей те, що війна не повинна в них забирати, – право мати щасливе дитинство.
Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 реалізується Карітасом України завдяки підтримці Caritas Internationalis
Команда залучених зовнішніх експертів (Nextstation Analytical Boutique) провела підсумкове незалежне оцінювання (евалюацію) програми «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми», яку протягом 2022–2026 років реалізовував Карітас України за підтримки міжнародного консорціуму партнерів (CAFOD, Caritas Spain, Caritas Korea).
Головна мета евалюації – проаналізувати ефективність і якість наданої допомоги, вивчити адаптацію роботи організації до викликів повномасштабної війни, а також сформувати доказову основу для наступного стратегічного циклу 2026–2030 років.
Головні знахідки та результати аналізу
1. Адаптація до воєнних ризиків. Експерти відзначили, що війна суттєво змінила профіль ризиків експлуатації. Дослідження аналітиків зафіксувало зростання частки примусової праці та випадків використання у збройному конфлікті (зокрема, у циклі 2025–2026 років 40 із 89 опитуваних респондентів становили особи, звільнені з полону).
Ефективність «нульового етапу». Аналіз підтвердив високу дієвість моделі раннього кризового реагування — надання безумовної стабілізаційної допомоги (їжа, житло, психологічна підтримка, відновлення документів) ще до проходження офіційних юридичних процедур чи встановлення статусу.
Охоплення та якість. Програма реалізовувалася через 7 місцевих організацій у 12 областях України. За даними опитувань, 96% учасників превентивних заходів оцінили надану інформацію як корисну та дієву, а 94% респондентів зазначили, що обізнані про ризики торгівлі людьми й знають, де отримати допомогу.
Рекомендації експертів для майбутнього розвитку
За результатами аналізу евалюатори сформулювали низку рекомендацій для посилення діяльності Карітасу України: оновлення інструментів скринінгу з фокусом на підхід, поінформований про травму; посилення системи моніторингу (MEAL) на рівні вимірювання якісних змін у житті людей; формалізація стабілізаційної допомоги та забезпечення довших стратегічних горизонтів фінансування (на 3–5 років).
З повним текстом аналітичного звіту, детальною методологією, графіками та рекомендаціями зовнішньої експертної групи можна ознайомитися у файлі:
Зошити, ручки, олівці, пенал, рюкзак… Це звичайний список покупок, який наприкінці літа складає кожна родина школяра.
Для дітей, особливо тих, які вчаться у молодшій школі, цей список джерело мрій, сподівань та натхнення. А для батьків? Не всі дорослі можуть знайти кошти на якісну канцелярію серед десятків інших щоденних потреб.
Особливо складним це завдання стає тоді, коли сім’я переживає втрату, вимушений переїзд, відновлюється після кризи чи намагається буквально заново побудувати своє життя. Тоді підготовка до нового навчального року – це вже не просто похід у магазин. Для мами, яка самостійно дбає про дітей, шукає роботу, оплачує оренду, проходить власний шлях відновлення чи справляється з горем, навіть частина знятих із сімейного бюджету витрат має значення.
Щорічна благодійна акція Карітасу України «Шкільний портфелик», яка цього року відбулась вже у 27-ме, направду не лише про- і для дітей. Разом із рюкзаком підтримку отримали родини: трохи менше витрат, трохи менше турбот і відчуття, що у складний момент «ти – не сама». Щоб побачити справжню цінність одного шкільного портфелика, пропонуємо подивитися не лише на дитину, яка одягає його на плечі, а й на маму, яка стоїть поруч.
Фастів
Цьогорічне літо було надзвичайно важким для Юлії. Вона не лише живе на Київщині, у Фастові, де постійно збивають ракети та дрони на підльоті до столиці, а також фіксуються прямі влучання. Юлія пережила особисту втрату – у липні її новонароджена донечка прожила лише місяць. Дівчинка мала вроджену ваду серця.
Попри важке емоційне випробування та переживання втрати Юлія мала продовжувати дбати про старшу доньку Олександру: бути поруч, забезпечувати її щоденні потреби та готувати до нового навчального року. Усе це вона робить самостійно.
Після складних місяців родина опинилася у непростій матеріальній ситуації. Тому витрати, які для багатьох сімей наприкінці літа є звичною частиною підготовки до школи, для Юлії зараз стали додатковим фінансовим навантаженням.
Цього року Олександра отримала «Шкільний портфелик» від Карітасу Фастів із необхідним приладдям. Для дівчинки це можливість розпочати навчальний рік з усім потрібним. А для Юлії – одна турбота, про яку цього разу вже не потрібно думати самій.
Рюкзак не може забрати біль втрати чи вирішити всі труднощі, з якими сьогодні живе родина. Але така конкретна допомога може хоча б трохи зменшити навантаження на маму в момент, коли їй одночасно потрібно проживати власне горе і залишатися опорою для своєї дитини.
Одеса
У березні цього року Валерія ухвалила непросте рішення – вивезти чотирьох дітей із Люботина на Харківщині. Через масовані атаки та постійну небезпеку залишатися вдома родина більше не могла. Новим містом для життя стала Одеса.
Для Валерії цей переїзд означав почати багато речей заново і водночас. Орендувати житло, оформити документи, купити найнеобхідніше, подбати про навчання та адаптацію дітей у незнайомому місті. І все це – з чотирма малими дітьми, наймолодша з яких ще немовля.
Цього навчального року десятирічний Назар та семирічний Ростислав уперше пішли до школи офлайн. Чотирирічна Єва почала відвідувати місцевий дитячий садок. Для дітей це новий етап, а для Валерії – ще більше щоденних завдань: нові маршрути, нові графіки, шкільні потреби і побут.
Підготувати до школи одночасно двох синів мамі допомогли в Карітасі Одеса. Для хлопців набори «Шкільного портфелика» – можливість прийти у нову школу підготовленими і мати все потрібне для навчання. А для Валерії – дві великі покупки, про які цього року не потрібно було думати самій.
Ця допомога не вирішує всіх викликів, перед якими сьогодні стоїть мама чотирьох дітей. Але вона зменшує хоча б частину щоденного навантаження. До вимушеного переїзду жінка працювала помічницею вихователя у дитячому садочку, за освітою вона кухарка-кондитерка. Зараз Валерія хоче повернутися до роботи та шукає можливості працевлаштуватися у сфері освіти.
Вона також планує скористатися програмою «Муніципальна няня», щоб поєднати роботу з доглядом за наймолодшою дитиною. Для Валерії це важливий крок до фінансової самостійності та більшої стабільності для всієї родини.
Дрогобич
Для мами семирічної Аліни останні роки стали часом непростих змін і відновлення. Через алкогольну залежність жінка багато місяців перебувала в реабілітаційному центрі «Назарет».
Дві її неповнолітні доньки мали можливість жити там з мамою і не відчувати розлуки, але цей період був складним для всієї родини. Мама проходила складне лікування та відновлення, а дівчатка важко переживали всі зміни.
Сьогодні мама Аліни завершила реабілітацію. Тепер перед нею інше, не менш важливе завдання – заново будувати стосунки з доньками. Вчитися бути поруч не формально, а щодня: слухати, підтримувати, проявляти турботу, проводити час разом і поступово повертати довіру.
Цього року Аліна пішла до другого класу і отримала від Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії «Шкільний портфелик» із необхідним приладдям. Для дівчинки це речі, потрібні для навчання. А для її мами – ще одна можливість подбати про доньку в дуже конкретний спосіб у період, коли родина вчиться бути разом по-новому.
У цій історії шкільний портфелик став частиною значно більшого процесу. Не лише підготовки дитини до нового навчального року, а поступового психологічного відновлення родини. Саме тому дуже цінно, що другий рік поспіль, окрім базового набору шкільного приладдя, кожен портфелик містив набір психологічної підтримки, який допомагає дітям справлятися з тривогою, стресом і наслідками життя в складних умовах.
У цих трьох історіях дуже різні обставини. Юлія переживає втрату дитини й сама виховує Олександру. Валерія будує нове життя в новому місті для себе і чотирьох дітей та шукає можливість повернутися до роботи. Мама Аліни пройшла реабілітацію і тепер крок за кроком відновлює стосунки з доньками.
«Шкільний портфелик» не може вирішити всіх труднощів цих родин, які продовжують жити і навчати дітей під час повномасштабної війни в Україні. Але він може зняти одну конкретну турботу з плечей мами: допомогти не обирати наприкінці літа між шкільним приладдям та іншими необхідними витратами, дати дитині можливість прийти до класу з усім потрібним, а родині – відчути підтримку саме тоді, коли власних сил і ресурсів бракує.
Незабаром ми підіб’ємо підсумки та оголосимо результати, адже цього року всеукраїнська акція завершена. Проте «Шкільний портфелик» обов’язково відбудеться у 2027-му. Дякуємо всім благодійникам, які роблять це можливим вже 28 років поспіль.
За зруйнованим дахом, вибитими вікнами чи пошкодженими стінами дуже часто стоїть ще одна, менш помітна проблема: необхідність довести право власності, належно зафіксувати руйнування, оформити документи та пройти процедуру отримання компенсації.
Для людини, яка щойно пережила обстріл і намагається повернути своє житло до придатного стану, ці питання можуть здаватися другорядними. Проте на практиці саме невчасно оформлені документи, відсутність інформації в державних реєстрах, неоформлена спадщина чи недостатня фіксація пошкоджень можуть суттєво ускладнити подальше відновлення.
Саме тому юридична підтримка стала окремим напрямом проєкту «Безпечне та відновлене житло в Одеській області, 2026», який Карітас України та Карітас Одеса УГКЦ реалізують за підтримки Карітасу Німеччини.
Проєкт працює в Ізмаїлі та громадах південної частини Одеської області. Його мета — допомогти людям, чиє житло постраждало через війну, повернутися до безпечних і гідних умов проживання. Для частини домогосподарств передбачені грошові гранти на самостійний ремонт, в інших випадках роботи виконуватимуть залучені підрядники. Формат допомоги визначається залежно від потреб конкретної родини.
Але відновити стіни інколи легше, ніж розібратися з документами на них.
У своїй роботі я бачу: шлях до відновлення житла нерідко зупиняється не через відсутність будівельних матеріалів чи можливості зробити ремонт, а через один документ, запис у реєстрі або юридичне питання, яке роками залишалося невирішеним.
Після обстрілу важливо не втратити докази
Одна з найпоширеніших ситуацій виглядає дуже просто. Після обстрілу людина бачить вибиті вікна, пошкоджений дах, уламки навколо будинку і, звісно, хоче якомога швидше все прибрати та полагодити.
Це зрозуміло. Але саме поспішний ремонт або демонтаж до належної фіксації пошкоджень може згодом створити проблему.
Тому перше, про що я нагадую, — безпека. До пошкодженого будинку можна повертатися лише після дозволу ДСНС.
Далі потрібно зафіксувати сам факт обстрілу через поліцію. Для цього варто зателефонувати за номером 102, щоб було відкрито кримінальне провадження і надалі можна було отримати витяг з ЄРДР.
Не менш важлива власна фото- та відеофіксація. Я раджу знімати не лише окрему тріщину чи вибите вікно. Потрібні і загальні кадри будинку з прив’язкою до місцевості, і детальні фотографії конкретних пошкоджень: стін, даху, вікон, інших частин оселі.
Після цього потрібно звернутися до місцевої влади, щоб спеціальна комісія провела обстеження та склала акт пошкодженого майна.
Люди часто починають ремонт одразу: прибирають уламки, вставляють вікна, перекривають дах. Але якщо до цього не залишилося достатньо доказів того, яким був масштаб руйнувань, пізніше підтвердити його значно складніше.
Тому кілька дій, які на перший погляд здаються формальністю, насправді можуть визначати весь подальший процес.
Коли проблема починається не з компенсації, а з права власності
Є стандартний набір документів, які потрібні людині: паспорт, РНОКПП, документи на право власності та акт обстеження пошкодженого майна. Але на практиці саме тут часто й починаються труднощі.
Документи могли бути втрачені або знищені під час обстрілу. У такому випадку їх доведеться відновлювати через органи, які їх видавали, або звертатися до ЦНАПу по дублікати.
Інша поширена ситуація — людина має документи на будинок, але інформації про нього немає у Державному реєстрі речових прав.
Особливо це стосується житла, право власності на яке оформлювали до 2013 року. Такі дані можуть залишатися лише в паперових архівах БТІ. Для власника це може бути несподіванкою: він має документи, роками живе у власному будинку, але коли намагається оформити державну компенсацію, виявляється, що спочатку право власності потрібно внести до електронного реєстру. Без цього технічно неможливо подати заявку на державну компенсацію через «Дію». У таких випадках ми допомагаємо зрозуміти, які саме запити потрібно зробити, куди звертатися і як пройти цей процес. Ще складніше, якщо майно має кількох співвласників. Заяву на компенсацію може подати один із них, але потрібна згода інших співвласників. Вона має бути оформлена офіційно — нотаріально або через «Дію».
Окрема велика група звернень стосується спадщини.
Буває, що люди роками живуть у будинку, який належав батькам чи іншим родичам, але спадщину так і не оформили. Поки з житлом нічого не відбувається, це питання може відкладатися роками. Після обстрілу воно раптом стає критичним.
Якщо власник помер до руйнування будинку, а спадкоємець не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину, потрібно звертатися до нотаріуса та відкривати або продовжувати спадкову справу.
Якщо строки прийняття спадщини вже пропущені, ситуація може потребувати звернення до суду: наприклад, для визначення додаткового строку або визнання права власності в порядку спадкування. Поки людина юридично не стала власником майна, розраховувати на компенсацію за нього вона не може.
Щоб звернутися до нас по консультацію, не потрібно бути учасником програми з ремонту житла. Юридичний напрям працює окремо.
По допомогу можуть звернутися мешканці Одеської області, чиє майно постраждало внаслідок обстрілів. Пріоритет у супроводі ми надаємо людям із вразливих категорій, зокрема людям з інвалідністю, багатодітним родинам, пенсіонерам.
Консультуємо з питань житлового, земельного та майнового права, допомагаємо розібратися з документами, державними програмами, зокрема «єВідновлення», взаємодією з місцевою владою, а також із ситуаціями, де простого роз’яснення вже недостатньо і потрібен подальший юридичний супровід. Навіть правильно оформлені документи не завжди означають, що все пройде без проблем Під час оформлення компенсації труднощі можуть виникати й там, де людина, здавалося б, усе зробила правильно.
Одна з причин — невідповідність інформації в різних реєстрах. Наприклад, вулицю перейменували, адреса в документах і електронній системі відрізняється або в даних немає точного індексу будівлі. Інша проблема — затримки в роботі місцевих комісій, від яких залежить обстеження житла та визначення збитків. А буває, що людина проходить процедуру, але отримує відмову. Або компенсацію призначають, але її розмір не відповідає, на думку власника, реальній вартості ремонту. Важливо розуміти: відмова чи рішення комісії — не обов’язково остаточна крапка. Якщо людина не погоджується з рішенням, вона може його оскаржити. Спочатку можна подати офіційне заперечення до самої комісії або до органу, при якому вона створена.
Якщо це не дає результату, питання можна вирішувати в судовому порядку. У таких випадках юридична допомога вже може включати підготовку позовної заяви та збір доказів. За потреби може йтися і про незалежну будівельно-технічну експертизу, яка дозволить визначити реальну вартість необхідного ремонту.
До юриста краще приходити не лише після відмови Є кілька ситуацій, у яких я точно не радила б відкладати консультацію:
Якщо документи на житло повністю втрачені або згоріли
Якщо право власності не внесене до Державного реєстру речових прав
Якщо є неоформлена спадщина
Якщо між родичами або співвласниками є майновий спір
Якщо вже пролунала відмова від представників місцевої влади — навіть усна.
Але для консультації зовсім не обов’язково чекати, поки ситуація стане настільки складною.
Іноді достатньо на початку зрозуміти послідовність дій: що потрібно зафіксувати, які документи перевірити, куди звернутися і що зробити до початку ремонту.
Тому юридична допомога в межах проєкту може бути різною. Комусь достатньо однієї консультації телефоном або під час особистої зустрічі. Іншій людині потрібен триваліший супровід із підготовкою документів, звернень чи позовів.
Уся ця допомога є безоплатною. Після пошкодження житла людина одночасно має вирішувати десятки питань: як убезпечити будинок, де знайти кошти на ремонт, як повернутися додому, що робити з речами, куди звертатися по допомогу.
На цьому тлі реєстри, спадкові справи, акти, комісії та адміністративні процедури легко відкладаються на потім. Але іноді саме від них залежить, чи зможе людина скористатися тією допомогою, на яку має право. Тому завдання юридичної підтримки для мене полягає не в тому, щоб ускладнити відновлення ще більшою кількістю процедур. Навпаки — допомогти людині пройти їх так, щоб один втрачений документ, старий запис у БТІ чи невчасно зроблений ремонт не стали перешкодою на шляху до відновлення власного дому.
