21 жовтня у Львові міжнародний благодійний фонд Карітас України презентував навчально-методичний посібник «Формування життєвих навичок та соціальної активності підлітків».
Видання містить багаторічний практичний досвід по роботі з дітьми та молоддю фахівців мережі організацій Карітасу та наукові підходи до обґрунтування методик від Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України.
Презентація відбулася в Центрі Шептицького Українського католицького університету та об’єднала представників освітнього середовища, соціальних служб, громадських і міжнародних організацій, а також фахівців, які безпосередньо працюють із дітьми та молоддю.
Зоряна Лукавецька, керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України: «Ми хочемо працювати тісніше з освітою, щоб наші напрацювання використовувалися в школах вчителями, які кожен день працюють з дітьми. Цей посібник – це вижимка з того найкращого, що наші організації практикували у своїй щоденній роботі. Ми відбирали вправи не самі – запитували зворотний зв’язок у підлітків та працівників, і ми бачимо, що вони справді працюють, мотивують дітей до участі, залучають їх думати, аналізувати і дають можливість помилятися».
Учасники обговорили роль неформальної освіти у розвитку підлітків, можливості використання нової методики в школах та соціальних закладах, а також практичні підходи до формування життєвих компетентностей.
Володимир Лис, начальник служби у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації: «Цей посібник буде корисним не лише педагогам, а й фахівцям, які супроводжують прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, наставникам та працівникам центрів підтримки сімей і дітей. В першу чергу тому, що діти, які виховуються без батьківського піклування або проживали в інституційних закладах, дорослішають і зустрічаються з проблемами соціальної та побутової адаптації. Посібник допоможе сформувати практичні знання та навички ще до того, як дитина розпочне самостійне життя».
Ольга Матвійчук, координаторка освітніх програм Львівського офісу UNICEF Ukraine: «Якісна освіта не обмежується передаванням академічних знань. Вона також має формувати світогляд, характер, психологічну стійкість та здатність людини взаємодіяти з навколишнім світом. Практичні інструменти посібника мають значний потенціал для використання в освітніх закладах, адже не потребують обов’язкового впровадження окремого навчального предмета. Вправи можна налаштувати до будь-якого уроку».
Ігор Бущак, викладач факультету педагогічної освіти Львівського національного університету імені Івана Франка: «Неформальна освіта може ефективно доповнювати формальну, створюючи додаткові можливості для розвитку компетентностей, передбачених державними освітніми стандартами. Вправи і діяльності, які заплановані в цьому посібнику, якраз зорієнтовані на дітей, на їхні інтереси, на проактивну діяльність, на інтерактивні методи, які допомагають їм формувати і життєві навички, і соціальну активність».
Навчально-методичний посібник призначений для фахівців, які працюють із підлітками віком від 12 до 17 років. Він містить повноцінну програму неформальної освіти тривалістю 150 годин, що охоплює п’ять модулів, 25 тематичних блоків та 294 вправи.
Програма побудована навколо п’яти ключових напрямів, які допомагають підліткам підготуватися до дорослого життя.
Перший модуль – здоров’я та турбота про себе. Він охоплює психологічну стійкість, фізичну активність, здорове харчування, особисту гігієну та основи першої домедичної допомоги. Учасники навчаються розпізнавати власні потреби, підтримувати фізичне й ментальне здоров’я та відповідально ставитися до власної безпеки.
Другий модуль – розвиток м’яких навичок (soft skills). Його присвячено емоційному інтелекту, конструктивному вирішенню конфліктів, асертивній поведінці, командній роботі та управлінню часом. Підлітки вчаться розуміти власні емоції, домовлятися, відстоювати особисті кордони без агресії та ефективно взаємодіяти з іншими.
Третій модуль – професійна орієнтація. Він допомагає дослідити власні здібності та інтереси, познайомитися зі світом сучасних професій, зрозуміти тенденції ринку праці й зробити перші кроки до усвідомленого вибору майбутнього професійного шляху. Окрему увагу приділено підприємництву та можливостям реалізації власних ідей.
Четвертий модуль – фінансова грамотність. Підлітки знайомляться з основами управління особистими фінансами, вчаться планувати бюджет, розрізняти потреби й бажання, заощаджувати, безпечно користуватися фінансовими сервісами та розпізнавати шахрайські схеми. Також розглядаються можливості першого заробітку та відповідального ставлення до грошей.
П’ятий модуль – громадянські компетентності. Він охоплює питання людяності, взаємоповаги, лідерства, медіаграмотності, волонтерства та екологічної відповідальності. Його мета – показати підліткам, що вони вже сьогодні можуть впливати на життя своєї громади та бути ініціаторами позитивних змін.
Особливість посібника полягає в тому, що кожен модуль завершується створенням і реалізацією соціально значущого групового проєкту. Підлітки самостійно пропонують ідеї, планують активності, розподіляють обов’язки та втілюють соціальні ініціативи.
Навчально-методичний посібник «Формування життєвих навичок та соціальної активності підлітків» створено в межах проєкту «Процвітання крізь шторм: сталі, якісні та орієнтовані на дитину послуги для безпеки, розвитку та добробуту вразливих дітей в Україні», який реалізує Карітас України за фінансування Карітасу Німеччини.
Тепер вони вирощують овочі й баштанні культури та планують розширювати господарство.
Повернення додому
Після восьми місяців російської окупації Юлія повернулася до Великої Олександрівки на Херсонщині разом із родиною. Вдома на них чекали понівечене обстрілами подвір’я, кілька ракет на городі, пошкоджений будинок, заміновані території навколо та мало можливостей для заробітку. Магазини майже не працювали, знайти роботу було складно.
До повномасштабної війни Юлія понад десять років працювала в районному суді, а її чоловік займався будівництвом. Після повернення подружжя почало думати, як забезпечити сім’ю з двома маленькими дітьми та облаштувати життя на рідному місці. Вони вирішили спробувати те, про що давно мріяли: вирощувати овочі й поступово розвивати власне господарство.
Після тимчасової окупації лівобережжя Херсонщини Україна втратила доступ до значної частини врожаю, що призвело до подорожчання овочів і фруктів. Традиційно саме лівобережжя забезпечувало значну частину внутрішнього попиту на овочі та баштанні культури. Тепер аграрії правобережжя поступово заповнюють цю нішу, вирощуючи продукцію для місцевого ринку.
Грант на перші кроки
Досвіду ведення власної справи подружжя не мало, як і грошей на старт. Юлія шукала інформацію про грантову підтримку в соціальних мережах і так дізналася про програму BLOOM. Родина звʼязалась з командою Карітасу Берислава, розповіла фахівцям про свою ідею, показала земельну ділянку та отримала грант.
За грантові кошти придбали полікарбонатну теплицю та систему крапельного зрошення. На городі під агроволокном родина вирощує картоплю ультрараннього сорту. У теплиці висадили близько тисячі насінин кавуна, ранню кукурудзу, помідори та хризантеми. Спочатку рослини вирощують у теплиці, а потім пересаджують у відкритий ґрунт.
Робота на землі залежить і від погоди. Цьогорічні морози частково знищили врожай озимої цибулі, насіння якої родина замовляла з Нідерландів. Юлія з чоловіком продовжують працювати та враховувати ризики, з якими стикаються під час вирощування культур.
Юлія регулярно відвідує навчання від програми. Вона вже отримала технологічні карти з вирощування картоплі, буряка, моркви та огірків у відкритому ґрунті. Це допомагає родині планувати роботу й розвивати господарство.
Сімейна справа для майбутнього дітей
Подружжя вже планує наступний сезон. Хочуть вирощувати більше картоплі та кавунів. На цей рік родина орендувала город сусідів, а для подальшого розширення господарства планує оформити оренду додаткової землі через селищну раду.
Для Юлії та її чоловіка важливо, щоб справа розвивалася й у майбутньому могла стати сімейною справою для дітей.
«Ми з чоловіком хочемо розвинути власний бізнес настільки, щоб потім залишити його дітям. Мріємо, щоб вони мали власну справу», – каже Юлія.
Розвиток місцевих господарств підтримує і громаду. Жителі можуть купувати продукцію місцевих виробників, а підприємці продовжують працювати та вкладати кошти у власну справу.
«Наше село не стоїть на місці, воно розвивається. Ці кошти працюють, підтримують економіку держави та нашого селища», – розповідає Юлія.
За словами координатора програми BLOOM Карітасу Берислав Дмитра Харіна, овочівництво є перспективним напрямом сільського господарства на правобережжі Херсонщини після втрати доступу до значної частини аграрних територій лівобережжя. Карітас Берислав продовжує підтримувати фермерські господарства на деокупованій території області.
Команда партнерів програми BLOOM із Prosper Global в Україні (Prosper Global Ukraine) зустрілася з учасниками у Великоолександрівській громаді, щоб побачити, як вони розвивають власні справи.
Дивіться у відео партнерів історію Юлії та інших учасників програми:
Про програму BLOOM
BLOOM (Building Livelihoods and Opportunities for Optimized Markets) підтримує людей, бізнеси й громади, які постраждали від війни.
Програма допомагає відновлювати джерела доходу та розвивати підприємництво. У межах програми Карітас України та його місцеві партнери, зокрема Карітас Берислав УГКЦ, надають фінансову підтримку для започаткування й розвитку власної справи, а також проводять навчання для учасників.
Програму реалізує Caritas Ukraine спільно з місцевими організаціями мережі Карітасу: Карітас Берислав УГКЦ, Карітас Миколаїв УГКЦ та Caritas Odesa UGCC. Фінансову підтримку надає уряд Великої Британії через UK aid.
Зустріч стала підсумком трирічної роботи над проєктом «Карітас: від ідентичності до дії. Реалізація формаційної програми в ідентичності в мережі Карітас України» за підтримки Карітасу Італії.
Програма поєднала духовну формацію, обмін досвідом і практичну роботу над розвитком організацій. Зустріч розпочалася Літургією, яку очолив владика Василь Тучапець, екзарх Харківський і голова Відділу соціального служіння УГКЦ.
«Саме Господь є джерелом нашого служіння. А допомога, яку виявляємо потребуючим людям, має випливати з нашого серця. Якщо серце наповнене любов’ю до Христа, то і наша підтримка виявляється з повагою і відкритістю серця», — наголосив владика.
Президентка Карітасу України Тетяна Ставничи підкреслила важливість плекання християнських цінностей у мережі та їхнього прояву в суспільстві, особливо в умовах тривалої війни.
«На початку повномасштабного вторгнення здавалося, що ціла країна жила цінностями Карітасу та Церкви. Всі діяли інтуїтивно і розуміли, що ми маємо бути разом, бути солідарні, маємо допомагати ближньому — і так ми вистоїмо.
Чим довше триває війна, тим більше ми потребуємо публічного прояву християнських цінностей у суспільстві. Їх треба ще більше плекати, щоб вони стали для нас не тільки орієнтиром, до чого ми йдемо, але й навичками та чеснотами щоденної роботи».
Учасники також працювали над питаннями стійкості команд в умовах тривалого стресу з запрошеною тренеркою з організації «Діалог у Дії» Оленою Копіною та убезпечення з менеджеркою Карітасу України Мартою Яцишин.
Завершальний день присвятили практичному опрацюванню формаційної програми: обговорювали, як інтегрувати ідентичність Карітасу в життя організацій, визначали потреби команд і добирали інструменти для подальшої формаційної роботи. Цю практичну роботу модерували менеджерки Карітасу України Іванна Бойко та Олена Карнаух.
«Ми хочемо, щоб учасники поглиблювали свій досвід у ролі форматорів своїх організацій, взяли для своєї роботи нові інструменти й могли надалі впроваджуватиформаційну програму», — зазначила Іванна Бойко, менеджерка проєкту з ідентичності у мережі Карітас.
Важливою частиною зустрічі стало спільне осмислення шляху формації, який складається з чотирьох етапів: «Знати», «Прийняти», «Жити» і «Поширювати». Учасники обговорювали, як ці етапи втілювати у своїх командах, та дійшли висновку, що формація не може бути відповідальністю лише однієї людини: її розвивають керівники й працівники, які живуть ідентичністю Карітасу та передають її іншим. Водночас універсального підходу до формації немає: кожна організація має враховувати власний контекст, потреби команди та місцеві особливості.
Отець Олег Лучка, директор благодійної організації «Карітас Житомир» вперше взяв у участь у такому форматі зустрічі. Він також поділився враженнями від формаційної зустрічі.
За словами отця, головною метою поїздки було спілкування зі співбратами та однодумцями, які стикаються з подібними викликами у праці, а також отримання нових порад та інформації. Формат особистих розмов дозволяє обговорити наболілі питання віч-на-віч, зчитуючи реакції та жести.
«Такі зустрічі допомагають зростати інтелектуально, оскільки публічні діячі та представники соціальних ініціатив повинні тримати високий рівень комунікації з владою і суспільством. Робота в благодійності передбачає щоденні зустрічі з людьми у найбільшій потребі, тому подібні навчання додають сил та підіймають професійний рівень», — підсумовує директор Карітас Житомир.
«Ми три роки розробляли і впроваджували формаційну програму в мережі Карітасу України за підтримки Карітасу Італії. На цю підсумкову зустріч запросили директорів місцевих організацій, єпархіяльних, а також невеликих парафіяльних і новостворених, які нещодавно долучилися до мережі. Це вперше зустріч такого формату відбулася в Карітасі і для директорів цей досвід спільного обговорення особливо цінний», — розповіла Ольга Сорока, директорка департаменту організаційного розвитку мережі Карітасу України.
За її словами, для менших організацій ця зустріч стала нагодою перейняти досвід колег, поспілкуватися зі співбратами у священстві та налагодити особисті контакти.
«Один зі стовпів ідентичності Карітасу — це духовність зустрічі. І ця зустріч справді стала нагодою для духовного спілкування між директорами, між працівниками Карітасу України та директорами організацій. Це можливість поспілкуватися обличчя до обличчя одне з одним, а також обличчя до обличчя з Господом, який укріплює їх у служінні та покликанні».
Під час групової роботи учасники визначали спільні формаційні потреби та обговорювали подальші кроки для реалізаціїпрограми. На основі цих напрацювань плануватимуть формаційні активності для організацій мережі.
«Коли ми говоримо про організаційну культуру, то йдеться саме про формацію. Що ми вкладаємо в організацію і як можемо далі послужити? Те, як ми формуємо культуру спілкування одне з одним, праці та співпраці, зрештою відображається у служінні людям, і громадам, які потребують допомоги», — підсумувала Ольга Сорока.
Що, якби школярі могли не просто вивчати економіку за підручниками, а створити власне підприємство, розробити продукт і знайти перших покупців?
Саме таку можливість отримали учні 15 шкіл Вінницької, Житомирської та Кіровоградської областей України завдяки інноваційній програмі шкільного соціального підприємництва FLEEP, яку Карітас України, за фінансової підтримки Карітасу Австрії та NACHBAR IN NOT, вперше запровадив у межах проєкту «Зміцнюємо Україну зараз» (SUN).
На відміну від традиційного навчання, FLEEP побудована за принципом learning by doing – навчання через практику. Учні 8-11 класів вивчають фінансову грамотність, самостійно розробляють бізнес-ідеї, складають бюджети, досліджують потреби покупців, працюють із професійним обладнанням і створюють справжню продукцію. Кожна школа отримала грантову підтримку в розмірі 2500 євро на розвиток власного соціального підприємства.
Школярі приміряють на себе ролі, які згодом можуть стати їхніми професіями: продакт-менеджерів, маркетологів, дизайнерів, фінансистів, менеджерів із продажів, сммників та інших. Водночас вони навчаються працювати в команді, домовлятися, ухвалювати рішення та брати відповідальність за результат.
Від 3D-друку до соціального бізнесу
У Тетерівському ліцеї на Житомирщині команда «Тетріс» розвиває виробництво сувенірів і принтів на одязі. У Житомирському ліцеї №4 учні створюють тематичну продукцію для шанувальників кіно, книжок та ігор, а у Вороновицькому ліцеї на Вінниччині використовують 3D-друк для виготовлення розвивальних ігор і тактильних матеріалів для дітей з особливими освітніми потребами.
Вероніка, яка навчається у 10 класі, вже планує пов’язати свою професію з 3D-друком. «Зараз ми робимо іграшки, але у майбутньому я хочу виготовляти протези для людей з інвалідністю», – розповідає вона.
Інші школярі обрали виробництво екологічних товарів. У Вінницькому ліцеї №12 працюють із фанерою, виготовляючи декор і кухонні аксесуари. У ліцеї №24 Житомира розвивають бренд екоторбин SVOЇ ТОТЕ, частину прибутку від яких планують спрямовувати на підтримку вразливих родин. В Агрономічненському ліцеї виготовляють мило, у Суботівському – свічки, а в Олександрівському ліцеї №2 опановують традиційні ремесла.
«Найскладніше розрахувати фінальну ціну готового продукту, – каже Злата, учениця 9 класу. – Здавалось, що це легко, але коли починаєш враховувати собівартість матеріалів, роботу персоналу, комунальні платежі та закладати прибуток, то дуже важко і запропонувати конкуретну ринкову ціну, і не зайти в мінус».
У Троковицькому екологічному ліцеї започаткували бренд натуральних фруктових чипсів Fripshouse, а в Левківському – шкільну мінікав’ярню Coffee & Study. Окремі команди розвивають виробництво товарів для домашніх тварин, поєднуючи підприємництво з допомогою притулкам.
«Найцікавіше – побачити, що люди хочуть купувати те, що ми самі придумали й зробили. Це зовсім інше відчуття, ніж просто отримати оцінку за завдання», – ділиться Андрій, учень 10 класу.
Розробляючи ідеї майбутніх соціальних підприємств, діти насамперед замислювалися над тим, яку користь їхня діяльність може принести громаді. Свої ініціативи школярі спрямовують на допомогу людям старшого віку, підтримку притулків для тварин та створення кращих умов у школах для дітей з особливими освітніми потребами. Так вони вчаться не просто вести бізнес, а й бачити потреби інших, брати на себе відповідальність і змінювати життя своєї громади на краще.
Перші покупці та великі перспективи
У березні 2026 року учасники FLEEP представили свої продукти на форумі «Щасливі Ми» в Тернополі. Для багатьох це був перший досвід публічної презентації власного бізнесу. Деякі шкільні підприємства вже вийшли за межі навчальних закладів: їхню продукцію купують представники місцевої влади та громади, є домовленості з місцевими магазинами, але майбутнє буде за інтернет платформами.
«Ми проживаємо в сільській місцевості, – розповідає вчителька Оксана Трубіна, яка курує соціальне підприємство EKOPAWS у Богданівському ліцеї Кіровоградської області. – Тут немає такого, що всі масово купуватимуть одяг для тварин, тому продаватимемо продукцію через рісейл платформи та Instagram».
Головна мета FLEEP зовсім не навчити дітей заробляти гроші, успіхом буде їхня віра у власні можливості та професійне майбутнє в Україні. Програма формує покоління молодих людей, які вміють перетворювати ідеї на реальні справи, створювати корисні продукти та відповідати на потреби своїх громад.
«Навички, які діти здобувають у рамках програми FLEEP, допоможуть їм не просто стати професійними підприємцями у дорослому житті, але й брати активну участь у відбудові держави та відновленні економіки після завершення війни», – підсумовує менеджерка проєкту SUN Карітасу України Анна Кілас.
Жінці 91 рік, сорок із них вона пропрацювала в «Укртелекомі», і досі сама веде господарство, не дозволяючи віку вирішувати за себе. Та щойно наближаються холоди, у її щоденних підрахунках з’являється болюче питання: від чого відмовитися цього разу – від ліків, від їжі чи від тепла.
У серпні Наталія Федорівна отримала багатоцільову грошову допомогу від Карітасу. Вона вирішила зберегти ці кошти на зиму, щоб мати запас для майбутніх платежів. Самостійно визначити, коли й на що використати підтримку, — важлива можливість для людини, яка звикла ретельно планувати свій бюджет.
До Міжнародного дня боротьби з бідністю, який відзначають 17 жовтня, розповідаємо, як працює багатоцільова грошова допомога UCT Карітасу України, кому вона надається та чому її умови відрізняються залежно від життєвої ситуації.
Що таке UCT і чому допомога має різні формати
Карітас України понад 12 років надає багатоцільову грошову допомогу. Її особливість — люди самі визначають, на які першочергові потреби спрямувати кошти. Для однієї родини це ліки, для іншої — продукти, оренда житла чи речі, яких бракує після евакуації.
З 2026 року Карітас впроваджує грошову допомогу за пріоритетами — UCT, від англійського Unified Cash Transfers. Це багатоцільова допомога, яка, на відміну від цільових грошових виплат, не обмежена однією визначеною потребою. У межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні»” застосовуються чотири види UCT із різними умовами, сумами та періодами підтримки.
«Людина, яка щойно евакуювалася, і родина, яка тривалий час живе поблизу фронту, потребують різної підтримки. Тому передбачено чотири види UCT: для життя у прифронтових громадах, після евакуації, після обстрілів і для вразливих переселенців, які не отримують державних виплат. Це спільний підхід, розроблений на рівні гуманітарного реагування в Україні. Він спирається на ситуації, визначені у Плані гуманітарних потреб і реагування, та узгоджений Робочою групою з грошової допомоги (Cash Working Group)», — пояснює Тетяна Назаренко, головна експертка напряму UCT.
Багатоцільова грошова допомога підтримує не лише окремі родини, а й громади, у яких вони живуть. Люди купують продукти в місцевих магазинах, ліки в аптеках, оплачують житло та послуги. Ці кошти залишаються в громаді й підтримують місцевий бізнес. До переказу та виплати допомоги залучені банки й поштові відділення. Тож люди отримують можливість придбати потрібне, а громада — додаткові кошти для своєї економіки.
Чотири життєві ситуації, у яких можна отримати підтримку
Життя у прифронтовій громаді — UCT1. Ця допомога призначена для вразливих людей у визначених прифронтових громадах, які відповідають критеріям програми. Це люди, що живуть поблизу лінії фронту, у зоні 0–50 км, де постійна загроза обстрілів і втрата стабільного доходу змушують економити на найнеобхіднішому.
Розмір допомоги становить 10 800 гривень на людину, що розраховані на покриття базових витрат протягом 6 місяців. Така допомога надається на кожного члена сім’ї (домогосподарства). Саме за цим напрямом отримала виплату Наталія Федорівна на Сумщині.
Наталія Федорівна отримала грошову допомогу за пріоритетом UCT1
Пані Світлана зі Слов’янська разом із чоловіком і 80-річною мамою залишається вдома в тій частині міста, де мешкає лише близько п’ятнадцяти людей. Мости там руйнують, дороги обстрілюють, тож їхати по продукти щоразу ризиковано. Свою виплату родина витратила так, як підказало життя: купила продукти тривалого зберігання, одяг і взуття та оплатила комунальні послуги. Тепер у морозилці лежить десять хлібин, у підвалі – овочі, а в коморі засоби гігієни, тобто є запас на випадок перебоїв із постачанням.
Нещодавня евакуація — UCT2. Для людей, які були змушені переміститися через бойові дії, обстріли або рішення про примусову евакуацію, передбачена одноразова виплата 12 300 гривень на особу. Вона розрахована на три місяці забезпечення базових потреб. Зареєструватися можна протягом 45 днів після евакуації.
Після переїзду витрати виникають одразу: потрібно оплатити житло, придбати продукти, одяг або необхідні побутові речі. Грошова підтримка дозволяє родині визначити, що з цього потрібно насамперед.
Пан Іван із Донеччини погодився виїхати лише після сьомого влучання в його будинок, коли від оселі залишилися самі стіни, а разом із нею пропали одяг і документи. Реєструючись на отримання виплат у транзитному центрі, він поділився, на що збирається витратити допомогу: «Нічого не осталось: ні одежі, ні документів… Ото в чому був. Добре, що документи відновив. А гроші витрачу на одяг та продукти, бо пенсії зараз ні на що не вистачає».
Для 75-річної пані Ніни, яка після кількох вимушених переїздів оселилася в Кам’янському, найнагальнішою потребою стало здоров’я. Отриману грошову допомогу вона планує витратити на ліки та візити до лікарів. «Треба і до стоматолога, і до окуліста, потрібні ліки. Навіть не знаю, за що спочатку братися», — говорить жінка. Виплата однакова, а рішення різні, і саме в цьому суть принципу вибору.
Пані Ніна планує спрямувати отримані кошти на лікування, а пан Іван – на одяг та продукти
Наслідки обстрілу— UCT3. Цей вид допомоги передбачений для людей, які постраждали від обстрілів, ракетних ударів та інших атак на цивільне населення протягом останніх 45 днів, зокрема родин із пошкодженим житлом або пораненими членами сім’ї. Подію підтверджують документами: довідками з Дії чи ЦНАП, актами обстеження житла, довідками ДСНС, поліції або військових адміністрацій. Списки формують разом із місцевою владою. Розмір допомоги — 12 300 гривень на особу, що сплачується разово однією сумою, при цьому допомога розрахована на покриття базових потреб протягом 3-х місяців .
Світлана Павлівна з Миколаївки на Донеччині працювала фельдшеркою на місцевій електростанції й до останнього залишалася з колективом, надаючи допомогу після обстрілів, а коли станція зупинилася, жінка залишилася без роботи. За один місяць вона тричі відновлювала власне житло. Отримавши допомогу, жінка змогла вирішити побутові питання й зберегти стабільність у родині, де вона піклується про доньок і прикутого до ліжка батька.
Підтримка вразливих ВПО без державної виплати — UCT4. Це проміжний захід для людей, які ще не отримують виплату ВПО від держави: він допомагає протриматися до реєстрації в державній системі, а родину супроводжує кейс-менеджер для доступу до державної системи соціальної підтримки. Щомісячна сума допомоги становить 2 000 грн для дорослих або 3 000 грн для дітей та людей з інвалідністю. Допомога може надаватись до 6 місяців при наданні необхідних підтверджуючих документів про неотримання виплати ВПО від держави
Напрям
Кому
Розмір допомоги на особу
Період покриття
UCT1
Вразливі люди в прифронтових громадах (0–50 км)
10 800 грн
6 місяців
UCT2
Евакуйовані протягом останніх 45 днів
12 300 грн
3 місяці
UCT3
Постраждалі від обстрілів протягом останніх 45 днів
12 300 грн
3 місяці
UCT4
Вразливі переміщені особи (50+ км), які не отримують державну виплату ВПО
2 000 грн (дорослі) / 3 000 грн (діти та люди з інвалідністю) на місяць
від 3 до 6 місяців
Як відбуваються реєстрація, перевірка та виплата
Шлях до виплати складається з трьох кроків. Спершу – реєстрація. Залежно від умов і безпекової ситуації реєстрація може відбуватися в офісі місцевої організації Карітасу, під час виїзду мобільної команди або дистанційно. Команди координують роботу з місцевою владою та гуманітарними партнерами.
Для реєстрації потрібні документи, що посвідчують особу, та інші документи залежно від виду допомоги — наприклад, підтвердження переміщення або пошкодження житла.
Реєстрація може відбуватись дистанційно або на дому, мобільними командами Карітасу
Другий етап – перевірка заявки. Реєстрація не означає автоматичного отримання допомоги: кожну заявку наша команда перевіряє на відповідність умовам конкретного виду UCT. Під час відбору враховують життєві обставини й критерії вразливості.
До вразливих категорій належать, зокрема, люди з інвалідністю й важкими захворюваннями, самотні люди від 55 років, самотні батьки чи опікуни, багатодітні родини, вагітні та матері з дітьми до трьох років. Це не вичерпний перелік — конкретні критерії залежать від виду UCT.
Також проводиться перевірка на предмет отримання аналогічної грошової допомоги від інших благодійних організацій, з урахуванням періоду її покриття.
Лише після цього настає третій етап — безпосередня виплата коштів. Гроші можна отримати на банківський рахунок або через Укрпошту: у поштових відділеннях по всій Україні, а за потреби листоноша може доставити виплату додому. Водночас такий переказ може тривати довше, ніж зарахування на картку, тому різний час отримання коштів людьми, зареєстрованими одночасно, не означає відмову у виплаті
Підтримка, що відповідає реальним потребам
Станом на 1 жовтня 2026 року в межах проєкту на грошову допомогу UCT виплачено понад 416 млн гривень. Підтримку отримали:
17 839 людей у прифронтових громадах — за напрямом UCT1, на загальну суму понад 192,6 млн грн;
13 539 людей після евакуації — за напрямом UCT2, на суму понад 166,5 млн грн;
4 626 людей, які постраждали від обстрілів, — за напрямом UCT3, на суму майже 56,9 млн грн;
9 внутрішньо переміщених людей, які не отримують державної виплати ВПО, — за напрямом UCT4, на загальну суму 66 тис. грн.
Щоб переконатися, що надана допомога відповідає потребам людей, ми постійно збираємо зворотний зв’язок. Так, за даними системи моніторингу й оцінки (MEAL), 97,4% отримувачів вважають виплати своєчасними, 99,2% задоволені формою допомоги, а 94,4% кажуть, що реєстрація була зручною.
За цими показниками — конкретні рішення людей: оплатити оренду, придбати необхідне після обстрілу, подбати про лікування чи підготуватися до зими. Грошова допомога дає їм ресурс для ухвалення цих рішень.
«Ми бачимо, що потреби людей не зменшуються, а змінюються разом із ситуацією: одні родини залишаються у прифронтових громадах, інші змушені евакуюватися або втрачають житло та доходи через обстріли. Тому важливо зберігати фінансування багатоцільової грошової допомоги — вона дозволяє швидко реагувати на ці зміни та залишає людині можливість самій визначити, що для неї є найнеобхіднішим», — каже Василь Жгун, керівник програми грошової допомоги Карітасу України
Куди звернутися
Актуальні умови допомоги, перелік необхідних документів і статус виплати можна уточнити в місцевій організації Карітасу або за телефоном гарячої лінії Карітасу України 0 800 336 734. Щодо формування списків після обстрілів у вашій громаді також можна звернутися до місцевої влади.
Будьте уважні: не всі оголошення про грошову допомогу є справжніми. Не поспішайте заповнювати анкети чи передавати особисті дані, якщо не впевнені, хто їх збирає. Карітас не збирає документи через неофіційні Телеграм-канали та ніколи не просить CVV-код картки, PIN чи паролі. Участь у програмі та реєстрація на допомогу є безкоштовними і Карітас не просить оплату за включення до списків чи отримання UCT.
Звіряйте інформацію з повідомленнями на офіційних сторінках місцевих Карітасів, задіяних у проєкті: Карітас Харків, Карітас Миколаїв, Карітас Кривий Ріг, Карітас Суми, Карітас Краматорськ, Карітас Кам’янське, Карітас Чернігів, Карітас Запоріжжя та Карітас Полтава.
Завдяки багатоцільовій грошовій допомозі UCT Наталія Федорівна із Сумщини має кошти, відкладені на зиму, — і більше впевненості, що зможе оплатити тепло і закрити інші потреби. У Світлани зі Слов’янська — запас продуктів, щоб рідше вирушати небезпечною дорогою до магазину. В Івана — можливість придбати одяг замість згорілого. У цих історіях підтримка набуває різного змісту, бо кожна людина найкраще знає, чого їй бракує. Можливість подбати саме про це допомагає впевненіше планувати найближче майбутнє.
Проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» реалізується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки. Зміст публікації є виключною відповідальністю Карітасу України та не обов’язково відображає позицію Уряду Сполучених Штатів.
Участь у заході взяли близько 50-ти фахівців та представників організацій у сфері протидії торгівлі людьми з багатьох країн світу, зокрема з Польщі, Франції, Словенії, Швеції, Боснії і Герцеговини, Іспанії, Естонії, Нідерландів, Угорщини, Австрії, Ірландії, Кенії, Великої Британії, Норвегії, Латвії, Бельгії, Болгарії, Ватикану та Швейцарії.
Глобальний вимір та свідчення постраждалого
Елена Фанчіуллі, представниця Caritas Internationalis та міжнародної мережі COATnet, презентувала стратегічну рамку мережі на 2024–2030 роки, яка базується на чотирьох стовпах: адвокації, захисті, просвітництві та лідерстві людей, які були в ситуації торгівлі людьми. Також спікерка розповіла про участь у 15-го Конгресі ООН із запобігання злочинності в Абу-Дабі та анонсувала підготовку до відзначення 25-річчя COATnet у Римі.
Найбільш емоційним моментом заходу став виступ Василя (ім’я змінено) з Чернівецької області. Наприкінці 2022 року він потрапив у трудове рабство до окупантів, де провів 3 роки та 7 місяців. Василь розповів про пережитий жах, щоденну важку працю, тортури та фізичне насильство, наголосивши, що вистояти та втриматися за життя йому допомогла лише одна думка — про родину, яка чекає на нього вдома.
Учасники зустрічі висловили щиру підтримку Василю, підкресливши, що саме любов і підтримка родини є головною силою та опорою для кожної людини, яка пройшла через випробування, насильство та експлуатацію.
Досвід Карітасу України та виклики війни
Карітас України вже понад 22 роки залишається провідною та досвідченою інституцією у сфері протидії торгівлі людьми. За цей час фахівці організації надали практичну та комплексну допомогу понад 2 000 постраждалим та провели превентивні заходи для близько 1,6 мільйона людей. Лише за роки війни допомогу від Карітасу України отримали 634 осіб.
Наталія Голинська, експертка з протидії торгівлі людьми та менеджерка міграційних проєктів Карітасу України, презентувала комплексну модель допомоги, орієнтовану на людину та побудовану з урахуванням психологічної травми. Вона висвітлила тривожну статистику: у 2026 році статус особи, що постраждала від торгівлі людьми в Україні отримали 793 особи (у 2025 – 485, а у 2024 – 182)! . Війна сформувала нові тенденції — 94% ідентифікованих осіб складають чоловіки, а 91% випадків припадає на змішані форми експлуатації, зокрема та примусову працю та інші форми експлуатації цивільних у полоні.
Розвиваючи тему допомоги постраждалим, Олексій Козак, менеджер реінтеграційних проєктів Карітасу України, презентував учасникам Транскордонний проєкт із Румунією та Молдовою. Ця співпраця допомагає біженцям безпечно повертатися додому й уникати пасток експлуатації завдяки єдиній інформаційній базі та міжвідомчому супроводу.
У свою чергу, менеджер транскордонного проєкту Карітасу Румунії Томас Хакл оприлюднив результати опитування 265 українців у Румунії, понад 40% яких вважають ризик торгівлі людьми високим, понад 10% особисто стикалися з загрозою експлуатації, а 44% шукають підтримки саме в неурядових організаціях таких як Карітас.
Ключові питання та живий діалог
Під час дискусійної сесії учасники обговорили найбільш критичні проблеми сьогодення. Першою з них стала депортація українських дітей із тимчасово окупованих територій. Відповідаючи на запитання Брайана О’Тула з Ірландії про можливі кроки міжнародної спільноти, Наталія Голинська наголосила, що депортація понад 20 тисяч дітей — це не просто злочин торгівлі людьми, а пряма ознака геноциду українського народу. Вона закликала об’єднувати міжнародні зусилля, щоб світ почув і сприяв поверненню дітей в Україну.
Другим важливим блоком стало обговорення вербування Росією іноземців та їх використання у війні. Учасники акцентували увагу на необхідності визначення цього явища як торгівлі людьми. Також обговорювалася вербування українських підлітків через соціальні мережі та за допомогою штучного інтелекту для вчинення злочинів проти власної держави.
У межах заходу також відбувся перегляд анімованого відеоролика, створеного до цієї дати у партнерстві з колегами з Румунії та Молдови, щоб наочно привернути увагу суспільства до ризиків експлуатації та засобів убезпечення
Відео українською
Відео англійською
Наприкінці заходу учасники закликали представників благодійних організацій до нових партнерств, адже подолати торгівлю людьми під час війни можна лише спільними зусиллями. Карітас України залишається відкритим до співпраці, щоб надавати найбільш ефективну та своєчасну допомогу.
Підсумовуючи зустріч, учасники підкреслили: злочин торгівлі людьми під час війни набув більшої жорстокості та нових прихованих форм, і протидіяти йому можна лише через системне партнерство.
Як захистити дітей від небезпек в інтернеті, навчити розпізнавати маніпуляції та водночас зберегти всі можливості, які відкриває цифровий світ?
Ці питання були центральними під час міжнародної конференції Beyond the Screens: Responsibility, Tools and Practices for Children’s Safety in the Digital World («За межами екранів: відповідальність, інструменти та практики захисту дітей у цифровому світі»), яка відбулася 23–25 вересня 2026 року в румунському місті Тімішоара.
До їхнього обговорення були запрошені представниці Карітасу України – керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей» Зоряна Лукавецька та менеджерка проєкту «Зміцнюємо Україну зараз» Анна Кілас.
Участь у конференції стала продовженням міжнародної співпраці, започаткованої в межах Ukraine Refugee Response Learning Platform. Ця платформа створила можливості для професійного діалогу, обміну знаннями та пошуку спільних рішень у сфері підтримки дітей і сімей, які постраждали від війни.
Захід об’єднав представників організацій Карітасу з України, Румунії, Польщі, Угорщини, Молдови та Франції, а також місцевої влади, поліції, соціальних служб і громадських організацій.
Завдяки участі в цій події Карітас України має можливість знайомитися з дієвими інструментами захисту дітей та адаптувати міжнародні практики до українських реалій. Водночас це також можливість поділитись українським досвідом побудови цифрової безпеки під час роботи з дітьми в умовах повномасштабної війни.
Розповідаємо детальніше про досвід та можливості нашої мережі щодо навчання дітей безпечної поведінки в інтернеті.
Між можливостями та загрозами
«В Україні ми не можемо недооцінювати позитивне значення цифрового світу, – пояснювала під час своєї панельної дискусії Зоряна Лукавецька.
У 2023 році приблизно половина українських школярів не мала можливості відвідувати школу очно. Діти навчалися вдома, причому багато хто перебував не у власних домівках, адже були змушені переїхати в інші регіони України або виїхати за кордон».
Керівниця дитячої програми Карітасу підкреслила, що освіта під час повномасштабної війни в Україні стала можливою лише завдяки онлайн-платформам та вчителям, які вже були підготовлені до дистанційного навчання під час пандемії COVID-19.
«Ми сприймали пандемію як катастрофу, але для України вона водночас стала своєрідною підготовкою до майбутніх викликів. Наші вчителі та школи вже мали відповідні навчальні програми, цифрові інструменти й досвід дистанційного викладання. Це трохи полегшило перехід до навчання в умовах війни, хоча, звичайно, не усунуло всіх проблем», – уточнила вона.
Цифрові технології також стали важливим інструментом спілкування. Діти опинилися розкиданими по всій Україні та світу. Завдяки інтернету вони могли продовжувати спілкуватися з тими, з ким раніше були близькими. Це давало їм певне відчуття емоційного комфорту.
«Багато дітей також змогли продовжити навчання в українських школах, залишатися частиною української освітньої системи та підтримувати зв’язок з українською мовою і культурою», – розповіла колегам Зоряна Лукавецька.
Водночас війна значно загострила ризики, з якими українські діти стикаються в цифровому середовищі. Ідеться не лише про традиційні загрози – кібербулінг, шахрайство, порушення приватності чи небезпечні онлайн-знайомства. Особливу небезпеку становлять поширення жорстокого воєнного контенту, інформаційно-психологічні маніпуляції та спроби ворога залучити неповнолітніх до протиправної діяльності.
«Контакт із жорстоким контентом може посилювати травматичний досвід, який діти вже пережили в реальному житті. Вони могли постраждати від обстрілів, вимушеного переміщення, втрати батьків або інших близьких людей. І коли під час комп’ютерних ігор чи перегляду матеріалів в інтернеті вони знову стикаються з подібними ситуаціями, це може ще більше травмувати їх. Тому для психологічного стану дітей такий досвід може бути надзвичайно небезпечним», – наголосила Зоряна Лукавецька.
Масштаби проблеми підтверджують результати Національного дослідження щодо онлайн-безпеки дітей в Україні, проведеного у 2026 році дослідницькою агенцією Sense Research на замовлення громадської організації Dignity Online. Згідно з його результатами, 74% школярів протягом року хоча б раз стикалися в інтернеті з жорстокими кадрами війни, а 54% підлітків зазнавали кібербулінгу.
Карітас України окремо акцентував увагу на загрозі вербування дітей через соціальні мережі та месенджери, адже зараз Європа перебуває на порозі гібридної війни з Росією та збільшується кількість диверсій, які трапляються на території сусідніх нам країн.
Маніпуляціями, залякуваннями, шантажем та іншими способами дітей використовують для збору інформації, диверсій, підпалів автомобілів військовослужбовців і волонтерів, пошкодження військового обладнання та напади на об’єкти, пов’язані з військовою діяльністю.
«Це реальна загроза. Те, що починається як контакт у цифровому просторі, може перерости в цілком реальні злочини», – підкреслює Зоряна Лукавецька. За останніми даними Служби безпеки України, 327 неповнолітніх українців російські спецслужби залучили до диверсій і терористичної діяльності лише за останні три роки.
Практична робота з цифрової безпеки
Карітас України має розгалужену мережу. У різних регіонах країни працюють 50 Просторів дружніх до дитини і дитячих центрів, а також 51 «Простір щастя» при шкільних навчальних закладах. Щороку понад 26 тисяч дітей відвідують наші регулярні заняття, групові заходи, тренінги та мають індивідуальний супровід.
Це дає можливість системно та адресно говорити з дітьми про цифрову безпеку, а не в межах окремих інформаційних кампаній.
За роки повномасштабної війни напрацьований значний досвід та широкий набір інструментів для навчання дітей безпечної поведінки в інтернеті: проводяться інтерактивні заняття, тематичні тренінги, вікторини, квести, рольові ігри та обговорення реальних і змодельованих ситуацій.
Діти вчаться захищати персональні дані, розпізнавати маніпуляції, протидіяти кібербулінгу, критично сприймати інформацію, встановлювати особисті кордони та звертатися по допомогу в небезпечних ситуаціях. До окремих заходів долучаються представники Національної поліції.
Методики адаптовані до віку та потреб дітей. Для наймолодших використовуються прості та зрозумілі вправи про особисту інформацію, спілкування з незнайомцями та довірених дорослих. Із підлітками обговорюються складніші питання: цифровий слід, безпека акаунтів, фішинг, онлайн-шантаж, сексуальна експлуатацію, дезінформація, маніпуляції та ризики вербування.
Фахівці Карітасу використовують матеріали освітнього проєкту #stop_sexтинг, уроки «Моя приватність», посібник «Безпечно про небезпечне», ресурси «Дія.Освіта», методичні рекомендації Міністерства освіти і науки України, а також практичні інструменти на кшталт чат-бота «Кіберпес», що допомагає розпізнавати кібербулінг і знаходити шляхи захисту.
Окремим напрямом є робота з батьками та педагогами, аби дорослі могли вчасно розпізнати загрозу і допомогти дитині.
Коли дитина вже опинилася у небезпечній ситуації, фахівці Карітасу можуть надати психосоціальну підтримку, допомогти визначити подальші дії, залучити батьків або законних представників та, за потреби, перенаправити до спеціалізованих служб.
***
Карітас України щиро дякує Карітасу Румунії та його виконавчій директорці Дойні Кринґашу (Doina Crângașu), а також Secours Catholique – Caritas France за організацію конференції та багаторічну роботу над захистом дітей у цифровому середовищі.
Особливо цінуємо те, що наші колеги не обмежуються вирішенням проблем онлайн-безпеки на національному рівні, а виносять їх на міжнародний порядок денний, об’єднують громадські організації, державні інституції та експертів, а також послідовно виступають за залучення самих дітей до обговорення рішень, які стосуються їхньої безпеки в інтернеті.
Окремо вдячні за щиру зацікавленість викликами, з якими стикається Україна, та увагу до становища українських дітей, які зростають в умовах повномасштабної війни. Для нас надзвичайно важливо, що досвід цих дітей стає частиною міжнародного діалогу, а спільна робота допомагає знаходити ефективніші рішення для їхнього захисту та підтримки.
Головний заклик ініціативи — «Подбай про власну безпеку!».
В Україні кампанія насамперед орієнтована на підлітків та молодь віком 14–22 роки. Водночас її матеріали будуть корисними для кожного, хто шукає роботу, планує переїзд чи повернення додому, а також для батьків, педагогів та всіх, хто прагне захистити себе та своїх близьких.
Небезпека нерідко ховається за звичайними на вигляд пропозиціями працевлаштування, поїздки чи знайомствами в інтернеті. Наша мета — навчити розпізнавати приховані ризики, правильно перевіряти інформацію та знати, куди звертатися за допомогою.
У межах кампанії заплановано: Міжнародний онлайн-захід «Human trafficking is closer than it seems» за участю партнерів та експертів для обговорення сучасних тенденцій, ризиків та практичного досвіду протидії торгівлі людьми; Презентація анімованого відео, яке мовою візуальних образів доступно пояснює базові правила безпеки; Запуск інформаційного (тримовного) сайту з корисними порадами, правилами безпеки, контактами служб підтримки, інтерактивним квестом для молоді та матеріалами для поширення; Розповсюдження брендованих брелків із посиланням на адвокаційні матеріали з протидії торгівлі людьми та нагадуванням: «Подбай про власну безпеку»; Серія превентивних та просвітницьких заходів у місцевих організаціях Карітасу.
У великій ошатній залі в швейцарській Женеві говорять про права дітей, міжнародні механізми захисту, підзвітність і відповідальність у збройних конфліктах. Серед дипломатів, представників ООН, спікерів від міжнародних і релігійних організацій – 15-річний Єгор з України.
Йому було 10 років, коли розпочалася повномасштабна війна і о 5й ранку він прокинувся у своєму рідному Краматорську від вибухів. Через чотири з половиною роки, у фінансовому центрі Європи Єгор розповідає про той ранок людям, які ухвалюють рішення щодо захисту дітей у різних частинах світу.
«Я не розумів: чому я, дитина, маю залишати свій дім, свою школу, своїх друзів? Я ж нікому нічого поганого не зробив. Я не обирав війну. Я не починав війну. Але саме я, як і мільйони інших українських дітей, маю жити з її наслідками», – говорить Єгор.
До Женеви хлопець приїхав разом з Анною Кілас, проєктною менеджеркою програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України. Протягом двох днів – 1 і 2 жовтня – вони взяли участь у двох міжнародних зустрічах, присвячених дітям у збройних конфліктах.
Першою стала презентація аналітичної записки «Посилення підзвітності за захист дітей у збройних конфліктах шляхом систематичного залучення місцевих релігійних громад» у межах 63-ї сесії Ради ООН з прав людини. Другою – Саміт з питань дітей і збройних конфліктів, де окрему панель віддали голосам дітей та молоді з країн, що переживають війну.
Цьому передувала тривала співпраця із міжнародною організацією Arigatou International, яка об’єднує людей різних релігійних та культурних традицій з метою захисту прав, гідності та благополуччя дітей. Карітас України долучився до підготовки аналітичної записки разом із ACT Alliance, Adyan Foundation – مؤسّسة أديان, Arigatou International, Islamic Relief Worldwide, The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints, World Council of Churches і World Vision International.
За міжнародними назвами, документами і дискусіями стояли дуже конкретні питання. Що потрібно дитині, яка живе під час війни? Хто має допомогти їй відбудувати життя? До кого за потреби вона може звернутися? На ці запитання відповідали діти і підлітки з України, Палестини та Лівану, а також люди, які пережили збройні конфлікти в дитинстві.
Дім, до якого неможливо повернутися
24 лютого 2022 року родина Єгора швидко зібрала найнеобхідніше і близько шостої ранку вже виїхала до невеликого села неподалік, де жили бабуся і дідусь. Як і багато українців у перші дні вторгнення, вони сподівалися, що це ненадовго.
«Рідні не розуміли, що відбувається, й думали, що все закінчиться за кілька днів. Та минали тижні, а обстріли лише посилювалися».
28 березня родина вирішила евакуюватися на Львівщину. Понад 1200 кілометрів – фактично на інший кінець країни. Перші два місяці родина жила в санаторії на околиці Шептицького. Будівля не працювала багато років, але після початку великої війни стала тимчасовим прихистком для людей, які втратили можливість залишатися вдома. Єгору, його мамі, татові та дев’ятимісячній сестрі виділили окрему кімнату.
Навчання тоді здавалося хлопцю чимось майже абсурдним. «Я взагалі не розумів, навіщо вчитися, коли триває війна. Але мама сказала мені, що війна – це не привід не вчитися».
У цьому ж санаторії розпочав свою роботу евакуйований Карітас Краматорськ. Увечері діти збиралися разом, грали, розмовляли, організовували невеликі заходи. «Це допомагало нам відволіктися від пережитого, знайти нових друзів і відчути, що ми не самі», – згадує Єгор.
Згодом родина переїхала до самого Шептицького. Єгор пішов до школи, записався на баскетбол, знайшов нових друзів. «Напевно, саме так і має виглядати нормальне життя – школа, друзі, спорт, сміх. І кожна дитина заслуговує саме на таке щасливе дитинство».
Та війна не залишилася на сході України. Уроки переривають повітряні тривоги, діти спускаються в укриття, новини знову і знову повідомляють про пошкоджені школи, поранених і загиблих.
Незадовго до поїздки в Женеву Єгор почув від батька ще одну новину: їхнього будинку в Краматорську більше немає. Його зруйнував авіаудар.
«Мені важко це усвідомити. Бо дім – це не просто стіни і дах. Це місце, де минало моє дитинство. Там залишилися мої речі, спогади про друзів, частина мого життя», – розповів він дипломатам.
Особиста історія у виступі Єгора породжує низку ширших питань. «Я думаю про інших дітей. Про дітей, які сьогодні живуть у підвалах і укриттях. Про дітей, які змушені залишати свої домівки. Які втратили батьків, рідних, друзів. Які більше не можуть повернутися додому. Хто захистить наше дитинство?» – звертається Єгор до дорослих.
Досвід мільйонів дітей
Історія Єгора далеко не виняткова. Під час виступу в Женеві Анна Кілас говорила зі сцени про те, що за кожною статистикою стоять діти, чиє життя війна вже змінила надовго.
Сьогодні близько 2,2 мільйона дітей в Україні потребують гуманітарної допомоги. Від початку повномасштабного вторгнення щонайменше 748 дітей загинули, понад 2900 були поранені, більше 2300 вважаються зниклими безвісти, а понад 20600 були депортовані або примусово переміщені. Лише частину з них вдалося повернути.
Наслідки війни не обмежуються прямими втратами. Мільйони дітей живуть із досвідом переміщення, розлуки з родинами, перерваного навчання, постійних повітряних тривог, невизначеності та страху.
Психологічний вплив цього досвіду також зростає. За даними, які навела Анна Кілас, частка українських підлітків із ймовірним посттравматичним стресовим розладом зросла з 17,3% до 32,3%, а показники тривожних і депресивних розладів майже подвоїлися протягом року. Майже третина домогосподарств повідомляє про ознаки психосоціального неблагополуччя у дітей.
Для команди Карітасу ці цифри мають дуже конкретне обличчя: це діти, які не раз змінювали місце проживання, втратили близьких або дім, живуть і навчаються під звуки сирен. «Психосоціальна підтримка в таких умовах – це не додаткова послуга і не щось другорядне. Це важлива частина того, що допомагає дітям знову відчути стабільність, відновити стійкість і повернути надію», – наголошувала Анна Кілас.
З початку повномасштабного вторгнення в Україні були пошкоджені 4706 закладів освіти, з них 428 зруйновані повністю. Близько 4,6 мільйона українських дітей мають бар’єри в доступі до навчання, а майже мільйон продовжують вчитися повністю онлайн, тому що школи залишаються небезпечними або не мають належних укриттів.
Карітас України на заході адвокатував тему важливості створення безпечного середовища, яке водночас може бути простором, де дитина проводитиме час з однолітками, здобуватиме нові знання, отримуватиме підтримку і хоча б на кілька годин відчуватиме нормальність.
У межах програм Карітасу України працюють 50 Просторів дружніх до дітей та 51 шкільний «Простір щастя». Їхня роль значно ширша за організацію дозвілля: саме в безпечному середовищі діти частіше наважуються говорити про пережите, а фахівці можуть помітити випадки насильства, порушення прав або інші ризики, про які інакше ніхто не дізнався б.
Це перегукується і з тим, про що говорив у своєму виступі Єгор: дитині під час війни потрібна підтримка дорослих, яким вона довіряє, розуміння однолітків, доступ до базових послуг, можливість продовжувати навчання і дозвілля.
Одна з ключових тез аналітичної записки, представленої 1 жовтня за результатами дискусій, полягає в тому, що захист дітей у збройних конфліктах неможливо забезпечити лише рішеннями міжнародних інституцій і державних органів. Для цього потрібні місцеві структури, яким громади довіряють і які щодня залишаються поруч із дітьми та сім’ями.
У випадку Карітасу працює розгалужена мережа місцевих і парафіяльних організацій, а також їхні психологи, соціальні працівники, волонтери та мобільні команди. Вони першими зустрічають сім’ї, які приїжджають із прифронтових або нещодавно деокупованих територій. На цьому рівні можна рано помітити ризики і вчасно допомогти дитині отримати спеціалізовану підтримку або створити простір, у якому вона зважиться розповісти про те, що з нею відбулося чи відбувається.
У Дрогобичі родина розраховувала зупинитися біля рідних, які виїхали сюди раніше, але сталося інакше. У новому місті, без власного житла і кола підтримки, сім’я фактично залишилася без місця, де могла б переночувати.
У такій ситуації складно визначити одну проблему, яку потрібно вирішити першою. А головне, як зробити так, щоб термінова допомога сьогодні не стала лише короткою паузою перед наступною кризою?
Родину взяла у супровід команда Карітасу Дрогобич, яка працює в межах проєкту «Реагування на надзвичайні ситуації та інтегрована швидка гуманітарна допомога для забезпечення життєво необхідних потреб постраждалого від війни населення в Україні» (далі – Emergency Appeal 2026–2027). Один із напрямів проєкту – гуманітарний захист, зокрема кейс-менеджмент.
Команді вдалося швидко організувати для родини тимчасове проживання та допомогти з оформленням документів і довідок ВПО. Для оплати житла використали один з інструментів кейс-менеджменту – гроші на захист. Паралельно родині допомагають знайти житло, яке вона надалі зможе оплачувати самостійно, чоловікові – роботу, а дитині – можливість продовжити навчання.
«Кейс-менеджмент – це завжди не про одну проблему, а про комплексність проблем, з якими стикаються люди. Людина може опинитися в ризику бездомності, насильства чи іншій кризовій ситуації і не мати можливості впоратися з нею самостійно. Завдання кейс-менеджера – разом знайти рішення та ресурси, на які можна буде спиратися далі: власні, родинні, ресурси громади чи організацій. Щоб зрештою самостійно рухатися далі й якомога менше залежати від гуманітарної допомоги», –пояснює Олена Мороз, експертка кризових центрів Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України.
З якими ситуаціями люди найчастіше звертаються до кейс-менеджерів сьогодні?
Олена Мороз: Часто йдеться про тих, хто нещодавно евакуювався або був вимушений переїхати. У новому місті вони можуть не знати, де отримати необхідні послуги, як оформити довідку ВПО, на які виплати мають право чи де шукати житло. До цього додаються втрачені документи, відсутність роботи або підтримки поруч.
Але ми працюємо не стільки з певними категоріями вразливості, скільки з конкретними ризиками у сфері захисту. Наприклад, ризиком бездомності, насильства чи іншою кризовою ситуацією, з якої складно вийти самостійно. Водночас такої підтримки часто потребують люди старшого віку, люди з інвалідністю, багатодітні родини та мешканці місць тимчасового проживання.
А як кейс-менеджер розуміє, що насправді потрібно людині?
Олена Мороз: З розмови та оцінки ситуації. Перший запит часто буває матеріальним: «Мені потрібні гроші», «Мені немає чим заплатити за житло», «Мені потрібно відновити документ». Але важливо зрозуміти, що стоїть за цим запитом і який ризик потрібно зменшити.
Наприклад, родині потрібна допомога з орендою. Чому виникла така ситуація? Вони щойно евакуювалися, і їм ніде жити? Втратили дохід? Не отримують виплати, на які мають право? Від відповіді залежить подальший план. Десь достатньо інформації чи перенаправлення, в іншому випадку потрібно залучити юриста або психолога. А в окремих кризових ситуаціях одним з інструментів можуть стати гроші на захист.
Тобто «гроші на захист» – це не окрема грошова програма, куди людина може звернутися по виплату?
Ярина Дегтяр, експертка кризових центрів Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України: Ні, і це принципово важливо пояснювати. Гроші на захист не застосовуються окремо від кейс-менеджменту. Це один із його інструментів, і рішення щодо його використання залежить від конкретної ситуації людини.
Не кожна людина, яка перебуває під супроводом кейс-менеджера, отримує таку допомогу. Вона може бути потрібна тоді, коли є гостра кризова ситуація і певний ризик у сфері захисту можна мінімізувати саме таким способом.
Наприклад, людина евакуювалася без документів, і їх потрібно терміново відновити. Або їй необхідне безпечне місце для проживання, бо інакше вона фактично залишиться на вулиці. Бувають і дуже побутові, на перший погляд, ситуації. Після обстрілу у квартирі немає дверей. Формально це пошкоджене майно, людина може чекати на компенсацію чи іншу допомогу, але жити весь цей час у помешканні без дверей – це вже питання безпеки. У такому випадку кейс-менеджер оцінює ризик і шукає рішення, яке потрібне саме зараз.
Тому гроші на захист – не про те, щоб просто закрити матеріальну потребу. Вони потрібні тоді, коли певна витрата допомагає зменшити конкретний ризик і не дає кризі поглибитися.
І що відбувається далі? Допомогу надали – кейс закривається?
Ярина Дегтяр: Наша мета – не просто вирішити одну термінову проблему. Якщо сьогодні оплатити житло, але не зрозуміти, що буде через місяць чи два, ми лише відтермінуємо ту саму кризу. Тому разом формуємо подальший план, який має допомогти уникнути її повторення.
Виходить, кейс-менеджеру потрібно знати буквально все – від соціальних виплат до того, яка організація може надати людині конкретну допомогу?
Ярина Дегтяр: Так, хоча одна людина не може знати абсолютно все. Кейс-менеджер має добре розуміти, які державні послуги, гуманітарні організації та програми допомоги працюють у громаді. Для цього є карта перенаправлень: якщо ми самі не можемо надати певну послугу, маємо знати, хто може її надати. Так само потрібно стежити за змінами у виплатах і правилах отримання допомоги. А якщо питання переходить у правову площину, до роботи долучається юрист.
Коли до історії людини залучають юриста?
Ірина Кізілова, юристка Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України: Дуже по-різному. Іноді людина від самого початку розуміє, що їй потрібна юридична допомога. Але буває й навпаки: вона приходить на інформаційну зустріч і говорить, що запитань до юриста немає. Починає слухати запитання інших людей, і раптом розуміє: «А в мене ж така сама ситуація». Тобто людина може роками жити з певною проблемою й навіть не знати, що її можна вирішити юридичним шляхом.
Сьогодні багато звернень пов’язані з житлом, землею та майном. Війна і переміщення зробили особливо помітними проблеми, які могли існувати ще задовго до повномасштабного вторгнення. Наприклад, свого часу люди належним чином не оформили право власності, укладали угоди без необхідних документів, спираючись на розписки. Поки людина жила у своєму будинку, це могло не здаватися критичним. Але після його пошкодження чи руйнування відсутність належно оформлених документів уже може стати перешкодою для отримання компенсації.
Є й багато соціальних питань: оформлення документів, пенсійні виплати, допомога внутрішньо переміщеним особам. На Херсонщині, наприклад, виникають питання щодо земельних ділянок та орендних відносин.
Особливої уваги часто потребують люди, які мешкають у місцях тимчасового проживання. Серед них багато людей старшого віку та людей з інвалідністю. Комусь недостатньо один раз пояснити алгоритм дій – людині може бути складно самостійно пройти весь шлях від консультації до вирішення питання.
Тобто, юридична проблема може бути лише однією частиною значно більшої життєвої ситуації?
Ірина Кізілова: Саме так. І тут дуже важливо, що ми працюємо командою. Якщо юрист під час консультації бачить, що людині також потрібна допомога психолога чи кейс-менеджера, він може одразу перенаправити її в межах команди.
Так само працює і у зворотному напрямку. Кейс-менеджер супроводжує людину і бачить, що на певному етапі без юридичного втручання далі рухатися неможливо. До прикладу: людина має право на певну виплату, але отримала відмову. Тоді до ситуації може долучитися юрист, допомогти розібратися в причинах, підготувати необхідні звернення або процесуальні документи.
Наші юристи не представляють людей у суді, але можуть готувати процесуальні документи та подавати запити. Якщо потрібне саме судове представництво чи інший вид послуги вторинної правничої допомоги, людину перенаправляють до тих організацій або установ, які можуть її надати.
У чому перевага роботи в такій команді?
Олена Мороз: Команда складається з кейс-менеджера, юриста і психолога. Можна звернутися до одного фахівця, а вже під час роботи стане зрозуміло, чи потрібно залучити іншого. Кейс-менеджер часто є координуючою ланкою: бачить ситуацію комплексно і за потреби залучає юриста, психолога, державну службу чи іншу гуманітарну організацію.
Ірина Кізілова: Багато питань вдається вирішувати всередині команди. Зовнішнє перенаправлення – це додатковий час, пошук нового фахівця і необхідність знову розповідати свою історію. А тут фахівці працюють поруч і доповнюють один одного.
А як допомога доходить до людей, які самі не можуть прийти до офісу Карітасу?
Ірина Кізілова: Команди працюють не лише в офісах. Кейс-менеджер, юрист і психолог можуть виїжджати як мобільна команда – зокрема, до місць тимчасового проживання.
На Херсонщині така мобільність особливо важлива. Є віддалені громади, а через безпекову ситуацію людям не завжди легко або взагалі можливо самостійно дістатися кудись. Тоді фахівці їдуть до них і надають допомогу вже на місці.
В інших локаціях у межах Emergency Appeal робота значною мірою зосереджена на внутрішньо переміщених осіб, які проживають у місцях тимчасового проживання. Тому сама модель може адаптуватися до того, де перебувають люди і наскільки доступною для них є допомога.
Ви працюєте з людьми саме тоді, коли вони часто переживають один із найскладніших періодів у своєму житті. Як самі фахівці витримують таке навантаження?
Ірина Кізілова: Найбільше навантаження мають ті, хто працює безпосередньо з кейсами. Вони зустрічаються з клієнтами особисто, бачать їхній стан і реакції, іноді стикаються й з агресією.
Тому ми регулярно обговорюємо складні випадки всередині команд, проводимо зустрічі з фахівцями мережі. Зараз також організовуємо супервізійну підтримку для юристів із психологом. Щоб довго й якісно допомагати іншим, потрібно підтримувати й тих, хто щодня надає цю допомогу.
Якщо спробувати дуже просто пояснити людині, яка ніколи не стикалася з кейс-менеджментом: у чому його найбільша цінність?
Ярина Дегтяр: Напевно, у тому, що людина не залишається сама зі своєю ситуацією. Коли ти вимушено переїхав, опинився в новому місці й не знаєш абсолютно нічого – куди звертатися, які маєш права, де отримати допомогу, – кейс-менеджер стає своєрідним компасом, який допомагає зорієнтуватися: інформує, скеровує, перенаправляє, залучає інших фахівців.
Бути поруч стільки, скільки потрібно
За кожним кейсом – людина або родина зі своєю історією, обставинами й шляхом виходу з кризи. Від початку Emergency Appeal 2026–2027 уже 62 історії супроводу завершилися конкретним результатом. Це означає, що людям вдалося пройти цей шлях до моменту, коли вони вже можуть рухатися далі самостійно: необхідні питання вирішені, ризики зменшені, а потрібні ресурси й опори знайдені. Ще 144 людини отримали індивідуальні юридичні консультації та допомогу
В основі кейс-менеджменту лежить один із принципів соціального служіння Карітасу: допомога має підтримувати й посилювати спроможність людини, а не підміняти її власні рішення та дії. Допомогти пройти кризовий період, знайти необхідні рішення та опори, відновити власну спроможність, і бути поруч рівно стільки, скільки потрібно, щоб далі людина могла рухатися самостійно.
Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 реалізується Карітасом України завдяки підтримці Caritas Internationalis
