Цього разу зустріч відбулася в Опішні, де своїм досвідом господарювання поділилася учасниця проєкту Ольга Мовчан.
Такі зустрічі організовують тоді, коли учасник готовий показати іншим власне господарство, розповісти про практичний досвід і відповісти на запитання. Формують групу зацікавлених учасників та організовують виїзд до господаря.
Цього разу господинею, яка приймала учасників, стала Ольга Мовчан зі Скадовська. Початок повномасштабного вторгнення родина зустріла в смт Велика Писарівка на Сумщині, де протягом двох років була змушена жити в умовах постійної небезпеки та бойових дій. Згодом сім’я переїхала до смт Опішня, де наразі облаштувала своє життя та господарство. Попри вимушений переїзд, пані Ольга продовжує працювати за професією – викладає біологію та географію.
У межах проєкту SCALE родина отримала два види грантової підтримки. За основним грантом пані Ольга облаштувала теплицю-термос розміром 4 × 8 метрів із системами крапельного поливу, фітоосвітлення, вентиляції та обігріву. Також придбала обладнання для переробки вирощеної продукції – дегідратор, ручний слайсер і вакууматор.
Під час зустрічі учасники говорили про те, що вже працює на практиці. Ольга поділилася власним досвідом вирощування овочів: розповіла, які сорти томатів, перців та огірків показали найкращі результати, а також де вона їх замовляла. Окремо учасників цікавив досвід облаштування теплиці – вони розпитували про постачальника, процес замовлення та монтажу.
Для Ольги це вже не просто облаштоване господарство, а напрацьований досвід, яким вона готова ділитися з іншими.
Після зустрічі учасники обмінялися контактами. Ольга додасть їх до окремої групи для подальшого спілкування, обміну досвідом та результатами у рослинництві й тепличному господарстві.
Такий формат зустрічей показує, як підтримка в межах SCALE може продовжуватися й після отримання гранту. Учасник отримує необхідні ресурси, навчається, працює з фахівцями, розвиває власне господарство та перевіряє отримані знання на практиці. Згодом цей досвід стає корисним уже для інших учасників.
Карітас Полтава створює можливості для такого обміну: організовує навчальні візити, об’єднує учасників із подібними інтересами та допомагає налагодити професійне спілкування між ними. А далі ця взаємодія продовжується вже у самій спільноті учасників.
Так досвід, здобутий завдяки підтримці SCALE, не залишається в межах одного господарства, а передається далі – від людини до людини, від одного господарства до іншого.
Проєкт SCALE «Розвиток стійкості сільського господарства та покращення засобів до існування» реалізується Карітасом Полтава за підтримки CRS (Catholic Relief Services) та Карітасу України.
Так починаються зв’язки, з яких поступово складається громада — здатна чути різний досвід, підтримувати своїх мешканців і разом шукати рішення.
Після інтеграційного заходу у Софіївській громаді дві жінки ще кілька хвилин стояли біля виходу. До цього дня вони не були знайомі: пані Наталя живе у Софіївці, а пані Ганна переїхала сюди через війну.
«Як чудово, дівчатка, що ми тут зустрілися й обмінялися номерами телефонів. Тепер будемо домовлятися, щоб разом усюди ходити», — сказала пані Наталя.
«Так, недарма прийшли», — відповіла пані Ганна.
Програма заходу вже закінчилася, однак саме тоді проявився його головний результат. Жінки знайшли одна одну і вирішили продовжити спілкування самостійно. Де б вони познайомилися, якби у громаді не з’явився простір, у якому можна без поспіху заговорити з незнайомою людиною?
Війна змінила склад і повсякденне життя українських громад. Люди виїжджають із небезпечних територій, оселяються в нових місцях, повертаються додому, а іноді знову змушені їхати. Поруч живуть місцеві мешканці й внутрішньо переміщені люди, ветерани й цивільні, ті, хто залишався в окупації, і ті, хто тривалий час був далеко від дому. Їхній досвід різниться. Через втрати, виснаження та тривалу небезпеку між людьми можуть виникати дистанція, недовіра, взаємні упередження й поділ на «своїх» і «чужих».
Грошова допомога, ремонт житла, продукти й необхідні речі допомагають відновити побут. Водночас людина може й надалі почуватися самотньою, не знати сусідів і не розуміти, як долучитися до життя громади. Особливо гостро це відчувається у невеликих і віддалених населених пунктах, де бракує постійних просторів для спілкування та спільної діяльності. Ідеться не про нестачу розваг, а про потребу в просторі, де можна бути почутим, познайомитися з іншими, обговорити спільну проблему і разом визначити, що робити далі.
Соціальна інтеграція починається у момент, коли люди з різним досвідом перестають бути просто мешканцями одного населеного пункту: знайомляться, чують одне одного, знаходять спільні інтереси й беруться за справи, важливі для всіх. Різниця між ними нікуди не зникає. Вона перестає бути причиною для дистанції.
Саме для цього Карітас України разом із місцевими організаціями проводить інтеграційні заходи. Їхні формати різняться: «Жива бібліотека», фасилітований діалог, клуб за інтересами, толока або кулінарний захід. Але сам формат ще не робить захід інтеграційним. Важливо, хто долучається, чи взаємодіють люди між собою, чи мають можливість висловитися і чи продовжується спільна дія після зустрічі.
У Карітасі Миколаїв спільне приготування їжі стало приводом познайомитися, поспілкуватися та провести час разом
Звичайний майстер-клас зазвичай завершується готовою річчю. Під час інтеграційного заходу спільна творчість, приготування їжі чи інша діяльність стає приводом для взаємодії. За спільною справою люди починають розмовляти, знайомитися й відкривати одне одного — іноді з тими, з ким за інших обставин могли б ніколи не заговорити.
Тому інтеграційні заходи мають продуману логіку: знайомство, спільну діяльність, розмову та рефлексію, під час яких кожен має можливість висловитися і бути почутим. Важливо, щоб цей процес організовували навчені працівники, які розуміють мету таких заходів. У мережі організацій Карітасу України цю роль виконують фасилітатори громад.
Фасилітатори організовують групову взаємодію, допомагають учасникам почути одне одного і побачити за різним життєвим досвідом спільні інтереси, потреби та можливості. Якщо під час заходу виникає спільна ідея — наприклад, створити клуб за інтересами, організувати нову активність чи разом вирішити певну проблему громади, — фасилітатор допомагає визначити наступні кроки, знайти партнерів, ресурси та можливості для її реалізації. Тому справжнім результатом інтеграційного заходу стають нові зв’язки між людьми та їхня здатність діяти разом.
Команда Карітасу та учасники інтеграційного заходу в Лихівці, присвяченого самопідтримці та емоційному відновленню
Інтеграційні заходи відбуваються в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», який Карітас України реалізує за підтримки уряду США. Фасилітаторки працюють у громадах Дніпропетровської, Полтавської, Харківської та Миколаївської областей — у великих містах, селищах і віддалених селах. Лише у Криворізькому районі робота охоплює всі 15 громад.
Цей напрям працює поруч із грошовою допомогою, ремонтом житла та іншими видами підтримки. Матеріальна допомога дає людям ресурси, щоб відновити повсякденне життя. Інтеграційні заходи повертають зв’язки, завдяки яким мешканці можуть підтримувати одне одного і разом відповідати на наступні виклики.
«Відбудову легко помітити, коли відремонтовано будинок, школу чи лікарню. Довіру між людьми побачити складніше, але саме вона визначає, чи зможе громада користуватися цими можливостями разом і діяти після завершення проєкту», — пояснює Анна Чудовська, менеджерка з роботи з громадами Карітасу України.
У Софіївській громаді фасилітаторка Карітасу Кривий Ріг побудувала зустріч навколо розмови про стереотипи, роль жінки у сучасному суспільстві та упередження, які заважають людям налагоджувати зв’язки. Для дітей організували окреме творче заняття. Завдяки цьому мами змогли спокійно долучитися до обговорення, почути досвід інших жінок і говорити про те, що зазвичай залишається поза щоденними розмовами. Саме тут зустрілися пані Наталя і пані Ганна. Їхній обмін контактами став простим і точним показником: створений простір спрацював, а спілкування вже не потребувало фасилітаторки.
Учасниці інтеграційного заходу в Софіївській громаді під час розмови з фасилітаторкою про роль жінки в сучасному суспільстві
Ще далі — від знайомства до власної ініціативи — пішли мешканці Лихівки на Дніпропетровщині. Після одного з інтеграційних заходів група людей старшого віку звернулася до фасилітаторки: «Чи можете допомогти нам знайти палиці для скандинавської ходьби? Ми дуже хочемо створити клуб, готові навчатися, але самі не можемо їх придбати».
Проєкт не передбачав закупівлі такого інвентарю. Фасилітаторка не мала змоги придбати палиці, але допомогла учасникам шукати інший шлях. Разом вони обговорювали благодійний ярмарок, звернення до місцевих мешканців і тематичних спільнот. За кілька місяців відгукнувся пан Ігор, один із засновників руху скандинавської ходи в Україні. Він запропонував передати кілька пар палиць, провести онлайн-навчання і поділитися досвідом.
Головним результатом стали не палиці. Люди сформулювали власну ідею, об’єдналися навколо неї, шукали можливості й створили клуб, який зможе працювати після завершення проєкту. Інтеграційний захід дав початок громадській ініціативі, а фасилітаторка допомогла учасникам пройти шлях від «ми хотіли б» до «ми робимо».
Учасниця клубу скандинавської ходи в Лихівці
Такі історії показують різні рівні однієї роботи. Спочатку люди отримують привід вийти з дому й заговорити. Потім знаходять тих, кому можуть довіряти. Далі з’являється спільна справа.
Інтеграція не завершується разом із програмою заходу. Її результат видно згодом: у телефонному дзвінку новій знайомій, у клубі, який збирається без команди проєкту, у готовності допомогти сусіду або запропонувати рішення для села. У цей момент люди вже не чекають наступного заходу — вони самі підтримують зв’язки й створюють можливості для інших.
«Гуманітарна допомога дає людям можливість відновити життя, а інтеграційні заходи допомагають відновити громаду, — говорить Анна Чудовська, менеджерка з роботи з громадами Карітасу України. — Коли люди знають одне одного, співпрацюють і довіряють, громада стає стійкішою до криз і здатною самостійно відповідати на майбутні виклики».
Якщо у вашій громаді людям бракує простору для знайомства, розмови або спільної дії, почати можна з простої речі — запропонувати тему, заради якої вони готові зібратися. Щоб дізнатися, чи відбуваються інтеграційні заходи у вашій громаді, ви можете звернутися до найближчої місцевої організації Карітасу України. Іноді нове коло спілкування починається з одного заходу — спільної справи, щирої розмови або знайомства, яке хочеться продовжити.
Для дорослого рюкзак – це містка сумка з кількома відділеннями. Для дитини, яка готується до школи, – значно більше. Портфелик із зошитами, ручками, кольоровими олівцями та пеналом стає видимою ознакою нового статусу – школярка або школяра. Це особистий простір, який дитина наповнює своїми уподобаннями та очікуваннями від нового навчального року.
Психологиня Карітасу Вінниця Ірина Кедик нагадує, що про школу діти часто починають чути задовго до першого дзвоника. У дитячому садку їм розповідають, що незабаром вони стануть старшими, сядуть за парти, матимуть уроки і домашні завдання. І одним із головних атрибутів цього майбутнього стає портфелик. Своєрідна «магічна скриня», про яку багато дітей знають із раннього дитинства.
Цього року учні 15 шкіл Вінницької, Житомирської та Кіровоградської областей отримають 1500 стандартних і 59 додаткових інклюзивних наборів з рюкзака і канцтоварів завдяки проєкту «SUN 2. Зміцнюємо Україну зараз. Підтримка освіти та засобів до існування для вразливих українських дітей та їхніх родин», який реалізується за підтримки Caritas Österreich та NACHBAR IN NOT.
Крім базового набору шкільного приладдя, кожен портфелик міститиме набір психологічної підтримки, який допоможе дітям справлятися з тривогою, стресом і наслідками життя в умовах війни.
Фахівчині проєкту SUN 2 з Карітасу Вінниці, Карітасу Житомир та Карітасу Кропивницький розповідають, чому шкільний портфелик важливий для дитини та як інклюзивні набори допомагають повноцінно долучатися до навчання.
Відчути себе школярем
Школа починається не з першого уроку і навіть не з першого дзвоника. Вона входить в життя дитини з вибором рюкзака, зошитів та канцтоварів. Підготовка допомагає поступово прийняти нову роль і відчути: навчальний рік справді наближається і дитина готова стати школярем.
Саме тому психологині радять не сприймати шкільний набір лише як перелік канцтоварів. Вручення рюкзака можна розглядати як символічне запрошення до шкільної спільноти. Це повідомлення дитині: на тебе чекають, твоє навчання важливе, ти маєш своє місце серед інших учнів.
Особливо значущим такий жест може бути для родин, які через фінансові труднощі не можуть самостійно придбати все необхідне до початку навчального року. «Важливо, що цей набір подарують особисто дитині. Подарунок – це зрозуміла мова піклування і турботи», – пояснює психологиня Карітасу Житомир Євгенія Юрченко.
Стандартні набори, підготовлені в межах ініціативи SUN 2, відрізнятимуться відповідно до віку дітей – для учнів від 6 до 11 років і підлітків від 12 до 17 років передбачені різні розміри та кольори рюкзаків, зошити і антистрес-іграшки.
Водночас основа набору залишається спільною: пенал, ручка, олівець, чинка для олівців, гумка, лінійка, восковий пластилін, дошка для пластиліну, ножиці зі зворотним механізмом, кольоровий папір, кольоровий картон, клейовий олівець, кольорові олівці, фломастери, альбом для малювання, розмальовка, зошити у лінію, зошити у клітинку, ергономічна пляшка для води, антистрес-іграшка, об’ємні наліпки, компактна настільна гра та ліхтарик.
У молодшому віці, пояснює психологиня Карітасу Вінниця Ірина Кедик, діти активно пізнають світ, тому кожен предмет у наборі їм захочеться роздивитися і дослідити. Так одночасно залучаються зір, дотик та увага. Євгенія Юрченко додає, що малюки люблять яскраві предмети, тому для таких дітей будуть обрані більш дитячі варіанти оформлення.
У свою чергу підлітки хочуть спокійних кольорів, відсутності мультиплікаційних персонажів та зайвої айдентики, тому для них підберуть стриманіше оформлені рюкзак та канцелярію.
Окреме місце в наборі посідає антистрес-іграшка. В українських реаліях вона давно перестала бути просто модною дрібничкою. Нею можна користуватися під час перерви, фізкультхвилинки або перебування в укритті. Євгенія Юрченко пояснює, що стискання м’якого предмета допомагає переключити увагу та дещо знизити рівень напруження.
«Якщо йдеться про молодшу школу, антистрес може навіть лежати на парті, і дитина матиме змогу пожмакати його у вільну хвилину під час уроку», – зазначає психологиня.
Це особливо важливо з огляду на те, що повітряні тривоги та нічні обстріли впливають на сон дітей. Вони можуть приходити до школи невиспаними, але мають дотримуватися розпорядку, слухати вчителя, запам’ятовувати нову інформацію та взаємодіяти з іншими.
Психологині пояснюють, що недосипання позначається на увазі, пам’яті, засвоєнні матеріалу та здатності адаптуватися до навантаження. Тому навіть невелика річ, яка допомагає на кілька хвилин знизити напруження, стає частиною ширшої психосоціальної підтримки, яку протягом року надають дітям шкіл у «Просторах щастя» Карітасу в рамках проєкту SUN 2.
Для більшості дітей базовий шкільний набір закриє основні потреби в канцелярії. Однак частині учнів з особливими освітніми потребами потрібні додаткові засоби, які допоможуть читати, писати, концентруватися, організовувати роботу і взаємодіяти з педагогами та однокласниками. Саме тому SUN 2 підготує 59 додаткових інклюзивних наборів відповідно до потреб учнів 15 шкіл.
До них увійдуть силіконові насадки на ручки та олівці, коректори-тренажери, похилі підставки для книг і зошитів, лінійки-трекери для читання, тижневі планери, магнітно-маркерні дошки з цифрами та знаками, папки-планшети із затискачами та сенсорні смужки.
Соціальна працівниця з інклюзії Карітасу Кропивницький Олена Ковальова передбачає, що не кожна дитина користуватиметься всіма складовими набору. «Навіть за однакової нозології потреби і поведінка дітей під час навчання можуть суттєво відрізнятися. Тому такий набір не є готовою універсальною інструкцією, а радше добіркою інструментів, із яких можна обрати потрібні конкретній дитині», – уточнює вона.
Наприклад, силіконові насадки допомагають зручніше утримувати ручку чи олівець. Водночас їх можна безпечно жувати. Для дитини, яка через хвилювання або сенсорну потребу прагне щось стискати зубами чи тримати в роті, така насадка може стати способом зменшити напруження і не відволікатися від заняття.
«Дитина, яка хвилюється або має потребу постійно щось тримати в руках чи в роті, може жувати таку насадку або стискати її зубами. Це безпечний спосіб впоратися з напруженням і задовольнити відповідну сенсорну потребу», – пояснює Олена Ковальова.
Похилі підставки допомагають розташувати книжку або зошит під зручним кутом. Для дітей зі слабким зором це може полегшити сприйняття тексту, зменшити необхідність низько схилися над партою і зробити роботу з навчальним матеріалом доступнішою.
Лінійка-трекер допомагає не втрачати рядок під час читання, утримувати увагу на потрібній частині сторінки та просуватися текстом у власному темпі. Для когось це лише зручна закладка, а для іншої дитини – засіб, без якого сторінка перетворюється на надмірну кількість інформації, у якій складно орієнтуватися.
Не менш важливою є передбачуваність. Тижневий планер допомагає побачити послідовність уроків і зрозуміти, що відбуватиметься далі. Для дитини, якій складно швидко перемикатися між видами діяльності або сприймати усні пояснення, візуальний розклад може знизити тривогу та зробити шкільний день зрозумілішим.
Сенсорні смужки можна використовувати для маркування зошитів, книжок та інших навчальних матеріалів. За словами Олени Ковальової, вони є багатофункціональними: можуть позначати речі для конкретних предметів або допомагати дитині розрізняти їх на дотик. Це особливо корисно, коли візуальних підказок недостатньо або коли дитині простіше орієнтуватися за фактурою.
Такі засоби не виконують навчальну роботу замість учня. Їхнє завдання – прибрати або зменшити бар’єр, який заважає дитині впоратися самостійно. Адже іноді враження, що учень «неуважний», «повільний» або «не справляється», виникає не через нестачу здібностей чи старання, а тому, що середовище не враховує його способу сприйняття інформації.
«Цей набір стане допоміжним інструментом у навчальному процесі. Він допомагатиме дітям справлятися з хвилюванням, краще розуміти інформацію, комунікувати з педагогами та іншими учнями», – зазначає Олена Ковальова.
Окремі речі можуть бути корисними не лише на уроках. Сенсорна насадка чи інший предмет для саморегуляції може знадобитися під час перерви, у момент очікування або в укритті. Таким чином набір підтримує дитину не в одній конкретній навчальній дії, а протягом усього шкільного дня.
Водночас інклюзивність не варто зводити до окремого набору для окремої дитини. Психологиня Карітасу Вінниця Ірина Кедик наголошує, що це підхід до організації простору всього класу. Чимало інструментів, створених для учнів з особливими освітніми потребами, можуть бути зручними й для інших дітей. Коли такі засоби доступні в класі без осуду та зайвого акцентування, вони перестають бути позначкою «іншості» та стають звичайними навчальними інструментами.
«Інклюзивність – це не лише про окрему дитину, а про весь клас. Половина інструментів з інклюзивного набору була б корисною і для нормотипових дітей. Можливо діти спробують і при нагоді попросять батьків це придбати», – зазначає Ірина Кедик.
Психологиня пропонує дивитися ширше і на функції самих предметів. Діти здатні знаходити несподівані способи використання звичних речей, якщо дорослі не обмежують їх лише одним правильним варіантом. Закладка, підставка чи сенсорна смужка можуть перетворитися на частину гри, конструкції чи навчального завдання. Такий підхід залучає увагу та уяву, розвиває гнучкість мислення і допомагає пізнавати світ не лише дітям з ООП, а всьому класу.
«Ми часто надто зосереджені лише на конкретному призначенні предмета. Натомість інклюзивний підхід в конкретному класі може допомогти знайти нестандартний спосіб не тільки для використання певного предмету, але і загалом до навчання», – заохочує психологиня.
За цими звичайними оголошеннями в інтернеті щодня ховаються зламані долі. В умовах війни торгівля людьми перетворилася на високоприбуткову індустрію, яка паразитує на людському болю, міграції та втраті домівки.
Зупинити це самотужки не під силу жодній організації чи відомству. Саме тому напередодні Всесвітнього дня протидії торгівлі людьми в київському хабі громадських ініціатив відбулася масштабна подія. Карітас України спільно з Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вже вдруге організували діалог-платформу «Протидія торгівлі людьми через партнерство».
Захід пройшов у гібридному форматі (офлайн та з онлайн-трансляцією). Він об’єднав представників Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України, Національної поліції (зокрема Департаменту міграційної поліції), Державної прикордонної служби, Офісу Генерального прокурора, Київської міської державної адміністрації та громадського сектору. Учасники зібралися, щоб фахово оцінити державну політику, розібрати виклики воєнного часу, розробити практичні рекомендації та посилити міжвідомчу співпрацю.
Проблеми на місцях: моніторинг Офісу Омбудсмана
Модератором діалог-платформи виступив Олександр Осіпов — представник Уповноваженого з рівних прав і свобод, прав національних меншин, політичних та релігійних поглядів.
Він підкреслив, що через війну ризики експлуатації громадян суттєво зросли, тож боротьба з цим явищем залишається критично актуальною. На виконання доручень Омбудсмана в регіонах проводиться постійний моніторинг роботи державних органів.
За результатами перевірок виявлено низку системних проблем на місцях:
Прогалини в документах: відсутність рішень про те, які саме підрозділи місцевих держадміністрацій мають опікуватися наданням статусу постраждалої особи.
Брак кадрів та знань: посадовцям не вистачає професійного навчання та системного підвищення кваліфікації.
Формалізм Координаційних рад: засідання проходять нерегулярно, положення не затверджені, а до питань протидії експлуатації часто ставляться поверхнево.
Прихована злочинність (латентність): у багатьох громадах немає жодного офіційного звернення, що свідчить не про відсутність проблеми, а про слабку роботу з виявлення постраждалих.
Порушення конфіденційності: особові справи зберігаються неналежно, а для проведення конфіденційних співбесід немає окремих ізольованих приміщень.
Безпідставні відмови: багатьом людям відмовляють у наданні статусу через відсутність глибокого аналізу ситуацій та єдиного підходу до закону.
Олександр Осіпов повідомив, що за поточний період Офіс Омбудсмана отримав уже 20 повідомлень про ймовірне порушення прав і зараз опрацьовує щонайменше 36 запитів. Крім того, у травні парламент підтримав щорічну доповідь Уповноваженого. Однією з її головних рекомендацій стало надання органам місцевого самоврядування повноважень приймати документи щодо встановлення статусу постраждалої особи, аби ця процедура стала ближчою та доступнішою для людини.
Людиноцентричність — основа діяльності Карітасу України
З вітальним словом до присутніх звернулася президентка Карітасу України Тетяна Ставничи. Вона наголосила, що ефективна боротьба з торгівлею людьми можлива лише завдяки синергії всіх учасників Національного механізму взаємодії (НМВ).
«Жодна інституція — державна, неурядова чи міжнародна — не в силах самостійно впоратися з таким глибоким викликом, як протидія торгівлі людьми, реабілітація та супровід постраждалих. Тільки коли ми діємо всі разом, ми створюємо працюючу систему. Постраждалі від торгівлі людьми належать до найвразливіших категорій. Наша місія — допомагати ближньому, базуючись на непорушних людських цінностях. Карітас має 22 роки досвіду в цій сфері та мережу близько з сотні місцевих організацій по всій країні. Ми готові й надалі розгортати наші спроможності для допомоги, особливо на деокупованих та прифронтових територіях, а також сприяти безпечному поверненню українців додому», — зазначила Тетяна Ставничи.
Що говорять держоргани: соціальний вимір, правопорядок та безпека кордонів
Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України
Начальниця профільного управління Мінсоцполітики Олександра Хамуленко зазначила, що основними викликами сьогодні є масова міграція, активне використання інтернету для вербування та транскордонний характер злочинів. Лише за перше півріччя у співпраці з правоохоронцями виявлено 19 фактів експлуатації українців за кордоном.
Ключові кроки держави у відповідь:
Готується до погодження Державна цільова соціальна програма протидії торгівлі людьми до 2030 року (із пропозиціями від Карітасу України).
Завдяки оновленню профільного Закону впроваджується інститут Національного доповідача.
Розробляється проєкт постанови КМУ про експериментальні Центри єдності, де люди зможуть отримати консультації та захистити себе від ризиків експлуатації.
Національна поліція України
Начальник 3-го управління Департаменту міграційної поліції Юрій Ганущак розповів, що попри залучення поліцейських до бойових дій у складі штурмових бригад, рівень виявлення злочинів зросли завдяки новим підходам до розслідувань разом із прокурорами.
Злочинність пішла в онлайн: злочинці повністю перейшли в інтернет — від вербування до сексуальної експлуатації та виготовлення дитячої порнографії.
Міжнародне визнання: Україна увійшла до 12 країн (із 59 учасників на 5 континентах), чиї успіхи під час міжнародної операції Європолу та Інтерполу Global Chain були окремо відзначені в офіційних пресрелізах. Для обміну інформацією активно працює канал SIENA.
Адаптація до стандартів ЄС: Нацполіція та МВС готують зміни до законодавства відповідно до Директиви ЄС 2024/1712. Вони передбачають розширення понять експлуатації (сурогатне материнство, примусові шлюби, нелегальне усиновлення), визнання використання ІТ-технологій обтяжуючою обставиною та звільнення від відповідальності жертв, яких втягнули у правопорушення.
Старша слідча Нацполіції з розслідування особливо тяжких злочинів Катерина Дорошенко доповнила, що правоохоронці зараз впроваджують гендерно чутливий підхід, аби не травмувати постраждалих повторно під час слідства.
Державна прикордонна служба України (ДПСУ)
Заступник начальника управління боротьби з транскордонною злочинністю ДПСУ Віталій Лопата навів дані за 2026 рік:
припинено діяльність 4 злочинних груп (10 осіб);
оголошено 8 підозр та розпочато 16 проваджень за ст. 149 ККУ;
врятовано від вивезення за кордон 6 осіб.
Основними загрозами залишаються сексуальна експлуатація українок у ЄС, а також втягнення українців у нелегальне виробництво тютюну (в Іспанії, Італії, Чехії) та перевезення нелегальних мігрантів.
Офіс Генерального прокурора
Представник Офісу Генпрокурора Андрій Зажурило поділився статистикою: за перше півріччя зареєстровано 173 злочини за ст. 149 ККУ (торік — 114). Встановлено 146 постраждалих (проти 42 минулого року). Засуджено 9 осіб, 6 з яких отримали реальні терміни покарання — до 10 років позбавлення волі (зокрема за примус до жебрацтва).
Практичні інструменти підтримки від Карітасу України
Проєктний менеджер з протидії торгівлі людьми Карітасу України Ігор Тридуб детально розповів про те, як працює мережа на практиці:
Допомога звільненим з полону: значно зросла кількість звернень від цивільних, які повернулися з російського полону (понад 60% з них — чоловіки). Вони потребують комплексної реабілітації.
Принцип «Нульової фази»: допомога надається людині одразу, ще до того, як вона офіційно отримає статус постраждалого (адже ця процедура буває тривалою). Людину негайно забезпечують усім необхідним, а також надають психологічний, юридичний та соціальний супровід.
Масштаб допомоги: за останні 4 роки понад 530 осіб отримали комплексну реабілітаційну допомогу від Карітасу, а превентивними заходами охоплено понад 1,5 мільйона громадян.
Навчання фахівців: лише за минулий рік фахівці фонду навчили майже 5 000 працівників державних і комунальних структур. Зараз готується методичний посібник для тих, хто починає працювати у цій сфері з нуля.
Розвиток мережі: спеціалізовані Центри допомоги вже діють у 12 областях України, готується відкриття осередку на Дніпропетровщині.
Підсумки та орієнтири на майбутнє
Наприкінці зустрічі експертка з протидії торгівлі людьми та менеджерка міграційних проєктів Карітасу України Наталія Голинська підбила підсумки та окреслила головні вектори спільної роботи:
«Не втратити людину!» — абсолютна людиноцентричність та індивідуальний підхід до кожної справи.
Цінність партнерства — взаємодія держави та громадських організацій за принципом «підставити плече та заповнити прогалини».
Реагування на виклики війни — швидка адаптація до нових загроз (онлайн-злочинність, допомога звільненим з полону, захист українців за кордоном).
Оновлення законів та правил — вдосконалення нормативної бази, опитувальників та моніторинг дотримання прав.
Сучасна превенція — поширення інформації через нові та креативні канали інформації.
Спрощення процедур на місцях — полегшення процедури отримання статусу постраждалої особи на рівні районних адміністрацій та громад.
Об’єднуючи зусилля державних інституцій та громадського сектору, Україна будує дієвий захист для кожного, хто цього потребує, та утверджує найвищу цінність — людську гідність.
Це ініціатива, яку фонд реалізує впродовж 27 років поспіль. До неї долучено більшість з понад 100 благодійних організацій мережі Карітасу по всій Україні.
Другий рік окрім базового набору шкільного приладдя, кожен портфелик міститиме набір психологічної підтримки, які допоможуть дітям справлятися з тривогою, стресом і наслідками життя в умовах війни.
«У Карітасі України ми розуміємо, що підтримка дітей в умовах війни має бути комплексною. Тому “Шкільний портфелик” – це не лише набір для навчання, а й символ турботи про емоційне здоров’я дитини. Ми інтегруємо психологічну складову, аби зменшити рівень тривожності та зміцнити внутрішню стійкість дітей. Це – частина нашого системного підходу до захисту дитинства, гідності та права кожної дитини на безпечний розвиток, попри війну», – зазначає Зоряна Лукавецька, очільниця програми «Освіта, формація і захист дітей» Карітасу України.
Ціль мережі Карітас на 2026 рік: купити та укомплектувати 5000 шкільних портфеликів. На національному рівні буде закуплено 1000 з них, а інші вдасться зорганізувати завдяки місцевим бізнесам та меценатам.
Допомогу отримають учні 2-4 класів з родин внутрішньо переміщених осіб, з прифронтових або деокупованих територій, військовослужбовців та загиблих захисників, багатодітних чи кризових. Реєстрацію здійснюють місцеві організації Карітасу.
Кожен «Шкільний портфелик» міститиме навчальний набір: рюкзак, зошити, олівці, фломастери, фарби, пластилін, ножиці, клей, папір та картон – усе необхідне для навчання в початковій школі.А також психологічний набір: пляшка для води дитяча, флікер, м’яка іграшка браслет Капібара, електронний Pop it, іграшка м’ячик (скранчемс)/сквіш, гра Doobl, наліпки об’ємні, листівка з підтримкою та 10 інструкцій-карток для емоційної саморегуляції.
Ціль на 2026 рік: зібрати 2 500 000 грн (ціна закупівлі та укомплектування одного рюкзака складає приблизно 2500,00 грн – 1900 навчальний набір та 600 психологічний набір).
Карітас України закликає всіх охочих підтримати акцію та допомогти дітям у прагненні до навчання!
Юридичні особи (резиденти України) Р/Р UA883253650000002600407913626 ПАТ «КРЕДОБАНК», МФО 325365 Призначення платежу: Шкільний портфелик 2025 Міжнародний благодійний фонд «Карітас України», ЄДРПОУ 21695710
Міжнародні партнери та донори Звертайтесь за реквізитами SWIFT: partners@caritas.ua
Довідка:
У 2026 році до акції “Шкільний портфелик” долучились 39 місцевих організацій мережі Карітасу. Вдалося охопити підтримкою 7289 дітей у різних куточках країни.
На національному рівні було закуплено та укомплектовано 1150 портфеликів. Загальна вартість допомоги від міжнародних та комерційних організацій склала майже 1 672 387, 50 гривень.
Зокрема, долучились міжнародні благодійні організації Cordaid, CAFOD, Hrvatski Caritas – Caritas Croatia, а також технологічні корпорації EPAM, UPTech та Wargaming.
Головна цінність літнього табору – не відпочинок. Відпочинок – лише інструмент. Насправді табір є місцем, де дитина безпечно вчиться дорослішати.
У час, коли українські діти змушені дорослішати через війну, важливо, щоб поруч були й інші досвіди – ті, що допомагають ставати самостійнішими без страху, вибухів і постійної тривоги.
Самому скласти валізу, поїхати далеко на потязі без батьків, вживатись з однолітками в одній кімнаті, вирушити в похід, відповідати за свої речі та відчути, що можеш упоратися сам, – ці, на перший погляд, звичайні речі стають важливими кроками до дорослого життя.
Літні табори, які відбулись в рамках проєкту «Готуємо дітей і молодь до майбутнього», – це логічне продовженням роботи, яка тривала протягом року в дитячих центрах організацій Карітасу в дев’яти містах України: Борислав, Броди, Дрогобич (Львівська область), Кам’янське (Дніпропетровська область), Коломия, Івано-Франківськ (Івано-Франківська область), Чернівці, Одеса та Лубни. Кожна локація організувала щонайменше два такі табори, як у себе в дитячому центрі, так і виїзні.
«До табору діти їдуть не з випадковими вожатими, а з соціальними педагогами і психологами, яких вже давно знають, – розповідає Ірина Пухняк, менеджерка проєкту «Готуємо дітей та молодь до майбутнього», який реалізується за фінансової підтримки Карітасу Австрії, Карітасу Іспанії та німецького фондуKindermissionswerk.
Безпечні дорослі – це люди поруч яким можна довіряти, з якими легко взаємодіяти і не соромно просити про допомогу, працювати в команді та підтримувати одне одного. Ця довіра стає фундаментом, на якому навіть коротка літня поїздка може перетворитися на життєвий досвід, що залишиться з дитиною надовго».
Безпечний стрес, який допомагає дорослішати
Нове місце, незнайомий розпорядок, життя без батьків поруч – усе це викликає хвилювання. Але саме такий досвід психологи називають не руйнівним, а корисним стресом – тим, який допомагає людині розвиватися.
«Є стрес, який руйнує здоров’я людини – і фізичне, і емоційне. Саме такого стресу, на жаль, зараз в Україні вдосталь: війна, обстріли, зміна місця проживання, тривога за рідних – це все поганий стрес, – пояснює психологиня дитячого центру Карітасу Одеса Тетяна Пшенична. – А є стрес, який дає поштовх до зростання. Його називають еустресом. Він стає для людини тією землею, від якої можна відштовхнутися і піти далі».
За її словами, перші день-два дитина може переживати: куди вона приїхала, що її чекає, як все складеться чи знайдуться нові друзі. Але поступово тривога змінюється довірою. «Дитина бачить, що все добре. Так, поруч не мама і не тато, але є люди, які піклуються, граються, проводять цікаві заняття, проходять із нею квести та екскурсії», – говорить психологиня.
Діти, які протягом навчального року регулярно відвідують дитячі центри, взаємодіють з педагогами та психологами, вчаться дружити та працювати в команді, у таборі закріплюють свої навички.
«Цього року наш табір був особливим, адже ми працювали з малечею 5-6 років, – розповідає психологиня дитячого центру Карітасу Борислав Людмила Сазонова. – Це діти, які до цього вже ходили до нас на підготовку до школи, тому простір і ми, працівники, були їм знайомі. Як психолог, насамперед я дбала про те, щоб діти познайомилися, згуртувалися і кожен почувався в безпеці.
Упродовж дня я спостерігала за динамікою в групі, аби вчасно помітити, якщо хтось утомився, соромиться або потребує індивідуальної уваги.Коли дитина знає, що її чують і підтримують, вона легко включається в гру та відкривається».
Звісно, у 5-6 років без дрібних конфліктів не обходиться, особливо в командних іграх. Тому завдання Людмили полягало в тому, щоб не просто розборонити дітей, а навчити їх домовлятися. «Ми одразу розбирали такі ситуації: вчилися ділитися, висловлювати свої почуття й чути інших. Це дуже цінний досвід перед школою», – підсумовує фахівчиня.
Спільний літній відпочинок об’єднує дітей, переконані психологині. Вони стають сталим колективом. Навіть після завершення проєкту продовжують спілкуватися та підтримувати один одного.
Історія дванадцятирічної Варвари лише підтверджує ці слова. Після окупації Херсона, евакуації та переїзду до Одеси дівчинка боялася нового колективу, але вже за кілька місяців занять у Карітасі все змінилося. «Педагоги стали улюбленими, вона знайшла друзів. Коли їхали в табір, я навіть не боялася її відпускати. Вона тільки ввечері писала: «Мамо, у мене все добре», – згадує її мама Марія.
Після повернення додому Варвара встигла побути вдома лише годину, як подруга вже покликала її гуляти. Для дитини, яка вчиться у школі дистанційно онлайн і ще недавно майже весь час проводила вдома під обстрілами, це кардинальна зміна її життя.
Дорослішання починається не з великих рішень, а з маленьких справ
Дорослі часто очікують, що дитина одного дня раптом стане відповідальною та спроможною. Але самостійність не з’являється сама по собі – вона формується через досвід. І літній табір зараз в Україні є одним із небагатьох безпечних місць, де діти можуть отримати цей досвід без постійної опіки батьків.
«Табори – це і про покращення соціальних навичок, і про підняття самооцінки та впевненості. Бо дитина розуміє: я зміг сам скласти свою сумку, сам без нагадування піти в душ, почистити зуби, прибрати свої речі. Це про самостійність і незалежність», – переконана Ірина Пухняк.
Особливо цінним такий досвід є для підлітків. Тут поруч завжди є дорослі, які підтримають і допоможуть, але вже немає звичного контролю кожного кроку. Саме в такому середовищі дитина починає відчувати відповідальність за власні рішення, свої речі, свій час і навіть за друзів, які поруч.
На думку психологині Тетяни Пшеничної, сьогодні це особливо важливо. «Ми кажемо, що діти інфантильні, що вони нічого не вміють. Але ж ми самі не даємо їм досролого досвіду. Ми поспішаємо зробити все замість них: “Давай я тобі підігрію, поріжу, допоможу”. А потім дивуємося, чому вони не самостійні», – каже вона. І додає ще одну важливу думку: «Війна теж зробила дітей дорослішими. Але невже ми не могли б готувати їх до дорослого життя гуманнішими шляхами?»
Відгуки, які діти залишають після таборів, об’єднує одне слово – «вперше». «Я вперше була в горах із друзями. Найбільше мені сподобалося, що ми постійно були разом. В Одесі я не маю можливості гуляти такою великою компанією», – розповідає Кіра. Вона вже мріє повернутися сюди самостійно, коли виросте і зможе сама вирішувати, куди подорожувати. Інша учасниця каже, що вперше по-справжньому відкрила для себе Гуцульщину і зрозуміла, наскільки хибними були її уявлення про цей край та людей, які там живуть. А ще одна дівчина зі сміхом згадує, що саме після табору в неї почалися перші серйозні стосунки.
Від такого досвіду змінюються не лише діти. Не меншим випробуванням табори є й для батьків, особливо в країні, де навіть дорога потягом не завжди є безпечною. Дорослим потрібне відчуття довіри – через постійну комунікацію, повідомлення про перебіг дня, фотографії та розуміння того, що їхня дитина перебуває поруч із людьми, яких вона вже знає і яким може довіряти.
«Такі табори – це величезна підтримка для батьків. У нашому місті влітку більшість садочків зачиняються, а батькам потрібно працювати. Запит був колосальний! Для них це чудова нагода віддати дитину в безпечне місце, де вона не просто сидить, а активно та весело проводить час», – додає психологиня дитячого центру Карітасу Борислав Людмила Сазонова.
Найважливіше починається після повернення додому
У таборі зміни не відбуваються миттєво. «Перші два-три дні діти стресують, потім починають формувати базову довіру до людей, які про них піклуються. І тільки вони починають відчувати, як це – жити в такому середовищі, як уже потрібно повертатися додому. Для соціалізації та емоційної підтримки краще було б, щоб такі табори тривали хоча б два тижні», – говорить Тетяна Пшенична.
Та навіть за короткий час зміни відбуваються. Батьки помічають, що діти повертаються впевненішими, відкритішими до спілкування, більш самостійними. «Коли я запитала дитину: “Що ти хотіла б повторити?”, відповідь була лише одна: «Увесь табір», – згадує одна з мам. Інша дякує не лише за відпочинок, а й за «добрих, цікавих, мудрих вихователів» і атмосферу, у якій дитина почувалася в безпеці.
Можливо, саме це і є найважливішим результатом таких поїздок. Не кількість пройдених кілометрів у походах, не майстер-класи і навіть не нові враження. Найцінніше – коли дитина повертається додому з розумінням, що вона впоралася. Що може знайти друзів у новому колективі. Що здатна подбати про себе. Що світ, попри все, залишається місцем, де можна довіряти людям, відкривати нове і будувати плани.
Підлітковий вік у всі часи є періодом пошуку себе, але сьогодні українські діти дорослішають у зовсім інших обставинах, ніж будь-яке покоління до них. Війна, вимушені переїзди, дистанційне навчання, розлука з рідними та друзями, а також втрата звичного життя змінили не лише їхній побут, а й сам процес дорослішання.
У таких умовах важливо не лише здобути академічні знання, а й навчитися розуміти власні емоції, будувати стосунки, ухвалювати рішення, піклуватися про здоров’я, критично сприймати інформацію, планувати майбутнє та не боятися брати на себе відповідальність.
Понад два десятиліття роботи з дітьми дали Карітасу України великий практичний досвід і чітке розуміння того, що поодиноких занять недостатньо для формування знань та навичок у підлітків. «Донедавна у наших фахівців Дитячих центрів та Просторів дружніх до дітей не було єдиної програми, яка охоплювала б усі ключові сфери життя підлітків. Кожен шукав матеріали самостійно: в інтернеті, у різних посібниках, комбінував вправи з багатьох джерел», – розповідає керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України Зоряна Лукавецька.
«В рамках проєкту «Процвітання крізь шторм» ми вирішили створити єдину методику, яка поєднає найважливіші знання та навички, – додає очільниця програми. – Замість традиційних лекцій учасники навчаються через активну взаємодію: беруть участь у мозкових штурмах, рольових і командних іграх, працюють у парах і малих групах, аналізують життєві ситуації та разом шукають рішення. Коли діти проживають цей досвід і запам’ятовують його значно краще».
Однією з ключових особливостей розробленого курсу є його практична спрямованість. Посібник пропонує формат навчання, у якому тренер виступає не наставником, що дає готові відповіді, а фасилітатором. Він підтримує учасників, допомагає організувати командну роботу, створює безпечний простір для співпраці та заохочує підлітків до самостійного пошуку рішень.
Під час розроблення посібника ми прагнули забезпечити збалансоване поєднання вправ різного формату та спрямованості. Динамічні й рухливі активності чергуються з аналітичними та дослідницькими завданнями, групова робота — з індивідуальною рефлексією, а творчі вправи доповнюють практичні кейси. Такий підхід допомагає підтримувати високу залученість усіх учасників, створює можливості для глибокого занурення в теми, формує позитивну атмосферу відкриття й співтворчості, а відтак сприяє кращому засвоєнню та запам’ятовуванню інформації.
Посібник містить курс із п’яти модулів по 5 тем у кожному, загальною тривалістю 150 годин, які можна пройти протягом приблизно дев’яти місяців – з вересня по травень. Кожен модуль курсу завершується створенням і презентацією власного соціально значущого групового проєкту. Це дає підліткам можливість втілити свої ідеї у реальні ініціативи, відчути відповідальність за спільну справу та зробити перші кроки до активної громадянської участі.
Водночас кожен модуль є самостійним і може використовуватися окремо, залежно від потреб конкретної групи. Зараз програма впроваджується п’ятьма центрами Карітас Волинь, Карітас Львів, Карітас Полтава, Карітас Тернопіль та Карітас Хмельницький.
«Програму створювали насамперед для просторів Карітасу, однак вона універсальна, – зазначає менеджерка проєкту «Процвітання крізь шторм» Ольга Аркуша. – Її можна використовувати у школах, Центрах життєстійкості, закладах неформальної освіти та соціальних службах – усюди, де працюють із підлітками. Це особливо важливо зараз, адже готових сучасних методик для системної роботи саме з цією віковою групою в Україні досі небагато».
Розповідаємо більше про кожен з п’яти модулів програми.
Навичка, якій потрібно навчати: турбота про себе
Багато дорослих досі сприймають здоров’я підлітків вузько: не захворів, займається спортом, нормально харчується – от і добре. Насправді ж здоров’я сучасної дитини значно ширше поняття.
Перший модуль програми присвячений формуванню звички дбати про себе комплексно. У ньому поєднано теми психологічної стійкості, фізичної активності, здорового харчування, догляду за собою та основ першої домедичної допомоги.
Під час дискусій і практичних вправ підлітки мають усвідомити, що турбота про власне здоров’я – це не одноразове рішення і не набір заборон. Це постійний процес самовдосконалення, який дозволяє розпізнавати власні емоції, помічати ознаки перевтоми, знаходити способи самопідтримки та звертатися по допомогу, коли вона необхідна.
Не менш важливою є тема руху – не як спорту заради результату, а як природного способу підтримки енергії, настрою та психічного здоров’я.
Так само розглядаються питання харчування та догляду за собою, очищені від популярних міфів і стереотипів, які підлітки щодня зустрічають у соцмережах.
Завершує модуль тема домедичної допомоги. Її мета – не підготувати професійних рятувальників, а навчити дітей не розгубитися у критичній ситуації, оцінити ризики та зробити перші необхідні кроки до приїзду медиків.
Soft skills визначають успіх
Сучасний роботодавець дедалі рідше запитує про диплом, натомість рекрутери оцінюють вміння працювати в команді, домовлятися, керувати власними емоціями, критично мислити і брати на себе відповідальність. Саме ці компетенції називають м’якими навичками (soft skills), і саме вони стали основою другого модуля програми.
Підлітковий період життя – це часи перших серйозних конфліктів, складних стосунків з батьками, дорослими та ровесниками, пошуком власної ідентичності та бажанням відстояти себе. Модуль не пропонує готових відповідей чи моральних повчань, але пояснює, як робити це конструктивно із залученням мінімальних сил та ресурсів.
У фокусі п’ять взаємопов’язаних тем: розпізнавання та управління емоціями, вирішення конфліктів, розвиток асертивності, командна взаємодія та тайм-менеджмент. Підлітки працюють у групах, виконують рольові вправи, аналізують кейси, дискутують і рефлексують над власним досвідом.
Цей модуль допомагає сформувати навички, які залишаються актуальними незалежно від майбутньої професії чи життєвого шляху.
Знайти не професію, а власний шлях
Колись діти починали задумуватись про вибір майбутньої професії у 16-17 років, сучасні підлітки замислюються про це значно раніше. Технологічний прогрес, поява нових – «модних» – спеціальностей та, будьмо відвертими, потреба у власних коштах змушують молодь досить рано шукати шляхи заробітку.
Саме тому третій модуль курсу присвячений профорієнтації. Програма знайомить учасників із сучасним світом професій, допомагає дослідити власні інтереси та здібності, розібратися, як змінюється ринок праці в Україні та світі, а також зробити перші кроки до підприємництва.
Модуль не дає підліткам готову відповідь на запитання «ким бути», натомість вони аналізують власні сильні сторони, знайомляться з реальними професійними ситуаціями, працюють над ідеями власних проєктів, обговорюють виклики і вчаться оцінювати різні сценарії свого розвитку.
Особливо важливо, що модуль допомагає позбутися поширеного страху зробити «неправильний вибір». Автори посібника показують: професійний шлях не завжди прямий, він може змінюватися на різних етапах життя і вимагати постійного навчання.
Навчитися розпоряджатись грішми ще до першої зарплати
Фінансові рішення підлітки вчаться ухвалювати задовго до повноліття. Починається все з кишенькових витрат і булочки у шкільній їдальні, далі вони переходять на банківські картки і здійснюють покупки в інтернеті, а потім стаються перші спроби підзаробити.
Молоді люди мають розуміти, як працюють гроші, як планувати бюджет і захиститись від шахрайства – про це четвертий модуль програми.
Фінансова грамотність починається з найпростішого – розуміння ролі грошей і принципів відповідального ставлення до них. Підлітки вчаться планувати власні витрати, розрізняти бажання і потреби, безпечно користуватися банківськими картками та цифровими сервісами, захищати власні персональні дані, заощаджувати та ухвалювати зважені фінансові рішення.
Окрема увага приділяється темі першого заробітку: де підліток може легально працювати, як розрізнити сумнівні пропозиції працевлаштування, як перетворити власні захоплення на джерело доходу та чому важливо цінувати свою працю.
Змінювати світ навколо себе не страшно
Саме в юному віці формується ставлення до суспільства, відповідальності та власної ролі в громаді. Чи буде людина готовою допомогти іншому, робити добре діло разом або ініціювати самотужки зміни значною мірою залежить від досвіду, який вона отримує в підлітковому віці.
П’ятий модуль присвячений набуттю громадських компетентностей. Програма охоплює теми людяності та взаємоповаги, лідерства, медіаграмотності, волонтерства і екологічної відповідальності.
Особливе місце займає розвиток критичного мислення. У світі, де підлітки щодня стикаються з величезною кількістю інформації, вони вчаться перевіряти факти, розпізнавати маніпуляції, аналізувати джерела та не піддаватися дезінформації. Це навичка, яка сьогодні є такою ж важливою, ніж уміння читати чи писати.
Не менш важливим є знайомство з волонтерством. Автори посібника прагнуть показати, що допомагати можна незалежно від віку чи ресурсів. Корисна ініціатива не завжди потребує великих коштів – іноді достатньо небайдужості, хорошої ідеї та команди однодумців.
***
Навчально-методичний посібник «Формування життєвих навичок та соціальної активності підлітків» не претендує на універсальну відповідь на всі виклики, з якими стикається молодь. Це практичний інструмент, який допомагає дорослим будувати з підлітками діалог про справді важливі речі.
Посібник результат спільної роботи докторки психологічних наук, професорки Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України Людмили Миколаївни Карамушки, кандидата психологічних наук, доцента кафедри соціальної психології Київського інституту сучасної психології та психотерапії Тараса Вікторовича Карамушки та команди Карітасу України.
До авторського колективу увійшли: Лукавецька Зоряна, керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей»; Аркуша Ольга, менеджерка проєкту «Процвітання крізь шторм»; Михальська Оксана, психологиня проєкту (Львів); Гук Софія, соціальна педагогиня проєкту (Львів); Дем’янчук Іванна, фахівчиня соціальної роботи (Львів); Васюра Наталія, соціальна працівниця (Полтава); Гринишин Наталія, координаторка проєкту (Хмельницький); Кузенко Олеся, координаторка проєкту (Хмельницький); Карась Ірина, соціальна педагогиня (Хмельницький); Назарчук Наталія, психологиня (Хмельницький); Петришин Михайло, соціальний працівник (Хмельницький); Дідур Катерина, фахівчиня соціальної роботи (Хмельницький); Нарольська Світлана, соціальна педагогиня (Нововолинськ); Гавронська Наталія, фахівчиня соціальної роботи (Нововолинськ); Федорович Наталія, психологиня (Нововолинськ); Вергілес Софія, фахівчиня соціальної роботи (Нововолинськ); Голян Герман, тренер (Нововолинськ); Муц Аліна, координаторка проєкту (Тернопіль); Креховець Юлія, соціальна педагогиня (Тернопіль); Ханас Вікторія, психологиня (Тернопіль).
Автори посібника сподіваються, що курс стане корисним не лише для працівників Карітасу. У електронному вигляді він спеціально розміщений у відкритому доступі на сайті організації, аби його могли використовувати педагоги, психологи, соціальні працівники та інші фахівці, які працюють з підлітками.
Посібник «Формування життєвих навичок та соціальної активності підлітків» можна ЗАВАНТАЖИТИ БЕЗКОШТОВНО. Велике прохання зберігати авторство Карітасу та посилання на джерело. Деталі – у ліцензії Карітасу.
Паркують їх, навантажені продуктами, господарським приладдям, ємностями із водою, біля входу. Займають місця в коридорах: зазвичай доводиться почекати.
Їхні розмови крутяться навколо спеки й посухи, майбутнього врожаю та зими, яка вже зараз лякає морозами. Минула була така сувора, що «топили усім, що горить». Чи привезуть дрова цього року? Скільки коштуватимуть? У мешканців прифронтових громад південних областей України без перебільшення кожна гривня на рахунку: в умовах зниження або повної втрати доходів, житла та інших раптових втрат гуманітарна підтримка залишається ледь не єдиною опорою.
«Це допомагає нам триматися далі», – каже пані Людмила з села Трифонівка Херсонської області. Жінці літнього віку доводиться дбати не лише про себе, а й свого чоловіка, який переніс інсульт. Пані Людмила не може працювати, адже більшість часу присвячує догляду за чоловіком. Єдиний дохід родини – пенсія. Завдяки грошовій виплаті від Карітасу Берсилав родина змогла частково покрити нагальні потреби.
Літо для малечі – час прогулянок на свіжому повітрі. Але Богдана з Кушугумської громади, Запорізька область, мама відпускати далеко від себе боїться. І небезпідставно: FPV-дрон влучив просто в їхній город і знищив увесь урожай полуниці. В родині пані Олесі окрім Богдана підростає іще двоє дітей. Але через постійні обстріли й проблеми зі зв’язком їм стає дедалі складніше навчатися дистанційно. Завдяки грошовій допомозі від Карітасу Запоріжжя родина зможе покрити нагальні потреби та відкласти кошти на випадок переїзду: обставини можуть погіршитися, хоча і їхати нікуди, бідкається пані Олеся.
Схожі обставини – в Григорія Івановича. Вже понад рік він живе практично у власному підвалі. Розповідає, що страх оселився в ньому після того, як ворожий снаряд впав поруч із будинком. «Випадково я залишився тоді живим, але довелося деякий час лікувати психологічні травми», – згадує мешканець прифронтового селища Зеленівка, що за 4 км від Херсона. Пенсіонер живе сам на краю селища, у місті не був понад 4 роки, а за сусідів має тепер хіба що зайців, фазанів і лисиць. Але виїжджати Григорій Іванович не збирається: каже, їхати нікуди й ні до кого. Грошова допомога від Карітасу Херсон дала йому закрити борги за комунальні послуги та придбати медикаменти.
Проєкт грошової допомоги за пріоритетами, що реалізується у співпраці з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) за фінансування Гуманітарного фонду для України (UHF), впроваджує благодійний фонд Карітас України у співпраці з місцевими організаціями Карітасу Миколаєва, Запоріжжя, Херсону і Берислава.
За травень-червень 2026 року допомогу отримали 810 людей. Загальна сума виплат склала 914 100, 00 грн.
Проєкт триває. Допомога надається вразливим родинам, які проживають у прифронтових районах (0–50 км від лінії бойових дій), новопереміщеним домогосподарствам, які покинули місце проживання внаслідок бойових дій або евакуації протягом 45 днів, а також сім’ям, які безпосередньо постраждали від обстрілів та інших шокових подій і потребують термінової підтримки.
Після початку повномасштабного вторгнення мешканка Харкова була змушена виїхати з міста. Тим часом суд ухвалив рішення стягнути з її пенсії майже 30 тисяч гривень на користь ОСББ за утримання багатоквартирного будинку, в якому вона вже не жила. Рахунки заблокували, виплати призупинили. Коли жінка звернулася до юристів напряму Protection у Карітасі, ті домоглися скасування рішення про стягнення боргу, розблокували рахунки й повернули їй безпідставно стягнуті кошти.
Ця історія — не виняток. У межах напряму Protection проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» Карітас щодня допомагає людям розбиратися в питаннях, які після 2022 року стали масовими: відновлення документів і соціальних виплат, оформлення права власності, компенсація за зруйноване житло.
Безоплатну юридичну допомогу можуть отримати люди, які постраждали від війни, внутрішньо переміщені особи та інші вразливі категорії населення. Юристи консультують, готують звернення, заяви, скарги, позовні заяви — а за потреби супроводжують людину аж до вирішення питання.
За словами Вольги Шейко, юристки напряму Protection, найчастіше по допомогу звертаються жінки старшого віку, одинокі матері та люди з інвалідністю. Серед найпоширеніших запитів — відновлення виплат для ВПО, пенсійне забезпечення, трудові спори, компенсація за зруйноване житло, встановлення права власності на нерухомість, стягнення аліментів та питання соціального захисту. Приблизно дві третини звернень потребують не разової консультації, а тривалішого супроводу: підготовки документів, звернень до державних органів або судового вирішення справи.
Окремо фахівці виділяють питання, які люди роками відкладають “на потім” — насамперед оформлення права власності на нерухоме майно та перевірку страхового стажу для оформлення пенсії. «Будь-яке юридичне питання необхідно вирішувати одразу, а не відкладати в довгий ящик. Це як хвороба, яку потрібно лікувати вчасно, а не чекати, поки вона стане хронічною», — каже Вольга Шейко. Історія жінки з Харкова — якраз приклад того, у що виливається зволікання: без своєчасного втручання борг і надалі стягували б із її пенсії.
Юристи наголошують: навіть якщо людина не впевнена, чи потребує її ситуація правової допомоги, варто прийти хоча б на консультацію. Фахівець оцінить ситуацію, підкаже подальші кроки, а за потреби підготує документи або скерує до відповідних служб.
Отримати консультацію можна в офісі Карітасу чи кризовому центрі, а також за телефоном гарячої лінії свого регіону — контакти є на сайтах і сторінках відповідних організацій Карітасу в соціальних мережах. Для тих, хто не може самостійно дістатися до найближчого офісу, фахівці також виїжджають у віддалені громади — юридична допомога стає доступною там, де вона потрібна найбільше.
Головне — не чекати, поки питання вирішиться саме. Як показує досвід напряму Protection, вчасне звернення часто вирішує те, що роками здавалося безвихідним.
Проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» реалізовується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки. Зміст публікації є виключною відповідальністю Карітасу України та не обов’язково відображає позицію Уряду Сполучених Штатів.
У таких обставинах навіть простий візит, щира розмова чи допомога в домашніх справах мають особливе значення. Тому підтримка людей старшого віку — один із важливих напрямків нашого служіння. Розповідаємо, як волонтери місцевих організацій мережі Карітасу в Україні допомагають своїм підопічним долати щоденні труднощі та відчувати турботу.
Поруч у щоденних потребах
У служінні людям старшого віку важливе місце посідає допомога в базових повсякденних потребах, від яких залежать якість життя, самопочуття та відчуття гідності. І тут допомога волонтерів має велике значення: вони доставляють гарячі обіди, надають перукарські послуги, допомагають із побутовими й технічними питаннями та забезпечують інші види щоденної підтримки.
Серед таких ініціатив — польова кухня у Карітасі Чернівецької Єпархії. Її започаткували у 2022 році як відповідь на потребу в гарячому харчуванні для внутрішньо переміщених осіб та місцевих мешканців, які опинилися у складних життєвих обставинах. З часом ініціатива стала регулярною, а її географія розширилася. Виїзди відбуваються один або два рази на місяць, і за кожен волонтери забезпечують гарячими обідами від 150 до 200 людей. Частину страв доставляють безпосередньо тим, хто не може пересуватися самостійно, зокрема лежачим людям.
Процес організації та роздачі їжі чітко налагоджений, але залишається дуже «живим» та командним. Великі об’єми страв розподіляються у менші ємності, після чого волонтери разом із кухарем і його помічниками формують порції. Меню зазвичай традиційне: гарячий червоний борщ у різних варіаціях, зокрема буковинський та херсонський, адже кухар є внутрішньо переміщеною особою зі Скадовська), печеня з картоплі та тушонки, салати, соління та чай.
Польова кухня, Чернівці
Координаторка волонтерів у Чернівцях Маріяна Бордун зазначає, що участь у спільній справі допомагає людям відчувати власну цінність і потрібність, адже вони долучаються до допомоги «найменшим світу цього». Водночас волонтери мають простір для спілкування, взаємної підтримки та обміну досвідом. За її словами, команда стала дуже згуртованою і фактично перетворилася на дружню спільноту. Важливим результатом такого волонтерства є також залучення нових людей та спільний пошук ресурсів для допомоги.
Гарячими обідами волонтери забезпечують також підопічних Карітасу Тернопіль. Уже 30 років тут працює благодійна їдальня, яка щомісяця годує близько 120 людей. А у межах проєкту «Pro-милосердя» двічі на тиждень гарячі обіди розвозять 65 людям, які не виходять зі своїх домівок.
У Кам’янському завдяки місцевим волонтерам благодійна їдальня підтримує близько 70 людей. Продукти надають місцеві компанії, з якими співпрацює Карітас Камʼянське. Крім того, волонтери забезпечують комплексну побутову підтримку старших людей: допомагають із прибиранням житла, відвідуванням аптек, магазинів і державних установ.
Волонтерська молодь відвідує старших людей, Кам’янське
Ще один спосіб підтримки — безкоштовні перукарські послуги. Така ініціатива діє в Карітас Івано-Франківськ, адже багато потребуючих не можуть регулярно відвідувати перукарню через фінансові труднощі чи стан здоров’я.
Щотижня до місцевого Карітасу приходить волонтерка Олена, яка стриже всіх охочих. Вона зізнається, що не рахує кількість людей, які до неї звернулися, адже для неї важливіші емоції підопічних. «Я тільки запам’ятовую їх задоволені усмішки і міста, з яких вони потрапили», — говорить вона. Саме людська вдячність і прості моменти радості мотивують її продовжувати волонтерство. Люди старшого віку та ВПО дуже емоційно реагують на таку допомогу: після стрижки почуваються впевненіше, ніби «молодшають», і на деякий час забувають про труднощі.
Безкоштовні перукарські послуги, Івано-Франківськ
Волонтери Карітасу розвивають і інші напрями підтримки. У Карітас Миколаїв допомагають старшим людям із технічними питаннями зі смартфонами. У релокованому Карітас Краматорськ допомога охоплює побутовий супровід, доставку продуктів і гігієнічних засобів, а також поступово розширюється, щоб підтримати маломобільних людей під час виходу за межі житла. У Бориславі волонтери доставляють продукти й засоби гігієни та супроводжують підопічних під час закупівель.
Підтримка установ для старших людей та «Домашня опіка»
Одним із напрямків волонтерського служіння є відвідування спеціалізованих установ та участь у проєкті «Домашня опіка». Таке волонтерство здійснюють у Карітасі Кропивницького, Львова та Берислава.
У Кропивницькому волонтери регулярно відвідують будинок для людей поважного віку «Затишна оселя» в селі Аджамка. «Такі зустрічі є важливою складовою нашої місії підтримки та турботи про тих, хто особливо потребує уваги, спілкування та щирого слова», — розповідає Софія Третяк, місцева координаторка волонтерів.
Під час візитів волонтери проводять із мешканцями змістовне дозвілля, спілкуються, діляться досвідом і спогадами. Особливе місце займають духовні бесіди, які допомагають підтримувати внутрішню рівновагу, надію та віру.
Окрім соціальної та психологічної підтримки, волонтери допомагають із прибиранням приміщень, доглядом за територією та її благоустроєм. Спільними зусиллями вони творять затишний і комфортний простір, у якому кожен мешканець може почуватися потрібним та оточеним турботою.
Відвідини бенефіціарів у будинку «Затишна оселя», с. Аджамка, Кіровоградська область
У Карітас Львів волонтери долучаються до ініціатив у Геріатричному пансіонаті. Для його мешканців організовують арт-терапію, паломництва, а також створюють можливості самим ставати волонтерами — зокрема, нарізати тканини для плетіння сіток. Отець Василь Тузяк, який координує працю волонтерів у Геріатричному пансіонаті, розповідає про волонтерку пані Ірину, ВПО із Нововолинська. Під час одного із заходів вона запропонувала людям старшого віку власноруч ліпити вареники, спілкуватися, а на фоні слухати улюблені українські пісні.
Геріатричний пансіонат, м. Львів
Також волонтери у Львові долучаються до проєкту «Домашня опіка». Разом із психологами та соціальними працівниками фонду вони відвідують старших людей у їхніх домівках, допомагають із закупівлею продуктів або показують, як користуватися ґаджетами. Протягом 2026 року до волонтерства тут долучилися вже 38 охочих, найчастіше — студенти. «Вони просто можуть посидіти і послухати наших підопічних. Переглянути із ними старі фото, послухати історії життя. І це дуже цінно», — каже керівниця проєкту Ірина Старовецька.
Волонтери дуже уважні до потреб підопічних. Пані Ірина згадує історію однієї бабусі, яка через стан здоров’я була змушена постійно перебувати вдома. Під час зустрічі з волонтерками вона розповіла, що дуже любить читати і вже двічі перечитала всю домашню бібліотеку. Студентки не просто почули про це, а зібрали та принесли жінці багато нових книжок.
Волонтери разом із підопічною проєкту «Домашня опіка», м. Львів
Під опікою Карітас Берислав перебувають п’ятеро маломобільних одиноких людей. Майже кожні два тижні волонтери разом із працівниками фонду відвідують їх.
«Кожна зустріч — особлива. Наші підопічні діляться спогадами, розповідають про своє життя, згадують молоді роки, — ділиться місцева координаторка волонтерів Тетяна Біжко. — Часто вони зустрічають нас із усмішкою та запрошують на чай або каву. І саме в такі моменти розумієш, наскільки важливою є проста людська присутність».
Волонтери у Бериславі переконані: найважливіше, щоб їхні підопічні відчували себе потрібними та не залишалися наодинці зі своїми труднощами. Тому вони вітають їх зі святами, готують невеликі подарунки, допомагають із придбанням ліків і продуктів, цікавляться самопочуттям, вирішують нагальні потреби та просто проводять час разом.
Спільні події та нові досвіди
Для людей старшого віку особливо важливо залишатися активними, спілкуватися та відчувати себе частиною громади. Саме тому волонтери Карітасу організовують заходи, які об’єднують і допомагають творити спільноту.
У Кривому Розі волонтери проводять творчі майстер-класи, настільні ігри, заняття з рукоділля, тематичні та святкові зустрічі, дружні чаювання. Значення такої роботи особливо помітне у щоденному досвіді людей, які беруть у ній участь. Важливо не лише отримати необхідну допомогу, а й відчувати увагу, підтримку та власну значущість. Спілкування допомагає долати ізоляцію, покращує емоційний стан і дає відчуття приналежності до спільноти, — переконана координаторка волонтерів із Карітас Кривий Рік Дарина Левада.
Майстер-клас для людей старшого віку у Кривому Розі
Подібні заходи для людей старшого віку проводили й у Карітас Суми. Коли кількість охочих перевищила можливості приміщення, виникла ідея створити клуб «Золотий вік», який об’єднав учасників за інтересами:
«Золоті голоси» — для тих, хто любить співати.
«Золоті руки» — для тих, хто бажає створювати щось власноруч.
«Золоті серця» — група екологічного спрямування, яка допомагає птахам і тваринам.
У Сумах також проводять майстер-класи, «Веселі старти» та вікторини, які допомагають людям старшого віку залишатися активними й спілкуватися. А завдяки іноземним волонтерам для них організовують культурні події — концерти, відвідини театру та філармонії. Лише протягом трьох місяців близько сотні учасників клубу побували на таких заходах.
До спільноти долучаються й волонтери з Китаю, які навчаються у педагогічному інституті. Вони співають і грають на гітарі, а також проводять майстер-класи, зокрема з китайської каліграфії, що стало для багатьох учасників новим і незвичним досвідом.
Майстер-клас із китайської каліграфії, Карітас Суми
«Серед наших учасників клубу багато самотніх людей, евакуйованих із прикордонних територій. Вони втратили домівки, звичне життя і часто не мають планів на майбутнє. Їм потрібні підтримка та спільнота, яка допоможе адаптуватися й інтегруватися в нову громаду», — розповідає Ірина Недбай, координаторка волонтерів у Сумах.
У Карітас Броди діє проєкт «Ми поруч», покликаний підтримувати людей, які стали жертвами репресій. Тут також відбуваються зустрічі з людьми старшого віку. Для них це можливість побачитися, поспілкуватися і зробити щось разом. Наприклад, нещодавно підопічні створювали власні фотоальбоми. Допомагає гуртувати людей та організовувати дозвілля волонтерка пані Леся.
Виготовлення фотоальбомів, Карітас Броди
Не менш важливими є психосоціальні заходи. У Карітас Миколаїв такі зустрічі проводять студенти-психологи, які попередньо пройшли практичну підготовку під керівництвом кризового психолога організації. Формат «Кава з психологом» створює теплу атмосферу для обговорення важливих психологічних тем. Учасники говорять про тривогу, стрес, психологічну стійкість, внутрішні ресурси та способи підтримки власного емоційного благополуччя.
Щодня у різних куточках України Карітас об’єднує сотні волонтерів, які готові служити людям старшого віку саме так, як вони найбільше потребують: від допомоги в побуті до спілкування та підтримки. Це присутність поруч, яка робить життя людей радіснішим і менш самотнім.
Щиро дякуємо всім організаціям Карітасу та волонтерам за служіння й відкриті до допомоги серця.
