«Віник!» – упевнено вигукує маленька Віка, коли соціальна педагогиня просить назвати слово на перший звук її імені. У руках дівчинки – клубочок ниток, який вона має передати наступній учасниці гри. Так дошкільнята тренують мовлення, увагу і вчаться взаємодіяти одне з одним.
Середа. У дитячому центрі Карітасу Лубни на Полтавщині саме розпочалось заняття для 5-6-річок.
В рамках проєкту «Готуємо дітей і молодь до майбутнього» Карітасу України Карітас Лубни двічі на тиждень проводить заняття для дошкільнят. Тут відбувається підготовка до школи і заняття з логопедом.
Також тут є багато занять для школярів різного віку. Вони опановують 3D-ручки, грають у шахи, готуються до НМТ і визначаються з професією, яку невдовзі здобуватимуть. А ще діти тут знаходять друзів та дорослих, яким можна довіряти, мають веселе дозвілля – грають у настільні ігри, працюють із глиною і фарбами.
Серед дітей, які приходять сюди, багато тих, чиє життя змінила війна. Для когось Лубни стали новим домом, хоча думками вони досі залишаються у рідному місті. «Я хочу повернутися у своє рідне місто Суми», – розповідає дівчинка у розмові з Іриною Пухняк, яка саме приїхала з візитом до дитячого центру.
Ірина – менеджерка проєкту «Готуємо дітей і молодь до майбутнього» Карітасу України і зараз вона веде перемовини з донорами Карітас Австрії, Карітас Іспанії та фондом Кіндермісія, щоб цей проєкт було продовжено ще на рік.
«Ми бачимо, наскільки важливою для дітей і родин є можливість отримувати якісну освітню та психосоціальну підтримку, особливо в умовах тривалої війни, – пояснює керівниця проєкту. – Для багатьох дітей такі центри стали простором безпеки, довіри та стабільності, і зараз є розуміння, що ця діяльність не може бути короткостроковою. Для нас принципово важливо зберегти ці простори, досвідчені команди фахівців і, найголовніше, можливість для дітей отримувати постійну підтримку».
Центр, про який мріяли два роки
Сьогодні в базі дитячого центру Карітасу Лубни – близько 220 дітей. Понад 40% із них – внутрішньо переміщені особи. Це дошкільнята, школярі молодшого та середнього віку, підлітки. Для кожної вікової групи передбачені свої заняття.
Координаторка Надія Улішак, яка опікується роботою центру, зізнається: його поява була для неї здійсненням давньої мрії.
«Я вам можу сказати, що я мріяла про цей центр. Я казала отцю Василю: “Нам треба Карітас, який буде працювати з дітьми”. Два роки я йому про це говорила, поки аж владика не дозволив. Я тут реалізовую своє покликання, я ж педагог за професією. Я ділюся із задоволенням усім тим, що я маю, що я здобула, сама від них вчуся», – розповідає Надія.
Центр працює за сталим розкладом, який команда поступово напрацювала, враховуючи потреби дітей і можливості батьків. Двічі на тиждень дошкільнята готуються до школи: вивчають читання, письмо, математику, розвивають мовлення. Після цього переходять до творчих занять. Між ними обов’язково є перерва на чаювання – маленький ритуал, який діти дуже люблять.
«Вони дуже люблять це чаювання, – усміхається Надія. – Ну, бо нічого так не гріє серце, як набитий шлунок. Там починають допомагати, накривати на стіл».
Після дошкільнят приходять школярі. Для них працює артмайстерня, де можна ліпити з глини і повітряного пластиліну, малювати, створювати вироби 3D-ручками. Є також LEGO-студія, шахи, кубик Рубіка, кулінарні майстер-класи, школа життєвих навичок, підготовка до НМТ і навіть заняття з окулярами віртуальної реальності.
Улітку для дітей організовували невеликі таборові зміни, під час яких вони знайомилися з різними професіями, дивилися тематичні фільми та їздили на екскурсії.
«У нас є розклад. І він запорука того, що до нас ходять діти регулярно. Тобто батьки знають, що середа і п’ятниця у нас заняття. Громи громлять, дощ іде, спека 40 градусів, але заняття в Карітасі відбувається», – говорить Надія Улішак.
Цього року в Лубнах у деяких ліцеях і школах навчання відбуваються в дві зміни – в укриттях не вистачає достатньо місць. Команда знайшла рішення і перенесла частину активностей на суботу.
Сам центр розташований у підвальному приміщенні. Тут обладнані навчальні кімнати, є матеріали для творчості та занять із логопедом. Під час відключень електроенергії використовують зарядні станції, завчасно готуючи приміщення до приходу дітей. «А ще це укриття одразу. Тривога – ми не хвилюємося, діти в безпеці», – пояснює Надія.
Не просто гратися, а вчитися розуміти себе
За творчими заняттями, іграми та майстер-класами стоїть значно більше, ніж організація дитячого дозвілля. Кожна активність має допомагати дитині розвивати нові навички, відкривати здібності та краще розуміти себе. Саме на цьому наголошує Ірина Пухняк.
«У цей центр вкладено багато любові та душі, але цього мало насправді, щоб організувати такий простір. Нам важливо не лише створити комфортні умови, забезпечити дітей усім необхідним і запропонувати їм цікаві заняття, а й наповнити кожну активність змістом. Адже за кожною грою чи творчим завданням стоїть можливість навчити дитину чогось нового, допомогти їй повірити у власні сили, навчитися взаємодіяти з іншими”.
Ірина Пухняк як приклад наводить роботу з 3D-ручками. Це заняття – перше знайомство із технологіями та можливими майбутніми професіями. Гра у твістер може стати нагодою поговорити про власні відчуття, труднощі, взаємодію з іншими та вміння долати невдачі.
На думку Ірини, рефлексія має бути невіддільною частиною кожного заняття. «Діти дуже хочуть говорити, вони не можуть наговоритися. І треба їм давати таку можливість. Вони приходять в центр, тому що їх тут слухають», – наголошує менеджерка.
Підтримки потребують і діти, і батьки
Важливий напрям роботи центру – психологічна допомога. За словами психологині, у молодших дітей найчастіше виникають труднощі з агресією та страхами, у підлітків – тривожність, проблеми у стосунках із батьками, переживання щодо майбутнього.
На все це накладається досвід війни. Серед відвідувачів є діти військовослужбовців, загиблих і зниклих безвісти захисників.
Психологиня центру Ірину Головченко наголошує: іноді для допомоги дитині потрібно працювати з усією родиною. Пригадує хлопчика, якого мама привела через невпевненість у собі та страх публічних виступів. Під час консультацій з’ясувалося, що дитина дуже тривожиться через оцінки, бо боїться негативної реакції вдома.
Після розмови з психологинею мама зізналася, що раніше не замислювалася над впливом власних вимог на дитину. «Ви знаєте, ви мені відкрили очі, тому що я не дивилась на це під таким кутом. Мабуть, я буду змінювати все ж таки якісь моменти у вихованні», – переказує психологиня слова жінки.
У Карітасі намагаються створювати і можливості для спільного дозвілля дітей та батьків. Раніше тут проводили сімейні художні майстер-класи, під час яких мама і дитина разом малювали диптихи – дві частини однієї картини. Організовують також сімейні екскурсії, до яких долучається психологиня.
Окрім індивідуальних консультацій, у центрі проводять профорієнтаційні заняття для підлітків, тренінги з подолання стресу під час підготовки до НМТ, а для батьків – зустрічі «Кава з психологом».
Спочатку цей формат задумували як можливість обговорювати питання виховання. Але самі дорослі попросили про інше.
«Прийшли до мене батьки і кажуть: “А можна нам щось для себе? Просто для того, щоб ми релакснули, відпочили”. Їм потрібне відновлення», – розповідає Ірина.
Простір – це люди
Важливу роль у роботі центру відіграють волонтери. Один із них – Василь Миколайович, чоловік поважного віку, який щочетверга навчає дітей грати в шахи.
«Для нього це як подих свіжого повітря. Він того четверга чекає, як свята. Приходить за півгодини, розставляє фігурки на дошках», – із теплотою розповідає Надія Улішак.
Інша волонтерка проводить заняття з кубика Рубіка, ще одна організовує скандинавську ходьбу. Час тренувань спеціально узгодили з дитячими заняттями, щоб батьки могли залишити дітей у центрі й приділити годину власному здоров’ю.
До великих свят, наприклад Дня святого Миколая, долучаються десятки волонтерів, які допомагають готувати подарунки для дітей.
Надія розповідає, що команда прагне не лише пропонувати різноманітні заняття, а й підтримувати сталі стосунки з родинами. Важливо, щоб діти і дорослі відчували себе частиною спільноти, до якої хочеться повертатися.
«Є діти, для яких Карітас вже другий дім. Вони приходять на всі заходи, обіймаються. Деякі ходили б кожен день на консультації психолога, аби ми могли їх тільки і кликали. Є такі, що з нами вже фактично зросли. А ми бачимо результат, тішимося, бачимо, що ми потрібні, працюємо не марно, реалізовуємо свої вміння на благо цих дітей», – розповідає Надія Улішак.
Досвід, який передають одне одному
Тим часом у кімнаті дошкільнят триває гра. Діти сидять разом із соціальною педагогинею та передають одне одному клубочок ниток. Кожен має назвати своє ім’я, визначити перший звук і придумати слово, яке з нього починається.
– Кажи своє ім’я голосно, – звертається до дівчинки соціальна педагогиня.
– Віка.
– То ж які ти будеш придумувати слова? Який на початку твого імені ми чуємо звук?
– В.
– Звук “В”. Давай, Вікуся. Яке слово ти знаєш на “В”?
– Віник!
– Віник, супер. Молодець! Кому далі клубочок передаєш?
– Софійці. Тримай.
– Софія, кажи голосно своє ім’я.
– Софія.
– Ти маєш придумати слово, на початку яких який звук ми чуємо?
– С! Сова!
Звичайна гра, кілька простих слів і клубочок, що переходить із рук у руки. Але це вже дитячий досвід: коли тебе називають на ім’я, уважно слухають, підтримують і радіють твоїм успіхам. З таких досвідів і вибудовується хороше майбутнє.
