«Гідність, спроможність, вибір: як працює спільний проєкт з Норвегією» 

Десь це нова свердловина для лікарні, десь обладнання для комунальних служб, ваучери, гранти на господарство чи можливість тимчасово заробляти у своїй громаді. За цими різними видами підтримки стоїть спільна мета: допомогти людям не лише впоратися з нагальними потребами, а й поступово повертати більше самостійності у щоденне життя.

У країні, яка живе під обстрілами, доступ до води вже не просто технічне питання. Це питання життя, здоров’я і гідності. Якщо через знеструмлення не працює свердловина, без води може залишитися лікарня. Якщо з крана не тече вода, родина змушена везти її каністрами через пів міста. А для літньої людини чи людини з інвалідністю така дорога може бути просто нездоланною. Війна забирає не лише світло й тепло. Вона забирає впевненість у тому, що найпростіші речі будуть доступними завтра. Цього літа команди Карітасу за підтримки Уряду Норвегії та Caritas Norway працювали, щоб повернути цю впевненість людям у Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській, Херсонській і Київській областях. Але за переліком зробленого стоїть значно більше, ніж просто цифри. За кожною з них є людина, яка знову отримала доступ до базових речей і більше можливостей самостійно вирішувати, як жити далі.

Логіка програми: допомога сьогодні – спроможність завтра

Підхід програми поєднує два завдання. Перше – швидко реагувати на потреби, які є вже зараз. Друге – допомагати громадам і родинам ставати стійкішими надалі.

Тому підтримка не обмежується лише одним напрямом. Вона включає доступ до води й відновлення місцевої інфраструктури, грошову допомогу за виконану роботу, а також гранти на розвиток або відновлення сільського господарства. Такий підхід допомагає одночасно закривати базові потреби людей і створювати можливості для відновлення їхньої самостійності та доходу.

Ще один важливий принцип роботи – участь місцевих команд у прийнятті рішень. Саме вони щодня працюють у громадах, знають їхні потреби й розуміють, які рішення можуть бути найбільш дієвими. Міжнародний партнер забезпечує підтримку та ресурси, але основні кроки ухвалюються разом із національними та місцевими партнерами:

«Рішення щодо програм і будь-яких змін у них не ухвалюються без участі національних та місцевих партнерів. Ми прагнемо, щоб якомога більше рішень ухвалювали там, де безпосередньо надається допомога», – Меліса Совік, регіональна представниця Caritas Norway для України та Молдови

Гігієна як питання гідності

Гігієнічний набір може здаватися звичайною річчю. Але в прифронтових громадах навіть придбати найнеобхідніше буває складно. Аптека чи магазин можуть бути далеко, дорога небезпечною, а більшість коштів родини витрачають на їжу та ліки.

Особливо важлива така підтримка для тих, кому складно самостійно дістатися по необхідні речі. Понад п’ятсот наборів отримали люди з інвалідністю. У Харківській області їх також доставляли додому мешканцям віддалених сіл і родинам, які виховують дітей з інвалідністю.

Проєкт передбачає не лише готові гігієнічні набори, а й ваучери на товари. Вони дають змогу самостійно обрати те, що справді необхідне, а власні кошти витратити на інші важливі потреби, наприклад ліки, комунальні послуги чи шкільне приладдя.

Такий формат залишає людині право вибору і допомагає самостійно визначати свої пріоритети.

Розподіл отримувачів показовий: понад п’ятсот наборів отримали люди з інвалідністю — ті, для кого шлях до магазину найдовший. У Харківській області набори доставляли просто додому — мешканцям віддалених сіл і родинам, які виховують дітей з інвалідністю. Так допомога враховує обставини конкретної людини й не створює додаткових фізичних чи фінансових труднощів.

Але, окрім наборів проєкт передбачає і ваучери на товари. Таким чином, людина  обирає, що потрібно саме їй, і може спрямувати власні заощадження на ліки, комунальні послуги чи шкільне приладдя. Це визнана модель гуманітарного реагування  і її цінність не лише економічна: вона підтримує автономність і гідність там, де війна щодня їх підважує.

Менше залежності, більше стійкості

Так, назва зараз звучить штучно, а сам абзац перевантажений словами на кшталт «централізована мережа», «критично важливі об’єкти», «аварійно-відновлювальні роботи». Я б максимально приземлила.

Для назви найкраще, на мою думку: «Щоб вода була доступною навіть під час перебоїв». Ще варіанти: «Вода навіть під час перебоїв» або «Менше залежності від пошкоджених мереж».

Щоб вода була доступною навіть під час перебоїв

Набори й ваучери допомагають закрити потреби людей уже зараз. Водночас програма підтримує рішення, які допомагають лікарням, комунальним службам та іншим важливим установам мати доступ до води навіть тоді, коли централізовані мережі пошкоджені або не працюють. У Запорізькій області в одному з медичних закладів завершили буріння свердловини. Завдяки власному джерелу води лікарня зможе забезпечувати нею пацієнтів і персонал навіть під час перебоїв. В інших установах міста встановлюють системи очищення води та відновлюють спільні санітарні приміщення.

Комунальним підприємствам також передали обладнання й інструменти. Вони допоможуть бригадам швидше ремонтувати пошкоджені водопровідні й теплові мережі, зокрема після російських атак.

Відтак, гуманітарна підтримка допомагає місцевим службам працювати самостійно й стабільно навіть у складних умовах 

Санітарія, що поважає людину

Доступний душ і санвузол важливі для людей з обмеженою мобільністю. У Харківській області такі простори оновлюють у двох установах. В одному з інтернатних закладів постійно проживають 156 людей з інвалідністю. Душові та санвузли там адаптують до їхніх потреб, щоб ними було зручно й безпечно користуватися. Ще два приміщення ремонтують у транзитному центрі для евакуйованих з Донеччини. Тут вони можуть перебувати кілька днів перед подальшою дорогою. Належні умови в центрі є важливою частиною підтримки під час евакуації.

Від допомоги – до самостійності

Екстрена допомога закриває першочергові потреби, але не повертає головного — здатності планувати наперед. Тому проєкт рухається від підтримки на сьогодні до відновлення джерел доходу.

Екстрена допомога закриває найважливіші потреби тут і зараз. Наступний крок – дати родинам можливість знову заробляти та планувати своє життя.

Для цього проєкт передбачає гранти на сільське господарство. За ці кошти можна придбати теплиці, насіння, обладнання та матеріали. Хтось завдяки цьому відновлює господарство після вимушеного переїзду, а хтось починає нову справу й поступово отримує власне джерело доходу.

Ще один напрям – програма «Гроші за роботу». Її учасники тимчасово долучаються до оплачуваних робіт разом із комунальними підприємствами. Вони отримують заробіток, а громади – додаткові руки для догляду за територіями та відновлення інфраструктури.

Окремо підтримку отримують ті, хто щойно виїхав із небезпечних районів. Евакуйованим родинам із Донеччини передають продуктові набори. Питну воду також передають підрозділам ДСНС, які працюють на місцях російських ударів.

Безпека тих, хто це робить

Усю цю допомогу потрібно доставити, встановити й передати людям. Часто команди працюють у громадах, які перебувають під обстрілами. Тому влітку представники Карітасу України та інших місцевих організацій пройшли HEAT-тренінг для роботи в небезпечних умовах. Під час навчання вони вчилися оцінювати ризики, діяти під загрозою та реагувати на небезпеку, пов’язану з дронами малого радіуса дії. Така підготовка допомагає командам працювати безпечніше й продовжувати допомагати там, де це особливо потрібно.

Що змінює така підтримка

У кожному з цих напрямів важливо не лише закрити конкретну потребу, а необхідно дати людині більше можливостей самостійно вирішувати, що їй потрібно далі. Доступ до води, можливість обрати необхідні товари, відновити господарство чи знову заробляти допомагають поступово повертати контроль над власним життям.

Що досвід Боснії і Герцеговини може дати українським громадам: воркшоп команди проєкту PROSTIR 

Як визначати пріоритети житлової підтримки, управляти соціальним житлом, використовувати наявний житловий ресурс громад і поєднувати житлові рішення із соціальними послугами, працевлаштуванням та інтеграцією людей у громаду? 

24-25 вересня ці питання стали основою проведеного воркшопу в межах проєкту «PROSTIR: Людиноцентричні житлові рішення та посилені системи для сталого відновлення». У ньому взяли участь представники Карітасу України, Католицької служби допомоги, Карітасу Полтава, Інституту житла, Полтавської ОВА, Котелевської та Скороходівської громад.  

Перший день був присвячений досвіду Боснії і Герцеговини та тому, що з побаченого може бути корисним для України. Другого дня команда перейшла до практичної роботи: обговорення методології оцінки житлових потреб громад, збору даних, а також визначення короткострокових заходів для підтримки ВПО у вирішенні житлових питань в межах реалізації проєкту. 

Україна та Боснія і Герцеговина: подібні виклики, різний контекст

Навчальний візит до Боснії і Герцеговини дав українській делегації можливість побачити, як житлова система працює на практиці після війни. Для України цей досвід цінний не як готова модель для копіювання. Наші країни мають різний адміністративний устрій, законодавство і різні умови, в яких формується житлова політика. У Боснії значна частина системних рішень ухвалювалася вже після завершення війни. Український уряд змушений одночасно реагувати на нові руйнування і переміщення людей, підтримувати родини, які втратили житло, та перебудовувати саму систему житлової політики. 

Водночас на місцевому рівні є багато спільного. І в Боснії і Герцеговині, і в Україні громада відіграє ключову роль. Органи влади на місцевому рівні найкраще бачать, хто фактично живе в громаді, які житлові потреби мають люди, які будівлі або ділянки не використовуються, де є інфраструктура і які рішення можуть бути життєздатними в конкретному населеному пункті. На місцевому рівні часто стає зрозуміло, чи може певний об’єкт перетворитися на житло, які ресурси для цього потрібні і кого необхідно залучити до процесу. 

Під час воркшопу учасники неодноразово поверталися до думки, що громада має бути не пасивним отримувачем рішень від держави чи донорів, а повноцінним учасником їхнього формування. 

Окремий висновок першого дня воркшопу стосувався темпу змін. Україна не може чекати завершення війни або моменту, коли всі елементи житлової системи будуть остаточно сформовані. Стратегічне планування, удосконалення законодавства і розвиток інституційної спроможності мають іти паралельно з практичними рішеннями для людей, яким житло потрібне вже сьогодні. 

«Головний висновок – потрібно діяти тут і зараз. Люди не можуть чекати роками чи поколіннями. Треба шукати різні, нестандартні підходи: житло, земельні ділянки, донорські ресурси, можливості державного та місцевих бюджетів. Потрібні швидкі рішення і різні варіанти, які можна пропонувати людям на рівні держави та громад», – переконаний Павло Фролов, народний депутат України. 

Тому серед напрямів, які обговорювали учасники, були відновлення вже наявних будинків, використання комунального майна, залучення приватного житлового фонду, розвиток соціального житла та інші моделі, які можна адаптувати до ресурсів і потреб конкретної громади. При цьому житлові рішення розглядали як частину ширшого розвитку громади: її здатності утримувати людей, створювати для них перспективу і підтримувати довгострокове проживання. 

«Житло напряму впливає на те, чи залишатимуться люди в громаді та чи пов’язуватимуть із нею своє майбутнє. Особливо це важливо для молоді. Коли є житлова перспектива, робота і зрозуміла система підтримки, у людини з’являється більше підстав залишатися, розвиватися і вкладатися в розвиток своєї громади. Тому для нас важливо продовжити роботу з боснійськими колегами: повертатися до їхнього досвіду вже з конкретними запитами від наших громад, глибше вивчати окремі механізми та разом шукати, як їх можна адаптувати до українського контексту», – зазначила Ірина Нога, керівниця програми житлових рішень Карітасу України. 

Не просто знайти будинок – створити систему

Навчальний візит особливо виразно показав різницю між житловим об’єктом і житловою системою. Можна відремонтувати будинок, але далі виникає ціла низка запитань: кому саме його надати? За якими критеріями? На який строк? Скільки людина має сплачувати? Як не створити залежність від допомоги, але водночас не залишити людину сам на сам із житловою проблемою? 

Боснійський досвід показав важливість прозорих критеріїв, оцінювання потреб домогосподарств і чіткої процедури ухвалення рішень.  

Однак простого переліку «вразливих категорій» недостатньо: люди з однаковим формальним статусом можуть мати дуже різні життєві обставини. Одна родина витрачає на оренду чверть доходу, інша – більшу його частину. Хтось уже фактично живе у громаді роками, працює там і водить дітей до місцевої школи, а хтось лише формально зареєстрований. Є також люди, які не належать до жодної традиційної соціальної категорії, але фактично не можуть самостійно вирішити житлове питання. Саме тому оцінювання має враховувати не лише статус людини, а й масштаб її потреби.  

«У Боснії ми багато говорили про будівництво, відбір бенефіціарів, оплату і правила проживання, але менше – про стратегію і про те, як відбувалася взаємодія між громадами, урядом та організаціями. Я вважаю, що нам варто більше зосередитися і на цьому – зрозуміти, як формувалися стратегічні підходи, як відбувалася інвентаризація житла, як це допомагало залучати інвесторів і підтримувати подальші процеси в громадах. Ключовими тут є тісна співпраця, прозорість і відкрита комунікація потреб та викликів між усіма сторонами», – підсумував Соліман Аласаад, керівник програми з питань житла Католицької служби допомоги в Україні. 

Те, що вже є в громаді, може стати житловим ресурсом

Ще один урок Боснії – нове будівництво не завжди є єдиним або найкращим рішенням. Реконструкція існуючих будівель, повернення до використання порожнього житла, переобладнання окремих об’єктів і робота з уже наявним фондом можуть бути швидшими та економічно доцільнішими. Ця тема одразу була підтримана в українських громадах. 

Під час воркшопу представники Скороходівської громади розповіли про будинки, які вже перейшли або переходять у комунальну власність і потенційно можуть використовуватися як житло. Йдеться про десятки об’єктів у різних населених пунктах громади, однак їхній стан суттєво відрізняється. Частину можна було б відновити відносно невеликими ремонтами, для інших необхідно спочатку професійно оцінити технічний стан і зрозуміти, чи має ремонт економічний сенс.  

«Після візиту в Боснію і Герцеговину ми вже об’їхали будинки, які потенційно можна відновити. Ці індивідуальні будинки – реальний житловий ресурс громади: на більшість із них уже набуто права власності, є відповідні документи, але вони потребують ремонту та відновлення. Для нас важливо зрозуміти стан кожного об’єкта, оцінити, що саме потрібно зробити, і визначити, які будівлі реально можна повернути до життя, щоб у них могли оселитися люди», – ділиться Олена Мяло, директорка комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Скороходівської громади. 

Її слова – підтвердження однієї з ключових проблем невеликих громад: наявність майна ще не означає спроможність перетворити його на житло. Громада може знайти об’єкт і оформити право власності, але не мати інженера або іншого фахівця, здатного провести технічну оцінку, визначити обсяг робіт і підготувати необхідну документацію. Цей практичний дефіцит компетенцій учасники окремо обговорювали під час другого дня воркшопу.  

Методологія оцінки житлових потреб: починати не з будівництва, а з аналізу даних

Один із головних фокусів другого дня воркшопу – як перетворити розрізнені дані про людей, житло та ресурси громади на основу для планування житлової політики. Адже для громади важливо не накопичити якомога більше інформації, а зрозуміти, які рішення вона може ухвалювати на її основі. 

«Найкращий спосіб передбачити майбутнє – створити його. Для житлової політики громади це означає починати з розуміння реальної ситуації: які дані ми вже маємо, чого нам бракує, які потреби є у людей і які можливості має сама громада. Далі ці дані потрібно аналізувати, визначати пріоритети й переводити їх у стратегічні цілі та конкретні рішення», – говорить Олена Луканюк, заступниця директорки ГО «Інститут Житла». 

Практичним інструментом для такої роботи має стати Методологія збору та аналізу даних щодо житлових потреб людей у контексті розвитку територіальних громад. Методологія покликана допомогти громаді перейти від фрагментарної інформації до доказового планування житлової політики. Її логіка побудована навколо трьох взаємопов’язаних блоків. 

Перший відповідає на питання: хто потребує житлового рішення? Аналізуються демографічна структура, міграція, склад домогосподарств, доходи, житлові витрати, фактичні житлові умови та бар’єри доступу до житла.  

Другий: який житловий і майновий ресурс є у громаді? Це житловий фонд, вільне комунальне і державне житло, нежитлові об’єкти, які потенційно можна переобладнати, земельні ділянки, незавершене будівництво, пошкоджене житло, а також місцевий ринок оренди та продажу.  

Третій: чи здатна громада скористатися цим ресурсом? Оцінюються кадрова та фінансова спроможність органу місцевого самоврядування, розподіл повноважень, місцеві програми, діяльність комунальних підприємств, досвід залучення фінансування, координація між підрозділами та участь мешканців.  

Лише після цього три блоки поєднуються. Наприклад, дані можуть показати, що у певному населеному пункті є значна кількість родин, яким потрібне доступне орендне житло. Громада водночас має кілька порожніх будинків. Але технічна оцінка може засвідчити, що частина з них потребує занадто дорогого ремонту, інші розташовані далеко від школи, лікарні чи громадського транспорту, а щодо ще одного не завершене оформлення права власності. Тобто формальна відповідь «у нас є п’ять будинків» ще нічого не говорить про те, скільки реальних житлових рішень має громада. 

Методологія передбачає аналіз потреб і ресурсів, а також просторовий аналіз: де живуть люди, де розташоване житло і чи відповідає воно їхнім потребам.  

Окремий акцент методології – якість даних. В українських громадах інформація про населення, житло, соціальні групи, комунальне майно та земельні ресурси часто зберігається в різних установах і формується за різними правилами. Після початку повномасштабної війни ситуація стала ще складнішою: кількість зареєстрованих мешканців може суттєво відрізнятися від кількості людей, які насправді проживають у громаді. 

Тому методологія пропонує не створювати ще одну паралельну систему збору інформації, а спочатку максимально використовувати вже наявні адміністративні та реєстрові дані, перевіряти їх у кількох джерелах і лише там, де є прогалини, проводити опитування, інтерв’ю або додаткові обстеження. 

Для кожного показника мають бути зрозумілими три речі: звідки отримані дані, наскільки вони актуальні та чи можна їх перевірити.  

Методологія задумана не як статичний документ. Її апробовуватимуть у Котелевській та Скороходівській громадах, доповнюватимуть реальними даними, візуалізаціями та практичними інструментами.  

Що далі? 

Після воркшопу команда проєкту PROSTIR переходить до наступного етапу практичної роботи. Найближчими кроками стануть: 

  • визначення житлових потреб ВПО, які проживають у пілотних громадах, та короткострокових заходів для підтримки у вирішенні їхніх житлових питань; 
  • доопрацювання Методології оцінки житлових потреб з урахуванням коментарів партнерів та її подальша апробація у Котелевській і Скороходівській громадах;  
  • продовження професійного обміну з колегами з Боснії і Герцеговини вже навколо конкретних запитів громад. 

Воркшоп став переходом від вивчення досвіду до його практичного осмислення. Наступний етап – перевірити напрацьовані підходи безпосередньо в громадах і на їхній основі формувати житлові рішення, які відповідають реальним потребам людей та можливостям конкретної території. 

Проєкт PROSTIR впроваджується Карітасом України у партнерстві з Catholic Relief Services, Карітасом Полтава та Housing Institute. 

Проєкт догляду вдома Карітасу України H.O.M.E. попри скорочення фінансування продовжує допомагати найбільш потребуючим

Тому довелося покинути дім і виїхати до Дрогобича. При переїзді втратила документи на квартиру.

У листопаді 2024 року сусідка познайомила її з «Центром милосердя» — партнером Карітасу України в Дрогобичі, що працює за проєктом H.O.M.E. Почали з доставки теплих обідів кілька разів на тиждень. Згодом виявилося, що потреб набагато більше: відновлення документів на квартиру, супровід до лікарів, допомога з різними бюрократичними запитами, налагодження зв’язку зі світом.

Спочатку відновили документи на квартиру у Вовчанську. Але квартира, яку Тамара Федорівна знімала в Дрогобичі, була вологою й холодною, а плата за неї щомісяця росла. Тоді організація домовилася з гуртожитком для переселенців. Комендант відгукнувся швидко, і Тамару Федорівну поселили. Тепло, сухо, є де жити. Сьогодні її знає весь гуртожиток: комунікабельна, щира, відкрита людина.

Двоє синів уже пенсійного віку. Один живе в Україні, але стосунки розірвалися ще до війни. Другий живе в Естонії, сам хворіє на цукровий діабет, та підтримує, як може. Тамара Федорівна за ним сумує, проте переїжджати боїться.

Двічі на тиждень, а іноді частіше, до неї приходить соціальна працівниця Ольга Іваськевич. Допомагає оплатити гуртожиток, отримати пенсію, доїхати до лікаря, оформити субсидію, розібратися з банком. Іноді просто побути поруч.

Ольга пригадує їхнє знайомство. «Я Тамара Хведорівна», – представилася тоді нова знайома. У них відразу виник контакт. «У неї позитивне мислення, і всі проблеми і питання наскільки вони складними не були, ми вирішуємо», – каже Ольга. «Найважливіше в нашій роботі — це вміти вислухати людину і допомогти знайти їй вихід з її проблеми. І тоді вже після цього виникає комунікація, виникає розуміння. Не завжди воно виникає швидко».

Ольга, яка за освітою вчитель, називає свою роботу, яку любить, служінням і покликанням і відчуває себе захисницею людей, які у багатьох моментах є вразливими і беззахисними. Вона й досі часто підвозить підопічних власною машиною, не беручи за це оплати: «Я просто виконую свою роботу».

Таких, як Тамара Федорівна, у проєкті Карітасу H.O.M.E. — до 480 людей одночасно. За кожним із них історія втрат, самотності, безпорадності. Проєкт забезпечує підтримку та розширення можливостей людей старшого віку вдома, а на місцях цим щодня займаються мережа Карітасу України та партнерські організації – допомагають тим, хто через вік чи стан здоров’я вже не може подбати про себе сам.

Попри поступове скорочення фінансування з боку головного донора Caritas Австрії, проєкт діє на восьми локаціях: у Бориславі, Івано-Франківську, Коломиї, Тернополі, Києві та Одесі, а також у Дрогобичі й Харкові, де Карітас співпрацює з довголітніми партнерами. Про це скорочення, розраховане на три роки, донор повідомив наприкінці 2025 року, залишивши можливість адаптувати умови, тому зараз робота спрямована на те, щоб зберегти можливість допомагати людям та знайти додаткові джерела фінансування.

«Успішним результатом буде, якщо всі вісім локацій збережуть послугу догляду вдома хоча б у мінімальному вигляді – тобто буде досягнута сталість», – каже Євгенія Безугла, менеджерка проєкту H.O.M.E. Карітасу України.

У межах проєкту надається саме соціальний догляд вдома, без медичної чи психологічної складової. Бенефіціарів поділяють на групи активності – від найлегшої до найважчої. «П’ята група – це люди з обмеженою мобільністю, які потребують постійного догляду. Їм щодня потрібно поїсти, і так само щодня необхідна допомога з гігієною», – каже пані Євгенія. Наприклад, серед 14 підопічних Ольги Іваськевич з Дрогобича є двоє людей з інвалідністю, які проходять гемодіаліз, – з мінімальною пенсією та виплатою по ВПО. Якщо на громаду припадає лише один соціальний працівник від держави, така людина отримує допомогу не щодня, а двічі на тиждень, а цього зовсім недостатньо.

«Карітас приймає тих, хто має потребу, але держава з будь-яких причин не бере в опіку: або на папері мають родичів, або пенсію вищу за мінімальну навіть на 100–300 гривень, або держава просто не може покрити обсяг потреби», – пояснює Євгенія Безугла.

Локації відрізняються за умовами роботи. У Коломиї команда обслуговує гірський район у співпраці з громадами. Кутська громада, наприклад, закуповує послугу догляду вдома в Карітасу з 2022 року: там працюють три соціальних робітники, які обслуговують 30 бенефіціарів.

Але так відбувається не всюди. «Є громади, які взагалі не надають послуги вдома у своїй ОТГ, а потреба є, бо є люди одинокі та потребуючі. І достукатися до громад про необхідність цієї послуги важко. А розмова про можливість закупівлі цієї послуги у Карітасі закінчується безрезультатно», – зазначає Світлана Ласійчук, менеджер з Коломиї.

Фахівець з адвокації Карітасу в Івано-Франківську Галина Кос зазначає, що важливою частиною діяльності є також дослідження потреб та представлення результатів громадам. «В рамках адвокаційної діяльності проведено дослідження потреб територіальних громад у надавачах соціальних послуг Івано-Франківського та Калуського районів. В результаті виявлено, що у восьми громад немає комунальної установи надавача соціальних послуг. Направлено листи та анкету до цих громад, щоб вивчити стан справ і кількість людей, які потребують соціальних послуг.

Зі схожими викликами зустрічаються в Карітасі Київ, зауважує Владислав Жиляєв, фахівець із адвокації. «На жаль, на практиці оцінка потреб у багатьох випадках носить переважно формальний характер, оскільки визначення потреби фактично ототожнюється з наявністю звернення конкретної особи за отриманням соціальної послуги. Звернення людини є важливим джерелом інформації про потребу, однак не може бути тотожним оцінці реальної потреби. Людина може не знати про доступні послуги, не мати фізичної чи соціальної спроможності самостійно звернутися, не усвідомлювати наявність потреби або не мати належного доступу до відповідних механізмів підтримки. Особливо актуальним це є для послуги „догляду вдома”».

В Івано-Франківську місто частково співфінансує проєкт: у бюджет міської ради включено 75% ставки соціального робітника з березня по жовтень 2026 року. Таким чином, щомісяця акумулюється кошти для продовження роботи у 2027 році, – пояснює менеджерка проєкту в Івано-Франківську Іванна Дмитрук.

В Одесі соціальні працівники співпрацюють з медичними закладами, зокрема приймають людей зі статусом ВІЛ, яких скеровують туди медичні працівники.

Щоб локація могла продовжувати роботу, потрібна мінімальна команда: двоє соціальних робітників, які можуть підміняти одне одного під час хвороби чи відпустки, старший соціальний працівник або менеджер з вищою соціальною освітою, а також 5% ставки фінансового менеджера.

Скорочення фінансування впливає і на персонал. Частину соціальних працівників перевели на посаду «соціального робітника» – формально некваліфіковану, хоча обсяг роботи не змінився. Через нижчу оплату на локаціях відчувається брак кадрів.

«Соціальні, медичні служби перескеровують бенефіціарів на обслуговування в громадські організації, але гроші за бенефіціаром не перескеровуються», — каже пані Євгенія про практику, коли державні інституції, лікарі й соціальні служби направляють людей до Карітасу, але фінансування за пацієнтом не йде. За її словами, у сфері соціальних послуг бракує моделі, за якою людина сама обирає надавача, а держава платить туди, де вона фактично отримує допомогу — так, як це відбувається в системі НСЗУ з лікарями. Така модель фінансування є поширеною в країнах Європи, зокрема Австрії та Німеччині.

Ольга Іваськевич бачить цю відмінність в оплаті на прикладі власних підопічних: «У нас обслуговуються люди з низькою пенсією, з низьким рівнем доходу. Якщо їм сказати, що треба оплачувати послуги, це буде дуже складно, а часом і неможливо. Є категорії людей, які можуть дозволити собі платні послуги. А є категорії, для яких ситуація буде зовсім печальна».

«Через скорочення фінансування нам доводиться більше говорити з державою про те, щоб вона теж фінансувала догляд вдома від недержавних надавачів, і паралельно шукати інші джерела – власні внески організацій, соціально відповідальний бізнес, кошти самих бенефіціарів, інші кошти, – каже Євгенія Безугла. – Догляд вдома лишається трудомістким. Якщо людина, яка потребує допомоги, сама за неї не платить, це не означає, що послуга безкоштовна: за неї платить хтось інший, держава чи донор».

За її словами, Карітас – не лише надавач послуги, а й партнер громади. Догляд вдома під час війни має стати частиною місцевої системи підтримки, адже багато людей виїхали за кордон, мобілізовані або внаслідок військових травм самі потребують стороннього догляду, а їхні батьки старшого віку потребують допомоги.

«Ми мусимо пояснювати суспільству й громадам, чому догляд вдома — частина місцевої системи підтримки, і говорити з ними про співфінансування та інтеграцію послуги на місцях. Карітас не може замінити громаду навіть з усією своєю мережею, але може допомогти їй побачити потребу, підготувати кваліфіковані кадри і надавати контрольовану послугу, яка часто підсилена психологічним та медичним компонентами, і разом побудувати рішення, що функціонуватиме стало», — підсумовує пані Євгенія.

На перший погляд, здається, що найвразливіші люди мають отримувати найбільше уваги. Але часто трапляється навпаки: літня людина, особливо якщо вона внутрішньо переселена, не має коштів для існування чи родичів, що за неї борються, – опиняється поза увагою. Руслана Галишин, керівниця партнерської організації Карітасу в Дрогобичі «Центр милосердя», яка опікується Тамарою Федорівною, пояснює це прямо:

«Літні люди в пріоритеті не є, хоча саме вони, особливо переселенці, найвразливіші в громаді. Ці люди наче біла пляма, їх просто не бачать. А вони не завжди знають, що взагалі мають право на допомогу».

Вона зауважує, що коли люди вперше звертаються із потребою, вони дуже розгублені. Переважно не знають, з чого почати, тому дуже важливо пояснювати їм, що таке послуга «догляд вдома» і як вона працює, тому значною частиною праці є також і роз’яснення. 

Тамара Федорівна знає, що в двічі на тиждень до неї прийде Ольга. Іноді частіше, якщо треба, іноді рідше, якщо все гаразд. За майже три роки в них набралося звичних справ: оплатити гуртожиток, зняти пенсію, з’їздити до лікаря, розібратися з субсидією чи іншими бюрократичними справами. Часом — просто побути поруч.

Саме ці «двічі на тиждень» і намагається втримати проєкт H.O.M.E. попри скорочення фінансування. «Я не знаю, що б із нею було, якби не ми», — каже Ольга. Сама ж Тамара Федорівна пережила голод і війну і повторює, що вже нічого не боїться.

Прихисток для тих, хто втратив дім: у Запоріжжі завершили ремонт МТП на 40 людей

Вони звернулися до Карітасу з проханням підтримати ініціативу та допомогти облаштувати місце тимчасового проживання. 

Ремонтні роботи тривали тут кілька місяців, і сьогодні приміщення виглядає зовсім інакше. Наразі приміщення капітально відремонтоване, у кімнатах встановили нові меблі, завершуються монтаж харчоблоку та облаштування санітарної зони. Перших мешканців тут готові зустріти вже в середині осені.

Ще один комфортний шелтер у місті — це не лише додаткові місця для життя людей, які були змушені покинути власні домівки. Це місце, де кожен може відчути себе в безпеці й не залишитися сам на сам зі своїм болем. Це й важливий сигнал для тих, хто все ще вагається виїжджати з небезпечних територій: у Запоріжжі турбуються про тих, хто втратив рідний дім і вимушено починає життя з нуля. Тут на вас чекають турбота, підтримка та надія на новий початок.

Для нашої команди це був виклик, адже реалізувати проєкт необхідно було в стислі строки. Приміщення було в критичному стані, тож довелося зробити стяжку підлоги, вирівняти стіни, провести електропроводку та облаштувати вентиляцію в кімнатах. Після завершення ремонтних робіт встановили нові меблі: ліжка, шафи, комоди, надали матраци й постільну білизну, необхідне обладнання та меблі для харчоблоку.

МТП розраховане на 40 людей, і це будуть переважно родини з дітьми, — поділився директор благодійного фонду «Допомога нації» Ігор Корнієнко. Організація вже має досвід створення МТП у Запоріжжі. Під час облаштування цього прихистку намагалися використати вже напрацьовані знання та досвід — саме це допомогло краще зрозуміти першочергові потреби людей, які евакуюються з небезпечних територій.

Карітас продовжує допомагати людям, які через війну вимушені залишати свої домівки, шукаючи порятунку й безпеки. Ми працюємо над тим, щоб вони могли гідно переживати складні періоди свого життя, швидше відновлюватися та з новими силами рухатися далі.

Проєкт «Комплексна підтримка евакуйованих, внутрішньо переміщених осіб та постраждалих від війни громад у Миколаївській, Запорізькій та Дніпропетровській областях» реалізується за підтримки Гуманітарного фонду для України.

Практична солідарність: партнери Карітасу зібралися на Крайовий Форум

Війна триває вже п’ятий рік, і значна частина дня звелася до одного практичного питання: як гуманітарній мережі продовжувати роботу в умовах затяжної війни та кризи.

Country Forum (Крайовий Форум) — це стандартна структура координації в конфедерації «Карітас» для її членів, що працюють в одній країні: вона покликана об’єднувати різні організації «Карітасу», щоб ті могли ділитися аналізом, спільно планувати роботу і уникати дублювання. В Україні цей формат ведуть спільно «Карітас України», заснований греко-католицькими єпископами країни, та «Карітас-Спес» — карітативна місія Римо-Католицької Церкви в Україні. «Карітас України» очолює президентка Тетяна Ставничи; виконавчим директором «Карітас-Спес Україна» є отець В’ячеслав Гриневич, SAC.

Форум відкрила промова Марії Німан, генерального секретаря «Карітас Європа», яка сказала учасникам, що пишається роботою «Карітасу» в Україні, спрямованою на допомогу людям, які страждають від війни. Говорячи про місію Карітасу, Німан згадала свій візит до України 2019 року, на початку свого перебування на посаді генерального секретаря, коли вона зустріла чоловіка з тетраплегією, який отримував допомогу від «Карітасу України». «Завдяки Карітасу я відчуваю надію на завтра», — сказав він їй, і ці слова сформували її розуміння місії Карітасу та залишаються з нею й донині. «Це дуже багато говорить про Карітас». Надія, яку несе Карітас, додала вона, — «це не наївний оптимізм», а надія, вкорінена в «хресті й воскресінні».

Планування для війни, що продовжує загострюватися

Форум продовжився брифінгом з безпеки та вправою зі сценарного планування. Учасники визначали тривожні сигнали й точки прийняття рішень, а також практичні кроки, які дозволять «Карітасу» продовжувати безпечно працювати в разі погіршення умов. Обговорили й те, що такі зміни означатимуть для донорів, партнерських зобов’язань та комунікації в мережі.

Другий блок дня стосувався того, що організатори назвали «обов’язком піклування та обов’язком Карітасу»: «Карітас України» та «Карітас-Спес Україна» представили проєкти ініціатив, спрямованих на посилення захисту й підтримки працівників та волонтерів. Учасники розглянули пріоритети, наявні ресурси, прогалини та те, де партнери могли б допомогти їх закрити.

Завершився день обговоренням цілей і структури Форуму на 2027 рік у межах оновленої Рамкової концепції Country Forum «Карітас Інтернаціоналіс». Учасники говорили про те, якою має бути роль Форуму надалі.

Справжнє партнерство, а не лише надзвичайне реагування

«Country Forum — це збір усіх Карітасів, які спільно працюють на території України, — каже президентка «Карітасу України» Тетяна Ставничи. — Він об’єднує Карітас України і наших колег з Карітас-Спес разом з усіма міжнародними Карітасами з інших країн, які працюють з нами і допомагають нам розробляти та впроваджувати необхідні програми».

Цей формат виріс із зусилля з екстреної мобілізації. «Це ініціатива, яку Карітас Інтернаціоналіс запустив ще у 2022 році — Emergency Support Team, — каже Ставничи. — Ця група була створена як команда підтримки для всіх країн, які реагували на гуманітарну кризу, що розгорталася тоді, — не лише в Україні, а й, наприклад, для наших партнерів у Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії та Молдові. Команда допомогла всім швидко мобілізуватися і надала нам додаткову технічну підтримку та експертизу, надзвичайно важливі для запровадження системних підходів, необхідних для реагування на кризу такого масштабу».

«У 2023 році ця перша команда трансформувалася — і саме в Україні ми обрали формат, який називається Country Forum, — продовжує вона. — Ми очолюємо Форум разом, Карітас України і Карітас-Спес, а його роботу підтримують кілька виділених міжнародних співробітників».

«Це можливість збиратися разом, обговорювати спільні теми, які допомагають нам краще реагувати, краще координуватися, краще планувати нашу роботу на майбутнє, — каже Ставничи. — Це спосіб Карітасу, спосіб зустрічей, спільноти — і разом ми сильніші, разом ми можемо розв’язувати багато труднощів. І як у кожних стосунках, чим довше ви в них триваєте, тим глибшими й зрілішими вони стають. Саме в цьому напрямку ми рухаємося вже чотири роки — краща комунікація, підтримка організаційного розвитку, краща координація. Це процес, це шлях. Це також спосіб, як ми тримаємо солідарність один з одним і виконуємо нашу місію».

Наталія Крива, директорка Департаменту соціальних програм «Карітасу України», описала той самий зсув у більш інституційних термінах. «Кожна програма має ці три етапи: етап швидкого реагування, далі стабілізація, і далі розвитковий етап, — каже вона. — І дуже важливо розуміти, як усі ці три етапи пов’язані між собою, бо це впливає на реалізацію соціальних, розвиткових програм, які важливо не зупиняти навіть у час війни — бо йдеться про системну, трансформаційну роботу, яка впливатиме і на майбутнє Карітасу, і на добробут людей, і на майбутнє України».

«Ті організації Карітасу, які мають тут своїх представників, розуміють, що це вже не чужа війна — що вона торкається і їх, що це і їхня війна також. Завдяки регулярній взаємодії партнерство набуло додаткової інтенсивності — у зборі коштів, у розробленні програм і проєктів, у спільному з нами подоланні викликів, у відповіді на потреби, як програмні, так і організаційні», — каже вона.

Зміна відбувається в обидва боки, додає Крива. «Це вплинуло не лише на міжнародні організації Карітасу, а й на нас, на Карітас України, — каже вона. — Завдяки таким платформам і такому діалогу Карітас України також зростає в процесі цих зустрічей. Ми бачимо відданість наших партнерів, і це зміцнює нас та спонукає й надалі розвиватися організаційно».

«І ще один важливий момент, який нас змінив, — каже вона: — ми більше не сприймаємо це як стосунки “донор і Карітас України” — для нас це партнерські стосунки, паритетні, рівноправні».

Володимир Якимець, який у «Карітасі України» працює над розвитком інфраструктури мережі та партнерств, каже, що гострішим викликом цього року є не спроможність, а ресурси. «Наше розуміння складності викликів покращилося: у нас одночасно є і екстрене гуманітарне реагування, і початок стабілізації, і навіть відновлення. Люди, які стали ВПО три роки тому, вже можуть говорити про вихід із цієї ситуації, а люди, яких евакуювали вчора чи позавчора, не на цьому етапі — досі потребують екстреного гуманітарного реагування. І мені здається, що більшість партнерів це розуміють».

«Ключова відмінність від 2022 року — це змінний характер потреб у ресурсах, — продовжує він. — З початку повномасштабної війни наші партнери надавали значну й тривалу підтримку, яка дала нам змогу реагувати на величезні потреби, що постійно змінюються. Сьогодні і масштаб потреб, і наша спроможність реагувати продовжують зростати. Це означає, що поряд з екстреним фінансуванням нам також потрібно далі розвивати передбачувані довгострокові ресурси, які можуть підтримувати гуманітарну допомогу й водночас сприяти стабілізації та відновленню».

Проєкт ACCESS: У Миколаївській та Черкаській областях відремонтують укриття у дитячих садочках та лікарні

Щоб вирішити цю проблему, Карітас України спільно з Карітас Черкаси та Карітас Миколаїв розпочинають реалізацію нового гуманітарного проєкту ACCESS («Сприяння розвитку громадського захисту та рівноправних безпечних систем укриття в Україні»).

У партнерстві з Карітасом Австрії та за підтримки Австрійського агентства з розвитку у Коблівській громаді Миколаївської області та Христинівській громаді Черкаської області проведуть капітальний ремонт чотирьох укриттів. 

Як розповіла проєктна менеджерка Карітасу України Анна Соболь, йдеться про укриття у садочках трьох сіл на Миколаївщині, а також на території лікарні на Черкащині. 

За її словами, досвід Карітасу в українських громадах показує, що найефективніша допомога — це рішення, які працюють на перспективу. Тож для нас важливо не лише реагувати на поточні виклики, а й залишати якісні та тривалі зміни.

«Спільно з партнерами ми дбаємо про те, щоб оновлені приміщення були безбар’єрними та інклюзивними, а також створювали відчуття захищеності для кожного, зокрема для жінок і дітей. Наша мета — зробити ці простори безпечними, зручними та повністю адаптованими під потреби всієї громади», — наголосила Анна Соболь.

На старті проєкту представники Карітасу разом з партнерами відвідали населені пункти, щоб оцінити стан наявної інфраструктури та поспілкуватися з представниками громад. 

Як зазначив директор Карітасу Миколаїв отець Тарас Павлюс, у сільській місцевості є нагальна потреба в безпечних просторах — вони або взагалі відсутні, або ж перебувають у занедбаному стані. 

Відтак, реальність, у якій сьогодні змушені перебувати діти під час тривог у сільських закладах освіти, залишається надзвичайно складною. Відсутність базових комунікацій, холод та надмірна вологість безпосередньо впливають на їхнє здоров’я.

«Сирість, важке повітря, від якого перехоплює подих — це реалії нашого нинішнього укриття. У нас є вихованці з астмою і для них перебування тут -– це величезне випробування. Взимку опалення немає: діти вимушені лягати відпочивати прямо в куртках і штанах, а постіль залишається холодною та вологою», — розповіла директорка одного з дитячих садків на Миколаївщині.

Водночас, очільниця лікарні у Христинівці наголосила, що до реалізації цього проєкту громада пройшла довгий підготовчий шлях. Тому зараз особливо цінно розуміти, що цей шлях переходить у конкретні дії.

«Для лікарні належне укриття — це передусім питання безпеки та гідних умов для людей. Під час повітряної тривоги тут мають перебувати наші пацієнти, серед яких є люди у тяжкому стані та з обмеженою мобільністю, а також медичний персонал й інші мешканці громади. Тому для нас дуже важливо, щоб це був не просто підвал, куди можна спуститися під час небезпеки, а справді безпечний та належно облаштований простір», — додала вона.

Завдяки проєкту ACCESS в укриттях проведуть комплексні ремонтні роботи, щоб перебування там було не лише безпечним, а й комфортним. Оновлені укриття слугуватимуть ще довго після завершення проєкту, залишаючись надійним прихистком для мешканців громади.

Коли зволікати не можна, а поспішати — небезпечно

Після удару починається відлік. Інформація ще надходить, на місці вже працюють екстрені служби, а команда швидкого реагування, яка фізично ще нікуди не виїхала, має відповісти на кілька конкретних питань: що сталося, чи безпечна локація, де найближче укриття, скільки людей можуть потребувати підтримки і яке обладнання знадобиться.

Хто бере на себе відповідальність? Що означає служити суспільству? І, зрештою, що кожен із нас готовий зробити в межах власних можливостей? Про те, як працює швидке реагування і що стоїть за рішенням допомагати іншим, розповідає Станіслав Федорчук, провідний експерт з швидкого реагування Карітасу України.

Станіслав Федорчук з командою швидкого реагування Карітасу Запоріжжя.

Швидке реагування діє в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», який реалізується Карітасом України та місцевими організаціями мережі за підтримки Уряду США. Протягом липня–серпня 2026 року понад 600 людей отримали допомогу від місцевих команд після авіаударів.

Крок перший: сповіщення. Хто повідомляє про необхідність реагування? 

Коли напрям запускали навесні 2026 року, одним із перших завдань було вибудувати механізм обміну інформацією з державними службами. Місцеві організації Карітасу укладали меморандуми з підрозділами ДСНС, повідомляли про склад команд, наявні ресурси та можливості реагування.

Практика швидко показала, що одного каналу сповіщення про необхідність швидкого реагування виявилося недостатньо.

Інформація про подію може надходити від ДСНС, органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій, антикризових штабів або визначених відповідальних осіб. Головна умова — команда має працювати з підтвердженою інформацією з офіційного джерела.

— Ми очікували, що основним каналом буде ДСНС. Але побачили, наскільки важливими є самі громади. Державне реагування значною мірою пов’язане з місцевим самоврядуванням, тому робочі контакти потрібно вибудовувати з усіма сторонами, — пояснює Станіслав.

Механізми при цьому можуть відрізнятися залежно від регіону.

Команда Карітасу Кам’янське розробила окремий покроковий алгоритм оповіщення: відповідальні служби мають контакт координаторки, яка після отримання повідомлення запускає внутрішню координацію.

Карітас Чернігів до постійної неформальної комунікації з відповідальними структурами вирішили додати офіційний механізм інформування через листи.

— Ми зрозуміли важливу річ: не можна чекати, що інформація завжди прийде однаковим шляхом. Треба заздалегідь знати людей, які відповідають за реагування у конкретній громаді, і зробити так, щоб вони знали нас.

Важливо враховувати й географію допомоги. Великі гуманітарні організації концентрують значні ресурси у великих містах, тоді як у менших громадах після удару можливостей отримати підтримку може бути значно менше. Швидке реагування Карітас бачить й ті місця, де після удару вибір підтримки значно менший.

Крок другий: інформація надійшла – що стоїть за рішенням вирушити на місце удару? 

— Перше рішення стосується безпеки. Бажання допомогти не дає нам права нехтувати ризиком для людей, яких ми відправляємо на локацію.

Локальний менеджер із безпеки оцінює ситуацію: характер події, поточні загрози, можливий маршрут, об’єкти поблизу, наявність укриття та можливість безпечної роботи команди. По кожному окремому реагуванню формується коротка оперативна інформація. Вона має містити факти, необхідні для ухвалення рішення, без припущень і зайвих деталей.

— Спочатку оцінюємо ризики, перевіряємо умови роботи й погоджуємо реагування. У кризі швидкість важлива, але швидкість без дисципліни може створити ще одну кризу. 

Швидке реагування передбачає надання екстреної допомоги протягом 48 годин після надзвичайної події. Однак швидкість не може досягатися ціною безпеки: команда вирушає лише після оцінювання ризиків, перевірки готовності та погодження виїзду.

Крок третій: як визначають, що саме брати із собою?

— Ми повинні приблизно розуміти масштаб. Якщо маємо інформацію, що пошкоджено п’ять багатоповерхівок, там потенційно можуть бути сотні людей. Тоді зовсім інакше розраховуємо ресурси. Команда заповнює чек-лист і визначає, що має бути в автомобілі.

У комплекті швидкого реагування можуть бути:

  • питна вода;
  • гарячі напої та готове до вживання легке харчування;
  • мобільний намет;
  • генератор;
  • освітлення;
  • павербанки та обладнання для заряджання телефонів;
  • обладнання для доступу до інтернету та зв’язку;
  • аптечки й засоби першої допомоги;
  • засоби індивідуального захисту;
  • обладнання для роботи в холодний період.

Крок четвертий: прибуття.

Після прибуття координатор починає з безпеки: визначає місце для мобільного пункту і перевіряє, де укриття. 

Оскільки реагування нерідко відбувається, коли загроза повторних ударів залишається, команда заздалегідь узгоджує місце роботи з відповідальними службами на локації. Лише після цього вона розгортає мобільний пункт допомоги.

Теплий мобільний намет можна підготувати до роботи приблизно за 5-7 хвилин.

Влітку люди можуть годинами чекати оформлення документів під сонцем. Взимку ті самі години проходять на холоді. Телефон розряджається саме тоді, коли потрібно подзвонити родині, сфотографувати пошкодження, знайти документи чи отримати повідомлення від служби. Тому вода, тепло, електрика і зв’язок у перші години після удару мають дуже практичну цінність.

Наприклад, у Запоріжжі після російських обстрілів команда Карітасу розгортала мобільний пункт, де постраждалі могли отримати гарячі напої та перекус, зарядити телефони, а також дізнатися, до яких служб і організацій звернутися по подальшу допомогу.

За потреби мобільним пунктом можуть користуватися й ті, хто годинами працює після удару: рятувальники, медики, комунальні служби, поліція, представники гуманітарних та волонтерських організацій.

Крок п’ятий: підтримка. Чому швидке реагування — не про чай, їжу та намети?

Матеріальна допомога — найбільш видима частина мобільного пункту. Але функція напряму швидкого реагування значно ширша.

— Я кажу команді: наше головне завдання — не налити чашку чаю. Чай ми наллємо. Якщо холодно — зігріємо. Якщо людина кілька годин нічого не їла — їжу дамо. Але якщо після цього вона залишається з тією самою розгубленістю і не розуміє, куди звертатися зі своєю конкретною проблемою, ми виконали тільки частину роботи.

2 липня 2026 року в Кривому Розі, після ракетного удару по житловому району, команда місцевого Карітасу працювала біля міського штабу. Через спеку та значну кількість постраждалих люди годинами чекали в чергах. Дехто вже знав загальний порядок оформлення пошкоджень, але після чергового удару все одно потребував підтримки.

Швидке реагування має інформаційно-консультаційну і соціально-психологічну підтримку. Працівники пояснюють алгоритм дій у випадку пошкодження або руйнування житла, інформують про державні й недержавні програми, допомагають визначити, до якої служби чи програми звернутися.

За потреби людину можуть перенаправити до:

  • кризового центру Карітасу;
  • юридичної допомоги;
  • психологічної чи соціальної підтримки;
  • програм грошової допомоги;
  • інших організацій або державних служб відповідно до конкретної потреби.

— Мені принципово важлива персоналізація. Не абстрактні «постраждалі», яким ми однаково роздали інформацію, а конкретна людина. Чи розуміє вона зараз, що їй потрібно? Чи здатна сама зробити необхідний дзвінок? Чи може пояснити свою ситуацію? Кому саме ми її передаємо? Оце вже соціальна робота.

Крок шостий: психологічна допомога. А якщо сама людина в цей момент не може сформулювати, чого вона потребує?

— Перше — слухати. Не приходити зі своєю готовою відповіддю. Через розмову потрібно зрозуміти стан людини: що вона зараз може зробити сама, а де вже потребує підтримки.

Команди Карітасу застосовують підходи першої психологічної допомоги, для чого працівники проходять спеціальну підготовку. Їхнє завдання — не замінити психолога, а встановити контакт із постраждалою людиною, вислухати її, визначити першочергові потреби та за необхідності скерувати до профільного фахівця.

За словами Станіслава, реакції після кризових подій можуть суттєво відрізнятися. Одна людина швидко збирається і починає організовувати інших. Інша завмирає. Хтось повторює одну й ту саму дію або не може прийняти просте рішення. Універсального сценарію немає.

— У кожного з цих людей була своя ситуація. Одному потрібна інформація. Іншому — кризова консультація. Третьому треба зарядити телефон, бо він не може зв’язатися з родиною. І це все відбувається одночасно.

Хто витримує таку роботу?

— Найбільше надбання цього напряму — люди. Для мене це абсолютно однозначно.

У локальній команді передбачено близько п’яти людей на чолі з координатором. До роботи залучаються соціальні працівники, координатор, водій, а залежно від ситуації — психолог та інші фахівці. Частина працівників має значний волонтерський досвід. Є також ветерани й колишні військові. Зокрема у командах Чернігова, Харкова, Кам’янського, Сум та Миколаєва працюють люди з досвідом військової служби.

Однак сам досвід недостатній без регулярної підготовки.

Команди проходять навчання з:

  • першої психологічної допомоги;
  • домедичної допомоги;
  • безпеки;
  • роботи в умовах підвищених ризиків;
  • взаємодії з дітьми;
  • роботи з ветеранами;
  • підтримки інших груп людей, які можуть потребувати додаткової уваги під час кризової ситуації.

Окремі команди вже пройшли шість-сім навчань. Станіслав особисто знайомився з командами та проводив практичні симуляції, під час яких розгортали намети, перевіряли обладнання й відпрацьовували сценарії реагування.

Тестування мобільного намету швидкого реагування.


— Мене особливо радують додаткові запитання. Коли людина питає не «що мені сказано зробити?», а «а що буде, якщо умови зміняться?», «а як ми допоможемо ось у такому випадку?», я розумію, що вона включена в цю роботу. Інструкцію можна вивчити. Вмотивованість наказом не створиш.

Сам Станіслав не відокремлює експертність від практики:

— Для мене лід-експерт — це не просто людина, якій дали назву посади. Авторитет з’являється, коли ти знаєш предмет і проходиш його практично разом із командою. Мені важлива ця взаємодія, бо тоді ми говоримо однією мовою.

Команда швидкого реагування виїжджає тільки після обстрілів?

— Ми вже дивимося ширше — на реагування на наслідки. Наприклад, тривале відключення електроенергії чи центрального опалення взимку. Там може не бути моменту вибуху безпосередньо перед тобою, але є громада, яка годинами або днями залишається без тепла, і виникає гостра потреба.

Напрям готується працювати не тільки безпосередньо після авіаударів. Саме тому до холодного сезону команди готують теплі мобільні намети, обігрівачі, автономне живлення та персональні засоби для зігрівання.

Швидке реагування поступово виходить за межі одного сценарію «удар — виїзд». Його завдання — мати готовий інструмент підтримки громади у період гострого порушення її нормального функціонування.

Війна створює накопичувальний ефект. Після років атак навантаження лягає одночасно на державні служби, місцеву владу, медиків, рятувальників, комунальні підприємства, гуманітарний сектор і самих мешканців.

— Держава та державні служби фізично не можуть бути єдиними надавачами всіх видів підтримки. Тут важливо не дублювати одне одного, а розуміти власну функцію. Для мене швидке реагування — одна з форм суспільно важливої роботи, де ми додаємо те, що можемо дати саме ми.

То що для вас швидке реагування у двох словах? — Форма служіння.

Не кожен має їхати на місце удару — для цього потрібні підготовка, координація та погодження фахівців із безпеки. Та розмова зі Станіславом виводить за межі швидкого реагування — до питання, яке війна по-своєму ставить перед кожним із нас: що ми готові взяти на себе в межах власних можливостей?

Ми не обирали обставин, у яких доводиться шукати відповідь. Але можемо обирати, як діяти. І, зрештою, саме в цих діях проявляється те, заради чого ми живемо.

Від гуманітарного реагування до стійкого відновлення: #WASHinWAR посилює партнерства у Нідерландах

Робочий візит був присвячений водній безпеці, ранньому відновленню та пошуку практичних рішень для відновлення водної інфраструктури України в умовах війни. Програма об’єднала експертні воркшопи у Роттердамі та Делфті, стратегічні зустрічі з Cordaid у Гаазі та діалог із представниками нідерландського уряду, міжнародних організацій, водного сектору і бізнесу. Одним із завдань візиту стало розширення міжнародного партнерства навколо #WASHinWAR та пошук моделей, які дозволяють уже сьогодні поєднувати гуманітарне реагування з довгостроковим і стійким відновленням.

У Роттердамі та Делфті команда Карітас України працювала разом з українськими й нідерландськими експертами, які мають досвід відновлення водної інфраструктури та роботи в кризових контекстах. У центрі дискусій було практичне питання: як в умовах триваючої війни не обмежуватися лише терміновими інтервенціями, а поступово переходити до більш стійких інфраструктурних рішень, поєднуючи гуманітарне реагування, раннє відновлення та resilience. Окрему увагу приділили розвитку професійної спроможності WASH-команд, сучасному управлінню водними ресурсами та залученню технологій і експертизи нідерландського водного сектору.

«Ми маємо розглядати гуманітарне реагування не як окремі проєкти, а як цілісну систему, де екстрена допомога, відновлення та стійкість взаємопов’язані. Те, що ми робимо сьогодні для задоволення нагальних потреб, має водночас створювати основу для довгострокового відновлення та допомагати громадам і критичній інфраструктурі бути більш стійкими до майбутніх викликів», — зазначає Тетяна Яцюк, керівниця WASH програми Карітас України.

Вода для України: від контактів до практичних партнерств

Важливою частиною візиту стала зустріч «Water for Ukraine: Strengthening Partnerships for Recovery and Resilience», організована 11 вересня Карітас України, Cordaid, Lifeline Ukraine та VNG International у співпраці з Міністерством закордонних справ Нідерландів, Міністерством інфраструктури та водного господарства Нідерландів і Міністерством економіки та довкілля України. 

Захід створив майданчик для прямого діалогу між українською та нідерландською сторонами щодо потреб України, можливостей партнерства та механізмів фінансування відновлення водної інфраструктури. Серед учасників був Joost Klarenbeek, спеціальний посланник з питань України Міністерства закордонних справ Нідерландів, а також представники RVO, Netherlands Water Partnership, ZOA, Dorcas, Netherlands Red Cross, VEI, WorldWaterNet, WaterWorx та інших партнерів із гуманітарного, експертного і приватного секторів.

Дискусія була сфокусована на тому, як поєднати українське розуміння потреб громад із нідерландською технічною експертизою, можливостями державних інституцій та рішеннями приватного сектору. Окремо обговорювали залучення бізнесу до відновлення, розвиток нових партнерств та потенційні інструменти фінансування. 

Окремі стратегічні зустрічі відбулися з командою Cordaid. Сторони обговорили можливість поступового переходу від співпраці в межах окремих проєктів до ширшого партнерства у сферах раннього відновлення, WASH, resilience, спільного фандрейзингу, залучення приватного сектору та адвокації. Одним із напрямів подальшої роботи може стати розвиток #WASHinWAR як міжнародної платформи для партнерств, експертного обміну та адвокації, яка об’єднуватиме Карітас України, партнерів мережі Caritas, державні інституції, технічних експертів і бізнес навколо водної безпеки та відновлення України.

«Ми дуже цінуємо партнерство з Cordaid та відкритість нідерландських колег до України. Цей візит ще раз показав, що ефективне відновлення неможливо будувати силами лише одного сектору. Наше завдання — створювати зв’язок між державою, громадянським суспільством, експертним середовищем і бізнесом, щоб українські потреби зустрічалися з міжнародною експертизою, технологіями та ресурсами і перетворювалися на конкретні рішення для громад. Саме такий підхід ми хочемо надалі розвивати через #WASHinWAR», — говорить Ольга Сидій, координаторка адвокаційної кампанії #WASHinWAR.


Візит до Нідерландів підтвердив: навколо відновлення водної інфраструктури України існує значний міжнародний інтерес, експертиза та потенціал для нових партнерств. 

У 2027 році Карітас України планує продовжити розвиток #WASHinWAR як відкритої міжнародної платформи партнерства та адвокації, об’єднуючи досвід і можливості партнерів із Нідерландів, Норвегії, Данії, Великої Британії та інших країн навколо спільної мети — захисту права на воду та стійкого відновлення водної інфраструктури України.

Вода під час тиші й тривог

Коли зупиняється один критичний елемент, без стабільного водопостачання можуть залишитися тисячі людей.

За даними UNICEF, в Україні вже пошкоджено або зруйновано щонайменше 1 109 км водопровідних мереж, 82 насосні станції та 327 км каналізаційних мереж. У 2026 році близько 6,4 млн людей потребують гуманітарної підтримки у сфері води, санітарії та гігієни.

Окрема проблема — залежність систем водопостачання від електроенергії. Аналіз 43 великих водопостачальних підприємств, які обслуговують 11,2 млн людей, показав, що 85% із них не мають достатньої потужності резервного живлення. Відключення електроенергії можуть зупиняти насосні станції, процеси очищення та розподіл води.

Під час систематичних атак на енергетичну інфраструктуру взимку 2025–2026 років аварійні відключення зачіпали мільйони людей по всій Україні. Моніторингова місія ООН з прав людини також фіксувала перебої з водопостачанням, спричинені проблемами з електроенергією.

Тому проблему води неможливо вирішити одним рішенням. Громадам одночасно потрібні відновлення свердловин і мереж, насоси та трубопроводи, системи очищення, реагенти й резервне живлення. Комунальним підприємствам — обладнання, яке допомагає швидше реагувати на аварії та підтримувати системи в роботі.

Команди Карітасу працюють із медичними закладами у трьох областях, визначаючи потреби та плануючи роботи.


Саме за такою логікою Карітас працює в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», що фінансується Державним департаментом США та реалізується Карітасом України й місцевими організаціями Карітас у партнерстві з Catholic Relief Services. Проєкт передбачає відновлення централізованих і децентралізованих систем водопостачання, а також забезпечення резервними джерелами енергії та системами фільтрації.

Робота з водною інфраструктурою охоплює 8 областей: Чернігівську, Дніпропетровську, Миколаївську, Сумську, Київську, Запорізьку, Полтавську та Харківську.

На сьогодні 15 інфраструктурних об’єктів уже технічно опрацьовані для ремонтів та встановлення енергетичного обладнання, а ще 8 соціальних об’єктів у Київській області пройшли оцінювання для впровадження енергетичних рішень. У 5 областях проведені технічні оцінки децентралізованих систем водопостачання, санітарних об’єктів та інфраструктури водовідведення. Паралельно тривають закупівлі установок очищення води, насосів, клапанів, трубопроводів та іншого обладнання.

Генератор підтримує роботу цілої системи

Один із прикладів уже наданої підтримки — робота Карітасу Кам’янське у Дніпропетровській області.

КП «Томаківське водопровідно-каналізаційне господарство» Томаківської селищної ради отримало генератор як резервне джерело живлення для очисної станції. Під час стабілізаційних або аварійних відключень електроенергії він підтримуватиме роботу обладнання, необхідного для очищення води.

Для Томаківської громади це особливо важливо після руйнування Каховської ГЕС, коли проблеми з водозабезпеченням громад півдня України суттєво загострилися. Резервне живлення допомагає зменшити ризик зупинки очисної станції під час відключень.

Водночас цей приклад показує сам принцип роботи Карітасу з водоканалами та громадами. Потребу насамперед визначає сама громада. Томаківська громада подала запит на необхідне обладнання, фахівці Карітасу Кам’янське перевірили його відповідність умовам проєкту та супроводжували процес закупівлі й передачі генератора.

«Громади самостійно визначали свої потреби та зверталися до нашої організації із запитами, які могли посилити їхню роботу в умовах воєнного стану. Саме така спільна робота допомагає розвивати можливості громад і підтримувати їхню самостійність», — зазначила координаторка проєкту Ірина Залога.

Від одного об’єкта — до системної роботи у громадах

На Миколаївщині ця робота вже охоплює шість громад — Воскресенську, Новобузьку, Баштанську, Вознесенську, Нечаянську та Костянтинівську. За наявними даними, системи водопостачання п’яти з них обслуговують щонайменше 81 800 мешканців.

 Команда Карітасу під час ознайомчої зустрічі з представниками МКП «Миколаївводоканал».


Для підтримки систем водопостачання на Миколаївщині вже запущено комплекс робіт. У процесі — 5 генераторів для безперебійної роботи свердловин, системи зворотного осмосу у чотирьох громадах, 2 модульні станції очищення води, відновлення 3 свердловин, 2 спеціалізовані причепи для аварійних бригад, 640 тонн кварцового піску для фільтрації та 40 тонн реагентів для очищення і знезараження води.

Саме комплексний підхід має зробити системи водопостачання громад менш вразливими до аварій та перебоїв з електроенергією.

«Коли ми працюємо не з однією окремою проблемою, а з усією системою, водопостачання в громаді стає надійнішим — навіть під час відключень чи аварій менше ризиків, що воно повністю зупиниться. Для громади це насамперед можливість швидше реагувати на проблеми власними силами, підтримувати роботу водоканалу та менше залежати від зовнішньої допомоги», — Ігор Крамаренко, головний експерт проєкту підвищеної складності WASH.

Лише дві модульні станції очищення води у Вознесенську розраховані приблизно на 7 000 людей.

Тож масштаб цієї роботи визначається десятками тисяч людей, для яких вода має залишатися доступною навіть під час відключень електроенергії, аварій та пошкоджень інфраструктури.

Від свердловини до крана — Карітас працює з усім ланцюгом, від якого залежить водопостачання громад. Десь обладнання вже передане, як у Томаківській громаді, десь тривають закупівлі, технічна підготовка та відновлення. Але результат має бути відчутним у найпростішій щоденній речі — люди відкривають кран, і вода є.

Державна програма протидії торгівлі людьми до 2030 року: експертна оцінка Карітасу України  

Схвалення цього стратегічного документа свідчить про послідовне прагнення держави протидіяти злочинам проти гідності та свободи осіб в умовах війни.  

Позитивні зміни у схваленій Програмі

У затвердженій редакції Програми Карітас України вбачає низку вагомих позитивних моментів. До заходів із підтримки постраждалих прямо додано соціальний супровід та спеціалізовані соціальні послуги. Також важливо, що документ враховує потреби осіб з інвалідністю: передбачено спеціалізовані навчання для фахівців щодо їх виявлення та надання послуг з урахуванням індивідуальних потреб, а також проведення аудиту закладів на предмет інклюзивності та доступності.  

У сфері цифровізації та координації заплановано розроблення та поетапне впровадження електронної ІТ-платформи для збирання, обробки, верифікації та обміну даними суб’єктів Національного механізму взаємодії (НМВ), які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми.  

Для інституційного посилення системи передбачено розроблення законопроєкту щодо запровадження інституту Національного доповідача з питань протидії торгівлі людьми як незалежного органу. Крім того, збільшено кількість досліджень щодо рівня обізнаності та вразливості населення та розширено кількість мобільних операторів для інформування про ризики торгівлі людьми. 

Фінансові та системні ризики

Водночас Карітас України висловлює занепокоєння щодо низки негативних змін, які відбулися під час фінального затвердження документа: 

  1. Суттєве скорочення фінансування. Загальний обсяг фінансування Програми зменшено з передбачених у проєкті 172,6 млн грн до 141,6 млн грн. При цьому фінансування передбачено лише за рахунок місцевих бюджетів (101,07 млн грн) та інших джерел (40,5 млн грн) — конкретного прогнозованого обсягу фінансування з державного бюджету взагалі не закладено. 
  2. Вилучення прямої матеріальної допомоги постраждалим. У проєкті передбачалося 33,07 млн грн коштів державного бюджету, з яких 32,67 млн грн планувалося спрямувати на окремий захід із виплати одноразової матеріальної допомоги 3 000 особам, які постраждали від торгівлі людьми, протягом 2026–2030 років. У затвердженій редакції цей захід повністю вилучено, а із Програми зник значний захід прямої матеріальної підтримки за рахунок держбюджету. 
  3. Послаблення контролю. Вилучено проведення щопіврічного аналізу ефективності процесуального керівництва прокурорів і досудового розслідування кримінальних правопорушень. Очікуваний показник частки проваджень із повідомленням про підозру залишено на рівні 70% на весь період замість запланованого поступового зростання до 80%. 
  4. Зниження показників превенції. Знижено кількісні показники профілактичної роботи й навчання. Зокрема, охоплення профілактичними заходами за кордоном скорочено з 20 тисяч осіб до 9 тисяч, а також вилучено конкретну ціль щодо охоплення 14 центрів єдності. 

Які ключові пропозиції Карітасу України не були враховані

Аналізуючи фінальний текст Програми, Карітас України змушенийі констатувати, що основні коментарі та пропозиції не знайшли відображення у затвердженій редакції:  

Фінансування допомоги

Із основних пропозицій: покриття витрат на відновлення документів, транспорт і логістику за рахунок державного бюджету. Оскільки це не було враховано, фінансування необхідної допомоги на покриття витрат на відновлення документів, транспорт і логістику залишається навантаженням на неурядові організації, які надають підтримку особам, що постраждали від торгівлі людьми. Втрата або вилучення документів є поширеним наслідком експлуатації, а необхідність самостійно сплачувати адмінзбори та транспортні витрати створює додаткові бар’єри для отримання допомоги та відновлення порушених прав.  

Навчання медичних працівників 

У затвердженій програмі не міститься пропозицій Карітасу України щодо підготовки медичних працівників до виявлення ознак торгівлі людьми та подальшого перенаправлення постраждалих осіб до відповідних служб допомоги. Медичний персонал часто першим контактує з особами, які зазнали сексуальної, трудової чи інших форм експлуатації. Спеціалізоване навчання медиків необхідне для вчасного виявлення ознак торгівлі людьми та застосування чітких алгоритмів перенаправлення. Мережа центрів з протидії торгівлі людьми Карітасу України систематично проводить такі тренінги в межах своїх можливостей, проте ця робота потребує системного державного масштабування.

Навчання працівників пошти, залізниці та транспортно-логістичної сфери

Затвердженою програмою не включено цієї категорії спеціалістів які проходять навчання з питань протидії торгівлі людьми. Працівники поштового зв’язку в невеликих громадах мають постійний контакт із населенням, а співробітники залізничного транспорту відіграють важливу роль у виявленні ризиків під час переміщення громадян.

Охоплення роботодавців 

Карітас України пропонував збільшити показники охоплення роботодавців із урахуванням реальної кількості суб’єктів господарювання в Україні. У фінальній редакції залишилося 30 тисяч роботодавців на 5 років, що є недостатнім для ефективної профілактики порушень трудових прав та неформальної зайнятості.  

Висновок

Карітас України залишається надійним партнером держави у сфері захисту прав людини. Мережа центрів з протидії торгівлі людьми продовжуватиме надавати допомогу постраждалим та проводити просвітницьку й навчальну роботу, закликаючи державні органи до подальшого вдосконалення механізмів реалізації Програми.