Пліч-о-пліч: як ветерани стають опорою один для одного

Учасники проєкту не лише отримують всебічну підтримку, а й самі можуть стати опорою для інших. Так, зокрема, сталося з Володимиром і Валерією з Івано-Франківська – двома людьми, які прийшли до проєкту як ті, хто потребує допомоги, а натомість стали тими, хто її надає.

В армії кажуть: «Дозвольте бути корисним» – тут так само.

Коли 26 лютого 2022 року Володимир пішов добровольцем на фронт, перед ним стояло лише одне завдання – захистити країну. Спершу він обороняв Київ, перебуваючи в епіцентрі подій. Після того як перший натиск ворога на столицю спав, розпочався довгий бойовий шлях на Донеччині: Бахмут, Часів Яр, Торецьк, селище Нью-Йорк. У 2025 році через бойове поранення Володимир залишив передову.

Повернення до цивільного життя виявилося непростим. Тривала реабілітація, спочатку на Дніпропетровщині, потім у рідному Івано-Франківську, супроводжувалася важким психологічним станом: флешбеки, порушений сон, і найболючіше – відчуття дисонансу між спокоєм навколо і внутрішньою напругою, яка не відпускала.

«Подумки я був з побратимами, хотів повернутися до війська, хоча й розумів, що тіло вже не витримає, – пригадує чоловік. – Я ходив з дружиною за руку, не орієнтувався в мирному житті. Після пережитого комунікувати з людьми взагалі не хотілося, але було сильне бажання змінити своє життя».

Поворотним моментом стало приєднання Володимира із дружиною до сімейної духовної та психологічної віднови, яку організовував Карітас Івано-Франківськ. Там чоловік вперше опинився серед людей, яким не треба було нічого пояснювати – вони теж пройшли війну.

Серед тих, хто розумів його без слів, Володимир отримав підтримку, якої так потребував: побути в безпечному просторі, можливість виговоритися та відчути, що він не самотній. Робота з психологами та спільні духовні практики допомогли йому подивитися на пережите під новим кутом і знайти в собі сили рухатися далі. Чоловік зрозумів, що пройдений шлях болю можна перетворити на ресурс – досвід, який допоможе зрозуміти і підтримати тих, хто переживає подібне. Саме тоді Володимиру і запропонували приєднатися до команди проєкту «Пліч-о-пліч» у ролі фасилітатора.

«Відчуття, що я можу бути корисний іншим, переконало мене погодитись», – ділиться ветеран.

Вже майже рік, відколи Володимир працює фасилітатором. Щодня він допомагає іншим ветеранам орієнтуватися в системі послуг, робить офіційні документи зрозумілими для тих, хто вперше з ними стикається, мотивує та підказує. Найпоширеніший запит серед тих, з ким він працює – потреба знову знайти себе в мирному житті: відновити стосунки з рідними, перекваліфікуватися, відчути спільноту поруч.

Спільний фронтовий досвід стає тим ключем, який допомагає ветеранам відкритися швидше. «Ми один одного розуміємо з погляду, з півслова. Говоримо про базові, фундаментальні речі і цінуємо час один одного», – каже чоловік. Сьогодні робота у Карітасі повернула Володимиру відчуття потрібності і наповнила життя новим змістом.

«В армії кажуть: “Дозвольте бути корисним”, і тут так само. Я тішуся, коли бачу, як змінюються на краще ті, з ким я працюю. Люди знаходять роботу і радісно діляться своїми успіхами зі мною».

«Своє коло адаптації я пройшла»: як бойова медикиня тепер допомагає іншим

Шлях у війську для Валерії розпочався задовго до повномасштабного вторгнення. Ще у 2019 році вона приєдналася до війська як бойова медикиня взводу. Коли у лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, її підрозділ перебував на Харківському напрямку, звідти медики разом із бійцями вирушили до державного кордону стримувати перший натиск ворога.

У березні 2023 року Валерія отримала важке поранення. Травми виявилися настільки серйозними, що продовжувати службу вона більше не могла.

Повернення до цивільного життя обернулося новим випробуванням. Валерія родом із Донеччини, після звільнення їй довелося довго шукати роботу і стикнутися із відвертими упередженнями. Зрештою дівчина влаштувалася до одного із супермаркетів, але через надмірні фізичні навантаження роботу довелося залишити.

Валерія не опустила руки: отримала посвідчення водія і продовжила шукати себе. Спочатку працювала у ветеранському просторі. Згодом переїхала до Івано-Франківська. На початку 2026 року в соцмережах натрапила на оголошення Карітасу Івано-Франківськ про тренінг із працевлаштування для ветеранів та їхніх рідних. Фахівці проєкту «GEN-CARE» допомогли грамотно структурувати професійний досвід дівчини.

Тоді ж вона помітила, що в організації відкрита вакансія фасилітатора у проєкті «Пліч-о-пліч» і ось уже півроку Валерія працює у команді.

«Своє коло адаптації я пройшла, певний досвід маю. І чудово, що тепер можу допомагати іншим, щоб їхнє повернення до мирного життя проходило легше», – ділиться вона.

Робота Валерії як фасилітаторки – це первинний супровід тих, хто щойно повернувся з війни. Вона оцінює потреби ветеранів, інформує про державні програми та навчальні тренінги і залежно від запиту консультує самостійно або скеровує до профільних фахівців.

Налагодити довірливий контакт допомагає спільне минуле. «Будь-яка розмова традиційно починається із запитання, хто де служив. Нерідко до Карітасу приходять бійці із бригад, які на фронті були моїми суміжниками і одразу з’являються спільні спогади про знайомі місця та пережите на передовій. Такі розмови допомагають ветеранам відкритися», – розповідає Валерія.

Спираючись на власний непростий досвід, вона добре розуміє, чого найбільше потребують колишні військові в цивільному житті – усвідомлення того, що вони потрібні, що про них піклуються і що вони не є тягарем.

«Тил має бути повністю готовим зустрічати ветеранів, підставляти їм плече та активно допомагати у відновленні. Треба дати їм розуміння, що вони не залишаються наодинці зі своїми проблемами, адже труднощі адаптації насправді стосуються абсолютно всіх».

Історії Володимира і Валерії – це свідчення того, що пережитий досвід може стати не тягарем, а ресурсом. Що людина, яка пройшла власне коло адаптації, здатна простягнути руку тому, хто лише починає цей шлях. Проєкт «Пліч-о-пліч» будується на простій, але важливій засаді – найкраще розуміння народжується зі спільного досвіду. І допомагати іншим – це теж спосіб повернутися до себе.

Проєкт «Пліч-о-пліч 2.0: психосоціальна, юридична та соціальна підтримка ветеранів, членів сімей ветеранів та військовослужбовців у Житомирській, Вінницькій та Івано-Франківській областях» реалізується за підтримки Caritas Deutschland та Caritas Ukraine.

Коли життя стає легше. Історії тих, кому допомагає проєкт Basic Needs

Люди, які живуть на прифронтових територіях, залишаються одними з найбільш вразливих. Для багатьох із них навіть базові потреби стають щоденним викликом. Долати матеріальну скруту допомагає проєкт Basic Needs. Історії підтримки читайте нижче.

Понад 25 років пані Надія працювала листоношею у селищі Билбасівка. Вона приносила людям новини від рідних, знала, хто запитає про листа від дітей, хто яку газету виписує. А сьогодні сама так чекає на дзвінок від доньки й онуків! Через війну вони не можуть приїхати на Донеччину. Пані Надії 70, її єдина фінансова підтримка – пенсія. Доводиться економити буквально на всьому… але не на дровах взимку!

Замерзнути – найбільший страх пані Надії. Тому готуватися до наступної зими жінка починає вже зараз: відкладає гроші, заощаджує, як може, відмовляє собі у найнеобхіднішому. Цього року допоміг Карітас Краматорськ: на отриману напередодні холодів виплату пані Надія одразу придбала дрова для опалення будинку.

Колись пані Тетяна жила у Донецькій області, але війна вигнала її з рідної домівки. Нині жінка із родиною проживає у Петро-Михайлівській громаді Запорізької області. Вона прийшла на зустріч разом із маленькою дитиною: «Грошова допомога від Карітасу, яку ми отримали, для нас дуже важлива. Треба дитині купити памперси та інші необхідні речі. Тому що ціни постійно зростають і дуже тяжко», – ділиться пані Тетяна.

Понад 40 років тому пані Наталія з селища Слобідське Вільхівської громади оселилася на Харківщині. Обрала цей край з-поміж декількох країн, де жила і працювала до того. Тут вона трудилася на фермі, робота була важкою, але звичною і корисною. Повномасштабну війну Наталія Геннадіївна зустріла вдома у розгубленості й страху. Переїхала у спокійніше місце, але згодом повертатися не стало куди: в будинку жінки сильно постраждав дах: «Заходиш у хату – ввечері видно зорі. Штукатурка обсипалась, під час дощу чи снігу все летить всередину. Стіни сирі, усе руйнується. Добре, що хоча б піч залишилась і її ще ніхто не розібрав»», – каже пані Наталія. Сьогодні 66-річна жінка живе у модульному будинку. Влітку рятується вентилятором, взимку обігрівається двома обігрівачами, їжу готує на електроплитці – витрати на електроенергію значні. Пенсії ледь вистачає на найнеобхідніше. Тому підтримка благодійників для неї є надзвичайно важливою.

Проєкт BasicNeeds («Підтримка та забезпечення базових потреб особливо вразливих людей, які постраждали від війни та проживають у зоні 0–50 км уздовж лінії зіткнення на Півдні та Сході України») реалізується у співпраці з Caritas Ukraine та фінансується Caritas Deutschland(Карітас Німеччини) і Auswärtiges Amt (Міністерством закордонних справ Німеччини).

Право бути разом із родиною — одне з найважливіших прав кожної людини 

До Всесвітнього дня біженців Карітас Європа нагадує: міграція — це складний глобальний виклик. Війни, кліматичні зміни, економічна нестабільність і голод змушують людей залишати домівки та шукати безпечнішого життя для себе і своїх родин. 

Цьогоріч європейська мережа Карітас присвячує свою кампанію важливій темі – возз’єднанню родин. 

Для України ця тема особливо болюча. Понад 14 мільйонів українців через війну стали внутрішньо переміщеними особами або були змушені виїхати за кордон. Більшість громадян України в країнах ЄС мають статус тимчасового захисту, який офіційно продовжено до березня 2027 року. Цей захист дає право на безпеку, але не скасовує туги за домом і потреби бути поруч із рідними. 

Водночас сьогодні тисячі українських матерів із дітьми, літніх людей та інших вразливих категорій ухвалюють непросте рішення повернутися в Україну. Для когось причиною стає скорочення соціальної підтримки у приймаючій країні. Для когось – бажання жити на рідній землі, поруч зі своєю родиною. 

Але повернення не має ставати новим випробуванням. Воно має бути добровільним, безпечним і гідним — особливо для людей, які потребують додаткової підтримки. 

«Доки триває війна, українці мають право на гідне життя в країнах ЄС, незалежно від їхнього статусу, — зазначає керівниця програми Карітасу України «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми» Ірина Маєвська. — Якщо ж приймаюча держава не може опікуватися вразливими категоріями людей — особами похилого віку, людьми з інвалідністю тощо — або скорочує допомогу для них, що унеможливлює їхнє подальше перебування та гідне проживання, така держава має посприяти їхньому гідному поверненню в Україну та забезпечити реінтеграційну підтримку. Адже неможливість забезпечити базові потреби часто стає причиною нової, вимушеної розлуки родин». 

Щоб допомогти українським сім’ям безпечно возз’єднатися вдома, Карітас використовує багаторічний досвід у супроводі добровільного повернення та реінтеграції. За час повномасштабної війни таку підтримку вже отримали 100 українських родин. До 2022 року Карітас щороку допомагав із реінтеграцією 350–400 родинам. 

Один із прикладів такої роботи — співпраця з Карітасом Бельгії. Людина отримує консультацію ще за кордоном: їй допомагають із квитками, контактами в Україні та підготовкою до повернення. Після повернення Карітас пропонує комплексний супровід, який може тривати понад пів року. 

Цей супровід може включати гранти на житло — зокрема оплату оренди або кошти на відновлення пошкодженої оселі; матеріальну допомогу на придбання побутової техніки чи інших необхідних речей; підтримку самозайнятості — гранти на відкриття власної справи та закупівлю обладнання; а також соціальний супровід: допомогу з працевлаштуванням, влаштуванням дітей до школи чи дитячого садка, оплатою медичних послуг і компенсацією вартості ліків. 

«Наше завдання — через адвокаційну роботу й транскордонні проєкти зробити так, щоб Україна мала ресурс для інтеграції в громади громадян, які повертаються та потребують додаткової підтримки», — наголошує Ірина Маєвська. 

Сьогодні така робота вже розвивається через транскордонний проєкт Карітасу з Румунією та Молдовою, зокрема на базі місцевих організацій в Одесі та Чернівцях. Також Карітас України працює над налагодженням аналогічної співпраці з Карітасом Польщі та іншими національними організаціями Карітасу у Східній і Центральній Європі. 

Сім’я — одна з найбільших цінностей для українців. Це опора, джерело сили й простір, у якому людина може відновлюватися після втрат. Кожна людина має право на безпеку, гідність і життя разом зі своєю родиною. 

Саме тому Карітас підтримує людей на шляху повернення та реінтеграції — щоб рідні знову могли бути разом і будувати своє майбутнє в безпеці. 

Як Caritas Norway змінює логіку гуманітарної підтримки України

Сьогодні дедалі більшого значення набувають довгострокова співпраця, місцеве лідерство та партнерство з громадами. Ці принципи стали основою стратегії Caritas Norway для України та Молдови на 2026–2027 роки.

Документ визначає пріоритетами підтримку місцевих організацій, передбачуване партнерство, гнучкість програм, турботу про команди та посилення голосів громад і локальних партнерів. Для Карітасу України це не просто напрям роботи, а підхід, у якому саме місцевий досвід допомагає формувати рішення та визначати пріоритети відновлення.

Однією з головних рамок цієї роботи є Програма Нансена. За словами Меліси Совік, регіональної представниці Caritas Norway для України та Молдови, саме вона забезпечує передбачуваність гуманітарної відповіді — у фінансуванні, тривалості програм і можливості планувати роботу не лише на коротку перспективу.

Водночас, як наголошує Меліса, навіть довгострокова підтримка має залишатися гнучкою. Війна створює дуже мінливі умови: лінія фронту рухається, люди змушені евакуюватися, а нові потреби можуть виникати дуже швидко. Саме тому гуманітарна програма має дозволяти реагувати на зміни — від підтримки новоприбулих внутрішньо переміщених людей до евакуації громад, що опиняються під загрозою окупації або інтенсивних обстрілів.

Окреме місце у стратегії має напрям водопостачання, санітарії та гігієни. В Україні він давно перестав бути лише «технічним сектором». В умовах війни вода — це питання безпеки, здоров’я, гідності й щоденного виживання:

«Коли люди втрачають доступ до води, вони починають усвідомлювати, наскільки залежними від неї є. Це не вибір — вода просто потрібна, щоб жити. Вона потрібна для приготування їжі, для пиття, для гігієни, для людей із медичними потребами. Саме тому відновлення доступу до води має таке велике значення для громад, особливо поблизу лінії фронту», — говорить Меліса.

Вона також згадує слова, які неодноразово чула від людей у громадах:

«Вода — це життя».

І це не метафора. Коли звичне джерело води зникає або стає непридатним через удари по критичній інфраструктурі, люди втрачають одну з базових умов нормального життя: можливість пити чисту воду, готувати їжу, підтримувати гігієну, доглядати за дітьми, людьми старшого віку чи людьми з хронічними захворюваннями.

У стратегії Caritas Norway окремо наголошується на місцевому лідерстві. Рішення щодо програм, змін у допомозі, моніторингу чи адаптації роботи не повинні ухвалюватися без участі національних і місцевих партнерів.

«Рішення щодо програм, будь-які зміни чи адаптації не мають ухвалюватися без участі національних і місцевих партнерів. Саме місцеві організації найкраще розуміють гуманітарні потреби громад, бачать, де вони можуть реагувати найефективніше, і знають, як адаптувати допомогу до реальної ситуації», — наголошує Меліса.

Для Карітасу України це має особливе значення. Місцеві команди не лише реалізують гуманітарні програми. Вони щодня працюють із людьми, підтримують довіру в громадах, співпрацюють із місцевою владою та бачать не лише гуманітарні потреби, а й загальний стан громад, їхню втому, ризики та можливості для відновлення.

Ще один важливий акцент стратегії — турбота про команди. Гуманітарна допомога не може бути стійкою, якщо виснажуються люди, які її забезпечують.

Меліса звертала увагу на те, що зовнішня стійкість українських громад не означає, що вони можуть жити в такому режимі безкінечно. Багато людей живуть у стані постійного виживання: із повітряними тривогами, нестачею сну, страхом за рідних і тривалим психологічним навантаженням. Особливо це стосується громад поблизу лінії фронту, які щодня несуть найбільший тягар війни.

Окремий напрям стратегії — комунікація. Caritas Norway наголошує: міжнародні партнери не повинні говорити замість місцевих організацій. Їхнє завдання — допомагати місцевим голосам бути почутими.

Це означає постійний діалог із місцевими партнерами, розуміння їхніх пріоритетів і допомогу в тому, щоб досвід українських громад звучав сильніше — у розмовах із донорами, урядами, міжнародними структурами та суспільствами інших країн.

Цінність такого партнерства — не в тому, щоб замінити місцевий досвід зовнішнім поглядом. А в тому, щоб підтримати тих, хто вже працює поруч із людьми щодня.

Історія пані Світлани та реєстрація на другий рік програми BLOOM

Відповідь знайшлася у справі, добре знайомій з дитинства. Світлана виросла в родині, де завжди працювали на землі. Вона допомагала батькам вирощувати овочі та фрукти, тож саме цей досвід підштовхнув її до думки розвивати власне господарство.

Втім, початок виявився непростим. Для старту потрібні були кошти. Світлана моніторила інтернет і шукала інформацію про різні грантові можливості. Та перша спроба завершилася відмовою.

«Було прикро, але я зрозуміла, що просто потрібно пробувати ще», – згадує жінка.

Зрештою вона подала ще одну заявку. Цього разу на грантову підтримку в межах першої фази програми BLOOM, яку реалізовував Карітас Миколаїв. Заявку підтримали, і родина отримала теплицю.

«Ви б знали, як я зраділа, коли нам дали цю теплицю. Я не могла зупинитися і садила туди все: і редиску, і кабачки, і огірки… Багато чого», – розповідає пані Світлана.

Сьогодні теплиця допомагає родині вирощувати ягоди, овочі та зелень, а також менше залежати від мінливих погодних умов.

Історія пані Світлани – одна з 328 історій учасників першого року програми BLOOM. За цей час команди Карітасів Берислава, Миколаєва та Одеси надали 328 агрогрантів самозайнятим особам і мікропідприємцям для відновлення господарств. Ще 112 учасників пройшли з допомогою наших фахівців професійне навчання та здобули нові навички для розвитку агробізнесу.

Зараз триває реєстрація на другий рік програми BLOOM.

Відновити бізнес, започаткувати власну справу або здобути нові професійні навички можуть люди та бізнеси, які постраждали від війни на півдні України.

У межах другого року програми BLOOM відкрито прийом заявок на індивідуальну фінансову допомогу для підтримки самозайнятості та мікробізнесу.

Детальні умови участі – у картках.

Подати заявку можна до 10 липня 2026 року включно за посиланням: bloom.mercycorps.org


Проєкт реалізується Caritas Ukraine спільно з Карітас Берислав УГКЦ, Карітас Миколаїв УГКЦ та Caritas Odesa UGCC за фінансової підтримки уряду Великої Британії через UK aid у межах програми BLOOM. Програму впроваджує консорціум BLOOM, до складу якого входять Mercy Corps, Swisscontact та Право на захист (R2P).

Kyiv World Cafe в рамках підготовки до URC 2026

І як спільними зусиллями держави, громад, міжнародних партнерів, громадянського суспільства та бізнесу розвивати ринок праці й підтримувати процвітання громад?

Ці та інші питання стали частиною обговорень під час Kyiv World Cafe — серії тематичних дискусій у межах підготовки до Ukraine Recovery Conference 2026. Захід об’єднав представників громадянського суспільства, міжнародних організацій, донорів, бізнесу та державних інституцій навколо тем відновлення України, розвитку людського капіталу, інклюзивного ринку праці та посилення спроможності громад.

Команда Карітасу України долучилася до обговорень інфраструктурного, соціального та економічного відновлення, поділившись практичним досвідом роботи з громадами, які щодня долають наслідки війни.

«Гуманітарне реагування сьогодні має допомагати людям долати наслідки війни та водночас підтримувати відновлення громад. Саме такий підхід дозволяє створювати рішення, які працюють на майбутнє та у довгостроковій перспективі, », — зазначає керівниця програми WASH Карітасу України Тетяна Яцюк.

Окрему увагу приділили відновленню житла та відбудові громад. Йшлося не лише про відновлення зруйнованих будівель, а й про якість рішень, довгострокову стійкість, доступність середовища та залучення самих громад до визначення пріоритетів.

«Відбудову житла наразі можна вважати можливістю переосмислити простір, у якому житимуть люди після війни. Тому важливо поєднувати якісні технічні рішення, довгострокову стійкість, належний контроль якості та активне залучення громад до визначення пріоритетів. Водночас процес відновлення має стати можливістю усунути бар’єри, які існували раніше, і створити більш доступне, безпечне та комфортне середовище для всіх», — наголошує керівниця програми з питань житла Карітасу України Романа Маколович.

Стійке відновлення неможливе без сильної місцевої економіки. Карітас Україна представив свій підхід до переходу від гуманітарного реагування до сталого економічного відновлення через розвиток засобів до існування (Livelihoods), підтримку мікро-, малого та середнього бізнесу, домогосподарств і агровиробників, профорієнтаційні проєкти, працевлаштування та розвиток ринкових систем (Market Systems Development).

«Під час Kyiv World Cafe ми вкотре переконалися, що відновлення України має починатися з підтримки людей. Підтримка підприємництва, допомога з працевлаштуванням та розвитком професійних навичок допомагає людям відновлювати джерела доходу, а громадам – ставати сильнішими та більш стійкими. Саме такі підходи мають бути невід’ємною частиною політики відновлення країни. Досвід Карітасу України, який уже охопив понад 800 мікро-, малих та середніх підприємств і понад 1000 домогосподарств, демонструє правильність нашого шляху», – підкреслив керівник програми Livelihood (відновлення засобів до існування) Василь Мікула

Інклюзія стала однією з наскрізних тем URC 2026. Сьогодні Україна має шанс не лише відновити зруйноване, а й усунути бар’єри, які існували ще до війни.

Учасники дискусій наголошували: відбудова має базуватися на принципах доступності, універсального дизайну та безбар’єрності. Потреби людей з інвалідністю, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, дітей, молоді та інших вразливих груп мають враховуватися на всіх етапах — від планування до моніторингу рішень.

Окрему увагу приділили розвитку місцевих громад, посиленню соціальних і реабілітаційних послуг, а також залученню громадянського суспільства до формування політик відновлення. У центрі цих підходів — людина та її право бути повноцінним учасником життя громади.

«Інклюзивне відновлення – це не про окремі проєкти для окремих груп людей. Це про те, щоб кожне рішення, яке ми ухвалюємо сьогодні, було зручним і доступним для всіх. Якщо ми справді хочемо відбудувати сильну країну, ми маємо чути тих, хто найчастіше залишається поза увагою, і залучати їх до прийняття рішень. Лише тоді відновлення буде не тимчасовою відповіддю на кризу, а основою для справедливого та стійкого розвитку громад», — зазначила керівниця напряму «Інклюзія» Карітасу України Наталія Гарбуз.

Учасники URC 2026 також розуміють необхідність довгострокових та комплексних рішень стосовно ветеранів. Йдеться не лише про доступ до медичних, реабілітаційних чи соціальних послуг, а й про відновлення відчуття приналежності, соціальних зв’язків та активної участі в житті громад. Окрему увагу приділили важливості працевлаштування як інструменту повернення до цивільного життя, розвитку підтримки на рівні громад, ролі ветеранських та громадських організацій, а також необхідності створення цілісних систем допомоги, де психологічна підтримка, реабілітація та соціальна інтеграція є взаємопов’язаними складовими одного процесу.

«Реінтеграція ветерана у громаді починається не тоді, коли людина шукає роботу чи звертається по послугу. Вона починається, коли громада готова прийняти досвід ветерана, підтримати його повернення до цивільного життя та створити простір для нових можливостей. Саме тому психосоціальна підтримка має бути доступною не лише ветеранам, а й їхнім родинам та громадам загалом, особливо – віддаленим громадам. Нам потрібні рішення, які допомагають людям відновлювати зв’язки, відчувати свою цінність та визнання і бачити своє місце не лише в майбутньому країни, але й тут і зараз» – зазначає керівниця програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки Карітасу України Ірина Максименко.

Участь у Kyiv World Cafe стала для Карітасу України можливістю долучитися до фахового діалогу про пріоритети відновлення країни, представити практичний досвід роботи з громадами та зробити внесок у напрацювання рекомендацій для майбутніх дискусій про відбудову, повернення та реінтеграцію українців.

У контексті європейської інтеграції ці питання набувають стратегічного значення. Повернення та реінтеграція українців мають розглядатися не лише як гуманітарний виклик, а як один із чинників відновлення країни — поряд із реформами, розвитком людського капіталу, формуванням інклюзивного ринку праці та посиленням спроможності громад.

Карітас продовжує відновлювальні ремонти та підтримку ВПО у Запоріжжі

Завдяки підтримці партнера – Гуманітарного фонду для України – проєкт продовжено ще на три місяці.

Додаткове фінансування дозволяє зберегти важливі напрями підтримки евакуйованих людей у Запоріжжі та продовжити допомогу у відновленні житла, пошкодженого внаслідок обстрілів. 

Зокрема, у межах проєкту команда Карітасу Запоріжжя долучиться до відновлювальних робіт для запуску ще одного місця тимчасового проживання (МТП). Тут зможуть знайти прихисток люди, які евакуюються до Запоріжжя з територій, де тривають бойові дії. 

Приміщення майбутнього МТП фахівці оглянули під час візиту команди Карітасу України до Запоріжжя. За словами проєктної менеджерки Софії Дем’яновської, рішення партнерів продовжити фінансування ще на три місяці відкриває додаткові можливості для підтримки людей, які найбільше цього потребують.

«Завдяки продовженню фінансування ми можемо посилити допомогу внутрішньо переміщеним особам та постраждалим родинам. Зокрема, реалізувати ремонт майбутнього МТП у Запоріжжі, продовжити підтримку власників пошкодженого житла через середні та дрібні ремонти, а також забезпечувати гарячим харчуванням людей, які щойно прибули після евакуації», – зазначила Софія Дем’яновська.

У приміщенні проведуть ремонт кімнат, коридорів та спільної кухні. Після завершення робіт там зможуть проживати до 50 людей старшого віку. Приміщення обладнають з урахуванням вимог безбарʼєрності. 

Напрями допомоги, які продовжуються у Запоріжжі завдяки підтримці партнера:

  • ремонтні роботи майбутнього місця тимчасового проживання для евакуйованих людей у Запоріжжі на 50 осіб;
  • середні та дрібні ремонти пошкодженого житла у Запоріжжі;
  • забезпечення гарячим харчуванням новоприбулих евакуйованих осіб. 

Щоб дізнатися, яку підтримку ви можете отримати у рамках цього проєкту, звертайтеся до Карітас Запоріжжя за контактами, вказаними на сайті.

Там, де надія сильніша за війну. Роздуми після кількох днів на півдні України 

Нещодавно я повернувся з поїздки на південь України. Разом із колегами ми відвідали Запорізьку, Херсонську та Миколаївську області, де зустрічалися з командами Карітас Запоріжжя, Карітас Херсон, Карітас Берислав та Карітас Миколаїв. Метою був запуск нового спільного з МОМ проєкту грошової допомоги за пріоритетами (Unified Сash Transfers) для людей, які найбільше постраждали від війни.

Метою був запуск, за підтримки Гуманітарного фонду для України, нового спільного з МОМ проєкту грошової допомоги для людей, які найбільше постраждали від війни. Ми повернулись із думками про людей. 
 
Південь України сьогодні – це земля контрастів. Тут поруч із безкраїми степами та червоними маками стоять будинки з пробитими стінами та зруйнованими дахами. Тут дрони перетинають яскраве літнє небо. А на дорогах антидронові сітки стають такими ж звичними, як і дорожні знаки. 

Ми бачили школи, лікарні та житлові будинки, які війна залишила без вікон, дахів або навіть цілих стін. Бачили населені пункти, де сліди бойових дій присутні буквально на кожному кроці. І водночас бачили людей, які продовжують садити квіти біля своїх будинків, доглядати городи, зустрічати гостей і планувати майбутнє. 
 
Однією з найбільш емоційних стала поїздка до Великої Олександрівки на Херсонщині. Ми слухали історії людей, які пережили окупацію. Вісім місяців життя без нормального постачання продуктів, ліків, зв’язку із зовнішнім світом. Вісім місяців страху та невизначеності. 
Одна жінка розповідала про той час дуже спокійно, майже без емоцій. І раптом поділилася: «Мені снився хліб» Ця коротка фраза нагадала, наскільки швидко війна може змінити життя людини. Наскільки простими стають мрії, коли доводиться боротися за найнеобхідніше. 

Ми чули історії про втрату рідних. Про евакуацію під обстрілами. Про людей, які ризикували життям, щоб дістатися до магазину чи аптеки. Про тих, хто не дочекався допомоги або можливості виїхати. 
 
І водночас ми бачили неймовірну силу людей. Силу працівників місцевих Карітасів, які щодня працюють у громадах під постійною загрозою обстрілів. Силу волонтерів, які знають майже кожну родину у своєму населеному пункті. Силу самих мешканців, які попри пережите не втратили здатності допомагати сусідам, підтримувати одне одного і знаходити мотивацію рухатися далі. 
 
Під час таких поїздок особливо гостро усвідомлюєш, що гуманітарна допомога –це значно більше, ніж цифри у звітах чи бюджети проєктів. 
За кожною виплатою стоїть конкретна людина. 
Літня жінка, яка може купити необхідні ліки. 
Батьки, які можуть придбати продукти для своїх дітей. 
Родина, яка щойно евакуювалася і починає життя практично з нуля. 
Людина, чий будинок постраждав від обстрілу і яка намагається відновити хоча б частину звичного життя. 

Саме для таких людей створено програму  грошової допомоги за пріоритетами (Unified Сash Transfers), яку ми запускаємо разом із МОМ. Вона спрямована на підтримку мешканців прифронтових громад, новопереміщених родин та домогосподарств, які безпосередньо постраждали від обстрілів. Ця допомога не може усунути наслідки війни. Вона не поверне втрачені домівки і не залікує всі рани. Але вона дає людям можливість самостійно визначити свої найнагальніші потреби та отримати ресурс для того, щоб пережити складний період із гідністю. 
Напевно, найсимволічніший момент цієї поїздки стався дорогою до Великої Олександрівки.  
Ми їхали під антидроновими сітками, які сьогодні стали частиною місцевого пейзажу. Небо було затягнуте хмарами після дощу. І раптом над дорогою з’явилася веселка.  

Вона простягнулася над землею, яка пережила окупацію, обстріли, втрати та біль. 
І в той момент нам здалося, що ця веселка стала дуже точною метафорою всього, що ми побачили за ці кілька днів.
Війна залишила на півдні України глибокі рани. Вона змінила долі тисяч людей. Вона щодня нагадує про себе звуками вибухів, зруйнованими будівлями та історіями втрат. 
Але вона не змогла забрати головне. 
Людяність. 
Взаємну підтримку. 
Віру. 
Надію. 

Cаме тому після цієї поїздки ми повернулися з переконанням, що попри всі випробування південь України тримається не лише завдяки гуманітарній допомозі, міжнародній підтримці чи роботі організацій.
Він тримається завдяки людям.
Людям, для яких надія досі сильніша за війну.

«Ми знаходимо надію в дії»: делегація Карітас України на Світовому конгесі милосердя у Вільнюсі

Президентка Карітас України Тетяна Ставничи виступила зі свідченням «Діло милосердя в умовах війни» на VI Світовому апостольському конгресі милосердя, який завершився у четвер у Вільнюсі.

Конгрес, організований Дикастерією з євангелізації, зібрав понад 5 000 учасників із 52 країн під гаслом «Будуємо місто милосердя». Вільнюс було обрано місцем проведення, зокрема через його особливе значення як місця народження образу Божого Милосердя: саме тут зберігається оригінальний образ, написаний у 1934 році, який нині перебуває в каплиці Божого Милосердя. Серед спікерів конгресу був Вселенський Патріарх Варфоломій, а Папа Лев XIV записав спеціальне відеозвернення до учасників.

Звертаючись до міжнародної аудиторії, президентка Карітас України змалювала чотири роки повномасштабної війни: від конкретної гуманітарної роботи до фундаментальних питань про те, що означає залишатися людиною.

«Війна – це хаос і руйнування, але це не лише політична чи військова криза. У своїй основі війна руйнує стосунки. Вона руйнує саму суть того, що означає бути людиною», – сказала вона.

За її словами, відповідь Карітас України охоплює багато рівнів: надання базової гуманітарної допомоги – їжі, води, одягу та житла; супровід внутрішньо переміщених осіб і допомогу їм в інтеграції в нові громади; відновлення зруйнованого житла; а також довготривалу підтримку людей, які пережили полон і потребують зцілення від травми катувань.

У центрі всього цього, підкреслила президентка, є те, що в Карітас називають духовністю зустрічі або, як вона воліє говорити, таїнством зустрічі.

Зустріч, зауважила вона, змінює не лише тих, хто отримує допомогу, а й тих, хто її надає. Промовистою є статистика: у 2022 році 40% волонтерів Карітас України становили внутрішньо переміщені особи, люди, які спочатку самі звернулися по допомогу, а згодом повернулися, щоб підтримати наступну хвилю потребуючих.

Тетяна Ставничи також наголосила, що стійкість України не є лише власною заслугою країни: «Коли ви бачите стійкість в Україні — це не лише ми. Ця стійкість побудована на Божій благодаті та милосерді, але також на молитвах і підтримці людей у всьому світі».

Вона розповіла і про моменти, коли її власна надія похитнулася, зокрема про ранок 2023 року, коли російські війська підірвали Каховську дамбу, а величезні території півдня України опинилися під водою. «Я пам’ятаю, як прокинулася того ранку з думкою: що тепер?» — сказала вона. Після пів години тиші та молитви вона взяла телефон, почала телефонувати колегам, і разом вони знайшли шлях уперед. «Майже крок за кроком — щоразу, коли виникає новий рівень кризи, ми знаходимо сили діяти разом».

На запитання, яке їй часто ставлять — як ви продовжуєте після чотирьох років війни? — вона відповіла відверто: «Не можу сказати, що ми не втомилися і що не несемо болю. Але ми знаходимо надію в дії».

Карітас України, за її словами, керується трьома принципами: шукати найкращий шлях уперед через постійні інновації; не втрачати людину з поля зору, зберігаючи людську гідність у центрі кожного втручання і продовжувати будувати співпрацю, виходячи з переконання, що «немає жодної людини, жодної організації, жодної країни, яка могла б самотужки витримати напад такого масштабу».

Війна, підсумувала пані Тетяна, – це не лише політична чи військова криза. «Це духовна криза. Відбувається духовна битва. І саме тому так важливо тримати якір людяності, якір того, як Бог створив нас для спілкування і стосунків».

Окрім участі в пленарних заходах, українська делегація організувала воркшоп «Милосердя в дії», який зібрав 25 учасників із різних куточків світу.

Директорка Департаменту програм зміцнення соціальної згуртованості Ганна Гоменюк розповіла, що тема воркшопу органічно продовжила ідеї, озвучені у виступі президентки. Учасники роздумували над тим, як залишатися людиною під час війни та як допомога іншим насправді підтримує нас самих.

«Ми говорили про те, що підтримку потрібно вміти не лише надавати, а й приймати», – зазначила вона.

Воркшоп будувався навколо спільної рефлексії: учасники ділилися досвідом моментів, коли відчували підтримку інших, коли самі її надавали, та розмірковували над тим, що означає бути разом у важкі часи.

«Багато хто сказав, що, виявляється, не вміє приймати підтримку, – розповіла Ганна Гоменюк. – А це важливо, тому що піклування про себе – це те, що сьогодні тримає нас, зокрема українців. Піклування про себе, про близьких і здатність жити повним життям навіть під час війни».

Завершився воркшоп спільною молитвою: учасники склали серце і попросили Бога про допомогу тим, про кого їм не байдуже. «Це серце зранене, але воно може бути зцілене», – сказала Ганна Гоменюк.

У межах конгресу команда #WASHinWAR Карітас України представила міжнародній аудиторії досвід України у подоланні гуманітарних наслідків війни та провела відкриту публічну дискусію про виклики, з якими стикаються українські громади в умовах повномасштабного вторгнення. До обговорення долучилися представники громадянського суспільства, міжнародних організацій, волонтери, журналісти та мешканці Вільнюса. Під час дискусії Ольга Сидій, координаторка міжнародної адвокаційної кампанії #WASHinWAR, та Уляна Крись, менеджерка з партнерств Карітас України, говорили про довгострокові гуманітарні наслідки війни, виклики відновлення постраждалих громад та необхідність збереження міжнародної уваги до України.

«Кампанія #WASHinWAR допомагає говорити зі світом мовою конкретних наслідків війни для людей. Коли людина втрачає доступ до води, безпечного середовища чи базових послуг – це про майбутнє громади. Саме тому ми прагнемо, щоб питання відповідальності агресора, раннього відновлення України та гуманітарної підтримки звучали на міжнародних майданчиках одночасно. Ми запрошуємо до цієї роботи всю мережу Caritas, адже ми одна родина і разом можемо посилити голос людей, які щодня живуть в умовах війни», – зазначила Ольга Сидій.

Уляна Крись наголосила на особливостях гуманітарної роботи в умовах війни: «Для більшості гуманітарних криз існує зрозуміла логіка: надзвичайна подія, реагування, стабілізація, відновлення. В умовах війни ця логіка порушується. Ми можемо допомогти людям оговтатися після чергового удару, відновитись чи підтримати громаду, але ніколи не знаємо, де завтра станеться нова атака і кому знову знадобиться допомога. Тому це постійна готовність починати відновлення знову і знову».

Президентка Карітас Україна зустрілася з держсекретарем Ватикану

Наприкінці травня президентка Карітас України Тетяна Ставничи та виконавчий директор Карітас Спес о. В’ячеслав Гриневич зустрілися у Ватикані з Державним секретарем Святого Престолу кардиналом П’єтро Пароліном. Зустріч відбулася за сприяння Апостольського Нунція в Україні Архиєпископа Вісвальдаса Кульбокаса.

Під час зустрічі представники двох найбільших католицьких благодійних організацій в Україні поділилися актуальною інформацією про гуманітарну ситуацію, виклики, з якими щоденно стикаються українці в умовах повномасштабної війни, а також про служіння, яке здійснюють Карітас Україна та Карітас Спес у відповідь на потреби людей.

«Ми ділилися інформацією про реальний стан справ в Україні, з особливою увагою до потреб людей і того, як Карітас на них реагує. Це був живий і особистий обмін», – зазначила Тетяна Ставничи.

Вона також висловила вдячність Архиєпископу Вісвальдасу Кульбокасу за його постійну підтримку та сприяння діяльності обох Карітасів в Україні.

«Від перших днів свого служіння в Україні Нунцій завжди був відкритим до співпраці, завжди поруч. Він працює, щоб підтримувати діяльність Церкви та Карітасів у виконанні їхньої місії. Це дуже важливий знак підтримки для нас», – наголосила Президентка Карітасу України.

Окрему увагу під час зустрічі було приділено питанням, які сьогодні перебувають у центрі уваги Святого Престолу, зокрема поверненню українських дітей та іншим гуманітарним ініціативам.

За словами Тетяни Ставничи, важливим аспектом зустрічі стало спільне свідчення двох організацій:
«Було важливо, що Карітас Україна і Карітас Спес говорили одним голосом про ситуацію в Україні та про потреби людей, які постраждали від війни. Таке спільне представлення нашого служіння має велике значення».

Отець Вячеслав Гриневич підкреслив, що сама зустріч стала знаком уваги Святого Престолу до українського народу.

«Це великий знак уваги до України та прагнення слухати, розуміти й бути залученим. Ми відчули, що Україна не забута і що з нами солідаризуються. Разом шукали відповіді на запитання та обговорювали можливості, які можуть бути реалізовані в гуманітарній сфері в майбутньому», – сказав він.

На завершення зустрічі представники Карітас Україна та Карітас Спес подарували кардиналу Пароліну графічну роботу українського дизайнера Дмитра Куршинського. Символічний твір привертає увагу до особливо вразливих категорій населення в умовах війни – дітей та людей похилого віку.

Зустріч стала ще одним свідченням постійної уваги Святого Престолу до гуманітарної ситуації в Україні та підтримки служіння, яке Церква здійснює для постраждалих від війни.