Нещодавно я повернувся з поїздки на південь України. Разом із колегами ми відвідали Запорізьку, Херсонську та Миколаївську області, де зустрічалися з командами Карітас Запоріжжя, Карітас Херсон, Карітас Берислав та Карітас Миколаїв. Метою був запуск нового спільного з МОМ проєкту грошової допомоги за пріоритетами (Unified Сash Transfers) для людей, які найбільше постраждали від війни.
Метою був запуск, за підтримки Гуманітарного фонду для України, нового спільного з МОМ проєкту грошової допомоги для людей, які найбільше постраждали від війни. Ми повернулись із думками про людей.
Південь України сьогодні – це земля контрастів. Тут поруч із безкраїми степами та червоними маками стоять будинки з пробитими стінами та зруйнованими дахами. Тут дрони перетинають яскраве літнє небо. А на дорогах антидронові сітки стають такими ж звичними, як і дорожні знаки.
Ми бачили школи, лікарні та житлові будинки, які війна залишила без вікон, дахів або навіть цілих стін. Бачили населені пункти, де сліди бойових дій присутні буквально на кожному кроці. І водночас бачили людей, які продовжують садити квіти біля своїх будинків, доглядати городи, зустрічати гостей і планувати майбутнє.
Однією з найбільш емоційних стала поїздка до Великої Олександрівки на Херсонщині. Ми слухали історії людей, які пережили окупацію. Вісім місяців життя без нормального постачання продуктів, ліків, зв’язку із зовнішнім світом. Вісім місяців страху та невизначеності.
Одна жінка розповідала про той час дуже спокійно, майже без емоцій. І раптом поділилася: «Мені снився хліб» Ця коротка фраза нагадала, наскільки швидко війна може змінити життя людини. Наскільки простими стають мрії, коли доводиться боротися за найнеобхідніше.
Ми чули історії про втрату рідних. Про евакуацію під обстрілами. Про людей, які ризикували життям, щоб дістатися до магазину чи аптеки. Про тих, хто не дочекався допомоги або можливості виїхати.
І водночас ми бачили неймовірну силу людей. Силу працівників місцевих Карітасів, які щодня працюють у громадах під постійною загрозою обстрілів. Силу волонтерів, які знають майже кожну родину у своєму населеному пункті. Силу самих мешканців, які попри пережите не втратили здатності допомагати сусідам, підтримувати одне одного і знаходити мотивацію рухатися далі.
Під час таких поїздок особливо гостро усвідомлюєш, що гуманітарна допомога –це значно більше, ніж цифри у звітах чи бюджети проєктів.
За кожною виплатою стоїть конкретна людина.
Літня жінка, яка може купити необхідні ліки.
Батьки, які можуть придбати продукти для своїх дітей.
Родина, яка щойно евакуювалася і починає життя практично з нуля.
Людина, чий будинок постраждав від обстрілу і яка намагається відновити хоча б частину звичного життя.
Саме для таких людей створено програму грошової допомоги за пріоритетами (Unified Сash Transfers), яку ми запускаємо разом із МОМ. Вона спрямована на підтримку мешканців прифронтових громад, новопереміщених родин та домогосподарств, які безпосередньо постраждали від обстрілів. Ця допомога не може усунути наслідки війни. Вона не поверне втрачені домівки і не залікує всі рани. Але вона дає людям можливість самостійно визначити свої найнагальніші потреби та отримати ресурс для того, щоб пережити складний період із гідністю.
Напевно, найсимволічніший момент цієї поїздки стався дорогою до Великої Олександрівки.
Ми їхали під антидроновими сітками, які сьогодні стали частиною місцевого пейзажу. Небо було затягнуте хмарами після дощу. І раптом над дорогою з’явилася веселка.
Вона простягнулася над землею, яка пережила окупацію, обстріли, втрати та біль.
І в той момент нам здалося, що ця веселка стала дуже точною метафорою всього, що ми побачили за ці кілька днів.
Війна залишила на півдні України глибокі рани. Вона змінила долі тисяч людей. Вона щодня нагадує про себе звуками вибухів, зруйнованими будівлями та історіями втрат.
Але вона не змогла забрати головне.
Людяність.
Взаємну підтримку.
Віру.
Надію.
Cаме тому після цієї поїздки ми повернулися з переконанням, що попри всі випробування південь України тримається не лише завдяки гуманітарній допомозі, міжнародній підтримці чи роботі організацій.
Він тримається завдяки людям.
Людям, для яких надія досі сильніша за війну.
