Як Caritas Norway змінює логіку гуманітарної підтримки України

Повномасштабна війна змінила не лише масштаби гуманітарних викликів, а й розуміння того, якою має бути ефективна підтримка.

Сьогодні дедалі більшого значення набувають довгострокова співпраця, місцеве лідерство та партнерство з громадами. Ці принципи стали основою стратегії Caritas Norway для України та Молдови на 2026–2027 роки.

Документ визначає пріоритетами підтримку місцевих організацій, передбачуване партнерство, гнучкість програм, турботу про команди та посилення голосів громад і локальних партнерів. Для Карітасу України це не просто напрям роботи, а підхід, у якому саме місцевий досвід допомагає формувати рішення та визначати пріоритети відновлення.

Однією з головних рамок цієї роботи є Програма Нансена. За словами Меліси Совік, регіональної представниці Caritas Norway для України та Молдови, саме вона забезпечує передбачуваність гуманітарної відповіді — у фінансуванні, тривалості програм і можливості планувати роботу не лише на коротку перспективу.

Водночас, як наголошує Меліса, навіть довгострокова підтримка має залишатися гнучкою. Війна створює дуже мінливі умови: лінія фронту рухається, люди змушені евакуюватися, а нові потреби можуть виникати дуже швидко. Саме тому гуманітарна програма має дозволяти реагувати на зміни — від підтримки новоприбулих внутрішньо переміщених людей до евакуації громад, що опиняються під загрозою окупації або інтенсивних обстрілів.

Окреме місце у стратегії має напрям водопостачання, санітарії та гігієни. В Україні він давно перестав бути лише «технічним сектором». В умовах війни вода — це питання безпеки, здоров’я, гідності й щоденного виживання:

«Коли люди втрачають доступ до води, вони починають усвідомлювати, наскільки залежними від неї є. Це не вибір — вода просто потрібна, щоб жити. Вона потрібна для приготування їжі, для пиття, для гігієни, для людей із медичними потребами. Саме тому відновлення доступу до води має таке велике значення для громад, особливо поблизу лінії фронту», — говорить Меліса.

Вона також згадує слова, які неодноразово чула від людей у громадах:

«Вода — це життя».

І це не метафора. Коли звичне джерело води зникає або стає непридатним через удари по критичній інфраструктурі, люди втрачають одну з базових умов нормального життя: можливість пити чисту воду, готувати їжу, підтримувати гігієну, доглядати за дітьми, людьми старшого віку чи людьми з хронічними захворюваннями.

У стратегії Caritas Norway окремо наголошується на місцевому лідерстві. Рішення щодо програм, змін у допомозі, моніторингу чи адаптації роботи не повинні ухвалюватися без участі національних і місцевих партнерів.

«Рішення щодо програм, будь-які зміни чи адаптації не мають ухвалюватися без участі національних і місцевих партнерів. Саме місцеві організації найкраще розуміють гуманітарні потреби громад, бачать, де вони можуть реагувати найефективніше, і знають, як адаптувати допомогу до реальної ситуації», — наголошує Меліса.

Для Карітасу України це має особливе значення. Місцеві команди не лише реалізують гуманітарні програми. Вони щодня працюють із людьми, підтримують довіру в громадах, співпрацюють із місцевою владою та бачать не лише гуманітарні потреби, а й загальний стан громад, їхню втому, ризики та можливості для відновлення.

Ще один важливий акцент стратегії — турбота про команди. Гуманітарна допомога не може бути стійкою, якщо виснажуються люди, які її забезпечують.

Меліса звертала увагу на те, що зовнішня стійкість українських громад не означає, що вони можуть жити в такому режимі безкінечно. Багато людей живуть у стані постійного виживання: із повітряними тривогами, нестачею сну, страхом за рідних і тривалим психологічним навантаженням. Особливо це стосується громад поблизу лінії фронту, які щодня несуть найбільший тягар війни.

Окремий напрям стратегії — комунікація. Caritas Norway наголошує: міжнародні партнери не повинні говорити замість місцевих організацій. Їхнє завдання — допомагати місцевим голосам бути почутими.

Це означає постійний діалог із місцевими партнерами, розуміння їхніх пріоритетів і допомогу в тому, щоб досвід українських громад звучав сильніше — у розмовах із донорами, урядами, міжнародними структурами та суспільствами інших країн.

Цінність такого партнерства — не в тому, щоб замінити місцевий досвід зовнішнім поглядом. А в тому, щоб підтримати тих, хто вже працює поруч із людьми щодня.

Теги: