Люди, які живуть на прифронтових територіях, залишаються одними з найбільш вразливих. Для багатьох із них навіть базові потреби стають щоденним викликом. Долати матеріальну скруту допомагає проєкт Basic Needs. Історії підтримки читайте нижче.
Понад 25 років пані Надія працювала листоношею у селищі Билбасівка. Вона приносила людям новини від рідних, знала, хто запитає про листа від дітей, хто яку газету виписує. А сьогодні сама так чекає на дзвінок від доньки й онуків! Через війну вони не можуть приїхати на Донеччину. Пані Надії 70, її єдина фінансова підтримка – пенсія. Доводиться економити буквально на всьому… але не на дровах взимку!
Замерзнути – найбільший страх пані Надії. Тому готуватися до наступної зими жінка починає вже зараз: відкладає гроші, заощаджує, як може, відмовляє собі у найнеобхіднішому. Цього року допоміг Карітас Краматорськ: на отриману напередодні холодів виплату пані Надія одразу придбала дрова для опалення будинку.
Колись пані Тетяна жила у Донецькій області, але війна вигнала її з рідної домівки. Нині жінка із родиною проживає у Петро-Михайлівській громаді Запорізької області. Вона прийшла на зустріч разом із маленькою дитиною: «Грошова допомога від Карітасу, яку ми отримали, для нас дуже важлива. Треба дитині купити памперси та інші необхідні речі. Тому що ціни постійно зростають і дуже тяжко», – ділиться пані Тетяна.
Понад 40 років тому пані Наталія з селища Слобідське Вільхівської громади оселилася на Харківщині. Обрала цей край з-поміж декількох країн, де жила і працювала до того. Тут вона трудилася на фермі, робота була важкою, але звичною і корисною. Повномасштабну війну Наталія Геннадіївна зустріла вдома у розгубленості й страху. Переїхала у спокійніше місце, але згодом повертатися не стало куди: в будинку жінки сильно постраждав дах: «Заходиш у хату – ввечері видно зорі. Штукатурка обсипалась, під час дощу чи снігу все летить всередину. Стіни сирі, усе руйнується. Добре, що хоча б піч залишилась і її ще ніхто не розібрав»», – каже пані Наталія. Сьогодні 66-річна жінка живе у модульному будинку. Влітку рятується вентилятором, взимку обігрівається двома обігрівачами, їжу готує на електроплитці – витрати на електроенергію значні. Пенсії ледь вистачає на найнеобхідніше. Тому підтримка благодійників для неї є надзвичайно важливою.
Проєкт BasicNeeds («Підтримка та забезпечення базових потреб особливо вразливих людей, які постраждали від війни та проживають у зоні 0–50 км уздовж лінії зіткнення на Півдні та Сході України») реалізується у співпраці з Caritas Ukraine та фінансується Caritas Deutschland(Карітас Німеччини) і Auswärtiges Amt (Міністерством закордонних справ Німеччини).
До Всесвітнього дня біженців Карітас Європа нагадує: міграція — це складний глобальний виклик. Війни, кліматичні зміни, економічна нестабільність і голод змушують людей залишати домівки та шукати безпечнішого життя для себе і своїх родин.
Цьогоріч європейська мережа Карітас присвячує свою кампанію важливій темі – возз’єднанню родин.
Для України ця тема особливо болюча. Понад 14 мільйонів українців через війну стали внутрішньо переміщеними особами або були змушені виїхати за кордон. Більшість громадян України в країнах ЄС мають статус тимчасового захисту, який офіційно продовжено до березня 2027 року. Цей захист дає право на безпеку, але не скасовує туги за домом і потреби бути поруч із рідними.
Водночас сьогодні тисячі українських матерів із дітьми, літніх людей та інших вразливих категорій ухвалюють непросте рішення повернутися в Україну. Для когось причиною стає скорочення соціальної підтримки у приймаючій країні. Для когось – бажання жити на рідній землі, поруч зі своєю родиною.
Але повернення не має ставати новим випробуванням. Воно має бути добровільним, безпечним і гідним — особливо для людей, які потребують додаткової підтримки.
«Доки триває війна, українці мають право на гідне життя в країнах ЄС, незалежно від їхнього статусу, — зазначає керівниця програми Карітасу України «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми» Ірина Маєвська. — Якщо ж приймаюча держава не може опікуватися вразливими категоріями людей — особами похилого віку, людьми з інвалідністю тощо — або скорочує допомогу для них, що унеможливлює їхнє подальше перебування та гідне проживання, така держава має посприяти їхньому гідному поверненню в Україну та забезпечити реінтеграційну підтримку. Адже неможливість забезпечити базові потреби часто стає причиною нової, вимушеної розлуки родин».
Щоб допомогти українським сім’ям безпечно возз’єднатися вдома, Карітас використовує багаторічний досвід у супроводі добровільного повернення та реінтеграції. За час повномасштабної війни таку підтримку вже отримали 100 українських родин. До 2022 року Карітас щороку допомагав із реінтеграцією 350–400 родинам.
Один із прикладів такої роботи — співпраця з Карітасом Бельгії. Людина отримує консультацію ще за кордоном: їй допомагають із квитками, контактами в Україні та підготовкою до повернення. Після повернення Карітас пропонує комплексний супровід, який може тривати понад пів року.
Цей супровід може включати гранти на житло — зокрема оплату оренди або кошти на відновлення пошкодженої оселі; матеріальну допомогу на придбання побутової техніки чи інших необхідних речей; підтримку самозайнятості — гранти на відкриття власної справи та закупівлю обладнання; а також соціальний супровід: допомогу з працевлаштуванням, влаштуванням дітей до школи чи дитячого садка, оплатою медичних послуг і компенсацією вартості ліків.
«Наше завдання — через адвокаційну роботу й транскордонні проєкти зробити так, щоб Україна мала ресурс для інтеграції в громади громадян, які повертаються та потребують додаткової підтримки», — наголошує Ірина Маєвська.
Сьогодні така робота вже розвивається через транскордонний проєкт Карітасу з Румунією та Молдовою, зокрема на базі місцевих організацій в Одесі та Чернівцях. Також Карітас України працює над налагодженням аналогічної співпраці з Карітасом Польщі та іншими національними організаціями Карітасу у Східній і Центральній Європі.
Сім’я — одна з найбільших цінностей для українців. Це опора, джерело сили й простір, у якому людина може відновлюватися після втрат. Кожна людина має право на безпеку, гідність і життя разом зі своєю родиною.
Саме тому Карітас підтримує людей на шляху повернення та реінтеграції — щоб рідні знову могли бути разом і будувати своє майбутнє в безпеці.
Сьогодні дедалі більшого значення набувають довгострокова співпраця, місцеве лідерство та партнерство з громадами. Ці принципи стали основою стратегії Caritas Norway для України та Молдови на 2026–2027 роки.
Документ визначає пріоритетами підтримку місцевих організацій, передбачуване партнерство, гнучкість програм, турботу про команди та посилення голосів громад і локальних партнерів. Для Карітасу України це не просто напрям роботи, а підхід, у якому саме місцевий досвід допомагає формувати рішення та визначати пріоритети відновлення.
Однією з головних рамок цієї роботи є Програма Нансена. За словами Меліси Совік, регіональної представниці Caritas Norway для України та Молдови, саме вона забезпечує передбачуваність гуманітарної відповіді — у фінансуванні, тривалості програм і можливості планувати роботу не лише на коротку перспективу.
Водночас, як наголошує Меліса, навіть довгострокова підтримка має залишатися гнучкою. Війна створює дуже мінливі умови: лінія фронту рухається, люди змушені евакуюватися, а нові потреби можуть виникати дуже швидко. Саме тому гуманітарна програма має дозволяти реагувати на зміни — від підтримки новоприбулих внутрішньо переміщених людей до евакуації громад, що опиняються під загрозою окупації або інтенсивних обстрілів.
Окреме місце у стратегії має напрям водопостачання, санітарії та гігієни. В Україні він давно перестав бути лише «технічним сектором». В умовах війни вода — це питання безпеки, здоров’я, гідності й щоденного виживання:
«Коли люди втрачають доступ до води, вони починають усвідомлювати, наскільки залежними від неї є. Це не вибір — вода просто потрібна, щоб жити. Вона потрібна для приготування їжі, для пиття, для гігієни, для людей із медичними потребами. Саме тому відновлення доступу до води має таке велике значення для громад, особливо поблизу лінії фронту», — говорить Меліса.
Вона також згадує слова, які неодноразово чула від людей у громадах:
«Вода — це життя».
І це не метафора. Коли звичне джерело води зникає або стає непридатним через удари по критичній інфраструктурі, люди втрачають одну з базових умов нормального життя: можливість пити чисту воду, готувати їжу, підтримувати гігієну, доглядати за дітьми, людьми старшого віку чи людьми з хронічними захворюваннями.
У стратегії Caritas Norway окремо наголошується на місцевому лідерстві. Рішення щодо програм, змін у допомозі, моніторингу чи адаптації роботи не повинні ухвалюватися без участі національних і місцевих партнерів.
«Рішення щодо програм, будь-які зміни чи адаптації не мають ухвалюватися без участі національних і місцевих партнерів. Саме місцеві організації найкраще розуміють гуманітарні потреби громад, бачать, де вони можуть реагувати найефективніше, і знають, як адаптувати допомогу до реальної ситуації», — наголошує Меліса.
Для Карітасу України це має особливе значення. Місцеві команди не лише реалізують гуманітарні програми. Вони щодня працюють із людьми, підтримують довіру в громадах, співпрацюють із місцевою владою та бачать не лише гуманітарні потреби, а й загальний стан громад, їхню втому, ризики та можливості для відновлення.
Ще один важливий акцент стратегії — турбота про команди. Гуманітарна допомога не може бути стійкою, якщо виснажуються люди, які її забезпечують.
Меліса звертала увагу на те, що зовнішня стійкість українських громад не означає, що вони можуть жити в такому режимі безкінечно. Багато людей живуть у стані постійного виживання: із повітряними тривогами, нестачею сну, страхом за рідних і тривалим психологічним навантаженням. Особливо це стосується громад поблизу лінії фронту, які щодня несуть найбільший тягар війни.
Окремий напрям стратегії — комунікація. Caritas Norway наголошує: міжнародні партнери не повинні говорити замість місцевих організацій. Їхнє завдання — допомагати місцевим голосам бути почутими.
Це означає постійний діалог із місцевими партнерами, розуміння їхніх пріоритетів і допомогу в тому, щоб досвід українських громад звучав сильніше — у розмовах із донорами, урядами, міжнародними структурами та суспільствами інших країн.
Цінність такого партнерства — не в тому, щоб замінити місцевий досвід зовнішнім поглядом. А в тому, щоб підтримати тих, хто вже працює поруч із людьми щодня.
Футбол належить до видів спорту з високим навантаженням на стопи, гомілки та колінні суглоби. Під час гри футболісти постійно виконують прискорення, різкі зупинки, зміни напрямку руху, стрибки та навіть елементи з єдиноборств.
Коли мова йде про дитячий футбол величезне значення набуває питання правильного взуття. Організм дитини продовжує активно рости та формуватися, а кістки, суглоби та зв’язки є більш вразливими до надмірних навантажень і травм.
Використання взуття, яке відповідає типу покриття та забезпечує належну підтримку стопи, є важливою умовою безпечних тренувань і змагань. Натомість гра у невідповідному взутті може підвищити ризик падінь, розтягнень, забоїв та інших травм, які вплинуть на здоров’я дитини.
“Для футболіста взуття – це продовження його ніг. Коли бутси підібрані правильно, гравець може повністю зосередитися на грі, демонструвати свої найкращі якості та досягати нових перемог. Адже великі результати починаються з уваги до деталей, а футбольне взуття – одна з найважливіших деталей на шляху до успіху“, – зазначає менеджер відділу аматорського та масового футболу департаменту розвитку футболу технічної дирекції Української Асоціації Футболу Мар’ян Яськів.
Карітас України вже 10 років проводить дитячий фестиваль з вуличного футболу Кубок Карітасу, знає про важливість правильного взуття та контролює у чому діти виходять на поле.
Цього року з 2 по 5 червня у мальовничій Вижниці на Чернівеччині турнір зіграли 10 команд з різних куточків України: Чернівців, Бродів, Тернополя, Чорногузів, Харкова, Нововолинська, Лубен, Жовкви, Львова та Ніжина.
Одним із нових партнерів Кубоку Карітасу 2026 стала українська компанія Епіцентр K та Intersport Україна, які передали дітям 105 пар спортивного взуття.
“Кожна дитина заслуговує на можливість займатися спортом, мріяти та радіти дитинству. Для нас важливо, щоб спорт був доступний кожній дитині – і ми щасливі робити свій внесок. Тому з радістю передали кросівки учасникам Кубка Карітасу, щоб кожен маленький футболіст виходив на поле з упевненістю і натхненням. Дякуємо Карітасу України за важливу роботу та бажаємо дітям яскравих вражень, нових досягнень і віри у власні сили“, – директорка Intersport Україна Юлія Максименко.
Нове спортивне взуття отримали діти з вразливих соціальних категорій, для яких можливість займатися спортом є важливою складовою психологічного відновлення, соціальної адаптації та особистісного розвитку. Завдяки цій підтримці юні футболісти матимуть змогу продовжувати тренування, розвивати свої здібності та впевнено крокувати до нових перемог.
Для дітей та батьків, які цікавляться темою дитячого спорту, розповідаємо детальніше, чому не можна грати у футбол у невідповідному взутті.
Підвищений ризик травм
Наукові дослідження вказують на зв’язок між неправильним підбором футбольного взуття та збільшенням кількості травм нижніх кінцівок. Особливо це стосується ситуацій, коли тип підошви не відповідає покриттю поля.
Неправильне взуття може спричинити: розтягнення зв’язок, підвертання гомілкостопного суглоба, травми коліна, пошкодження стопи та пальців.
Недостатнє або надмірне зчеплення з покриттям
Футбольні бутси розробляються для конкретних типів поверхні: натурального газону, штучного покриття або твердих майданчиків.
Якщо гравець використовує невідповідне взуття: нога може ковзати на поверхні, стопа може надто сильно фіксуватися в покритті під час повороту корпусу.
Обидві ситуації збільшують ризик травмування зв’язок і суглобів.
Погіршення стабільності та контролю рухів
Під час футбольного матчу важливими є баланс, швидкість реакції та контроль рухів. Взуття, яке не забезпечує належної фіксації стопи, погіршує стійкість гравця та збільшує навантаження на опорно-руховий апарат.
У результаті спортсмен швидше втомлюється та має вищий ризик втрати рівноваги під час інтенсивних ігрових моментів.
Перевантажувальні травми
Невідповідне взуття часто має недостатню амортизацію або підтримку стопи. Це може призводити до розвитку хронічних проблем: болю в п’яті, запалення ахіллового сухожилля, підошовного фасціїту, болю в гомілках та колінах.
Такі травми розвиваються поступово, але можуть надовго обмежити можливість займатися спортом.
Дискомфорт та зниження якості гри
Окрім травм, неправильне взуття може викликати: мозолі, натертості, біль у стопі та швидку втому.
Через дискомфорт гравець змінює природну техніку бігу та рухів, що додатково підвищує ризик травмування.
Відповідь знайшлася у справі, добре знайомій з дитинства. Світлана виросла в родині, де завжди працювали на землі. Вона допомагала батькам вирощувати овочі та фрукти, тож саме цей досвід підштовхнув її до думки розвивати власне господарство.
Втім, початок виявився непростим. Для старту потрібні були кошти. Світлана моніторила інтернет і шукала інформацію про різні грантові можливості. Та перша спроба завершилася відмовою.
«Було прикро, але я зрозуміла, що просто потрібно пробувати ще», – згадує жінка.
Зрештою вона подала ще одну заявку. Цього разу на грантову підтримку в межах першої фази програми BLOOM, яку реалізовував Карітас Миколаїв. Заявку підтримали, і родина отримала теплицю.
«Ви б знали, як я зраділа, коли нам дали цю теплицю. Я не могла зупинитися і садила туди все: і редиску, і кабачки, і огірки… Багато чого», – розповідає пані Світлана.
Сьогодні теплиця допомагає родині вирощувати ягоди, овочі та зелень, а також менше залежати від мінливих погодних умов.
Історія пані Світлани – одна з 328 історій учасників першого року програми BLOOM. За цей час команди Карітасів Берислава, Миколаєва та Одеси надали 328 агрогрантів самозайнятим особам і мікропідприємцям для відновлення господарств. Ще 112 учасників пройшли з допомогою наших фахівців професійне навчання та здобули нові навички для розвитку агробізнесу.
Зараз триває реєстрація на другий рік програми BLOOM.
Відновити бізнес, започаткувати власну справу або здобути нові професійні навички можуть люди та бізнеси, які постраждали від війни на півдні України.
У межах другого року програми BLOOM відкрито прийом заявок на індивідуальну фінансову допомогу для підтримки самозайнятості та мікробізнесу.
Детальні умови участі – у картках.
Подати заявку можна до 10 липня 2026 року включно за посиланням: bloom.mercycorps.org
Дедалі більше фахівців сходяться на думці, що повернути дитину до навчання неможливо лише додатковими уроками чи новими методиками. Для цього потрібні безпечне середовище, відчуття стабільності, підтримка дорослих та можливість відновлювати власні ресурси. Програма «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України розділяє такий підхід.
15 червня на конференції «Надолуження освітніх втрат: від теорії до практики» Марина Мартиненко, менеджерка проєкту «Стійкість і розвиток: психосоціальна підтримка дітей у школах», представила підходи Карітасу України щодо підтримки дітей, їхніх батьків і вчителів, зокрема ініціативу «Щасливі МИ», а також поділилась з колегами з інших освітніх організацій досвідом створення «Просторів щастя» у школах.
Публікуємо ключові тези виступу Марини на панельній дискусії конференції.
Про дитину, яка стоїть за кожною цифрою
«У нашій роботі ми перш за все дивимося на дитину. Великі цифри є, великі показники є, і сьогодні ми про них говоримо. Але найважливіше – не втратити, не загубити дитину та її потреби».
За словами Марини Мартиненко, надолуження освітніх втрат є важливим компонентом роботи, але воно не може бути ефективним без відчуття безпеки.
«Дитина не зможе навчатися, якщо не матиме простору, де почуватиметься захищеною, де може бути дитиною і де може бути щасливою. Саме тому ми працюємо комплексно».
Чому Карітас приходить до школи на роки
Одним із принципів роботи є довготривала присутність у школі.
«Карітас приходить до школи не на одне заняття і не на місяць. Ми приходимо на роки. У нас є школи, з якими ми співпрацюємо три роки і більше».
На думку спікерки, для досягнення реальних поведінкових змін необхідна системна робота та постійна присутність стабільного дорослого поруч із дитиною.
«Для того щоб поведінкові зміни відбулися, має бути система. Має бути постійна присутність організації та стабільного дорослого».
Саме тому Карітас інвестує у шкільних фахівців. «Ми не можемо вимагати від вчителя, шкільного психолога чи соціального педагога додаткового навантаження без підтримки. Тому ми вкладаємо ресурси в цих працівників. Це забезпечує сталість проєкту».
Дитина в центрі, але працюємо з усією її екосистемою
Карітас працює не лише з дітьми, а й з усіма учасниками освітнього процесу.
«У центрі є дитина. Але дорослі, які є в екосистемі дитини – батьки, педагоги, фахівці – є невід’ємною складовою. Ми маємо позитивно впливати на всіх, хто оточує дітей».
Саме тому діяльність у школах будується за принципом комплексної взаємодії дітей, батьків та педагогів.
Для роботи з освітніми втратами Карітас використовує перевірені методики.
«Ми не розробляємо щось нове заради нового. Використовуємо підходи, які вже працюють, зокрема методологію “Навчай для України”».
Додаткові заняття проводять учителі тих самих шкіл, де працюють простори.
«Вчителі також отримують оплату за цю роботу. Окрім того, ми забезпечуємо супервізію, інтервізію та навчання педагогів».
Чому простір має значення
Окрему увагу Марина Мартиненко приділила створенню безпечних просторів у школах.
«Простір важливий. Для багатьох невеликих шкіл він часто є єдиним місцем, де дитина може отримати підтримку, поспілкуватися або просто побути в безпечному середовищі».
Карітас облаштовує такі простори у школах Одеської, Хмельницької, Тернопільської, Вінницької, Кіровоградської та Житомирської областей. Це два довготривалі проєкти «Стійкість і розвиток», який фінансується Карітасом Австрії та Renovabis, а також «Зміцнюємо Україну зараз», що працює за підтримки Карітасу Австрії, а також Austrian Development Agency та NACHBAR IN NOT.
«Ми створюємо простори, бо простір має значення. Він має бути дружнім до дітей, яскравим. Дуже часто самі діти підказують, що вони хотіли б бачити в цих кімнатах».
Наразі організація створила «Простори щастя» у 83 школах. 51 цей простір продовжує функціонувати і сьогодні.
Що відбувається у «Просторах щастя»
За словами Марини, безпечний простір – це не лише облаштована кімната.
«Найважливіше – це люди. Ми забезпечуємо ставку для психологічної служби школи. Найчастіше це психолог і соціальний педагог, які працюють із дітьми, батьками та педагогами».
У просторах проводяться заняття з надолуження освітніх втрат, соціально-емоційного навчання, групові активності, літні табори та інші заходи.
«Ми не конкуруємо зі школою і не створюємо паралельних структур. Ми підсилюємо школу – надаємо матеріали, ресурси та підтримку, яких часто бракує».
Робота просторів базується на регулярності та передбачуваності.
«Це мають бути регулярні заняття – щоденні та щотижневі. Діти знають, що простір відкритий і вони можуть прийти туди відповідно до графіка».
Саме така стабільність допомагає дітям відновлювати відчуття безпеки.
Повернути відчуття контролю
Важливою складовою роботи є підтримка дитячих ініціатив.
«Ми фінансуємо дитячі парламенти дії та соціальне шкільне підприємництво. Діти можуть запропонувати власну ідею, написати проєкт і реалізувати його».
За словами Марини Мартиненко, такі можливості допомагають дітям повернути відчуття впливу на власне життя.
«Ми повертаємо дітям контроль. Даємо можливість здійснювати зміни та впливати на середовище, яке їх оточує».
Окремий напрям роботи — забезпечення дітей шкільними наборами. «Діти з числа ВПО, діти з інвалідністю та сімей у складних життєвих обставинах отримують рюкзаки з канцелярією та матеріалами для творчості. З 2025 року до наборів також включено компонент психосоціальної підтримки. Це допомагає дітям відчути впевненість та готовність до школи».
«Загалом по Україні майже 10 тисяч таких наборів отримали діти з вразливих категорій».
Повернути мотивацію до навчання
Відповідаючи на запитання учасників конференції про мотивацію дітей до навчання, Марина Мартиненко наголосила на ролі дорослого поруч.
«Коли поруч є стабільний дорослий, ресурсний дорослий, який хоче допомогти дитині – чи то надолужити освітні втрати, чи реалізувати проєкт, чи просто побути поруч у безпечному середовищі – це працює».
На її переконання, саме через довіру та підтримку діти поступово відновлюють внутрішні ресурси.
«Коли є стабільний дорослий, діти відновлюють мотивацію, відновлюють сенси, відновлюють ресурси і до навчання, і до соціалізації».
Проєкт «Процвітання крізь шторм: сталi, якісні та орієнтовані на дитину послуги для безпеки, розвитку та добробуту вразливих дітей в Україні» реалізується Карітасом Волинь, Карітасом Львів, Карітасом Полтава, Карітасом Тернопіль і Карітасом Хмельницький за підтримки багаторічних партнерів Карітасу Німеччини.
У цих роликах діти діляться вміннями та секретами створення красивих виробів, проведень простих наукових дослідів та готування смачних страв. Запрошуємо провести частину літа разом із нами та спробувати повторити кожну з цих цікавих ідей.
Як зробити брошку-квітку своїми руками
Антоніна з Карітасу Волинь покаже, як із простих і доступних матеріалів створити оригінальну брошку у вигляді квітки.
У відео вона крок за кроком пояснює весь процес виготовлення прикраси – від підготовки матеріалів до фінального оздоблення виробу.
Така брошка може стати гарним подарунком для близьких або яскравим доповненням до власного образу. Майстер-клас допоможе розвинути творчі навички, уважність і фантазію.
Хімічні експерименти вдома
Як зробити науку цікавою та захопливою? Ангеліна з Карітасу Тернопіль знає відповідь.
У своєму відео вона демонструє кілька простих і безпечних хімічних експериментів, які можна повторити вдома разом із батьками або друзями.
Ця майстерка допоможе дітям краще зрозуміти природні явища, розвинути допитливість і переконатися, що наука може бути справжньою пригодою.
Трайфл у стаканчику
Любите солодощі та хочете навчитися готувати щось особливе? Тоді майстер-клас від Вови з Карітасу Полтава саме для вас.
У відео він ділиться рецептом ніжного та красивого десерту – трайфлу у стаканчику. Ви дізнаєтеся, як правильно поєднати інгредієнти, красиво оформити десерт і перетворити звичайне чаювання на маленьке свято.
Цей рецепт стане чудовою ідеєю для сімейного дозвілля або приготування смаколика для друзів.
Рухомий метелик своїми руками
Тимур із Карітасу Львів запрошує на творчу майстерку зі створення незвичайного рухомого метелика. Використовуючи кольоровий картон, паперовий стаканчик та кілька простих матеріалів, він покаже, як виготовити яскраву поробку, яка рухатиме крильцями.
Це цікаве заняття допоможе дітям розвинути дрібну моторику, посидючість та інженерне мислення, а готовий виріб стане чудовою прикрасою кімнати або подарунком для рідних.
Як приготувати справжню котлету по-київськи
Настя з Карітасу Хмельницький пропонує спробувати себе у ролі справжнього кухаря та приготувати одну з найвідоміших українських страв – котлету по-київськи.
У своєму відео вона детально показує кожен етап приготування: від підготовки інгредієнтів до фінального обсмаження.
Ця майстерка стане гарною нагодою не лише навчитися готувати нову страву, а й більше дізнатися про українські кулінарні традиції.
І як спільними зусиллями держави, громад, міжнародних партнерів, громадянського суспільства та бізнесу розвивати ринок праці й підтримувати процвітання громад?
Ці та інші питання стали частиною обговорень під час Kyiv World Cafe — серії тематичних дискусій у межах підготовки до Ukraine Recovery Conference 2026. Захід об’єднав представників громадянського суспільства, міжнародних організацій, донорів, бізнесу та державних інституцій навколо тем відновлення України, розвитку людського капіталу, інклюзивного ринку праці та посилення спроможності громад.
Команда Карітасу України долучилася до обговорень інфраструктурного, соціального та економічного відновлення, поділившись практичним досвідом роботи з громадами, які щодня долають наслідки війни.
«Гуманітарне реагування сьогодні має допомагати людям долати наслідки війни та водночас підтримувати відновлення громад. Саме такий підхід дозволяє створювати рішення, які працюють на майбутнє та у довгостроковій перспективі, », — зазначає керівниця програми WASH Карітасу України Тетяна Яцюк.
Окрему увагу приділили відновленню житла та відбудові громад. Йшлося не лише про відновлення зруйнованих будівель, а й про якість рішень, довгострокову стійкість, доступність середовища та залучення самих громад до визначення пріоритетів.
«Відбудову житла наразі можна вважати можливістю переосмислити простір, у якому житимуть люди після війни. Тому важливо поєднувати якісні технічні рішення, довгострокову стійкість, належний контроль якості та активне залучення громад до визначення пріоритетів. Водночас процес відновлення має стати можливістю усунути бар’єри, які існували раніше, і створити більш доступне, безпечне та комфортне середовище для всіх», — наголошує керівниця програми з питань житла Карітасу України Романа Маколович.
Стійке відновлення неможливе без сильної місцевої економіки. Карітас Україна представив свій підхід до переходу від гуманітарного реагування до сталого економічного відновлення через розвиток засобів до існування (Livelihoods), підтримку мікро-, малого та середнього бізнесу, домогосподарств і агровиробників, профорієнтаційні проєкти, працевлаштування та розвиток ринкових систем (Market Systems Development).
«Під час Kyiv World Cafe ми вкотре переконалися, що відновлення України має починатися з підтримки людей. Підтримка підприємництва, допомога з працевлаштуванням та розвитком професійних навичок допомагає людям відновлювати джерела доходу, а громадам – ставати сильнішими та більш стійкими. Саме такі підходи мають бути невід’ємною частиною політики відновлення країни. Досвід Карітасу України, який уже охопив понад 800 мікро-, малих та середніх підприємств і понад 1000 домогосподарств, демонструє правильність нашого шляху», – підкреслив керівник програми Livelihood (відновлення засобів до існування) Василь Мікула
Інклюзія стала однією з наскрізних тем URC 2026. Сьогодні Україна має шанс не лише відновити зруйноване, а й усунути бар’єри, які існували ще до війни.
Учасники дискусій наголошували: відбудова має базуватися на принципах доступності, універсального дизайну та безбар’єрності. Потреби людей з інвалідністю, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, дітей, молоді та інших вразливих груп мають враховуватися на всіх етапах — від планування до моніторингу рішень.
Окрему увагу приділили розвитку місцевих громад, посиленню соціальних і реабілітаційних послуг, а також залученню громадянського суспільства до формування політик відновлення. У центрі цих підходів — людина та її право бути повноцінним учасником життя громади.
«Інклюзивне відновлення – це не про окремі проєкти для окремих груп людей. Це про те, щоб кожне рішення, яке ми ухвалюємо сьогодні, було зручним і доступним для всіх. Якщо ми справді хочемо відбудувати сильну країну, ми маємо чути тих, хто найчастіше залишається поза увагою, і залучати їх до прийняття рішень. Лише тоді відновлення буде не тимчасовою відповіддю на кризу, а основою для справедливого та стійкого розвитку громад», — зазначила керівниця напряму «Інклюзія» Карітасу України Наталія Гарбуз.
Учасники URC 2026 також розуміють необхідність довгострокових та комплексних рішень стосовно ветеранів. Йдеться не лише про доступ до медичних, реабілітаційних чи соціальних послуг, а й про відновлення відчуття приналежності, соціальних зв’язків та активної участі в житті громад. Окрему увагу приділили важливості працевлаштування як інструменту повернення до цивільного життя, розвитку підтримки на рівні громад, ролі ветеранських та громадських організацій, а також необхідності створення цілісних систем допомоги, де психологічна підтримка, реабілітація та соціальна інтеграція є взаємопов’язаними складовими одного процесу.
«Реінтеграція ветерана у громаді починається не тоді, коли людина шукає роботу чи звертається по послугу. Вона починається, коли громада готова прийняти досвід ветерана, підтримати його повернення до цивільного життя та створити простір для нових можливостей. Саме тому психосоціальна підтримка має бути доступною не лише ветеранам, а й їхнім родинам та громадам загалом, особливо – віддаленим громадам. Нам потрібні рішення, які допомагають людям відновлювати зв’язки, відчувати свою цінність та визнання і бачити своє місце не лише в майбутньому країни, але й тут і зараз» – зазначає керівниця програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки Карітасу України Ірина Максименко.
Участь у Kyiv World Cafe стала для Карітасу України можливістю долучитися до фахового діалогу про пріоритети відновлення країни, представити практичний досвід роботи з громадами та зробити внесок у напрацювання рекомендацій для майбутніх дискусій про відбудову, повернення та реінтеграцію українців.
У контексті європейської інтеграції ці питання набувають стратегічного значення. Повернення та реінтеграція українців мають розглядатися не лише як гуманітарний виклик, а як один із чинників відновлення країни — поряд із реформами, розвитком людського капіталу, формуванням інклюзивного ринку праці та посиленням спроможності громад.
Завдяки підтримці партнера – Гуманітарного фонду для України – проєкт продовжено ще на три місяці.
Додаткове фінансування дозволяє зберегти важливі напрями підтримки евакуйованих людей у Запоріжжі та продовжити допомогу у відновленні житла, пошкодженого внаслідок обстрілів.
Зокрема, у межах проєкту команда Карітасу Запоріжжя долучиться до відновлювальних робіт для запуску ще одного місця тимчасового проживання (МТП). Тут зможуть знайти прихисток люди, які евакуюються до Запоріжжя з територій, де тривають бойові дії.
Приміщення майбутнього МТП фахівці оглянули під час візиту команди Карітасу України до Запоріжжя. За словами проєктної менеджерки Софії Дем’яновської, рішення партнерів продовжити фінансування ще на три місяці відкриває додаткові можливості для підтримки людей, які найбільше цього потребують.
«Завдяки продовженню фінансування ми можемо посилити допомогу внутрішньо переміщеним особам та постраждалим родинам. Зокрема, реалізувати ремонт майбутнього МТП у Запоріжжі, продовжити підтримку власників пошкодженого житла через середні та дрібні ремонти, а також забезпечувати гарячим харчуванням людей, які щойно прибули після евакуації», – зазначила Софія Дем’яновська.
У приміщенні проведуть ремонт кімнат, коридорів та спільної кухні. Після завершення робіт там зможуть проживати до 50 людей старшого віку. Приміщення обладнають з урахуванням вимог безбарʼєрності.
Напрями допомоги, які продовжуються у Запоріжжі завдяки підтримці партнера:
ремонтні роботи майбутнього місця тимчасового проживання для евакуйованих людей у Запоріжжі на 50 осіб;
середні та дрібні ремонти пошкодженого житла у Запоріжжі;
забезпечення гарячим харчуванням новоприбулих евакуйованих осіб.
Щоб дізнатися, яку підтримку ви можете отримати у рамках цього проєкту, звертайтеся до Карітас Запоріжжя за контактами, вказаними на сайті.
Нещодавно я повернувся з поїздки на південь України. Разом із колегами ми відвідали Запорізьку, Херсонську та Миколаївську області, де зустрічалися з командами Карітас Запоріжжя, Карітас Херсон, Карітас Берислав та Карітас Миколаїв. Метоюбув запуск нового спільного з МОМ проєкту грошової допомоги за пріоритетами (Unified Сash Transfers) для людей, які найбільше постраждали від війни.
Метою був запуск, за підтримки Гуманітарного фонду для України, нового спільного з МОМ проєкту грошової допомоги для людей, які найбільше постраждали від війни. Ми повернулись із думками про людей.
Південь України сьогодні – це земля контрастів. Тут поруч із безкраїми степами та червоними маками стоять будинки з пробитими стінами та зруйнованими дахами. Тут дрони перетинають яскраве літнє небо. А на дорогах антидронові сітки стають такими ж звичними, як і дорожні знаки.
Ми бачили школи, лікарні та житлові будинки, які війна залишила без вікон, дахів або навіть цілих стін. Бачили населені пункти, де сліди бойових дій присутні буквально на кожному кроці. І водночас бачили людей, які продовжують садити квіти біля своїх будинків, доглядати городи, зустрічати гостей і планувати майбутнє.
Однією з найбільш емоційних стала поїздка до Великої Олександрівки на Херсонщині. Ми слухали історії людей, які пережили окупацію. Вісім місяців життя без нормального постачання продуктів, ліків, зв’язку із зовнішнім світом. Вісім місяців страху та невизначеності. Одна жінка розповідала про той час дуже спокійно, майже без емоцій. І раптом поділилася: «Мені снився хліб» Ця коротка фраза нагадала, наскільки швидко війна може змінити життя людини. Наскільки простими стають мрії, коли доводиться боротися за найнеобхідніше.
Ми чули історії про втрату рідних. Про евакуацію під обстрілами. Про людей, які ризикували життям, щоб дістатися до магазину чи аптеки. Про тих, хто не дочекався допомоги або можливості виїхати.
І водночас ми бачили неймовірну силу людей. Силу працівників місцевих Карітасів, які щодня працюють у громадах під постійною загрозою обстрілів. Силу волонтерів, які знають майже кожну родину у своєму населеному пункті. Силу самих мешканців, які попри пережите не втратили здатності допомагати сусідам, підтримувати одне одного і знаходити мотивацію рухатися далі.
Під час таких поїздок особливо гостро усвідомлюєш, що гуманітарна допомога –це значно більше, ніж цифри у звітах чи бюджети проєктів. За кожною виплатою стоїть конкретна людина. Літня жінка, яка може купити необхідні ліки. Батьки, які можуть придбати продукти для своїх дітей. Родина, яка щойно евакуювалася і починає життя практично з нуля. Людина, чий будинок постраждав від обстрілу і яка намагається відновити хоча б частину звичного життя.
Саме для таких людей створено програму грошової допомоги за пріоритетами (Unified Сash Transfers), яку ми запускаємо разом із МОМ. Вона спрямована на підтримку мешканців прифронтових громад, новопереміщених родин та домогосподарств, які безпосередньо постраждали від обстрілів. Ця допомога не може усунути наслідки війни. Вона не поверне втрачені домівки і не залікує всі рани. Але вона дає людям можливість самостійно визначити свої найнагальніші потреби та отримати ресурс для того, щоб пережити складний період із гідністю. Напевно, найсимволічніший момент цієї поїздки стався дорогою до Великої Олександрівки. Ми їхали під антидроновими сітками, які сьогодні стали частиною місцевого пейзажу. Небо було затягнуте хмарами після дощу. І раптом над дорогою з’явилася веселка.
Вона простягнулася над землею, яка пережила окупацію, обстріли, втрати та біль. І в той момент нам здалося, що ця веселка стала дуже точною метафорою всього, що ми побачили за ці кілька днів. Війна залишила на півдні України глибокі рани. Вона змінила долі тисяч людей. Вона щодня нагадує про себе звуками вибухів, зруйнованими будівлями та історіями втрат. Але вона не змогла забрати головне. Людяність. Взаємну підтримку. Віру. Надію.
Cаме тому після цієї поїздки ми повернулися з переконанням, що попри всі випробування південь України тримається не лише завдяки гуманітарній допомозі, міжнародній підтримці чи роботі організацій. Він тримається завдяки людям. Людям, для яких надія досі сильніша за війну.
