Карітас України Архіви - Сторінка 2 з 44

Підтримка, що залишає вибір людині: як працює UCT — багатоцільова грошова допомога Карітасу України

Posted on 16.10.202619.10.2026 by manager

Жінці 91 рік, сорок із них вона пропрацювала в «Укртелекомі», і досі сама веде господарство, не дозволяючи віку вирішувати за себе. Та щойно наближаються холоди, у її щоденних підрахунках з’являється болюче питання: від чого відмовитися цього разу – від ліків, від їжі чи від тепла.

У серпні Наталія Федорівна отримала багатоцільову грошову допомогу від Карітасу. Вона вирішила зберегти ці кошти на зиму, щоб мати запас для майбутніх платежів. Самостійно визначити, коли й на що використати підтримку, — важлива можливість для людини, яка звикла ретельно планувати свій бюджет.

До Міжнародного дня боротьби з бідністю, який відзначають 17 жовтня, розповідаємо, як працює багатоцільова грошова допомога UCT Карітасу України, кому вона надається та чому її умови відрізняються залежно від життєвої ситуації.

Що таке UCT і чому допомога має різні формати

Карітас України понад 12 років надає багатоцільову грошову допомогу. Її особливість — люди самі визначають, на які першочергові потреби спрямувати кошти. Для однієї родини це ліки, для іншої — продукти, оренда житла чи речі, яких бракує після евакуації.

З 2026 року Карітас впроваджує грошову допомогу за пріоритетами — UCT, від англійського Unified Cash Transfers. Це багатоцільова допомога, яка, на відміну від цільових грошових виплат, не обмежена однією визначеною потребою. У межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні»” застосовуються чотири види UCT із різними умовами, сумами та періодами підтримки.

«Людина, яка щойно евакуювалася, і родина, яка тривалий час живе поблизу фронту, потребують різної підтримки. Тому передбачено чотири види UCT: для життя у прифронтових громадах, після евакуації, після обстрілів і для вразливих переселенців, які не отримують державних виплат. Це спільний підхід, розроблений на рівні гуманітарного реагування в Україні. Він спирається на ситуації, визначені у Плані гуманітарних потреб і реагування, та узгоджений Робочою групою з грошової допомоги (Cash Working Group)», — пояснює Тетяна Назаренко, головна експертка напряму UCT.

Багатоцільова грошова допомога підтримує не лише окремі родини, а й громади, у яких вони живуть. Люди купують продукти в місцевих магазинах, ліки в аптеках, оплачують житло та послуги. Ці кошти залишаються в громаді й підтримують місцевий бізнес. До переказу та виплати допомоги залучені банки й поштові відділення. Тож люди отримують можливість придбати потрібне, а громада — додаткові кошти для своєї економіки.

Чотири життєві ситуації, у яких можна отримати підтримку

Життя у прифронтовій громаді — UCT1. Ця допомога призначена для вразливих людей у визначених прифронтових громадах, які відповідають критеріям програми. Це люди, що живуть поблизу лінії фронту, у зоні 0–50 км, де постійна загроза обстрілів і втрата стабільного доходу змушують економити на найнеобхіднішому.

Розмір допомоги становить 10 800 гривень на людину, що розраховані на покриття базових витрат протягом 6 місяців. Така допомога надається на кожного члена сім’ї (домогосподарства). Саме за цим напрямом отримала виплату Наталія Федорівна на Сумщині.

Наталія Федорівна отримала грошову допомогу за пріоритетом UCT1

Пані Світлана зі Слов’янська разом із чоловіком і 80-річною мамою залишається вдома в тій частині міста, де мешкає лише близько п’ятнадцяти людей. Мости там руйнують, дороги обстрілюють, тож їхати по продукти щоразу ризиковано. Свою виплату родина витратила так, як підказало життя: купила продукти тривалого зберігання, одяг і взуття та оплатила комунальні послуги. Тепер у морозилці лежить десять хлібин, у підвалі – овочі, а в коморі засоби гігієни, тобто є запас на випадок перебоїв із постачанням.

Нещодавня евакуація — UCT2. Для людей, які були змушені переміститися через бойові дії, обстріли або рішення про примусову евакуацію, передбачена одноразова виплата 12 300 гривень на особу. Вона розрахована на три місяці забезпечення базових потреб. Зареєструватися можна протягом 45 днів після евакуації.

Після переїзду витрати виникають одразу: потрібно оплатити житло, придбати продукти, одяг або необхідні побутові речі. Грошова підтримка дозволяє родині визначити, що з цього потрібно насамперед.

Пан Іван із Донеччини погодився виїхати лише після сьомого влучання в його будинок, коли від оселі залишилися самі стіни, а разом із нею пропали одяг і документи. Реєструючись на отримання виплат у транзитному центрі, він поділився, на що збирається витратити допомогу: «Нічого не осталось: ні одежі, ні документів… Ото в чому був. Добре, що документи відновив. А гроші витрачу на одяг та продукти, бо пенсії зараз ні на що не вистачає».

Для 75-річної пані Ніни, яка після кількох вимушених переїздів оселилася в Кам’янському, найнагальнішою потребою стало здоров’я. Отриману грошову допомогу вона планує витратити на ліки та візити до лікарів. «Треба і до стоматолога, і до окуліста, потрібні ліки. Навіть не знаю, за що спочатку братися», — говорить жінка. Виплата однакова, а рішення різні, і саме в цьому суть принципу вибору.

Пані Ніна планує спрямувати отримані кошти на лікування, а пан Іван – на одяг та продукти

Наслідки обстрілу — UCT3. Цей вид допомоги передбачений для людей, які постраждали від обстрілів, ракетних ударів та інших атак на цивільне населення протягом останніх 45 днів, зокрема родин із пошкодженим житлом або пораненими членами сім’ї. Подію підтверджують документами: довідками з Дії чи ЦНАП, актами обстеження житла, довідками ДСНС, поліції або військових адміністрацій. Списки формують разом із місцевою владою. Розмір допомоги — 12 300 гривень на особу, що сплачується разово однією сумою, при цьому допомога розрахована на покриття базових потреб протягом 3-х місяців .

Світлана Павлівна з Миколаївки на Донеччині працювала фельдшеркою на місцевій електростанції й до останнього залишалася з колективом, надаючи допомогу після обстрілів, а коли станція зупинилася, жінка залишилася без роботи. За один місяць вона тричі відновлювала власне житло. Отримавши допомогу, жінка змогла вирішити побутові питання й зберегти стабільність у родині, де вона піклується про доньок і прикутого до ліжка батька.

Підтримка вразливих ВПО без державної виплати — UCT4. Це проміжний захід для людей, які ще не отримують виплату ВПО від держави: він допомагає протриматися до реєстрації в державній системі, а родину супроводжує кейс-менеджер для доступу до державної системи соціальної підтримки. Щомісячна сума допомоги становить 2 000 грн для дорослих або 3 000 грн для дітей та людей з інвалідністю. Допомога може надаватись до 6 місяців при наданні необхідних підтверджуючих документів про неотримання виплати ВПО від держави

Напрям	Кому	Розмір допомоги на особу	Період покриття
UCT1	Вразливі люди в прифронтових громадах (0–50 км)	10 800 грн	6 місяців
UCT2	Евакуйовані протягом останніх 45 днів	12 300 грн	3 місяці
UCT3	Постраждалі від обстрілів протягом останніх 45 днів	12 300 грн	3 місяці
UCT4	Вразливі переміщені особи (50+ км), які не отримують державну виплату ВПО	2 000 грн (дорослі) / 3 000 грн (діти та люди з інвалідністю) на місяць	від 3 до 6 місяців

Як відбуваються реєстрація, перевірка та виплата

Шлях до виплати складається з трьох кроків. Спершу – реєстрація. Залежно від умов і безпекової ситуації реєстрація може відбуватися в офісі місцевої організації Карітасу, під час виїзду мобільної команди або дистанційно. Команди координують роботу з місцевою владою та гуманітарними партнерами.

Для реєстрації потрібні документи, що посвідчують особу, та інші документи залежно від виду допомоги — наприклад, підтвердження переміщення або пошкодження житла.

Реєстрація може відбуватись дистанційно або на дому, мобільними командами Карітасу

Другий етап – перевірка заявки. Реєстрація не означає автоматичного отримання допомоги: кожну заявку наша команда перевіряє на відповідність умовам конкретного виду UCT. Під час відбору враховують життєві обставини й критерії вразливості.

До вразливих категорій належать, зокрема, люди з інвалідністю й важкими захворюваннями, самотні люди від 55 років, самотні батьки чи опікуни, багатодітні родини, вагітні та матері з дітьми до трьох років. Це не вичерпний перелік — конкретні критерії залежать від виду UCT.

Також проводиться перевірка на предмет отримання аналогічної грошової допомоги від інших благодійних організацій, з урахуванням періоду її покриття.

Лише після цього настає третій етап — безпосередня виплата коштів. Гроші можна отримати на банківський рахунок або через Укрпошту: у поштових відділеннях по всій Україні, а за потреби листоноша може доставити виплату додому. Водночас такий переказ може тривати довше, ніж зарахування на картку, тому різний час отримання коштів людьми, зареєстрованими одночасно, не означає відмову у виплаті

Підтримка, що відповідає реальним потребам

Станом на 1 жовтня 2026 року в межах проєкту на грошову допомогу UCT виплачено понад 416 млн гривень. Підтримку отримали:

17 839 людей у прифронтових громадах — за напрямом UCT1, на загальну суму понад 192,6 млн грн;
13 539 людей після евакуації — за напрямом UCT2, на суму понад 166,5 млн грн;
4 626 людей, які постраждали від обстрілів, — за напрямом UCT3, на суму майже 56,9 млн грн;
9 внутрішньо переміщених людей, які не отримують державної виплати ВПО, — за напрямом UCT4, на загальну суму 66 тис. грн.

Щоб переконатися, що надана допомога відповідає потребам людей, ми постійно збираємо зворотний зв’язок. Так, за даними системи моніторингу й оцінки (MEAL), 97,4% отримувачів вважають виплати своєчасними, 99,2% задоволені формою допомоги, а 94,4% кажуть, що реєстрація була зручною.

За цими показниками — конкретні рішення людей: оплатити оренду, придбати необхідне після обстрілу, подбати про лікування чи підготуватися до зими. Грошова допомога дає їм ресурс для ухвалення цих рішень.

«Ми бачимо, що потреби людей не зменшуються, а змінюються разом із ситуацією: одні родини залишаються у прифронтових громадах, інші змушені евакуюватися або втрачають житло та доходи через обстріли. Тому важливо зберігати фінансування багатоцільової грошової допомоги — вона дозволяє швидко реагувати на ці зміни та залишає людині можливість самій визначити, що для неї є найнеобхіднішим», — каже Василь Жгун, керівник програми грошової допомоги Карітасу України

Куди звернутися

Актуальні умови допомоги, перелік необхідних документів і статус виплати можна уточнити в місцевій організації Карітасу або за телефоном гарячої лінії Карітасу України 0 800 336 734. Щодо формування списків після обстрілів у вашій громаді також можна звернутися до місцевої влади.

Будьте уважні: не всі оголошення про грошову допомогу є справжніми. Не поспішайте заповнювати анкети чи передавати особисті дані, якщо не впевнені, хто їх збирає. Карітас не збирає документи через неофіційні Телеграм-канали та ніколи не просить CVV-код картки, PIN чи паролі. Участь у програмі та реєстрація на допомогу є безкоштовними і Карітас не просить оплату за включення до списків чи отримання UCT.

Звіряйте інформацію з повідомленнями на офіційних сторінках місцевих Карітасів, задіяних у проєкті: Карітас Харків, Карітас Миколаїв, Карітас Кривий Ріг, Карітас Суми, Карітас Краматорськ, Карітас Кам’янське, Карітас Чернігів, Карітас Запоріжжя та Карітас Полтава.

Завдяки багатоцільовій грошовій допомозі UCT Наталія Федорівна із Сумщини має кошти, відкладені на зиму, — і більше впевненості, що зможе оплатити тепло і закрити інші потреби. У Світлани зі Слов’янська — запас продуктів, щоб рідше вирушати небезпечною дорогою до магазину. В Івана — можливість придбати одяг замість згорілого. У цих історіях підтримка набуває різного змісту, бо кожна людина найкраще знає, чого їй бракує. Можливість подбати саме про це допомагає впевненіше планувати найближче майбутнє.

Проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» реалізується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки. Зміст публікації є виключною відповідальністю Карітасу України та не обов’язково відображає позицію Уряду Сполучених Штатів.

До Європейського дня боротьби з торгівлею людьми відбувся міжнародний онлайн-захід

Posted on 16.10.202619.10.2026 by manager

Участь у заході взяли близько 50-ти фахівців та представників організацій у сфері протидії торгівлі людьми з багатьох країн світу, зокрема з Польщі, Франції, Словенії, Швеції, Боснії і Герцеговини, Іспанії, Естонії, Нідерландів, Угорщини, Австрії, Ірландії, Кенії, Великої Британії, Норвегії, Латвії, Бельгії, Болгарії, Ватикану та Швейцарії.

Глобальний вимір та свідчення постраждалого

Елена Фанчіуллі, представниця Caritas Internationalis та міжнародної мережі COATnet, презентувала стратегічну рамку мережі на 2024–2030 роки, яка базується на чотирьох стовпах: адвокації, захисті, просвітництві та лідерстві людей, які були в ситуації торгівлі людьми. Також спікерка розповіла про участь у 15-го Конгресі ООН із запобігання злочинності в Абу-Дабі та анонсувала підготовку до відзначення 25-річчя COATnet у Римі.

Найбільш емоційним моментом заходу став виступ Василя (ім’я змінено) з Чернівецької області. Наприкінці 2022 року він потрапив у трудове рабство до окупантів, де провів 3 роки та 7 місяців. Василь розповів про пережитий жах, щоденну важку працю, тортури та фізичне насильство, наголосивши, що вистояти та втриматися за життя йому допомогла лише одна думка — про родину, яка чекає на нього вдома.

Учасники зустрічі висловили щиру підтримку Василю, підкресливши, що саме любов і підтримка родини є головною силою та опорою для кожної людини, яка пройшла через випробування, насильство та експлуатацію.

Досвід Карітасу України та виклики війни

Карітас України вже понад 22 роки залишається провідною та досвідченою інституцією у сфері протидії торгівлі людьми. За цей час фахівці організації надали практичну та комплексну допомогу понад 2 000 постраждалим та провели превентивні заходи для близько 1,6 мільйона людей. Лише за роки війни допомогу від Карітасу України отримали 634 осіб.

Наталія Голинська, експертка з протидії торгівлі людьми та менеджерка міграційних проєктів Карітасу України, презентувала комплексну модель допомоги, орієнтовану на людину та побудовану з урахуванням психологічної травми. Вона висвітлила тривожну статистику: у 2026 році статус особи, що постраждала від торгівлі людьми в Україні отримали 793 особи (у 2025 – 485, а у 2024 – 182)! . Війна сформувала нові тенденції — 94% ідентифікованих осіб складають чоловіки, а 91% випадків припадає на змішані форми експлуатації, зокрема та примусову працю та інші форми експлуатації цивільних у полоні.

Розвиваючи тему допомоги постраждалим, Олексій Козак, менеджер реінтеграційних проєктів Карітасу України, презентував учасникам Транскордонний проєкт із Румунією та Молдовою. Ця співпраця допомагає біженцям безпечно повертатися додому й уникати пасток експлуатації завдяки єдиній інформаційній базі та міжвідомчому супроводу.

У свою чергу, менеджер транскордонного проєкту Карітасу Румунії Томас Хакл оприлюднив результати опитування 265 українців у Румунії, понад 40% яких вважають ризик торгівлі людьми високим, понад 10% особисто стикалися з загрозою експлуатації, а 44% шукають підтримки саме в неурядових організаціях таких як Карітас.

Ключові питання та живий діалог

Під час дискусійної сесії учасники обговорили найбільш критичні проблеми сьогодення. Першою з них стала депортація українських дітей із тимчасово окупованих територій. Відповідаючи на запитання Брайана О’Тула з Ірландії про можливі кроки міжнародної спільноти, Наталія Голинська наголосила, що депортація понад 20 тисяч дітей — це не просто злочин торгівлі людьми, а пряма ознака геноциду українського народу. Вона закликала об’єднувати міжнародні зусилля, щоб світ почув і сприяв поверненню дітей в Україну.

Другим важливим блоком стало обговорення вербування Росією іноземців та їх використання у війні. Учасники акцентували увагу на необхідності визначення цього явища як торгівлі людьми. Також обговорювалася вербування українських підлітків через соціальні мережі та за допомогою штучного інтелекту для вчинення злочинів проти власної держави.

У межах заходу також відбувся перегляд анімованого відеоролика, створеного до цієї дати у партнерстві з колегами з Румунії та Молдови, щоб наочно привернути увагу суспільства до ризиків експлуатації та засобів убезпечення

Відео українською

Відео англійською

Наприкінці заходу учасники закликали представників благодійних організацій до нових партнерств, адже подолати торгівлю людьми під час війни можна лише спільними зусиллями. Карітас України залишається відкритим до співпраці, щоб надавати найбільш ефективну та своєчасну допомогу.

Підсумовуючи зустріч, учасники підкреслили: злочин торгівлі людьми під час війни набув більшої жорстокості та нових прихованих форм, і протидіяти йому можна лише через системне партнерство.

Безпека дітей у цифровому світі: Карітас України посилює міжнародну співпрацю та обмін досвідом

Posted on 15.10.202615.10.2026 by manager

Як захистити дітей від небезпек в інтернеті, навчити розпізнавати маніпуляції та водночас зберегти всі можливості, які відкриває цифровий світ?

Ці питання були центральними під час міжнародної конференції Beyond the Screens: Responsibility, Tools and Practices for Children’s Safety in the Digital World («За межами екранів: відповідальність, інструменти та практики захисту дітей у цифровому світі»), яка відбулася 23–25 вересня 2026 року в румунському місті Тімішоара.

До їхнього обговорення були запрошені представниці Карітасу України – керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей» Зоряна Лукавецька та менеджерка проєкту «Зміцнюємо Україну зараз» Анна Кілас.

Участь у конференції стала продовженням міжнародної співпраці, започаткованої в межах Ukraine Refugee Response Learning Platform. Ця платформа створила можливості для професійного діалогу, обміну знаннями та пошуку спільних рішень у сфері підтримки дітей і сімей, які постраждали від війни.

Захід об’єднав представників організацій Карітасу з України, Румунії, Польщі, Угорщини, Молдови та Франції, а також місцевої влади, поліції, соціальних служб і громадських організацій.

Завдяки участі в цій події Карітас України має можливість знайомитися з дієвими інструментами захисту дітей та адаптувати міжнародні практики до українських реалій. Водночас це також можливість поділитись українським досвідом побудови цифрової безпеки під час роботи з дітьми в умовах повномасштабної війни.

Розповідаємо детальніше про досвід та можливості нашої мережі щодо навчання дітей безпечної поведінки в інтернеті.

Між можливостями та загрозами

«В Україні ми не можемо недооцінювати позитивне значення цифрового світу, – пояснювала під час своєї панельної дискусії Зоряна Лукавецька.

У 2023 році приблизно половина українських школярів не мала можливості відвідувати школу очно. Діти навчалися вдома, причому багато хто перебував не у власних домівках, адже були змушені переїхати в інші регіони України або виїхати за кордон».

Керівниця дитячої програми Карітасу підкреслила, що освіта під час повномасштабної війни в Україні стала можливою лише завдяки онлайн-платформам та вчителям, які вже були підготовлені до дистанційного навчання під час пандемії COVID-19.

«Ми сприймали пандемію як катастрофу, але для України вона водночас стала своєрідною підготовкою до майбутніх викликів. Наші вчителі та школи вже мали відповідні навчальні програми, цифрові інструменти й досвід дистанційного викладання. Це трохи полегшило перехід до навчання в умовах війни, хоча, звичайно, не усунуло всіх проблем», – уточнила вона.

Цифрові технології також стали важливим інструментом спілкування. Діти опинилися розкиданими по всій Україні та світу. Завдяки інтернету вони могли продовжувати спілкуватися з тими, з ким раніше були близькими. Це давало їм певне відчуття емоційного комфорту.

«Багато дітей також змогли продовжити навчання в українських школах, залишатися частиною української освітньої системи та підтримувати зв’язок з українською мовою і культурою», – розповіла колегам Зоряна Лукавецька.

Водночас війна значно загострила ризики, з якими українські діти стикаються в цифровому середовищі. Ідеться не лише про традиційні загрози – кібербулінг, шахрайство, порушення приватності чи небезпечні онлайн-знайомства. Особливу небезпеку становлять поширення жорстокого воєнного контенту, інформаційно-психологічні маніпуляції та спроби ворога залучити неповнолітніх до протиправної діяльності.

«Контакт із жорстоким контентом може посилювати травматичний досвід, який діти вже пережили в реальному житті. Вони могли постраждати від обстрілів, вимушеного переміщення, втрати батьків або інших близьких людей. І коли під час комп’ютерних ігор чи перегляду матеріалів в інтернеті вони знову стикаються з подібними ситуаціями, це може ще більше травмувати їх. Тому для психологічного стану дітей такий досвід може бути надзвичайно небезпечним», – наголосила Зоряна Лукавецька.

Масштаби проблеми підтверджують результати Національного дослідження щодо онлайн-безпеки дітей в Україні, проведеного у 2026 році дослідницькою агенцією Sense Research на замовлення громадської організації Dignity Online. Згідно з його результатами, 74% школярів протягом року хоча б раз стикалися в інтернеті з жорстокими кадрами війни, а 54% підлітків зазнавали кібербулінгу.

Карітас України окремо акцентував увагу на загрозі вербування дітей через соціальні мережі та месенджери, адже зараз Європа перебуває на порозі гібридної війни з Росією та збільшується кількість диверсій, які трапляються на території сусідніх нам країн.

Маніпуляціями, залякуваннями, шантажем та іншими способами дітей використовують для збору інформації, диверсій, підпалів автомобілів військовослужбовців і волонтерів, пошкодження військового обладнання та напади на об’єкти, пов’язані з військовою діяльністю.

«Це реальна загроза. Те, що починається як контакт у цифровому просторі, може перерости в цілком реальні злочини», – підкреслює Зоряна Лукавецька. За останніми даними Служби безпеки України, 327 неповнолітніх українців російські спецслужби залучили до диверсій і терористичної діяльності лише за останні три роки.

Практична робота з цифрової безпеки

Карітас України має розгалужену мережу. У різних регіонах країни працюють 50 Просторів дружніх до дитини і дитячих центрів, а також 51 «Простір щастя» при шкільних навчальних закладах. Щороку понад 26 тисяч дітей відвідують наші регулярні заняття, групові заходи, тренінги та мають індивідуальний супровід.

Це дає можливість системно та адресно говорити з дітьми про цифрову безпеку, а не в межах окремих інформаційних кампаній.

За роки повномасштабної війни напрацьований значний досвід та широкий набір інструментів для навчання дітей безпечної поведінки в інтернеті: проводяться інтерактивні заняття, тематичні тренінги, вікторини, квести, рольові ігри та обговорення реальних і змодельованих ситуацій.

Діти вчаться захищати персональні дані, розпізнавати маніпуляції, протидіяти кібербулінгу, критично сприймати інформацію, встановлювати особисті кордони та звертатися по допомогу в небезпечних ситуаціях. До окремих заходів долучаються представники Національної поліції.

Методики адаптовані до віку та потреб дітей. Для наймолодших використовуються прості та зрозумілі вправи про особисту інформацію, спілкування з незнайомцями та довірених дорослих. Із підлітками обговорюються складніші питання: цифровий слід, безпека акаунтів, фішинг, онлайн-шантаж, сексуальна експлуатацію, дезінформація, маніпуляції та ризики вербування.

Фахівці Карітасу використовують матеріали освітнього проєкту #stop_sexтинг, уроки «Моя приватність», посібник «Безпечно про небезпечне», ресурси «Дія.Освіта», методичні рекомендації Міністерства освіти і науки України, а також практичні інструменти на кшталт чат-бота «Кіберпес», що допомагає розпізнавати кібербулінг і знаходити шляхи захисту.

Окремим напрямом є робота з батьками та педагогами, аби дорослі могли вчасно розпізнати загрозу і допомогти дитині.

Коли дитина вже опинилася у небезпечній ситуації, фахівці Карітасу можуть надати психосоціальну підтримку, допомогти визначити подальші дії, залучити батьків або законних представників та, за потреби, перенаправити до спеціалізованих служб.

***

Карітас України щиро дякує Карітасу Румунії та його виконавчій директорці Дойні Кринґашу (Doina Crângașu), а також Secours Catholique – Caritas France за організацію конференції та багаторічну роботу над захистом дітей у цифровому середовищі.

Особливо цінуємо те, що наші колеги не обмежуються вирішенням проблем онлайн-безпеки на національному рівні, а виносять їх на міжнародний порядок денний, об’єднують громадські організації, державні інституції та експертів, а також послідовно виступають за залучення самих дітей до обговорення рішень, які стосуються їхньої безпеки в інтернеті.

Окремо вдячні за щиру зацікавленість викликами, з якими стикається Україна, та увагу до становища українських дітей, які зростають в умовах повномасштабної війни. Для нас надзвичайно важливо, що досвід цих дітей стає частиною міжнародного діалогу, а спільна робота допомагає знаходити ефективніші рішення для їхнього захисту та підтримки.

«Хто захистить наше дитинство?» Голос українського підлітка прозвучав у Женеві

Posted on 12.10.202612.10.2026 by manager

У великій ошатній залі в швейцарській Женеві говорять про права дітей, міжнародні механізми захисту, підзвітність і відповідальність у збройних конфліктах. Серед дипломатів, представників ООН, спікерів від міжнародних і релігійних організацій – 15-річний Єгор з України.

Йому було 10 років, коли розпочалася повномасштабна війна і о 5й ранку він прокинувся у своєму рідному Краматорську від вибухів. Через чотири з половиною роки, у фінансовому центрі Європи Єгор розповідає про той ранок людям, які ухвалюють рішення щодо захисту дітей у різних частинах світу.

«Я не розумів: чому я, дитина, маю залишати свій дім, свою школу, своїх друзів? Я ж нікому нічого поганого не зробив. Я не обирав війну. Я не починав війну. Але саме я, як і мільйони інших українських дітей, маю жити з її наслідками», – говорить Єгор.

До Женеви хлопець приїхав разом з Анною Кілас, проєктною менеджеркою програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України. Протягом двох днів – 1 і 2 жовтня – вони взяли участь у двох міжнародних зустрічах, присвячених дітям у збройних конфліктах.

Першою стала презентація аналітичної записки «Посилення підзвітності за захист дітей у збройних конфліктах шляхом систематичного залучення місцевих релігійних громад» у межах 63-ї сесії Ради ООН з прав людини. Другою – Саміт з питань дітей і збройних конфліктів, де окрему панель віддали голосам дітей та молоді з країн, що переживають війну.

Цьому передувала тривала співпраця із міжнародною організацією Arigatou International, яка об’єднує людей різних релігійних та культурних традицій з метою захисту прав, гідності та благополуччя дітей. Карітас України долучився до підготовки аналітичної записки разом із ACT Alliance, Adyan Foundation – مؤسّسة أديان, Arigatou International, Islamic Relief Worldwide, The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints, World Council of Churches і World Vision International.

За міжнародними назвами, документами і дискусіями стояли дуже конкретні питання. Що потрібно дитині, яка живе під час війни? Хто має допомогти їй відбудувати життя? До кого за потреби вона може звернутися? На ці запитання відповідали діти і підлітки з України, Палестини та Лівану, а також люди, які пережили збройні конфлікти в дитинстві.

Дім, до якого неможливо повернутися

24 лютого 2022 року родина Єгора швидко зібрала найнеобхідніше і близько шостої ранку вже виїхала до невеликого села неподалік, де жили бабуся і дідусь. Як і багато українців у перші дні вторгнення, вони сподівалися, що це ненадовго.

«Рідні не розуміли, що відбувається, й думали, що все закінчиться за кілька днів. Та минали тижні, а обстріли лише посилювалися».

28 березня родина вирішила евакуюватися на Львівщину. Понад 1200 кілометрів – фактично на інший кінець країни. Перші два місяці родина жила в санаторії на околиці Шептицького. Будівля не працювала багато років, але після початку великої війни стала тимчасовим прихистком для людей, які втратили можливість залишатися вдома. Єгору, його мамі, татові та дев’ятимісячній сестрі виділили окрему кімнату.

Навчання тоді здавалося хлопцю чимось майже абсурдним. «Я взагалі не розумів, навіщо вчитися, коли триває війна. Але мама сказала мені, що війна – це не привід не вчитися».

У цьому ж санаторії розпочав свою роботу евакуйований Карітас Краматорськ. Увечері діти збиралися разом, грали, розмовляли, організовували невеликі заходи. «Це допомагало нам відволіктися від пережитого, знайти нових друзів і відчути, що ми не самі», – згадує Єгор.

Згодом родина переїхала до самого Шептицького. Єгор пішов до школи, записався на баскетбол, знайшов нових друзів. «Напевно, саме так і має виглядати нормальне життя – школа, друзі, спорт, сміх. І кожна дитина заслуговує саме на таке щасливе дитинство».

Та війна не залишилася на сході України. Уроки переривають повітряні тривоги, діти спускаються в укриття, новини знову і знову повідомляють про пошкоджені школи, поранених і загиблих.

Незадовго до поїздки в Женеву Єгор почув від батька ще одну новину: їхнього будинку в Краматорську більше немає. Його зруйнував авіаудар.

«Мені важко це усвідомити. Бо дім – це не просто стіни і дах. Це місце, де минало моє дитинство. Там залишилися мої речі, спогади про друзів, частина мого життя», – розповів він дипломатам.

Особиста історія у виступі Єгора породжує низку ширших питань. «Я думаю про інших дітей. Про дітей, які сьогодні живуть у підвалах і укриттях. Про дітей, які змушені залишати свої домівки. Які втратили батьків, рідних, друзів. Які більше не можуть повернутися додому. Хто захистить наше дитинство?» – звертається Єгор до дорослих.

Досвід мільйонів дітей

Історія Єгора далеко не виняткова. Під час виступу в Женеві Анна Кілас говорила зі сцени про те, що за кожною статистикою стоять діти, чиє життя війна вже змінила надовго.

Сьогодні близько 2,2 мільйона дітей в Україні потребують гуманітарної допомоги. Від початку повномасштабного вторгнення щонайменше 748 дітей загинули, понад 2900 були поранені, більше 2300 вважаються зниклими безвісти, а понад 20600 були депортовані або примусово переміщені. Лише частину з них вдалося повернути.

Наслідки війни не обмежуються прямими втратами. Мільйони дітей живуть із досвідом переміщення, розлуки з родинами, перерваного навчання, постійних повітряних тривог, невизначеності та страху.

Психологічний вплив цього досвіду також зростає. За даними, які навела Анна Кілас, частка українських підлітків із ймовірним посттравматичним стресовим розладом зросла з 17,3% до 32,3%, а показники тривожних і депресивних розладів майже подвоїлися протягом року. Майже третина домогосподарств повідомляє про ознаки психосоціального неблагополуччя у дітей.

Для команди Карітасу ці цифри мають дуже конкретне обличчя: це діти, які не раз змінювали місце проживання, втратили близьких або дім, живуть і навчаються під звуки сирен. «Психосоціальна підтримка в таких умовах – це не додаткова послуга і не щось другорядне. Це важлива частина того, що допомагає дітям знову відчути стабільність, відновити стійкість і повернути надію», – наголошувала Анна Кілас.

З початку повномасштабного вторгнення в Україні були пошкоджені 4706 закладів освіти, з них 428 зруйновані повністю. Близько 4,6 мільйона українських дітей мають бар’єри в доступі до навчання, а майже мільйон продовжують вчитися повністю онлайн, тому що школи залишаються небезпечними або не мають належних укриттів.

Карітас України на заході адвокатував тему важливості створення безпечного середовища, яке водночас може бути простором, де дитина проводитиме час з однолітками, здобуватиме нові знання, отримуватиме підтримку і хоча б на кілька годин відчуватиме нормальність.

У межах програм Карітасу України працюють 50 Просторів дружніх до дітей та 51 шкільний «Простір щастя». Їхня роль значно ширша за організацію дозвілля: саме в безпечному середовищі діти частіше наважуються говорити про пережите, а фахівці можуть помітити випадки насильства, порушення прав або інші ризики, про які інакше ніхто не дізнався б.

Це перегукується і з тим, про що говорив у своєму виступі Єгор: дитині під час війни потрібна підтримка дорослих, яким вона довіряє, розуміння однолітків, доступ до базових послуг, можливість продовжувати навчання і дозвілля.

Одна з ключових тез аналітичної записки, представленої 1 жовтня за результатами дискусій, полягає в тому, що захист дітей у збройних конфліктах неможливо забезпечити лише рішеннями міжнародних інституцій і державних органів. Для цього потрібні місцеві структури, яким громади довіряють і які щодня залишаються поруч із дітьми та сім’ями.

У випадку Карітасу працює розгалужена мережа місцевих і парафіяльних організацій, а також їхні психологи, соціальні працівники, волонтери та мобільні команди. Вони першими зустрічають сім’ї, які приїжджають із прифронтових або нещодавно деокупованих територій. На цьому рівні можна рано помітити ризики і вчасно допомогти дитині отримати спеціалізовану підтримку або створити простір, у якому вона зважиться розповісти про те, що з нею відбулося чи відбувається.

Комплексна підтримка в кризі: як працює кейс-менеджмент у межах проєкту Emergency Appeal 2026–2027

Posted on 09.10.202609.10.2026 by manager

У Дрогобичі родина розраховувала зупинитися біля рідних, які виїхали сюди раніше, але сталося інакше. У новому місті, без власного житла і кола підтримки, сім’я фактично залишилася без місця, де могла б переночувати.

У такій ситуації складно визначити одну проблему, яку потрібно вирішити першою. А головне, як зробити так, щоб термінова допомога сьогодні не стала лише короткою паузою перед наступною кризою?

Родину взяла у супровід команда Карітасу Дрогобич, яка працює в межах проєкту «Реагування на надзвичайні ситуації та інтегрована швидка гуманітарна допомога для забезпечення життєво необхідних потреб постраждалого від війни населення в Україні» (далі – Emergency Appeal 2026–2027). Один із напрямів проєкту – гуманітарний захист, зокрема кейс-менеджмент.

Команді вдалося швидко організувати для родини тимчасове проживання та допомогти з оформленням документів і довідок ВПО. Для оплати житла використали один з інструментів кейс-менеджменту – гроші на захист. Паралельно родині допомагають знайти житло, яке вона надалі зможе оплачувати самостійно, чоловікові – роботу, а дитині – можливість продовжити навчання.

«Кейс-менеджмент – це завжди не про одну проблему, а про комплексність проблем, з якими стикаються люди. Людина може опинитися в ризику бездомності, насильства чи іншій кризовій ситуації і не мати можливості впоратися з нею самостійно. Завдання кейс-менеджера – разом знайти рішення та ресурси, на які можна буде спиратися далі: власні, родинні, ресурси громади чи організацій. Щоб зрештою самостійно рухатися далі й якомога менше залежати від гуманітарної допомоги», – пояснює Олена Мороз, експертка кризових центрів Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України.

З якими ситуаціями люди найчастіше звертаються до кейс-менеджерів сьогодні?

Олена Мороз: Часто йдеться про тих, хто нещодавно евакуювався або був вимушений переїхати. У новому місті вони можуть не знати, де отримати необхідні послуги, як оформити довідку ВПО, на які виплати мають право чи де шукати житло. До цього додаються втрачені документи, відсутність роботи або підтримки поруч.

Але ми працюємо не стільки з певними категоріями вразливості, скільки з конкретними ризиками у сфері захисту. Наприклад, ризиком бездомності, насильства чи іншою кризовою ситуацією, з якої складно вийти самостійно. Водночас такої підтримки часто потребують люди старшого віку, люди з інвалідністю, багатодітні родини та мешканці місць тимчасового проживання.

А як кейс-менеджер розуміє, що насправді потрібно людині?

Олена Мороз: З розмови та оцінки ситуації. Перший запит часто буває матеріальним: «Мені потрібні гроші», «Мені немає чим заплатити за житло», «Мені потрібно відновити документ». Але важливо зрозуміти, що стоїть за цим запитом і який ризик потрібно зменшити.

Наприклад, родині потрібна допомога з орендою. Чому виникла така ситуація? Вони щойно евакуювалися, і їм ніде жити? Втратили дохід? Не отримують виплати, на які мають право? Від відповіді залежить подальший план. Десь достатньо інформації чи перенаправлення, в іншому випадку потрібно залучити юриста або психолога. А в окремих кризових ситуаціях одним з інструментів можуть стати гроші на захист.

Тобто «гроші на захист» – це не окрема грошова програма, куди людина може звернутися по виплату?

Ярина Дегтяр, експертка кризових центрів Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України: Ні, і це принципово важливо пояснювати. Гроші на захист не застосовуються окремо від кейс-менеджменту. Це один із його інструментів, і рішення щодо його використання залежить від конкретної ситуації людини.

Не кожна людина, яка перебуває під супроводом кейс-менеджера, отримує таку допомогу. Вона може бути потрібна тоді, коли є гостра кризова ситуація і певний ризик у сфері захисту можна мінімізувати саме таким способом.

Наприклад, людина евакуювалася без документів, і їх потрібно терміново відновити. Або їй необхідне безпечне місце для проживання, бо інакше вона фактично залишиться на вулиці. Бувають і дуже побутові, на перший погляд, ситуації. Після обстрілу у квартирі немає дверей. Формально це пошкоджене майно, людина може чекати на компенсацію чи іншу допомогу, але жити весь цей час у помешканні без дверей – це вже питання безпеки. У такому випадку кейс-менеджер оцінює ризик і шукає рішення, яке потрібне саме зараз.

Тому гроші на захист – не про те, щоб просто закрити матеріальну потребу. Вони потрібні тоді, коли певна витрата допомагає зменшити конкретний ризик і не дає кризі поглибитися.

І що відбувається далі? Допомогу надали – кейс закривається?

Ярина Дегтяр: Наша мета – не просто вирішити одну термінову проблему. Якщо сьогодні оплатити житло, але не зрозуміти, що буде через місяць чи два, ми лише відтермінуємо ту саму кризу. Тому разом формуємо подальший план, який має допомогти уникнути її повторення.

Виходить, кейс-менеджеру потрібно знати буквально все – від соціальних виплат до того, яка організація може надати людині конкретну допомогу?

Ярина Дегтяр: Так, хоча одна людина не може знати абсолютно все. Кейс-менеджер має добре розуміти, які державні послуги, гуманітарні організації та програми допомоги працюють у громаді. Для цього є карта перенаправлень: якщо ми самі не можемо надати певну послугу, маємо знати, хто може її надати. Так само потрібно стежити за змінами у виплатах і правилах отримання допомоги. А якщо питання переходить у правову площину, до роботи долучається юрист.

Коли до історії людини залучають юриста?

Ірина Кізілова, юристка Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України: Дуже по-різному. Іноді людина від самого початку розуміє, що їй потрібна юридична допомога. Але буває й навпаки: вона приходить на інформаційну зустріч і говорить, що запитань до юриста немає. Починає слухати запитання інших людей, і раптом розуміє: «А в мене ж така сама ситуація». Тобто людина може роками жити з певною проблемою й навіть не знати, що її можна вирішити юридичним шляхом.

Сьогодні багато звернень пов’язані з житлом, землею та майном. Війна і переміщення зробили особливо помітними проблеми, які могли існувати ще задовго до повномасштабного вторгнення. Наприклад, свого часу люди належним чином не оформили право власності, укладали угоди без необхідних документів, спираючись на розписки. Поки людина жила у своєму будинку, це могло не здаватися критичним. Але після його пошкодження чи руйнування відсутність належно оформлених документів уже може стати перешкодою для отримання компенсації.

Є й багато соціальних питань: оформлення документів, пенсійні виплати, допомога внутрішньо переміщеним особам. На Херсонщині, наприклад, виникають питання щодо земельних ділянок та орендних відносин.

Особливої уваги часто потребують люди, які мешкають у місцях тимчасового проживання. Серед них багато людей старшого віку та людей з інвалідністю. Комусь недостатньо один раз пояснити алгоритм дій – людині може бути складно самостійно пройти весь шлях від консультації до вирішення питання.

Тобто, юридична проблема може бути лише однією частиною значно більшої життєвої ситуації?

Ірина Кізілова: Саме так. І тут дуже важливо, що ми працюємо командою. Якщо юрист під час консультації бачить, що людині також потрібна допомога психолога чи кейс-менеджера, він може одразу перенаправити її в межах команди.

Так само працює і у зворотному напрямку. Кейс-менеджер супроводжує людину і бачить, що на певному етапі без юридичного втручання далі рухатися неможливо. До прикладу: людина має право на певну виплату, але отримала відмову. Тоді до ситуації може долучитися юрист, допомогти розібратися в причинах, підготувати необхідні звернення або процесуальні документи.

Наші юристи не представляють людей у суді, але можуть готувати процесуальні документи та подавати запити. Якщо потрібне саме судове представництво чи інший вид послуги вторинної правничої допомоги, людину перенаправляють до тих організацій або установ, які можуть її надати.

У чому перевага роботи в такій команді?

Олена Мороз: Команда складається з кейс-менеджера, юриста і психолога. Можна звернутися до одного фахівця, а вже під час роботи стане зрозуміло, чи потрібно залучити іншого. Кейс-менеджер часто є координуючою ланкою: бачить ситуацію комплексно і за потреби залучає юриста, психолога, державну службу чи іншу гуманітарну організацію.

Ірина Кізілова: Багато питань вдається вирішувати всередині команди. Зовнішнє перенаправлення – це додатковий час, пошук нового фахівця і необхідність знову розповідати свою історію. А тут фахівці працюють поруч і доповнюють один одного.

А як допомога доходить до людей, які самі не можуть прийти до офісу Карітасу?

Ірина Кізілова: Команди працюють не лише в офісах. Кейс-менеджер, юрист і психолог можуть виїжджати як мобільна команда – зокрема, до місць тимчасового проживання.

На Херсонщині така мобільність особливо важлива. Є віддалені громади, а через безпекову ситуацію людям не завжди легко або взагалі можливо самостійно дістатися кудись. Тоді фахівці їдуть до них і надають допомогу вже на місці.

В інших локаціях у межах Emergency Appeal робота значною мірою зосереджена на внутрішньо переміщених осіб, які проживають у місцях тимчасового проживання. Тому сама модель може адаптуватися до того, де перебувають люди і наскільки доступною для них є допомога.

Ви працюєте з людьми саме тоді, коли вони часто переживають один із найскладніших періодів у своєму житті. Як самі фахівці витримують таке навантаження?

Ірина Кізілова: Найбільше навантаження мають ті, хто працює безпосередньо з кейсами. Вони зустрічаються з клієнтами особисто, бачать їхній стан і реакції, іноді стикаються й з агресією.

Тому ми регулярно обговорюємо складні випадки всередині команд, проводимо зустрічі з фахівцями мережі. Зараз також організовуємо супервізійну підтримку для юристів із психологом. Щоб довго й якісно допомагати іншим, потрібно підтримувати й тих, хто щодня надає цю допомогу.

Якщо спробувати дуже просто пояснити людині, яка ніколи не стикалася з кейс-менеджментом: у чому його найбільша цінність?

Ярина Дегтяр: Напевно, у тому, що людина не залишається сама зі своєю ситуацією. Коли ти вимушено переїхав, опинився в новому місці й не знаєш абсолютно нічого – куди звертатися, які маєш права, де отримати допомогу, – кейс-менеджер стає своєрідним компасом, який допомагає зорієнтуватися: інформує, скеровує, перенаправляє, залучає інших фахівців.

Бути поруч стільки, скільки потрібно

За кожним кейсом – людина або родина зі своєю історією, обставинами й шляхом виходу з кризи. Від початку Emergency Appeal 2026–2027 уже 62 історії супроводу завершилися конкретним результатом. Це означає, що людям вдалося пройти цей шлях до моменту, коли вони вже можуть рухатися далі самостійно: необхідні питання вирішені, ризики зменшені, а потрібні ресурси й опори знайдені. Ще 144 людини отримали індивідуальні юридичні консультації та допомогу

В основі кейс-менеджменту лежить один із принципів соціального служіння Карітасу: допомога має підтримувати й посилювати спроможність людини, а не підміняти її власні рішення та дії. Допомогти пройти кризовий період, знайти необхідні рішення та опори, відновити власну спроможність, і бути поруч рівно стільки, скільки потрібно, щоб далі людина могла рухатися самостійно.

Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 реалізується Карітасом України завдяки підтримці Caritas Internationalis

В Миколаєві відкрилася фотовиставка Першого національного консорціуму PULSE

Posted on 07.10.202608.10.2026 by manager

Назва – «Не лише мить» – підкреслює: фотографія здатна піймати лише один момент. Але за ним завжди стоїть значно більше: консультації, оцінка потреб, пошук рішень, подальший супровід. Тому ця виставка – про людей, їхні історії та щоденну роботу фахівців, яку не завжди можна побачити в одному кадрі.

Директор Карітасу Миколаїв УГКЦ отець Тарас Павлюс, відкриваючи виставку, зазначив:

«Кожна добра справа починається з милосердя та любові, а допомога людям потребує не лише ресурсів, а й уважного ставлення до їхніх потреб. Саме поєднання людяності, професійності та спільної роботи різних організацій дозволяє створювати підтримку, яка справді відповідає життєвим обставинам людей».

Координаторка проєкту в Карітас Миколаїв УГКЦ Любов Коник додає:

«Результат роботи проєкту — не лише цифри. Це передусім якісні зміни в житті людей. За кожною такою фотографією стоїть ціла історія та велика командна робота. Саме цей невидимий щоденний шлях і є найважливішим результатом».

Окрім фотографій на виставці представлені вироби, створені учасниками інклюзивних просторів Карітас Миколаїв УГКЦ, Карітас Одеса та Карітас Берислав.

Перш ніж рушити до Києва, виставка працюватиме у Миколаївському академічному художньому театрі до 9 жовтня включно.

Запрошуємо вас побачити більше, ніж на фото.

Усі історії з фотовиставки можна прочитати за QR-кодами біля фотографій та на сайті БФ «Право на захист» https://r2p.org.ua/category/fotovystavka-pulse-2026

Нагадаємо, Національний консорціум PULSE об’єднує вісім українських організацій: БФ Право на захист, БФ Голоси дітей, ГО Дівчата, Карітас України, Гуманітарна місія “Проліска”, The HALO Trust Ukraine, ГО Ліга сильних та БФ «Допомагаємо виїхати» (Helping to Leave). Разом організації поєднують досвід та експертизу, щоб надавати комплексну підтримку людям, постраждалим від війни.

Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, реалізується в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист». Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.

Мова серця: як народжується волонтерська спільнота в Центрах Життєстійкості

Posted on 06.10.202608.10.2026 by manager

Чи сподобаються майстерки? Але дівчина повертається знову і знову і мама помічає, як дитина стає жвавішою, відкритішою та знаходить нових друзів. Сама жінка теж знайомиться в центрі з іншими людьми, спостерігає за роботою працівників, в розмові згадує, що гарно готує, пригощає своєю випічкою, а тоді виникає ідея: може, і самій провести кулінарний майстер-клас?

Так зароджується волонтерство в Центрах. Коли людина бачить цінність простору та пропонує щось цінне взамін.

І такі історії не поодинокі. Спочатку люди приходять отримати підтримку, відновити внутрішні ресурси, а згодом залишаються, відчувши потребу самим допомагати іншим. Так у деяких з 82 Центрів Життєстійкості, що діють на базі Карітасу, волонтерство постає не лише як організована діяльність, а як природне продовження вдячності, довіри та відчуття спільноти.

Створення спільноти

На початку роботи Центрів життєстійкості окремої волонтерської групи тут не було. Люди приходили на ресурсні зустрічі, клуби за інтересами, консультації та інші заходи. Пізніше частина з них почала залишатися в житті Центру вже в іншій ролі – волонтерській.

«Людина приходить зі своїм досвідом і знаннями. Після того як отримує послугу, часто каже: “А я вмію вишивати”, “Я могла б провести майстер-клас з розпису писанок”. І так вони залишаються та діляться своїм досвідом», – ділиться спостереженнями фахівчиня із соціальної роботи Центру життєстійкості, яка також координує волонтерський напрям у Карітасі Тернопіль.

Саме так, у природний спосіб розвивається волонтерство. Відвідувачка ділиться своїм творчим захопленням, а незабаром навчає інших. Люди не просто отримують допомогу: вони відкривають у собі ресурс, яким можуть поділитися, що запускає ланцюгову реакцію підтримки інших.

«Волонтерство — це передусім про людей і про те, як багато змінюється, коли ми не залишаємося осторонь. Коли поруч є спільнота, яка підтримує, підхоплює і разом рухається до спільної мети, навіть найскладніші речі стають трохи легшими. І, мабуть, саме в цьому найбільша сила волонтерства — ми допомагаємо не лише іншим, а й знаходимо своїх людей», зазначає менеджерка по роботі з волонтерами Наталія Стецьків.

В умовах війни, коли більшість живе з великим навантаженням й втомою, головне вміти зберігати здатність підтримувати одне одного та діяти разом.

«Підтримуючи інших, волонтери самі мають відчувати підтримку, мати можливість навчатися, відновлюватися та бути частиною спільноти. Адже сьогодні наша життєстійкість багато в чому тримається саме на таких зв’язках між людьми – на довірі, взаємній підтримці та готовності бути поруч тоді, коли це найбільше потрібно», ділиться менеджерка по роботі з волонтерами Ілляна Гайдук.

«Теплі зустрічі»

Однією зі сталих спільнот Центру в Тернополі є групи «Теплі зустрічі». Саме тут двічі на місяць зустрічаються люди старшого віку. Серед них багато внутрішньо переміщених осіб (ВПО) – адаптуватись на новому місці їм буває складно. Тоді зустрічі в Центрі стають приводом вийти з дому, завести нові знайомства, поспілкуватися й відчути себе частиною спільноти.

Формат занять вдало поєднує корисні вправи та техніки для розвитку стресостійкості та творчі елементи, як-от розмальовка шоперів, робота з глиною, духовні бесіди та авторські формати психологічного розвантаження. Одним із таких форматів стала ідея проведення майстер-класу з випікання хліба.

На перших зустрічах групи, пані Марія дуже соромилась і тихо спостерігала за тим, що відбувається. Утім, невдовзі сором’язливість зникла, поступившись місцем природній активності. На одній з зустрічей вона поділилась своїм захопленням:

«Знаєте, я дуже люблю випікати хліб, – не тільки зерновий, а також із зеленню, проте найбільше мені подобається випікати хліб з лавандою. Хочете, я вас навчу?»

Ідея випікання лавандового хліба настільки захопила учасників групи, що вже під час наступної зустрічі жінка проводила свій майстер-клас на професійно оснащеній кухні. Тепер пані Марія є постійною волонтеркою простору Карітасу та ділиться своїми знаннями з його відвідувачами.

Інша волонтерка, яка відвідує «Теплі зустрічі», переїхала з Херсонщини. Раніше в своєму рідному місті вона очолювала будинок культури, а тепер жінка проводить творчі заняття для дітей, молоді та дорослих: вчить вишивати, в’язати, створювати ляльки-мотанки.

Простір для професійного зростання

До Центру також долучаються студенти – майбутні психологи та фахівці із соціальної роботи. Завдяки співпраці Карітасів з багатьма університетами вони можуть проходити тут волонтерську, навчальну або професійну практику.

Одна із волонтерок в майбутньому хоче стати психологинею, тож весь свій час у просторі вона працює поруч із фахівцями: допомагає організовувати групові заходи, набуває практичного досвіду та водночас стає корисною для спільноти.

«До індивідуальних консультацій мене не залучають, щоб не порушувати конфіденційність відвідувачів, проте я є постійною учасницею групових зустрічей та консультацій і досвід який я можу там отримати – безцінний» – ділиться своїми думками одна із волонтерок.

Студенти допомагають готувати клуби за інтересами, ресурсні зустрічі, спостерігають за роботою приймальні, знайомляться з документацією у межах дозволеного доступу й переймають досвід працівників.

Волонтерство в Центрах життєстійкості

Волонтери не тільки допомагають проводити заняття та набираються життєвого досвіду, вони формують спільноту. Об’єднують людей навколо культури взаємопідтримки та допомагають громаді перейти від отримання допомоги до активної участі у власному відновленні.

Цим спостереженням діляться самі волонтери:

«Можна робити великі справи, проводити ресурсні зустрічі, бути надзвичайним фахівцем. Але якщо немає любові – все втрачає сенс. Люди, які приходять до Карітасу чи Центру життєстійкості по допомогу, часто дають нам значно більше, ніж просять».

Ви також можете стати частиною волонтерської спільноти, заповнивши анкету за посиланням: https://caritas.ua/volonterstvo/

«Дім, я повернусь»: історії, які ми обов’язково розкажемо

Posted on 05.10.202605.10.2026 by manager

Щодня велика мережа Карітасу в Україні разом із міжнародними партнерами працює для людей, які втратили свої домівки через війну, чиє житло було пошкоджене або зруйноване, або хто був змушений залишити рідне місто чи село. Ми допомагаємо людям у потребі знову мати гідні, придатні та безпечні умови для проживання після руйнувань.

Цей день ми мали провести інакше.

Ми готувалися зустрітися з партнерами, авторами історій, колегами та гостями у Музеї історії Києва, щоб уперше представити книгу «Дім, я повернусь» і відкрити однойменну фотовиставку. Ми хотіли разом перегортати сторінки, дивитися на світлини, слухати голоси авторок, які погодилися розповісти про свої особисті історії.

Однак безпекова ситуація змусила нас змінити ці плани. росія продовжує атакувати українські міста, а для Києва та Київщини повітряні тривоги й загроза нових ракетних і дронових ударів останніми тижнями стали щоденною реальністю. Небезпека не зникає ні вдень, ні вночі. А для нас безпека людей завжди буде важливішою за будь-який, навіть дуже очікуваний захід, тому публічну презентацію книги та відкриття виставки ми вирішили відкласти до часу, коли зможемо зібратися разом без зайвого ризику.

Ми віримо, що він обов’язково настане. Але відмовлятися від того, що вже створено разом із десятками людей, ми не хочемо і не будемо.

Історії, які нам довірили

Під час роботи над книгою ми багато разів думали про те, наскільки непросто було авторам повертатися у своїх спогадах додому – у квартири й будинки, на знайомі вулиці та подвір’я, до родинних вечерь, голосів близьких і звичного життя, яке для багатьох розділилося на «до» і «після». Разом із теплими спогадами поверталися евакуація, прощання, окупація, руйнування, довгі дороги та останній погляд на місце, яке ще вчора було твоїм домом.

Тому передусім ми дякуємо авторам книги «Дім, я повернусь». Дякуємо за довіру і за сміливість говорити про дуже особисте. За те, що дозволили нам увійти у свої спогади про родину, дитинство, рідні міста і села, про втрату, вимушений переїзд, повернення та новий шлях. Ми розуміємо, що кожен текст – це не просто історія для видання, а частина прожитого життя, до якої не завжди легко повертатися навіть подумки.

На початку книги є «Ключ» – текст, який відчиняє двері до подальшого читання. Він починається словами: «Цю книгу варто читати бережно», і далі пояснює чому: не через крихкість сторінок, а через те, наскільки особистим є все, чим люди поділилися.

Ми збирали розповіді не лише заради книги. У час, коли війна щодня змінює міста, родини й людські долі, надзвичайно важливо зберігати живі свідчення – пам’ять про те, якими були наші домівки, що люди втрачали, як рятувалися, що допомагало їм вистояти і як вони починали життя заново. Таке документування залишає не лише хроніку руйнувань, а й людський голос усередині цієї хроніки.

30 світлин, за кожною з яких – люди

Продовженням книги стала фотовиставка «Дім, я повернусь», яку Карітас України підготував у партнерстві з Агентством ООН у справах біженців в Україні та Державною службою України з надзвичайних ситуацій.

У ній – 30 світлин із різних регіонів України. Частина фотографій надана ДСНС України. Це кадри безпосередньо з місць російських ударів, куди рятувальники приїжджають одними з перших, бачать наслідки руйнувань ще тоді, коли вони зовсім свіжі, гасять пожежі, розбирають завали, допомагають постраждалим і рятують життя. Фотографії не варто розглядати просто як зображення, тому що за кожним кадром – чийсь зруйнований дім і день, після якого життя родини вже стало іншим.

І ми дуже вдячні рятувальникам не лише за можливість показати ці світлини, а передусім за їхню щоденну роботу поруч із людьми у найважчі моменти.

Інша частина виставки – фотографії наших команд із місцевих Карітасів, які їздять у громади, знайомляться з родинами, бачать їхні пошкоджені будинки до початку робіт, залишаються поруч у процесі відновлення, слухають їхні історії, а згодом повертаються, щоб зафіксувати вже інший момент – нові вікна, відремонтований дах, кімнату, до якої можна повернутися, або людину, яка після довгого очікування знову переступає поріг свого дому. Щиро дякуємо нашим колегам за те, що щодня працюють із людьми, допомагають їм відновлювати житло й життя та зберігати історії цього шляху.

Дім повертається не лише на сторінках книги

Окремо ми дякуємо нашому стратегічному партнеру – Агентству ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН), разом із яким Карітас України вже не п’ятий рік працює над житловими рішеннями для людей, постраждалих від війни.

У межах проєкту «Житло для вразливих домогосподарств» Карітас України за підтримки УВКБ ООН допомагає людям відновлювати пошкоджені оселі, покращувати житлові умови та знаходити рішення для тих, хто був змушений залишити свій дім. Частина героїв книги – це люди, з якими наші команди познайомилися саме завдяки цій роботі і яким спільними зусиллями вдалося допомогти.

росія може змінити наші плани, але не змусить нас від них відмовитися. Тому сьогодні виставка «Дім, я повернусь» усе-таки відкрилася – просто в іншому форматі.

Ми розмістили її у київському офісі Карітасу України, і колеги, які сьогодні були в офісі, змогли побачити всі 30 світлин, перегорнути сторінки книги та отримати її примірник. Це не та велика зустріч, яку ми планували. Але нам хотілося, щоб у Міжнародний день житла фотографії не залишилися запакованими, а книга – закритою.

Бо ворог може змусити нас перенести подію, змінити місце зустрічі чи відкласти заплановане. Але вона не змусить нас відмовитися від наших планів, від пам’яті про те, що було втрачено, від бажання допомагати людям і від віри в те, що життя в Україні триватиме.

Ми дуже хочемо, щоб книгу «Дім, я повернусь» прочитали не лише ті, кому дістанеться один із друкованих примірників, тому залишаємо електронну версію книги доступною для всіх.

Завантажити книгу тут.

Читайте її не поспішаючи, діліться з друзями, родиною та колегами. Можливо, серед цих сторінок ви впізнаєте себе – знайомий запах кухні, бабусин сад, під’їзд, у якому знали всіх сусідів, місто, яке залишилося далеко, або ключ від дверей, до яких ще хочеться повернутися. А, можливо, ця книга спонукає вас написати власну історію про дім.

Тому що пам’ять варто зберігати в різних формах – у текстах і фотографіях, у родинних архівах і великих виставках, у професійному документуванні та в кількох реченнях, написаних для своїх дітей. Те, що сьогодні здається дуже особистим спогадом, одного дня стане частиною спільної пам’яті про те, через що пройшла Україна і як її люди продовжували жити, допомагати одне одному й відбудовувати своє.

На презентацію книги та відкриття виставки «Дім, я повернусь» ми вас обов’язково ще запросимо. Коли це буде безпечно, ми зустрінемося, подивимося світлини разом і дамо можливість історіям прозвучати так, як ми задумували від початку.

До того часу – бережіть себе і тих, хто поруч, підтримуйте одне одного, не залишайте людину саму там, де можете простягнути руку. І нехай над нами залишаються слова: «А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Євангеліє від Івана, 1:5.)

Ми віримо у це світло, і продовжуємо робити все, що можемо, щоб у людей в Україні знову були дім і можливість будувати своє майбутнє.

Медіа мають бути учасниками відновлення: спільне звернення до URC 2027

Posted on 05.10.202605.10.2026 by manager

Про це йдеться у спільному зверненні, до якого вже долучилися понад 30 українських медіа та громадських організацій.

Серед основних пропозицій — представництво незалежних редакцій у програмі URC 2027, доступніша процедура акредитації та залучення медіа до обговорення політик і рішень щодо відновлення.

Звернення ініціювало «Вікно Відновлення». Карітас України підтримує цю ініціативу та запрошує медіа, громадські організації й представників медійного сектору долучитися до підписання звернення.

Відновлення України не обмежується відбудовою зруйнованої інфраструктури. Не менш важливо забезпечити прозорість рішень, підзвітність використання коштів, участь громад і довіру до процесу відновлення.

Незалежні медіа відіграють у цьому процесі важливу роль. Вони стежать за реалізацією проєктів, порушують проблеми громад, виявляють ризики та допомагають суспільству контролювати рішення, від яких залежить відновлення будинку, громади і країни в цілому.

Водночас наслідки війни суттєво послабили український медійний сектор. Частина редакцій втратила приміщення й обладнання, була змушена релокуватися, скоротити команди або працювати в умовах різкого падіння доходів і втрати частини аудиторії. Найуразливішими залишаються незалежні медіа у прифронтових, деокупованих і постраждалих громадах.

Тому підтримку незалежних медіа пропонується розглядати як складову відновлення України. Йдеться не лише про фінансування інформаційного супроводу окремих проєктів, а й про збереження та посилення спроможності редакцій як незалежних суспільних інституцій.

До чого закликають

Під час URC 2026 тема ролі медіа вперше з’явилася в основній програмі конференції. Водночас незалежні українські редакції переважно залишалися в ролі тих, хто висвітлює конференцію, а не бере участь у формуванні дискусії.

Тому на URC 2027 пропонується:

залучати представників незалежних медіа як спікерів, експертів, модераторів і учасників тематичних дискусій;
залучати медіа до підготовки конференції — під час визначення тем, форматів і складу учасників;
включати питання ролі та потреб медійного сектору до основної програми URC;
зробити процедуру акредитації зрозумілішою та передбачуванішою, а акредитованим журналістам забезпечити доступ до відкритих панелей основної програми;
провести окремий захід про роль і відновлення незалежних медіа за участю редакцій, державних інституцій, громад, донорів, бізнесу та міжнародних організацій;
враховувати незалежні медіа у програмах і фінансових інструментах відновлення як важливу складову прозорості, підзвітності та громадського контролю.

Особливу увагу пропонується приділити регіональним, локальним, прифронтовим, релокованим редакціям, а також медіа з деокупованих і постраждалих громад.

Хто вже підтримав

До звернення вже долучилися понад 30 медіа та організацій.

Ознайомитися з пропозиціями докладніше можна тут.

Карітас України запрошує медіа, громадські організації та окремих представників медійного сектору долучитися до підписання звернення.

Підписати звернення можна за посиланням.

Що далі

Після запуску звернення автори ініціативи планують комунікувати з урядами та організаторами Ukraine Recovery Conference.

Спроможні незалежні медіа допомагають суспільству стежити за тим, як ухвалюють рішення, витрачають кошти та реалізують проєкти відновлення. Тому підтримка медійного сектору — це водночас підтримка прозорості, підзвітності та довіри до процесу відновлення України.

Як зробити гуманітарну допомогу якіснішою: у Полтаві фахівці мережі Карітас навчалися працювати за міжнародними стандартами

Posted on 02.10.202602.10.2026 by manager

У ньому взяли участь 28 фахівців Карітасу України та дев’яти місцевих організацій мережі.

У навчанні взяли участь представники Карітасу України та місцевих організацій із Кам’янського, Кривого Рогу, Краматорська, Запоріжжя, Полтави, Миколаєва, Сум, Харкова та Чернігова. Усі учасники отримали сертифікати про проходження навчання.

Навчання було присвячене тому, як застосовувати міжнародні гуманітарні стандарти у щоденній роботі та підвищувати якість допомоги

Що таке «Сфера» і навіщо вона потрібна

«Сфера» — це міжнародні гуманітарні стандарти, які допомагають організаціям визначати, якою має бути якісна гуманітарна допомога та як забезпечити права, безпеку й гідність людей, які її отримують.

Стандарти охоплюють не лише безпосереднє надання допомоги. Вони також допомагають організаціям оцінювати потреби, планувати роботу, відстежувати її результати та враховувати досвід і відгуки людей.

MEAL — це підхід до управління якістю гуманітарних програм. Він охоплює моніторинг, оцінювання, підзвітність перед людьми, які отримують допомогу, та вивчення уроків на основі отриманих даних. Його завдання — допомогти організації розуміти, чи відповідає її робота реальним потребам людей і що можна змінити, щоб зробити допомогу ефективнішою.

«У гуманітарній роботі недостатньо просто зробити те, що ми запланували. Потрібно постійно дивитися на результат очима людини, якій ми допомагаємо: чи відповідає ця допомога її потребам, чи зручно нею користуватися, чи відчуває людина себе почутою. Саме в цьому для мене суть MEAL — слухати, перевіряти, вчитися і змінювати свою роботу там, де це потрібно», — відзначила Марія Теслюк, менеджерка з впровадження стандартів якості моніторингу, оцінки, підзвітності та вивчення уроків (MEAL) Карітасу України.

Від міжнародних принципів — до робочих рішень

Учасники розглядали шість тематичних блоків: від структури та принципів «Сфери» до конкретних напрямів гуманітарної роботи — продовольчої безпеки, житла, здоров’я, водопостачання та санітарії. Окремо працювали з оцінюванням потреб, аналізом і моніторингом, а також із питаннями запобігання сексуальній експлуатації та насильству (PSEA).

Важливою частиною навчання була практична робота. Учасники працювали в малих групах, розбирали реальні робочі ситуації, шукали рішення для конкретних кейсів та брали участь у рольовій вправі «Гуманітарна дилема».

Також команда Національного офісу представила «Регламент роботи зі складними та непрофільними дзвінками». Це дало змогу пов’язати міжнародні стандарти з конкретними робочими процесами, з якими фахівці стикаються щодня.

Що показали результати навчання

Знання учасників перевіряли до та після навчання. Середній результат до початку тренінгу становив 7,8 бала з 15 можливих, після завершення — 13,4 бала. Таким чином, середній результат зріс на 5,6 бала.

24 із 26 учасників, які пройшли обидва тестування, продемонстрували покращення технічних знань. Загалом 92% учасників зазначили, що їхні знання щодо стандартів і практичних інструментів покращилися.

Найбільш помітні зміни стосувалися базових понять «Сфери». Наприклад, до навчання лише двоє учасників правильно визначили структуру довідника «Сфера», після навчання — 25. Кількість учасників, які правильно назвали чотири основні напрями стандартів, зросла з 10 до 26.

Але результат навчання — не лише цифри тестування. Під час роботи учасники також визначали, як застосовуватимуть отримані знання у своїй роботі, обмінювалися досвідом із колегами з різних регіонів та формували професійні контакти всередині мережі Карітас.

Навчання організував Департамент якості програм Карітасу України в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні». Проєкт реалізовується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки.